ГВІДАС ЛАТАКАС

Центр етнічної культури Каунаса

Каунаська художня школа Антанаса Мартінайтіса

DOI: https://doi.org/10.35321/al182-10

ВІРШІ З МЕЙСТЕРНІ

ГВІДАС ЛАТАКАС

Рід

Висотою неба шириною моря

бачу — і ти належиш до якогось одного зі стародавніх племен, на давніх словах, мов на кістках гомілок, спираєшся замість заліза

небесною паростю, морською кропивою, небесним зниканням, морським блиском, небесною небесністю, морською морськістю тужитимемо ми, як колись, сину мій, із конопель

Аулі

Гавенці наближаються аулі — кістляві чоловіки крізь заметілі з Курземе, мов вужі, звиваються; барабан, затінений, на видовбаній колоді з баубля

Осяяння / Insights

189

ГВІДАС ЛАТАКАС

з велетенської ведмежої шкіри — утрьох на рогатій підставці ледве-ледве підіймають самі себе, також укриті хутрами, закутані, казали б баби, на головах сплетені з верболозу й стрічок мітли дівчат, подаровані; грають на дудах із козячих шкур, пищать і гримлять, інші з них заганяють дівчат, заштовхують, ловлять — ті, як заверещать, разом валяться в замети — бережіть дуди — нахаби роздеруть мішок

Якось у Курземі

гадаю — дія відбуватиметься в улюбленому всіма раю — Дрездені

На північ від нас, славний ледарю, славний ледарчику, трапилося те, чого не траплялося; що почують твої вуха, звиклі до інших пісень, Курземи — люди іншої віри, іншої течії, їхня мова — мов поранена, як поранений у бурі сокіл, сокіл блакитний; багато хрестоносних слів довелося почути там, московських розмов, наче брати, а не можна зрозуміти, тому й ходили в Латвійю заробляти — сіно косити

платили рублями срібла, то й я з ними — двоюрідного брата Тречока взяв, бо він дуже просився

190

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

Вірші з майстерні

отож заходимо до хати після сутінків, а там — труна — лежить небіжчик один-однісінький, світло блискає, наче на весіллі, свічкові вогники не вінчаються, стіл ламається, заставлений їжею; сів я сам-один, наминаю (де той мій напівдорослий хлопець пропав — уже не пам’ятаю, може, в передпокої тупцювати лишився, увесь від страху заціпенів), ой, не сказав — у латишів прийнято радіти, коли людина відходить на той світ, кажуть — бачиш, він першим залишив цю долину сліз — тіла наші лише зношений одяг, папірці від цукерок, хитро загорнуті, літають по стіні, вихор, що заблукав тут у туманах

ледве підкріпився — почекаю, кажу ввічливо, господарів — пильнуватиму; чорний кіт тільки шасть у двері, небіжчик собі в труні крадеться — і сидячи, і кажучи мені — ти поїв, а я не їв — ходімо перекинутися, ти готовий? — як тепер пам’ятаю — кажу — готовий, я завжди готовий, і бути інакше не може

Залізна кістка

Залізна кістка, кістка в залізо, залізо — кістка — миска

пруси обирають смерть, наказують своїм ва́калам кувати слова, вчитися белькотіти чужою мовою прибульців guten morgen штарбен geboren

Осяяння / Insights

191

ГВІДАС ЛАТАКАС

любити мачуху більше, ніж лахмітну матір, горнутися до мачухи — що твердіше: залізо, кістка? кістка в залізо? залізо — кістка — миска

Серед зими

У них, у Вілкії, дятел — не дятел, а довбун, сидить він у лозовій клітці, час від часу випиває

певно, випиває, ніхто й не помічає, як грамуленсія зникає, знову доливають порівну з чоловіками — чоловіки там суворі, бородаті, навіть неясно, кому що належить: борода обличчю чи обличчя — лише додаток до рослинності колючок

шукачі золота, шукачі золота взимку — чи можна ще щось знайти, коли навколо саме срібло? ні з того ні з сього — вовк мертвий у санях

один починає сперечатися, що там дятел; який тобі дятел — хіба не бачиш — довбун, і край; киркома відрубує того, хто сумнівається, — я штовхнув — знову вже немає питва; заходить до шинку новий бородач

192

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

Вірші з майстерні

о — і довбуна маєте! — дивується; я зовсім зіщулився в них, і ластівки не ластівки, а скластівки, не сніг — каша

опинитися серед зими поміж вовків: віз біля дверей, переляканий кінь, вовча шкура в санях, сани без візника

Хатинка Юшків тут-таки; там димар і теж борода, але срібла біла, сади солом’яні, там під стелею крутиться — дасть Бог — дістануся

Медаль Антанасу Юшці 200, 11×9 cm, бронза, лита, 2019 m., автор Gvidas Latakas

Осяяння / Insights

193

ГВІДАС ЛАТАКАС

ГВІДАС ЛАТАКАС — ПОЕТ ІЗ МЕЙСТЕРНІ

Художник і ювелір Гвідас Латакас — один із найсамобутніших митців, який змолоду пише також вірші. Вийшли три книжки його поезій: «Поки вилупляться воронята», «Некалендарні святі», «Локенос». Усі його книжки відзначені преміями. У віршах Гвідаса Латакаса постійно змінюються ракурси, стихії рухаються стихійно: образотворче мистецтво допомагає поезії, поезія — образотворчому мистецтву. Йому важлива мова, насичена, вона наближається до розмовної. Від вірша до вірша мандрують біблійні, історичні персонажі, діячі сказань, міфів і переказів. Минуле переживається через свідчення, архетипні реліквії, які ніби оживають. Сучасність миготить епізодично, наче випадково потрапивши в історії. Твори поета нагадують зведений із міцних крокв, за його власним висловом, будинок, палац. Розкішні й водночас добре кровообігальні оповіді котяться без упину. Із життєствердних, сповнених гумору та внутрішньої веселості порівнянь несподівано виринають призабуті жемайтські слова, які свідчать про пам’ять і буття. Гвідас Латакас не озирається на літературну моду, але не уникає «нових старовин». Людина в його віршах вірить, що не всі небесні святі красуються в наших календарях, а живуть поміж нас, їдять і п’ють, роблять свою роботу. З іншого боку, людина своєрідно насторожується: «Вірю в ремесла, нехай вони будуть прославлені на віки».

Вітаутас Стульпінас

194

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII