ДАНІЕЛЬ ПЕТІТ

Вища нормальна школа, Париж

ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8432-5600

Галузі досліджень: балтістика, індоєвропеїстика.

DOI: doi.org/10.35321/all85-01

ПОХОДЖЕННЯ СТАРОПРУССЬКОГО

DŪRAI

Походження слова старопрусської мови dūrai

Не опускай очей! (Симон Дах)

АНОТАЦІЯ

Старопрусський прикметник dūrai ‘сором’язливий’ традиційно пов’язують зі слов’янськими словами *durb (рос. дýрь ‘дурість’) і *durbъ (рос. дурной, польськ. durny ‘безглуздий, дурний’). Однак формальні та семантичні зв’язки між цими двома лексичними родинами досі залишаються нез’ясованими. Мета цієї статті — з’ясувати походження старопрусського dūrai і передусім обґрунтувати його виведення від кореня ‘жалити, колоти’, представленого литовським dùrti. Можна припустити, що це виведення ґрунтується на фразеологічному вислові nudùrti akìs į žẽmę ‘дивитися в землю’, уживаному як ознака психологічної скрути.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: старопрусська мова, литовська мова, слов’янські мови, індоєвропейська мова, етимологія, фразеологія.

АНОТАЦІЯ

Прикметник старопрусської мови dūrai ‘сором’язливий’ традиційно пов’язують із родиною слов’янських слів *durb (рос. дýрь ‘дурість’) і *durbъ (рос. дурной, польськ. durny ‘дурний’). Проте формальні й семантичні відношення між цими двома лексичними родинами досі залишаються нез’ясованими. Мета цієї статті — з’ясувати походження старопрусського слова dūrai і передусім обґрунтувати його деривацію від кореня, представленого лит. dùrti ‘жалити, (про)колювати’. Можна стверджувати, що це утворення ґрунтується на фразеологічному вислові nudùrti akìs į žẽmę ‘дивитися вниз’, уживаному для позначення психологічної скрути.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: старопрусська мова, литовська мова, слов’янські мови, індоєвропейська прамова, етимологія, фразеологія.

Straipsniai / Articles

11

DANIEL PETIT

1. СТАРОПРУССЬКЕ DŪRAI

У старопрусському Enchiridion (1561) знаходимо ізольований приклад прикметника dūrai, що відповідає німецькому schew ‘сором’язливий’ (III 93₁₉, сучасна німецька scheu):

(1) Enchiridion III 93₁₉ (німецька) Ir Vater reitzt ewre Kinder nicht zu zorn / das sie nicht schew werden, Sondern ziehet sie auff in der zucht und vermanunge zu dem HERRN. (старопрусська) Jous Tawai ni teṅeit iōv̄ans malnikans prei nerten / kai śtai ni dūrai pośtānai / Schłait poauginneiti stans / en Kanxtijſku preiſtan Riki̇jan. ‘І ви, батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб вони не занепали духом, але виховуйте їх у наставленні та напученні Господньому.’

Текст, очевидно, ґрунтується на Ephesians 6, 4, але підрядне речення є вторинним додатком, запозиченим із паралельного уривка Colossians 3, 21. Старопрусський прикметник dūrai передає німецьке schew ‘сором’язливий, боязкий’. Кількома рядками раніше (III 93₁₆) є інший старопрусський прикметник būrai, що перекладає німецьке ſchuchter ‘сором’язливий, несміливий’ стосовно жінок:

(2) Enchiridion III 93₁₆ (німецька) So ir wolthut / vnd nicht ſo ſchuchter ſeyt. (старопрусська) ikai jous labban ſeggēti / bhe ni tijt būrai afti. ‘якщо ви чините добре й не боїтеся.’

Загальновизнано, що старопрусське būrai є писарською помилкою замість *dūrai. Текст безпосередньо ґрунтується на 1Peter 3, 6².

Старопрусську форму dūrai можна розуміти або як називний відмінок множини (чоловічий рід у III 93₁₉, помилково в III 93₁₆), або, альтернативно, як прислівник на -ai, який іноді використовується для передачі незмінюваних предикативних прикметників німецького оригіналу. Вона має ґрунтуватися на прикметнику *dūras. Литовський відповідник dūras згадував Йонас Яблонскіс (1860–1930) зі значенням tylus, nekalbus ‘мовчазний, небалакучий’ (LKŽ II 897). LKŽ також згадує абстрактний іменник dūras із тлумаченням kvailumas ‘дурість’ (LKŽ II 897, із говірок Ноці та Валкінінкаї) і кілька дієслів, як-от dūrėti із тлумаченням laukti,

¹ Німецьке auff das sie nicht schew werden (Лютер 1545), латинське ut non pusillo animo fiant (Вульгата). ² Німецьке so ir wolthut vnd nicht so schüchter seid (Лютер 1545), латинське benefacientes et non timentes ullam perturbationem (Вульгата).

12

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

tūnoti tylint, nekalbant ‘чекати, мовчати, не промовляючи ні слова’ (LKŽ II 899, у Й̨онаса Яблонскіса), dūrinti із тлумаченням kvailinti, mulkinti ‘робити дурним’ (LKŽ II 901, із говірок Немунатіса та Лейпалінгіса) і особливо dūroti із тлумаченням buti paniurusi am, akis į žemę įbedus, niūreti, niūroti ‘бути пригніченим, дивитися в землю, впасти в депресію’ (LKŽ II 905, за Антанасом Юшкою 1897–1922). Інші подібні дієслова згадує Френкель (LEW I 113) за різними лексикографічними або діалектологічними джерелами.

2. СЛОВ’ЯНСЬКЕ ЗАПОЗИЧЕННЯ

Починаючи з XIX століття, прикметник *dūras, спільний для старопрусської та литовської мов, але відсутній у латиській, порівнювали зі слов’янським *durb (рос. дуръ ‘дурість’) і його похідним — прикметником *durьnъ (рос. дурной, польськ. durny ‘безглуздий, дурний’). До цього традиційно додають різні форми з інших індоєвропейських мов, як-от грецьке θοῦρος ‘стрімкий, поривчастий, лютий’^³. Однак два питання часто залишалися поза увагою: (1°) розрізнення власне балтійських слів і слов’янських запозичень; (2) реконструкція дієслівної основи та семантики її похідних.

Передусім добре відомо, що слов’янський прикметник *durьnъ ‘безглуздий, дурний, лютий’ або один із його історичних нащадків був запозичений у балтійські мови. Прикметник durnas ‘безглуздий, дурний’ уже засвідчений у давньолитовській мові й одностайно вважається запозиченням із білоруського дурны́ або польського durny⁴. Варіантом є давньолитовський іменник dūrnius ‘безглуздий, дурний чоловік’, адаптований із білоруського дурáнь або польського dureń. Обидві форми згадує Константінас Сирвідас у першому литовському словнику (DTL³ близько 1643): durnas ‘безглуздий, дурний’ (DTL³ 69 = польськ. głupi, лат. stultus тощо) і durnius ‘безглуздий, дурний чоловік’ (DTL³ 69 = польськ. głupiec, лат. stipes тощо). Існує також дієслово durnavóti ‘бути лютим, шаленіти’, засвідчене від часів Йонаса Бреткунаса (XVI століття) і запозичене з білоруського дурнава́ць. Уже в XVI столітті Мартінас Мажвідас (1570: 468₁₈) мав похідне durnif­te ‘безглуздість, дурість’ (= нім. Torheit). У новіші часи Фрідріх Куршат (1883: 99) наводить прикметник dūrnas ‘лютий, божевільний’ (= нім. rasend, toll), абстрактний іменник durnýstė ‘лють, божевілля’ (= нім. Tollheit, Verrücktheit) і дієслово durnójų ‘шаленіти’ (= нім. rasen, toben).

^³ Пор. Berneker (1896: 288); Trautmann (1910: 325). Див. також Urbutis (2000).

^⁴ Пор. Brückner (1877: 82); Skardžius (1931: 125). Див. також LEW I 113; SEJL 136.

Straipsniai / Articles

13

DANIEL PETIT

Інші форми тієї самої родини засвідчені у слов’янських мовах, особливо в російській і польській, які нас тут передусім цікавлять. У польській є не лише прикметник durny ‘безглуздий, дурний’, іменник dureń ‘безглуздий, дурний чоловік’ і дієслово durnieć ‘дурнішати, поводитися по-дурному’, а й, без носового суфікса, дієслово durzyć ‘вводити в оману, обманювати’, durzyć się ‘закохуватися’. У російській знаходимо дурной ‘безглуздий, дурний’ і дієслова на кшталт дурнéть, дурнúть ‘поводитися по-дурному’, а також, без носового елемента, іменник дурак ‘безглуздий, дурний чоловік’.

