ІРЕНА ДУКАВІЧЕНЕ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: прусська, або балтійські мови, антропоніміка.

ОСОБОВІ ІМЕНА ПРУССІВ XIII СТОЛІТТЯ У ПРУССЬКОМУ РЕЄСТРІ

Прусські особові імена XIII^th століття у Прусському реєстрі

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються особові імена пруссів XIII ст. з історичного джерела Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts («Прусський реєстр до кінця XIII ст.»), з метою розкрити історичний контекст побутування особових імен пруссів. Також розглядаються словотвір деяких особових імен і пояснюється їхнє походження та вплив німецької мови на зміну особових імен.

Важливість особових імен пруссів для досліджень балтійського іменника не викликає сумнівів. Не слід забувати про те, що прусські, або балтійські, власні імена є найдавніше зафіксованими фактами балтійських мов.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: прусси, особове ім’я, іменник, родинні зв’язки, Макс Перлбах, Preussische Regesten.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто прусські особові імена XIII^th століття з історичного джерела Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts (Прусські реєстри до кінця XIII^th століття), щоб розкрити історичний контекст побутування прусських особових імен. Також обговорено утворення деяких особових імен і пояснено їхнє походження, а також вплив німецької мови на зміну особових імен.

Straipsniai / Articles

221

IRENA DUKAVIČIENĖ

Значення прусських особових імен для дослідження власних назв балтійських мов є безсумнівним. Варто зазначити, що прусські (тобто балтійські) власні назви — це найдавніші засвідчені факти балтійських мов.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: пруси, особове ім’я, власні назви, родинні зв’язки, Макс Перлбах, Preussische Regesten.

ВСТУП

Дослідження власних іменників — одного з найстійкіших лексичних шарів — дають важливі відомості про фонетичні, лексичні й морфологічні особливості вже мертвої мови, зафіксовані у власних іменах, але, можливо, втрачені в апелятивній лексиці. Саме такі дослідження дають змогу дізнаватися дедалі більше про зниклий прусський народ. Із численних джерел було обрано реєстр, укладений Максом Перлбахом і опублікований у 1876 році в Кенігсберзі: Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts (далі — PrR).

М. Перлбах був німецьким істориком і бібліотекарем, знавцем історії Тевтонського ордену, дослідником середньовічної Східної Пруссії та Польщі (Mentzel-Reuters 2007: 39–53)¹. Оскільки в литовській пресі майже немає відомостей про М. Перлбаха (народився 4 листопада 1848 року в Гданську, помер 18 лютого 1921 року в Берліні), хочемо коротко ознайомити читачів і з його біографією. Майбутній учений у 1860–1868 роках навчався в Королівській гімназії Фрідріха, де познайомився з Кольмаром Ґрюнгаґеном², який згодом працював із Вільгельмом Ваттенбахом³. Закінчивши гімназію, М. Перлбах почав вивчати історію у Вроцлавському університеті, де В. Ваттенбах працював провінційним архіваріусом. Коли 1862 року В. Ваттенбах став професором у Гайдельберзі, М. Перлбах також вирушив до

¹ Це основне джерело про М. Перлбаха, яке вдалося знайти.

² К. Ґрюнгаґен (народився 2 квітня 1828 року в Требніці, помер 27 липня 1911 року у Бреслау) був німецьким архіваріусом та істориком. Він працював у Королівській гімназії Фрідріха, викладав історію у Вроцлавському університеті, був директором провінційних архівів Сілезії. У 1866 році став професором історії Вроцлавського університету. У 1864–1905 роках він був редактором журналу з історії Сілезії (DB, дата звернення: 2014-11-10).

³ В. Ваттенбах (народився 22 вересня 1819 року в Ранцау, помер 20 вересня 1897 року у Франкфурті) був німецьким істориком і палеографом. У Вроцлаві В. Ваттенбах працював провінційним архіваріусом, у 1862 році став професором у Гайдельберзі, а згодом — у Берліні (DB, дата звернення: 2014-11-10).

222

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

Гайдельберг. У Гайдельберзі М. Перльбах познайомився з Георгом Вайцем⁴. Саме К. Грюнгаген, В. Ваттенбах і Г. Вайц справили на М. Перльбаха дуже великий вплив. Навчання М. Перльбах завершив у Геттінгені. Там під керівництвом В. Вайца 1871 року захистив докторську дисертацію Die ältere Chronik von Oliva («Стара хроніка Оливи»). Згодом увагу М. Перльбаха привернули теми, які були йому цікавішими. У 1872–1876 роках він працював бібліотекарем у Кенігсберзі, у 1876 році — у Грайфсвальді, у 1883 році — у Галле; тут 1894 року він став старшим бібліотекарем, а 1899 року — професором. У 1903 році він прибув до Берлінської бібліотеки, яка тоді ще була королівською, а згодом стала державною, де його призначили директором відділу. 31 грудня того самого року М. Перльбах пішов з активної служби.

М. Перльбах зробив значний внесок у дослідження історії Пруссії. Він писав про історію Сілезії, яку сам називав своєю другою батьківщиною, однак рідною землею вважав Пруссію, яку здебільшого й досліджував (Східну та Західну Пруссію). У 1873 році у своїй статті «Die ältesten preußischen Urkunden kritisch untersucht» («Старі прусські документи: критичний розгляд») він спростував автентичність Крушвицького договору⁵, важливого для Тевтонського ордену. Він також був редактором відомого й важливого для історії Пруссії журналу Altpreußische Monatsschrift («Щомісячник Старої Пруссії»).

Kaip rašo Mentzer-Reuters (2007: 44), M. Perlbachui darbuojantis Karaliaučiuje, Prūsijos istorijos tyrimai išgyveno krizę. Penkiatomis istorijos šaltinių rinkinys Scriptores rerum Prussicarum („Prūsijos retieji raštai“), sudarytas

⁴ Г. Вайц (народився 9 жовтня 1813 року у Фленсбурзі, помер 24 травня 1886 року в Берліні) — німецький історик права та Середньовіччя, найвидатніший видавець праць з історії Німеччини. Вивчав історію, філософію, право та протестантську теологію. У 1842 році В. Вайц став професором історії Кільського університету. У 1848 році заснував кафедру історії в Геттінгенському університеті. Від 1860 року був доктором права Берлінського університету (DB, переглянуто 2014-11-10).

⁵ Крушвицький договір — документ червня 1230 року, в якому мазовецький князь Конрад безумовно передає Німецькому ордену Кульмську землю та всі інші завойовані землі. У PUB I 58–60 наведено цей документ, текст якого звучить так: «1230 Juni. Bei Kruswica. Conrad, Herzog von Masovien, übergiebt dem DOrden das Culmer Land in bestimmten Grenzen und mit allen landesherrlichen Rechten zu freien Besitz gegen das Versprechen des Beistandes im Kampfe wider die heidnischen Preußen, desgleichen alle weiteren Eroberungen» («Червень 1230 року. Крушвиця. Конрад, князь Мазовії, передає Ордену Кульмську землю у визначених межах і з усіма правами землевласника у вільне володіння в обмін на обіцянку допомоги в боротьбі проти язичницьких пруссів, а також усі подальші завоювання»). Увесь інший текст написано латинською мовою. У примітках (PUB I 60) йдеться про те, що текст, найімовірніше, не є оригінальним. У 1873 році М. Перльбах у статті «Die ältesten preußischen Urkunden kritisch untersucht» спростував автентичність Крушвицького договору. Август Серафім намагався довести справжність документа. У 1980 році Герард Лабуда розв’язав суперечку не на користь М. Перльбаха (Mentzel-Reuters 2007: 45, 47; PUB I 58–60).

Straipsniai / Articles

223

IRENA DUKAVIČIENĖ

Праця Теодора Гірша⁶, Макса Поллукса Теппена⁷ та Ернста Штрельке⁸, з одного боку, була завершена, але, з іншого, виявилася дуже проблематичною через редакторські рішення. Найобдарованіший співробітник — Е. Штрельке — помер 1869 року. М. Перльбах м’яко критикував старших колег, часто приховуючи свою критику між рядками. Щоправда, говорили, що поляки найбільше звикли консультуватися в Гданську щодо історичних досліджень своїх прусських архівів, тоді як погляди їхніх німецьких колег були спрямовані не на Польщу, а радше на південь і захід. Під час підготовчих робіт, пов’язаних із першою Померанською книгою документів, уже від 1877 року було зрозуміло, що без дослідження польських архівів збірка найдавніших документів може так і залишитися незавершеною.

Окрім історичного товариства Східної та Західної Пруссії, існувало також історичне товариство Ганзи, а найважливішим було засноване 1879 року Історичне товариство Західної Пруссії. М. Перльбах прагнув об’єднати роз’єднані товариства. За його ініціативою та ініціативою Карла Генріха Ломайєра⁹ зібралася група дослідників історії та друзів Історичного товариства провінції Пруссія й ухвалила видати хроніку Симона Ґрунау¹⁰, а

⁶ Т. Гірш (народився 17 грудня 1806 року в Альтшотланді, помер 17 лютого 1881 року в Грайфсвальді) — німецький історик, який вивчав теологію, історію та географію в Берліні, працював учителем у гімназії Фрідріха-Вільгельма, а від 1833 року викладав історію в гімназії у Гданську. У 1850 році став директором міського архіву Гданська, а від 1865 року — професором історії та директором бібліотеки Грайфсвальдського університету (DB, переглянуто 2014-11-10).

⁷ М. П. Теппен (народився 4 квітня 1822 року в Кенігсберзі, помер 3 грудня 1893 року в Ельбінгу) був німецьким істориком, географом і вчителем. Теппен зробив значний внесок у дослідження історії Пруссії. У Кенігсберзі він вивчав стародавні мови та історію. Згодом працював у різних школах Східної Пруссії та Познані. У 1854 році його призначили директором прогімназії в Гоенштайні (DB, переглянуто 2014-11-10).

⁸ Е. Штрельке (народився 27 вересня 1834 року в Берліні, помер 23 березня 1869 року в Берліні) був німецьким істориком і архівістом, який присвятив своє коротке життя історії Тевтонського ордену. Він навчався в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма. Від 1860 року працював архівістом (DB, переглянуто 2014-11-10).

⁹ К. Г. Ломайєр (народився 24 вересня 1832 року в Gumbinnen, помер 15 травня 1909 року в Кенігсберзі) був німецьким істориком, який зробив значний внесок у дослідження історії Пруссії. К. Г. Ломайєр брав участь у написанні історії Німеччини. У 1857 році закінчив Кенігсберзький університет, а від 1873 року був професором (MLE 2003: 680; DB, переглянуто 2014-11-10).

¹⁰ С. Ґрунау (народився близько 1470 року в Tolkemit (Східна Пруссія), помер близько 1530–1537 років у Гданську (?)) був прусським літописцем, етнографом і домініканським ченцем. Жив у монастирях Ельбінга та Гданська. У 1510–1526 роках написав хроніку Пруссії Cronica und beschreibung allerlüstichen, nützlichen und waren historien des namkundingen landes zu Preussen («Хроніка й опис найцікавіших, найпотрібніших і правдивих історій знаної землі Пруссії»). Спирався на хроніки, написані латинською мовою, зокрема на хроніку прусського єпископа Християна, яка не збереглася. Описав прусський край від IV–VI століть до 1529 року. Навів багато цінних відомостей з етнографії, історії та міфології пруссів і литовців. Описав походження пруссів, їхню зовнішність, спосіб життя, їжу, одяг і вірування.

224

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

М. П. Топпен розпочав видавати Acten der Ständetage Preussens unter der Herrschaft des Deutschen Ordens («Книги актів станових зібрань Пруссії за панування Німецького ордену»). На думку мекленбурзьких архівістів, старі документи Пруссії належало описувати за єпархіями та землями, підвладними Ордену (так званий Ельбінзький план 1880 року). Мала з’явитися нова чотирирозділова книга прусських документів: політичні документи, документи єпархій і монастирів, комтурств і міст. М. Перльбах розумів, що так діяльність Ордену та володарів країни відсували на другий план. За словами М. Перльбаха, історію давньої Пруссії можна було пов’язати лише з етапом боротьби з Німецьким орденом. Цей контекст відображають статути Ордену, які вважаються взірцевими. М. Перльбахові не дозволили ознайомитися з рукописними документами Пруссії, оскільки такою була позиція архівної ради — не дозволяти користуватися неопублікованими документами Кенігсберзького архіву.

М. Перльбах написав чимало статей і книжок. Усю його діяльність чудово відображає бібліографія, укладена Арно Ментцелем-Ройтерсом (2007: 49–53). Окрім згаданої праці, варто назвати ще такі праці М. Перльбаха, як-от: Die ältere Chronik von Oliva («Стара хроніка Оливи»), Zur Geschichte der ältesten preußischen Bischöfe («До історії найдавніших прусських єпископів»), Grunau, Simon: Simon Grunau’s preußische Chronik («Грунау, Симон: Прусська хроніка Симона Грунау») та ін.

У передмові до згаданої праці М. Перльбах згадує Йоганнеса Фойгта¹¹, якого вважають засновником досліджень історії пруссів. Його величезна, ніколи належно не оцінена заслуга полягає в тому, що він першим читав документи Кенігсберзького архіву й опублікував Codex diplomaticus Prussicus («Дипломатичний кодекс Пруссії»). Й. Фойгт обмежився публікацією неопублікованих документів і тому не включив до своєї праці всіх документів, названих лише в текстах пізніших видань, наприклад, Ermländische Urkundenbuch («Книга документів Вармінії»), цінні фрагменти якої вже було опубліковано.

Щоб довести, що прусси й литовці відрізняються від німців, він додав до хроніки словничок зі 100 слів прусської мови та прусську молитву Отче наш (MLE 2000: 527; DB, дата звернення: 2014-11-10).

¹¹ Й. Фойгт (народився 27 серпня 1786 року в Беттенгаузені, помер 23 вересня 1863 року в Кенігсберзі) — німецький історик, який зробив вагомий внесок у дослідження історії Пруссії. Навчався теології в Єнському університеті, згодом — історії та філології. Працював учителем у королівській педагогічній школі Франке в Галле, а згодом викладав там. Із 1817 року — професор історії Кенігсберзького університету, у 1830–1847 роках — ректор, декан філософського факультету. Й. Фойгт написав дуже багато статей. Варто згадати статтю, опубліковану 1860 року, Einige Beiträge über altpreußische Personen- und geographische Localnamen («Про прусські особові і географічні назви місцевостей»). Він зібрав понад 300 прусських особових імен. Й. Фойгт встановив, що всі прусські особові імена є односкладовими, у документах зафіксовано родинні зв’язки, трапляються також називання двома іменами (DB, дата звернення: 2014-11-10; Blažienė 2011: 467).

Straipsniai / Articles

225

IRENA DUKAVIČIENĖ

Історики вже не раз висловлювали побажання зібрати в одному місці всі розпорошені документи. М. Перльбах розпочав збирати матеріали для реєстру Пруссії XIII століття. У передмові до згаданої праці пояснюється, що під час укладання реєстрів особливу увагу приділяли повноті, коли зміст документа стосувався лише провінції: якщо включення до реєстру зумовлювали непередбачені обставини, експоненти або свідки, витяг подавали якомога стисліше. До реєстрів включили всі документи, пов’язані з історією прусських територій на правому березі Вісли; за словами М. Перльбаха, Східну Померанію залишили поза розглядом, як і все інше, що стосувалося лише Німецького ордену. Натомість усі свідчення, пов’язані з єпископами Пруссії чи іншими поважними особами, збирали ретельніше. Окрім друкованих документів, М. Перльбах міг вільно користуватися архівами Гданська, Ельблонга, Торуня та Вроцлава. Цінну інформацію він отримав із міст Дрездена й Пельпліна, від Карла Герке¹² з Ідштайна та Пауля Евальда Гассе¹³ з Галле. У Кенігсберзькому архіві він міг збирати матеріали лише за 1260–1285 роки. Варто згадати допомогу, яку надав секретар архіву Рудольф Філіппі¹⁴, зробивши виписки з різних документів, якими за правилами архіву не дозволялося користуватися (PrR III).

Головний недолік полягає в тому, що під час опрацювання витягів із документів не вдалося уникнути помилок, які пояснюються характером використаних джерел. Досі не завжди можна було звірити опубліковані у вигляді витягів документи з рукописами, оскільки М. Перльбахові не дозволяли систематично користуватися Кенігсберзьким архівом. Коментарі до документів, особливо пояснення топонімів, обмежувалися лише найнеобхіднішою інформацією; водночас було подано огляд використаних джерел та покажчик особових імен. У 1876 році працю Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts надрукувала кенігсберзька друкарня Ferds. Beyer. Реєстр із Altpreussische Monatsschrift передрукували Рудольф Райке та Ернст

¹² К. Герке (народився 5 жовтня 1832 року у Фульді, помер 6 березня 1888 року в Оснабрюку) — німецький історик і архівіст. У 1852–1856 роках вивчав історію та філологію в Марбурзі й Мюнхені. У 1869–1873 роках працював у міському архіві в Мюльгаузені (DB, дата звернення: 2014-11-10).

¹³ П. Е. Гассе (народився 7 червня 1845 року в Любеку, помер 30 квітня 1907 року в Любеку) — німецький історик і архівіст. У Геттінгенському університеті був учнем правника й історика Середньовіччя Георга Вайца; із 1875 року працював приват-доцентом у Кільському університеті, а з 1880 року викладав там як професор. У 1876–1889 роках працював секретарем Товариства історії Шлезвіг-Гольштейну; 1889 року переїхав до Любека, де був секретарем сенату, а з 1892 року став міським архівістом (DB, дата звернення: 2014-11-04).

¹⁴ Р. Філіппі (1821–1897 або 1902) був секретарем Кенігсберзького архіву. Із 1864 року працював в архівній сфері. Видав працю Георга Крістофа Пізанського Entwurf einer Preussischen Literärgeschichte («Нарис історії прусської літератури») та Preussische Chronik С. Грунау, том II, 1889 року («Прусська хроніка») разом із М. Перльбахом і П. Вагнером. Збирав документи для видання Preussisches Urkundenbuch («Книга історичних джерел Пруссії») (MLE 2006: 560).

226

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

Віхерт. М. Перльбах не опрацьовував рукописних джерел¹⁵, отже, прочитання й запис імен залежали від істориків, які збирали та фіксували їх у своїх працях. Історики, які видають та інтерпретують документи Ордену, де зафіксовано прусські власні імена, не завжди точно передавали й передають їх і тепер. З цієї причини власні імена мають перевіряти мовознавці, щоб їх можна було залучити до наукового обігу. Як зазначено в назві праці, у реєстрі зафіксовано документи XIII ст. Це документи про регулювання землеволодіння, руйнування та заснування міст, звільнення селян від частини повинностей, призначення данини, пільги для колоністів і частини місцевих жителів.

НАЗИВАННЯ ПРУССІВ

У джерелі зафіксовано 283 прусські особові імена. Що це справді прусські особові імена, уточнюють розташовані поруч примітки. Нерідко це просто етнонім Preusse (прус) або назви мешканців областей Пруссії: Samen (самби), Barther (бартійці), Sudauer (судови), Pogesanier (погезани), Natanger (нотанги), Schalauer (скальви). Також у 1299 р. зафіксовано багатьох вельмож, яких називали вітингами (Wittinge); вони зі своїми спадкоємцями отримували землі. Як пояснюють автори MLE (2009: 766), вітинги, рики — прусські військові служивці, переважно нащадки племінної знаті в державі Тевтонського ордену. У XIII–XV ст. вони становили частину дрібних землевласників. За військову службу, роботи з будівництва й ремонту замків вітинги володіли спадковими ленами на прусському та кульмському праві.

У реєстрі переважає одночленне називання осіб (1277 Pigant, Waysel, Sthonem, Naschom), однак трапляються й називання двома іменами. Напр.: 1271 Diwan genannt Klekine; 1284 Conrad Kirsin; 1287 Robe, Sangro, Cumdris, Ardange Preussen genannt Cirsini; 1289 Bottohonus Stango; 1290 Dubius, genannt Kirsini; 1296 Schude Grande. Ці приклади свідчать, що у XIII ст. існувало одночленне називання осіб і почало з’являтися називання двома іменами.

Найраніше, у 1216 р., зафіксовано кілька особових імен, наведених із контекстом джерела:

¹⁵ M. Perlbachas (1876: V–XIII) išvardijo visus spausdintus istorijos šaltinius, iš kurių rinko medžiagą, pvz.: Acten der Ständetage Ost- und Westpreussens 1874 m. („Rytų ir Vakarų Prūsijos luomų susirinkimų aktų knygos“); Chronicon terrae Prussiae („Prūsijos žemės kronika“); Monumenta historiae Warmiensis („Varmės istorijos paminklai“); Johannes Voigt. Geschichte Preussens von den ältesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des deutschen Orden 1827–39 m. („Johannes Voigt. Prūsijos kronika nuo seniausių laikų iki Vokiečių ordino valdymo pabaigos“) ir kt.

Straipsniai / Articles

227

IRENA DUKAVIČIENĖ

1216 р. від Р. Х. XVIII. XII Cal. Mar. 18 лют. Латеран. Папа Інокентій III підтверджує єпископові Пруссії дарування прусом Preussen Philipp ehemals Warpoda) та його товаришами, які нещодавно охрестилися при Апостольському престолі, землі Лансенії. 1216 р. від Р. Х. XVIII. XII Cal. Mar. 18 лют. Латеран. Той самий підтверджує йому дарування прусом Preussen Paul ehemals Suavabuno та його товаришами, які нещодавно охрестилися при папському престолі, землі Любовії, на тих самих умовах.

З прикладів видно, що вже у 1216 р. були охрещені прусси: Warpoda¹⁶ після хрещення став Philippu, а Suavabuno¹⁷ — Pauliumi.

У PUB I, I 7 (Preussisches Urkundenbuch, далі — PUB) наведено дещо більше інформації:

[1216] 18 лютого. У Латерані. Папа Інокентій III підтверджує єпископові Пруссії володіння землею Любавою, подарованою новоохрещеним пруссом Survabuno. Ea propter, venerabilis in Christo frater dilecti filiis Pauli Pruteni, qui dim dicebatus Survabuno... (українською перекладено лише кінець речення: «дорогий син прусс Paulius, якого називали Survabuno...»).

Варто звернути увагу на словотвір і походження обох цих прусських імен.

Survabuno Preusse (7)

Можливо, прус. *Surva-bunā. Щодо першої основи пор. лит. прізв. Survas, яке Зігмас Зінкявічюс вважає скороченням, утвореним із компонентів першої основи та початку другої основи (Zinkevičius 2008: 320). Також пор. лит. прізв. Surwalowa 1759–1787 рр. (IAK). Щодо другої основи прус. *bun- пор. лит. прізв. Būnas, Bunáitis (LPŽe), лит. прізв. Būnis, Bunỹs (: bun-iōti «процвітати, пишно розростатися») (Zinkevičius 2012: 192), Bunelis 1598 р. (IAK), Buniena 1729–1771 рр. (IAK), Buniewicz 1785 р. (IAK), Bunonis 1633 р. (IAK).

Warpoda Preusse (7)

Прус. *Varp-ād-ā. Рейнхольд Траутманн згадує прус. прізвища з коренем *varp-: Warpote, Warputte, Warpele (TAP 116) і схильний вбачати в них суфікс *-ād-. Пор. лит. прізв. Vārpiotas, яке автори LPŽe пов’язують із прус. прізв. Warpote, лит. прізв. Varpùlis (: várpa «довгасте суцвіття або утворений з нього плідний колос»). З. Зінкявічюс (2008: 127, 156, 257) згадує лит. прізв. Vár-putas, яке вважає двоосновним (: лит. прізв. Vāras + pūsti pūto «набрякати, роздуватися»). Також пор. лит. прізв. Warpiot 1665 р. (IAK), Warpis 1759–1787 рр. (IAK).

¹⁶ Prūsišką asmenvardį Warpoda užfiksavo Wilhelmas Piersonas (1873: 733), Reinholdas Trautmannas (1925: 116).

¹⁷ W. Piersono kodekse (1873: 721) ir M. Perlbacho registre (1876: 19) užfiksuotas to avd. variantas dėl netikslaus užrašymo Suavabuno leidžia daryti prielaidą, kad abu autoriai rinko medžiagą iš tų pačių šaltinių. R. Trautmannas (1925: 101), stropiai rinkęs medžiagą iš Ordino foliantų, perskaitė Survabuno.

228

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

ЗАФІКСОВАНІ В ДОКУМЕНТАХ ІМЕНА З ПРИПИСКОЮ PREUSSE

У джерелі зазначено, що той чи інший носій імені був прусом¹⁸. Із припискою Preusse виявлено 89 особових імен. Наприклад: 1216...des Preussen Philipp ehemals Warpoda... (7);...des Preussen Paul ehemals Suavabuno... (7); 1239–1240...des Preussen Pomande... (53); 1242...des Preussen Nerdingis... (58); 1248...eines Preussen Preroch... (92); 1261...den Preussen Gedun... (177),...den Preussen Szinte, Pisz, Pogonomie und Azovir th... (178);...dem Preussen Wergule... (179);...den Preussen Waydote und Keytin... (179); 1262...dem Preussen Tyrune (182), dem Preussen Grunau... (188); 1267...den Preussen Santyrmes, Woczeslon und Buchelo... (205); 1267–70...den Preussen Paul (211), dem Preussen Tulizede... (212);...dem Preussen Blivot... (212); 1273...dem Preussen Peter... (217); 1274...den Preussen Gastimo und Luthymero... (218); 1275...dem Preussen Pomuzel... (220); 1276...dem Preussen Padangen (224), dem Preussen Redethin... (228); 1277...den Preussen Pigant, Waysel, Sthonem, Naschom... (229); 1278...dem Preussen Ponatho (p. 231), dem Preussen Regune... (231); 1279...dem Preussen Pakoke... (234); 1280...dem Preussen Sambango... (236); 1282...den Preussen Wargin und Napergann... (240);...den Preussen Poytun... (242);...den Preussen Curthi, Tarpi und Symon... (242); 1284...dem Preussen Blivot... (250);...den Preussen Doybe, Smyge, Sange und Conrad Kirsin, des Preussen Pede... (251);...dem Preussen Kerso, der Preusse Canthyr... (251);...dem Preussen Schroite... (252);...dem Preussen Trumpe... (252);...den Preussen Gandinis, Poburs, Cantune, Cawald, Argaldinus... (253); 1285...den Preussen Gedite und Cantym... (261);...des Preussen Thessym... (261–262);...dem Preussen Tulikoithe... (264); 1286...dem Preussen

¹⁸ W. Piersono prūsiškų onimų kodekse (1873: 483–744) randami tokie prūsų vardų variantai kaip Blivot (Blivot), Klecz (Clecz), Pygant (Pigant), Poythune (Poytun), Ponate (Ponatho), Scroyte (Schroite), Swinko (Swinco), Tessym (Thessym), Tirune (Tyrune), Tulicede (Tulizede), Tulicoyte (Tulikoithe), Waidote (Waydote), Waisel (Waysel), Wargule (Wergule). Jo kodekse nepavyko rasti šių vardų: Bottohonus Stange, Butelo, Grunau, Canthyr, Cantym, Luthymero, Methuo, Naschom, Pomuzel, Sangite, Symon, Sthonem, Stylige, Woczeslon. Ernstas Lewy yra pirmasis, kuris apgynė disertaciją iš prūsų asmenvardžių Altpreussischen Personennamen, kurioje išvardija slaviškus ir vokiškus prūsų vardus. Jis mini Luthymer, Simon. Rasti tokie vardų variantai: Aso vi rt (Azovirth), Nadop (Nodobe), Ponato (Ponadho), Skroite (Schroite), Stenam (Stenym?), Sinte (Szinte), Wargule (Wergule). E. Lewy nėra užfiksavęs Botohonus Stange, Butelo, Grunau, Itunthhe, Iuncter, Cantym, Keytin, Clecz, Curnoron, Mehtuo, Naschom, Navier, Pede, Philipp, Pigant, Pogonomie, Pomuzel, Redethin, Sange, Symun, Smyge, Sthonen, Stylige, Swinco, Tyrune, Tulizede, Waydote, Woczeslon. Ne visi M. Perlbacho surinkti prūsų vardai yra paminėti R. Trautmanno, nes jis nefiksavo dvinar io prūsų įvardijimo krikštavardžiu ir prūsišku vardu.

Straipsniai / Articles

229

IRENA DUKAVIČIENĖ

Sulittolene... (269); 1287 ...dem Preussen Swinco, Ardange Preussen gennant Cirsini... (273–274); ...dem Preussen Kurthye... (274); 1288 ...des Preussen Juncter... (276); 1289 ...dem Preussen Clecz... (279); ...dem Preussen Naoier, des Preussen Ittunthe, Bottohonus Stange, Tessym, Gunthe, Clecz, Munthemil, Preussen... (279); 1290 ...dem Preussen Predrus... (284); ...dem Preussen Queyren... (286); 1291 ...Preussen Mehtuo und Sangite... (290); 1292 ...dem Preussen Tulne... (294); ...den Preussen Symunt und Stylige... (294);...Preussen Study... (295); 1297 ...dem Preussen Curnoron... (318); ...des Preussen Trumpe... (319); 1298 ...der Preusse Sadeluke... (323); ...den Preussen Triene und Stenym... (236); 1289–1299 ...des Preussen Nodobe... (326).

Буде розглянуто словотвір і походження кількох прусських особових імен із цього списку.

Арданге Кірсіні Пруссе (273–274, 287)

Р. Траутманн (TAP 131) вважає це прусське особове ім’я складним, утвореним із прийменника *ar- і кореня *dang-. Щодо *ar- пор. прусські особові імена Arbute, Arwayde, литовське особове ім’я Ar̄minas (LPŽe). Як пояснюють автори LPŽe, *ar-, можливо, походить від прийменника ar «також, теж». Корінь прус. *dang- трапляється у прусському іменослові, пор. прусські особові імена Queydange, Abdangs (TAP 135), литовське особове ім’я Daṅgis, походження якого, на думку авторів LPŽe, не цілком зрозуміле. З. Зінкявічюс (2008: 82) наголошує, що литовські особові імена Ar̄-dangas, Sán-dangas, Daṅgis, Daṅutis пов’язані з лит. dangà «прихисток». Прусське особове ім’я *Ar-dang-.

Cirsini Пруссе (273–274), Kirsini (273–274)

Прусське особове ім’я *Kirsīn-, пор. прусське особове ім’я Kirsini (TAP 45). Це був відомий рід знаті. Грасільда Блажене (2005: 276), розглядаючи прусський ойконім Kirsyn, пов’язує його з прусським особовим ім’ям Kirsini і наводить паралелі з латвійськими ойконімами Ciršeni, Cirsinieki, які пов’язують із лат. cirsens «шершень», cirsis «один вид коника, один вид маленького птаха». Пор. литовське особове ім’я Kirsinicia 1660 р. (IAK).

Azovirth Пруссе (178)

Це, найімовірніше, двоосновне особове ім’я. У TAP 131 зафіксоване як особове ім’я Asso-wirt. Як писав Вітаутас Мажюліс (PKP II 50), приголосні s і z записуються однією й тією самою літерою. Щодо першого компонента *as- пор. прусські особові імена As-pan, Assayde (TAP 131), литовські особові імена Ās-minas, Ās-vytas, Ās-mintas (Zinkevičius 2008: 75), де З. Зінкявічюс зауважує, що його мали також пруси. Щодо другого компонента *virt- пор. прусські особові імена Po-wirte, Wirtil (TAP 157), литовське особове ім’я Virtelis, походження якого незрозуміле (LPŽe), пор. литовські особові імена Wirtanis 1652–72 (IAK), Wirtukaytis XVI–XVII ст. (IAK). Можливо, прусське особове ім’я *As-a-virt-(?).

Stange Пруссе (279)

Dėl pr. avd. Stange R. Trautmannas (1925: 160) plg. lie. avd. Stangỹs ir lie. stangùs ‘stangrus’. G. Blažienė (2011: 470) atstato pr. avd. *Stangā (?), plg. lie. avd. Stang-vilas, Stangỹs, Stangaitis iš Stan- su priedėtiniu -g-, galbūt dėl stangùs, pa-stangà (Zinkevičius 2008: 139).

Clecz Пруссе (279)

230

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

Plg. le. avd. Kleczka (Rospond 1973: 303). Aptardamas pr. vv. Klec lenkų onomastas Hubert as Górnowiczius (1980: 75) jį kildina iš avd. Klec, Clecz, kuris yra lenkiškas.

Curnoron Preusse (318)

Імовірно, це спотворений запис особового імені. У TAP 49 наведено пр. особ. ім. Curnothin, яке реконструюють як *Kurn-āt- або *Kurn-ōt- і обережно пов’язують із латис. kurn ‘глухий’. Р. Траутманн вважає пр. особ. ім. Curnothin, пр. особ. ім. Curnotori (лат. Dativ) і Curnoron одним і тим самим особовим ім’ям. Володимир Топоров (1984: 322) також пов’язує його з латис. kurns ‘глухий’. Пор. лит. особ. ім. Kurnėika, Kùrnikas, Kurnãvičius, які пов’язують із лит. kurn-ėti ‘спритно, швидко бігти’, kurn-iuóti ‘повільно йти, дріботіти’ (Zinkevičius 2008: 597). Пранас Скарджюс не описував суфікса -or-; такого суфікса не існує. Словотвір і походження неясні. На підставі документа М. Перлбаха неможливо реконструювати автентичну форму.

Doybe Preusse (251)

Ernstas Lewy (1904: 46) pateikia pr. avd. Dabore, Dabote, Doibe (Dubius), Doberin ir įžvelgia šaknį *dab-, kurią sieja su lie. dabinù ‘puošiu’, dabnùs ‘smulkus’. R. Trautmannas (TAP 26) užfiksavęs pr. avd. Doybe sieja jį su Dubius, Dube. V. Toporovas (1975: 356–359) pr. avd. Doybe, Dubius mini prie *dob- šaknies kartu minėdamas *dub- ir *daub- šaknis, plg. lie. duobė ‘įdubimas’, duóbti ‘daryti įdubimą; skobti’, dubùs ‘įdubęs, gilus’ (LKŽe). Gal pr. avd. *Daub- (?).

Gastimo Preusse (218)

Р. Траутманн (TAP 28) зафіксував пр. особ. ім. Gastuno (або Gastimo?). Щодо кореня gast-, походження якого неясне, пор. пр. особ. ім. Gastame, Gastart?, а також давн. слов. gostì ‘гості’ (Lewy 1904: 48). Відповідниками слов’янського Gost’ (пор. рос. gostj ‘гість’) і германського Gast- (нім. Gast ‘гість’) у литовській мові можуть бути Gastilà, Gaščìūnas (Юркенас 2003: 106–107). Ім’я Gast згадується також у FN 2008: 239. У середньовіччі так називали тих, хто не мав дозволу проживати в місті. Пор. також лит. особ. ім. Gast 1760–1790 рр. (IAK), Gasticia 1681 р. (IAK), Gałtiowski 1729–1776 рр. (IAK), Gastis 1685–1731 рр. (IAK), Gastowicz 1766 р. (IAK), Gastowski 1670 р. (IAK), лит. gastùs ‘полохливий’, gãstauta ‘така садова трава’ (LKŽe). В. Мажюліс (2013: 214–216) досліджував пр. gasto ‘шматок, ділянка оброблюваної землі, наділ’; gasto=*gastā виводить із зах.-балтійського *gastā ‘те, що згасло←прикм. жін. р. *gastā ‘згасла’, а це — із зах.-балтійського дієсл. *ges- ‘гасити’ або *gas- ‘гасити’. Можливо, пр. *Gast-īmā (?).

Ittunthe Preusse (279)

Wilhelmas Piersonas (1873: 512) pateikia šį pr. avd. jo neaiškindamas. R. Trautmannas nėra jo užfiksavęs. V. Mažiulis (PKP I 48) yra aiškinęs, kad balsis *ī neretai yra diftongizuotas, t. y. žymimas raidėmis ei, todėl visai įmanomas pr. avd. *Ei-tunt- (?). Dėl pirmojo komponento *ei- plg. kur. avd. Ei-tautt, Eytor (Kiparsky 278), lie. avd. Eibutas, Eīgailas, Eīgėlas, Eīgilas, Eīgintas,

Straipsniai / Articles

231

IRENA DUKAVIČIENĖ

Eĭgirdas, Eĭkantas, Eĭkintas, Eĭminas, Eĭnoras, Eĭtautas, які пов’язують із лит. eiti (LVKŽ 109, 112–118). Щодо другого компонента *-tunt- пор. лит. особ. ім. Tuntỹs, яке, можливо, пов’язане, на думку авторів LKŽe, з лит. tùntas, tuñtas ‘велике скупчення, натовп, загін’, tuntúoti ‘безцільно ходити, тупцювати, дріботіти на місці’, tuntėti ‘розмовляти’ тощо. Можливо, пр. *Ei-tunt- (?).

Pisz¹⁹ Preusse (178)

Р. Траутманн (TAP 77) згадує особове ім’я, не пояснюючи його. Сполучення sz могло позначати звук s. Словотвір і походження неясні.

Pomuzel Preusse (220)

Можливо, можна виокремити корінь *musel-; щодо нього пор. пр. особ. ім. Swaimusel, Muselit, Musligente (Lewy 1904: 54), а також лит. особ. ім. Mufelicia 1678–1691 рр. (IAK). Р. Траутманн (TAP 147) трактує ім’я як Po-musel і говорить про зв’язки цього імені з польським особ. ім. Przemysł (TAP 191). Щодо префікса *pa- ‘при’ пор. пр. особ. ім. Po-burse, Po-lexe, Po-wilte (TAP 147). Можливо, пр. *Pa-musel- (?).

Predrus Preusse (284)

Р. Траутманн зафіксував пр. особ. ім. Preydrus і виокремлює префікс *prei ‘біля’ та корінь *dru- (TAP 136, 149). Щодо пр. префікса *prei- ‘біля’ пор. пр. особ. ім. Prei-boto, Pre-weis, Pre-roch, Prei-tor (Lewy 1904: 56–57). В. Мажюліс (2013: 762) реконструює пр. прийм. *prei- ‘біля’, який був також пр. преф. *prēi- ‘біля’. Пр. прийм. *prēi-/преф. *prēi- < балт.-слов. *prēi/*prei [>лит. priẽ/prie-], латис. prie-. Щодо кореня *dru- пор. пр. особ. ім. Nis-drus, Na-drus (TAP 136), лит. особ. ім. Drusis, Drusay-czia 1764–1786 рр. (IAK), Druseykis 1729–1771 рр. (IAK), Drusewicz 1765 р. (IAK). Можливо, пр. *Prei-dru-s (?).

Smyge Kirsini Preusse (251)

W. Piersonas (1873: 716) ir R. Trautmannas (1925: 96) mini šį avd. neaiškindami. Plg. lie. avd. Smigùlskis, Smigiẽlškis (LPŽe), lie. avd. Smigielska 1760–1790 m. (IAK). Gal sietinas su lie. smigùs ‘sm iglus’ (LKŽe). G. Blažienė (2005: 330), aiškindama pr. vv. Smigelithin, sieja jį su pr. avd. Smyge, bet daugiau baltiškų paralelių nepateikia.

Swinco Preusse (273–274), Swinke (287)

R. Trautmannas (1925: 103) mini avd. Swynke. Plg. lie. avd. Svinkūnas, le. Świnka, ru. Свинкин (LPŽe). Gal prūsų avd. *Svink-(?), kuris veikiausiai lenkiškos kilmės.

Szinte Preusse (178)

W. Piersonas (1873: 714) yra užfiksavęs pr. avd. Szinte bei vv. Syntin, Zin-ten, bet jų nekomentuoja. TAP 103 paminėtas šis pr. avd., plg. vv. Szynth en. Plg. lie. avd. Žintelis, Žentỹs, kurie siejami su lie. žéntas (LPŽe). Kazimieras Būga (III 277) mini lie. žin-ti ‘negaluoja, sirginėja’, vv. Зинмель – Šelpilio vls.

¹⁹ E. Lewy šį pr. avd. sieja su lie. pizà, pizdà, dar plg. lie. dievą Pizius (1904: 42).

232

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

одиночне ім’я < сял. *Zintelis=лит. Žintelis — прізвище‖1566 р. Žyntys, Žintikas‖прус. *Zintis<1419 р. Sint̄hen. Г. Блажене, аналізуючи (2005: 232–233) прусські топоніми Zinten, відновлює прус. *Zint-, яке пов’язує з прусським особовим ім’ям Szinte. В одній зі статей Лето Палмайтіса (2010: 355–358) пояснюється, що «в початковій позиції перед голосним дзвінкий сибілянт [z] майже ніколи не записується літерою z; абсолютна більшість балтійських імен з початковим [z] перед голосним передана звичайною літерою s». Л. Палмайтіс пояснює, що не потрібно ніякого žintyti, адже в самій Литві є Sintautus і дієслово sintėti. Імовірно, прус. *Sint-.

Woczeslon (Woisław, Wotisław) Preusse (205) Слов’янське ім’я, утворене від чеського двоосновного особового імені Věceslavъ: давньослов’янське vešte «більше» і slava «слава» (Zinkevičius 2010: 101).

ПРУСЬКІ ТА ХРИСТИЯНСЬКІ ІМЕНА, ЗГАДАНІ В ДЖЕРЕЛІ

Зі згаданого джерела також зрозуміло, що пруси давали своїм синам прусські та християнські імена. Наприклад:

1260 ...bestätigt dem Matto... (173); 1262 ...dem Preussen Grunaw... (188); 1267 ...verleiht dem Marus... (205) ...den Preussen...Woczeslon... (205); 1267–70 ...den Preussen Paul... (211); 1273 ...dem Preussen Peter... (217); 1274 ...den Preussen Luthymero... (218); 1278 ...für Petrus des Ponathi Sohn... (231); ...dem Woymar... (232); 1282 ...den Preussen Symon... (242); 1288 ...dem Otto von Russen... (276); 1289 ...dem Preussen Navier, seinen Söhnen Tulkoyte, Ludewicus und Merune...welche die Grenzen des Zedechen... Tessym, Gunthe, Clecz, Munthemil, Preussen......die vorher Golte, Sokor und Kirsne besessen... (279); 1290 ... dem Stephan eine Verschreibung mit Freiheit... (289); 1293 ...nach Kulmer Recht zwischen dem See Alden und den Gütern des Nauschutte und Bogusch... (300); 1296 ...den Samen Philipp und seinem Bruder Dietrich, den Söhnen Rige’s Schude, Grande, Logot, seinem Bruder Jane, Kerse... (314–315); 1299 ...die Namen der alten Witinge von Samland Heninke, Philipp und Dietrich, Johann Brulant, Conrad Dyabullus, Guntar... Polexe, sein Sohn...Dirke... (329).

Багато народів Центральної та Східної Європи прийняли християнство наприкінці I тисячоліття. Римський престол, занепокоєний християнізацією балтійських народів, передусім західних прусів, заснував провінцію польської церкви. Коли зусилля окремих місіонерів охрестити численні прусські племена виявилися марними, вдалися до радикальніших заходів. За 50 років лицарі Тевтонського ордену, підтримувані й благословенні папою, мечем і вогнем підкорили всю територію прусських племен. Хрещення відкладали, бо статус язичника був зручним для того, щоб тримати їх у рабстві й грабувати їхнє майно. Можна стверджувати, що всі малолитовці прийняли християнство лише у XVI ст. з

Straipsniai / Articles

233

IRENA DUKAVIČIENĖ

духовенства лютеранської церкви²⁰. Пруси мусили навертатися неохоче. Прусські християнські імена походили з єврейських, грецьких і латинських імен, наприклад: Jane, Johann, Symon, Matto, Peter, Philipp, Paul. Є також імена християнського походження, що походять від слов’янських і германських імен, наприклад: Woczeslon, Woymar, Dietrich, Gunthe.

Далі буде проаналізовано словотвір і походження деяких таких прусських особових імен.

Guntar Same (329)

Пор. прусські особові імена Guntawt, Nirgende, Gunde, Gunte, які Р. Траутман (TAP 159), як і прусське особове ім’я Guntar, пов’язує з прус. guntwei «гнати». За Р. Траутманом, тут можна виділити суфікс *-ar-. В. Топоров (1979: 341) вважає це особове ім’я двоосновним. Але пор. литовське особове ім’я Guntárskis, у якому вбачають корінь *guntar і який пов’язують з німецькими особовими іменами Günther, Günthardt, Günthor (LPŽe). Думка З. Зінкявічюса не збігається з думкою авторів LPŽ. Він згадує литовське особове ім’я Gùn-taras, яке вважає двоосновним, а другий компонент tar- пов’язує з лит. tãr-ti (2008: 147–148, 207). Див. також FN 2008: 267.

Schude Grande Same (314–315, 329), Schude Same (329)

Grande vokiškas vardas iš vž. grande ‘didelis’ (lo. grandis ‘didelis’) (FN 2008: 257). Plg. lie. avd. Granda 1665 m. (IAK), Grando 1604 m. (IAK), Grandin 1670 m. (IAK), Grandel 1784 m. (IAK), lie. grandãĩ ‘kartelių lubos, grįstai; šakų klojinys po javais’, grándyti ‘gręsti’, grandis ‘žiedas, lankelis; stora lenta, grandas’ (LKŽe). Dar žr. Blažienė 2000: 44.

Р. Траутман (TAP 94) поряд із Schude згадує варіант Scude. Щодо кореня *skud- пор. прусські особові імена Scudeyke, Scudenne, Scudete, Schudie, Schudike (TAP 150), литовські особові імена Skudỹs, Skùdas, Skùdis, походження яких не цілком зрозуміле. Корінь skud- можна було б пов’язати з лит. skùdinti «завдавати болю; спричиняти біль; кривдити» (LPŽe). Пор. литовські особові імена Skudaytis 1696 р. (IAK), Skudeykis 1657 р. (IAK), Skudutis 1740–1760 рр. (IAK). Прусське особове ім’я *Skud-.

ПЛЕМІННА НАЛЕЖНІСТЬ ПРУССІВ

У реєстрі відображено племінну належність. Виявлено чимало самбів, бартів, судовів, пагуденів, нотангів, скальвів і вармів. Наприклад:

²⁰ MLE 2003: 323–324.

234

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

Самби 1255...dem Samen Yboto... (140); 1260...im Samland Glande... (175); 1261...dem Samen Berischo... (178); 1261–62...dem Samen Preiboto... (182); 1281...dem Samen Napellin und seinen Brüdern Nargotin und Nerrnedin... (238); 1286...dem Samen Binge... (269); 1295...die Samen werden von ihrem Führer Naudiota, dem Sohne Jodute’s, verrathen... (311); 1296...den Samen Philipp und seinem Bruder Dietrich... (314–315) Барти 1260...in Barthen Diwan (175); 1271...Diwan genannt Klekine der Führer der Barther... (215); 1284...Zwei Barther, Numo und Dersko... (253); 1289...den Barthern Butilabes und den Söhnen des Muntir... (284) Судови 1283...Sudauer, darunter auch Kantigerde... (247); 1285...dem Sudauer Scumant und seinen drei Söhnen, Rukals, Gedetes und Galms... (260–261); 1285...den Sudauern Muntigin, Tholeyke, Schare und Prodwele... (263); 1285...dem Kantigirde, sowie Zwinienne und seinen Brüdern den Sudauern... (263) Пагудени 1260...in Pogesanien Auttumo... (175); 1271...Linko der Pogesanier... (215); 1296...dem getreuen Pogesanier Gederikes... (317) Нотанги 1260...in Natangen Heinrich Monte... (175); 1295 Die Natanger erwählen Sabina, Gauwinia, Stanto, Trinta und Missino zu Anführern... (311) Скальви 1276...des Schalauers Sarecka, die Schalauer Surbancz, Swisdeta und Surdeta... (227–228) Варми 1260...in Ermland Glappo...(175)

У цьому документі зафіксовано: 103 самби, 5 барти, 10 судовів, 3 пагудени, 6 нотангів, 4 скальви, 1 варм. Найчастіше їх згадують у документах у зв’язку з правом власності на землю, а також у розповідях про повстання. Усі вітинги були самбами. Нижче подано словотвір і походження імен двох скальвів.

Sarecka Schalauer (227–228)

Dėl šaknies plg. pr. avd. Sarecte (Pierson 1873: 709), Sarotte, Sarude (TAP 90), lie. Sár-gaudas, Saũ-saras, Sarỹs, siejamus su sar-iōti ‘siaubti’ (Zinkevičius 2008: 132). LPŽe autoriai mini lie. avd. Sareckis, Sarùlis, Sarõlis, Sarỹs, kurių šaknies sar- kilmė ne visai aiški. Plg. la. Sars, vo. Sar, Saro, Sahr ir galbūt lie. sariōti ‘siaubti, niokoti, plėšti; bastytis’. MLE (2009: 188) minimas Sarkis, Sarecka, Sarecke, Sareika kaip vienas skalvių vardų, netoli Rambyno kalno turėjęs Sareckos pilį. Dar plg. lie. avd. Saraka 1830 m. (IAK), Sarayczie 1781 m. (IAK), Sareykis 1816 m. (IAK), Sarenas 1740–60 m. (IAK), Sarulis 1765 m. (IAK). Gal pr. avd. *Sar-eik-a (?).

Surbancz Schalauer (227–228)

Р. Trautmannas (TAP 100) згадує це прусське особове ім’я, але не пояснює його. Щодо першого компонента *sur- ‘навколо, біля’ пор. Sur-gede, Sur-mine, Sur-teike (Lewy 1904: 61). В. Mažiulis (2013: 892) реконструює прус. *zur- ‘навколо’ або *sur-. З. Zinkevičius (2008: 141) наводить лит. особові імена Sùr-gaudas, Nã-suras, Suráitis, де sur- пов’язує з прус. surgi ‘навколо’.

Straipsniai / Articles

235

IRENA DUKAVIČIENĖ

Незрозуміло, як прочитати cz: як *-t- чи *-d-. Щодо кореня *band- пор. прус. особові імена Bandot, Perband, Bandune (Lewy 1904: 44), пор. прус. en-banden «прибуток», лит. bandà, bandýti (TAP 132). Ім’я *band- пов’язують із band-ýti, bandà «майно» (Zinkevičius 2008: 76). Пор. лит. особові імена Bąnda 1650 р. (IAK), Bandawa 1691 р. (IAK), Bande 1787 р. (IAK), Bandy 1786 р. (IAK), Bandinis 1787 р. (IAK), Bandorius 1756 р. (IAK). Щодо кореня *bant- пор. прус. особові імена Bantiko, Bantun (TAP 17), лит. особове ім’я Nōr-bantas (Zinkevičius 2008: 76). Можливо, прус. *Sur-/*Zur-band-/-bant- (?).

ВІТИНГИ, ЗГАДАНІ В ДОКУМЕНТАХ

У 1299 р. зафіксовано вітингів, яких перелічено в таблиці. Уточнюється, що під час повстання вони залишилися вірними Ордену, за що й отримали володіння.

Топоніми²¹

Вітинги

Лабота (Labtau)

Гранде, його син Стантіке, Зандір, його син Юдуте, Парупе, його син Гедете, Ібуте, його син Керсе, Йодуте, його син Логоте, Шуде Гранде, Мунтеміль, його син Вісебуте, Рункім, його син Вайстоте, Накунтіє, Насинне, Тируне, Сваймузель, його син Ріксте, Пано́те, його син Прейтор.

Кведенава (Quedenau)

Склоде, його син Налубе, Гойрес, його син Бусе, Тлокоте, його син Превільте, Генінке, його син Стінтеле, Шуде, його син Даргуте.

Меденава (Medenau)

Нойтіте, його син Суртейке, Гедуне, його син Антіме, Вісегавде, Напелле, Альберт Дябулюс, Конрад Сагіттаріус, Тулекінсте, Юнде, його син Прейдессе, Ейт іов, його син Квейданге, Полексе, його син Нермок, Немоте, Дірке, Нодранс.

Рінава (Rynau)

Дарексте, Гланде, Навальде, Губіке.

Кайме (Kaymen)

Філіпп і Дітріх, Пальсток, Гедуте.

Тепліава (Tapiau)

Sapelle, Azayme.

Валдава (Waldau)

Міссоте зі своїми братами, Йоганн Брулант, Конрад Діабулус.

Жіокай (Schaken)

Musk te.

Рудава (Rudau)

Реге та Ромеке, Гедуне, його син Станტеле, Байсе, його син Сантірме, Дівоте та його брат Пагавле, Самбіл, його син Ґланде.

Варґяй (Wargen)

Склоде, Скардуне, Ґунтар, його син Накокен, Бігуне, його син Кортіє, Ґарботе, його син Байоне, Надар, Варґатте, Ейт іов, його син Дарґоте, Суртейк, Пайтоне.

Ґірмава (Germau)

Ґімме, Кунките, Біріске (329)

²¹ Топоніми відновлено за інтерактивною картою Східної Пруссії II. Топоніми (P, переглянуто 2014-09-10).

236

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

Пояснюється словотвір і походження деяких імен вітингів.

Goyres Same (329)

PUB I 448 — варіант запису цього особового імені Guyros. R. Trautmannas (TAP 37) зафіксував прусське особове ім’я Guyres. V. Toporovas (1979: 351) обережно пов’язує корінь *goir- з лит. gvėra «роззява, той, хто розм’як», gvérti «розклеїтися», gvérinti «роззявляти рота». Особове ім’я в реєстрі записане неточно. Можливо, прус. *Gvīr-as (?).

Pagawle Same (329)

R. Trautmannas (TAP 147) вважає це особове ім’я похідним із префіксом *pa-, але також наводить (TAP 160) запропонований August Leskyn зв’язок цього особового імені з лит. pagaulùs «той, хто швидко сприймає, тямущий, кмітливий», пор. лит. особове ім’я Gáulïa (TAP 73). Прус. *Pagaul-(?).

РОДИННІ ЗВ’ЯЗКИ

З розглядуваного реєстру можна дізнатися багато відомостей і про родинні зв’язки. Зазначається, що той чи той носій імені є чиїмось Vater (батьком), Oheim (дядьком), Sohn (сином), Bruder (братом), Brudersohn (сином брата, племінником), Schwestersohn (сином сестри, племінником). Тут також перераховані всі вітинги та їхні сини. Наприклад:

Батько, дядько: 1284 ...записує за прусами Gaudinis, Poburs, Cantune, Cawald, Argaldinus та їхнім дядьком Scanthit поле, що зветься Spal, яким колись володів їхній батько Stirnis... (253); 1292 ...записує за прусом Tulne поле Lymite, за яке він передав 30 гуфів, якими володіли його батько Alsutte та його дядьки Dirsune і Suyrnis... (294).

Sūnus: 1261 ...dem Preussen Wergule, Sohn des adlen Sclodo... (179);... den Söhnen des Ybuthe, Kerse und Nekarkis... (180); 1278 ...für Petrus des Ponathi Sohn... (231); 1285 ...dem Sudauer Scumant und seinen drei Söhnen, Rukals, Gedetes und Galms... (260–261); 1287 ...dem Preussen Swinco und seinen Söhnen Nawekis, Nacolnis, Baynne, Samides... (273–274); 1288 ...dem Otto von Russen, Sohn des Preussen Juncter... (276); 1289 ...dem Preussen Navier, seinen Söhnen Tulkoyte, Ludewicus und Merune, sowie ihrem Bruderssohn Truncz... (279); 1290 ...Sange und sein Sohn Ardange... (287); 1295 ...von ihrem Führer Naudiota, dem Sohne des Jodute’s... (311); 1297 ...dem Preussen Curnoron und seinen Söhnen Knaypan und Spayrote... (318).

Брат: 1261...братам Rornike і Gilbirs... (181); 1267 ...Marus та його братам Stortcz, Runot, Menant, Postreyde і Stenians... (205); 1280 ...Mandio та його братові Saluch... (237); 1281 ...саму Napellin та його братам Nargotin і Nermedin... (238–239); ...Tuschero та його братові Queriam... (238); 1282 ...прусам Poytun і його братові Sassin... (242); 1283... рідним братам Wargele, Astiothe, Spandothe і Ybuthe... (249); 1284...

Straipsniai / Articles

237

IRENA DUKAVIČIENĖ

пруссу Шройте, як і його братові Йоганну, Бруланду... (252); 1289 ...братам Квезіге та Самсанге... (279); 1292 ...братам Курноторі та Сантхапсу... (293); 1296...самбам Філіппу та його братові Дітріху, синам Ріге: Шуде, Гранде, Логоту, його братові Яне, Керсе та його братові Накоке, Йодуте, його братові Тейсоте, Насине, Налубе, його братам, Парупе та його братові Дигуне... (314–315).

Син брата: 1289 ...пруссу Навіру, його синам Тулкойте, Людевікусу й Меруне, а також синові його брата Трунцу... (279).

Син сестри: 1284 ...пруссу Трумпе та синові його сестри Нассен-цепісу... (252).

Назви спорідненості охоплюють слова, що позначають кровну спорідненість і спорідненість через шлюб. Прусські родини були великими. У цьому джерелі знайдено: 38 братів, 18 синів, 3 дядьків, 2 батьків, 1 сина брата, 1 сина сестри. У згаданому реєстрі пруси згадуються лише в документах про право власності на землю або інші пільги. З матеріалу зрозуміло, що головними були чоловіки, жінки не називаються. Великий магістр Ордену видавав прусам документи за прусським або кульмським правом, пов’язані з управлінням землею (дарування, надання, передача тощо) чи іншими свободами (звільнення від селянських повинностей, від десятини тощо). Можна стверджувати, що в прусському суспільстві, до того як воно потрапило під владу Ордену, майно успадковувалося лише по чоловічій лінії (Gelumbauskienė 2006: 81). Наприклад, у документі, зафіксованому 1284 року, зазначено, що єпископ Генріх Вармський надає прусам Gaudinis, Poburs, Cantune, Cawald, Argaldinus та їхньому дядькові Scanthit Spal поле, яким раніше володів їхній батько Stirnis. Також зазначено, що вони мали проходити військову службу, платити церкві й віддавати частину врожаю. Отже, Stirnis (пр. *Stirn-īs) мав брата Scanthit (пр. *Skant-īt-) і 5 синів: Gaudinis (пр. *Gaud-īn-is), Poburs (пр. *Pa-burs-), Cantune (пр. *Kant-ūn-), Cawald (пр. *Ka-vald-), Argaldinus (пр. *Ar-galdīn-us), які після смерті батька поділили його землю.

ВИСНОВКИ

1. Реєстр М. Перлбаха Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts доволі добре розкрив історичний контекст побутування прусських особових імен у XIII ст. Необхідно й надалі переглядати й доповнювати список особових імен, визначати особливості прусського іменування.

2. У згаданому джерелі зафіксовано 283 прусські особові імена, записані в XIII ст. Їхню належність до прусських особових імен уточнюють супровідні позначки — етнонім Preusse або назви мешканців областей Пруссії: Samen, Barther, Sudauer, Pogesanier, Natanger, Schalauer. Також у 1299 році зафіксовано 91 Wittinge.

238

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

З позначкою Preusse знайдено 89 особових імен, а також 103 самбів, 5 бартів, 10 судувів, 3 погезанів, 6 нотангів, 4 скальвів, 1 варнієць. Усі вітинги були самбами.

3. Уже 1216 року були пруси, які добровільно прийняли хрещення (Philipp був Warpoda, Paul був Suavabuno). Пруси давали своїм синам прусські (Warpoda) і християнські (Paul, Peter, Johann) імена. Вважається, що хресні імена, отримані під час хрещення, певний час уживалися разом зі старими язичницькими, а від останніх могли утворитися прізвища.

4. У реєстрі переважає однокомпонентне називання осіб (1277 Pigant, Waysel, Sthonem, Naschom), однак трапляються й двоіменні назви. Наприклад: 1284 Conrad Kirsin; 1287 Robe, Sangro, Cumdris, Ardange Preussen genannt Cirsini.

5. У реєстрі є інформація і про родинні зв’язки. У цьому джерелі знайдено: 38 братів, 18 синів, 3 дядьків, 2 батьків, 1 сина брата, 1 сина сестри. Пруси згадуються лише в документах про право власності на землю або інші пільги. Майно успадковувалося лише по чоловічій лінії, жінки не називаються. Великий магістр Ордену видавав прусам документи за прусським або кульмським правом, пов’язані з управлінням землею (дарування, надання, передача тощо) чи іншими свободами (звільнення від селянських повинностей, від десятини тощо).

6. Більш ніж половина описаних особових імен, безсумнівно, має балтійське походження, але вони можуть бути й іншого (німецького, слов’янського тощо) або неясного походження. Більшість особових імен іншомовного походження походить із німецької мови. Виявлено також особові імена християнського походження, наприклад, Matto.

7. З погляду словотвору досліджені особові імена реєстру є похідними. Найбільше особових імен із суфіксами; є також двоосновні особові імена та кілька префіксальних похідних. Словотвір значної частини особових імен неясний або може тлумачитися по-різному.

8. Надійне збирання матеріалу й наведення всіх варіантів одного особового імені допомогли б точніше пояснити їхню будову та походження, що було б дуже корисним для досліджень балтійської антропонімії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Blažienė Grasil da 2000: Die baltischen Ortsnamen im Samland. (Hydronymia Europaea; Sonderband 2.) Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Blažienė Grasil da 2005: Baltische Ortsnamen in Ostpreußen. (Hydronymia Europaea; Sonderband 3.) Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Blažienė Grasil da 2011: Dėl prūsų asmenvardžių. – Inveniens quaero: Ieškoti, rasti, nenurimti. Vilnius: Vilniaus pedagoginio universiteto leidykla, 463–474.

Straipsniai / Articles

239

IRENA DUKAVIČIENĖ

Būga Kazimieras 1958–1961: Rinktiniai raštai 1–3. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

DB – Deutsche Biographie. Доступ онлайн: http://www.deutsche-biographie.de

FN – Duden Lexikon der Familiennamen. Herkunft und Bedeutung von 20000 Nachnamen, за редакцією Рози та Фолькера Кольгаймів. Мангайм, Лейпциг, Відень, Цюрих, 2008.

Gelumbauskienė Regina 2006: Paveldėjimo institutas baltų paprotinės teisės šaltiniuose (XII–XIVa.) – Jurisprudencija 89(11); 78–82.

Górnovicz Hubert 1980: Toponimia Powiśla Gdańskiego. Gdańsk. Gdańskie Towarzystwo Naukowe.

IAK – Історична картотека особових імен.

Kiparsky Valentin 1939: Die Kurenfrage. Helsinki: Druckerei der finnischen Literaturgesellschaft.

Lewy Ernst 1904: Die altpreussischen Personennamen. Breslau: Fleischmann. – Baltistica 45(2), 355–358.

LKŽe – Словник литовської мови 1–20, 1941–2002, електронна версія, редакційна колегія: Герутда Нактинене (головна редакторка), Йонас Паулаускас, Руте Петрокене, Вітаутас Віткявічюс, Йоланта Забарксайте. Вільнюс: Інститут литовської мови. Доступ онлайн: www.lkz.lt.

LPŽe – Словник литовських прізвищ 1–2, електронна версія. Вільнюс: Інститут литовської мови. Доступ онлайн: http://pavardes.lki.lt.

LVKŽ – Kuzavinis Kazimieras, Savukynas Bronys 2009: Lietuvių vardų kilmės žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Mentzel-Reuter Arno 2007: Max Perl­bach als Geschichtsforscher. Preußenland. Mitteilungen der historischen Kommission for Ost- und Westpreussische Landesforschung und aus den Archiven der Stiftung preussischer Kulturbesitz. Nr 2, Jahrgang 45, 39–53.

MLE – Енциклопедія Малої Литви 1–4. Вільнюс: Інститут науки та видавництва енциклопедій, 2000–2009.

P – http://www.prusija.lki.lt

Palmaitis Letas 2010: Zintai-Cintai (o gal Žintai?) bei Prūzai-Prūsai (o gal Prūžai?). – Baltistica 45(2), 355–358.

Pierson Wilhelm 1873: Altpreussischer Namencode x. – Zeitschrift für preussische Geschichte und Landeskunde. Bd. 10. Berlin, 483–744.

240

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

XIII amžiaus prūsų asmenvardžiai prūsų registre

PKEŽ – Mažiulis Vytautas 2013: Prūsų kalbos etimologijos žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

PKP I – Mažiulis Vytautas 1966: Prūsų kalbos paminklai. Vilnius: Mintis.

PrR – Прусські регести до кінця тринадцятого століття. Зібрав і видав М. Перльбах. Кенігсберг: книгарня Фердса Беєра, раніше Ф. Тейле, 1876.

PUB I – Прусський збірник документів 1. Кенігсберг: Ґрефе і Унцер, Марбург: Ельверт, 1982.

Rospond Stanisław 1973: Słownik nazwisk śląskich. T. 2, G–K. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich

Skardžius Pranas 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius.

TAP – Trautmann Reinhold 1925: Die altpreußischen Personennamen. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Zinkevičius Zigmas 2008: Lietuvių asmenvardžiai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Zinkevičius Zigmas 2010: Krikščioniško vardyno kelionė į Lietuvą. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Zinkevičius Zigmas 2012: Vilnijos lenkakalbių pavardės. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Юркенас Юозас 2003: Основы балтийской и славянской антропонимики. Vilnius: UAB „Ciklonas“.

Топоров – Владимир Николаевич Топоров. Прусский язык. Словарь 1–5. Москва: Наука. 1975–1990.

Straipsniai / Articles

241

IRENA DUKAVIČIENĖ

Імена пруссів XIII^th століття у Прусському реєстрі

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто особові імена пруссів XIII^th століття з історичного джерела Preussische Regesten bis zum Ausgange des dreizehnten Jahrhunderts, укладеного Максом Перльбахом. У литовській пресі відомостей про Перльбаха досить мало, проте його життя також є предметом цього дослідження. Прусські імена було внесено до реєстру з різних друкованих джерел. Те, як їх читали й записували, залежало від істориків, які їх фіксували. Неточності трапляються доволі часто, тому необхідно перевірити імена й долучити їх до наукового обігу. Оскільки графічне відтворення низки особових імен неоднозначне, відновити їхні автентичні форми складно; однак робляться такі спроби. Можливо, можна говорити про наслідок германізації: додаткове -e як флексійний елемент середньонижньонімецької мови (гіпотеза Кнута Олофа Фалька).

Спершу прусські особові імена розглядаються з погляду їхнього словотворення, оскільки словотвірний аналіз найкраще відображає їхню структуру та зв’язок між твірним словом і похідним, а також допомагає з’ясувати походження особових імен, яке може бути ясним, не цілком ясним або неясним. У пошуках походження особових імен їх зіставляють із загальновживаними словами балтійських, слов’янських та віддаленіших індоєвропейських мов, а також порівнюють із власними іменами цих мов. Кількісний метод дає змогу узагальнити й оцінити дані дослідження словотворення.

Понад половина аналізованих особових імен, безсумнівно, має балтійське походження, проте вони також можуть мати інше, не балтійське походження або їхнє походження може бути неясним. Більшість особових імен іншомовного походження походить із німецької мови.

Подано 3 червня 2015 р.

IRENA DUKAVIČIENĖ

Інститут литовської мови

вул. Пятро Вілеішо, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

242

Acta Linguistica Lithuanica LXXII