ВІТАС ЛАБУТІС

Вільнюський університет

ЙОНАС ЯБЛОНСКІС І ЗАБОРОНА ЛИТОВСЬКОГО ДРУКУ

У другій половині XIX ст. литовська мова й литовськість потерпали між молотом і ковадлом — між жорстокою русифікацією та повільною, але давно розпочатою полонізацією — ополяченням і полонізацією. Русифікація особливо боляче вдарила після запровадження заборони литовського друку латинськими літерами (1864–1865 рр.). Найгостріше це переживала зріла литовська інтелігенція, але більшість литовського народу так чи інакше чинила опір гнобленню.

Йонасу Яблонскісу також дісталося від ударів молота царського гноблення, адже він був і громадським діячем. У своїх спогадах це відзначав і Антанас Сметона: «Часто кажуть, що Й. Яблонскіс був лише мовознавцем, що його не цікавили ні політика, ні суспільне життя. Це неправда. Його цікавило все, що стосувалося долі литовців, а найбільше, звичайно, їхня мова та писемність». (Smetona 1930: 43).

Ще докладніше громадську діяльність Йонаса Яблонскіса охарактеризував видавець його творів Юозас Балчіконіс. У короткому нарисі життя Й. Яблонскіса він писав: «Обдарований великим і ясним розумом, він міг далеко вийти за межі науки про литовську мову й уславитися в загальному мовознавстві, якби йому не стала на заваді інша риса його вдачі — непереборне прагнення служити своїй країні, бажання, щоб здобуті ним наукові результати були засвоєні широкою громадськістю. [...] Його однаково цікавило все життя литовців: він радів здобуткам своїх співвітчизників, глибоко співчував їхнім бідам, сам усюди, де міг, долучався працею й статками. [...] Де й коли батьківщина не кликала своїх дітей, він першим чув її голос і першим поспішав їй служити». (Balčikonis 1932: XI).

Остаточно Й. Яблонскіс вирішив присвятити своє життя праці на благо литовськості й насамперед дбати про литовську мову, коли 1881 р., закінчивши Ма-

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

19

рямпольську гімназію¹, почав навчатися в Московському університеті². Цю рішучість підтримали кілька обставин: 1) активна діяльність гуртка литовських студентів у Москві, що діяв уже раніше й відмежовував себе від поляків; 2) лекції викладачів, які наголошували на важливості науки про литовську мову для вивчення інших мов, — Ф. Корша (грецької, а згодом і латинської мов), Ф. Фортунатова (порівняльне мовознавство³, особливо його курс литовської мови; пор. Piročkinas 1977: 32), В. Міллера (історія Сходу); 3) нелегальна Аушра⁴, що вийшла 1883 р. у Пруссії, дісталася до Москви, де на неї вже чекали. Слід згадати й селянське походження Й. Яблонскіса із прикордонної частини Завунемуння, найменш зачепленої полонізацією, а також іскри литовськості, що запали йому в пам’ять ще в гімназійні роки під час зустрічей із Петрасом Кряучюнасом і Йонасом Басанавічюсом.

Розпочату 1864 р. заборону литовського друку⁵ прикривали бажанням відвернути литовців від поляків, однак царських чиновників найбільше турбувало асимілювати литовський народ, відновити нібито колись єдину російську державу, у якій розмовляли й писали російською⁶. Уся програма русифікації литовців складалася з

¹ Маріямпольську гімназію Й. Яблонскіс закінчив із золотою медаллю, здобувши непогані знання з класичних мов і не випустивши з поля зору хоч і досить слабко викладений курс литовської мови, що дав йому змогу отримати стипендію Московського університету.

² У другій половині XIX ст. у Московському університеті навчалася чимала група майбутніх видатних діячів литовського суспільства й науки — Й. Басанавічюс, А. Ботирюс, К. Ґрінюс, Й. Яблонскіс, П. Машотас, С. Матуляйтіс, В. Пєтаріс та ін.

³ Прихильність Ф. Фортунатова й В. Міллера до Й. Яблонскіса, ймовірно, посилювалася й тим, що приблизно десятьма роками раніше вони відвідали та описали людвінавське говіркове мовлення, дуже близьке до говірки Яблонскіса (див. MUI, 1872, Nr. 1–4). Схоже, Ф. Фортунатов заохотив Й. Яблонскіса цікавитися фольклором і живою мовою. Яблонскіс не переривав зв’язків із Фортунатовим і після закінчення університету — понад 20 років. Й. Яблонскіс одразу почав надсилати до Аушри кореспонденції з Москви та про життя людей у рідному краї (див. Palionis 1957).

