ГАЛІНА КАРАШ

Варшавський університет, Інститут польської мови

Напрями наукових досліджень: діалектологія, історія польської мови, лексикографія.

ВНЕСОК ЯНА КАРЛОВИЧА В ДОСЛІДЖЕННЯ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ. СЛОВНИК ПОЛЬСЬКИХ ГОВІРОК – СЛОВНИК-ПРОРИВ¹

Внесок Яна Карловича в діалектологію. Słownik gwar polskich [Словник польських говірок] як революційний проєкт

АНОТАЦІЯ

Šiame straipsnyje aptariamas Jano Karlovičiaus (1836–1903) indėlis į lenkų dialektologijos raidą. Didžiausią šio indėlio dalį sudaro autoriaus parengtas Lenkų tarmių žodynas. Veikalas buvo didžiulis lūžis lenkų tarmių leksikografijoje, be to, jis yra pirmasis visų tarmių žodynas ne tik lenkų, bet ir apskritai slavų kalbų plote. Karlovičius vertinamas ir kaip puikus mokslinės veiklos organizatorius. Mokslininko organizacinės pastangos geriausiai atsispindi Vilniaus valstybės istorijos archyve saugomoje medžiagoje, ypač laiškuose, kiek mažesniu mastu – Lenkijos archyvų medžiagoje. Ši medžiaga rodo, kad rinkdamas „liaudies dalykus“ Karlovičius bendradarbiavo tiek su mokslo žmonėmis, tiek su tarmių, folkloro ir plačiai suprantamos liaudies kultūros mėgėjais. Straipsnyje, atsižvelgiant į Kazimiero Nitz’o 1911 m. publikuotą kritišką Lenkų tarmių žodyno recenziją, taip pat aptariamas šio veikalo turinys ir tikslai.

¹ Підготовку статті профінансувала Рада з питань науки Литви (англ. Research Council of Lithuania). Номер договору: № VAT-36/2012. Науковий проєкт Янас Карлович — поширювач наукового й культурного життя на зламі XIX і XX століть.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалектологія, польські говірки, литовські говірки, лексикографія, Ян Карлович, Словник польських говірок.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалектологія, польські говірки, литовські говірки, лексикографія, Ян Карлович, Словник польських говірок.

78

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

АНОТАЦІЯ

The paper discusses Jan Karłowicz’s (1836–1903) contribution to the development of Polish dialectology, consisting mainly in the compilation of the “Dictionary of Polish Dialects” – a major breakthrough in the Polish dialectal lexicography and the first full dialectal dictionary in the Slavonic language area – as well as in his work as an organizer of scientific life. His organizational efforts are presented chiefly on the basis of archival materials, mainly correspondence preserved e.g. in the Lithuanian State Historical Archives and – to a lesser extent – in the Polish archives. The materials exemplify Karłowicz’s co-operation with both professional scientists and laymen (enthusiasts of folklore, dialects and of broadly understood folk culture) as far as collecting ‘folk objects’ is concerned. The paper also presents the content of the “Dictionary of Polish Dialects” with respect to the 1911 critical review by Kazimierz Nitsch.

1. ЗНАЧЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПОДВИЖНИКА ДІАЛЕКТОЛОГІЇ ЯНА КАРЛОВИЧА

Janas Karlovičius (1836–1903) daug nusipelnė puoselėdamas lenkų dialektologiją, nors šiandien jis prisimenamas tik kaip šešių Lenkų tarmių žodyno – pirmojo lenkų kalbos, ir netgi apskritai slavų kalbų, visų tarmių žodyno – tomų autorius. Karlovičius daug metų buvo nepagrįstai ir aštriai kritikuojamas kaip kalbininkas (leksikografas ir dialektologas), tačiau dabar jis atrandamas ir vertinamas iš naujo (plg. Koniusz 2001; Okoniowa 2003, 2012; Karaś 2011, 2012; Rutkowska 2012). Jau anksčiau eilinės su jo asmenybe ir veikalu susijusios metinės buvo postūmis apmąstyti jo mokslinę kūrybą ir analizuoti dialektologinius pasiekimus (Perzowa 1979). Nors Stanislovas Urbančikas (Stanisław Urbańczyk) Karlovičių nelabai vertino kaip lingvistą ir jo mokslinę veiklą aprašė labai paviršutiniškai, lenkų kalbotyros istorijai skirtoje monografijoje pabrėžė jo organizacinius gebėjimus, įvardydamas jį kaip žymų mokslinės minties skleidėją (Urbańczyk 1993: 98–99). Panašiai rašė ir Henrika Pežowa (Henryka Perzowa 1979: 426).

У 2011 році відзначали 175-ту річницю від дня народження Карловича та 100-річчя видання його найважливішої праці з діалектології — Słownik gwar polskich (далі — LTŻ); ці річниці виявили потребу всебічно проаналізувати його внесок у розвиток польської діалектології та наново оцінити усталені погляди на його наукову діяльність. Відзначення цих річниць у Польщі та Литві засвідчило необхідність досліджувати наукове життя на зламі XIX і XX століть, визначити роль Карловича як організатора й поширювача тогочасного «руху умів» (Karaś 2012). Він є надзвичайно важливою для польської науки й культури на зламі XIX і XX століть постаттю, широкі й різнобічні здобутки якої досі не були достатньо досліджені.

Straipsniai / Articles

79

HALINA KARAŚ

Дуже важливо згадати особистість Карловича й докладніше описати його внесок у дослідження діалектології, а не лише лексикографії польських говірок, який принаймні частково вже розглядався (пор. Perzowa 1979; Koniusz 2001; Okoniowa 2003; Karaś 2011).

2. ЯН КАРЛОВИЧ — ІНІЦІАТОР І ОРГАНІЗАТОР АРЕАЛЬНИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У працях, присвячених Карловичу як мовознавцю-діалектологу, досі наголошують на його авторстві Słownik gwar polskich, згадуючи кілька невеликих діалектологічних публікацій, які не мали особливого значення для розвитку польської діалектології. Це Gwara kaszubska (1898), O ile należałoby uwzględniać narzecza ludowe w gramatykach (1894) (пор. Perzowa 1979: 429). Однак Карловича оцінюють як діалектолога не за цими працями. Слід пам’ятати, що його внесок у дослідження діалектології значно більший, ніж про це писали досі. Недостатньо висвітлюють і оцінюють його діяльність, пов’язану з ініціюванням та організацією ареальних діалектологічних досліджень. Завжди наголошують на його ініціативі щодо організації ареальних етнографічних досліджень, проте їх не можна розглядати окремо, без зв’язку з дослідженнями говірок. Для Карловича етнографічні дослідження, до яких він охоче долучався, а також які планував і організовував, охоплювали як типові етнографічні, так і діалектологічні дослідження. Про це виразно свідчить його твердження у праці Poradnik dla zbierających rzeczy ludowe (1871), брошурі, у якій він закликав збирати «народні речі»:.

Спершу нагадаю, які науки користуються зібраннями народних речей: мовознавство (порівняльна філологія), лінгвістика, міфологія (релігієзнавство) та народознавство (етнографія) безпосередньо черпають із джерела народних речей і майже виключно ним живуть [...]. Мовознавство, нова галузь науки, плід думки XIX століття, лише [...] вчить, що жодну мову не можна ґрунтовно дослідити без точного пізнання її в часі й просторі [...]. Нам конче потрібен якнайповніший словник провінціалізмів (повітових слів) [...].².

У цій праці автор вимагає збирати як суто етнографічний матеріал, так і матеріали, пов’язані з народною мовою та культурою.

Переклад: Спершу нагадаю, які науки користуються зібраннями народних речей: мовознавство (порівняльна філологія), лінгвістика, міфологія (релігієзнавство) та етнографія безпосередньо спираються на народні речі й майже виключно завдяки їм існують [...]. Мовознавство, нова галузь науки, плід думки XIX століття [...] вчить, що жодну мову не можна ґрунтовно дослідити без точного пізнання її в часі й просторі [...]. Нам конче потрібен якнайповніший словник провінціалізмів (повітових слів) [...].

80

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

Про те, що його заклик не залишився непочутим, свідчить численне листування, яке засвідчує його співпрацю у збиранні «народних матеріалів» як із науковцями, так і з аматорами діалектів, фольклору та широко витлумаченої народної культури. Більшість із них були співробітниками етнографічного часопису Wisła, редактором якого був Карлович, авторами текстів, присвячених народній культурі, а часто й авторами словничків говірок окремих сіл або невеликих регіонів. Наприклад, у колекції Карловича в Литовському державному історичному архіві (F1135–10–) збереглося багато адресованих йому листів, написаних етнографами-діалектологами, нині відомими лише вузькому колу науковців³: Юзефом С. Зємбою (Józef S. Ziemba), автором Słownik prowincjonalizmów powiatu będzińskiego (gubernia piotrkowska) (1891); Августом Вжесньовським (August Wrzéśniowski), автором Spis wyrazów podhalańskich (1884); Яном Сембжицким (Jan Sembryczki), автором невеликої публікації про мазурську говірку в третьому томі часопису Wisła (1889); Юзефом Лепковським (Józef Lepkowski), автором Wiadomości o Szląsku (1849); Ігнацією Пйонтковською (Ignacja Piątkowska), названою у списку джерел СКП Карловича авторкою рукописного словничка Серадзької говірки; Меланією Парчевською (Melania Parczewska), авторкою опублікованих 1907 року Przyczynki do słownika gwary śląskiej; Йоанною Анелею Мілевською (Joanna Aniela Milewska), помилково згаданою у списку джерел СКП Карловича як авторка рукописного словничка великопольської говірки, який насправді стосується говірок околиць Цехановця на Мазовії (Ciechanowiec na Mazowszu) (див. Karaś 2011: 95); Блажейом Павловичем (Błażej Pawłowicz), автором статті Wyrazy gwarowe z okolic Tarnowa (1893); Станіславом Полячеком (Stanisław Polaczek), автором праці Powiat chrzanowski w W. Ks. Krakowskim. Monografia historyczno-geograficzna (1914), що містить словничок діалектних слів; Каролем Матіясом (Karol Mátyás), автором Słowniczek gwary ludu zamieszkującego wschodnio-południową najbliższą okolicę Nowego Sącza (1891); Щенсним Ящебовським (Szczęsny Jastrzębowski), названим у списку джерел СКП автором рукописного словничка Радомської говірки.

Цю діяльність Карловича добре характеризує лист Ігнації Пйонтковської від 1982-02-19, у якому наведено список осіб, що погодилися співпрацювати з Wisła, збираючи й надсилаючи етнографічні та діалектологічні матеріали⁴: 1. о. Прулінський (Pruliński) з Клобуцька (Kłobucko), 2. о. Годоровський (Godorowski) з Велюня (Wieluń), 3. Вишневська (Wiśniewska) зі Славенцінка (Sławencinek), 4. Леон Вінер (Leon Winer) з Коніна (Konin), 5. Крушинський (Kruszyński) з Турека (Turek), 6. Зофія Б. (Zofja B.) із Серадзького воєводства (Sieradzkie), 7. Анна Л. (Anna L.) з Пйотркова

³ Visų išvardytų žodynėlių sąrašas yra straipsnio autorės darbe – Karaś 2011, jie aprašyti internetinėje publikacijoje Dialekty i gwary polskie. Kompendium językowe, red. H. Karaś, regionų puslapiuose – žr. http://www.uw.edu.pl.

⁴ Наведено згідно з оригіналом, тобто іноді саме прізвище без імені або ініціала імені, а іноді ім’я та ініціал прізвища.

Straipsniai / Articles

81

HALINA KARAŚ

(Piotrkowskie) повіту, 8. Марія К. (Marja K.) із Серадзького воєводства, 9. о. Дроздовський (Drozdowski) із Серадзького воєводства, 10. Ванда Б. (Wanda B.) із Велюньського воєводства (Wieluńskie), 11. Станіслава К. (Stanisława K.) із Велюньського воєводства (F1135-10-115-783). Зі списку видно, наскільки широким було коло співробітників і скільки людей, зокрема й духовних осіб (католицьких священників), долучилися до територіальних досліджень під керівництвом Карловича.

3. ЗНАЧЕННЯ ВІЛЬНЮСЬКИХ АРХІВІВ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ДІЯЛЬНОСТІ ЯНА КАРЛОВИЧА

Литовський державний історичний архів важливий для досліджень діяльності Карловича. Окрім перелічених листів, тут є й інші цікаві матеріали. В архіві збереглися різноманітні діалектологічні записи автора словника, наприклад граматичні — множина називного відмінка іменників чоловічого особового роду: francia, kacia, organiścia, kamracia, wszyscy święcia, umarcia, rekrucia, studencia, swacia, wójcia (F1135-10-141-60-62), або вірш «З Дрогічина», що висміює шепелявість (F1135-10-141-42a):

Jestem šobʼe panėnecka, né ďʼewcyna Z šadowego m‘asȝta Dro jczyna Mam što złotȳh na proceńće własnej šumy I gram šobʼe na gitarė różne dumy⁵.

Зміст Вільнюського державного історичного архіву чудово відображає працю Карловича як організатора й колекціонера, пов’язану не лише з польськими, а й із литовськими говірками. Його заслуги перед литуаністикою та литовською діалектологією донедавна були маловідомі, проте останнім часом цей аспект його діяльності дедалі частіше підкреслюють. Наприклад,

⁵ Якщо записати текст відповідно до правил орфографії, він виглядав би так:

Jestem sobie panienecka, nie dziewczyna Z szadowego miaszta Dro jczyna Mam szto złotych na procence własnej szumy I gram sobie na gitarze różne dumy.

Текстові властиві дві діалектні особливості, тобто мазуракання (польськ. мазуракання, англ. мазурація): cz > c, ż > z (паніенецка, дєвчина, різне = слова загальнопольської мови паненечка, дєвчина, різне), а також так звана тут заміна одних звуків іншими: s > sz, z > ż (польськ. шадзення) — це гіперизми, що виникли через уникання мазуракання (міашта, што злотих, власней шуми = слова загальнопольської мови міаста, сто злотих, власней суми).

82

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

В архіві є велика колекція листів до Карловича від діячів і науковців Литви — це листи Йонаса Юшки (Jan Juszkiewicz), Йонаса Шлюпаса (Jan Szlupa), Йонаса Яблонскіса (Jan Jabloński), Мечислава Давейни-Сильвестрайтіса (Mieczysław Dowojna-Sylwestrowicz). Карлович особливо активно листувався з Давейною-Сильвестрайтісом і тісно з ним співпрацював. У Державному історичному архіві у Вільнюсі збереглося близько 100 листів цього суперечливого політичного діяча, «видатного шанувальника литовської мови» (пор. Sawaniewska-Mochowa 2003), написаних Карловичу; опис його здобутків у галузі литуаністичних досліджень розглянуто в окремій статті (Rutkowska 2012), тому тут лише звертаємо увагу на цю проблематику.

Варто згадати концепцію наукового лексикографічного опрацювання діалектної лексики цього дослідника, викладену в праці 1876 року Przyczynki do projektu wielkiego słownika polskiego⁶, де він писав:

Опис провінційного слова мав би дуже мало відрізнятися від опису загальнопольських слів, запропонованого вище. [...] До наведених там категорій слід було б додати лише такі: 1) подаючи вимову слова, дуже ретельно її передати; 2) точно вказати місцевість, де вживається відповідне провінційне слово; 3) зазначити, чи відоме в цій провінції також відповідне загальнопольське слово, чи ні; у першому випадку — у чому полягає різниця у вживанні провінційного слова (с. 44)⁷.

Цитата свідчить про досить близький до сучасного науковий погляд Карловича на питання діалектної фонетики та мовної географії, а також показує його розуміння взаємозв’язків між народними говорами й літературною мовою.

Карлович зробив вагомий внесок у дослідження польської мови, якою послуговуються в Литві. Чимало слів із Литви увійшло як до Lenkų tarmių žodyne, так і до не виданої за його життя праці Podręcznik czystej polszczyzny dla litwinów i petersbur szczan.... Його рукопис, знайдений у Вільнюському архіві Анною Каупуж (Anna Kaupuż) і підготовлений до публікації Ельжбетою Смулковою (Elżbieta Smułkowa) (1984), спочатку представили ці дві авторки (1984), а згодом його ґрунтовно повторно дослідила Зофія Саваневська-Мохова (Zofia Sawaniewska-Mochowa), яка написала монографію Poradnik Jana Karłowicza jako źródło poznania potocznej polszczyzny północnokresowej. Słownictwo (1990).

Текст 6 Przyczynki сьогодні загальнодоступний на вебсайті Польської цифрової бібліотеки www.pbi.edu.pl; 90 фотографій ілюструють працю, яка, як зазначено в заголовку, є окремим відбитком зі звітів Академії мистецтв 1876 року (Osobne odbicie ze sprawozdań Akademii Umiejętności 1876).

7 Переклад: Опис діалектного слова має мало відрізнятися від опису слів загальнопольської мови, запропонованого вище. [...] Крім перелічених там категорій, слід було б додати такі: 1) подаючи вимову слова, дуже ретельно її передати; 2) точно назвати місцевість, у якій уживається це діалектне слово; 3) зазначити, чи відоме в провінції відповідне слово загальнопольської мови, чи ні; спершу пояснити, у чому полягає різниця у вживанні діалектного слова.

Straipsniai / Articles

83

HALINA KARÁŠ

4. JANO KARLOVIČIAUS LENKŲ TARMIŲ ŽODYNAS – LŪŽIO ŽODYNAS

Безперечно, найважливішою працею Карловича з діалектології слід визнати Lenkų tarmių žodyne (1900–1911)⁸, що започатковує новий етап в історії лексикографії польських діалектів. Попри численні зв’язки зі словниковими працями попередніх періодів, його можна визначити як словник-перелом, який завершує другий етап і відкриває наступний період в історії лексикографії польських діалектів. Порівняно з попередніми словниками він вирізняється насамперед багатством змісту й матеріалу. По-друге, це перший і до сьогодні єдиний завершений словник, що охоплює всі польські діалекти (за винятком емігрантських), перший такого типу серед усіх слов’янських країн. Словник Карловича й досі залишається вичерпним джерелом діалектної лексики, хоча від часу його публікації було перелічено чимало його недоліків і помилок.

Lenkų tarmių žodyne Карловича досі не присвячено окремої ґрунтовної монографії, натомість досліджувалися окремі його аспекти. Варто звернути увагу на монографію Ельжбети Конюш (Elżbieta Koniusz) Polszczyzna z historycznej Litwy w „Słowniku gwar polskich“ Jana Karłowicza (2001) та кілька її статей про ЛТЖ Карловича, зокрема про експресивну лексику історичної Литви (Koniusz 2008) і спадщину Великого князівства Литовського в лексикографічних працях Карловича (Koniusz 2005a). Lenkų tarmių žodyne враховано в монографії з історії лексикографії польських діалектів (Karas 2011) та статті, присвяченій типології словників польських діалектів (Karas 2010). Лексика з Lenkų tarmių žodyne Карловича стала джерелом цікавого експерименту — реконструкції відсутньої праці Александра Осиповича (Aleksander Osipowicz) Słownik gwary augustowskiej (Nowowiejski, ред., 2009). Цей словник наведено в переліку джерел ЛТЖ Карловича як рукописний словник, а також доволі часто згадано у словникових статтях ЛТЖ під скороченням Osip. Це давало підстави вважати, що реконструйований словник буде досить повним. У статті Генрики Пежової Jan Karłowicz jako dialektolog, опублікованій у ювілейній брошурі 1979 року Poradnik Językowy, об’єктом роздумів і опису стали Lenkų tarmių žodyne та його оцінка.

Lenkų tarmių žodyne Карловича містить лексику всіх польських діалектів, яку на той час можна було зібрати з огляду на стан досліджень діалектної лексики польської мови. Виписування фрагментів текстів із джерел Карлович завершив у 1896 році; до словника не увійшло чимало опублікованих праць і рукописів, написаних пізніше. Дата завершення виписування фрагментів текстів зумовила те, що в словнику Карловича вже не було використано здобутків діалектології — наукової дисципліни, що сформувалася на початку XX століття завдяки Казімежу Нітчу (Kazimierz Nitsch). Карлович завершив виписування фрагментів текстів того року, бажаючи

⁸Після смерті автора редагування III тому завершили Геронім Лопацінський (Hieronim Łopaciński) і Вацлав Тачановський (Wacław Taczanowski), а IV–VI томи відредагував Ян Лось (Jan Łoś). ЛТЖ Карловича було видано коштом Академії мистецтв у Кракові.

84

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

встигнути об?

встигнути опрацювати великий обсяг матеріалу, зібраного за тридцять років, або принаймні виконати лексикографічну роботу настільки, щоб хтось інший міг надалі редагувати її без особливих труднощів. Про це він говорить у передмові до словника (с. 1):

Передбачаючи, що не зможу використати всього, я волів обмежитися неповними ресурсами й оприлюднити їх, аніж примножувати записи та передати їх зазвичай несприятливій долі посмертних рукописів⁹.

З часової перспективи видно, що це було правильне рішення, хоча Ніч назвав працю Карловича передчасною одразу після її появи й оцінив її дуже суворо. Однак якби цей словник не побачив світ, у Польщі й досі не було б словника всіх діалектів, адже розпочаті століття тому праці Ніча зі створення наукового словника польських діалектів просувалися і досі просуваються дуже повільно (опубліковано лише частину слів на літери A–F), а доля посмертного рукопису Карловича, безперечно, була б «несприятливою».

Тому вчений звернувся до Академії знань у Кракові, запропонувавши їй узяти під опіку підготовлюваний словник і видати його. Варто наголосити, що у заповіті він виділив значну суму на завершення словника на випадок, якщо Академії забракне коштів (пор. Koniusz 2001: 26). Він також зобов’язав свого сина Мечислава (Mieczysław) стежити за завершенням робіт. Обставини появи словника та історії робіт над ним висвітлено в чималій кількості літератури (пор., наприклад, Appel 1904; Brückner 1904; Łoś 1904; Kryński 1904; Perzowa 1979; Koniusz 2001: 14–37), тому тут розглядаються переважно зміст самого словника, його джерела, концепція й методологічні рішення, а також пов’язані з ним оцінки.

Словник Карловича містить дванадцятисторінкову передмову, у якій стисло подано інформацію про матеріали, що стали основою словника, проблеми правопису, а також висловлено подяку особам, які надали джерела (особливо рукописні словнички), і Академії знань у Кракові. У цьому аспекті його працю критикували за брак джерел — основного матеріалу — та концепції словника. Відомо, що вчений мав намір докладніше представити словник; про це свідчить речення з передмови: «завершивши працю, я напишу про це докладніше»; однак смерть завадила йому здійснити цей задум.

5. ДЖЕРЕЛА ПОЛЬСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ У СЛОВНИКУ ЯНА КАРЛОВИЧА

Огляд списку скорочень, що міститься в останньому томі словника, у якому Ян Лосіус розшифрував багато незрозумілих скорочень, доводить, що в Словнику польських діалектів використано різноманітні джерела. Тут слід перелічити:

⁹ Переклад: Передбачаючи, що не встигну використати всього, я волів обмежитися неповними ресурсами й опублікувати їх, аніж примножувати записи та приректи їх на «несприятливу» долю посмертних рукописів.

Straipsniai / Articles

85

HALINA KARAŚ

a) різноманітні за тематикою й типом публікації XIX ст. і раніших періодів (зокрема етнографічні та діалектологічні, фольклорні) — різні праці, опубліковані у виданнях Wisła, Prace Filologiczne, Biblioteka Warszawska, Rozprawy i Sprawozdania z Posiedzeń Wydziału Filologicznego Akademii Umiejętności w Krakowie, Zbiór Wiadomości do Antropologii Krajowej, твори Оскара Кольберга, пісні, казки, гумористичні вірші, легенди, перекази багатьох регіонів;

b) 24 рукописні словнички локального й регіонального характеру, зокрема з:

гірської Малопольщі (Małopolska górska) — 3,

Підкарпаття (Podkarpacie) — 2,

Ловицького (Łowickie) воєводства — 1,

Серадзького (Sieradzkie) воєводства — 1,

Келецького (Kielecczyzna) воєводства — 4,

Люблінського (Lubelszczyzna) воєводства — 3,

Краківського (Krakowskie) воєводства — 1,

Радомського (Radomskie) воєводства — 2,

Мазовії (Mazowsze) — 2,

Підляшшя (Podlasie) і Сувальщини (Suwalszczyzna) (словничок говірки з Дрогічина (Drohiczyn), Людвіка Чарковського (Ludwik Czarkowski) та Александра Осиповича (Aleksander Osipowicz) Słownik gwary augustowskiej) — 2,

Великопольщі (Wielkopolska) — 1; (інший — Я. Мілевської (J. Milewska), помилково описаний як великопольський, насправді стосується околиць Цеханова в Мазовії (Ciechanów na Mazowszu),

Литви — 1, однієї рибальської говірки з різних місцевостей;

c) усний матеріал, особливо з Литви (те, що у Словнику позначено як «Ust. z Litwy» — «Усно з Литви»);

d) двомовні й загальні словники польської мови, спеціальні словники: німецько-польський і польсько-німецький словник Мронговіюса (Mrongowiusz), Słownik języka polskiego, Słownik wileński Самуеля Б. Лінде, перші томи Słownik warszawski, Słownik górniczy Г. Лабенцького (H. Łabęcki), Słownik nazwisk botanicznych zoologicznych polskich Еразма Маєвського (Erazm Majewski), Słownik leśny, bartny, bursztyniarski i orylski Корнеля Козловського (Kornel Kozłowski), Źródłosłownik wyrazów [...] z języków wschodnich Мухлінського (Muchliński), енциклопедії (наприклад, велика енциклопедія Оргельбранда, енциклопедія сільського господарства).

Окрім рукописних словничків, із появою друкованих їх побільшало. Наприкінці VI тому, підготовленого Яном Лосем, у списку скорочень перелічено 22, не враховуючи словничків, доданих до описів говірок чи праць іншого типу. Biblioteka Warszawska, Wisła, Prace Filologiczne видані словнички — це лексичні збірки з таких регіонів:

86

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

• Цешинська Сілезія (Śląsk Cieszyński) — 2,

• гірська Малопольща (Małopolska górska) — 4,

• Підкарпаття (Podkarpacie) — 2,

• Західна Малопольща (Małopolska zachodnia), Домбровський басейн (Zagłębie Dąbrowskie) — 1,

• Центральна Малопольща (Małopolska środkowa), Келецьке воєводство (Kieleckie) — 2,

• Краківське воєводство (Krakowskie) — 1,

• Люблінське воєводство (Lubelskie) — 1,

• Південні окраїни (Kresy południowe) — 2,

• Мазовія (Mazowsze) — 3,

• Підляшшя (Podlasie) — 2,

• Мазовія і Підляшшя разом (Mazowsze i Podlasie łącznie) — 1,

• Куявія (Kujawy) — 1,

• Хелмська земля і Коцєв’я (ziemia chełmińska i Kociewie) — 1.

Якщо врахувати обидва типи словників — рукописні й друковані, — видно, що за кількістю найбільше словників походить із гірської Малопольщі — 7, Келецького воєводства — 6, Мазовії — 5, Підкарпаття — 4, Люблінського воєводства — 4, Підляшшя — 4, Східних окраїн (Kresy wschodnie) — 3.

6. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ТА ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ «СЛОВНИКА ПОЛЬСЬКИХ ГОВІРОК»

Географічні межі «Словника польських говірок» Карловича широкі. Це словник усіх говірок, який охоплює всю територію польських говірок, зокрема й східні терени, хоча й нерівномірно. Така територіальна неоднорідність матеріалу, про яку неодноразово йшлося в описах цього словника, виникла через тогочасний стан досліджень і не залежала від автора. Як відомо, переважають східні говірки, тоді як західні говірки представлені слабо, особливо говірки Великопольщі, Сілезії, а також північні польські говірки, наприклад Варм’я (Nitsch 1911 [1958]: 197, 200). Частково — як визнав сам Ніч у своїй нищівній рецензії на словник Карловича — це становище склалося з об’єктивних причин, а саме через брак відповідних систематичних досліджень на етнічних польських землях Заходу, а також через те, що автор словника не міг потрапити на території, окуповані Росією, з огляду на місце свого народження та проживання.

Хронологічні межі СГП невеликі. До нього увійшов матеріал, зібраний до 1896 року, тож хронологічно словник охоплює переважно XIX століття (насамперед його другу половину), хоча зрідка до нього включено слова ранніх століть, навіть середньовіччя. У цьому аспекті Ніч так оцінив словник Карловича:

Straipsniai / Articles

87

HALINA KARAŚ

[...] хоч у Словнику де-не-де трапляється якесь старіше діалектне слово, автор включав їх до своєї праці цілком випадково й без жодної системи, отже, маємо справу лише зі словником сучасних польських говірок (Nitsch 1911 [1958]: 196–197)¹⁰.

Зрозуміло, що в словнику кількісна й відсоткова представленість лексики окремих діалектів і діалектних регіонів вельми неоднорідна. Найбільші прогалини стосуються документування лексики Західної Польщі, тобто Великопольщі та Сілезії. Переважає лексика Мазовії, Малопольщі та неетнічних польських земель (території сучасної Литви, Білорусі й України). Ніч особливо критикував словник за слова із «сумнівною польськістю» (Nitsch 1911 [1958]: 197), зокрема за запозичення із західнослов’янських мов, які часто вживали тогочасні письменники зі східних земель колишньої Речі Посполитої, прагнучи надати своїм творам місцевого колориту. Ця лексична неоднорідність щодо всіх польських говірок спричинила негативні оцінки словника, однак слід пам’ятати, що це було наслідком тогочасного стану досліджень і браку відповідних матеріалів із Західної Польщі. Ситуація поліпшилася, і матеріали з’явилися пізніше, коли записування фрагментів тексту для СГП Карловича вже було завершене.

Інший недолік, який часто називають, оцінюючи працю Карловича, — неоднорідна локалізація (використання скорочень назв джерел замість даних мовної географії, що ускладнює користування словником) та її прогалини. Після того як у VI томі було наведено розшифровані Лосієм незрозумілі скорочення джерел, цей недолік уже не видається таким очевидним. Карлович усвідомлював важливість географії для діалектної лексики. У згаданій вище праці 1876 року Przyczynki do projektu wielkiego słownika polskiego він наголошував на необхідності точно визначати географічне поширення кожного слова й точно локалізувати кожну цитату, пов’язуючи її з відповідними селами. Погляди лексикографа на географію слів розглянула Ельжбета Конюш, яка, проаналізувавши історичну географію литовської лексики у словнику Карловича, дійшла висновку, що СГП Карловича не відступав від усталених для тієї епохи уявлень про географію слів та її місце в діалектологічних дослідженнях, а тому «в цьому аспекті він є продуктом свого часу» (Koniusz 2001: 78). У науковій літературі наголошується на цій розбіжності між теорією та практикою Карловича (пор. Karaś 1961: 361; Koniusz 2001: 65; Perzowa 1979: 435). Однак варто пам’ятати, що лексикограф насамперед користувався збірниками XIX століття та давнішими, здебільшого локалізованими лише загалом, а часом і зовсім не локалізованими (досить точну локалізацію мали лише словнички кінця XIX століття). По-друге, спроба точнішої локалізації забрала б багато часу й значно затримала б роботу над словником. Генрика Пежова (1979: 435) влучно оцінила це становище: «Карлович, максималіст концепції 1876 року, на практиці виявився реалістом. Він уклав такий словник, який лише й міг укласти».

¹⁰ Переклад: [...] хоч у словнику трапляється де-не-де якесь старіше діалектне слово, яке автор включив до своєї праці цілком випадково й без жодної системи, усе ж це словник сучасних польських говірок.

88

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

7. ЗМІСТ І МЕТА «СЛОВНИКА ПОЛЬСЬКИХ ГОВІРОК»

Сам Карлович зазначив, що в «Словнику польських говірок» міститься понад 50 000 слів (Koniusz 2001: 27). Авторка статті підрахувала, що перший том містить 7 688 статей, з них 5 209 повних статей (67,8%) і 2 479 статей-відсилань (32,2%). У середньому на один том припадає близько 7 700 статей (деякі томи товстіші). За наведеними раніше принципами підрахунку можна приблизно визначити обсяг СГП Карловича — близько 46 000–50 000 словникових статей разом зі статтями-відсиланнями. По суті, це диференційний словник, оскільки в ньому переважає лексика, відмінна від загальнопольської, хоча йдеться — як критикував Ніч — про лексичний матеріал, що належить до «повсякденного діалекту інтелігенції». Важко назвати його повним словником.

