GERHARD STICKEL

Інститут німецької мови

ЕВОЛЮЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОВИ: СТАНДАРТНА НІМЕЦЬКА

1. СУЧАСНА НІМЕЦЬКА МОВА В ЄВРОПІ

Кожна мова має свою історію, особливо домінантний різновид мови, що виробив власні норми на основі різноманітних регіональних і соціальних різновидів так званої природної мови. Оскільки ви відзначаєте стандартну литовську мову та її історію, я хотів би долучитися до цієї події, коротко окресливши й обговоривши становлення та сучасний стан іншої європейської стандартної мови — мови, з якою я найбільше знайомий, бо це моя рідна мова, тобто німецької.

Нині німецька мова є офіційною мовою Німеччини, Австрії, Ліхтенштейну, двох третин Швейцарії та невеликого регіону на сході Бельгії. Вона є однією з офіційних мов Люксембургу та однієї провінції на півночі Італії. Нею також розмовляють як мовою меншини в Угорщині, Румунії, Польщі, Росії та кількох інших європейських і неєвропейських країнах.

Німецька є рідною мовою приблизно 100 мільйонів людей у Європі; ще 30–40 мільйонів людей користуються нею або вивчають її як іноземну. Однак до цих вражаючих цифр слід поставитися уважніше. Якщо обмежитися 100 мільйонами носіїв мови, не можна сказати, що всі вони розмовляють одним і тим самим різновидом німецької. Багато хто з них розмовляє діалектами або регіональними різновидами німецької. Можна сказати лише, що переважна більшість усіх цих людей розуміють — з незначними національними відмінностями — один і той самий різновид німецької, тобто стандартну німецьку, як ми сказали б, Hochdeutsch. Як це сталося — довга історія, що налічує понад тисячу років.

2. ВІД VIII^TH СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДЕННЯ

Ранні форми німецької мови розвинулися з мов західногерманських племен, які під час переселення народів — приблизно 1500 років тому — оселилися

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

119

у Центральній Європі й поступово об’єднувалися у більші племінні утворення. За винятком кількох рунічних написів і поодиноких слів у латинському контексті, не збереглося жодних документів, що засвідчували б найдавніші форми німецької мови до другої половини 8^th століття. Середньовічна німецька мова існувала в різноманітних племінних і регіональних варіантах. Ці варіанти розвивалися й частково зливалися впродовж кількох століть — процес розпочався за правління Карла Великого й тривав більш-менш до 18^th століття.

Головним формальним чинником розвитку, що зумовив відокремлення німецьких мовних варіантів від інших західногерманських мов, як-от англійська, фризька, нідерландська й нижньонімецька, був верхньонімецький пересув приголосних, тобто поступова зміна певних германських фонем на фонетично споріднені. Ось кілька прикладів: германське слово, як-от старосаксонське appul «яблуко», у верхньонімецькій мові стало apful. Старосаксонському settian «сидіти» відповідає давньоверхньонімецьке setzan/sezzan, старосаксонському that — верхньонімецьке daz.

За Каролінгів використання німецької мови поряд із латинською заохочували як засіб християнізації та релігійної практики в германських частинах Франкської імперії. Матеріали того часу — це передусім релігійні твори, а також фрагменти магічних замовлянь і героїчної поезії. У 10^th столітті й аж до середини 11^th століття латина знову стала майже винятковим засобом релігії, права, освіти й літературної творчості. Функціональна двомовність (диглосія) — престижна латина як основний засіб релігії та освіти й народні різновиди німецької — зберігалася століттями, у деяких сферах аж до 18^th століття. У певному сенсі формування німецької стандартної мови було процесом поступового звільнення від середньовічної латини. Слідами цього процесу є, зокрема, численні латинізми та інші романізми в лексиці сучасної німецької мови.

Від середини 11^th століття німецька мова дедалі ширше використовувалася в літературі, яку творили не лише освічені священнослужителі, а й представники нижчого дворянства. Вони мало знали латину або не знали її зовсім і зазнавали впливу французьких і провансальських традицій лицарства та куртуазної любовної поезії. Так розквітли світська лірика (Minnesang) та епічні твори (Parzival, Nibelungenlied тощо). У сферах воєнної справи, лицарства й предметів розкоші запозичили багато слів зі старофранцузької або провансальської мов; наприклад, āventiure < із старофранцузького aventure, banier < із старофранцузького baniere, tanzen < зі старофранцузького dance.

120

KALBOS KULTŪRA | 83

Наприкінці 13^th століття, коли дедалі більше бюргерів у містах, що зростали, ставали письменними, ширилося використання німецької мови (поряд із латинською) в літературі, юридичних документах, освітніх, медичних і релігійних текстах. Хоча в писемній мові ще помітні риси регіональних варіантів, у поезії сформувалися перші тенденції до верхньонімецької стандартної мови.

Від 12^th до середини 14^th століття німецькомовне населення значно зросло й ущільнилося, а його територія розширилася. Німецькі князі поширювали свої володіння на слов’янські землі й засновували численні нові міста та села — іноді на запрошення місцевих слов’янських правителів, але не завжди. Сформувався відносно стабільний німецький мовний ареал, який більш-менш проіснував до 20^th століття. Після падіння династії Гогенштауфенів (1268) політична й економічна влада перемістилася з німецького південного заходу на схід і південний схід, де панували могутні династії Мейсен-Саксонії, Люксембурги в Богемії, а згодом Габсбурги в австрійських землях. Це також посилило вплив східних мовних варіантів на розвиток німецької мови, про що свідчать, зокрема, юридичні документи деяких канцелярій (Kanzleien), які використовували народну німецьку, хоча більшість і далі писала середньовічною латиною.

Упродовж 16^th століття розвиток німецької мови в напрямі стандартної зробив значний поступ. Важливими були два чинники: використання імперською канцелярією в Празі, а згодом у Відні, особливого поєднання центральнонімецьких і верхньонімецьких рис, що вплинуло на мову інших канцелярій, і вибір Мартіном Лютером офіційно-ділової мови канцелярії Мейсен-Саксонії — східноцентрального різновиду німецької — для перекладів Біблії та його реформаторських творів. Використання друкарського верстата з рухомими металевими літерами, винайденого Йоганнесом Генсфляйшом, відомим як Гутенберг, у середині 15^th століття, а також поява друкарень у кількох містах на початку 16^th століття сприяли поширенню Реформації всією Центральною Європою. У мовному плані це позначилося на північних німецьких регіонах, де стандартною мовою релігії та адміністрації була нижньонімецька. До того часу нижньонімецька була також лінгва-франка могутньої Hanse, Ганзейського союзу, що простягався від Новгорода на сході до Бергена й Лондона на заході. Тепер протестантські пастори проповідували й молилися лютеранським різновидом німецької мови. Занепад Hanse прискорив перехід писемної мови від

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

121

нижньої до верхньої німецької. На німецькомовному півдні також спостерігалися тенденції до стандартизації писемної мови. Попри ці тенденції, регіональні й місцеві варіанти усної мови залишалися в ужитку й більш-менш зберігаються донині.

Твори Лютера та релігійні й юридичні тексти авторів із різних регіонів збагатили лексику стандартних різновидів німецької словами на кшталт geistre ich «дотепний», kleingläubig «маловірний», Machtwort «наказове слово» та багатьма іншими. З’явилися кальки з латинських висловів, як-от Eigenname (<nomen proprium), Gegensatz (<oppositio), Muttersprache (<lingua materna). Запозичення з латини, грецької (через латину), французької та італійської тривало: Kapitel, Minister, Akademie, Dekan, Professor, Manier, Bankier, brutto, netto тощо.

До середини 17^th століття стандартна форма писемної німецької мови з деякими регіональними варіантами була досить добре усталена в центральних, північних і деяких південних німецьких регіонах, хоча ще не вважалася придатною для багатьох «вищих» сфер. Окрім латини, яка й далі була мовою освіти та — у католицьких регіонах — церкви, тепер у німецьких землях престижною мовою стала також французька мова двору Людовіка XIV, особливо серед аристократичної еліти. Це критикували йому опиралися мовні товариства (Sprachgesellschaften), що виникли в різних місцях. Найдавніше й найвпливовіше з них, Fruchtbringende Gesellschaft («Плодоносне товариство»), було засноване 1617 року у Веймарі за зразком флорентійської Accademia della crusca (заснованої 1582 року). Воно об’єднало багатьох видатних тогочасних письменників і граматистів, які прагнули зберегти й розвивати німецьку мову, що її вважали ідеальним і «чистим» засобом літератури, вільним від іншомовних слів і діалектних висловів.

Нарешті, 18^th століття принесло вирівнювання регіональних відмінностей стандартної мови та утвердження німецької мови в усіх функціональних сферах. Серед іншого, шлях до використання німецької як мови освіти, філософії, науки й державного управління проклали заклики різнобічного вченого Ґотфріда Вільгельма Лейбніца (1646–1716) уживати німецьку в науці й політиці, провокативне використання німецької замість латини професором університету Крістіаном Томазіусом (1655–1728) і термінологічна праця філософа Крістіана Вольфа (1679–1754). Використання престижних мов — латини й французької — поступово

122

KALBOS KULTŪRA | 83

поступово зменшувалася у «вищому світі» та науці. Загалом емансипація німецької мови від середньовічної латини розпочалася пізніше й тривала довше, ніж становлення іспанської, італійської та французької як домінантних мов у відповідних країнах і регіонах. На відміну від емансипації та стандартизації цих мов, розвиток стандартної німецької мови підтримувався — а тим паче не нав’язувався — не королівськими чи урядовими указами, а дедалі ширшим культурним консенсусом серед науковців та освічених містян. Показово, що латина — поряд із німецькою — залишалася однією з двох офіційних мов Священної Римської імперії німецької нації аж до припинення існування цієї імперії 1806 року.

Наприкінці XVIII^th століття філософи, такі як Кант і Гердер, письменники, такі як Лессінг, Ґете й Шиллер, а також багато інших авторів могли виявляти власну мовну творчість, спираючись на усталену стандартну мову, і завдяки цьому стали взірцями мововжитку для освічених верств. Однак наприкінці XVIII^th століття ці верстви становили не більш ніж 20% населення в усіх німецькомовних регіонах. Пасивне розуміння стандартної мови поліпшилося протягом XIX^th століття із запровадженням загальної обов’язкової шкільної освіти в різних німецькомовних державах, а отже, рівень грамотності більшості населення зріс. Стандартну мову також стабілізували й зміцнили словники та граматики, що з’являлися протягом XIX^th століття.

Як (надмірно спрощену) ілюстрацію формальних змін німецької мови від IX^th століття наведемо кілька коротких уривків із різних німецьких перекладів або адаптацій Біблії (Лука 2:1):¹

- Латина (Вульгата):

Factum es autem diebus illis exiit edictum a Cæsare Augusto ut describeretur uni- versus orbis. (Тими днями вийшов наказ від імператора Августа переписати весь світ. З: New Revised Standard Version)

- Давньоверхньонімецька (Татіан, бл. 830 р.):

Uuarð thô gitân in thên tagun / framquam gibot fon demo aluuâten keisure / thaz gibrieueit uourdi al these umbiuuerft.

- Середньоверхньонімецька (Маттіас фон Бегайм, 1343 р.):

Abir geschên ist in den Tagen / ein gebot gînc ûz von dem keisere Augustô, daz beskriben worde der ummecreiz allesament.

¹ Examples taken from Tschirch: 1969, 24f.

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

123

– Ранньонововерхньонімецька (Мартін Лютер, 1522): ES begab sich aber zu der zeytt / das eyn gepott von dem keyser Augusto aus gieng / das alle wellt geschetz wurde.

– Сучасна німецька (бл. 1900): Es begab sich aber zu der Zeit, daß ein Gebot von dem Kaiser Augustus ausging, daß alle Welt geschätzt würde.

Починаючи із середини 19^th століття, німецька мова, як і інші європейські мови, зазнала значного розширення свого лексикону внаслідок промислової революції, розвитку дедалі більшої кількості спеціалізованих наук і технологій та множення контактів з іншими мовами через торгівлю, війни, нові медіа і, віднедавна, туризм. Від середини 20^th століття запозичення лексики з англійської, що розпочалося раніше, істотно посилилося. Показовою є заміна старих французьких запозичень англіцизмами; наприклад, Appartement на Apartment, Bankier на Banker, Mannequin на Model.

Орфографічні норми різних німецькомовних регіонів значною мірою зблизилися до кінця 19^th століття. Після попередніх безрезультатних спроб стандартну орфографію нарешті було затверджено на 2^nd-й Орфографічній конференції (1901) у Берліні та в наступні роки офіційно запроваджено в школах і державному управлінні всіх німецькомовних держав і регіонів. Зміни до цієї норми знову і знову пропонувалися й обговорювалися. Нарешті, у 1996 році органи влади країн і регіонів-учасниць узгодили переглянуту норму, а після кількох незначних доопрацювань офіційно затвердили її та запровадили у школах у 2006 році.

На вимогу акторів численних театрів німецькомовного ареалу наприкінці 19^th століття також робилися спроби стандартизувати вимову розмовної німецької мови. У 1892 році Теодор Зібс представив працю «Deutsche Bühnensprache» («Німецька сценічна вимова»). Його норма, що ґрунтувалася переважно на північнонімецькій артикуляції стандартної мови, однак, не здобула надрегіонального визнання поза театрами, хоча в поміркованій формі норма Зібса досі певною мірою впливає на вимову дикторів радіо й телебачення в Німеччині. В Австрії та Швейцарії ортоепічні норми публічного вживання стандартної мови дещо відрізняються від німецької.

124

KALBOS KULTŪRA | 83

3. СУЧАСНА НІМЕЦЬКА МОВА В НІМЕЦЬКОМОВНИХ КРАЇНАХ

Німецькомовний ареал у Європі мав найбільше поширення після колонізації німецькомовними поселенцями й мігрантами у 13^th та 14^th століттях. Попри політичні, військові й економічні зміни, цей ареал залишався більш-менш незмінним аж до Другої світової війни. Після цієї війни, розпочатої 1939 року нацистським режимом так званого «Третього рейху», територія Німеччини на сході значно скоротилася. Німецькомовне населення втрачених регіонів було змушене переселитися на захід, до решти території Німеччини та Австрії.

Національні різновиди стандартної німецької мови вирізняються невеликими відмінностями в лексиці, особливо в юридичній та адміністративній термінології, а також у назвах продуктів харчування. Є також певні розбіжності у морфонології та вимові. Національні різновиди відрізняються і тим, як у них використовуються регіональні різновиди порівняно зі стандартною мовою. На півночі Німеччини в повсякденному мовленні діалекти використовують мало або зовсім не використовують, натомість уживають стандартні чи близькі до стандарту надрегіональні різновиди. На півдні та в деяких частинах Центральної й Східної Німеччини регіональні різновиди використовують часто, проте їх уживання залежить від формальності ситуації. У неформальних ситуаціях перевагу надають діалектам, а у формальних — стандартним або близьким до стандарту різновидам. Загалом виразні регіональні різновиди відступають, поступаючись місцем надрегіональним. Уживання регіональних мовних форм і далі має низький соціальний престиж, якщо мовець не пристосовує мовлення до ситуації (формальної чи неформальної, дистанційної чи близької тощо).

Мовну ситуацію в Австрії характеризують, з одного боку, діалектні різновиди, пов’язані з окремими регіонами (Bundesland), а з іншого — дедалі ширше вживання койне-різновиду, що поширюється з Віденського регіону на східні та центральні частини країни. Для вживання різновидів в Австрії характерне перемикання між регіональними, надрегіональними та стандартними різновидами в межах коротких мовленнєвих відрізків, залежно від таких чинників, як стосунки між мовцем і слухачем та формальний чи неформальний характер ситуації спілкування. Уживання нестандартних різновидів у повсякденному мовленні є звичним у всіх соціальних групах і не має соціального маркування. Проте існує різниця між міськими й неміськими різновидами: неміські вважаються менш престижними.

Мовна ситуація у Швейцарії й досі відрізняється від ситуації у двох інших країнах, оскільки там існує диглосія між різновидами «швейцарської

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

125

«dütsch» (швейцарська німецька), тобто регіональні (кантональні) різновиди алеманської німецької, а також швейцарська стандартна форма німецької мови. Жодна соціальна група не використовує стандартну мову як норму для повсякденних розмов. Носії швейцарської німецької розмовляють діалектом, а пишуть стандартною мовою — ситуація, яку в соціолінгвістиці називають медіальною диглосією. Між медіальними різновидами немає інтермови. Усне використання стандартної мови трапляється лише під час формального навчання в школах і університетах, у радіо- й телепрограмах, присвячених фактам, у парламенті та у формальних промовах. Загалом використання будь-якого з різновидів швейцарської німецької розмовної мови, що охоплює велику кількість переважно взаємозрозумілих регіональних різновидів, не пов’язане ані із соціальним престижем, ані зі стигматизацією.

Якщо не брати до уваги використання діалектів і надрегіональних різновидів, відмінності між національними різновидами стандартної німецької, особливо в писемному вжитку, не такі виразні, як, наприклад, відмінності між стандартними різновидами англійської мови у Великій Британії, Австралії та Сполучених Штатах Америки.

4. МОВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА МОВНІ ІНСТИТУЦІЇ

У Німеччині німецька мова не має конституційного статусу, на відміну, наприклад, від французької у Франції, іспанської в Іспанії чи литовської в Литві. Тобто в конституції Німеччини немає положення на кшталт «Німецька є (або має бути) державною мовою Німеччини». Лише окремі закони визначають німецьку офіційною мовою судочинства та державного управління. Однак статус німецької як «національної» чи «офіційної» мови або як однієї з кількох офіційних мов прямо зазначено в конституційних законах Австрії, Ліхтенштейну, Швейцарії та Бельгії.

У жодній із німецькомовних країн немає офіційних установ із широкими нормотворчими повноваженнями щодо стандартної мови, подібних, наприклад, до Académie française для французької чи Academia Española для іспанської. Фактичну кодифікацію стандартної німецької здійснюють видавництва, зокрема Dudenverlag, Bertelsmann та інші в Німеччині, а також Österreichische Bundesverlag в Австрії, яке видає словник «Österreichisches Wörterbuch». Швейцарія не має власного словника німецької мови; натомість там користуються словниками, виданими в Німеччині.

126

KALBOS KULTŪRA | 83

У Німеччині функції, подібні до функцій мовної академії, розподілені між кількома установами. Institut für Deutsche Sprache (Інститут німецької мови) у Мангаймі, найбільший дослідницький центр німецької мови, зосереджується на емпіричному описі сучасної німецької мови та її новітньої історії. Серед результатів його роботи — велика граматика сучасної німецької мови, спеціалізовані словники, а також численні монографії й довідники з різних аспектів німецької мови². Інститут також відомий великими мовними корпусами, зібраними протягом останніх 40 років. Deutsche Akademie für Sprache und Dichtung (Німецька академія мови та поезії) у Дармштадті об’єднує відомих романістів, поетів, літературних критиків і (кількох) лінгвістів із різних німецькомовних країн, щоб підтримувати й розвивати німецьку мову та літературу, організовуючи конференції з літературних і мовознавчих питань та присуджуючи премії видатним письменникам. Goethe Institut насамперед займається поширенням і популяризацією німецької мови в ненімецькомовних країнах.

Є також кілька інших, переважно приватних організацій, які опікуються сучасним уживанням і розвитком стандартної німецької мови. Найбільша з них — Verein Deutsche Sprache (Асоціація німецької мови), що налічує близько 30 000 членів і активно бореться проти вживання англіцизмів. Gesellschaft für deutsche Sprache (Товариство німецької мови) також дбає про сучасне використання стандартної німецької, однак робить це серйозніше й на науково обґрунтованих засадах. З 2003 року найбільші державні мовні установи співпрацюють у межах Deutscher Sprachrat (Німецької мовної ради) — неформального об’єднання, мета якого полягає в підвищенні мовної обізнаності серед населення Німеччини.

В Австрії кодифікацією мови займається словниковий підрозділ Österreichische Bundesverlag, який видає Österreichisches Wörterbuch (Австрійський словник). Є два невеликі дослідницькі підрозділи, що вивчають австрійську німецьку: перший — при Австрійській академії наук і технологій, другий — в Університеті Ґраца. Другий переважно укладає спеціалізовані словники й корпуси.

На сьогодні у Швейцарії немає установи, що здійснює кодифікацію. Регулятивну функцію виконує Schweizerische Erziehungsdirektorenkonferenz EDK

² Див. www.ids-mannheim.de, де наведено докладні переліки публікацій.

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

127

(Швейцарська конференція міністрів освіти), яка контролює норми мови в навчальних матеріалах з німецької як першої мови у швейцарських школах.

Різні мовні установи й організації німецькомовних країн співпрацюють у різний спосіб, але переважно через неформальні контакти. Єдиною наднаціональною установою, що опікується німецькою мовою, є Rat für die deutsche Rechtschreibung (Рада з німецького правопису). Її завдання — сприяти впровадженню та узгодженню реформованого німецького правопису в усіх німецькомовних країнах і регіонах.

5. ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ

Що стосується сучасного розвитку німецької мови, становище національних варіантів стандартної німецької мови є нерівним. У Німеччині налічується близько 80 мільйонів мовців, в Австрії — 8,2 мільйона, а в німецькомовній частині Швейцарії — близько 4 мільйонів. В інших німецькомовних регіонах разом налічується не більш як 350 000 мовців. Отже, Німеччина має не лише найбільшу кількість мовців, а й найбільший вплив на телевізійні програми, які можуть дивитися майже всі домогосподарства німецькомовних регіонів. Переважну більшість газет і журналів, а також більшість дитячих програм і аудіопродукції видають у Німеччині. Це означає, що розвиток стандартної німецької мови в Німеччині позначається також на національних стандартних варіантах Австрії та Швейцарії, особливо у сфері неологізмів, фразеології та текстових конвенцій. З іншого боку, багато австрійських і швейцарських мовців наполягають на вживанні та збереженні власних мовних особливостей як ознак національної ідентичності. Це також впливає на співвідношення між стандартною мовою та діалектами: у Німеччині вживання виразно діалектних форм зменшується. В Австрії регіональні варіанти та їх уживання стабільніші, хоча спостерігається також перехід від місцевих діалектів до ширших міжрегіональних варіантів. У Швейцарії, натомість, розширюються сфери усного вживання регіональних діалектів замість стандартної німецької мови, тобто диглосія між усним діалектом і писемною стандартною мовою стає виразнішою. Це критикують швейцарські громадяни з франко- та італомовних регіонів, оскільки через це усне

128

KALBOS KULTŪRA | 83

спілкування з мешканцями німецькомовної частини країни стає дедалі складнішим.

Однією з головних проблем, з якими стикаються всі німецькомовні країни й регіони, є скорочення вживання стандартної мови в кількох сферах науки та економіки. До перших десятиліть 20^th століття німецька, поряд з англійською та французькою, була міжнародним засобом спілкування в таких науках, як хімія, фізика, біологія, медицина та деякі галузі гуманітарних наук. Студенти-хіміки у Сполучених Штатах або студенти-медики в Японії мусили вивчати німецьку, щоб читати відповідні міжнародні журнали й довідники. Після двох світових воєн німецька мова втратила цей статус. Через значну роль, яку Сполучені Штати здобули в науці й техніці, та потребу в міжнародному обміні англійська стала майже винятковою мовою публікацій у природничих науках і медицині. Англійська також є найуживанішою робочою мовою на наукових конференціях, навіть тих, що проводяться в німецькомовних країнах. У кількох приватних університетах, що спеціалізуються на управлінні бізнесом та економіці, англійська також є мовою викладання. Якщо ця тенденція триватиме, німецька мова може зазнати значного звуження сфер уживання: вона більше не розвиватиметься відповідно до поступу в окремих науках, і зрештою навіть німецькі, австрійські та швейцарські науковці не зможуть обговорювати теми своїх галузей рідною мовою. Однак ця проблема стосується й інших європейських мов.

Загроза звуження сфер уживання — головне занепокоєння багатьох інтелектуалів у німецькомовних країнах щодо майбутнього розвитку стандартної німецької мови. Покоління вчених, науковців і письменників століттями докладали зусиль, щоб перетворити різновиди своєї мови на стандартну мову для всіх сфер суспільства, тобто на засіб, яким можна висловити все, що ми знаємо й хочемо знати. Тепер існує небезпека, що наша стандартна мова, як і інші європейські стандартні мови, може втратити цю цінну властивість. Подолати цю небезпеку можна лише переконавши наших науковців та економістів у перевагах практичного білінгвізму, а ще краще — трилінгвізму. Звісно, це має бути метою всіх людей, аби зберегти свою стандартну мову як частину мовного розмаїття Європи, що є основою культурного різноманіття й багатства нашого континенту.

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

129

ЛІТЕРАТУРА

Ammon U. et al. 2004: Variantenwörterbuch des Deutschen. Die Standardsprache in Österreich, der Schweiz und Deutschland, Berlin / New York.

Clyne M. 1992: Pluricentric Languages. Differing Norms in Different Nations, Berlin / New York.

Keller R. E. 1978: The German Language, London / Boston.

Kluge F. 2002: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. Bearb. v. Elmar Sebold, 24. durchges. u. erw. Aufl., Berlin / New York.

Knipf-Komlósi E., Berend N. (eds.) 2001: Regionale Standards. Sprachvariationen in den deutschsprachigen Ländern, Budapest / Pécs.

Koenig W. 1996: dtv-Atlas zur deutschen Sprache, 11. Aufl., München.

Moser H. 1969: Deutsche Sprachgeschichte, 6. überarb. Aufl., Tübingen.

Muhr R., Schrodt R., Wiesinger P. (Hrsg.) 1995: Österreichisches Deutsch. Linguistische, sozialpsychologische und sprachpolitische Aspekte einer nationalen Variante des Deutschen, Verlag Hölder Pichler Tempsky, Wien.

Muhr R. 2007: Aussprachewörterbuch und Aussprachedatenbank des Österreichischen Deutsch, Frankfurt a. M.: Peter Lang Verlag.

Österreichisches Wörterbuch, 2005, 40. Aufl., Wien, öbv&hpt.

Polenz P. von, 1995–1999: Deutsche Sprachgeschichte vom Spätmittelalter bis zur Gegenwart, 3 Bde., Berlin / New York.

Schmidt W. 1993: Geschichte der deutschen Sprache, 6. Aufl., Stuttgart / Leipzig.

Siebenhaar B., Wyler A. 1997: Dialekt und Hochsprache in der deutschsprachigen Schweiz, 5. vollständig überarbeitete Auflage, Zürich.

Tschirch F. 1969: 1200 Jahre deutsche Sprache in synoptischen Bibeltexten, 2. Aufl., Berlin: de Gruyter.

Gauta 2010 10 22

ЕВОЛЮЦІЯ ОДНІЄЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОВИ: СТАНДАРТНА НІМЕЦЬКА МОВА

Анотація

У статті описано становище німецької мови у світі, послідовно розглянуто історію формування мови та її територіальну варіативність, сучасне становище мови, проблеми й способи їх розв’язання.

Автор подає фактичну інформацію про поширення німецької мови у світі, знайомить читачів з оглядом розвитку мови від VIII століття до наших днів. Розкриваються

130

KALBOS KULTŪRA | 83

цікаві тенденції вживання німецької мови та її територіальна варіативність. Більше уваги приділено опису становища німецької мови не стільки в Німеччині, скільки в інших країнах (Австрії, Швейцарії). Регіональна й діалектна варіативність німецької мови не така очевидна, як в англійській, де виразно розрізняються британський, австралійський та американський різновиди мови. Розглянуто діалекти, якими послуговуються в Австрії, та їхній престиж, а також особливе становище Швейцарії, для опису якого вживається термін медіальної диглосії: для письма обрано офіційний варіант німецької мови, а в усному спілкуванні вільно використовують сформований різновид німецької мови. Також описано правову основу німецької мови та установи, що опікуються мовою. На відміну від становища литовської мови в Литві, німецька мова не має статусу, закріпленого в конституції.

Розглядаючи основні тенденції розвитку мови та проблеми в сучасному світі, автор визнає, що нині деяким сферам функціонування німецької мови (наприклад, мові науки) загрожує очевидна небезпека — вони втрачаються. Як вихід пропонується двомовність або тримовність; це відповідало б сучасним тенденціям багатомовності в Європі.

GERHARD STICKEL

Institut für Deutsche Sprache

[email protected]

G. STICKEL. The Evolution of a European Language: Standard German

131