Існування шару очевидних запозичень не означає, що кожну балтійську форму слід вважати запозиченою зі слов’янських мов. Навпаки, можна припустити, що принаймні деякі форми могли бути успадкованими в балтійських мовах. На це вказує той факт, що деякі з цих форм у своєму основному значенні не стосуються ‘безглуздості, дурості’, а передають поняття ‘пригніченості, мовчання, смутку’, яке не обов’язково походить від цього значення. У латиській прикметник dur̃ns, наскільки мені відомо, засвідчений від XVII століття, але його значення може істотно варіюватися. У Manuale Lettico-Germanicum (близько 1690) знаходимо прикметник Durnis ‘безглуздий, дурний’ (MLG 114 = нім. Thoricht, unweise) і абстрактний іменник Durniba ‘безглуздість, дурість’ (MLG 114 = нім. Unweisheit, Aberwitz, Unsinnigkeit, пор. також 501), значення якого явно розкриває слов’янське походження. У Lettisches Lexicon (1758: 97) Ґоттард Стендер у квадратних дужках подає прикметник durns ‘безглуздий, дурний’ (= нім. doll, dwatsch Lit.) із подібним значенням, але представляє його як похідне від литовського джерела⁵. У Lettisches Wörterbuch Карла Крістіана Ульмана (1872), поряд із недавнім російським запозиченням duraks ‘безглуздий, дурний’ (1872: 55 = нім. ein Narr), прикметник durns передано німецькою і як dwatsch ‘безглуздий, дурний’, і як benommen ‘збентежений, розгублений’. Приклади, наведені Ульманом, ілюструють обидва значення: gāl̄wa tāhda durna ‘моя голова така дурна’, durns firgs ‘скажений кінь’ (= нім. ein Pferd, das den Koller hat), durna aita ‘сонлива людина’ (= нім. ein Schlafskopf). Крім того, Ульман (1872: 55) подає дієслово durneht ‘ходити уві сні, сидіти без діла, байдикувати, животіти’ (= нім. schläfrig eingeheren, sō sitzen, faulenzen, vegetiren) і абстрактний іменник durnums ‘заціпеніння, оніміння, дурість, овечий вертиго’ (= нім. Benommenheit, Dwatfscheit, Drehkrankheit der Schafe). У ME (1923: I 519) наведено dũrns ‘сумний, збентежений, дурний, відлюдний’ (= нім. traurig, benommen, dwatsch, wüst) і дієслово durnẽt ‘повільно ходити, лінуватися, бути тихим, мовчати, бути непривітним, хворіти’ (= нім. trödeln, faulenzen, ruhig sein, schweigen, unfreundlich sein, sich krank zeigen).

Якщо підсумувати, балтійські форми пов’язані з двома різними значеннями: з одного боку, ‘безглуздий, дурний’, з другого — ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сумний’.

⁵ Пор. також Stender (1789: 55).

14

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

з другого боку. Імовірно, перше значення походить зі слов’янського джерела: це особливо очевидно для балтійського *durnas ‘безглуздий, дурний’, безпосередньо запозиченого з білоруського дурны або польського durny. Утвердившись у балтійських мовах, слов’янське запозичення могло розвинути власну словотвірну родину без безпосередньої слов’янської моделі, напр., лит. durnystė, латв. durnība ‘безглуздість, дурість’ із балтійськими суфіксами. Інші значення, однак, важче пояснити, оскільки вони не відображають семантичних ознак, уже наявних у слов’янських мовах. Або вони являють собою внутрішній розвиток, що відбувся в балтійських мовах на основі слов’янського запозичення, або передбачають інше джерело. У першому випадку довелося б припустити еволюцію ‘безглуздий, дурний’ > ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сумний’, яка сама по собі не видається неможливою, але з семантичного погляду потребувала б обґрунтування. Імовірно, краще припустити, що в балтійських мовах існувала власне лексична родина *dur–/*dūr– ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сумний’, незалежна від слов’янського запозичення, і це повертає нас до порівняння зі старопрусським dūrai ‘сором’язливий’.

3. ДІЄСЛІВНА ОСНОВА

На підставі викладеного можна припустити змішання в балтійських мовах двох лексичних шарів: балтійської родини ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сумний’ і слов’янського запозичення ‘безглуздий, дурний’. Контамінація між цими двома шарами могла відбуватися в обох напрямках. Балтійська родина могла перейняти значення слов’янського запозичення (звідси литовське dūras ‘дурість’, dūrinti ‘робити дурним’, формально похідні від балтійської родини, але семантично пов’язані зі значенням ‘безглуздий, дурний’), а з другого боку, слов’янське запозичення в балтійських мовах могло локально перейняти власне значення балтійської родини (звідси латиське dūŗns не лише ‘безглуздий, дурний’, а й ‘сумний, збентежений, відлюдний’). Якщо цей аналіз правильний, старопрусський прикметник *dūras ‘сором’язливий’, засвідчений через форму dūrai в Enchiridion (1561), не є ізольованим, а посідає місце в узгодженій лексичній родині, значення якої було лише локально порушене під тиском слов’янського запозичення. Відкритим залишається питання про походження цієї балтійської родини.

Судячи з порівняння старопрусського dūrai та литовського dūras, власне балтійська форма, здається, була прикметником *dūras. Немає підстав вважати, що балтійські мови успадкували прикметник, відповідний слов’янській формі *дурнъ. Усюди, де ми знаходимо його в балтійських мовах, можна підозрювати слов’янське запозичення, навіть якщо воно локально гібридизувалося з балтійською родиною. Отже, єдина форма, яку можна приписати спільнобалтійській мові, — це *dūras. Усі інші форми або походять від цієї базової форми, або запозичені зі слов’янських мов.

Straipsniai / Articles

15

DANIEL PETIT

Наскільки можна судити, значення *dūras було ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сумний’ і описувало душевний стан, що поєднує психологічну скруту та соціальне відсторонення. Значення старопрусського dūrai ‘сором’язливий’ добре узгоджується з цією семантичною реконструкцією.