Окрім апелятивної лексики, відповідно до тогочасної лексикографічної традиції подавати вибрані власні назви у словниках народної лексики, Карлович включив до свого «Словника польських говірок» добірку різних власних назв: антропонімів, переважно імен (наприклад: Danilo, Olek, Todora ‘Теодора’, Rozwaligóra ‘ім’я персонажа казки’), прізвиськ (наприклад: Ruchała ‘жартівливе прізвисько’), прізвищ (наприклад: Szumilas), етнонімів (наприклад: Rusak / Rusek ‘росіянин’, Rusin, Rusnak ‘українець’, Szwab ‘німець’, Szwed ‘швед’), географічних назв, переважно топонімів, не лише великих польських міст (наприклад: Dłutów, Garwolin, Gdańsk, Gdów, Rado, Rudawa, Rzeszów, Rzym, Sambor, Stradom) і назв сіл (наприклад: Daniec, Balice), похідних прикметників (наприклад: rzeszowski, dłutowski) і назв мешканців (наприклад: Gdańszczanin, Rudawianka), назв країв (наприклад: Ruś), назв річок і вершин (наприклад: Dniestr, Babia Góra). Такий добір зумовив матеріал XIX століття, який Карлович узяв за основу словника. Хронологічні межі лексики, зібраної у СГП Карловича, невеликі, оскільки вона охоплює переважно лексику польських говірок XIX століття, хоча трапляються й давніші слова, іноді навіть середньовічні. Словник Карловича можна вважати синхронним словником говірок.

За задумом автора, словник мав бути призначений для широкого кола читачів, а не лише для мовознавців. Тому цитати записували за тогочасними правилами орфографії, а не за принципами фонетичної транскрипції. Призначення СГП і задум його автора добре відображає одна з перших рецензій на працю Карловича — рецензія Станіслава Добжицького (Stanisław Dobrzycki), який 1904 року писав на сторінках Poradnik Językowy:

Ця праця з наукового погляду належить до найкращих здобутків, які польська наука видала останнім часом; нею користуватиметься і дослідник польської мови — чи займатиметься він діалектологією, чи історією мови, — і психолог цієї мови; користуватиметься нею

Straipsniai / Articles

89

HALINA KARAŚ

також етнограф, соціолог тощо — і з плином часу ставатиме очевидним, як цей словник перетвориться на цілком необхідний (Dobrycki 1904: 52)¹¹.

Для цієї мети призначено великий обсяг етнографічної інформації, нерідко докладний опис різних елементів народної культури, тому словник належить не лише до мовних, а й до лінгвістичних та етнографічних словників.

8. МІКРОСТРУКТУРА СЛОВНИКА ПОЛЬСЬКИХ ГОВОРІВ

Структура словникової статті така:

a) заголовне слово виділяється розрядженим шрифтом, зазвичай це одне слово, за яким ідуть фонетичні варіанти (наприклад, у статті Adwent: Agwynt, Agwent, Jadwent, Jadwynt, Jadwint, Jadwient тощо); паралельні фонетичні форми загальнопольських слів (часто лексикалізовані) рідко ілюструються цитатами, пор., наприклад, статтю:

Cmentarz: »Centyrz« Goszcz. 132. »Polana, zwana Centyrz« Siem. 113. Rozpr. XVII, 21. »Cmentach« Aten. VI, 118. »Za cmentarzę« Hilf. 130. »Do cmąt arza« ib. »Smentarz« Kuj. I, 164. Zb. XI, 121. »Cwentarz« Zb. I, 61. »Smyntárz« Rozpr. IX, 198. «Smentárz« ib. 199. »Smińtárz« Derd. 18. »Smintárz« Kętrz 58. »Swintárz« Pr.fil. IV, 257. »Cméntárz« Wisła VIII, 147. »Smętárz« Kaspr. 111. »Cyntyrz« Cer.

b) визначення значення — найчастіше синонімічні й описові дефініції після знака =;

c) довша цитата або лише короткий контекст, що ілюструє вживання слова; за відсутності контексту — локалізація заголовного слова або його фонетичного варіанта;

d) цитати та/або локалізація слова — найчастіше скорочена назва джерела, іноді доповнена географічним поширенням слова, зазначенням його частотності, а часом етимологічною інформацією, наприклад, у заголовних словах:

Niewodniczy = старший рибалка, риболов, придворний службовець, який наглядав за виловом. Ust. z Litwy (традиційне слово, нині, мабуть, не вживається K.); Nogować = бігти, утікати. Kuj. II, 273. Wisła IV, 843.;

Siurek = негідник (нім. Schurke): »A ja ciebie siurku (łotrze) nie chcę« Kętrz. 54. [...]

¹¹ Переклад: Ця праця з наукового погляду є найкращим із того, що польська наука видала останнім часом; нею користуватиметься дослідник польської мови, коли займатиметься діалектологією чи історією мови, користуватиметься нею і психолог цієї мови, а також етнограф, соціолог тощо — з часом стане очевидним, як цей словник перетвориться на цілком необхідний.

90

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

e) після знака ‖ подаються нетипові морфологічні форми або інші значення полісемічних одиниць (B1erwa = »owca (wyraz zgrubiały; (liet. augmentatyvas«); ‖ »B1erwa = twarz szeroka i niekrztałtna – ‘platus ir nedailus veidas«), або фразеологічні сполуки (наприклад, у статті Ciepły: ‖ »’Ciepłe twoje słowo’ = jeżeli ktoś coś obiecuje, o kim wątpią, żeby dotrzymał – liet. jeigu kažkas kažką žada, dėl ko abejojama, ar ištesės žodį« Zb. I, 65), порівняння (наприклад, ‖ Błogi oset = »Carduus Mariae« у статті Błogi), або інші примітки;

f) можливе посилання на іншу статтю.

Приклад статті про однозначне слово:

Bladusia = бліда дівчина: »Виганяй волів, блідусю!« Kuj. II, 143. »(Гуси) скаламутили у ставку воду моєї блідусі« Pozn. III, 64. Wisła VIII, 491. »Мабуть, понеси мене, блідусю, гарно ошукала« Zb. IV, 154, n 229. Див. Bladunia.

Приклад більш розгорнутої статті — багатозначного слова:

Живне: »Żywnie = живий, напр., я цього таки не бачив« Rozpr. VIII, 179. »Живне, не знаю, що старому варять?« Kuj. i, 270 i 271. »То я шаблею, що собі замислиш, усе виб’ю« Zb. VII, 18. ‖ »Żywnie = єдино, лише за вподобанням, за бажанням« Święt. »Запустилися ці виродки... на всілякі, куди лишень, сторони« Zb. VII, 45. ‖ »zywnie = дуже, багато, напр., їхала на весілля, дуже плакала дорогою« (жалібно) Fed. 414. »Жалібно плакала« Rog. n 131. Див. Rzewnie.

Карлович часто добирав заголовні слова, що об’єднували цілі словотвірні гнізда або їхні частини, особливо деякі похідні слова: демінутиви чи аугментативи, а іноді морфологічно відмінні форми, зумовлені регіоном; наприклад, іменники, що різняться граматичним родом. Пор. статтю до слова Podwórze, у якій лексикограф зібрав регіональні форми, розподілені за родом, і похідні від них демінутиви, наприклад:

‖ Podwórz [...] ‖ Podwórek [...] ‖ Podwóreczek [...] ‖ Podwyrek [...] ‖ Podwyreczko [...] ‖ Podwórcę [...] ‖ Podworyszek.

З погляду редагування єдиних правил не дотримувалися: наприклад, похідні слова можуть з’являтися після знака ‖ (пор. вище Podwóreczek, Podwyreczko, Podworyszek) або на початку статті, на другому місці після заголовного слова, пор.: Cierepa, Cierepka = liche naczynko (gliniane) – лит. «маленька посудина (глиняна)». Іноді на початку статті подано дві фонетичні або морфологічні форми, поєднані як паралельні сполучником albo «або», однак у продовженні статті до заголовного слова після знака ‖ з’являються інші паралельні форми цього слова, пор.:

Бульбовини blp. або Бульбовник = »картоплиння« O. ‖ »Бульвиче або Бульвини blp. = картоплиння« Pr.fil. III, 367.

Straipsniai / Articles

91

HALINA KARAŚ

Такі морфологічно й семантично відмінні форми, іноді похідні слова, подано без знака ‖, пор.:

Bzducha або Bzdziucha = різновид гриба, рослини O. (...) »Pãkacina або Bździuch = чорна смородина « Zb. VIII, 257. »Bzdziuszka = індичка, індичка, у Литві — чорнобривці = tagetes patula« Lub. I, 68. »Bzdziuch = округла губка, наповнена пилом « pr.fil. IV, 804. Те саме в Осипа.

