LIETUVIŲ AREALINĖS LINGVISTIKOS KLAUSIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

A. VALECKIENĖ

ФОРМА tai ТА ЇЇ ВАРІАНТИ В ДІАЛЕКТАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

001. Форма tai відома в літературній мові як займенник середнього роду та як частка. Ця форма досить широко вживається і в діалектах. Крім форми tai, у діалектах є багато інших форм: tatai, ta, to, tei, tę, tę, ti, tei, які становлять варіанти форми tai. Вони територіально розподілені в діалектах. Більшість цих форм раніше ніхто не наводив, або ж, якщо їх і подавали в діалектних текстах, то відновлювали до форми tai. Насправді ідентифікація принаймні частини цих форм неясна. Тому тут і хочемо поміркувати, як точніше ідентифікувати діалектні форми; розглянути, як вони розподілені в діалектах, які мають функції, як співвідносяться між собою.

1. ПОШИРЕННЯ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ФОРМ

002. У діалектах найширше з усіх форм уживається форма tai. Вона утвердилася і в літературній мові. Ця форма відома всім аукштайтським говіркам, за винятком паневежиських (де вживаються неясні форми tę, tę, ti), а також у межах жемайтських рассейняйських говірок¹. На всій іншій території жемайтських говірок форма tai невідома.

Форма tai у діалектах, як і в літературній мові, має дві функції: 1) частки та сполучника і 2) займенника середнього роду (докладніше про ці функції див. 013 і далі). Однак поширення форми tai у зазначених функціях у діалектах і літературній мові дуже різниться. У літературній мові форма tai широко вживається в обох функціях: як частка та сполучник і як займенник середнього роду. В останній функції форма tai тут є первинною порівняно з іншими формами². Тим часом у діалектах на всій зазначеній території форма tai широко відома лише як частка та сполучник. Функцію займенника середнього роду форма tai має рідко, зазвичай лише в західноаукштайтських каунасських говірках, а також у аукштайтських говірках Клайпедського краю та південних

¹ Основний матеріал для укладання карт поширення форм і визначення функцій форм узято з видання «Діалекти литовської мови», підготовленого Сектором історії мови та діалектології Інституту литовської мови та літератури (хрестоматію уклали E. Grinaveckienė, A. Jonait y tė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, редактори E. Grinaveckienė, K. Morkūnas). Форми було вибрано з діалектних текстів. Також було переглянуто матеріали до запитання 139a картотеки «Атласу литовської мови» Інституту литовської мови та літератури й матеріали картотеки словників щодо відповідних форм; деякі матеріали взято з інших раніше опублікованих діалектних текстів, а також із діалектних дипломних робіт студентів Вільнюського державного університету імені В. Капсукаса. Частину матеріалу авторка перевірила шляхом індивідуального опитування.

Straipsnyje laikomasi Z. Zinkevičiaus (Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 446; 1 žemėlapis) tarminių klasifikacijos.

² Див. A. Valeckienė, Форма займенника середнього роду tai та її співвідношення з іншими займенниковими формами, LKK XV 61, пор. таблиці 1, 2, 3, с. 51, 58, 62.

55

У говорах східноавкштайтської діалектної групи поряд із формами, набагато продуктивнішими в цій функції: tas (позиція називного відмінка), tą (позиція знахідного відмінка). У східноавкштайтських говорах форма tai у функції займенника середнього роду, можна сказати, майже не вживається. Вона трапляється лише у перехідних випадках між функціями займенника середнього роду, частки та сполучника (див. 016a, b). Виразно у функції займенника середнього роду тут майже винятково вживаються форми tas, tą. Отже, форма tai у функції частки та сполучника закріпилася в говорах значно ширше й міцніше, ніж у функції займенника середнього роду.

Слід сказати, що в давніх писемних пам’ятках форма tai також частіше вживається лише в тих пам’ятках, які написані на основі авкштайтського говору³, наприклад: у К. Ширвіда (майже винятково лише tai), М. Дауки, М. Петкевічюса (поряд із tatai) та ін. У тих пам’ятках, де чітко помітно більше чи менше жемайтських елементів, tai зовсім не вживається (у М. Мажвідаса) або трапляється досить рідко поряд із tatai (у писемних пам’ятках Б. Вілента, С. Вайшнораса, а також Ю. Бреткуна). Отже, вживання форми tai у давніх писемних пам’ятках відповідає її сучасному поширенню в говорах.

Форма tatai

003. Форма tatai вживається лише в жемайтському говорі, але й тут вона не переважає, інші форми трапляються значно частіше. У жемайтському говорі tatai вимовляється з довгим кінцевим -ā (tātā), що відповідає литовському дифтонгу ai. Форма tatai тепер тут найчастіше виконує функцію частки та сполучника. У функції займенника середнього роду вона трапляється дуже рідко. В авкштайтських говорах tatai тепер невідома. У сучасній літературній мові tatai зрідка трапляється лише у творах деяких письменників. У давніх писемних пам’ятках XVI–XVII ст. форма tatai дуже поширена, особливо в пам’ятках, написаних на основі жемайтського говору. Як зазначалося вище, у писемних пам’ятках М. Мажвідаса вживається лише tatai (tai немає), а в писемних пам’ятках Б. Вілента й Ю. Бреткуна tatai переважає, поряд із рідкісною tai⁴. Отже, форма tatai у функціях і частки та сполучника, і займенника середнього роду нині зникає з литовської мови. Її витісняють інші форми.

Форма ta

004. Форма ta вживається на всій території жемайтського говору, за винятком расейняйців. Голосний у цій формі короткий — ă, тому форму ta у жемайтському говорі не можна ототожнювати з литовським tai.

Форма ta вживається як частка та сполучник. Чітких прикладів, де ta виконувала б функцію займенника середнього роду, не знайдено. Отже, жемайтське ta відповідає лише одній функції форми tai. У функції займенника середнього роду в жемайтському говорі зазвичай уживається tas, ta.

Таку саму функцію, як нині в жемайтському говорі, форма ta має в записаному з с. Даргуже, околиці Кретінгале, Клайпедського р-ну, фольклорному тексті зі збірника «Mitteilungen der Litauischen Litterarischen Gesellschaft», II, 1887, с. 31: якщо ви не-

³ Щодо зв’язку давніх литовських писемних пам’яток із відповідними говорами литовської мови див. J. Palionis, Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius, 1967, с. 51 і далі.

⁴ Eino Nieminen (Der urindogermanische Ausgang -ăi des Nominativ-Akkusativ Pluralis des Neutrums im Baltischen, Helsinki, 1922), спираючись на те, що в писемних пам’ятках М. Мажвідаса вживається лише tatai, o tai трапляється в пізніших пам’ятках, доходить висновку, що tai виникла замість tatai порівняно пізно, лише в історичний період литовської мови (див. с. 35, 43). На нашу думку, вживання форм tai, tatai у давніх писемних пам’ятках залежить від згаданого вище розподілу цих форм у говорах і не може бути аргументом для пояснення їхнього походження.

56

sörgósit m̀ane tą princėse, ta jums ės szlėktai. У поясненнях зазначено, що тут ta, імовірно, походить від tai (с. 35).

Таку саму форму ta знаходимо в тексті, написаному жмудським діалектом (близько 1636–1705 рр.), опублікованому З. Зінкявічюсом⁵ (у тексті, що охоплює 162 рядки, загалом знайдено 5 прикладів):

1) Pryimk S. S. Sakramenta ben wyna karta ont metu. O ta ape Swięte Weliku (86 eil.). 2) prysaka tapag idant Wy o oe Baznicie ie butu kieykty, o ta dielto idant mokietu aſtrazne giwe(n)ty (112 eil.). 3) Pyrmiauſj tada Baźnicie Swięta kieyk Wysus Heretykus, ta ir, Lutherus, Kalwinus, Sysmatykus yr kietus koriu jus nepazinſtat̄ie (120 eil.). 4) Pyrmiauſj kie[n]k Baznicie S. Wyſus Heretykus, ta ir Luthrus, Kalwinus, Syzmatykus Yr kietus korie no Baznicies S. kokio noris ſpaſabo ir atſjydalieje (125 eil.). 5) Tapag kiek tus korie kokius noris da kius, pywas, dyrwas, Bodijſtie (= Bondiſtie), jawus, pyn[y]gus, priegolinc ius ont Bazies (= Baz[nič]ies) aba ont Aſabu duchawnu Tu Baznic[i]u, kap ta funduſus, legac yies [Wysu tokie] Wysus tus Ir kietus korius c'le neys[z]goldziaw kap przysztarawnikus Baznicies S. (152 eil.).

Таку саму форму ta ужито у творах С. Даукантаса поряд із формою tai , наприклад: Wiedliá gaspadine, ta yra: wyjszne DB 54. nebígalenis sóbatos dijno pakuta-wodamis kunū sawo rąmdytí, ta yra, pertijis. DB 27⁶.

Таку саму форму ta, як видається, ужито й у «Euangelias bei Epistolas… Ischſpauſtas Karalauczui… Metu MD. LXXIX» Б. Віленто, с. 65 (пагінація оригіналу, що зберігається у відділі рукописів бібліотеки Вільнюського державного університету):

Ir mes eſma ludinikais wiſſa / ką ghiſſai dare Sӡidawos ſžeme ir Jeruzaleie. Thą eſti vſchmuſche ir ant medzia pakabine.

Тут thą написано з носовою ą, але за функцією воно таке саме, як жмудське ta. У Б. Віленто, як і в багатьох інших давніх писемних пам’ятках, написання ą і a коливається⁷. У виданні Ф. Бехтеля виноска виправляє thą цього речення на tha (див. Bartholomäus Willent’s litauische Uebersetzung des Luther’schen Enchiridions und der Episteln und Evangelien… herausgegeben von Fritz Bechtel. Göttingen… 1882, p. 81). Отже, тут thą Б. Віленто, імовірно, можна ототожнити з ta.

У сучасних литовських текстах форма ta, як діалектна, не вживається.

Аналогічна форма ta трапляється в латиській мові, наприклад: Ja gribi, ta nāc! LV IV 120.

Форми tę, tę, ti

005. Замість форми tai у східноаукштайтському паневежиському говорі вживаються форми tę, tę, ti. Вони також виконують лише функцію частки та сполучника, як жемайтське ta.

Форми tę і tę вживаються в північній частині паневежиського говору. Форма tę частіше трапляється на крайній півночі (приблизно між Йонішкісом, Сміліґяєм і Няманеліс-Радвілішкісом). Голосний ę у цій формі короткий, переважно вузький, ненапружений, непалатальний, t — м’який. Форма tę трапляється далі на південь (приблизно між Байсогалою, Раґувою та Сміліґяєм). Голосний ę у цій формі короткий, вузький, палатальний, напружений, t — твердий.

У південній частині паневежиського говору та на його околицях (приблизно між Кракісом, Ширвінтосом і Анікщяєм) у такій самій функції вживається форма ti, голосний i у якій короткий,

⁵ З. Зінкявічюса. Важливий жемайтський рукописний текст, LKK XV 171 і далі.

⁶ Е. Ніемінен (згад. праця, с. 51) у творах С. Даукантаса відновлює ta як tai: ta< tai,

⁷ Пор.: Й. Пальоніс, згад. праця, с. 44.

57

ненапружений, непалатальний, t — м’який. Отже, далі на південь голосний у згаданих формах звужується.

Ідентифікація цих форм — порівняння з відповідними формами літературної мови — викликає значні труднощі. Насамперед незрозуміло, чи можна ідентифікувати ці форми як tai літературної мови або tei, уживане в деяких говорах (див. далі), чи це форми з якимось голосним, а не дифтонгом. Тому розглянемо фонетичні особливості говорів, у яких наявні зазначені форми, що дають підстави вважати їх похідними від tai або tei, або ж суперечать такому походженню.

Діалекти, у яких є форми tę або tę

006. У діалектах, у яких є форми tę або tę, у дво- чи багатоскладових словах у ненаголошеному або циркумфлексному кінцевому складі, з якого наголос зазвичай перенесено на корінь, дифтонг ai > ę (після твердого приголосного) і ei > ę (після м’якого приголосного), наприклад:

чол. р. мн. наз.: ùʽse «вуса» Ps, dūʽme «дими» Gst, vaikę «діти» Krš, lėnė «льон» Kri, darʽbiniʽke «робітники» Mgč, berʽnʽoʽke «хлопчаки» Pdž, pāʽtale «підлоги» Slč; miėžė «ячмені» Jrgn, paũkʽšʽčė «птахи» Jnšk, aʽrʽkle «коні» Šd, rȯge «жито» Gln, medēʽle «деревця» Kri, mōʽkešʽčė «податки» Gst, obolēʽ «яблука» Krs, ešere «окуні» Ps; чол. р. мн. ор.: visēs «усіма» Užš, vėses «усіма» Šd, mēʽtes «роками» Rd, dūʽmes «димами» Gst, jāves «ячменями» Sdb, vakāres «вечорами» Mkn; trāʽktoresʽ «тракторами» Ps, parʽtʽšesʽ «підводами» Šd, tʽrʽobēʽsesʽ «будівлями» Vdln; karālesʽ «королями» Pš; жін. р. одн. дав.: ōʽske «козі» Pbr, rāʽgane «відьмі» Užš, māmė «мамі» Rgv, dūone «хлібу» Ps; sēʽsere «сестрі» Bsg; прислівникові форми з -ai, -iai: gėre «добре» Mgč, mažė «мало» Gln, lʽābe «дуже» Pin, kʽāʽure «навпростець» Gražš, graite «швидко» NmjP, gerōʽke «досить добре» Jrgn; lʽābe «дуже» Jnšk, sōʽče «досхочу» Pn, gražē «гарно» Užš, bāise «страшно» Slč, skōʽrdže «убого» Gst, pérʽne «торік» Šd; прислівникові форми з ai, ei у закритому кінцевому складі: ketēp «інакше» Ps, vesēp «зовсім» Nj; šl.tep «саме так» Užš; теп. ч. одн. 2 ос.: žēne «знаєш» Sml, išglōʽste «розгладжуєш» Šd, bije «боїшся» Bsg; мин. ч. одн. 2 ос.: neuždīʽrbe «не заробив» Krs, negālʽdave «не міг» Gst, bōve «був» Pš, negālēʽdave «не міг» Gst; matē «бачив» Ps; nējautē «не відчував» Všk, vāʽlʽge «їв» Pbr; одн. наз. займенникових форм із часткою -ai: gēʽrase «той добрий» Krs, tȯksē «такий» Pn, āše «я» Gst, tasē «той» Rgv, jī.ne «вона» Ps; чол. р. одн. клич. із -ai: pōʽne «пане» Dkn; сполучники: kōle «коли» Mgč.

У тих самих діалектах у односкладових словах ai > ę та ei > ę зберігаються не всюди. Наприклад, поряд із наведеними вище двоскладовими формами вживаються також сполучники: kė «коли» Kri, Pdž, Gln, Pin, Vdln, Jnšk, kep «як» Žml, Slč, Ps, Nj, Pn, ne «ніж» Jr, Vsk, прислівник tep «так» NmjP. Проте в інших місцевостях, де вживається gėre «добре»,

58

Įžė «льон», baišė «страшно», ãrklė «коні» тощо, в односкладових словах циркумфлексні дифтонги ai, ei збереглися: kai Bsg, Šd, kaip Dkn, Rm, Pš, Šd; teip Pš, Šd, Rm, Sdb, Pin, Pdz, Sml, Gln, Vdln, Pn, Krš, Slč, Mkn, Gst; leĩ «ось» Gln, Slč, Žml.

Циркумфлексні дифтонги ai, ei також зберігаються в односкладових формах повнозначних слів, наприклад: майб. ч. 3 ос. aiš «піде» Gst, reĩks «потрібно буде» Rgv, а також у таких формах із префіксами, наприклад: nebeĩs «більше не піде» Žml.

Ці дифтонги зберігаються й у скорочених односкладових формах (утворених від двоскладових відкиданням закінчення), наприклад: теп. ч. 3 ос. aĩn «іде» Kri, Užš, Vdln, Mkn, Sdb, kaĩst «кисне» Žml, reik «потрібно» Jnšk, p’reĩn «підходить» Pš, vaĩks «дитина» Šd.

У досліджуваних діалектах циркумфлексні дифтонги ai, ei завжди зберігаються в дво- та багатоскладових формах у некінцевому складі, наприклад: теп. ч. 3 ос. (де закінчення не відкидається) reikė «потрібно» Sdb, aĩnas «іде» Pš, pasėtaĩsa «виправляється» Mkn, багаторазово-минулий час, 3 ос. reĩgdava «треба було» Ps, eĩdava «ходив» Kršš, теп. ч. мн. 1 ос. žeĩdžem «граємо» Gržš, наказ. спос. мн. 2 ос. aĩkit «ідіть» Stm, мн. наз. ap’sitaĩsė «одяглися» Mgč.

У цих діалектах дифтонги ai не переходять в e, а ei — в e в дво- та багатоскладових словах, коли вони ненаголошені й стоять перед наголошеним складом, наприклад: чол. р. одн. наз. vaidinuokli.s’ «актор» Brž, багаторазово-минулий час, 3 ос. neũžlaik’dava «не затримував» Všk, vaidī.nda-vas «удавав» Brž; пор. сполуку: lei bū’n «хай буде» Slč.

У досліджуваних діалектах дифтонги з гострою інтонацією ái, éi не монофтонгізуються ані в кінцевому складі двоскладових слів, ані в односкладових словах, наприклад: tená i Ps, Vdln, Žml, Pin, Pn, Jrgn, jéigu Bsg, jéi Šd, Všk, Rm, жін. р. одн. дав. tái gīvái Pbr, jái Užš, Ps, Dkn.

Як показує наведений матеріал, у досліджуваних діалектах ai > ę та ei > ę найчастіше трапляються в кінцевому складі дво- чи багатоскладових слів, зазвичай ненаголошеному, після наголошеного складу (нерідко після перенесення наголосу із закінчення на корінь). Це свідчить про те, що ai > ę та ei > ę у досліджуваних діалектах, імовірно, пов’язані з редукцією голосних і дифтонгів у закінченнях⁸, частково також із перенесенням наголосу.

У цих діалектах і довгий голосний ē < en у ненаголошеному закінченні скорочується та звужується, переходячи в ε, ę, наприклад: одн. знах. saujėlė «жменьку» Kri, kepù.rę «шапку» Rd, kráutovę «крамницю» Pš, чол. р. одн. наз. nušā.les «обмерзлий» Nj, išpū.tęs «роздутий» Ps, įki.šęs «засунувши» Rd, чол. р. мн. наз. sąsispáudę «стиснуті» Šd, ap’sitaĩsė «одяглися» Mgč.

Редукуються й короткі голосні внаслідок їх звуження, наприклад: tšė «тут» Šd, Pin, Kršš, Jnšk.

Важко сказати, чи голосні у формах tę, tę редуковані з дифтонгів ai, ei, чи з якихось голосних.

З огляду на gėrę «добре», baišę «страшно» тощо, tę слід ототожнювати з tai, а tę — з tei. Остання форма трапляється в деяких діалектах (див. нижче). Проте в односкладових словах дифтонги ai, ei зазвичай не монофтонгізуються. Форми tę, tę не дуже узгоджуються з формами, у яких дифтонги ai > ę, ei > ę мають відповідні позиції. Форми tę, tę зазвичай уживаються як ненаголошені проклітики, інтонаційно приєднані до наступного за ними наголошеного слова, наприклад:

⁸ Про редукцію закінчень на півночі паневежиського діалекту див.: Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, с. 119–120.

59

Teiðj бале̇ tóks akmõ. bũ.va. Gržš (LKT 219). Dír'p'ĺ tę reikė.je Žml (LKT 239).

Тим часом ai > ε, ei > ẹ зазвичай стоять у слові або сполученні після наголошеного складу. За позицією форми tę, tę відповідають формам, у яких ai, ei не монофтонгізуються, пор.: vaidi.n-davos «удавали», lei bū'n «хай буде».

Крім того, є місцевості, де вживаються форми tę або tę, але дифтонги ai, ei у згаданих вище випадках зовсім не монофтонгізуються. Наприклад, в околицях Тауєна є форма tę, але дифтонги ai, ei зберігаються (kaip, kai, pijautuvaĩs, duõnaĩ LKT 279); так само в околицях Йонішкіса (за свідченням мовознавця С. Каралюнаса) вживається форма tę, а дифтонги ai, ei також не монофтонгізуються (gėrai, kai та ін.).

Отже, цілком можливо, що в формах tę, tę, які виразно не розрізняються за своїми ізоглосами, монофтонги ε, ẹ походять не від дифтонгів ai, ei, а, можливо, просто від короткого e (пор. tę «тут»), яке згодом збіглося з властивими цим говіркам монофтонгами ε, ẹ, редукованими з різних голосних і дифтонгів. У такому разі форми tę, tę слід ототожнювати з tę.

У збірнику текстів литовського фольклору «Mitteilungen der Litauischen Litterarischen Gesellschaft» (II, 1887) зафіксовано форму tę у тій самій функції, що й форми, які розглядаються:

Tadà lápė sáka: Tė czi nègiare, bėkim (с. 165).

Однак, імовірно, це та сама форма tę, tę північнопаневежиських говірок.

007. Форма tę (з коротким ę) у латиській мові виконує таку саму функцію частки й сполучника, як литовське tai та розглядувана нами паневежиська форма tę, tę (а також ti) (пор. 025, 027)⁹. Напр.:

Te nu bija! (Плявіняс) (Пор. лит. Va tai tau! Te nu bij! tik iss, tik garš. Te tev nu bija pa(r) tavi septiņi zeseri! Te nu biji, pārbrauci mājās. (Jalgavas Latviešu biedrības rakstniecības nodaļas rakstu krājums, 1890–1901).

Коротка ніч на Яна... то сутеніло, то розвиднялося. То було сонце, то зникало в синіх хмарах. LV IV 151.

Згадані місцевості Плявіняс і Єлгава розташовані саме на північ від литовських говірок, у яких уживаються відповідні паневежиські форми tę, tę.

Таке вживання латиського te, імовірно, генетично пов’язане зі згаданими паневежиськими формами tę, tę.

Діалекти, у яких форма має вигляд ti

008. У небагатьох місцевостях (на окраїні східнопівденнопаневежиського ареалу) ненаголошені або спадні дифтонги ai > bl та ei > ii у кінцевому складі дво- й багатоскладових слів, а також в односкладових словах. Наприклад, в околицях Укмерге та Каварська вживаються:

чол. р. мн. наз. vĩ'rbl «чоловіки», luukbĩ «поля», «прислівники labbi «дуже», amžinbl «завжди», теп. ч. одн. 2-га ос. matbl «бачиш», сполучники kbl «коли», kbp «як»; чол. р. мн. оруд. t'řini'čiĩs «трьома», частка ni «ні».

У цих місцевостях форму ti можна ототожнити з tei, tbi — tai.

Однак на всій іншій території, де є форма ti, такого переходу ai, ei немає. На більшій частині ареалу, де вживається форма ti, ai, ei у зазначених випадках або зовсім не змінюються—

⁹ Лат. te, що відповідає лит. tai, слід відрізняти від лат. te < *tē, яке вживається як прислівник зі значенням «тут», пор. лит. ten, східноаукштайтське ti.

60

скорочуються, або ai > ε, ei > ε, як у згаданих вище діалектах, що мають форми tę або tę.

Ненаголошені або спадні дифтонги ai, ei часто зберігаються в південній частині ареалу форми ti в кінцевому складі дво- й багатоскладових слів, наприклад:

прислівники: labāi Čb, gerāi Pbs, Manč, visaip Vp; skubēi Pbs; чол. р. мн. наз.: pinigāi Pbs, kraštāi Pg, baravī-kai Krk; vukecēi Manč, paal’k’s’nei Krk; чол. р. мн. оруд.: kel’virtāis Manč, vaikāis Čb; прикметникові форми чол. р. одн. наз. jisāi Čb; теп. ч. одн. 2-га ос. žināi Ssk; наказ. спос. 2-га ос. nuveik «піди» Pbs; сполучник і частка tiktāi Nvrn; у некінцевому складі дво- й багатоскладових слів, наприклад: теп. ч. 3-тя ос. nebelaika «більше не тримає» Ssk.

Дифтонги ai, ei зазвичай зберігаються в цих діалектах також в односкладових формах:

сполучники: kai Vp, kaip Vp, Pbs, Krk, jei Manč; прислівники: teip Pbs, Ssk, Manč, Čb, šēip Glv; майб. ч. 3-тя ос. ais «піде» Glv.

Ненаголошені або спадні дифтонги ai > ε, ei > ε трапляються в північній частині ареалу форми ti у кінцевому складі дво- або багатоскладових слів, наприклад:

прислівники: stō·re «товсто» Ėr, garē «добре» Srv, labē «дуже» Ėr, labē «те саме» Srv; pē·r’ne «торік» Ėr; чол. р. мн. наз.: darbini·ke «робітники» Srv, špō·ke «шпаки» Srv; mē·dže «дерева» Ėr; чол. р. мн. оруд.: nuōdes «отрутами» Ėr; пор. у некінцевому складі дво- й багатоскладових слів, наприклад: теп. ч. 3-тя ос. laika «тримає» Srv, reiki «потрібно» Ėr.

В односкладових словах дифтонги ai, ei зберігаються, наприклад: teip, kaip, jei, майб. ч. 3-тя ос. ais «піде», але ki «коли» Ėr.

З огляду на зазначені особливості досліджуваних діалектів форму ti не можна ототожнити з tai чи tei, тобто в цих діалектах ti, імовірно, не є результатом редукції tai чи tei. Форма ki «коли», що трапляється в деяких місцевостях поряд із ti, може бути аналогією до останньої.

У південній частині паневежиського діалекту кінцеве коротке e > i, наприклад, клична форма vilk «вовче»¹⁰, пор. nibi «вже ні» Trs.

У говірках, у яких є ti, у деяких місцевостях уживається односкладова форма tšì, «тут»: Ėr, Srv, Trs, And, Čb, Glv.

У цих говірках кінцевий склад двоскладових і багатоскладових слів -ia після м’якого приголосного вимовляється як i, наприклад: ali «але» Ssk, форма середнього роду unksč’ā’u-si «найраніше» Srv, теп. ч. 3 ос. klā·usi «запитує» Vdšk, Pbs, Pg, rē·ki «кричить» Ėr, lā·ku «тікає» Vp, rēiku «потрібно» Ssk, trā·uku «тягне» Manč.

¹⁰ 3. Зінкявічюс, О развитии балтийского вокализма, — Балто-славянский сборник, Москва, 1972, р. 7.

61

Подібно до цих, можливо, і у формах ti голосний i є звуженим з e, так само як у північнопаневежиських tę, te. Оскільки ці говірки межують, вони, можливо, походять від тієї самої форми te, як згадана вище латиська te, тільки на півдні її голосний сильніше звужений, аналогічно до інших форм із i, що трапляються тут.

Форма tei

009. У північній частині паневежиської говірки, зазвичай на її окраїнах, де ареал уживання форм tę, tę межує з ареалом уживання форми tai, трапляється форма tei, часто поряд із формами tę, tę.

У тих місцевостях, де вживається форма tei, спостерігається, щоправда, не скрізь послідовно, ненаголошений або з висхідним наголосом дифтонг ėi < ai та ẹi < ei у двоскладових і багатоскладових, а також і в односкладових словах, наприклад:

прислівники: labéi «дуже» Ltk, lâbei «також» Rd, Jkn, mâžei «мало» Krb, kàškeep «якось» Der; šęnei Jkn, але teip Ltk, Jkn, Rz, Nrv, Der;

чол. р. мн. наз.: darbei «роботи» Ltk, šęmtei «сотні» Rd, liėknei «стрункі» Krb; š'n'u.r.ė.lei «мотузочки» Vrš, vaiduoklei «привиди» Jdž, rugei «жита» Ltk;

чол. р. мн. ор.: lō'peis «лопатами» Der, gereis «добрими» Krb; dal'geis «частинами» Ltk, s'tip'reis «сильними» Krb, але jeis Krb;

сполучники: kèi «коли» Jkn, Krb, Vrš, Dknn, keip «як» Rd, Jkn, Vrš, Jdž, Der, Nvrn, Dknn, tiktèi «тільки» Vrš;

жін. р. одн. дав.: māšinèi «машині» Jdž;

займенникових форм чол. р. одн. наз.: āšenei «такий» Vrš.

За аналогією з останніми формами форму tei слід ототожнити з tai. Це форма з не цілком редукованим дифтонгом.

Форма tei

010. Форма tei трапляється в жемайтському та західноавкштайтському діалектах на південь від жемайтів аж до Німану. Ця форма трапляється рідко, спорадично поряд з іншими формами тієї самої функції. Зазвичай вона виконує функцію частки та сполучника. Іноді вживається з функцією, більшою чи меншою мірою близькою до функції займенника середнього роду.

У зазначених діалектах форму tei неможливо ідентифікувати tai, оскільки в частині цих місцевостей вони вживаються паралельно.

У старих писемних пам’ятках форма tei широко вживається в Біблії С. Б. Хілінського. Тут вона має значення і частки та сполучника, і займенника середнього роду. Ця форма трапляється також в інших старих пам’ятках (К. Ширвіда, Б. Вілента, С. Вайшнора та ін.). Напр.:

Supratotegu tey wis? ChB 31. aβ tey eſmi, neſibijokite. ChB 33. tey man regiji. SD 153. Pirmaghi kalbeghima mielas Theophile padariau apie wiſ ką pradęia tei dariti ir mokiti Jeſus. Vln¹ 190. tei Skaitlumi, tei pakilemis toli didžiaus praſineſch. MT 26ᵃ.

У сучасних писемних джерелах форма tei не вживається. У діалектах вона зникає.

Форма to

011. Дуже рідко, спорадично поряд із формою tai трапляється ще форма to у деяких місцевостях східноавкштайтського та західноавкштайтського діалектів.

Форма to східноавкштайтського діалекту має значення займенника середнього роду; вживається лише в певних висловах, напр.:

62

Якби хто мав гроші, то міг би віддати борг, але ж річ у тім, що він їх не має. Trgn. Тут не йдеться про це: вони діляться не через образи. Trgn. Це важко зробити. Kpčn. Коли це вже не турбує, то виходить із клуні. Kp. Його це вже не турбує. Dglš. Пор. vis tó viena „vis tas pats“ Ds.

У західноаукштайтському діалекті форма to уживається у функції частки, зазвичай на початку речення.

То що ж я тепер робитиму, якщо так (= саме так) вийшло. Jrb. То ти дивно підвівся сьогодні вранці. Jrb. — А ти зняв той дріт? — То так (звичайно, так), а чекатимеш чого? Jrb. То як (тобто як) ти думаєш? Jrb.¹¹

Вона, здається, хоче вийти заміж. (Рукопис словника Юшки, при заголовному слові to beróds.)

Можливо, та сама форма to трапляється і в казках К. Юркшайтіса:

А ви, мабуть, і хотіли б це побачити? (нім. Und Ihr wollt gewiß auch solches sehen?) Jrk 82. Однак тут це може бути й родовим відмінком частини.

У сучасних текстах форма to не вживається.

Форми tas, tą

012. Форми tas, tą уживаються на всій території литовської мови лише у функції займенника середнього роду. Форма tas уживається в позиції називного відмінка, форма tą — у позиції знахідного відмінка, і обидві замінюють форму 1 однини tai, уживану у відповідних позиціях. У жемайтському діалекті, де форми tai немає, а tatai, tei рідко вживаються і зазвичай виконують функцію частки та сполучника, форми tas, tą у значенні займенника середнього роду можна вважати єдиними. В аукштайтському діалекті, особливо в східноаукштайтському, форми tas, tą у значенні займенника середнього роду також переважають. У західно- та південноаукштайтських діалектах форма tai у функції займенника середнього роду вживається частіше, ніж у східноаукштайтському, але й тут зазначена функція tai не є поширеною. На всій території литовської мови у функції займенника середнього роду переважають форми tas, tą.

Форми tas, tą трапляються вже й у давніх пам’ятках.

У сучасних текстах, на відміну від діалектів, форми tas, tą порівняно з формою tai є вторинними. Tai у сучасних текстах є первинною формою¹²

2. ФУНКЦІЇ ФОРМ

013. Згадані форми в діалектах різняться за ареалом уживання, частотністю та функціями.

Функцію займенника середнього роду на всій території литовської мови зазвичай виконують форми tas, tą. Поряд із ними вживаються інші форми, що мають функцію частки та сполучника. Деякі з них уживаються також у функції займенника середнього роду. Отже, в одному місці часто вживаються кілька форм у функції частки та сполучника і кілька форм у функції займенника середнього роду. Одна з них є переважною, інші — рідшими. Приблизний розподіл згаданих форм у діалектах за функціями можна зобразити такою схемою:

¹¹ Записано Є. Грінавецкене в Юрбаркасі.

¹² Див. A. Valeckienė, цит. ст., с. 61, 65; пор. таблиці 3, 4, с. 62, 63.

63

Діалекти | Функція частки та сполучника | Переважні форми | Рідші форми | Функція займенника середнього роду | Переважні форми | Рідші форми | Жемайти (крім расейняйців) | ta | tatai, tei | tas, tą | tatai, tei | Західні та південні аукштайти й жемайти-расейняйці | tai | tei, to | tas, tą | tai | Східні аукштайти (крім паневежців) | tai | — | tas, tą | tai, to | Східні аукштайти-паневежці | te, tę, ti | — | tas, tą | —

Оскільки багато згаданих форм уживаються у функціях частки та сполучника і займенника середнього роду, далі описано функції форм із виокремленням типів їх уживання, особливо зосереджуючи увагу на перехідних випадках, які могли б свідчити про розвиток функцій форм. Частотність уживання форм також порівнюється за типами їх уживання.

Функція займенника середнього роду

014. Функцію займенника середнього роду на всій території литовської мови мають форми tas, tą. Форма tai уживається в цій функції на меншому ареалі (не вживається у жемайтів, крім расейняйців) і значно рідше, ніж форми tas, tą. Дуже рідко у функції займенника середнього роду вживаються форми tatai, tei (у жемайтів та на їхніх окраїнах), to (у східних аукштайтів). Чіткої функції займенника середнього роду для жемайтської ta та паневежських te, te, ti не виявлено. (Див. рис. 1.)

Згадані форми у функції займенника середнього роду вживаються в позиціях називного та знахідного відмінків іменника. Форма tas стоїть у позиції називного відмінка, форма tą — у позиції знахідного; інші форми вживаються однаково в обох позиціях.

Усі ці форми вживаються анафорично. Вони узагальнено, неконкретно вказують на явище чи предмет, згадані раніше або висловлені відразу після цієї форми. Їхніми антецедентами зазвичай є цілі фрази.

Позиція називного відмінка

015. Форма tas вживається в позиції називного відмінка іменника, коли присудок виражений:

a) Формою прикметників та прикметникових слів середнього роду. Цей тип властивий усім говіркам.

Не так уже й легко, не кажи. Pj. Це важливо — людину (=людині) протримати. Grd. Що червоне, те гарне. Ckn. Це моєму ліжку (=ліжку). Slč.

64

Рис. 1. Форми, що вживаються у функції займенника середнього роду: 1 — tai; 2 — tatai; 3 — tei; 4 — to

5. Užs. Nr. 1026

62

b) Прислівник. Цей тип більше властивий жмудському діалекту, де прикметники середнього роду часто замінюються прислівниками. У верхньолитовських говірках (як і в літературній мові) у цьому випадку частіше вживаються лише gerai, prastai та ще деякі прислівники.

Ой дівчата, стільки років учитися — це дуже важко. Kl. Чого вчитися після одруження — це тяжко. Dr. Це весело — молотити ціпами. Eig. Це жахливо, що не дозволяють послати. Pp. Десять рублів — це дорого. Šrk.

А ремісник, кажуть, здібний, а хіба це погано? — Та ні, ні, — каже, — це добре. Kav (LKT 166). Погано, що навіть не поїхали. Тільки не треба лежати, дитинко, це добре. Nair.

c) Називний відмінок однини чоловічого роду прикметників та прикметникових слів.

Цей тип виник унаслідок узгодження з формою tas і зазвичай трапляється в жмудському діалекті та на його окраїнах. Для верхньолитовських говірок він не характерний. Тут замість називного відмінка однини чоловічого роду зазвичай уживається форма середнього роду.

Це мені наче на лобі написано. Ms. Забутий той, кого вже не маєш. Krš (LKT 95). Це не так уже й вигадано. Krg. Це вигадано, що серце здорове. Nd (LKT 146). Це ніщо не добре. End. Що червоне (=червоне), те чудове (=чудово). Zst. Усе, що добре, те дороге. Mdn.

d) Форма 3-ї особи дієслова.

Треба подумати, до чого це призведе. Nmš. Це вже років вісім, ще й ноги не боліли, міг танцювати. Vndk. Це було під час війни. Bbr. — Цього року ви мало отримаєте. — Це вже так. Trk. Я впав із висоти, можливо, це дається взнаки. Jd. Тобі це так легко не минеться, не бійся. Kt. І цього він хоче, і це його турбує. Grž. Йому це не турбує. Plv. Тільки я не пам’ятаю, якого року це було. Sv (LKT 301). У цьому й річ, що я не знав. Ktk.

e) Називний відмінок іменника або слова, вживаного як іменник. Цей тип більш характерний для жмудів та їхніх окраїнних говірок.

Бути освіченою людиною — це велике щастя. Grg. Рубати дрова — це не жарти. Als. Коли почали бажати одне одному здоров’я, це добра справа. Varn. Десять рублів коштує дорога додому — це дрібниця. Lnk. Десять копійок — це щось. Klk. Як трохи запізнитися, то це дрібниці. Kerv. Що цигани хапали дітей — це правда. Ktč. Не знаю, чи це щастя, чи нещастя. Žg. Це було б найбільшою радістю для матері. NnJ.

Як показують наведені типи, форма tas уживається в жмудському діалекті значно ширше, ніж у верхньолитовських говірках. Там, де жмуди вживають форму tas, верхньолитовці часто висловлюють те саме без форми tas або замість неї вживають різні частки, іменникове словосполучення tas dalykas тощо. Пор.:

Жем. Такого не може бути, щоб стільки було в батька. Срп. Литовці-верховинці сказали б без того: Не може бути, щоб стільки було в батька.

Жем. Це добре, що провчили такого негідника. Пп. Литовці-верховинці сказали б: Добре, що провчили такого негідника. А це добре, що провчили… і так далі.

016. Форма tai вживається в позиції називного відмінка іменника, коли форма присудка є:

a) Називний відмінок іменника або слова, ужитого як іменник. Цей тип поширений; трапляється в усіх говорах литовців-верховинців і в расейняйському говорі литовців-низовинців.

66

Оце і є щастя. Вс. Оце моя донька. Шльчн. Оце справжня дурепа. Вдк. А мені здається, що це моя курка. Кнк. Це моя теща. Якнч. Це вона питає: «Що це?» Відьма відповідає: «Це мої лизарки, це мої кочерги. Вшт. Дивлюся — на небі якісь червоні жердини. Що ж це таке? Може, буде дощ? Шкл (LKT 389). Вони зрозуміли, що це дуже добра річ (та ветис). Мсн (LKT 286). Це мої доньки. ТршкВ.

Форма tai у висловах цього типу дуже близька до частки. Цією формою лише вказують на предмет, а називний відмінок присудка характеризує предмет.

У жемайтському говорі в таких випадках уживається форма tas, пор.:

Жем. Що це таке, не розумієш. Варн і верховинський говір. Що це таке, не знаю. Пвч.

Жем. Біля комори де є, то комора. Плкн і верховинський говір. Це була комора. Нм. (Пор. також приклади 014 e.)

b) Неособова форма прикметників та прикметникових слів. Тип непродуктивний. У говорах західних і південних литовців-верховинців, а також расейняйських литовців-низовинців трапляються такі вислови:

Льон треба виривати, але мені це не дуже важко. Чбт. Це важко. Пкп, Кнр, Нмк, Бт, Яні.

У східних говорах литовців-верховинців уживається форма tai з неособовою формою прикметника в головній частині складнопідрядного речення, наприклад:

Що червоне, те гарне. Крнс. Що солодке, те й смачне. Спт.

У наведених вище реченнях форма tai уже радше частка, ніж займенник.

c) Прислівник. Тип непродуктивний.

Та що ти з очерету паркан лагодиш! — Та що ж, — каже, — я вже скоро помру, то мені й цього вистачить. — Ой, недобре це, — каже, — діду: ж комусь іншому залишиться, якщо добре полагодиш. Тлт (LKT 365). Я й сам відчуваю, що це недобре. Скр.

d) Форма дієслова 3-ї особи. Тип також малопродуктивний. Такі приклади трапляються поряд із відповідними прикладами з частішою формою tas у західно- та південноаукштайтських говірках.

Кажи чи не кажи — йому це зовсім байдуже. Alk. Може, мені це й важливо. Slv. Це було за часів Сметони. Grv.

017. Форма tai у функції займенника середнього роду в позиції називного відмінка вживається в подібних випадках, як і форма tas, проте деякі типи з формою tai рідкісні. Форма tas вживається значно частіше, ніж форма tai. Форма tai частіше трапляється в тих випадках, коли вона близька до частки. Пор. висловлювання різних типів тієї самої говірки з формою tai і з формою tas:

1) Tai — усе моя робота, 2) Tas — усе дурниці, 3) Tas — добре. Pšk.

У першому прикладі вжито tai; у висловлюваннях цього типу воно близьке до частки. Другий приклад належить до того самого типу, що й перший, але тут ужито форму tas; її підтримує наступна форма viskas; тут tas viskas утворює складений підмет. У третьому прикладі функцію присудка виконує прислівник; для висловлювань цього типу характерна форма tas.

Іноді в тій самій говірці паралельно вживаються і форма tas, і форма tai, пор.:

1) Що солодке, те й смачне, 2) Що солодке, то й смачне. Skp.

018. Форма tatai у функції займенника середнього роду в позиції називного відмінка іменника трапляється рідко, наприклад:

Давно це було — мені було років десять чи одинадцять. Vt (LKT 115).

5*

67

Дещо частіше ця форма трапляється з іменною частиною присудка в називному відмінку, коли вона наближається до частки, наприклад:

Це призначений (особливий) теля. Žbn. Це казка про давні часи. Gršl.

019. Форма tei у функції займенника середнього роду в позиції називного відмінка трапляється також дуже рідко. Наприклад:

Людині теї прилягло, живи, дивися, доки не заплющиш очей. Erž. Теї велике щастя. Dž.

020. Форму to у функції займенника середнього роду в позиції називного відмінка виявлено лише спорадично в східноаукштайтських говірках поряд з іншими формами; приклади див. у 011.

Позиція знахідного відмінка

021. Форма tą уживається у функції займенника середнього роду в позиції знахідного відмінка, тоді як форма tas уживається в позиції називного відмінка:

a) Коли присудок або його частина виражені дієсловом, що вимагає знахідного відмінка:

Теї розкажуть це моїй мамі (як ті, що втекли злякавшись). Kik (LKT 45). Віддають дитину на навчання за гроші. Я це добре знаю. Škt (LKT 159).

З дієсловом, що вимагає знахідного відмінка, форма tą часто вживається в головній частині складнопідрядного речення, співвідносячись із формою ką у підрядній частині, наприклад:

А зробила це, що я тобі казав. Škn (LKK XI 198). Приїде — що хочеш, те й нехай робить. Dkšt. Що вже ви мені втовкмачили в голову, те й пам’ятаю. Gdė.

б) З прийменниками, що вимагають знахідного відмінка:

Я отримав не за це, не за носіння книжок. Kdn.

022. У певних висловах у тих самих говірках у позиції знахідного відмінка у функції займенника середнього роду вживається також форма tas, наприклад:

Це важко зробити. Grl, Mrs, Lb. Це все дітям не хотілося розповідати. Mrp.

023. Форма tai уживається в позиції знахідного відмінка в тих самих говірках, що й у позиції називного відмінка:

a) З дієсловами, що вимагають знахідного відмінка:

Думаю, це мій батько гудів (розповідав). Gdš (LKT 369). Не так уже й легко це зробити. Brt. Якби ти цього не сказав. Jon. Та дівчина пішла й усе це розповіла відьмі. Mrk.

b) З прийменниками, що вимагають знахідного відмінка.

Дати різок за те, що бере, не спитавши. Vngr. І знову їх прийняв, жартома заборонив кататися на його коліщатках. Уночі баба знову не витримує, усе просить, щоб її покатали. І починають возити бабу. Зчинився великий гуркіт. Бог звелів за це спуститися з неба на землю. Svl (LKT 376).

024. Форма tai уживається в позиції знахідного відмінка поряд із формою tą. У деяких місцевостях однаково кажуть: Tai sunku padaryt і Tą sunku padaryt. Arml.

Функція частки та сполучника

025. У функції частки та сполучника найширше вживається форма tai. Вона поширена на всій території литовської мови, за винятком жемайтів (крім расейняйців), де вживається ta, а також східних аукштайтів-паневежців, де вживаються te, tę, ti. Характерно також, що частка та сполучник аукштайтів tai значно частіші, ніж жемайтське ta. Замість останньої часто вживаються інші частки. Поряд із цими в окремих місцевостях трапляються ще...

68

Рис. 2. Форми, що вживаються у функції частки та сполучника: 1 – ta, 2 – ta, 3 – tai, 4 – tai, 5 – to, 6 – ta, 7 – tę, 8 – ti, 9 – tei

…ко tatai, tei (у жемайтському діалекті та на його периферії), дуже рідко to (зафіксовано в західноаукштайтському діалекті). (Див. рис. 2.) Ці форми за типами вживання суттєво не відрізняються, тому їх розглянуто разом.

1. Tai та ін. дуже часто вживаються на початку речення, особливо під час розповіді про щось.

Tai jūs¹³ запитала мене та медсестра: «чи він помре?» — Ну, — кажу, — мабуть, уже помре! — То залиш його до ранку! — То кажу: «до завтра він уже не доживе!» Кажу: «дайте мені його понести». То каже: «ні, слабкого не дам нести, залиш!» То я кажу: «дайте мені побути»… Grl (LKT 199). Tė було і більше тих лук. Tė пасли ми корів. Tė було три такі корови. Grž (LKT 219). Раніше їздили селом бджілки. Tė накриє якогось [чоловіка] під діжкою або й у діжку запхне. (…) Tė їде й наливає води в ту діжку. Mkn (LKT 241). Той [батько] каже: «зірви стріхи, буде солома, ту солому обмолоти й несіяною засій поля». Отак усі поля й засіяв. StirL (LKT 104). Tei просила маму, щоб пошила сорочку якнайшвидше. Stak. To tū, дивина, встала вранці. Jrb.

Те саме на початку самостійної частини речення.

Казали, tai тут колись був замок на тій горі. Vlkš (LKT 176). Я візьмуся, tai з ким же я візьмуся? Ar (LKT 181). Каже: «на, допоможи мені!» Nrv (LKT 243). Так дитина розчервоніється, так, схлипуючи, плаче. Als (J.).

Те саме перед вставною конструкцією.

А ячмінь, tai знаєш, поки несеш, обсипається. Vdk (LKT 121). Минулого року, tai ви б побачили, яке жито було! Glč (LKT 210). А батькові моєму te сказали, що вкусила (змія). Bsg (LKT 219). А молода, tei каже, страшенно кричала. Klm (LKT 107).

Ці форми також можуть починати будь-яку фразу. Вони можуть стояти: перед питальним реченням, що починається питальною часткою, наприклад:

Tai куди йдеш? Užg (LKT 233). Tai що тут робиш? Plm (LKT 226). To kai (=kaip) ти гадаєш. Jrb;

перед підрядним реченням, що починається підрядним сполучником, наприклад:

Tai коли заб’ють, розділять, скільки там полювали. Pšč (LKT 160). Ті півники витягнулися, tai коли їх обскубеш, залишиться тільки одна гомілка. Jrb (LKT 179). А вже з цією [вудкою], tai якщо підходить [наживка] — клює, не підходить — тікає [риба]. Zp (LKT 192).

У непрямій мові tai та ін. можуть починати фразу підрядної частини після підрядного сполучника, пор.:

Люди кажуть, що tai буцімто тут є такий зачарований замок. Lauks (LKT 173).

2. Tai та ін., стоячи на початку речення, частини речення чи фрази, утворюють групи з іншими частками та сполучниками. Розглядувані форми можуть стояти перед іншими частками та сполучниками (a), після інших часток чи сполучників (b) або між іншими частками та сполучниками (c). Ці групи також часто є ненаголошеними й проклітично приєднуються інтонаційно до повнозначного слова з наголосом, що стоїть після них.

a) Tai це вже не жарти, якщо нога набрякає. Drg. Tai як почали ми кричати, гуляти всі! Tai як [вовк] помчав, то й зник. Slv (LKT 189). Аби тільки музика грала, tai й весело. Klm. Та вже цього року й дощі були. Knb. Tei все твій бардак — двері залишати [відчиненими]! Vg (LKT 102).

¹³ У реченні розглядувані форми зазвичай ненаголошені. Вони проклітично приєднуються до наголошеної форми, що стоїть після них. Тут і далі в реченнях наголошено слова, перед якими стоять розглядувані форми. Форми tė, tę, ti у прикладах залишено без транскрипції.

70

b) Ну, це добре, то йди ще (= зараз) ти в ліжко. Užg (LKT 233). Коли ходив по журавлину…, ну, там (= там) є змії. Pšs (LKT 159). Ото йому пощастило, що я не знайшов, а то дав би по вуху. Brš. Жбурляти камінням у старого чоловіка — а це, скажіть, добре? Skl. От і кажу, як це їсти цибулю корисно. Vg. Ведемо насіння, і так сіємо. BdS (LKT 113). Яка ж дурість людська! Vrd (LKŽ V 362). Ну, тим коровам одягають такі вінки з березових гілок. Ну, приходять із тими вінками. Rgė (LKT 183). Ну, там я пробув три роки. Žml (LKT 239).

c) Nū tai dā biškį pabuvau ir paskui aš išbėgau iš tę. Lkč (LKT 191). Ale tai dā nō (= nors) kailis nesudraskytas buvo. Slv (LKT 189). Dūrė ir išdūrė [žuvis] tinklą ir išėjo, taigi tai vė kokia [didelė]. Kriu (LKT 188). Nu tai jau kad sutinka, tai butelį išgeria. Pvk (LKT 181). O ka tę ka tep anksčiau būčia nuvėjus. Mžš.

3. Подібно до часток, то та ін. вживаються також із прислівниками. Прислівник стоїть на початку речення, частини речення або фрази, за ним іде досліджувана форма. Деякі прислівники, що вживаються таким чином, дуже близькі до часток і сполучників (де, тут, як та ін.).

Де це бачено, щоб діти не слухалися батьків. Skp. Як це так, що всі — наче я одного зайця вкрав? Pv (LKT 365). Раніше ти до мене часто приходила, а тепер і ногою не ступиш. Srv.

4. То та ін. також утворюють початкові групи з частками й прислівниками.

Ну, тут потім я вже не пам’ятаю, куди їх повезли. Ktč (LKT 167). А тепер що далі, то техніка краща. Якби були пристрої, щоб не треба було в’язати — от тоді вже було б життя. Ну а тепер тут як уже добре живеться, то ніколи краще й не буде. Ну, туди тепер ідуть, коли вже той льон вилежався, тоді перевертають на другий бік. Stkn (LKT 164). Mgč (LKT 245). Kri (LKT 238).

5. Подібно до прислівників, то та ін. сполучаються з будь-якою формою, що виконує функцію обставини. Досліджувані форми стоять безпосередньо після обставини.

Навесні я пішов учитися на кравця. Kav (LKT 166). Попереду в селі — клуні. Зауб. Ну а вечорами там, бувало, влаштовуються жебраки. Mkn (LKT 241).

6. То та ін. вживаються безпосередньо після іменника та його синтаксичного відповідника, який зазвичай стоїть на початку речення, частини речення або фрази й виконує функцію додатка. Після то та ін. іде присудок зі словами своєї групи. Підмета часто немає або він лише мається на увазі. Іноді на початку речення перед додатком стоїть підмет.

Коня то має на возі, а вола то так. Blk (LKT 190). Бачиш, у кого до чого потяг: один до рушниць, другий — випити, а я — рибалити. Такого чоловіка, як той, рідко знайдеш. Великих не спіймав, а таких маленьких то ловили. Kriu (LKT 188). Пустувати він уміє. Kvl. Я тих волів боюся. Skt (LKT 159). За грибами я б ходив і вдень і вночі. Krk (LKT 162). З того ми такими й стали. Gd (LKT 73). Я сліз не проллю, мене ви не налякаєте! Urk (LKT 97). А ті відра молока їм щодня давай та давай. Klm (LKT 106).

Пор. випадки, коли досліджувані форми стоять після додатка разом з іншою часткою чи прислівником:

Мені вже тепер там набагато краще. Mgč (LKT 244). То вже важко зробити. Vnt.

7. То та ін. також вживаються після іменника та його синтаксичного відповідника (може бути із залежними словами), що стоїть на початку речення, частини речення або фрази

71

і функцію діяча. Після розглянутих форм іде присудок, який може бути виражений різними формами (іменником із характеризувальним значенням, прикметником, формою прикметника середнього роду, прислівником, дієсловом).

Людина без власної думки — це дурненька. Plv (LKT 200). Ну, весілля — таке. Pvk (LKT 181). А я не боюся. Raud (LKT 184). Так сидіти — добре, але робота чекає. Sdl. Наука — це добре. Stl. Батько давно вже помер. Jkn (LKT 245). Той трохи мав задишку. Įp (LKT 63). Найкраще вбрання — сорочка. Klm (LKT 107).

У цих випадках tai та ін. також можуть уживатися з іншими частками.

Мій брат ще й досі орав волами. Blk. (LKT 190). Купетайте вже маленька, а конус — великий. Bjr (LKT 193). Адже є три бичка, один уже бугай, е-е. Škt (LKT 159). Косити — ось це вже мені важко. Krtv.

026. У всіх перелічених вище випадках tai та ін. виконують структурну, а не семантичну функцію. Навіть виразного підсилювального значення ці форми не мають. Вони починають речення, частину складного речення, фразу. З іншими частками та прислівниками вони утворюють початкові групи. Ці форми посилюють поділ фраз, речень і частин речення в контексті. Особливо це властиво розмовному мовленню, у якому говорять цілими фразами, які важко поділити на речення.

У середині речення розглянуті форми посилюють поділ членів речення. Наприклад, у випадках 6 і 7, де на першому місці стоїть іменник або його синтаксичний відповідник, а розглянута форма стоїть лише після нього, ця форма відокремлює іменник, який іде перед нею, від інших членів речення. Іменник окремо виділяється в реченні наголосом, а розглянута форма інтонаційно примикає до самостійного слова, що йде після неї. Таким чином цей іменник більшою чи меншою мірою висувається в реченні на передній план. Іноді, щоб ще більше висунути іменник та його відповідник і підкреслити важливість позначуваного ними предмета для думки речення, після розглянутої форми додатково вживається інша форма займенника (tas, jis, visi), яка синтаксично відповідає іменникові та слову, що його заміщує (узгоджується з ними), і ніби дублює їх. Наприклад:

Дерев’яну ту соху мусив уміти виготовити сам орач, а ці залізні вже ковалі робили. Blk (LKT 190). А солов’ям у тих кущах увечері — вони так гарно-гарно співають. Tkn. Молодші — усі на полі. А ті його ґудзики — аж усі водою стікають, так блищать! Krn (LKT 228).

За цією суто структурною функцією в синхронному аспекті розглянуті форми ближчі до часток. Однак їх можна трактувати й як сполучники — ці форми, особливо на початку речення чи його частини, справді поєднують фрагменти тексту. Тут для нас важливо лише те, що, крім структурної ролі, у зазначених випадках ці форми інших функцій не мають.

027. Крім згаданої вище суто структурної функції, tai ir деякі інші форми (ta, të, tę, ti) мають також інші синтаксичні та семантичні функції, які визначаються певним контекстом.

1. Tai ir kt. уживаються на початку головної частини в складнопідрядному реченні й корелюють із підрядними сполучниками та сполучними словами в підрядній частині (tai… kad, tai… kiek, tai… kas та ін.). Такі пари форм називаються парними сполучниками¹⁴. Між частинами наявні відношення причини, умови, наслідку та ін.

¹⁴ Lietuvių kalbos gramatika, II, Vilnius, 1971, p. 657.

72

Якщо зайдеш позаминулого року, то ягоди червоні, червоні. Bršn. Щойно робота стає важчою, то й перетворюється на найбільшого ледаря. Tt (LKT 108). Скільки я діставав прочуханів, того я вже й розповісти не можу. Lkč (LKT 191). Що на животі, те всі бачать, а що в животі — ніхто. Kbr (LKT 203). Хто рудий, той гарний. Lm. Якщо підеш красти у великодню ніч, то зможеш урятуватися від смерті. Skrp (LKT 71). Якби в усіх були такі діти, то ніхто б не плакав. Škt (LKT 159). Коли мені було вже дванадцять років, тоді я пішла в найми пастушкою. Žml (LKT 239).

2. Tai та ін. вживаються у складносурядному реченні й поєднуються сурядними сполучниками. Між частинами є такі самі відношення, як у першому випадку (тільки тут немає підрядних сполучників).

Першим, хто чим помер, то казали — черв’як. Kbl (LKT 107). Тільки дай волю поросяті, то відразу очі виколює. Lau (LKT 163). Ну що — самому не жити ж, то й одружився. Prn (LKT 231). Дай грошей, то принесу. Žgč (LKT 122). Сам годує, сам доїть, та той — випробуваний. Lc (LKT 43). У хаті каша, а в коморі молоко, то біжить фарбувати. Psd (LKT 222). Спекотно, то куди ж їм іти?! Gst (LKT 243). Граємо, то й ті тварини вже й на думку не спадають. Gržš (LKT 219). Кращий за чорта [чоловік], то можемо жити разом. Rdn (LKT 74).

3. Tai та ін. повторюються на початку кожної частини складносурядного речення, коли щось перелічується. У цих випадках tai... tai є повторюваним сполучником.

А ті роботи які: то вчора ввечері послід курям висипав, то стільці (=посуд) помив, повернувшись додому, — то це такі легкі роботи. Vlnč (LKT 187). То худобу виростить, то цю, то ту — так і живе. Všn. То чобітки, то ще комусь — так і не лишається. Trk.

Усі ці випадки вживання tai та ін. пов’язані з описаними вище випадками вживання тих самих форм у суто структурній (несемантичній) функції. Спільним для них є те, що в обох випадках tai та ін. починають частину речення. Останні випадки відрізняються від наведених вище лише своєю семантико-синтаксичною функцією. В останніх випадках tai та ін. не тільки поєднують частини, а й виражають відношення між ними. Натомість у згаданих вище випадках tai та ін. не мають навіть такого узагальненого значення (позначення відношень між частинами речення), а лише поділяють речення на частини. Позначення взаємних відношень між частинами зумовлюється відповідним контекстом. У згаданих останніх випадках зазначені форми набувають цієї синтактико-семантичної функції лише завдяки контексту. Це свідчить про те, що вживання досліджуваних форм у цих останніх випадках є результатом пізнішого розвитку цих форм. Найдавніший етап уживання цих форм відображають ті випадки, у яких зазначені форми мають суто структурну функцію.

028. Tai та ін. виконують також підсилювальну функцію — підкреслюють значення тих слів, перед якими стоять. У цих випадках згадані форми часто наголошені. Вони також починають речення, частину речення, фразу (нерідко разом з іншими частками). Tai та ін. підсилюють значення:

а) іменника:

То здоров’я (погане здоров’я): коли в курей (=курей). Grk (LKT 168). Яке щастя, що я нікуди не пішов. Dm. Це біда для людини — остання корова впала. Gdm. Ото темрява нічна! Škt (LKT 159). Та ще й щастя, що не вбив. Dkn.

б) різних форм прикметника та прикметникового слова:

Такі вирячені очі (дуже вирячені). Jrb (LKT 180). У старості так важко. Jtk. Це найгарніше, що ти такий чоловік, а гусака боїшся! Alk;

в) прислівника:

73

Та добре, що вдень (на світлі) вимолотили. Erž (LKT 126). От і добре, що з цим усе закінчилося. Užv;

d) дієслова:

Так йому поталанило, як собаці батіг. Plm. От пощастило дівчині — такого чоловіка знайшла. Vlkj.

Ці тощо випадки вживання також зумовлені контекстом і певною інтонацією мінімальних форм та інших членів речення. Вони також є новішими за випадки вживання розглянутих форм у суто структурній функції.

029. В окремих випадках це та деякі інші форми, вживані на початку речення, частини речення чи фрази — самостійно або з іншими частками, — залежно від контексту й мовленнєвої ситуації за своєю функцією дуже наближаються до займенника середнього роду. Вони мають більшою чи меншою мірою виразне вказівне значення. Це перехідні випадки між зазначеною вище функцією структурної частки та сполучника і функцією займенника середнього роду.

Як подме вітер, сокира — бух, вона й каже: «це мій татусь дрова рубає». Auk (LKT 362). Уставай рано-вранці: ще до сходу сонця і паси, а потім повертаєшся, їси і знову цілий день ідеш порати худобу. Це не тепер (= зараз), ще всі працюють разом. Dg (LKT 367). Це було не дуже далеко. Ker. Склала стіну з копиць, із маленької копички буде возик. Ой, це все робота моїх ручок. Lš (LKT 383). Ось це короткий [нитки] кінчик. Dkš (LKT 210). Шаркус — чоловік, це не ті сухарі. Plv. Усач — дуже добра риба. Це була найдорожча риба. Zp (LKT 192). Не було плуга, коли ж це він з’явився! Šaukl (LKT 65). Такий дім збудували — це не жарти. Vg (LKT 102). Гарний той балкон, отой! Vg (т. п.) Закінчилося, отже! Vg (т. п.). Див. також приклади 016 a, b.

030. З розглянутого можна зробити такі узагальнення.

1. У литовських діалектах tai та його варіанти є радше частками, ніж займенниками середнього роду. Tai, уживане майже в усіх аукштайтських діалектах, найчастіше виконує функцію частки; функція займенника середнього роду трапляється порівняно рідко, зазвичай лише в перехідних випадках. Форми жемайтського ta, а також східноаукштайтського паневежиського te, te, ti мають лише функцію частки. Форми tatai, tei, to загалом рідкісні, трапляються в обох функціях. У функції займенника середнього роду на всій території литовської мови найчастіше вживаються форми чоловічого роду однини tas, tą.

2. Функції займенника середнього роду та частки у форм tai, tatai, tei тісно пов’язані між собою й могли розвинутися одна з одної. Підґрунтям зближення цих функцій є те, що вказівка займенників середнього роду дуже загальна, невизначена й абстрактна. Особливо тісний зв’язок існує між часткою та сполучником і займенником середнього роду, що займає позицію називного відмінка. У функції займенника середнього роду згадані форми також часто стоять на початку речення чи його частини, як і тоді, коли вони виконують суто структурну функцію частки та сполучника.

3. Найдавніша функція згаданих форм як часток і сполучників є суто структурною: починати речення чи фразу та посилювати членування речень і фраз у контексті. Це особливо властиво розмовному мовленню, у якому говорять цілими фразами, які важко поділити на речення. Інші функції часток і сполучника — посилювати значення слів, поєднувати частини речення та виражати відношення між ними — є результатом пізнішого розвитку цих форм (залежно від контексту).

74

4. Форми tas, tą не виконують функції частки та сполучника, оскільки походять із парадигми чоловічого роду й досі тісно з нею пов’язані (в іншому значенні вони вживаються як форми чоловічого роду). Імовірно, експансивність форм tas, tą і не дала деяким часткам закріпитися у функції займенника середнього роду (пор. жмуд. ta, паневежських говірок tę, tę, ti, поряд із якими у функції займенника середнього роду зазвичай уживаються форми tas, tą), хоча за своєю семантикою й типами вживання ці частки цілком відповідають іншим формам (tai, tatai, tei), які вживаються у функції частки та сполучника і, крім того, виконують також функцію займенника середнього роду.

5. Оскільки між часткою та сполучником, з одного боку, і займенником середнього роду, з іншого, немає непереборної межі, багато форм, відомих у литовській мові як частки та сполучники, можна зіставити з формами займенників середнього роду в індоєвропейських мовах. Жмуд. ta < *to; форми паневежських говірок tę, tę, ti, якщо вони не походять від tai, tei, а є редукованими формами te, як латиське te, можна було б вважати давньою формою *te основи *e/o на голосний *e, що зберегла рефлекс e. Отже, ta і te були б паралельними формами тієї самої основи *e/o. Як ta співвідноситься з te, так tai співвідноситься з tei. Форма to є подовженою формою індоєвропейського *tā (середній рід, множина, називний-відмінок знахідний). Докладніше про походження цих форм передбачається написати в наступній статті.

A. ВАЛЯЦКЕНЕ

ФОРМА tai ТА ЇЇ ВАРІАНТИ В ЛИТОВСЬКИХ ГОВІРКАХ

Резюме

1. Крім форми tai та зрідка вживаної tatai, у литовських говірках уживаються також давні частки-сполучники: жмуд. ta (< індоєвроп. *to), у паневежських говірках tė, tę, ti, пор. латиське te (імовірно, індоєвроп. *te — форма з e індоєвропейської основи *e/o), в окремих випадках to (індоєвроп. *tā, пор. називний-відмінок знахідний, множина, середній рід на -ā), tei, яка співвідноситься з формою tai так само, як форма te — із формою ta.

2. Найдавніша функція цих форм — суто структурна: вони починають речення, компоненти речень, фрази та поділяють речення на його складові частини.

3. Деякі з цих часток-сполучників (tai, tatai, tei, to) набули також функції вказівних займенників середнього роду. У зазначеній функції в говірках вони вживаються порівняно рідко, здебільшого лише в тих випадках, коли наближаються до часток-сполучників.

4. У функції вказівних займенників середнього роду на всій території поширення литовської мови найширше вживаються форми tas, ta. Решта форм розподіляються територіально так: в аукштайтських говірках, крім паневежських, і в расейняйських жмудських — форма tai (у функції частки-сполучника, рідше — у функції вказівного займенника середнього роду); у жмудських говірках, крім расейняйських, — форми ta (у функції частки-сполучника), tatai (у функції частки-сполучника, зрідка — у функції вказівного займенника середнього роду); у східних паневежських аукштайтських говірках — форми te, tę, ti (у функції частки-сполучника). Форми tei, to спорадично трапляються в різних місцевостях у функції частки-сполучника, а також у функції вказівних займенників середнього роду.