РЕЦЕНЗІЇ, ОГЛЯДИ, ІНФОРМАЦІЯ, БІБЛІОГРАФІЯ

Е. ВЮСТЕР І Е. ДРЕЗЕН — ПІОНЕРИ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ЕСПЕРАНТОЛОГИ

Анотація

Піонери термінології та її найвидатніші представники Е. Вюстер, Е. Дрезен, В. Оствальд, А. Варнці були також відомими есперантистами, а також есперантологами й інтерлінгвістами. Не випадково ґрунтовне знання лінгвістичної основи есперанто та інших штучних мов і вміння зіставляти їх із національними мовами, певні особливості й елементи яких пов’язані зі штучними мовами, стали значним стимулом для роботи в дуже специфічній, найбільш формалізованій галузі мови — термінології: створення, класифікації та найменування понять, їх унормування та/або стандартизації. Адже тут потрібні особлива точність, ясність і однозначність; бажаною (але не обов’язковою) є еквівалентність відповідним термінам інших мов.

K. Gaivenio knygos Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys (2002) pabaigoje pristatomos kelios terminologijos teorijos ir jų autoriai. Šiek tiek vietos skirta ir E. Wüsteriui (Gaivenis 2002: 116, 121, 131). 1992 m. Jūrmaloje vyko konferencija, skirta E. Drez eno 100-osioms gimimo metinėms, 2002 m. Rygoje – 110-osioms gimimo metinėms. Pastarojoje V. Skujiną skaitė pranešimą „Ernstas Drezenas ir dabartinė terminologijos teorija ir praktika“ (Auksoriūtė, Labanauskienė 2002: 123–124). Tačiau tai beveik ir viskas, ką apie juos pavyko rasti lietuviškai.

Під час перегляду каталогу бібліотеки Спілки есперантистів Литви було знайдено дуже багато матеріалів про Е. Вюстера та Е. Дрезена. Тому вирішено підготувати ознайомчу статтю, яка, можливо, зацікавить тих, хто цікавиться термінологією.

Мета й завдання: розглянути термінологічні праці Е. Вюстера та Е. Дрезена, виявити в них сліди есперанто.

Об’єкт: співпраця Е. Вюстера та Е. Дрезена в галузі термінології, їхні зв’язки з есперанто.

* У журналі «Термінологія» згадано про сторіччя Е. Вюстера у досить значущій публікації — див. J. Gaivenytė. Terminologijos teorijos pradininkui Eugenui Wüsteriui – 100 metų. – Термінологія 5, 1998, 126–129.

177

Методи: аналітичний, описовий.

Дані дослідження: монографії та статті, написані мовою есперанто, у яких розглядається діяльність Е. Вюстера та Е. Дрездена.

Результати: застосування принципів граматики й логіки есперанто та інших штучних мов у роботі з унормування мови вплинуло на стандартизацію технічної мови та створення її термінів. Це доводять діяльність і співпраця двох піонерів термінології та есперантологів — Е. Вюстера й Е. Дрездена.

Між есперантологією та термінологією, яка досліджує принципи впорядкування, унормування й планування спеціальної лексики, є чимало зв’язків, однак обидві сторони про них мало знають. За межами есперантистського руху науковці часто навіть не уявляють, що порівняно нова, але важлива дисципліна, значуща для розумного розвитку світової економіки та торгівлі, може мати щось спільне з «несерйозним захопленням» — штучними мовами. Навіть в есперантській спільноті ці зв’язки маловідомі. Можливо, тому, що кілька піонерів, відійшовши від основи штучної мови — хай то було лише на словах чи й насправді, — згодом більше уваги приділяли науковій праці, ніж самій штучній мові. Здається, настав час звернути увагу на факти, які є не лише цікавими історичними подробицями, а й можуть бути корисними для раціонального використання мови. Можливо, невипадково багато людей, які відіграли особливо важливу роль у розвитку термінології, раніше серйозно цікавилися штучними мовами. Серед них можна назвати двох найвидатніших — Євгена Вюстера та Ернеста Дрездена.