Походження балтійського прикметника *dūras незрозуміле, але від XIX^th століття регулярно повторюються два припущення. По-перше, традиційно вважають, що балтійське *dūras належить до тієї самої родини, що й слов’янське *durьnъ. Це припущення потребує детального обговорення, якого досі не було проведено. Друге припущення полягає в тому, що всі форми походять від дієслова *dūr-ti- ‘жалити, колоти, встромляти, штрикати’, представленого литовським dùrti, латиським durt ‘жалити’ і опосередковано російським дыра́ ‘дірка’^⁶. Ці два припущення повторюють Toporov (PJ I 391–392) і Mažiulis (PKEŽ 1988: I 239–240; 2013: 149), але слід наголосити, що вони передбачають дві взаємодоповнювальні вимоги: (а) ми маємо подолати семантичну розбіжність між балтійським *dūras і слов’янським *durьnъ; (б) ми маємо пояснити, як обидві форми можуть формально й семантично сходити до дієслова зі значенням ‘жалити, колоти’.

На цьому етапі психологічне значення цього кореня, здається, має чіткий розподіл: ‘безглуздий, дурний’ у слов’янських мовах проти ‘пригнічений, збентежений, мовчазний, сором’язливий’ у балтійських. Однак існує слов’янська форма, яка могла б передавати значення, дуже близьке до балтійської родини. Наприкінці XIX^th століття словник словенської мови, укладений Максом Плетершніком (Slovensko-Nemški Slovar 1894: 195), згадує прикметник dūr ‘сором’язливий, дикий’ (= нім. scheu, wild, menschen scheu), значення якого тотожне значенню старопрусського прикметника dūrai. Віддаленішим, але, безперечно, спорідненим є словенське дієслово duriti ‘викликати огиду, наповнювати відразою; зневажати’ (= нім. verhasst, ekelhaft machen, verabscheuen, verachten), яке також засвідчене в сербохорватському dúriti se ‘гніватися, відчувати огиду’. Також зазначалося, що деякі російські говірки зберегли те саме слово дýр ‘сором’язливий, боязкий’^⁸. Слов’янський корінь *dur означає ‘сором’язливий’, звідси ‘відчувати огиду, зневажати’ (ймовірно, калькований із німецького scheu → verabscheuen). Він дуже нагадує значення, спостережуване в балтійських мовах. Однак самі форми не можна безпосередньо ототожнювати, оскільки слов’янське *dur передбачає PIE *d⁽ʰ⁾our, тоді як балтійське *dūr може сходити лише до PIE *d⁽ʰ⁾uHr-, *d⁽ʰ⁾urH- або *d⁽ʰ⁾r̥H-.

⁶ Пор. EDSIL 132. Однак EDSIL 126 припускає, що слов’янське *durb і старопрусське dūrai можна аналізувати як *dʰou̯-ro від кореня *dʰeu̯- ‘бігти’ (пор. санскр. dhávati, грец. θέω ‘бігти’), що семантично непереконливо.

⁷ Пор. EDSIL 132. За Плетершніком (і Cigale 1860: 1355), джерелом словенського прикметника, здається, були твори словенського єпископа Матева Равнікара (1776–1845).

⁸ Див. Urbutis (2000: 229).

16

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

Отже, перед нами складніша проблема, ніж можна було очікувати. Схоже, що слов’янські мови мали два основні представники основи *dur-: прикметник *durb ‘сором’язливий’ (словен. dūr, рос. діал. дур) та іменник *durb ‘безглуздість, дурість’ (рос. дурь), від якого походить прикметник *durьnь ‘безглуздий, дурний’ (рос. дурной, польськ. durny). Семантична складність основи *dur не є демаркаційною лінією між балтійськими та слов’янськими мовами — вона вже внутрішньослов’янська. Крім того, слід зазначити, що формальна відповідність не є досконалою, оскільки слов’янські форми передбачають *d(h)our-, тоді як балтійські форми ґрунтуються на нульовому ступені, якою б не була його точна реконструкція.

Дієслівною основою цих форм традиційно вважають дієслово *dūr-ti- ‘жалити, колоти’, яке збереглося лише в балтійських мовах (литов. dūrti, латв. durt ‘жалити’), але семантичний зв’язок між цим поняттям і двома основними значеннями його передбачуваних похідних — ‘сором’язливий’ і ‘безглуздий, дурний’ — не цілком зрозумілий. Поза балтійськими мовами первинне значення ‘жалити, колоти’ зберігається в російському дыра́ ‘дірка’, але в слов’янських мовах є інше слово зі значенням ‘дірка’, дещо відмінне за формою (білорус. дзю́ра, укр. дю́па, чеськ. dǔra, польськ. dziura ‘дірка’). Якщо сприймати дані буквально, здається, що в слов’янських мовах існували дві різні основи: *dyr у російському дыра́ (< PIE *d(h)ūr-), *d’ur у польському dziura тощо (< PIE *d(h)eur-); важко вийти за межі цього базового твердження й визначити первісний розподіл між цими двома аблаутними ступенями. Формальну проблему ускладнює поширена думка, що більшість наведених вище форм зі значенням ‘жалити, колоти’ споріднені з добре відомим праіндоєвропейським коренем *der- ‘дерти, здирати шкіру’ (грец. δέρω ‘здирати шкіру’, гот. dis-tairan ‘роздирати’), який зберігся в давньоцерковнослов’янському дърати, рос. драть та литовських dir̃ti (теп. derù) або dirti (теп. diriù), латиському dirât⁹. Цей погляд, імовірно, хибний, але, оскільки він відіграє вирішальну роль в етимології литовського dūrti, його слід ретельно оцінити.

Традиційно литовські dĩrti (теп. derù), dirti (теп. diriù) і давньоцерковнослов’янські дерѫ, дърати ‘дерти’ виводять із PIE *der-, а литовське дієслово dūrti, латиське durt ‘жалити’ — з альтернативного нульового ступеня того самого кореня¹⁰. Цей аналіз проблематичний. Акутова інтонація балтійських форм (литов. dūrti, латв. durt) вказує на корінь із ларингічним, що суперечить виведенню з PIE *der-. На рівні PIE корінь *der явно є anit̑ (пор. грец. νεόδαρτος ‘щойно здертий’, санскр. dṛtá- < PIE *dr̥-to-); варіант із ларингічним *derH, який іноді згадується в літературі (пор. SEJL 115), безперечно є

^⁹ Див., наприклад, BSW 52; SEJL 136. Див. також Urbutis (2000: 229).

^¹⁰ Див., наприклад, Jēgers (1969); Smoczyński (2001: 148); Karulis (2001: 243). Агностичну позицію представлено в EDBIL 147. Немає потреби знову відкривати дискусію про розподіл ir та ur як розбіжних рефлексів нульових ступенів PIE у балто-слов’янській мові.

Straipsniai / Articles

17

DANIEL PETIT

ілюзією. Передусім акутова інтонація литовського інфінітива dìrti (теп. dirìti) є вторинною порівняно з циркумфлексною інтонацією dìrti (теп. derù) і не може a priori використовуватися як доказ PIE кореня з ларингічним. Так само носовий інфікс у санскритському dṛṇāti ‘він дере’, давньоавестійському dərənąnti ‘вони деруть’ не обов’язково передбачає PIE *dᵣ-né/n-H-, а може відображати вторинне розширення nā-утворення. Отже, доказ PIE *derH ґрунтується на хиткому підґрунті й виявляється цілком ненадійним.

З іншого боку, ларингічний характер литовського dùrti, латиського durt ‘жалити’ навряд чи можна пояснити як вторинний: він чітко встановлений у всіх формах лексичної родини й підтверджується різними явищами, спричиненими ларингічними, як-от акутова інтонація голосного (литов. dūr-, латв. dūr- + приголосний) або його компенсаторне подовження (литов. dūr чи з метатонією dū́r-, латв. dūr- + голосний). Постійний ларингічний характер родини виключає можливість її походження від PIE *der- ‘дерти, здирати шкіру’. Серйозніший варіант, запропонований в AĹEW (I 249–250), полягає у виведенні литовського dùrti, латиського durt ‘жалити’ з іншого PIE кореня *dʰuerh₁- ‘пошкоджувати, завдавати болю’ (пор. хет. duu̯arnizi ‘він ламає’, санскр. dhū́rvati ‘він пошкоджує’)¹¹. Цей аналіз має перевагу, оскільки розв’язує проблему ларингічного характеру кореня. Литовське dùrti, латиське durt можна закономірно вивести з нульового ступеня *dʰurh₁-. Крім того, цей аналіз давав би змогу зберегти давнє порівняння між латиським dūre ‘кулак’ і кельтським *durno- ‘кулак, рука’ (давньоірл. dorn, середньоваллійськ. dw̄rn, бретонськ. dourn ‘кулак’), що свідчить про давність голосного u; семантичний розвиток (‘жалити’ → ‘кулак’) є тривіальним і має паралель у латинському pungō ‘жалити’ → pugnus ‘кулак’. Варіант *dʰeurh₁-, імовірно вторинний повний ступінь до *dʰurh₁-, добре пояснив би деякі слов’янські форми (пор. білорус. дзю́ра, укр. дю́бра, чеськ. džura, польськ. dziura ‘дірка’), а вторинний аблаутний ступінь *dʰourh₁ міг би безпосередньо відображатися в слов’янському *durb ‘безглуздість, дурість’. Базовою формою був би нульовий ступінь *dʰurh₁-, досі збережений у балтійському дієслові (литов. dùrti) і поширений на його похідне (литов. dūras, старопрусське dūrai).

З формального погляду зв’язок між дієсловом *dūr-ti та прикметником *dūr-as у балтійських мовах, безперечно, є вторинним: в прикметнику без змін відтворюється аблаутний ступінь дієслова, тоді як зв’язок між *dūr-ti та *douros у слов’янських мовах відповідає аблаутній моделі, яка, здається, є поширенішою; пор. модель балто-слов’янського *roudos ‘червоний’ (литов. raũdas, рос. рудой <

^¹¹ Пор. IEW 277; LIV 1140; EDHIL 905–908. Санскритське dhū́rvati ‘він пошкоджує’ належить до кореня з ларингічним (пор. віддієслівний прикметник dhūrtá-), але тематичний варіант dhv̥́vati (< PIE *dʰuéhr̥₁-e/o-) було проаналізовано як aniṭ, що спричинило появу вторинного віддієслівного прикметника dhv̥rtá- (від *dhurtá-). Іншу реконструкцію запропоновано в LIV 1140.

18

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

ПІЄ *h₁roudʰ-o- = готське raups, сільське латинське rūfus) проти *rudē-ti- «бути червоним» (литовське rudėti, давньоцерковнослов’янське рѫдѣти < ПІЄ *h₁rudʰ-eh₁- = латинське rubēre): вплив цього типу спричинив утворення вторинного o-ступеня *douros (ніби ПІЄ *dʰourh₁-o-) замість ПІЄ *dʰuorh₁-o- (ПІЄ-корінь *dʰuerh₁-). Слов’янський абстрактний іменник *durb, відображений у російському дурь «дурість», і похідне *durьnъ «дурний, нерозумний», безперечно, є вторинним утворенням (ніби від ПІЄ *dʰourh₁-i-), паралельним до таких випадків, як давньоцерковнослов’янське зълъ «зло» (= грецьке κακία) від зълъ «поганий, злий» (= грецьке πονηρός, κακός).

Проблема полягає в семантиці лексичної родини. Виведення значень «несміливий, дурний» і «сором’язливий, знеохочений, збентежений, мовчазний, сумний» з основного значення «жалити» на цьому етапі залишається немотивованим. Для деяких із цих форм від XIX століття пропонувалися інші зіставлення, але спільною для них є значна неточність їхнього фонологічного або морфологічного формулювання. Передусім грецький прикметник θοῦρος «стрімкий, поривчастий, лютий» часто зіставляють із давньопрусським dūrai «несміливий» і російським дурной «дурний, нерозумний», але, ймовірно, його слід залишити осторонь, оскільки малоймовірно, що він відображає форму ПІЄ *dʰourh₁-o-; радше він належить до дієслова θρώσκω, аориста ἔθορον «стрибати, підстрибувати», що передбачає інший корінь *dʰerh₃-: маємо нульовий ступінь *dʰrh₃ у θρώσκω, ἔθορον і o-ступінь *dʰor(h₃)-uo- (з ефектом Соссюра) у *θορο-ϝος > θοῦρος (з іонійським компенсаторним подовженням, що виникло внаслідок занепаду дигами).

Отже, ми маємо балто-слов’янські дані. Як уже зазначалося, ймовірно, що, навіть якщо їх розділяє аблаут, слов’янське *dur- (від *dʰourh₁-) і балтійське *dūr- (від *dʰurh₁-) належать до тієї самої родини. Ми бачили, що семантична відмінність не збігається цілком із формальною, оскільки словенське dȗr належить до слов’янського *dur-, але має значення «несміливий», що, здається, безпосередньо пов’язує його з балтійським *dūras.

Значення давньопрусського dūrai і литовського dūras «несміливий, мовчазний, небагатослівний», імовірно, походить від дієслова *dūr- «мовчати, ніяковіти, дивитися в землю». На це вказують різні дієслова, пов’язані з цим значенням, як-от лит. durėti «чекати, мовчати, не промовляючи й слова» та dūroti «бути знеохоченим, дивитися в землю, впадати в депресію». У латиській це значення поширилося на слов’янське запозичення та його родину, як показують латиські dur̃ns «сумний, збентежений, дурний, відлюдний», durnēt «повільно йти, лінуватися, бути тихим, мовчати, бути непривітним, хворіти». Джерело цього значення побіжно згадував Fraenkel (LEW I 90 and 113), але чітко його побачив Mažiulis (PKEŽ 1988: I 239; 2013: 149). У литовській є фраза nudūrti akis į žemę «дивитися в землю» (буквально: «встромити очі в землю»):

Straipsniai / Articles

19

DANIEL PETIT

(3) Литовський діалект Дарбеная (LKŽ II 913)

Nusigandęs nudūrė akis į žemę ir tylėjo.

«Наляканий, він тримав (встромивши) очі опущеними до землі й мовчав».

У литовському діалекті Кретинги засвідчено фразеологічний вислів akis nudūrties зі значенням «дивитися в землю»;

(4) Литовський діалект Кретинги (Aleksandravičius 2007: 86)

Àkis į žẽmę nudūręs.

«Він тримав (встромивши) очі опущеними до землі».

У LKŽ II 912 згадується варіант idūrti akįs į žẽmę, буквально «дивитися в бік (у) землі», з прикладом Žemaitė (¹⁹ століття):

(5) Жемайте (LKŽ II 912)

Ėjo akis įdūręs į žemę.

«Він ішов, тримаючи (встромивши) очі опущеними до землі».

Вельми показово, що дієслово dūrōti «бути знеохоченим, дивитися в землю, впадати в депресію» (LKŽ II 905: būti paniurusiam, akis į žemę įbedus, niūreti, niūroti) проілюстровано в LKŽ прикладом із Jonas Jablonskis, який чітко відображає той самий контекст:

(6) Jonas Jablonskis (LKŽ II 905)

Dūronas žemyn akis įdūręs, pasikvempęs dūro, t. y. mislyja, rymo.

«Похмурий чоловік, дивлячись у землю, замислюється, тобто перебуває в задумі, журиться».

У словнику Якоба Бродовського (¹⁸th century, Drotvinas 2009: 948_{₃₀–₃₆}) латинський вислів oculos demittere та його німецький відповідник die Augen niederschlagen передані литовською як Akkis nulejti, Akkis žemyn nukreipti, or Nunerti Akkis.

Цей самий вислів зберігся в латиській мові:

(7) Gustav Brasche (1875: 544)

niederfschlagen: die Augen –, azis nodurt «опускати очі»

Дивитися вниз, на землю, як ознака незручності або зневіри — це дуже поширена культурна установка, що, наприклад, засвідчується подібним уживанням κύπτω у давньогрецькій мові, demittere oculos у латинській, die Augen niederschlagen у німецькій, spuśćić oczy у польській, опустить глаза або потупиться у російській чи spuštiti oči у сербохорватській; усі вони означають «дивитися вниз» і вживаються в тих самих контекстах психологічного страждання (виражаючи сором’язливість, збентеження, смуток, пригніченість, зневіру тощо). Цей образ не є властивим балто-слов’янському світу,

20

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

але семантична деривація [жалити] > [пильно дивитися] є конкретнішою. Можна припустити, що фразеологічний вираз, відображений у лит. nu-/i-dūrti akis į žemę ‘дивитися вниз, на землю’, становив основу балтійського прикметника *duras ‘сумний, збентежений, мовчазний’.

Залишається пояснити значення слов’янських форм ‘дурний, тупий’. Виходячи з дієслівного кореня *d^ʰurh_₁- ‘жалити’, значення ‘знеохочений, збентежений, мовчазний, сумний’ легко пояснюється, як уже зазначалося, через згаданий вище фразеологічний вираз (пор. лит. nudūrti akis į žemę ‘дивитися вниз, на землю’), і цілком імовірно, що цей фразеологічний вираз також є семантичним джерелом слов’янських форм зі значенням ‘дурний, тупий’. Безтямне витріщання на землю порожнім поглядом так само може тлумачитися як ознака недоумства або навіть глупоти; жестове зображення пригніченого духу, який дивиться в нікуди, забезпечує зв’язок між почуттям психологічної пригніченості та виразом недоумства.

4. ВИСНОВОК

Далеко не будучи ізольованим словом, давньопруський прикметник dūrai ‘сором’язливий’ належить до широкої лексичної родини, засвідченої як у балтійських, так і в слов’янських мовах. Він ґрунтується на конкретному образі людини, яка дивиться вниз, на землю, — поставі, яку можна тлумачити або як ознаку психологічного страждання, або як ознаку глупоти. Незалежно від того, наскільки цей аналіз можна вважати докладно достовірним, він наочно ілюструє той факт, що під час пошуку етимології лексичних родин завжди слід серйозно зважати на фразеологію, оскільки семантична зміна часто зводиться до кристалізації фразеологічних мікроконтекстів.

ЛІТЕРАТУРА

Aleksandravičius Juozas 2011: Kretingos tarmės žodynas, укл. D. Mikulėnienė, D. Vaišnienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

ALEW I – Altlitauisches etymologisches Wörterbuch 1–3, за ред. W. Hock, E. J. Bukevičiūtė, Ch. Schiller, R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill, D. S. Wodtko, Hamburg: Baar Verlag, 2015.

Straipsniai / Articles

21

DANIEL PETIT

Berneker Erik 1896: Die preussische Sprache, Strassburg: Karl J. Trübner.

Brasche Gustav 1875: Kurzgefaßtes lettisch-deutsch und deutsch-lettisches Lexikon, Libau: Zimmermann.

Brückner Aleksander 1877: Die slavischen Lehnwörter im Litauischen, Weimar: H. Böhlau.

BSW – Trautmann Reinhold 1923: Baltisch-Slavisches Wörterbuch, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Cigale Matej 1860: Deutsch-s lovenisches Wörterbuch, Ljubljana: J. Blasnik.

Drotvinas Vincentas (ed.) 2009: Jokūbas Brodovskis, Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum: Rankraštinis XVIII amžiaus žodynas. Dokumentinis leidimas su faksimile, perrašu ir žodžių registru 1, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

DTL – Sirvydas Konstantinas ³1643: Pirmasis lietuvių kalbos žodynas: Dictionarium trium linguarum, ред. J. Kruopas, Vilnius: Lietuvos TSR Mokslų akademijos Cetrinė biblioteka, 1979.

EDBIL – Derksen Rick 2015: Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill.

EDHIL – Kloekhorst Alwin 2008: Etymological Dictionary of the Hittite Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill.

EDSIL – Derksen Rick 2008: Etymological Dictionary of the Slavic Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill.

IEW – Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, Bern, München: A. Francke.

Jēgers Benjamiņš 1969: Деякі балтійські та слов’янські споріднені слова лит. dir̃ti. – Studi Baltici 10, 63–112.

Karulis Konstantinas ¹1992, ²2001: Latviešu etimoloģijas vārdnīca, Rīga: Avots.

Kurschat Friedrich 1883: Littauisch–Deutsches Wörterbuch, Halle: Verlag der Buchhandlung des. Waisenhauses.

LEW I – Fraenkel Ernst 1955–1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

22

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

The Origin of Old Prussian dūrai

LIV – Lexikon der indogermanischen Verben, за редакцією H. Rix, Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 1998, -2001.

LKŽ ^2II – Lietuvių kalbos žodynas 2, 2-asis leidimas, atsak. red. J. Kruopas, Vilnius: Mintis, 1969.

ME I – Mühlenbach Karl, Endzelīn Jānis 1923–1932: Lettisch-deutsches Wörterbuch 1–4, Rīga: Izglītības ministrija.

MLG – Manuale Lettico-Germanicum 1–2, за редакцією T. G. Fennell, Rīga: Latvijas Akadēmiskā bibliotēka.

MŽ – Mažvydas Martynas 1547–1570: Gesmes Chrikščoniskas. – Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, за редакцією G. Michelini, Vilnius: Mokslas.

PJ I – Toporov Vladimir N. 1975–1990: Топоров Владимир Н. Русский язык. Словарь 1–5, Москва: Издательство «Наука».

PKEŽ – Mažiulis Vytautas 1988–1997, 2013: Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1–4, 1-asis leidimas, Vilnius: Mokslas (t. 1, 1988), Mokslo ir enciklopedijų leidykla (t. 2–3, 1993–1996), Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas (t. 4, 1997); 2-asis leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Pleteršnik Maks 1894: Slovensko-Nemški Slovar 1, Ljubljana: Knezoškofijstvo.

SEJL – Smoczyński Wojciech 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego, Vilnius: Vilniaus Universitetas.

Skardžius Pranas 1931: Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, Kaunas: Akcinės „Spindulio“ bendrovės spaustuvė.

Smoczyński Wojciech 2001: Język litewski w perspektywie porównawczej, Kraków: Wydaw. Uniwersytetu Jagiellońskiego.

Stender Gotthard Friedrich 1789: Lettisches Lexikon. In zween Theilen abgefasset, und den Liebhabern der lettischen Litteratur gewidmet, Mitau: J. F. Steffenhagen.

Trautmann Reinhold 1910: Die altpreussischen Sprachdenkmäler, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Ulmann Carl Christian 1872: Lettisches Wörterbuch. Erster Theil. Lettisch-deutsches Wörterbuch, Riga: Verlag von H. Brutzer & Co.

Straipsniai / Articles

23

DANIEL PETIT

Urbutis Vincas 1999: Зв’язок paburmãi Дауканта «жваві, енергійні» з padūrmu «т. с.» на ширшому тлі жемайтських прислівників особливого словотворення, а також дещо про пр. dūrai «боязкі» і сл. *durb «дурний; боязкий». – Baltistica 34(2), 215–234.

Походження слова давньопрусської мови dūrai

РЕЗЮМЕ

Традиційно прикметник давньопрусської мови dūrai ‘боязкий’ (= нім. scheu) порівнюють зі слов’янським абстрактним іменником *durb (рос. дурь ‘дурість’) та його прикметниковим дериватом *durbnъ (рос. дурной́, пол. durny ‘дурний, безтямний’). Однак як формальний, так і семантичний зв’язок між цими двома лексичними родинами досі залишається неясним. З огляду на балтійські форми насамперед слід відокремити слова балтійського походження від слов’янських запозичень (лит. dur̃nas). На перший погляд, значення ‘боязкий’ мають лише балтійські мови (дав.-прус. dūrai, лит. dūras), а значення ‘дурний, безтямний’ — лише слов’янські мови (рос. дýрь та ін.). Однак словенське dūr ‘боязкий’ (XIX ст.) свідчить, що значення ‘боязкий’ могли мати й слов’янські мови, отже, полісемія цієї лексичної родини властива вже балто-слов’янській прамові. У фонетичному відношенні балтійські форми можна вивести з нульового ступеня (*dūr-), а слов’янські форми — з o-ступеня (*dour-). Усі форми зазвичай вважають спорідненими з дієсловом *dūr-ti (лит. dūrti, лат. durt), проте їхня семантична деривація досі не має мотивації. Дієслово *dūr-ti (лит. dūrti, лат. durt), імовірно, походить не від праіндоєвропейського кореня *der, як часто вважають (пор. гр. δέρω ‘дерти, роздирати’, гот. dis-tairan, цсл. дьрати, рос. драть, лит. dir̃ti / derù або dìrti / diriù, латв. dīrât), а від праіндоєвропейського кореня *dhurh₁- (пор. хет. du̯arnizi ‘розбиває’, вед. dhūrvati ‘псує’). У семантичному відношенні зв’язок між ‘штрикати’ та ‘боязкий’ / ‘дурний’ можна мотивувати на підставі литовського фразеологізму nudurti akis į žemę, яким виражається тяжкий психологічний стан.

Подано 16 липня 2021 р.

DANIEL PETIT

École normale supérieure 45, rue d’Ulm, 75005 Paris, France [email protected]

24

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV