ТЕРМІНОЛОГІЯ І СЬОГОДЕННЯ

Під такою назвою Каунаський технологічний університет видав збірник статей¹, до якого увійшли статті, написані до наукової конференції «Проблеми мови технічних наук», що відбулася там 4 червня 1997 року. Книжка вийшла до конференції, тож учасники могли ознайомитися з думками доповідачів не лише в аудиторії, а й повернувшись додому.

У виданні опубліковано 43 статті. П’ятдесят їхніх авторів працюють у дев’яти вищих навчальних закладах і наукових установах. Це термінологи Інститутів литовської та латвійської мов, чимала група викладачів литовської та іноземних мов із каунаських і шяуляйських закладів вищої освіти; приблизно кожен п’ятий автор — фахівець із природничих і технічних наук із Каунаського технологічного університету, Вільнюського університету та Інституту математики й інформатики.

Більшість статей так чи інакше пов’язані з мовою техніки та термінологією; лише кілька присвячено значно ширшим темам, наприклад, «Мова — культурне самовираження людини» Л. Барздюкєне, «Функції та знаки мовного етикету» Г. Чепайтене, «Мова і свідомість на основі психолінгвістичних досліджень» Р. Лекавічене. Лише в кількох статтях дещо ширше розглянуто певні питання теорії термінології (К. Гайвеніс і А. Каулякене, «Мовне й предметне оцінювання технічної термінології»; В. Скуїніс, «Міжнародні елементи національної термінології»; В. Скуїніс і М. Кирите, «Специфіка термінографії з погляду стилістики спеціального тексту») або досліджено терміни окремих джерел чи особливості їх подання (Н. Банявічене, «Вади визначень у стандартах технічних термінів»; Й. Гайвеніте, «Зіставлення структур чотирислівних литовських та англійських технічних термінів [– зіставлення структур]»; Й. Корсак, «Терміни фізики з погляду лексики метамовних текстів»; В. Нечюнас і В. Нечюнене, «Продуктивні латинські й грецькі афікси та компоненти в медичній термінології» та ін.). У своїх статтях В. Римша («Про деякі технічні терміни») і Ск. Валентас («Матеріальні технічні терміни в індоєвропейській поетиці») розглядають окремі питання спеціальної лексики з широкої історико-лінгвістичної перспективи.

¹ Terminologija ir dabartis: Mokslo darbai. Kaunas: Technologija, 1997. 244 p.

80

У своїх статтях В. Римша («Про деякі технічні терміни») і Ск. Валентас («Матеріальні технічні терміни в індоєвропейській поетиці») розглядають окремі питання спеціальної лексики з широкої історико-лінгвістичної перспективи.

Найбільшу частину статей присвячено питанням практики термінології та навчання. Для більшості статей, написаних фахівцями з природничих і технічних наук, характерне предметне обґрунтування. У них аргументовано порушуються проблеми непослідовності термінів у деяких галузях, пропонуються цікаві рішення (В. Дагене, «Проблеми термінології навчального програмного забезпечення»; Ст. Ратаутас, «Термінологічні труднощі слова apranga»; Ст. Заянкаускас, «Про терміни ėminys, pavyzdys, mėginys, tyrinys, bandinys та ін.»; Ст. Жебраускас, «Труднощі вживання деяких термінів електротехніки»; А. Жилінскас, «Труднощі литовської інформатичної термінології» та ін.). Але найбільше статей, у яких так чи інакше розглядаються або пояснюються різноманітні питання мови науки та навчання термінології. Ось лише кілька таких статей: Д. Алєкнене і В. Жулене, «Розвиток навичок правильного наголошування у професійному мовленні»; Р. Букаускене, «Навчання англійської термінології екології та агрономії у вищій школі»; Г. Климовене, «Навчання термінів підприємництва та комерції за допомогою активних методів навчання»; Е. Мілешкявічене, «Методи навчання термінології спеціальності»; Св. Статкявічене, «Особливості навчання професійного мовлення аспірантів» та ін. У частині цих статей потроху виправляються різні мовні (передусім професійні) огріхи. Є також статті, майже цілком присвячені культурі професійного мовлення, наприклад, Р. Барткявічене і Н. Петнюнене, «Недоліки професійного мовлення лісівників»; В. Целешене, Р. Жилінскене і Р. Жукене, «Недоліки писемного та усного мовлення викладачів»; В. Льолене, «Деякі неточності у творенні та вживанні термінів електротехніки»; Е. Молите, «Найпоширеніші помилки в термінології медиків» та ін.

