WILLIAM R. SCHMALSTIEG

Університет штату Пенсильванія

Галузі досліджень: індоєвропеїстика, балтійські мови, зокрема давньопрусська, слов’янські мови.

РОЗВИТОК ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ. РОЗВИТОК ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Саулюс Амбразас; упорядниця Дангуоле Мікулєнене

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2011, 274 p. ISBN 978-609-411-066-5

Цією монографією автор завершив свою тричастинну працю про розвиток словотворення литовських іменників. Перша частина «Daiktavardžių darybos raida. Lietuvių kalbos veiksmažodiniai vediniai», присвячена розвитку іменників (віддієслівних похідних), вийшла 1993 року, а друга частина «Daiktavardžių darybos raida. Lietuvių kalbos vardažodiniai vediniai», присвячена розвитку іменників (відсубстантивних похідних), — 2000 року. На жаль, автор помер, перш ніж зміг підготувати до друку остаточну версію третьої частини своєї праці. Цю монографію підготовлено на основі його рукописів і статей, опублікованих у литовських та іншомовних лінгвістичних журналах. Вона складається з матеріалів трьома різними мовами. Основну частину становлять шість розділів литовською мовою, присвячених творенню прикметників (с. 7–155), за якими йде розділ англійською мовою під назвою «Деякі індоєвропейські риси балтійських прикметників» (с. 156–180). Завершальний текст — стаття, перекладена французькою мовою Даніелем Петі, під назвою «Східна балтійська і західна балтійська мови, балтійська і слов’янська мови: проблема їхніх давніх взаємин з погляду словотворення», уперше опублікована в журналі Histoire Épistémologie Langage 26/II (2004): 43–79 (с. 181–211). Далі подано список скорочень (с. 212–213), бібліографію (с. 214–239), покажчик литовських слів (с. 240–266) і покажчик імен (с. 267–272).

У розділі 1 автор пише, що важливі відомості про творення прикметників можна знайти вже в найдавніших литовських граматиках — граматиках Даніеля Кляйна (1653 – Grammatica Litvanica; 1654 – Compendium Litvanico-Germanicum) та Кріступаса Сапунаса і Теофіла Ґотліба Шульца (1673 – Com-

Recenzijos / Reviews

161

W I L L I A M R. S C H M A L S T I E G

pendium Grammaticae Lithuanicae). В обох цих граматиках наголошено, що зменшувальні прикметники зберігають рід і закінчення твірного слова: наприклад, juodas «чорний» має зменшувальну форму juodokas «чорнуватий», тоді як saldus «солодкий» має зменшувальну форму saldokus «солодкуватий». Однак ця особливість, очевидно, не є давнім способом словотворення, а радше нововведенням, характерним передусім для східних діалектів. Ще один зменшувальний суфікс — -intelis(-ė). Так, у згаданих найдавніших граматиках трапляються silpnintelis «трохи слабкий», а також silpnokas «те саме». У перших граматиках також зафіксовано прикметникові суфікси -iškas і -inis, пор., наприклад, kūniškas «тілесний, корпоральний» і geležinis «залізний». У граматиці Кляйна є кілька числівникових прикметників із суфіксами –(i)okas(–a)) і –(i)opas(–a)), наприклад vienokas і vieneropas «той самий, подібний», хоча в граматиці Сапунаса і Шульца трапляється лише суфікс -opas, наприклад vieneropas. Згадано також граматики Августа Шлейхера (1856) і Фрідріха Куршата (1876), а також праці інших учених, зокрема Августа Лескіна, який першим досліджував литовські іменникові суфікси на тлі індоєвропейського словотворення. Обговорено праці Пранаса Скаржджюса, Казімераса Буґи, Пранаса Кнюкшти, Яна Острємбського, Яна Ендзелінса та інших; розділ завершується класифікацією шести категорій прикметників Аделе Валецькене: 1) прикметники, що позначають посилення або кількість; найважливіші тут зменшувальні форми із суфіксом –(i)okas(–a)); 2) прикметники, що позначають невід’ємні характеристики; до цієї категорії належать похідні із суфіксом -ingas(–a), а також надзвичайно продуктивні віддієслівні прикметники із суфіксом –us(–i), що позначають характерну властивість, яка походить від відповідної дії (стану), наприклад apdairūs(–i) «обачний», atsargūs(–i) «обережний» тощо; 3) прикметники, що позначають зовнішні властивості: –(i)uotas(–a), –(i)otas(–a)), –ėtas(–a); 4) прикметники, що позначають подібні або характерні якості, здебільшого утворені суфіксом -iškas(–a); 5) прикметники, що позначають характерні ознаки; до цієї категорії належать продуктивні похідні із суфіксом –inis; 6) прикметники, що позначають результуючі характеристики; переважно це віддієслівні похідні із суфіксом –us(–i), наприклад aptakūs(–i) «обтічний», išlaidūs(–i) «марнотратний». Однак, як зауважує Амбразас, межі між категоріями не завжди цілком чіткі.

Розділ 2 присвячено категоріям творення прикметників з історичного погляду. Як і іменники, прикметники поділяються на віддієслівні та відсубстантивні категорії. Віддієслівні прикметники зазвичай позначають характеристики, що походять від дій (або станів), і здебільшого утворюються за допомогою суфікса –us(–i), наприклад platūs(–i) «широкий», našūs(–i) «продуктивний». Цей давній тип словотворення став дуже продуктивним і поширився коштом інших типів. Литовська мова успадкувала з індоєвропейської також інші, рідше вживані суфікси подібної функції: *–no–, *–lo–, *–ro–, *–to–, *–uo–. Вони представлені давніми похідними, когнати яких є в низці споріднених мов, наприклад pilnas «повний», tūlas «багато», aštras «гострий», stãtas і statūs «крутий, вертикальний», gyvas «живий». Суфікси *–to– і *–no– мають давню семантичну

162

Acta Linguistica Lithuanica LXVI

Būdvardžių darybos raida The Development of Adjective Formation

зв’язки, пор. bál-tas «білий» і bál-nas «білоспинний». Суфікс –t– став використовуватися для утворення пасивного дієприкметника в балтійських мовах, де, на відміну від слов’янських, суфікс –n– не набув цієї функції. Литовські відіменникові прикметники мають кілька типів продуктивних утворень. Їм властива більша семантична диференціація, але історичний розгляд виявляє зв’язки між давнішими семантичними відношеннями та типами словотворення, які на перший погляд цілком відмінні. Ще Пранас Скаржджюс зазначав, що прикметники із суфіксами –(i)otas(–a), –(i)uotas(–a), –ėtas(–a) позначають не лише зовнішні, поверхневі ознаки, а й внутрішні характеристики (подібно до похідних із суфіксом –ingas(–a)). Давність семантичних похідних цього типу підтверджують такі споріднені форми, як лит. barzdótas «бородатий», що добре відповідає староцерк.-слов. *bradatъ, пол. brodaty, рос. borodatyj, лат. barbātus. Водночас похідні з тим самим суфіксом можуть позначати внутрішню якість, наприклад лит. dievótas «набожний, побожний», латв. dievuots «добрий, чудовий», давньопрус. deiwuts «благословенний, спасенний», так само як староцерк.-слов. *bogatъ «багатий» і лат. fortūnātus «той самий».

Зменшувальні утворення становлять окрему категорію відіменникових прикметників. Зазвичай вони позначають більший або менший ступінь якості й мають відтінок пестливості, наприклад gerókas «досить добрий, значний», didókas «доволі великий». Вони тісно пов’язані з похідними від числівників, наприклад vienókas(–a) «однаковий, однорідний», dvejókas «двох видів» (пор. староцерк.-слов. двоjakъ), які вже у XVI столітті почали витіснятися похідними на –(i)opas(–a).

Отже, в історії словотворення литовських прикметників слід розрізняти три категорії: 1) прикметники, що позначають дію та її результат; 2) прикметники, що позначають ознаку; 3) зменшувальні прикметники. Імовірно, ці категорії успадковано з пізньої праіндоєвропейської мови, але з давніх часів вони були тісно пов’язані між собою.

У розділі 3 розглянуто словотворчі суфікси прикметників, що позначають дію або її результат. Найпоширеніший із них — суфікс основи на *–u– –us(–i), давній словотвірний тип. Так, лит. platùs(–i) «широкий» відрізняється лише ступенем аблаута від давньоінд. pr̥thú- і авест. parəθu-, гр. πλατύς «широкий». У литовській мові цей словотвірний тип став дуже продуктивним, і похідні часто утворюються як від вторинних, так і від первинних дієслів, наприклад skalùs «легко розколюваний» від skáldyti «колоти»; іноді вони мають чергування аблаута, наприклад marùs «той, хто легко помирає» від mìrti «помирати». Відсутність прикметників з основою на *–u– у давньопрусській і латиській мовах, здається, свідчить про те, що їхня продуктивність у литовській мові є недавньою. У балтійських та інших індоєвропейських мовах трапляється чимало віддієслівних похідних на *–no–, наприклад лит. pìlnas(–à), латв. pìlns, давньопрус. pilnan, слов’янське *pъlnъ / pъlnъ, германське fulna, давньоірл. lān, санскр. pūrṇá, авест. parəna- «повний». У литовській мові таких похідних багато, наприклад drėgnas «вологий» (пор. drėkti «ставати вологим») тощо. У LKŽ наведено 105 прикладів, із яких 73 мають дублети з основою на *–u–, наприклад kìlnas(–à) «шляхетний» і kìlnus(–ì). Похідні на *–no– часто мають дублети на *–lo–, пор. krėsnas «огрядний, міцної статури»

Recenzijos / Reviews

163

W I L L I A M R. S C H M A L S T I E G

і krēslas. Віддієслівні прикметники із суфіксом *-ino-, утворені від невеликої кількості дієслів, характерні для західних діалектів. Деякі з них походять від перехідних дієслів і за значенням близькі до дієприкметників, наприклад nėšinas(-ā) «той, що несе». Загалом віддієслівні прикметники з похідними суфіксами на *-no- уже не є продуктивними в балтійських і споріднених мовах. Віддієслівні прикметники із суфіксом -tinas(-ā) зазвичай мають значення необхідності й часто називаються «дієприкметниками необхідності», отже nėštinas(-ā) означає «той, кого треба нести». Подібно до суфікса -tinas, суфікс -tinis утворений від пасивних дієприкметників на *-to-, але ці утворення новіші, виникли лише в литовській мові й трапляються переважно у словниках Сирвідаса, наприклад abejotinis «сумнівний» (wątpliwy). Деякі литовські віддієслівні прикметники на *-lo- мають глибоке історичне коріння. Так, похідне tūlas(-ā) «численний» із синхронного погляду вже не можна розкласти на складники tū-las(-ā). Від індоєвропейського дієслова *teu-/tu-/tū- «набухати, збільшуватися» маємо також лит. tù-mtas, tu-ñtas / tù-ntas «великий натовп, полк», tù-mstas, tū́kstantis «тисяча».

У кількох випадках трапляється чергування трьох суфіксів -lo-, -ro- і -no- з тим самим коренем, пор. kiblūs(-i) «той, що чіпляється, прилипає», kibnùs «той, що чіпляється», kibrùs(-i) «допитливий». Суфікс -lus(-i) став досить продуктивним, і тут форми з основою на u витісняють форми з основою на o. Так, давніший прикметник gāilas(-ā) «сумний, скорботний» було замінено формою з основою на u gailùs (-i). Суфікс -lus(-i) має також варіанти -slus(-i) і -šlus(-i), наприклад bailus «боязкий, боягузливий» і baislùs, а також tuklùs «огрядний» і tukšlùs–(i) «м’який».

Суфікс *-mo- використовувався для утворення прикметників від дієслів із найдавніших часів. Індоєвропейські форми *kai-ma- / *kei-ma- дали лит. káimas, давньопрус. caimis «село», лит. kiēmas «подвір’я» та латв. ciems «село». (Посилання Амбразаса PKEŽ III 76 і далі слід виправити на PKEŽ II 76 і далі.) Амбразас зазначає, що суфікс -mas(-ā) трапляється також у варіанті з основою на –u– -mus(-i), наприклад засвідчені обидва варіанти lai-mas(-ā) «щасливий» і lai-mus(-i).

Більшість віддієслівних прикметників із суфіксом *-mo- у балтійських мовах перетворилися на пасивні дієприкметники, хоча деякі з них і досі більше нагадують прикметники, наприклад лит. gāl imas «можливий», įmā no mas «уявний», ištikimas «вірний» тощо. Цікаво, що германське *werma- «теплий» має такий самий прикметниковий суфікс.

На основі похідних із суфіксом *-mo- виник похідний суфікс *-imo/ -īmo, за допомогою якого утворюються не лише прикметники, а й іменники на позначення дій і якостей, наприклад gyvėnimas «життя», rāšymas «писання». Віддієслівні прикметники із суфіксом *-to- відомі в індоєвропейських мовах із найдавніших часів, наприклад лит. stā́tas, лат. status, гр. στατός, санскр. sthi-tá «той, що стоїть». Більшість віддієслівних прикметників із цим суфіксом у литовській мові (як і в багатьох інших індоєвропейських мовах) перетворилися на пасивні дієприкметники. Лише частина з них (переважно похідні від неперехідних дієслів) зберегла первісне прикметникове значення, наприклад лит.

164

Acta Linguistica Lithuanica LXVI

Būdvardžių darybos raida The Development of Adjective Formation

báltas(–à) «білий», keĩstas(–à) «дивний» тощо.

Амбразас зазначає, що найімовірніше суфікс *–uo– уже був самостійним словотворчим афіксом і був тісно пов’язаний із суфіксами *–no–, *–to–, *–mo–. Особливо давніми є Lith. gyvas, Latv. dzīvs, Slavic živъ, Lat. vīvus, OI jívá- «живий» < IE *gʷei–/*gʷī–. Амбразас припускає, що Lith. kliėpas і Latv. klāips «хліб» походять від індоєвропейського кореня *kʷlei– «схилятися, згинатися» й наводить посилання на Otkupščikov 2001b (помилкове написання замість 2001a). Амбразас не згадує поглядів Буґи й Алмінаускіса, які вважають, що литовське слово походить від давньоісландського hleifr, а також погляду мого власного вчителя Альфреда Сенна, за яким слово походить від білоруського chlėb або польського chleb (див. LEW 271).

У розділі 4 розглядаються іменникові похідні. У давній індоєвропейській прамові переважали похідні з афіксом *–(i)io–/–eiio–, наприклад Lat. patrius, Gk. πάτριος, OI pítriya- «батьківський, батьків». У литовській мові збереглося відносно мало похідних із суфіксом *–(i)io–. До них належать прикметники на –ias(–ia), наприклад apsčias «рясний», šlāpias «мокрий» тощо. У литовській є дещо більше прикметників із суфіксом –is, –ys(–ė), також похідним від *–(i)i–, наприклад kairỹs(–ė) «розташований ліворуч» тощо. Поряд із похідними основи на *–io–/–iio– у литовській є також відповідні похідні основи на *–o–: наприклад, поряд з apsčias(–ia) «рясний» трапляється також ápstas(–à). Це явище досить давнє; пор. лит. naũjas «новий» з основою на *–io– та OP nawans із основою на *–o– (acc. pl.) «те саме». Загалом дані дають підстави зробити висновок, що у східнобалтійській області прикметники із суфіксом –(i)io залишалися продуктивними трохи довше, ніж в інших діалектних областях Балтії.

У розділі 5 розглядаються загальні характеристики творення давніх індоєвропейських прикметників у балтійських мовах. У балтійських мовах трапляються архаїчні віддієслівні прикметники, що позначають якості, пов’язані з дією або станом. Це *–no–, *–ro–, *–lo–, *–to–, *–uo–, а також словотворчі закінчення *–u– і *–o–. Приклади: pil-nas «повний», ãš-t-ras «гострий», tū-las «багато», stā-tas «вертикальний», gý-vas «живий», plat-ùs «широкий», sēn-as «старий». Амбразас зазначає, що низка попередніх дослідників пов’язувала чергування кореневих суфіксів l, n, r із давнім гетероклітичним відмінюванням. У литовській та споріднених мовах засвідчено певну кількість таких чергувань, наприклад Lith. leĩ-las «тонкий», Old Icelandic linr «м’який, слабкий», Gk. λει-ρός. Однак гаданий грецький когнат є сумнівним. За Frisk (1970: 101): «Wie lat. līlium stammt auch λείριον aus einer östlichen Mittelmeersprache... Auch das poetische λειριός und λειρός als Beiwörter der Haut und der Stimme dürften als Ableitungen von λείριον verständlich sein (‘lilien weiss, -zart’)...» Переконливішими є, однак, латиські приклади kūr-ls і kūr-ns «глухий».

У розділі 6 балтійський етногенез розглядається з погляду словотвору. Автор зауважує, що словотворчі афікси переходять з одного діалекту або мови до іншого легше, ніж флексії. Тому дані словотвору можуть допомогти розв’язати складні проблеми балтійського етногенезу. Багато спільних

Recenzijos / Reviews

165

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

типів словотвору балтійських мов успадковано зі спільнобалтійського періоду або ще давніших часів. Проте словотворчі процеси в литовській, латиській і давньопрусській мовах істотно різняться. Ці відмінності та їхні взаємозв’язки дають змогу дослідити деякі процеси, що відбувалися в далекому минулому балтійських мов. Nomina actionis та прикметники на позначення дії й результату в литовській і латиській мовах здавна утворюються за допомогою форм із суфіксом *-mo-; у цьому аспекті східнобалтійські мови відповідають віддаленішим слов’янській, албанській і хетській мовам. Натомість у давньопрусській мові суфікс *-mo- трапляється лише в числівниках, прикметниках і особових іменах, похідних від останніх. Однак є й рідкісні винятки. Ельбінгський словник (39) наводить dumis (Rouch); пор. лит. dūmas, латис. dūmi, слов’ян. *dymъ, лат. fūmus, давньоіндійське dhūmá- «дим» і грецьке абстрактне θυμός «душа». У литовській мові утворювалися іменники дії із суфіксами *-i-mo-/-īmo- (наприклад, nešìmas «несіння», rãšymas «писання»), тоді як у латиській, як і в давньопрусській, із такою структурою існують лише прикметники. Зазначимо, що на відміну від литовської, де широко вживається суфікс -mo-, у латиській прикметниковий суфікс *-no- трапляється у формі -šana (<*-s-jo-nā); пор., наприклад, mir̃šana «смерть». Найближчий до нього суфікс є не в литовській, а в давньопрусській мові, де засвідчено суфікс -sna; пор. давньопрус. billīsnā «вислови».

Амбразас зазначає, що, говорячи про етногенез литовців, слід пам’ятати: низка словотвірних ізоглос пов’язує литовців із прусами й відрізняє їх від латишів. Наприклад, лит. šeimýna «родина» відповідає давньопрус. seimīns «домашні слуги». Колективні утворення із суфіксом *-īno- трапляються також у слов’янських мовах (пор. лит. beržýnas «березовий гай» і слов’ян. *beržina-). У латиській, однак, трапляється лише аблаутний варіант *-ei-no-/-oi-no-; пор. лит. eglýnas «ялиновий гай» і латис. egliene, eglien̄s «те саме». Оскільки IE *-ei- також дає праслов’янське *-ī-, неможливо визначити, чи є слов’янська реконструкція *berzina найдавнішою формою. Так само можна було б реконструювати раннє праслов’янське *berzeina-; у такому разі суфікс відповідав би латиській, а не литовській формі суфікса.

Розділ під назвою «Деякі давні індоєвропейські риси словотвору балтійських прикметників» (с. 156–180) є, по суті, англійським перекладом розділу 5 Senieji indoeuropietiškieji baltų kalbų būdvardžių darybos bruožai. Англійський переклад чудовий, але мені не вдалося знайти пояснення, чому англійською перекладено саме цей розділ, або ім’я перекладача.

В останній статті (французькою мовою) Амбразас зосереджується на тому, що литовська й латиська мови мають численні структурні відмінності, особливо у творенні іменників дії, збірних іменників і зменшувальних форм. Вражає, що суфікс *-imo/-īmo, відомий у таких литовських іменниках, як nešìmas «несіння» та rãšymas «писання», у латиській і давньопрусській мовах трапляється лише

166

Acta Linguistica Lithuanica LXVI

Būdvardžių darybos raida The Development of Adjective Formation

у прикметниках, наприклад, у латв. діал. tālīms «далекий», пор. лит. tólimas, tólymas «те саме». Варто зауважити, що, на відміну від литовської мови, де широко вживається суфікс –mo-, у латиській ад’єктивний суфікс *–no- трапляється у формі –šana (<*–s–io–nā), пор., наприклад, miršana «смерть». (Друкарська помилка на с. 126 дає нам nomina actinis замість nomina actionis.) Найближчий до цього суфікс є не в литовській, а в давньопрусській мові, де трапляється суфікс –sna, пор. OP billīšna «висловлювання». Литовська й латиська мови різняться також способом творення зменшувальних форм: у литовській зазвичай уживається суфікс *–elio-, часто з палаталізацією попереднього приголосного. Однак цей суфікс зрідка трапляється і в латиській, наприклад, maišelis (зменшувальна форма від maiss «мішок»), пор. лит. maišėlis «те саме». У давньопрусській мові цей суфікс засвідчений дуже слабо, наприклад, (EV 179) patowelis «вітчим» і, можливо, слово tewelyse «татусь» із Базельської епіграми, а також кілька особових імен. Натомість звичну латиську зменшувальну форму творять суфіксами *–inio- і *–ītio-, наприклад, dê,liņš від dê.Is «син» і brālītis від brālis «брат». У литовській мові зменшувальні форми на *–ītio- набагато рідші, ніж у латиській, хоча трапляється лит. brolýtis, утворене від brólis «брат». З іншого боку, в литовській широко вживається інший ступінь аблаута того самого суфікса, а саме *–oitio-, наприклад, broláitis від brólis. У латиській цей суфікс невідомий.

Збірні іменники, що позначають групу людей або живих істот, зникли в латиській мові, тоді як у литовській ця категорія збереглася; пор. лит. brolija «брати й сестри», слов’ян. *bratrьja «брати», грец. φρατρία «плем’я, клан». У латиських діалектах є чимало похідних, що позначають групу рослин або предметів, зосереджених в одному місці, наприклад, суфікс *–ā-io-; пор. латв. діал. ālksnājs «вільховий гай», тоді як у литовській маємо álksna, alksnà «те саме». Найбільш широко представлений литовський суфікс, що позначає групу рослин або предметів, зосереджених в одному місці, — *–ī-no (пор. лит. šeimýna, OP seimīns «домашня прислуга»). У деяких східних і західних діалектах високолитовської мови є збірні іменники на –ytė; пор. лит. alksnytė «вільховий гай», eglýtė «сосновий ліс», karklýtė «вербовий гай» (тут на с. 190 помилково надруковано karklýlė). Цей суфікс, очевидно, колись існував і в латиській мові, про що свідчать назви місцевостей Apsīte, Kalmīte тощо, але нині в латиській трапляється похідне з іншим ступенем аблаута; пор. bē,rzaite поруч із лит. beržytė «ліс із молодих беріз». Амбразас обговорює суфікс –ysta (також частіше –ystė в іменниках, що позначають якість) і пише, що лит. krikščionystà «християнство» точно відповідає OP (EV 794) cristion-isto (тут, на с. 192, помилково надруковано cristiomsto); див. PKEŽ II 280. Крім іменників на –ulis(-ė), що позначають носія ознаки, у литовській мові є також іменники на –uõlis(-ė), наприклад, bičiùlis and bičiùolis «друг». У давньопрусській мові та східнолитовських діалектах є суфікс –ena, що позначає шкуру або шкіру тварини; наприклад, лит. arklenà «кінська шкіра», OP (EV 498) nognan «Leder, шкіра», якщо це слово походить від *nōgenan. Натомість у латиській мові такого суфікса в цій формі немає, хоча трапляється суфікс *–enio-, наприклад, vecenis «старий чоловік», rītenis

Recenzijos / Reviews

167

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

«східний вітер». У литовській мові є лише кілька таких похідних, наприклад, bergždėnis(-ė) «неплідний (про тварину)». Найважливіший литовський суфікс, що позначає носія ознаки, -inykas, має точний відповідник у давньопрусській, але не в латиській мові; пор., наприклад, лит. laukinỹkas «мешканець полів», OP (EV 407) laukinikis «Leman, орендар», але латв. laučinieks «селянин». Амбразас пише, що іменники *-iniko-/*-ineiko-, які позначають носія якості, так само продуктивні у слов’янських мовах і часто є похідними від прикметників на *-ino-; пор., наприклад, grěšьnikъ «грішник» < grěšьnъ «гріховний». Однак grěšьnikъ можна тлумачити і як назву діяча (див. Vaillant 1964: 211). Отже, чи слід розуміти грішника як носія якості гріха, чи як діяча, здатного породжувати гріх? Це, мабуть, теологічне, а не лінгвістичне питання.

За Амбразасом, іменники із суфіксом *-iko- були поширені в західних діалектах високолитовської мови, хоча у східних високолитовських діалектах засвідчені рідше. Цей суфікс походить від зменшувального суфікса *-iko-, добре засвідченого в давньопрусській мові; пор. malnījikix «Kindlein, мала дитина». Амбразас пише, що слов’янські мови, ймовірно, запозичили суфікси назв діячів *-tā-io- і *-ē-io- із балтійських мов; пор. лит. artójas «орач», латв. arājs < *artājs, OP (EV 236) artoys «Ackermann, орач», споріднене з праслов’янським *ortajь «те саме». Тоді як ад’єктивний суфікс *-(i)i̯o- продуктивний у слов’янських мовах (наприклад, člověčь «людський»), грецькій (наприклад, ἵππιος «багатий на коней»), індоарійських мовах (пор. вед. áśo(i)ya- (тут помилково надруковано áśviya-) «належний коням (або походящий від них)»). Цей тип прикметників слабо представлений у балтійських мовах, хоча такі прикметники існують; пор. лит. šlāpias «вологий», латв. slapjš.

Амбразас зазначає, що архаїчність балтійських мов добре відома, але є випадки, коли слов’янські мови зберегли давніший стан, ніж балтійські. Так, у слов’янських мовах зберігся давній суфікс *-tel-, тоді як у балтійських мовах цей суфікс цілковито зник і був замінений суфіксами *-tāio- і *-io-. Деякі інновації у словотворі об’єднують балтів, слов’ян і германців, наприклад, присвійні прикметники на *-isko-; пор., наприклад, староцерк.-слов. božьskъ, гот. gudisk s, лит. dieviškas «божественний».

Окрім кількох уже згаданих друкарських помилок, наведу тут іще кілька. Дата у посиланні «Vanags 1951» (с. 18), безперечно, є друкарською помилкою, оскільки він народився 1962 року. На с. 116 і в англійському перекладі на с. 166 трапляється грец. ἅγιος «святий, священний» із духом легким замість правильного ἅγιος із духом густим; на с. 194 знаходимо ankštuõlis замість aukštuõlis; на с. 211 — exlusive замість exclusive. На с. 113, у прим. 8, давньоіндійське kṛṣṇasá «чорнуватий» транскрибовано правильно, але в англійському перекладі, прим. 7 на с. 163, пропущено літеру -ṣ-, тож маємо kṛṇasá.

Хоча в цій рецензії я висловив лише незначні зауваження, загалом, на мою думку, всі балтисти мають бути вдячні професорці Мікулєнєне за те, що вона зібрала й зробила легкодоступними праці цього талановитого, але передчасно по-

168

Acta Linguistica Lithuanica LXVI

Būdvardžių darybos raida The Development of Adjective Formation

видатний лінгвіст, людина, глибокі знання й проникливі спостереження якої привели до важливих і цікавих висновків. Щоб хоча б приблизно уявити, якої втрати ми зазнали, раджу прочитати некролог Саулюса Амбразаса, написаний Грасільдою Блажене (2010). Мене особливо вразив коментар батька Саулюса: «Nemėgstu, kai mane aplenkia» (Blažienė 2010: 203). Балтисти мого покоління можуть поділяти це почуття.

СКОРОЧЕННЯ

Gk. – грецька Latv. – латиська OCS – старослов’янська Pol. – польська IE – індоєвропейська Lith. – литовська OI – давньоіндійська Russ. – російська Lat. – латинська OP – давньопрусська

REFERENCES

Blažienė Grasilda 2010: Išėjęs, kad pasiliktų. – Acta Linguistica Lithuanica 62–63, 201–204.

EV – Elbing Vocabulary.

LEW – Fraenkel Ernst. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Carl Winter; Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht, 1955–1965.

LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas 1–20. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 1941–2004.

PKEŽ I-IV – Mažiulis Vytautas. Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1–4. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1988–1997.

Vaillant André 1964: Manuel du vieux slave 1. Paris: Institut d’études slaves.

Įteikta 2011 m. gruodžio 19 d.

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

The Pennsylvania State University 814 Cornwall Road State College PA 16803, U.S.A. [email protected]

Recenzijos / Reviews

169