Попри ці недоліки, статті до заголовних слів досить зрозумілі й містять багато важливої інформації про зібрану лексику. Важко встановити географічне поширення, оскільки доводиться зіставляти бібліографічні скорочення зі списком скорочень, поданим Losius у останньому томі словника. Однак бібліографічна інформація — на цьому наголошували під час обговорення словника (пор. Karaś 1961: 361) — загалом є повною.

Цитати з джерел Karlovičius подавав, дещо змінюючи їхній правопис і уніфікуючи спосіб написання, оскільки хотів уникнути «строкатості, яка була б перешкодою для читачів» (зі вступу Karlovičiusa до LŽT). Він обрав правопис, що відповідав орфографії літературної, загальновживаної мови, розраховуючи на широке коло читачів словника. Він використав лише кілька спеціальних знаків для звуків, відмінних від загальнопольських, особливо для наголошених голосних: á, é.

9. ВІДГУКИ ПРО СЛОВНИК ДІАЛЕКТІВ ЯНА КАРЛОВІЧА

ПОЛЬСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ

Праця Карловича — як наголосила Elżbieta Koniusz — стала «предметом різноманітних оцінок, від захоплених до вкрай критичних» (2001: 7). Спочатку, як відомо, з’явилися дуже схвальні рецензії: Aleksander Brückner (1901, 1902, 1904), Stanisław Dobrzycki (1901, 1904), Władysław Nehring (1901, 1903), Adam Antoni Kryński (1901, 1907), Jan Łoś (1904). У них наголошувалося на такому:

a) новаторський характер праці Карловича, масштаб його піонерської роботи та пов’язані з нею труднощі (Брюкнер, Лось);

b) різноманітність матеріалу й велика кількість часто важкодоступних джерел (Брюкнер, Лось, Добжицький), хоча визнавали, що вони неповні, адже цей матеріал, за визначенням Лося, — це «справжнє море, яке належить випити» (за: Perzowa 1979: 432);

c) зручність пошуку потрібного слова завдяки написанню заголовного слова за нормами загальнопольського правопису (Неринг);

d) простота й точність визначення (Неринг);

e) огляд різних значень того самого слова (Добжицький);

92

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

f) зазначення рідкісних граматичних форм (Нерінгас);

g) огляд різних форм слова, його варіантів і територіальних меж (Добжицький);

h) численні цитати — «точні й ретельно дібрані цитати» — та можливість перевірити їх завдяки зазначеній локалізації (Добжицький);

i) короткі зауваги й посилання автора (Нерінгас);

j) доповнення статті до заголовного слова описом звичаїв, обрядів, одягу, етнографічними та фольклорними елементами (Брюкнер);

k) придатність словника для різноманітних лексичних досліджень, у вужчому сенсі — досліджень ономастики (Нерінгас) та етимології (Добжицький);

l) розвиток і поширення знань із діалектології (Добжицький).

Завершуючи рецензію на працю Карловича, Лосіус наголосив на її значенні не лише для мовознавства, а й для суспільства загалом:

Як кожна добра річ, «Словник польських говірок» є дуже корисною працею не лише для тих, хто спеціально досліджує мову, а й для широких кіл; з огляду ж на виконання, на багатство вміщеного в ньому матеріалу, на величезну працю, вкладену в нього, він є найпрекраснішим лавровим листком у вінку заслуг Яна Карловича та одним із наріжних каменів польського мовознавства (Loś 1904: 180)¹².

У перших рецензіях подеколи з’являлися критичні думки. Наприклад, Нерінгас звернув увагу на відсутні джерела, не завжди зрозумілі скорочення, брак інформації про деякі «загадкові», особливо іншомовного походження, слова (пор. Perzowa 1979: 432).

Першу дуже критичну рецензію написав і опублікував Ніч, коли 1911 року з’явився словник Карловича. Досі ця рецензія впливала на думки інших дослідників про словник. Творець польської діалектології дорікав аналізованому словнику за серйозні помилки — у «достовірності матеріалу» та «науковому опрацюванні». Однією з головних причин недосконалості словника Карловича Ніч назвав те, що працю укладено надто рано, без урахування ані просторових, ані часових меж, ані методологічного перелому, що відбувся в польській діалектології на початку XX століття. Адже, завершуючи виписки фрагментів тексту 1896 року, лексикограф по суті спирався лише на донаукову діалектологію. Серед помилок і недоліків, що визначають негативну оцінку словника Карловича, Ніч перелічує такі:

a) незрозумілий принцип добору слів (наприклад, враховано штучні слова, індивідуальні новотвори, слова «сумнівної польськості», зокрема різні

¹² Переклад: Як кожна добра річ, так і Словник польських говірок — дуже корисна праця не лише для тих, хто ґрунтовно досліджує мову, а й для широкого загалу; з огляду на опрацювання й багатство вміщеного в ньому матеріалу та величезну працю, вкладену в нього, це найпрекрасніший лавровий листок у вінку заслуг Яна Карловича і один із наріжних каменів польського мовознавства.

Straipsniai / Articles

93

HALINA KARAŠ

запозичення з Русі, які часто використовували письменники Великого князівства Литовського та України, щоб надати своїм текстам місцевого колориту, до лексики, що належить до «повсякденного діалекту інтелігенції», особові імена тощо);

b) неоднорідність матеріалу з географічного погляду (переважають східні говірки, надто багато периферійних говірок — не з етнічних територій Польщі, недостатньо представлені західні говірки, особливо Великої Польщі та Сілезії);

c) брак вичерпного переліку джерел та характеристики їхньої мовної цінності (посилань на праці або професійні діалектні тексти, цінні як за змістом, так і з фонетичного погляду, непрофесійні, проте надійні збірки, праці на кшталт творів Оскара Кольберга, літературні й наукові твори, популярні етнографічні праці), через що цінність дібраного лексичного матеріалу важко визначити (іноді вона неясна або сумнівна);

d) недостатня якість цих джерел (наприклад, сумнівна якість матеріалу, вибраного з пісень, гумористичних віршів і переказів, особливо зі східних територій колишньої Речі Посполитої);

e) прогалини й непослідовність у локалізації матеріалу, різні способи цитування того самого твору, неточність цитат;

f) у багатьох місцях помилковий і неповний виклад діалектної морфології, що не дає змоги скласти уявлення про територіальне поширення цих форм, а також довільний і неповний синтаксичний матеріал;

g) брак пояснень щодо структури (системи) словника та посилань;

h) орфографічний хаос, брак послідовності у використанні спрощеного написання цитат, неточність запису, нерозуміння «наукової цінності записів і нехтування кращими з них, надання переваги гіршим», брак пояснень щодо цього правопису («правила в різних місцях словника застосовуються по-різному, цілком довільно й недбало», с. 210);

i) надмірна кількість заголовних (відсильних) слів, неправильні форми заголовних слів, що виникають через «безоглядне й некритичне ставлення до джерел», «ігнорування фонетичних правил», с. 215);

j) неясна система як в окремій статті заголовного слова, так і в усьому творі;

k) відсутність обговорення системи розташування значень, невпорядкованість значень полісемічних слів.

У висновках Ніч писав:

Інша річ, що він узявся за роботу, непосильну для однієї людини, що вже під час збирання матеріалу не зміг досягти повноти, а тим паче піддати його необхідній критиці, що загалом виконання кульгає в усіх відношеннях. На цьому аспекті я мусив наголосити, тим більше що захоплених і некритичних відгуків про Словник чимало, аби ми чітко усвідомили: так працювати далі не можна, що навіть п’ятнадцять років тому він був недостатнім

94

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

чого, а сьогодні це було б прямим анахронізмом (...). Адже саме повна відсутність методики, відверта зневага до будь-якої точної та єдиної системи спричинили безмірну неточність словника, через яку йому ніколи не можна довіряти, не звіряючись із джерелами. (...) увесь задум був безумовно передчасним. Багато в чому це справді так: без докладних систематичних досліджень (...) не можна думати про якусь «побудову кодексу говірок», не лише «величного», а й скромного. Тому розглядувана праця ще не є «підвалиною» для цієї «побудови». І все ж добре, що вона існує, добре, що ми маємо хоча б такий покажчик, який водночас демонструє різноманітні недоліки в цій галузі і потребу в іншому різновиді праці — у XX столітті, — якщо ми взагалі колись хочемо мати «Thesaurus» польських говірок¹³.

Рецензент визнав працю надто передчасною, однак, попри те, що завершення другого наукового словника всіх говірок прогнозується (за нинішніх темпів роботи) аж через 40 років (Popowska-Tabor­ska 2006: 42), слід радіти, що словник, хоч і незавершений, усе ж побачив світ повністю. У цьому контексті ця думка очевидно втрачає свою вагу.

З часом оцінки Словника польських говірок пом’якшувалися: на перший план висували переваги праці та оцінювали їх з огляду на відповідність лексикографії XIX і XX століть.

Пізніші оцінки, висловлені з перспективи тривалішого часу, засвідчили, що словник Карловича є науковою працею, укладеною відповідно до лексикографічного мистецтва XIX століття й основаною на тодішніх знаннях із діалектології. Нині, через багато років після жорсткої критики словника, висловленої Ничем, оцінки демонструють значення розглядуваної праці.

Особливо важливою була думка Мечислава Карася (Mieczysław Karaś): хоча він і констатував, що словник Карловича не пропонує нових методологічних рішень, проте наголошував, що він належно відображає підґрунтя досліджень на зламі XIX і XX століть і виразно підкреслював його значення:

Без сумніву, значення «Словника польських говірок» величезне і, попри численні, неодноразово відзначені недоліки, він посідає важливе місце в розвитку польської діалектної лексикографії

¹³ Переклад: Інша річ, що [Карлович] узявся за працю, яка перевищувала сили однієї людини; навіть збираючи матеріал, він не зміг досягти повноти, тим більше — надати його на суд критиків, тож уся робота виявилася невдалою з будь-якого погляду. Цей бік справи я мав чітко підкреслити: велика кількість некритичних оцінок словника має допомогти нам ясно усвідомити, що так працювати далі не можна; очевидно, що навіть п’ятнадцять років тому словник був неповним, а сьогодні він просто був би анахронізмом [...]. Брак методичності, навіть нехтування точнішою чи цілісною системою зумовили неточність словника, якому ніколи не можна довіряти без звернення до джерел. [...] увесь задум був надто передчасним. У різних аспектах це важливо: без докладних систематичних досліджень [...] не можна думати про якусь «структуру кодексу говірок», навіть дуже скромну. Тому розглядувана праця не є «підвалинами» цієї «структури». Однак добре, що [вона] існує, добре, що ми маємо хоча б такий покажчик, який водночас указує на різноманітні недоліки в цій галузі та мету XX століття — польський діалектний Thesaurus.

Straipsniai / Articles

95

HALINA KARAŚ

надзвичайної ваги. [...] Уже під час друку праці Карловича усвідомлювали, що його словник є лише важливим етапом у розвитку діалектологічних досліджень, який підсумовує лише лексикографічний доробок XIX століття (Karaś 1961: 363)¹⁴.

Подібну оцінку 1979 року сформулювала Генрика Пержова, звернувши увагу на роль Карловича як першопрохідця в науковому мовознавстві, на його наукову концепцію опрацювання діалектної лексики, а також на тогочасні можливості укладання такого словника (Perzowa 1979: 434–435).

10. СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ «СЛОВНИКА ПОЛЬСЬКИХ ГОВІРОК» ЯНА КАРЛОВИЧА

Сучасні дослідження «Словника польських говірок» Карловича показують досі замовчувані переваги його праці, не заперечуючи очевидних недоліків і обговорюючи їхні причини. Ельжбета Конюш, дослідивши лексику історичної Литви у «Словнику польських говірок» Карловича, наголосила, що об’єктивну оцінку цієї праці слід здійснювати з погляду епохи, у якій вона постала. Якби Карлович задумав змінити раніше продуману й уже втілювану концепцію праці, відібрати й доповнити джерельний матеріал, словник ніколи не був би написаний. «Колекцію» Карловича, попри певні недоліки, з огляду на географічне охоплення сучасні користувачі вважають корисною, а не «анахронічним покажчиком слів» (Koniusz 2001: 78–79).

Так само Йоанна Оконьова (Joanna Okoniowa), головна редакторка нового «Словника польських говірок» Державної академії наук, позитивно оцінює діяльність Карловича, зазначаючи, що «покоління науковців черпали й досі черпають із нього не лише багатий матеріал, а й натхнення та ідеї для інтерпретації». Говорячи про критичну рецензію Ніча, вона наголосила, що авторитет творця польської наукової діалектології був таким великим, що «образлива, а в багатьох місцях негативна оцінка надовго „прилипла“ до словника Карловича». Лише останнім часом знову з’явився інтерес до «Словника польських говірок» як недооціненого джерела мовознавчих досліджень (Okoniowa 2003: 249).

Наведені вище оцінки «Словника польських говірок» Карловича показують, як увага до епохи його появи, довша часова перспектива та досвід, пов’язаний із роботою над новим словником польських говірок за концепцією Ніча, згодом зміненою Мечиславом Карасем, головним редактором LTŻ Державної академії наук, та його

¹⁴ Переклад: Безперечно, значення «Словника польських говірок» величезне, і, попри численні, часто підкреслювані недоліки, він надзвичайно важливий для польської діалектної лексикографії, що розвивається. [...] Під час друку праці Карловича усвідомили, що його словник є важливим етапом у розвитку діалектологічних досліджень, який підсумовує здобутки лексикографії лише XIX ст.»

96

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenkų tarmių žodynas – lūžio žodynas

послідовників, вплинув на ставлення до цієї праці. Це показує, наскільки загалом несправедливою й образливою була рецензія Ніча, попри обґрунтованість його суттєвих зауваг і наукових висновків, сформульованих уже з погляду нової епохи в науці та нової концепції діалектного словника. Автор рецензії, оцінюючи словник, приділив недостатньо уваги таким істотним чинникам, як тогочасна лексикографічна практика, стан досліджень польських народних говірок і діалектології, прагматичне прагнення якомога швидше завершити словник, надмірний обсяг матеріалу для опрацювання однією людиною тощо. Сьогодні словник і його автора справедливо оцінюють, наголошуючи, що словник Карловича й досі є важливим і неоціненним помічником у дослідженні діалектної лексики; після перевірки він є джерелом нового «Словника польських говірок» Державної академії наук. Карлович слушно вбачав у ньому «підвалини чудової структури кодексу наших говірок».

* * *

На завершення варто згадати надзвичайно точно й влучно сформульовану думку Стефана Жеромського (Stefan Żeromski) про внесок Карловича в розвиток польської діалектології, висловлену у творі «Snobizm i postęp»:

Виняткові заслуги в галузі діалектології має Ян Карлович. Він не лише домігся видання «Словника польських говірок», а й зумів знайти й заохотити цілу низку працівників, які завдяки його ініціативі та керівництву почали збирати матеріали й укладати місцеві словники. За часів Яна Карловича існував формальний інтелектуальний рух, було помітно «плин», спрямований до народознавства та збирання народних говірок (pagal: Karaś 2011: 92–93)¹⁵.

LITERATŪRA

Brückner Aleksander 1904: Prace słownikowe. – Życie i prace Jana Karłowicza (1836–1903). Książka zbiorowa wydana staraniem i nakładem redakcji „Wisły”. Warszawa, 165–176.

Bystroń Jan 1926: Wstęp do ludoznawstwa polskiego. Lwów.

Cygan Stanisław 2009: Mniej znane „dawne” quasi-kwestionariusze do badań dialektów polskich. – Poradnik Językowy 9, 59–75.

¹⁵ Vertimas: Ypatingus nuopelnus dialektologijai pelnė Janas Karlovičius. Jis ne tik išleido Lenkų tarmių žodyną, bet ir sugebėjo surasti ir paskatinti daugelį darbuotojų, kurie jo iniciatyva ir jam vadovaujant pradėjo kaupti medžiagą ir sudarinėti vietinius žodynus. Jano Karlovičiaus laikais vyko akivaizdus protų judėjimas, buvo matoma etnografijos ir liaudies tarmių kaupimo „srovė“ (pagal: Karaś 2011: 92–93).

Straipsniai / Articles

97

HALINA KARAŚ

Dobrzycki Stanisław 1904: Zdobycze językoznawstwa polskiego. – Poradnik Językowy 50–52.

F1135-10-: Lietuvos valstybės istorijos archyvas, Jano Karlovičiaus fondas.

Karaś Halina 2010: Polskie słowniki gwarowe – dzieje, typologia, metody opracowania. – Poradnik Językowy 4, 72–104.

Karaś Halina 2011: Polska leksykografia gwarowa. Warszawa: Uniwersytet Warszawski.

Karaś Halina 2012: O potrzebie badań nad życiem naukowym przełomu XIX i XX wieku. Jan Karłowicz jako animator ówczesnego „ruchu umysłowego”. – Poradnik Językowy 5 (atiduotas spaudai).

Karaś Mieczysław 1961: Z historii badań nad słownictwem gwarowym. – Język Polski 41(3), 161–180; 41(5), 355–369.

Karłowicz Jan 1878: Przyczynki do projektu wielkiego słownika. – Rozprawy i Sprawozdania z Posiedzeń Wydziału Filologicznego Akademii Umiejętności IV/1876, s. XIV–XCIV.

Karłowicz Jan 1871: Poradnik dla zbierających rzeczy ludowe, napisał dr. Jan Karłowicz, Warszawa.

Kaupuž Anna, Smułkowa Elżbieta 1984: Nieznane prace Jana Karłowicza o języku polskim na Wileńszczyźnie. – Studia nad polszczyzną kresową 3, red. J. Rieger, W. Werenicz, Wrocław–Warszawa, 82–90.

Koniusz Elżbieta 1996: Polszczyzna wileńska w „Słowniku gwar polskich“ Jana Karłowicza. – Wilno i Kresy północno-wschodnie 3, Polszczyzna kresowa, red. E. Feliksiak i B. Nowowiejski, Białystok, 125–141.

Koniusz Elżbieta 2001: Polszczyzna z historycznej Litwy w „Słowniku gwar polskich“ Jana Karłowicza. Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej.

Koniusz Elżbieta 2005: Jan Karłowicz jako językoznawca, etnograf i folklorysta – w setną rocznicę śmierci (1836–1903). – Studia Filologiczne Akademii Świętokrzyskiej 18, Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 7–17.

Koniusz Elżbieta 2005a: Dziedzictwo kulturowe Wielkiego Księstwa Litewskiego w pracach leksykograficznych Jana Karłowicza. – Kultura i języki Wielkiego Księstwa Litewskiego, red. Maria Teresa Lizisowa. Kraków: Collegium Columbinum, 145–159.

Koniusz Elżbieta 2008: Wyrazy ekspresywne z historycznej Litwy w „Słowniku gwar polskich“ Jana Karłowicza. – Annales Academiae Paedagogicae Cracoviensis. Studia Linguistica 4, red. M. Karamańska, E. Młynarczyk, E. Stachurski. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 179–186.

Kryński Adam Antoni 1904: Jan Karłowicz jako językoznawca. – Życie i prace Jana Karłowicza (1836–1903). Książka zbiorowa wydana staraniem i nakładem redakcji „Wisły”, Warszawa, 120–164.

98

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Jano Karlovičiaus indėlis į dialektologijos tyrimus. Lenky tarmių žodynas – lūžio žodynas

Leszczyński Zenon 1998: O dziewiętnastowiecznych początkach dialektologii polskiej. – Teoretyczne, badawcze i dydaktyczne założenia dialektologii, red. S. Gala. Łódź, 69–75.

Łoś Jan 1904: Znaczenie „Słownika gwar polskich”. – Życie i prace Jana Karłowicza (1836–1903). Książka zbiorowa wydana staraniem i nakładem redakcji „Wisły”, Warszawa, 176–180.

Nehring Władysław 1901: Jan Karłowicz, „Słownik gwar polskich“. Tom pierwszy A do E. 1900, str. 455, 8-e. – Materiały i Prace Komisji Językowej Akademii Umiejętności w Krakowie 1(1), 161–164.

Nitsch Kazimierz 1911: Recenzja „Słownika gwar polskich“ J. Karłowicza. – Wybór pism polonistycznych 4. Pisma dialektologiczne. Wrocław-Kraków, 1958, 195–225.

Nowowiejski Bogusław, red., 2009: Dziewiętnastowieczne słowniczki gwarowe z Polski północno-wschodniej. Białystok.

Okoniowa Joanna 2003: Jan Karłowicz. W setną rocznicę śmierci. – Język Polski 83(4–5), 246–250.

Okoniowa Joanna 2006: Stan obecny perspektywy ogólnopolskiego słownika gwarowego. – Studia Dialektologiczne 3, red. J. Okoniowa. Kraków, 11–19.

Okoniowa Joanna 2012: Słownik gwar polskich Jana Karłowicza. Dziedzictwo. Inspiracje. Wyzwania. – Prace Filologiczne (atiduotas spaudai).

Perzowa Henryka 1979: Jan Karłowicz jako dialektolog. – Poradnik Językowy 9, 426–436.

Popowska-Taborska Hanna 2006: Obecny stan prac nad „Słownikiem gwar polskich“. – Studia Dialektologiczne 3, red. J. Okoniowa. Kraków, 21–22.

Rutkowska Krystyna 2012: Zasługi Jana Karłowicza dla języka i folkloru litewskiego. – Poradnik Językowy (atiduotas spaudai).

Sawaniewska-Mochowa Zofia 2003: Polscy miłośnicy języka i folkloru litewskiego w XIX wieku. – Acta Baltico-Slavica 27, 73–95.

Sawaniewska-Mochowa Zofia 1990: Poradnik Jana Karłowicza jako źródło poznania potocznej polszczyzny północnokresowej. Słownictwo. Warszawa: Uniwersytet Warszawski.

Urbańczyk Stanisław 1993: Dwieście lat polskiego językoznawstwa (1751–1950), Kraków: Polska Akademia Umiejętności.

Woźniak Kazimierz 2000: Stan polskiej leksykografii gwarowej pod koniec XX wieku. – Słowiańskie słowniki gwarowe, red. Hanna Popowska-Taborska. Warszawa, 17–51.

ŻiPJK 1904: Życie i prace Jana Karłowicza (1836–1903). Książka zbiorowa wydana nakładem i staraniem „Wisły“, Warszawa.

Straipsniai / Articles

99

HALINA KARAŚ

Jan Karłowicz’s contribution to dialectology. Słownik gwar polskich [Dictionary of Polish Dialects] as a breakthrough project

SUMMARY

The paper discusses the contribution of Jan Karłowicz (1836–1903) to the development of Polish dialectology, and presents the “Dictionary of Polish Dialects” as a major breakthrough in the Polish dialectal lexicography. Jan Karłowicz, who has been long fiercely, though unjustly, criticized as a linguist (lexicographer and dialectologist), is currently re-discovered and esteemed as an organizer of scientific life. Karłowicz’s contribution to the research on dialects is much more serious than what it has hitherto been considered, and it involves an aspect of his work that has been scarcely emphasized and appreciated; namely, ethnographical and dialectological field studies that he initiated and organized.

His organizational work is attested in the prolific correspondence preserved e.g. in the Lithuanian State Historical Archives. It exemplifies Karłowicz’s co-operation with both professional scientists and laymen (enthusiasts of folklore, dialects and of broadly understood folk culture) as far as collecting ‘folk objects’ is concerned. The majority of his co-operators worked for the ethnographical journal “Wisła” that was edited by Karłowicz, and wrote articles devoted to folk culture, as well as compiled dialectal dictionaries of particular villages or small regions. Thus, the Vilnius archives mirror vividly Karłowicz’s work as an organizer and collector of information on both Polish and – what is important – Lithuanian dialects. His contribution to the Lithuanian studies and Lithuanian dialectology has hitherto been little acknowledged, nonetheless currently this aspect of his work is much more often pointed to.

Undoubtedly, Karłowicz’s major dialectological work is Słownik gwar polskich (1900–1911) [Dictionary of Polish Dialects] which has begun a new era in the history of the Polish dialectal lexicography. Though it still draws on previously published dictionaries, it can be described as a breakthrough project that marks the ending of the second period of the Polish dialectal lexicography and opens a new one. This conclusion is based on two features of Karłowicz’s dictionary. Firstly, as compared to previously complied dictionaries, its content and source data are immense. Secondly, it’s the first complete Slavonic dictionary (and actually the only one) covering all the dialects (except for the emigrant ones), although with a variable degree of precision. While many shortcomings of the dictionary have been pointed to from the day of its publication, it remains a valuable source of information on dialectal vocabulary. The paper discusses mainly the content of the dictionary, its sources, concept, methodology applied, as well as various opinions on the dictionary.

Įteikta 2012 m. rugsėjo 26 d.

HALINA KARAŚ

Varšuvos universitetas, Lenkų kalbos institutas

Krakowskie Przedmieście g. 26/28, 00-927 Warszawa, Polska

[email protected]

100

Acta Linguistica Lithuanica LXVII