⁴ Тут не робиться навіть спроби охопити численну літературу про заборону друку — згадаємо лише кількох авторів: Ruseckas 1929; Merkys 1978, 1994; Vėbra 1992; Tyla 2004; Staliūnas (sud.) 2004 та ін.

⁵ Заборона друку була одним із репресивних заходів, до яких російська влада вдалася проти литовського народу після повстання 1863 р. Його придушенням керував граф М. Муравйов, який уже прославився боротьбою з учасниками повстання 1830–1831 рр.; він відвідав царя, пропонуючи закрити Вільнюський університет і викладати все в школах західних губерній російською мовою (Ivinskij, Masionienė ir kt. (sud.) 1998: 212). Край, звідки походив Й. Яблонскіс, — Августовська (Сувалкська) губернія, що входила до так званого Королівства Польського, — безпосередньо не підпорядковувався М. Муравйову, який став віленським генерал-губернатором і видав перші розпорядження про заборону литовського друку литовськими літерами. Однак М. Муравйов домігся, щоб його розпорядження про заборону друку діяли й тут. До речі, Й. Яблонскіс не згадує інших ініціаторів і виконавців заборони друку, лише «покійного графа Муравйова». А їх було чимало: К. Кауфман, І. Корнілов, В. Кулін, С. Мікуцький, Н. Мілю́тін та ін. (див. Merkys 1978).

6

20

KALBOS KULTŪRA | 83

обмеження литовської мови в офіційному житті, заборона навчання литовською мовою у школах, заборона литовського друку латинським і готичним шрифтами та запровадження замість них російської графіки, переслідування Католицької церкви й заохочення православ’я, заборона литовцям-католикам працювати вчителями та службовцями адміністрації, а натомість наймання російських переселенців (пор. Tyla 2004: 8). Головними об’єктами заборони литовського друку латинською графікою були букварі й шкільні підручники, молитовники, календарі, інша література для широкої публіки та періодичні видання. Згодом обмежені винятки почали застосовувати лише до наукових праць.

Ще зі студентських років Й. Яблонскіс долучився до боротьби з ідейними засадами заборони друку, активно брав участь у виданні забороненої преси, переховував і поширював її, допомагав книгоношам, час від часу писав у ліберальні російські газети й журнали, а також порушував ширші питання литовства. Ця боротьба пронизала тридцять років його педагогічної та наукової діяльності. Водночас розпорядження царської влади й репресії чиновників постійно ускладнювали життя самого Й. Яблонскіса.

Упродовж усього часу Й. Яблонскіс не втрачав з поля зору вплив полонізації на литовську мову та саме литовство. Будучи студентом третього курсу, 1884 року він подав до російської легальної преси п’ять великих статей, напрям яких засвідчують і самі назви: «Литва та її абетка», «Дещо про Литву», «Сила литовського духовенства», «Голос литовця (Ще про абетку)», «З приводу статті П. Мурашки „Цілковите відокремлення прусських литовців від поляків“⁷. Тут розглянуто переважно дві теми: невдалі спроби застосувати кирилицю для литовських писемних текстів і подальше поширення полонізації, до якого доклалася й чимала частина католицьких священників.

У першій статті, полемізуючи з якимось паном П. Б., який намагався довести, що кирилицю здавна використовували в литовських текстах і вона цілком їм підходить, Й. Яблонскіс відкидає всі уявні аргументи пана П. Б., нагадує, що литовці не терплять книжок, надрукованих російськими літерами, і навіть спалюють їх, та влучно формулює головні причини, чому ці книжки литовцям не підходять: 1) латинська абетка вживається в литовській писемності вже понад триста років і вросла в тіло й кров литовського народу; 2) литовський народ, переважно хліборобський, досить консервативний і неохоче відмовляється від давніх форм; 3) нову абетку засудили впливові місцеві

⁷Перші чотири статті опубліковано в газеті Современные известия, а п’яту — у журналі Русь. (Використано визначення авторства цих статей і переклади А. Пірочкіна, подані в укладеній ним збірці; див. Piročkinas 1991: 12–54).

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

21

священники; 4) литуаністи всього світу використовують латинську абетку, друкуючи литовські тексти; 5) сам факт, що наказано друкувати російською, діє цілком протилежним чином (Piročkinas, sud., 1991: 15).

Панові П. Б., який стверджує, що усі звуки литовської мови можна позначити російськими літерами, Й. Яблонскіс пропонує поглянути хоча б на видані Ф. Фортунатовим і В. Мілером литовські народні пісні, де серед російських літер знайдуться саме латинські, а також нові, щойно вигадані літери й знаки, що не мають відповідників у російській абетці. У легальній газеті, що видавалася в Росії, Й. Яблонскіс кілька разів цитує Аушру, що приходила з Пруссії, і зрештою прямо каже: «Російські плани в Литві зазнали краху...»⁸

Закінчивши 1885 року Московський університет, Й. Яблонскіс чотири з половиною роки безуспішно шукав учительське місце у Вільнюській, Варшавській та інших навчальних округах. Особливо його приваблювала Маріямпольська гімназія, де працювали кілька знайомих учителів, а посаду інспектора обіймав місцевий уродженець Андрюс Ботирюс. На жаль, той після конфлікту зі слов’янофільським директором через литовство вже з 1 серпня того самого року був переведений до Каліша (див. Cirkuliar 1885: 253). Й. Яблонскіс певний час мусив перебиватися випадковими заробітками.

Завдяки протекції 1889 року Й. Яблонскісові нарешті вдалося отримати місце вчителя латинської та грецької мов у Мітаві. Там жило й навчалося чимало литовців. Дім Яблонскісів став справжнім осередком литовських учнів і інтелігенції, до діяльності якого залучалася вся родина (Piročkinas 1977: 73–75; Lukėnaitė-Griciuvienė 2009: 25).

У Мітаві Й. Яблонскіс різними способами й у різних формах працював над пробудженням литовської національної свідомості: допоміг заснувати таємне товариство «Кудикіо», співпрацював із «Літературним товариством», заснованим В. Кудіркою, допомагав організовувати з’їзди варпінінкай; сюди навідувався і книгоноша Юргіс Бєлініс (див. Avižonis 1921: 532). Особливо плідно він співпрацював у цей період із редагованим В. Кудіркою виданням Варпас, підписуючись різними псевдонімами. За підрахунками А. Пірочкіна, у 1890–1894 роках Й. Яблонскіс опублікував у Варпасі понад 24 статті (Piročkinas 1977: 78). У них ішлося про литовські школи й букварі, тематику книжечок для хліборобів тощо. Варпінінкай

⁸ Через десяток із лишком років після запровадження заборони литовського друку деякі розсудливіші російські чиновники також почали порушувати питання про її безнадійність і головні причини невдачі: 1896 року — варшавський генерал-губернатор А. Імеретинський, каунаський губернатор С. Суходольський, пізніше також віленський генерал-губернатор П. Святополк-Мирський, а зрештою, під впливом зібраних відомостей, і міністр внутрішніх справ (який, до речі, розглянув увесь перебіг заборони литовського друку) В. Плеве (1904). Звісно, були й затяті адміністратори, які захищали заборону литовського друку (Tyla 2004: 5, 9).

22

KALBOS KULTŪRA | 83

вже усвідомив, що в боротьбі із забороною друку та полонізацією потрібно дбати й про майбутнє литовської мови, тож друкував і праці Й. Яблонскіса, які закладали підвалини літературної мови, навіть таку велику суто мовознавчу працю, як Medega sintaksiui.

Широко дивлячись на справи литовства, Й. Яблонскіс брав участь і в дискусіях з історії Литви. Досить згадати дві статті з цієї царини, опубліковані у Varpe (див. Jablonskio raštai 1932: 13–22, 23–24). У першій наголошується, наскільки знизився науковий рівень археологічного конгресу Росії, організованого у Вільнюсі, через вимогу литовських і польських учених виголошувати доповіді лише російською мовою (багато археологів із цих країн узагалі не брали участі в конгресі). Нагадуючи про доповідь А. Беззенбергера, виголошену німецькою мовою, Й. Яблонскіс висловлює й досі актуальну думку: «Як приємно, вийшовши з бридких політичних кубел, на власні очі побачити, що справжня наука завжди залишається наукою». (Jablonskio raštai 1932: 17).

З Мітави Й. Яблонскіс написав кілька листів російським ученим — редакторові журналу Живая старина В. Ламанському, проф. Ф. Фортунатову, А. Шахматову та ін. (Piročkinas, sud., 1985: 205–206). Й. Яблонскіс згадує, що зібрав близько 1000 литовських народних пісень і близько 100 казок (доля зібраного фольклору невідома). В іншому листі до Ламанського він нагадує, що 12–15 років тому професори Московського університету Ф. Корш, Ф. Фортунатов і В. Міллер намагалися створити товариство литовських філологів, яке планувало друкувати свої праці латинськими літерами. На жаль, товариство не отримало дозволу на діяльність, оскільки нібито могло пробуджувати литовську самосвідомість. У 1896 р. Й. Яблонскіс подав до Етнографічного відділу пропозицію заснувати литовське й латиське товариство, подібне до товариства литовських філологів, діяльність якого свого часу заборонили в Москві.

Й. Яблонскіс дуже суворо розкритикував книжку П. Брянцева, який вважав себе письменником, істориком і публіцистом, Очерк древней Литвы и западной России (видану у Вільнюсі 1891 р.)⁹, де стверджувалося, що більшість литовців уже з XIII ст. чудово розмовляла російською, перейняла російські звичаї та православну віру. Нарис П. Брянцева мав замінити підручник з історії Росії, пристосований до Литви, і намагався довести спільність литовського та російського народів—

⁹ Уривки з нарису Павела Брянцева (його звали не Димитрієм) можна знайти в хрестоматії, виданій кілька десятиліть тому (див. Ivinskį), Masionienė ir kt. 1998: 242–243). П. Брянцев, схоже, претендував на перемогу в конкурсі, давно оголошеному М. Муравйовим, — написати спеціальний підручник з історії Росії для Північно-Західного краю. Хоча обіцяли солідну премію в 1000 рублів, конкурс, який кілька десятиліть розглядали в Московському університеті, нікого не зацікавив (див. MUI 1872).

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

23

…ність від найдавніших часів, що дуже турбувало царську владу. Різнобічна діяльність Й. Яблонскіса, особливо його вплив на молодь, привернула увагу російських жандармів, і його вислали подалі від Литви — до Таллінна (Ревеля).

У Таллінні Й. Яблонскісю довелося безпосередньо зазнати репресій російських чиновників, які переслідували литовський друк. Їхня ниточка привела до кінця, коли під час обшуків у багатьох місцях у Паланзі, в Л. Вайнейкіса, знайшли чимало адрес, серед них і адресу Й. Яблонскіса. Почали обшукувати всіх литовців, які мали зв’язки з Л. Вайнейкісом. Наприкінці жовтня 1900 р. обшук провели й у квартирі Й. Яблонскіса. Жандарми забрали всі рукописні матеріали та чимало книжок. Почалися допити; помічник начальника Лієпайського жандармського управління А. Вонсяцкіс почав складати справу¹⁰.

Про перебіг справи та висунуті обвинувачення Й. Яблонскіс досить докладно писав російським академікам Ф. Коршу, Ф. Фортунатову, А. Шахматову, редакторові журналу Живая старина В. Ламанському. Від них він сподівався на допомогу. У листах він розповідав, наскільки мізерними були так звані речові докази. Це були чернетки двох листів до В. Кудірки, чернетка статті «Товариство страхування від переслідувань», записник із різними філологічними нотатками. Найстрашнішою виявилася одна чернетка, у якій була непристойна фраза: «Винюхають якусь дрібницю ці собачі голови — і пропав твій спокій»¹¹. Крім того, з’ясувалося, що особою, яка під псевдонімом Обуолайтіс підписувалася у Varpe, був Й. Яблонскіс. Під час допитів і в письмових поясненнях щодо всіх обвинувачень Й. Яблонскіс наполегливо захищався, проте був змушений подати прохання про звільнення з учительської роботи.

Ф. Корш енергійно взявся захищати Й. Яблонскіса; він добре знав А. Шварца, куратора навчального округу, де працював Й. Яблонскіс, однак той, колись викладач латини Корша, тепер вважав Й. Яблонскіса автором і розповсюджувачем нелегальних видань. На жаль, справа дійшла до прокуратури Петербурга, Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції. Тут навіть академіки не змогли допомогти Й. Яблонскісю. З відома царя його та групу інших литовців адміністративно покарали дворічним наглядом поліції та засланням. Місцем заслання Й. Яблонскіс обрав Псков. Хоча й

¹⁰ Кілька років тому той самий А. Вонсяцкіс розгромив у Маріямполе товариство «Сєтінас». Увесь перебіг справи, порушеної проти Й. Яблонскіса, докладно розглянуто в спеціальній статті А. Піроцкіна (Piročkinas 1971: 113–124).

¹¹ З листа до Ф. Фортунатова від 7 грудня 1900 р. (див. Piročkinas, sud., 1985: 105). Цей та інші письмові докази описані також у листі до В. Ламанського від 2 лютого 1901 р.; тут ще підкреслено, що той написаний червоним чорнилом (там само, 222–224). Очевидно, червоне чорнило неабияк налякало жандармів.

24

KALBOS KULTŪRA | 83

Пригнічений, у засланні мовознавець не опустив рук¹². Із Пскова він надіслав до Російської академії наук «Післямову» до першого тому словника А. Юшки (близько 50 с.). Тут, зокрема, згадує, що людей, які надали матеріали для словника, після від’їзду збирача жандарми іноді без церемоній обшукували (Piročkinas, sud., 1991: 143). Крім того, 1903 року Й. Яблонскіс наважився надіслати Varpui жмут своїх спогадів — однак лише про дитинство, навчання, появу Aušros, навернення Кудірки, але нічого про роботу в Мітаві та свою справу. Ці спогади він підписав незвичайним псевдонімом — «Kirvelis Nusmuko» (Jablonskio raštai 1932: 69–73).

Заслання Й. Яблонскіса скоротили й дозволили йому оселитися в Шяуляї, оскільки наближалося скасування заборони на друк. Ще з Пскова в листі до Повіласа Вішінскіса Й. Яблонскіс у російській пресі вбачав такі ознаки¹³.

Наполегливість литовського народу в захисті литовського друку різними способами (чималий внесок у це зробив і Й. Яблонскіс), голоси російських науковців і деяких чиновників про те, що ця заборона не виправдала себе¹⁴, революційний рух, що розпочався по всій Російській імперії, і невдоволення результатом війни з Японією — усе це зрештою вплинуло на російську владу, і 7 травня 1904 року було оприлюднено царський указ про скасування цієї заборони. Про скасування заборони на друк Й. Яблонскіс дізнався в Шяуляї з газет. А царський указ негайно оприлюднили литовською мовою і у Вільнюському костелі св. Миколая. Зворушені люди збирали підписи, щоб подякувати генерал-губернатору Святополк-Мирському чи навіть цареві. Й. Яблонскіс не підтримував таких подяк.

¹² П. Машотас слушно зауважив: «[ч]им болючіше покарання доводилося зазнавати Яблонскіса, тим завзятіше він потім брався до перерваної роботи» (Mašiotas 1930: 46).

¹³ Тим часом у журналі Новое время досвідчений журналіст Сергій Сиромятников, який писав не лише в різних російських, а й в іноземних виданнях, опублікував статтю, де зазначав, що влада нарешті взялася за розв’язання питання литовського шрифту і що якнайшвидше скасування заборони друкувати «литовські та жемайтські книжки литовсько-латинським шрифтом буде тим кориснішим для російської справи» (Piročkinas, sud., 1985: 393).

¹⁴ Питання литовського друку литовсько-латинськими літерами в різних установах Російської імперії розглядали понад 7 років: від 1896-го до початку 1904 року (пор. Tyla 2004: 10). Були й ті, хто захищав заборону на друк, і ті, хто погоджувався частково її змінити — дозволити друкувати латинськими літерами лише букварі, молитовники та календарі, — а також ті, хто вимагав повністю скасувати цю заборону. Цікаво, що противники скасування заборони здебільшого були з Міністерства народної освіти, а прихильники — з Міністерства внутрішніх справ (К. Стролманас, В. Плеве та ін.). Цар створив спеціальний комітет, який постановив скасувати всі попередні рішення й розпорядження російського уряду, що «обмежували литовську та жемайтську писемність у її творах; окрім російських літер, дозволити вживати латинські та інші літери». Цар затвердив рішення цього комітету.

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

25

Він листом запросив Повіласа Вішінскіса негайно приїхати до Шяуляя, а наступного дня вже обіцяв поїхати до Вільнюса подивитися, що роблять вільнюсці.

Найбільшим святом Й. Яблонскіс вважав день, коли у Вільнюсі почала виходити щоденна газета Vilniaus žinios. Легальні литовські газети й календарі, написані доброю, зрозумілою всім мовою, мали сприяти зростанню самосвідомості литовців; крім того, попереду ще чекала важка боротьба за литовські школи та придатні для них підручники. Литва й досі була частиною Російської імперії, цензура друку не зникла, полонізація тривала¹⁵.

Тяжке становище особливо обтяжувало шкільну справу. У Вільнюсі було дозволено викладати литовською мовою у трьох школах, однак влада не виділяла на це коштів. Люди самі жертвували гроші на потреби литовської мови, з яких виплачували й невелику платню Й. Яблонскіса, що взявся за цю роботу. У провінції було ще гірше. У Шяуляї та Паневежисі, як писав Й. Яблонскіс Й. Басановичюсу 1912 року, є лише вчителі польської мови, а литовської там ніхто не навчає.

Йонас Яблонскіс добре усвідомлював важливість повернення литовського друку, але розумів і те, з якими труднощами ще доведеться зіткнутися у зміцненні литовської ідентичності та в питаннях литовської мови. Ми шануємо його як плекальника загальнолітовської мови, творця нашої нормативної граматики, однак маємо цінувати його і як громадського діяча, борця за литовську ідентичність та права литовської мови.

LITERATŪRA

Avižonis P. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvių mokykla, Nr. 12.

Avižonis P. 1930: Žodis kitas apie Joną Jablonskį. – Kalba 1 (2), 48–55.

Balčikonis J. 1932: Trumpas [Jablonskio] gyvenimo aprašymas. – Jablonskio raštai 1, XI–XXX.

Briancev P. D. 1891: П. Д. Брянцев. Очерк древней Литвы и западной России. – Русская литература в Литве: XIV–XX в. в., Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 1998, 241–243.

Cylov N. I. (sud.) 1866: Н. И. Цылов. Сборник распоряжений графа Михаила Николаевича Муравьева. – Русская литература в Литве: XIV–XX в. в., Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 1998, 213–217.

¹⁵ Prieš pat spaudos atgavimą polonizacijos mastais Lietuvoje laiške kun. J. Tumui-Vaižgantui baisėjosi ir Šatrijos Ragana (žr. Žekaitė 1986: 142).

26

KALBOS KULTŪRA | 83

Cirkuliar 1885: Циркуляр по Варшавскому учебному округу, Nr. 9.

Ivinski P., Sideravičius R., Masionienė B., Meržvinskaitė B. 1998: Русская литература в Литве: XIV–XX в. в. Хрестоматия, Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

Jablonskio raštai 1932: Jablonskio raštai 1. Visuomenės straipsniai. Sud. J. Balčikonis, Kaunas.

Litvinskaitė D. 2005: Kirilikos Evangelijų rašyba: Laurynas Ivinskis ir Jonas Kreščinskis. – Archivum Lithuanicum 7, 123–138.

Lukėnaitė-Griciuvienė E. 2009: Konstancijos ir Jono Jablonskių šeima, Vilnius: Lietuvos nacionalinis muziejus.

Mašiotas P. 1930: Šis tas iš Rygiškių Jono sunkaus gyvenimo. – Kalba 1 (2), 44–48.

Merkelis A. 1930: Jonas Jablonskis. – Kalba 1 (2), 7–36.

Merkys V. 1978: Nelegalioji lietuvių spauda kapitalizmo laikotarpiu (ligi 1904 m.), Vilnius: Mokslas.

Merkys V. 1994: Draudžiamosios lietuviškos spaudos kelias 1864–1904 m., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

MUI 1872: Московские университетские известия, Nr. 1–4.

Palionis J. (sud.) 1957: J. Jablonskis. Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Peckus V., Viliūnas V. 2005: Marijampolės mokytojai, Šiauliai: Saulės delta.

Piročkinas A. 1971: J. Jablonskio bylos medžiaga. – Kalbotyra 23 (1), 113–125.

Piročkinas A. 1977: Prie bendrinės kalbos ištakų, Vilnius: Mokslas.

Piročkinas A. 1980: Jonas Jablonskis, Kaunas: Šviesa.

Piročkinas A. (sud.) 1985: Jono Jablonskio laiškai, Vilnius: Mokslas.

Piročkinas A. (sud.) 1991: J. Jablonskis. Straipsniai ir laiškai, Vilnius: Mokslas.

Ruseckas P. 1929: Spaudos draudimo gadynė, Kaunas: Spaudos fondas.

Sabaliauskas A. 1979: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija iki 1940 m., Vilnius: Mokslas.

Smetona A. 1930: Atsiminimų bruožai. – Kalba 1 (2), 37–44.

Staliūnas D. (sud.) 2004: Rai­džių draudimo metai, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas.

Subačius G. 2006: Kazimiero Lelio ir Ipolito Liutostanskio lietuviškos kirilikos modeliai, 1887–1891. – Archivum Lithuanicum 8, 279–316.

Tyla A. 2004: Lietuvių spaudos draudimo panaikinimo byla, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas.

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

27

Vėbra R. 1992: Lietuvių tautinis atgimimas XIX amžiuje, Kaunas: Šviesa.

Zinkevičius Z. 1990: Lietuvių kalbos istorija 4, Vilnius: Mokslas.

Žėkaitė J. 1986: Šatrijos Raganos laiškai, Vilnius: Vaga.

Gauta 2010 10 19

JONAS JABLONSKIS AND THE BAN OF THE LITHUANIAN PRESS

Summary

Jonas Jablonskis is remembered as a cherisher of Standard Lithuanian and creator of our prescriptive grammar yet he also deserves credit as a public figure and fighter for the Lithuanian ideals and rights of the Lithuanian language. His resolution to foster and protect the Lithuanian language meant that he had to oppose the disastrous intents of the Russian administration, particularly as regards the ban of the Lithuanian press, and also the pervasive influence of polonization among the landowners, the clergy and ordinary people. As a student, at the University of Moscow J. Jablonskis joined a circle of patriotically minded Lithuanian students who aspired to awaken the Lithuanian national ideals and after his studies he never gave up this path but rather propagated the Lithuanian identity in his pedagogical and research writing. In the articles published in the liberal Russian press, he tried to prove that the Russian alphabet was inadequate for the transcription of the Lithuanian sounds by this demonstrating both his philological education and good orientation in the socio-political reality of Lithuania. He was also publishing texts in the illegally published Lithuanian press, e. g. the magazine Varpas, contributing to its distribution, keeping contacts with so-called book-smugglers, or illegal distributors of the written Lithuanian word, taking part in secret meetings etc.

More than once J. Jablonskis fell victim to the discriminating tsarist regulations and repressions: after graduation for several years he could not get a teacher’s job in Lithuania, he was constantly persecuted by the police after his family had become the centre of the Lithuanian community in Mintauja, and finally he was transfered to Tallinn (Estonia) to keep him away from Lithuania and sever his ties with the country. In 1900, his home in Tallinn was searched by the police, some “evidence” was found and charges were brought. As a consequence, he had to leave his teaching job while the case was taken up by the prosecutors in St. Petersburg. Despite the attempts of his Russian colleagues and academicians, namely, F. Korsh, F. Fortunatov, A. Shachmatov, V. Lamanski, to stop the proceedings

28

KALBOS KULTŪRA | 83

and acquit Jablonskis, the linguist was sentenced to deportation for two years. Luckily, in 1903 he was granted a permission to move from Pskov in Russia to Šiauliai (Lithuania).

In the aftermath of the persistant and long opposition of Lithuanians, which had been supported by the educated Russian people, and revolutionary movements in the tsarist empire, the ruling Russian administration decided to lift the ban on the Lithuanian press on 7 May 1904. Undoubtedly, the work and fight of J. Jablonskis had also contributed to this. The press became legal yet the Russian censorship remained since Lithuania was still a part of the Russian empire. J. Jablonskis was particularly concerned about the status of Lithuanian in schools and, more generally, in public life. In his endeavours to strengthen the status of the language, he faced two major threats: the reviving polonization and the continued Russian unwillingness to accept the independence of Lithuania.

VITAS LABUTIS

Vilniaus universitetas

Universiteto g. 3, LT-01513 Vilnius

V. LABUTIS. Jonas Jablonskis ir lietuvių spaudos draudimas

29