ЛІНДА ЛАУЗЕ

Лієпайський університет, Латвія

ФУНКЦІЇ ТА СФЕРИ ВЖИВАННЯ РІЗНОВИДІВ ЛАТИСЬКОЇ МОВИ: ДУМКА РАДІО- І ТЕЛЕЖУРНАЛІСТІВ

Мета цієї статті — охарактеризувати функції та сфери вживання різновидів латиської мови, які можна визначити на основі інтерв’ю з радіо- і тележурналістами. Дослідження ґрунтується на інтерв’ю, записаних із 24 латвійськими радіо- і тележурналістами, а також ведучими програм. Воно є частиною проєкту Балтійська соціолінгвістика (BalSoc): мовна обізнаність та орієнтація в Литві й Латвії, поданого Інститутом литовської мови до Литовського державного фонду науки та навчання (керівниця проєкту — доктор Лорета Вайчекаускене). Стандартизовані інтерв’ю, проведені віч-на-віч і загальною тривалістю 883 хвилини, складалися з 20 запитань, присвячених таким темам: мовні особливості, престиж мови, мовна та комунікативна компетентність журналістів, мовна політика й мовна ситуація в Латвії, а також дані про респондентів (вік, місце народження, рідний діалект, освіта, досвід роботи) та програми, які вони ведуть. До вибірки увійшли 24 чоловіки віком 32–48 років — представники аудіовізуальних медіа національного та комерційного рівнів. Після тривалих обговорень і попередніх досліджень у межах проєкту представників цієї соціальної групи було визначено як типових радіо- і тележурналістів та ведучих програм. Завданням гендерних досліджень має стати аналіз того, «чому на радіо й телебаченні більшості західних країн у новинних програмах, документальних фільмах та інших „серйозних“ програмах ведучими є чоловіки» (Kroløkke, Sørensen 2006: 91). У цій статті розглядаються погляди радіо- і тележурналістів на функції та сфери вживання літературної мови, розмовного мовлення, сленгу й субдіалектів не лише в аудіовізуальних медіа, а й в інших дискурсах.

190

KALBOS KULTŪRA | 82

СТРАТИФІКАЦІЯ ЛАТИСЬКОЇ МОВИ

У сучасному мовознавстві немає єдиного розуміння стратифікації латиської мови. Наприклад, Інта Фреймане пропонує поділяти різновиди латиської мови на стандартну й нестандартну мову, де літературно-розмовне мовлення є частиною стандартної мови, а низьке розмовне мовлення — різновидом нестандартної мови (Freimane 1993: 27–28). Яніс Розенбергс дотримується подібної думки, висловленої в інших термінах (Rozenbergs 2004: 143–145). У наведених підходах застосовано критерій літературне — нелітературне. Якщо розглядати це питання із соціолінгвістичного погляду, розмовне мовлення є самостійною формою існування мови поза межами літературної мови. Це територіально необмежений різновид національної мови, основними ознаками якого є спонтанна усна форма та неофіційність мовленнєвої ситуації (Lauze 2004: 160). Згідно з теорією диглосії Фергюсона, літературна мова має в суспільстві вищий престиж, ніж розмовне мовлення.

Досі латвійські мовознавці, розглядаючи сленг, приділяли більше уваги його лексиці. Найважливіші праці з цієї теми підготували Оярс Бушс і Вінета Ернстоне; до інших належать дисертація Ернстоне та словник латвійського сленгу (Bušs 1979; Ernstone 1998; Ernstone 1999; Bušs, Ernstone 2006; Bušs 2006; Ernstone 2006). Деякі соціолінгвісти погоджуються, що сленг може бути різновидом латиської мови (Druviete 1988: 198–199; Ernstone 1999: 8). У цьому дослідженні стверджується, що діалекти можна розглядати як територіально обмежені різновиди, тоді як сленг — як соціально обмежений різновид латиської мови. Однак, щоб упевнено стверджувати про самостійний статус сленгу, необхідно додатково дослідити інші його рівні — не лише лексику, а й фонетику, морфологію та синтаксис.

НАЦІОНАЛЬНЕ РАДІО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ЧИННІ ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ МОВИ

Ми стверджуємо, що люди, які працюють у медіа, особливо в національних медіа, мають користуватися виключно стандартною мовою. Журналісти, які працюють у

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion

191

У трудових договорах працівників Латвійського національного радіо є спеціальний пункт, що стосується використання мови. Ось деякі з установлених ним обмежень:

• Згідно з договором журналістам не дозволяється вживати сленг, вульгарні чи грубі вислови.

• Вони мають уникати надмірного вживання іншомовних слів. Інтерв’ю та коментарі іноземними мовами потрібно перекладати латиською.

• Діалекти допускаються лише тоді, коли співрозмовник уживає один із мовних різновидів, а журналіст має послуговуватися літературною мовою, за винятком випадків, коли програма розрахована на певну аудиторію (наприклад, носіїв латгальського діалекту).

• Журналісти, які працюють на Латвійському радіо, мають послуговуватися високоякісною, багатою літературною мовою, що відповідає духові часу та прийнятим нормам.

• Центр досліджень постійно стежить за мовленням радіожурналістів, коментаторів і ведучих програм та оцінює його якість і культуру.

Журналісти, які працюють на Латвійському телебаченні, мають дотримуватися подібних правил. Усі вони повинні зважати на Етичні принципи для всіх працівників журналістики та Латвійського телебачення і Професійні стандарти програм Латвійського телебачення. Ось деякі обмеження:

• Мова має бути зрозумілою і простою; слід уникати перебільшень і двозначних висловів.

• Ведучі програм і журналісти мають дотримуватися норм літературної латиської мови.

• Уживання діалектів допускається лише для захисту особливих суспільних інтересів (наприклад, для збереження окремих діалектів).

• У телевізійних програмах не дозволяється вживати вульгарні вислови або мову, що не відповідає чинним суспільним нормам.

• У виняткових ситуаціях недоречні вислови (ненормативні, неввічливі) є прийнятними, якщо вони допомагають надати якіснішу інформацію і якщо уникнення таких висловів може знизити якість програми.

192

KALBOS KULTŪRA | 82

МОВНІ ФУНКЦІЇ

В інтерв’ю про різновиди латвійської мови журналісти й ведучі програм висловлювали свої думки щодо кількох важливих мовних функцій, а саме комунікативної, референтивної, фатичної, емотивної, апелятивної та естетичної.

Комунікативна функція

Під час виконання комунікативної мовної функції в аудіовізуальних медіа домінує літературна мова. Відповіді на такі запитання дають змогу зробити кілька висновків про становище інших різновидів мови в масовій комунікації: Чи вважаєте ви допустимим використання розмовного мовлення на радіо й телебаченні? Як ви ставитеся до елементів сленгу? Як ви ставитеся до використання елементів місцевого діалекту чи соціолекту? У яких ситуаціях вони доречні? Більшість респондентів визнали, що використовують розмовне мовлення та сленг в аудіовізуальних медіа, але водночас встановлюють різні обмеження залежно від теми, виду й аудиторії програми. Ці різновиди мови можуть бути прийнятними в розважальних програмах про повсякденне життя, розрахованих на широку аудиторію, у програмах на спеціальні теми, як-от популярна музика, спорт, комп’ютери, а також у програмах для молоді, але не в новинних випусках та інших серйозних програмах. У деяких інтерв’ю використання ненормативної мови обмежують окремими елементами. Наголошується, що в таких випадках мовний смак та інстинкт журналістів мають залишатися в межах пристойності.

Говорячи про елементи, запозичені з інших різновидів мови, їх можна розглядати в межах визначення інформаційного стилю, запропонованого Янісом Розенбергсом: «інформаційний стиль — це один зі стилів літературної писемної мови, у якому за потреби використовуються елементи розмовного мовлення, а також (для досягнення певних ефектів) елементи ненормативної мови» (Rozenbergs 2004: 94). Журналістське мовлення, використовуване в радіо- й телепередачах, існує в усній формі, проте має ознаки як усного, так і писемного мовлення. З одного боку, ведучи свої програми, журналісти користуються заздалегідь написаними текстами. З іншого боку, вони можуть говорити спонтанно під час ведення програми або просто реагуючи на ситуацію мовлення. Межа між підготовленим публічним мовленням і спонтанним мовленням може бути досить розмитою, однак саме спонтанне мовлення пов’язане з більшою можливістю використовувати елементи ненормативної мови, яка

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion

193

допускає ширше використання елементів ненормативної мови. Це також питання самоконтролю. Згідно з даними інтерв’ю, під час власних програм ведучі менше замислюються над тим, як говорять; більше зосереджуються на змісті розмови. У новітній лінгвістичній літературі кілька авторів вказують на тенденцію у вживанні мови, яку називають перетинанням стилів, злиттям стилів або прозорістю стилів (див. Rozenbergs 2006: 114; Nitiņa 2004: 32; Ernstone 2009: 36–37).

Результати дослідження показали, що в мовних ставленнях журналістів до розмовного мовлення та сленгу немає помітних відмінностей. Елементи розмовного мовлення оцінювали дещо вище, але загалом респонденти не протиставляли розмовне мовлення і сленг, за винятком вульгарних висловів, що належать до сленгу. Можна згадати стереотипне уявлення про роботу колег із протилежного табору. Представник комерційного медіа L¹ (42 роки, чоловік, працює над популярною програмою) наголошує, що журналісти національного радіо й національного телебачення, які представляють державу, мають говорити правильною літературною мовою. Натомість представник суспільного медіа N (44 роки, чоловік, працює над програмою для академічної аудиторії) зазначає: «Приватне медіа може дозволити собі сказати те, чого я не можу сказати в суспільному медіа». Особливу увагу приділяють кількості елементів, запозичених із розмовного мовлення та сленгу. Їх не слід уживати надмірно. Радіоведучий G (38 років, чоловік, працює на комерційній радіостанції, веде популярну програму) усвідомив, що «іноді щільність розмовного мовлення в публічній сфері надто висока, і можна вирізнитися, говорячи красивіше».

Розглядаючи місце мови масмедіа в системі функціональних підтипів і стилів, Ілзе Локмане визнає, що в останні десятиліття норма журналістської стилістики змістилася в бік розмовного мовлення (Lokmane 2009: 8). У кількох інтерв’ю журналісти радіо й телебачення висловили думку, що сленг не повинен ставати єдиним засобом комунікації в суспільстві.

Аналізуючи різновиди мови, що виконують комунікативну функцію, слід зазначити, що в аудіовізуальних медіа використання субдіалектів також обмежене. Воно має бути дозволене лише в особливих випадках, наприклад у спеціальних програмах або регіональних новинах. Винятковий випадок, коли добре

¹ Щоб зберегти конфіденційність респондентів, кожну особу позначено великою літерою, яка не відповідає жодній з її ініціалів.

194

KALBOS KULTŪRA | 82

Відомий музикант, який веде популярну програму й розмовляє латгальським діалектом на комерційній радіостанції, отримує позитивну оцінку. Двоє респондентів згадали додаткову функцію субдіалекту. Коли його чути під час програми, він може сприяти патріотизму слухачів і глядачів. Варто обговорити таку думку, висловлену представником комерційного ЗМІ G (38 років, чоловік, працює над популярною програмою). Він каже: «В умовах жорсткої конкуренції в масмедіа ведучий програми може вирізнятися, якщо розмовляє субдіалектом, але, щоб досягти успіху, він має бути особистістю». Щоб надавати інформацію, мова масмедіа має бути зрозумілою, проте в цьому сенсі субдіалекти (як і сленг) створюють комунікативні бар’єри. Щодо журналістського мовлення існують дві діаметрально протилежні думки. Радіоведучий G (38 років, чоловік, працює на комерційній радіостанції над популярною програмою) вважає неприйнятною думку, поширену в латвійській журналістиці, що літературна мова є доброю мовою журналістського мовлення. Інший журналіст C (34 роки, чоловік, працює на національній радіостанції над популярною програмою) не вважає необхідним уживання в масмедіа нестандартних мовних різновидів.

Референційна функція

Референційна функція мови стосується передусім контексту в найширшому розумінні — «посилання на сутності, події, стани справ тощо» (Matthews 1997: 313). У дискурс-аналізі «цей рівень використання мови називають мовним представленням» (див. Thornborrow 2004: 58). Два типові висновки журналістів і ведучих програм відображають референційну функцію розмовного мовлення та сленгу, а також субдіалектів. По-перше, щоб краще схарактеризувати особистість або мовленнєву ситуацію, необхідно використовувати згадані вище мовні різновиди на радіо й телебаченні. Це сприяє достовірності поданої інформації. Наприклад, радіоведучий J (33 роки, чоловік, працює на національній радіостанції, готує популярну програму) пропонує уявити ситуацію, коли фермер, стоячи біля свого трактора в брудних чоботях, розповідав би про свої очікування щодо врожаю в надзвичайно витонченій академічній мові. Він додає, що в такому разі фермер мав би вигляд актора. По-друге, дуже важливо надавати зрозумілу інформацію, оскільки в популярних програмах на конкретні теми, як-от спорт, музика, автомобілі й дорожній рух, перевагу віддають широко вживаним розмовним або сленговим словам, а не офіційно прийнятим термінам, схваленим мовознавцями.

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion

195

Апелятивна функція

Під час виконання апелятивної функції в аудіовізуальних медіа мовлення спрямоване на слухачів і глядачів, щоб впливати на них. Дані інтерв’ю засвідчили, що журналісти усвідомлюють силу масмедіа. У цьому сенсі апелятивна функція також пов’язана з нормативними й термінологічними аспектами мови. Кілька респондентів зазначають, що нові терміни, уживані на радіо й телебаченні, легше приймаються в суспільстві. Відомо, що мова масмедіа може впливати на якість мови в суспільстві. Отже, журналісти також несуть відповідальність за обрану ними мову. Ми можемо погодитися з радіоведучим G (38 років, чоловік, працює на комерційній радіостанції над популярною програмою), який каже: «У комерційному ЗМІ ми маємо користуватися літературною мовою, бо нас слухають діти. Я не переходжу вулицю на червоне світло, якщо поруч є діти».

Фатична функція

У межах фатичної функції, що забезпечує контакт між мовцем і адресатом під час спілкування, можна використовувати всі мовні різновиди, проте журналісти й ведучі програм приділяють особливу увагу розмовному мовленню та сленгу. Неформальна мовленнєва ситуація дає змогу скоротити дистанцію між співрозмовниками, а саме між інтерв’юером і аудиторією. Ведучий телевізійної програми A (41 рік, чоловік, працює на національному телебаченні, готує популярну програму) зазначає, що журналіст може встановити необхідний контакт із запрошеною особою ще до інтерв’ю. Інший ведучий програми T (36 років, чоловік, працює на комерційній радіостанції над програмою для академічної аудиторії) наголошує, що йому не подобається, коли до нього звертаються неформально й по-дружньому. Це відображає мовне ставлення значної частини суспільства: люди вважають неприйнятним, коли незнайомці звертаються до них неформальним займенником латвійської мови tu (див. результати соціолінгвістичного дослідження Lauze 2002). Оцінюючи вживання сленгу, що виконує фатичну та інші функції мови, журналісти й ведучі програм мають зважати на такий соціолінгвістичний висновок: «уживання в публічних медіа слів на кшталт “fuck” і “shit” стало ознакою розкутості або знаком протесту — залежно від погляду людини» (Spolsky 2003: 36).

196

KALBOS KULTŪRA | 82

Емотивна функція

Більшість програм навряд чи може обійтися без вираження емотивної функції мови. Проте слід розрізняти дві різні функції телебачення, визначені телеведучим U (39 років, чоловік, працює на комерційному телебаченні над програмою для академічної аудиторії): новини слід подавати як інформацію, не виявляючи особистого ставлення, тоді як в іншій програмі сленг і прості слова, що виражають ставлення журналіста, були б прийнятними. Аналіз інтерв’ю засвідчив, що емотивну функцію можуть виконувати всі мовні різновиди.

Естетична функція

Відповідаючи на такі запитання Що, на вашу думку, є «гарною мовою»? Яку мову ви назвали б гарною? Які ознаки визначають гарну мову? Яка мова здається вам привабливішою? та на згадані вище запитання про мовне ставлення респондентів до розмовного мовлення, сленгу й субдіалектів журналісти та ведучі програм також звертали увагу на естетичну функцію мови. Естетичний аспект мови пов’язаний із її багатством, що виявляється в епітетах і синонімах, а в деяких випадках — у милозвучності. З контексту інтерв’ю зрозуміло, що ці ознаки традиційно вважають характерними для літературної мови. Кілька респондентів зазначили, що використання субдіалектів робить журналістське мовлення колоритнішим і привабливішим. Ведучий телевізійної програми N (44 роки, чоловік, працює на національному телебаченні, веде програму для академічної аудиторії) порівнює мову неосвічених людей, сповнену лайливих слів і жаргонних висловів, із своєрідною музикою. Загалом опитані представники аудіовізуальних медіа тією чи іншою мірою усвідомлюють естетичну функцію всіх мовних різновидів.

СФЕРИ ВЖИВАННЯ РІЗНОВИДІВ ЛАТИСЬКОЇ МОВИ

У суспільстві мова може функціонувати в чітко визначених сферах уживання. Для аналізу мовної ситуації в державі одним із важливих чинників є використання літературної мови в основних сферах суспільного життя. Іншими словами, йдеться про

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion 197

соціолінгвістичні функції мови. Іна Друвіете стверджує, що в теорії мовної політики немає єдиної та загальновизнаної класифікації соціолінгвістичних сфер (Druviete 2007: 138). У латвійській соціолінгвістиці широко прийнято такий поділ на 13 сфер:

Державні та урядові установи (парламенти, ради міністрів, міністерства).

Збройні сили, федеральна поліція.

Органи самоврядування, муніципальна поліція.

Транспорт і зв’язок.

Промисловість і сільське господарство.

Охорона здоров’я, соціальне забезпечення.

Торгівля, соціальні послуги.

Вища освіта, наука.

Засоби масової інформації.

Початкова та середня освіта.

Культура (література, театр тощо).

Повсякденне життя, неформальні контакти.

Family (Druviete 2000: 10–11).

У відповідях на запитання Чи є сфери життя та суспільства, у яких слід використовувати зразкову літературну мову? можна визначити ставлення респондентів до сфер використання літературної мови. Про них говорять у двох аспектах. По-перше, журналісти та ведучі програм називають конкретні соціолінгвістичні сфери, а по-друге, говорять про представників цих сфер. Більшість респондентів наголошують, що літературна мова — це різновид мови, яким слід послуговуватися в публічному просторі. У багатьох випадках, уточнюючи відповідь, вони називають сфери використання літературної мови, наприклад: державні та урядові установи; вища освіта, наука; засоби масової інформації; початкова та середня освіта; культура. До політиків, депутатів парламенту, науковців, викладачів, журналістів, ведучих радіо- й телепрограм тощо висувають вищі вимоги щодо використання літературної мови. Так, представник громадського радіо F (48 років, чоловік, ведучий популярної програми) каже: «ці люди, зокрема політики та різні зірки, є публічними особами». Говорячи про сфери використання нестандартної мови, до якої належать повсякденне життя, неформальні контакти й родина, кілька респондентів протиставляють публічний простір приватному життю.

198

KALBOS KULTŪRA | 82

ВИСНОВОК

Розмовне мовлення істотно впливає на вживання мови в публічному просторі; однак результати інтерв’ю показали, що позиції латвійської літературної мови є міцними. Під час реалізації комунікативної функції через аудіовізуальні медіа домінує стандартна мова. З одного боку, чинні правила мововживання обмежують використання інших різновидів латвійської мови на національному радіо й телебаченні. З іншого боку, самоконтроль журналістів, а також їхніх колег, слухачів і глядачів програми, і їхнє особисте переконання у важливості літературної мови зміцнюють її позиції не лише в національних, а й у комерційних аудіовізуальних медіа.

Опитані представники радіо й телебачення не говорять про всі мовні функції², відображені в журналістському мовленні; однак вони обізнані з основними функціями та сферами використання всіх різновидів латвійської мови. Говорячи про літературну мову, розмовне мовлення, сленг і субдіалекти, респонденти висловлюють міркування щодо комунікативної, референційної, фатичної, емотивної, апелятивної та естетичної функцій.

Більшість респондентів наголосили, що літературна мова — це різновид мови, яким слід послуговуватися в основних сферах суспільного життя. У кількох випадках публічний простір протиставляється приватному життю; тоді до сфер використання нестандартної мови належать повсякденне життя, неформальні контакти й родина.

У подальших дослідженнях варто було б проаналізувати мовленнєву поведінку респондентів під час підготовки радіо- чи телепередач. Це дало б змогу виявити взаємозв’язок між їхніми мовними настановами та реальним уживанням різновидів латвійської мови.

REFERENCES

Bušs O. 1979: Latviešu valodas nedialektālā neliterārā leksika jeb slengs. – Latvijas PSR Zinātņu Akadēmijas Vēstis, nr. 2, 68–77.

Bušs O. 2006: Latviešu valodas slenga leksika teorētiskā un praktiskā leksikogrāfiskā skatījumā. – Lietuviešu un latviešu sastatāmās stilistikas jautājumi, Šauļi: ŠUL, 214–224.

Bušs O., Ernstone V. 2006: Latviešu valodas slenga vārdnīca, Rīga: Norden AB.

² There was no direct question about language functions in the interviews.

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion

199

D r u v i e t e I. 1988: Par jaunatnes sarunvalodu. – Valodas aktualitātes – 1987, Rīga: Zinātne, 197–202.

D r u v i e t e I. 2000: Sociolinguistic Situation and Language Policy in Baltic States, Rīga: University of Latvia.

D r u v i e t e I. 2007: Augstākā izglītība sociolingvistisko jomu kontekstā. – Vārds un tā pētīšanas aspekti: rakstu krājums 11, Liepāja: LiePA, 138–146.

E r n s t s o n e V. 1998: Slenga elementi mūsdienu reklāmā. – Vārds un tā pētīšanas aspekti: rakstu krājums 2, Liepāja: LPA, 32–36.

E r n s t s o n e V. 1999: Latviešu valodas slenga leksika. Disertācijas kopsavilkums filoloģijas doktora grāda iegūšanai, Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

E r n s t s o n e V. 2006: Aizgūtās interjekcijas latviešu slengā. – Lietuviešu un latviešu sastatāmās stilistikas jautājumi, Šauļi: ŠUL, 370–379.

E r n s t s o n e V. 2009: Par vārdu izvēli un stilu caurspīdīgumu publiskajā saziņā. – Valodas prakse: vērojumi un ieteikumi. Nr. 4, Rīga: LU Akadēmiskais apgāds, 36–41.

F r e i m a n e I. 1993: Valodas kultūra teorētiskā skatījumā, Rīga: Zvaigzne.

K r o l ø k k e C., S ø r e n s e n A. S. 2006: Gender Communication Theories and Analyses: from Silence to Performance, Thousand Oaks, London and New Delhi: Ssge Publications.

L a u z e L. 2002: Vecuma atšķirības uzrunas lietojumā. – Vārds un tā pētīšanas aspekti: rakstu krājums 6, Liepāja: LiePA, 434–440.

L a u z e L. 2004: Ikdienas saziņa: vienkāršs teikums latviešu sarunvalodā, Liepāja: LiePA.

L o k m a n e I. 2009: Publicistikas valodas vieta funkcionālo paveidu un stilu sistēmā. – Valoda: nozīme un forma. Plašsaziņas līdzekļu valoda = Language: Meaning and Form. Mass Media Language, Rīga: LU Akadēmiskais apgāds, 5–13.

M a t t h e w s P. H. 1997: The Concise Oxford Dictionary of Linguistics, Oxford and New York: Oxford University Press.

N ī t i ņ a 2004: Moderna cilvēka valoda, Rīga: Valsts valodas aģentūra.

R o z e n b e r g s J. 2004: The Stylistics of Latvian, Rīga: LU Akadēmiskais apgāds.

R o z e n b e r g s J. 2006: Publicistikas valodas stils latviešu valodas stilu sistēmā. – Lietuviešu un latviešu sastatāmās stilistikas jautājumi, Šauļi: ŠUL, 112–121.

S p o l s k y B. 2003: Sociolinguistics, Oxford: Oxford University Press.

T h o r n b o r r o w J. 2004: Language and the media. – L. Thomas [et al.]. Language, Society and Power. 2nd ed. London and New York: Routledge, 55–74.

Gauta 2009 11 17

200

KALBOS KULTŪRA | 82

LATVIŲ KALBOS VARTOSENOS VARIANTŲ FUNKCIJOS IR SRITYS: RADIJO IR TELEVIZIJOS ŽURNALISTŲ NUOMONĖ

Santrauka

Straipsnio tikslas – apibūdinti latvių kalbos vartosenos variantų funkcijas ir sritis, išryškėjusias pokalbyje (interviu) su radijo ir televizijos žurnalistais. Buvo tiriama žurnalistų nuomonė apie literatūrinę, šnekamąją kalbą, tarmes ir kitus kalbos vartosenos variantus bei komunikacinę, referentinę, fatinę, emocinę, apeliatyvinę ir estetinę kalbos funkcijas.

Darbe remiamasi 24 pokalbiais su Latvijos radijo ir televizijos žurnalistais bei programų vedėjais. Visi tyrime dalyvavę respondentai buvo 32–48 metų vyrai. Bendra pokalbių trukmė – 883 minutės. Interviu sudarė 20 klausimų, pagrindinė jų tematika susijusi su kalbos prestižu, kalbos politika ir bendra kalbos situacija Latvijoje, žurnalistų kalbine ir komunikacine kompetencija. Tiesioginių klausimų apie kalbos funkcijas nebuvo.

Tyrimo rezultatai parodė, kad šnekamoji kalba turi nemenką įtaką viešosios kalbos vartosenai. Tačiau nenustatyta, kad latvių literatūrinė kalba patiria didesnį neigiamą poveikį, jos padėtis pakankamai stabili. Nors žurnalistai ir programų vedėjai nebuvo linkę kalbėti apie žurnalistų kalbos funkcijas, iš pokalbių buvo aišku, kad jie suvokia pagrindines latvių kalbos vartosenos variantų funkcijas ir sritis. Toliau tiriant žurnalistų kalbą būtų svarbu išnagrinėti respondentų kalbinę elgseną jiems rengiant radijo ir televizijos laidas.

Tyrimas atliktas pagal Lietuvos valstybinio mokslo ir studijų fondo finansuotą projektą Baltų sociolingvistika: kalbinė visuomenės savimonė Lietuvoje ir Latvijoje (projekto vadovė dr. Loreta Vaicekauskienė).

LINDA LAUZE

Liepājas Universitāte

Lielā iela 14

Liepāja LV-3401 Latvia

[email protected]

L. LAUZE. Functions and spheres of use of Latvian language varieties: radio and television journalists’ opinion

201