IŠ LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS IR LEKSIKOGRAFIJOS

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

З ІСТОРІЇ ТВАРИННИЦЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ БАЛТІЙСЬКИХ МОВ*

A. SABALIAUSKAS

НАЗВИ СТАДА ТВАРИН

Індоєвропейські мови не мають спільної або хоча б більш-менш поширеної назви стада свійських тварин. Найчастіше окремі мовні групи мають власні назви, що виникли різними семантичними шляхами; іноді ці назви відрізняються навіть у близькоспоріднених мовах.

Балтійські мови також не мають спільної назви стада тварин.

Лит. bandà

У литовській мові найчастіше вживана назва стада тварин — bandà. Це дуже цікаве слово з тваринницької термінології. Його значення, можна сказати, своєрідно відображають різні етапи історії тваринництва і становлять добрі семантичні паралелі для пояснення походження слів інших індоєвропейських мов, уживаних у подібному значенні.

В академічному словнику литовської мови наведено сім значень цього слова: 1) стадо тварин, череда; 2) зернові (льон), посіяні наймитом, сином господаря або молодшим братом; посів; 3) земля, на якій сіють стадо; 4) натуральна надбавка до платні, яку дають наймитові; 5) платня, яку раніше виплачували наймитові натурою; 6) зиск, майно, власність, частка; гроші; 7) невеликий буханець, хлібина (LKŽd., I, 519—20; у другому виданні першого тому словника значення розподілено дещо інакше).

Розглядаючи цей ряд значень, можна припустити, що первісне значення лит. bandà мало бути «тварина, худобина», адже лише тоді можливий розвиток згаданих значень. Таке значення лит. bandà ще можна розпізнати і в давніх литовських текстах, пор.: giwen kaip banda bei neischmintingoses kiaules (1579 р. W₂₁), tauczîamus ir assîamus ir kitai bândai (1599 р. DP 340₃₃), Daug jaunimo kaip banda labai piggei tapo pardûta (Br P, II, 346) та ін.¹ Із цього значення виникли значення «стадо тварин» і «зиск, гроші, майно», а з останнього — «посіяні зернові» та «земля, на якій сіють ці зернові». Серед усіх цих значень своєрідно вирізняється значення «хлібина». Очевидно, його слід пов’язувати зі значенням «натуральна надбавка до платні, яку дають наймитові». Найімовірніше,

^*Пор. раніше опубліковані праці автора з цієї галузі: Названия безрогового скота, „Проблемы индоевропейского языкознания“, Москва, 1964, p. 59—65; Baltų kalbų naminių gyvulių pavadinimai, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, X, Vilnius, 1968, p. 101—190.

¹ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 664.

7

bandà спочатку була не просто буханцем, а буханцем житнього хліба чи хліба, який видавали серед інших речей.

Литовське bandà має давню писемну традицію — це слово зафіксоване ще до появи перших писемних пам’яток литовської мови.

Так, у значенні «майно» слово banda трапляється вже в Казимирському судебнику 1468 року: «А коли чи паробъкы украдуть што у кого, а (пакъ) у семь листу верху писано, какъ за которую татбу казнити: коли первое украдеть, ино его не вешати, а заплатити бондою его; а не будетъ бонды, ино господарь его за него заплатить, є паробъка сказнити и пробити...»². У цьому значенні воно вживається і в Першому (1529 р.) Литовському статуті: «Jestli hge parobki kradut’ w okolicy a z licom ich pojmajut’, kotoroje lico budet stojati poltiny hroszej: tohdy majet’ karan byti jako zlodej; a jestliż poltiny lico stojati ne budet’: tohdy majet’ z bondy jeho szkoda placzona byti (=tunc debet solvi damnum ex rebus eius) abo lice wernuti, a z naviazku puhami biti...»³. Литовське bandà у значеннях «майно» та «оплата натурою» часто трапляється також в інших литовських документах пізнішого часу, написаних іноземними мовами⁴.

Від литовського bandà утворилося чимало інших слів, значення яких тісно пов’язане зі значеннями цього слова: bandýkštis «тварина зі стада, худоба» (слово трапляється як у давніх писемних джерелах — у М. Мажвідаса, Й. Бреткунаса, М. Даукши, — так і в діалектах — Акмене, Барстичяй, Бетигала; LKŽd., I(2), 640), bandystis (у виданому 1787 року «Žiwate»: LKŽd., I(2), 641), bandinga «тільна» (LKŽd., I(2), 640), bandaūti «служити (пасти худобу)» (LKŽd., I(2), 639), bandinė «загін для утримання стада; пасовище віддалік від господарства; святкування пастухів на Зелені свята; зібрання» (LKŽd., I(2), 640), bandininkas «стійло для стада, худоби» (LKŽd., I(2), 640), bandininkas «пастух стада, чабан; наймит у господаря» (LKŽd., I(2), 640), bandišius «пастух» (LKŽd., I(2), 641), bandiskas «властивий стаду, тваринний» (LKŽd., I(2), 641), bandótis «сіяти стадо; мати з чогось зиск» (LKŽd., I(2), 642), bandúotis «отримувати прибуток від урожаю, мати зиск зі стада» (LKŽd., I(2), 643), bandìnis «власний» (LKŽd., I(2), 641), liúosbandė «молодняк, якого не прив’язують у хліві; худоба, призначена для відгодівлі» (LKŽd., VII, 620).

Серед згаданих тут слів за значенням, здається, дещо віддалене від інших bandìnis «власний» (уживається в Дусетосі). Значення «власний», очевидно, виникло зі значення «bandinis, тобто посіяний у стаді»; пор. Gaspadarnus linus pabai̇gėm braukt, liko tik bandiniai (Дусетос). Поряд із bandinių linų, rugių з’явилися також bandinis puodas, bandinis botagas тощо.

Литовське bandà у деяких значеннях увійшло й до мов сусідів — не лише писемних, а й розмовних.

Лат. bānda «наділена господарем наймитові як платня ділянка поля або посів на ній; побічне заняття, додатковий заробіток; прибуток, справа, зиск», bānds (EM, I, 261–2; EH, I, 204) уживається в латиських народних піснях, трапляється де

² K. Jablonskis, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, I, Kaunas, 1941, p. 15.

³ К. Яблонскіс, Литовські слова в мові писарень старої Литви, I, с. 15–17; Й. Юрґініс, Утвердження кріпацтва в Литві, Вільнюс, 1962, с. 135–136.

⁴ К. Яблонскіс, Литовські слова в мові писарень старої Литви, I, с. 307–308, 330, 337–341.

8

в яких інших пам’ятках мови та говорах⁵. До латиської мови слово bañda іноді могло потрапити й через куршів. Однак, оскільки серед залишків куршської мови немає помітніших слідів цього слова (хіба що з ним пов’язувати назву місцевості Bandowe⁶), доцільніше вважати лат. bañda литуанізмом. Зрештою, можливий навіть такий випадок, коли з цим словом частина латишів могла познайомитися через литовців, а інша частина — через куршів.

У латиській мові є й інші слова, невіддільні від лат. bañda, пор. лат. bañdnieks «наймит, якому господар віддав у винагороду ділянку землі», bañdenieks, жін. р. bandniece, bañduoties «працювати для себе, заробляти додатковим заробітком» (EM, I, 262), bándāties «займатися засіванням орендних полів (bandas)», bandžuot «намагатися здобути їжу, додатковий заробіток», bandžēris «той, хто звик пропивати свої bandas» (EH, I, 204).

Лат. bañda залишило доволі виразні сліди й у латиській топонімії, пор. Bañdas-kalns, Bañdas-plava, Bañdu-purvs, Bandu lauks, Bandu-sils, Bandulauks, Bañdaiņis, Bañdene, Bañdenes, Bañdenīcas, Bañdenieki, Bañdnieki, Bañdenieku-vējsudmalas, Bañdēņi⁷.

У Латвії є назви місцевостей, які, можливо, вказували б на те, що латиші колись мали й власну форму bandà, фонетично точно відповідну лит. *buoda або *buode. Такими назвами місцевостей є лат. Buōdes, Buōdel-purvs, Buōdīte, Buōdnieki. Загалом ці слова схильні пов’язувати з лат. buōde «крамниця» (< середньонижньонімецьке bōde), buōdnieks «торговець, крамар», проте іноді в них може зберігатися й давнє лат. *buoda або *buode, відповідне лит. bandą⁸.

У різних значеннях лит. bandà вживається й у білоруській мові, пор. білорус. бонда «корж, рогалик, булочка; буханець, буханчик; поминальний дар після забою худоби (те, що несуть родичам чи знайомим, зарізавши тварину)»⁹.

У деяких білоруських говорах (у Брестській області, у трикутнику між Кобрином, Івацевичами та Лунинецем) слово бонда вживається у значенні «корови, які даються нареченій як посаг». У цьому значенні це слово вживається й у сусідніх українських говорах¹⁰.

У прусських текстах слова, відповідного лит. bandą, не знаходимо. Однак є кілька прусських назв місцевостей та особових імен, які свідчили б, що це слово могло існувати в тій мові; пор. назви місцевостей Bandadis, Bandeynen, Bandeln, Banduken¹¹, особові імена Bandeyke, Bandiko, Banduke, Bandupe, Bandush¹².

У пам’ятках прусської мови зафіксовано інше слово, яке, ймовірно, слід пов’язувати з балтійською назвою тварини або стада тварин із цим коренем, — це прус. nienbon-den «марно (=unnützlich)» (слово з другого катехізису), ni enbāndan «даремно (=vergeblich)» (слово з третього катехізису)¹³. Прусський контекст указував би на те, що буквальне прус.

⁵ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 665; E. Fraenkel, Et. Wb., 34; V. Urbutis, LKK, VI, p. 297.

⁶ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 168.

⁷ J. Endzelīns, Latvijas PSR vietvārdi, I, 1, Rīgā, 1956, p. 84.

⁸ J. Endzelīns, ten pat, p. 152–153.

⁹ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 665; V. Urbutis, Baltistica, V(1), p. 50–51.

¹⁰ Д. С. ТеленТЮК, Диалектологічний бюлетень, вип. IV, Київ, 1953, p. 58–59; А. П. Непокупний, Мовознавство, 1968, 6, p. 35.

¹¹ G. Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, Berlin und Leipzig, 1922, p. 16.

¹² R. Trautmann, Die altpreussischen Personennamen, Göttingen, 1925, p. 16, 17.

¹³ R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, Göttingen, 1910, p. 11, 23; Prūsų kalbos paminklai, parengė V. Mažiulis, Vilnius, 1966, p. 101, 139.

9

значення ni enbāndan могло б бути «не на користь», пор. Tou ni tur sten emmen twayse deywas nienbandan westwey (= Du solt den namen Gottes nicht unnützlich führen); Tou turri stan Emnan twaisei Deiwas ni enbāndan westwei (= Du solt den Namen des Herren deines Gottes nicht vergeblich führen).

Таку етимологію цього прусського слова підтримує чимало дослідників¹⁴; щодо семантики пор. лит. nauda, лат. naūda «гроші»: давньоісл. naut «голова худоби», давньоангл. neat «голова великої рогатої худоби, тварина»¹⁵.

Далі лит. bandà пов’язують зі словами від кореня індоєвр. *bhendh- «зв’язувати»; пор. санскр. bad-hnāti «він зв’язує», авест. bandayai-ti, санскр. bāndhuḥ «родич», гот. bindan «зв’язувати», гр. πεῖσμα «мотузка», лит. bendras та ін.¹⁶.

Лит. bandà нібито відрізняється від слів цих індоєвропейських мов своїм значенням. Первісним значенням лит. bandà мало бути «тварини, яких прив’язують або тримають у загоні (“прив’язані”)». Фонетично пов’язування лит. bandà зі словами цієї групи не викликає сумнівів, проте семантика спонукає трохи засумніватися, оскільки бракує історичних даних про такий спосіб випасання худоби. Зі словами від кореня індоєвр. *bhendh- (пор. гр. φάτνη «ясла», кельт. berne «кошик воза») дуже тісно пов’язане значення загону для худоби. Отже, первісним значенням лит. bandà могло бути «загін для худоби (на вулиці чи на пасовищі)», і вже з цього значення могло розвинутися значення «стадо». Аналогічну зміну значення бачимо в лит. gardas «загін на вулиці чи на пасовищі», яке в наших давніх письменних пам’ятках, як побачимо, вживається у значенні «стадо». Можливе й інакше пояснення первісного значення лит. bandà: це слово могло означати «спільних, гуртом утримуваних тварин». Значення слів від кореня індоєвр. *bhendh- також не суперечили б такому припущенню. Крім того, походження литовського слова kaimenė частково також підтримувало б таке пояснення первісного значення лит. bandà.

Інакше походження лит. bandà намагався пояснити Я. Ендзелін. Він пов’язував балт. *bandā з лит. bandyti «пробувати, випробовувати» і прус. perbanda «випробуваний», наводячи семантичні паралелі: гот. kiusan «перевіряти, випробовувати», гр. γεύσθαι «куштувати, пробувати, їсти», лат. gustāre «куштувати, насолоджуватися»¹⁷.

Б. Єгер, погоджуючись із цією думкою Я. Ендзеліна, далі пов’язує лит. bandà з індоєвр. *bhen- «бити, ранити». На думку Б. Єгера, значення лит. bandà розвинулися звідси таким чином: «бити» (лат. beride «кат», beñdēt «мучити, жорстоко поводитися») > «пробувати» (прус. perbanda «випробуваний», лит. bandyti) > «куштувати» (лит. bandyti, лат. bandas dzīt). Зі значення «бити», за Б. Єгером, безпосередньо могло виникнути значення «ділянка землі» (лит. bandà, лат. bānda) (*das ausgehauene (Stück Land), а зі значення «ділянка землі (передана як плата)» могло виникнути значення «користь» (прус. ni enbāndan, лит. bandà, лат. bānda); зі значення «користь» через проміжне *«корисна худоба» виникло значення «стадо» (лит. bandà)¹⁸.

¹⁴ R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 384; K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 665; J. Endzelīns, Senprūšu valoda, Rīga, 1943, p. 215; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 34.

¹⁵ J. Pokorny, Et. Wb., p. 768.

¹⁶ J. Pokorny, Et. Wb., p. 127; M. Mayrhofer, Et. Wb., II, p. 406; уперше походження лит. bandà пояснив, здається, Грюнбергер (Grienberger), Sbb. Wien Nr. 142, VIII (1900), p. 43, пор. B. Jēgers, KZ, 80, p. 125.

¹⁷ EM, I, p. 262; Izglītības Ministrijas Mēnešraksts, 1921, Nr. 2, p. 194–195 (підписано Pēteris Liepiņš, пор. бібліографію праць J. Endzelīns, Rakstu krājums…, Rīgā, 1959, p. 672).

¹⁸ B. Jēgers, KZ, 80, p. 128–129.

10

Тлумачення Б. Єгера видається нам малоймовірним. Насамперед дуже неясним є зв’язок лат. bėnde з іє. *bhen- ‘schlagen’: лат. bėnde, імовірно, є якимось запозиченням. Однак значно вірогіднішим є семантичний розвиток у протилежному напрямі: ‘худоба’ > ‘прибуток’ > ‘земля’.

Лит. kaimenė

Лит. kaimenė ‘гурт худоби; стадо’ (LKŽd., V, 55) — слово, досить широко вживане як у літературній мові, так і в діалектах. Найчастіше воно вживається в західноаукштайтських говірках. Це слово було дуже поширене також у литовських говірках колишньої Східної Пруссії. Слово kaimenė трапляється і в давніх пам’ятках литовської мови, переважно в тих, автори яких пов’язані зі згаданими нами говірками, — у перекладі Біблії Й. Бреткунаса, у «Пості́ллі» М. Даукши, у Євангеліях, виданих 1653 року в Кедайняї, у перекладі Біблії С. Бітнера.

Поряд із формою kaimenė у говірках уживається також форма kaiminė (Капсукас, Бартінінкай).

У литовських говірках ареал уживання слів kaimenė, kaiminė, здається, майже збігається з ареалом уживання слів kaimas (Кальварія, Капсукас, Казлу-Руда, Шакяй, Вилкавишкіс), kaima (Ержвілкас, Юрбаркас, Расейняй, Вилкія), kaimė (Дотнува, Гуджюнай, Кедайняй, Крекенава)¹⁹.

Походження лит. kaiminė не викликає сумнівів: його слід пов’язувати з лит. kaimas²⁰. Первісним значенням лит. kaimenė, імовірно, було ‘сільська худоба, худоба, яку спільно випасали в селі’.

Географія лит. kaimenė у самій литовській мові, а також відсутність слідів цього слова в інших балтійських мовах свідчили б про те, що це порівняно недавнє слово.

З лит. kaiminė слід пов’язувати також слово kaimina ‘купа, гурт’, записане А. Юшкою (Я ріс серед дітей цілої купи, LKŽd., V, 55).

Лит. guotas

У литовській мові у значенні «стадо тварин» уживається також слово guotas «стадо, гурт, зграя; невелика група дерев, грибів, кущів, злаків; жмут» (LKŽd., III, 740). Поряд із формою guotas в академічному словнику литовської мови зафіксовано також форми guotas bei guostas «жмут, guotas» (LKŽd., III, 739).

Слово guotas уживається переважно в південній частині Литви (Алітус, Аукштадваріс, Бірштонас, Даукшяй, Лейпалінгіс, Лішкіава, Румішкес). Воно добре засвідчене й у давніх пам’ятках литовської мови — трапляється у Постилії Й. Бреткунаса, Постилії М. Дауґси, Енхіридіоні Б. Вілента, перекладі Біблії С. Бітнера, Книзі побожності 1653 року тощо.

К. Бюга пов’язує лит. guotas із давньою назвою худоби в індоєвропейській мові (пор. лат. guovs «корова», санскр. gāuh «велика рогата худоба», давньоверхньонім. chuo «корова» тощо), пояснюючи, що первісним значенням слова було «стадо корів, корівник»²¹.

¹⁹ Використано рукописну карту, укладену Е. Грінавецкене (Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР).

²⁰ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 251; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius, 1941, p. 236.

²¹ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, Vilnius, 1959, p. 353.

11

Е. Френкель пов’язує лит. guõtas не безпосередньо з назвою худоби в індоєвропейській мові, а з грецькими словами цього кореня βόσκειν «пасти», βοτήρ «пастух», βοτόν «худоба»²². Однак таким чином ми навряд чи чогось досягаємо; нам здається, що зіставлення К. Бюги вірогідніше, особливо з огляду на те, що в балтійських мовах збереглася давня індоєвропейська назва худоби (пор. лат. guovs).

Мабуть, погоджуючись зі зіставленням К. Бюги, найреалістичніше було б реконструювати лит. guõtas як праіндоєвроп. *gūō(u)-to-m «стадо худоби», безпосередньо пов’язуючи цю праформу з праіндоєвроп. *gōu- «худоба»²³.

Дуже складним є питання зв’язку лит. guõtas з лит. gaujà «купа, гурт, стадо; юрба, натовп; велика кількість» (LKŽd., III, 168), gõveda «зграя, юрба, натовп», gõveda, goveda, govena, govežda, gõvija, govija (пор. також назву хутора Góvija), gova, gõvada (LKŽd., III, 487). Лит. gova, звичайно, виникло з лит. gõvada. Цілком подібне явище знаходимо й в одному білоруському діалекті, де з білорус. гаўяда «стадо худоби» виникла форма гаўя (Старыя Дарогі, між Слуцьком і Бобруйськом)²⁴.

Деякі дослідники вважають лит. gõveda, а разом із ним, звичайно, й інші варіанти цього слова, слов’янізмом; на їхню думку, лит. gõveda «зграя, юрба, натовп» походить від польськ. gawiedź²⁵. Однак К. Бюга²⁶, а слідом за ним і П. Скаржюс²⁷, Е. Френкель²⁸, Ф. Славський²⁹ вважають лит. gõveda словом литовського походження, пов’язуючи його з лит. gaujà. Важко відповісти, чи є лит. gõveda запозиченням, чи питомим словом. Наприклад, форма govezda (зафіксована у словнику Ф. Куршайтіса, хоча самому Куршайтісу невідома) начебто свідчила б про запозичення з польської мови, але тоді було б дуже важко пояснити виникнення форм gõvija, govena, gova. Тому, можливо, і слово gõveda, і govija та інші його форми слід вважати питомими словами, а форму govezda — запозиченням із польської або переробленою під впливом польськ. gawiedź формою лит. gõveda.

Дуже гіпотетичним, але все ж можливим є й пов’язання цих слів із лит. guõtas³⁰. Якби таке зіставлення було правильним, то первісним значенням і лит. gaujà, і gõveda було б «стадо худоби».

Лит. kėltuva

Лит. kėltuva має основне значення ‘велика рогата худоба, тварина’, однак це слово (його форма однини) досить широко вживається також у значенні ‘стадо, гурт великої рогатої худоби’. У цьому значенні лит. kėltuva в живому мовленні вживається в самій східній частині Литви (Адутішкіс, Дісна, Тверечюс), а також на литовських мовних островах на території Білорусі. У значенні ‘стадо великої рогатої худоби’ згадане слово трапляється також у давніх литовських писемних пам’ятках (М. Мажвідас, Й. Бреткунас). Пор.:

„...Jobui kialtuwa atymta“, Mž, 433.

²² E. Fraenkel, Et. Wb., p. 177.

²³ J. Pokorny, Et. Wb., p. 483.

²⁴ Дыялекталагічны атлас беларускай мовы, Мінск, 1963, zemėlapis Nr. 293.

²⁵ LKŽd., III, p. 487; J. Otrębski, LP, 4, p. 39; Й. Отрембський стверджує, що лит. gaujà могло походити від лит. govijà.

²⁶ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, sudarė Z. Zinkevičius, Vilnius, 1958, p. 328.

²⁷ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 82, 231.

²⁸ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 140.

²⁹ F. Slawski, Sl. et., I, p. 262.

³⁰ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 867; J. Pokorny, Et. Wb., p. 483.

12

_{«…і близько до мене будь[те, ти і твої діти, … твій малий і великий скот (написа-}тті: кельтува», BrB 1 Moz 45, 10 (LKŽd., V, 551).

Лит. kėltuva пов’язане з лит. kėlti³¹.

Лит. pėkus, пр. pecku

У значенні «стадо худоби» вживається також лит. pėkus, первісним значенням якого, як і слова kėltuva, є «велика рогата худоба, тварина». У значенні «стадо худоби» слово pėkus дуже часто трапляється в наших давніх писемних пам’ятках (М. Мажвідас, Й. Бреткунас, М. Дауґша, С. Хілінський). Подекуди воно там просто вживається як синонім слів banda, kėltuva у значенні «стадо худоби». Пор.:

«…був дуже багатий худобою (стадом)», BrB 1 Moz 13, 2.

«…пригнав до стада», BrB 1 Moz 18, 7.

«…мав… багато худоби», BrP, II, 194.

«…пастухам, які пасли худобу», Mž, 193.

«…його стадо налічувало сім тисяч овець», Ch Job I 3.

Подібним чином лит. pėkus вживається і у виданні словника К. Ширвіда 1642 року:

«Bydle, bydło, skot. Pecus, udis, et pecus, oris. Pekus, kieltuwą».

«Bydlecy. Pecuarius, Pecorinus. Pekaus, kieltuwu» (Dic., 26).

«Nápáść bydło, Pascerebene. Prigánit, pripenet peku» (Dic., 192).

«Pasę bydło, Pasco, bubulcitor, feruo pecudes. Ganau peku» (Dic., 286).

У сучасній литовській мові pėkus у значенні «стадо худоби» зафіксоване лише в діалекті Зієтела.

Приклади з третього прусського катехізису свідчать, що й у прусській мові слово pecku (родовий відмінок однини) вживалося у значенні «стадо худоби»:

«…Одяг і взуття, їжа та питво, дім і господарство, дружина й діти, поле й худоба, і всі добра…»

…До того ж одяг і взуття, їжа та питво, дім і господарство, дружина й діти, поле, худоба та всі статки…

Усе, що для потреб тіла й прожитку належить, як-от їжа, питво, одяг, взуття, дім, господарство, поле, худоба, гроші…

Усе, що належить до тілесного харчування й потреби, як-от їжа, питво, одяг, взуття, дім, господарство, поле, худоба, гроші…

…що всім людям на землі дає, що худобі їхній корм дає…

…Хто дає їжу всякій плоті, хто дає худобі її корм…»³²

У латвійській мові відповідників лит. pėkus, пр. pecku немає.

Щодо походження лит. pėkus існують дві думки: одні вважають це слово давнім запозиченням із германських мов, інші — давнім балтійським словом. Остання думка, здається, прийнятніша³³.

Лит. gyvuliai, gyvīs та ін.

У литовській мові в значенні «стадо худоби» вживається також форма множини gyvulys — gyvuliai, пор. також форми gyvolis, gyvulis, gyvuolis (LKŽd., III, 383, 384, 385, 387)³⁴.

³¹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 238; A. Sabaliauskas, LKK, X, p. 136–137.

³² R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 28, 29, 36, 37, 52, 53; Prūsų kalbos paminklai, p. 152, 153, 164, 165, 196, 197.

³³ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 564–565; A. Sabaliauskas, LKK, X, p. 136.

³⁴ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, p. 122–123.

13

У самих південно-східних говорах литовської мови в значенні «стадо худоби» вживається ще одне слово цього кореня — gyvīs, пор.: Pro kur varo gyvį, varykla vadinas (Лазунай): Visi dudena, kad jo vaikas jau gyvį gano (Девенішкес); LKŽd., III, 383. У значенні «жива істота, жива істота» та в інших подібних значеннях слово gyvīs широко вживається в різних говорах литовської мови й у старих писемних пам’ятках, однак у значенні «стадо худоби» його зафіксовано лише в згаданих говорах.

Назви зі значенням «стадо худоби», утворені від цього кореня (і.-є. *gṷi-, лит. gy-, слов. ži-), трапляються також у слов’янських мовах: білор. жывёла, жывина, пол. żywina, żywizna, żywioła, давньорус. животина, серб. живо, словен. živina³⁵. Очевидно, що в литовській мові та в окремих слов’янських мовах таке значення слів цього кореня могло виникнути цілком незалежно (пор. серб.-хорв. живина «домашня птиця», укр. живина), проте в окремих випадках можливе й запозичення; наприклад, білор. жывина, яке, як свідчать дані білоруського діалектологічного атласу, широко вживається лише в околицях Гродна, безперечно, є запозиченням із польської. Особливо цікавим явищем є назви з формантом -l-, які утворюють цілком компактний ареал, охоплюючи литовську мову, майже всі білоруські говори та частину польських говорів, що безпосередньо межують із литовським мовним ареалом³⁶. Інтенсивніше вживання лит. gyvulys, gyvuliai вказувало б на те, що білор. жывёла, пол. żywioła могли виникнути під впливом литовської мови.

Слово gyvīs у значенні «стадо худоби», уживане в Девенішкес і Лазунаях, очевидно, не є новотвором цих говорів, а становить залишок давнього вживання лит. gyvis, оскільки це слово досить широко вживається в старих писемних пам’ятках у значенні «тварина», пор.: Avis yra romus, … nekaltas gyvis DP 209: Ta ranka penį visus gyvius, kiekvienam tikrą penukšlą duodama SP I 242; Anoji kančia, ir nebylius gyvius galėtų pajudint galėjimop DP 176; Gyvis, išėjęs išg girų, staugimu, kaukimu, baubimu teip baisus bus DP 7 (LKŽd., III, 383).

Щодо вживання форми однини слова gyvis у значенні «стадо худоби» пор. вживання лит. kėltuva, pėkus.

Ні в прусській, ні в латиській мовах не знаходимо слів із коренем і.-є. *gṷi- у значенні «стадо худоби». Щоправда, у латиській мові трапляються слова dzīvnieks «ein lebendes Wesen, ein Tier», dzīvuonis, dzīvīte «ein Haustier» (EM, I, 560), однак, схоже, вони виникли досить недавно, і жодної тенденції вживати їх у значенні «стадо худоби» немає.

У латиських говорах трапляється назва домашньої тварини živats із коренем і.-є. *gṷi: «ein Tier; ein Haustier», «sīkluops» (ein Schaf, Schwein)’. Однак це запозичення з російської мови (EM, IV, 814).

Лат. luopi

Лит. gyvulys за значенням і вживанням приблизно відповідає лат. luōps. Форма множини цього слова luōpi в латиській мові вживається також у значенні «стадо худоби», пор. Laid luopus ārā!; Jādzen luopi ganųos; Luopus ganīt (EM, II, 528).

Лат. luōps — цілком ізольоване в балтійських і слов’янських мовах слово, яке, ймовірно, слід пов’язувати з алб. lopē «корова»³⁷.

³⁵ О. Н. Трубачев, Походження назв свійських тварин у слов’янських мовах, Москва, 1960, с. 100; Dialektalglatāni atlas беларускай мовы, карта № 293.

³⁶ О. Н. Трубачев, Походження назв свійських тварин у слов’янських мовах, с. 100–101.

³⁷ J. Pokorny, Et. Wb., p. 654; A. Sabaliauskas, LKK, X, p. 137.

14

Лат. bars

У значенні «стадо худоби» в латиській мові дуже широко вживається слово bars; уживається зменшувальна форма цього слова bariņš, а також сполучення luõpu bars, luõpu bariņš.

Слово bars у латиській мові вживається в різних значеннях. Так, у словнику К. Мюленбаха наводиться цілих шість (насправді можна було б виокремити й більше) значень цього слова: 1) die Schwade; 2) ein bestimmter Strich Feldes bei der Flachsraufe; 3) die Mast; 4) der Haufe, die Menge, die Schar, Herde, 5) die Sandmassen in der Flussmündungen, die das Fahrwasser seichter machen; 6) atberi (klātpieduotuo barības tiesu sauc par beriem, baru, biežāk atberiem; пор. atberes ‘Wiedergabe des aus dem Gemeindemagazin geliehenen Getreides; das Getreide, das bei der Wiedergabe gleichsam als Prozent mehr abgegeben wird’) (EM, I, 150, 264–5).

У литовській мові слово bãras, відповідне лат. bars, також уживається в подібних значеннях: «ділянка поля, яку обробляють за один раз (жнуть збіжжя, виривають льон, косять); гурт людей (у цьому значенні трапляється лише у творах С. Ґімжаускаса (Лінкмени) та в словнику А. Юшки)» (LKŽd., I(2) 651–2). У сучасній литовській мові останнім часом слово bãras дуже широко вживається у значенні «сфера або ділянка певної діяльності».

Як бачимо, значення лит. bãras, а особливо лат. bars, досить різноманітні. Це дало підставу Я. Ендзеліну припустити, що лат. bars має кілька джерел походження. Значення 1—3 лат. bars він схилявся пов’язувати із середньоірл. berraim «ножиці», авест. tiži-bāra «з гострим лезом», лат. ferīre «рубати», forus «прохід навколо грядки», давньоверхньонім. bara «обгороджена земля», рос. забор «паркан», гр. φόρος «ділянка землі, борозна». Значення 4—5 лат. bars Я. Ендзелін схильний пов’язувати з індоєвр. *bher- «нести», і лише шосте значення лат. bars він пов’язує з лат. bērt, лит. berti, погоджуючись, що з цими дієсловами, можливо, можна пов’язати й четверте значення лат. bars³⁸.

Однак, мабуть, Я. Ендзелін помилявся, вважаючи лат. bars словом аж трьох різних джерел походження. Нам здається, що всі значення як лит. bãras, так і лат. bars можна пояснити, пов’язавши ці слова з дієсловами лит. berti, лат. bērt. Походження лит. bãras і лат. bars так уже пояснював А. Лескін³⁹. З поясненням А. Лескіна погодилася більшість пізніших дослідників. К. Буґа стверджував, що «bãras — це така площа ґрунту, яку можна засіяти, розсипавши насіння за один раз»⁴⁰; такої самої думки дотримувалися П. Скарджюс⁴¹, Е. Френкеліс⁴², Я. Отрембський⁴³. Я. Ендзеліна найбільше, очевидно, змушував сумніватися в такій етимології той факт, що в балтійських мовах у значенні «ділянка ґрунту, що засівається» вживається інше давнє слово — лит. biržė, лат. birze, яке пов’язують із давньослов. brazda «борозна», рос. борозда, пол. brózda⁴⁴ (щоправда, ця етимологія видається досить сумнівною).

Однак первісні значення цих слів (лит. biržė, лит. bãras) могли бути різними — їхнє зближення є результатом пізнішого розвитку.

³⁸ EM, I, p. 265.

³⁹ A. Leskien, Der Ablaut der Wurzelsilben im Litauischen, Leipzig, 1884, p. 321; Bildung der Nomina im Litauischen, Leipzig, 1891, p. 167 (pastarajame veikale teigia kiek abejodamas).

⁴⁰ К. Бюга, Вибрані твори, II, с. 294.

⁴¹ П. Скаржюс, Словотвір литовської мови, с. 26.

⁴² E. Fraenkel, Et. Wb., p. 34–35.

⁴³ J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, II, Warszawa, 1965, p. 33.

⁴⁴ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 44–45; EM, I, p. 299.

15

Безпосередньо пов’язати значення «стадо тварин» із дієсловом bérti навряд чи можна, однак із цим дієсловом можна пов’язати значення «множина», «зграя» загалом (пор. Гілки липи вкриті бруньками; Небо було ясне, всіяне сяйливими зорями, LKŽd., I(2), 773; лат. biru birām «юрбами», birum birumiem, EM, I, 298). Із значення «множина», «зграя» дуже просто виникає також значення «стадо тварин, череда», пор. лит. guõtas «стадо – зграя», лит. kaĩmenė «стадо – зграя», лит. gyvìs «стадо – множина» тощо.

Як ми зазначали, лат. bars у значеннях 4—5 Я. Ендзелінас схилявся пов’язувати з і.-є. *bher- «нести». Однак і лит. bérti, лат. bērt пов’язують із згаданим і.-є. коренем. Щоправда, Я. Ендзелінас, здається, трохи сумнівався в цьому зв’язку, вказуючи, що К. Буґа, Я. Мікола, А. Брюкнер, Р. Траутман лит. bérti, лат. bērt пов’язували з і.-є. *bher «нести», «без висловлювання щодо розвитку значення»⁴⁵. На нашу думку, лит. bérti з і.-є. *bher- могли б зблизити такі значення цього дієслова, як «розкидатися (про тварину)», «водити, народжувати», пор. Розродилася свиня; Якщо доглядатимеш свиню, поки вона опороситься, отримаєш порося LKŽd., I(2), 773, 847. Однак ці значення можуть бути й новотворами литовської мови, пор. подібні значення дієслів griūti, irti.

Лат. ganeklis та ін.

У латиській мові знаходимо кілька назв «стада тварин», що походять від дієслова ganīt (лит. ganýti): ganeklis (vīrs ganekli aizdzen mājā), ganekles (слово трапляється в перекладі Біблії Глюка (1689 р.), ganība (uz mūsu ganībām vesela ganība luopu), ganīkla (šur un tur luopu ganīklas ganās), ganāmais (būs viens gans, viens ganāmais), ganāmie (EM, I, 599, 600; EH, I, 382).

У творах Жемайте у значенні «стадо тварин» зустрічається слово gãniava (Таких стад худоби на тих пасовищах не випасеш, LKŽd., III, 102). Однак gãniava тут, радше за все, не є фактом живої мови, а словом, що виникло просто через непорозуміння з уживаного на батьківщині Жемайте gõniava (мабуть, це робота редакторів творів Жемайте).

Лит. gõniava, gonà та ін.

У литовських говорах знаходимо назви «стада тварин», які слід пов’язувати з дієсловом ginti «гнати, виганяти череду на пасовище»: gõniava «стадо, гурт, множина», gonà, «зграя, множина» (Стадо корів жене пастух Я. Такого стада худоби я ще ніколи не бачив Als.), gõna, gõnas, gõnė (Таке стадо свиней щось би з’їло Kair.), gonìa (Відчини стайню, я привіз стадо Vlk.), gonyčia (LKŽd., III, 482)⁴⁶.

Лит. gárdas

У значенні «стадо худоби» це слово вживається лише в наших давніх писемних пам’ятках — саме так його вживають Й. Бреткунас, М. Даукша, С. Хілінскіс та ін. Порівн.:

«...і буде одна отара, і один загін», BrP, II, 209.

«...добрий пастир, який так несе на своїх плечах загублену овечку, щоб прихистити її у своєму загоні», DP, 174.

«...і зганяв туди всі загони», Ch 1 Moz 29,3.

⁴⁵ EM, I, p. 292.

⁴⁶ П. Скаржюс, Словотвір литовської мови, с. 47.

16

«...зігнав усі загони», Ch 1 Moz 29, 8.

«...і пішли його брати пасти отару свого батька», Ch 1 Moz 37, 12.

«...хто пасе отару, а не їсть молока отари? Bt 1 Pv K 9,7 (пор. також LKŽd., III, 120).

У литовській мові слово gardas, як відомо, вживається у значенні певної огорожі («відгороджена частина хліва», «загін у полі чи на пасовищі», «ящик із дощок для перевезення свиней», LKŽd., III, 120). Останнє — значення «огорожа» — безперечно, давніше. Значення «стадо худоби», очевидно, виникло зі значення «загін у полі чи на пасовищі».

Лит. gardas споріднене зі старослов. gradъ «замок, місто, сад», рос. город «місто», санскр. grháḥ «дім», гот. gards, гот. garda «загін», алб. garth «живопліт» та ін.⁴⁷

Лит. gardas має відповідник і в латиській мові, порівн. лат. gards «загорода біля хліва або в ньому» (зафіксовано у творах Я. Яншевського). Я. Ендзелінас схильний вважати це латиське слово литуанізмом (Anscheinend aus li. gãrdas dass., wenn wirklich mit kurzem a; vgl. gārds 1, EH, I, 384). На нашу думку, литуанізмом слід вважати також лат. gārds «загорода для худоби на відгодівлі, зокрема для свиней» (EM, I, 618; EH, I, 390). Адже, судячи з матеріалів словника К. Мюленбаха та його доповнень, це слово вживається майже виключно на литовському прикордонні (Дуніка, Груобіня, Лаздуона, Ни́ца, Ни́гранда, Руцава). Подовження кореневого a в латиському слові слід пояснювати вимовою литовців у Палатвії, адже литовці Палатвії (Акмене, Кликоли, Мажейкяй), від яких це слово мало потрапити до латиської мови, вимовляли лит. gardas як gãrc. Навіть якщо лат. gārds і не є запозиченням із литовської мови, то принаймні його збереженню в тих латиських говорах посприяла литовська мова.

Лит. gardas у значенні «загорожа» потрапило також до прибалтійсько-фінських мов, порівн. фін. karsina, карел. karžina та ін.⁴⁸

Лит. stōdas

Лит. stōdas у значенні «стадо худоби» вживається також лише в давніх писемних пам’ятках — у такому значенні його вживають Й. Бреткунас, М. Даукша, К. Ширвідас та ін. Пор.:

„...nuneche awi ich Stodo (paraštėje: Gardo)...“, BrB 1 Sam 17, 34.

„...stōdai ir kaimenės, tawos...“, DP, 290.

„...piewos, łakos, kãimenes, stōdai...“, DP, 306.

„Paweýksłu tieġ tapi stōdo... (Wžormi, movi, bėdac stāda...)“, SP, II, 136.

„...piemenimus, Stodą ganantiemus...“, KN, 130.

Поряд із формою stodas у давніх писемних пам’ятках вживається також форма stoda⁴⁹.

Щодо походження лит. stōdas існують різні думки. А. Брюкнер припускав, що це слово литовці запозичили з польської мови⁵⁰. К. Буґа, який тривалий час сумнівався, чи це власне слово, чи запозичення⁵¹, вважає його запозиченням із російської мови⁵², а П. Скарджюс — запозиченням

⁴⁷ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 135–136; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 297; J. Pokorny, Et. Wb., p. 444.

⁴⁸ Y. H. Toivonen, Suomen kielen etymologinen sanakirja, I, Helsinki, 1955, p. 165; A. Sabaliauskas, LKK, VI, p. 118.

⁴⁹ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 592.

⁵⁰ A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, Weimar, 1877, p. 137.

⁵¹ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, 92, II, p. 591–592.

⁵² K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 46.

2. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos

17

БІБЛІОТЕКА ЛІТУАНСЬКОГО ІНСТИТУТУ МОВИ

з білоруської мови⁵³. Категорично, мабуть, не можна відкинути жодної думки. Проте П. Скарджюс, серед іншого, нагадує про дуже подібне вживання лит. stōdas і білор. cmado у білоруськомовних текстах литовських документів (пор. кони, стада и животина князя Лит. Мет. (1520). РИБ. XX 1434). Нарешті, можливий випадок, коли така назва гурту худоби могла потрапити до литовської мови зі слов’янських мов різними шляхами.

Литовське armuõ

Литовське armuõ у значенні «гурт худоби» зафіксовано лише один раз, а саме в перекладі Біблії А. Баранаускаса: Із армен(і)ї самця непокритого приношення, 3Моз 1,3 (LKŽd, I (2), 310). Нам видається, що поштовхом до вживання А. Баранаускасом лит. armuõ у цьому контексті стало лат. armentum (...si holocaustum fuerit ejus oblatio, ac de armento...3 Moz 1, 3), яке латинською означає «велика робоча худоба (коні, воли); стадо робочої худоби».

В інших випадках лит. armuõ у значенні «орний шар ґрунту; орна земля; оранка, ґрунт» (: лит. árti) ніде не вживається у значенні «гурт худоби».

Литовське gaibjė

Литовське gaibjė у значенні «гурт худоби» зафіксовано в таких пам’ятках литовської мови: «Clavis Germanico-Lithvana», у словнику Я. Бродовського, словнику Ф. Несельмана та словнику Ф. Куршайтіса (із застереженням, що самому Ф. Куршайтісу це слово з живої мови не відоме). Структура цього слова свідчить, що воно не є фактом живої литовської мови, оскільки слів такої словотвірної структури в литовській мові взагалі немає. Виникає питання, яким чином воно могло з’явитися в тих пам’ятках нашої мови. Ф. Куршайтіс узяв це слово зі словника Ф. Несельмана. Ф. Несельман переписав його з рукопису словника Я. Бродовського. Переписав Ф. Несельман правильно, оскільки відповідне місце в рукописі словника Я. Бродовського дуже чітко читається:

«Gótas Awju. Gardas, Stodas. Gauje, Gaibje» (B, 613).

До рукопису словника Я. Бродовського слово gaibjė, імовірно, потрапило зі словника XVII століття «Clavis Germanico-Lithvana», де воно також записане дуже чітко:

«Heerde Vieh. Kaimene, ės. F. Gúta, ôs F. Gaibje, ės. F. Gáuje, ęs. F.» (C, I, 873).

Можна навіть припустити, що Я. Бродовський, переписуючи це слово з названого джерела, поміняв його місцями зі словом gauje, оскільки це слово йому було відоме, а слово gaibje переніс у кінець як незнайоме йому. Те, що Я. Бродовський справді користувався «Clavis Germanico-Lithvana», переконливо довів Я. Лебедіс⁵⁴. Однак поки що неможливо сказати, як слово gaibjė з’явилося в цьому рукописі.

⁵³ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, Kaunas, 1931, p. 206.

⁵⁴ J. Lebedys, Smulkioji lietuvių tautosaka XVII—XVIII a., Vilnius, 1956, p. 23.

18

Лит. pūlkas, лат. pulks

Як у литовській, так і в латиській мовах слово pūlkas (лат. pulks) вживається у значенні «гурт худоби».

Значення «гурт худоби» слово pūlkas уже має у виданні словника К. Ширвіда 1629 року:

«Стадо, grex, armentum. pulkas»

«Стадко, grex pusillus, pulkelis» (Dic., 174).

У виданні словника К. Ширвіда 1642 року також знаходимо:

«Стадо bydla, Armentum, grex pulkas» (Dic., 421).

У значенні «гурт худоби» pūlkas часто вживається і в литовських діалектах. Однак тут його найчастіше вживають не як синонім стада чи череди, а в загальному значенні «гурту, безлічі (здебільшого про живі істоти)» і зазвичай із означуваним словом, пор. avių pulkas, pulkas kiaulių, pulkas karvių тощо. У деяких литовських діалектах pūlkas усе ж уживається майже як синонім стада чи череди, пор. Prie pulko ganydavo (Пумпенай); Per du pulku ganydavo gyvulius (Линкува).

Дуже подібне вживання має й латиське слово pūlks «der (lebendige) Haufe, die Schar, eine Menge überhaupt», ganāms pulks «die Herde», ganāmpulks, ļopu pulks, ļopu pulciņš, pulks, pulciņš (Kur tu dzīsi savu pulciņu?) (EM, I, 600, III, 407; EH, I, 382)⁵⁵.

Литовське pūlkas і латиське pūlks є запозиченнями зі староруської мови, пор. старорус. pъlkъ «полк, військо, збройні сили, військовий похід, табір»⁵⁶. Імовірно, до балтійських мов воно потрапило зі значенням військового терміна, а інші значення виникли пізніше вже в балтійських мовах. Подібний процес розширення значення спостерігається і в деяких слов’янських мовах, пор. рос. діал. полок «гурт (дівчат)», серб.-хорв. nyk «народ, люд, натовп», чеськ. pluk «гурт».

Слов’яни запозичили це слово з давньогерманської мови (*fulkaz), пор. давньоверхньонім. folk, давньоангл. folc «військо, загін»⁵⁷.

Лит. tabūnas

У значенні «стадо худоби» в литовських говорах іноді трапляється також слово tabūnas. Загалом це слово в литовській мові вживається в кількох значеннях: «стадо худоби (найчастіше коней)» (Куртувенай, Лішкіава, Укмерге, Саламестіс), «юрба, безліч» (Алітус, Анікщяй, Друскінінкай, Дусетос, Юрбаркас, Южінтай, Лауксуве, Лаздіяй, Рудаміна, Укмерге, Утена), «пасовище, огороджене з усіх боків» (Куртувенай, Радвілішкіс, Шяуляй).

Слово tabūnas увійшло до литовської мови зі слов’янських мов. У значенні «стадо коней» таке слово вживається у східнослов’янських мовах, пор. рос. табун, білор. табун, укр. табун. Звідти воно потрапило й до польської мови, пор. пол. tabun⁵⁸. Східні слов’яни запозичили це слово з

⁵⁵ Приклади, відсутні у словнику К. Мюленбаха — Я. Ендзелінса, автор отримав від кандидата філологічних наук Д. Земзаре.

⁵⁶ П. Скаржюс, «Слов’янські запозичення в давньолитовській мові», с. 183; Е. Френкель, Et. Wb., с. 665–666; EM, III, 407.

⁵⁷ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 393–394; F. Kluge, Et. Wb., p. 825; E. Klein, Et. Dic., I, p. 607.

⁵⁸ A. Brückner, Sł. et., p. 563.

2*

19

тюрксько-татарських мов, пор. казансько-татар. tabun «табун коней», чагатай. tabun, кримсько-татар. tabum «стадо, юрба»⁵⁹.

Важко сказати, з якої слов’янської мови походить лит. tabūnas; найімовірніше, литовці запозичили це слово з російської мови. Значення «юрба загалом, безліч» і «огороджене пасовище» виникли вже в самій литовській мові.

Лат. pūlis

Це слово в латиській мові вживається в кількох значеннях: «купа; безліч», «стадо; низка (молодняка)», «гніздо», «смугастий дощ» (EM, III, 446–7). Значення «стадо тварин», безсумнівно, розвинулося зі значення «купа, безліч».

Я. Ендзелін схильний пов’язувати лат. pūlis з лат. pauna «череп; паща», лат. paũna «маленька шапка; ранець; вузол» (EM, III, 128). Далі ці слова слід пов’язати зі словами від кореня і.-є. *pū-, *peu-, *pou- «надувати; надутий, набряклий», пор. санскр. phuphusah «легені», арм. (h)ogi «запах, дихання, душа» та ін.⁶⁰.

* * *

У балтійських мовах є дуже багато назв на позначення «стада тварин», особливо багато таких назв знаходимо в литовській мові. Ці назви здебільшого є словами балтійського походження, утвореними від різних коренів. Часто спостерігається семантичний розвиток «безліч, гурт» → «стадо тварин», «тварина, тварини» → «стадо тварин». Деякі назви «стада тварин» потрапили до балтійських мов і зі слов’янських мов.

PIEMENŲ PAVADINIMAI

В індоєвропейських мовах немає спільної назви пастуха, поширеної в багатьох із цих мов. Однак окремі групи і.-є. мов здебільшого мають спільні назви, що виникли подібним семантичним шляхом, іноді навіть від того самого і.-є. кореня, пор. лат. pāstor «пастух»: лат. pāscō, -ere «пасти, займатися скотарством», рос. пастух «пастух»: рос. пасти «пасти», арм. hoviv (< *ou̯i-pā-) «пастух»; нім. Hirt «пастух»: нім. Herde «стадо, череда», англ. (shep)herd «пастух»; англ. herd «стадо, череда», лит. ker džius «старший, літній пастух» та ін.

Подібним чином назви пастуха виникли й у балтійських мовах.

Лит. piemuo

Ця назва дуже давня; є підстави вважати, що вона походить ще зі спільноіндоєвропейської доби. Щоправда, серед балтійських мов нині таку назву пастуха знаходимо лише в литовській, однак є достатньо даних, які свідчать, що вона існувала в усіх балтійських мовах.

Безпосередні відповідники лит. piemuõ є лише в грецькій мові, пор. гр. ποιμήν «пастух», ποιμνή «стадо, череда». Щоправда, точна відповідність вокалізму кореня лит. piemuõ і грецьких слів є предметом дискусій. Однак чи пов’язувати балтійське ie безпосередньо з

М. Васмер, Et. Wb., III, p. 66.⁵⁹

Я. Покорний, Et. Wb., p. 847.⁶⁰

20

індоєвроп. *oi, чи пояснюватимемо вокалізм кореня балтійського слова зміною під впливом інших слів, зв’язок лит. piemuo і гр. ποιμήν не викликає сумнівів.

Назви пастуха в литовській і грецькій мовах пов’язують з індоєвроп. праформою *pō(i), основним значенням якої було «випасати худобу». Згодом із цього значення виникло й нове загальне значення — «оберігати щось».

Слова цього кореня, крім литовської та грецької мов, трапляються й в інших індоєвропейських мовах, пор. санскр. pāti «він оберігає, пасе», авест. pāiti, санскр. gōpāḥ «пастух (спочатку пастух худоби, корів, пор. санскр. gauḥ «худоба, бик, корова»)», pāyuḥ «охоронець», pālāḥ «вартовий, пастух», nṛpaḥ «цар (охоронець людей)», давньоперс. xšāθrapāvan «намісник області, сатрап»¹.

З індоєвроп. *pō(i) намагаються пов’язати також групу слів германських мов, пор. гот. fōdr «піхви», давньоангл. fōdor, нім. Futter «підкладка»². Семантичний зв’язок германських слів з індоєвроп. *pō(i) пояснюють тим, що гот. fōdr та інші, можливо, пов’язані зі значенням «оберігати, накриваючи».

Були спроби пов’язати індоєвроп. *pō(i) з індоєвроп. *pā- «годувати, живити, пасти»³, від якого походять уже згадані нами індоєвропейські назви пастуха (лат. pāstor, рос. пастух, вірм. hoviv). Однак ці спроби не мали успіху.

Дуже сумнівним є й пов’язання хет. paddar «кошик, корзина»⁴ з індоєвроп. *pō(i)⁵.

Слов’янські мови зовсім не успадкували слів з коренем індоєвроп. *pō(i). Щоправда, цей корінь має російська й українська назва пастуха овець чабан. Проте до російської мови вона потрапила з тюрксько-татарських мов (пор. кримськотат. čōban «пастух»⁶), які, своєю чергою, запозичили таку назву пастуха з перської мови, пор. перс. šūban «пастух», афг. špūn < *fšu-pāna- «пастух худоби», пор. санскр. pāṇāḥ «той, хто охороняє»⁷.

У латиській і прусській мовах не знаходимо назви пастуха, відповідної лит. piemuo. Проте певні сліди цього слова можна побачити в деяких топонімах та особових іменах.

У прусській мові знаходимо топонім Paymekopo (зафіксований у документах 1311 року). Здається, цей топонім, якщо виводити його з Paymenkopo, можна було б пов’язати з лит. piemuo. Щодо словотвору прус. Paymekopo пор. прус. Auctacops, Auctukape: лит. aukštas + лит. kāpas⁸.

З лит. piemuo намагаються пов’язати також латиське особове ім’я Paim і топонім Paimis⁹.

Як бачимо, вокалізм кореня в цих прикладах не збігається з вокалізмом кореня лит. piemuo, проте відповідає вокалізму гр. ποιμήν. Можливо, у балтійських мовах існували два варіанти цієї назви пастуха — *peim- ir *poim-. Нарешті, другий варіант міг бути навіть давнішим. На це вказує назва пастуха балтійського походження у прибалтійсько-фінських мовах, пор. фін. paimen «пастух», paimen

¹ J. Pokorny, Et. Wb., p. 839; M. Mayrhofer, Et. Wb., I, 348, II, 251, 262.

² J. Pokorny, Et. Wb., p. 839; F. Kluge, Et. Wb., p. 226—227.

³ M. Mayrhofer, Et. Wb., II, p. 251; J. Pokorny, Et. Wb., p. 787.

⁴ F. Kluge, Et. Wb., p. 227.

⁵ J. Friedrich, Hethitisches Wörterbuch, Heidelberg, 1952, p. 166.

⁶ M. Vasmer, Et. Wb., III, p. 297.

⁷ M. Mayrhofer, Et. Wb., II, p. 251.

⁸ G. Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, p. 12, 112.

⁹ E. Blese, Latviešu personu vārdu un uzvārdu studijas, I, Rīgā, 1929, p. 333; E. Blese tokį (šaknyje su -ai-) latvių kalbos piemens pavadinimą linkęs laikyti sekundariniu skoliniu iš Pabaltijo suomių kalbų.

21

iaa «пасти», ест. paimendama «пасти, стерегти», карел. paimen «пастух», лів. paimēn «пастух», paimentta «пасти, стерегти», вепс. paimen «пастух», paimenta «пасти, стерегти» тощо.¹⁰

[Балтійська назва пастуха потрапила до прибалтійсько-фінських мов разом з іншими словами, пов’язаними зі скотарством і землеробством, імовірно, в останні століття до нашої ери. На ґрунті фінських мов від неї утворилося також дієслово зі значенням «пасти, стерегти», а також інші споріднені слова, пор. фін. paimentaminen «випасання, пастьба», paimenkoira «собака-пастух», paimenpilli «пастуша сопілка», paimenpoika «пастушок», paimentolainen «кочівник» тощо.¹¹

Досить цікаве питання, чому латиська мова не зберегла цієї назви пастуха. Нам здається, що певну роль тут міг відіграти прийменник pie. Адже в латиській мові після перетворення pie латиські слова, що починалися сполученням pie-, могли сприйматися як складні слова з прийменником. Слова, лексичний зв’язок яких із прийменником pie уже не відчувався, своєрідно не вписувалися в систему згаданих складних слів і починали поступово зникати або їхня фонетична форма змінювалася під впливом інших слів. З цієї причини, наприклад, лат. plāva могло витіснити давнє лат. pieva (EH, II, 278); з цієї причини, можливо, у латиській мові не знаходимо фонетичного відповідника лит. pieštūs. Ця наша гіпотеза, звичайно, не стосується латиських слів, де ie < en, а також слів, які після скорочення закінчення стали односкладовими.

Лат. gans, лит. gānas тощо.

У латиській мові закріпилася інша назва пастуха, утворена від іншого кореня; пор. лат. gans «пастух», зменшувальні форми ganiņš, ganelis, ganēns, gane, gaņa, ganiene, ganikis «ein Hirt (ein kleiner, nichtssagender Hirt)», gantājs «der Hüter» (EM, I, 599, 600; EH, I, 382). Ці слова пов’язані з лат. ganīt, лит. ganyti.

Назви пастухів, утворені від цього останнього дієслова, вживаються і в литовській мові; пор. лит. gānas «пастух, пастир», ganýtojas, ganikas, ganūkas, ganė «пастушка, пастирка» (LKŽd., III, 96, 100, 107, 108).

Вживається також чимало складних назв пастуха, другим компонентом яких є слово цього кореня. Пор.:

Лит. ančiāgonis «пастух качок» (LKŽd., I(2), 131) < лит. ántis + ganýti.

Лит. arklāganis «той, хто пасе коней», arklāganis, arkliaganỹs, arkliāgonis, arkliiganis, arkliūganis (LKŽd., I(2), 301, 303, 305, 307) < лит. arklys + ganýti.

Лит. aviganis «пастух овець, вівчар», avigonis, aviāgonis, avēliaganis (LKŽd., I(2), 521, 523, 525) < лит. avis + ganýti.

Лит. galvijagonis «пастух, скотар», galvijagonis (LKŽd., III, 83) < лит. galvijas + ganýti.

Лит. jautaganỹs «пастух великої рогатої худоби; пастух», jaučiāgonis (LKŽd., IV, 295, 322) < лит. jautis + ganýti.

Лит. karvāganis «пастух корів» (LKŽd., V, 352) < лит. kárvė + ganýti.

¹⁰ Y. H. Toivonen, E. Itkonen, A. J. Joki, «Етимологічний словник фінської мови», II, Helsinki, 1958, p. 459; J. Kalima, «Балтійські запозичення у фінських мовах», Helsinki, 1936, p. 145; V. Thomsen, «Відносини між фінською та балтійськими (литовсько-латиськими) мовами», Köbenhavn, 1890, p. 208.

¹¹ A. Sabaliauskas, LKK, VI, p. 130.

22

Лит. kiaulāganis «свинар», kiaulāgonis, kiaūlganis, kiauliāganis, kiauliāgonis (LKŽd., V, 687, 691, 693) < лит. kiaũlė + ganýti.

Лит. ožkaganỹs «козопас», ožkāganis¹² < лит. ožkà + ganýti.

Лит. žąsigonis «пастух гусей» < лит. žąsìs + ganýti.

Лит. bandāganis «пастух великої рогатої худоби, скотар», bandganis (LKŽd., I(2), 639) < лит. bandà + ganýti.

Лит. diēnaganis «той, хто пасе худобу лише вдень; поганий пастух» (LKŽd., II, 346) < лит. diēnā + ganýti.

Лит. naktigonis «той, хто вночі пасе худобу (зазвичай коней)» < лит. naktis + ganýti.

Лит. rytāgonis «той, хто вранці пасе худобу» < лит. rytās + ganýti.

Подібні за походженням складені назви пастухів досить широко вживаються і в латиській мові. Пор.:

Лат. āitgans «пастух овець» (EH, I, 5) < лат. āita «вівця» + gans «пастух».

Лат. cūkgans «пастух свиней», cūkganis (EM, I, 398; EH, I, 280) < лат. cūka «свиня» + gans.

Лат. giòvgans «пастух корів» (EM, I, 692; EH, I, 424) < лат. giòvs «корова» + gans.

Лат. luōpgans «пастух худоби» (EM, II, 527) < лат. luōps «худоба, тварина» + gans.

Лат. zīrgans «пастух коней» (EM, IV, 726; EH, II, 808) < лат. zīrgs «кінь» + gans.

Лат. zùosgans «пастух гусей» (EM, IV, 759) < лат. zùoss «гуска» + gans.

Лат. dižgans «великий (старший) пастух, головний пастух» (EH, I, 324) < лат. dižs «великий, величний, шляхетний» + gans.

Лит. ganýti, лат. ganīt далі пов’язують із лит. gìnti «гнати, проганяти; виганяти стадо, худобу на пасовище», лат. dzīt, рос. гнать «гнати, спонукати, переслідувати, проганяти», пол. gonić, давньоірл. gonim «завдаю рани, вбиваю», санскр. hanti «він убиває, умертвляє», арм. gan «биття, побиття», гр. φόνος «убивство» та ін.¹³

Для цих слів реконструюється праформа праіндоєвропейської мови *gu̯hen -(ə)-, первісним значенням якої, імовірно, було «бити». У балтійських мовах також є слова з цим коренем, значення яких ще не так далеко відійшло від первісного, пор. лит. genėti «обрізати гілки; рубати кущі», лат. dzenēt, лит. genys, лат. dzenis, прус. genix. У слов’янських мовах знаходимо слова з цим коренем, значення яких цілком наближається до значень лит. ganýti, лат. ganīt, лит. gìnti, лат. dzīt, пор. рос. вгон «пасовище, випас, прогін для худоби; вигін», пол. wygon.

У литовській мові є назви пастуха, безпосередньо утворені від дієслова gìnti, пор. лит. genùlis «пастушок» (LKŽd., III, 239), gìnikas «той, хто жене (худобу)» LKŽd., III, 319), gintėjas (LKŽd., III, 327).

Лит. арлинінкас, авінінкас та ін.

Трапляються також назви пастухів, безпосередньо утворені від назв відповідних свійських тварин. Пор.:

Лит. arklininkas «нічний пастух, доглядач коней; любитель коней, знавець коней», arklinȳkas (LKŽd., I (2), 305), arklinis «нічний пастух, конюх, годувальник» (LKŽd.,

¹² Литовські мовні приклади, для яких не зазначено джерело, зазвичай узято з картотеки академічного «Словника литовської мови».

¹³ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 152—153; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 293; J. Pokorny, Et. Wb., p. 491—493.

23

I(2), 306), arklìčius «недолугий пастух» (LKŽd., I (2), 305; щодо семантики пор. лит. arklìnis «шибеник»), пор. лит. arklỹs.

Лит. avininkas «пастух овець; доглядач, розводчик, утримувач овець», avinýkas (LKŽd., I(2), 528), avinorius «пастух овець» (зі слов’янським суфіксом, LKŽd., I(2), 529), пор. лит. avis.

Лит. galvìjininkas «пастух великої рогатої худоби» (LKŽd., III, 83), galvininkas (LKŽd., III, 84), пор. лит. galvijas.

Лит. jautìnininkas «пастух волів; людина, яка працює волами», jautìnis «погонич волів, пастух, торговець; доглядач волів» (LKŽd., IV, 324), jaučius «пастух волів; старший пастух», jautìčius (LKŽd., IV, 295), jautìšius «доглядач волів» (LKŽd., IV, 325), пор. лит. jautis.

Лит. karvininkas «пастух, доглядач, розводчик корів» (LKŽd., V, 357), karvišius «зневажл. пастух корів», karviškus (LKŽd., V, 358), пор. лит. karvė.

Лит. kiaulininkas «пастух свиней, свинопас, свинар, доглядач свиней», kiaulininkas (LKŽd., V, 696), kiaulinis «пастух свиней; той, хто займається свинарством», kiaulinis (LKŽd., V, 697), kiaulišius «свинопас, пастух свиней», kiauliušis (LKŽd., V, 699), пор. лит. kiaulė.

Лит. ožkininkas «той, хто займається козами, козопас», ožkininkas, пор. лит. ožka.

Лит. avinvedis «пастух овець» (LKŽd., I(2), 529), avinvedỹs < лит. ávi̇̀nas + вести.

Лит. kiauliapiemenis «пастух свиней» (LKŽd., V, 694), kiauli̇̀piemenis (LKŽd., V, 700) < лит. kiaulė+пастух.

Литов. akėčpiemenis, хлопчик, gelčius та ін.

У литовській мові трапляються й окремі назви пастуха іншого походження, які найчастіше вживаються у певному специфічному значенні або мають певне емоційне забарвлення. Пор.:

Литов. akėčpiemenis «пастух, придатний для боронування, підпасич» (LKŽd., I(2), 51), akėtpiemenis (LKŽd., I(2), 55) < литов. akėčios + piemuo.

Литов. berniukas «пастушок, молодший наймит» (LKŽd., I(2), 770), пор. литов. berniukas.

Литов. gelčius «дитина, маленький пастушок» (LKŽd., III, 213), пор. лит. geltónas, geltas; щодо семантики пор. лит. geltonsnāpis «недоросток, молокосос, шмаркач».

Литов. naktininkas «нічний пастух», naktinis, пор. лит. naktis.

Литов. naktigulis «нічний пастух» < лит. naktis + gulėti

Литовське avčiorius

Литовське avčiorius «власник овець, вівчар» (LKŽd., I(2), 520) < польське owczarz.

Однак у литовському слові відчувається лексичний зв’язок цього слова з литовським avis. На те, що це слово запозичене з польської мови, можливо, вказує його джерело — словник Я. Бродовського.

Лат. šēperis, šēruks

Лат. šēperis «пастух, пастух у маєтку; вівчар у маєтку» (EH, II, 626) — слово німецького походження, пор. нім. Schäfer; пор. також лат. šēperis «вівчарський собака», šēperītis (EM, IV, 17)¹⁴.

¹⁴ J. Sehwers, Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen, Leipzig, 1936, p. 130.

24

Лат. šeruks «доглядач за худобою та пастух (одружений; зокрема в маєтках)» (EM, IV, 17) трапляється в латвійських говірках на литовському прикордонні; на думку Я. Ендзеліна, його могли запозичити з литовської мови, пор. лит. šėrti, лат. šėrt < < лит. šerti.

Лит. kerdžius

У литовській мові вживається навіть кілька спеціальних назв старшого пастуха.

Найпоширеніша назва — kerdžius, яка вживається також у літературній мові. Поряд із формою kerdžius у говірках і різних мовних пам’ятках знаходимо й інші форми назви старшого пастуха з цього кореня, пор. kerdeninkas (kerdenykas), kerdis, kerdžys (LKŽd., V, 600). Від цієї назви утворилося також чимало інших слів, пов’язаних із працею старшого пастуха або загалом із випасанням худоби, пор. kerdystė «робота старшого пастуха», kerdžystą, kerdžuvis «той, хто був старшим пастухом», kerdūkas «пастушок», kerdžianka «жінка, яка пасе худобу», kerdžiauti «виконувати обов’язки старшого пастуха, бути старшим пастухом», kerdžinė «пастуший бенкет», kerdžinyčia «хата старшого пастуха», kerdžiuvienė «дружина старшого пастуха» (LKŽd., V, 600), kiaulkerdis «свинар», kiaulkerdžius (LKŽd., V, 699).

У литовських говірках, а також у літературній мові, дуже широко вживається форма skerdžius та похідні від неї слова (skerdžiauti, skerdystė, skerdžiuvienė). Форма skerdžius новіша — вона виникла додаванням приголосного s- до форми kerdžius. Таке додавання приголосних у литовській мові є досить поширеним явищем (воно властиве й латвійській мові), пор. лит. keterà: sketerà, kregždė: skregždė, kremzlė: skremzlė та ін.¹⁵

Появу додаткового s- у слові kerdžius пояснюють по-різному. Е. Френкеліс, застерігаючи, що лит. skerdžius не слід пов’язувати з лит. skersti «різати свиню», пояснює появу s- впливом слів sérgėti, sárgas¹⁶. Натомість Я. Остребський пояснює появу лит. skerdžius саме впливом слова skersti, адже старший пастух водночас був і різником худоби¹⁷. Із цих двох пояснень переконливішим видається пояснення Я. Остребського. Однак, на нашу думку, s- у назві старшого пастуха могло з’явитися й без впливу якогось конкретного слова. Адже так чи інакше всі додаткові s- і в литовській, і в латвійській мовах неможливо пояснити лише етимологічним впливом якогось слова.

Додавання s- у слові kerdžius — давнє явище. З. Зінкявічюс пов’язує зі словом skerdžius також гідроніми Skerdžius, Skérdžia¹⁸. Однак ці гідроніми можна пов’язувати й зі словами групи лит. skardis, skardžius, пор. лит. Skerdupis поряд із Skardupis та іншими дуже поширеними гідронімами¹⁹. Остання можливість, на нашу думку, імовірніша, тим паче що гідронімів, які можна було б пов’язати з лит. kerdžius, не трапляється.

¹⁵ J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, I, Warszawa, 1958, p. 376–378; J. Endzelins, Latviešu valodas gramatyka, Rīga, 1951, p. 238–239; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 190–191.

¹⁶ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 242.

¹⁷ J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, I, p. 378.

¹⁸ Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, Vilnius, 1963, p. 148; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 190.

¹⁹ Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, p. 147–148.

25

Лит. kerdžius має досить надійну етимологію — його пов’язують з індоєвропейськими словами-праосновами *kerdho-, первісним значенням яких було «ряд; стадо, отара». Семантичний розвиток слів цієї праоснови дуже добре відображений у слов’янських, а почасти й у балтійських мовах, пор. рос. череда «ряд, час, пора; стадо», укр. череда «стадо, гурт, натовп; черга», білор. чарада «вервечка, ряд; натовп, гурт; стадо», польськ. trzoda «стадо, худоба», чеськ. třída «лад, ряд, клас, зміна; вулиця, бульвар», словац. črieda «стадо, отара», верхньолуж. črjoda «купа» тощо.²⁰

Лит. kerdžius, прус. kėrdan, рос. череда пов’язують з індоєвропейським *kerdho; певні сумніви викликає консонантизм початку слова в балтійських і слов’янських мовах — велярний замість очікуваного палатального, пор. санскр. śárdha- «стадо, гурт», авест. sarəða. Однак у балтійських мовах такий «нерегулярний» велярний трапляється досить часто, і, ймовірно, цю назву в балтійських і слов’янських мовах не слід вважати запозиченням з якихось західних індоєвропейських діалектів.

