Термінологічні погляди Яніса Ендзелінса

СОЛВІТА ЛАБАНАУСКЕНЕ

Інститут литовської мови

КЛЮЧОВІ СЛОВА: балтійські мови, латиська термінологія, литовська мова, принципи термінології

До 140-річчя від дня народження Яніса Ендзелінса

<...> Як бджілка мед збирала, Так я людську мову збирала. Я склала квітки слів, Як квіточки у вінок <...> (з латиської народної пісні)¹

Індоєвропеїст, найвидатніший латвіст XX століття Яніс Ендзелінс (Jānis Endzelīns) народився 22 лютого 1873 року (за старим календарем — 10 лютого) на півночі Латвії, неподалік міста Валмієра. Помер 1 липня 1961 року в Кокнесе, похований у Ризі, на цвинтарі Райніса. Понад пів століття тому йому судилося стати одним із найвидатніших латвійських мовознавців.

У цій статті стисло представлено наукову діяльність Я. Ендзелінса та його мовні погляди; особливу увагу приділено його термінологічним поглядам.

Латвійський велетень², як його характеризує більшість науковців, Я. Ендзелінс вивчав мовознавство в Естонії (тоді в університеті Дерпта, нині Тарту) та Україні (в Харківському університеті, який тоді перебував у Російській імперії). Перші його наукові публікації з’явилися ще в студентські роки під псевдонімом Кауґурієтіс (за місцем народження — волостю Кауґури) (Zīriņa 2012). У 1920 році він переїхав із Харкова до Риги й почав працювати в Латвійському державному університеті. Того ж 1920 року з його ініціативи тут було засновано відділення балтійської філології, яким він незмінно керував сам. Я. Ендзелінс читав курс латиської мови, викладав литовську та пруську

¹Слова про мову взято з однієї з улюблених пісень Я. Ендзелінса.

²Першим так назвав Я. Ендзелінса К. Бюґа.

Terminologija | 2012 | 19

173

…мови, давні германські мови, санскрит та інші питання порівняльного мовознавства. Його лекції вирізнялися надзвичайною систематичністю, багатством фактів і точністю (Sabaliauskas 1962: 305). Й. Ендзелін вільно послуговувався фактами з різних мов, поєднуючи їх у логічно ясну й точну систему.

Жодного латвійського вченого не обирали членом такої кількості установ та організацій, як Й. Ендзеліна: він був почесним членом не лише європейських (Чеської, Естонської, Нідерландської, Фінської, Шведської, Німецької та інших), а й Американського лінгвістичного товариства (EL 1972: 155). За понад шістдесят років інтенсивної наукової діяльності мовознавець опублікував понад 300 праць латиською, російською, німецькою, литовською, італійською, французькою та польською мовами. Серед фундаментальних праць Й. Ендзеліна з балтістики варто згадати: Славяно-балтийские этюды (Слов’янсько-балтійські етюди), 1911 р.; Senprūšu valoda (Давньопрусська мова), 1943 р.; Baltu valodu skaņas un formas (Звуки й форми балтійських мов – видана 1957 року литовською мовою), 1948 р.; Ievads baltu filoloģijā (Вступ до балтійської філології), 1945 р. Важливо згадати вдруге видану в Ризі 1951 року Latviešu valodas gramatika (Граматику латиської мови)³, у якій, пояснюючи історію фактів латиської мови, Й. Ендзелін часто спирався також на литовську мову. «Певною мірою цю працю можна вважати першою граматикою балтійських мов, у якій факти латиської мови подано на першому місці» (Sabaliauskas 1982: 109).

У 1921–1940 рр. Й. Ендзелін редагував журнал Filologu biedrības raksti (Статті філологічного товариства, видано 20 випусків). Більшість праць мовознавця увійшла до чотиритомного зібрання вибраних праць Darbu izlase, присвяченого питанням балтістики, порівняльно-історичного мовознавства, етногенезу латишів, діалектології, топоніміки, мовних контактів, актуальним питанням культури латиської мови, лексикографії та інших галузей.

ПОГЛЯДИ НА НОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

За словами Дайни Нитині, теоретичні погляди Й. Ендзеліна можна систематизувати на основі різнобічного дослідження наукової спадщини (Nītiņa 1972: 12).

Й. Ендзелін разом з іншим видатним латвійським мовознавцем Карлісом Міленбахсом (Kārlis Mīlenbahs) розробив і утвердив основні принципи нормування латиської мови. Учений, наслідуючи лінгвістів Лейпцизької школи, скрупульозно досліджував кожну мовну деталь на різних етапах її розвитку—

³ 1958 року за цю працю Й. Ендзеліну — першому вченому в Латвії — присудили Ленінську премію.

174

Solvita Labaunskienė | Janio Endzelyno terminologinės įžvalgos

…ках. Для нього важливими були не лише історичні дані латиської мови: прагнучи об’єктивної оцінки, він пропонував вдаватися до порівняння, тобто зіставляти явища власної мови зі спорідненими мовами (Porīte 1973: 70).

«Серед найважливіших принципів нормування мови Й. Ендзелін називає відбір. Уже сам цей принцип означає певні втрати: обираючи щось із кількох варіантів, ми мусимо від чогось відмовитися. Отже, навіть простий відбір — відповідальна праця: важливо взяти найпридатніше й найцінніше, відкинувши гірші та непотрібні варіанти. Нормувальна праця не обмежується лише відбором: потрібно також творити цілком нові явища, яких немає в мові або які безпосередньо з неї не запозичені» (Knıūkšta 2001: 142).

Як і Йонас Яблонскіс, Й. Ендзелін дбав про чистоту рідної мови. Він відверто й суворо, критично вказував на мовні помилки та неправильності. Професорові були властиві зовнішня точність (Ādamsons 1999: 5) і мовна коректність: увага до значень слів, граматична правильність і милозвучність (Celmiņa 1999: 36). Цього він вимагав від кожного, хто говорив і писав.

Латвійська мовознавиця Тамара Поріте (Tamāra Porīte) перелічує такі критерії нормування мови, якими керувався Й. Ендзелін: 1) давність словоформ або конструкцій, 2) традиція вживання і поширеність словоформ або конструкцій, 3) аналогія, 4) семантична роль частин слова, 5) мовна економія, 6) ясність, 7) правильність (Porīte 1973: 71–74).

Створюючи норми літературної мови, Й. Ендзелін надавав великого значення латиським народним пісням (Endzelīns I: 31). На його думку, давні народні пісні — єдине чисте джерело латиської мови, якою в минулому говорили латиші, що не знали чужих мов і не спілкувалися мовою з германізмами та славізмами (Endzelīns III₂: 236–237).

Учений наголошував на важливості сусідніх мов. Як зразок для латиської мови Й. Ендзелін наводив литовську й часто залучав факти литовської мови у своїх дослідженнях (Nītina 1972: 11). Це видно й у виданій у Сполучених Штатах Америки книжці Profesora J. Endzelīna atbildes. Rīgas latviešu biedrības valodniecības nodaļas sēžu protokoli 1933–1942 (Відповіді професора Й. Ендзеліна. Протоколи засідань мовознавчого відділу Ризького латвійського товариства, 1933–1942), наприклад:

Як правильно називати «лису голову» (Die Glatze, плешь)? Відп.: У тексті Ґліка є слово «pleķis», але звук ķ у ньому не латиський. Варто було б запровадити нове слово «pleice», яке відповідало б литовському «pleikē» (Endzelīns 2001: 23).

Terminoloģija | 2012 | 19

175

Чи правильно — «esamība» (das Sein)? Відп.: у цьому значенні краще казати «esme» (як лит. esmė) і «ira». Значення цих двох слів можна було б розмежувати (Endzelīns 2001: 24).

Замість слова «atelję», яке не має латиського закінчення, можна було б уживати слово «dirbīkla» (пор. з лит. dirbyklà) і відомий у Приекуле дієслово «piedirbt» = pietaisīt) (Endzelīns 2001: 32)⁴.

На згаданих засіданнях Ризького латиського товариства розглядали питання синтаксису, стилістики, правопису, термінології та інших галузей. У них брали участь і представники Литви — Пятрас Йонікас і Йонас Кабелка.

Литовську мову Я. Ендзелінс вивчив самостійно, і вона стала для нього не лише допоміжним засобом для дослідження інших мов, а й безпосереднім об’єктом дослідження (Sabalauskas 1959: 23). До литовських журналів (Lietuvių tauta, Archivum Philologicum) він писав статті, цікавився культурним життям Литви. Я. Ендзелінс завжди з великою щирістю згадував мовознавців — литовця Казимераса Бугу та естонця Пауля Арісте (Paul Ariste) (Bitītė-Murele 1999: 25). Латвійський учений заохочував К. Бугу обрати шлях укладача словників (Vosylýtė 1956: 88). Не був забутий і Я. Яблонскіс. Я. Ендзелінс згадував його як учителя, який навчив теоретичних речей і допоміг упорядкувати термінологію.

У рецензіях Я. Ендзелінса, написаних і до Другої світової війни, і в післявоєнні роки, особливо виразно виявляються його мовні погляди. Пишучи про переклади текстів, він пропонував якомога більше зважати на оригінал, але водночас не кривдити власну мову (Endzelīns I: 656). На його думку, слід проникатися духом і життєвою силою мови. Натхнення для творення нової словоформи Я. Ендзелінс черпав у письменників.

Валентина Скуїня (Valentīna Skujiņa) наголосила, що Я. Ендзелінс дотримувався думки, ніби мова — це живий організм, який змінюється й розвивається разом із суспільством. Тому часто те, що вважають правильним в один період, згодом може виявитися непридатним (Skujiņa 1972: 27–28).

⁴ Переклад: Як правильно називати «лису ділянку голови» (Die Glatze, плешь)? Відп.: У тексті Гліка знаходимо слово «pleikīs», але воно, оскільки містить звук ķ, не є латиським. Слід запровадити нове слово «pleicē», яке відповідало б лит. «pleikė» (З засідання мовознавчої секції, що відбулося 7 грудня 1933 р. під головуванням Я. Ендзелінса). Чи правильне слово «esamība» (das Sein)? Відп.: це значення краще передавати словами «esme» (як лит. esmė) і «ira». Значення обох слів слід розмежувати (З засідання мовознавчої секції, що відбулося 21 грудня 1933 р. під головуванням Я. Ендзелінса). Замість слова «atelje», яке не має властивого латиській мові закінчення, краще було б уживати слово «dirbikla» (пор. лит. dirbyklà) і відоме в Приекуле дієслово «piedirbt» = pritaisyti) (З засідання мовознавчої секції, що відбулося 27 вересня 1934 р. під головуванням Я. Ендзелінса).

176 Solvita Labanauskienė | Janio Endzelyno terminologinės įžvalgos

ПРИНЦИПИ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ

Практичну мовну діяльність Я. Ендзелінс розпочав на зламі XIX і XX століть, тобто в час, коли переважали ненормовані слова, створені окремими латиськими авторами. У той період, як зазначає латвійська термінологиня В. Скуїня, у Латвії ще не було розроблено принципів творення термінів (Skujiņa 1972: 17).

В. Скуїня писала про заслуги видатного латвійського мовознавця перед термінологією. За її словами, Я. Ендзелінс не опублікував окремого дослідження, присвяченого проблемам термінології, однак його погляди на питання цієї галузі можна скласти, прочитавши книжку Dažādas valodas kļūdas (Різні мовні помилки) (1-ше вид. 1928 р., 4-те вид. 1932 р.), а також окремі статті з книжок, які він редагував (П. Озоліня Valodas prakses jautājumi (Питання мовної практики) (1935) і В. Рюке Valodas un rakstības jautājumi (Питання мови та правопису) (1940)) (Skujiņa 1972: 23).

Я. Ендзелінс писав статті з питань термінології, які друкувалися в періодичних виданнях, наприклад, Dzīntenes Vēstnesis (Вісник Батьківщини), Latvijas Sargs (Латвійський вартовий), Latvijas, Latviju Mēnešraksts (Латвійський місячник), Skolotāju Avīze (Учительська газета) та ін. Своєю термінологічною діяльністю він долучився до впорядкування латиської термінології.

На початку 1919 р. у Петербурзі було створено першу комісію з латиської термінології — Latviju terminu komisija (Латвійська термінологічна комісія). Улітку того ж року за пропозицією Міністерства освіти термінологічну комісію заснували й у Ризі; її поділили на секції, які впорядковували терміни різних галузей. Вона діяла до Другої світової війни. Термінологічній комісії підпорядковувалася спеціальна мовознавча комісія, до складу якої входило 7 членів: Я. Ендзелінс (долучився до роботи у 1920 р.), Ернест Блесе (Ernests Blese), Паулс Дале (Pauls Dāle), Віліс Плуд(у)оніс (Vilis Plūd(o)nis), Лінардс Лайценс (Linards Laicens) та ін. — завданням цієї комісії було перевіряти мовний аспект роботи, виконаної секціями (Skujiņa 2002: 16). Я. Ендзелінса призначили консультантом. У 1922 р. комісія видала Zinātniskās terminoloģijas vārdnīca (Словник термінології), у якому терміни подано російською, німецькою та латиською мовами. Тут опубліковано терміни більш ніж десяти галузей: мовознавства, філософії, права, фінансів, мистецтва, хімії, математики та ін. У Словнику термінології подано терміни латиського походження (народні терміни, новотвори) та іншомовні слова. Водночас словник не позбавлений і пуризму: у словнику 1922 р. поряд з інтернаціональними словами пропонували штучно створені незрозумілі терміни (Grabis 2006: 224), наприклад: inerce – kutrība, klients –

Terminologija | 2012 | 19

177

п’єна̄кснієкс, коефіцієнт – рейзуліс, коридор – старпежа, сигналізація – зіндошана, температура – сільткяпе, теза – дєтс тощо. Як бачимо, Комісія латвійської термінології намагалася усунути більшість міжнародних слів (їх Я. Ендзелінс також називав модними запозиченнями), замінюючи їх неологізмами. У пресі публікувалися опитування — таким чином до творення термінології було залучено й громадськість.

Після появи Термінологічного словника ЗМІ почали гостро його критикувати. Я. Ендзелінс публічно оприлюднив три листи, адресовані одному з критиків — доктору медичних наук Герману Будулісу, який назвав словник «вкрай поверхневим» у питаннях термінології (докладніше див. Endzelīns III₂: 127–133). Латвійський мовознавець написав сувору відповідь, у якій заперечив безпідставну й абсурдну критику. У листах-відповідях він навів не лише мотиви вибору термінів, розкритикованих Г. Будулісом, а й визначив принципи творення термінів. Трислівні терміни Я. Ендзелінс вважав уже не термінами, а визначеннями, наприклад, elpas rīkles vāks (надгортанник). На його думку, важливо спершу зібрати всі слова, уживані в народі, і лише після цього можна вдаватися до словотворення (Skujiņa 1972: 22). На думку вченого, надзвичайно важливою є співпраця фахівців і мовознавців.

У третьому й четвертому десятиліттях XX століття в Латвії досить інтенсивно працювали над творенням термінів, однак це робилося безсистемно, без узгодження й координації термінології різних галузей (Skujiņa 2002: 18). Я. Ендзелінс шкодував, що, створюючи терміни, литовці й латиші не узгоджували роботу між собою, адже так можна було утворити чимало спільних для обох народів термінів (Endzelīns III₂: 373). На його думку, з часом термінологію потрібно постійно виправляти, оновлювати й доповнювати.

Латвійський мовознавець редагував не один словник, зокрема й кілька термінологічних. У 1939 році вийшов двомовний термінологічний словник Vāciski-latviska elektrotechniska vārdnīca⁵ (Latvijas Elektrotechniskās biedrības terminoloģijas komisijas sakopojums. [Red. J. Endzelīns]. Rīgā, 1939) (Німецько-латиський словник з електротехніки), терміни якого переглянув Я. Ендзелінс. Це був перший словник з електротехніки, у якому поряд із німецькими термінами наведено й латиські (близько 5000 термінів). За словами

⁵ латв. «електротехнічний словник». На думку Я. Ендзелінса, відповідно до традицій латиської мови правильною назвою було б elektrotehnika vārdnīca (словник з електротехніки), оскільки форма родового відмінка виражає належність, а похідне із суфіксом –inis позначає видові відношення та характер. Саме в таких випадках у російській і німецькій мовах уживається прикметник (Skujiņa 1999: 104–105).

178

Solvita Labanauskienė | Janio Endzelyno terminologinės įžvalgos

За спостереженням В. Скуїні, словник 1939 року засвідчив, що діяльність латиської інтелігенції того часу дала добрі результати — більшість термінів уживається й у сучасній мові. Це передусім короткі й зручні терміни — похідні з закінченням –e, а по-друге, складені терміни. Варто зазначити, що частину латиських термінів утворено за зразком німецької мови (Skujiņa 1999: 101).

Варто згадати кілька словників, відредагованих Я. Ендзелінсом, у яких він перевіряв не лише коректуру, а й виправляв терміни, номенклатурні назви та визначення (Bibliografija 1958: 11):

Latviešu pareizrakstības vārdnīca (Latvijų rašybos žodynas). Sakārt. Ed. Ozoliņš. Red. J. Endzelīns, Rīga, 1924.

Svešvārdu vārdnīca (Svetimžodžių žodynas). Sakārt. Ed. Ozoliņš. Red. J. Endzelīns, Rīga, 1926.

Tautsaimniecības vārdnīca (Tautos ūkio žodynas). 1.–4. [Nenobeigta]. Galv. redaktors: E. Dunsdorfs. Redaktori: A. Aizsilnieks, K. Bērziņš, L. Šulcs. Valodas redaktori: J. Endzelīns, E. Hauzenberga-Šturma. Krievu valodas redakt ser N. Sinais ka-Lapa. Rīga, 1943–1944.

Auziņš A., Kleinbergs F. un Plostnieks F. Vāciski-latviski grāmatrūpniecības termini (Vokiečių–latvių kalbų knygų pramonės terminai). Red. A. Augstkalns. [Korektūrā grāmatu skatīja prof. J. Endzelīns un deva dažus priekšlikumus un aizrādījumus]. Rīga, 1940.

Latviešu, vācu un krievu grāmatrūpniecības vārdnīca (Latvių, vokiečių ir rusų kalbų knygų pramonės žodynas). Sakārt. A. Auziņš, (Vārdnīcas nomenklatūru redigējis prof. J. Endzelīns), Rīga, 1942.

З цих словників можна судити про мовні погляди латвійського вченого, а також про критерії творення термінів. Більшість наведених у них термінологічних моделей продуктивні й сьогодні.

Величезну роботу Я. Ендзелінс виконав разом із К. Мюленбахом, укладаючи один із найбільших латиських словників Latviešu valodas vārdnīca (1923–1932) (Словник латиської мови). У словнику багато діалектизмів, що дають змогу використовувати й поповнювати сучасну термінологію (див. Skujiņa 1972: 30). Цей словник важливий іще й тим, що в ньому можна знайти чимало етимологічного матеріалу, корисного для литовської мови.

Працюючи над практичною термінологією, Я. Ендзелінс звертав увагу на словотвір. Він наголошував на однозначності словотвірних засобів (Skujiņa 1972: 24), тобто на необхідності враховувати семантичну роль (функцію) кожної частини слова. Утворюючи похідні з абстрактним значенням, Я. Ендзелінс вважав найпродуктивнішим суфікс –ība (для позначення інтенсивніших або стійкіших властивостей), наприклад: agrīnība «ранність», didžība «колючість», nodarbinātība «забезпечення роботою; зайнятість», notu-

Terminologija | 2012 | 19

179

межа «сталість» тощо. Для позначення ознаки або стану він використовував похідні з суфіксом –ums. Похідні цього типу мають конкретніше значення; їх уживають, щоб назвати окремий випадок або тимчасовий стан, наприклад: nopietnums «серйозність», patiesums «правильність» тощо.

Я. Ендзелінс пропонував утворювати нові терміни із закінченням –e: такі похідні мають коротшу форму й узагальненіше значення, тобто можуть називати і процес діяльності, і результат (Saule-Sleine 1972: 11), наприклад: aizdedze «запалення», bīde «зсув», slīde «ковзання» тощо.

Латвійський мовознавець закликав не оминати й складних слів, якими зручно користуватися, оскільки вони дають змогу одним словом виразити складні поняття (що відповідає вимозі стислості термінів) (Skujiņa 1972: 11), наприклад: darbietilpība «трудомісткість», sausumizturība «посухостійкість», ziemcietība «зимостійкість» тощо.

Я. Ендзелінс увів до латвійської термінології багато нових слів, без яких не обходиться й сучасна термінологія. Чимало запропонованих ним термінів, особливо утворених за допомогою суфіксів і закінчень, а також складних слів, закріпилися в сучасній латвійській мові, наприклад: aptumsums «затемнення», attieksme «відношення», dārzeņi «овочі», dotumi «дані», dzinējrats «маховик», izvirdums «виверження; спалах», laimest­s «виграш», prievārds «прийменник», pārstāvis «представник», vide «середовище», ziede «мастило» тощо.

Я. Ендзелінс приділяв особливу увагу аналогії. Утворюючи нові слова, він застосовував моделі подібних слів, уже наявних у латвійській мові (Porīte 1973: 71–72). Латвійський мовознавець не відкидав словотворення за зразками інших мов.

Засобами збагачення мови, за словами Я. Ендзелінса, є запозичення слів із діалектів, а також із литовської чи прусської мов або творення власних слів. На лексиці рідної мови як найважливішому джерелі термінології наголошував і творець теорії литовської термінології Стасіс Шалкаускіс (докладніше див. Šalkauskis 1991: 24–60).

Після Другої світової війни, у 1946 р., було створено підпорядковану Академії наук Латвії (тоді ще РСР) Комісію з термінології (спочатку її назвали Latviešu valodas terminoloģijas un pareizrakstības komisija (Latvju kalbos terminologijos ir rašybos komisija), згодом назву скоротили й перейменували на Latviešu valodas terminoloģijas komisija (Latvju kalbos terminologijos komisija) (Skujiņa 2007: 5)). Я. Ендзелінс став науковим керівником мовного відділу Інституту мови та літератури. Поряд із фундаментальними дослідженнями латвійської мови Я. Ендзелінс знаходив час і на актуальні питання мовної практики та термінології. Тодішня Латвійська РСР

180

Solvita Labanauskienė | Janio Endzelyno terminologinės įžvalgos

Академія наук почала видавати газету Zinātņu akadēmijas vēstis (Mokslų akademijos žinios), а окремим додатком — бюлетені Комісії з термінології (за 30 років вийшло 42 термінологічні бюлетені). У них публікували латвійські терміни з різних галузей, розглянуті й затверджені комісією, а також відповідники російськомовних термінів. Отже, з 1946 до 1955 р. Я. Ендзелінс працював у Комісії з термінології латвійської мови Академії наук, писав відгуки про терміни з галузей науки, мистецтва й техніки, уточнював їх і створював нові слова. Він надавав цінні консультації з питань термінотворення багатьом фахівцям (Skujiņa 1972: 30).

З 1946 р., після заснування Інституту мови та літератури Академії наук Латвії, Я. Ендзелінс очолював мовний відділ, а згодом і до самої смерті — сектор словників.

ВИСНОВКИ

Я. Ендзелін — не лише один із найвидатніших латишистів, а й балтистів. Він є одним із основних укладачів принципів унормування латиської мови. Суть принципів Я. Ендзеліна — суворо дотримуватися фактів історії мови, порівнювати з спорідненими мовами, відбирати найдоречніше й найцінніше, дбати про чистоту мови, граматичну правильність і милозвучність, а також зважати на значення слів.

Своїми теоретичними й практичними працями вчений долучився до творення латиської термінології. Його теоретичні погляди на розв’язання проблем термінології виявляються в книжці з питань мовної практики Різні мовні помилки, у статтях, опублікованих у різних латиських газетах і журналах, а також у редагованих словниках термінів, іншомовних слів і правопису та книжках. Цінний матеріал для литовської термінології можна знайти у підготовленому Я. Ендзеліним і К. Міленбахом Словнику латиської мови.

Великого значення вчений надавав народній мові, вважаючи її одним з основних джерел термінології. Він пропонував творити неологізми лише тоді, коли в народному вжитку не знаходилося відповідного слова. У латиській мові найпродуктивнішими суфіксами він вважав -ība та -ums, пропонував утворювати нові терміни із закінченням –e й не уникати складних слів (критерій стислості).

Латиський мовознавець не визнавав довгих термінів описового характеру — трислівні терміни він вважав визначеннями. Він особливо наголошував на співпраці мовознавців із фахівцями різних галузей.

Завдяки Я. Ендзеліну латиська термінологія розвивалася, поповнювалася й упорядковувалася, а чимало створених ним термінів уживаються й досі.

Terminologija | 2012 | 19

181

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Ādamsons E. 1999: Latvju milzis. – Jānis Endzelīns atmiņās, pārdomās, vēstulēs, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 5–7.

Bibliografija 1958: Akadēmiķis J. Endzelīns. Bibliografija. Sastādītāji: Kārlis Egle un Jānis Paeglis, Rīga: Latvijas PSR zinātņu akadēmijas izdevniecība.

Bitīte-Mūre M. 1999: Vārds – tas ir svētums, gadsimtu pienests. – Jānis Endzelīns atmiņās, pārdomās, vēstulēs, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 24–27.

Celmiņa I. 1999: Liela koka paēnā.– Jānis Endzelīns atmiņās, pārdomās, vēstulēs, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 33–39.

EL 1972: Encyclopedia Lituanica 2, Boston, Massachusetts.

Endzelīns J. I: Darbu izlase 1, 1971, Rīga: Zinātne.

Endzelīns J. III-2: Darbu izlase 3. 2. daļa, 1980, Rīga: Zinātne.

Endzelīns J. 2001: Profesora J. Endzelīna atbildes. Rīgas Latviešu biedrības valodniecības nodaļas sēžu protokoli 1933–1942, Losandželosā, ASV: Ramave.

Grabis R. 2006: Par latviešu terminoloģijas attīstību un izstrādi. – Darbu izlase, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 221–229.

Keinys St. 2005: Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Kniūkšta P. 2001: Kalbos vartosena ir tvarkyba, Vilnius: LKI leidykla.

Nītiņa D. 1972: Vispārīgās valodniecības jautājumi akadēmiķa Jāņa Endzelīna darbos. – Veltījums akadēmiķim Jānim Endzelīnam 1873–1973, Rīga: Zinātne, 11–24.

Porīte T. 1973: J. Endzelīna šaļvenie literāro normu avoti un normēšanas kritēriji latviešu valodas praksē. – Latvijas Zinātņu akadēmijas vēstis 2 (307), Rīga, 68–75.

Sabaliauskas A. 1962: Janis Endzelīnas. – Literatūra ir kalba 6, Vilnius, 302–328.

Sabaliauskas A. 1959: Akadēmiķa Jāņa Endzelīna nopelni lituānistikā. – Rakstu krājums. Veltījums akadēmiķim profesoram Dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darba gadu atcerei, Rīga: Latvijas PSR Zinātņu Izdevniecība, 23–27.

Sabaliauskas A. 1982: Janis Endzelīnas. – Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija 1940–1980, Vilnius: Mokslas, 107–114.

Saule-Sleine M. 1972: Par akadēmiķa J. Endzelīna darbu latviešu valodas kultūras laukā. – Latviešu valodas kultūras jautājumi 8, 7–16.

Skujiņa V. 1972: J. Endzelīna devums latviešu valodas zinātniskā terminoloģijas attīstībā. – Latviešu valodas kultūras jautājumi 8, Rīga, 17–33.

Skujiņa V. 1999: Terminu modeļi J. Endzelīna caurlūkotajā elektrotehnikas vārdnīcā. – Linguistica Lettica 4, Rīga, 100–109.

Skujiņa V. 2002: Latviešu terminoloģijas izstrādes principi, Rīga: LVI.

Skujiņa 2007: Latvijas Zinātņu akadēmijas terminoloģijas komisija sešos gadu desmitos. – Latvijas Zinātņu akadēmijas vēstis, 61. sējums, 3. numurs, Rīga, 4–13.

Šalkauskis S. 1991: Raštai 2, Vilnius: Mintis.

Vosylvtė B. 1956: K. Būga žodynininkas. – Literatūra ir kalba 1, Vilnius, 84–113.

Ziriņą I. 2012: Valodnieks no Kauguriem. Prieiga per internetą: http://valmiera.zurbu.net/id:1221/feed. Žiūrėta: 2012-10-03.

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ЯНІСА ЕНДЗЕЛІНСА

У цій статті коротко представлено дослідницьку діяльність і мовознавчі погляди фахівця з індоєвропейських мов і найвідомішого латвійського мовознавця XX^th століття Яніса Ендзелінса. Особливу увагу приділено його термінологічним поглядам.

Протягом шістдесяти років інтенсивної дослідницької діяльності він опублікував понад 300 праць латиською, російською, німецькою, литовською, італійською, французькою та польською мовами. Ендзелінс разом з іншим видатним латвійським мовознавцем Карлісом Міленбахсом розробив і сформулював основні принципи унормування латиської мови. Ці принципи ґрунтуються

182

Solvita Labanauskienė | Jāņa Endzelīno terminologinės įžvalgos

на дотриманні історичних фактів мови, зіставленні з близькоспорідненими мовами, доборі найдоречніших і найцінніших елементів, збереженні чистоти, граматичної правильності та звучності мови, а також повазі до значень слів.

Теоретичні та практичні праці Ендзелінса сприяли розвитку латиської термінології. Його теоретичні погляди на проблеми термінології відображено як у його статтях, так і в словниках термінів і редагованих ним книжках. Після заснування в Ризі 1919 року Термінологічної комісії Ендзелінс узявся до термінологічної роботи. Багато років він брав участь у засіданнях, де обговорювали питання творення термінів і їх уживання в різних галузях, а також консультував фахівців із різних галузей. Ендзелінс редагував також словники термінів, словники запозичених слів і орфографічні словники.

Ендзелінс вважав власні мовні ресурси основою розвитку термінології. Він приділяв значну увагу словотворенню, а особливо — семантичній ролі частин слова. Суфікси –ība і –ums у латиській мові він вважав найпродуктивнішими. Ендзелінс заохочував творення нових термінів із закінченням –e і радив не уникати словоскладання.

Завдяки Ендзелінсу латиську термінологію було розвинено, розширено й упорядковано, а багато створених ним термінів уживають і сьогодні.

Отримано 2012-11-09

Solvita Labanauskiene

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

Електронна пошта: [email protected]

Terminologija | 2012 | 19

183