LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, II LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

НАГОЛОС І АКЦЕНТУАЦІЯ В ШАКИНСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ¹

A. JONAITYTĖ

Наголос

Словесний наголос

§ 1. Словесний наголос у шакінському діалекті значно стабільніший, ніж у літературній литовській мові, оскільки через дію закону загального відтягування наголосу він може стояти лише на початку або в середині слова. У закінченні наголос буває лише тоді, коли наголошений кінцевий склад має циркумфлексну (падаючу) інтонацію, наприклад: одн. дав. drū́tām~driūtām, kietām~kietām, мн. дав. daigām~daigām, galvōm~galvōm…

§ 2. У певних випадках слово має не один наголос. Тоді один наголос — перший від початку слова — сильніший за інші, тобто головний, а інші — побічні, наприклад: rū́kštė, lė́~rugštelė, šùrbė, lė́~siurbėlė, ùšpakālis~užpakalis…

У шакінському діалекті трапляються ті самі типи головного й побічного наголосу, які описані в дисертації В. Грінавецкіса², тому в цій праці вжито такі самі терміни, як і в згаданій дисертації.

Типи головного наголосу нічим не відрізняються від описаних Грінавецкісом; випадки різних побічних наголосів дещо відмінні, тому їх слід розглянути докладніше.

§ 3. У діалекті старий побічний кінцевий наголос трапляється в таких випадках:

1. Коли наголос відтягнуто з довгого закінчення на корінь (довгий або короткий), наприклад: drėbulė, kó:sul’īs~kosulys, kratinīs~kratinys, мн. наз. laš,āi~lašai, vāik,āi~vaikai;

2. Найчастіше у двоскладових словах, коли наголос відтягнуто з короткого закінчення на короткий корінь, наприклад: lāką~laką (дощечка, на яку сідають бджоли перед льотком, тобто отвором, через який бджоли влітають у вулик; сам цей отвір — льоток), nāgą~nagą (копито тварини), rāsą~rasą, мн. знах. žāl,ēs~žalias;

3. Коли внаслідок скорочення закінчень однини кличного відмінка зменшувальних і пестливих іменників та прикметників наголос відтягується з наголошеного закінчення

1 «Наголос і акцентуація шакінського діалекту» — частина більшої праці про шакінський діалект, що готується до написання.

2 Vladas Grinaveckis, Šiaurės vakarų dünininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida, рукопис, Вільнюс, 1956.

109

на перший склад, а на старому місці залишається чітко чутний побічний давній кінцевий наголос, напр.: kàrv,à:t~karvaitė, mėrgužė:l~mergužėlė, šun,ė:l~šunėlį, tèt,ė:t~tetytė «татуся», vaik,ùk~vaikiuk, senùt~senutė.

Однак слід зазначити, що давній побічний кінцевий наголос діалекту не такий сильний і закономірний, як у розташованому південніше північно-західному аукштайтському Шяуляйському діалекті або в сусідніх жемайтійських діалектах. У Шакінському діалекті, за винятком згаданих скорочених форм кличного відмінка, він досить слабкий і факультативний. У зв’язному мовленні, навіть коли говорить та сама людина, одного разу він є, а іншого — у такому самому випадку — ні. Частіше трапляється в довгому закінченні, рідше — у короткому. Крім того, у мовленні літніх людей він загалом трапляється частіше, хоча теж лише факультативно.

§ 4. Багатоскладові слова II-ї акцентної парадигми з основним відтяжним наголосом на першому складі за певних умов мають побічний відтяжний наголос на передостанньому складі. Він трапляється в багатоскладових словах II акцентної парадигми діалекту в таких випадках:

1. У трискладових словах, якщо останній склад короткий, а передостанній — довгий, напр.: мн. род. bàl,ąndžùs~balandžius, kàm,àntus~kamantus, šàld,àines~saldainės «цукерки», vàršk,ė:čus~varškėčius…;

2. У словах, що мають понад три склади, довгота передостаннього складу не має значення — побічний відтяжний наголос мають і короткі склади, напр.: мн. род. bàrazù:kùs~baravykus, dàrbin,įnkùs~darbininkus, gvàiz-dik,ùkus~gvaizdikiukus, vàkar,ėlùs~vakarelius.

Такий побічний наголос також чути нечітко й не завжди, особливо у трискладових словах. Він також факультативний. Виразніше його чути за чіткішої вимови слова. У багатоскладових словах побічний відтяжний наголос трапляється частіше.

Побічний відтяжний наголос мають слова II акцентної парадигми з багатоскладовою формою, що допускають подвійне наголошування, — на тому складі, на який може бути відтягнутий і основний наголос, напр.: мн. род. agūonas || àg,ùonas~aguonas, avìetes || àv,ìetes~avietes; одн. оруд. balàndžù || bàl,àndžù~balandžiu, sijõ:nu || sìj,õ:nu~sijonu… Такий побічний наголос виник тоді, коли основний відтяжний наголос почали відтягувати з передостаннього складу ще далі до початку слова — на перший склад.

§ 5. Отже, з погляду походження і давній побічний кінцевий наголос, і побічний відтяжний наголос виникли внаслідок відтягнення наголосу, лише побічний відтяжний наголос є пізнішим за давній кінцевий. Спершу основний наголос відтягувався лише на передостанній склад багатоскладових слів II акцентної парадигми, як, наприклад, і досі відбувається в сусідньому Шяуляйському діалекті³, потім його почали відтягувати звідти ще далі, до початку слова, а на тому місці залишився побічний наголос. Оскільки обидва ці різновиди побічного наголосу в діалекті лише факультативні й трапляються нерегулярно, далі в праці їх зовсім не позначатимемо.

³ E. Brazaitė, „Šiaulių tarmė“, diplominis darbas, rankraštis, 15, 1950. G. Gerullis Litauische Dialektstudien, 22, Leipzig, 1930.

110

Відтягнення наголосу

§ 6. У говірці трапляються випадки, коли побічний наголос зустрічається і в словах, що мають давній головний наголос. Найчастіше такий побічний наголос трапляється у складних або похідних словах, які мають головний наголос на першому компоненті (складні слова) або на корені (похідні слова).

Побічний відтягнутий наголос у говірці трапляється:

1. У складних числівниках: kẽ·turesd,ẽ·šim(t) ∼ keturiasdešimt, pěn-kẽzd,ẽ·šim(t) ∼ penkiasdešimt, sė·sėzd,ẽ·šim(t) ∼ šešiasdešimt, septi·nezd,ẽ·šim(t) ∼ septyniasdešimt, aštuónezd,ẽ·šim(t) ∼ aštuoniasdešimt, deví·nezd,ẽ·šim(t) ∼ devyniasdešimt.

2. У складних прислівниках: ána·m,ẽ·t ∼ anąmet, kitàm,ẽ·t ∼ kitąmet, ši·m,ẽ·t ∼ šįmet «цього року», šį·n,á·kt ∼ šįnakt «цієї ночі», užp,ẽ·rn(ẽi) ∼ užpernai, užv,á·kar ∼ užvakar.

3. У складних іменниках, за винятком слова „užpak,á·lis ∼ užpakalis“, побічний відтягнутий наголос майже не трапляється, наприклад: páukštvanagis ∼ paukštvanagis, šùno·belė ∼ šunobelė, sáužbergžda ∼ sausbergžda, lėdžinga ∼ ledžinga, а якщо й є на передостанньому складі, то дуже слабкий і його важко почути. Голосні a, e, які завжди довгі, коли мають побічний відтягнутий наголос, у цьому випадку не подовжуються.

4. У давальному відмінку однини жіночого роду прикметників, займенників, числівників і дієприкметників із займенниковими закінченнями, наприклад: bá·lt,á·jei ∼ baltajai, raudó·n,á·jei ∼ raudonajai, àn,á·jei ∼ anajai, sàv,á·jei ∼ savajai, dvidešimt,á·jei ∼ dvidešimtajai, vá·lgo·m,á·jei ∼ valgomajai; varý·t,á·jei ∼ varytajai.

5. У формах дієслів із суфіксом давноминулого частотного часу -dav-, наприклад: dirbd,á·va ∼ dirbdavo, dirbd,á·vuses ∼ dirbdavusios; bě·gd,á·va ∼ bėgdavo, bě·gd,á·ves ∼ bėgdavęs…

6. У дієсловах із суфіксами -uoti, -auti, що мають давній головний наголос на корені, у простому минулому часі та утворених від нього формах дієприкметників, наприклад: bá·ltuot—bá·lt,á·va—bá·lt,á·ves ∼ baltuoti—baltavo—baltavęs; geltó·nuot—geltó·n,á·va—geltó·n,á·ves ∼ geltonuoti—geltonavo—geltonavęs; júoduot… ∼ juoduoti…; mė·lynuot… ∼ mėlynuoti; và·karuot ∼ vakarauti; šú·kaut—šú·k,á·va—šú·k,á·ves ∼ šūkauti—šūkavo—šūkavęs; klì·kaut… ∼ klykauti…

7. У давальному відмінку множини іменників a- та ia-основи, прикметників, займенників, числівників і дієприкметників із займенниковими закінченнями, наприклад: bró·l,á·m ∼ broliam, aklìes,á·m ∼ akliesiam «сліпим», maniẽs,á·m ∼ maniesiam «моїм», penktìes,á·m ∼ penktiesiam «п’ятим», buvusìes,á·m ∼ buvusiesiam «колишнім», nėštìes,á·m ∼ nėštiesiam «вагітним», vežamìes,á·m ∼ vežamiesiam «тим, кого везуть».

8. a) У третій дієвідміні дієслів із префіксом par—(per) та голосним a в корені, у третій особі теперішнього й простого минулого часів, у формах першої та другої особи множини, утворених від них, і в дієприкметниках, наприклад: pá·rd,á·ra—pá·rd,á·re—pá·rd,á·ra·s—pá·rd,á·rant(i)—pá·rd,á·ro·ms, —a,—pá·rd,á·res—pá·rd,á·fus(i) ∼ pardaro—pardarė—pardaras—pardarantį—pardaromas, —a,—pardaręs—pardariusi; pá·rkr,á·pšto·m…—pá·rkr,á·pštant(i)… pá·rkr,á·pščus(i) ∼ parkrapštom…

111

pá'tkr,á'to'm… pá'tkr,á'ta's… pá'tkr,á'to'ma… pá'nkr,á'tes ~ párkratome…; pá'tm,á'na… pá'rm,á'ne'm… pá'rm,á'nan(i)… pá'rm,á'no'ms… ~ párnano…; pá'rm,á'ta… pá'rm,á'te't… pá'rm,á'to'ms… ~ pármato…; pá'rs,á'ka… pá'rs,á'kes… nepá'rs,á'ko'ms… ~ pársako…, nepársakomas «непереконуваний»; pá'rvo,á'ra… pá'rvo,á'res… ~ párvaro…

б) У дієсловах першої дієвідміни з префіксом par- і голосним e у корені або суфіксі, які в третій особі однини простого минулого часу мають закінчення a < ā, у третій особі однини, першій і другій особах множини простого минулого часу та в дієприкметниках, утворених від цього часу, наприклад: pá'rgi·v,ę'na—pá'rgi·v,ę'no'm… pá'rgi·v,ę'nes… ~ párgyveno, párgyvenom… párgyvenęs; pá'rsę'na—… pá'rsę'no't…—pá'rsę'nuš(i) ~ párseno…; pá'rt,ę'ka, pá'rt,ę'ko'm…—pá'rt,ę'kes…—párteko…, pártekęs…

9. У називному відмінку однини зворотних іменників, наприклад: bjá'uro'jim,á'sis (-ies) ~ biaurojimasis; krá'pštim,á'sis (-ies) — krápštimasis; mušim,á'sis (-sies) ~ mušimasis…

§ 7. Походження побічного перенесеного наголосу в говірці не завжди однакове. В одних випадках він виник через те, що другий компонент складного слова зберігає певну частину давнього наголосу (випадки 1, 2, 3 і 8), в інших побічний перенесений наголос виник за аналогією до таких слів, які в тому самому місці мають основний наголос (випадки 4, 5, 6, 7).

У давальному відмінку однини прикметники, числівники, займенники жіночого роду та деякі дієприкметники мають у говірці наголос на закінченні, наприклад: baltá'i~baltái, aná'i~anái, trečé'i~trečiai, dirbtá'i~dirbtái. У займенникових формах наголошується перший склад, як і в 1k., але через аналогію до незайменникових форм у них з’являється побічний наголос на закінченні. Те саме можна сказати й про виникнення побічного наголосу в дієсловах із суфіксами -uoti, -auti та суфіксом давноминулого повторюваного часу -dav-. Тут він виник за аналогією до таких дієслів із тими самими суфіксами, у яких ці суфікси мають давній основний наголос, наприклад: kará'ut—kará'va—kará'ves ~ kariauti, kariavo, kariavęs; šu'búot—šu'bá'va—šu'bá'ves ~ siūbuoti, siūbavo, siūbavęs; žalúot—žalá'va—žalá'ves ~ žaliuoti, žaliavo, žaliavęs.

Як виник побічний перенесений наголос у зворотних іменниках — важко сказати.

Перенесення наголосу

§ 8. Наголос переноситься із закінчення на початок слова з давніх наголошених закінчень, що мають коротку або циркумфлексну інтонацію, наприклад: àvižà~avižà, dõ'vanà~dovanà, šàka~šakà, trõ'bà~trobà; gèra—gerà…; dùsulis~dusulỹs, kì'li~kylỹs; ràši's~rašỹs, skáiti's~skaitỹs; niẽkur~niekùr.

У двоскладових словах наголос переноситься на перший склад, наприклад: smìltis~smiltis, táukai~taukai; kàšu~kašù. У багатоскладових словах наголос завжди переноситься на перший склад із довгого закінчення, наприклад: dõ'bilai~dobilai, род. мн. àvižù~avižù, gàbalù~gabalù; прост. мин. ч. 2 ос. одн. išvažàvai~išvažiavai; майб. ч. 3 ос. одн. sùsìvo'lõs~susivoliós.

112

З короткого закінчення наголос переноситься на перший склад слова, якщо передостанній склад короткий, наприклад: мн. знах. akminukus~akminiukus, šunelįus~šunelius, одн. оруд. kėpure~kepurė, одн. місц. kãmine~kaminė, одн. наз. nùgara~nugara. У словах II акцентної парадигми, хоча й рідше, наголос іноді переноситься також на передостанній склад, наприклад: мн. знах. akminìkus~akminiukus, laikrodžiùkus~laikrodukus, vežimùs~vežimus.

Іноді наголос із короткого кінцевого складу переноситься лише на передостанній, наприклад: navìcku~Navickų (прізвище), одн. оруд., tarùčius~Taručius (село, мн. знах.), gapùčius~Gapučius (прізвище, мн. знах.). Треба сказати, що так наголошуються прізвища й топоніми.

Якщо передостанній склад довгий, то багатоскладові слова наголошуються двояко: наголос із короткого закінчення переноситься або на передостанній склад, або на перший (тепер уже частіше), наприклад: мн. знах. agūonas || àguonas~aguonàs, agùrkus || àgurkus~agurkus, balándžius || bãlandžius~balandžius, baravy'kus || bãravykus~baravykus; aštuoni || àštuoni~aštuoni.

У словах, які нещодавно увійшли до говірки, наголос переноситься на той склад, який має наголос у знахідному відмінку однини, наприклад: brigãda~brigada, одн. знах. brigãdą~brigadą; granãta~granata, panẽra~fanerà, figūrã~figūra, prižiūra~frizūrą, мн. знах. komunìstus~komunistus, spartùolus~spartuolius, traktorìstus~traktoristus... Але трапляється, що й у таких словах наголос переноситься на перший склад, наприклад: elèktra || elèktrą~elektrą, sãlietra || salietrà~salietrà; мн. знах. kãliošus || kãliošus~kaliošus.

Наголос переноситься також із вторинного закінчення (що виникло внаслідок скорочення закінчення), яке в говірці має спадну або коротку інтонацію, наприклад: advenč~adventàs, bãravy'ks~baravykas, drìganc~drigantas, káltu'ns~kaltūnas, lãido'ks~laidokas, lãukuks~laukiukas, mẽgnec~magnetas, одн. клич. vãikẽ?~vaikelį. Виняток становлять лише інфінітиви: з їхнього вторинного закінчення наголос ніколи не переноситься, наприклад: apsimẽšti~apsimesti, numìr't~numirti, nusigãšti~nusigąsti, pasilìkẽ~pasilikti, pasisvẽrti~pasisverti, užsidẽkẽ~užsidėgti. Наголос не переноситься тому, що це закінчення скоротилося зовсім недавно; іноді вживається і його повна форма з -i, тому перенесення наголосу ще не встигло його торкнутися.

Якщо внаслідок скорочення закінчення утворюється змішаний дифтонг або трифтонг, ã, ẽ завжди переходять у á, é, і наголос більше не переноситься, наприклад: rasál's~rasãlas, senitá'rs~senitàras «санітар», tarakã'nc~tarakãnas; givẽ'n~gyvẽna, kurẽ'n~kūrẽna.

Якщо у вторинному закінченні утворюється вторинний змішаний дифтонг, перший компонент якого становлять голосні i, u, цей дифтонг також набуває висхідної інтонації, і наголос із нього більше не переноситься, наприклад: baltùms~baltumas, ilgùms~ilgumas, karštìms~karštimas, minkštìms~minkštimas, gendvìls~Gendvilas «прізвище», radvìls~Radvilas (там само), leistùs~leistuvas, palàistùs~palaistuvas «пустун» тощо. Якщо дифтонг не утворюється, наголос зазвичай переноситься, наприклад: pãmpiks~Pampikas (прізвище), čiùbiks~čiubikas, viščùks~viščiukas, žìnduks~žindukas. Але іноді й у цьому випадку наголос залишається на місці, наприклад: mušìks~mušikas, pìo'žuks~piovikas.

8. Kalbotyros klausimai II.

113

Якщо у вторинному закінченні дифтонг не утворюється, ã, ẽ > á, é факультативно, і такі слова мають подвійне наголошення, наприклад: bo'tãks || bõ·taks～botãgas; česná·ks || čėsnaks～česnãkas; nabá·ks || nabaks～nabãgas; pi'rã·ks || píraks～pyrãgas… Треба сказати, що й у цьому випадку ã, ẽ все ж частіше переходять у á, é, ніж не переходять, особливо ẽ, наприклад: lankė·c～lankėtas (така частина саней), verpė·c～verpėtas тощо.

Наголос не переноситься:

§ 9. 1. Зазвичай із другого або ще віддаленішого від кінця складу, наприклад: cibùlis || -e～cibùlis, -ė «цибуля», numirė·lis～numirėlis, pelė́dė～pelūdė, senã·tve～senãtvė; gerė·snis～gerė́nsis; važã·va～važìavo.

2. Із довгих закінчень, що мають висхідну інтонацію, наприклад: мн. дав. do·bi-lám(s)～dobilám(s), mažiem～mažiem; мин. ч. дійсн. способу 2-ї ос. nešė́i～nešėis, мин. ч. дійсн. способу 1-ї ос. suká·us～sukáus; прислівники: makarã·i, tabalã·i.

3. Із вторинних закінчень, що мають висхідну інтонацію, наприклад: akúoc～akuotas, karklì·ns～karklynas, perkū́·nc～perkūnas, spiglúoc～spigliuotas, taukiúoc～taukuotas. Щодо á, é < ã, ẽ див. § 8. Щодо į, ù див. § 8.

4. У складних прислівниках: daugmã·ž || maždaug, gangrėit～gangreit, kàsmė·t, kaskàrt || kaskàrt.

5. У складних частках nekàs～nekàs, niekàs～niekàs «нічого собі».

Ненормативні випадки відтягнення наголосу

§ 10. У говірці є випадки, коли наголос відтягується із середини слова на перший склад. Серед таких випадків варто згадати такі:

1. a) Якщо у формах зворотних дієслів із префіксами наголошується зворотна частка «si», то наголос дуже часто відтягується з неї на префікс, напр.: ápsisuku～apsisuku, ùsimetu～užsimetu; pàsišneki～pasišneki, susìvelki～susivelki; ápsimetą·s～apsimetas; ápsiverčėnt～apsiverčiant.

b) У формах дієслів із префіксами nebe-, tebe- наголос також часто відтягується на перший склад, напр.: nèbetiku～nebetikiu, nèbemeti～nebemeti, nèbėare～nebėrė, tèbeguli～tebeguli (одн. 2-га ос.), tèbekerti～tebekerti.

Таке відтягнення наголосу є недавнім, оскільки досі має факультативний характер. Воно могло виникнути за аналогією з такими дієсловами, у яких у минулому одноразовому часі наголос закономірно відтягується зі старого наголошеного закінчення на префікс, напр.: ápsivilkau～apsivilkau, nùsiėjau～nusiejau «втомився, ідучи», nùsiojau～nusivijau; ápsisukáu～apsisukai тощо. Таке відтягнення наголосу згодом могло перейти в теперішній час, напр.: ápsisuku～apsisuku, nùsiperki～nusiperki…, а потім могло узагальнитися й на всі зворотні дієслова з префіксами. Цьому процесові сприяла й загальна тенденція говірки — скрізь переносити наголос на перший склад.

У формах дієслів із tebe-, nebe- наголос також відтягується на перший склад префікса за аналогією з такими дієсловами, у яких наголос закономірно переноситься із закінчення на перший склад префікса, напр.: nèbegáliu～nebegaliu, tèbematáu～tebematau тощо.

114

c) Дією аналогії можна пояснити й відтягнення наголосу в напівдієприкметниках і дієприслівниках із середини слова на перший склад: bėtrengdams~betrenkdamas «розмовляючи», nùveidams~nueidamas, pàligdams~palikdamas, užùzdams~užùzdama­s; ateinant~ateinant, bèbùnant~bebūnant, pàreinant~pareinant, užgrūnant~užgrūnant…

2. Трапляється, що наголос факультативно відтягується із середини слова на перший склад також в іменниках і прикметниках, напр.: gėnatvė~genàtvė, gírkančei~Girkánčiai «село», màkelis~makėlis, nèlaimė~neláimė, pàsaulis || pásaulė~pasaulis, || -ė, sėnatvė~senatvė, žãgarė~Žagarė «містечко», одн. клич. jùdošau~judošiau. Рідше трапляються: kėpùrė~kepūrė, mẽrgelė~mergėlė, vìrėlis~vyrėlis. Таке відтягнення наголосу відбулося під впливом латиської мови. Під впливом латиської мови наголос відтягується із середини слова у словах, спільних для носіїв говірки й латишів, наприклад: kėpùrė, nèláimė, pàsaule, žãgarė~Žagarė… Називний відмінок однини займенникових прикметників також іноді має наголос на першому складі, напр.: bàltasis~báltasis, pirmasis~pirmasis тощо. Висхідний акцент указував би на те, що тут маємо не відтягнення наголосу, а запозичену жмудську форму. Якби наголос було відтягнуто, акцент мав би бути спадним або середнім.

3. Наголос факультативно відтягується також із довгих наголошених закінчень із висхідним акцентом, напр.: мн. дав. dõ·bilam~dobilám, krùoša·m~Kruopiám «містечко», váika·m~vaikám; теп. ч. 1-ша ос. láikaus~laikaús, теп. ч. 2-га ос. mãišais~maišáis, мин. однокр. ч. 1-ша ос. nèšaus~nešiaús, мин. однокр. ч. 2-га ос. rìtais~ritáis, sùkais~sukáis. Біля Kruopius і Šiupylįus (с. Norvaišiai) відтягнення наголосу цього типу дуже поширене, майже закономірне. Наприклад, у Norvaišiai повністю вирівнялися форми давального й орудного відмінків множини окремих основ, які зазвичай різняться акцентом, напр.: мн. дав. й ор. gálvo·m~galvóm і galvòm, šãko·m~šakóm і šakòm, vãrle·m~varlėm і varlėm(s), pùšim~pušim і pušim, rùdenim~rudenim і rudenim. Можна припустити, що й у цьому випадку наголос у формах давального відмінка множини почали відтягувати за аналогією з формами орудного відмінка множини, які відрізняються від давального лише акцентом. Згодом таке неправильне відтягнення наголосу починає поширюватися і на давальний відмінок множини інших основ, напр., кажуть також gáidža·m~gaidžiáms (мн. дав.).

Порівнюючи мовлення представників старшого й молодшого поколінь, можна припустити, що молодші частіше, ніж старші, неправильно відтягують наголос.

Перебіг відтягування наголосу

§ 11. Відтягування наголосу властиве не лише говорам Північної Литви, а й усій латиській мові. Порівняння показує, що в латиській і литовській мовах відтягування наголосу відбувається по-різному, незалежно одне від одного. У латиській мові наголос завжди відтягується з закінчення на перший склад, у литовській же мові наголос зазвичай не відтягується з довгого закінчення, що має спадну інтонацію (наприклад, див. § 9). Крім того, відрізняються й інтонації відтягнутого наголосу: у латиській мові інтонація відтягнутого наголосу в довгих складах усюди є давньою

115

переднаголошеною гострою інтонацією зумовлена циркумфлексна, у литовських говорах — спадна, рівна та середня, наприклад:

báltą~baltà, báltuos~baltõs (Кретинга)

pìrmą~pirmà, pìrmos~pirmõs (Шакина)

vàgą~vagà, vàgos~vagõs (Шакина)

Неоднакова інтонація відтягнутого наголосу в говорах свідчить, що наголос не завжди відтягували одночасно, тобто відтягування наголосу відбувалося в кілька етапів. Спочатку наголос почали відтягувати з короткого наголошеного закінчення на попередній довгий склад, наприклад: áusis~ausìs, gálvą~galvà, šìrdis~širdìs; одн. орудн. gulóvų~gulovų, kìrvų~kirvių, varškė̃čių~varškėčių; мн. род. ganìklas~ganyklas; мн. наз. raudónį~raudonį, septìni~septyni тощо.

Однакова інтонація основного відтягнутого наголосу за тих самих умов у двоскладових і багатоскладових словах свідчить, що тут наголос було відтягнуто одночасно.

Те, що це найдавніший етап відтягування наголосу, підтверджують такі факти:

1. у говорах у цьому випадку зовсім не залишилося жодних слідів побічного давнього кінцевого наголосу;

2. перетворення звичайної середньої інтонації відтягнутого наголосу (s) на рівну (~);

3. існування говорів, яким відоме лише таке відтягування наголосу (Кражяй, Титувенай, Аріогала, Кракес)⁴.

За цим етапом відтягування наголосу настав наступний. Наголос почали відтягувати з коротких наголошених закінчень на короткі корені, а з довгих наголошених закінчень — на довгі й короткі корені. У багатоскладових словах наголос тоді завжди відтягується на перший склад, наприклад: bérgdė-lė~bergždėlė «недорозвинена», dróbulė~drobulė; ėžì~ežys, gaidìs~gaidys, katė~katė, mamà~mamà, мн. наз. kámuolai~kamuoliai, nãmai~namai, réikalai~reikalai, мн. род. šàkeles~šakeles; майб. ч. одн. I ос. ė̃miau~ėmiau, kìrpau~kirpau; майб. ч. дієслова, одн. II ос. dàrei~darei.

У тих багатоскладових словах, у яких раніше наголос уже було відтягнуто з короткого закінчення на довгий передостанній склад, тепер його починають відтягувати з цього довгого передостаннього складу на перший, прирівнюючи їх до інших багатоскладових слів тієї самої акцентної парадигми. Так виникло подвійне наголошування певної групи багатоскладових слів (див. § 8).

Коли наголос почали так широко відтягувати на перший склад, наголос цього складу узагальнився й у тих випадках, де, згідно зі звичайними законами відтягування наголосу, його не мало б бути. Таке відтягування наголосу, що виникло за аналогією, особливо часто трапляється у дієсловах (див. § 10), але певною мірою ця тенденція помітна й в іменниках (див. § 10). Це був би вже, так би мовити, третій, найновіший етап відтягування наголосу, який і нині триває в говорах під впливом аналогії та, частково, латиської мови.

⁴ А. Саліс, Кілька зауваг до історії діалектів, — «Archivum Philologicum», 4, 32, Kaunas, 1933.

116

Слід також зазначити, що самі носії говірки не вважають перенесення наголосу з короткого закінчення на довгий склад перенесенням наголосу, тобто вже його не відчувають і, бажаючи говорити літературною мовою, тобто відновити перенесений наголос, кажуть, наприклад: do'bilai,.pelai, nešiau, vedėi, bet; ganykla, mokykla, maišu, pirštus, vaikus, aštuoni •ir t. t.

Причини перенесення наголосу

§ 12. Щодо походження перенесення наголосу існують різні думки. Одні стверджують, що наголос було перенесено під впливом чужих мов — латиської або куршської⁵, інші пояснюють, що наголос почали переносити без жодного чужомовного впливу⁶, треті вважають це питання майже нерозв’язним, але як прийнятну гіпотезу поділяють теорію Яуніуса, доповнюючи її дією впливу чужої мови⁷, четверті намагаються розширити теорію Яуніуса—Ендзелінса, доповнюючи її вирішальною роллю скорочення наголошених і ненаголошених довгих акутових голосних у виникненні перенесення наголосу⁸.

Теорія про те, що наголос почали переносити під впливом латиської мови, відпадає сама собою: не всі говірки литовської мови, що межують із латишами, переносять наголос. На користь впливу куршів-земгалів є один досить вагомий аргумент: територія говірок, у яких переносять наголос, і територія проживання куршів-земгалів майже збігаються. Але, за твердженням Ендзелінса, курші мали вільний наголос. Щоправда, він зазначає, що на куршський наголос, а через нього, зрозуміло, і на наголос литовських говірок, згодом могло вплинути угро-фінське плем’я — ліби. Але тут же наголошує, що ще до ліби куршський наголос більшою чи меншою мірою вже переносився спонтанно, а ліби допомогли узагальнити це перенесення.

Мабуть, найпереконливіше походження перенесення наголосу пояснено в дисертації кандидата філологічних наук Грінавецкіса, де він, спираючись на твердження Яуніуса й Ендзелінса, пов’язує перенесення наголосу зі скороченням закінчень, особливо наголошених і ненаголошених довгих акутових закінчень, приймаючи також вплив чужої мови як допоміжний чинник, сприятливий для скорочення.

Звичайно, крім цих загальних первісних причин, в окремих говірках є й інші. Так, говорячи конкретно про наголос у Шакінській говірці, слід визнати також вплив латиської мови на деякі ненормальні випадки перенесення наголосу (перенесення наголосу із середини слова, частково — зі спадного закінчення), а також вплив аналогії (наголошування форм зворотних дієслів із префіксами, частково також перенесення наголосу зі спадних закінчень).

⁵ Див. Archivum Philologicum, 4, Kaunas, 1933.

⁶ K. Явнис, Поневежские говоры литовского языка.—Памятная книжка ковенской губернии на 1898-1899 г. J. Plāķis, Daži attīstības posmi latviešu un leišu akcenta vēsturē, Rīgā, 1923.

⁷ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 32, Rīgā, 1951.

⁸ Vl. Grinaveckis, Фонетичні особливості північно-західних дунінінкських говірок та їхній розвиток, рукопис, 91-105, Vilnius, 1956.

117

Давність відтягування наголосу в діалекті

§ 13. Давні ненаголошені закінчення -ā, -ās у жемайтських і північно-західних аукштайтських говорах скоротилися до -ā, -ās, наприклад: *šárkās, *vilkā > šárkās, vilkā. Отже, вони мали скоротитися до переходу довгого ā в сучасний o, тому вже не могли перейти в -o, -os. Наголошені давні закінчення -ā̃, -ās у говорі перейшли в -ō, -ōs, наприклад: nāmo ~ namō (орудн. відм.), trōbōs ~ trobōs (род. відм. одн.). Отже, відтягування наголосу з таких закінчень мало розпочатися незадовго до того, як давнє ā почало переходити в сучасне o. Якби наголос було відтягнуто із закінчення набагато раніше, то ці вже ненаголошені закінчення скоротилися б так само, як і споконвічно ненаголошені -ā, -ās, і вже не змогли б перейти в -o, -os. Однак сказати, коли саме в говорі давнє ā почало переходити в o, неможливо, бо в литовських говорах давнє ā переходило в o не одночасно.

Якщо II етап відтягування наголосу, коли наголос почали відтягувати з давніх довгих циркумфлексних закінчень, відбувався приблизно в той самий час, коли ā перейшло в o, то перший етап мав розпочатися значно раніше.

Сила наголосу

§ 14. Наголос у говорі сильний і дуже добре чути. Порівняно з наголосом у капсів і занавиків, наголос у цьому говорі значно сильніший. За силою він ближчий до жемайтського наголосу, але трохи слабший за нього. У сусідніх жемайтських говорах довгий склад часто набуває власного наголосу, а в описуваному говорі такого не трапляється. Крім того, у Шакинському говорі навіть у словах з основним відтягнутим наголосом дуже часто немає побічних наголосів, тоді як у жемайтських говорах, за винятком самої лише латвійської прикордонної смуги, такі побічні наголоси є закономірними.

У говорі навіть у тих випадках, коли в слові є лише один наголос, він не всюди однакової сили. Наголос довгого складу сильніший за наголос короткого складу, наприклад: kàs і káˑs ~ kã̄s (майб. часу, 3-тя особа), māna ~ māno та išmāˑna ~ išmāno.

Наголоси довгих складів також неоднакові за силою: давній основний наголос довгого складу сильніший за основний відтягнутий наголос довгого складу, за винятком випадку, коли основний відтягнутий наголос має тяглу інтонацію, наприклад: мн. наз. āusis ~ āusys: мн. оруд. āusim ~ ausim; мн. знах. šuolus ~ šuolus: мн. наз. šuolai ~ suolai; žiedus ~ žiedus: мн. наз. žiedai ~ žiedai.

Основний відтягнутий наголос із тяглою інтонацією має таку саму силу, як і давній основний наголос довгого складу, наприклад: одн. род. dārža ~ daržo — мн. знах. dāržus ~ daržus; одн. знах. rāṅka ~ ranką — мн. знах. rāṅkas ~ rankas; одн. род. vīlka ~ vilko — мн. знах. vīlkus ~ vilkus; žōˑdže ~ žōdžio — žōˑdžus ~ žodžius.

Крім того, навіть давній основний наголос довгих складів не завжди однакової сили: наголос першого складу сильніший за наголос такого самого складу, що стоїть у закінченні багатоскладового слова, наприклад: одн. оруд. sáˑmču ~ sámčiu: мн. дав. vabuolám(s) ~ vabuoláms.

118

Якщо слово має не один наголос, то наголоси такого слова не однакові за силою. Найсильніший — перший від початку слова, основний наголос. Співвідношення сили основного й побічного наголосів не завжди однакове. Основний наголос сильніший тоді, коли склади обох наголосів — основного й побічного — однакові за довжиною: або обидва довгі, або короткі, наприклад: bálą~balà, pãvažą~pavažà, tãukąi~taukai, vẽgėlė~vėgėlė.

Основний відтягнений наголос дещо слабший тоді, коли склад основного відтягненого наголосу короткий, а побічного наголосу — довгий, наприклад: ągùoną~aguonà, ęketįs~eketýs, kãlę~kalė, sẽptįnų~septynių.

Ще слабший основний відтягнений наголос у скорочених формах кличного відмінка однини зменшувально-пестливих слів, наприклад: mòtinąit~motinaite, šèsėrąit~seseraite, šùnėlį~šuneli, vaikẽlį~vaikeli. Крім того, такої самої сили основний наголос мають іще слова з побічним перенесеним наголосом, наприклад: bãltąva~baltavo, būdãvo~būdavo, pãrsėnęs~pãrsenęs, pẽnkedžėšimt~penkiasdešimt, užvãkar~užvakar.

Наголос у реченні

§ 15. У зв’язному мовленні не кожне слово зберігає свій наголос. Дуже часто два або більше слів об’єднуються в одну одиницю вимови й мають лише один наголос на одному зі слів, що утворюють цю одиницю. Так у реченні з’являються ненаголошені проклітичні та енклітичні слова. Зазвичай власного наголосу в реченні позбуваються різні односкладові слова: прийменники, сполучники, різні частки, а іноді також займенники, прислівники й навіть дієслова.

§ 16. Прокліза. a) Сполучники, наприклад: ką_i_kàs bū̃tų | bū̃su nesuprãntąs~хто б не був — удаватиму, що не розумію; ò_bró'lis kãrė žùvą~а брат зліва загинув.

b) Прийменники та сполучники, наприклад: bìje | ką_nepaliktù bãgotėsni už_lãtvius «боїться, як би не стали багатшими за латишів».

c) Прийменники та займенники, наприклад: tùra aš_ už_rìki gáunu «вежу я отримую за рика».

d) Частки, наприклад: žìūru | gi tekinis sulūžęs «дивлюся — та ж токарний (круг) зламався»; ùgnis ne ùgnis | vànduo ne vànduo | eisme keliu «вогонь — не вогонь, вода — не вода, підемо дорогою».

e) Частки та дієслова, наприклад: a_tãu bus gėrau «чи тобі буде краще?»

f) Дієслова, наприклад: duok šė́: mãn júodus «дай сюди мені чорні»; kàlvis į_nùtarę gražį̃t «коваля постановили повернути».

g) Займенники, наприклад: pìningai tie_pãtys bus «гроші будуть ті самі»; a_šẽnd búvau žadė́jus važiuót «я сьогодні обіцяла їхати».

§ 17. Енкліза. a) Частки, наприклад: ànà bìje jau «ана, тобто вона, вже боїться»; vìsi lãtvei kerė́j_agi «усі латиші чаклують-таки».

b) Прислівник, наприклад: kã_če tie_jùsu šùnīs lòj «чого тут ті ваші собаки гавкають?».

119

У Шакіні та суміжних жемайтських діалектах дунінінків (Куршенай) і доунінінків (Крупі) є своєрідна енкліза, можливо, зумовлена особливостями відтягування наголосу: тут наголос із закінчення відмінюваного слова переноситься на прийменник, а це відмінюване слово потрапляє в енклізу, наприклад: nèlišk pré_manè_s «не лізь до мене»; ar eisi su manim «чи підеш зі мною?»; nù_savè_s nutràukęs | tàu dà·ve «від себе відірвавши, тобі дав»; sù_liežùviu tu_viską· padirbi «язиком ти все зробиш», тобто лише говориш, а не працюєш»; iš_amo· nė_akmina gàlvai prasimušė negà·usi «з нього навіть каменем не проб’єш голову, тобто він дуже скупий»; nèġerai bè_namù «погано без дому»; kàtra· rì·ta põ_dvi làpes «щоранку по дві лисиці (приходили)». До такої енклізи найчастіше потрапляють двоскладові займенники, але нерідко й інші відмінювані слова: іменники, прикметники та числівники. У суміжних латиських діалектах така енкліза не трапляється.

Логічний наголос

§ 18. Говорячи, ми завжди якесь одне слово в реченні вимовляємо сильніше, більше його підкреслюємо. Таке слово має логічний наголос речення, який указує, що саме в реченні хочуть особливо підкреслити, наприклад: kàip sužinó·t | kàtra ta_tikròji dùktė «як дізнатися, котра справжня дочка?»; to· klebò·na gà·nau bãnda «я пас стадо того ксьондза»; dà· liepe atvažiuot neužilgu «ще велів невдовзі приїхати»; daba rėikt ka_užilì·tu «тепер треба, щоб задощило»; dó·relis vìską· i·nupirkęs «долар усе скупив»; sė·na·ms žadė·je dùoti kìlbasus «старим обіцяв дати кілбаси (ковбаси), тобто годувати ковбасами»; tàm(e) valgì·klo· aš_àr èšu būvęs «і я бував у тій їдальні».

§ 19. Якщо якесь слово в реченні отримує сильно підкреслений логічний наголос і вимовляється ще й з певною інтонацією, у ньому з’являється ще один наголос, наприклад: a_tà·u gèrai sè·dė·t | gè·r,àu «Тобі добре сидіти? — Добре!»; kad_i_jùo-kes | kad_i_cì·dies | ka_ti_kò·ks vaikìs àri· | gù·r,àu i_tièk «Хай сміється, хай насміхається, аби тільки якийсь хлопець був поруч — і добре»; neduòsu tà·u nieka | i_kà· tu_mà· padarì·si | nèdùok | nèbij,àu «Не дам тобі нічого, і що ти мені зробиш! — Не давай! Не боюся!»; a_nepragė·rei tik_algẹ·les | pràgė·rau | ot «Ти часом не пропив лише зарплатню? — Пропив, от!»; a_gì·valei šèrti a_nešèrti | nèšvà·rbu tà·u «Чи годували худобу, чи не годували — тобі байдуже».

У словах такого типу з двома наголосами сила обох наголосів майже однакова.

Перенесення наголосу зі звичного місця

§ 20. Наголос переноситься зі звичного місця через ритм речення в прислів’ях, піснях, віршованих висловах, наприклад: no· varškė·s dãntis barškė·s | no· mėsõ·s lù·pas vė·psõ·s «від сиру зуби цокотітимуть, від м’яса губи роззявляться»; ta·k upė·lis vingiuodamas | nà·s vainìka linguodamas «тече струмочок, звиваючись, несе вінок, похитуючи»; negimdì·c nɛ_vaiks | nɛlaižì·c nɛ_vèršis «не народжений — не дитина, не вилизаний — не теля».

120

Досить часто наголос переносять зі звичного місця, якщо в реченні повторюється те саме слово, наприклад: dą́žines nér | a_primrės | a_neprimrės «ще невідомо, чи примне, чи не примне»; каже: priprãs_gaˈl | kùr_ana táˈu priprãs «може, звикне; де ж вона до тебе звикне».

У цих реченнях повторюване слово вперше вимовляється з перенесеним наголосом, а вдруге — вже зі звичайним основним відтягнутим наголосом.

Наголос і значення слова

§ 21. Як і в літературній мові, так і в говірці одне слово відрізняється від іншого або одна форма того самого слова від іншої іноді лише місцем наголосу.

а) Форми слова, наприклад:

galvùm (род. мн.): gálvum (оруд. мн.).

žòlum (род. мн.): žólum (« «).

б) Значення слів, наприклад:

áˈntiena (прикм.): antiena (ім.).

briediena (« «): briediena (« «).

mėˈnesiena (« «): mėˈnesiena (« «).

kloˈjims (конкр. ім.): klóˈjims (абстр. ім.).

plėˈšims (« « «): plėˈšims (« « «).

baltùms (назва якості): báltums (біла пляма, щось біле).

juodùms (« «): júodums (чорна пляма, щось чорне).

іменник особи kaùlininka «свинарник»: káulininka (назва діяча).

« « vižštininka «курник»: vižštininka (назва діяча).

dùndėˈt «тліти, стиратися, руйнуватися»: dundėˈt «гудіти, гриміти».

kirmiˈt «спати, лежати»: kirmiˈt «гнити, заводитися червам».

Інтонація

§ 22. У говірці розрізняються такі інтонації: відштовхувальна, спадна, середня, коротка. Замість відштовхувальної інтонації говірки дуже часто трапляється ламана. Відштовхувальна і спадна інтонації замість прийнятих висхідної та низхідної називаються так тому, що відрізняються одна від одної не місцем голосового наголосу або найбільшої сили, а лише неоднаковим ослабленням сили голосу та неоднаковою тривалістю. Тому інтонації говірки ближчі до жмудських, а не до інтонацій південно-західних аукштайтських говірок.

Відштовхувальна інтонація

§ 23. Під час вимови звука з відштовхувальною інтонацією голос спочатку різко посилюється, а, досягнувши найбільшої сили, поступово слабшає. Посилена частина значно коротша за слабшу. Таким чином, найсильніший голосовий наголос відштовхувальної інтонації в односкладових голосних і дифтонгах ie, uo, в яких не чути окремих компонентів, припадає на початок звука, а в інших дифтонгах — на початок першого компонента⁹.

⁹ Графічне зображення відштовхувальної інтонації говірки див. A. Laigonaitė, Dėl lietuvių kalbos kirčio ir priegaidės supratimo, рис. 40 і 41.—„Kalbotyra“, 1, 94-95, Vilnius, 1958.

121

Наголошені голосні з відштовхувальною інтонацією довгі. У наголошених дифтонгах із відштовхувальною інтонацією перший компонент довгий (за винятком ie, uo, окремих компонентів яких не чути). Але в дифтонгах ui та i, u+l, m, n, r перші компоненти короткі. Вони трохи довші за перші компоненти відповідних дифтонгів занавицької говірки, але незрівнянно коротші за справжні напівдовгі i, u у тих самих дифтонгах східноаукштайтських говірок.

Відштовхувальна інтонація говірки відповідає литовській висхідній і трапляється в тих самих випадках, що й литовська висхідна, тобто на довгих голосних і дифтонгах, наприклад: ąžuols~ąžuolas, apuóks~apuókas, gėda~gėda, yla~yla, káilis~kailis, káušas~ká ušas, kėrpe~kėrpė, mušėika~mušėika, sámtis~sámtis, sieksnis~sieksnis, súris~sūris, šárms~šarmas, žióks~žiogas; dirse~dirsė, dúrtuls~dūrtuvas, gù nklas~gunk las, smùika~smuika, smìlga~smilga, vìn gis~vingis...

У говірці відштовхувальна інтонація трапляється також у таких випадках:

1. У вторинних закінченнях

а) коли в них утворюється вторинний дифтонг, наприклад: blýn s~blýnas, jávas~jãvas, káras~kãras, klėvas~klėvas, nãras~nãras, gėras~gėras, sėnas~sėnas, žalìs~žalis, žìlas~žìlas, piktùms~piktumas, sùrimas~sūrimas;

б) якщо в корені є довгий наголошений голосний із продовженою інтонацією ō, ū, ī, ē або ã, ē, то після скорочення закінчення продовжена інтонація дуже часто (майже завжди) змінюється на відштовхувальну й без дифтонга, наприклад: botã:ks~botãgas, blìud as, grìps~grỹbas, lẽ:cs~lẽdas, lṓ:ps~lõpas, mẽ:c~mẽtas „мети”, plṓ:c~plõtas, šẽ:ps~šẽpas „шафа”

2. У давальному відмінку однини прикметників, займенників, порядкових числівників і дієприкметників пасивного стану жіночого роду, наприклад: baltã:i~baltái, gerái~gerái, kitá:i~kitái, panktá:i~penktái, dirbamã:i~dirbamái, neštã:i~neštái.

Циркумфлексна інтонація

§ 24. Висхідна інтонація діалекту досить часто факультативно переходить у циркумфлексну. Голосовий тиск за циркумфлексної інтонації подібний до висхідної, лише трохи сильніший. Після раптової та сильної першої частини голос на мить раптово слабшає, але зовсім не переривається, а далі знижується так само, як і під час вимови висхідної інтонації. У голосних голос прогинається приблизно посередині голосного, наприклад: mẽ:c~mẽtas, у дифтонгах голос слабшає в першому компоненті, а другий компонент не змінюється, наприклад: kãauls~káulas¹⁰.

Порівняно з циркумфлексною інтонацією жмудських діалектів, циркумфлексна інтонація діалекту відрізняється тим, що під час її вимови голос не припиняється цілком, а лише слабшає. Крім того, здається, що й циркумфлексна інтонація діалекту виникла під впливом жмудських діалектів, оскільки в діалекті вона факультативно, без будь-яких закономірностей, замінює звичайну висхідну. Через те, що в діалекті вона не має закономірностей, далі в тексті її не позначатимемо.

¹⁰ Графічне зображення циркумфлексної інтонації діалекту див. у A. Laigonaitė, Dėl lietuvių kalbos kirčio ir priegaidės supratimo, рис. 39 — „Kalbotyra“, 1, 94, Vilnius, 1958.

122

Рівна інтонація

§. 25. Рівну інтонацію діалекту можна поділити на два різновиди: первинну, що відповідає 1к. циркумфлексу, та вторинну, яка виникла внаслідок перенесення наголосу з короткого складу на довгий. З погляду вимови ці різновиди інтонації зовсім не відрізняються один від одного.

Під час вимови наголошеного голосного з рівною інтонацією голос спочатку різко посилюється, досягає найбільшої сили в першій частині голосного, а далі повільно, поступово слабшає. Від такого самого наголошеного голосного з висхідною інтонацією рівна відрізняється лише довшим і повільнішим ослабленням голосу. У дифтонгах голосовий тиск припадає на перший компонент, як і в жмудських діалектах, але порівняно з жмудською рівною інтонацією тиск рівної інтонації діалекту слабший¹¹.

Наголошені голосні з рівною інтонацією вимовляються довго, довше, ніж із висхідною. Обидва компоненти дифтонгів із рівною інтонацією мають однакову тривалість, дещо довші за компоненти відповідних ненаголошених дифтонгів, майже напівдовгі.

Як уже зазначалося, голосні й дифтонги з рівною інтонацією довші, ніж із висхідною. Але й звуки з рівною інтонацією не завжди однакової тривалості. Голосний рівної інтонації у закритому складі трохи коротший, ніж у відкритому, наприклад: lūks: lūka~lūko «верхній». ū у першому слові коротший, ніж у другому.

Скорочена рівна інтонація стає ще подібнішою до висхідної, оскільки, як уже зазначалося, вони відрізняються лише неоднаковою тривалістю. Через цю подібність і аналогію з такими випадками, коли новоутворений закритий склад має вторинний дифтонг і висхідну інтонацію (див. § 23), скорочена рівна інтонація в новоутвореному закритому складі часто переходить у висхідну (див. § 23). Якщо давній дифтонг має рівну інтонацію, то в новоутвореному закритому складі вона скорочується настільки, що стає середньою (див. § 26).

За основного давнього наголосу рівна інтонація діалекту відповідає 1к. циркумфлексу. Це так звана первинна рівна інтонація. Первинну рівну інтонацію також найчастіше мають слова, нещодавно запозичені діалектом із 1к. чи інших діалектів, наприклад: ãnglai~ãnglai, didvỹris~didvỹris, pãrma~fẽrma, pílma~fílma «фільм», vãistai~vãistai, vãldininks~vãldininkas, vẽidrodis~veidrodis.

Прикметники вищого ступеня, як і в жмудських діалектах, у діалекті також мають первинну рівну інтонацію замість 1к. короткої, наприклад: aukštẽ:snìs~aukštesnis, gerẽ:snìs~geresnis.

Вторинна рівна інтонація, крім уже зазначеного випадку, у діалекті досить часто факультативно (особливо у двоскладових словах) трапляється також тоді, коли наголос перенесено з довгого закінчення на довгий корінь, наприклад: skãusmai~skausmai, vãikai~vaikai, žmõ:gaus~žmogaus, žõ:le~žolė, vẽ:liai~vėlai. Слід зазначити, що в такому разі слово ніколи не має побічного наголосу.

¹¹ Графічне зображення рівної інтонації діалекту див. у A. Laigonaitė, Dėl lietuvių kalbos kirčio ir priegaidės supratimo, рис. 34, 35 і 36 — „Kalbotyra“, 1, 92, Vilnius, 1958. У прикладі 35 подано первинну, у 34 — вторинну рівну інтонацію діалекту. Інтонацію на рис. 36 слід було б перевірити ще раз, оскільки на слух первинна рівна інтонація односкладових слів і дифтонгів справляє однакове враження.

123

З того, що тон нового відтягнутого наголосу досить часто переходить із середнього в спадний, можна зробити висновок, що подібним чином виник і нинішній спадний тон давнього відтягнутого головного наголосу, тобто тон цього відтягнутого наголосу спочатку був середнім, а згодом став спадним. На цей перехід могла значною мірою вплинути й аналогія з формами того самого слова в межах тієї самої парадигми, які мали в тому самому складі давній головний наголос і спадний тон, наприклад: одн. род. pìršta~piršto, одн. дав. pìrštu~pirštui, одн. знах. pìršta~pirštą... мн. наз. pìrštai~pirštai, мн. род. pìrštu~pirštų, мн. дав. pìršta·m~pirštams, мн. оруд. pìrštais~pirštais і одн. оруд. pìrštu~pirštu, мн. знах. pìrštu·s~pirštus (із відтягнутим наголосом).

Середній тон

§ 26. Місце голосового наголошення в середньому тоні діалекту те саме, що й у спадному тоні, тобто у голосних — у першій частині звука, у дифтонгах — на першому компоненті. Середній тон відрізняється від спадного лише короткістю: середній тон коротший за спадний. Через цю короткість він втрачає характерне продовження, властиве спадному тону, і стає різкішим, дещо нагадуючи скорочений висхідний або подовжений короткий тон.

Голосні й дифтонги із середнім тоном зовсім не подовжуються: вони мають таку саму тривалість, а іноді навіть трохи коротші за відповідні ненаголошені голосні чи дифтонги. Від ненаголошених звуків вони відрізняються лише силою голосу — наголосом.

У діалекті середній тон трапляється:

1. a) Після перенесення наголосу з довгого закінчення на довгу основу, наприклад: мн. род. ã·žuolų~ąžuolų, одн. род. lānko·s~lankos, мн. оруд. pēnkeis~penkiais, rìešutais~riešutais; мин. ч. акт. спос., одн. 1-ша ос. ė·jau~ėjau; спол. kò·dėl~kodėl;

b) після перенесення наголосу з короткого вторинного закінчення (що виникло внаслідок скорочення закінчення) на довгу основу, наприклад: ãncùks~ančiukas, kálniuks~kalniukas, pjō·viks~pjovikas, šō·viks~šovikas, vāiniks~vainikas.

2. a) Після скорочення спадного тону в односкладових слівцях, наприклад: ãr~ar, dẽl~dėl, nō~nō «nuō», ō~o, prē~prė «prie»;

b) після скорочення спадного тону у дієсловах третьої особи майбутнього часу з дифтонгами в основі, наприклад: ãus~aũs, dźãus~džiaũs, ēis~eis, kēiks~keiks, nērs~nerš, pìrks~pirks, šẽrs~šers;

c) після скорочення спадного тону в словах, що стали односкладовими через скорочення закінчення, зі старим дифтонгом в основі, наприклад: pìršc~piìštas, šìens~šienas, šām̃c~šimtas, vāiks~vaikas, vīlks~vilkas; теп. ч. 3-тя ос. ēina~eina, knārk̃~knarkia, pāerš~perša, vēlk~velka.

Такий середній тон, що походить від скороченого спадного, трохи довший і сильніший за середній тон відтягнутого наголосу.

3. Середній тон мають також довгі склади з побічним наголосом, наприклад: мн. знах. ãgùonas~aguonas, m·k·ī klas~mokyklas, одн. род. sū·nųs~sūnaus, одн. дав. bā·lt·ā·jie~báltajai. Але середній тон побічного наголосу дещо відрізняється від середнього тону головного наголосу. Середній тон побічного наголосу

124

Інтонація більше схожа на висхідну. Ця відмінність середньої інтонації виникла через те, що ненаголошені довгі склади в говірці мають виразну висхідну інтонацію. Тому, втративши основний наголос, спадна інтонація кінцевого складу коротшає і наближається до висхідної.

Коротка інтонація

§ 27. Короткою інтонацією називаємо інтонацію коротких наголошених складів. Щодо розподілу сили голосу, тобто вимови, вона відрізняється від спадної або висхідної інтонації лише короткістю. Загалом і тут, як і під час вимови висхідної чи спадної інтонації, голос посилюється, досягає найвищої точки сили, а потім знижується, слабшає. На слух коротка інтонація сприймається як наголошений короткий голосний, що досить різко обривається.

У словах із давнім основним наголосом говіркова коротка інтонація відповідає литовській короткій, наприклад: bùs~bùs, būva~bùvo, kàsti~kàsti, kìba~kìbo, lìpsu~lìpsiu, nėš~nėš, rìšu~rìsiu, tàs~tàs…

Крім того, у говірці коротка інтонація є ще:

1. Після перенесення наголосу із закінчення на короткий склад, наприклад: àpušė~apušė «епуше», làkta~laktà, одн. оруд. в. nàgu~nagù, одн. род. в. nàkties~naktìes, šùñies~šuniès;

2. Після скорочення односкладових слів, наприклад: à~ar, ì~ir, ì~i;

3. Після скорочення називного відмінка однини двоскладових іменників і прикметників a- та ia-основ, наприклад: kàps~kàpas, mẽč~mėtas, tàks~tàkas, žàps~žàbas. У цьому випадку коротка інтонація є нерегулярною, частіше трапляється серед носіїв говірки з жемайтськими рисами. Далі від межі Жемайтії вона майже не зустрічається.

4. Наголошений префікс іменників pa- також має коротку інтонацію, наприклад: pàbalis, pàgo·vis, pàkelis «узбіччя», pàlaukė~pàlaukė, pàmiškis, pàrugis, pàso·dne, -is. Здається, у словах цього типу кореневе й кінцеве наголошення цілком зникло, а наголос і коротка інтонація узагальнилися на першому складі слова.

5. Коротку інтонацію мають і короткі склади побічного наголосу, наприклад: ràš,à~rašà, мн. знах. в. nàm,ùs~namùs, присл. dàb,à~dabà «тепер».

6. У словах, запозичених із латиської або спільних із латиською мовою, наголошені a, e завжди мають коротку інтонацію, наприклад: àmac~àmatas, àtmatas~àtinatos «занедбані, необроблювані землі», bàdinks~badìngas «голодний», cèkuls~čekulas «чуб», cèplis «піч для випалювання вапна», gàbals~gàbalas, kèburainis «гіллястий, покручений», kèza «біда, незручність», làbums «доброта», làdē·t «проклинати», làkac~làkatas «велика хустка», làmata «мотлох, громіздка річ», mẽtama-sis, mẽtams «те, чим б’ють: ремінь, різка».

Крім того, коротку інтонацію мають і інші слова, що недавно ввійшли до говірки, якщо наголос у них падає на голосні a, e, наприклад: àdresas, klàsė~klasė, pàšta, šnàbe~šnabė «горілка».

Порівняно з південно-західними високогірними говірками, коротка інтонація Шакінської говірки сильніша і трохи довша. Дещо відрізняються й самі говірки

125

короткі акценти старого основного й основного відтягнутого наголосу. Короткий акцент старого основного наголосу трохи сильніший за короткий акцент основного відтягнутого наголосу, напр.: pūšis~pušys (мн. наз.) і pūšis~pušis (одн. наз.).

Акценти ненаголошених складів

§ 28. Як і в деяких жемайтських говірках, довгі післянаголошені склади Шакінської говірки мають виразний висхідний акцент, напр.: ká’ulái, pė́lėĩ~peiliai. Акцент довгих переднаголошених складів визначити важче: він коливається між спадним і середнім.

Акцент та інтонація речення

§ 29. Хоч і не завжди, але іноді через інтонацію речення змінюється акцент слова, що несе логічний наголос у реченні, напр.: коли просять про щось, висхідний акцент часто переходить у спадний, напр.: dúok má’ dúonas «дай мені хліба»; važiúokem námo «їдьмо додому»; dúok sū’re nons_gabalė’li «дай хоч шматочок сиру»; у наказових формах, навпаки, спадний акцент змінюється на висхідний, напр.: pu’sk | kó’ láuki «дуй, чого чекаєш»; lí’sk į_vidų «лізь усередину».

Набагато частіше через інтонацію речення акцент лише трохи змінюється, але залишається тим самим. Наприклад, коли про щось запитують, спадний акцент наближається до литовського циркумфлекса — у дифтонгах голосовий тиск більше зосереджується на другому компоненті, напр.: a_tai_šakai eisi «то ти кажеш, що підеш?»; nó·rį ó’bele «хочеш яблуко?», у слові «nó·rį» висхідний акцент значно рівніший, ніж зазвичай, і трохи схожий на спадний.

Метатонія

§ 30. У говірці спостерігається така зміна акцентів: 1. спадний або середній акцент чергується з висхідним, 2. висхідний — зі спадним, 3. короткий — із висхідним.

§ 31. Спадний або середній акцент чергується з висхідним: 1. У прийменниках і префіксах, напр.:

ánt~ant: á’nčakis «надбрів'я», á’nčkalas~ánčkalos; nó’~nuo: nuóbaigas~nuóbaigos, núokulstas~nuókulkstos «відходи льону»; pó’~po: pó’pietis~póppietis, pó’su’nis~pósūnis; pár~per: pá’rspe’jims~pérspėjimas, pá’rtvara~pértvara; prē’~prie: prieku’tis~priekūtis, priemetis~priemetis «така хвороба»; prē’š~prieš: priežgina~priešgina, priešprešais~priešpriešais; pró’~pro: pró’smilts~prósmiltis «пісок із домішкою глини».

2. У простих і повторюваних дієсловах зі значенням інтенсивної дії, напр.: č’i’p’t~čypti: či’paut~čypauti; lí’st~lįsti: lándžo’t~lándžioti; slínkė~slįnkti: slá’nko’t~slánkioti; šáukt~šáukti: šū’kaut~šūkauti.

126

3. У простих і каузативних дієсловах, напр.: bėrpti~bėrbti: birbinti~birbinti; skėlstis~skelstis: skęsti, -nti~skálsti, -yti; várgti~várgti: várginti~várginti; žérkti~žergti: žárginti~žarginti.

4. У простих дієсловах і дієсловах зі значенням стану, напр.: álpti~alpti: álpti~álpėti; kémpti~kempti «висихати»: kémpėti~kėmpėti; lįsti~lįsti: lindo~lįndoti; mírti~mirti: mérdėti~merdėti; skęsti~skęsti: skéndėti~skendėti.

5. У простих дієсловах і дієсловах миттєвої дії, напр.: krėipti~kreipti: krýptelėti~kryptelėti; lénkti~lenkti: linktelėti~linktelėti; švélpti~švelpti: švul[p]telėti~šviptelėti.

6. У простих дієсловах і звуконаслідувальних словах, напр.: tėkšti~tėkšti: tiškšt~tykšt; žengti~žengti: žinkt~žingt.

7. У дієсловах теперішнього часу з основами на st-, št-, напр.: mirti~mirti: miršt~miršta.

8. В іменних словах і каузативних дієсловах, напр.: gárbė~garbė: gárbinti~garbinti; kálc~kaltas: káltinti~káltinti; smáilus~smailus: smá-ilinti~smailinti, švénc~šventas: švéntinti~šventinti.

9. У дієсловах та іменниках, напр.: klúikti~klukti: klúika~klúika; lénkti, lénkti~linkti, lenkti: linkums~linkumas «згинання»; lįsti~lįsti: linda~linda «нори»; smírkšti~smirkšti: smírkštine~smirkštynė; véržti~veržti: várža~varža; žérkti~žergti: žirklės~žirklės.

10. В іменниках із префіксом pa-, напр.: одн. знах. відм. bárzda~barzda: pabárzdis~pabarzdis; одн. знах. відм. gérklė~gerklė: pagérklis~pagerklis; одн. знах. відм. láuka~lauka: paláukis~palaukis; одн. знах. відм. žáuna~žiauna: pažáunis, -ė~pažiaunis, -ė.

11. У прикметниках, утворених від прийменників, напр.: aplinkui~aplinkui: aplinkinis~aplinkinis; prieš~prieš: priešinis~priešinis.

12. Про перетворення циркумфлекса на акут унаслідок скорочення закінчень див. § 23.

13. Циркумфлекс переходить в акут і в деяких складних словах, напр.: одн. знах. відм. sēna~sėna: sēndvaris~Sėndvaris «село», sémbernis~sėnbernis, sémpirda~sėnpirda «старенька»; одн. знах. відм. skānu~skānu: skānskonei~skánskoniai; одн. знах. відм. dvāra~dvára: dvā́rponis~dvárponis; одн. знах. відм. smáilu~smailų: smáigalís~smáigalis.

§ 32. Виштовхувальний (або короткий) з циркумфлексною (середньою) інтонацією чергується:

1. При зміні основи того самого слова, наприклад: káuls~kaulas: káulus~kaulius; piens~pienas: pěnus~pienius «той, хто любить молоко», pěne~pienė «сироїжка»; plūksna~plunksna: plūnksnus~plunksnius; séile~seilė: séilus~seilius; stirna~stirna: stirninas~stirninas; várna: várns~varnas.

2. У складних словах: dá́rps~dárbas: devyndárbis~devyndarbis; kóje~koja: vienkó jis~vienkojis; krūmai~krūmai; pakrūme, -is~pakrūmė, -is; lóva~lóva: palóvis~palovis; márks~márgas: rudmárgis~rudmargis;

127

nó'sis~nósis: pano'sis, -e~panošis, -ė; plá'uk~pláukas: gaelto'mpláukis~gelton-plaukis; vìlna ~ vilna: o'skavìlnė ~ ožkavìlnė; одн. знах. vá'ndeni ~ vándeni: pavándeniu~pavandeniui; але: gė'da~gėda: begė'dis~begėdis; pró'tas~protas: bepró'tis~beprotis; só'tis~sotis: besó'tis~besotis; súols~suolas: pasúolis, -ė; tilc~tiltas: patiltis, -ė тощо.

3. В іменниках і прикметниках, наприклад: a'ukšč~aukštas: áukšts~aukštas; lá'uks~laukas: lãuks~laukas; mė'li'ns~mėlynas: mė'lìne~mėlynė «ягода»; ká'ršč~karštas: kãrštis~karštis.

4. У простих прикметниках і прикметниках із суфіксами -gans~ -ganas, -kšvas, -svas, наприклад: bálc~báltas: bálzgans~bálzganas, bálkšvas, bálsvas; júoc~júodas: jūosvas; pìlks~pilkas: pìlkšvas.

5. У кількісних і порядкових числівниках, наприклад: aštúonus~aštuo-nius: aštúnta~aštuñtą (одн. знах.); devì'nus~devynius: devìnta~devìntą (одн. знах.); septì'nus~septynius: septìnta~septìntą (одн. знах.).

6. В іменниках і дієсловах того самого кореня, наприклад: gė'rti~gerti: gė'ralas~gėralas; gnó'ušti~gniužti: gnũ'žis~gniūžis; šá'uti~šauti: šū-vis~šūvis; vė'rti~verti: vãrtai~vartai.

7. В іменниках і утворених від них дієсловах, наприклад: dū'mai~dūmai: dū'mi't~dūmyti; krū'mai~krūmai: krū'mi't~krūmyti «розростатися», sū-nus~sūnus: sū'nìt~sūnyti; kerė'bla~kerėbla: kerė'blìnt~kerėblinti.

8. У простих і повільних повторюваних дієсловах, наприклад: lá'rìt~lauk­ti: lũ'kuruot~lūkuriuoti; sná'ust~snausti: snũ'duriuot~snūduriuoti; šni'kė~snigti: snì'guriuot~snyguriuoti.

9. В інфінітиві та умовному способі дієслів, наприклад: ká'št~kąsti: kã'stu~kąstų; lìe~lieti: lìetu~liėtų; spá'ust~spáusti: spáustu~spáustų; ži-bė'i~žibėti: žibė'tu~žibėtų.

10. У третій особі майбутнього часу дієслів із дифтонгом у корені, наприклад: á'ūsu~áusiu: ãus~aũs; dùosu~dúosiu: dũos~duos; lé'isu~léisiu: léis~leis; kùrsu~kùrsiu: kùrs~kurs; skė'lṣu~skėlsiu: skėls~skels.

11. Рідкісніший випадок метатонії у прикметниках і дієсловах із префіксом того самого кореня, наприклад: júoc~júodas: pajúošt~pajuóšti.

12. У кличному відмінку іменників із суфіксами -áitis, -ė, -ýtis, -ė, наприклад: mergá'te~mergáitė (одн. наз.): mẽrg,á'tes~mergaitės (мн. клич.), tetì'te~tetýtė (одн. наз.): tẽtì'ž~tetýte (одн. клич.).

§ 33. Короткий наголос чергується з рухомим:

1. У простих дієсловах і дієсловах із повторюваною основою, напр.: krìsti~kristi: krá'ičio't~kráičiuoti; lìp~lipti: lá'ipo't~láipioti; mė's~mesti: mė'ti't~mėtyti; brìsti~bristi: brá'idžo't~braidžioti.

2. У дієсловах та іменниках із тим самим коренем, напр.: sùp-tis~sùptis: šù'pi'ne~siūpynė.

3. У іменниках із префіксом pa- також трапляються випадки такої метатонії, напр.: ùžlas~ùžlos: paú'žlis~paúžlis.

128

Наголос і значення слова

§ 34. Досить часто одне слово відрізняється від іншого лише наголосом, напр.: ántis~ántis «птах»: ántis~ãntis «частина одягу»; džó'va~džióva «хвороба»: džõ'va~džiova «висихання»; kãrtis~kártis «кіл, загострений кілок»: kãrtis~kartis «примхи, упертість; кінська грива»; kietis~kietis «рослина»: kietis «твердість»; kãl~káltas «інструмент»: kálc~kaltas (дієприкм.); mérkti~mérkti «кліпати очима»: mėrkti~merkti «мочити, занурювати у воду»; priminti~priminti «наступити на ногу, притиснути»: priminti~priminti «нагадати, щоб не забув»; smãrukį~smaugti «душити»: smaukti~smaukti «стягнути, зіштовхнути»; plá'uks~pláukas (ім.): pláuks~pláuks (майб. ч. III ос.); mana~mano (род. одн.); mã'na~mãno (теп. ч. III ос.); gana~ganà (присл.): gã'na~gãno (теп. ч. III ос.); šaka~šakà (наз. одн.): šã'ka~šãką (зн. одн.); vaga~vagà (наз. одн.): vã'ga~vãgą (зн. одн.).

НАГОЛОС І ІНТОНАЦІЯ В ШАКИНАСЬКІЙ ГОВІРЦІ

А. П. ИОНАЙТИТЕ

Резюме

Шакінський говір — це говір північно-західних аукштайтів, що межує з Латвійською РСР. Найхарактерніші риси цього говору — ретракція наголосу та скорочення закінчень. У цій статті досліджуються наголос та інтонація говору.

У шакінському говорі наголос переноситься із закінчення, що має коротку або висхідну інтонацію, на початок слова (dãrklis~arklys, bàla~balà, dõ'vana~dovanà). Але в деяких випадках наголос переноситься також із закінчення, що має спадну інтонацію (dõ'bilam~dobilám), або із середини слова (gìrkančei~Girkańčiai, kèpure~kepùrė, àpsisuk~apsisuku).

Іноді під час перенесення наголосу частина його, що залишається на попередньому місці, утворює побічний наголос. Але, як правило, такі побічні наголоси в говорі з’являються лише факультативно.

У говорі можна простежити два етапи ретракції наголосу, не рахуючи всіх тих ненормативних випадків перенесення наголосу, які трапляються в говорі сьогодні. Спочатку наголос переносився з коротких закінчень на попередній довгий склад (ãusis~ausis, agūona~aguonà). Після цього ретракція відбулася й в інших випадках (àkis~akìs, ėžì's~ežys, skrùz-de'lė~skruzdėlė, vè'lai~vėlai).

Щодо чинників, які зумовлювали ретракцію наголосу, автор статті погоджується з думкою тих дослідників, які вважають такими чинниками редукцію закінчень і, почасти, вплив іноземної мови.

У складних словах або в окремих граматичних формах слів певного типу в складах, що стоять після складу з основним

§. Kalbotyros klausimai II.

129

наголосом, виникає побічний наголос (àna·mˢeˑt ~ anāmət, bāˑlt,ǯāˑjei~ báltajai, bāˑlt,ǯāva~báltavo). Появу такого побічного наголосу автор намагається пояснити дією аналогії або особливостями творення складних слів.

Крім словесного наголосу, у статті досліджується також наголос речення, встановлюються особливості проклізису, енклізису та логічного наголосу в говорі.

У шакінському говорі наявні такі інтонації: коротка, висхідна, середня, спадна та факультативно замінна спадній переривчаста. За рухом голосу інтонації цього говору ближчі до інтонацій жемайтських говорів, ніж до інтонацій говорів південно-західних аукштайтів. У статті наведено випадки вживання тієї чи тієї інтонації основного або побічного наголосу, а також інтонації ненаголошених складів; указано зв’язок інтонації окремого слова з інтонацією цілого речення.

Наприкінці статті подано огляд різних випадків метатонії, що трапляються в говорі, та вказано на роль інтонації у встановленні значення слова.