Б. Єгер намагається пов’язати ці слова в балтійських і слов’янських мовах з індоєвропейським *(s)ger- «schnei-»²¹.

Серед балтійських мов слова з цим індоєвропейським коренем зберегли литовська і прусська мови. У литовській, як ми бачили, слово цього кореня є назвою старшого пастуха, тоді як прусське слово kėrdan в однині знахідного відмінка (форма, зафіксована тричі в третьому катехізисі), kerdan (форма, зафіксована один раз у тому самому катехізисі) зберегло значення часу, пор. prei swaiam kerdan (= zu seiner zeit), en kėrdan (= bey zeit), Enstan kėrdan (= Zu der zeit)²². Отже, у балтійських мовах збереглися ніби два семантичні полюси індоєвропейського *kerdho-. Тому, здається, є підстави припускати, що в балтійських мовах до виникнення значення «старший пастух» або загалом «пастух» уживалося слово того самого кореня зі значенням «стадо, отара». Можна навіть припустити, що зафіксована в рукописі Вольфенбюттельської постили 1573 року назва старшого пастуха kerdenykas своєрідно відображає давнє значення лит. *kerda «стадо, отара», пор. bandà: bandininkas «пастух», bandùlis «старший пастух; kerdžius».

У значенні «пастух» слово кореня індоєвропейського *kerdho- уживається в германських мовах, пор. гот. hairdeis, давньоверхньонім. hirti, нім. Hirt, англ. (shep)herd, яке також походить від германської назви стада, пор. гот. hairda, давньоверхньонім. hërta, нім. Herde, англ. herd тощо.²³

Те, що раніше слово кореня індоєвропейського *kerdho- уживалося зі значенням «ряд, час» не лише в прусській, а й в інших балтійських мовах, засвідчує його потрапляння до прибалтійсько-фінських мов, пор. фін. kerta «шар, ряд; раз» (пор. такі словосполучення або складні слова, як ainoa kerta «один раз», vaatekerta «зміна білизни, одягу», elämänkerta «біографія», vuosikerta «щорічне видання», похідні слова, як-от kerros «шар», kertoa «розповідати; множити (у математиці)» тощо), ест. kord, карел. kerda, лів. kērda тощо.²⁴ Щоправда, останнім часом деякі дослідники (Й. Ка-

²⁰ М. Васмер, Et. Wb., III, p. 320; R. Trautmann, B.-sl. Wb., p. 127–128; О. Н. Трубачёв, Происхождение названий домашних животных в славянских языках, р. 105.

²¹ Б. Jėgers, KZ, 80, p. 46–48.

²² R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, с. 53, 61, 63, 69, 356; Пам’ятки прусської мови, с. 195, 209, 211, 223.

²³ F. Kluge, Et. Wb., p. 304, 310; J. Pokorny, Et. Wb., p. 579; E. Klein, Et. Dic., I, p. 722.

²⁴ Y. H. Toivonen, Suomen kielen etymologinen sanakirja, I, с. 184–185; V. Thomsen, Beröringer mellem de finske og de baltiske (litauiske-lettiske) Sprog, с. 185–186; J. Kalima, Itämerensuomalaisten kielten balttilaiset lainasanat, с. 115–117.

26

…лимом, Л. Хакулінен) дещо сумнівався в балтійському походженні цих слів. Однак їхні сумніви навряд чи мають підстави. І значення слів, і їхня фонетика свідчать, що насправді вони запозичені з балтійських мов.

У латиській мові слідів іє. *kerdho- не виявляємо. Щоправда, у латиських говорах (Руцава) зафіксовано форму kėrdzis «конюх у маєтку» (EM, II, 375). Однак вона, як зазначив Я. Ендзелін, імовірно походить від лит. kerdžius.

Литовські слова kerdžius, skerdžius потрапили також до документів білоруською, російською та польською мовами, що стосуються Литви; пор. білор. кердъ, скердъ, рос. кердъ, пол. skierdź²⁵.

Г. Гірт цілком безпідставно намагався вважати лит. kerdžius словом германського (готського) походження²⁶.

Лит. dieninis

Лит. dieninis «кердзіус» (LKŽd., II, 347), пор. лит. dienà.

Як бачимо, семантика цієї литовської назви старшого пастуха дуже нагадує розвиток значень іє. *kerdho-. Лит. dieninis вживається на порівняно невеликій території поширення діалектів (Багаславішкіс, Гелвони, Пабайскас, Паберже). У Східній Литві трапляється також прізвище Dieninis, яке спочатку означало професію особи, що його носила.

Лит. viršininkas

Лит. viršininkas «кердзіус, старший пастух», пор. лит. viršus.

Лит. viršininkas у значенні старшого пастуха найчастіше трапляється в північній частині центральної Литви (Акмене, Еришкяй, Гружджяй, Гружяй, Кликоляй, Лінкува, Папіле, Пушалотас, Розалімас, Скайстгіріс, Шедува, Упите, Жагаре). У значенні старшого пастуха лит. viršininkas потрапило також до документів околиць Шяуляя й Жагаре, написаних польською мовою в середині XVIII століття. Поряд зі словом viršynik у цих документах трапляється навіть похідний від нього термін viršynikostvo «ремесло, обов’язки кердзіуса»²⁷.

Цікавою є подальша доля цього слова. Уже наприкінці XIX століття Й. Яблонскіс увів його до літературної мови, але не у значенні «старший пастух», а у значенні «людина, яка має певну владу над іншими людьми (Vorsteher, Vorgesetzter, начальник)»²⁸. Переважно завдяки зусиллям Й. Яблонскіса це слово в його новому значенні міцно закріпилося в литовській літературній мові.

Від лит. viršininkas «старший пастух» утворилося також кілька інших слів, пов’язаних із тваринництвом; пор. лит. viršininkė «дружина viršininkas, дружина кердзіуса», viršininkai «день, коли старший пастух, тобто viršininkas, приходить їсти до господарства пастуха, і пастухові не потрібно пасти» (Лауксодіс, Лінкува).

²⁵ К. Яблонскіс, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, с. 212, 323, 358; E. Fraenkel, Et. Wb., с. 242.

²⁶ К. Буга, Rinktiniai raštai, II, с. 92.

²⁷ К. Яблонскіс, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, с. VIII–IX, 356–358.

²⁸ Jablonskio raštai, IV, Kaunas, 1935, p. 17; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 601.

27

Лит. bandùlis та ін.

Лит. bandùlis «пастух» (LKŽd., I(2), 643), bandžius (LKŽd., I(2), 644), bandūnis (LKŽd., I(2), 641), пор. також bandinininkas «пастух стада, чабан» (LKŽd., I(2), 640), bandišius «пастух, годувальник» (LKŽd., I(2), 641), пор. лит. bandà «стадо».

Лит. tvarklas

У лінгвістичній літературі ще від часів А. Беценбергера як назву пастуха згадується слово tvarklas, уживане в перекладі Біблії Й. Бреткуна²⁹. У пізніших перекладах Біблії східнопрусських литовців уживаному Й. Бреткуном tvarklas відповідає kerdžius (.... і як стадо без пастуха, Іс. 13, 14)³⁰. Отже, можна було б припустити, що й у Біблії Й. Бреткуна слово tvarklas уживається у значенні «пастух». На жаль, згадане слово потрапило до лінгвістичної літератури зі значенням «пастух» через помилку. Ми зазначали, що в новіших перекладах Біблії східнопрусських литовців слову Й. Бреткуна tvarklas у наведеній фразі відповідає kerdžius. У новіших німецьких перекладах цю фразу перекладено так: …und wie eine Herde ohne Hirten (Іс., 13, 14)³¹. Однак у перекладі Біблії М. Лютера 1549 року ця фраза має такий вигляд: …und wie ein Herd on hürten³². Те, що в цій фразі нім. hürten означає не «пастуха» чи «чабана», а «загорожу», чітко засвідчує інша фраза з того самого розділу Біблії: …die Hirten keine hurten da auffschlahen (Іс., 13, 20), яку Й. Бреткун і перекладає: …Piemens… Twarklu ne tajis. Отже, як у першій фразі (її Й. Бреткун перекладає: … ir kaip Gūtas be Twarklių), так і в другій Й. Бреткуна tvarklas означає «загорожу (= нім. Hürde, середньоверхньонім. hurt, мн. hürte), а не «пастуха».

Лит. pastyrius, pulkaunýkas, ustovas

Лит. pastyrius «старший пастух, чабан» (Дауґелішкіс, Дукштас, Іґналіна, Мєлаґенай, Рімше, Тверечюс), пор. рос. пастырь «пастир, священник, пастух», білор. пастыр, укр. пастир. До литовської мови слово, мабуть, потрапило з російської. Слово, спільне для всіх слов’янських мов, найімовірніше, пов’язане з рос. пасти «пасти» та ін. Однак через незвичний для слов’янських мов суфікс його намагалися вважати навіть запозиченням³³.

Лит. pulkaunýkas «старший пастух, чабан» (Карсакішкіс, Укмерге), pulkaunykas < рос. полковник «пастух» (В. Н. Добровольский, См., 652).

Лит. ustōvas (užstōvas) «старший пастух, чабан; наглядач» (Анікщяй, Балнінкай, Дауґайляй, Купішкіс, Купрелішікіс, Панделіс, Пасваліс, Рокішкіс, Салакас, Судейкяй, Свядасай, Тауранґай, Укмерге, Утена, Ужпаляй, Вижуонос, Зарасай) викликає певні сумніви щодо походження.

Е. Френкель, імовірно цілком обґрунтовано відновлюючи форму užstōvas, пов’язує цю назву старшого пастуха з лит. užstōti «захищати, підтримувати чиюсь сторону; бути перешкодою,

²⁹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 1150; A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, Göttingen, 1877, p. 333.

³⁰ Biblia, Tai esti: Wissas Szwentas Raßtas… Karalauczuje, 1816; Biblija, tai esti Visas Šventas Raštas, Berlynas, 1931.

³¹ Die Bibel oder die ganze Heilige Schrift, Berlin, 1907.

³² Biblia: Das ist: die gantze heilige Schrifft: Deutsch. Auff's new zugericht. D. Mart. Luth., Wittemberg, 1549.

³³ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 322.

28

затримати когось; початися, užstojis «захист, прикриття», užstolis «рятівник» (слово з творів М. Дауки), тощо.³⁴

Однак, на нашу думку, такому зіставленню значно заважає відмінність значень. Отже, чи не правильніше було б вважати лит. ustòvas (užštòvas) своєрідним похідним від лит. pristòvas «наглядач, доглядач» (< рос. пристава, білор. прыстаў або польськ. przystaw).

Лит. paganìkas, pūganas тощо.

У литовській мові знаходимо також назви спеціальних помічників пастуха — старшого пастуха. Пор.:

Лит. paganìkas «помічник старшого пастуха або пастуха» (Гірдішке, Каркленай, Лаукува, Немакщяй, Шилале, Швекшна, Упина, Жаренай).

Форма paganìkis досить часто трапляється також у словниках литовської мови Східної Пруссії:

„Hirten=Knabe Paganikkis, -io“, C, I, 952.

«Paganikkis, -io, чол. р. помічник пастуха (Нижня, Прекульс)», G. H. F. Nesselmann, Wb., 256.

Пестлива форма paganikėlis трапляється в литовських народних піснях, записаних Ф. Несельманом:

«Грає на сопілці Paganikelis»³⁵.

Походження лит. paganìkis намагався пояснити А. Лескін, який вважав, що «paganikis або pagunikis — помічник пастуха, напевно, є литуанізованим за зразком paganyti рос. pogonok “погонич худоби”, хоча щодо форми з u можна було б послатися на прус. guntwei інф., gunnimai 1-ша мн. “гнати”»³⁶.

Категорично відкидати це пояснення А. Лескіна, мабуть, не можна. Однак є достатні підстави в ньому сумніватися. По-перше, значення рос. погонок «Судруссл. 1. погонич плугових волів; погонич худоби» (И. Я. Павловский Р-н. сл. 1082) істотно відрізняється від значення лит. paganìkas. По-друге, у литовських говорах знаходимо синонім лит. paganìkas, який за своєю будовою зовсім не схожий на рос. погонщик, але пов’язаний із лит. ganýti. Пор.:

Лит. pāganas «помічник старшого пастуха» (Кретинга, Паланга, Салантай, Шатейкяй), pāganaitis «пастушок» (Паланга), пор. лит. paganyti³⁷.

Лит. paganìkas вважають питомим словом і пов’язують його з лит. paganyti П. Скарджюс³⁸ та Й. Отрембський³⁹.

Лит. pavàrniṅkas, pìrmininkas, šalininkas

Лит. pavàrniṅkas «пастух, який жене стадо разом із кердзіусом і перебуває позаду стада» (Акмене), pavarinis (Жемайткієміс), pavarinys (Людуокяй), пор. лит. varyti.

³⁴ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 1175.

³⁵ Littauische Volkslieder, gesammelt kritisch bearbeitet und metrisch übersetzt von G. H. F. Nesselmann, Berlin, 1853, p. 20; plg. t. p. V. Kalvaitis, Prūsijos Lietuvių dainos, Tilžė, 1905, p. 341.

³⁶ A. Leskien, Номінальне словотворення в литовській мові, p. 510.

³⁷ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 444.

³⁸ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 128.

³⁹ J. Otrębski, Граматика литовської мови, II, p. 277.

29

Лит. pirmininkas (найчастіше вживається у множині) під час перегону худоби поруч із кердьжюсом — пастух, який іде на чолі стада («попереду») (Акмене), пор. лит. pirmas. У картотеці академічного «Словника литовської мови» лит. pirmininkas один раз зафіксовано також у загальному значенні «пастух» (Лазунай, записав Й. Сенкус)⁴⁰, із приміткою, що слово було почуте лише раз від старого чоловіка.

Лит. šalininkas (найчастіше вживається у множині) під час перегону худоби поруч із кердьжюсом — пастух, який іде збоку від стада (Акмене), пор. лит. šalis.

У литовських діалектах старшого пастуха іноді називають також іншими словами, найчастіше вживаними для позначення старшинства й влади: piemenų karalius, galvà, tėvas, vyresnybė⁴¹. Однак ці назви зазвичай мають певне емоційне забарвлення.

* * *

Розглянувши назви пастуха в балтійських мовах, можемо констатувати, що давню індоєвропейську назву пастуха зберегла лише литовська мова (лит. piemuo). Однак є підстави вважати, що така назва існувала й в інших балтійських мовах. Із балтійських мов ця назва потрапила до прибалтійсько-фінських мов. У литовській мові є також дуже давня назва старшого пастуха (лит. kerždžius). У балтійських мовах є чимало різноманітних за походженням назв пастуха або старшого пастуха, поширених у північніших місцевостях; особливо багато таких назв знаходимо в литовській мові.

НАЗВИ БУДІВЕЛЬ ДЛЯ УТРИМАННЯ ХУДОБИ

Індоєвропейські мови не мають спільної назви будівлі для утримання худоби. Спільної назви немає і в багатьох гілках індоєвропейських мов. Назви цього поняття в окремих мовах здебільшого виникли самостійно; чимало є випадків запозичення.

Балтійські мови також не мають спільної назви цієї будівлі. Однак, як побачимо, у литовській і латиській мовах є кілька спільних назв цього поняття.

Історичних відомостей про давні балтійські будівлі для утримання худоби дуже мало. З наявних коротких згадок в історичних документах неможливо відтворити докладнішу картину розвитку цієї будівлі. І в Литві, і в Латвії існували різні типи будівель для утримання худоби¹.

Дещо докладніші відомості про стайні литовських селян містяться в документах XVI ст. Так, у записі ревізора жмудських волостей Якуба Лашковського від 31 жовтня 1562 року в інвентарі Каршувської волості сказано: «Щоб худобу обов’язково тримали не в хатах, а для гною облаштовували відкриті загороди й добре їх обгороджували, як у Підляшші. А урядник як приклад має збудувати одну біля себе в якійсь волості, а якщо хтось ніколи такої не бачив, то слід зробити ось так

⁴⁰ Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 29.

⁴¹ Lietuvių etnografijos bruožai, red. A. Vyšniauskaitė, Vilnius, 1964, p. 93.

¹ Lietuvių etnografijos bruožai, red. A. Vyšniauskaitė, Vilnius, 1964, p. 262–269; Iz. Butkevičius, Lietuvių valstiečių ūkiniai pastatai, — Iš lietuvių kultūros istorijos, II, Vilnius, 1959, p. 237–256; K. Čerbulėnas, Namas („numas“ pirmasis lietuvių gyvenamojo pastato tipas, — Iš lietuvių kultūros istorijos, I, Vilnius, 1958, p. 104–145; Latviešu konversācijas vārdnīca, 10, Rīga, 1933–1934, sklt. 19235–43; A. Bielenstein, Die Holzbauten und Holzgeräte der Letten, I–II, St. Petersburg, 1907–1918; Latviešu etnogrāfija, red. kolēģija: A. Bīrons, S. Cimermanis, A. Krastiņa, I. Leinasare, H. Strods (atb. red.), Rīga, 1969, p. 134; S. Cimermanis, Latviešu tautas dzīves pieminekļi, Celtnes un to iekārta, Rīga, 1969, p. 81–88.

30

…рати: вибрати таке місце, щоб вода з нього не стікала, потім із південного боку спорудити ворота з не надто високою огорожею, зі східного боку поставити хлів або повітку, не надто високу, захищену від вітру, і добре укріпити, спорудивши щонайменше дві стіни, насипавши між ними землі; так спорудити, у кінці відкритого двору з північного боку — другу будівлю, так само із західного боку — третю, а посередині залишити порожнє місце, щоб худоба могла вільно сама виходити з хлівів і заходити до них; крім того, посередині стелити солому та інше, щоб худоба втоптувала це, — так буде достатньо гною для удобрення землі…»²

Один із перших докладніших описів литовських хлів подав С. Даукантас³.

Лит. tvártas

У литовській мові найпоширенішою назвою будівлі для утримання худоби є tvártas. Сьогодні це слово вживається в літературній мові та на значній території литовських говорів (частини південної, центральної та східної Литви: Аріогала, Дауґай, Дукштас, Іґналіна, Юрбаркас, Капсукас, Кедайняй, Лаздіяй, Расейняй, Сімнас, Швенчоніс, Варена, Вейсєяй, Вілкавишкіс, Вілкія; литовські мовні острівці на території БРСР: Лазунай, Зієтела)⁴.

Це слово трапляється вже й у наших давніх писемних пам’ятках. Так, у перекладі Біблії С. Б. Хілінського знаходимо:

«Pabudawosim čia awiu twartus pekuy musu...», 4 Moz 32, 16.

«... ir padarė twartus pekuy sawo...», 1 Moz, 33, 17.

Й. Бреткунас перекладає ці біблійні місця так:

«Mes tiktai Awiu Twartas schicze darisim delei mūsų Bandos...», 4 Moz 32, 16.

«... ir pabūdawoia saw Namus ir padarė pėkui sawam Būdas...», 1 Moz 33, 17.

Однак, здається, і С. Б. Хілінський форму tvartas, і Й. Бреткунас форму tvarta (?), уживають тут не в сучасному значенні «будівля для утримання худоби», а в значенні «загорода». Особливо впевнено це можна стверджувати про Й. Бреткунаса. Таке припущення підтверджує також німецький текст Біблії; пор. видання Біблії М. Лютера 1549 року:

«Wir wollen nur Schafhürten hie bawen für unser Vieh...», 4 Moz 32, 16.

«...und bawet jm ein Haus, und machet seinem Vieh hütten...», 1 Moz. 33, 17⁵.

Лише у значенні «загорода» слово tvártas вживається в литовських словниках Східної Пруссії:

«Twártas, to, m. ein abgezäunetes Ställchen», P. Ruhig, Lex., I, 166.

«Stall, Staldas, do, m. nur bezäunt Twártas, to, m.», R. Ruhig, Lex. II, 336.

«Twartas, -o, чол. р. стайня, обгороджена стайня. Pennukßlū Twartas — відгодівельна стайня, обгороджена», Chr. Mielcke, Wb., I, 303.

² Джерела історії Литовської РСР, I, редколегія: K. Jablonskis (відповідальний редактор), J. Jurginis, J. Žiugžda (головний редактор), Vilnius, 1955, с. 178—179.

³ Budą Senowęs — Letuwiu Kalnienų ir Žamajtių išsraše... Jokub’s Łaukys, Petropilie, 1845, с. 22—23.

⁴ Зазначаючи поширення різних назв стайні в литовських діалектах, автор переважно спирається на рукописну карту «Атласу литовської мови», укладеного B. Vanagienė. За приклади з латиських діалектів він дякує кандидату філологічних наук E. Šmitė.

⁵ Biblia: Das ist: die gantze heilige Schrifft: Deudsch. Auff's new zugericht. D. Mart. Luth., Wittemberg, 1549.

31

«Stall, Staldas, -do, чол. р. лише огороджений, Twārtas, -to, чол. р.», Chr. Mielcke, Wb., II, 450.

«twārtas, -o, іменник чоловічого роду: огорожа, загородка, загін», F. Kurschat, Wb., 472.

«kiaũltwartis, -čio, іменник чоловічого роду: загорожа для свиней».

«kiaũlstaldīs, -džio, іменник чоловічого роду: свинарник», F. Kurschat, Wb., 181.

Як F. Kursaitis чітко розрізняє tvārtą «загін» і поняття «будівля для утримання худоби», особливо добре видно з таких прикладів:

«…обгородити в стайні місце для телят, twārtą weŕbiams staldē nukalti (або padaryti; також: aptwērti)», F. Kurschat, Wb., I, 25.

«…обгородити в стайні місце для теляти, staldē weŕbiui twārtą padaryti…», F. Kurschat, Wb., I, 36.

Слово twārtas у писемних пам’ятках східнопрусських литовців уживається навіть у значенні спеціальної частини церкви, пор.:

«Для жінок було призначено особливу Twartas для виконання ними служби Божої», K. Jurkšaitis, Jeruz. Išp., 1901, 97.

Отже, tvārtas, яке спочатку загалом означало загін, спеціально відгороджене місце в стайні, згодом почали вживати у значенні «будівля для утримання худоби».

Етимологія цього слова не викликає жодних сумнівів: воно пов’язане з лит. tvērti, tvrtas, tvorà, tvārštis та іншими словами цього кореня⁶.

У частині Жемайтії (Кведарна, Плунге, Рієтавас, Салантай, Векшняй) слово tvārtas вживається у значенні «пов’язка, хустинка для перев’язування рани». Значення цього слова «будівля для утримання худоби» в тих місцевостях є новим, запозиченим із літературної мови.

Здається, і в прусській мові існувало слово цього кореня, вживане у значенні лит. tvārtas «будівля для утримання худоби», пор. «Coaris Banse» (слово 232 з Ельбінгського словничка)⁷. Нім. Banse може означати «широкий простір комори збоку від току, місце з обох боків току в коморі для складання»⁸.

А. Фік пов’язував це прусське слово з лит. kárti. Однак, здається, значно переконливішим є пояснення А. Бецценбергера, за яким він виправляє пр. coaris на форму toaris, а останню пов’язує з лит. tvārtas, tvorà, tvērti⁹. Порівняння цих слів викликає певні сумніви й щодо вокалізму кореня пр. toaris. Тут може мати місце подібний випадок, як і з прусським словом aloade (слово 541 з Ельбінгського словничка) «Haspe», яке намагаються виводити з *al(v)ōde або *alvadē.

З етимологією пр. toaris, запропонованою А. Бецценбергером, погодилися Р. Траутман¹⁰ і Я. Ендзелін¹¹.

У латиській мові немає назв будівлі для утримання худоби, утворених від того самого кореня. Однак знаходимо слова цього кореня, що вживаються у близькому значенні, пор. лат. tvarts «опора, захист, притулок; рибна загата» (EM, IV, 289), tvertiņš «притулок», tvertne «прихисток для людей; посудина, басейн» (EM, IV, 291). Лат. tvāra «ein

⁶ Е. Френкель, Et. Wb., с. 1151.

⁷ Пам’ятки прусської мови, с. 63; цитуючи приклади з прусських словничків, зазвичай спочатку наводять прусське слово.

⁸ D. Sanders, Wörterbuch der deutschen Sprache, I, Leipzig, 1860, p. 81; F. L. K. Weigand, Deutsches Wörterbuch, I, Giessen, 1909, p. 153.

⁹ А. Бецценбергер, BB, 23, с. 232.

¹⁰ Р. Траутман, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, с. 361.

¹¹ Я. Ендзелін, Senprūšu valoda, с. 140, 266.

32

«Огорожа з горизонтально покладених жердин», tvāre «огорожа; підйомний шлагбаум» (EM, IV, 289) — чи не є це запозиченнями з литовської мови, адже, як свідчать дані словника К. Мюленбаха, вони трапляються переважно безпосередньо на литовському кордоні (Гридзгале, Меймеле).

Лит. gūrbas, лат. gūrba

Лит. gūrbas у значенні «споруда для утримання худоби» вживається на північно-східному окраї Литви (Анікщяй, Дебейкяй, Дусетос, Камаяй, Каварскас, Обеляй, Рокишкіс, Трошкунай, Утена, Вижуонос).

Крім щойно згаданого значення, слово gūrbas у литовських говірках уживається також в інших значеннях: «кошик, кошикоподібна торба», «верх воза, сплетений із прутів; дуги з кінцями, з’єднаними докупи (у легких, святкових візках)», «ясла», «клітка для свійської птиці (голубів, гусей, курей...) — сплетена з прутів або збита з дощок; місце для кладки яєць; гніздо», «собача будка», «відокремлена частина хліва для дрібної худоби (овець, поросят, телят); загін; відгороджена частина підвалу для зберігання інших овочів», «відкритий двір», «клітка (для звірів)», «певний тип бджолиного вулика, накритого соломою», «певна конструкція для перевезення худоби, переважно свиней, на продаж», «пристрій для намотування й скручування ниток» (LKŽd., III, 741–2).

Слово gūrbas у значенні «споруда для утримання худоби» трапляється вже й у словнику К. Ширвіда:

«Chlew, bara, Stabulum. gurbas», C. Szyrwid, Dic. (видання 1629 року), 11.

«Chlew. Stabulum, caulae. Pune, gurbas», C. Szyrwid, Dic. (видання 1642 року), 29.

«Obora, Stabulum, pecuaria loca. Gurbas», C. Szyrwid, Dic. (видання 1642 р.), 233.

«Swinnik, Suilehara. Kiaulu gurbas», C. Szyrwid, Dic. (видання 1642 р.), 430.

Приклади зі словника К. Ширвіда показують, що східні литовці здавна знають слово gūrbas у значенні «споруда для утримання худоби»: К. Ширвід походив саме з тієї частини Литви, де й нині це слово вживається в такому значенні.

Щодо походження слова gūrbas існують різні думки.

К. Алмінаускіс вважав джерелом лит. gūrbas, як і форми kūrbas, нім. korb «кошик, плетений кошик», korv, стверджуючи, що в литовській мові значення цього слова розширилися¹². Чергування приголосних g-: k- у литовській мові справді є дуже звичним явищем, пор. gėmbė: kėmbė, glėbys: klėbys, griaūnos: kriaūnos, glusnūs: klusnūs та ін.¹³ Німецьке korb, своєю чергою, походить із латини, пор. лат. corbis «плетений кошик, кошик»¹⁴.

Е. Френкель, погоджуючись, що лит. kūrbas «плетений кошик, кошик» є запозиченням із німецької мови, вважав лит. gūrbas питомим словом, пов’язуючи його з і.-є. *ger- «плести», пор. гр. ῥέρεον «плетена огорожа ринкової крамниці в Афінах, плетений кошик воза, легкий довгастий щит, обтягнутий сиром’ятною бичачою шкірою», γυργαθός «кошик, сплетений із вербових прутів, рибальська верша» та ін.¹⁵

¹² K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, Kaunas, 1934, p. 55, 76.

¹³ J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957, p. 54; J. Otrębski. Gramatyka języka litewskiego, I, p. 324.

¹⁴ F. Kluge, Et. Wb., p. 393; J. Pokorny, Et. Wb., p. 387.

¹⁵ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 178.

3. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos

33

К. Буга лит. gūrbas свого часу також намагався пояснити, пробуючи пов’язати його то з германським kurba, нім. Korb¹⁶, то зі слов. grъb «горбок, горб, зморшка», серб. грба¹⁷.

Зважаючи на те, що нім. Korb є запозиченням із латинської мови, перше зіставлення К. Буги відпадає. Друге зіставлення, як нам видається, також не надто переконливе, оскільки слов’янські слова слід було б зіставляти з прус. garbis «гора»¹⁸. К. Буга пов’язував лит. gūrbas із згаданими словами слов’янських мов, шукаючи семантичні паралелі «купа (куча)»: «хлів».

Найімовірніше, пояснення як К. Альмінаускіса, так і Е. Френкеліса частково правильні. Нам видається, що, пояснюючи походження лит. gūrbas, слід розрізняти значення цих слів. Східнолитовське gūrbas у значенні «споруда для утримання худоби» (яке, як ми бачили, трапляється вже в перших виданнях словника К. Сирвіда) та близькі до нього значення слід вважати питомим балтійським словом. Таке слово, як побачимо, є і в латиській мові. Gūrbas у значенні «плетений кошик» та близьких до нього значеннях слід вважати запозиченням із німецької мови. Оскільки семантично значення «хлів» і «кошик» досить тісно пов’язані («плести»), сьогодні в литовській мові важко провести між ними чітку межу: можливо, змішалися і питоме, і запозичене слово.

Аргументи на користь щойно викладених нами припущень такі. У литовській мові є два цілком не пов’язані між собою осередки поширення слова gūrbas: один — у північно-східному кутку Литви, де gūrbas уживається у значенні «споруда для утримання худоби», інший — у південно-західній частині Литви, де це слово переважно вживається у значенні «кошик, плетений кошик». Саме в останньому значенні слово gūrbas уживається в частині жемайтських і частині західноаукштайтських говірок, саме в тих литовських говірках, які мали найбільше контактів із німецькою мовою (Alksnėnai, Alvitas, Barzdai, Batakiai, Gražiškiai, Jurbarkas, Kybartai, Kudirkos Naumiestis, Lauksargis, Liudvinavas, Pilviškiai, Slavikai, Sudargas, Tauragė, Vilkaviškis)¹⁹.

Як уже згадувалося, лит. gūrbas вживається також у значенні «певний тип вулика». У цьому значенні це слово записано в Бартінінкаї (Вілкавішський район). У значенні «вулик» форма kuṙbas трапляється також у литовських словниках Східної Пруссії. Пор.: «Bienenkorb, der, bičių kūrbas», Ф. Куршат, Wb., I, 239. «bitkurbis, -io, Subst. m. der Bienenkorb», Ф. Куршат, Wb., 49. «Bitinnis kurbėlis, ein Bienenkorb». «Bitkurbas, o, m. ein Bienenkorb», Г. Г. Ф. Несельманн, Wb., 212. Пор. також значення німецького Korb: «плетені місткості для житла бджіл»²⁰.

Важко уявити, щоб без німецької мови виникло лит. gūrbas у значенні «певний тип бджолиного вулика, вкритого соломою».

Форма gūrbas у значенні «верх воза, сплетений із лозин; сукупність бокових жердин із кінцями» дуже нагадує значення нім. Korb «задня плетена частина воза з драбинчастими або оббитими бортами і взагалі плетена конструкція на такому возі»²¹. Лит. gūrbas у згаданому значенні зафіксовано в Гарляві, Лекечяї, Кретинзі (LKŽd., III, 741).

¹⁶ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, p. 331.

¹⁷ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 526.

¹⁸ M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 294.

¹⁹ Дані взято з картотеки Атласу литовської мови.

²⁰ D. Sanders, Wörterbuch der deutschen Sprachen, I, p. 995.

²¹ D. Sanders, ten pat, p. 995.

34

У значенні «собача будка» в литовських говорах поряд із формою gurbas вживається також форма gurbà (Алітус, Лейпалінгіс, Лішкіава, Мяркіне, Сейріяй, Сімнас, Вейсеяй; LKŽd., III, 741).

І gurbà, і gurbas мають відповідники в латиській мові. У латиській мові ці слова також уживаються в досить різноманітних значеннях:

Лат. gùrba «клітка для шпаків; живопліт; дощатий сарай у стайні; дерев’яний ящик для відкладання яєць домашньою птицею; дерев’яний ящик, у якому курей перевозять на ринок; пташник; „cūku aizgalda“, gurbs, gurbes «загорода, куди поміщають худобу» (EM, I, 683; EH, I, 420).

Як бачимо, значення латиських слів або цілком збігаються зі значеннями литовських слів цього кореня, або дуже близькі до них. Однак тут бракує, сказали б ми, основних значень, властивих литовському слову, а саме «будівля для утримання худоби» та «кошик, плетений кошик». Усі значення лат. gùrba, gurbs ніби є перехідними між значеннями «кошик, плетений кошик» і «будівля для утримання худоби».

Досить цікаве й питання поширення латиських слів. За даними словника К. Міленбаха та його доповнень, лат. gùrba, gurbs вживаються лише в південно-західній частині Латвії, зовсім біля кордону з Литвою (Асите, Барта, Груобінія, Калетай, Ница, Нигранда, Сака, Вентспілс).

Географія латиського слова свідчила б про те, що лат. gùrba могло походити й з литовської мови. На користь такого припущення свідчить і латиська інтонація цього слова.

Лат. gùrba не залишило жодних слідів і в латиській топонімії.

На території Литви є кілька топонімів, які можна пов’язати з лит. gùrbas, пор. Gùrbai (Грузджяй), Gurbmiškis (назва лісу, Грузджяй), Gurbšilėlis (Пілвішкяй), Gùrbšilis, Gurbùkelis (стежка, Грузджяй), Gurbų miškas (Дукштас), Pagùrbė (Дукштас)²². Однак пов’язування цих топонімів із лит. gùrbas «будівля для утримання худоби; плетений кошик» дуже сумнівне. Наприклад, Gurbšilėlis пояснюється як «підвищення»; на території Білоруської РСР, у литовському мовному анклаві (Станишяй, околиці Варанава), знаходимо топонім Gùrbos, який пояснюється як «могили (наче пагорбки)». Отже, згадані топоніми, найімовірніше, слід пов’язувати з лит. gùrbautas «невелике підвищення землі, грудка», прус. garbis «гора» (так виправляється 28-ме слово ельбінзького словничка grabis, пор. прусські топоніми Lulegarbis, Mantegarbs, Ladegarbe, Swentegarben та ін.)²³, рос. горб «будь-яка опуклість на рівнині», пол. garb «патологічна опуклість грудної клітки або спини в людини; підвищення, опуклість місцевості», серб.-хорв. грба та ін. К. Буга, як ми бачили, намагався пов’язати з цими словами й лит. gùrbas «будівля для утримання худоби».

Лит. kūtė, лат. kūts

У північній частині Литви широко вживається назва будівлі для утримання худоби kūtė (Біржай, Йонішкіс, Куршенай, Лінкува, Мажейкяй, Радвілішкіс, Салантай, Скуодас, Шедува, Шяуляй, Жагаре). У найзахіднішій і найсхіднішій частинах цієї території

²² Lietuvos TSR administracinis-teritorinis suskirstymas, Vilnius, 1959, p. 716, 851. Duomenys, kurių nėra minėtame darbe, paimti iš Lietuvių kalbos ir literatūros instituto Vietovardžių kartotekos.

²³ R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 82, 341; J. Endzelīns, Senprūšu valoda, p. 175; G. Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, p. 80, 92, 94, 178–179.

3*

35

цієї території вживається форма kūtys (Кретинга, Пасваліс, Вабальнінкас). Відома також форма однини kūtis (LKŽd., VI, 1006).

Форма kūtė вживається також у значенні «стара, убога хатинка, халупа» (LKŽd., VI, 1000; Скаудвіле, Відукле), пор. також kūta «хата» (Вілюс Бруожис, LKŽd., VI, 999). Проте слова, вживані в цьому значенні, не входять до ареалу вживання kūtė як назви будівлі для утримання худоби.

У пам’ятках давньої литовської писемності слова kūtė, здається, немає. Твори М. Валанчюса та С. Даукантаса, мабуть, є найдавнішими джерелами цього слова.

Слово kūts (поряд із ним часто трапляється також форма kūte) у значенні «будівля для утримання худоби» дуже широко вживається в латиській мові. Форма kūts є також нормативною літературною назвою цього поняття.

Форма kūts (відповідно kūte) вживається на всій території діалектів Відземе (Айнажі, Алуксне, Цесіс, Лімбажі, Мазсалаца, Руїєна, Сігулда, Смі पाह?тене, Валка, Валмієра) та Земгале (Ауце, Бауска, Добеле, Елея, Єлгава). На цій діалектній території, можна сказати, не вживаються інші назви хліва з іншим коренем. У західній частині Латвії — у курземських діалектах — форми kūts, kūte вживаються поряд з іншими назвами хліва (laidars, stallis). Форми kūts, kūte майже зовсім не вживаються лише в найсхіднішій частині Латвії — Латгалії, де побутує назва хліва слов’янського походження.

Якоїсь точнішої межі між діалектами, у яких вживається форма kūts, і тими, у яких — kūte, провести неможливо. Бувають випадки, коли в одному й тому самому місці вживаються обидві форми (Алажі, Алуксне, Інчуканлс, Падуре, Планица, Сігулда, Тауркалне). Обидві ці форми вживаються і в діалектах, що межують із Литвою.

Лат. kūts (відповідно kūte) вживається з відповідними назвами тварин і птахів, пор. лат. aitu, guovju, luopu, putnu, zirgu kūts. Іноді трапляються й інші варіанти назви хліва з цим коренем, пор. kūtene «стайня», kūtenis; čūku, zuosu kūtene, зменш. kūtiņa, зневажл. kūtele (EM, II, 338; EH, I, 684).

Лат. kūts трапляється вже в латиських текстах євангелій XVI століття²⁴. Питання походження лит. kūtė, лат. kūts, як і щойно розглянутих лит. gurbas, лат. gurba, дуже складне. Існує кілька пояснень, проте всі вони викликають ті чи інші сумніви.

Досі, мабуть, найпоширенішою є етимологія А. Беценбергера²⁵. Він стверджував, що це слово прийшло до литовської та латиської мов із прусської. Прус. *kutis (де u < a після гутурального) походить із середньонижньонімецького kate, kotte «хижка, сарай, стайня».

П. Персон, вважаючи лит. kūtė, лат. kūts власними балтійськими словами, пов’язував їх із лит. kutỹs «мішечок для грошей», прус. keuto «шкіра», давньоверхньонім. hūt, лат. cutis, давньоверхньонім. hutta «хижка»²⁶.

Так походження лит. kūtė пояснював і Е. Бернекер²⁷.

Спочатку Я. Ендзелінс був схильний погодитися з поясненням А. Беценбергера (… wohl eher… nebst oder durch li. kūtis aus einem apr. *kūtis (mit. ū aus ā) aus mnd. kate od. kotte… als zu li. kutỹs ‘Beutel’, apr. keuto, ahd. hūt…)²⁸.

²⁴ J. Endzelīns, Filologu biedrības raksti, XI, Rīgā, 1931, p. 201.

²⁵ A. Bezzenberger, KZ, 44, p. 291.

²⁶ P. Persson, Beiträge zur indogermanischen Wortforschung, Uppsala, 1921, p. 181, 183.

²⁷ E. Berneker, Et. Wb., I, 602.

²⁸ EM, II, p. 338.

36

E. Frenkelis²⁹ без жодних сумнівів підтримав пояснення А. Беценбергера, вказавши також Й. Ендзеліна як прихильника цієї етимології. Однак він не звернув уваги на те, що Й. Ендзелін згодом змінив свою думку, присвятивши етимології лат. kūts спеціальну статтю³⁰.

Й. Ендзелін у цій статті, вказуючи на недоліки етимології А. Беценбергера як хронологічного, так і фонетичного характеру, схиляється до підтримки етимології П. Персона. Однак така етимологія можлива, на думку Й. Ендзеліна, якщо лит. kūtis — питомо литовське, незапозичене слово. Водночас латвійський учений висуває дуже вагомий аргумент: ця литовська назва споруди для утримання худоби може бути запозиченням із латиської мови, і якщо це так, то корінь латиського слова ū міг походити від un, і тоді можлива цілком нова етимологія цього слова: лат. kūts пов’язується зі старослов. kašta «σκηνή», укр. куча «свинарник», болг. къшта «халупа», які Е. Бернекер далі пов’язує з болг. кътам «berge», рос. кутать «verhüllen» тощо.³¹

Нам здається, що пояснення Й. Ендзеліна цілком прийнятне. Насамперед дуже ймовірним є запозичення лит. kūtė з латиської мови. Таке припущення цілком підтверджувала б географія лит. kūtė «споруда для утримання худоби». Як показує картотека Атласу литовської мови, це слово в такому значенні вживається лише на кордоні з Латвією. Наприкінці своєї статті Й. Ендзелін, схоже, засумнівався в можливості запозичення лит. kūtė з латиської мови, оскільки після написання статті його повідомили, що лит. kūtės «хлів» трапляється і в Сувалкії. Однак дані картотеки не підтверджують достовірності цієї інформації. Як уже зазначалося, слова kūtė не знаходимо й у давніх пам’ятках литовської мови: таке слово трапляється лише в писемних джерелах середини XIX століття, автори яких походять із тієї частини Литви, де й нині kūtė вживається у значенні «споруда для утримання великої рогатої худоби».

Географія лит. kūtė також є вагомим аргументом на користь того, що це слово не могло прийти з прусської мови.

Якщо вважати лит. kūtė запозиченням із латиської мови й зважати на зазначену Й. Ендзеліним можливість походження лат. kūts від форми *kunt-, то назву цієї споруди для утримання худоби можна було б пов’язати не лише зі старослов. kašta та ін., як це робить Й. Ендзелін, а й із рос. кут «кут, закуток, провулок, тупик; вершина або кінець глухої затоки, затоки, заводі, мису; кут селянської хати, кут біля дверей і прилавок, коник» (В. Даль, Сл., II, 227—8), балт. кут, укр. кут (у діалектах уживається також у значенні «свинарник», Б. Д. Гринченко, Сл., II, 332), болг. кът, серб.-хорв. кут, словен. kat, чеськ. kout, словац. kut, пол. kąt³², пор. рос. закут «різноманітна хижа, конура або землянка; солом’яна будка; теплий (мишачий) хлівчик на зиму для дрібної худоби; комора, чулан, комора, особливо відгороджена», закута, закутка (В. Даль, Сл. I, 594—5)³³.

Можливість пов’язати балтійську назву хліва з цими словами слов’янських мов зазначав уже А. Брюкнер, який у своєму словнику до пол. kąt додає таку примітку: «первісне значення в лит. kutis, «яма, вирита свинями»³⁴. Звичайно, не можна погодитися з поясненням А. Брюкнера щодо первісного значення литовського слова.

²⁹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 322.

³⁰ J. Endzēlins, Filologu biedrības raksti, XI, p. 200—201.

³¹ E. Berneker, Et. Wb., p. 602—603.

³² M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 705; F. Slawski, Sl. et., II, p. 121—122.

³³ M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 440.

³⁴ A. Brückner, Sl. et., p. 225.

37

Як ми вже згадували, у литовських діалектах слово kūtė вживається також у значенні «стара, убога хатина». Оскільки в цьому значенні слово kūtė трапляється в іншій частині Литви, ніж назва хліва, про яку йдеться, нам здається, що його, можливо, слід відокремити від лит. kūtė «будівля для утримання худоби» і вважати таким, що походить від нім. Kote ‘die Hütte’.

Лит. staldas, лат. stallis, прус. staldis

У південній частині Жемайтії та в деяких західноавкштайтських діалектах, поширених ближче до колишньої Східної Пруссії, вживається назва будівлі для утримання худоби staldas (Кельме, Пагегяй, Ретавос, Скаудвіле, Славікай, Сударгас, Шилале, Таураге, Ужвентіс, Вайнутас, Варняй); трапляється також форма staldis (Ендрєявас, Юдрена, Юодкранте, Ніда, Сакучяй, Шилуте, Вейвирженай).

Це слово трапляється вже й у наших давніх писемних пам’ятках. Форму staldoie знаходимо навіть у «Постилі» М. Дауґші («Kaip iūsu ne pažėidę dargūs giwēnimas staldoie ir grînas guleimas prakarte», DP, 425), автор якої походив із тих місць, де слово staldas сьогодні вже не вживається. Загалом лит. staldas переважно вживається у писемних пам’ятках литовців Східної Пруссії: у «Постилі» Й. Бреткунаса (II, 23, 101), у «Гімні» Д. Кляйна (32), у рукописному словнику XVII століття «Lexicon Lithuanicum» («Stale Staldas, Twartas», 82 a), можна сказати, у всіх пізніших лексикографічних працях литовців Східної Пруссії (у словниках П. Руґіса, К. Мількуса, Г. Г. Ф. Несельмана, Ф. Куршайтіса та ін.); досить часто трапляється воно й у фольклорі литовців цього краю³⁵.

Поряд із формами staldas, staldis у литовських діалектах трапляються також форми stalnė (Падвареляй, Тиркшляй), stalnis (Застауцяй, Мажейкяйський район). Однак останні форми, здається, вживаються лише тоді, коли йдеться про великі стайні для коней, зазвичай панські. Від цих форм походить і прикметник stalninis (arklys) (Шате, Векшняй). Такі назви кінських стаєнь, особливо зменшувальні форми, досить часто трапляються також у текстах жемайтського фольклору:

«Звідти йде братик Із нової стайні Веде гнідого коня, Іде до сестрички», С. Дауґантас, D. Ž., 12³⁶.

«Не виходь, хлопче, зі свого гнідого коника, Твій коник У стайні мого батька»; С. Дауґантас, D. Ž., 27.

«Чи не був ти в стайні? Чи не на лузі, хлопче? Чи не твій віночок? У стайні на кілочку?»; С. Дауґантас, D. Ž., 89.

³⁵ Smulkioji lietuvių tautosaka XVII—XVIII a., paruošė J. Lebedys, Vilnius, 1956, p. 418, 426, 472.

³⁶ Пісні жемайтів, виписані за «Словником піснярів», Петрапіліс, 1846.

38

«Одного — до стайні, другого — до садочка, а-а-а-дза-дза-дза, другого — до садочка», S. Daukantas, D. Ž., 91.

У процитованих строфах жмудських народних пісень, записаних С. Даукантасом, слова stalnelė, stalnė вживаються там, де в інших варіантах цих пісень уживаються stainėlė, stainė, stainia. Тому нам здається, що Е. Френкель³⁷, знаючи форму з -ln- лише з записів С. Даукантаса, безпідставно пов’язує ці слова з лит. staldas: форми stalnelė, stalnė виникли замість форм stainėlė, stainė. На їхню зміну могла іноді впливати й форма staldas. Варто зазначити, що в жмудських народних піснях, виданих С. Станявічюсом 1829 року, трапляється лише форма stainė³⁸. Форми stalnė, stalnīs, як побачимо далі, трапляються також у сучасних жмудських говорах, поширених саме поблизу батьківщини С. Даукантаса.

Подібний випадок, коли другий елемент дифтонга i замінюється приголосним l, маємо також у лит. kūlnas ‘поганий кінь’ (Гедрайчяй, Віденішкяй, LKŽŽd., VI, 844) поряд із формою kūinas.

Liet. staldas šaltinis yra vid. vok. žem. stall³⁹, dėl ll > ld plg. lat. meldēris < vok. žem. möller, est. mölder ‘Müller’, kelder ‘Keller’ ir kt.⁴⁰ Kaip ir lietuvių kalboje, su formantu -ld šis tvarto pavadinimas vartojamas danų kalboje, plg. dan. stald ‘tvartas’. Apskritai, tokį tvarto pavadinimą vartoja daugelis germanų kalbų, o iš germanų jį pasiskolino ir kai kurios kitos Europos kalbos. Pirminė šio žodžio reikšmė ‘vieta stovėti’ — jis sietinas su pr. stallīt ‘stovėti’, gr. στέλλειν ‘pataisyti’, skr. sthálati ‘jis stovi’ ir kt.⁴¹

Семантично таким самим способом утворилися назви хлівів у різних індоєвропейських мовах, пор. санскр. gosthānam ‘коров’ячий хлів’, авест. goostānō, давньоверхньонім. ewi-st ‘овечий хлів’, лат. stabulum (від останнього слова походять фр. étable, ісп. establo, рум. staul, новогр. στάβλος, англ. stable, ірл. stábla тощо): праіндоєвроп. *stā- ‘стояти, ставити’⁴².

У прусській мові також знаходимо назву споруди для утримання худоби германського походження, яка за фонетичною формою відповідає лит. staldīs; пор. слово 226 з Ельбінгського словничка: «Staldis Stal»⁴³.

Прус. staldīs, як і лит. staldas, походить із німецької мови, імовірно від середньонижньонімецької форми stall⁴⁴.

У латиській мові є кілька форм цієї назви хліва, пор. лат. stallis ‘стійло, переважно кінське’, stalis, stale ‘хлів’ (EM, III, 1042; EH, II, 569), stalle, stēļis.

³⁷ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 894.

³⁸ S. Stanevičius, Dainos žemaičių, paruošė J. Lebedys, Vilnius, 1954, p. 14, 78, 122.

³⁹ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 591; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 894.

⁴⁰ J. Endzelīns, Latviesu valodas gramatika, p. 247–248.

⁴¹ F. Kluge, Et. Wb., p. 737; J. Pokorny, Et. Wb., p. 1019–1020.

⁴² C. D. Buck, Dic., p. 150–151; J. Pokorny, Et. Wb., p. 1004–1010; M. Mayrhofer, Et. Wb., I, p. 350.

⁴³ Пам’ятки прусської мови, 63; R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 85.

⁴⁴ W. Prellwitz, Die deutschen Bestandteile in den lettischen Sprachen, Göttingen, 1891, p. 49; R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 435; J. Endzelīns, Senprūšu valoda, p. 254.

39

Лат. stallis у значенні «будівля для утримання худоби» на сучасній території Латвійської РСР утворює два своєрідні ареали. Насамперед поряд із назвами хліва kūts (відповідно kūte), laidars вживається в найзахіднішій частині Латвії — у курземських говірках і частині земгальських говірок (Айзпуте, Алсунга, Барта, Блідьєне, Дуніка, Гробіня, Кулдіга, Ніґранда, Пілтене, Салдус, Талсі). Другий ареал цієї назви, який не має безпосереднього зв’язку з першим і розташований досить далеко від нього, — південна частина так званих селонських говірок, що прилягає до території Литовської РСР (Абелі, Асаре, Біржай, Лівани, Саука, Субате, Залве). У цій місцевості форма stallis також не є єдиною назвою хліва: тут вона вживається поряд із назвами kūts (відповідно kūte) і klēvs (у східній частині цієї місцевості). Форма stellis трапляється в Курземе (Пілтене, Угале, Ужава, Варве, Злекаѕ, Журос). Форму stalle зафіксовано лише один раз (Вірбай, на північ від Сабіле). Слово stallis знаходимо вже у словнику Г. Манселія (1638 р.), де воно вживається поряд зі словом kūts. Поряд з іншими назвами хліва stallis трапляється також у рукописному словнику Я. Лангія 1685 року:

«Stallis (Kuhts, Klähws) — хлів. Sirgo=Stal= lis — стайня для коней. Gohwo=st. — худоба =st. Zuhko=stallis — свинарник», J. Langija Vrd., 286.

Варто зазначити, що цей германізм трапляється також у словнику естонської мови, виданому Г. Сталеном 1637 року; пор. ест. tall⁴⁵. Відмінність фонетичної форми латиського слова, можливо, свідчить про те, що латиші запозичили це слово в інший час, ніж литовці та пруси. Утім, його джерелом, як і ест. tall, є середньонижньонімецьке stall, stal⁴⁶.

Лит. pūnė, лат. pūne

Литовське слово pūnė у значенні «будівля для утримання худоби» вживається на порівняно невеликій території східноаукштайтських говірок (Гелвони, Невероніс, Пабайскас, Сесикай, Шашуоляй, Ширвінтос, Укмерге, Вепряй). Ця назва трапляється також у литовських мовних острівцях на території Білоруської РСР (Гелюнай, Гервячяй). У цьому значенні лит. pūnė уже засвідчене у виданні словника К. Ширвіда 1642 року: «Chlew. Stabulum, caulae, pune, gurbas», C. Szyrwid, Dic., 29. «Koźiarnia, Caprile, caprilis casa, haedile. Obkinė pune», C. Szyrwid, Dic., 126. «Obara, aliter: Claustrum, septum, dimitere pecus è claustris. Pune, namas», C. Szyrwid, Dic., 233. Лит. pūnia у значенні «будівля для утримання худоби» трапляється також у давніх литовських документах, написаних не литовською мовою. Пор.: «Дворец, где рикуния мешкает: у дворцы гридня с присенкомъ и ку тому клетка, пуня на быдло...» Паневежукас, вол. Вількія (документ 1563 року)⁴⁷.

⁴⁵ Anführung zu der Estnischen Sprach… von M. Henrico Stahlen, Revall, M.DC. XXXVII, пор. D. Zemzare, Latviešu vārdnīcas, Rīgā, 1961, p. 49–50.

⁴⁶ J. Sehwers, Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen, p. 118; EM, III, p. 1042.

⁴⁷ К. Яблонскіс, Литовські слова в мові канцелярій старої Литви, с. 200.

40

«Неподалік від того будинку — дерев’яна хлівина для худоби, крита соломою, ворота з дощок на завісах», інвентар маєтку й міста Кедайняй 1604 року⁴⁸.

У литовській мові слово pūnė (а також інші його форми) вживається й в інших значеннях, пор. pūnė «поміст для полови, частина току для складання полови» (Купішкіс, Науяместіс, Вабалнінкас), pūnis, -ies «мякиница» (К. Явнис, Поневезькі говірки II 27), pūnia «будівля для складання зерна, клуння» (Дубінґяй, Рімше), pūnė (Векшняй, Kossarzewski Lituanica 117 a)⁴⁹.

У творах М. Валанчюса та С. Даукантаса це слово вживається у значенні «будки, намету». Пор.:

«Петрас навесні насамперед викопав пуне, обставив деревами, залишив у норі отвір для входу й оселився»⁵⁰.

«…з очерету робив собі покрівлі, пуне й курені, перев’язуючи хмелевими пагонами, лозинами та пруттям»⁵¹

Подібне значення це слово має і в рукописі литовських гімнів, датованому початком XVIII століття; пор.:

«Бажаючи це дослідити, не зрікаючись оповіді, вирушивши до Вифлеєма, у такій пуне (?) Ісуса застають Йосипа й Марію»⁵².

У творах М. Мажвідаса та Й. Бреткуна знаходимо це слово у значенні «нори, печери». Пор.:

«…як і лев у своїй норі, і здобич знесилену, коли тягне її у свою сіть» (Gesmes Chriksconiskas, II, Psalmas X.)⁵³.

«Як лев у норі…» (BrB, Psal. X, 9).

«…вони… спочивають у скелі (на берегах виправлено: у печері (пуні)», BrB, Job. 38, 40; у рукописі Й. Бреткуна 39 (самий початок).

Пор. німецький текст Біблії М. Лютера 1549 року:

«…як лев у лігві…» (Psal., X).

«…вони… і причаїлися в печері…» (Hiob., 39 (самий початок).

Пор. латинський текст Біблії:

«…як лев у своєму лігві» (Psal., X, 9).

«Коли вони лежать у лігвах…» (Hiob., 38, 40).

У старовинних литовських інвентарях та інших документах, написаних не литовською мовою, слово punia найчастіше вживається у значенні «комори для зберігання зерна, сіна, соломи». Пор.:

«Zyta w puni dersowatego y miotliastego kop piętnascie…», 1600 р. Краукенай, Упітський повіт.

„…punia zrobiona na zboze słomą krita, wrota proste z desk, wrzeciądz y klotka w niej; druga punia nowa ieszcze nie stawiona…“, 1598 m. Breslauja.

«… а намъ давали две коле грошей за тую пуню», 1516 р. Мстислав?

⁴⁸ Lietuvos inventoriai XVII a., sudarė K. Jablonskis ir M. Jučas, Vilnius, 1962, p. 19.

⁴⁹ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 525.

⁵⁰ M. Valančius, Paaugusių žmonių knygelė, Tilžė, 1902, p. 102; Valančiaus raštai, red. J. Balčikonis, Kaunas, 1931, p. 244.

⁵¹ Budą Senowęs – Lietuwiu Kalnienų ir Žamajtių išraszę… Jokūb’s Laukys, Petropilie, 1845, p. 16.

⁵² V. Biržiška, Tauta ir žodis, VII, p. 259.

⁵³ Mažvydas seniausieji lietuvių kalbos paminklai iki 1570 metams, spaudai parūpino J. Gerullis Kaunas, 1922, p. 524.

41

«Чотири пуни, збудовані для складання сіна, і свірени для зсипання полови та висівок, огороджені плотом…», 1756 р. Траде́вичі, Полоцьке воєводство.

«Велика семигранна пуня для складання сіна, у соснових стінах, без воріт…», 1775 р. Летцас, Вітебський повіт.⁵⁴

«У кінці цієї стодоли велика нова пуня з колод для зберігання зерна, вкрита соломою, ворота до неї на завісах із засувкою та з пробоєм… ця пуня має всього сім стін, кожна стіна завдовжки п’ять сажнів. Якщо йти звідси просто до другої, нові ворота стоять між гуменним перегородженням, з правого боку вкриті ґонтом, на завісах. За цими воротами — пуня з колод, вкрита соломою; усередині з обох боків засіки для складання зерна й тік для молотьби зерна, завдовжки тридцять сажнів, завширшки — сім, ворота з обох кінців на дерев’яних завісах, огорожа з вісімдесяти прясел», 1619 р. Шяуляняй, Відукльська парафія.

«Далі йдучи — старе занепале гумно й велика погана пуня», 1645 р. Жала́ва, Ошмянський повіт.

«Два гумна, одне з осеттю, третя пуня для соломи», 1651 р. Палуше, Древинінкай, Віленське воєводство.

«При цій стодолі дерев’яна пуня|| для складання жита…», 1700 р. Папальчяй⁵⁵. У латиській мові — як у діалектах, так і в різних писемних пам’ятках — знаходимо відповідники лит. pūnė, уживані в подібних значеннях.

Лат. pūne «комора; сінник або соломник (який також споруджують як прибудову); прибудова до klēts або до kūts для зберігання сіна, до риги (для зберігання полови й соломи); прибудова або окрема невелика комора для зберігання полови», pūne «комора», pūnis, pūnis, pūnis, pūnis «комора для полови; невелика комороподібна будівля на морському або озерному березі для зберігання рибальського знаряддя; невелика комора для сіна, соломи й полови (прибудова до rija); сінник у лісі; невелика комора для рибальського знаряддя; селянська хатина», pūna «комора при хліві; мережна будка у рибалок», pūnite «комора», pūnītis, pūnelis «(зневажливе) зменш. до pūnis’», pūnite «хатинка» (EM, III, 413, 447; EH, II, 342).

Лат. pūnis трапляється вже у словнику Г. Манселія 1638 року, пор.:

«Комора, Schkunis, Wallh. Puhnis», Г. Манселій, Lettus, 341⁵⁶.

Щодо походження лит. pūnė, лат. pūne існують дві думки. Одні дослідники вважають, що це слово потрапило до литовської та латиської мов зі слов’янських мов.

Першим висунув таку думку А. Брюкнер, зазначивши, що pūnė «стійло, загорода для худоби» трапляється у словнику К. Ширвіда, а оскільки «у Рагніті невідоме» (тут він, імовірно, спирається на словник Г. Г. Ф. Несельмана), джерелом лит. punė він вважає рос. або білорус. пунья⁵⁷.

Таку думку А. Брюкнера підтримали Я. Ендзелін («…за Брюкнером… із рос. пунья⁵⁸»), П. Скаржюс («З огляду на значення, ймовірно, з рос. пунья…⁵⁹»); такої ж думки дотримувався й автор етимологічного словника литовської мови Е. Френкель⁶⁰.

⁵⁴ К. Яблонскіс, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, с. 65, 83, 90, 225, 236.

⁵⁵ Lietuvos inventoriai XVII a., с. 86, 141, 170, 436.

⁵⁶ Д. Земзаре, Latviesu vārdnīcas, с. 440.

⁵⁷ А. Брюкнер. Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, с. 123.

⁵⁸ EM, III, p. 447.

⁵⁹ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Alt-litauischen, p. 183.

⁶⁰ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 667.

42

Насправді в усіх сусідніх слов’янських мовах ми знаходимо це слово, вживане майже в тих самих значеннях. Пор.:

рос. пуня ‘половня, пелевня, мякиница; поветь, сеновал; сарай; отдельный чулан, плетневая клеть, где складывают всячину, и летом спит хозяин; запд. хлев’, пунька, В. Даль, Сл., III, 538. (За свідченням В. Даля, це слово вживається в околицях Новгорода, Твері (Калініна), Рязані, Орла, Тамбова, Калуги, Смоленська.)

рос. пуня ‘хлів; сарай для сіна’, В. Добровольский, Сл., 749.

білор. пуня ‘хлів; сарай для сіна або соломи’, И. И. Носович, Сл., 538.

пол. punia ‘малий дерев’яний сінник; шопа, сарай для сіна’, punka, J. Karłowicz, A. Kryński i W. Niedźwiedzki, Sł., V, 433, 435.

Як свідчать дані діалектологічного атласу білоруської мови, білор. пуня у значенні ‘споруда для складання сіна (іноді також соломи, зернових)’ уживається по всій північній і східній Білорусі; у західній частині цієї території трапляється також форма пунька, на південь від Могильова зафіксовано і форму пуніма⁶¹. У західній частині Білорусі слово пуня вживається також у значенні ‘овечий хлів’⁶².

Пол. punia вживається дуже рідко і, безперечно, запозичене з російської або білоруської мов.

Окрім безпосередніх сусідів литовців і латишів, інші слов’янські мови цього слова не мають. Як ми вже згадували, А. Брюкнер, Я. Ендзелін, П. Скаржюс, Е. Френкель вважають лит. pūnė, лат. pūne слов’янізмом.

Інша група дослідників вважає, що лит. pūnė, лат. pūne — питомі слова, а, навпаки, до слов’янських мов вони потрапили з балтійських мов.

Рос. пуня, білор. пуня вважали балтизмами О. Потебня⁶³, Є. Карський⁶⁴, О. Преображенський⁶⁵, К. Буга⁶⁶. Спираючись переважно на географію слов’янського слова, його вважає балтизмом і автор найкращого етимологічного словника російської мови М. Фасмер⁶⁷.

Яка зі сторін має рацію, насправді сказати дуже важко. У розв’язанні цієї проблеми дуже важливим є питання етимології цього слова, його первісного значення.

Мовознавці, які вважають лит. pūnė, лат. pūne слов’янізмами, схоже, досі не намагалися пояснити походження слов’янського слова. Прихильники другої гіпотези запропонували дві етимології цього слова.

Насамперед лит. pūnė намагаються пов’язати із санскр. pūnáti ‘очищає, робить чистим’, pá-vanah ‘вітер (бог)’, давньоверхньонім. fowen ‘просіювати’. Отже, первісним значенням лит. pūnė було б ‘місце, де очищують зерно’⁶⁸. Звісно, цю етимологію важко довести. Навряд чи давні балти могли мати споруду, спеціально призначену для очищення зерна.

К. Буґа намагався пояснити походження лит. pūnė, лат. pūne, спираючись на матеріал балтійських мов. Лит. pūnė він пов’язував із лит. pūnė «порожній кінець яйця (пужка, тузка яйца),

⁶¹ Дыялекталагічны атлас беларускай мовы, карта 236; Дыялекталагічны атлас беларускай мовы, уступныя артыкулы і каментарыі да карт, Мінск, 1963, с. 794—797.

⁶² Там само, карта 231.

⁶³ А. А. Потебня, К истории звуков русского языка, III, Этимологические и другие заметки, Варшава, 1881, p. 90.

⁶⁴ Е. Ф. Карский, Белоруссы, I, Варшава, 1903, p. 135.

⁶⁵ А. Преображенский, Эт. сл., II, p. 153.

⁶⁶ К. Буґа, Вибрані твори. I, с. 582, II, с. 524—526.

⁶⁷ М. Vasmer. Et. Wb., II, с. 464—465.

⁶⁸ А. Преображенский, Эт. сл., II, p. 153; M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 465.

43

лат. paũna «череп, маківка, морда», лат. puns «гулька, випуклість, нарив». Первісне значення лит. pūnė, на думку К. Бюги, було «купа, стіг соломи, полови, гною». Подібні семантичні паралелі він наводить: лат. gubenis «сарай (для соломи, сіна); прибудова до клуні», gubens, gubene, gubezis: лат. guba «купа, стіг (сіна)», лит. gubà, gubė; лит. kūginỹs «хлів»: лит. kūgis «копиця, стіг, купа»; лит. gūbas «хлів»: слов. grb «горбок, пагорб, горб, зморшка»⁶⁹. Якщо третя семантична паралель, наведена К. Бюгою, може викликати сумніви, то перші дві цілком надійні.

Загалом етимологія К. Бюги надійніша за першу етимологію лит. pūnė (: санскр. pūnāti). Семантично зв’язок лат. paũna, лат. puns, лит. pūnė «порожній кінець яйця» зі значенням «купа» цілком можливий, пор. рос. куча «купа, стіг»: лит. kaukas «наріст, нарив», kaukaras «горбок, пагорб, горб», гот. hauhs «високий»⁷⁰; лит. gumbas «наріст на дереві (рослині), потовщення в якомусь місці; болячка, нарив, ґуля», лит. gumburas «випуклість, купина»: лат. gumba «нарив; підвищення, купа», а зі значення «купа», як показують згадані паралелі (kūginys: kūgis; gubenis: guba), могло виникнути значення «хлів». Однак етимологія К. Бюги може викликати певні сумніви, бо в балтійських мовах не знаходимо слів, які можна було б пов’язати з лит. pūnė «хлів», лат. pūne, уживаним у значенні «купа», а перехід від значення «нарив, випуклість» до значення «хлів» — це, мабуть, надто великий семантичний стрибок. На нашу думку, лише ця обставина не дає змоги вважати етимологію К. Бюги цілком прийнятною.

Досить складним є й питання про значення лит. pūnė. Якщо значення «буди, намети» слів, уживаних М. Валанчюсом і С. Даукантасом, безперечно, могло легко розвинутися зі значення «хліва, сараю», то виникнення значень «печера, лігво» у творах М. Мажвідаса та Й. Бреткунаса вже не таке очевидне. Звичайно, значення «печера, лігво», як «оселя лева», могло виникнути й зі значення хліва як «оселі тварини».

Можливо, така різноманітність значень балтійських слів була б певним аргументом на користь того, що лит. pūnė, лат. pūne — слова власне балтійського походження.

Так чи інакше, усе ж більше є фактів, які свідчать, що слов’яни запозичили це слово з балтійських мов, а не балти — зі слов’янських. Однак категорично стверджувати це поки що не можна.

Лит. nãmas, лат. nams

На певній території центральної Литви (Дотнува, Еришкяй, Кракес, Кулва, Сурвілішкіс, Шлапабержє, Вадактай) слово nãmas уживається у значенні «будівля для утримання худоби».

У такому значенні лит. nãmas трапляється також у виданні словника К. Ширвіда 1642 року, пор.:

«Obora, aliter: Claustrum, septum dimitere pecus è claustris. Pune, namas», C. Szyrwid, Dic. 233.

Слово namas (різні його форми) часто трапляється також у старих документах литовських канцелярій, написаних не литовською мовою. Пор.:

„Dla mierzwy aby bydło poczeli koniecznie chować nie w namach, ale obory czynić i dobrze obwarować po podlasku…“, 1562 m. Karšuva.

⁶⁹ К. Бюга, Rinktiniai raštai, II, с. 525–526.

⁷⁰ М. Васмер, Et. Wb., I, 708; Ф. Клуге, Et. Wb., с. 311; Э. Френкель, Et. Wb., с. 229–230.

44

«Від двору йдучи до гумна — вежа, крита соломою, для худоби, а в кінці тієї вежі — хлів із хмизу, збудований під одним дахом…», 1597 р. Білюнай, Расейняйська волость.

«Нам для зберігання зерна, збудований із колод, укритий соломою…», 1599 р. Жаранай.

«Нам для худоби…», 1600 р. Дубіняй, волость Берже́най.

«Вежа, литовською — намас, з ялинової деревини, на три стіни…», 1619 р. Йокубішкіс біля Шяуленая, волость Відукле.

«Нам, тобто вежа для худоби, з усім…», 1639 р. Сокмеджеяй-Вішутайчяй, волость Тенджьогала.

«Нум для утримання худоби…», 1650 р. Креткампіс, волость Вілкія.

«Нума, або радше жмудська вежа для утримання худоби…», 1675 р. Плунге.

«Невелика обора для худоби;… на цьому подвір’ї — нума для худоби; гумно позаду нуми, вкрите соломою, обгороджене плотом, старе…», 1676 р. ЛаукУва.

«Обора для худоби, нова, крита соломою, разом із нумою; хлів для свиней прибудований, укритий соломою…», 1676 р. Смілгяй.

«Обора з нумами для худоби, до якої двері на завісах…», 1678 р. Диктарішкіс, волость Відукле.

«Стійло, а в його кінці — комора, щойно збудована з дерева, вкрита соломою. Будівлі для худоби, названі ну́ма, зроблені з дощок, прибудовані з торця до огорож, покриті соломою…», 1705 р. ЛаукУва⁷¹.

«Дві нуми. Обора для худоби, у кінці тієї ж — друга для овець, навпроти — для свині…», 1667 р. Бірженай⁷².

З наведених прикладів видно, що слово nãmas у цих документах найчастіше вживається у значенні «певна будівля для утримання худоби». Трапляється також значення «будівля для складання зерна». На думку етнографів, згаданий у цих документах nãmas, як і viežà, «найімовірніше, належав до найдавніших [типів будівель], тобто мав видовжений чотирикутний план і був споруджений із кількома приміщеннями для утримання коней, корів і дрібнішої худоби. В одному з його кінців іноді жили й люди — звичайно, лише незаможні, адже на той час (XVI ст. — А. С.) заможні селяни вже жили в хатах»⁷³.

У згаданих документах лит. nãmas часто трапляється також у складних словах, що позначають спеціальні частини «дому». Пор.:

«…вежа, збудована з колод для худоби, …обора, збудована з колод, у кінці з прибудовою для свиней…», 1602 (1603) р. Міміняй, Укмергеський повіт.

«Вежу з примном і з намакгалом, яка коштувала вісім коп грошей…», 1584 р. Падубисіс, Расейняйська волость.

„....вежа с примном з дожчок и з нумокгалом, зь хворосту племеньм...“, 1603 m. Karklėnai Bukantai, Karklėnų valsč.⁷⁴

⁷¹ K. Jablonskis, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, с. 129, 130, 131, 132, там наведено й більше прикладів.

⁷² Інвентарі Литви XVII ст., с. 266.

⁷³ Риси литовської етнографії, с. 262; пор. там само: Iz. Butkevičius, Iš lietuvių kultūros istorijos, II, с. 243; K. Čerbulėnas, Iš lietuvių kultūros istorijos, I, с. 137—145.

⁷⁴ K. Jablonskis, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, с. 134, 135.

45

Лат. nams не вживається у значенні «будівля для утримання худоби», однак деякі значення цього слова справді дуже близькі до згаданого. Пор.:

Лат. nams «літня кухня конічної форми, складена з рівних жердин (також із двох половин човна, розпиляного поперек і вже непридатного для плавання); літня кухня; невелика будівля, у якій улітку готують усю їжу (взимку — лише у святкові дні); невелика дерев’яна будівля, у якій готують їжу для худоби (раніше також для людей), із піччю та казаном посередині; середня частина житлового будинку, кухня; „місце в будівлі, де містилася піч“; у деяких місцевостях середню кімнату будинку стіна ділить на кухню та передпокій; передпокій; прибудова без верхнього поверху перед лазнею з великим казаном для кип’ятіння води; „перед лазнею“, „передня кімната лазні, де роздягаються“, „прибудова до лазні, де перуть“; курінь для копчення салаки; сітчастий курінь, складений із двох половин човна, розпиляного поперек і вже непридатного для плавання; невелика будівля; будинок у місті» (EM, II, 692–3; EH, II, 4).

З огляду на ці значення, мабуть, можна дійти висновку, що найдавнішим значенням лат. nams було «будівля, у якій є пристрій для обігрівання приміщення, приготування їжі тощо». Імовірно, спочатку подібне значення мало й лит. nãmas. Звичайно, не можна стверджувати, що литовці й латиші цим словом називали цілком однакові будівлі: їхня конструкція та призначення могли певною мірою різнитися навіть у окремих районах Литви й Латвії⁷⁵.

У старих латиських писемних пам’ятках лат. nams часто вживається у значенні лат. domus («дім, житло, сім’я, родина»); пор. вживання слова nams у «Evangelien und Episteln» Г. Ельгера (1640 р.),⁷⁶ де цим словом перекладається лат. domus:

„Vnd te egaja ekszan to nammu, vnd attradda to baernu a Maria sauwa mata…“, G. Elger, 17.

„Et intrantes domum, invenerunt puerum cum Maria matre eius…“, Mat. 2, 11.

„…vnd pepildia wyssu to nammu…“, G. Elger, 86.

„…et replevit totam domum…“, Ap D, 2, 3.

„…ka mans nams tôp pepildits…“, G. Elger, 92.

„…ut impleatur domus mea…“, Luk., 14, 23.

„…vziaem ekszan sauwems nammems“, G. Elger, 98.

„…recipiant me in domos suas“, Luk., 16, 4.

«Мій дім — це дім для молитви…», G. Elger, 99.

«Бо дім Мій є домом молитви…», Лук., 19, 46.

«…один високий фарисейський дім…», G. Elger, 106.

«…до дому одного з фарисеїв…», Лук., 14, 1.

«І повірив він сам, і весь його домашній люд», G. Elger, 111.

«…і увірував він сам та весь його дім», Ів., 4, 53.

Навіть лат. paterfamilias G. Elger перекладає як tas Nammukungs (G. Elger, 92; Лук., 14,21).

Лит. nãmas як у старих писемних пам’ятках, так і в сучасній мові вживається також у значенні лат. domus.

⁷⁵ Щодо призначення латиського nams пор. Latviešu konversācijas vārdnīca, 14, Rīgā, 1936, стовп. 28400-6.

⁷⁶ Євангелія та Послання, перекладені латиською мовою Георгом Ельгером, із покажчиком його духовних пісень приблизно 1640 року, за ред. K. Drāviņš, Lund, 1961.

46

Щодо походження лит. nāmas, лат. nams існують дві думки. Одні дослідники пов’язують його зі старослов. domъ «дім», рос. дом, санскр. dāmah, гр. δόμος, лат. domus, вірм. tun, пояснюючи зміну консонантизму балтійських слів дисиміляцією⁷⁷. Інші схильні пов’язувати лит. nāmas, лат. nams з гр. νομός «пасовище; місце проживання, оселя», гр. νέμω «заселяю, обробляю, володію», гр. νομεύς «пастух»⁷⁸. Я. Ендзелін спочатку також підтримував останню етимологію⁷⁹, однак згодом він схилявся до того, щоб пов’язувати лит. nāmas, лат. nams зі старослов. domъ та ін.⁸⁰

Поки що важко довести, яка думка правильна. Нам здається, що ймовірнішим є пов’язання лит. nāmas з давньою індоєвропейською назвою дому. Чергування початкових d- і n- слова в будь-якому разі є досить звичним явищем в індоєвропейських мовах, пор. лит. devyni, лат. deviņi, старослов. devętь: прус. newints, санскр. nava, лат. novem, гот. niun; лит. debesìs, лат. debess «небо»; старослов. nebo, назва богів nebesą, санскр. nābhah «туман, імла, небо», гр. νέφος «хмара» та ін.

Лат. laidars, лит. laidaras

Лат. laidars у значенні «будівля для утримання худоби» вживається в західній частині Латвії — Курземе (Айзпуте, Арлаве, Блідієне, Добеле, Дуніка, Кандава, Маткуле, Правіні, Сака, Тадайкі, Туме, Ужава, Вандзене, Зварде). Ця назва на згаданій території не єдина: там її найчастіше вживають поряд з іншими латиськими назвами хліва (kūts, kūte, stallis, stēllis). Іноді словом laidars називають лише великий хлів (Кандава, Лайдзе, Упесгріва). Інколи носії діалекту відчувають архаїчність laidars (Казданга, Скайсткалне).

Лат. laidars, крім значення «будівля для утримання худоби», вживається також в інших значеннях, пор. «обгороджене місце перед хлівом, куди впускають худобу; гнойовище всередині комплексу хлівів; місце, утворене хлівами для худоби, збудованими з усіх боків; загорода для худоби в полі» (EM, II, 402; EH, I, 711). Поряд із формою laidars у латиських говорах трапляються також форми laidaris, laiders, lāideris, lāideris, lāideris, leīdars, leideris (EM, III, 402, 403, 446; EH, I, 711, 712). Знаходимо навіть форми laidārzs, leidārzs, що виникли внаслідок народної етимології, коли ці слова пов’язали з лат. dārzs «сад, город» (EM, II, 402). Вживаються також складні форми: ārlāidars «загорода для худоби в полі» (EM, I, 243; EH, I, 195), laūklāidars (EM, II, 426; EH, I, 722).

Лат. laidars трапляється вже у творах Г. Манселіуса.

Лит. laidaras у значенні «будівля для утримання худоби» не вживається. Однак загалом його вживання дуже близьке до вживання лат. laidars, пор. лит. laidaras «загорода біля хлівів, куди зганяють худобу, двір; обгороджене місце на пасовищі, куди заганяють худобу», laidaris, laidarỹs, lāideris (LKŽd., VII, 15, 16). Форму laidaris зафіксовано також у значенні «яма для гною; гнойовище, смітник» (A. Bezzenberger, Lit. Forsch., 132; LKŽd., VII, 16). Подібне значення зафіксовано і для форми lāideris (G. H. F. Nesselmann, Wb., 351; LKŽd., VII, 16).

⁷⁷ E. Fraenkel, Et. Wb., с. 483; V. Mažiulis, LKK, II, с. 14; J. Pokorny, Et. Wb., с. 199. На думку Й. Покорного, питання походження лит. nāmas, лат. nams досить неясне: в одному місці словника він стверджує, що «lit. nāmas... ist aus *damas dissimiliert» (с. 199), а в іншому пов’язує це слово з гр. νέμω (с. 763–764).

⁷⁸ R. Trautmann, B-sl. Wb., p. 193; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 31; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 361.

⁷⁹ EM, II, p. 693.

⁸⁰ J. Endzelīns, Filologu biedrības raksti, 12, p. 175–176.

47

Як показує картотека Атласу литовської мови, лит. la ūdaras (la ū daris, la ūdarỹs, la ūderis) уживається в Жемайтії та в невеликій частині західноаукштайтських говірок (Йонішкіс, Крюкай, Шакина, Жагаре)⁸¹. Ф. Куршайтісу це слово з живої мови було невідоме. З-поміж давніших литовських авторів слово la ūdaras, здається, вживає лише С. Даукантас.

Лат. la ū daras у значенні «будівля для утримання худоби» — новіше. Первісне значення лат. la ū-dars, лит. la ūdaras — «загорода для худоби». Із цього значення виникло значення «будівля для утримання худоби». Аналогічний процес, як ми бачили, відбувся і зі значеннями лит. tvãrtas.

Лит. la ūdaras, лат. la ū dars пов’язують із лит. leisti, лат. la īst, лит. palãidas та іншими словами цього кореня⁸².

Лит. daŋgtis

На досить невеликій території в центральній Литві (Дарсунішкіс, Кайшядорис, Круоніс, Паломене, Ужугостіс, Вевіс, Жасляй) у значенні «будівля для утримання худоби» вживається слово daŋgtis. Судячи з картотеки академічного «Словника литовської мови», раніше це слово, ймовірно, вживалося в дещо ширшому ареалі (зафіксоване в околицях Балбєришкіса, Даугай, Шилавотаса, Валкінінкай).

У такому значенні лит. daŋgtis трапляється вже в так званій Постилі Й. Моркуна 1600 року, пор.:

«…тільки в убогому danktiia, де худобу тримали», Post., 26.

Лит. daŋgtis уживається також у значенні «клуні, току» (LKŽd., II, 176).

Походження цього слова не викликає жодних сумнівів. Лит. daŋgtis, крім уже згаданих значень, уживається у значеннях «покриття, накривка, верх», «дах». Саме з останнього значення виникли значення «хлів», «клуння», пор. лит. stõgas «покрівля будівлі»: лит. stõginė «навіс для складання соломи чи сіна; комора».

В інших балтійських мовах назв будівель для утримання худоби з цим коренем не знаходимо.

Лит. kūginys

У невеликому ареалі східноаукштайтських говірок (Алізава, Ютконіс, Купішкіс, Салос, Скапішкіс) у значенні «будівля для утримання худоби» вживається слово kūginys. Раніше ареал цієї назви хліва, очевидно, був більшим, а тепер її витісняють слова, що мають ширше вживання, — gurbas, kūtė або навіть tvãrtas, запозичене з літературної мови.

Лит. kūginys у значенні «будівля для утримання худоби» вже трапляється в Постилі М. Даукши. Пор.:

«…а що гірше, доми Божі справді перетворилися на ваші kūginys…», DP, 412.

«…у хлів або у великий kūginys обернений…», DP, 534.

Факт, що слово kūginys трапляється в Постилі М. Даукши, також свідчить про те, що раніше це слово вживалося ширше.

Походження лит. kūginys також не викликає сумнівів: воно пов’язане з лит. kūgis «велика копиця сіна, соломи тощо, стіг, скирта; невелика купка згрібаного сіна чи ярих культур; стос, штабель дров» (LKŽd., VI, 775–6); щодо семантики пор. лат. gubenis.

⁸¹ Автор користувався матеріалами, підготовленими Е. Грінавецкене.

⁸² EM, II, p. 402; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 302; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 330.

48

«сарай (для соломи, сіна); прибудова до клуні»: лат. guba, лит. gubà, а, можливо, і лит. pūnė: лит. pūnė «порожній кінець яйця», лат. puns «ґуля, випуклість, нарив»⁸³.

Лит. abārēs

На певній території в центральній Литві, приблизно між Дотнувою та Кражяєм (Кяуноряй, Кубіляй, Кушлейкяй, Титувенай), назву abārės вживають у значенні «будівля для утримання худоби»; трапляються також форми abārai (Кракес, Пакражантіс), abārios, abāros, abariškas (Мяркіне), LKŽd., I(2), 2–3. Ця назва не утворює компактного ареалу, але здебільшого вживається поряд з іншими назвами хліва. Крім того, нею зазвичай називають великий хлів. Подекуди ці слова зафіксовано і в місцевостях поза окресленою нами територією (Гарлява, Лішкіава, LKŽd., I(2), 2).

Окрім значення «будівля для утримання худоби», ці слова вживаються також у значеннях «відкритий двір, подвір’я» (abarà, ābaras), «великий сарай» (abārės) (LKŽd., I, (2), 2)⁸⁴.

Джерелом лит. abārės та інших форм цього слова є польське obora «будівля для великої рогатої худоби; подвір’я; місце перед хлівом або стайнею для худоби чи коней»⁸⁵.

Польське obora має відповідники й в інших слов’янських мовах, пор. рос. обора «загорода, загін», обвора (В. Даль, Сл., II, 585), болг. обор «хлів», серб.-хорв. обор «загорода, загін, подвір’я біля хати», словен. obor «загорода», чеськ. obora.

Далі ці слова пов’язані зі старорус. воръ «загорода», рос. вергать «кидати, вкладати щось, ховати, хоронити; копати, копирсатися» (В. Даль Сл., I, 178), старослов. върети «пхати», польськ. wrzeć «замикати», чеськ. otevriti «відчиняти». До того самого і.-є. кореня належить і лит. vērti⁸⁶.

Лат. klēvs

Лат. klēvs у значенні «будівля для утримання худоби» вживається у східній частині Латвії — Латгалії (Балви, Даугавпілс, Ілуксте, Карсава, Краслава, Прейлі, Резекне, Віляни, Зілуупе). Поряд із формою klēvs зрідка трапляється також форма klāvs (Аташене, Лівани, Пілда, Пруоде). Назва хліва цього кореня в згаданій частині Латвії має дуже компактне поширення — лише в найзахіднішій частині цього ареалу вона іноді вживається поряд із назвою kūts (відповідно kūte), а в південно-західній частині (біля Ліван, Субате, Вієсіте) поряд із klēvs трапляється не лише kūts (відповідно kūte), а й stallis.

Назва хліва цього кореня трапляється вже й у давніх пам’ятках латиської мови. Однак там уживається не форма на -o-основу, а форма на -ā-основу klēva. Пор.:

«Стайня, стайні, коровник, Wallh. Seelb… Klähwa», G. Mancelis, Lettus, 173.

«Воловня, Wehrsckuhts, klähwa, Wallh.», G. Mancelis, Lettus, 134.

«Kuhts (klähwa) — стайня», J. Langija Vrd., 125.

У словнику Г. Ф. Стендера 1761 року лат. klahwa характеризується як слово верхньолатиського діалекту.

⁸³ К. Бюга, «Вибрані твори», II, с. 525–526.

⁸⁴ К. Бюга, «Вибрані твори», III, с. 284–285.

⁸⁵ A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, p. 66; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 1.

⁸⁶ A. Brückner, Sl. et., p. 371; M. Vasmer, Et. Wb., I, 184; II, 243; V. Machek, Et. sl., p. 332; K. Būga, Rinktiniai raštai, III, p. 285.

4. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos

49

Форми klahws, klehws наведено в словнику, виданому К. Улманісом 1872 року⁸⁷. Посилання Ґ. Манцеля Wallh. (=Wallhof, латиською Valle, згодом Тауркалне (на схід від Яунєлґави), свідчило б про те, що ареал назви стайні з цим коренем раніше простягався дещо далі на захід, ніж її сучасний ареал.

У неретському латиському говорі klėvs зафіксовано також у значенні «току» (EH, I, 616).

До латиської мови ця назва стайні потрапила зі слов’янських мов, пор. рос. хлеб, білор. хлебу, род. відм. хлява, укр. хлів, пол. chlew та ін. Важко сказати, з якої саме слов’янської мови латиші запозичили це слово. Й. Ендзелін вважає його джерелом рос. хлеб. Досить неясним є й походження цієї назви стайні в самих слов’янських мовах. Однак більшість дослідників вважає, що слов’яни запозичили це слово з готської мови, пор. гот. hlaiw «могила, печера»⁸⁹. Як бачимо, значення слів у готській і слов’янських мовах істотно різняться. Первісним значенням слов’янського слова могло бути «печера, землянка».

У балтійських мовах знаходимо чимало спеціальних назв стайні, призначених для окремих видів худоби.

Кінські стайні

Литов. arklidė (Гайжунаї, Ґудайчяй, Кряушішкіс, Крюкай, Жаґаре; слово, що прийшло з літературної мови, поширилося й в інші литовські говори), arklūdė (слово, не зафіксоване в живому мовленні; пор. LKŽd., I (2), 307; утворене за аналогією до слова pelūdė), arklinis (Дукштас, Казітішкіс, Луоджяй, Шешуоляляй), arklinė (Алунта, Анталіепте, Ажитенай, Даугайляй, Дубінґяй, Ґедрайчяй, Людуокяй, Скудутішкіс, Шашуоляй, Віденішкіс, Жельва), arkliniñkas (Алседжяй, Будряй, Ґірдішке, Калтиненай, Лауко Сода, Пакражантіс, Скуодас, Шакяй, Тіркшляй, Вардува), arklinýkas (Алове, Барздай, Бутрімоніс, Дауґай, Куршяй, Маріямполіс, Мауручяй, Медейшяй, Недінґе, Неманюнай, Рімше, Тверечюс, Варена, Жаґарай), arklinýkė (Круоніс, Лішкіава, Машничя, Пано以шкіс, Пашлавантіс, Савілоніс, Шклеряй, Валкінінкай, Віденяй); пор. також LKŽd., I (2), 305–7): литов. arklỹs⁹⁰.

Литов. arkliatvartis (Лаздіяй, LKŽd., I (2), 305) < arklỹs + tvártas.

Литов. stainia (слово, вживане майже в усіх литовських говорах), stainė (Аукштадваріс, Дауґелішкіс, Еришкяй, Ґіркалніс, Ґражишкіс, Куртувенай, Пабайскас, Раґува, Раміґала, Титувенай, Трошкунай, Ужвентіс, Венпряй), stainis (Гайжунаї), staininė (Кражяй, Серейконай) < пол. stajnia «кінська стайня»⁹¹.

Литов. stonia (Алунта, Ґарлява, Юрбаркас, Калварія, Камаяй, Капсукас, Людвінавас, Панделіс, Рокішкіс, Шведасай, Шальчинінкай) походить від давнішої польської форми слова stania⁹². Польське stania — слово польського походження, споріднене з дієсловом stać «стояти»⁹³.

У пам’ятках литовської мови Східної Пруссії трапляється форма stonė. Пор.:

⁸⁷ D. Zemzare, Latviešu vārdnīcas, p. 439.

⁸⁸ EM, II, p. 225.

⁸⁹ M. Vasmer, Et. Wb., III, p. 245–246; F. Sławski, Sl. et., I, p. 66.

Зазначаючи географічне поширення слів, використано матеріали Литовського мовного атласу, підготовлені Б. Ванагене.⁹⁰

⁹¹ A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, p. 136; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 892.

⁹² E. Fraenkel, Et. Wb., p. 912; S. Reczek, Podręczny słownik dawnej polszczyzny, Wrocław–Warszawa–Kraków, 1968, p. 469.

⁹³ A. Brückner, Sl. et., p. 512, 513.

50

„Stónė, ės, f. ein gebrückter Stall“, P. Ruhig, Lex., I, 142.

„Pferdestall, gebrückt, Stónė, ės. f.“, P. Ruhig, Lex., II, 277.

„Pferdestall, gebrückt, Stónė, ės, f.“, Chr. Mielcke, Wb., II, 370.

Ймовірно, форма на -ė є також у піснях, опублікованих Л. Резою:

„Dūsu Stonę kloti,

Beram mano Žirgáczui“

(Записано в околицях Ізруттіса)⁹⁴.

У словнику М. Нідермана, А. Зена, Ф. Брендера, А. Саліса знаходимо форму staunià (Wb., IV, 93). В картотеці академічного словника литовської мови такої форми не зафіксовано, однак там зафіксовано прикметник staũnas «добре вгодований, призначений для їзди (про коня)» (Дебейкяй), пор. лит. staininis: stainia, stóninis: stonia, що свідчить про те, що форма staunià є достовірним мовним фактом.

Лит. strãje у значенні «кінська стайня» трапляється в пам’ятках литовської мови Східної Пруссії. Там зафіксовано різні форми цього слова. Пор.:

„Straja, ós, f. підстилка, солома для підстилки (Рагніт); далі також стайня, зокрема кінська стайня (часто в дайнах). Пор. Sztrajus.

Straje, ės, f. dass. (Ragnit).

Strajus, aus, m. dass.

Strajélė, ės, f. Dim. dass.

Strajùžė, ės. ж. Зменш. від того самого.

Strajininkas, а, ч. конюх у стайні, конюх; стайня для коней», G. H. F. Nesselmann, Wb., 505.

«strāja, -os, іменник ж. р. стайня для коней із дощатою підлогою, встелена підстилковою соломою», F. Kurschat, Wb., 407.

У литовських народних піснях, опублікованих V. Kalvaitis, знаходимо також форму stragelė (записано в околицях Ska...)⁹⁵. На форму цього слова з -g- вказує також слово зі словника Chr. G. Milk stragininkas:

«Стайня для коней, Arklys Stóninink's, Straginink's», Chr. G. Mielcke, Wb., II, 450.

Зустрічаються також форми цієї назви кінської стайні з початковим звуком слова шт-. Пор.:

«Уставай, батечку, уставай, старий,

Дай мені ключ від стайні…

До стайні я зайшов,

На конику я спочивав»

(литовська народна пісня, записана в Клайпедському краї)⁹⁶.

Як бачимо, у цих прикладах змінився також вокалізм кореня. Форму strėja зафіксовано також у словнику M. Nyderman, A. Sen, F. Brender, A. Salis (Wb., IV, 116).

⁹⁴ L. Rėza, Lietuvių liaudies dainos, I, Vilnius, 1958, p. 226; V. Kalvaitis, Prūsijos Lietuvių dainos, Tilžė, 1905, p. 296.

⁹⁵ В. Калвайтіс, «Пісні прусських литовців», с. 13.

⁹⁶ Tautosakos darbai, VII, Kaunas, 1940, p. 34.

4*

51

Щодо походження лит. strājē існують дві думки. Ще Й. Шмітс⁹⁷ та П. Персонс⁹⁸ (із сумнівами) вважали лит. strāja питомим словом, пов’язуючи його зі словами кореня і.-є. *ster-, *steru-: *streu- «розстеляти, розсипати», пор. санскр. strṇāti «розсипає, посипає; кидає, скидає», лат. sternō, -ere «розсипати, розстеляти; повалити», староцерк.-слов. prostrěti «розстеляти», рос. споръ «порядок» та ін. Таке походження лит. strājē пояснюють також в етимологічних словниках М. Фасмера⁹⁹, Й. Покорного¹⁰⁰ та А. Вальде (щоправда, у другому виданні словника А. Вальде, спираючись на лист Г. Гірта, зазначено, що лит. strāja може бути й германізмом)¹⁰¹.

Таке пояснення походження лит. strājē, безперечно, хибне. Його вже досить обґрунтовано розкритикував К. Буга у примітках і доповненнях до етимологічного словника російської мови А. Преображенського. Однак працю К. Буги було опубліковано лише 1959 року, тому дослідники до того часу не могли нею скористатися.

Як слушно зауважив К. Буга¹⁰², той, хто уважно прочитав пояснення лит. strājē у словнику Ф. Несельмана, не порівнюватиме його зі слов. strojiti та іншими словами. Насправді тлумачення цього слова у словниках Ф. Несельмана й Ф. Куршайта показує його семантичний розвиток і походження.

Отже, джерелом лит. strājē є нім. Streu «підстилка», пор. східнопрусські німецькі форми цього слова štraie, štrei¹⁰³. У литовській мові семантичний розвиток цього запозичення був таким: «підстилка, солома для підстилки» → «застелений підстилкою хлів» → «кінський хлів».

Про німецьке походження лит. strājē свідчать і вже згадані нами паралельні форми strāgē, štrajus¹⁰⁴. Це припущення підтверджує і географія слова: це литовське слово трапляється лише в пам’ятках литовської мови Східної Пруссії, а також у фольклорі литовців цього краю та околиць Клайпеди.

К. Буга зазначає, що форма strāja у литовській мові неможлива: форма, наведена у словнику Ф. Куршайта, є лише графічним, а не фонетичним відображенням цього слова, адже в діалекті Куршайта strājē > strājē, а замість ненаголошеного -e наприкінці слова він досить часто пише -ia.

Походження лит. strāja, štraja, štrajus «Streu» правильно вказав ще К. Алмінаускіс¹⁰⁵.

У словнику Е. Френкеля лит. strāja також схильні вважати германізмом. Зокрема, там наводиться аргумент, що у значенні «підстилка» це слово не трапляється у слов’янських мовах¹⁰⁶.

Нім. Streu «підстилка» слід пов’язувати з дієсловом streuen «сипати, розсипати, стелити підстилку»¹⁰⁷, яке, своєю чергою, споріднене із санскр. strṇāti та іншими словами цієї групи.

У латиській мові знаходимо слова streija, мн. streijas «підстилка (для коней і худоби)», streijāt «сипати, розсипати, розстеляти підстилку», strejāt (EM, III, 1085; EH,

⁹⁷ Joh. Schmidt, Zur Geschichte des indogermanischen Vokalismus, II, Weimar, 1875, p. 258.

⁹⁸ P. Persson, Beiträge zur indogermanischen Wortforschung, Uppsala, 1912, p. 787.

⁹⁹ M. Vasmer, Et. Wb., III, p. 29.

¹⁰⁰ J. Pokorny, Et. Wb., p. 1030.

¹⁰¹ A. Walde, Et. Wb., II, p. 590–591.

¹⁰² К. Буґа, «Вибрані праці», II, с. 606.

¹⁰³ K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, p. 137, 138.

¹⁰⁴ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 606.

¹⁰⁵ K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, p. 120, 137, 138.

¹⁰⁶ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 917.

¹⁰⁷ F. Kluge, Et. Wb., p. 758.

52

II, 586), джерелом яких є нижньонімецьке strei, streu «всяке сміття», strei(g)en «розсипати»¹⁰⁸. Однак у значенні «кінська стайня» латв. streja не вживається.

Литов. kaniušnia (Межіоніс, Вігутенай, Зарасай), kaniukštė (Аукштадваріс, Йотайняй, Рамігала); ця назва кінської стайні досить широко трапляється і в наших давніх писемних пам’ятках: kaniukšlė (DP, 39), kaniukšne (MP, 202), kaniukštė (MP, 375; DP, 373, 534), пор. LKŽd., V, 210). Форма kaniukšne трапляється також у першому виданні словника К. Сирвіда:

«Staynia, stabulum, equile, bouile, kaniukšne», Dic., 175.

У третьому виданні словника К. Сирвіда вживається форма kaniušne (Dic., 422).

Ця назва кінської стайні прийшла до литовської мови зі слов’янських мов, пор. білор. канюшня, рос. конюшня, пол. koniusznia. Литовці, ймовірно, запозичили його з білоруської мови¹⁰⁹. Форми зі вставним -k- виникли вже на литовському мовному ґрунті. У литовських говорах k досить часто спорадично вставляється між голосним (дифтонгом) і s або š, особливо якщо після них іде приголосний¹¹⁰. У литовській мові виникла також форма kaniukšlė, пор. литов. šermukšlė поряд із šermukšnė, šermukšnis, krūmokšlis поряд із krūmokšnis та ін.¹¹¹

Литов. kaniukšlė (Нотенай, Жидікай), kaniukštis (Гуделяй) вживаються також у значенні «свинарник» (LKŽd., V, 210).

Латв. zirgstallis (EM, IV, 727) < zirgs «кінь» + stallis.

Латв. zirgsklēvs (EH, II, 808) < zirgs+klēvs.

У латвійській мові, як ми зазначали, у значенні «кінська стайня» часто вживається слово stallis.

Свинарники

Лит. kiaulidė (Аукштадваріс, Дотнува, Кедайняй, Немажунай, Пабірже, Пакруоїс, Салочяй, Шедува, Шилале, Шилува, Швекшна, Утена, Жагаре; слово досить широко поширене також в інших говорах із літературної мови), kiaulininkas (Алседжяй, Гіркальніс, Кельме, Кражяй, Крюкай, Кудіркос-Науместіс, Куршенай, Кведарна, Ліепоряй, Папіле, Раудоне, Ріетавас, Салантай, Сінтаути, Скуодас, Шакяй, Шакина, Тіркшляй, Ужвентіс, Вегеряй, Вейвірженай, Відукле), трапляється також форма kiaūlininkas; kiaulinýkas (Алітус, Алксненай, Альвітас, Барздай, Гарлява, Ігляука, Єзнас, Кальварія, Капсукас, Казлу-Руда, Лекечяй, Любавос, Мауручяй, Медейшяй, Пілвішкяй, Рудаміна, Румшишкес, Скряуджяй, Тверечюс, Вілкавішкіс), уживається також форма kiaulinýkas; kiaulinis (Бальчяй, Дукштас, Інтурке, Казітішкіс, Пувочяй, Ширвінтос, Віденішкіс), уживається також форма kiaūlinis; kiaulinys (Мінкунай, Молетаї, Вілючяй); kiaulinė (Бальнінкай, Дукштас, Гедрайчяй, Маркутішкяй, Окайняй, Скудутишкіс, Шимонис), kiaulinėčius (Анталіепте, Дубічяй, Канява, Падітвис, Пелеса, Плікяй, Рудня, Віденяй, Зарасай); kiaulinýčia (Капсукас, Паровея), трапляється також форма kiaulinýčia; kiaulynas (LKŽd., V, 696), kiaulinės «свинарники» (LKŽd., V, 696), пор. LKŽd., V, 695–7): лит. kiaulė.

Лит. migis (Аукштадваріс, Ажитенай, Чобішкіс, Даугелішкіс, Еришкяй, Кулва, Окайняй, Паломене, Пашушвис, Сурвілішкіс, Шлапаберже, Вепряй, Жеймис), згадується—

¹⁰⁸ J. Sehwers, Sprachlich - kulturhistorische Untersuchungen, p. 123.

¹⁰⁹ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, p. 95.

¹¹⁰ Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 194–195; J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, I, p. 383–384.

¹¹¹ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 293.

53

у тих місцевостях іноді трапляється також форма migys; migelis (Гелвонай, Понюнеляй, Пашушвис, Сесікай): лит. migoti, пор. migis «лежанка тварини». Саме з цього останнього значення виникло значення «свинарник».

Лит. namėlis (Аукштадваріс): лит. namas. Лит. namas, як ми бачили, уживається також у значенні «хлів».

Лит. svinárnykas (Шклеряй, Вевіс, Жетела) < білорус. свінарнік, пор. також рос. свинарник: свинья «свиня».

Лит. kiaulmigys (Аланта, Анікщяй, Дусетос, Гражишкіс, Карсакішкіс, Кракес, Крякенава, Муснінкай, Пабайскас, Паневежис, Понюнеляй, Рагува, Сесікай, Соделяй, Шашуоляй, Желва), уживаються також форми kiaūliamigis, kiāulamagis, kiāūmigis (LKŽd., V, 688, 693, 701) < kiaulė+migis.

Лит. kiaūlatvartis (LKŽd., V, 688), kiaulėtvartis (LKŽd., V, 691), kiauliatvartis (LKŽd., V, 695), kiaūltvartis (LKŽd., V, 701), keltvartis (LKŽd., V, 552) < kiaulė+tvartas.

Лит. kiaulākūtė (Шатес, LKŽd., V, 688) < kiaulė+kūtė

Лит. kiaūliagurbis (Дусетос, LKŽd., V, 693) < kiaulė+gurbas.

Лит. kiaūlstaldis (LKŽd., V, 700) < kiaulė+staldas.

Лат. cūkkūts (EM, I, 398; EH, I, 281) < cūka «свиня»+kūts.

Лат. cūkklevs (EH, I, 281) < cūka+klēvs.

Лат. cūkstallis (EH, I, 281) < cūka+stallis.

Назву свинарника зафіксовано також у пам’ятках давньопрусської мови: Seweynis Sewstal (слово № 229 в Ельбінгському словничку)¹¹². Прус. seweynis, оскільки невідомо, наскільки цей запис відповідає справжній формі прусського слова, слід пов’язувати з відповідними назвами свині в балтійських мовах, пор. прус. swintian, лат. suvens, sivens¹¹³.

Вівчарні

Лит. avidė (Дервеляй, Гадунавас, Гайжюнай, Кедайняй, Кєтавішкес, Купішкіс, Рагінєнай, Сурвілішкіс, Свобішкіс; із літературної мови це слово проникло й до інших говірок, а зрештою й у зазначених тут місцевостях avidė не завжди може бути давнім мовним фактом), aviniūkas (Алседжяй, Барчяй, Дробукшчяй, Дубічяй, Гірджяй, Лауко Сода, Лаужай, Пакражантіс, Рекшчяй, Сінтаути, Скірпшчяй, Славікай, Шяудува, Вардува), avinykas (Дайлідес, Мауручяй, Мєжоніс, Онишкіс, Паломєне, Павінкшняй, Рімше, Секоніс, Тверечюс), avinykė (Бірштонас, Бутрімоніс, Чобішкіс, Дарсунішкіс, Даукшяй, Ігляука, Калварія, Капчямєстіс, Круоніс, Лішкіава, Маріямполіс, Науя Ута, Папарчяй, Пашлавантіс, Сімнас, Вевіс), avinė (Армалішкес, Канява, Ширвінтос), avikinė (Гєдрайчяй, Мінкунай, Муснінкай, Науямєстіс, Пагіряй, Шашуоляй, Вайскюнай, Жеймеліс), avikinis (Раджюнай, Рагува), avikė (Дарсішкяй, Каблеляй, Лукштай), avėlinis (Дукштас, Желва), avinyčia (Алксненай, Дотнува, Юкнайчяй, Смалінинкай), пор. також LKŽd., I (2), 523, 525, 527, 528): лит. avis.

Лит. jāuja (Лазунай, LKŽd., IV, 299): лит. jāuja «будівля для сушіння та м’яття льону».

Пам’ятки прусської мови, с. 63.¹¹²

А. Сабаляускас, LKK, X, с. 171–172.¹¹³

54

Лит. avītvartis (Kaniava, LKŽd., I(2), 530) < avis + tvārtas.

Лат. āitstallis (EH, I, 5) < āita «вівця» + stallis.

Лат. avikūts (EH, I, 190) < avs «вівця» + kūts.

Коров’ячі хліви

Лит. karvidė (Gaižūnai, Kapčiūnai, Lieporiai, Lukošaičiai, Nairiai, Noriūnai, Rūdupiai, Salamiestis, Sodeliai, Telšiai; з літературної мови це слово потрапило також до різних інших литовських говірок. Крім того, і в зазначених тут місцевостях karvidė іноді може бути зовсім недавно утвореним словом), karvini̇ṅkas (Alsėdžiai, Eidżiotai, Salantai, Skripščiai, Vardūva), karvinẏkas (Biržiniškė, Mauručiai, Medeišiai, Rimšė, Sekonys, Tverėčius, Vištytis), karvini̇ṅkė (Ratnyčia, LKŽd., V, 357), karvinis (Kazitiškis, Luodžiai), karvinỹs (Molėtai, LKŽd., V, 358; пор. там само, LKŽd., V, 357–8): лит. kárvė.

Лит. bandini̇ṅkas (Drobūkščiai, пор. там само LKŽd., I(2), 640): лит. bandà.

Лит. galvijinė (Joniškis), galvininkas «хлів для худоби» (LKŽd., III, 84): лит. galvijas.

Лит. gyvulini̇ṅkas (Šakiai): лит. gyvulỹs.

У значенні «хліви панського маєтку» вживалося також лит. abārės (Kaunatava, Pakšteliai, Papilė, Raudėnai).

Лит. jautidė «хлів для биків» (LKŽd., IV, 323), jautini̇ṅkas «хлів для худоби; хлів для биків» (LKŽd., IV, 324), jautinyčia (LKŽd., IV, 324): лит. jautis.

Лит. veršidė «хлів для телят» (Laukuva, Utena; імовірно, новоутворене слово), veršini̇ṅkas (Kurtuvėnai, Skripščiai): лит. veršis.

Лит. kárviatvartis (Ratnyčia, LKŽd., V, 357) < kárvė + tvārtas.

Лат. gùovskūts (EM, I, 693) < gùovs «корова» + kūts.

Лат. gùovstallis (EH, I, 424) < gùovs + stallis.

Якщо порівняти назви спеціальних хлівів у литовській мові з відповідними назвами в латиській, впадає в око велике розмаїття литовських назв. У латиській мові не знаходимо назв такої будови, як литовські назви типу -idė, -inin-kas. У латиській мові найбільш поширені складні назви: aitu kūts, guovju kūts, teļu kūts, cūkkūts, zirgu kūts (поряд із stallis). Натомість у литовській мові назви такої будови вживаються значно рідше. Останнім часом у литовських говірках дуже поширилися назви типу -idė. Прийшовши з літературної мови разом із колгоспним устроєм, вони витісняють також давніше вживані назви іншої будови.

* * *

Загалом у литовській і латиській мовах знаходимо чимало назв будівель для утримання худоби. Частина цих назв уживається як у литовській, так і в латиській мовах. Поряд зі словами власного походження трапляються також запозичення із сусідніх слов’янських, а також німецької мов.

55

НАЗВИ ЗАСОБІВ ДЛЯ ПЕРЕГАНЯННЯ ХУДОБИ

У термінології тваринництва балтійських мов можна виокремити як самостійну семантичну групу назви засобів для переганяння або биття худоби. Безперечно, ці знаряддя дуже давні — вони з’явилися разом із розвитком інтенсивнішого тваринництва, коли людина почала пасти худобу й використовувати її для різних робіт. Однак спеціальні назви засобів для переганяння худоби в балтійських мовах порівняно недавнього походження; до того ж найчастіше це запозичення із сусідніх народів, до яких вони нерідко потрапили з віддаленіших країв, де інтенсивно розводили худобу. Звісно, є й слова власного походження, уживані вужче або ширше, проте й вони утворилися порівняно недавно.

Індоєвропейські мови не мають загальнішої термінології цієї галузі. Зазвичай наголошують, що особливо багатою термінологією цієї галузі вирізняються слов’янські мови¹. Значна частина назв засобів для переганяння худоби прийшла зі слов’янських мов і до балтійських.

Лит. botāgas, лат. pātaga та ін.

Вважають, що давні індоєвропейці спочатку переганяли худобу, штрикаючи її спеціальними паличками, а згодом через східні народи познайомилися з батогом². Балти познайомилися з цим знаряддям через слов’ян. Це чітко підтверджують мовні дані.

Лит. botāgas — знаряддя для переганяння худоби; батіг (одна мотузка; мотузка з держаком)³ (LKŽd., I(2), 976 – 7) трапляється вже в найперших пам’ятках литовської мови — у творах М. Мажвідаса, М. Дауґши, К. Ширвіда та ін. Пор.:

„Botagais ghi iſch plake...“, Mž, 443.

„...ir pláka ij kaip’ botāgais, paſmirdųſeis liežuwieis... Nėſſą botāgai io yra nūdemes mūſu...“, DP, 105.

„...terp tu buvo wirwes, lynčiugay, botagay, rikßtes...“, SP, II, 163.

„nahayka, scutica, flagellum, mastix. botagas“, C. Szyrwid, Dic. (1629 m. leidimas), 86.

„Jr padaręs botagą iß dirželu...“, Ch 1, II, 150.

Поряд із формою botagas у давніх писемних пам’ятках трапляється також форма batagas. Пор.: „korbácz, scutica. flagrum, flagellum, mastix. batagas“, C. Szyrwid, Dic. (видання 1629 р.), 60.

„...ſmarki batagai“, WP, 21.

У литовських говорах і різних писемних пам’ятках є й інші форми цієї назви батога: botēgas (LKŽd., I(2), 978), botaga (LKŽd., I(2), 976; зафіксовано в «Clavis Germanico-Lithvana», у словнику Д. Суткевічюса), botas (LKŽd., I(2), 978; слово, реконструйоване Ф. Незельманом на основі форми botkotis, де botkotis < тлумачиться як botas + kotas).

У жемайтському говорі широко вживається ця назва з початковим v-, пор. votāgas (Куршенай, Пагегяй, Рауденай, Векшняй, Жаренай, Жідікай), votēgas (Ґірдішке, Калналіс, Салантай, Смільґяй, Шіляле; твори М. Валанчюса, С. Даукантаса). Форми з v- новіші, вони виникли вже на самому литовському ґрунті. Іноді такі форми трапляються й у давніших писемних пам’ятках:

¹ O. Schrader, Reallexikon der indogermanischen Altertumskunde, II, Berlin, 1929, p. 154.

² O. Schrader, Ten pat, II, p. 154.

56

«Багато й батогів на людей грішних…», KN, 36³.

Щодо v: b пор. лит. bėbras: vėbras, byškupas: vyškupas, vėlybas: vėlyvas та ін.⁴

Найімовірніше, не слід пов’язувати лит. botāgas з лит. botarainis «довгий батіг» (LKŽd., I(2), 978; зафіксовано у творах Жемайте), пор. botarainis «кривий, вузлуватий, шорсткий, звивистий» (Скуодас; LKŽd., I(2), 978). Такий приклад, як: Tavo lazda tikra botarainė, можливо, свідчив би, що й у творах Жемайте botarainis вживається не у значенні «батога», а у значенні «якоїсь палиці» (пор. цитоване у словнику речення Жемайте: O aš — akloji švaistau botarainiu šunis, net kaukdamį į šalis sklinda). Пор. також жем. bōteris «великий, масивний», bōterinis, bōterainas, bōterainis (LKŽd., I(2), 978), з якими можна було б пов’язати згадані вище слова.

Лит. bataška «батіжок, прут, різка; такий батіг; палиця» (LKŽd., I(2), 683) слід виводити безпосередньо з пол. batożek — зменшувальної форми від batog «батіг» (J. Karlowicz, A. Kryński W. Niedźwiedzki, Sł, I, 105), пор. також пол. batożkować «бити батожками», від якого, ймовірно, походить і лит. bataškuoti «бити, гатити bataška».

Джерелом лит. botāgas є білоруське батога⁵. Таку назву батога мають і деякі інші слов’янські мови: укр. батіг «батіг», батяг, пол. batog «короткий батіг», чеськ. batoh «батіг», рос. батог «палиця», діал. потог, давньорус. batogъ⁶.

Як саме це слово з’явилося у слов’янських мовах, з’ясувати досить важко. Одні дослідники вважають його запозиченням, називаючи джерелом то тур. budak «гілка», казан.-тат. botak, то італ. batacchio «палиця»; інші вважають його словом слов’янського походження, пов’язуючи зі слов’янським bat «палиця, дубова палиця», batati «бити, стукати» (пор. рос. ботать⁷). Перша гіпотеза (запозичення з тюрксько-татарських мов) менш імовірна з фонетичних причин, хоча загалом історія скотарства свідчила б на її користь. Утім, більше прихильників має друга гіпотеза.

Зі слов’янських мов ця назва батога потрапила й до латиської:

Лат. pātaga «die Peitsche», pātega, pātega (EM, III, 190, 191; EH, II, 217), pātags (EH, II, 217), pārtaga (EM, III, 182; EH, II, 214).

Як бачимо, латиські приклади відрізняються від литовських початковими приголосними слова. Я. Ендзелінс⁸ схилявся до думки, що слов’янське batogъ так змінили естонці або ліви, які латиську мову засвоїли. Насправді чергування b: p дуже характерне для латиської мови. Його причини якраз і намагаються пояснити впливом прибалтійсько-фінських мов⁹.

Форма pārtaga — це вже новотвір латиської мови. Така вставка приголосного -r- між довгим голосним (або дифтонгами ie, uo) і приголосним у латиських діалектах, особливо в запозиченнях, є досить поширеним явищем; пор. лат. kārkis: kākis «der Haken» (EM, II, 196), лат. mērtelis: mētels «der Mantel» (EM, II, 620), лат. pērlis: pēlis «der Pfühl» (EM, III, 209), лат. stērķis: stēķis «der Stachel-fisch» (EM, III, 1063) та ін.¹⁰

³ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, p. 240.

⁴ J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, I, p. 326.

⁵ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, p. 45; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 53.

⁶ M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 62.

⁷ F. Slawski, Sł. Et., I, p. 28; A. Brückner, Sł. et., p. 18; H. M. Шанский, Эт. сл., I, p. 56.

⁸ EM, III, p. 190.

⁹ V. Kiparsky, Scando-slavica, 14, с. 73–97.

¹⁰ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, с. 237–238; M. Rudzīte, Latviešu dialektoloģija, Rīgā, 1964, с. 100–101, 194, 313–314.

57

Литовське bižūnas, латвійське bižūne

Литовське bižūnas «батіг із короткою ручкою, сплетений із ремінців або шнурків; батіг для полювання на козуль» (LKŽd., I(2), 871), bižūnas також має слов’янське походження (форми bišūnas, bežūnas, наведені Е. Френкелем (Et. Wb., 45), не є достовірними фактами литовської мови). Його джерелом слід вважати польське bizun або білоруське бізун¹¹.

Як це слово з’явилося в цих слов’янських мовах, досі остаточно не з’ясовано. А. Брюкнер¹² стверджував, що польське bizun (він указує також форму bizon) походить від угорського bizony «так, звичайно, справді»: мовляв, так кричав битий або той, хто бився. До польської мови це слово потрапило через угорських словаків, які служили литовським і польським панам у XVII–XVIII ст. Семантичною паралеллю до такого походження польського bizun А. Брюкнер називає походження польського harapnik (пор. литовське rāpninkas).

Інші дослідники схильні вважати, що джерелом польського bizun є середньолатинське bison «зубр» (гр. βίσων), пор. латинське taurus «бик»: латинське taureus «шкіряний ремінь». Висловлювали також думку, що джерелом згаданого польського слова є тюркське biston — батіг, яким жебракуючі мусульманські ченці били себе, бажаючи викликати співчуття¹³.

Усі етимології викликають сумніви. Однак, можливо, найпереконливішим є пояснення А. Брюкнера. Його дотримуються і в новому академічному словнику польської мови¹⁴.

Джерелом латвійських bižūne «калатало, палиця для биття», bizuns «інструмент для биття», bizuons «дрюк, батіг циган» також є польська або білоруська, а може, й діалект сусідньої російської мови (EM, I, 303).

У латвійських народних піснях трапляється також форма bizuls «для кидання, биття» (EH, I, 222), яка, ймовірно, є переробленою формою bizuns.

З латвійськими bizuns, bizuls, очевидно, слід пов’язувати й латвійське bizuns «той, хто без роботи тиняється, водночас підганяючи інших до роботи» (nasājas kai bizuns aplīk, nikā nestrādā, EH, I, 222), а може, і латвійське bizulis «людина, що безцільно снує» (EM, I, 302; EH, 222), відокремлюючи останнє від латвійського bizulis «ревуча худоба»: латвійське biz̄uot «ревіти (особливо про худобу), безладно снувати, бігати». Щодо семантики пор. значення литовського bižūnas (Ходить, як bižūnas, не беручись ні до якої роботи, LKŽd., I(2), 871).

Лит. dāndaras, лат. dāndala

Географія лит. dāndaras «батіг (із багатьма вузлами)» (LKŽd., II, 171) (Йонішкіс, Шакіна) свідчить, що це слово потрапило до литовської мови з латиської. Щоправда, фонетика слова свідчить радше про його литовське, а не латиське походження, однак у литовській мові воно цілком самотнє, тоді як у латиській є кілька його варіантів і більше слів того самого кореня.

Лат. dāndala «циганський батіг», danda, dandara «циганський батіг, батіг» (EM, I, 437), dāndele «циганський батіг» (EH, I, 306), пор. там само лат. dandalāties «розмахувати батогом», dandalhot «бити циганським батогом» (EM, I, 437), dāndēlet (EH, I, 306).

¹¹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 45; A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, p. 72.

¹² A. Brückner, Sł. et., p. 28.

¹³ J. Karłowicz, A. Kryński i W. Niedźwiedzki, Sł., I, p. 160; Lietuviškoji enciklopedija, III, Kaunas, 1935, skilt. 1361.

¹⁴ W. Doroszewski (red.), Słownik języka polskiego, I, Warszawa, 1958, p. 539.

58

Із цими латиськими словами слід пов’язати також лат. dañdala «довга, досить товста, гладка різка; неслухняна, неспокійна дитина (про дорослих людей уживається лише зрідка), а також така тварина», dañdalēties «сваритися під час обміну кіньми; галасувати під час купівлі коня» (EH, I, 306), dañdars «незграбна, вайлувата людина», dañdariski «поспіхом, стрімголов» (EM, I, 437). Щодо семантики останніх слів пор. значення лит. bizūnas та ін.; пор. також лат.: iet kā dañdala kuzu kuzām (EM, I, 437).

Ця латиська назва батога, ймовірно, має звуконаслідувальне походження.

Лит. kančiukas, лат. kančuka

Лит. kančiukas «шкіряний батіг, нагайка, оленячий батіг», kančukas (LKŽd., V, 200), на думку П. Скаржиса та Е. Френкеля, походить із білор. канчук¹⁵. Однак не менш імовірно, що джерелом лит. kančiukas могла бути й польська форма kańczuk, яка в діалектах уживається поряд із загалом поширенішою формою kańczug. Форма kańczuk трапляється також у творах польських письменників, пов’язаних із Литвою, — А. Міцкевича та І. Ходзька¹⁶.

Поряд із формами kančiukas, kančiukas у литовській мові вживаються також форми kańčius, kańčas, kańčas (LKŽd., V, 200). Ці форми пояснюють двояко. М. Нідерман вважав, що вони виникли в самій литовській мові внаслідок абстрагування від гаданих зменшувальних форм, пор. лит. baršas поряд із baršiukas (<польськ. borsuk або білор. барсук), лит. kāpšas поряд із kapšiukas (<польськ. kapczuk або білор. канчук) та ін.¹⁷ П. Скаржис висловив припущення, що лит. kańčius могло походити безпосередньо з польської мови, адже там поряд із формами kańczuk, kańczug є також форма kańcz¹⁸. Однак Ф. Славський заперечує таку можливість, оскільки польськ. kańcz уживається в польських діалектах, поширених далеко від Литви. На його думку, і лит. kańčius, і польськ. kańcz виникли в обох мовах незалежно¹⁹.

У слов’янські мови (рос. камчук, камчуге, укр. канчук, болг. камшик) така назва батога прийшла зі сходу, пор. тур. kamčy, кримськотат. kamčy, караїм. kamčū²⁰. Це слово досить широко вживається й в інших європейських мовах (грецькій, угорській). Із слов’янських мов походять також нім. Kantschu, Kantschuk.

Лат. kančuka «товстий шкіряний козацький батіг», kančuks, kančaka, kaņčūklis (EM, II, 154; EH, I, 583), kančiklite (EH, I, 583) також має слов’янське джерело, найімовірніше російську або білоруську мову. У латиській мові засвідчені й коротші форми цих слів — kańce «батіг» (EH, I, 583) і kańka «циганський батіг» (EM, II, 154).

А. Зумент (Summent) вважав, що форма kańce походить від польськ. kańc²¹. Однак із тих самих причин, що й лит. kańčius, лат. kańce навряд чи могло походити безпосередньо з польської мови. І форма kańce, і kańka, імовірно, виникли на латиському мовному ґрунті.

¹⁵ P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, p. 95; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 215.

¹⁶ W. Doroszewski (red.), Słownik języka polskiego, III, p. 525.

¹⁷ M. Niedermann, StB, III, p. 108–110.

¹⁸ P. Skardžius, APh, III, p. 50.

¹⁹ F. Sławski, Sl. et., II, p. 48.

²⁰ M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 515–516; A. Brückner, Sl. et., p. 217; K. Lokotsch, Et. Wb., p. 84.

²¹ A. Summent, Unbeachtete slavische Lehnwörter im Lettischen, Göttingen, 1950, p. 143 (mašinraštis), plg. E. Fraenkel, Et. Wb., p. 215.

59

Лит. karbãčius, лат. karbãča

Лит. karbãčius «такий батіг, канчук» (LKŽd., V, 266), karbãčius (LKŽd., V, 267) переважно зафіксоване у фольклорі литовців Східної Пруссії, а також в інших пам’ятках литовської мови цього краю: у творах К. Донелайтіса, у перекладі Біблії Л. Рези, у словниках Ф. Несельмана та Ф. Куршайтіса.

А. Брюкнер²², Е. Френкель²³ вважають джерелом цих слів польськ. karbacz, korbacz (А. Брюкнер також білорус. карбач). Однак, зважаючи на географію лит. karbãčius, karbõčius, особливо на ту обставину, що в інших литовських говірках така назва батога не трапляється, можна припустити, що литовці запозичили її з німецької мови; пор. східнопрус. нім. Karbatsch(e) «батіг, шкіряний батіг, сплетений із ременів», karbatschen «бити, шмагати Karbatsch»²⁴. Така назва батога трапляється вже в пам’ятках німецької мови XVII ст.²⁵

Польськ. korbacz зафіксоване вже в пам’ятках польської мови XVI ст. Туди воно потрапило з турецької мови, пор. тур. kyrbaç. Власне кажучи, це слово могло прийти до польської мови й через угорську, пор. угор. korbács. Ця назва батога турецького походження вживається в багатьох європейських мовах²⁶.

Лат. karbãča «один із видів батога, карабаш», зменш. karbacina (EH, I, 588), karpaciņa (EH, I, 589), kārbacā (EH, I, 602), kārpača (EH, I, 603); пор. також лат. karbacuôt «бити karbacā».

Ця латиська назва батога найчастіше трапляється в латиських народних піснях, творах Я. Яншевського та в деяких словниках. Уперше вона, здається, зафіксована в рукописі словника Я. Лангія (1685 р.): «Karbatsch’. ein Carbatſch», J. Langija Vrd., 41.

У латиських словниках XVIII ст. трапляється вже німецьке слово Karbatsche (G. F. Stender, Lex., II (1789 р.), 349), але латиської форми цього слова ще немає. Вона з’являється лише у словниках другої половини XIX ст. (Кр. Валдемара, К. Ульманіса)²⁷.

Досить важко сказати, яким шляхом ця назва батога потрапила до латиської мови. Я. Ендзелін лише зауважує: «Entlehnt gleich li. karbãčius dass.»²⁸ Д. Земзаре вважає її славізмом.²⁹ Однак латиші могли запозичити це слово й з німецької мови.

Лит. knūtas, лат. knute

Лит. knūtas «батіг, канчук» трапляється в деяких наших говірках і в мовних пам’ятках XIX ст. — у творах М. Валанчюса та В. Кудірки (LKŽd., VI, 279). Зустрічається також форма kniūtas (LKŽd., VI, 272).

До литовської мови ця назва батога потрапила з російської або польської мов. Найчастіше через російську мову вона (рос. кнут) поширилася й в інших слов’янських мовах: білор. кнут,

²² A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, p. 90.

²³ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 220.

²⁴ F. Frischbier, Preussisches Wörterbuch, I, Berlin, 1882, p. 337.

²⁵ F. Kluge, Et. Wb., p. 351.

²⁶ A. Brückner, Sl. et., p. 256; F. Slawski, Sl. et., II, p. 474–475; K. Lokotsch, Et. Wb., p. 102; V. Machek, Et. sl., p. 192–193.

²⁷ D. Zemzare, Latviešu vārdnīcas, p. 88–89.

²⁸ EH, I, p. 588.

²⁹ D. Zemzare, Latviešu vārdnīcas, p. 88.

60

укр. кнут (уживається вже в першій половині XVIII ст.), пол. knut (трапляється в пам’ятках XVI–XVII ст.), чеськ. knuta, knut, словац. knuta, болг. кнут, серб.-хорв. књма, књм, слов. knuta, knut, верхньолуж. knut, knuta.

До російської мови така назва батога, найімовірніше, прийшла зі Скандинавії, пор. давньоісл. knútr «вузлувате дерево, ґуля, вузол», давньошвед. knuter³⁰. Спочатку так називали особливий батіг із вузлами. Загалом ця назва батога вживається в багатьох європейських мовах, пор. нім. Knute (від цієї форми могли походити й деякі вже згадані нами слов’янські форми), фр. knout, англ. knout.

Лат. knute «eine Peitsche» у цьому значенні, на думку Я. Ендзелина, запозичене з російської мови. У латиській мові трапляється також форма kņ uote «Peitsche», пор. лат. uzkņūotet «mit einer kņ uote Schläge verabfolgen» (EH, II, 725).

Поряд із лат. knute «eine Peitsche», kņ uote знаходимо також слова knuta «ein Knüttel», knutka, kņute «ein Knüttel zum Schlagen» (EH, I, 637), knute «eine dünne Stange, zur Befestigung des Strohs auf dem Dache gebraucht», knutele, knutiņa (EM, II, 250), knuta, kņute, knutele (EM, II, 253; EH, I, 637).

Лат. knuta «ein Knüttel», як припускає Я. Ендзелин³¹, могла виникнути шляхом абстрагування від гаданої зменшувальної форми knutele, яка, своєю чергою, була б запозичена з німецької мови.

Нам здається, що в наведених прикладах із латиської мови (knute, kņute, knutele, knutele та ін.) змішалися два слова, одне з яких походить від нім. Knüttel «палиця», а інше — від рос. кнут «батіг» або нім. Knute «батіг». Взагалі і нім. Knüttel «палиця», і згадані назви батога — слова того самого кореня: одне з них мало значення «палиця з вузлами» (= Knotenstock), а інше, як ми зазначали, — «батіг із вузлами» (пор. нім. Knottpeitsche³²).

Лит. matāras, лат. mātara

Лит. matāras «знаряддя для биття (батіг, мотузка, різка, палиця)», mātaras, mātaras, matar inis, mataryš (LKŽd., VII, 907) має дуже складну етимологію.

Насамперед, слово matāras у литовській мові вживається в кількох значеннях: «пристрій для скручування мотузок, виготовлення пут, крутильний верстат, прядка», «пристрій для скручування ниток, мотовило, кросна», «довгий кінець нитки, сажень», «кіл біля сіті», «балакун, базіка», «скороговорець», «той, хто весь час рухається; непосида», пор. також matarāklas «пристрій для змотування ниток у мотки; мотовило; той, хто швидко й жартома говорить; несерйозна, балакуча людина», matarėlis «планка для притискання соломи під час покриття даху», mataraila «дуже жвава, рухлива людина; базіка, балакун», mat ar uoti, māt ar uoti. Первісне значення лит. matāras, імовірно, було «пристрій для намотування чи скручування чогось», і це слово пов’язане з лит. mėšti³³. Від слова matāras утворилося дієслово mataruoti, а від цього дієслова (пор. також звуконаслідувальні слова matarai, matar, matary) виникло й matāras «знаряддя для биття».

³⁰ F. Slawski, Sl. et., II, p. 290–291; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 580–581; A. Brückner, Sl. et., p. 240; F. Kluge, Et. Wb., p. 385; E. Klein, Et. Dic., I, p. 850.

³¹ EM, II, p. 250.

³² F. Kluge, Et. Wb., p. 385.

³³ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, p. 465; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, p. 302, 489; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 414.

61

Подібне слово вживається і в латиській мові, однак там його вживають у значно вужчому значенні.

Лат. matara ‘eine (schlanke) Rute, Gerte; eine dünne Stange’ (EM, II, 566; EH, I, 784), matars ‘ein Knüttel’ (EM, II, 566), matars ‘krietns tēviņš’ (EH, I, 784).

Як бачимо, у латиській мові це слово не вживається у значенні «пристрій, яким когось підганяють або женуть», яке, на нашу думку, є найдавнішим і дає змогу пов’язати це слово з дієсловом mėsti.

Слово matar ‘dicker Stock, Knüttel’ трапляється і в естонській мові. Тому, мабуть, саме ця обставина найбільше спонукала А. Зумента³⁴ стверджувати, що латиші, як і естонці, могли запозичити таке слово з російської мови, пор. рос. мотор «дубинка» (В. Даль, Сл., II, 351). Нам здається, що думка А. Зумента досить правдоподібна. Навіть лит. matāras у значенні «кіл, жердина» могло іноді прийти з російської мови.

Рос. мотор вживається і в інших значеннях, які часом нагадують також значення лит. matāras, пор. рос. мотор ‘gewandter Mensch’, мотopa ‘Verschwender’, моторный ‘flink, gewandt’. Ці російські слова М. Фасмер схильний пов’язувати з рос. мотать ‘мотати, намотувати (нитки), розмахувати, трясти’, метать ‘кидати’, вказуючи для них семантичну паралель лит. matāras: лит. mėsti³⁵.

Лит. nagáika, лат. náika

Лит. nagáika «знаряддя з короткою ручкою, сплетене для биття; батіг, канчук», náika (Лайжува, Мажейкяй, Паланга, Вієксняй, Вейвіржєнай; G. H. F. Nesselmann, Wb., 416, F. Kurschat, Wb., 266), naikas (G. H. F. Nesselmann, Wb., 416), niaika (F. Kurschat, Wb., 266) — слова слов’янського походження.

Форма nagáika походить від російської форми нагайка, тоді як форма náika, яка, найімовірніше, є давнішою, походить з білор. нагайка, пор. лит. paūbelis < білор. погц-бель, лит. blovieščius < білор. благовещие³⁷.

Крім російської та білоруської мов, таку назву знаряддя для биття мають і деякі інші слов’янські мови, пор. укр. нагай, нагайка, пол. nahajka, nahaj, чеськ. nahajka. До слов’янських мов це слово прийшло з татарської, пор. кримськотат. ногой «назва такого татарського племені», казанськотат. ногой, яке, своєю чергою, походить від імені татарського вождя³⁸.

Лат. náika ‘ein Riemen, eine Rute, eine geschmeidige Rute’ (EH, II, 112), лат. naikas ‘Prügel’ (EM, II, 689), найімовірніше, походить з литовської мови, на що вказує географія поширення лат. náika (Дуніка, Ница). Я. Ендзелін лат. naikas (географію поширення слова не зазначено) схилявся до того, щоб виводити (можливо?) з білор. нагайка. Однак і ця форма могла бути запозичена з литовської мови; звісно, не знаючи точної географії поширення слова, категорично стверджувати це не можна. Про те, що лит. náika, náikas вживалося не лише у значенні «знаряддя для биття з короткою ручкою», свідчить тлумачення значення лит. naikas у Ф. Несельмана: „eine Zigeunerpeitsche, eine kurze Peitsche zum Züchtigen, auch die Reitpeitsche, im Scherze auch von einer tüchtigen Weidenruthe gebraucht, mit der man Jemanden zu schlagen droht“ (G. H. F. Nesselmann, Wb., 416).

³⁴ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 414.

³⁵ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 165.

³⁶ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 478.

³⁷ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, p. 348–349; P. Skardžius, Die slavische Lehnwörter im altlitauischen, p. 137; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 478.

³⁸ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 192; A. Brückner, Sl. et., p. 353–354; V. Machek, Et-sl., p. 317.

62

З лат. naikas, можливо, слід пов’язувати також лат. naicēklis «das männliche Geschlechtsglied» (EH, I, 2); щодо семантики пор. лат. stute «eine Rute zum Prügeln»: лат. stute «das männliche Glied» (EH, I, 596), пол. pyta «короткий батіг»: пол. pyta «пеніс» (J. Karłowicz, Sł., IV, 460).

Лит. pastarānka, лат. pastrunkis

Лит. pastarānka «товстий батіг, сплетений із кількох мотузок» (Gudелiai) має слов’янське походження. У литовській мові це слово досить широко вживається в інших значеннях: «мотузка, що з’єднує хомути з бричкою, посторонок» (Bagotoji, Krekenava, Kruonis, Pabaiskas, Pušalotas, Skaudvilė, Ukmergė, Upninkai), «мотузочка, якою батіг прив’язують до ручки» (Užventis). Трапляються також форми pastrāngas (G. H. F. Nesselmann, Wb., 506 (Ragnit) «eine Peitschenschnur». F. Kurschat, Wb., 297), pastrānka (Švenčionys). На появу форми з -g- міг вплинути лит. strāngas < нім. Strang «der Strick, ein Strang»³⁹.

До литовської мови цей слов’янізм міг потрапити двома шляхами: джерелом форм pastrāngas, pastrānka, імовірно, є пол. postronek, а форми pastarānka — рос. посторонка «ремінна або мотузяна приструга в кінській упряжі: йде від валька чи ваги до гужа; у голобельній упряжі є тільки в пристяжних коней, а в дишловій — у всіх коней» (В. Даль, Сл., III, 346). Загалом це слово досить широко вживається у слов’янських мовах, пор. рос. постромка, постронка, укр. посторонок, посторомок, білор. постронка, посторонок, чеськ. postranek, postraněk, пол. postronek, верхньолуж. postronk, нижньолуж. postronk, кашуб. poestronk.

Щодо походження слов’янського слова існує чимало різних поглядів. Однак найприйнятнішим є пояснення, згідно з яким первісне значення цього слова було «на боці» (=*po stornē)⁴⁰.

Лат. pastrunkis «батіг, яким у деяких місцевостях карають селян; покарання батогом по сідницях; підліток» зафіксоване у словниках Г. Ф. Стендера (1789 р.) і К. Ульманіса (1872 р.) (EM, III, 109).

Й. Ендзелінс не висловив власної думки щодо походження лат. pastrunkis, а обмежився наведенням думки А. Брюкнера (Nach Brückner… aus wruss. посторонок «мотузка», EM, III, 109). Щоправда, після білоруської форми А. Брюкнер наводить також форми російського й польського слів⁴¹; отже, можна зрозуміти, що, на його думку, таке слово могло потрапити до латиської мови як із білоруської, так і з російської та польської мов. Однак нам видається, що наявність -un- у латиському слові дає підстави припускати, що латиші запозичили його від східних литовців, у яких an > un.

Лит. pitkā, лат. pitka

Лит. pitkā «короткий батіжок, нагайка» (Kalvarija, Kapsukas, Karklėnai, Kupiškis, Punskas) є запозиченням із польської мови, пор. пол. pytka, pyta «мотузка, ремінь, ганчірка, скручені у формі шнура і вживані як знаряддя для биття; ширше: батіг, ремінь, мотузка».

³⁹ K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, p. 120.

⁴⁰ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 416—417; A. Brückner, Sł. et., p. 432.

⁴¹ A. Brückner, Слов’янські запозичення в литовській мові, p. 179.

63

Пол. pyta, pytka слід пов’язувати з пол. pytać «звертатися до когось, вимагаючи відповіді, щоб отримати якусь інформацію, повідомлення, дозвіл на щось», рос. nůmamь «мучити, запитувати».

Лат. pitka «батіг, собачий батіг, циганський батіг» (EM, III, 229; EH, II, 239), імовірно, також походить із польської мови, пор. також лат. pitkainis «погромник, озброєний pitka; жорстока людина, яка б’є худобу», pitkat «бити pitka» (EM, III, 229).

У латиських джерелах цю назву батога зафіксовано також із додатковим s-: spitka (župam pa juokam ar spitku (батіг?) iecirta pa biksēm, EM, III, 1000), пор. також лат. spitka «невелика різка» (EH, II, 552). У доповненнях до словника К. Мюленбаха (EH, II, 552) цитовано речення Р. Блауманіса: «...barouns... gaisā spitku šmikstināj(a)», можливо, свідчить про те, що тут spitka вжито у значенні «батіг», а не «невелика різка». Щодо додаткового s- пор. лат. spikis: lat. piķis, lat. skaste: lat. kaste тощо.⁴²

Лит. pletnià, лат. pletne, plītne, plete

Лит. pletnià «батіг, ремінь» (Мяркіне, Вейсеяй), plētnē «різка» (Ержвілкас), plētnē «знаряддя для відганяння мух» (Капсукас) слід виводити з пол. pletnia «знаряддя для биття, зроблене з частково сплетених ременів, прутів тощо; дисципліна; удари, завдані дисципліною».

Пол. pletnia слід пов’язувати з рос. плеть «батіг, канчук, хлист», пол. pleść «плести», рос. плести тощо.⁴³

Лат. pletne «батіг-плетка, козацький батіг» (EM, III, 338; EH, II, 292), plētne (EM, III, 342) Я. Ендзелінс пояснює обидві форми як такі, що виникли шляхом контамінації plete (= pletne) і plene «плетиво». Однак імовірніше, що лат. pletne, як і лит. pletnià, походить від пол. pletnia. Від лат. pletne утворилося також дієслово plet nēt «бити pletne» (EM, III, 338).

Лат. plekne «козацький батіг», на думку Я. Ендзелінса, походить від форми pletne (імовірно, з kn замість tn), пор. також лат. saplek nēt «віддубасити plekne», saplek nīt (EM, III, 702).

Від цих латиських назв батога невіддільне й лат. blētne «широка річ (шкіра)» (EH, I, 228).

Лат. plītne «батіг» (EM, III, 350), імовірно, також слід пов’язувати з лат. pletne, а вокалізм кореня змінився під впливом лат. plītēt «бити; ляскати».

Лат. plete «батіг-плетка, козацький батіг» (EM, III, 337; EH, II, 292), plete (EM, III, 370), за твердженням Я. Ендзелінса, походить від рос. плеть; пор. також лат. pletēt «шмагати, бити пласкою палицею» (EM, III, 337), pletēt «бити plete» (EM, III, 370).

Лат. pletka «батіг-плетка, козацький батіг», pletka (EM, III, 337) походить від рос. плётка «невеликий батіг, канчук».

⁴² J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 239; M. Rudzīte, Latviešu dialektoloģija, p. 99, 193, 313.

⁴³ M. Vasmer, Et. Wb., II, p. 371.

64

Лит. vytinis, лат. vītine

Лит. vytinis ‘знаряддя для биття, сплетене з тонких прутів; плетений батіг, держак батога’ (Біржай, Дусетос, Куляй, Лішкіава, Плунге, Вашкай, Відукле) — слово власного походження, пор. лит. vyti ‘звивати мотузку, обмотувати, скручувати’, vytelė ‘пагін верби для плетіння’, vytis ‘різка, батіг’, vytinė ‘різка, прут’.

Лат. vītine ‘батіг, скручений із трьох пасом’ (EH, II, 794), vitene ‘батіг (кручений); батожище, сплетене з розщепленої деревини’ (EM, IV, 646), vītinis ‘батожище, сплетене з деревини’ (EM, IV, 647) має те саме походження, що й лит. vytinis; пор. лат. vīt ‘вити, плести’, vītene ‘звивина, гірлянда; плетиво’. Форма vītinis могла часом потрапляти до латиської мови й із литовської. Географія латиського слова (Лієпая, Руцава) не суперечила б такому припущенню.

Знаходимо чимало назв знарядь для поганяння чи биття худоби, властивих лише одній із балтійських мов:

Лит. ákštinas ‘гостра паличка для поганяння худоби, яка не чинить опору’, akstinyčia (LKŽd., I (2), 86), ákštinas (LKŽd., I (2), 87): лит. ákštinas ‘колючка, жало’, akstis ‘гостра паличка, жердина; колючка’, ákštis. Цей литовський мовний факт за семантичним розвитком дуже нагадує розвиток лат. stimulus; пор. лат. stimulus ‘гостра палиця для поганяння худоби’: лат. stimulus ‘збудження; стимул, спонукання’, лит. ákštinas ‘знаряддя для поганяння худоби’: лит. ákštinas ‘спонукання, стимул’.

Лит. arimnykas ‘плужний батіг’ (LKŽd., I(2), 300): лит. ariminis ‘уживаний під час оранки’, пор. ariminis botagas ‘плужний батіг’.

Лит. barbarō ‘молотильний ціп; така палиця; шкіряний канчук; мотузка (з вербового гілля) для прив’язування плотів’, barbaras ‘шкіряний канчук’ (Aš turėjau barbarėlį, plonai režtą, tankiai pintą) (LKŽd., I (2), 655) — запозичення зі слов’янських мов; пор. пол. barbara ‘батіг, линва’ (A. Brückner, Sł. et., 15), barbara ‘товста довга линва, уживана під час переправ через річки’ (J. Karłowicz, A. Kryński i W. Niedźwiedzki, Sł., I, 97). Назва походить від жіночого імені; пор. пол. Barbara, лит. Barbora.

Лит. bim̃bilas ‘батіг’, bimbieras ‘батіг, канчук’ (LKŽd., I(2), 824), bimbiras ‘шкіряний батіг, канчук’; пор. лит. bimbti, bimbti ‘видавати певний звук’, bimbilas ‘ґедзь’, bimbalas, bimbyti ‘бити’, bimblỹs ‘крикун’, bambalas ‘ґедзь; товста дитина; маленька й огрядна людина’. Лит. bimbilas, bimbiras уживаються також у значенні ‘чоловічий статевий орган’.

Лит. bindza ‘держак батога з петелькою для кріплення батога, сплетений із 4, 8 або 12 прутів; плетений батіг, vytinis’ (LKŽd., I(2), 829–30), binza (LKŽd., I(2), 834), bėndžė ‘батіг; товстий батіг’ (LKŽd., I(2), 752), bindžikas ‘скручена ганчірка з вузлом для биття (у певній грі); взагалі знаряддя для биття’, bindžikas, bindžiukas (LKŽd., I(2), 831) — також, імовірно, звуконаслідувального походження; пор. лит. bindz ‘вигук, що передає звук падіння, bidz (позначення повільної ходи рідкими кроками)’, bindzi, bindzi, bindži. До того самого походження належать і лит. bindzinėti ‘безцільно ходити, байдикувати, тинятися’, bindžinėti, bindžikuoti, bindza ‘ледар, нероба, волоцюга, обірванець’, bindzakas, bindzolas та ін.

Щодо семантичного зв’язку цих слів пор. значення лит. bizūnas (‘волоцюга, бурлака’; Kaip bizūnas liko (nusigyveno)), пол. bizun ‘шибеник, нероба, ледар, ледащо’ (Goły jak bizun), лит. vėjo botagas ‘вітряк’, лат. nabaga pātag a ‘обірванець, жебрак — лайлива назва (букв. батіг жебрака)’ (EM, III, 190).

5. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos

65

Лит. biržūklė «різка для биття» (LKŽd., I(2), 852), biržūklis (LKŽd., I(2), 853): лит. bėržas, biržlis «березова гілка».

Лит. blakštas «палиця для удару» (LKŽd., I(2), 880): лит. blakštas «планка для притискання соломи під час покриття даху; листяна гілка або прут, яким притискають льон у мочилі чи кладуть під зерно, складене в клуні», лит. blókšti «бити снопи жита чи пшениці об що-небудь, щоб вимолотити зерно».

Лит. bričius «батіг, канчук» (LKŽd., I(2), 1039) — звукослідувального походження; пор. лит. bric «виг. гуп, бух», brýc, brinks, brinkt, brinkšt «виг. ляск», bričinti «робити щось із певним звуком», bričyti, bricas «ледар, негідник», bričė «жарт. хвіст».

Лит. bruikštas «прут, палиця, щоб когось шмагати, гнати» (LKŽd., I(2), 1078), bruīžtas (LKŽd., I(2), 1079): лит. bruikšti «гнати, проганяти», brūžti⁴⁴. Останні слова, найімовірніше, слід пов’язувати з дієсловом braūkti⁴⁵.

Лит. brūklis «міцна палиця, хмизина, різка; якийсь предмет для биття», brūklis, brūklis, brūklinis «знаряддя для биття; батіг» (LKŽd., I(2), 1082), brunkletas «палиця, жердина» (LKŽd., I(2), 1093): лит. braūkti, brūkti⁴⁶.

Лит. dratinis «такий батіг»⁴⁷: лит. dratas «дріт; товста, скручена нитка» < з нижньонім. drāt, пор. dratinis «товстий, туго спрядений (про тканину); туго скручений» (Маю канчучок, маю дротяний батіжок; як ударю сивого коня, то й коник танцює, LKŽd., II, 446).

Лит. džala «знаряддя, нагайка» (LKŽd., II, 723) — звукослідувального походження; пор. лит. džā «виг. чьо», džālyti «бити», džābyti, džābā «шмагає», džābas та ін., або походить безпосередньо від лат. dzala.

Лит. džendžiūras «знаряддя, канчук», džendžiūras (LKŽd., II, 724), džindžiras «невеликий батіг із товстим коротким держаком» — звукослідувального походження; пор. džin «виг. дзень», džēn «виг. бах, ляп», džēn, džēmsterėti «стусонути, вдарити», džengsėti «дзвеніти».

Лит. džiolas «таке знаряддя для биття, батіг, канчук» — також, найімовірніше, звукослідувального походження; пор. džiolė «вигук, яким поганяють свиней», džiolio, džiōbinti «рубати, сікти, бити», džiōboti «рубати широкими ударами», džioryti «шмагати, лупцювати». На виникнення звукослідувальних слів цього кореня міг вплинути польськ. dziób «дзьоб», dziobać «клювати».

Лит. džiungāras «знаряддя для биття, різка», džiungara, džiumbaras (Нема кому дати дітям доброго джюмбара, LKŽd., II, 742) — звукослідувального походження; пор. лит. džiūmt, džiung «виг. ляп», džiumbāryti «бити», džiungāryti «бити, шмагати (мотузяним ременем)».

Лит. gairinė «довга жердина, щоб гнати худобу» (LKŽd., III, 33), пор. лит. gairė «планка, кілок, вістря», пор. також gairėti «дути», pagairė «місце, обдуване вітром». Отже, первісне значення лит. gairė, найімовірніше, було «флюгер, вітряк».

Лит. gylýs «така палиця, щоб гнати волів або впертих коней» (LKŽd., III, 301), пор. лит. gylýs «жало», gilti «жалити, колоти, кусати».

⁴⁴ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 392.

⁴⁵ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 60.

⁴⁶ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 54–55.

⁴⁷ Риси литовської етнографії, с. 96.

66

Лит. gìngiras «батіг» (LKŽd., III, 318) — найімовірніше, звукосимволічного походження; пор. лит. gingla «висока, довгонога людина; той, хто ходить із голими ногами», ginglinėti «ходити, як ginglai», gingāras «висока, велика людина або тварина», gingaras.

Лит. gyslinis «батіг, пуга» (LKŽd., III, 355), пор. лит. gysla.

Лит. įnagis «батіг, пуга, кий, мотузка», įnagė, įnaginis (LKŽd., IV, 103) первісно означає «знаряддя, предмет, за допомогою якого щось роблять». Саме в цьому значенні слово įnagis найширше вживається в литовській мові. Його слід пов’язувати з лит. nãgas; пор. nagingas «здібний до ручної праці, вправний» (< «той, хто має нігті, з нігтями, нігтистий»), panagingas, nagnūs⁴⁸. Щодо словотвору пор. також лит. įrankis (: rankà), лат. ieruocis (: ruoka).

З литовської запозичене також лат. inagis «нероба, воша, людина» (Gramzda, EH, I, 501). Таке значення латиського слова, найімовірніше, виникло зі значення «батіг, пуга». Щодо семантики пор. значення лит. bizūnas, botāgas, bindza.

Лит. ýpas «плетений батіг, батіг», ýpsas (LKŽd., IV, 133), пор. лит. ýpas «удар, штурхан; шрам, пляма (на шкірі від удару)» <нім. Східної Пруссії híp «удар, штурхан»⁴⁹.

Лит. jautāgyšlis «батіг (зроблений із бичачих жил» (LKŽd., IV, 322) < — лит. jautis + gysla.

Лит. kanapinis «батіг», kanāpinis (LKŽd., V, 197): лит. kanãpė.

Лит. kiettenius «шкіряний батіг із прикріпленим на кінці шматочком свинцю або заліза» (LKŽd., V, 755) — зафіксоване у виданні словника К. Ширвіда 1642 року:

«Bafayk. Plumbata. ac. flagellum plumbum annexū in extremo habes. Botagas sikßnynis galy swinu turis kießtenius» (Dic., 8, 102).

Джерелом цієї назви є пол. kiescien, яке, своєю чергою, походить із тюрксько-татарських мов; пор. казансько-тат. kistān «кий, палиця, палиця для збивання масла»⁵⁰.

Лит. kiškóje «пуга, знаряддя, прикріплене до заячої ноги» (LKŽd., V, 887) < — лит. kiškis + koja; пор. лит. stirnakojis.

Лит. kliūbinis «вербове знаряддя або прут для биття», kliūbinis, kliūbinis (LKŽd., VI, 161): лит. kliūbas «прут для плетіння; скручена гілка або прут для спорудження огорожі чи зв’язування чого-небудь». Джерелом лит. kliūbas є польська мова⁵¹; пор. пол. діал. kluby «прути для з’єднання дерев у плоти». Польське слово, своєю чергою, запозичене з німецької⁵².

Лит. kurklyš «пуга, батіг, батіг» в академічному «Словнику литовської мови» зафіксоване лише в одному джерелі, а саме в Біблії С. Б. Хілінського (1660 р.): «Батько мій бив вас батогами, а я битиму вас kurkliais» (Ch 2 Krn 10, 14, LKŽd., VI, 955). Це місце з Біблії подібно перекладається і в інших пізніших литовських перекладах Біблії, однак там слову kurkliais відповідають інші литовські синоніми слова botagas «батіг»: dygeis karbočiais (Кенігсберг, 1816 р.), dygliuotais rimbais (Каунас, 1921 р.).

Слово kurklys у давніх пам’ятках литовської мови вживається в інших значеннях — «малий голуб, горлиця; скорпіон» (LKŽd., VI, 955). Новим

⁴⁸ E. Fraenkel, Et. Wb., с. 478; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, с. 112, 224.

⁴⁹ K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, p. 57; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 186

⁵⁰ F. Slawski, Sl. et., II, p. 175–176; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 562.

⁵¹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 273.

⁵² F. Slawski, Sl. et., II, p. 233–234.

5*

67

Значення ‘батога, ременя’ лит. kurklys ужито під впливом латинського біблійного тексту. Латинський текст цього біблійного місця має такий вигляд: „…pater meus cecidit vos flagellis, ego vero caedam vos scorpionibus“. У церковній латині слово scorpio вживається в кількох значеннях: «1. Скорпіон, отруйна комаха (також сузір’я). 2. Військова машина для метання стріл. 3. Колюча морська риба (Apoc. 9, 5). 4. Знаряддя тортур: батіг із гачками (Quat. Coronat. 8. Nov.)»⁵³. Отже, замість четвертого значення лат. scorpio до литовського перекладу Біблії фактично потрапило перше значення, і лит. kurklys набуло нового значення ‘батога, ременя’.

Лит. linkstinis ‘гнучкий прут; батіг’ (LKŽd., VII, 546): лит. linkti, lankstus, linkstis ‘гнучка жердина для підвішування колиски; ресора’.

Лит. makãras ‘батіг, хлист, палиця для биття’, mãkaras, mãkaras (LKŽd., VII, 771), makãiras (LKŽd., VII, 767), makõras (LKŽd., VII, 781) — можна пояснити двояко. Е. Френкеліс пов’язує його з лит. mãkaluoti ‘мішати, розмахувати, махати’, mãkaruoti та іншими спорідненими лит. mõti. Якби спиратися лише на матеріал литовської мови, таке пояснення не викликало б сумнівів. На жаль, подібна назва батога трапляється й у польській мові: makarami kilka wycięli, makarem kolejno weźmiecie (близько 1700 р.), gdy go z kolka makarym wychłostał (Ф. Богомолець, 1720–1784)⁵⁴.

А. Брюкнер пояснює, що пол. makar у такому значенні походить від особового імені Makar. Окрім уже згаданої нами польської назви батога особового походження barbara, А. Брюкнер зазначає, що в значенні батога вживається також російське особове ім’я Сергей (przydatku dam sergiejem po plecach, apie 1730 m.).

Отже, і лит. makãras могло бути запозичене з польської мови. Пізніше, внаслідок народної етимології, цю назву батога могли пов’язувати також із дієсловами mãkaruoti, mãkaruoti, makaruoti тощо. Як із цими дієсловами, так і з назвою батога може бути пов’язане й лит. mãkaras ‘несерйозна людина, базіка, пустун; той, хто постійно рухається, совається, всюди плутається’, mãkaris.

Литовський характер лит. makãras ставить під сумнів та обставина, що пол. makar у значенні ‘батіг’ уживається дуже обмежено: такого слова взагалі не знаходимо у великих словниках польської мови (С. Б. Лінде, Я. Карловича, Я. Карловича — А. Кримського — В. Недзведзького, В. Дорошевського). Отже, можливий і зворотний шлях запозичення (тоді пол. makar не слід пов’язувати з особовим ім’ям). Звісно, стверджувати це важко, не знаючи точної географії пол. makar ‘батіг’. Ф. Богомолець, якого згадує А. Брюкнер, тривалий час навчався і працював у Вільнюсі, тому таке слово могло потрапити до його творів через місцеву польську мову також із литовської.

Можливо, на те, що лит. makãras могло бути питомим словом, вказує й лит. matãras, значення та вживання якого дивовижно збігаються з лит. makãras.

Лит. mėtena ‘батіг, ремінь’ (Йонішкіс), mėtenas (Мажейкяй, Шатес), mėtamasis ‘ремінь, різка або взагалі те, чим б’ють’ (Шакина, Вегеряй) — запозичення з латиської мови, пор. лат. mėtamais ‘палиця для биття’, лат. mest ‘кидати, бити’⁵⁵.

Лит. myžinis ‘батіг, ремінь’, myžinis (Кайряй, Поцюнейляй), myžeklės ‘знаряддя для биття, різка, батіг, ремінь’ (Гружяй), myžeklinis (Скаудвіле), myžõklis (Гаргждай): лит. myžėklis ‘пеніс’, myžti ‘мочитися’; щодо семантики пор. лит. biž-

⁵³ A. Sleumer, Kirchenlateinisches Wörterbuch, Limburg a. d. Lahn, 1926, p. 703.

⁵⁴ A. Brückner, Sl. et., p. 15.

⁵⁵ A. Sabaliauskas, LKK, VIII, p. 104.

68

балас, лат. metamais «палиця для биття»; лат. metamais «чоловічий статевий орган», пол. pyta «пеніс»: пол. pyta «короткий батіг» тощо.

Лит. pavarõklis «батіг» (Румшишкес): лит. pavarýti.

Лит. rãpnykas «довгий батіг із короткою держалною, канчук» (Ґізай, Капсукас, Людвінавас, Панделіс, Расейняй, Вейверяй), rãpningas (Вішакіо Руда) — запозичення з польської мови, пор. пол. harapnik «батіг із довгим шнуром». Форма rãpnikas виникла на литовському мовному ґрунті внаслідок паралельного вживання суфіксів -inyka-, -ininka-.

З польської мови ця назва знаряддя для биття потрапила також до деяких інших слов’янських мов, пор. рос. арапник, укр. гарапник, білор. арапнік, чес. harapnik.

У польській мові поряд із формою harapnik уживаються також форми harap, herap, первісним значенням яких було покрикування мисливців на собак, коли їх посилали принести здобич. Польське herap (зафіксовано також форму herab), на думку багатьох дослідників, походить від верхньонімецького herab «донизу»⁵⁶. Однак деякі значення польського слова («здобич, грабунок», пор. пол. już po harapie «вже все скінчилося, запізно») спонукають сумніватися в такому поясненні; тому, можливо, має рацію Ф. Славський, стверджуючи, що частину значень польського слова можна було б легко пояснити, вважаючи його джерелом тюрк. harap «знищення, спустошення, розорення»⁵⁷.

Лит. rìm̃bas «батіг, товстий батіг, мотузка, шнурок від батога, різка» (Ґришкабудіс, Капсукас, Меркіне, Науместіс) — слово литовського походження, пов’язане з лит. rem̃bti «ставати лінивим», rémbėti «ставати лінивим; тверднути, зростатися», rùmbas «шрам (після загоєння рани або удару)», rambùs «незграбний, неповороткий»⁵⁸.

Лит. stirmakojis «батіг із держалном із ноги сарни», stirnakojis (Мажейкяй, Расейняй, Рокишкіс, Шилува), stirninis (Дусетос, Купішкіс), stirninė (Байсогала), stirninas (Скреботішкіс), stirnõkas (G. H. F. Nesselmann, Wb., 502; F. Kuršaitis записує stirnõkas, водночас зазначаючи, що в живій мові такого слова не чув, Wb., 406) < лит. stirna «сарна» + koja «нога». Непохідні форми, найімовірніше, новіші й утворилися від складної форми stirnakojis.

Лит. šmikis «батіг» (Клайпеда, Упина), пор. лит. šmikis «шнурок на батозі» (Chr. Mielcke, Wb., I, 279; F. Kurschat, Wb., 391; G. H. F. Nesselmann, Wb., 528); «кінчик шнурка на батозі, сплетений із льону» (Довілай, Гауре) — запозичення з німецької мови, пор. нім. Schmicke «кінець батожного шнура»⁵⁹.

Значення лит. šmikis «батіг» виникло вже в самій литовській мові.

У литовських діалектах слово šmikis дуже широко вживається у значенні «н е г і д н и к а, н е д о т е п и, легковажної людини». У словнику Е. Френкеля припускається, що на виникнення такого значення могло вплинути польське слово smyk «хлопчисько, негідник». Однак, зважаючи на семантичний розвиток назв батога та пов’язаних із ним понять, значення «негідник» могло виникнути в литовській мові й без будь-якого стороннього впливу.

Чимало назв гонитви та знарядь для биття різного походження характерні лише для латиської мови:

Лат. ādainica «шкіряний батіг», ādenica, ādunica (EM, I, 236; EH, I, 192), пор. лат. āda «шкура, шкіра», лит. óda.

⁵⁶ A. Brückner, Sl. et., p. 168; M. Vasmer, Et. Wb., I, p. 22.

⁵⁷ F. Slawski, Sl. et., I, p. 402–403.

⁵⁸ K. Būga, Rinktiniai raštai, II, p. 111; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 696.

⁵⁹ K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, p. 130; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 1013.

69

Лат. atvītene «сплетений назад ремінець батога; козацький батіг» (EH, I, 181), пор. лат. atvīt «розплітати, розділяти».

Лат. baīce «короткий товстий батіг», baīcene (EM, I, 249), на думку Я. Ендзелінса, імовірно, перероблене нім. Peitsche (імовірно, видозміна нім. Peitsche). Щодо співвідношення b- і p- на початку слова пор. лат. brusaks «прусак», лат. bakškis: лат. pakš(k)is, лат. bęka: лат. pęka, лат. bires: лат. pires, лат. blakts, лит. blākė: лат. plakts тощо.⁶⁰

Нім. Peitsche, своєю чергою, є запозиченням зі слов’янських мов (слово трапляється вже в німецькомовних пам’ятках XIV ст.)⁶¹.

Лат. bembele «батіг, зокрема циганський батіг» (EM, I, 278), bèmbele «дрюк (для биття)» (EH, I, 212), пор. лат. bèmbelis «лайливе слово (про людей — маленьких, потворних, товстопузих дітей; про тварин — товстопузих телят і коней; а також про покручені дерева)», bემბere «дівчина низького зросту», bemberis «вузлувате дерево; крива, погано виросла береза», пор. також лит. bimbìlas.

Лат. biktala «циганський батіг» (EM, I, 295), biktiņš «палиця», nùobiktalât «відшмагати» можуть бути словами звуконаслідувального походження; пор. лат. bika, biku «вигук, що позначає стусання, биття», bikât kājas «бити ногами об землю» (EH, I, 218).

Лат. cùcine «батіг для свинопаса» (EH, I, 280), пор. лат. cūka «свиня».

Лат. čūnčurs «занадто короткий батіг» (EM, I, 421), пор. лат. čūnčurs «щось сплутане, кудлате — клубок, грудка; той, хто звик дуже тепло вдягатися», čūnčuris «той, у кого робота не ладнається», čūnčuriski «покручений».

Лат. derža «короткий батіг, держак якого зроблено з козячої або заячої лапи; великий батіг, циганський батіг» (EM, I, 458); на думку Я. Ендзелінса (із знаком?), спочатку означало шкіряний батіг; пор. лит. diržas.

Лат. dimbā «воловий прут» (EM, I, 467), імовірно, слід пов’язувати з лат. timbā «робити щось повільно» (nu timbā, timbā! так кажуть, щоб підганяти лінивого й слабкого коня); «нести насилу», timbā «тканина, товстіша за звичайну».

Лат. diņķene «верхова нагайка з бичачого члена», diņķavniea, diņķenice «бичачий член; верхова нагайка з бичачого члена» (EH, I, 321), пор. лат. diņķis «чоловічий статевий орган (особливо у бика)» < середньонижньонім. dink «пеніс».

Лат. dratka «батіг; догана» (EM, I, 491), імовірно, слід пов’язувати з лат. drāte «дріт» < середньонижньонім. drāt, пор. лат. drātēt «сварити», drātīt «бити, лупцювати», drātējens «догана=батіг» (EH, I, 331), пор. також лит. dratinis.

Лат. dūrtēne «товстий гострий верховий батіг; биття» (EM, I, 520): лат. dūrt «колоти, штовхати», лит. dūrti.

Лат. dzenamais «щось, чим підганяють: палиця, батіг тощо» (EM, I, 544): лат. dzīt «гнати, переслідувати».

⁶⁰ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 251–252; V. Kiparsky, Scando-slavica, 14, p. 73–97.

⁶¹ F. Kluge, Et. Wb., p. 537.

70

Лат. džala ‘?’ (čigānam brenga džala BW. 33554, 6, EH, I, 365) найімовірніше < лат. džāndžala.

Лат. džāndžala ‘циганський батіг’, džandala (EM, I, 563), džandželīte (EH, I, 365), džendžala (EM, I, 563), džendžele (EH, I, 365), džīndžala (EM, I, 564; EH, I, 365), džindžauska (EM, I, 564), džīndža ‘вербова або березова різка чи батіг’ (EH, I, 365), пор. також džandžalāt ‘бити’, džāndžalēt, džendžalāt, džindželēt, džindžuot, džindžalāt, džindžalēt, džindžināt ‘розмахувати батогом’, džindžalnieks ‘циганин’. Імовірно, це слова звуконаслідувального походження; пор. лат. džindž ‘вигук для позначення брязкотливого звуку’, džindžēt ‘дзвеніти’, džindžulis ‘поганий дзвін; кишеньковий годинник’, пор. також лит. džendžioras.

Лат. elvete ‘пастуший батіг, різка для биття’ (EM, I, 569), пор. лит. elvytōs ‘березова жердина для гойдалки’, alvytà ‘скручена лоза (верба)’, лат. elvede ‘молода ялина завтовшки з руку, тонкий кінець якої, перетворений на klūga, служить для кріплення плотів до берега’, можливо, також прус. alodde ‘завіса=дверна завіса, за допомогою якої двері навішують на завіси’ (541-ше слово зі словничка з Ельбінга)⁶².

Лат. ganeklis ‘пастуша різка’ (EM, I, 599), ganenīca (EM, I, 600): лат. gans ‘пастух’, ganīt ‘пасти, випасати’.

Лат. grīndža ‘циганський батіг’ (EH, I, 406) могло іноді виникнути шляхом дисиміляції з лат. džindža.

Лат. kaltine ‘товстий шкіряний козацький батіг’ (EM, II, 145): лат. kalt ‘кувати; бити; підковувати’.

Лат. kaūka ‘циганський батіг’ (EM, II, 173): лат. kāukt ‘вити’, пор. також лат. kaūka ‘виття, буревій; крикун, той, хто виє, плаксива людина’.

Лат. kazāčene ‘козацький батіг’ (EM, II, 183): лат. kazāks ‘козак’.

Лат. līcene ‘батіг’ (EM, II, 476) – Я. Ендзелін пов’язує з лат. līkt ‘гнутися, ставати кривим, опускатися, згинатися’.

Лат. liētēne ‘короткий батіг’ (EM, II, 507) – Я. Ендзелін, висловлюючи сумнів, пов’язував його з лат. liēt ‘лити; рубати, бити’. Пов’язання дуже переконливе, пор. лит. liēt kam par galvu; liēt kam ar riksti pa pakauļ (EH, I, 757).

Лат. lūnte ‘батіг’, lūntaga (EM, II, 514) – запозичення з німецької мови⁶³, пор. нім. die Lunte ‘ґніт, фітиль; хвіст (у мисливській мові)’. Форма lūntaga, імовірно, виникла за зразком форми pātaga.

Лат. luot̄ega ‘батіг; різка, палиця, велика різка’ (EH, I, 768), luōtaga ‘різка, щось для биття (мотузка, батіг)’ (EM, II, 528–9, EH, I, 768), lūtaga (?) ‘гнучка, пружна різка’ (EM, II, 520): лат. luotāt ‘бити’. Можливо, тут також маємо своєрідно «латвізовані» форми лат. lūntaga.

Лат. miseklis ‘циганський батіг’ (EH, I, 818), можливо, слід пов’язати з лат. mizeklis ‘сечівник’, mizeknis ‘чоловічий статевий орган (у жеребців, бугаїв, баранів)’, mislis ‘чоловічий статевий орган, особливо у коней’, пор. лит. myžėklis. З іншого боку, лат. miseklis можна пов’язати з лат. mizuot ‘рубати, бити, шмагати’, основне значення якого — ‘здирати кору, лущити’ (пор. лат. misuot (?) = mizuot). Щодо зміни значення лат. mizuot пор. лит.

⁶² К. Буга, «Вибрані твори», III, с. 429; E. Fraenkel, Et. Wb., с. 120–121; J. Endzelīns, Senprūšu valoda, с. 140.

⁶³ J. Sehwers, «Мовно-культурно-історичні дослідження», с. 74.

71

lūpti «знімати кору, луб, шкаралупу» → «бити, давати по шкурі». Однак перше тлумачення, здається, більш імовірне.

Лат. peizere «батіг» (EM, III, 193; EH, I, 219), пор. лат. pēizēt «марнувати», peizāt «глузувати, завдавати матеріальної шкоди», peiza «рідке пиво», peizeris «легковажна, дурна людина», peizums «той, хто галасує, здіймає шум».

Лат. pempe «короткий батіг» (EM, III, 199), пор. лат. pempe «короткий хвіст свині, куций хвіст коня», pempele «маленька, повна дівчина; людина кремезної статури» (EH, II, 222), pempis «живіт, товста людина», pimpis «чоловічий статевий орган». Далі ці слова слід пов’язати з лат. pempt, pampt, лит. pañpti.

Лат. pička «батіг; гнучкий прут», pička (EM, III, 230) — слово, засвідчене в давніх пам’ятках латиської мови (у працях Г. Манселя, Г. Елгера, Я. Лангія), а також досить часто в діалектах. Його джерело — нижньонімецьке pietske «батіг»⁶⁴. Від нижньонімецького pietske походить також ест. piitsk.

Лат. pikene «знаряддя для биття; короткий (смолений) батіг» (EM, III, 214); останнє значення вказувало б на те, що pikene спочатку означало батіг, вимазаний смолою («просмолений»; лат. pikis, лит. pikis, ест. pikk < середньонижньонімецьке pik); пор. також лат. pjikenēt «бити батогом».

Лат. pipa «батіг» (EM, III, 221), pipka «батіг; скручена тканина, якою можна бити» (EM, III, 222), імовірно, слід пов’язати з лат. pipis «кут, кінчик зернового мішка; чоловічий статевий орган», pipiņš «зменшувальна назва чоловічого статевого органа», pipaste «короткохвоста корова», пор. також лат. pipāt «бити батогом», лат. pipka «п’яниця, пияк».

Лат. pleņica «плоский шкіряний батіг», pleņica, pleņice (EM, III, 336), plemiča «знаряддя для биття за часів рабства» (EH, II, 291) < походить від рос. плетеница «плетениця»: рос. плести (В. Даль, Сл., III, 123).

Лат. riņguotne «різновид батога з короткою ручкою» (EM, III, 528), пор. лат. riņgalts «сідельний, кільцевий ремінь», ringuts < нім. Ringgurt⁶⁵.

Лат. sipsna «міцний прут, також — ремінь для побиття (= siksna)» (EM, III, 842) К. Буґа пов’язував із лит. šipulys, šipti⁶⁶, Я. Ендзелінс схилявся до пов’язання із санскр. śiphā «тонкий корінь, прут» або śepáḥ «пеніс». На нашу думку, якщо вважати значенням слова sipsna «ремінь для побиття», його можна було б пояснити як похідне від siksna (= лит. šìkšna).

Лат. sislis «палиця, взагалі знаряддя для биття» (EM, III, 849): лат. sist «бити».

Лат. sitamais «щось, чим б’ють, кийок» (EM, III, 849, 850): лат. sist «бити».

Лат. skabene «те, що служить для биття = sitamais» (EM, III, 863) Я. Ендзелінс схильний пов’язувати з лат. skabīt «обрубувати гілки, (під)різати», пор. лат. atskabene «зношений віник для лазні» (EM, I, 191).

Лат. strūpene «пастуший прут», strūpene (EM, III, 1098) Я. Ендзелінс схильний пов’язувати з лат. strupjs «коротко підрізаний, коротко прив’язаний».

⁶⁴ J. Sehwers, Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen, p. 89.

⁶⁵ Там само, с. 101.

⁶⁶ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, с. 600, II, с. 316, 618.

72

Лат. škęste «довга палиця; пастуша палиця (зі стрункими гілками); жердина для солом’яної покрівлі» (EM, IV, 29) намагаються пов’язати з лит. sketerà «спина тварини, горб; щетина на горбі», рос. щетина «щетина»⁶⁷.

Лат. škina «палиця, пастуша палиця, тонкий і довгий дрючок, вудка, жердина для солом’яної покрівлі», škinaga «пастуша палиця, довга палиця для плетіння кошиків або кошів, вудка» (EM, IV, 41; EH, II, 636) Я. Ендзелін схильний пов’язувати з лат. škīt «оббивати листя, обдирати, обривати».

Лат. šmīkšenica «палиця або батіг» (EH, II, 649): лат. šmīkstēt «ляскати, плескати, клацати, свистіти» (пор. braucuot pātaga pa gaisu (gar ausīm) vien šmīks-tēja), šmīkšēt.

Лат. švaka «палиця, гнучкий дрючок для биття» (EM, IV, 113) — імовірно, звукописного походження; пор. лат. ledus saka: brika braka; zuobeniņi švika švaka (BW. 31971 var., EM, IV, 113).

Лат. vebikis «батіг» (EM, IV, 514), пор. лат. vebe «стрічка завширшки в палець, виткана зі шнурків».

Лат. vembele «палиця; товста палиця; коротка товста палиця для биття; пастуша палиця», vembelis (EM, IV, 536), vembele «коротша кийок» (EH, II, 770) — запозичення з прибалтійсько-фінських мов, пор. ест. vemmal (род. vemble) «різка, кийок», фін. vempele⁶⁸.

Лат. zeliga «бойова палиця; батіг із залізним набалдашником» (EM, IV, 704), імовірно, слід пов’язувати з лат. zelēt «жувати, бити».

Лат. zipsna (пишеться також із -b-) «міцна палиця; ремінь, шкіряний пояс=siksna» (EM, IV, 725), пор. також лат. zipât «бити», zipene «палиця», zipsnât «бити». Можливо, лат. zipsna слід виводити з лат. sipsna, а останнє пов’язувати з лат. siksna.

Лат. žebenica «довга пастуша палиця» (EM, IV, 799), пор. лат. žebeklis «гілляста деревина, гіллястий дрючок», žābeklis «паличка або колючки, якими обгороджують пащу молодої тварини, щоб вона не могла ссати», які далі слід пов’язувати з лит. žābas, žābōti⁶⁹.

Одну назву знаряддя для биття знаходимо й у пам’ятках прусської мови — це слово 315 Ельбінзького словничка — Brusgis Geysel. Це слово записане після назв мотузок і, ймовірно, означає «батіг». Походження прус. brusgis досить неясне; імовірно, як вважають Р. Траутман⁷⁰ та Я. Ендзелін⁷¹, його слід пов’язувати з лит. brūzgai «густі, низькі кущі», brūžgas «хмиз, прут, гілляка», bruzgōtas «палиця, гілляка», brūzgulys «палиця; петля з кілком для затягування на рилі свині; палиця для зв’язування снопів соломи» тощо. Отже, первісне значення прус. brusgis було б «палиця»; щодо семантики пор. нім. die Geissel «батіг»: давньосканд. geisli «палиця»⁷².

⁶⁷ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, p. 599, II, 315, 617; E. Fraenkel, Et. Wb., p. 803–804; M. Vasmer, Et. Wb., III, p. 450–451.

⁶⁸ V. Thomsen, Beröringer mellem de finske og de baltiske (litauisk-lettiske) Sprog, p. 286.

⁶⁹ E. Fraenkel, Et. Wb., p. 1282–1283.

⁷⁰ R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, p. 314.

⁷¹ J. Endzelīns, Senprūšu valoda, p. 154.

⁷² F. Kluge, Et. Wb., p. 242.

73

Як бачимо, у балтійських (литовській і латиській) мовах є дуже багато назв знарядь, якими женуть або б’ють худобу, уживаних у вужчому чи ширшому ареалі. Значна частина цих назв потрапила до балтійських мов зі слов’янських мов (лит. botagas, лат. pātaga, лит. bižūnas, лат. bižūne, лит. kančiūkas, лат. kančūka, лит. knūtas, лат. knute, лит. nagaika, лат. naika, лит. pastarānka, лат. pastrunkis, лит. pitka, лат. pitka, лит. pletnìa, лат. pletne, лит. barborā, лит. kiestenius, лит. rāpn ykas, лат. plenica). До латиської мови деякі слов’янізми цього типу могли потрапити також через литовську мову. Серед назв знарядь для биття в латиській мові знаходимо й запозичення з німецької (лат. baice, lunte, pīcka, ringuotne). У литовській мові їх майже не трапляється (лит. šmikis).

У балтійських мовах є чимало назв знарядь для биття звуконаслідувального походження (лит. bimbilas, лит. bindza, лит. bričius, лит. džendžioras, лит. džiungāras, лат. biktala, лат. dañdala, лат. džandžala, лат. šmikšenica, лат. švaka). Між назвами знаряддя для биття та membrum virile існує тісний семантичний зв’язок. Частина назв знаряддя для биття вживається у значенні «непутяща, несерйозна людина, волоцюга».

СКОРОЧЕННЯ

I

APh – Archivum Philologicum, I–VIII, Kaunas, 1930–1939.

B – Лексикон германсько-литовський та литовсько-німецький, у якому… укладений Якобом Бродовським (рукопис початку XVIII ст., два томи).

BB – Beiträge zur Kunde der indogermanischen Sprachen, видання під редакцією A. Bezzenberger, I–XXX, Göttingen, 1877–1906.

E. Berneker, Et. Wb. – Slavisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1908–1913.

BrB – Біблія, тобто весь Священний Писаний текст, перекладений литовською Яном Бреткунасом, пастором литовців у Караляучюї (рукопис 1590 року).

BrP – Постила, тобто коротке й просте тлумачення Євангелій… Яном Бреткунасом… у Караляучюї… 1591.

A. Brückner, Sł. et. – Słownik etymologiczny języka polskiego, Kraków, 1927.

Bt. – S. Bythner, Новий Завіт… у Караляучюї, року MDCCI.

C. D. Buck, Dic. – A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indo-European Languages, Chicago, 1949.

C – Clavis Germanico-Lithuana, рукопис, написаний між 1673 і 1701 роками.

Ch – S. B. Chilinski, Біблія, з великою ретельністю перекладена для литовського народу…, надрукована в Лондоні 1660 року.

Ch¹ – Biblia litewska Chylińskiego. Новий Завіт. Том II – Текст, Познань, 1958.

В. Даль, Сл. – Толковый словарь живого великорусского языка, I–IV, Москва, 1955.

В. Добровольский, Сл. – Смоленский областной словарь, Смоленск, 1914.

DP – Католицька Постила… священника Мікалоюса Дауґші… у Вільнюсі… 1599.

EH – J. Endzelīns un E. Hauzenberga, Papildinājumi un labojumi K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, I–II, Rīgā, 1934–1946.

EM – Латиський словник К. Мюленбаха «Latviešu valodas vārdnīca», відредагований, доповнений і продовжений Я. Ендзеліном, I–IV, Рига, 1923–1932.

E. Fraenkel, Et. Wb. – «Литовський етимологічний словник», Гайдельберг–Геттінген, 1955–1966.

Б. Д. Гринченко, Сл. – Словарь украинского языка, I–IV, Киев, 1907–1909.

J. Karłowicz, Sł. – Słownik gwar polskich, I–VI, Kraków, 1900–1911.

J. Karłowicz, A. Kryński i W. Niedźwiedzki, Sł. – «Словник польської мови», I–VIII, Варшава, 1900–1927.

74

E. Klein, Et. Dic. – «Вичерпний етимологічний словник англійської мови», I–II, Амстердам – Лондон – Нью-Йорк, 1966–1967.

F. Kluge, Et. Wb. – «Етимологічний словник німецької мови», опрацьований за участю А. Ширмера В. Міцкою, Берлін, 1957.

KN – «Kniga Nobaznistes Krikščioniškos…», вдруге передрукована… у Кедайняї… 1653.

F. Kurschat, Wb. – Littauisch-deutsches Wörterbuch, Halle a. S., 1883.

F. Kurschat, Wb., I, II – Deutsch-littauisches Wörterbuch, I–II, Halle a. S., 1870–1874.

KZ – «Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов», заснований А. Куном, I–XXVIII, Берлін, 1852–1885; XXVIII–XL, Гютерсло, 1887–1907; XLI і далі, Геттінген, 1907 і далі.

J. Langija Vrd. – E. Blese, Nīcas un Bārtas mācītāja Jāņa Langija 1685. gada latviski – vāciski vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku, Rīgā, 1936.

LKK – «Питання литовського мовознавства», Вільнюс, 1957 і далі.

LKŽd. – «Словник литовської мови», I, ред. Й. Балчиконіс, Вільнюс, 1941; II, ред. Й. Балчиконіс, Каунас, 1947; III–V, відповідальний ред. К. Улвідас, Вільнюс, 1956–1959; VI–VII, відповідальний ред. Й. Круопас, Вільнюс, 1962–1966; I, 2-ге вид., відповідальний ред. Й. Круопас, Вільнюс, 1968.

K. Lokotsch, Wb. – «Етимологічний словник європейських (германських, романських і слов’янських) слів східного походження», Гайдельберг, 1927.

LP – «Lingua Posnaniensis», Познань, 1949 і далі.

V. Machek, Et. sl. – Etymologický slovník jazyka českého a slovenského, Praha, 1957.

M. Mayrhofer, Et. Wb. – «Стислий етимологічний словник давньоіндійської мови», I–III, Гайдельберг, 1956 і далі.

G. Manceli̇s, Lettus – «Lettus», тобто словник із доданим розділом про повсякденне вживання латиської мови, частина перша, Рига… M.DC.XXXVIII.

Chr. Mielcke, Wb. – «Литовсько-німецький і німецько-литовський словник…», Кенігсберг, 1800.

MP – «Литовська постила…», у Вільнюсі, друком Якуба Моркунаса… року… 1600.

Mž – «Мажвідас. Найдавніші пам’ятки литовської мови до 1570 року», до друку підготував Й. Герулліс, Каунас, 1922.

G. H. F. Nesselmann, Wb. – Wörterbuch der Littauischen Sprache, Königsberg, 1851.

И. И. Носович, Сл. – Словарь белорусского наречия, Санктпетербург, 1870.

И. Я. Павловский, Р.-н. сл. – Русско-немецкий словарь, Рига, 1900.

J. Pokorny, Et. Wb. – Індоєвропейський етимологічний словник, I, Берн і Мюнхен, 1959.

А. Преображенский, Эт. сл. – Этимологический словарь русского языка, Москва, 1910 – 1914.

P. Ruhig, Lex. – Литовсько-німецький і німецько-литовський лексикон, Кенігсберг, 1747.

F. Sławski, Sł. et. – Słownik etymologiczny języka polskiego, I–II, Kraków, 1952–1965.

SP – Šȳrwyds Punktay sakimu… Teil I: 1629. Teil II: 1644… herausgeg. von F. Specht, Göttingen, 1929.

StB – Studi Baltici, Roma, 1931 tt.

C. Szirwyd – Dictionarium trium linguarum… Quinta editio… Vilnae… M.DCC.XLII.

Н. М. Шанский, Эт. сл. – Этимологический словарь русского языка, I, Москва, 1963–1968.

M. Vasmer, Et. Wb. – Russisches etymologisches Wörterbuch, I–III, Heidelberg, 1953–1958.

A. Walde, Et. Wb. – Латинський етимологічний словник, I–II, Гайдельберг, 1938–1954

II

ірл. – ірландська

авест. – авестійська

афг. – афганська

білорус. – білоруська

алб. – албанська

болг. – болгарська

англ. – англійська

хорв. – хорватська

арм. – вірменська

чеськ. – чеська

верхньолит. – верхньолитовська

dial. — діалектний

75

est. — естонська germ. — германська got. — готська gr. — грецька het. — хетська ide. — індоєвропейська isl. — ісландська isp. — іспанська karel. — карельська kaš. — кашубська lat. — латвійська lenk. — польська liet. — литовська lyv. — лівська lot. — латинська lūž. — лужицька n. — новоперська pr. — прусська

pranc. — французька rus. — російська sen. — стародавня serb. — сербська serb.-chorv. — сербсько-хорватська skand. — скандинавська skr. — санскритська slav. — слов’янська slov. — словенська slovk. — словацька suom. — фінська tarm. — діалектний tot. — татарська ukr. — українська veps. — вепська vid. — середня vok. — німецька žem. — жемайтська

З ІСТОРІЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТВАРИННИЦТВА В БАЛТІЙСЬКИХ МОВАХ

А. САБАЛЯУСКАС

Резюме

Назви стада. У балтійських мовах, особливо в литовській, існує дуже багато назв стада: литовські — bandā, kaimenė, guotas, kėltuva, pėkus, gyvuliai, gyvis, goniava, gonā, gardas, stōdas, armuo, gaibjė, pūlkas, tabūnas, латиські — luopi, bars, ganeklis, pulis та ін. Найчастіше це давні слова балтійського походження.

Особливий інтерес становить литовське bandā, яке в говорах литовської мови та писемних пам’ятках уживається в таких значеннях: «стадо», «хлібні злаки (також льон), посіяні для себе наймитом, сином або молодшим братом селянина», «земля, де посіяно bandā», «натуральна надбавка до платні наймита», «натуральна платня наймита», «користь, майно, статок, власність, гроші», «буханець». Первісно литовське bandā, найімовірніше, означало «тварина», а з цього значення поступово розвинулися інші, новіші значення. Литовське bandā зафіксоване в документах, написаних не литовською мовою, ще до появи писемних пам’яток литовської мови. У різних значеннях це слово проникло до латиської, а також до слов’янських мов. У слов’янських мовах це слово трапляється і в значеннях, невідомих литовській мові; так, наприклад, у говорах білоруської та української мов слово бонда уживається у значенні «корова, призначена нареченій у придане». Деякі давньопрусські топоніми й антропоніми ніби свідчать, що колись і в давньопрусській мові існувало слово, відповідне литовському bandā. Литовське bandā багато дослідників пов’язують з і.-є. *bhendh- «зв’язати». Однак семантичний бік цієї етимології викликає певні сумніви.

Литовське kaimenė «стадо» слід пов’язувати з литовським káimas «село, селище». Цікаво зазначити, що навіть ареали поширення цих слів загалом збігаються.

Литовське guotas «стадо» має дуже неясне походження. Його зв’язок як із литовським gan- jā «банда, зграя, свора», góvėda «збрід, юрба», так і з і.-є. *guou- «худоба; скотина» є суто гіпотетичним.

Литовське kėltuva «худоба; скотина» у східних говорах литовської мови вживається також у значенні «стадо». Так воно вживалося й у давніх писемних пам’ятках. Литовське kėltuva: литовське kėlti «піднімати».

76

Литовське rėkus спочатку також означало «худоба; скот», але в давній писемності, а іноді й у говорах, це слово вживається також у значенні «стадо».

Особливий інтерес становить той факт, що литовське gyvuliai «худоба, стадо» утворює досить компактний ареал із білоруським жывіла та польським zwierzęta. Не виключено, що білоруське жывіла у такому значенні виникло під впливом литовського gyvuliai. У давній писемності, а також у литовських мовних анклавів на білоруській території в значенні «стадо» вживається слово gyvis. Обидві ці назви стада нерозривно пов’язані з і.-є. *gʷi- (литовськ. gy-, слов’янськ. ži-).

Литовське gōniava «стадо», gonà: литовське ginti «гнати».

Литовське gardas у значенні «стадо» вживається лише в давній писемності. Первісне значення цього слова — «загорожа, огороджене місце; стійло». Із цього значення виникло також значення «стадо».

Литовські stodas, tabūnas, pulkas (латиське pulks) є запозиченнями зі слов’янських мов.

Литовське artimo «стадо» зафіксоване лише в перекладі Біблії, здійсненому А. Баранаускасом, де воно з’явилося під впливом латинського armentum «велика рогата худоба; стадо, табун».

Литовське gaibje уперше зафіксоване в одному рукописному словнику XVII століття. Звідти воно потрапило до рукописного словника Я. Бродовського, а звідти — до словника Ф. Нессельманна. Однак структура цього слова вказує на те, що воно не є достовірним фактом литовської мови.

Латиське lūpri «стадо»: латиське lūprs «худоба, тварина» (пор. албанське lopē «корова»).

Латиське bars «стадо, табун, зграя»: латиське bērt «сипати», литовське berti, литовське bāras «ділянка, смуга».

Латиське ganeklis «стадо»: латиське ganīt «пасти», литовське ganyti.

Латиське pulis у значенні «стадо» виникло зі значення «купа, безліч, натовп». Загалом у балтійських назвах стада досить часто спостерігається розвиток значень: «безліч, натовп»→«стадо», «тварина; худоба»→«стадо».

Назви пастухів. У литовській мові збереглася давня і.-є. назва пастуха — piėtuō (: дав.-грец. ποιμήν та ін.). Імовірно, ця назва пастуха вживалася також у давньопрусській і латиській мовах. Балтійська назва пастуха проникла до прибалтійсько-фінських мов, пор. фінське paimen «пастух» та ін.

У литовській і латиській мовах уживаються назви пастуха, похідні від литовського ganyti «пасти» та латиського ganīt. Далі ці слова слід пов’язати з литовським ginti «гнати», латиським dzīt, російським гнать та ін.

У литовській мові знаходимо цілу низку назв, похідних від відповідних назв свійських тварин, пор. arklininkas «конепас»: литовське arklys «кінь», avinininkas «вівчар»: литовське avis «вівця», jautininkas «пастух биків»: литовське jautis «бик, віл», karvišius «пастух корів», kārvinininkas: литовське kārvė «корова» та ін.

Литовське avčiorius «вівчар» < польське owczarz.

Латиське šēperis «вівчар» < німецьке Schäfer.

У литовській мові знаходимо кілька назв старшого пастуха. Найчастіше вживаються назви kerėdžius і skerdžius (із додатковим s, пор. литов. kregždė ‘ластівка’; skregždė, keterà ‘шийний гребінь’: sketerà та ін.). Ця назва старшого пастуха має надійну етимологію: її пов’язують з і.-є. *kerdh- ‘черга, стійло; стадо’. У давньопрусській мові збереглося слово цього кореня kērdan (знахідний відмінок однини) ‘час’. У давнину це слово, очевидно, вживалося в усіх балтійських мовах у значенні ‘черга, шар’. Про це свідчить фінське kerta ‘шар, пласт; раз, одного разу’, запозичене з балтійських мов. Литов. kerėdžius, skerdžius досить часто трапляється в російських, білоруських і польських документах, що стосуються Литви.

За семантикою до литов. kerėdžius, skerdžius дуже близьке також литов. dienìnis ‘старший пастух’ (: литов. dienà ‘день’). Ця назва вживається лише в невеликому районі східнолитовських говірок.

77

Литов. viršininkas ‘старший пастух’: литов. viršus ‘верх’. Наприкінці XIX століття литовський мовознавець Й. Яблонскіс (1860—1930) увів це слово до літературної мови, надавши йому нового значення — ‘начальник’.

Литов. bandìlis ‘старший пастух’, bandìžius, bandìnis: литов. banda ‘стадо’.

У лінгвістичній літературі вже від часів А. Бецценбергера у значенні пастуха трапляється литов. tvarklas. Це слово в такому значенні наведено також в етимологічному словнику литовської мови Е. Френкеля. А. Бецценбергер узяв слово tvarklas з рукопису бреткунаського перекладу Біблії. Однак, як нам вдалося з’ясувати, до лінгвістичної літератури tvarklas у значенні ‘пастух’ потрапило через непорозуміння. Як видно з німецького видання Біблії 1549 року, фразу було витлумачено неправильно: „und wie ein Herd on hirten“. У цій фразі слово hirten відповідає німецькому Hürde. Отже, і бреткунаське tvarklas у цій фразі вживається не в значенні ‘пастух’, а в значенні ‘загін’.

Литов. pastýrius ‘старший пастух’, pulkavnykas, а найімовірніше, і ustòvas є запозиченнями зі слов’янських мов.

У литовській мові знаходимо також низку назв спеціальних помічників старшого пастуха — paganìkas, pàganas: литов. ganýti ‘пасти’, pavarininkas, pavarinis: литов. varyti ‘гнати’, pirmininkas: литов. pìrmas ‘перший’, šalininkas: литов. šalis ‘країна’.

Назви хліва. У балтійських мовах знаходимо досить багато назв хліва різного походження.

У литовській мові найпоширеніша назва — tvártas. Початкове значення цього слова — ‘обгороджене місце’. У такому значенні це слово трапляється в давній литовській писемності, а також у словниках литовської мови колишньої Східної Пруссії. Литов. tvártas ‘хлів’: литов. tvérti ‘обгороджувати’. З литов. tvártas, очевидно, слід пов’язувати й давньопрусське coaris (toaris).

Литов. gùrbas у значенні ‘хлів’ уживається в частині східних говірок литовської мови. У цьому значенні литов. gùrbas зафіксовано вже у словнику К. Ширвідаса (видання 1629 р.). Загалом це слово в литовських говірках має дуже багато значень — ‘кошик, плетений виріб’, ‘верх воза, сплетений із пруття’, ‘ясла (для худоби)’, ‘клітка для свійської птиці’, ‘гніздо’, ‘будка’, ‘окрема частина хліва (для овець, поросят)’, ‘скотний двір; загін’, ‘клітка для звірів’, ‘особливий вид вулика, вкритого соломою’ та ін. Походження литов. gùrbas остаточно не з’ясоване. Нам здається, що для з’ясування походження цього слова потрібно розмежувати його значення. Литов. gùrbas ‘хлів’, уживане у Східній Литві, є споконвічним балтійським словом, тоді як gùrbas ‘кошик, плетений виріб’, уживане найчастіше в Західній Литві, а також інші тісно пов’язані з gùrbas ‘кошик, плетений виріб’ значення проникли до литовської мови з німецької. Латиське gùrba, gùrbs у значенні ‘хлів’ не вживається. Не виключено, що до латиської мови це слово потрапило з литовської.

Литов. kùtė ‘хлів’ уживається в північній частині Литви. Форма kùts широко вживається в латиській мові. Питання походження цього слова дуже складне. Найімовірніше, має рацію Я. Ендзелін, який припускав, що литов. kùtė може бути запозиченням із латиської мови. На таку можливість указує і географічне поширення литовського слова. Давнішою формою латиського kùts могло бути *kunt, і тоді цю назву хліва, найімовірніше, можна було б пов’язати з рос. кут ‘кут, закапелок; вершина або кінець глухого входу; кут селянської хати біля дверей’, укр. кут ‘кут, свинячий хлів’ та ін.

Литов. stalùdas, латиське stallis, давньопрусське staldìs є запозиченнями з німецької мови (пор. нижньонімецьке stall). Із цими назвами хліва Е. Френкель пов’язував також литовські жмудські stalnė, stalnėlė. Однак нам здається, що литов. stalnė, stalnėlė слід пов’язувати не з литов. staldas, а з литов. stainė ‘стайня’, stainėlė (щодо фонетики пор. литов. kùinas ‘шкапа’: литов. kùlnas ‘шкапа’). Наше припущення особливо підтверджують тексти литовських народних пісень, де вживання форм stalnė і stainė майже цілком збігається.

Литов. pìlė ‘хлів’ уживається в невеликій частині Східної Литви. У цьому значенні це слово вже трапляється у словнику К. Ширвідаса (видання 1642 р.). Литов. pìlė також уживається у значеннях ‘нора, печера; намет, курінь, будка’. У литовських

78

В інвентарях, написаних російською, польською та білоруською мовами, литовське pūnia найчастіше вживається у значенні «споруда для зжатого хліба, сіна, соломи». У подібних значеннях уживається й латиське pūne, pūnis. Латиське pūnis знаходимо вже у словнику Г. Манцеля (1638 р.). Походження цього слова дуже неясне. Частина дослідників вважає, що це слово було запозичене балтами зі слов’янських мов, тоді як інші, навпаки, дотримуються думки, що до слов’янських мов воно потрапило з балтійських мов. Нам здається, що остання думка є правдоподібнішою.

Литовське pãtas у значенні «хлів» уживається на невеликій території в центральній частині Литви. У такому значенні слово pãmas знаходимо й у словнику К. Ширвидаса (видання 1642 р.). У подібному значенні воно вживається також у литовських інвентарях, написаних польською, білоруською та латинською мовами. Латиське pams у значенні «хлів» не вживається, хоча деякі значення цього слова дуже близькі до значення «хлів». Початкове значення латиського слова pams — «споруда, в якій була споруда для опалення, для варіння». Нині як литовське pãmas, так і латиське pams найчастіше вживаються у значенні «дім».

Латиське laidars у значенні «хлів» уживається в західній частині Латвії. Початковим значенням латиського laidars і литовського laidaras було «загін». Із цього значення виникло значення «хлів». Литовське laidaras, латиське laidars: литовське leisti «пустити, пускати», латиське laist.

Литовське dāngtis у значенні «хлів» уживається лише в невеликій частині центральної Литви. У такому значенні це слово знаходимо також у деяких пам’ятках давньої писемності. Основне значення литовського dāngtis — «кришка, покришка; дах». З останнього значення виникло значення «хлів». Литовське dāngtis: литовське dengti «крити, покривати, накривати».

Литовське kūginys у значенні «хлів» уживається лише в невеликій групі східних говірок. У значенні «хлів» це слово знаходимо вже у творах М. Дауґші. Литовське kūginys «хлів»: литовське kūgis «скирта; копиця»; щодо семантики пор. латиське gubenis «сінник, пуня»: латиське guba «копиця; купа», литовське gubà «копиця».

Литовське abarės у значенні «хлів» уживається на дуже невеликій території центральної Литви. Це слово запозичене з польської мови, пор. польське obora.

Латиське klēvs «хлів» уживається у східній частині Латвії. Воно трапляється вже в давній латиській писемності. У латиську мову це слово проникло зі слов’янських мов, пор. російське хлев, білоруське хлеў, польське chlew.

У балтійських мовах знаходимо чимало назв хлівів, призначених для окремих видів тварин.

Литовське arklidė «стайня», arklinis, arkline, arklininkas, arkliņykas, arkliņykė: литовське arklys «кінь».

Литовське stainia «стайня», stajnė, stainis, staininė < польське stajnia; литовське stonià < польське stania.

Литовське strājė «стайня» < німецьке Streu «підстилка, солома».

Литовські kaniūšnia, kaniūškė, kaniūškė запозичені зі слов’янських мов, пор. білоруське канюшня та ін.

Литовське kiaulidė «свинарник», kiaulininkas, kiaulinykas, kiaulinis, kiaulinys, kiaulinė, kiaulinčius, kiaulinyčia: литовське kiaulė «свиня».

Литовське migìs «свинарник», migėlis, пор. литовське migìs «лігво»: литовське miegoti «спати».

Литовське svinárnykas < білоруське сві́нарнік.

Давньопрусське seweynis «свинарник»; давньопрусське swintian «свиня», латиське sivens.

Литовськ. avidė «вівчарня», avininkas, avinynkas, avinykė, avinė, avikinė, avikinis, avikė, avinyčia: литовськ. avis «вівця».

Литовськ. karvidė «коровник», karvininkas, karvinykas, karvininkė, karvinis, karvinys: литовськ. kárvė «корова».

Назви знарядь, що служать для поганяння тварин. У балтійських мовах знаходимо дуже багато назв батога, пуги, нагайки. Багато назв цих знарядь-

79

-ь прийшли до балтійських мов із сусідніх слов’янських мов. Наведемо найхарактерніші назви.

Литовськ. botāgas «батіг», латиськ. pātaga, pārtaga < білоруськ. батог, пор. також давньорус. batogъ.

Литовськ. bizi̇̀nas «пуга, нагайка», латиськ. bizūne < польськ. bizun або білоруськ. бізун.

Латиськ. dāidala «циганський батіг», dandara — імовірно, звукописного походження. З латиської мови це слово потрапило до литовської, пор. литовськ. daīd aras «батіг із вузлами».

Литовськ. kančiukas «пуга, нагайка», латиськ. kančuka < білоруськ. канчук або польськ. kańczuk.

Литовськ. karbāčius, латиськ. karbāča могли бути запозичені як із німецької, так і зі слов’янських мов, пор. нім. Karbatsch, польськ. korbacz.

Литовськ. knūtas, латиськ. knute < рос. кнут або польськ. knut.

Литовськ. matāras «батіг, мотузка, палиця, різка»; литовськ. mėsti «кинути, метнути, снувати». Латиськ. matars, найімовірніше, запозичене з російської мови.

Литовськ. nagāika, nāika запозичені зі слов’янських мов, пор. рос. нагайка, білоруськ. нагаіка. Латиськ. paika, paikas могли бути запозичені як із литовської, так і зі слов’янських мов.

Литовськ. pastarānka «товстий батіг, скручений із кількох мотузок», pastrānka < рос. посторонка, польськ. postronek. Латиськ. pastrunkis, імовірно, запозичене зі східних говірок литовської мови.

Литовськ. pitkā «короткий батіг, нагайка», латиськ. pitka < польськ. pytka.

Литовськ. pletniā «пуга», латиськ. pletne < польськ. plełnia.

Литовськ. vytinis «плетений батіг», латиськ. vitine: литовськ. vyti «плести, скручувати», латиськ. vit. Не виключено, що до латиської мови це слово потрапило з литовської.

Литов. ákstinas «загострена палиця, якою підганяють тварин»: литов. ákstinas «колючка», akstis. За своїм семантичним розвитком це литовське слово дуже нагадує латинське stimulus, пор. лат. stimulus «загострена палиця, якою поганяли тварин»: лат. stimulus «стимул, спонукання, заохочення», литов. ákstinas «загострена палиця»: литов. ákstinas «спонукання, стимул, поштовх».

Литов. barbora «така палиця, ремінний батіг, мотузка для прив’язування плотів» ≤ польськ. barbara.

Литов. bimbilas «батіг», bimbiras: литов. bimti «дзижчати».

Литов. bindza, bendže «батіг» — звуконаслідувального походження.

Литов. bričius «батіг, бич» — звуконаслідувального походження.

Литов. džāla «батіг, нагайка» — звуконаслідувального походження або запозичене з латиської мови.

Литов. džīolas «батіг, бич» — звуконаслідувального походження.

Литов. glỹs «загострена палиця, якою підганяють тварин»: литов. gylys «жало», gilt «жалити».

Литов. gīngīras «батіг» — найімовірніше, звуконаслідувального походження.

Литов. įnagis «батіг, бич»: литов. įnagis «знаряддя, інструмент», nāgas «ніготь; кіготь», nagingas «майстерний, умілий».

Литов. ūpas «плетений батіг, бич»: литов. ūpas «удар» < нім. Hieb.

Литов. kiestienius «ремінний батіг зі свинцевим або залізним шматком на кінці» < польськ. kiescień.

Литов. kurklys «батіг» зафіксоване лише в перекладі Біблії С. Б. Хілінського (1660 р.). У давній писемності литов. kurklys означає «скорпіон». Як свідчить латинський текст Біблії, Хілінський переклав лат. scorpio словом kurklys, але латинське scorpio має значення не лише «скорпіон», а й «особливий батіг», тож через помилку Хілінського литов. kurklys набуло нового значення.

80

Литовськ. makāras «батіг, палиця» — або споконвічно литовське слово (: makaruoti «махати, розмахувати»), або запозичене з польської мови.

Литовськ. mētena «батіг, канчук» — запозичене з латиської мови.

Литовськ. myžinis «батіг», myžeklis: литовськ. myžeklis «пеніс», myžti «мочитися».

Литовськ. rāpnykas «батіг, арапник» < польськ. harapnik.

Литовськ. rīm̄bas «батіг»: литовськ. rēmbėti «твердіти; рубцюватися; ставати лінивим», rambus «лінивий».

Литовськ. stīrnakojis «нага́йка, батіг» < stirna «козуля» + kōja «нога».

Латиськ. dadainīca «ремінний батіг»: латиськ. dada «шкіра, шкура».

Латиськ. baice «короткий батіг» > нім. Peitsche.

Латиськ. bembele «батіг»: латиськ. bēmbelis «лайливе слово (про пузатих людей або тварин)».

Латиськ. biktala «циганський батіг» — звукосимволічного походження.

Латиськ. diņķene «батіг»: латиськ. diņķis «пеніс (найчастіше бичачий)» < нім. dink «пеніс».

Латиськ. dūrtēne «батіг, канчук»: латиськ. durt «колоти».

Латиськ. dzārdžala «циганський батіг» — найімовірніше, звукосимволічного походження.

Латиськ. kaltine «батіг»: латиськ. kalt «кувати; довбати».

Латиськ. kazācene «козацький батіг»: латиськ. kazāks «козак».

Латиськ. liētene «короткий батіг»: латиськ. liēt «лити; бити».

Латиське lunte «батіг» < німецьке Lunte.

Латиське pempe «короткий батіг»: латиське pempe «короткий хвіст».

Латиське piska «батіг» < німецьке pietsке «батіг».

Латиське piķene «батіг»: латиське piķis «дьоготь, смола» < німецьке pik.

Латиське plenīca «ремінний батіг» < російське пленица.

Давньопрусське brūzgās «батіг» — найімовірніше, слід пов’язати з литовським brūzgas «хмизина, прут».

Як бачимо, у балтійських мовах трапляється досить багато назв батога ономатопоетичного походження. Між назвами батога (шмаганки) та назвами membrum virile існує досить близький семантичний зв’язок. Значна частина назв батога (шмаганки) вживається також у значенні «негідник, ледар, волоцюга».

Ця частина термінології тваринництва свідчить про досить тісні зв’язки між балтійськими та слов’янськими мовами.

6. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos