СІМНАДЦЯТА

ЙОНА ЯБЛОНСКОГО

КОНФЕРЕНЦІЯ

В Інституті литовської мови 9 жовтня 2009 року відбулася 17-та конференція Йонаса Яблонскіса «Варіативність мови та мовні настанови». На конференції, організованій Інститутом литовської мови та кафедрою литовської мови Вільнюського університету, було прочитано вісімнадцять доповідей. Як і минулого року, значну увагу приділено питанням соціолінгвістики, представлено й обговорено результати найновіших досліджень цієї галузі мовознавства. Приємно, що завітали й гості з-за кордону: у конференції взяли участь і виголосили доповіді чотири латвійські науковиці.

У першій частині конференції було представлено спільний литовсько-латвійський проєкт «Балтійська соціолінгвістика (BalSoc): мовна самосвідомість суспільства в Литві та Латвії» (керівниця Лорета Вайчекаускене). У межах проєкту методом глибинних інтерв’ю досліджували настанови литовських і латвійських журналістів щодо публічного мовлення, якості мови та мовної політики. Аналіз поглядів представників латвійських медіа на конкурентні відносини між мовами й відбір лексики засвідчив, що в багатьох випадках теоретичні переконання журналістів відображаються і в їхній мовленнєвій практиці (Ina Druviete, Televizijos ir radijo žurnalistų kalbinės nuostatos: teorija ir praktika). Також з’ясовували, наскільки ставлення до нормативної мови залежить від професії респондентів та індивідуальних особливостей особистості. Імовірно, більшість журналістів схильні до поміркованого типу творчої особистості, якому притаманні такі риси, як експресивність, образність і самобутність мовлення, на противагу типу «конструктора», якому властиві стандартність, правильність і одноманітність мови. Вважають, що професійність представників медіа не впливає на мовні настанови, на відміну від характеру роботи журналістів, адресата й типу передачі (Loreta Vaicekauskienė, „Kūrėjai“ ir „konstruktoriai“: asmenybės tipo įtaka kalbinėms nuostatoms).

Варіативність мовлення зумовлюють обставини спілкування та комунікативні цілі: зазвичай у практиці розрізняють публічне й приватне вживання мови, пристосовуючись до адресата. Публічно найчастіше намагаються говорити

Septynioliktoji Jono Jablonskio konferencija

351

правильніше, плавніше й естетичніше, тоді як у приватному спілкуванні мовці дозволяють собі більше — говорять вільніше й грубіше (Jurgita Girčienė, Žurnalistai apie vartosenos srities ir adresato įtaką kalbėsenai). Думки респондентів щодо можливих загроз литовській мові різняться: одні вважають, що загроз немає, інші — що з часом литовська мова може перетворитися на мовну суміш. Однак чіткої кореляції між підтримкою чи неприйняттям респондентами мовного нагляду та поміченими загрозами для мови не виявлено (Laima Nevinskaitė, Grėsmės kalbai ir poreikis ją reguliuoti: žurnalistų požiūris).

З даних латвійських досліджень випливає, що престиж літературної мови в суспільстві вищий, ніж розмовної, яку вважають різновидом мови поза межами літературної. Помічено, що територіальний розподіл діалектного мовного коду є маркованим, а стратифікація соціальних верств виразно проступає під час вивчення особливостей уживання жаргону (Linda Lauzė, Latvių kalbos atmainų funkcijos ir vartosenos sferos: radijo ir televizijos žurnalistų nuomonė). Загалом поняття престижна мова схильні пов’язувати з вищим світом і міркують, що, наприклад, престижної литовської мови не існує, бо немає й вищого суспільного прошарку, або ж престижною вважають літературну, нормативну мову. Мовними взірцями вважають мовців публічного простору — акторів, політиків, ведучих передач, хоча існують і думки, що мову як вияв індивідуальності неможливо скопіювати. Респонденти також звернули увагу на схильність наслідувати в публічному мовленні погані зразки мови (Rasuolė Vladarskienė, Žurnalistų požiūris į prestižinę kalbą ir kalbos etalonus).

На другому засіданні значну увагу приділили проєкту 2007–2009 років «Використання мов і національна ідентичність у містах Литви» (Miestai ir kalba, керівниця Мейлуте Рамонене). Його мета — дослідити взаємозв’язок між мовами, якими користуються у великих містах Литви, та національною ідентичністю, а також окреслити перспективи збереження пов’язаної з мовою національної ідентичності. Дані дослідження показали, що на роботі найчастіше спілкуються литовською. Цікаво, що поляки тут найчастіше обирають литовську або російську, а росіяни — російську. Поширення англійської мови на роботі пов’язане з віком, освітою та фінансовим становищем (Meilutė Ramonienė, Kalbos, vartojamos darbe Vilniaus, Kauno ir Klaipėdos miestuose). У литовській польській громаді російську вважають найзвичнішою мовою, литовську — найпотрібнішою, польську — найкрасивішою (як і в інших мовних громадах — їхню рідну мову); дедалі частіше здобувають освіту державною литовською мовою. Вплив англійської в цій мовній громаді незначний, англійських запозичень уживають менше, ніж у польській літературній мові (Kinga Geben, Vilniaus lenkų savimonė bei daugiakalbystė).

352

KALBOS KULTŪRA | 82

Помічено, що національна ідентичність молодших мешканців Вільнюса й Клайпеди слабша, ніж у старших; молоді литовці більше схильні вважати себе громадянами Європи, а дещо рідше — громадянами світу. Виявилася потреба у вивченні англійської мови: значна частина респондентів хотіла б, щоб їхні діти навчалися у двомовних литовсько-англійських школах; останню загалом вважають найпрестижнішою мовою. Однак вивчення іноземних мов досі не є популярним, мало хто вивчає інші мови Європейського Союзу (Laima Kalėdienė, Sociolingvistiniai lietuvių miestiečių portretai). Також звернули увагу на те, що зі зміною геополітичної ситуації як у Литві, так і в інших країнах саме поняття рідної мови загалом слід уточнити з огляду на сучасну ситуацію багатомовності (Ala Lichačiova, Gimtosios kalbos sąvoka kaip mokslo ir refleksijos objektas).

Окрім згаданих проєктів, на конференції обговорювали й інші актуальні теми соціолінгвістики. Гості конференції представили систему оцінювання мовних компетенцій, застосовувану в Латвії, та пов’язані з нею проблеми (Resija Zauere, Sociolingvistinės kalbinių įgūdžių tyrimo galimybės), обговорили кореляції між формами звертань, уживаними в латвійських закладах загальної освіти, та соціолінгвістичними чинниками (Anda Blūmanė, Sociolingvistinė kreipinio vartosenos analizė: koreliacijos dėsniai Latvijos bendrojo lavinimo įstaigose). Також представили дослідження оцінювання діалектного мовлення за методикою перцептивної діалектології, яке показало, що оцінка нормативності діалектного коду залежить від його подібності до коду літературної мови, тому аукштайтські говірки вважають нормативнішими за жмудські (Daiva Aliūkaitė, Erika Merkytė, Taisyklingumo konceptas ir tarminiai kodai: nuostatų tyrimas). Звернули увагу на відмінності у мовній свідомості та мовних настановах людей із порушенням слуху й тих, хто чує; ці відмінності зумовлені різними мовним середовищем і мовним досвідом (Benita Sušinskaitė, Girdinčiųjų ir sutrikusios klausos bendruomenės narių kalbinės nuostatos). Можливо, дещо віддаляючись від центральних питань конференції, спробували обговорити образ міста Каунаса, який проступає у назвах підприємств та інших публічних написах і, за словами доповідачок, дедалі більше набуває рис побутового стилю (Lina Bačiūnaitė-Lužinienė, Ramunė Juodeikytė, Kaune paslaugas teikiančių įmonių pavadinimų analizė).

Про прояви побутового стилю в публічному мовленні говорили й інші. Професорка Regina Koženiauskienė (Žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse) досліджувала приховані причини вживання непрестижного регістру в політичних коментарях журналіста Rimvydas Valatka й запевняла, що вмотивоване використання непрестижної жаргонної лексики в політичних ко-

Septynioliktoji Jono Jablonskio konferencija

353

ментарях створює багатоголосся, яке допомагає точніше описати сторони полеміки. Загалом, якщо подивитися з перспективи процесів жаргонізації та конверсаціоналізації, що відбуваються в інших європейських мовних спільнотах, жаргонізми, експресивні вислови та інші елементи розмовної мови дедалі частіше звучать у політичному дискурсі під час політичних акцій, покликаних привернути увагу виборців, а в деяких випадках — і продемонструвати політичні погляди (Giedrius Tamaševičius, Kodėl ministrai kartais prabyla jaunimo žargonu?).

Конференцію гарно завершила Rita Miliūnaitė (Interneto komentuotojai apie nepriesagines moterų pavardes), представивши методику дослідження інтернет-коментарів і звернувши увагу на те, що в них переважає не фактична (мовна), а емоційна й прагматична, а також ціннісна та соціопсихологічна аргументація. Щоправда, слід додати, що перебіг обговорень щодо жіночих прізвищ без суфіксів, розглянутих у її доповіді, виявив брак діалогу між нормувальниками мови та її користувачами.

Тези конференції, підготовлені Відділом культури мови Інституту литовської мови, публікуються на вебсайті Інституту литовської мови^*.

Отримано 2009 12 21

SKAISTĖ ALEKSANDRAVIČIŪTĖ

Інститут литовської мови

вул. П. Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс

[email protected]

^* Див. http://www.lki.lt/LKI_LT/index.php?option=com_content&view=article&id=469:jono-jablonskio-konferencija1&catid=1:naujienos&Itemid=2

354

KALBOS KULTŪRA | 82