Автори статей нерідко з великою стурбованістю порушують актуальні питання мови науки, творення, вживання та навчання термінів. Найбільше їхні думки зосереджені на сучасній практиці термінології та питаннях навчання спеціальної мови. До речі, тісний зв’язок самої термінології та її практики з навчанням, мабуть, буде найцікавішою особливістю змісту цього збірника, що досі нечасто об’єднували в одному місці

81

ли. «Чисті» термінологи, а також різні термінологічні комісії зазвичай майже зовсім не цікавляться навчанням, хоча це один із найважливіших (якщо не найважливіший) способів упровадження термінів у вжиток. Отже, загалом у збірнику розглядається або принаймні порушується чимало важливих питань існування термінів, їхнього сучасного стану та пов’язаних із ними аспектів.

«Термінологія і сьогодення» — цікава, змістовна, добре впорядкована технічно й видана книжка. Нею, безперечно, користуватимуться і на неї спиратимуться як упорядники термінів, так і викладачі мов. Однак читачеві, який спиратиметься на видання, слід бути обачним: упродовж усієї книжки назбирається чималий оберемок різноманітних неточностей, помилок, хибних тверджень, пояснень або необґрунтованих висновків. Тому, бажаючи допомогти авторам книжки та читачам, у цій статті я хочу передусім згадати принаймні найважливіші неприйнятні чи сумнівні речі, а також звернути їхню увагу на деякі неточності думки й мови.

Давньою проблемою частини фахівців у галузях науки, мистецтва та інших сферах є недостатнє знання історії цих галузей. Звідси й порівняно часті значні омолодження історії: багатьом, мабуть, здається, що до XX століття або навіть до першого періоду незалежності країни в цьому столітті в Литві майже нічого не було — ні образотворчого мистецтва, ні музики, ні науки чи техніки, хоча ми є спадкоємцями культури великого Великого князівства Литовського і маємо один із найстаріших університетів східної частини Європи. На жаль, і деякі автори «Термінології і сьогодення», здається, вбачають початок своїх галузей надто пізно: у статті «Труднощі вживання деяких термінів електротехніки» стверджується, що сімдесят п’ята річниця Литовського університету збігається з такою самою річницею технічних наук (с. 216), а авторці статті «Суфіксальні медичні терміни в “Посібнику з очних хвороб” П. Авіжоніса» здається, що згадана книжка П. Авіжоніса, видана 1940 року, є одним із перших джерел литовської медичної термінології (с. 51). І витоки литовської термінології, а особливо науки й техніки, слід шукати значно раніше.

Маємо ще один дивний звичай — називати людей мовознавцями вкрай невизначено. Навіть самі мовознавці нерідко називають мовознавцем учителя початкових класів А. Вірелюнаса (1887–1925), мабуть,

82

оскільки кілька років на початку третього десятиліття разом із J. Jablonskiu, K. Būga та іншими працював у Термінологічній комісії, підготував збірку термінів, ухвалених цією комісією, а також написав одну-дві статті й невелику книжку. Можливо, іноді з подібних причин у статті «Лексичні [= Leksiniai] та стилістичні особливості наукових текстів» інженера A. Novodvorskis і медика A. Šuminas названо лінгвістами (с. 154). Однак, бачачи навколо прізвища справжніх мовознавців K. Gaivenio, E. Jakaitienės, J. Palionio, R. Piotrovskio, A. Reformatskio, G. Vinokuro та інших, цілком слушно можна засумніватися, чи не потрапили згадані особи до цієї компанії помилково.

У статтях збірника легко назбирати чимало неточних пояснень різних мовних явищ. Кілька прикладів зі словотвору: словом, утвореним флексійним способом, вважають слово -tis із суфіксом įeitis (с. 16), а навпаки — очевидне похідне з флексією užkratas вважають похідним із суфіксом -tas (с. 53). Через необачне виокремлення в словах pragula та pažaida суфіксів -ula і -da (с. 54) незвично обгризеними залишаються корені твірних слів pragulėjo і pažeidė — -gu- і -žeid-. Такі речі недвозначно свідчать, що деяким дослідницям термінів варто було б ґрунтовніше вивчити основи словотвірного аналізу.

Загалом дуже допомогло б краще знайомство авторів із теорією словотвору, граматики, культури мовлення та мовного нормування. Можливо, це допомогло б уникнути вигадування неіснуючих правил і дало б змогу об’єктивніше оцінювати як твердження інших, так і наявний мовний матеріал. Наприклад, коли прикметники із суфіксом -inis, -ė, ужиті у виданні з електротехніки, виправляють лише тому, що їх нібито утворено від інтернаціональних слів із суфіксом -al- або -yv- (aktyvinė, diferencialinė та ін., с. 128), легко подумати, що так утворювати прикметники в літературній мові нібито не можна. Але ж це не так: ніхто не чіпляється і немає підстав чіплятися до таких похідних, якщо їх належно утворено й ужито. В іншій статті словотвірні можливості суфікса -inis, -ė обмежено ще більше: стверджується, що перед цим суфіксом «не слід уживати іншого суфікса» (с. 135). Нечувана річ. Насамперед незрозуміло, як можна було б ужити такий попередній суфікс. Хіба що тут хотіли сказати, що від слів із суфіксом не утворюють прикметників на -inis, -ė. Але це було б великою неправдою. Суфікс прикметників -inis, -ė якраз належить до тих, що

83

нині є дуже продуктивними й мають порівняно небагато словотвірних обмежень. Слід було б набагато точніше висловлювати свої думки, щоб не створювалося враження, ніби виводять неіснуючі правила чи якісь не властиві мові тенденції. Це надзвичайно важливо під час навчання студентів, а не лише на наукових конференціях чи у наукових виданнях, адже навчати потрібно тільки справжніх речей.

У збірнику є й чимало вигаданих правил або надмірних узагальнень. Наприклад, про слова з інтернаціональним компонентом hidro стверджується: «Компонент hidro не можна замінювати самостійним словом. Тут важливо, яким є другий компонент складного слова — литовським чи інтернаціональним. Якщо інтернаціональним і таким, що позначає термін або наукове поняття [=ir yra terminas], то слід уживати складне слово, наприклад [=:] hidrostatika, hidrodinamika, hidrotransmisija тощо, а якщо литовським — складний термін треба замінити словосполученням, наприклад [=:] hidraulinė pavara, hidraulinis siurblys, hidraulinis variklis та ін.» (с. 238). Не вдаючись до недоліків вислову в цьому уривку (проте не можна промовчати про суперечність між першим реченням і заключною частиною уривка: нібито не можна замінити самостійним словом, але щойно його замінено!), насамперед хочеться сказати, що сучасне нормування літературної мови зовсім не дає підстав для таких правил. Навпаки. Якби почали керуватися таким правилом (а таких інтернаціональних початкових компонентів, крім hidro, чимало), довелося б докорінно змінювати сучасну мовну практику й нормування. Звідки беруться такі речі? Можливо, через надто буквальне розуміння рекомендації Державної комісії з литовської мови щодо кількох слів із початковим компонентом auto (до речі, це свідчило б, наскільки обережно високим установам слід втручатися в окремі питання слововжитку і наскільки точно слід формулювати свої твердження, втручаючись).

Окремі мовні явища не всі мовознавці пояснюють однаково. Це не проблема. Так можна шукати наукову істину. Однак недобре, коли певні припущення чи можливості роздувають. До таких речей, імовірно, належить абсолютизація окремими авторами цікавих і влучних міркувань проф. V. Urbutis щодо можливих пояснень творення складних слів — аж до заперечення самого складання як способу словотвору (складні слова вважають похідними з флексією). Але ж і всі академічні описи словотвору, і шкільні підручники не змішують творення слів за допомогою флексій і складання.

84

цього дотримуються і викладачам вищих навчальних закладів (особливо тим, хто навчає не філологів), не слід змішувати ці способи й морочити голову ні викладачам інших дисциплін, ні студентам (с. 70). Так само не годиться називати словами-злиттями чи складними термінами стягнені слова medpunktas, medsesuo, tubdispanseris тощо (с. 135–136).

У виданні наведено чимало різноманітних мовних виправлень. На жаль, частина з них викликає сумнів, деякі зовсім неприйнятні, а подекуди виправляють те, що виправлення не потребує. Без ширшого контексту важко сказати, чи правильно слово gabaritas у вислові iškirstos medienos gabaritas виправляють на слово tūris (с. 41), адже це слова з цілком різними значеннями. Отже, наведене без ширшого пояснення виправлення може вводити людей в оману. На жаль, таке виправляння слів і форм поза необхідним контекстом уживання, схоже, навіть починає поширюватися. Важко зрозуміти, чому виправляють цілком живий вислів medžio leidimas і чим краща запропонована заміна medžio vertimas, яка зазвичай уживається в іншому значенні (с. 41; щодо вживання цих слів див. DŽ₃ 439 і 923, LKŽ VII 270). Незрозуміло, чому дивним вважають термін šaknų papjovimas (с. 43). Мовознавиця грубо помиляється, стверджуючи, що порушують мовні норми, кажучи ačiū labai (с. 77). Редакторам мовлення слід бути значно обережнішими й насамперед прагнути якнайкраще знати живу мову, теорію та практику мовного редагування, бо коли починають виправляти цілком добрі терміни, створені на основі живої мови, або навіть самі її вислови, мимоволі з уст зриваються слова: «Господи! Що робиться з нашою мовою? Чому штучна мова починає комусь здаватися кращою за живу?!» Загалом виправлення мають бути очевидними, цілком ясними й обґрунтованими; потрібно точно показувати, що саме і в яких випадках виправляють.

Подекуди читачеві може бути важко зрозуміти, чи доречно вживати окремі слова або вислови: наприклад, в одному місці ap-spręsti виправляють як мовну помилку (с. 71), а в іншому пропонують уживати (с. 224). Твердження, що, хоч і з посиланням на A. Pupkius, займенникові форми є «необхідним показником складених термінів» (с. 42), — це значне перебільшення. Навіть дуже сумнівно, чи обов’язково казати, як рекомендують там само, лише grynasis pušynas, laikinasis sandėlis, natūralu-

85

цей відросток. Незрозуміло, на чому ґрунтується виправлення означення в словосполученнях алюмінієві жили, конденсаторні двигуни на родовий відмінок (с. 128). Напевно, кожен фахівець і просто користувач мови підтвердив би, що звично або звичніше тепер казати алюмінієва ложка, сталеве косовище, срібна монета, мідний дріт. І родовий відмінок тут не чужий, добре знайомий, але в сучасній мові в таких випадках він ніби перетворився на надбання поетичного, художнього, а не фахового мовлення. Ну, а вислови двигун конденсатора і конденсаторний двигун очевидно називають різні поняття, тому їх не можна виправляти одне одним (з погляду мови). Хіба що хтось переплутав самі предмети (але це була б помилка у фаховому змісті, а не в мові)…

Трапляється, що в наведених прикладах виправляють не все, що слід виправити. Наприклад, у реченні При виборі антен керувалися їх поширеністю, повнотою розробленої методики розрахунку виправлено лише слово повнотою (с. 69), але якби хотіли поліпшити це речення більше, варто було б виправити принаймні його початок — Керувалися поширеністю антен, які обирали <...>. Надто однобічно в деяких висловах виправляють давальний відмінок назв діячів на інфінітив, наприклад: 1) Для складання системи допусків (= Для скласти систему допусків) встановлюють одиницю допуску (с. 70); Для такого вимірювання кутів (= Для вимірювання таких кутів) найчастіше використовують синусну лінійку (с. 70); 3) Велику увагу приділяють оцінюванню якості продукції, що виготовляється (= Багато уваги приділено оцінюванню якості продукції, що виготовляється) (с. 65). Краще, а головне, жвавіше було б у таких випадках писати, наприклад, так: 1) Щоб скласти систему допусків, встановлюють одиницю допуску; 2) Такі кути найчастіше вимірюють синусною лінійкою; 3) Дуже дбають про оцінювання якості виробів.

Дещо можна закинути й авторам самих статей щодо їхньої мови. То, дивись, невдало вжито якесь слово чи слівце, то рід, наприклад: 1) системність визначень (= системність), с. 34; 2) молодші й старші (= нижчі й вищі) класи, с. 100; 3) Недостатньо констатувати важливість мови в науковому пізнанні (= для наукового пізнання), с. 21; 4) <...>

86

належно с ф о р м у л ь о в а н е (=сформульоване, утворене) мовне середовище <...>, с. 66; 5) <...> слід значно розширити <...> знання міжнародних слів у л і т о в с ь к і й м о в і (= знання міжнародних слів, уживаних у литовській мові), с. 164 (до того ж саме це твердження дуже сумнівне). Досить часто забувають про родовий відмінок частини, наприклад: 1) Унаслідок цього виникають с т р у к т у р н і в а р і а н т и і д і о м (=структурних варіантів ідіом; ще краще: утворюється <...> варіантів), с. 25; 2) <...> можуть сформуватися й с и н о н і м і ч н і ф р а з е о л о г і з м и (=синонімічних фразеологізмів, ще краще: утворитися <...> фразеологізмів), с. 27; 3) До програми ми включили й р і з н і ф о р м у л и в в і ч л и в о с т і (=різних формул ввічливості; ще краще: різних ввічливих висловів), с. 102; 4) <...> навчають <...> самостійно складати р е ч е н н я (=речень) із цим словом, с. 132; 5) <...> легко виявити мінімальні тексти-синтагми, що сягають прамовних часів (=мінімальних / маленьких текстів-синтагм, що сягають), с. 194 та ін. На жаль, на жаль! Дедалі частіше й самі мовознавці, мабуть, віддаляючись від живої мови, перестають уживати родовий відмінок частини навіть у тих випадках, коли дух живої мови настійно його вимагає.

Останнім часом дуже поширюється мода на зворотний порядок змішаних (узгоджених і неузгоджених) означень. І пам’ятник на найпочеснішому місці Вільнюса встановлено великому князю Литви, а не великому литовському князю. Чимало плутанини є і в рецензованому виданні. Навіть у заголовках кількох статей означення розставлено, мабуть, за логічними, а не мовними закономірностями, наприклад: «Формування нормативного наголошування в професійному мовленні» (с. 11), «Недоліки писемного й усного мовлення викладачів» (с. 68), «Особливості навчання професійного мовлення аспірантів» (с. 189) та ін. І плавніше, і звичніше, жвавіше було б говорити й писати навчання нормативного наголошування в професійному мовленні (наголошування навчають, виховання тут не підходить), писемне й усне мовлення викладачів, професійне мовлення аспірантів.

Не заглиблюючись у різні неточності розглядуваного видання, усе ж дуже хочеться сказати кілька слів про написання особових імен та прізвищ іноземців. Особові імена та прізвища з країн, що користуються латинським алфавітом, у книжці най-

87

частіше подано в оригінальній формі, часто з доданими литовськими закінченнями. Але подекуди впереміш трапляється й написання, пристосоване до вимови, наприклад, якесь W. von Humboltas (с. 46; тільки чомусь у такому разі залишено чужу літеру в імені), Heigensas (с. 22) та ін. Ще непослідовніше додають литовські закінчення, через що один автор може написати Wittgensteinas (с. 20; це слово помилково надруковано у виданні не з літерою g, а з q), а інший — Wittgenstein (с. 124). У такому разі вже важко зрозуміти, чи йдеться про пана, чи про пані. Тут багато плутанини, і зовсім не зважають на те, що в литовській мові принаймні закінчення протягом усього цього століття було звично розрізняти прізвища осіб чоловічої та жіночої статі, тобто вживати пан Heidegeris (вимовляється, часто й пишеться [Heidegeris]), Osgoodas [Osgudas], Sapiras [Sepiras], але пані Heidegger [Heideger], Osgood [Osgud], Sapir [Sepir] (ці приклади взято зі с. 46, 124, 125, там їх наведено неправильно). Безперечно, це свідчить, що авторам тут багато чого й досі незрозуміло.

Цю жменьку зауваг записано не для того, щоб зганьбити згадану, доволі цікаву збірку. Ні! Хотілося лише звернути увагу читачів (особливо не мовознавців) на те, що цю книжку, як, зрештою, і всі інші, треба читати вдумливо й критично, ніколи не слід сліпо наслідувати те, що хтось десь і якось каже чи пише. Автори «Термінології та сучасності» шукали істину. Не завжди вона осяює відразу. Тож, можливо, і викладені тут думки та сумніви допоможуть їм зробити крок уперед на шляху пізнання, викладання й дослідження рідної мови.

Stasys KEINYS

88