ЮРГЕН УДОЛЬФ

Центр дослідження імен — Ґеттінґен

Ґеттінґенська академія наук

Наукові напрями досліджень: історична лінгвістика, назви водойм, Ortsnamen, прізвища.

DOI: doi.org/10.35321/all86-05

НОМІНА ГЕОГРАФІКА ЄВРОПЕЯ. БІБЛІОГРАФІЧНА ЗБІРКА ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАЗВ МІСЦЕВОСТЕЙ, УРОЧИЩ І ВОДОЙМ

Nomina Geographica Europaea. Europos vietovardžių, žemėvardžių ir vandenvardžių bibliografinis rinkinys

АНОТАЦІЯ

У статті йдеться про файл приблизно з 450 000 географічних назв, який уже кілька місяців є у вільному доступі в Інтернеті. Він доступний під назвою Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen за такою інтернет-адресою: https://adw-verwaltung.uni-goettingen.de/ortsnamen/images_lightbox.php. У тексті файл описано докладніше. Окреслено його походження, принципи та структуру, а також зазначено, що користування ним є цілком вільним і відкритим для всіх зацікавлених. У другій частині статті на прикладі, пов’язаному з переселенням слов’янських племен на Балкани, показано, як можна використовувати файл із його великим масивом даних: збірка географічних назв завдяки наведеним у ній відомостям дає змогу створювати картографування, результати яких важливі для з’ясування того, якими шляхами слов’янські племена рушили на південь.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назви місцевостей, назви водойм, назви урочищ, збірка назв, південні слов’яни.

Straipsniai / Articles

123

JÜRGEN UDOLPH

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена файлу приблизно з 450 000 географічних назв, який уже кілька місяців вільно доступний в Інтернеті. Картотека має назву Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen і доступна за такою інтернет-адресою: https://adw-verwaltung.uni-Goettingen.de/ortsnames/images_lightbox.php. У тексті файл описано докладніше. Детальніше окреслено його походження, принципи та структуру, а також зазначено, що користування ним є цілком безкоштовним і відкритим для всіх зацікавлених осіб.

У другій частині статті на прикладі міграції слов’янських племен на Балкани показано, як можна використовувати файл із його великим обсягом даних: збірка географічних назв завдяки вміщеній у ній інформації дає змогу створювати картографічні матеріали, результати яких важливі для з’ясування маршрутів, якими слов’янські племена просувалися на південь.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назви населених пунктів, гідроніми, топоніми, польові назви, збірка назв, південні слов’яни.

ВСТУП

Переконливе тлумачення географічної назви можливе лише за умови проведення ґрунтовної попередньої роботи. По-перше, необхідно ретельно зібрати історичні свідчення щодо назви, причому, звичайно, доводиться покладатися на надійні видання текстів.

По-друге, вкрай необхідно шукати подібні назви, порівняльні назви та паралелі назв — чи то для основного слова, чи то для словотвірної основи; і те, й інше має велике значення.

По суті, для цього й сьогодні чинне давнє правило ономастики: спочатку збирати, потім тлумачити. Wilhelm Eilers (1982: S. 49) висловив це так: „Спочатку збирати й класифікувати, потім аналізувати з мовно-історичного погляду!“ Усі успіхи, усі осяяння, яких я досяг у галузі дослідження назв, були здобуті саме таким чином“.

Якщо зібрано достатньо матеріалу для назви населеного пункту та її можливих паралелей, доцільним є ще третій шлях: картографування назви та її паралелей, під чим, наприклад, слід розуміти картографування основного слова, визначальних слів і елементів творення назви. Theodor Frings (1957: S. 9) чітко підкреслив це такими словами: „Den

124

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

Картам ми надаємо особливого значення. Їхній наочний характер здатен сказати більше, ніж багатослівність багатьох сторінок».

Щоб відповідати цим умовам — передусім останній — необхідна тривала збиральницька робота протягом років і десятиліть. Це стосується всіх великих ономастичних починань, наприклад і великої Sammlung польських Ortsnamen у Kraków (NMPol), давньопольських особових імен (SSNO) та Ortsnamen Литви (LVŽ I, II).

До яких цікавих результатів можуть привести Sammlung і картографування слов’янських Ortsund Gewässernamen, десятиліття тому зміг показати J. Zaimov на підставі карти поширення південнослов’янських племен (Karte 1).

KARTE 1 (Quelle: J. Zaimov 1967, Beilage)

Однак ця Karte J. Zaimov показує лише Zuwanderung слов’янських племен на Osten Balkans, тоді як Westen тут не охоплено. Цю прогалину можна заповнити за допомогою подальших Sammlung і Kartierungen інших слов’янських географічних назв. Я ще повернуся до цього питання.

Straipsniai / Articles

125

JÜRGEN UDOLPH

1. ОСНОВИ ЗБИРАННЯ ТА ВИНИКНЕННЯ ФАЙЛУ

Головна мета мого Beitrages — звернути увагу на дуже umfangreiche Sammlung географічних назв, яка вже кілька місяців є вільно доступною в Internet. Вона виникла протягом останніх 50 років. Оскільки на початку Sammlung (1970) не було ані Internet, ані ЕОМ чи Computer, Sammlung було створено єдиним можливим тоді методом: на папері. Іншої можливості не існувало. Це відповідало тогочасному науковому стандарту й було застосовано, наприклад, під час спроби створити «Neuen Förstemann» у Freiburg, а також для Sammlung NMPol у Kraków. Автор цього Beitrages кілька років тому мав можливість ознайомитися з цією Sammlung і використати її для деяких досліджень.

Нова Sammlung, про яку йдеться в цьому Beitrag, тепер вільно доступна в Internet. Вона розміщена на Internetseite: https://adw-verwaltung.uni-goettingen.de/ortsnamen/images_lightbox.php. Під час користування Datei потрібне терпіння. Це дуже великі обсяги даних, окремі складові яких можна було зберегти лише у форматі jpg, тобто у вигляді зображень. Перетворення у формат pdf було неможливим. Нижче я коротко опишу Datei та наведу Hinweise щодо користування.

Sammlung містить велику кількість географічних назв — за оцінкою, близько 450 000. Спочатку її було створено лише для слов’янського простору (сучасної та колишньої території розселення слов’янських племен). Згодом до неї почали включати також назви із суміжних регіонів, насамперед тому, що в ході роботи з’ясувалося: слов’янська територія розселення містить назви, опрацювання та змістовне тлумачення яких можливі лише із залученням також позаслов’янських топонімів і гідронімії.

Sammlung є передусім Datei посилань. Спочатку робилися спроби додавати також тлумачення й примітки до окремих назв, але величезна кількість матеріалу — слов’янська територія розселення сягає або сягала від Elbe до Kamtschatka і від Ostsee до Griechenland — невдовзі унеможливила таке розширення. У певному сенсі Sammlung можна порівняти з Register der Beiträge zur Namenforschung, Band 1–16, Heidelberg 1969, виданим R. Schützeichel і укладеним його співробітницями та співробітниками, — реєстром, яким і сьогодні можна з користю користуватися.

126

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

2. ПОБУДОВА КАРТОТЕКИ

Основою є алфавітна картотека. Вона містить приблизно 450 000 карток. Під час користування стане зрозуміло, що це відносно проста збірка; її, можливо, можна навіть назвати примітивною. Частково це пояснюється тим, що на початку створення збірки автор не усвідомлював, як саме має відбуватися цей процес і що мало розвинутися з перших невеликих починань.

Головна картотека впорядкована за алфавітом. Після одного імені Aa, отже, йдуть Aar, Abalon, Achalm тощо. Але є особливості, значною мірою зумовлені алфавітами передусім східноєвропейських мов, а також передаванням кириличних писемностей. До них належить, наприклад, розміщення -я- (після -a-), -э- (після -e-), -ć- = -c-, -č- (після -c-), -в- = -w тощо. Деталі наведено у вступному розділі «Відомості про виникнення» та «Вказівки щодо користування»; перед користуванням файлом рекомендується ознайомитися з ними.

В іншому розділі, названому «Література», можна знайти використану та розподілену за картками літературу. Там також подано розшифрування літературних скорочень, наприклад ABM = Archiwa, Biblioteki i Muzea kościelne (Bd. 1ff., Lublin 1959/60ff.). Скорочено цитовану літературу здебільшого наведено на нижньому краї карток, наприклад: «Zit. Adamy» (для: Heinrich Adamy, Die schlesischen Ortsnamen usw., Breslau 1888).

3. КОРИСТУВАННЯ ФАЙЛОМ

Процес користування можна приблизно описати так. Якщо шукають певне ім’я, наприклад Heča, діють у такий спосіб:

1-й крок: У головному файлі у верхньому рядку текстового поля натискають початкову літеру, у цьому випадку «H» (слід зауважити, що через велику кількість матеріалу час завантаження може становити кілька секунд; особливо для початкових літер B, K, P і S це може тривати довше, ніж звично для Інтернету).

Після відкриття літери «H» з’являється таке зображення:

ІЛЮСТРАЦІЯ 1: Вхідний портал до файлу

Straipsniai / Articles

127

JÜRGEN UDOLPH

Важливим є нижній рядок: з технічних причин не може бути показано файл із початковими літерами H, що дещо незвично. Унизу зазначено: «Показано зображення з початковими літерами HU. Якщо прокрутити вниз, можна побачити картки „Huba, Hualimer, Huahа“ тощо. Щоб перейти до „Heche“, потрібно клацнути вкладку HE у нижньому алфавітному рядку (див. Abbildung 2).

ABBILDUNG 2: Підрозділ вхідного порталу

Відкривається нова сторінка з назвами Heciul-Nou, Hechtenbach, Hechky, Héche, Hecha тощо. У першому рядку, серед іншого, видно таку картку (див. Abbildung 3):

ABBILDUNG 3: Картка „Héche“

Вона містить додаткову вказівку: «s. Skutil, Reg.». Розшифрування потрібно шукати у файлі „Literatur“. Для цього повертаються на початкову сторінку файлу (див. Abbildung 4).

ABBILDUNG 4: Вхідний портал картотеки

128

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

У правій частині міститься посилання на „Literatur“. Натиснувши його, відкривають наступну сторінку (див. Abbildung 5).

ABBILDUNG 5: Вхідний портал для бібліографічних відомостей

Тепер не слід натискати верхній рядок, а потрібно вибрати нижній, над яким зазначено: 6773 зображення загалом для назв із Literatur. Потім слід вибрати підпапку. Показано зображення з початковою літерою Š.

Щоб шукати „Skutil“, клацають літеру „S“. Відкривається нова сторінка з літературою, збереженою під літерою S. Картки починаються з Sächsischer Flurnamensammler, V. Sádlo, J. Sack тощо.

Прокрутивши вниз, знаходять під іменем автора „J. Skutil“ кілька назв, що починаються з „J. Skutil, Pomístní jména...“. Слід звернути увагу на запис у знайденій картці „Skutil, Reg.“ і знайти на цій картці повну назву: J. Skutil, Mikrotoponymie a oronymie Drahanské vrchoviny, Blansko 1968. У реєстрі потім знаходять назву „Héche“ і можуть переглянути відповідну сторінку. Ось зображення відповідної картки (див. Abbildung 6).

ABBILDUNG 6: Картка файлу літератури

Straipsniai / Articles

129

JÜRGEN UDOLPH

Ця картка також містить інформацію про місце зберігання публікації, у цьому випадку: «Eig. Bes.» = власність. Дані зорієнтовані на місце зберігання в Геттінгені, передусім на університетську бібліотеку та бібліотеку Слов’янського семінару.

Отже, видно, що користування файлом не є простим, і питання про те, де міститься потрібна назва та що саме, можливо, сказано про неї у відповідному місці, потребує подальшої перевірки в зазначеній публікації.

4. ПРАКТИЧНІ ПРИКЛАДИ ЗАСТОСУВАННЯ

Основна користь файлу полягає в тому, що він містить значний матеріал щодо Orts-, Gewässer- і Flurnamen великих територій Європи. Великі масиви даних необхідні для картування; висновки з карт, на яких нанесено лише 5–10 назв, навряд чи можна робити. Інакше виглядає справа, коли можна нанести на карту сотні назв. Подібна ситуація і з іншими картуваннями, зокрема в інших дисциплінах. Що ширший матеріал, то надійнішими, ймовірно, будуть результати.

5. ПРИКЛАДИ ВИКОРИСТАННЯ КАРТИ: ПЕРЕСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕН НА БАЛКАНИ

Розглянуте тут картування якомога більшої кількості Ortsnamen підтримує міркування, висловлені в давніших дослідженнях. Тут я знову звертаюся до наведеної вище карти поширення південнослов’янських племен, укладеної J. Zaimov (див. Karte 1), і хочу показати, що якомога повніше картування слов’янських Orts-, Flur- і Gewässernamen може вирішально підкріпити додатковими та надійними свідченнями помітне у J. Zaimov переселення слов’янських племен. Для цього я використовую описаний файл (Nomina Geographica Europaea).

У слов’янських мовах існують апелятиви, які різним способом походять від кореня *mok-, від якого також утворене močiti «робити вологим, мочити, замочувати, розм’якшувати (наприклад, коноплі)», здебільшого за допомогою суфікса *-dlo. Однак трапляються також утворення на -l-. Поряд із močiti існує також дієслівна основа močati, яка подібним чином може слугувати основою.

Із великої кількості слів, які тут можна було б навести, я назву лише рос. močalo «розтріпаний липовий луб», рос. діал. močilo, močalo «низьке болотисте місце, колія, став», укр. mocylo «невеликий став, калюжа, місце

130

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

у річці, де вимочують льон’, польськ. moczadło ‘болотистий ґрунт, порослий водяними рослинами, болото’, польськ., давньопольськ. (від XIII століття) moczydło ‘вологий ґрунт, болотистий ґрунт, болото, трясовина, мочар, калюжа, ставок’, чеськ., словац. močal, močalina, močalisko, močalisko та ін. ‘болото, трясовина, мочар, вологе місце на полі або луці’.

Також у словенській, лужицькій, хорватській і сербській мовах засвідчені відповідники. Із слов’янських мов запозичені алб. moçali, maçal ‘трясовина’ та угор. mocsolya ‘калюжа, мочіння конопель’.

Ось такий короткий погляд на апелятиви. Важливішим, однак, є питання, де трапляються похідні від них географічні назви, як вони поширені і де відсутні. Вирішальну роль у цьому відіграє згаданий файл.

Для згаданого словотвірного комплексу навколо *mok-, močiti, močalo, moczadło тощо у файлі можна знайти близько 200–300 назв населених пунктів, урочищ і водойм. Зокрема, це такі похідні: Moczydło, Močidło, Močidło, Moczadło, Močil, Mociul, Močul’, Moczel, Močidła, Močidła, Modschiedl, Moczydła, Močila, Močilla, Močily, Močidły, Moczyły, Močile, Motsile, Močyla, Моцѕіла, Moczadla / Moczadła, Močedla, Močály, Moczadły, Maczuły, Mačuly, Maczule, Močuly тощо. Існують також інші варіанти, фонетично видозмінені, наприклад, під німецьким, румунським та угорським впливом.

Так само часто трапляються, як і слід було очікувати у слов’янських мовах, похідні із суфіксами. Файл містить, наприклад, поширений у слов’янських мовах суфікс -ica у Mötzlich, Močialice, Moczalica. Močilnica, Moczydlnica. Močidlec, Močilec, Moczulec, Mačýlca, Močidłce. Mačališče, Močalište, Mačulišče, Močylyšč­a та ін.

Нарешті, тут я ще згадаю утворення із суфіксом *–(ь)n–ica: Močilnica, Moczydlnica. Інші утворення — назви із суфіксами *–ьc–, *–ьк–, *–ьr–, *–inьк–. Решту тут опускаю.

Ця стереотипна й, можливо, така, що сприймається як одноманітна, збірка набуває своєї цінності завдяки її картографуванню (див. карту 2).

Осередок поширення цих географічних назв лежить у західнослов’янській зоні; передусім Польща має в ньому значну частку. Крім того, привертають увагу концентрації в словацько-українському прикордонні та у Словенії. Передусім, однак, впадає в око, що східнослов’янська зона має лише незначну частку в цьому поширенні. І східні Балкани також мають лише незначну частку.

Straipsniai / Articles

131

JÜRGEN UDOLPH

КАРТА 2: Поширення močylo, močydlo та слов’янських географічних назв

Я вбачаю тут можливість для такої інтерпретації: ми знаємо, що слов’янські племена приблизно від V/VI ст. під час свого поширення на південь, мабуть, прийшли з території на північ від Карпат. Гадаю, не буде надто сміливим інтерпретувати поширення в Угорщині та Словенії як ознаку переселенського руху з території на північ від Карпат на Балканський півострів. До речі, тут окреслюється шлях переселення, якого немає на карті J. Zaimovs (див. карту 1). Поширення назв дає підстави припускати існування шляху переселення, яким користувалися щонайменше від бронзової доби, а саме шляху через Моравські ворота. Тут також, імовірно, проходила одна з гілок Бурштинового шляху, описаного ще в Tabula Peutingeriana.

За поширенням назв можна побачити, що, починаючи зі Словенії, окремі сліди слов’янських назв простежуються через Хорватію до Сербії, Албанії та Північної Македонії. Там географічні назви обриваються.

Привертає увагу те, що Румунія та Болгарія мають лише мало географічних назв або не мають їх зовсім.

132

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

ІЛЮСТРАЦІЯ 7: Бурштиновий шлях

Перш ніж робити подальші висновки, доцільно за допомогою Datei дослідити ще один апелятив у такий самий спосіб.

Для цього я вибрав слов’янське luža. Воно відоме й сьогодні як слово в українській (lǔža, lužok), білоруській (lužа, також lúžyna тощо), уже в давньоруській (luža), у польських діалектах (luža, також lužyna), у лужицькій (luža), у чеській і словацькій (louže, louž, luža), уже в давньочеській lúže, далі у словенській (luža, також lúžica) та в хорватській і сербській як luža. Воно означає, зокрема, «калюжа, водойма, заглиблення, наповнене водою, болото, ставок, багно» та ін.

Його одностайно виводять з індоєвропейських основ; у німецьку мову воно було запозичене як Lusche «нечиста рідина, ставок, скупчення рідини».

У географічних назвах його можна досить надійно засвідчити; і в цьому випадку Datei містить близько сотні назв. Я вибрав: Luž, також Lausche, Luža, Louž, Louže, Luže, Luže, а також переважно германізовані форми Laus, Laussa, Lausche, Lause, Lauße, Luscha, Lusche, Lauz und Lusua. За допомогою суфіксів утворено Lužac, Luzec, Lužec. У таких назвах, як Lužná,

Straipsniai / Articles

133

JÜRGEN UDOLPH

Щодо Loužná та подібних назв не можна з упевненістю сказати, чи походять вони від *luža, чи від *log-. В утвореннях із *-ъk-/*-ьk здебільшого наявне luža з його відповідниками: Loužek, Luzek, але остаточної впевненості досягти неможливо. На інші, здебільшого непевні, назви я тут докладніше не зупинятимусь.

Важливою тепер є картографування (карта 3).

КАРТА 3: Поширення *luža у слов’янських назвах населених пунктів

Поширення дає змогу виявити скупчення в російськомовній і білоруськомовній, у чесько-давньолужицькій та словенській мовних областях. Виявляються збіги з ареалом назв, похідних від močyło та moczydło, і чітко видно, що в напрямку Балкан ці назви досягають на заході Словенії та дещо ще Хорватії, але на сході не поширюються аж до Болгарії. Незабаром, розглядаючи інші ареали Slavischen назв, ми побачимо, що існують і зовсім інші ареали, які повністю оминають захід (Словенію, Хорватію, Албанію), натомість маючи свою область поширення на сході (Молдову, Добруджу, Болгарію).

Це Slavischen назви водних об’єктів, наявність яких у географічних назвах чітко простежує переселення Slavischen племен на південь також у східній частині Балкан. Тут ідеться про рух, який від давніх поселень на північ від Карпат прямує вздовж гірського хребта та через Молдову й Добруджу досягає Болгарії, а частково просувається ще далі на південь. Це переселення вже чітко позначив J. Zaimov (див. Карту 1).

134

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

Нижче я пропоную два приклади.

1) Слав. *močęrъ є основною формою низки апелятивів, які, як-от močýdlo та ін. (див. вище), походять від слов. mok-, moč-, наприклад у староцерк.-слов. močǫ, močiti, рос. moknutʹ «змочити, замочити, вимочувати льон або коноплі», рос. moča «сеча», укр. «сеча, дощова погода», серб., хорв. moča «розмочений шматок хліба», рос. mokva «волога, дощ, бруд» та багато ін.

2) Слав. *močęrъ засвідчується в багатьох слов’янських мовах: укр. močár, -a «болото, трясовина, мочар, заболочене місце», močęr «невеликі ставки для вимочування конопель», пол. moczar, moczara та ін. «заболочена, поросла водними рослинами місцевість; болото», давньопол. moczar «вологий ґрунт, заболочена місцевість, низинне болото, болотистий ґрунт», чес., словац. močár, močiar, močarka, močarina та ін. «заболочене, болотисте, поросле травою місце, болото, вологе місце, калюжа», болг. močúr, močar «болото, заболочене, болотисте місце, трясовина», серб., хорв. močar «болото, трясовина».

Слово запозичене в угорську як mocsár, mocsér «болото» і в румунську як mocírlə (ймовірно, контамінація з *močęr та *moči(d)l-.

Це слово можна засвідчити приблизно у 200 назвах населених пунктів, водойм і урочищ; далі я наведу лише вибірку з численних слов’янських назв: Močar, Močár, Močiar, Močar̄, Mačur, Močur, Mocsur, також у Греції як Μοτσάρα, Μουτσιάρα та ін., частково — передусім у Болгарії — з артиклем, як-от Močurjeto, Močurito.

Не бракує також утворень множини: Moczary, Močary, Mutšari, Močare, Močury та ін. Так само наявні суфіксальні утворення, як-от Močarka, Močiārka, Močorek, Moczarki, Močarki, Močarni, Močarnyj, Mocz arne, Močarna, Močarno, Močirica, Močarec та ін.

Стереотипна й монотонною на вигляд збірка під час картографування приводить до цікавого результату (карта 4).

На відміну від поширення назв, утворених від слов’ян. lužа та močid(l)o, сліди яких виявляються передусім у Словенії та Хорватії, топоніми, що мають основою *močęrъ, однозначно поширені у східній частині Балкан, тобто в Румунії й передусім у Болгарії. Цей «2-й шлях» можна підтвердити подальшими ареалами поширення назв.

Особливо типовим для цього, радше східного, поширення є слов’янське слово bagno, також bahno, у діалектах також behno.

Це слово засвідчене в багатьох слов’янських мовах, але майже повністю відсутнє в російській (тут воно засвідчене лише в районах, прилеглих до України та Білорусі): укр. báhno ‘болото, трясовина’ (похідні, як-от bahnýsko, bahnýšče, bahnovyśk’o, мають подібні значення), білорус. báhna ‘непрохідне торфове болото, болото, трясовина’, пол. bagno ‘болото, мочар’ (із

Straipsniai / Articles

135

JÜRGEN UDOLPH

Похідні форми, такі як baġnowisko), давньопольськ. bagno ‘palus, stagnum, limus’, також ‘ledum palustre’, лужиц. bahno, bagno ‘болото, трясовина, мочар; багновий багноцвіт’ (до цього належать такі похідні, як bahniško, bahniščo, bahnowizna та ін.), полабськ. bóġnö ‘болото’, чес. bahno ‘болото, мул, трясовина’, діал. також behno (із похідними, як-от bahnisko, bahniště, bahnovina та ін.), словац. bahno ‘болото, трясовина’. У південнослов’янських мовах відповідників не засвідчено, але це слово запозичене в румунську як bahnă.

КАРТА 4: Поширення *močerь у слов’янських Ortsnamen

У файлі Nomina Geographica Europaea засвідчено близько 300 Namen. Вони поширені передусім у Лужиці, Північній, Західній і Південній Польщі та в українському Передкарпатті. За допомогою великого файлу Namen, про який тут ідеться, можна засвідчити й нанести на карту такі Namen: Bagno (дуже часто), Bahno, Bahne, Begno, форми множини, як-от Bagna, Bähna, Bahna, Behna, Bahnă, суфіксальні утворення, як-от Bahneć, Bahenec, Bagenz, Bagnowce, Bagieniec, Bahn ica, Bahnita, Bagn ica, Bagienica, Bagienice, Bagiennica, Bagienek, Bagienka, Bagienko, Bagienki, Bagieneczko, Bagnówka, Bahn iúka, Bagniewko, Bagniewka, Bagniska та інші.

Поширення Namen (карта 5) дає вражаючу картину.

136

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

КАРТА 5: Поширення *bagbno у слов’янських назвах населених пунктів

Хоча апелятив особливо добре й широко поширений у західнослов’янському ареалі, назви не поширюються в напрямку Австрії та Словенії й далі на південь, у напрямку Хорватії. Виразно простежується зовсім інший шлях, що стає особливо очевидним, якщо для порівняння взяти перебіг Карпат (карта 6).

КАРТА 6: Перебіг Карпат

Straipsniai / Articles

137

JÜRGEN UDOLPH

Цілком зрозуміло, що поширення назв, утворених від bagno, відображає поширення на південь уздовж Карпатської дуги. Оскільки йдеться про слов’янське слово, не надто ризиковано припустити, що це був рух поселення, здійснений носіями слов’янських діалектів.

На прикладі цих чотирьох розглянутих слов’янських апелятивів, які можна доповнити іншими прикладами, можна показати, що слов’яни досягли Балкан різними шляхами: по-перше, переселенням із Моравської брами через схід Австрії та Угорщину до Slovenien і Kroatien, а далі до Albanien і західної Сербії аж до Західної Греції. Інше переселення відбувалося вздовж Карпатської дуги через Bukowina, Moldau, Dobrudscha (частково через Rumänien / Siebenbürgen) і нижню течію Дунаю аж до Bulgarien та східної Греції. Ці два потоки можна картографічно зобразити приблизно так, як на Karte 7.

KARTE 7: Ortsnamen und Ausbreitung slavischer Stämme

Чітко видно, що слов’янські поселенські рухи на південь відбувалися різними шляхами. Тепер за словниковим складом румунської мови можна показати, що це припущення може бути підтверджене:

1. Якщо назви вказують радше на західний шлях через Словенію та Хорватію, тоді в румунській мові відсутнє запозичення.

2. Якщо географічні назви радше дають змогу розпізнати переселення вздовж Карпат на південний схід, тобто через Молдову та Добруджу до

138

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

Румунію та Болгарію, то слов’янські слова, які є основою для відповідних географічних назв, були запозичені до румунської мови:

слов’янська румунська *jьzvorъ izvór bagno bahnă sigla sihlă, sîhla stubel ştiubeĭŭ

РИСУНОК 8: Запозичення слов’янських слів до румунської мови

Є ще один аргумент на користь припущення про різні шляхи переселення слов’янських племен. Різні шляхи також залишили свої сліди в лексиці південнослов’янських мов. Докладно цим питанням займався Попович (1960: 438–444). Із його картографувань лексики південнослов’янських мов я вибрав три карти. Спочатку слово на позначення «дощу» (карта 8):

КАРТА 8: «Дощ» у південнослов’янських мовах (джерело: Popović 1960: S. 441)

Сербське та хорватське kiša, безсумнівно, є молодшим словом порівняно з продовженнями *dъždъ «дощ», пор. польськ. deszcz, рос. dožd’ тощо. Дуже подібним є поширення слова на позначення «заліза» (карта 9):

Straipsniai / Articles

139

ЮРГЕН УДОЛЬФ

КАРТА 9: «Залізо» у південнослов’янських мовах (Джерело: Popović 1960: S. 442)

Молодшим є сербське й хорватське gvožđe, gožđe, старшим — безсумнівно з праслов’янського, індоєвропейського мовного шару походить *želežo, порівняймо рос. železo, пол. żelazo. І ще один останній приклад: слов’янське слово для «сажі» (карта 10):

КАРТА 10: «Сажа» у слов’янських мовах (Джерело: Popović 1960: S. 443)

Старішим словом, безсумнівно, є споріднене з литовським šuodžiai та давньоанглійським або давньоскандинавським sót слово «сажа» *sad’a.

140

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

З цього можна зробити висновок, що збереження архаїзмів на периферії південнослов’янської мовної території пов’язане з переселенням зі старих місць проживання слов’ян на північ від Карпат. У центрі, де згодом знову зустрілися обидва потоки розселення, виникли нововведення або закріпилися інші слов’янські слова, як-от *sad’a.

Усі три комплекси — по-перше, різні шляхи переселення, що вимальовуються завдяки неоднаковому поширенню слов’янських назв, по-друге, запозичення певних слов’янських назв водних об’єктів у румунську мову і, по-третє, архаїзми слов’янської лексики на периферії південнослов’янського мовного простору на противагу нововведенням у центрі — свідчать про те, що пізніші південні слов’яни переселилися на Балкани різними шляхами.

Тут я нагадаю про наведену вище карту 1 J. Zaimov (1967), на якій окреслено переселення слов’янських племен на півдні Балкан. Картографування вибраних слов’янських «назв водних об’єктів», уможливлене завдяки зібранню слов’янських назв у згаданому інтернет-файлі, своєрідно відображає північну частину Балкан і окреслює два великі шляхи переселення слов’янських племен: Австрія, Угорщина, Slovenien і Хорватія з одного боку, Буковина, Молдова, Dobrudscha, нижньодунайський регіон і Болгарія — з другого.

Метою цієї статті було на основі вибраних збірок і картографувань звернути увагу на можливості, які завдяки великій кількості зібраних назв у згаданому файлі Nomina Geographica Europaea (https://adw-verwaltung.uni-goettingen.de/ortsnamen/images_lightbox.php.) можуть постати для опрацювання слов’янських назв.

ЛІТЕРАТУРА

Eilers Wilhelm 1982: Geographische Namengebung in und um Iran. Ein Überblick in Beispielen, München: Verlag der Bayerischen Akademie der Wissenschaften.

Frings Theodor 1957: Grundlegung einer Geschichte der deutschen Sprache, 3. Auflage, Halle (Saale): Niemeyer.

LVŽ I – Lietȗvos vietovardžių žodynas [Словник литовських географічних назв] 1, ред. колегія L. Balode, V. Blažek, G. Blažienė, V. Kardelis, A. Ragauskaitė, S. Temčinas, J. Udolph, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2008.

Статті / Articles

141

ЮРГЕН УДОЛЬФ

LVŽ II – Lietuvos vietovardžių žodynas [Словник литовських географічних назв] 2, авт. L. Bilkis, G. Blažienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, гол. ред. L. Bilkis, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2014.

NMPol – Nazwy miejscowe Polski. Historia. Pochodzenie. Zmiany [Географічні назви Польщі. Історія. Походження. Зміни], тт. 1–15, за ред. K. Rymut, B. Czopek-Kopciuch, Kraków: Instytut Języka Polskiego PAN, 1996–2018.

Popović Ivan 1960: Geschichte der serbokroatischen Sprache, Wiesbaden: Otto Harrassowitz.

SSNO – Słownik staropolskich nazw osobowych [Словник давньопольських особових імен], за редакцією W. Taszycki, т. 1–2, Wrocław, Warszawa, Kraków: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1965–1968; т. 3–5, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1971–1980; т. 6–7, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1981–1985.

Stams Werner 1998: Atlas zur Geschichte und Landeskunde von Sachsen. F. Wirtschaft (Landwirtschaft, Bergbau, Gewerbe, Verkehr). IV. Neueste Zeit (1815–1866, 1867–1918, 1918–1945) 1, Beih. Böden nach Bodenwerten: Bodenwerte der Gemeindeflächen nach den Wertzahlen der Bodenschätzung 1934 bis 1954, за редакцією Philologisch-Historischen Klasse der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, у співпраці з Landesvermessungsamt Sachsen, Leipzig: Verlag der Sächsischen Akademie der Wissenschaften.

Udolph Jürgen 1979: Studien zu slavischen Gewässernamen und Gewässerbezeichnungen. Ein Beitrag zur Frage nach der Urheimat der Slaven, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag.

Zaimov Jordan 1967: Zaselvane na bălgarskite slavjani na Balkanskija poluostrov [Заселення болгарськими слов’янами Балканського півострова], Sofiâ: Bălgarska Akademija na Naukite.

142

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen

Nomina Geographica Europaea. Бібліографічна збірка європейських назв населених пунктів, урочищ і водойм

А Н О Т А Ц І Я

У цій статті аналізується збірка географічних назв, що налічує приблизно 450 000 назв і вже кілька місяців вільно доступна в інтернеті. Назва збірки —

Nomina Geographica Europaea. Bibliographische Sammlung zu europäischen Orts-, Flurund Gewässernamen.

Її можна знайти за такою адресою: https://adw-verwaltung.uni-goettingen.de/ortsnames/images_lightbox.php.. У статті подано детальніший опис цієї збірки. Докладніше описано її походження, принципи укладання та структуру. Також наголошується, що користування збіркою є цілком безкоштовним, а доступ до неї відкритий для всіх зацікавлених осіб.

Приклад міграції слов’янських племен на Балкани, наведений у другій частині статті, демонструє, як можна використати цю збірку з її великим обсягом даних: інформація, зібрана у збірці географічних назв, дає змогу створювати карти, важливі для з’ясування питання про шляхи міграції слов’янських племен на південь.

Подано 5 листопада 2021 р.

JŪRGEN UDOLPH

Центр дослідження назв – Геттінген / Росдорф, Steinbreite 9, D–37124 Rosdorf bei Göttingen Академія наук у Геттінгені

Робочий підрозділ дослідження Ortsnamen між Рейном та Ельбою – ономастика в європейському просторі Robert-Koch-Str. 29, D–48149 Münster [email protected]

Straipsniai / Articles

143