ЛАЙМУТЕ БАЛОДЕ

Латвійський університет

Напрями наукових досліджень: балтійська ономастика, латвійська гідроніміка, латвійська антропоніміка, лексикологія та лексикографія.

Лаймутіс Білкіс

СЛОВОТВІР ЛИТОВСЬКИХ ГЕЛОНІМІВ. СУФІКСАЛЬНІ ТА СУФІКСОВАНІ ГЕЛОНІМИ

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008, 497 p. ISBN 978–609–411–018–4

Не кожен народ і не кожна мова можуть пишатися тим, що ґрунтовно дослідили всі свої географічні назви, а тим паче мікротопоніми. Англійці завжди наголошують, що мають повний словник агронімів (назв полів) (English Field-names: A Dictionary. Editor John Field, Devon: David & Charles, 1972). В інших країнах (Шотландії, Швеції) назвами полів також дуже цікавляться. Ширше досліджують ороніми різних країв, тобто назви гір (зокрема й у Литві — див. Vanagas 1973, Kačinaitė 2008). Однак у світовій ономастиці досі не опубліковано жодного дослідження, у якому ґрунтовно й усебічно проаналізовано назви заболочених місцевостей на великій території, тобто гелоніми. До речі, можливо, через відносну непопулярність об’єкта дослідження навіть термін helonimai ще не набув поширення в теоретичній ономастичній літературі.

Дослідник литовського ономастикону Лаймутіс Білкіс докторську дисертацію Lietuvių priesaginės darybos helonimai (захищену 1998 року) кілька років тому опублікував як ґрунтовну монографію Lietuvių helonimų daryba. Priesaginiai ir priesagėtieji helonimai. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2008, 500 с. (близько 200 сторінок — різноманітні покажчики — також є необхідною і дуже цінною частиною монографії). Книга приваблює не лише вражаючим обсягом, а й вишуканим, елегантним оформленням обкладинки.

У книзі, що складається з трьох розділів, уперше в литовському мовознавстві докладно досліджено литовські гелоніми, точніше, суфіксацію назв боліт. У вступі (с. 9–30) спершу дуже стисло розглянуто найважливіші праці з литовської топоніміки (цьому відведено лише півтори сторінки). У пересічного читача може скластися враження, що в цій галузі зроблено ще небагато, хоча це не так (пор. ширший огляд у найновішому виданні Lietuvos vietovardžių žodynas, т. I, 2008: XXV–XXX). Дещо ширше у вступі розглянуто дослідження гелонімів у світі (статті відповідної тематики опубліковано в російській, українській, білоруській, польській, латвійській та німецькій ономастиці (одна докторська дисертація)).

194

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

Laimutis Bilkis. Lietuvių helonimų daryba. Priesaginiai ir priesagėtieji helonimai

У книзі ґрунтовно пояснюються терміни ономастики, причому найбільшу увагу приділено найважливішому терміну гелоніми, тобто назвам боліт, заболочених лук і трясовин; аргументовано обґрунтовується значення цього терміна та його співвідношення з ширшим терміном гідроніми. Гелонім як міжнародний термін грецького походження запроваджено за зразком ономастики слов’янських мов. Ситуацію переважно порівнюють із термінологічними системами ономастики слов’янських мов — російської, білоруської, української, польської, чеської та македонської. До речі, останнім часом цей термін досить часто вживають також латвійські та естонські ономасти. У монографії є й інші вдалі нові терміни, наприклад, суфіксальна трансономізація, антропогелоніми. Чітко окреслено проблеми термінології: багатозначність фізіографічних термінів, належність лексем до кількох семантичних полів. Відомо, що фізіографічні властивості заболочених місцевостей змінюються: болота стають луками, ріллею тощо. Розглядається також актуальна й дискусійна проблема визначення мікротопоніма. Дуже стисло згадано аспект унормування гідронімів. Сумнівно, чи варто в супер-класі гелонімів виокремлювати як підкласи також назви канав, джерел, витоків, ставків тощо.

У монографії бракує опису джерел аналізованого матеріалу: ми бачимо дуже «строкатий» топонімічний матеріал, зібраний як із живого мовлення, так і з писемних джерел, однак його обсяг не зазначено. Широким, дискусійним і проблемним є й коло досліджуваних об’єктів, наприклад, питання про те, чи суфіксальний гелонім утворено від апелятива (особливо від назви рослини або тварини), чи від особового імені з відповідним коренем (Grybinė < grybas чи Grybas, Kurmiškės < kurmis чи Kurmis, Kurmys).

У другій частині монографії аналізуються суфіксальні гелоніми. Як зазвичай, дослідження назв місцевостей починаються з аналізу словотвору. Автор спирається на обґрунтоване Александрасом Ванагасом розмежування понять словотвірний аналіз і морфемний аналіз. Суфіксальними гелонімами називають назви місцевостей, у яких суфікс є словотвірним афіксом (с. 31). Однак і тут трапляються труднощі, коли складно або навіть неможливо відрізнити суфіксальний апелятив від суфіксального топоніма (особливо у випадку демінутивів). Автор слушно схильний вважати такі гелоніми похідними суфіксального словотвору, а не суфіксальними утвореннями (новий термін!). У монографії визнається, що існують гелоніми, словотвір яких можна трактувати кількома способами; за словами автора, таких небагато, однак конкретні приклади гелонімів змушують у цьому сумніватися (див. далі). Суфіксальним утворенням присвячено останній — третій — найкоротший і найпроблемніший розділ. Автор і сам визнає, що, розмежовуючи суфіксальні гелоніми та суфіксальні утворення, на жаль, не вдалося уникнути відносних і суб’єктивних рішень (с. 33). Це підтверджують численні конкретні приклади.

Вартий схвалення обраний для монографії принцип систематизації: усі аналізовані гелоніми класифікуються за походженням словотвірних афіксів. Це робить аналіз гелонімів системним і дає змогу порівняти їхній словотвір із суфіксацією загальних іменників, а також виокремити специфічні суфікси. За прозорістю словотвору гелоніми поділяються на три групи: із прозорим словотвором (I група), із сумнівним словотвором (II група) та непрозорі, проблемні гелоніми (III група). Цей поділ дуже умовний: із часом, після з’ясування базового слова, підгрупи та побудовані на їхній основі статистичні діаграми можуть змінюватися.

Recenzijos / Reviews

195

LAIMUTĖ BALODĖ

Крім того, нерідко й у першій групі аналізуються гелоніми з дуже сумнівним словотвором, наприклад, Kazlaypiškis: стверджується, що він походить від нині невідомої назви річки Kazlaupė або подібної (с. 85). Словотвірний аспект гелонімів із прозорим словотвором доповнюється також семантичним аналізом. Цікавими є гелоніми у множині зі збірним значенням: Oželiai, Beržukai. Варто погодитися з думкою автора, що гелоніми, утворені від прикметників, мають семантику носія ознаки (Žalelis).

У монографії залежно від етимона виокремлено дві основні групи назв боліт: похідні від апелятивів (суфіксальна онімізація) та похідні від онімів (суфіксальна трансономізація).

Інтерпретація деяких гелонімів викликає сумніви, наприклад: серед похідних від інших гелонімів згадано назву болота Balikė, яку виводять від назви болота Bala (с. 44), однак жодних коментарів про те, чи назву Bala також зафіксовано в тій самій волості, або чи є інші аргументи, чому відкинуто версію апелятивного (фізіографічного) походження. Нерідко бракує додаткових покликань, особливо в тих випадках, коли базовим словом названо інший топонім.

Подекуди аналіз окремих гелонімів варто було б доповнити, наприклад: Барвавикюке тлумачиться як похідне від гідроніма Барвавикене (с. 45), однак у етимологічному словнику литовських гідронімів Ванагаса цей гідронім пов’язується з назвою іншого болота Баравикюнас (Vanagas 1981: 58). Інший приклад: Молюгішкіс у Рамігалі виводиться від прикметника молюгас «сірувато-коричневий, жовтуватий», однак ніде не зазначено ареал поширення цього терміна (с. 85).

У монографії наведено чимало вдалих, новаторських пояснень походження топонімів: донині більшість гелонімів не була етимологізована. Однак походження назв боліт часто викликає серйозні сумніви, особливо в групі деантропонімних гелонімів. Лише в кількох випадках у примітці зазначено, що інформант або збирач пов’язує гелонім з особовим ім’ям, тобто болото належало конкретній особі тощо. Утім, зв’язок з особовим ім’ям часто видається цілком гіпотетичним, особливо коли особове ім’я реконструюється, наприклад: Vėpariškė пояснюється через базове слово (реконструйоване особове ім’я) *Vėparis, але його цілком можна пов’язати з апелятивом vėparis «нетямущий, роззява» (с. 80); Skrambliškis виводять від реконструйованого особового імені *Skramblys, хоча його можна пов’язати й із литовським апелятивом skrāmbla «стара, висохла тварина або людина» (с. 71); Kadaikiškis, за твердженням автора, найімовірніше походить від особового імені *Kadeikis, пор. Kadys (с. 70); Kepiškis — від *Kepys (с. 70). Однак у всіх цих випадках деантропонімне походження гелоніма лише припускається. Є порівняно багато прикладів назв боліт, обґрунтованих незасвідченими особовими іменами (Tūtiškis, Žibritiškis та багато інших). Найдивніше, що всі ці гелоніми зараховано до першої групи, тобто до назв місцевостей із прозорим походженням і прозорим словотвором. Сумнівним є також пояснення походження деяких інших гелонімів, наприклад: Kleboniškis рішуче виводять від особового імені Klebonas, хоча цілком

196

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63 maketas.indd 196

2011.06.17 08:24:14

Laimutis Bilkis. Lietuvių helonimų daryba. Priesaginiai ir priesagėtieji helonimai

Імовірним було б пов’язання також із загальною назвою klebonas (с. 70); назву Dederviškiai, походження якої викликає сумніви (хоча її віднесено до I групи!), пов’язано з реконструйованим особовим ім’ям *Dedervys, а також зіставлено із загальною назвою dedervys «така собі хвороба з висипом» (с. 72), хоча семантика цієї лексеми не підходить для мотивації назви болота; Kiur kliškė гіпотетично пов’язано з реконструйованим особовим ім’ям *Kiurklys (його також аналізують у першій, тобто групі з прозорою словотвірною структурою), хоча зіставлення із загальними назвами kiùrkė «нікчемна, згорблена жінка» та kiurklys «крикун, ревун (про дитину)» (с. 76) видається значно переконливішим.

Можливо, дещо сміливо стверджувати, що така велика кількість аналізованих назв боліт утворена від реконструйованих особових імен, тому лише із застереженням можна прийняти висновок автора (с. 87), що «[...] зафіксовано 1519 назв боліт із суфіксами, похідними від *-isko-. У 98,5% із них твірні слова є зрозумілими».

Особливо багато сумнівів викликають назви боліт III групи, наприклад: Barakas — дуже ймовірно, що це топонім із первинною словотвірною структурою < barakas, а не суфіксальне утворення, тим паче що цей суфікс у топонімії дуже рідкісний (с. 49). Сумнівним є також виведення назви болота Beržučiukas (с. 42) від beržutis, а не від beržas; найімовірніше, це утворення з двома суфіксами. У багатьох випадках можна було б говорити про деривати не з одним, а з кількома суфіксами: Guželiškis < gužas + -el- + iškis, подібно Akeliškis, Gudeliškis, Vilkeliškės, Žirgeliškis; Krekutiškis < krekė + -ut- + -iškis, подібно Meškutiškis (с. 62); Vaisteniškės (с. 87) тощо. Щоправда, у топонімній деривації це дуже складне й доволі непросте питання: категорично стверджувати не можна, але в аналізі матеріалу назв боліт бракує згадки про обидві гіпотези.

Окремо виділено метафоричні утворення (Geldelė, Bačkelė, Katilėlis, Torielkelė, Šaukštinis, Puodiniai), але, можливо, непряме порівняння закладене й в інших назвах боліт, пор. Šulinėlis, Laukeliai. Незрозуміло, чому назву болота Jūralis названо метафоричним утворенням (с. 99), тоді як, наприклад, Ežerėlis віднесено до утворень від фізико-географічного терміна. Важко пояснити інтерпретацію назви болота Klaipėdinės як метафоричного утворення від назви міста Klaipėda (с. 177). Здається, під час виокремлення метафоричних утворень не дотримано єдиного принципу: будь-який ойконім, утворений від загальної назви з фізико-географічною, флористичною, фауністичною чи іншою семантикою, можна інтерпретувати також як семантичне утворення, тобто назвати метафорою.

Доводиться шкодувати, що в монографії, коли вказано на можливість іншого тлумачення походження топоніма, його часто не конкретизовано. Наприклад, до назви болота Pritiškiai наведено зв’язок із польським особовим ім’ям Pryt (с. 73), але не згадано наведеного Ванагасом зіставлення назви болота з литовським лімнонімом Pritinas (Vanagas 1981: 266).

Трапляється, що паралельно вживані форми назви того самого об’єкта в структурі монографії потрапляють до різних груп, наприклад: Lybiškis (с. 70) // Lybiškys (с. 85), без наведення будь-яких зв’язків між ними.

Наприкінці книги варто було б подати висновки про походження назв боліт. У тексті часто є посилання, що пов’язують їх із польськими особовими іменами, — у багатьох випадках це

Recenzijos / Reviews

197

LAIMUTĖ BALODE

зроблено обґрунтовано, однак не завжди це підтверджує і локалізація топоніма. У загальному аналізі згадано також можливі полонізми (Krioniškis, Pritiškiai), білорусизми (Abšarūtė, Amšarinė), латвізми (Avotėlis, Lizertas), проте їх ніде не узагальнено. Було б справді цікаво знати, скільки в Литві іншомовних назв боліт.

Потрібні також наочні таблиці, що доповнюють текст монографії (хоча ще наочніше було б, якби їх доповнив хоча б один конкретний приклад). У книзі є 33 карти поширення окремих суфіксів. Про поширення суфіксів ідеться лише тоді, коли можна виокремити окремі компактні ареали, проте дуже корисно було б картографувати й рідкісніші суфікси.

Обраний Білкісом аналіз словотвору назв боліт, у якому топоніми класифіковано за походженням суфіксів і словотвірним значенням похідних (утворень), виявився вдалим. Це дуже цінний матеріал, який можна порівняти з типами словотвору інших топонімів (особливо гідронімів). Аналіз суфіксальних назв боліт і статистичні узагальнення ще потребують обговорення.

Збирання, систематизація й аналіз литовських назв боліт — велика й копітка праця, до якої залучено приклади з близького й далекого сусідства. У передмові до книги автор наголошує, що ця праця — лише початок дослідження назв боліт. Чекатимемо продовження — аналізу всіх назв боліт не лише словотвірного, а й семантичного та етимологічного.

LITERATŪRA

B i l k i s L a i m u t i s 2008: Lietuvių helonimų daryba. Priesaginiai ir priesagėtieji helonimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

K a č i n a i t ė D a l i a 2008: Lietuvių sudurtinių oronimų darybos bruožai. – Baltistica 43(2), 275–286.

V a n a g a s A l e k s a n d r a s 1973: Структурно–словообразовательный анализ названий гор Литвы. – Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai A serija 3(44), 209–219.

V a n a g a s A l e k s a n d r a s 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas.

Įteikta 2011 m....

LAIMUTĖ BALODE

Latvijos universitetas, Latvių kalbos institutas Akademijas laukumā 1, Rīga, LV 1050, Latvija Helsinkio universitetas, Humanitarinis fakultetas Dabartinių kalbų katedra E. paštas – [email protected]

198

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII