Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Jürgen Udolph

doi:10.35321/all90-03

Machine-translated document

This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.

Preparing document pages…

ЮРГЕН УДОЛЬФ Центр дослідження імен — Геттінген Нижньосаксонська академія наук у Геттінгені ORCID id: orcid.org/0000-0002-8475-7857

Наукові напрями досліджень: історична лінгвістика, назви водойм, Ortsnamen, прізвища.

DOI: doi.org/10.35321/all90-03

НАЗВА LEIPZIG І ГЕРМАНСЬКЕ ПЕРЕСУНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ

Назва Leipzig і германське пересунення приголосних

АНОТАЦІЯ

У цій статті розглядається етимологія Ortsnamen Leipzig. Тривалий час вважалося, що слов’янське слово lipa «липа» є його основою. Уважніше вивчення історичних написань, таких як Libzi та ін., передусім у Тітмара Мерзебурзького, який володів слов’янською мовою, привело до перегляду етимології. Однак досі не бралося до уваги, чи германські племена запозичили цю назву до чи після дії першого, або германського, пересунення приголосних. Це має вирішальне значення для з’ясування того, яку індоєвропейську лексичну групу можна вважати основою Ortsname.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Leipzig, Ortsnamen, германське пересунення приголосних, етимологія.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається етимологія назви місця Leipzig. Спочатку було поширене припущення, що її основу становить слов’янське слово lipa «липа». Однак уважніше вивчення історичних написань, особливо наведених Тітмаром Мерзебурзьким, який вільно володів слов’янською мовою, зокрема Libzi та інших, спонукало до переоцінки. Проте досі не приділяли уваги тому, чи германські племена засвоїли цю назву до чи після початку германського пересунення приголосних. Цей аспект має вирішальне значення для визначення того, яку індоєвропейську лексичну групу можна вважати основою назви місця.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Leipzig, назви місць, германське пересунення приголосних, етимологія, індоєвропейська мова.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

ВСТУП^¹

Протягом десятиліть відстоювалося припущення, що назва населеного пункту Лейпциг походить від слов. *Lip-skentstehen і може бути пов’язана з найкраще засвідченим у слов’янських мовах словом lipa ‘липа’. Ця теза пронизувала дослідження імен та історичну науку від початку наукового вивчення географічних назв і висловлювалася ще до кінця XX століття. Досить згадати як приклад праці Ернста Айхлера, Ганса Вальтера (1986: 165) та Дітера Бергера (1999: 180). Останній підсумовує це тлумачення так: «Назва 1459 Leipczigk, 1350 Lipzcik, 1213 Lipzc, Lipz є германізованою формою слов. *Lipč або *Lip´sk[o], назви лужицького поселення (1012/18 in urbe Libzi vocata = у місті, названому Libzi. Ця назва належить до верхньолуж. lipa ‘липа’ і означає ‘місце, де ростуть липи’.»

Перелом у цьому розумінні настав, коли було уважніше розглянуто найдавніші свідчення назви населеного пункту, передусім засвідчені у Тітмара Мерзебурзького (975/76–1018), який, очевидно, володів слов’янською мовою (мовами).

1. СВІДЧЕННЯ ТІТМАРА ТА КОРЕКЦІЯ ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗУМІННЯ

Викладена тут концепція вважалася беззаперечною приблизно до 25 років тому. Перелом настав, коли найдавнішу передачу назви було розглянуто уважніше: до неї належить також згадане D. Berger свідчення за 1012/18 Libzi, що походить від Тітмара Мерзебурзького, якому засвідчують добрі знання слов’янської мови. Історичні свідчення з -b зумовили перегляд слов’янської lipa/липа-етимології.

Цей нині поширений перегляд давнього Lipa-пояснення, у якому виходять із основи Lib, а не Lip(a), ґрунтується на ретельному

^¹ Роздуми про назву населеного пункту Лейпциг, де я майже десять років мав змогу працювати в галузі ономастики, повернули мене також до того часу. Це були для мене найприємніші з наукового погляду роки, які вдалося так успішно провести також завдяки плідній співпраці з іще живими лейпцизькими дослідниками назв Дітлінд Кремер (якій я особливо вдячний), Карлгайнцем Генгстом і Вальтером Венцелем.

Straipsniai / Articles

ЮРҐЕН УДОЛЬФ

урахуванні історичних свідчень назви населеного пункту, які зібрав Берндт Кеніц (2016: 443–446). Наводжу з них найдавніші:

1015 (1015/18) in urbe Libzi vocatur (Тітмар VII 25) 1017 (1017/18) ecclesia in Libzi (Тітмар VII 66) 1017 (10/17/18) in urbe Libizi vocatur (рукопис Тітмара/Корвея VII 25) 1021 (копія бл. 1300 р., пізніша повна підробка) oppidum Libziki (UB Мерзебург 60) 1050 (копія 1427–30) in burcuardo Libizken (UB Мерзебург 71) 1080 (копія бл. 1150 р.) usque Libiz (Пегауерські аннали 241) 1088/89 (копія бл. 1150 р.) Libiz oppidum (Пегауерські аннали 266) 1165/70 (копія бл. 1215 р.) Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae I 2,372; II 8,2) 1185 Albertus de Libz et frater suus burzlaus (Codex diplomaticus Saxoniae I 2,510) 1190 (Actum et datum) in Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae I 2,560) 1195 in Lipzk (Codex diplomaticus Saxoniae I 2,561) 1200 in civitate nostra Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae I 3,48) 1210 (копія бл. 1229 р.) civitatem Lipczk (Codex diplomaticus Saxoniae I 3,148) 1212 apud Libuiz fundavit (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,1) 1213 in Lipz, Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,2; II 9,3) 1215 in Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae I 3,207) 1216 Lipzenses, –ium, –ibus (Codex diplomaticus Saxoniae II 8,3) 1216 Johannes miles de Lipzc (UB Мерзебург 162) 1217 in civitate Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,4) 1219 quod ipse apud Lybzek fundavit (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,6) 1220 Lipz (2x) (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,7) до 1221 Lipzensi, in Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,8) 1221 advocatus de Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae I 3,289) 1221 in Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,8) 1222 in Lipcz (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,8) 1222 de Lipzk (Codex diplomaticus Saxoniae II 1,92) 1224 Eckehardus prepositus de Lipz (UB Мерзебург 185) близько 1225 Libzke, Lipzke (Ейке фон Репґау, Саксонське зерцало) 1229 civitas Lipczk (Codex diplomaticus Saxoniae I 3,148) 1231 in Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae II 10,3) 1232 Lipzic (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,10) 1236 Lipzk, Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,11) 1240 Lipzik (3x) (Codex diplomaticus Saxoniae II 9,13) 1248 Lipzc (Codex diplomaticus Saxoniae II 10,10)

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

1252 року Lipzk (Codex diplomaticus Saxoniae II 1,162) 1255 року Liptzk (Codex diplomaticus Saxoniae II 8,4) 1259 року civitas Lipz (Codex diplomaticus Saxoniae II 10,12) 1268 року Lypzrk (Codex diplomaticus Saxoniae II 8,6 ff.)

На цьому можна зупинитися. Подальша писемна традиція лише час від часу демонструє -b-написання. Цей перелік по суті відповідає так само всеохопним зібранням історичних засвідчень у Walther (2009: 12–14) та Eichler, Walther (2010: 129 f.).

Нового погляду на ці обставини спочатку дотримувалися передусім E. Eichler і K. Hengst. Нижче я подаю нарис перебігу корекцій, здійснених головним чином лейпцизькими дослідниками імен.

У доповіді K. Hengst, виголошеній 2000 року в Leipzig (посилання в Eichler 2001: 28, прим. 26; також докладніше викладено в Hengst 2010: 134), звернув увагу на значення -b-написань, а згодом виклав це також письмово (Hengst 2003: 165 f.): «Сучасний стан досліджень є іншим: ранні документальні засвідчення Leipzig після ґрунтовної перевірки радше вказують на первісну дослов’янську форму назви водойми, пов’язану з індоєвропейсько-давньоєвропейською основою *leibh- [...] і [...] Докладніше про цей корінь див. Udolph 1990, 136–139». У цьому зв’язку K. Hengst посилається на працю E. Eichler (2001: 28 f.), у якій автор, спираючись на ранні -b-форми, також доходить висновку про дослов’янську основу *Libьcь > Lib’c, вимовляне Lip’c. «Її можна пов’язати з індоєвропейським давньоєвропейським коренем *leib/*lība і зрештою зводити до і.-є. *lei-/lēi- ‘лити, текти, капати’.» Для апелятивного складу цього кореня E. Eichler, як і K. Hengst, посилається на Jürgen Udolph 1990: 136 ff.

Ці погляди увійшли також 2001 року до Historisches Ortsnamenbuch von Sachsen (HONBS I 577 ff.): «Найдавніші написання з *Lib можуть указувати на давньоєвропейський (і.-є.) корінь *lei(b)- ‘лити, текти’ і, таким чином, ґрунтуватися на гідронімі *Lei-b, який ослов’янився до *Lib і був розширений слов’янськими суфіксами, такими як -ьc- (-ьc або -ica). Тоді ойконім був перебудований за допомогою слов’янського суфікса та уподібнений до слов’янського *lipa ‘липа’: дав.-с.-луж. *Lip’sk(o) від *lipa ‘липа’ + суф. -skъ- ‘місце лип’. Однак найдавніші засвідчення допускають також іншу основу з тим самим значенням, а саме дав.-с.-луж. *Lip’c, давнішу *Lipьcь. Унаслідок дифтонгізації i в кореневому складі та вставлення i між шиплячими й суфіксом -k утворилася сучасна офіційна назва». Цей погляд згодом набув широкого поширення; докладно його обґрунтовано у Walther (2009: 14), де припускається, що «зміна назви від *Lib(i)z > *Lip’skвідбулася лише в останній третині XII століття»,

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

тобто після заснування міста близько 1165 року [відбутися]». Цей погляд міститься також у відповідній статті Deutsches Ortsnamenbuch (2012: 359) та в Eichler (2007: 82), які наголошують: «Оскільки Thietmar von Merseburg дуже ретельно відтворює слов’янські звучання, а найдавніші написання мають –b–, слід припускати давню назву водойми *Lib, поширену також в інших частинах Європи як назву водойм і можливу й тут, так само як назви водойм цього регіону — Luppe, Parthe, Pleiße тощо — очевидно, мають індоєвропейське походження».

Нарис дискусії в Leipzig, у якій брали участь передусім E. Eichler, K. Hengst і H. Walther, подає Walther 2009. Було виправлено попереднє пояснення, що ґрунтувалося головним чином на засвідченнях назв із –p–, і на підставі ранніх писемних засвідчень із –b– розроблено згадану вище етимологію, яка вела до кореня *leibh (Однак цей підхід потребує уточнення щодо кінцевого приголосного кореня; див. нижче).

Докладний виклад проблематики назви, включно з новою інтерпретацією та деякими іншими новими аспектами, зрештою подають Walther 2009 і Eichler, Walther (2010: 129–133). Останні вбачають за підходом Libl̥[z радше не назву водойми, а ‘багату на річкові води, вологу, глинисту місцевість’ і наполегливо вказують на багатство водними ресурсами території поблизу Leipzig. Кількома сторінками далі також Hengst (2010: 135) вказав на «багатий на водотоки Leipzig ландшафт».

2. КОНТРРУХ: ЧИ НЕ МОЖНА, З УРАХУВАННЯМ –B–НАПИСАНЬ, УСЕ-ТАКИ ОБҐРУНТОВАНО ВВАЖАТИ СЛОВ’ЯНСЬКУ ЕТИМОЛОГІЮ ЙМОВІРНОЮ?

Звичайно, можна спробувати — і такі спроби вже робилися — пояснити назву Leipzig зі слов’янської, враховуючи давні засвідчення з –b–, як-от Libzi, Libizi тощо. Цю можливість K. Hengst обговорював уже раніше й зазначав (Hengst 2010: 135): «Отже, знову постає питання, чи взагалі слов’янська мова дає змогу пояснити b-форми в ранній традиції ойконіма Leipzig». Він розглядає кілька слов’янських коренів, які за певних умов могли б бути релевантними, але зрештою робить висновок (2010: 137): «Ойконім Leipzig, що відповідає передбачуваній вихідній формі дав.-с.-луж. *Lib-c, у дав.-с.-луж. мовному просторі є абсолютно поодиноким».

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Такої ж думки дотримувався Walter Wenzel (2017: 171): «Оскільки в слов’янській мові не вдалося засвідчити кореня *lib, який міг би стосуватися цієї назви, Karlheinz Hengst реконструював [...] германську назву *Libja ‘місце в багатій на річкові води місцевості’.» За W. Wenzel, слов’яни перейняли цю назву, «інтегрувавши її до слов’янської системи назв і додавши до неї суфікс праслов. *-bsъ. Так виникла форма *Libъskъ, після випадіння редукованих голосних — *Libsk, а звідси через уподібнення b до s — *Lipsk» (там само).

Проти цієї та подібних думок B. Koenitz (2016) рішуче виступив у журналі Namenkundlichen Informationen, що вже чітко видно з назви його статті: «Leipzig — походження назви є суто слов’янським!» Koenitz — услід за новішими дослідженнями — виходить із засвідчених форм із -b- і вбачає в них давньосорбську основну форму *Libci/*Libce, утворену як множину назви жителів на основі *libc ‘худа, слабка, квола людина’.

Він намагається обґрунтувати це пояснення, з одного боку, низкою подібно структурованих і семантично зіставних чеських назв поселень, а з другого — історичними засвідченнями кореня *lib у кількох слов’янських мовах. Крім того, Koenitz ставить під сумнів, що пізніші форми назви, які містять -zik-, -zk, -zigusw., первісно відображають суфікс -sk. Імовірніше, йдеться про ранню альтернативну здрібнілу форму *Libcky, яка посилює характер топоніма як прізвиська; водночас форми Lipsk, Lipsko сучасних польської, лужицької та чеської мов, імовірно, є результатом інтерпретації (писемних і усних) германізованих форм XIV століття.

Зокрема, проти інтерпретації, що виходить із форми з -b-, свідчать 5 пунктів:

1. Двічі засвідчена у Thietmar нотація <Libzi> не дає підстав виводити форму назви *Libc.

2. Засвідчені у Thietmar форми Libziki, Libizken дуже схожі на слов’янські форми множини.

3. Можливість слов’янської етимології було перевірено лише побіжно й поспішно відкинуто на користь дослов’янського, лише реконструйованого (германського) позначення води.

4. Очевидно, пошук у слов’янському мовному матеріалі від самого початку також обмежували аспектом потенційно називального — передусім «багатого на річкові води» — ландшафту.

5. Виведення від назви особи або особового імені не розглядалося.

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

Власна пропозиція Koenitz, як уже зазначалося, полягає в тому, щоб пов’язати назву населеного пункту із (слов’янським) позначенням особи. Libzi слід пояснювати як Libči і пов’язувати з первісним називним відмінком множини *Libci, старосорбським *libc < *libcь ‘худорлява, слабка [чи подібна] людина’ тощо. За Koenitz, порівняльною назвою є чеська назва населеного пункту Slabce < *Slabbcь/ *Slabbce, що походить від чеськ. slabec ‘слабак’.

Невдовзі після цього K. Hengst висловився щодо цієї позиції й насамперед наголосив, що «в слов’янській топонімії від Рюгена до Чорного моря, а також між Уралом і Північно-Східною Баварією [...] не можна знайти жодної порівнянної географічної назви з основою *lib», і тому, ймовірно, слов’яни запозичили цю назву, а не створили її (Hengst 2016: 462). Далі у своїй статті він розглядає питання, чи можна знайти слов’янську географічну або поселенську назву з історичною традицією, за допомогою якої можна було б засвідчити наявність слов’янського *lib у топонімічній сфері. Праслов’янський корінь *libb із мінливим значенням ‘слабкий, непоказний, худий, нежирний’, а також із різними відповідниками в окремих слов’янських мовах уже близько століття добре відомий як спадщина праслов’янської доби. «Однак і досі бракує топоніма, точно відповідного цьому *libb. Якщо дослідження зможе виявити такий топонім, різко зросте ймовірність того, що первісну слов’янську форму назви нашого сучасного Leipzig також можна буде з ним пов’язати, а отже, що спочатку мало місце слов’янське найменування» (там само: 463). Але, попри це застереження, K. Hengst по суті приймає пропозицію B. Koenitz і вбачає в ній «надійну слов’янську вихідну форму для ON Leipzig» (там само: 475).

Цієї позиції по суті дотримується й W. Wenzel (2016) у короткій статті. Разом із B. Koenitz він вважає сумнівним припущення про германський та/або слов’янський композит *Libьcь або *Libьsk(o) ‘місце в території з великою кількістю річкової води’ і приймає його старосорбську основу *Lib́cě ‘поселення слабаків, немічних’ від праслов’янської основи *libь ‘слабкий, худий, хворобливий’ або також ‘поселення родини’ Libьc´, із *Libьcь як особовим ім’ям. Це тлумачення додатково підтверджується російськими прізвищами Liba, Libov, а із залученням чеських назв населених пунктів Studce, Trubce, Chylec тощо основу *Libčě ‘поселення слабаків’ як прізвисько слід вважати прийнятнішою, ніж ‘поселення родини Libьc´’.

Але постає питання: чи переконує слов’янська етимологія з основою *Lib-?

Це, найімовірніше, сумнівно тому, що бракує порівняльних назв. Koenitz (2016: 441 слушно зазначив, що раніше

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

загальноприйнятий зв’язок назви Leipzig зі слов’янським lipa ‘липа’ «підтримувався достатньою кількістю інших ON у слов’янському оточенні (чеських, польських, верхньо- та нижньосорбських, полабських, пор. Hey 1893: 250)». Але тоді потрібно також запитати, чи так само стоїть справа у випадку Leipzig (з основою на -b-). Тому й з інших боків неодноразово вказували на відсутність переконливих слов’янських порівняльних назв; пор. Hengst 2010: 137 і Wenzel 2017: 171. Цю проблему B. Koenitz намагався розв’язати, залучаючи можливі паралелі назв.

Щоб дійти переконливої відповіді, доцільно звернутися до збірки географічних назв, яка вже близько 2 років є у вільному доступі в Інтернеті. Я неодноразово посилався на цю збірку приблизно 450 000 назв, значна частина яких має слов’янське походження (пор., наприклад, Udolph 2021, 2022, 2022a, 2023). Вона доступна в Інтернеті на сторінці https://adw-verwaltung.uni-goettingen.de/ortsnamen/images_lightbox.php. Там рекомендується пошукати слов’янські географічні назви, які могли б указувати на основу Lib і таким чином містити орієнтири для можливої слов’янської етимології. Результат є значним. Ось перелік більшості назв, наведених там:

Lib, Liba/Libauа, Libče/Libči, Libec, Libeč, Liběč, Liběchov/Libín, Libeň, Libchava/Libchavy, Libice/Libici, Libkov, Libno, Libouň, Liban, Libanovo, Libanja, Libarna/Livorno/Liburni/Liburnia, Libawa, Libbehne/Libenow, Libbich, Libčice, Libčany, Libě, Liběčhovka, Libeč, Libědice, Libehna, Libeličě, Libějice, Libelose, Libelj, Libenica, Libenka, Libenize, Libeniczа, Libera, Liber, Liberec, Liberk, Liběšice, Libeš, Libešovice, Libetova, Libětice, Libhošť’, Libigž/Libiažka/Libigž/Libienz, Libice, Libič, Libice, Libič, Libichowa, Libingen, Libina, Libiszka, Libišany, Libiš, Libiv, Libitz, Libnitz, Libniza, Liboň, Liboměřice, Libosváry, Libova, Libouchec, Libovište, Libovia, Libow See/Libowe See, Libová, *Libovl, Libow See, Libovje, Liboviža, Libovište, Libra, Libražd, Librantowa, Librówka, Libřice, Libri, Libuchova/Libuchovka, Libusza/Libuszka, Libuše, Libušin.

Ось і весь перелік назв, зафіксованих у згаданому інтернет-файлі. Їхня численність показує, що припущення, ніби назву населеного пункту Leipzig можна вивести зі слов’янської основи з -b-, досі аж ніяк не було перевірене на наявному матеріалі назв населених пунктів. До згаданого тут неодноразово інтернет-файлу необхідно звертатися.

Однак перевірка численних назв показує, що кількість тих із них, які могли б бути пов’язані з припущеною слов’янською основою для Leipzig, істотно скорочується. Неможливо подати тут повний аналіз усіх назв, але можна виокремити різні групи, що з цілком різних причин

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

жодним чином не можуть бути пов’язані з основою *Liběče «поселення слабких, немічних» або «поселення родини» Libčć з *Libъcь як особовим ім’ям.

Під час переліку назв я не наводжу докладніших джерельних посилань; усі їх можна переглянути й перевірити в інтернет-файлі.

Можна виокремити такі групи:

1. Утворені за допомогою інших суфіксів такі назви, тому зв’язок із ними малоймовірний: L ibanovo, Ortsname in Makedonien (Vasmer 1970: 206); Liebelose, Libelose, назва водойми в Horst (Східна Померанія), 1180, 1208 Niflose, 1618 LeweloseFluss (Bosse 1939).

2. Назви іншого походження або похідні від особових імен: Libbich, німецька назва (Gansleweit 1982: 190 f.); Liberec/Reichenberg, Liberk, Libochová Dolní und Horní, villam Lubchow, Lybochau, Libochovice, Libuchová, Libuchovka, Libusza, Libuše, Libušin, Liebiezka, Libiszka, Libíšany, Libšany, Libív, Liběvi, Libievi, Lubiana, Libbehne, Llaben, Libene, Libražd, Librantowa, Parambam Elbrandi, de Poramba, Poręba Elbranda, Hildebranda, Librówka, Liber, Libań, *Lebán ja, Libějice, Lubějovici, Libějovici, *Libějovice, Libouchec, Lupuche (Profous 1949: 600 f.).

3. У країнах, заселених слов’янами нині або в минулому, часто трапляються назви населених пунктів і водойм, молодші форми яких із Lib походять від розвитку L(ъ)ub (на це вже вказував також Hengst 2009: 26). Тут можна назвати: Liběchov, Libín, Liběchovka, Libín, Liba, для яких старші форми вказують на основу *Lub.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Це стосується також деяких чеських, моравських і словацьких назв населених пунктів, як-от Libeň (докладно про це див. Profous 1949: 581), а також Libchava, Libchavy, Libčány, Libědice, Liběšice, Libice, кількох населених пунктів у Богемії та Моравії (там само: 581 ff.; Hosák, Šrámek 1970: 525 f.), Libavá, Libavá Stará, Libhošť, Libina Moravska und Německá, Libinky. Libeř, Libeš, Liběšice, Libešovice, Libiš, Libohošť, Libice, Libče/Libči, Libec, Liběč, Libiva, Liboměřice, Liboš, Libosváry, Libřice та решти бібліографічних відомостей.

У Польщі також трапляються відповідні утворення, наприклад Libiąż, назва населеного пункту на південний схід від Katowice, 1405 Lubansz тощо; від неї походить назва водойми Libiążka (HE IX 59 f.); Libichowa, назва населеного пункту на південний схід від Kraków, 1262 (копія XVII ст.) Lubichowa, Lubechowa, Lubichowa (SHGZ III 601 f.).

І в слов’янських назвах у Німеччині також простежується цей розвиток: Groß und Klein Liebitz, Lubicze, Libow See, Libowe See, Liebon, Liboń, Leubobel, Lobebyl, Lieben, Liebono, Liebau, castrum Lübaw e, Lubow, Libehna, Lubene, Libene, Liebschütz, Lubezic, Libbenichen, Lubanovitz та решта відомостей.

Цей розвиток також часто спостерігається в південнослов’янських назвах; так, France Bezlaj (1969: 12) наводить Libanja, an der Lybon; Libušnje, Glibusna; Libeliče/Leifling, Liwuelich; Libeliče, Liflach, Libelj, am Lubel, Libenica, Libija, Libonja, Libeliče, Libić, Libovište, назву населеного пункту поблизу Ohrid (Rospond 1937: 16). У деяких назвах — передусім назвах водойм — спостерігається

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

однак, мусили мати сумніви щодо цього пояснення. Нижче це питання буде розглянуто.

Відповідні слов’янські назви трапляються також у Греції: Libova, грец. Λίμποβες, Γλίμποβα (за Malingoudis 1981: 63 — похідне на -ov від особового імені Libo, скорочена форма повного імені Libo-mir), а також Liboviž’a, грец. Λιμποβίζια, посесивне утворення із суфіксом -ja від ОІ Libovidь < Ljubovidь (там само). Phaedon Malingoudis відносить сюди також — усупереч Max Vasmer — назву місцевості Λιμποβίσı в Аркадії, що походить від слов. Libovižь (Libovidь + jь).

Такий самий рефлекс Libo замість Ljubo засвідчений також в Албанії: Libounik – Libonik (Slišichev 1931: 271), Libouša (там само: 302).

4. Інші слов’янські назви місцевостей, безперечно, походять від слов’янського lipa ‘липа’. Мені відомі: Libingen, назва урочища біля Глоссена (Льобау), < lipina (Hoffmann 1959: 39); Libitz на Рюгені, 1386 Lypitze (Trautmann 1949: 43). Bezlaj 1961: 344 f. вбачає такий розвиток також у назві річки Libniza (у такій формі згаданій у копії (XII століття) грамоти 1002 року), притоці Сори в Словенії.

На цьому я можу завершити перелік численних слов’янських назв, які могли б ґрунтуватися на основі Lib. Якщо назву Leipzig, 1015 р. і далі in urbe Libzi, in Libzi, Libizi тощо, хотіли б пояснити зі слов’янської, слід було б очікувати, що знайдуться паралелі. Однак, очевидно, це не так.

3. ЩО ЦЯ ЗБІРКА ГОВОРИТЬ ПРО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ТЛУМАЧЕННЯ LIB’CI АБО ПОДІБНЕ ДЛЯ LEIPZIG?

1) Очевидно, паралелей немає.

2) Ніщо не свідчить на користь тлумачення за допомогою слов’янського лексичного або ономастичного матеріалу.

3) Суфікс *-ьсв, який B. Koenitz припускає в назві місцевості, трапляється у варіантах *ьсв, *-ьса, *-ьсе, *-ьci у численних слов’янських назвах водойм, місцевостей і урочищ; його можна знайти, наприклад, у Jilec, Gnilec, Blatec, Izvorec та у порівнюваних формах множини Izvor-ci, Ozer-cy, Blat-ci, Brloš-ci, Bron’-cy (пор. Udolph 1979: 587 f.).

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

4) З цього випливає, що цей суфікс у процесі слов’янізації міг приєднуватися також до неслов’янських або дослов’янських основ. Цю думку буде розглянуто далі. Однак для цього — як останнім часом неодноразово пропонували — слід вийти за межі слов’янського матеріалу, адже паралелі назв для топоніма *Libъ тощо трапляються також саме в географічних назвах поза межами слов’янської території розселення.

5) Як уже було викладено в іншому місці — тоді ще безвідносно до топоніма Leipzig (на той час переважала думка, що назва походить від слов’янського lipa ‘липа’) — існує понад дюжину гідронімів також поза межами слов’янської території розселення, які, ймовірно, сходять до основи *leib (Udolph 1990: 136–141). У дослідженнях, опублікованих відтоді, було вказано на запропонований мною тоді індоєвропейський корінь *leib- (іноді помилково також: *leibh-) і встановлено зв’язок із топонімом Leipzig (наприклад, Hengst 2003: 165 f.), але укладання переліку пов’язаних із ним гідронімів не здійснювалося, так само як і переліку надзвичайно важливого давньогрецького мовного матеріалу, який як основа для давніх гідронімів є особливо придатним. Проте тут абсолютно необхідно ще раз навести відповідний матеріал, доповнивши й виправивши його.

4. *LEIB–, *LOIB–, *LĪB–, *LĪB– У ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГІДРОНІМАХ

Основа *leib тощо (а не *leibh-) випливає з апелятивного складу грецької мови; див. про це нижче. Пошук і укладання переліку ймовірно споріднених гідронімів показує також, що, здається, існують похідні від різних ступенів аблаута. Водночас не завжди можна впевнено розрізнити, чи лежить в основі довгий голосний, чи дифтонг.

Наступні назви, очевидно, можна пов’язати з коренем *leib-, *loib-, *lib-, *līb:

a) *–ei–:

Надійного підтвердження цього ступеня аблаута я не можу навести. Можливо, сюди слід віднести гідронім *–ī– Ľubica, наведений нижче.

Straipsniai / Articles

JŪRGEN UDOLPH

b) *−oi−:

Похідне −n− від цього ступеня аблаута можна припускати в засвідченій у Птолемея назві поселення Λοιβάνα на території кельтіберів (Holder 1904: 280).

Найважливішим представником на користь припущення про ступінь аблаута *−oi−, на мою думку, є гадана основна форма *Loibā для назви річки Łeba/Leba — приблизно 150-кілометрової притоки Балтійського моря біля Łeba/Leba, на північний захід від Gdynia/Gdingen. Цю назву разом із назвою озера Łebsko, німецькою Leba-See, і назвою поселення Łeba/Leba, розташованого біля Балтійського моря, детально розглянуто в іншому місці (Udolph 1990: 136–141).

Історичні засвідчення (перелік: Udolph 1990: 136 f.; Babik 2001: 439) не демонструють значних варіацій: 1140 (копія початку XIII ст.) ad Lebam, 1182 Leba, 1188 (копія 1370 р.) ad Lebam, 1217 intil Floden Leba, ad Lebam, um 1229 super lebam, 1240 Leba, 1251 super lebam, 1252 (копія XV ст.) super Lebarn, 1260 super Lebam, 1282 Leba, 1283 Leba, cum clausura Lebe, 1287 super Lebam, 1288 Leba, 1295 Leba, 1310 Leba, 1313 Leba (неодноразово), 1320 Leba, citra fluvium Lebam тощо.

Це стосується також похідної від неї назви поселення Łeba/Leba та назви озера Łebsko/Leba-See.

Тлумачення від *Loibā було піддано критиці й відхилено Zbigniew Babik (2001: 439–441). Він, з одного боку, посилається на рецензію цієї спроби Leszek Bednarczuk (1993: 253), який зауважує, що в назві Łeba не можна засвідчити дифтонг і встановити зв’язок із назвою Elbe/Łaba. Обидва припущення помилкові: щодо відсутності дифтонга слід звернути увагу на вирішальні вказівки Friedrich Lorentz стосовно розвитку звуків у словінцинській мові (докладно розглянуто в Udolph 1990: 138), а щодо зв’язку з назвою Elbe/Łaba можна послатися на позицію Richard Ekblom, який її відкидав (Udolph 1990: 137, Anm. 9).

Z. Babik сам відкидає цю етимологію і вважає переконливим зв’язок із (не засвідченим!) слов’янським діалектним словом *lebъ ‘тонкий, ніжний’, спорідненим із литовським láibas. Литовське слово має широкий спектр значень — від ‘стрункий, худорлявий, сухорлявий, тонкий’ до ‘слабкий’ — і є, чого Z. Babik не згадує, споконвічно спорідненим із церковнослов’янським libъv ‘тонкий, стрункий, вузький’ тощо. Я, попри все бажання, не можу зрозуміти, як це могло б слугувати основою для назви водойми.

Я ще раз наголошую на вирішальних місцях у F. Lorentz, які дозволяють за голосним *−e−, що розвинувся в кашубських і словінцинських діалектах, припускати також *−ě−, яке чудово може відповідати основі *Loibā > *Lěba. З цієї причини для Łeba/Leba слід віддати перевагу основі *Loibā.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Таким чином, назва річки також виводиться з ізоляції, на чому наголошував і Z. Babik, адже вона належить — з основою *Loib — до ступеневих утворень, наведених нижче. Таких назв чимало.

c) *-ī-:

Цей нульовий ступінь аблаутного ряду *leib-/*loib-/*lib-/*līb добре засвідчений у слов’янських назвах водойм — але не лише там!:

1. Město Libavá, нім. Liebau, поблизу Olomouc/Olmütz, розташоване на річці Libavský potok, нім. Liebauer Bach, лівій притоці Oder; назва поселення: 1301 року Lubavia, 1323 року Luboia, 1633 року z Lybawi тощо; там само назва поселення Libavá Stará, 1397 року Stara Lybowa, 1480 року Stara Libawa, нім. Altliebe (Hosák, Šrámek 1970: 527). Щодо тлумачення Hosák, Šrámek зазначають: корінь l’ub- ‘любий, дорогий’ трапляється у слов’янських гідронімах; імовірно, слід виходити з присвійного утворення із суфіксом -ova.

Це можна поставити під сумнів, адже -ava у слов’янських назвах є передусім і майже виключно гідронімним суфіксом (із посиланнями на подальшу літературу: Udolph 1979: 555–558), який також слугував для слов’янізації дослов’янських назв водойм, наприклад зовсім неподалік Opa > Opava. Не виключено — на це вказує також ряд засвідчень Libavá Stará — що слід виходити з первісної назви водойми. Тоді вона продовжувала б утворення з нульовим ступенем.

2. Назва Ortsname Libava, нім. Liebau, спустошене поселення біля Falknov/Falkenau на річці Eger, близько 1370 р. Lyba, Oden lyba, 1523 Lyba, 1525 р. у Lieba, 1542 р. Lieba, розташовувалося на річці (Malá) Libava, лівій притоці Ohře/Eger, 1428 р. dan der Lybau, 1509 Velká Libava, 1603 Velká Libau, пор. Udolph 1990: 139 f.

3. Подібно проблематичним є також пов’язування назви водойми Libawa, правої притоки Małapanew/Malapane завдовжки близько 20 км (нині впадає у водосховище Turawa), 1566 року ein forenbach die Lubaw genannt, яка нині den Namen Libawa führt (Domański 1970: 136), з особовим ім’ям. І тут постає питання, чи гідронімний суфікс -awa мав приєднуватися до особового імені. Деталі див. Udolph 1990: 139; перелік апелятивів див. нижче. Babik (2001: 426) відкинув це пояснення й надав перевагу пов’язанню зі слов’янським libъ ‘тонкий, слабкий, повільний, млявий’. Ідеться про той самий корінь, який B. Koenitz залучив для пояснення назви Leipzig, однак зі спектром значень на кшталт ‘худий, слабкий, хирлявий’ (див. вище). Наведені Z. Babik значення ‘повільний, млявий’ не засвідчені. Тут семантичне поле було неприпустимо розширене. До того ж Libawa (у Małapanew/Malapane) не є ізольованою, а має поруч дві чеські назви річок.

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

4. Lübnitz, назва поселення в районі Bayreuth (Верхня Франконія), (1332–1340) у формі Libnitz, (бл. 1398–1420 von der Liebnicz [...] zu der Liebnitz тощо), докладно розглянута E. Eichler, Albrecht Greule, Wolfgang Janka, Robert Schuh (2006: 154–156). Вона ґрунтується на назві водойми Lübnitz(bach) і, на думку авторів, сходить до праформи *Lьbnica. Слов’янська етимологія тут не видається прийнятною, тож можна обережно припустити зв’язок із наведеною тут групою споріднених слів навколо і.-є. *lei-b- ‘лити, текти’ (див. також Hengst 2009: 27).

5. Спірною є також назва водойми Libovje (?) або Libovja, за Bezlaj (1956: 342) — річка в районі Mur (Словенія), яку неможливо локалізувати; можливо, до неї належить згадка 1232 року inter aquam Liboam et Muram. В описах Slovenia сьогодні згадується чимало струмків із назвою Libovja, наприклад річечка в районі Savinja/Sann. Однак ідентифікація майже неможлива. Можливо, існує зв’язок із Libovia, за угорськими джерелами — назвою водойми в комітаті Zala (Pesty 1888: 188), або з назвою річки Libouza, згаданою 1193 року поблизу Nagykanizsa; неподалік також згадується поселення Liboca, 1321 року Libolcha, Libocha, 1357 Libolcha, 1493 Lybolcha. Ján Stanislav (1948: 2, 314) і Bezlaj (1956: 342) припускають зв’язок зі слов’янськими особовими іменами на основі Ljub-; Hengst (2009: 27), імовірно, слушно в цьому сумнівається, адже рання традиція засвідчує саме –i-, а не –u-.

6. Lubě — так нині називається притока Svratka у Моравії завдовжки близько 25 км. На ній розташоване поселення Lubě, 1368 року in villa Lyby, 1398 villam Lybye, 1406 mezi Jenčěm a mezi Libí, 1448 Libie, 1557 z Lubie тощо. Hosák, Šrámek 1970: 558 вбачають у ній утворення на -ja від особового імені L’ub, припускаючи зміну -’u- > -i-. Це можна поставити під сумнів, адже назва річки завдовжки понад 20 км рідко походить від особового імені. Мабуть, не в останню чергу тому Jan Skutil (1974: 121) пише: «Libě, сьогодні Lubě, 1. притока Svratka».

7. Libenica, притока Ledava/Lendva у прикордонній зоні Штирії та Slovenia; там само, за угорськими джерелами, назва поселення Libenicză, 1885 року Libenizca, 1910 Libenicap atak (Kaszás 1977: 130). F. Bezlaj (1956: 341) пов’язує її з особовим іменем L’ubenv і, відповідно, з ljub тощо. Це сумнівно, як і щодо наступної назви.

8. Libojna, ліва притока Drau/Drava, 1322 року an der Lybon, an der Lyben та ін. Bezlaj (1956: 341) вагається щодо пояснення цієї назви, але зрештою зупиняється на зв’язку з Ljub і відповідними особовими іменами. Щодо цієї назви знову можна запитати, чи переконливим є пояснення через *Ljub та зв’язок з особовим ім’ям, тим більше що йдеться про назви водойм.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

9. L’ba, права притока Обші (→ Мєжа → Західна Даугава/Двіна), польськ. Lba, Łba (WdG III 155). Тлумачення цього гідроніма мені невідоме.

10. Lībe, Lībe, назви річок у Литві та Латвії, за Александрасом Ванагасом (1981: 188), ймовірно, походять від *Libia. Він припускає зв’язок із литовським lība «заїка, той, хто затинається» і латвійським libis «ледар, брехун, базіка». Ця дивна пропозиція, можливо, була пов’язана з певними звуками води. Вважаю доцільнішим зарахувати цю назву разом із наведеними тут назвами до згаданої нижче словникової групи навколо грецького λείβω «капати, лити, проливати жертовне вино».

Інші утворення зі ступенем редукції, часті для -r-похідних, — але аж ніяк не завжди наявні в назвах водойм, як показують Aller, Oder, Eder та інші, — трапляються передусім у Західній Європі:

11. Libra, назва річки поблизу Реймса, (бл. 950) ex villa, que vocatur Canoella (примітка видавців: можливо, Caurel), secus Libram rivolum sita […] largiter effluens, pro eo quod tantumdem fuerit emptus, Libra vocacitur (MGH SS(f) XXXVI 119, 449).

12. Libre, назва річки в басейні Од (на південний схід від Тулузи) (Dauzat, Deslandes, Rostaing 1978: 60).

13. Liver, річка в Шотландії, новогельськ. Libhir, < гойдельськ. *Liberā, назва річки в Шотландії (Förster 1941: 410 із зауваженням, що -e як вставний голосний також могло виникнути вторинно).

14. На думку Jacques Astor (1984: 23), у назві водойми Libron, 972 Lebrontis у Південній Франції наявне -r-утворення, розширене «suffixe […] prélatin». Щодо основи деривації Albert Dauzat, Gaston Deslandes, Charles Rostaing (1978: 60) зазначають: «Racine obscure».

15. J. Astor (1984: 23) у цьому зв’язку також посилається на Lioure — дві назви річок у басейні Дроми та назву печери поблизу Клав’є.

16. Можливо, до цього ж слід віднести й засвідчену в Tabula Peuteringiana назву поселення *Libri, ad Libros (на дорозі Салона—Арґентарія), пов’язану з назвою річки (доступ: https://omnesviae.org/#!/iter_TPPlace2110_TPPlace1707 [дата доступу 16.1.2024]).

17. Llyfni, річка в Північному Уельсі, очевидно, згадана у Птолемея як Αἰβίνου ποταμοῦ ἐκβολαί (Holder 1904: 205; Förster 1941: 397), -n-похідне, як і також засвідчена у Птолемея назва поселення Λοιβάνα. Цю назву докладно розглядає Eilert Ekwall (1968: 251), який також ототожнює її з назвою річки, згаданою у Птолемея, і залучає, серед інших, англійські варіанти назв річок, такі як Lyne, Leven. Щодо етимології він зазначає: «Британська назва, можливо, належить до кореня (s)leib- «капати тощо», засвідченого в лат. lībo «виливати», грец. λίβω — те саме, або, що ймовірніше, до колишнього

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

ідентичний корінь (s)leib- «ковзати, бути слизьким & тощо», засвідчений в OIr sliab «пагорб», лат. lībo «легко торкатися, куштувати» [та ін.]. «До цієї етимології, яка досі залишалася поза увагою, я повернуся після завершення укладання назв водойм, що належать до *leib-, *loib-, *lib-, *līb».

18. Імовірно, короткий голосний має також згадана Альфредом Холдером (1904: 205) назва населеного пункту Leiva у регіоні Ла-Ріоха, давня Libia^⁴³, у нижній течії Ріо-Тірон (тому, можливо, давня назва окремої частини річки).

19. Особливе значення для ймовірної етимології Leipzig має назва водойми Leppe, річки в басейні Зіга в окрузі Обербергішер, 1555 die Leppe, там само також назва населеного пункту Leppe, XIII ст. de Leppe, 1373 van der Leppe, 1413 Leepp, яку розглядав Гройле (2014: 311) і вбачав у ній — посилаючись на Udolph (1990: 139–141) — похідне з -j від германського *lip з індоєвропейського *leib- «лити, текти, бути мокрим». Важливо, що тут слід припустити слід першого, або германського, пересуву приголосних (*-b- > –p-). Якщо тепер — як це вимальовується — долучити сюди також Leipzig, то це можливо лише за припущення, що у випадку Leipzig передбачуваний пересув приголосних не відбувся.

d) *-ī-:

Можливо, *-ī слід припускати в:

Ľubica — назва правої притоки Попрада завдовжки близько 20 км у Спиші/Zips, 1269 fl. Lubicha, онімечена як Leibitz, Leibitzbach, 1294 Lubicha, Wenige Lewbicz, також Libitza, Lybicha (Šmilauer 1932: 280, з припущенням основної форми *L’ubica та переходу від Lu > Li). Знову слід запитати себе, чому мав би відбутися перехід від Lu > Li, якщо зворотний шлях набагато переконливіший (від основи Lib- > Ľub-, невідомої словацькій мові). І тут щодо назви водойми знову слід запитати, чи не є переконливішим припущенням її зв’язок із групою слів, яка якнайкраще відповідає гідронімам.

На цьому укладання назв водойм завершується (деякі з них, як численні випадки засвідчують, можуть також зберігатися в назвах населених пунктів). Перелік цих та інших назв (Udolph 1990: 140) було доповнено зауваженням: «Лише побіжно згадаю утворення на -rn, як-от Liburni, назва народу й місцевості на Адріатиці; Lurngau у Каринтії, давня Teurnia, ex oppido Tiburniae, Liburnia, in Liburnia тощо; Livorno, давня Libarna, Libarnum, ON у Тоскані; Libarna, тепер Serravalle, ON у Лігурії». Деякі з цих назв, імовірно, належать до розглядуваної тут групи, однак на цьому місці це не обговорюватиметься. Важливішим є інше.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Питання полягає в тому, яка апелятивна основа лежить в основі цих доволі численних назв водойм. Правильний шлях — також досі не помічений мною — уже, мабуть, обрав Еквалл (1968: 252), розглядаючи британську назву водойми Lyne. Е. Еквалл пише: «Британська назва може належати до кореня (s)leib- «капати» & тощо, засвідченого в лат. lībo «виливати», грец. λείβω у тому самому значенні, або, ймовірніше, до формально ідентичного кореня (s)eib- «ковзати, бути слизьким» & тощо, засвідченого в давньоірл. sliab «пагорб», лат. lībo «легко торкатися, куштувати», давньоверхньонім. slīfan & тощо. […]»

Оскільки йдеться про назви водойм, набагато переконливіше залучити вже неодноразово згадувану грецьку групу слів навколо *leib, на яку хоча й час від часу посилалися (E. Eichler, K. Hengst та ін.) (частково також помилково: *leibh-), але без наведення матеріалу. Тут варто ще раз навести її, пор. Udolph 1990: 139:

грец. λείβω, аорист λειψαι (переважно поетичне, починаючи від «Іліади») «капати, лити, виливати узливання»; похідні λειβήνος · ὁ Διόνυσος, λείβηθρον (λίβ-) «звисаючий край даху; місце, де капає вода», λείβδην «краплями»; з чергуванням голосних: λοιβή «узливання, пожертва», λοιβεῖον «посудина для узливання»; зі ступенем редукції: *λῑψ, засвідчене лише род. відм. λιβός, знах. відм. λίβα «узливання, крапля», λιβηρός «вологий», λίψ, λιβός «той, хто накрапає» (назва південно-західного/західного вітру, що приносить дощ); від λίψ: λιβάς, -άδος «вилив, потік із джерела тощо», також λιβάδιοί «волога лука, λιβάζω, -ζομαι «(виливатися)», λίβος «вилив, потік із джерела тощо»^²¹; до цього, ймовірно, належить також грец. λιβρός, означення до λός («каламутна рідина»), до ἰγί та ін. (Frisk 1970: 96–97).

Г. Фріск — безперечно, слушно — розглядає зв’язок із латинським lībō «виливаю, дарую, приношу в жертву, посвячую» < *loibāiō (ймовірно, деномінальним), зі ступенем редукції dēlibūtus «змочений або покритий (жирною) вологою», також у переносному значенні «облитий, просякнутий». Щодо інших зіставлень і відповідної літератури див. Udolph (1990: 139).

Особливе значення має те, що грецька група має три ступені чергування голосних: *leib-, *loib-, *līb, цілком відповідно до наведеного вище переліку назв водойм. Про те, що це давня індоєвропейська група слів, свідчить і те, що корінь визначається як *leiH- (H = — гіпотетичний ларингал) зі значенням «лити» також у LIV, де згадується й грец. λείβω.

Навряд чи можна сумніватися, що наведені вище назви водойм — спірні випадки трапляються завжди — саме тут знаходять свою етимологію.

Якщо уважніше розглянути географічне поширення наведених вище назв, то впадає в око, що в балтійській, слов’янській та прилеглій із заходу території переважають утворення типу *Libā/Leibava або *Lībava, похідні на -r (із типовим ступенем редукції в

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

Корінь) натомість трапляється передусім у кельтській області (щоправда, з цього не обов’язково випливає, що йдеться про утворення в окремих мовах, кельтські утворення), тоді як решта похідних (Lebrontis, Λιβνίου ποταμοῦ, Λίβηθρα, Λίβηθρον, Λοιβανα тощо) хоча й трапляється також у первісно кельтській зоні (Франція, Іспанія), але й в Італії та Іллірії.

Якщо назва північнопольської річки Leba/Leba походить від *Loibā, то її слід зарахувати до цієї групи назв. У разі зведення до основи *Lēba (що з огляду на фонетичний розвиток також було б можливим) етимологія назви залишається невирішеною. На користь обговореної вище можливості пов’язати назву річки з індоєвропейським коренем *leib, на мою думку, може свідчити й той факт, що зв’язок польських назв водойм із грецькими апелятивами вже неодноразово вдавалося встановити (пор. Cybava – τυφος, Bzura – φρέαρ, Drama – δρόμος та Udolph 1990: 336 f.), тож ще одна паралель (передусім пор. грец. λοιβή) не була б несподіваною.

До цього додається, що існує чимало грецьких апелятивів, які залишили свої сліди в європейських назвах водойм; особливо виразним прикладом є гніздо навколо грецьких λιμήν ‘гавань’, λιμνή ‘озеро, ставок’, λειμών ‘вологий луг’, яке можна виявити в численних назвах, зокрема й у Lac Léman, німецькою Genfer See (див. Wolfgang P. Schmid, Das Griechische und die alteuropäische Hydronymie. In: Schmid 1994: 167–174).

5. LEIPZIG – НЕДОСЛОВ’ЯНСЬКА НАЗВА?

Пропозиція, що назва місцевості Leipzig може походити від дослов’янського субстрату, від часу врахування написань із -b- у Тітмара Мерзебурзького висловлювалася знову й знову. Так, у Eichler (2007: 82) читаємо: «Оскільки Тітмар Мерзебурзький дуже ретельно передає слов’янські звуки, а найдавніші написання мають –b–, слід припускати давню назву водойми *Lib, поширену також в інших місцях Європи для назв водойм і можливу й тут, як і назви водойм у цьому районі, такі як Luppe, Parthe, Pleiße тощо, очевидно, мають індоєвропейське походження. Тоді назву було уподібнено до слов’янського lipa ‘липа’ і зрозуміло як Lipsk(o), Lipc ‘липове місце’.»

Останні висловлювання щодо назви місцевості Leipzig належать Гаральду Біхльмаєру (2013, 2015). У своїй статті 2013 року він майже виключно виходить із основи з *–bh–, що з огляду на грецьке гніздо, про яке він не згадує, не веде до мети. Натомість він пропонує сім інших

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

індоєвропейських коренів, які частково нібито містять елемент *-h₂p, що з огляду на розташування Лейпцига поза межами прагерманської території поселення — про це див. нижче — є малоймовірним. У статті 2015 року він повертається до основи за допомогою індоєвропейського кореня *lei-, *li і лабіального елемента *-bh- (нібито «нез’ясованого походження»), а натомість припускає праіндоєвропейський суфіксальний елемент *-bho, який міг слугувати для утворення дієприкметників. Крім того, він наводить півдюжини коренів, які могли б розглядатися, і вважає можливою також дію закону Вернера. Це теж передбачає, що район Лейпцига належав до прагерманської території поселення. Це слід відкинути як на підставі досліджень давньогерманських назв поселень (Udolph 1994), так і тому, що сама назва Leipzig не зазнала переходу від індоєвропейського *-b- > -p, а й інші назви (див. нижче) не виявляють прагерманських фонетичних розвитків.

Усього цього можна уникнути, якщо врахувати наведені вище назви водойм і взяти до уваги грецьке словесне гніздо, яке якнайкраще підходить для пояснення назв водойм і згадується також у LIV (2001: 405 f.) із наведенням грецького λείβω під основою *leiH- ‘лити’. Тому не обійтися без основи *leib-/*lib, що підтверджується також згаданою вище назвою вестфальської річки Leppe, яка, очевидно, містить індоєвропейське *-b- > -p.

Це приводить до висновку, що назва місцевості Leipzig походить від догерманської основи *Libīā або подібної. Перехід до германського *-p не відбувся. Однак творення назви за аналогією з цілим рядом подібних утворень можна було добре пристосувати до германської мови; тут згадаю Heere, Wehre, Lesse, Eckerde, Hemmingen, Meitze, а щодо інших порівнюваних назв і пояснень відсилаю до NOB (III 425–427) та Udolph (2004: 141–142).

Як я вже неодноразово натякав, — окрім обговорюваної тут етимології назви Leipzig — на користь того, що район Лейпцига не належав до прагерманської або давньогерманської території поселення, свідчать інші назви й інші аргументи. Із досліджень германських назв (Udolph 1994) тут слід згадати лише поширення утворень на –ithi-, суфіксальні утворення з –r-, –s-, –st і –str-, розсіяність назв типу –leben-, lar і haugaz-.

Ця думка про пізню германізацію Лейпцизького району, яку досі ніколи не обговорювали, можливо, проливає нове світло й на деякі назви місцевостей і водойм, які досі не вдалося остаточно пояснити. Дуже стисло назвімо такі:

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

1. Luppe: Назву, ймовірно, слід, за Eichler (1981: 49), Eichler, Walther (2010: 121) та Udolph (1990: 152 і далі), розуміти як догерманське утворення *Lupiā і віднести до спорідненої групи, укладеної Udolph, зокрема Lupawa, Lupia тощо; сюди ж належить Lippe < Lupia. Звука -p не було зазнано переходу (так само Eichler, Walther 2010: 121), або ж припускають, що F, який виник унаслідок пересуву звуків, у слов’янській мові було замінено на P.

2. Parthe: Eichler, Walther (2010: 122) пишуть: «1040 (фальсифікація/копія)/1285 Parda fluvius, близько 1165 Parda, 1215 in medio Parde тощо. [...] Послідовне написання P змушує припустити те саме походження назви: германська основа є тому малоймовірною, оскільки P мало б розвинутися в F [...].»

3. Pleiße mit Pleißengau (яка спочатку також називалася Plisna, Plisni, 976 pagus Plisina). Назва річки: 1021, 1040, 1118, 1285 та ін. Plisina, Plisna; у будь-якому разі назву слід пов’язати з коренем, що спочатку починався на P. Оскільки тлумачення зі слов’янського pleso ‘озеро’ фонетично неможливе, навряд чи можна уникнути зв’язку з індоєвропейським *Pleisa до *pel-/*pl- ‘текти, струмувати, лити’, наслідком чого є те, що назва не зазнала германського пересуву звуків (Udolph 1979: 386, 388; Eichler 1981: 51). «Германці, очевидно, ще не знали цієї назви, бо інакше розвинули б її до *Fl» (Eichler, Walther 2010: 123).

4. Aga: Важливою є також назва населеного пункту й річки, розташованих приблизно за 50 км на південь від Leipzig, яка, очевидно, також не має слідів германського пересуву звуків: ідеться про Aga, приблизно 15-кілометрову притоку Weiße Elster, назву якої мають також райони Gera Großaga та Kleinaga. Історичні свідчення наведено в іншому місці^²; тут подаємо скорочений перелік: 1248 (копія) Heinricus de Ogawe, близько 1250 Heinricus de Ogawe, Heinricus de Ogau, 1251 Henricus de Ogawe, 1262 Bertoldus de Ogau, 1296 in Ogawe, 1273 Bertholdus de Ogener, 1364 grozen Agow, wenigen Agow, 1424 Agaw, Grossen Agow, 1432 in der Aga, 1501 Grossen Agow, 1501 Grossen Agow, 1518 Agaw, (близько 1530) zu Groß Agaw, 1542 zu grosen Ogau, 1550 klain Agaw, 1553 Grossen Agaw (Bromme 31), 1564 Großen Aga, 1567 Aga major (Kretschmer) тощо.

Це складна назва, але дослідники доволі впевнені, що слід виходити з назви річки. Elfriede Ulbricht (1957: 237) не запропонувала тлумачення, H. Walther (2004: 31, 37) виходить зі слов’янської назви та основної форми *Ogaua, але не подає етимології. A. Greule (2014: 25) вбачає давньосорбську основну форму *Ogaua як

^² Доступ: https://www.prof-udolph.com/gera-aga/ [доступ 24.1.2024].

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

слов’янізацію з германського *Aγu(j)ā, до якого приєдналося –a(h)wa. Тоді обидві складові являли б собою Au(e) та –aha ‘вода, річка’. Це дуже малоймовірно, адже така комбінація більше ніде не відома. До того ж Au(e) у слов’янській мові навряд чи з’явилося б як Ag–.

Потрібно йти іншим шляхом. Ми знаємо, що –ava у слов’янській мові було типовим елементом творення назв річок, що добре видно в таких назвах, як Wirawa, Ilava, Tynava, Gliniava, Dubrava, Trnava. Тому дослов’янські назви, потрапляючи до слов’янського мовного середовища, нерідко розширювалися цим елементом. Це можна побачити, зокрема, у Opava (нім. Troppau), Morava ‘Моравія’, Pilawa у Сілезії та ін.

Якщо це врахувати, постає така послідовність назв: основна форма *Agā > слов’янізована Ogava (чуже –a– у слов’янській мові майже завжди переходить у –o–) > німецька Aga.

Тоді, як уже зазначав W. P. Schmid, слід виходити з *Aga, завдяки чому назва належить до групи давніх, дуже давніх назв річок, серед яких тут можна назвати: Aga, назва річки в Латвії; Aire у Франції, VIII ст. Ageira, XI ст. Agira; Ager в Австрії, 810 Agira; Eger, 805 Agara; Eger, притока Wörnitz; Aist в Австрії, 853 Agusta, 985 Ag esta та багато інших. Основою цих давніх назв є група слів навколо давньоінд. ájati ‘штовхає, жене’, лат. agō ‘штовхаю, веду’ (запозичене слово agieren), давньосканд. aka ‘їхати’, давньоінд. ajiráh ‘швидкий, прудкий’.

Як це часто буває, назви водойм утворені дуже просто; тут її, наприклад, слід розуміти як ‘(швидко) рухомий, такий, що рухається’.

Із наведених тут міркувань можна зробити такі висновки:

1) Тлумачення назви населеного пункту Leipzig, як і завжди у сфері дисциплінованого дослідження назв, має виходити з найдавніших свідчень, які однозначно вказують на *–b–, а не на *p–.

2) Вплив внутрішньоверхньонімецького ослаблення приголосних з огляду на стабільний розвиток назви населеного пункту (спочатку –b–, пізніше –p–) виключений.

3) Пояснення зі слов’янської мови є дуже малоймовірним, як показав проведений вище детальний аналіз. Однак пізніше слов’яни уподібнили назву слов’янському lipa ‘липа’ та утворенням на –sk–, як-от Omsk, Vitebsk, Gdańsk. У німецькій мові назва зазнала верхньонімецької дифтонгізації *–ī– > у –ei–.

4) Найкращий зв’язок давньої основи *Libīja дають грецькі апелятиви навколо λείβω ‘капати, лити’.

У цьому зв’язку слід зазначити, що назви водойм загалом утворювалися за допомогою так званих гідронімних термінів. Можна

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

критично розглядати й дослідження Ганса Краге, однак його спостереження щодо апелятивних основ давніх і ще давніших назв водойм і досі зберігають свою чинність. Він писав: «Щодо семасіології та етимології, найдавніший і, безперечно, найстаріший шар назв походить від так званих гідронімних термінів, тобто від позначень “текучої води”, “джерела”, “струмка”, “річки”, відповідно “текти” [...] з незліченними тоншими й найтоншими відтінками значення, якими рання людина завдяки своєму точному спостереженню природи володіла у великій кількості [...]» (Krahe 1964: 34). Не набагато інакше міркував уже Robert Ferguson (1862: 5), коли наголошував: «Справді, здебільшого це були прості апелятиви, найчастіше не що інше, як слова, що означають воду». Наскільки правильними є ці спостереження, 50 років тому довів Marian Jurkowski (1971) у збірці гідрографічних термінів української мови. Його книга об’єднує близько 6 000 апелятивів, пов’язаних із водою. Тому аж ніяк не переконує припущення, що останнім часом у назвах водойм вбачають такі значення, як “(з)ʼєднуватися”, “ґрунт, земля, дощана стіна”, “(на)живляти”, “тиснути, утискати”, “дорога, подорож” та ін. Слід також згадати дослідження Dunja Brozović-Rončević (1997), присвячене апелятивам у хорватській гідронімії.

Залишається ще питання, яку саме водойму або яку багату на воду місцевість у Лейпцигу чи поблизу нього було названо цим ім’ям. На це питання важко відповісти. Причина полягає в (колишній) мережі назв водойм, на якій я хотів би коротко зупинитися насамкінець.

6. ВОДОЙМИ В ЛЕЙПЦИГУ ТА НАВКОЛО НЬОГО

Питання полягає в тому, якою була рання топографія міста. І надалі тут доводиться спиратися на праці Georg Grebenstein (про це див. нижче) (Koch 2008: 11). За Koch (2008: 10), Leipzig виник у місці злиття заплав Elster, Pleiße та Parthe. Природний ґрунт у межах міста представлений пісками на моренному суглинку. У заплаві на північ від неї залягає суглинок завтовшки до трьох метрів. Далі Koch пише: «Назва міста, ймовірно, походить від слов’янського слова “липа”, але могла також походити від слова “текти”» (Koch 2008: 10 із посиланням на Eichler, Walther 2001: 577 f.). Далі у St. Koch сказано: «Йдеться про питання, яке має неабияке значення для розташування раннього поселення, оскільки одне пояснення вказувало б на височину над вологою річковою заплавою, а інше — радше на низовину біля Parthe.»

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Перебіг водойм у Середньовіччі реконструював G. Grebenstein (1953, 1981, а також 1995); на його праці регулярно спиралися й надалі спираються дослідники історії міста. Parthe, що приходила зі сходу, спочатку текла вздовж сучасного Tröndlinring і впадала в Elster на північний захід від центру міста, утворюючи заболочену заплаву. Низовина Parthe простягалася від сучасного Brühl майже на 500 м на північ, майже до сучасної Uferstraße. Вважають, що Parthe вже не пізніше XII століття було відведено й спрямовано далі на північ, завдяки чому вдалося здобути прилеглу до міста територію, на якій уздовж Gerberstraße було закладено «Hallische Vorstadt».

До природних водотоків Лейпцизької внутрішньої дельти належать або належали, зокрема, на півдні Paußnitz, R ödel і Coburger Wasser, а на північному заході — Hundewasser та численні розгалужені рукави Luppe, як-от Südliche і Nördliche Alte Luppe, Rote Luppe, Heuweg-Luppe, Schlohbachs-Luppe, Namenlose Luppe. Крім того, Gösel і Parthe як більші заплавні струмки в давніх долинах мулденського праруслового потоку, а також Nördliche й Östliche Rietzschke та Zschampert як малі струмки впадали до Лейпцизької внутрішньої дельти. Ще не врегульовані річки характеризувалися незліченними бічними рукавами, старицями та протоками, які впадали одна в одну, потім знову розділялися, після повеней часто змінювали своє русло й таким чином утворювали розгалужену мережу водотоків. Її залишками є, наприклад, Batschke, Paußnitz, Kleine Luppe, Alte Luppe або Hundewasser. Загалом територією міста Leipzig протікають річки, струмки та канави загальною довжиною близько 176,4 км.

Неможливо визначити, яку саме водойму спочатку могли називати *Libiā або подібним чином. На мою думку, найбільш імовірними є міркування, висловлені Eichler, Walther (2010: 129–133): відповідно до них, первісна назва, імовірно, стосувалася не назви окремої водойми, а багатого на водотоки ландшафту. Це відповідає праці Hengst (2009), у якій назву Leipzig розглянуто як вказівку на місцевість, багату на воду; див. також Hengst (2010: 135). Потім назву перенесли на поселення, що виникало й розвинулося в Leipzig.

ЛІТЕРАТУРА

Astor Jacques 1984: Lioran auvergnat et Lieuran languedocien. – Nouvelle revue d’onomastique 3/4, 23–24.

Straipsniai / Articles

JŪRGEN UDOLPH

Babik Zbigniew 2001: Najstarsza warstwa nazewnicza na ziemiach polskich w granicach wczesnośredniowiecznej Słowiańszczyzny, Kraków: Universitas.

Bank M.V. 1971: Банк М. В. Спостереження над мікрогідронімією східного Закарпаття [Sposterežennja nad mikrohidronimijeju schidnoho Zakarpattja]. – Питання гідроніміки [Pytannja hidronimiky]. Матеріали III Республіканської ономастичної (гідронімічної) наради [Materialy III Respublika ns’koji onomastičnoji (hidronimičnoji) narady], Київ: «Наукова думка» [Kyjiv: „Naukova dumka“], 61–67.

Bednarczuk Leszek 1993: Положення назв водойм Польщі в межах давньоєвропейської гідронімії. Heidelberg: J. Udolph 1990 [рецензія на]. – Onoma 37, 20–261.

Berger Dieter 1999: Duden, Географічні назви Німеччини: походження та значення назв країн, міст, гір і водойм, 2-ге, перероблене видання, Мангайм, Лейпциг, Відень, Цюрих: Dudenverlag.

Bez laj France 1956–1961: Slovenska vodna imena 1–2, Любляна: Institut za slovenski jezik.

Bez laj France 1969: Ономастика та лексикологія. – Onomastica Jugoslavica 1, 10–21.

Bichlmeier Harald 2013: Деякі індогерманістичні зауваження щодо гаданої основи словотворення топоніма Leipzig: назви річки давньоверхньонім. *Lībō або назви території давньоверхньонім. *Lībja- (з екскурсом щодо назви Rhön і додатком із подальшими міркуваннями про назву Elbe). Namenkundliche Informationen 101/102, 49–75.

Bichlmeier Harald 2015: До етимології топоніма Leipzig. – Leipzig von Anfang an. Begleitband zur Ausstellung des Stadtgeschichtlichen Museums Leipzig 20. Mai – 25. Oktober 2015, 36–37.

Bily Inge 1995: Ortsnamenbuch des Mittelelbegebiets, Берлін: Akademie Verlag.

Bosse Heinrich 1939: До тлумачення мікротопоніма Liebelose. – Monatsblätter der Gesellschaft für pommersche Geschichte und Altertumskunde 53, 14–16.

Brozović-Rončević Dunja 1997: Apelativi u hrvatskoj hidronimiji: дисертація, Загреб: філософський факультет Загребського університету.

Dauzat Albert, Deslandes Gaston, Rostaing Charles 1978: Dictionnaire étymologique des noms de rivières et de montagnes en France, Париж: Klincksieck.

DO – Deutschen Ortsnamenbuch, за редакцією M. Niemeyer, Берлін, Бостон: Walter de Gruyter, 2012.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Domański Józef 1970: Слов’янські назви поселень на -jane у Сілезії. – Матеріали до слов’янського ономастичного атласу, за редакцією R. Fischer, E. Eichler, Берлін: Akademie Verlag, 133–144.

Eichler Ernst 1981: Давні назви водойм між Балтійським морем і Рудними горами. З додатком. – Матеріали до дослідження імен. Нова серія 16, 40–54.

Eichler Ernst 2001: Історичні мовні простори між Балтійським морем і Адріатикою в Середньовіччі у світлі ономастики. – Ономастичні матеріали. Вольфганґу П. Шміду до 70-річчя, за редакцією F. Debus, Штутґарт: Franz Steiner Verlag, 19–46.

Eichler Ernst 2007: Вільна держава Саксонія: усі назви міст та їхня історія, Лейпциг: Faber & Faber Verlag GmbH.

Eichler Ernst, Greule Albrecht, Janka Wolfgang, Schuh Robert 2006: Матеріали до дослідження слов’яно-німецьких мовних контактів, т. 2: Назви поселень у Верхній Франконії, у місті та районі Байройта, серія Slavica. Монографії, довідники, підручники та словники, 4, Гайдельберґ: Universitätsverlag Winter.

Eichler Ernst, Walther Hans 1986: Книга назв міст НДР, Лейпциг: VEB Bibliographisches Institut.

Eichler Ernst, Walther Hans 2010: Старий Лейпциг і Лейпцизький край: історико-географічна книга назв про ранній період в Ельстерсько-Плейсенському краї в контексті історії мови та поселень, серія Onomastica Lipsiensia, Лейпцизькі дослідження з ономастики, 7, Лейпциг: Leipziger Universitätsverlag.

Ekwall Eilert 1968: Англійські назви річок, перевидання, Оксфорд: at the Clarendon Press.

Ferguson Robert 1862: Назви річок Європи, Лондон, Единбург: Williams & Norgate.

Fischer Reinhard E. 2006: Назви поселень земель Бранденбург і Берлін: давність – походження – значення, Берлін, Бранденбург: be.bra wissenschaft Verlag.

Fischer Reinhard E., Witkowski Teodolius 1967: До географії давньополабських типів назв (I). – Журнал славістики 12, 670–694.

Förster Max 1941: Назва річки Темзи та її спорідненість: дослідження англізації кельтських власних назв і звукової хронології давньобритської мови, т. 1: Доповіді засідань Баварської академії наук, філософсько-історичний відділ, Мюнхен: Verlag der Bayerischen Akademie der Wissenschaften.

Frisk Hjalmar 1970: Грецький етимологічний словник, т. 2: Kr–Omega, Гайдельберґ: Carl Winter Universitätsverlag.

Straipsniai / Articles

JŪRGEN UDOLPH

Gansleweit Klaus-Dieter 1982: Дослідження топоніміки та історії поселень північно-східної Нижньої Лужиці: назви урочищ і населених пунктів у межах колишнього монастиря Нойцелле, Bd. 34, Berlin: Akademie-Verlag.

Grebenstein Georg 1953: Лейпцизькі річкові споруди в колонізаційний період. Рукопис у Лейпцизькому інституті до- та ранньої історії (№ 11668).

Grebenstein Georg 1981: Лейпцизький міський рів (геогідрологічне та водогосподарське дослідження). Рукопис у Лейпцизькому музеї міської історії. – Водне господарство – водна техніка. Науковий журнал з техніки та економіки водного господарства 33(1983), 7, 247–249.

Grebenstein Georg 1995: Лейпцизькі водойми від рубежу тисячоліть до сучасності, редакційно опрацьовано H.-J. Böhme, C. Becker. – Нові береги 3, опубліковані, редакційно опрацьовані та доповнені ілюстраціями рукописи Grebenstein.

Greule Albrecht 2014: Німецький словник назв водойм: етимологія назв водойм і пов’язаних із ними назв територій, поселень та урочищ, Berlin, Boston: Walter de Gruyter.

HE IX – Hydronymia Europaea 9, за редакцією W. P. Schmid, Stuttgart, Wiesbaden: Franz Steiner Verlag, 1993.

Hengst Karlheinz 2003: Мова та прадавні часи. Stuttgart: B. Comrie 2002 [рецензія]. – Топонімічні відомості 83/84, 164–166.

Hengst Karlheinz 2009: Назва Leipzig як вказівка на місцевість, багату на воду. – Топонімічні відомості 95/96, 37–54

Hengst Karlheinz 2010: Назва Leipzig. – Eichler/Walther, 134–140.

Hengst Karlheinz 2016: Leipzig – можлива слов’янська вихідна форма назви. – Топонімічні відомості 107/108, 462–477.

Hoffmann Lothar 1959: Слов’янські назви урочищ округу Лебау, Історична комісія Саксонської академії наук у Лейпцигу. Німецько-слов’янські дослідження з топоніміки та історії поселень, 9, Halle: M. Niemeyer.

Holder Alfred 1904: Давньокельтський мовний скарб 2, Leipzig: Teubner.

HONBS I – Історичний словник топонімів Саксонії 1, за редакцією E. Eichler, H. Walther, Berlin: Akademie-Verlag.

Hosák Ladislav, Šrámek Rudolf 1970: Місцеві назви Моравії та Сілезії 1, Praha: Československá Akademie HEVěd.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Jurkowski Marian 1971: Українська гідрографічна термінологія, Монографії Комітету славістики ПАН, 22, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ: Національний інститут імені Оссолінських.

Kaszás József 1977: Зміна географічних назв в околицях Лендава–Лендва. – Угорськомовні публікації 9(30/31), 119–144.

Koch Stefan 2008: Нові відомості про виникнення міста Лейпцига. Результати археологічних досліджень у північно-західному районі центру Лейпцига: дисертація, Бамберг. Доступ: https://fis.uni-bamberg.de/entities/publication/cf571665-6138-4234-afce-d8b841c2703c/details [доступ 26.1.2024].

Koenitz Bernd 2016: Лейпциг — походження назви є суто слов’янським! – Ономастичні відомості 107/108, 441–461.

Krahe Hans 1964: Наші найдавніші назви річок, Вісбаден: видавництво Гаррассовіца.

LIV – Rix Helmut, Kümmel Martin, Zehnder Thomas, Lipp Reiner, Schirmer Brigitte. Лексикон індоєвропейських дієслів. Корені та їхні первинні основотвірні форманти, 2-е вид., Вісбаден: Райхерт, 2001.

Malingoudis Phaedon 1981: Дослідження слов’янських географічних назв Греції, серія «Праці класу гуманітарних і соціальних наук», Майнц: Академія наук і літератури.

MGH SS(f) XXXVI – Monumenta Germaniae Historica Scriptores (in folio) 36, Ганновер: книжкова торгівля Гана.

NMP IV – Місцеві назви Польщі. Історія. Походження. Зміни 4 (J–Kn), за ред. K. Rymut, Краків: Інститут польської мови ПАН, 2001.

NOB III – Kirsten Casemir. Географічні назви району Вольфенбюттель і міста Зальцгіттер, Білефельд: Видавництво регіональної історії, 2003.

Pawłowski Eugeniusz 1975: Назви населених пунктів Сондеччизни 2, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ: Національний інститут ім. Оссолінських, видавництво ПАН.

Pesty Frigyes 1888: Географічні назви Угорщини з історичного, географічного та лінгвістичного погляду, Будапешт: Комісія з історії Угорської академії наук.

Profoos Antonín 1949: Місцеві назви в Чехії 2, Прага: Чеська академія наук і мистецтв у Празі.

Rieger Janusz, Wolnicz–Pawłowska Ewa 1975: Назви річок у басейні Варти, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ: Національний інститут ім. Оссолінських, видавництво ПАН.

Straipsniai / Articles

JÜRGEN UDOLPH

Rospond Stanisław 1937: Południo-słowiańskie nazwy miejscowe z sufiksem -itj, серія Prace Komisji Językowej, 25, Краків: Polska Akademia Umiejętności.

Schmid Wolfgang P. 1994: Linguisticae Scientiae Collectanea: Ausgewählte Schriften anläßlich seines 65. Geburtstages, за редакцією D. Weber, E. Eggers, J. Becker, J. Udolph, Берлін, Нью-Йорк: Walter de Gruyter.

Sclishchev Afanasij M. 1931: Slavianskoe naselenie v Albanii, Софія: Izdanиe makedonskogo nauchnogo instituta.

SHGZ III – Słownik historyczno-geograficzny ziem polskich w średniowieczu 3, Краків: Instytut Historii PAN, 2003.

Skutil Jan 1974: Чеська та німецька гідронімія Моравії на картах XVI–XIX століть. – Onomastica Slavogermanica IX, т. 66: Philologisch-Historische Klasse, за редакцією E. Eichler, H. Walther, Берлін: Akademie-Verlag, 117–127.

Stanislav Ján 1948: Slovenský juh v stredoveku 2, 1-ше вид., Spisy Jazykového odboru Matice slovenskej, серія B, т. 2 + картографічний додаток, Turčiansky Sv. Martin: Matica slovenská.

Šmilauer Vladimir 1932: Vodopis starého Slovenska, серія Práce Učené společnosti Šafaříkovy v Bratislavě, 9, Прага, Братислава: Nákladem učené společnosti Šafaříkovy v Bratislavě.

Trautmann Reinhold 1949: Die elbund ostseeslavischen Ortsnamen 2, серія Abhandlungen der Deutschen Akademie der Wissenschaften zu Berlin, Philologisch-historische Klasse, рік 1947, 4, Берлін: Akademie-Verlag.

Trautmann Reinhold 1950: Die slavischen Ortsnamen Mecklenburgs und Holsteins, 2-ге, доповнене вид., серія Abhandlungen der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, Philologisch-historische Klasse 45, 3, Берлін: Akademie-Verlag.

Udolph Jürgen 1990: Die Stellung der Gewässernamen Polens innerhalb der alteuropäischen Hydronymie, Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag.

Udolph Jürgen 1994: Namenkundliche Studien zum Germanenproblem, Берлін, Нью-Йорк: Walter de Gruyter.

Udolph Jürgen 2004: Суфіксальні утворення в давніх назвах місцевостей Північної та Центральної Німеччини. – Suffixbildungen in alten Ortsnamen: Akten eines internationalen Symposiums in Uppsala 14–16 травня 2004 р., 137–175.

Udolph Jürgen 2021: Нова бібліографічна збірка європейських назв місцевостей, урочищ і водойм – вказівки щодо користування. – Onomastica 65/1, 83–98.

Acta Linguistica Lithuanica XC

Der Name Leipzig und die Germanische Lautverschiebung

Udolph Jürgen 2022: Nomina Geographica Europaea. Бібліографічна збірка європейських назв населених пунктів, урочищ і водойм. – Acta Linguistica Lithuanica 87, 123–143.

Udolph Jürgen 2022a: Східнослов’янські назви населених пунктів – поширення, картографування та нова бібліографічна збірка. – Anzeiger für Slavische Philologie 49, 147–173.

Udolph Jürgen 2023: Прадавня батьківщина і поширення слов’ян та нова бібліографічна збірка. – International Journal of Language and Linguistics 11(4), 136–147. Доступ: http://www.journaloflanguage.org/article/501/10.11648.j.ijll.20231104.16.

Ulbricht Elfriede 1957: Басейн Тюринзької Заале: генеалогічне дослідження, Галле: Max Niemeyer Verlag.

Vanagas Aleksandras 1981: Етимологічний словник литовських гідронімів, Вільнюс: Mokslas.

Vasmer Max 1970: Слов’яни в Греції, Лейпциг: Zentralantiquariat der Deutschen Demokratischen Republik.

Walther Hans 2004: Історичні шари назв водойм як свідчення мовної, культурної та поселенської історії (додаток до карти G II 4, до: Атласу історії та краєзнавства Саксонії), Лейпциг, Дрезден.

Walther Hans 2009: Назва Лейпцига у світлі його ранніх писемних згадок. – Міська історія. Повідомлення Лейпцизького історичного товариства, 13–18.

WdrG III – Словник російських назв водойм 5 і додаток, за редакцією M. Vasmer, Берлін, Вісбаден: Harrassowitz, 1961–1973.

Wenzel Walter 2015: Слов’янське заселення Лейпцизького краю у світлі назв населених пунктів. – Слов’яни в Німеччині. Їхні назви як свідки історії, автор W. Wenzel, за редакцією A. Brendler, S. Brendler, Гамбург, 251–270.

Wenzel Walter 2016: Лейпциг – давньолужицька назва населеного пункту? – Namenkundliche Informationen 107/108, 478–481.

Wenzel Walter 2017: Звідки прийшли слов’яни, що оселилися в поселенні Libzi та його околицях? Із 2 картами. – Рання історія Саксонії у світлі назв, автор W. Wenzel, за редакцією A. Brendler, S. Brendler, Гамбург: Baar-Verlag, 171–172.

Willich Cornelia 1994: Бранденбурзька книга назв, ч. 8: Назви населених пунктів краю Лебус, Берлінські праці з дослідження назв, Веймар: Hermann Böhlaus Nachfolger.

Straipsniai / Articles

JŪRGEN UDOLPH

Zaimov Jordan 1967: Zaselvane na bŭlgarskite slavjani na Balkanskija Poluostrov: proučvane na žitelskite imena v bŭlgarskata toponimija, Софія: Болгарська академія наук. Інститут болгарської мови.

Leĩpčigo та германський перехід приголосних

РЕЗЮМЕ

У статті йдеться про етимологію топоніма Leĩpčigas. Тривалий час вважалося, що основу ойконіма становить слов’янське слово lipa ‘липа’. Уважніше вивчення історичних написань, таких як Libzi та інших, передусім наведених Тітмаром Мерзебурзьким, який володів слов’янськими мовами, призвело до коригування етимології. Крім того, досі не звертали уваги на те, чи германські племена познайомилися з цією назвою до чи після початку дії першого, або германського, пересуву приголосних. Це є вирішальним чинником у відповіді на питання, яку індоєвропейську групу слів можна вважати основою цього топоніма.

Подано 31 січня 2024 р.

ЮРҐЕН УДОЛЬФ

Центр дослідження імен – Геттінген / Росдорф, Steinbreite 9, D-37124 Rosdorf bei Göttingen Академія наук у Геттінгені Робоча група «Топоніми між Рейном і Ельбою – ономастика в європейському просторі» Robert-Koch-Str. 29, D-48149 Münster [email protected]

100

Acta Linguistica Lithuanica XC