VIOLETA ČERNĖ

Інститут литовської мови

ІРЕНІ ЕРМАНТЕ — 75 РОКІВ

У селі Нугарі, за сім кілометрів від Куршеная, у родині Повіласа Зенона Ерманіса та Крістіни Пятрайтіте 1937 року, у самий розпал цвітіння лип, 3 липня народилася донька Ірена. У довоєнний час у її рідному селі Нугаряй мешкало вісім осіб. Тепер там залишилося лише два садиби. Два хутори, хутори братів Ерманісів, перетворилися на лісисту місцевість. Колись послухати новини до садиби Ерманісів сходилося все село, адже в будинку був чудовий радіоприймач Philips. Односельці приходили сюди фотографуватися з нагоди різних свят або зробити фото на документи — батько Ірени, якого вся рідня називала Жанісом, мав старовинний фотокамеру на тринозі. У садибі гудів змайстрований ним вітряк, що виробляв електроенергію, шелестів дбайливо доглянутий мамою сад із численними плодовими деревами й кущами та цілими 28 бджолиними вуликами. Майбутній мовознавиці також доводилося відкачувати мед і ловити рої. З дитинства Ірена пам’ятає історію про єврейок, яких під час Другої світової війни прихистила її родина. За їхній порятунок і опіку батьків уже після смерті нагородили медалями та грамотами Праведників.

Змалку дітям (у родині, крім наймолодшої Ірени, зростала її сестра) прищеплювали, за словами Ірени, культ праці. Шестирічна Ірена

V. ČERNĖ. Irenai Erm anytei – 75-eri

239

самостійно навчилася читати. Завдяки книжкам, газетам і журналам, яких у їхньому домі було безліч. У початковій школі села Смургяй її одразу перевели з першого класу до третього. Середню освіту майбутня мовознавиця здобула в Куршенаях. Учителем литовської мови та літератури тут був світлої пам’яті поет Стасіс Англіцкіс. Ірена любила читати. У школі друзі напівсерйозно, напівжартома причепили до неї прізвисько «ходяча енциклопедія».

1961 року, закінчивши навчання у Вільнюському педагогічному інституті, Ірена Ерманте почала працювати в Інституті литовської мови та літератури (з 1990 року — Інститут литовської мови). Ірена згадує, що для молодого працівника Інститут (йому вона залишалася вірною все життя) за часів директора Костаса Корсакаса був наче святинею, а на старших колег вони дивилися з великою пошаною. Почавши працювати у відділі діалектології (тоді — секторі), згодом вона перейшла до відділу словників. «Праця, що вимагає залізного терпіння», — так через багато років Ірена схарактеризує роботу укладача словника. А починалося все з пробних текстів. Саме лише закінчення навчання не робить людину лексикографом. Лексикографка згадує, що перевіряла кожен рядок, кожне слово. Своїм учителем Ірена вважає мовознавця й укладача словників Йонаса Паулаускаса, у якого вчилася терпляче працювати й зосереджуватися. У IX томі «Литовського словника» (1973) вже з’являється прізвище Ірени Ерманте як авторки словникового тексту, а починаючи з XVII тому (1996) мовознавиця ще й редагує словник.

З часом Ірену захопили антоніми. Антоніми вона назвала любов’ю свого життя. Чому саме антоніми? Ірена жартома каже, що в усьому винен закон єдності й боротьби протилежностей: на іспиті з філософії їй витягнувся саме цей білет. Добро і зло, темрява і світло, чорне і біле, важке і легке, сильне і слабке, стверджувати і заперечувати... Ланцюг, сплетений із протиставлень, поклав початок першому словнику такого типу в Литві — 1985 року вийшов укладений нею Lietuvių kalbos antonimų žodynas.

1993 року Ірена Ерманте екстерном захистила дисертацію Lietuvių kalbos antonimija ir antonimai. Антоніми ніби прикували до себе всі думки Ірени: пари антонімів вона одразу помічає, читаючи текст, і чує, слухаючи радіо. Матеріал збирається, його більшає. 2002 року вона укладає Mokyklinį lietuvių kalbos antonimų žodyną, а 2003 року — ґрунтовний Antonimų žodyną, що містить 5259 антонімічних гнізд. Матеріал зібрано з двадцяти томів Lietuvių kalbos žodyno, художньої літератури, фольклору та періодики. Ірена знову повертається від лексикографічної практики до теорії. 2008 року виходить її монографія Antonimija ir antonimai.

240

KALBOS KULTŪRA | 85

Про експедиції зі збирання слів, яких було понад 50, Ірена говорить як про дар долі. Перша — найяскравіша. 1958 року вона, студентка четвертого курсу, їде до Варняй. Експедицією керує професор Владас Ґрінавецкіс. Пізніше, вже працюючи в Інституті, їй доводилося розмовляти з пастухом, який сидів серед корів у Пелесо́сі, іншого разу — в Роду́нє, Ґервя́чюсі, спілкуватися з людьми з Кუპішкського краю, розпитувати мешканців Марцінконіса, слухати дзукійські мелодії. А яке диво — коли старенькі відчиняли скрині з приданим і розкладали триниці, кятурниці, шяшяйниці. Ірена згадує світлої пам’яті Казімераса Пакалку, який постійно носив із собою старовинний магнітофон у дерев’яному корпусі — величезний, важкий, вагою якихось десять кілограмів.

Ірена Ерманите багато працювала над іншими словниками — разом з іншими уклала Литовський словник назв річок та озер РСР (1963), Фразеологічний словник (2001), Шкільний словник міжнародних слів (чотири видання — 1995, 1998, 2000, 2010). Публікувала статті з питань лексикографії та лексикології, топоніміки, культури мови у виданнях «Культура мови», «Питання литовського мовознавства» (Acta Linguistica Lithuanica), «Рідна мова» та інших. Тривалий час мовознавиця була членом журі конкурсів юних філологів. Вона також редагувала багато книжок, перекладала з латиської мови (разом з іншими переклала Енциклопедію міфології), рецензувала словники й підручники, укладала різні видання.

Переглядаючи фотографії, на яких зафіксовано миті життя Інституту, одразу помічаєш елегантну біляву даму. На обличчі — теплота, спокій, стримана усмішка. Доводилося чути такі слова: «неймовірно щира, чуйна, порядна». Або: «вона — єдина людина, з якою навіть мені не вдалося посваритися».

Ірену Ерманите (разом з іншими) двічі відзначали Державною науковою премією Литви — 1996 року за роботу над Словником литовської мови, 2002 року — за роботу над Фразеологічним словником.

Многая літа, люба Ірено!

Отримано 2012 11 05

V. ČERNĖ. Irenai Ermanytei – 75-eri

241