E. Wüsteris (1898–1977)

Еуген Вюстер народився 3 жовтня 1898 року у Візелі (Австрія, поблизу Відня) у родині фабриканта німецького походження, якій належали лісопильний і металопрокатний заводи з власною електростанцією. П’ятнадцятирічний гімназист випадково натрапив на підручник есперанто. Він швидко вивчив цю мову, почав навчати нею друзів, перекладав художню літературу, писав вірші та статті. У 19 років він отримав від «незначного видавця» пропозицію укласти словничок есперанто; «проєкт швидко розрісся до енциклопедичного словника, який значно перевершив можливості невеликої друкарні» (Wüster 1974: 435). На щастя, видавництво Hirt & Sohn (Лейпциг) інвестувало в майбутню працю 100 000 марок і «контрактний

178

гонорар». У 1923 році вийшов перший зошит (близько 200 сторінок). У вступній частині, поділеній на чотири зошити, йшлося про принципи есперантології (=термінології).

У 1927 році, здобувши диплом інженера, Е. Вюстер вирішив «використати для докторської дисертації знання й документи, які я зібрав під час роботи над енциклопедією» (Wüster 1974: 27). Німецька комісія зі стандартизації всіляко підтримувала цей проєкт. Через два роки було підготовлено рукопис у 20 папках, але наукові керівники не прийняли його як непридатний до друку. Однак завдяки справам, пов’язаним із його Енциклопедичним словником, автор уже був знайомий із ректором Штутгартської вищої технічної школи та двома професорами, тож захист дисертації там пройшов без перешкод. Ще одне досягнення в публікації: Е. Вюстер отримав підтримку Прусської академії будівництва й знайшов видавництво VDI (Verein Deutscher Ingenieure – Німецька спілка інженерів), спроможне надзвичайно швидко — за рекордні 4 тижні — надрукувати й оправити дуже складну працю обсягом 446 сторінок. Так у 1931 році вийшла праця Міжнародна стандартизація мови техніки, зокрема електротехніки, яку відразу визнали фахівці з техніки та мови. Дотепер це основний документ із термінології.

Завдяки унікальності цієї праці інженера Е. Вюстера вже в рік її виходу запросили на міжнародний конгрес лінгвістів у Женеві. З 1932 року він брав участь у підготовці Міжнародного електротехнічного словника та співпрацював із Міжнародною федерацією національних організацій зі стандартизації (ISA – International Federation of the National Standardizing Associations). У 1934 році він запропонував створити комітет із термінології, роботу якого згодом сам і очолив.

Варто відзначити ще кілька вершин його різнобічної діяльності:

У 1950 році ECE (Economic Commission for Europe) доручила йому керувати роботою зі створення міжнародного словника понять The Machine Tool. Ця взірцева термінологічна праця вийшла у 1968 році.

У 1971 році заснував INFOTERMA (International Information Centre for Terminology – Міжнародний центр термінологічної інформації).

У 1972 році отримав звання почесного професора Віденського університету, яке надавало право викладати лексикологію, лексикографію, особливо термінологію та мовне унормування.

Е. Вюстер є міжнародно визнаним основоположником загальної термінології.

179

E. Drezenas (1892–1937)

Ернест Вільгельм Дрезцен народився 14 листопада 1892 року в Лієпаї (Латвія). Першою рідною мовою хлопчика була латиська, другою — німецька. Російську мову він вивчив у семирічному віці. У сімнадцять років — ідо (один із проєктів удосконалення мови есперанто), есперанто, французьку й англійську мови. Він був інженером, офіцером, державним службовцем.

1921 року Е. Дрезцен був одним з ініціаторів заснування Союзу есперантистів Радянських Республік (SEU – Sovetsupublika Esperantista Unuiĝo), став його відповідальним секретарем і залишався на цій посаді до кінця життя. Е. Дрезцен вважається основоположником радянської інтерлінгвістики. У 1921–1932 роках він опублікував численні статті та 15 монографій про теорію міжнародного мовного спілкування й історію штучних мов (особливо есперанто). У 1924–1933 роках — 13 книжок і брошур про наукову організацію праці. У 1934–1936 роках вийшли чотири видання про інтернаціоналізацію та унормування науково-технічних термінів національних мов, зокрема російський варіант дисертації Е. Вюстера, виданий 1935 року в Москві.

На той час Е. Дрезцен уже був членом Комісії з техніки та термінології Академії наук Радянського Союзу (Кузнецов 1991: 27). У 1934 році йому доручили створити при Державному комітеті зі стандартизації комісію з унормування науково-технічних термінів і скорочень та очолити її. 14 квітня 1937 року Е. Дрезцена заарештували разом із групою співробітників SEU у центральному комітеті. 27 жовтня того самого року його засудили до смерті й розстріляли. Через 20 років (11 травня 1957 року) його реабілітували «за повною відсутністю складу злочину» (Stepanov 1992: 9).

Їхня співпраця

Перша зустріч обох інженерів, інтерлінгвістів і термінологів відбулася в Берліні 1928 року, коли молодий Е. Вюстер щойно отримав друковані інструкції щодо співпраці з Альфредом Шломанном, «засновником галузі технічних слів» (Wüster 1974: 434). У своїх спогадах Е. Вюстер пише про цю зустріч: «Тоді мене часом відвідував доволі молодий, жвавий росіянин у кашкеті з козирком, колишній царський офіцер, балтійського походження, як я згодом довідався. Це був Ернест Дрезцен, який пізніше долучився до міжнародної стандартизації термінології» (там само, 436).

180

1931 року, невдовзі після виходу праці Е. Вюстера Міжнародна стандартизація технічної мови, Е. Дрезцен подбав про те, щоб Академія наук Радянського Союзу провела експертизу цієї праці. На підставі її дуже схвального висновку група з п’яти осіб під керівництвом Е. Дрезцена отримала завдання переглянути й перекласти працю. Дещо скорочене видання Міжнародна стандартизація технічної мови російською мовою вийшло наприкінці 1935 року. На початку 1936 року всі 3 000 примірників було продано.

Е. Вюстер і Е. Дрезцен спілкувалися аж до арешту Е. Дрезцена. Про це свідчать їхні листи, які досліджував один із найвидатніших сучасних інтерлінгвістів Д. Бланке, колега й друг Е. Вюстера.

ISA — федерація, заснована 1928 року 17 національними організаціями зі стандартизації. Вона займалася уніфікацією всіх видів міжнародних одиниць вимірювання та технічних параметрів, доки Друга світова війна не перервала її діяльність.

Фахівці різних галузей розв’язували свої проблеми в технічних комітетах, пронумерованих від 1 до 36. Ці комітети дедалі більше зосереджувалися на термінологічних проблемах конкретних галузей, керуючись розумінням того, що стандартизація технічних об’єктів зумовлює їх точне найменування. Оскільки окремі галузі науки ніколи не бувають чітко відмежованими одна від одної, потрібно було розробляти якомога ширше зрозумілі основні принципи й шукати мовні засоби для всіх галузей, щоб полегшити взаєморозуміння та міжнародну співпрацю.

1934 року, готуючись до своєї конференції в Стокгольмі, яка мала відбутися 1936 року, ISA отримала Доповідь радянської делегації, підписану Е. Дрезценом (Дрезен 1936). Ще 1935 року в Москві та Амстердамі було надруковано переклад есперанто Доповіді, виконаний А. Самойленком, співробітником Е. Вюстера (Drezen 1935). Згодом її перевидали 1983 року з післямовою А. Ворнера, де цю книжку названо «класикою термінології» (Warner 1983: 84). Доповідь завершується двома пропозиціями: заснувати Комітет з термінології та створити міжнародний термінологічний кодекс. Обидві пропозиції було прийнято одностайно (вже 19 національними організаціями зі стандартизації). Радянський Союз (від імені Е. Дрезцена) отримав завдання створити цей кодекс. Конкретну пропозицію до ISA у Базелі подали 7 червня 1935 року. Список складався переважно з морфем есперанто. Наприкінці літа 1936 року в Будапешті відбулася перша конференція нового Технічного комітету 37 ISA, яка мала ухвалити рішення щодо запропонованого кодексу. Наприкінці червня у Відні відбулося міжнародне підготовче засідання. Активно брали участь і надсилали численні листи окциденталісти (одна з

181

представники штучних мов (зокрема прихильники окциденталю, створеного Едгаром де Валем у 1922 р.). Вони виступали проти есперанто і більшою мірою підтримували натуралістичні форми коду, тобто форми, адаптовані для міжнародного спілкування на основі нині вживаних мов. Це спричинило сум’яття. Е. Дреценас, попри значні зусилля (зокрема й Е. Вюстера), не зміг узяти участь у дебатах ані у Відні, ані в Будапешті. Представники окциденталю також наполегливо обстоювали свою натуралістичну штучну мову.

Рішення щодо коду ухвалити не вдалося. У 1937 р. у Парижі питання знову відклали. Лише 1938 р. у Берліні фахівці з різних галузей ухвалили резолюцію: «Вважається, що потрібно створити узгоджені правила словотвору коду. <--> ці правила мали б становити частину термінологічного ключа до вже наявних міжнародних термінів. Вони не повинні ані насильно змішувати мови, ані деформувати слова, форми яких уже є майже міжнародними» (Wüster 1974: 425). Отже, перший конкретний запропонований код не було прийнято. Хоча ідею термінологічного коду, запропоновану Е. Дрезеном, комітет ISA не прийняв у 1938 р., Е. Вюстер ніколи від неї не відмовився. Навпаки — можливість на основі міжнародних коренів слів (особливо латинського походження) створити ідентичні терміни в різних мовах і таким чином полегшити наукове й технічне взаєморозуміння знову й знову його захоплювала. Е. Вюстер залишив підготовлений ним величезний за обсягом рукопис Radicarium+Affixarium, який і нині можна отримати в INFOTERMo у вигляді мікрофільму.

Trejus metus (1936–1939) ISA 37 rengė pagrindinius kuo didesniam kalbų skaičiui tinkamų terminologijos principus, taikytinus įvairiose mokslo ir technikos srityse. Komitetas parengė (Felber 1994: 44) ISA žodynų rengimo nurodymus, jų rengimo perspektyvas, tarptautines tarptautinių terminų taisykles, bibliografines šakinių žodynų rodykles. Atskirai minėtini tarptautiniai įvardijimo, sąvokų ir terminų vienodinimo principai.

Після війни до цього питання не поверталися в новоствореному ISO (International Organization for Standardization – Міжнародна організація зі стандартизації), у Комітеті з термінології, названому ISO/TC 37 (принципи термінології та координація).

У 1932 р. у Парижі відбувся Всесвітній конгрес з електротехніки. Е. Вюстер, чию книжку про стандартизацію мови «особливо в електротехніці» щойно було зустрінуто дуже прихильно, виступив із доповіддю. Відбулася бурхлива дискусія. Пропонувалося прийняти есперанто для укладання Міжнародного електротехнічного словника. Це одна з найважливіших робіт IEC (Interna, яку відкладали понад 20 років.

182

tional Electrotechnical Commission – Міжнародна електротехнічна комісія). Е. Вюстер був постійним представником Австрії та надавав консультації з німецької мови. Однак, перш ніж його обрали відповідальним за терміни штучних мов, відбулося чимало суперечок. На підтримку есперанто 30 фахівців-електротехніків (не лише із Західної Європи) написали спільного листа, а з Радянського Союзу надійшов лист такого самого спрямування від офіційних працівників номенклатури двох організацій. Одним із них був Е. Дрценас. Коли 1938 р. з’явився перший IEV (Internacia Elektroteknika Vortaro – Міжнародний електротехнічний словник), основними мовами були французька й англійська, але поряд із німецькою, італійською та іспанською рівноправною була й есперанто.

Відлуння сьогодні

Якщо дивитися ретроспективно, усі попередні дослідження й організаційні зусилля можуть здаватися лише підготовчими спробами перед появою одного стиглого плоду дерева термінології — базового термінологічного словника для верстатів.

У 1950 р. ECE (Economic Commission for Europe – Європейська економічна комісія Організації Об’єднаних Націй) вирішила підготувати словник-тест як підготовчий проєкт із застосування багатомовних термінологічних словників. Було обрано галузь верстатів та їхні загальні основні поняття. Основними цілями визначили:

1) практична користь для промисловості й торгівлі,

2) зразкове застосування розроблених принципів у термінологічній і лексикографічній роботі.

Після тривалого ретельного дослідження 11 урядів створили робочу групу. Для визначення основних директив призначили експерта-термінолога й фахівця з верстатів Е. Вюстера.

У 1968 р. вийшов основний том (із запланованих томів німецькою, іспанською, російською та іншими мовами — на рік раніше за основний німецький том). Він охоплює 1401 поняття з визначеннями англійською та французькою мовами. Згідно з остаточним звітом ISO/TC 37, структура така:

1) відповідає класичному словнику (упорядкованому за галузями відповідно до детальної нумерації УДК для кожного поняття),

2) поняття «розподілено на картки» [розподіл багатомовних словників за галузями шляхом вирізання сторінок із книжки та наклеювання їх на картки, а також упорядкування за різними критеріями вперше застосував А. Ахломанн у своїх ілюстрованих

183

у технічних словниках (ITW), і з 1906 р. його дуже цінують термінологи-нормувальники (ISO/DIN та ін.) аж до остаточного електронного варіанта,

3) мови розташовані вертикально,

4) досягається якомога більша точність термінології:

– за можливості — стандартизованими визначеннями,

– упорядкуванням структури словника,

– посиланнями на споріднені поняття, зіставленням із різними системами понять національних мов, посиланнями на національні інститути нормування (при унормованих поняттях),

– системами ілюстрацій (ілюстрації також часто бажані, але вони не можуть передавати абстрактні поняття, тому при поняттях, які неможливо проілюструвати, наведено посилання на можливі для ілюстрування поняття; наприклад, поняття «нарізання різьби» неможливо проілюструвати, тому наведено малюнки різних видів різьби),

– семантичною структурою стрілок.

Точний опис методів роботи робить цю працю своєрідним підручником із термінології серед класичних праць цієї галузі. Невідомо, чи випадково вже 1923 року молодий Е. Вюстер опублікував як своєрідну окрему частину Enciklopedinio žodyno скромний, але компактний словничок термінів Ma–infaka Esperanto-Vortaro prielementa <…> esperanto-germana kaj germana-esperanta kun nombroreferencoj, який і сьогодні справляє враження престижного міжнародного проєкту.

Висновки

Події та публікації 1998 року, присвячені 100-річчю від дня народження Е. Вюстера, привернули увагу до спадщини засновника термінології, яку варто зберігати й надалі досліджувати, не забуваючи також про його інтерлінгвістичні праці. Величезний архів Е. Вюстера, який нині перебуває в INFOTERMe під опікою Віденського університету, потребує детального дослідження; бажаною була б і публікація нещодавно знайдених рукописів. Піонерська праця Е. Дрезена, який керував термінологами Радянського Союзу, перервана 1937 року внаслідок репресій, попри певні зусилля, досі недостатньо відома й оцінена. Ідея термінологічного кодексу й досі жива. Нагальність цього завдання було підкреслено на конференції в Ризі, присвяченій 100-річчю від дня народження Е. Дрезена, адже це ключ до «особливо важливого дослідження термінології та її застосування» (Felber 1994: 46). До

184

цього прагнення, яке необхідно підтримувати, можна додати: імовірно, буде усвідомлено, яку важливу роль есперанто та інші штучні мови відіграли у витоках термінології.

LITERATŪRA

A u k s o r i ū t ė A., L a b a n a u s k i e n ė S. 2002: Terminologija ir vertimų technologija daugiakalbėje informacinėje visuomenėje. – Terminologija 9, 122–128.

D r e z e n E. 1935: Pri problemo de internaciigo de science-teknika terminara. (El la rusa trad. A. Samojlenko), Moskvo–Amsterdam (= represo Drezen 1983).

D r e z e n E. 1983: = represo de Drezen 1935. Kun postparolo de Alfred Warner, Saarbrücken.

D r e z e n E. K. 1991: Historio de la mondolingvo 4. Pilar-igita eld., reviziita kaj komentita de S. Kuznecov, Moskva.

D r e z e n E. K. 1992: Historiaj Studoj, Jekaterinburg.

F e l b e r H. 1994: East-West Cooperation in International Terminology Work in the 1930s: Drezen and Wüster. – TermNet News. Eds. J. Draskau, H. Picht.

G a i v e n i s K. 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius.

K u z n e c o v S. N. 1991: Drezen, lia verko, lia epoko. – Drezen E. 1991, 3–40.

S t e p a n o v N. 1992: Ernest Drezen – historiisto de Esperanto. – Drezen E. 1992, 5–9.

W a r n e r A. 1983: La internacia asimilado de science-teknika terminologio. – Drezen E. 1983, 82–90.

W ü s t e r E. 1974: The Road to Infoterm. Two reports prepared behalf of UNESCO. Inventory of Sources of Scientific and Technical Terminology. A Plan for Establishing and International Information Centre (Clearinghouse) for Terminology, München.

Д р е з е н Е. К. 1936: Интернационализация научно-технической терминологии. История, современное положение и перспективы, Москва–Ленинград.

Aida ČIŽIKAITĖ Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas Muitinės g. 8, LT-44280 Kaunas E. paštas [email protected]

Gauta 2004-10-04

185