This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
ЛІТ. MĪRTI / ЛАТВ. MIRT «ПОМЕРТИ» ТА ЛІТ. MIRŠTI / ЛАТВ. MÌRST «ЗАБУТИ» У СХІДНОБАЛТІЙСЬКИХ МОВАХ¹
Liet. mìrti / latv. mirt ‘mirti’ ir liet. miršti / latv. mìrst ‘pamiršti’ rytų baltų kalbose
АНОТАЦІЯ
Дієслова Lith. mìrti / Latv. mirt «помирати» та Lith. (-)miršti / Latv. (-)mìrst «забувати» мають кілька спільних рис в історичній морфології: обидва утворюють основу sta-present, попри свої індоєвропейські когнати з теперішньою основою *-ye/o; кореневий аорист у середньому стані можна реконструювати для PIE; і обидва дієслова також є семантично середніми. Однак у балтійських мовах вони протиставлені в минулому часі, маючи різні претеритні основи, а саме: Lith. mirė / Latv. miru(ē) та Lith. miršo / Latv. mirsu(ā). У цій статті досліджується, що зумовило вибір ними різних претеритних основ, шляхом порівняння їхніх семантичних і фонологічних властивостей; це також сприятиме реконструкції всієї передісторії балтійської системи претерита. У статті буде висунуто припущення, що Lith. mirė / Latv. miru(ē), імовірно, походить від давнішого імперфекта, тоді як його аористична природа спричинила успадкування Lith. miršo / Latv. mirsu(ā) давнішої аористної основи; ця історична відмінність може відображатися в їхніх різних претеритних основах.
¹ У цій статті представлено деякі результати проєкту під назвою The prehistory of the Baltic preterit system – diachronic changes and morphosemantics (реєстр. № 2018-00473), профінансованого Шведською дослідницькою радою (Vetenskapsrådet). Я вдячна раді за щедру фінансову підтримку, а також д-рові Paul Widmer, д-рові Karin Stüber і д-рові Mathias Jenny з Цюрихського університету за цінні коментарі до попередньої версії цієї статті. Моя сердечна подяка також д-рові Lamont Antieau за вичитування рукопису та Greta Klimaitė, магістерці мистецтв, за вичитування анотації (anotacija) литовською мовою.
Два дієслова — лит. mirti / латв. mirt «помирати» та лит. (–)miršti / латв. (–)mirst «забувати» — мають кілька спільних рис історичної морфології: обидва ці дієслова мають sta-основу теперішнього часу, попри форми споріднених індоєвропейських основ теперішнього часу на *-ye/o; з індоєвропейської прамови можна реконструювати, що кореневі аористи цих дієслів відмінювалися як медіальні форми; обидва ці дієслова характеризуються медіальною семантикою. Проте зіставлення балтійських мов показує, що їхні основи претерита відрізняються: лит. mirė / латв. miru (ē) та лит. miršo / латв. mirsu (ā). У цій статті, зіставляючи семантичні й фонологічні властивості, досліджується, чому ці дієслова набули різних основ претерита, а також робиться внесок у реконструкцію всієї системи претерита прабалтійської мови. У статті стверджується, що лит. mirė / латв. miru (ē), імовірно, походить від давньої основи імперфекта, тоді як лит. miršo / латв. mirsu (ā) завдяки аористичним семантичним властивостям могло походити від давньої основи аориста. Ця історична відмінність відображена в різних основах їхнього претерита.
ОСНОВНІ СЛОВА: балтійські дієслова, аспект, mirti, miršti, ā-основа претерита, ē-основа претерита, морфологічна історія балтійських мов, аорист, імперфект.
§1. Центральною темою цієї статті є морфологічний контраст двох дієслів у формах претерита: лит. mirti / латв. mirt «помирати» та лит. (–)miršti / латв. (–)mirst «забувати». Окрім їхньої кореневої структури (CR̥– для лит. mirti / латв. mirt та CŖC– для лит. (–)miršti / латв. (–)mirst), ці два дієслова мають низку історичних і морфологічних спільних рис. Назвімо лише деякі: обидва утворюють sta-презенс у східнобалтійських мовах, обидва мають відповідники в індоєвропейських мовах із основою теперішнього часу на *-ye/o- та кореневим аористом, що відмінюється в медіальному стані, і обидва також мають медіальну семантику:
Отже, теперішня основа на *-ye/o- (3sg. *mr̥-yor «помирає», 3sg. *mṛs-yor «забуває») та кореневий аорист (3sg. *mr̥-to «помер», 3sg. *mṛs-to «забув»; імовірно, з коренем у нульовому ступені та зубними закінченнями) у середньому стані можна надійно реконструювати для праіндоєвропейської мови в обох випадках. Крім того, спільна для цих двох дієслів модель пов’язана зі «стативно-неперехідною системою» (Jasanoff 2003: 155, 160), що характеризується засвідченнями пасивного аориста (або альтернуючого середнього кореневого аориста) в непасивному вживанні, стативного перфекта та неперехідного(-інхоативного) ye/o-презенса (а також балто-слов’янських ī-презенсів до ē-стативів) в індоєвропейських мовах. Вважається, що дієслівні корені, пов’язані з цією системою, позначають входження в стан. Очевидно, архаїчний альтернуючий середній кореневий аорист не був успадкований цими двома дієсловами у східнобалтійських мовах. З огляду на ці подібності можна очікувати, що вони мали подібний історичний розвиток від PIE до балтійських мов і досі демонструють однакові морфологічні моделі в балтійських мовах. Однак Lith. mir̃ti / Latv. mir̃t має ē-претерит, тоді як Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st має ā-претерит. Звичайно, наявність métatonie rude у mir̃šta «помирає» та її відсутність у mir̃šta «забуває» не видається тривіальною відмінністю. Це буде обговорено нижче, у §7. Якщо ia-презентна основа є джерелом ē-претеритної основи, як це обстоюють Barton (1980) і Villanueva Svensson (2005, 2006), має існувати причина, чому PB *mir̃šya не ввела *-(i)yā до своєї претеритної основи. Це порушує питання — принаймні для автора — про те, що дозволило їм сформувати різні претеритні основи.
§2. Перш ніж продовжити наше обговорення, необхідно розглянути передісторію системи балтійського претерита та попередні дослідження історичного тла балтійських ā-претерита і ē-претерита. Хоча для пояснення відмінностей між цими формами було висунуто різні гіпотези, через обмеження обсягу не всі з них можна тут представити. Насамперед, як добре відомо, балтійські мови мають дві основи претерита: ā-претерит і ē-претерит. Кожне окреме дієслово в цих мовах у минулому часі має одну з цих двох основ, а це означає, що дві основи перебувають у комплементарному розподілі. Є лише один виняток із цього правила — претерит bū́ti «бути» у старолитовській мові. Тоді як претеритні форми лит. bū́ti / латв. būt «бути» у стандартних литовській і латвійській мовах — це buvo та biju відповідно, у старолитовській засвідчено форму претерита 3 ос. одн. biti та у старопрусській be (поряд із bēi, bei) як претеритні форми дієслова зі значенням
Straipsniai / Articles
13
Page 4
YOKO YAMAZAKI
«бути». Очевидно, ці форми не мали жодного словотвірного суфікса на кшталт *-ā чи *-ē-. O Pru. be можна зіставити з OCS bě, що є імперфектом byti «бути», але відмінюється як аорист (пор. Stang 1942: 85). OPru. be також можна порівняти з чимось подібним до аориста статичних дієслів типу sedějo to sedėti, sėdi «сидіти», наведеного у Stang (1966: 381), і його історичне підґрунтя, вочевидь, не є простим.² Але OLith. biti, імовірно, базується на імперфекті *bhuh₂-ye/o- «ставати» (→ PBS *bh(w)ī- > PB *bī), поєднаному з атематичним первинним закінченням 3sg. -ti (Stang 1966: 380).³ ⁴ Latv. biju має той самий імперфектний стовбур, але розширений балтійським претеритним стовбуром *-ā та вставкою в зиянні -j-, напр., 1sg. *bi-jā-ō. Отже, можна спостерігати, що пізніше, ніж інші дієслова, претерит Lith. būti прийняв нове балтійське правило творення претерита із суфіксами *-ā та *-ē, за якого колишній імперфектний стовбур безпосередньо передував первинному закінченню. Це дає змогу зробити висновок, як балтійські дієслова могли отримати свої претеритні стовбури. Найімовірніше, претеритні стовбури в балтійських мовах спочатку утворювалися з імперфектним стовбуром на основі аориста, за яким ішло (тематичне або атематичне) первинне закінчення. Претеритні суфікси *-ā та *-ē пізніше були введені до всіх дієслів через додаткові чинники, причому на думку одразу спадає принаймні один такий чинник. Форми імперфекта без аугмента деяких дієслів збігалися б із формами теперішнього часу, якби форми претерита на основі імперфекта почали приймати первинні закінчення в прабалтійській мові, як це видно в OLith. biti, напр., PBS теп. *Har[H]-ye-t(i), імпф. *Har[H]-ye-t (→ теп. / імпф. *ar-ya-t(i) > Lith. āria, ārė до ārti «орати»)⁵. Отже, виникла потреба розрізняти
² Klingenschmitt (1982: 3–5) припускає, що OCS bě та OPru. be є продовженням імперфекта з аугментом *(h1)e-h1es-, із вторинним b, запозиченим із пов’язаних форм, таких як інф. byti, būton тощо.
³ ModLith. būvo є цілком новим утворенням, заснованим на інфінітиві būti / перфектному активному дієприкметнику buv, із балтійським претеритним суфіксом *-(v)ā-.
⁴ Інше історичне тлумачення форми запропонував Ostrowski (2008: 463–464), згідно з яким кінцевий склад -ti у biti є не особовим закінченням, а історично був енклітичним займенником, напр., dūsiu-t (duosiu tau) «я дам тобі» (BB Pat, 3,28). Однак це залишає питання, чи є biti добре сформованою формою, оскільки передбачувана форма biti не мала б ні словотвірного голосного, ні особового закінчення. Як слушно зазначає Ostrowski (2008), атематичне первинне закінчення в інших випадках ніколи не засвідчене в балтійських формах претерита. Однак, оскільки тематичні первинні закінчення вживаються у формах претерита (напр., 1sg. -au < *-ā-u, 2sg. -ai < *-ā-i для ā-претерита; 1sg. -iau < *-ē-u, 2sg. -ei < *-ē-i для ē-претерита, також див. Barton 1980: 269), не є нерозумним припустити, що атематичні первинні закінчення також могли вживатися у формах претерита. Тому в обговоренні цього розділу зберігається класичний погляд Stang.
⁵ І-апокопа також відіграла б певну роль у цьому процесі.
14
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 5
Lith. mir̃ti / Latv. mir̃t ‘to die’ and Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st ‘to forget’ in East Baltic
теперішні та претеритні форми за допомогою словотвірних засобів, що, можливо, зумовило введення спеціалізованих претеритних суфіксів.
§ 3. Очевидно, широко поширеною є думка, що балтійський суфікс ā-претерита більшою чи меншою мірою має те саме походження, що й слов’янський ā-аорист, або аорист другого стовбура на -a типу 1sg. bъraxъ, 2/3sg. bъra «брати» (Stang 1942: 189; Jasanoff 1983: 62), утворений від кореня нульового ступеня.⁶ Проблема цієї ідеї випливає з походження балтійського ē-претерита, який, здається, не має прямого відповідника навіть у найближчій до нього гілці — слов’янській. Оцінку Stang (1942: 83), імовірно, слід зберегти в тому, що слов’янський ē-імперфект не збігається з балтійським ē-претеритом, оскільки слов’янський ē-імперфект не трапляється особливо часто з перехідними дієсловами (натомість його вживання зумовлене фонологічно), тоді як балтійський ē-претерит явно часто вживається з перехідними дієсловами. Не слід також ігнорувати відмінності вокалізму кореня у слов’янському ē-імперфекті та балтійському ē-претериті (Stang 1942: 84). Отже, попередні дослідження залишили історичне походження ē-претерита проблемою, яку ще належить розв’язати. Щоправда, балтійський ē-претерит часто трапляється (напр., nešē «ніс») там, де у слов’янській мові трапляється s-аорист (1sg. nešъ «ніс»), і тому ці дві категорії, мабуть, мали щось спільне. Тому Schmalstieg (1961) припустив можливість того, що ē-претерит розвинувся з індоєвропейського імперфекта (2sg. *h₁nēkē-s, 3sg. *h₁nēkē-t «нести»), який у слов’янській мові трапляється в 2-й і 3-й особі однини парадигми s-аориста (2/3sg. nešę).
З іншого боку, існує цілком інший підхід, згідно з яким суфікс ē-претерита розвинувся внаслідок звукової зміни (*iyā > ē (Kurschat 1876; Schleicher 1856: 224f.; Larsson 2010: 71ff.)). На користь цього може свідчити той факт, що ē-претерит є регулярним для каузативно-ітеративних дієслів з інф. -yti, теп. *-ā (← PB *-iya- < PIE *eye/o-) типу mṓkyti, std. mṓko / dial. mṓkia, mṓkē «навчати», де претеритний стовбур *-ē, найімовірніше, можна вважати таким, що розвинувся зі стовбура на основі імперфекта в *-iyā- (пор. Pedersen 1926: 11). Пізніше Barton (1980) і Villanueva Svensson (2005) розвинули цю гіпотезу. Barton (1980) припускає, що *-(i)y було введено до
⁶ Stang (id.) розрізняв два типи ā-претерита: 1) нащадки згаданого безпосередньо вище балто-слов’янського ā-аориста і 2) нащадки балто-слов’янського тематичного аориста. Як зазначено у Stang (id. 383), тематичний аорист, імовірно, був замінений ā-аористом. Тому можна сказати, що суфікс ā у ā-претериті є морфологічним продовженням балто-слов’янського ā-аориста.
⁷ Всупереч Kortlandt (2005: 168) і Jasanoff (2017: 229, fn. 107), де ē-претерит пов’язується зі статичними дієсловами на *-ē- (напр., tekēti «текти», gūžēti «лежати (під чимось теплим)»), що, згідно з Jasanoff (1978: 123–125), походить від первісного інструментального закінчення *-eh₁.
Straipsniai / Articles
15
Page 6
YOKO YAMAZAKI
претеритальну основу аналогічно від теперішньої основи на *–ya– (< PIE *–ye/o–), особливо в разі деяких дієслів, зокрема miršta (← *miria(t)). Запропонований аналогічний процес можна сформулювати так:
Суфікс –ē– міг розвинутися з *–(i)yā– унаслідок вирівнювання парадигми, спричиненого закінченнями 1-ї та 2-ї особи однини (1sg. *–yāu > –iau, 2sg. *–yaī > –ei), що призвело б до форм, тотожних формам ē–претерита (1sg. *–ēu > –iau, 2sg. *–ēi > –ei (Barton 1980: 269)). Villanueva Svensson (2005) дотримується радикальнішої позиції, припускаючи, що спочатку в протобалтійській мові існував лише ā–претерит, а ē–претерити загалом розвинулися з *–iyā–основи, де згадана вище аналогія ввела елемент *(–i)y– до первісної ā–претеритної основи ia–презенсів.⁸ Це, безперечно, могло б пояснити, чому ē–претерит є регулярним для ia–презенсів, як описано в таких граматиках, як Endzelīns (1923: 590) і Stang (1942: 191; 1966: 377). Застосована до випадку mir̃ti та mir̃šti, однак, ця гіпотеза передбачала б, що обидва дієслова мали б уживати ē–претерит, і не пояснювала б, чому претерит mir̃šti залишається ā–претеритом. Щоправда, саме так і працює аналогія: вона не впливає на мовні форми регулярно, як це робить звуковий закон. Однак у цьому конкретному випадку, можливо, можна знайти переконливішу причину, чому ці два дієслова мають різні претеритні основи в балтійських мовах.
§4. Можна спостерігати щонайменше дві відмінності між цими дієсловами. Одна з них — відмінність у валентності. Хоча обидва мають семантику середнього стану, за якої суб’єкти мало контролюють події, позначені цими дієсловами, Lith. mir̃šti / Latv. mirst є перехідним дієсловом, оскільки (на глибинному рівні) воно має додаток, тоді як Lith. mir̃ti / Latv. mirt не передбачає додатка. Однак ця ознака природно привела б до того, що Lith. mir̃šti / Latv. mirst уживало б ē–претерит, а не ā–претерит, і тому не сприяла остаточному результату. Другу відмінність можна побачити в їхніх лексичних аспектах. Тоді як Lith. mir̃ti / Latv. mirt має подвійну аспектуальну характеристику, тобто залежно від контексту може читатися як недоконане або доконане (пор. Ambrazas 1997: 235), це не
⁸ На думку автора цієї статті, можливо, ē–претерит має кілька різних історичних джерел, пор. Schmalstieg (1961).
16
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 7
Lith. mirtì / Latv. mirt «помирати» та Lith. miršti / Latv. mirst «забувати» у східнобалтійських мовах
здається, є саме таким у Lith. miršti / Latv. mirst. Загалом у литовській мові дієслова без будь-яких префіксів є граматично недоконаними (пор. Dambriūnas et al. 1990: 385; Ambrazas 1997: 234–235), і Lith. mirtì / Latv. mirt не є винятком із цього правила, як показано в (3a, b). Латвійський приклад у (3d), мабуть, найкраще демонструє звичайне протиставлення непоширених і префіксальних дієслів. Однак, як у (3c), недоконані форми Lith. mirtì / Latv. mirt у претериті можуть передавати доконане значення в певному контексті:
3) a. Jis miršta. «він помирає / помирає зараз» (литовська, Ambrazas 1997: 235) «він» «помирати» недокон. 3 теп.;
b. Žmonės mirė kasdien. «Люди помирали щодня». (литовська, id.) «люди» мн. наз. «помирати» недокон. 3 претер. «щодня»;
c. Mergaitė mirė vakar. «дівчина померла вчора» (литовська, id.) «дівчина» одн. наз. «померти (докон.)» недокон. 3 претер. «вчора»;
d. Dažų dienų mira un nenuomira. «багато» «днів» род. мн. «помирати» недокон. 3 претер. «і / але» «померти» докон. 3 претер. «(він) помирав багато днів, але не помер». (латвійська, Endzelīns 1948: 241).
Саме це мається на увазі під «подвійною аспектуальною» ознакою (Ambrazas 1997: 235) Lith. mirtì / Latv. mirt. Тепер у випадку Lith. miršti / Latv. mirst протиставлення непоширених (недоконаних) і префіксальних (доконаних) форм, здається, є іншим.
4)⁹ a. Miršau dvejus metus, ką jis sakė. «забувати» недокон. 1 одн. «два (збірн.)» «рік» знах. мн. відн. займ. знах., «він» одн. наз. «казати» 3 претер. «Протягом двох років я намагався забути те, що він сказав».
b. Užmiršau per dvejus metus, ką jis sakė. «забути» 1 одн. претер. докон. «протягом» «два (збірн.)» знах. мн. «рік» знах. мн. відн. займ. знах. «він» одн. наз. «казати» 3 претер. «Протягом двох років я повністю забув те, що він сказав».
c. Руські це вже не забув. (литовська, LKŽe)
⁹ Я вдячний своїй литовській інформантці, магістрині Греті Клімайте, за мовну перевірку даних у (4) та перекладів, а також за її лінгвістичні поради щодо цих даних. Зрозуміло, усі решта помилок — мої.
Straipsniai / Articles
17
Page 8
YOKO YAMAZAKI
«російську» «так» «вже» НЕ- «забувати» імперф. 1 ос. одн. майб.10 «Я точно не забуду російську».
d. Miršaũ miršaũ ir užmiršaũ visaĩ, ką jis sakė. (литовська, LKŽĖ) «забувати» 1 ос. одн. мин. імперф. «і» «забути» перф. 1 ос. одн. мин. «цілком, повністю» відн. займ. знах. «він» одн. наз. «сказати» 3 ос. мин. «Я все забував і зовсім забув усе, що він сказав».
e. Kárvė veršį jau pradeda apmiršti. (литовська, LKŽĖ) «корова» одн. наз. «теля» одн. знах. «вже» «починати» 3 ос. теп. «частково забувати» перф. інф. «Корова почала забувати своє теля».
f. Kárvė veršį jau pradeda užmiršinėti. «корова» одн. наз. «теля» одн. знах. «вже» «починати» 3 ос. теп. «поступово забувати» перф. (ітератив). інф. «Корова почала забувати своє теля».
Лит. miršti зазвичай уживається у перфективних (префіксальних) формах,11 а його імперфективні (безпрефіксні) форми в претериті могли бути пов’язані з особливою ситуацією, подібною до «активного забування», коли подія «забування» може тривати певний час, а суб’єкт може усвідомлювати цей процес, наприклад, намагаючись забути травматичний або неприємний спогад, як у (4a). Це свідчить про те, що miršti могло мати граматичні імперфективні форми; однак вони вживаються рідко. У майбутньому часі імперфективні форми, натомість, видаються такими, що передають перфективне значення, як у (4c). Зайве й казати, що перфективні форми позначають перфективний вид, як у (4d), чого й слід було очікувати (пор. Dambriūnas 1958).12 Ці факти переконливо вказують на перфективний лексичний вид дієслова miršti. Це може підтверджуватися таким: перфективні інфінітиви можуть уживатися з to begin (pradėti, imti) і to end (baigti), як у (4e), але такі конструкції звучать краще з перфективним інфінітивом ітеративних (лексично імперфективізованих) дієслів, таких як užmiršinėti, як у 4f (пор. Dambriūnas 1958: 260).
Той факт, що імперфективні форми лит. miršti / латв. mirst уживаються рідко, може з історичного погляду свідчити про те, що давні аористи були посилені в балтійських (і слов’янських) мовах додаванням префіксів, якщо прийняти пропозицію Ostrowski (2019: 57) у її сучасному
10 Заперечна частка ne, безперечно, є префіксом, але вона не впливає на дієслівний вид (Dambriūnas 1958: 255).
11 Латв. mirst також зазвичай уживається з префіксом aiz- або pie-, див. ME II: 634.
12 Перфективні форми також можуть позначати результативний стан, сполучаючись із часовою фразою, що виражає протяжність у часі, як у (2d).
18
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 9
Lith. mīrti / Latv. mirt «помирати» та Lith. miršti / Latv. mirst «забувати» у східнобалтійських мовах
обговоренні. За Ostrowski, такі дієслова, як ці, що не мають недоконаних (= безпрефіксних) форм і вживаються лише в доконаних формах (наприклад, *žinti, pažinti «пізнати»), імовірно, ґрунтуються на своїх формах претерита, які походять від давніших аористів. Їхня аористична або доконана аспектуальна ознака в балто-слов’янській мові посилювалася додаванням префікса (тобто утворенням доконаних форм). З фонологічного погляду неможливо встановити, чи походить Lith. mirš- / Latv. mirs від первісної основи теперішнього часу чи аориста, оскільки вокалізм кореня в обох часах у середньому стані був нульовим ступенем (*m̥rs- > *mirš-). Проте така теоретична пропозиція свідчила б на користь давнього аориста як джерела претерита *miršā.
§5. У зв’язку з наведеним вище припущенням можна розглянути когнати Lith. mīrti / Latv. mirt та Lith. miršti / Latv. mirst в індійських мовах (пор. 1 і 2 у §1). Цікаво зазначити, що для √mṛ засвідчені форми ін’єктива як аориста, так і теперішнього часу, тоді як у базі даних санскриту Titus не виявлено ін’єктива теперішнього часу для √mṛs.¹³ Цю протилежність можна спостерігати лише в індійських мовах, оскільки слов’янські мови не успадкували жодних відмінюваних форм *mers, але щодо *mer-¹⁴ засвідчені форми як імперфекта (3pl. mьrěxǫ, Suprasl. 398, 24), так і аориста (3sg. umrětb Assemannianus 11c28, mrětb, Assemannianus 11d2). Це принаймні означає, що категорії імперфекта й аориста, імовірно, використовувалися в прабалто-слов’янській мові, попри інноваційне утворення слов’янського імперфекта. Насправді ін’єктив теперішнього часу √mṛ не засвідчений ні в Ріґведі (RV), ні в Атхарваведі (AV), але після включення до корпусу Самаведи «Джамінія-брахмани» (SV JB) та «Джамінія-упанішада-брахмани» (SV JUB) було виявлено кілька таких форм (наприклад, 3sg. mriyata SV JB 1, 242, 34a; SV JUB 3, 8, 10a,), тоді як для √mṛs їх немає. Хоча точне розмежування аориста й імперфекта в індикативному способі було предметом численних дискусій,¹⁵ здається очевидним, що
¹³ Усі наведені тут дані з Ріґведи й Атхарваведи взято з Hoffmann (1967). Дані з брахман Самаведи надано базою даних, доступною на Titus (Available at: http://titus.fkidg1.uni-frankfurt.de/database/titusinx/wordwhl.htm#dStart [Accessed 1 March 2020]). Оскільки аспектуальне розрізнення між аористом та імперфектом було затемнене в індикативному способі, але краще збереглося в ін’єктивному способі, я додав форми ін’єктива для порівняння. Такий побіжний огляд бази даних недостатній для вичерпного встановлення засвідчень певних форм, але для цілей цього обговорення його достатньо, щоб побачити загальну тенденцію стану засвідчень.
¹⁴ Пор. Aitzetmüller 1977: 252, 664.
¹⁵ Зазвичай вважають, що індикативний аорист позначає недавнє минуле, тоді як імперфект позначає віддалене або історичне минуле (Delbrück 1876; Tichy 1997); відповідно, в пізніших ведичних текстах імперфект типово вживається в оповідях (Hoffmann 1967). Однак існують і інші погляди. Деякі дослідники (наприклад, Gonda 1962; Kiparsky 1998) припускають, що їхні функції більшою мірою аспектуальні, ніж
Straipsniai / Articles
19
Page 10
YOKO YAMAZAKI
аспектуальні розрізнення були також стійкішими в ін’єктивному способі, а також в інших неіндикативних способах (Hoffmann 1967: 105–106). Тому розподіл ін’єктивів теперішнього часу й аориста цих дієслівних коренів може свідчити, що не лише в балтійських, а й в індійських мовах корінь *mer розвинув двоаспектне прочитання, тоді як *mers залишився аористичним. Далі можна припустити, що це могло бути започатковано ще в PIE. Це не суперечило б пізнішому лексичному доконаному аспекту PB *merś-.
§6. Ще важливіше те, що припущення, ніби Lith. miřšo / Latv. miřsu розвинулося з тематичного аориста (як у Klingenschmitt 1982: 4), краще узгоджувалося б із communis opinio (пор. Stang 1942: 63–64, 190; Kortlandt 2005; Villanueva Svensson 2011 та інші), згідно з якою середній кореневий аорист у балто-слов’янській мові закономірно розвинувся в тематичний аорист і балтійський претерит на -ā. Відповідно, Lith. miřšo / Latv. miřsu найімовірніше було б закономірним балтійським результатом середнього кореневого аориста, тоді як Lith. miřé / Latv. miru(ē), можливо, таким не є. Тепер постає питання, звідки походить Lith. miřé / Latv. miru(ē); далі — чи походить воно з чогось іншого, ніж середній кореневий аорист. Я припускаю, що Lith. mire / Latv. miru(ē) походить від імперфекта ye/o-present, а не від середнього кореневого аориста.
Середній кореневий аорист у семантичному плані може здаватися придатнішим попередником PB *mirē-, оскільки він загалом недуративний, але є кореневим аористом, а форми кореневого аориста фактично засвідчені в слов’янських мовах. Читачі можуть замислитися, чому для претерита PB *miria- було обрано імперфект, тоді як для *mirśia- слушно обрано аорист. У цьому питанні я хотів би звернути увагу на те, що граматичні категорії аспекту — аорист та імперфект — були втрачені в прабалтійській мові. Натомість було запроваджено дві словотвірні моделі основ із простим значенням претерита, які згодом були організовані зовсім інакше. Отже, семантична відповідність, імовірно, не вважалася важливою, тоді як доступність основи мала більше значення під час вибору предкової форми претерита. Як ми бачили вище, *mer пропонував і аористичну, і імперфектну основи більш-менш однаковою мірою, тоді як *mers пропонував аористичну основу помітно частіше, ніж імперфектну, і саме це, мабуть, зумовило відмінність їхніх балтійських претеритних основ.
часову віддаленість минулого; ще інші (наприклад, Vekerdí 1955) вважають, що розрізнення часової віддаленості немає, а їхні функції є суто аспектуальними (детальніший огляд цих теорій див. у Dahl 2010: 4ff.). У порівняно недавньому дослідженні Dahl (2010: 437) припускається, що аорист позначає загальне минуле й доконаний аспект, тоді як імперфект є специфічним для віддаленого минулого й аспектуально нейтральним у ранньоведійській мові.
20
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 11
Lith. mir̃ti / Latv. mir̃t ‘to die’ and Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st ‘to forget’ in East Baltic
§7. Існує кілька випадків, приблизно паралельних до *mers-, у яких східнобалтійські мови мають ā-претерит, поєднаний з первісними середніми (–неперехідними) *ya-презенсами, а в індійських мовах спостерігається значна рідкість презентного ін’юнктива. Наприклад, *sed- ‘сидіти’ засвідчене у східнобалтійських мовах як šēsti, šēda, šēdo, Latv. sēst, sēštu, sēdu, а у ведійському санскриті — як пасивний аористичний ін’юнктив 3-ї особи однини sādi (RV 7,73,2). У цьому випадку знову спостерігаються ā-претерит у східнобалтійських мовах і відсутність презентного ін’юнктива (середнього стану) у ранньому ведійському санскриті. Натомість *men- ‘пам’ятати’ має e-претерит у балтійських мовах і кілька разів засвідчене в презентному ін’юнктиві (1sg. manye (RV 10,7,3), 2sg. manyathaḥ (RV 1,126,7), 3sg. manyata (RV 4,17,4); √mn ‘пам’ятати’), а також в аористичному ін’юнктиві (1sg. maṃsi (RV 7,88,2), 2sg. manvata (RV 4,1,16; RV 8,29,10a), 2sg. maṃsthaḥ (AV 9,5,4), 3sg. maṃsta (AV 8,1,12; AV 11,2,8). Само собою зрозуміло, що цю закономірність не можна узагальнювати як умову, за якої певне дієслово утворює ā-претерит у балтійських мовах, оскільки балтійські дані не можна безпосередньо порівнювати з індійськими. Насправді трапляються також випадки на кшталт Lith. gẽšo (inf. gẽsti, pres. gẽsta), Latv. dzisu(ā) (dzist, dzīestu) ‘гаснути’, OCS pres. ppl. gašošt̄ ← *gas-je (Tedesco 1948: 368–369), тематичний аорист -gase ‘гаснути, бути погашеним’, де засвідчений середній презентний ін’юнктив (Skt. 3pl. mid. dasyanta [RV 5,45,3; 1x] ‘спустошувати, виснажуватися’), але у ведійській мові не засвідчений середній аористичний ін’юнктив. Однак у конкретному випадку Lith. mir̃ti / Latv. mir̃t і Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st доступність імперфекта на доісторичному етапі, схоже, сприяла відмінності у виборі ними претеритних основ.
§8. Як уже зазначалося вище, ми знову повертаємося до проблеми наявності й відсутності métatonie rude у mir̃šta ‘помирає’ та mir̃šta ‘забуває’ відповідно. В обох випадках sta-презентна основа не є первісним утворенням. Їхньою первісною основою, як ми бачили вище, була основа ye/o з нульовим ступенем кореня, і її замінила sta-основа, яка стала продуктивнішою інхоативною основою. Відомо, що суфікс sta-презента спричиняє métatonie rude у кореневому складі, а гострий тон у mir̃šta є закономірним результатом цього словотвірного процесу. Отже, відсутність métatonie rude у mir̃šta потребує пояснення.
Звичайно, métatonie rude у mir̃šta можна розглядати як заблоковану, щоб уникнути омонімічного зіткнення з mir̃šta, але її також можна інтерпретувати як ознаку того, що форма mir̃šta була створена після припинення дії балтійської métatonie rude. За цим сценарієм первісний *ya-презент *mers- (тобто *mirš-ya(–ti)) зберігався б довше, ніж *mir-ya(–ti), який у ранній прабалтійській мові було замінено sta-презентом. Отже, попередня форма претерита *mirsā довше зазнавала б можливого аналогічного впливу з боку своєї презентної основи *miršya-, якщо виходити з прабалтійської форми през. 3sg. *miryāti: pret.
Straipsniai / Articles
21
Page 12
YOKO YAMAZAKI
*mir̃yā-:: *mir̃śyati: *mir̃śā, так само як Barton (1980) і Villanueva Svensson (2005). Однак, як показують засвідчені форми, основа ya-презента*mir̃śyati не справила жодного аналогічного впливу на її претеритну основу, можливо, тому, що mir̃šti не є типовим перехідним дієсловом, через що модель ia-презента та ē-претерита є особливо панівною.
§ 9. Якщо вірно, що *mers обрало основу на базі аориста просто через її більшу доступність, тоді як *mer обрало претеритну основу на базі імперфекта, коли були доступні як аористична, так і імперфектна основи, це може означати, що в прабалтійській мові імперфектні основи загалом надавали перевагу як основі претерита, а не аористу. Ця перевага могла бути зумовлена мовними контактами з фінськими мовами, у яких первісно для системи минулого часу утворювався лише імперфект (Laasko 2001: 190–191; 2011: 185).16 Відомо, що прабалтійська мова втратила аспектуальне протиставлення, успадковане від праіндоєвропейської, і значною мірою перебудувала свою систему претерита, що спричинило нетривіальні відмінності від слов’янської дієслівної системи. Проте невідомо або важко встановити, що саме спонукало прабалтійську мову перебудувати систему претерита, усунувши граматичні аспектуальні відмінності з відмінювання. У міру розвитку досліджень мовних контактів між фінськими та балтійськими мовами (напр., Dahl, Koptjevskaja-Tamm (eds.) 2001; Junttila 2015) ми тепер краще можемо оцінити можливість того, що балтійська система претерита була інноваційною під фінським впливом через мовний контакт. Детальне дослідження, однак, виходить за межі цієї праці.
§ 10. У цій статті запропоновано, що два дієслова, Lith. mir̃ti / Latv. mirt і Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st, мають різні претеритні основи, оскільки їхні базові форми походили з різних джерел, а саме з основи на базі імперфекта та основи на базі аориста. У попередніх дослідженнях було запропоновано, що основа ē-претерита Lith. mir̃ti / Latv. mirt є результатом аналогії з його давнішою основою ya-презента у праформі претеритної основи (*-ā- → *-iyā- → *-ē-). Таке розв’язання створює проблему, оскільки воно було б несумісним з основою ā-претерита Lith. mir̃šti / Latv. mir̃st, яка, як очікується, також мала основу ia-презента, з огляду на її етимологічне тло, напрочуд аналогічне до тла Lith. mir̃ti / Latv. mirt. Запропоноване розв’язання припускає, що різні претеритні основи розвинулися відповідно з імперфектної та аористичної основ, без необхідності припускати будь-які аналогічні процеси. Підтримку припущення про ці різні основи минулого значення можна знайти в індійських даних, які зберігають як презентні, так і аористичні ін’юнктиви для *mer-, але лише аористичні ін’юнктиви для *mers-.
16 Два аналітичні минулі часи, перфект і плюсквамперфект, тут не розглядаються.
22
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 13
У східнобалтійських мовах лит. mīrti / латв. mirt «помирати» та лит. miršti / латв. miršt «забувати»
Слов’янські мови надають непряму підтримку, зберігаючи лише рефлекси *mer- (у староцерковнослов’янській засвідчені і імперфект, і аорист).
З огляду на те, що ē-претерит є регулярним за нормами ia-презентів у балтійських мовах, не можна заперечувати вплив аналогії, запропонованої Бартоном і підтриманої Вільянуевою Свенссоном. Запропонування іншого джерела для цього конкретного випадку лит. mīrti / латв. mirt не заперечує такого аналогійного процесу загалом у східнобалтійській дієслівній системі. Натомість після того, як давніші ya-презентні основи були замінені sta-презентом (як засвідчують miršta, (už)miršta), модель ia-презента з ē-претеритом залишалася однією з найпомітніших моделей у східнобалтійських мовах і продовжувала поширюватися, принаймні в литовській.
BIBLIOGRAPHY
Aitzetmüller Rudolf 1977: Belegstellenverzeichnis der altkirchenslavischen Verbalformen, Würzburg: U. W. Weiher.
Ambrazas Vytautas 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos.
Barton Charles 1980: Notes on the Baltic preterite. – Indogermanische Forschungen 85, 246–278.
Cheung Johnny 2007: Etymological Dictionary of the Iranian Verb, Leiden, Boston: Brill.
Dahl Eystein 2010: Time, Tense and Aspect in Early Vedic Grammar, Leiden: Brill.
Dahl Östen, Koptjevskaja-Tamm Maria (eds.) 2001: Circum-Baltic Languages: Typology and Contact. Vols. 1–2, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.
Dambriūnas Leonardas 1958: Verbal aspects in Lithuanian. – Lingua Posnaniensis 7, 253–262.
Dambriūnas Leonardas, Klimas Antanas, Schmalstieg William R. 1990: Introduction to Modern Lithuanian, 4th edition, Brooklyn, New York: Franciscan Fathers.
Delbrück Berthold 1876: Altindische Tempuslehre, Halle: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses.
Endzelīns Jānis 1923: Lettische Grammatik, Heidelberg: Carl Winter.
Gonda Jan 1962: The Aspectual Function of the Rgvedic Present and Aorist, S-Gravenhage: Mouton & Co.
Straipsniai / Articles
23
Page 14
YOKO YAMAZAKI
Hoffmann Karl 1976: Der Injunktiv im Veda, Heigelberg: Carl Winter.
Jasanoff Jay 1978: The Stative and Middle in Indo-European, Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck.
Jasanoff Jay 1983: The IE. ‘ā-preterite’ and related forms. – Indogermanische Forschungen 88(1), 54–83.
Jasanoff Jay 2003: Hittite and the Indo-European Verb, New York: Oxford University Press.
Jasanoff Jay 2017: The Prehistory of the Balto–Slavic Accent, Leiden, Boston: Brill.
Junttila Santeri 2015: Contacts between the Baltic and Finnic Languages, Helsinki: Suomalais–Ugrilainen Seura.
Kiparsky Paul 1998: Aspect and event structure in Vedic. – The Yearbook of South Asian Languages and Linguistics 1998, ed. R. Singh, London, Thousand Oaks, New Delhi: SAGE Publications, 29–61.
Klingenschmitt Gert 1982: Das altarmenische Verbum, Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag.
Kortlandt Frederik 2005: Lithuanian tekėti and related formations. – Baltistica 40(2), 167–170.
Laakso Johanna 2001: The Finnic languages. – The Circum–Baltic Languages 1, eds. Ö. Dahl, M. Koptjevskaja–Tamm, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 179–212.
Laakso Johanna 2011: The Uralic languages. – The Languages and Linguistics of Europe, eds. B. Kortmann, J. van der Auwera, Berlin: De Gruyter Mouton, 179–198.
Larsson Jenny H. 2010: Studies in Baltic Word Formation, 2nd edition: Ph.D. thesis, University of Copenhagen.
LIV₂ – Lexikon der indogermanischen Verben, 2nd edition, eds. H. Rix et al., Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 2001.
ME – Latviešu valodas vārdnīca / Lettisch–deutsches Wörterbuch 1–4, eds. K. Mīlenbachs, J. Endzelīns, Rīgā: Kulturas Fonda Izdevums, 1923–32.
Ostrowski Norbert 2008: Istorinės morfologijos ir sintaksės mažmožiai. – Baltistica 43(3), 463–473.
Ostrowski Norbert 2019: Old Lithuanian ischtirra ‘found out’ and some notes on the development of Baltic preterit. – Baltistica 65(1), 47–62.
24
Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII
Page 15
Lith. mirti / Latv. mirť ‘to die’ and Lith. miršti / Latv. miršt ‘to forget’ in East Baltic
Rasmussen Jens 1986: The Indo-European origin of the Balto-Slavic –ē– and –ā– preterite. – Papers from the 6th International Conference on Historical Linguistics, Poznań 1983, ed. J. Fisiak, Amsterdam: John Benjamins Publishing Company; Poznań: Adam Mickiewicz University Press, 441–450.
Schleicher August 1856: Handbuch der litauischen Grammatik, Prague: J. G. Calve.
Stang Christian S. 1942: Das slavische und baltische Verbum, Oslo: Jacob Dybwad.
Stang Christian S. 1966: Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen, Oslo: Universitetsforlaget.
Tedesco Paul 1948: Slavic ne-presents from older je-presents. – Language 24, 346–387.
Tischy Eva 1997: Vom indogermanischen Tempus / Aspekt-System zum vedischen Zeitstufensystem. – Berthold Delbrück y la sintaxis indoeuropea hoy. Actas del Coloquio de la indogermanische Gesellschaft 21–24 septiembre de 1994, eds. E. Crespo, J.–L. G. Ramón, Madrid, Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 589–609.
Vekerdi József 1955: On Past Tense and Verbal Aspect in the R̥gveda. – Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae 5, 75–100.
Villanueva Svensson Miguel 2005: The Baltic ē-preterit revisited. – Baltistica 6 priedas, 239–252.
Villanueva Svensson Miguel 2006: Traces of *o-grade middle root aorists in Baltic and Slavic. – Historische Sprachforschung 119, 295–317.
Villanueva Svensson Miguel 2009: Book review – cadere e abbattere in indoeuropeo. Sull etimologia di tedesco fallen, latino aboleo e greco ἀπόλλυμι (2007) by Sergio Neri. – Baltistica 44(2), 393–397.
Villanueva Svensson Miguel 2011: The accentuation of the infinitive type Latv. kałt, Sl. *kólti and the development of Indo-European molō-presents in Balto-Slavic. – Baltistica 7 priedas, 301–326.
Straipsniai / Articles
25
Page 16
YOKO YAMAZAKI
Liet. mįrti / latv. mirt ‘mirti’ ir liet. miršti / latv. miršt ‘pamiršti’ rytų baltų kalbose
SANTRAUKA
Veiksmažodžiai – liet. mįrti / latv. mirt ‘mirti’ ir liet. (−)miršti / latv. (−)miršt ‘pamiršti’ – yra paliudyti rytų baltų kalbose, o giminiški žodžiai yra gana plačiai paliudyti kitose indoeuropiečių kalbose. Šių dviejų veiksmažodžių ir giminiškų žodžių analizė rodo, kad jie turi keletą bendrų istorines morfologijos ypatybių: abu šie veiksmažodžiai turi esamojo laiko stakamieną, nepaisant giminiškų indoeuropietiškų esamojo laiko *-ye/okamienų formų; iš indoeuropiečių prokalbės galima rekonstruoti, kad šių veiksmažodžių šakniniai aoristai linksniuojami kaip medijai; abu šie veiksmažodžiai pasižymi medijų semantika. Vis dėlto jų preteritų kamienai skiriasi: liet. mirė / latv. miru (ē) ir liet. miršo / latv. mirsu (ā). Straipsnyje pateikiamas išsamus šių veiksmažodžių morfologijos priešistorės, semantikos ir leksikos aspektų tyrimas, įskaitant lyginamuosius duomenis iš slavų ir indų kalbų. Tyrimas suponuoja, kad liet. mįrti / latv. mirt leksinis veiks las galėtų būti imperfektinis arba aoristinis, priklausomai nuo konteksto, o liet. (−)miršti / latv. (−)miršt atveju imperfektinė reikšmė yra reta; šis skirtumas galėjo egzistuoti dar priešistoriniame etape. Kita vertus, ankstesniame tyrime teigiama, kad iš aoristo kamienų kilę veiksmažodžiai dažnai neturi gramatinio imperfekto formų (t. y. neturi priešdėlių) baltų kalbose. Taip gali būti ir liet. (−)miršti / latv. (−)miršt atveju, nes šis veiksmažodis retai vartojamas be priešdėlio. Taigi prielaida, kad liet. (−)miršti / latv. (−)miršt tikriausiai yra kilęs iš aoristo kamieno, o liet. mįrti / latv. mirt galėtų būti kilęs iš senojo imperfekto kamieno, galimai susiformavusio iš esamojo laiko *-ye/okamieno, patvirtinama tiek semantiniu, tiek formaliuoju aspektu. Senasis imperfekto kamienas *miryatikriausiai gavo baltiško preterito kamieną sudarančią priesagą *-ā-, iš kurios kilo *miryāir išsirutuliojo į *mirēbaltų prokalbėje. Daroma išvada, kad skirtingos liet. mįrti / latv. mirt ‘mirti’ ir liet. (−)miršti / latv. (−)miršt ‘pamiršti’ preterito kamienų formos atspindi jų skirtingus istorinius kamienus, t. y. imperfekto ir aoristo kamienus, iš kurių jie ir kilo.
Įteikta 2020 m. liepos 27 d.
YOKO YAMAZAKI Stockholm University University of Zurich Seilergraben 53, 8001 Zürich, Switzerland [email protected]
