ARTŪRAS JUDŽENTIS

Вільнюська академія мистецтв

СИНТАКСИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК ПІДМЕТА Й ПРИСУДКА: ЗМІНА УЯВЛЕНЬ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: синтаксичні зв’язки, синтаксичний зв’язок підмета й присудка, взаємозв’язок.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто зміну уявлень про синтаксичний зв’язок підмета й присудка в литовському мовознавстві приблизно від середини XX століття до наших днів. Подано огляд важливіших граматичних праць із цього питання. Розглянуто, як цей зв’язок можна пояснити, використовуючи теоретичний інструментарій сучасної граматики.

ВСТУП

Мета статті — привернути увагу до важливої теоретичної та практичної проблеми синтаксису литовської мови, викликати дискусію та долучитися до пошуку її розв’язання. Тому в ній стисло розглянуто й оцінено важливіші синтаксичні праці, що мали значний вплив на розвиток литовського мовознавства, опубліковані від шістдесятих років минулого століття, у яких досліджується синтаксичний зв’язок підмета й присудка.

Найповніше цю тему досліджено в докторській дисертації Рамуне Васкеляйте Моделі синтаксичних зв’язків у синтаксисі литовської мови (2009). У цій статті менше уваги приділено різним питанням термінології синтаксичних зв’язків, непослідовності класифікації та її причинам; натомість виокремлено загальні відмінності теоретичних засад опису, запропоновано можливу періодизацію уявлень про них, проведено чітку межу між традиційним і новим поясненням характеру цього зв’язку, а також продовжено огляд найновіших праць у цій галузі. Можна сказати, що стаття завершує й загострює

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

деякі примітки та висновки дисертації. У третьому розділі статті подано коротке пояснення цього зв’язку, засноване на новій концепції, і викладено аргументи на її підтримку.

У статті застосовано методику, характерну для оглядових праць: розглянуто, порівняно та оцінено з історичного й теоретичного поглядів першоджерела — важливіші праці з синтаксису литовської мови. Після їх дослідження зроблено узагальнювальні висновки про зміну концепції синтаксичного зв’язку підмета й присудка в литовському мовознавстві.

1. ТРИЧЛЕННИЙ ПОДІЛ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Синтаксичний зв’язок підмета й присудка у працях із синтаксису литовської мови (наприклад, DLKG) виокремлюється на найвищому рівні поділу синтаксичних зв’язків поряд із підрядністю та сурядністю.

Підставою для виокремлення цього різновиду зв’язку, найімовірніше, стало те, що ним пов’язані так звані головні члени речення — підмет і присудок. З огляду на поняття предикативного центру речення, яке вони виражають, на синтаксичному рівні між ними вбачали особливий синтаксичний зв’язок — взаємну залежність, виражену узгодженням, або взаємозв’язок. Однак таке його розуміння сформувалося не відразу, а поступово викристалізувалося.

Важливо наголосити, що перші спроби виокремити третій різновид синтаксичних зв’язків поряд із сурядністю та підрядністю виникли не внаслідок природного розвитку науки про литовську мову, а вже після втрати незалежності й можливості вільно мислити. Поширення традицій литовського мовознавства в Радянському Союзі було ускладнене, зв’язки з науковцями діаспори та Заходу перервані, тоді як усе, що походило з російської науки, заохочувалося й підтримувалося.

За таких умов настанову литовської науки про синтаксис розрізняти два різновиди синтаксичних зв’язків — підрядні та сурядні відношення (Dambrauskas 1939: 84) — витіснило вчення про три типи синтаксичних зв’язків. Поступово в литовському мовознавстві утвердилася

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

концепція третього їхнього різновиду — предикативного зв’язку (пізніше названого термінами, більш синтаксичними за характером).

1.1. Зв’язок підмета й присудка як семантичне (і синтаксичне) явище

Через певний час після Другої світової війни, у працях із литовського синтаксису 1960-х — початку 1970-х років, предикативний зв’язок розуміли не стільки як синтаксичне, скільки радше як семантичне явище — семантичне відношення між словами. Таке розуміння відображено й у назві цього зв’язку. Це стає зрозуміло з праць Бронюса Калінаускаса та Йонаса Балкявічюса.

1.1.1. У працях Б. Калінаускаса предикативний зв’язок розуміють як семантичне відношення — його зіставляють з об’єктними, атрибутивними й адвербіальними відношеннями. Як зазначає у дисертації Моделі синтаксичних зв’язків у синтаксисі литовської мови Рамуне Вяскелайте, у той час «на розуміння синтаксичних зв’язків впливали лінгвістичні ідеї, висунуті так званими радянськими фахівцями в галузі синтаксису» (Vaskelaitė 2009: 13), тож цей термін і його розуміння, найімовірніше, також запозичені з російського мовознавства. Що для литовського мовознавства він був тоді ще новим, видно зі статті Б. Калінаускаса Слова і словосполучення в реченні (Kalinauskas 1963). У ній семантичні відношення між словами змішуються із синтаксичними: «У реченні між словами існують різні синтаксичні відношення, а саме: предикативні (між підметом і присудком), що становлять логічну основу речення, об’єктні (між присудком і додатками), атрибутивні (між означеннями та означуваними словами), адвербіальні (між присудком і різними обставинами)» (Kalinauskas 1963: 3). У навчальному посібнику Синтаксис словосполучень литовської мови (Kalinauskas 1972), виданому майже через десятиліття, предикативні синтаксичні зв’язки не згадуються, однак під час класифікації словосполучень за залежним компонентом названо предикативні, атрибутивні, об’єктні та реляційні (або адвербіальні) словосполучення. Важливість визначення семантичних відношень у реченні Б. Калінаускас пояснює так: «Залежні компоненти словосполучень, приєднані до головних компонентів, дають нам змогу виражати певні відношення між явищами дійсності або предметами, певні судження й узагальнення, адже лише порівнюючи явища одне з одним, ми можемо робити судження про дійсність. Саме тому дуже важливо визначати семантичні зв’язки між головними та залежними компонентами словосполучення» (Kalinauskas 1972: 15–16). Отже, предикативні відношення Калінаускас вважає семантичним зв’язком між словами, що утворюють словосполучення. Слова, поєднані такими відношеннями в реченні, мають надзвичайно важливе значення: «Ці словосполучення є найважливішими в реченні. Вони становлять центр найважливішої комунікативної одиниці мови — речення» (Kalinauskas 1972: 16). Б. Калінаускас указує також на найважливішу, на його думку, синтаксичну (названу граматичною) властивість предикативних словосполучень: «Їхня головна граматична особливість полягає в тому, що обидва члени такого словосполучення однаково можуть бути як головними, так і залежними — залежно від того, від якого компонента ставимо запитання». Цю їхню властивість, засвоєну школою, у пізніших узагальнювальних працях із синтаксису не згадують.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 4

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Основні компоненти, до яких приєднано залежні компоненти словосполучень, дають нам змогу виражати певні відношення між явищами дійсності або предметами, певні судження й узагальнення, адже лише порівнюючи явища одне з одним, ми можемо робити судження про дійсність. Саме тому дуже важливо визначати семантичні зв’язки між головними та залежними компонентами словосполучення» (Kalinauskas 1972: 15–16). Отже, предикативні відношення Калінаускас вважає семантичним зв’язком між словами, що утворюють словосполучення. Слова, поєднані такими відношеннями в реченні, мають надзвичайно важливе значення: «Ці словосполучення є найважливішими в реченні. Вони становлять центр найважливішої комунікативної одиниці мови — речення» (Kalinauskas 1972: 16). Б. Калінаускас указує також на найважливішу, на його думку, синтаксичну (названу граматичною) властивість предикативних словосполучень: «Їхня головна граматична особливість полягає в тому, що обидва члени такого словосполучення однаково можуть бути як головними, так і залежними — залежно від того, від якого компонента ставимо запитання». Цю їхню властивість, засвоєну школою, у пізніших узагальнювальних працях із синтаксису не згадують.

Kaip rašo R. Vaskelaitė (2009: 58), vienas pirmųjų veiksnio ir tarinio ryšį atskirai nuo prijungiamųjų ryšių aptarė Jonas Balkevičius.

1.1.2. Хоча в праці Й. Балкявічюса Синтаксис сучасної литовської мови (1963) предикативність розуміється як семантична (логічна) і синтаксична (граматична) властивість речення, ці два рівні, здається, недостатньо розмежовуються:

«Висловлення ствердження, заперечення або запитання є істотною, найважливішою ознакою речення, яку називають п р е д и к а т и в н і с т ю. Предикативність речення зумовлюють логічні та граматичні відношення між двома членами речення, один із яких, а саме п і д м е т, називає явище дійсності, якого стосується висловлене в реченні ствердження, заперечення чи запитання, а другий — п р и с у д о к — розкриває зміст ствердження, заперечення чи запитання <...>.»

Логічні та граматичні відношення між підметом і присудком у синтаксисі називають п р е д и к а т и в н и м и в і д н о ш е н н я м и, а підмет і присудок — п р е д и к а т и в н и м ц е н т р о м речення» (Balkevičius 1963: 17).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 5

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Предикативний зв’язок виражається узгодженням: «предикативних відношень <...>, граматичним вираженням яких є узгодження головних членів речення <...>» (Balkevičius 1963: 26).

Однак, як видно з таблиці «Граматичний зв’язок слів у реченні», наведеної на сторінці 41, це узгодження відмежовується від узгодження як способу вираження підрядного зв’язку.

Згодом у працях із синтаксису литовської мови зв’язок підмета й присудка почали розуміти й визначати насамперед як синтаксичне явище, іноді зазначаючи, що ним передаються семантичні предикативні відношення.

1.2. Зв’язок підмета й присудка як синтаксичне явище

У сімдесяті роки минулого століття, коли в самій російській лінгвістиці концепція взаємного синтаксичного зв’язку, що поєднує предикативний центр речення, стала непопулярною (наприклад, від неї відмовилися в академічній граматиці російської мови під редакцією Наталії Шведової, виданій 1980 року), у литовській лінгвістиці предикативний зв’язок, який почали розуміти насамперед як явище синтаксису, став звичним і утвердився. Шукали литовський термін, який передавав би нове розуміння цього зв’язку. У дисертації Вітаутаса Сіртауто (1969), академічній Lietuvių kalbos gramatikoje (1976) та підручнику із синтаксису В. Сіртауто й Чесіса Ґренди (1988) його ще називають предикаційним (або предикативним), однак уже у праці Віта Лабутіса Žodžių junginių problemose (1976), з огляду на синтаксичну природу зв’язку, пропонується називати його взаємозумовлювальним. Згодом Лабутіс замінив цю назву терміном двобічного зв’язку. Вітаутас Амбразас у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (1994) обрав термін взаємного зв’язку.

1.2.1. У дисертації Вітаутаса Сіртауто Veiksmažodinis tarinys dabartinėje lietuvių kalboje (1969; видана лише 2019 року) синтаксичному зв’язку підмета й присудка присвячено порівняно мало місця. Крім того, у ній переважно розглядається вираження цього синтаксичного зв’язку — різні випадки узгодження та неузгодження (розділ V Dėl veiksmažodinio tarinio derinimo). Для позначення самого зв’язку між головними членами речення В. Сіртауто, наслідуючи Л. Бархударова, обрав

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

термін предикації, чітко відмежовуючи його від предикативності речення:

«Предикація аж ніяк не збігається з предикативністю. Якби цей термін набув поширення, він був би зручним (через свою стислість тощо) для опису відношень між підметом і присудком» (Sirtautas 2019: 68).

Предикативний синтаксичний зв’язок він протиставляє підрядному зв’язку та сурядності. Це, мовляв, взаємний зв’язок, «взаємної залежності».

Узгодження В. Сіртауто розуміє як засіб вираження синтаксичного зв’язку між підметом і присудком: «узгодження є чудовим виявом відношень між підметом і присудком, але очевидно й те, що для реалізації таких відношень узгодження не є обов’язковим» (Sirtautas 2019: 325); «Хоча узгодження не є необхідним способом реалізації виявлення їхніх [підмета й присудка] відношень (пор. Aš bėgti), однак (у разі узгодження) воно є виразним виявом корелятивності головних членів речення, їхньої взаємної залежності» (Sirtautas 2019: 327).

1.2.2. Граматика литовської мови

У третьому томі, присвяченому синтаксису й виданому 1976 року, синтаксичний зв’язок, що поєднує компоненти словосполучення, окремо не розглядається; лише за характером зв’язку розрізняються три типи словосполучень: підрядні, предикативні та сурядні (LKG 1976: 9). Компоненти словосполучень, утворених предикативним зв’язком, «не можуть існувати один без одного»; ці словосполучення «завжди утворюють речення», очевидно, тому їх просто ототожнюють із реченнями й окремо не розглядають у розділі про словосполучення.

Більше про предикативний зв’язок дізнаємося з розділу про прості двоскладні речення, де розглядається поняття головного члена речення — підмета (LKG 1976: 279–280). Уже у визначенні сказано, що «[П]ідмет безпосередньо взаємодіє з присудком»; ці члени речення «один потребує іншого» (LKG 1976: 279).

У граматиці звернено увагу на те, що значення (а точніше — роль) слова, яке виступає підметом, по-різному розуміється залежно від того, як виражене слово-присудок: «Підмет характеризується присудком. Зазвичай підмет означає суб’єкт дії, але він також може означати об’єкт ознаки або дії. Значення підмета частково залежить від форм присудка».

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Отже, форми дієслів активного стану, що утворюють присудок, показують, що предмет, позначений підметом, є суб’єктом дії <...>, а форми пасивного стану показують, що предмет, позначений підметом, зазнає дії ззовні, є об’єктом дії <...>.

У граматиці стверджується, що «[Ф]орми, які утворюють підмет і присудок, часто узгоджуються одна з одною». Розглядаючи узгодження як різновид синтаксичного зв’язку, зазначають два його випадки.

У реченнях із простим присудком «[І]менний відмінок підмета й дієслівні форми першої та другої особи, що утворюють присудок, узгоджуються в числі <...>. » З іншого боку, «[І]менний відмінок підмета співвідноситься з дієслівними формами, що утворюють присудок, також у категорії особи. Коли підметом є іменний відмінок займенника першої особи, присудком виступає дієслівна форма першої особи (Я йду; Ми йдемо), коли підметом є іменний відмінок займенника другої особи, присудком виступає дієслівна форма другої особи (Ти йдеш; Ви йдете), а коли підметом є іменний відмінок іменника, займенника третьої особи або будь-якого займенника, що вживається як іменник, присудком виступає дієслівна форма третьої особи (Батько, він, батьки, вони, хтось іде).» У реченнях зі складеним присудком «іменний відмінок підмета й форма прикметника або прикметникового слова, що утворює присудок, узгоджуються в роді, числі та відмінку <...>» (LKG 1976: 280). Тут ідеться про узгодження форми предикатива (або предикативного означення) з підметом. Застосування зв’язки складеного присудка щодо категорій особи й числа з підметом не розглядається.

Як бачимо, у цій граматиці синтаксичним зв’язкам приділено небагато уваги.

Третій їхній різновид і досі називають терміном із царини семантики — предикативним зв’язком. Його особливість обґрунтовують взаємною залежністю, вираженою узгодженням.

1.2.3. У розділі В. Лабутіса «Проблеми словосполучень» (1976) «Зв’язки слів за характером і напрямом зв’язку» названо основу класифікації зв’язків слів: «Характером зв’язку слів вважаємо те, як і наскільки синтаксично впливають одне на одного пов’язані елементи. Характер зв’язку залежить від того, чи є поєднувані одиниці синтаксично нерівноправними чи

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 8

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

lygiaverčiai. Taip pat čia svarbu ryšio kryptis“ (Labutis 1976: 38). Pagal šiuos du požymius jo skiriamos trys žodžių ryšių atmainos: prijungimas, sujungimas ir tarpusavio sąlygojimas. Pastarojo ryšio pobūdis nusakomas taip: „Savitas to ryšio ir sintaksinis charakteris: čia jungiami du sakinio dalių lygmenyje lygiaverčiai vienetai (panašiai kaip sujungimo atveju), bet tie vienetai, kaip veiksnys ir tarinys, vienas kitą sąlygoja (artima prijungimui), ryšys čia yra abipusis <...>. Tas ryšys gali būti vadinamas t a r p u s a v i o s ą l y g o j i m u (plg. Burlakova 1975, 21–22)“ (Labutis 1976: 40–41). Tačiau kaip galima V. Labutis (bene vienintelis tradicinės krypties lietuvių kalbos sintaksės darbuose) nurodo ir kitokį šio sintaksinio žodžių ryšio aiškinimo būdą: „Semantinės krypties sintaksės tyrinėtojai, griežtai žiūrėdami žodžių ryšių lygmens bei santykio su sakinio dalimis, ryšį tarp subjekto vardininko ir veiksmažodžio laiko prijungimu, o jo reiškimo būdą – valdymu <...>“ (Labutis 1976: 41).

Крім того, Лабутіс чітко розрізняє синтаксичний характер зв’язку слів і його вираження (або позначення) та описує його в розділі «Способи вираження зв’язків слів». Він виокремлює чотири різновиди вираження зв’язків слів: узгодження, координацію форм, керування та прилягання; другий із них властивий зв’язку взаємної співвіднесеності: «З погляду вираження ми назвали його [тобто зв’язок взаємного зумовлення] координацією форм» (Labutis 1976: 40). «Координація словоформ — це можливе (але не обов’язкове) взаємне пристосування форм слів із самостійними категоріями» (Labutis 1976: 31).

1.2.4. У підручнику Вітаутаса Сіртаута й Чесіса Ґренди «Синтаксис литовської мови» (1988)

розрізняють три типи граматичного зв’язку слів: предикативний, сурядний і підрядний.

«Предикативний зв’язок — це зв’язок між підметом (у називному відмінку) і присудком, найчастіше його особовою формою <...>» (Sirtautas, Grenda 1988: 37). Синтаксичні зв’язки підмета й присудка розглянуто в окремому підрозділі про члени речення. «Підмет із присудком пов’язані предикативними відношеннями. Цей зв’язок є обов’язковим. Якщо є кілька однорідних підметів і кілька однорідних присудків, то кожен підмет обов’язково пов’язаний із кожним присудком <...>. Це дуже важливий аспект підмета й

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 9

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

ознака відношень присудка, що відрізняє їх від відношень інших членів речення. <...>. Інша ознака виявляється у відношенні однорідних підметів до присудка, наприклад: Ягоди куплені. Гриби й ягоди куплені. Гриби, ягоди й усе інше куплене. Це очевидно свідчить про те, що компоненти складу підмета визначають форми присудка (і те, форма якого роду є домінантною). Отже, присудок безпосередньо залежить від підмета. Тут варто також згадати раніше наведене співвідношення зв’язків підмета й присудка (Багато заводів були рентабельними / Багато фабрик були рентабельними), з якого безсумнівно видно взаємний зв’язок головних членів речення» (Sirtautas, Grenda 1988: 85).

Між іншим, ніби побіжно зауважується: «Неточно вважати підмет лише залежним (або „незалежним“) акцептантом присудка; до того ж поняття „лівого“ акценту ще туманніше, ніж поняття підмета» (Sirtautas, Grenda 1988: 85–86). Це вказівка на теорію валентності та її різні різновиди. У першому зауваженні мається на увазі погляд, згідно з яким іменник, що виступає в реченні підметом, залежить від дієслова, яке є присудком. Як бачимо, авторам підручника такий підхід видається неточним.

Автори чітко розмежовують синтаксичні зв’язки та їх морфосинтаксичне вираження. Про це свідчить таке зауваження: «Іноді безпідставно ототожнюють відношення між підметом і присудком із узгодженням, яке, звичайно, також є одним із показників цих відношень» (Sirtautas, Grenda 1988: 86).

1.2.5. У редагованій Вітаутасом Амбразасом Граматиці сучасної литовської мови, перше видання якої вийшло 1994 року, різновиди синтаксичних зв’язків описуються, починаючи із взаємного зв’язку. «Взаємним зв’язком називається синтаксичний зв’язок між одиницями структури речення, які зумовлюють одна одну. Та словоформа, через яку іншу введено до речення, своєю чергою граматично залежить від останньої. Отже, зв’язок взаємного співвідношення є двобічним <...>. У типових випадках він виражається кореляцією словоформ (взаємним узгодженням)» (DLKG 1994: 478). Найвиразнішим випадком цього синтаксичного зв’язку названо зв’язок дієслова з іменником або займенником у називному відмінку; стверджується, що цей називний відмінок залежить від дієслова (у реченні, утвореному безособовим дієсловом, підметовий називний відмінок

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

не може вживатися), тоді як особу й число дієслова, своєю чергою, обирають з огляду на форму іменника (прирівнюваного до третьої особи) або займенника (DLKG 1994: 479). Відповідно розглядаються й синтаксичні зв’язки дієслова būti (яке утворює складені присудки), що виступає зв’язкою.

Як бачимо, у понятті взаємного зв’язку зливаються два різні рівні синтаксичного опису — сам зв’язок і його вираження, хоча в передмові до граматики наголошено на прагненні розрізняти інші два рівні — форму та позначуваний нею зміст (значення). Синтаксичні зв’язки існують не між словоформами, а між словами як лексичними одиницями, оскільки сполучуваність слова визначає не його форма, а значення. Одне слово може залежати від іншого не граматично, а семантично, адже воно доповнює й розгортає значення того слова. Граматична (або морфосинтаксична) форма слова може лише вказувати на цю залежність і виражати її.

Підрядним зв’язком В. Амбразас називає «синтаксичний зв’язок між одиницями структури речення, одна з яких (залежна) залежить від іншої (головної) і вводиться до речення лише через головну» (DLKG 1994: 479). У цьому разі синтаксичний зв’язок, хоча його виокремлено на підставі не однієї, а двох ознак, чітко відмежовано від його вираження: «Залежна одиниця в типових випадках має певний показник підпорядкування — закінчення, словозмінний суфікс або службове слово (прийменник, сполучник); лише зрідка таким показником є місце слова в реченні» (DLKG 1994: 479–480). На жаль, залежність підпорядкованого слова від головного трактується як властивість його форми, а не значення головного слова; про це свідчить подальший поділ підрядного зв’язку на сильний (обов’язковий) і слабкий (необов’язковий), розрізнювальною ознакою якого обрано необхідність залежної форми для граматичної структури речення.

Відповідно сурядним зв’язком називається «синтаксичний зв’язок між одиницями структури речення, які не залежать одна від одної й вводяться до речення самостійно або через однаковий зв’язок із якоюсь іншою одиницею» (DLKG 1994: 482). Тут знову видно дві розрізнювальні ознаки синтаксичного зв’язку

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 11

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

ознаки: а) залежність або незалежність форми слова від іншої форми та б) спосіб включення в речення.

Такий потрійний поділ синтаксичних зв’язків зберігся донині; його повторено й у четвертому виданні цієї граматики (2006).

1.2.6. Вітас Лабутіс у підручнику для вищих навчальних закладів Lietuvių kalbos sintaksė (1994)

по суті визнає двочленний поділ синтаксичних відношень, однак зрештою поступається вже сформованій традиції й виокремлює аж чотири типи синтаксичних відношень:

Однак зі структурного погляду — у дуже узагальненому вигляді — у синтаксичній структурі чітко протиставлено два типи відношень: підрядність і сурядність.

«Підрядність слів — це відношення синтагматично нерівноправних компонентів, у якому один компонент домінує над іншим семантично й переважно формально. Це однобічне відношення компонентів» (Labutis 1994: 26). Між формами слів, що утворюють складений присудок (nemokėjo atsakyti, atrodė baugūs ir paslaptingi), В. Лабутіс вбачає своєрідний тип синтаксичних відношень:

«Другий компонент присудка тут вважаємо своєрідно підпорядкованим першому. Таке відношення можна було б вважати й окремим типом відношень — наприклад, тяжінням слів» (Labutis 1994: 27).

«Сурядність слів — це відношення між рівноправними компонентами на рівні словоформ, які не домінують один над одним» (Labutis 1994: 27).

Хоча В. Лабутіс визнає, що «словоформа, яка реалізує ознаку <...> структурно визначає всі форми слів, безпосередньо від неї залежні, тобто й форму слова, що виступає підметом, яка, крім того, семантично часто є також суб’єктним актантом слова, що виступає предикативною ознакою», проте «сама ознака має бути комусь приписана, по суті, не може існувати без предмета чи речі, ознакою яких вона є», тому він бачить підстави виокремити ще один тип «структурних відношень» — двобічний зв’язок: «Двобічний зв’язок — це узагальнене структурне відношення між словами, що виступають підметом і присудком, у якому кожен синтагматичний елемент взаємно впливає один на одного й зумовлює його» (Labutis 1994: 28).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 12

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Також В. Лабутіс говорить про четвертий різновид синтаксичних зв’язків — зв’язок апозиції: «уточнювальне слово серед слів, які уточнюють одне одного (у реченні вони найчастіше виступають обставинами), ніби семантично домінує, однак уточнення легко можна опустити, і цей ніби головний компонент обійдеться без свого уявного синтагматичного партнера. <...>. Неможливо вважати це відношення і сурядністю, оскільки компоненти семантично не рівнозначні. Зв’язок слів, які уточнюють одне одного, можна назвати а п о з и ц і є ю, або накладанням» (Labutis 1994: 28–29).

В. Лабутіс чітко розрізняє рівні синтаксичних зв’язків і способи їх вираження. Вираження синтаксичних зв’язків він називає «формальними відношеннями між словами» або «способами вираження відношень між словами».

1.2.7. У синтаксисі предикативних конструкцій литовської мови Йонаса Балкявічюса (1998)

синтаксичним зв’язкам приділено мало уваги. Передусім узагальнюється: «Взаємодія двох слів, що формує предикативну синтагму, називається по-різному: взаємозалежністю (Ambrazas 1986: 9), двобічним зв’язком (Labutis 1994 I: 17) або просто — предикативними відношеннями (Balkevičius 1963: 17) чи предикативним зв’язком (Sirtautas, Grenda 1988: 37). Це синоніми, кожен із яких міг би задовольнити» (Balkevičius 1998: 22). Далі вводиться термін кондомінація й пояснюються підстави його запровадження: «взаємодія домінанти й субдомінанти через семантичну відповідність термінів називатиметься кондомінацією». Новий термін уживається як синонім попередніх із одним застереженням: «традиційні терміни взаємозалежність, предикативний зв’язок <...> уживаються для узагальненого позначення лише відношень між головними членами особового речення <...>, а «координація» позначатиме взаємодію обох членів синтагми — домінанти й субдомінанти — не лише в особовому, а й у безособовому реченні».

В іншому місці дослідження розрізняються три традиційні «способи підпорядкування»: узгодження, керування та прилягання; різновидом останнього вважається часткове прилягання — «додаткове семантичне відношення змінюваного залежного компонента до компонента з іншого словосполучення». Наводяться приклади: Брат повернувся пішки, Лисицю спіймали живою тощо (Balkevičius 1998: 40). Як бачимо, і тут змішуються семантичні відношення й синтаксичні зв’язки, синтаксичні зв’язки та способи їх вираження.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

1.2.8. Хоча в Енциклопедії литовської мови (1999, 2008) синтаксичним зв’язкам присвячено лише кілька статей, вони добре передають розвиток теоретичних поглядів В. Амбразаса, тож їх варто тут коротко розглянути.

У статті «Синтаксичні зв’язки» розрізняються три їхні типи: підпорядкування, взаємний зв’язок і сурядність. Підрядними вважаються зв’язки між синтаксичними одиницями, «одна з яких залежить від іншої (головної) і вводиться до речення лише через головну». Відмітна ознака взаємних зв’язків полягає в їхній двобічності: «та форма слова, через яку інша вводиться до речення, також граматично залежить від останньої». Друге видання енциклопедії доповнено приміткою, що «взаємний зв’язок можна вважати й одним із різновидів підпорядкування, тобто взаємної залежності». Сурядними називаються зв’язки між синтаксичними одиницями, «які не залежать одна від одної й вводяться до речення самостійно або через однаковий зв’язок із якоюсь іншою його одиницею» (LKE 2008: 491–492). Докладніше про кожен тип зв’язку йдеться в окремих статтях.

У статті про підпорядкування додатково зазначено, що «[З]алежна одиниця зазвичай має певний показник підпорядкування» (LKE 2008: 435). У литовській мові ним можуть бути закінчення слів, словозмінні суфікси та службові слова. Розрізняються сильне підпорядкування (коли «залежна одиниця необхідна для збереження цілісності структури речення») і слабке (коли «залежну одиницю можна пропустити — це не порушить граматичної структури речення»).

Atskirai apibrėžiant tarpusavio sąsają (LKE 2008: 548), pasakyta, kad tai yra „abipusis priklausomybės ryšys tarp sakinio sandaros vienetų, kurie formaliai sąlygoja vienas kitą“. Matyti, kad priklausomybė čia suvokiama tik kaip žodžio formos, o ne paties žodžio priklausomybė. Deramai neskiriamas sintaksės reiškinys (žodžio priklausomybė) nuo morfosintaksinio reiškinio (priklausomybės raiškos).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Наприкінці статті зазначено, що відношення взаємного зв’язку «іноді називають предикативними», однак така назва «не відповідає логічному змісту предикації», оскільки «предикація може виражатися не лише [взаємним зв’язком], а й підрядними синтаксичними зв’язками». Насамперед це зауваження є суперечливим, якщо врахувати, що, як автор стверджував раніше, «взаємний зв’язок можна вважати і одним із різновидів підрядного зв’язку». Крім того, називаючи синтаксичний зв’язок «предикативним», ми змішуємо семантичний і синтаксичний рівні аналізу мови.

Atskirame straipsnyje apie sujungimą (LKE 2008: 523) papildomai pasakyta, kad tokiu ryšiu siejami „sudėtinio sakinio dėmenys arba sakinio dalimis einančios savarankiškų žodžių formos“. Vadinasi, sujungiamieji ryšiai būdingi ne tik sakinio, bet ir frazės (arba žodžių junginio) lygmeniui. Dar pabrėžiama, kad sujungimas reiškiamas ne žodžių galūnėmis ar priesagomis, o „sujungiamaisiais jungtukais, žodžių tvarka ir intonacija“. Skiriamas uždaras (kai jungiamos tik dvi žodžių formos ar tik du sakinio dėmenys) ir atviras sujungimas.

2. ДВОРІВНЕВИЙ ПОДІЛ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Після того як Литва відновила незалежність, литовська синтаксична наука ще певний час за інерцією рухалася шляхом, примусово обраним і звичним за роки окупації. Хоча через російські переклади та пресу так званих демократичних країн до нас доходили, наприклад, новітні ідеї генеративної граматики, глосематики Луї Єльмслєва чи теорії валентності, розрив із лінгвістичною думкою, що розвивалася на Заході, дедалі збільшувався.

Теоретичні нашарування радянського періоду наявні й у литовських граматичних працях останнього десятиліття минулого століття. Їх перевидають, на них і досі спираються в школах і наукових працях. Литовське граматикознавство почало більше орієнтуватися на Захід лише на початку нового століття. Стрімке оновлення граматичної теорії почалося, коли в Литовському

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

інституті мови розпочали видання серії Lietuvių kalbos gramatikos darbų; цей процес пов’язаний передусім із діяльністю Акселя Голвоета. У згаданій серії вперше було запропоновано й новий поділ синтаксичних зв’язків.

2.1. Поділ синтаксичних зв’язків обговорено вже в першому збірнику цієї серії Sintaksinių ryšių tyrimai (Holvoet, Judžentis, ред., 2003). Хоча поняття синтаксичного зв’язку в збірнику не було розглянуто, це синтаксичне явище чітко відмежовано від морфосинтаксичного рівня — явищ синтаксичного характеру, виражених морфологічними засобами. Синтаксичні зв’язки також відмежовано від семантичних відношень, на яких вони ґрунтуються.

Поділ синтаксичних зв’язків, представлений у першій статті збірника, ґрунтується на синтаксичній рівноправності: «Синтаксичні зв’язки прийнято поділяти за синтаксичною рівноправністю або нерівноправністю сполучуваних мовних одиниць. На цьому ґрунтуються поняття сурядного та підрядного зв’язку» (Holvoet, Judžentis 2003: 11).

У статті категорично відмовилися від попередньої звички виокремлювати три різновиди синтаксичних зв’язків.

У першій примітці наведено критику цієї звички: «У новіших працях з литовського мовознавства під час поділу синтаксичних зв’язків змішують кілька критеріїв — синтаксичну рівноправність (мовні одиниці залежать або не залежать одна від одної) та напрям зв’язку (односпрямований або взаємний зв’язок; на цій підставі на найвищому рівні поділу виокремлюють три типи синтаксичних зв’язків <...>» (Holvoet, Judžentis 2003: 11). Раніше виокремлювані випадки взаємного зв’язку (або взаємної залежності, предикативного тощо) беззастережно зараховано до підрядних зв’язків.

У статті зазначено, що поняття сурядності по суті застосовується лише до сполучень синтаксично однорідних одиниць, які складаються зі слів, що займають у реченнях ту саму синтаксичну позицію, тобто мають однакові відношення з якимись іншими словами цього речення. Натомість синтаксичний зв’язок, що поєднує одиниці з різним синтаксичним статусом, вважається підрядним.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 16

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Наголошується на необхідності розрізняти синтаксичні зв’язки та їхні морфосинтаксичні показники:

«Щоб дослідити типи синтаксичних зв’язків як суто синтаксичне явище, потрібно, звичайно, зважати на морфосинтаксичні явища, оскільки вони відображають синтаксичні зв’язки; однак ототожнювати морфосинтаксичні явища із синтаксичними зв’язками не можна» (Holvoet, Judžentis 2003: 12).

2.2. У третьому томі праці «Граматика литовської мови» «Дослідження граматичних функцій»

(Holvoet, Mikulskas, ред., 2005) запроваджено поняття синтаксичної залежності (литовський відповідник англійського терміна dependancy), яке ототожнюється з підрядним зв’язком. Залежність визначено як «тип синтаксичного зв’язку між словами (або іншими мовними одиницями), за якого одне з них посідає в синтаксичній ієрархії вищу позицію, ніж інше» (Holvoet, Judžentis 2005: 11). Інакше кажучи, у разі підрядного зв’язку властивість слова сполучатися синтаксично, зумовлена позначуваною ним предикативністю, сильніша, ніж в іншого слова. Далі у статті уточнюються два виокремлювані типи підрядного зв’язку — керування та модифікація.

2.3. У розділі «Синтаксична залежність» начерків нової граматики литовської мови, опублікованих в інтернеті Роландасом Мікулскасом і Акселем Холвоетом (Holvoet, Mikulskas 2009b), далі уточнюється поняття підрядного зв’язку (до якого зараховують і випадки, раніше називані зв’язком взаємного співвідношення). У ньому стверджується, що напрям підрядного зв’язку (що до чого підпорядковується) зазвичай сприймається інтуїтивно, але його можна визначити й точніше (Holvoet, Mikulskas 2009b: 3). Напрями синтаксичного та морфосинтаксичного підрядного зв’язку можуть навіть бути протилежними (Holvoet, Mikulskas 2009b: 4).

У розділі також наголошено на важливості розрізняти синтаксичне підпорядкування (наприклад, noriu ledų) та морфосинтаксичне (наприклад, noriu pasivaikščioti). Звертається увага на те, що морфосинтаксичне керування зазвичай позначає синтаксичний зв’язок, тоді як узгодження може й не вказувати на підрядний зв’язок: «узгодження не може бути показником синтаксичної залежності» (Holvoet, Mikulskas 2009b: 6). Це нове розуміння узгодження як морфосинтаксичного явища.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 17

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

На думку авторів розділу, різновид підрядного зв’язку — керування — завжди виражає семантичну залежність слів. У цьому випадку «синтаксичний зв’язок ґрунтується на семантичному зв’язку й відображає його». Однак так буває не завжди: узгодження часто, але не обов’язково позначає семантичне відношення між словами. Наприклад, у реченні Sutikau Joną susirūpinusį узгодження дієприкметника susirūpinusį з іменником Joną свідчить про наявність між ними семантичного відношення, але не вказує на синтаксичний зв’язок (Holveet, Mikulskas 2009b: 7).

2.4. Найґрунтовніше окремий різновид синтаксичного зв’язку між підметом і присудком, виокремлюваний у традиційній литовській граматиці, критикує Аксель Холвоет у статті «Ієрархії аргументів і граматичні функції» (Holvoet 2009a: 26–30). Він наголошує, що взаємний зв’язок у DLKG обґрунтовано морфосинтаксично: узгодження дієслова з підметом тлумачиться як ознака його залежності від підмета. З іншого боку, це саме дієслово керує називним відмінком підмета. Отже, цей зв’язок, виокремлюваний на найвищому рівні синтаксичних зв’язків, «визначається на підставі критеріїв, запроваджених лише на нижчому рівні класифікації (керування та узгодження)».

А. Холвоет показує, що, згідно із західною лінгвістичною теорією, узгодженням може позначатися не лише залежний, а й головний компонент синтаксичної залежності, тобто не підмет, а присудок. Інакше кажучи, узгодження присудка з підметом свідчить про залежність підмета від присудка. За такого розуміння узгодження доводиться відмовитися від виокремлюваного третього різновиду синтаксичних зв’язків — взаємного співвідношення, оскільки зникає ознака, що відрізняє його від підрядного зв’язку.

Далі порушується питання, чи справді узгодження можна вважати показником синтаксичного зв’язку. Спираючись на Ігоря Мельчука та Вільяма Крофта, показано, що узгодження позначає не синтаксичний, а лише семантичний зв’язок; воно «безпосередньо вказує на те слово (ті слова), з яким (якими) узгоджуване слово перебуває у відношеннях» (Holvoet 2009a: 29).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 18

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

3. ХАРАКТЕР СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ

Як видно з огляду, нова класифікація синтаксичних зв’язків істотно відрізняється від попередньої тим, що не визнає третього типу синтаксичних зв’язків — взаємного зв’язку (або як інакше називаного типу) і вважає його підрядністю. Як у такому разі пояснюються випадки зв’язку підмета з присудком?

DLKG наводить два, можна сказати, типові приклади цього зв’язку, що відображають два його різновиди: зв’язок підмета речення з присудком (Ми шкодували за другом) і зв’язок підмета зі зв’язкою (складеного присудка) (Брат був сердитий). Розгляньмо їх докладніше.

3.1. Про перший приклад у DLKG стверджується: «Називний відмінок займенника mes у цьому реченні залежить від валентності дієслова gailėjomės; уживши дієслово pagailo [тобто безособове дієслово], ми мали б замінити називний відмінок давальним, пор.: Mums pagailo draugo. Однак форма особи й числа дієслова gailėjomės, своєю чергою, обирається з огляду на форму займенника mes (пор.: aš gailėjausi, tu gailėjaisi, jie gailėjosi), отже, зв’язок тут взаємний» (DLKG 1994: 479).

Щодо першої залежності (керування) слід сказати, що від дієслова залежить не називний відмінок займенника, а сам займенник. Оскільки в реченні він є підметом, то його позначено звичним для підмета особового речення називним відмінком. Дієслова gailėtis і pagailti пов’язує лише спільний корінь і його значення, а загалом це два дієслова з різними значеннями, морфологією та синтаксичними властивостями. Тому заміна одного іншим мало що доводить. Дієслово pagailti також вимагає додатка із суб’єктним значенням, синтаксичну роль якого в безособовому реченні можна тлумачити по-різному (додаток або нетиповий підмет), проте його позначено не називним, а давальним відмінком. Отже, слово, що виконує роль підмета, залежить від дієслова, яке виконує роль присудка. Це різновид підрядності — керування.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 19

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Він позначається називним відмінком займенника (в інших випадках — іменника або слова, ужитого як іменник) (або його показником є такий називний відмінок).

Щодо залежності в іншому напрямку — вибору форми особи й числа дієслова відповідно до форми займенника — у новітньому литовському мовознавстві висловлено різні погляди. Згідно з одним із них, форму особи й числа дієслова обирають незалежно від займенника, що виконує роль підмета, з огляду на обставини спілкування. Оскільки ці обставини однакові й під час вибору особового займенника, граматичні форми особи й числа займенника та дієслова збігаються. На користь такого тлумачення свідчить і цілком можливе, а в усному мовленні навіть частіше вживане речення, що виражає те саме твердження: Gailėjomės draugo. Для литовської мови такого пояснення вибору форми дієслова було б цілком достатньо. І лише типологічні дані (пор. Holvoet, Mikulskas 2009a: 4, прим. 1) змушують визнати, що дієслово в цьому випадку все-таки узгоджується із займенником.

Здавалося б, автори нової граматики литовської мови, визнаючи узгодження дієслова із займенником, погоджуються з поясненням, поданим у DLKG. Крім того, намагаючись захистити ідею взаємного зв’язку, В. Амбразас у своїх останніх працях пропонував розуміти його як подвійне підпорядкування, спрямоване лише в різні боки (Ambrazas 2005: 167–168; LKE 2008: 548). Однак це лише оманливе враження. Адже в нарисах нової граматики узгодження не вважається показником синтаксичного зв’язку (Holvoet, Mikulskas 2009a: 6). Воно вказує лише на семантичне відношення дієслова до потрібного йому додатка, але не позначає синтаксичного зв’язку (Holvoet, Mikulskas 2009a: 7). Отже, синтаксичний зв’язок між підметом і присудком є односпрямованим: присудок вимагає підмета, а це характерна властивість підрядності.

У Основах загального синтаксису А. Голвоет уточнив раніше викладене розуміння узгодження. Це, за його словами, засіб позначення головного й залежного члена словосполучення. Узгодження дейктично вказує на аргументи дієслова або учасників дискурсу, отже, узгодження не є способом позначення синтаксичного зв’язку (пор. Holvoet 2009b: 130). А. Голвоет

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 20

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

спирається на Christianu Lehmannu, який стверджує, що «узгодження за своєю природою є засобом установлення референції: копіюючи граматичні ознаки своїх аргументів — особу, число, рід, — дієслова допомагають установити їхню референцію» (Holvoet 2009b: 129).

3.2. Другий приклад із DLKG у цій граматиці пояснюється дуже подібно до першого.

Зв’язка būti також зумовлює форму називного відмінка іменника, оскільки «[З]амінивши особову форму пасивним дієприкметником або інфінітивом, називний відмінок також необхідно замінити іншим відмінком, пор.:

Brolio būta pikto, (Kaip) broliui būti piktam. Тим часом особова форма дієслова, що виступає зв’язкою, вибирається з огляду на називний відмінок підмета, пор. Mes buvome pikti; Aš buvau piktas» (DLKG: 479).

Зв’язка būti вимагає доповнень (керує ними), так само як і інші дієслова. Отже, вона приєднує іменник (а не його називний відмінок). Залежно від обставин мовлення, від того, яку думку потрібно висловити, вибирається граматична форма зв’язки, а її аргументи (залежні компоненти) позначаються різними відмінками. Безособова форма дієприкметника минулого часу būta інакше подає наявні під час мовлення обставини, тому й підмет, якого вона вимагає, позначається нетипово — родовим відмінком. Те саме стосується й інфінітива būti, який приєднує іменник, що в реченні виступає підметом (або додатком). Він позначається давальним відмінком.

Про те, що за числом та особою зв’язка узгоджується зі словом, яке виступає підметом, уже йшлося раніше. Ще раз слід наголосити, що це узгодження не вказує на ще один синтаксичний зв’язок (або інший його напрямок), а лише повторно вказує на семантичну залежність іменника від дієслова, яку також позначає вибір відмінка іменника. Інакше кажучи, цю залежність у реченні позначено двічі: синтаксично — вибором відмінка іменника (називного), а семантично — узгодженням дієслова за числом і особою з цим іменником.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 21

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

4. ПІДСУМКИ

Коротко підсумувати зміну уявлень про синтаксичний зв’язок підмета й присудка в литовському мовознавстві можна так. Усталений двочленний поділ синтаксичних зв’язків у шостому—сьомому десятиліттях минулого століття замінюється тричленним, причому зв’язку підмета й присудка надається роль передавання предикативності речення. Спочатку його розуміли як невизначений семантичний і синтаксичний зв’язок; згодом, у другій половині сімдесятих років, було чітко визначено його синтаксичну природу, відповідно змінилася й назва. Оскільки підстави поділу синтаксичних зв’язків не було чітко окреслено, природу зв’язку підмета й присудка так і не було повністю розкрито. Суперечливе розуміння зв’язку підмета й присудка в багатьох аспектах зберігається в литовському мовознавстві й донині.

На початку цього століття було запропоновано новий спосіб поділу синтаксичних зв’язків, який по суті продовжує традицію двочленного поділу синтаксичних зв’язків у мовознавстві незалежної Литви, але спирається на новий рівень теоретичної думки західного мовознавства. За ним синтаксичний зв’язок підмета й присудка вважається підрядним: дієслово приєднує (керує) іменник, що виступає його суб’єктним аргументом, а саме узгоджується з ним за особою і (не завжди) числом, виражаючи таким чином семантичне відношення предиката та його аргументу.

Незалежно від того, як розуміють узгодження форми присудка особового речення, новий поділ синтаксичних зв’язків має принаймні одну перевагу над попереднім: у ньому розрізняють на один різновид синтаксичного зв’язку менше, ніж у попередніх працях із синтаксису. Принаймні щодо теоретичних засад граматичного опису це очевидно економніше. Крім того, нова теорія економніша й щодо підстав поділу синтаксичних зв’язків: вона спирається лише на одну ознаку явищ, що класифікуються. Як було показано, попередній поділ спирається щонайменше на дві ознаки (не кажучи вже про те, що їх належним чином не розмежовано).

Як випливає з огляду, поданого в цій статті, зв’язок взаємного співвіднесення (який тоді називали предикативним) у працях із литовського синтаксису почали виокремлювати лише після окупації Литви, і не без

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 22

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

rusiškų gramatikų poveikio (dar plg. Vaskelaitė 2009: 13). Atsižvelgiant į tai, jau būtų laikas atsisakyti šio lietuvių sintaksės teorijos sovietizmo, nelaisvos sąmonės vaisiaus ir grįžti prie Vakarų mokslinės minties, kurios savaiminę sklaidą Lietuvoje grubiai nutraukė sovietų okupacija.

LITERATŪRA

Ambrazas Vytautas 2005: Axel Holvoet, Artūras Judžentis, red., Sintaksinių ryšių tyrimai [rec.]. – Acta linguistica Lituanica 52, 167–170.

Balkevičius Jonas 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Balkevičius Jonas 1998: Lietuvių kalbos predikatinių konstrukcijų sintaksė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Dambrauskas Leonardas 1939: Žodžių santykis sakinyje. – Gimtoji kalba 6, 84–86.

DLKG 1994 – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, red. Vytautas Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

DLKG 2006 – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, red. Vytautas Ambrazas, 4-oji pataisyta laida, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Holvoet Axel 2009a: Argumentų hierarchijos ir gramatinės funkcijos. – Gramatinių funkcijų prigimtis ir raiška, red. Holvoet A., Mikulskas R., Vilnius: Vilniaus universitetas, asociacija „Academia Salensis“, 1–36.

Holvoet Axel 2009b: Bendrosios sintaksės pagrindai [Bibliotheca Salensis IV]. Vilnius: Vilniaus universitetas, asociacija „Academia Salensis“.

Holvoet Axel, Judžentis Artūras, 2003: Sintaksinių ryšių tipai. – Sintaksinių ryšių tyrimai, red., Hovoot A., Judžentis A., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 11–35.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 23

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

Holvoet Axel, Mikulskas Rolandas 2005: Sintaksinės priklausomybės tipai: papildymai ir patikslinimai. – Gramatinių funkcijų tyrimai, red. Holvoet A., Mikulskas R., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 11–38.

Holvoet Axel, Mikulskas Rolandas 2009a: Gramatinės funkcijos (rankraštis). Prieiga internete: http://old.lki.lt/LKI_LT/images/Padaliniai/Gramatikos_skyrius/Gramatines%20funkcijos.pdf

Holvoet Axel, Mikulskas Rolandas 2009b: Sintaksinė priklausomybė. Prieiga internete: http://old.lki.lt/LKI_LT/images/Padaliniai/Gramatikos_skyrius/Priklausomybe.pdf.

Holvoet Axel, Judžentis Artūras, red., 2003: Lietuvių kalbos gramatikos darbai 1: Sintaksinių ryšių tyrimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Holvoet Axel, Mikulskas Rolandas, red., 2005: Lietuvių kalbos gramatikos darbai 3: Gramatinių funkcijų tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Holvoet Axel, Mikulskas Rolandas, red., 2009: Gramatinių funkcijų prigimtis ir raiška [Acta Salensia I], Vilnius: Vilniaus universitetas, asociacija „Academia Salensis“.

Kalinauskas Bronius 1963: Žodžiai ir žodžių junginiai sakinyje. – Kai kurie gramatikos ir stilistikos klausimai, Kaunas: Valstybinė pedagoginės literatūros leidykla, 3–23.

Kalinauskas Bronius 1972: Lietuvių kalbos žodžių junginių sintaksė: mokymo priemonė, Vilnius.

Labutis Vitas 1976: Žodžių junginių problemos, Vilnius: Vilniaus valstybinis universitetas.

Labutis Vitas 1994: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Labutis Vitas 1998: Lietuvių kalbos sintaksė, 2-as patais. leidimas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

LKE 1999: Lietuvių kalbos enciklopedija, par. K. Morkūnas, red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 24

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija, par. K. Morkūnas, red. V. Ambrazas, 2-as patiksl. ir papild. leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LKG 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė, vyr. red. K. Ulvydas, V. Ambrazas, A. Valeckienė, Vilnius: Mokslas.

Sirtautas Vytautas 2019: Veiksmažodinis tarinys dabartinėje lietuvių kalboje [Bibliotheca actorum humanitaricorum universitatis Saulensis 18]. Šiauliai: Litera.

Sirtautas Vytautas, Grenda Česys 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas.

Vaskelaitė Ramunė 2009: Sintaksinių ryšių modeliai lietuvių kalbos sintaksėje:humanitarinių mokslų daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vytauto Didžiojo universitetas.

Gauta 2020 11 29

Priimta 2020 12 30

THE RELATION BETWEEN SYNTACTIC SUBJECT AND PREDICATE: CONCEPTUAL CHANGES

Summary

The article reviews the development of the concept and classification of the relation between syntactic subject and predicate during the last seven decades in Lithuanian linguistics. This type of syntactic relations was singled out only in the Soviet period, its separation was influenced by the works of Russian syntax. Initially, its concept did not clearly distinguish between the semantic and syntactic levels of sentence analysis, it was called a

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽĖNTIS. Sintaksinis veiksnio ir tarinio ryšys: sampratos kaita | 25

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.11

predicative relationship. Later, terms more syntactic by nature (mutual dependency, interdependency) were proposed. Attempts were made to explain this type of relations, but it failed to do this on the basis of one criterion. Both the direction of relation and it’s morphosyntactic notation have been relied upon, often without proper distinction between these criteria.

At the beginning of this century, with the rapid renewal of Lithuanian grammar theory, there was a come back to the dual division of syntactic relations based on one feature – syntactic equivalence. The term interdependency was abandoned; its cases were interpreted as subordination, marked at morphological level by the selection of case of the argument word. The semantic relation between the verb and its argument is also marked on the verb that is agreed in person (and number) with his argument.

At the end of the article, it is shown how several examples of the relation between syntactic subject and predicate are interpreted in the Lithuanian grammar and how they could be interpreted on the basis of the theoretical grounds common to Western linguistics.

KEYWORDS: syntactic relations, relation between syntactic subject and predicate, interdependency.

ARTŪRAS JUDŽĖNTIS

Vilniaus dailės akademija

Maironio g. 6, LT-01124 Vilnius

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204