KALBA

ALDONAS PUPKIS

Інститут литовської мови

АНТАНАС САЛІС І СЛОВНИК¹

ДО 110-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: лексика, лексикографія, унормування, новотвори.

Один із найвидатніших литовських мовознавців XX століття Антанас Саліс (21 липня 1902 року в Рекеті, нині Кретингський район — 31 липня 1972 року у Філадельфії, США) зробив вагомий внесок у багато галузей литовського мовознавства. Насамперед його згадують як одного з найплідніших дослідників синхронної та діахронної литовської діалектології, який підніс усю науку про діалекти на якісно новий рівень. У довоєнні роки Саліс особливо плідно працював у галузі литовської ономастики: організовував збирання назв місцевостей із живого мовлення, досліджував походження топонімів, антропонімів та інших власних назв, визначав їхні нормативні форми, багато зробив для унормування назв населених пунктів і прізвищ Віленського краю, а також разом з іншими укладав словники цієї галузі та різноманітні списки власних назв.

¹ Статтю підготовлено в межах проєкту «Юозас Балчиконіс — лексикограф», що фінансується Радою з питань науки Литви (№ LTI-5-14).

A. PUPKIS. Antanas Salys ir žodynas

9

В оглядових та енциклопедичних статтях, присвячених Антанасу Салісу, наголошують на його внеску й в інші галузі мовознавства та мовної практики: лексикологію й лексикографію, термінологію, фонетику та вимову, загальне мовознавство, культуру мови тощо. Зазначають, що він був ученим із надзвичайно широкими інтересами й великими задумами, який досконало опанував методику дослідницької роботи свого часу та майстерно поєднував у своїх працях вивчення сучасної мови з історичною перспективою. Ця здатність мовознавця обґрунтовувати свої твердження історичними мовними даними робить багато його праць особливо привабливими для читачів. Крім того, читачів не може не приваблювати й надзвичайно своєрідний мовний стиль праць Саліса, який вирізняє його з-поміж майже всіх тогочасних мовознавців як тонкого стиліста.

Про Антанаса Саліса як словникаря можна говорити в кількох аспектах: з одного боку, з погляду лексикології — як про історика окремих слів (дослідника їхнього походження), тлумача й нормувальника значень слів, дослідника ресурсів і перспектив словотворення та майстра творення нових слів. З іншого боку, не можна оминути й лексикографічні праці Саліса: як практик він є одним із багатьох укладачів і редакторів словників та словничків, а як теоретик — одним із творців теоретичних засад великого Словника литовської мови, а також істориком загальної та литовської лексикографії.

Взаємини Антанаса Саліса зі словником — із лексикологією та лексикографією — на різних етапах життя мовознавця були неоднаковими. Імовірно, через обставини, що склалися, та відмінні мовні потреби суспільства він працював то в галузі укладання словників, то в царині тлумачення й унормування слів. Насамперед він долучився до лексикографічної праці Казимераса Буґи.

Як здібного студента, який щойно розпочав навчання у вищій школі Литовського університету, Саліса запросили допомагати Буґі в роботі над започаткованим ним Словником литовської мови — він працював секретарем редакції Словника. Після смерті Буґи йому доручили оглянути й описати архів мовознавця. Так з’явилася стаття «Рукописна спадщина проф. К. Буґи», надрукована у збірнику наукових праць «Народ і слово» (т. III, 1925, с. 564–577; див. Salys 1985: 136–154). Ця публікація стала важливим джерелом не лише для наукової біографії Буґи, а й для історії великого Словника литовської мови.

Згодом через навчання в Литовському університеті та за кордоном зв’язок Саліса з лексикографією на кілька років перервався. Повернувшись із навчання в Німеччині, він мусив присвятити себе педагогічній праці; до того ж на нього чекали цілі неорані поля мовної практики. Почав він із роботи в комісії з правопису, а згодом долучився до організованої діяльності з плекання культури літературної мови, — без статей, дописів і різноманітних виступів Саліса важко уявити зміст тодішнього журналу «Рідна мова» чи діяльність Товариства литовської мови. Він був державним

10

KALBOS KULTŪRA | 85

радник мовної ради з питань мови, член і консультант різних мовних комісій, співробітник багатьох періодичних видань. Серед публікацій останньої сфери можна виокремити «Мовну колонку», опубліковану 1938 року в щоденній газеті Lietuvos aido. У ній із 24 січня до 12 листопада того року (за винятком липня–вересня та половини жовтня) газета щодня (за невеликими винятками) друкувала більші чи менші статті Саліса з актуальних питань мовної практики (див. Salys 1979: 290–366). У значній частині цих статей розглядалися також різні лексикографічні питання. У цих статтях, а також у «Скриньці запитань», надрукованій у Gimtojoje kalboje (див. Salys 1979: 209–289), та в інших публікаціях у періодиці окреслювалися найважливіші засади Саліса щодо унормування й розвитку мови, теоретичні основи та принципи цієї роботи. Тут він постав як палкий прихильник литовізації словника литовської мови, впроваджувач принципів живої мови в усю роботу з мовної практики. Однією з його методологічних засад слід назвати постійну увагу до походження слів, тісний зв’язок між будовою (словотвором) слів та семантикою, а також надзвичайно ґрунтовну аргументацію розглядуваних фактів і тверджень. У цьому сенсі в практиці литовської мови було зроблено великий крок уперед порівняно з поширеним на той час поверховим виправленням лексичних питань у пресі та видавничій діяльності. Крім того, слід зазначити, що Антанас Саліс, як і інші мовознавці школи Gimtosios kalbos, подавав свої рекомендації не як обов’язкові, а як дорадчі; отже, в мовній практиці йшли радше шляхом розвитку, а не виправлення.

Не слід забувати й про те, що Антанас Саліс був також редактором важливого на той час видання з мовної практики Kalbos patarėjas (1939) (разом із Пранасом Скарджюсом; Саліс «основно редагував» сторінки 28–46 книжечки, див. Salys 1979: 371). Лексикографічні питання не були йому чужими і після від’їзду на Захід: у пресі американських литовців він також опублікував чимало цінних праць. Серед них для ознайомлення з поглядами мовознавця важлива стаття «Новотвори сучасної литовської мови», що збереглася в рукописах (англійською мовою; опублікована в томі I його Raštų (1979: 165–169)). Спираючись на твердження цієї статті, а також на інші його виправлення й рекомендації у пресі, вже робилися спроби певною мірою оцінити доробок Антанаса Саліса в цій галузі (Pupkis 2010: 201–208), однак загалом спадщина Саліса в історії мовної практики ще мало досліджена й чекає на ґрунтовніші та послідовніші студії. Варто також шкодувати, що сьогодні ця спадщина майже не функціонує в сучасному дискурсі мовної практики.

Антанас Саліс залишив своєрідний слід і в історії литовської лексикографії. Передусім йому довелося зіткнутися з цією галуззю ще наприкінці навчання в Німеччині. Однокурсник Антанаса Саліса Пранас Скарджюс, сподіваючись стати керівником і редактором відновленої роботи над великим Lietuvių kalbos žodyno

A. PUPKIS. Antanas Salys ir žodynas

11

(див. Pupkis 2012:106), розподілив із Салісом обов’язки й планував, що Саліс міг би взятися за укладання малого² словника, а також стати одним із редакторів великого словника. Коли Міністерство освіти призначило редактором Юозаса Балчиконіса, ці плани зірвалися, але невдовзі обом довелося долучитися до обговорення теоретичних питань укладання великого словника. З різних джерел відомо, що на початку роботи редакції Словника (приблизно у 1932–1933 рр.) теоретичні й практичні питання словника обговорювали в редакції редактор Юозас Балчиконіс і молоді викладачі Університету Вітовта Великого Пранас Скарджюс та Антанас Саліс. Немає точних відомостей про те, про що саме там ішлося і що було вирішено, — очевидно, протоколів не вели, та й спогадів сучасників маємо небагато. З окремих уривчастих фактів відомо, що вони «долучилися до створення шаблону словника» (Napalys Grigas. – Dėk žodį prie žodžio 2006: 194), обговорювали структуру словника, питання включення давніших запозичень (Skardžius 1997: 601), гніздову й абеткову подачу дієслів (Aleksandras Žirgulys. – Dėk žodį prie žodžio 2006: 209–210).

Знову пов’язати свою діяльність із Lietuvių kalbos žodynu довелося тоді, коли 1939 року в Каунасі було засновано Інститут литуаністики й редакція Словника перейшла у відання цієї установи. Антанас Саліс спочатку як завідувач мовного відділу інституту, а з 3 грудня 1941 року як директор інституту став безпосереднім начальником редактора словника Юозаса Балчиконіса. Спершу стосунки між двома мовознавцями складалися нормально, але згодом переросли в конфронтацію та цілковиту ворожнечу.

Тут слід пригадати давні суперечки Балчиконіса з Пранасом Скарджюсом щодо словника (детальніше: Pupkis 2012: 108 tt). Скарджюс, можливо, ображений тим, що його не призначили редактором словника, ще в довоєнні роки неодноразово дорікав Балчиконісу в пресі за певні (але не конкретизовані) недоліки словника, що укладався, постійно наголошуючи, що словник слід видавати з упорядкованим (реформованим) правописом, одним з авторів якого був він сам. Обговорення цих питань правопису розпочалося відразу після заснування Інституту литуаністики. Але обговорення затяглося, і через розбіжності навіть хотіли звільнити Балчиконіса з посади редактора³. Попри все, за складних обставин історичних перетворень перший том словника було видано за старим, обраним Балчиконісом

² Ще за життя Казимераса Буґи планували поряд із великим укласти малий словник литовської мови для практичних потреб. Так довгий час у пресі та різних документах називали задуману мовознавцями практичну лексикографічну працю. Коли через кілька десятиліть її було укладено, вона отримала назву Dabartinės lietuvių kalbos žodynas (1954).

³ Так і було зроблено в останні тижні першої радянської окупації, але після приходу німців Балчиконіса поновили на цій посаді.

12

KALBOS KULTŪRA | 85

Яблонсківський правопис. Під час підготовки другого тому керівники інституту постійно заявляли про намір удосконалити редагування словника та запровадити новий правопис. До їх реалізації взялися влітку 1942 року: за поданням директора Антанаса Саліса, нібито через непосильний для одного головного редактора обсяг роботи, було створено Науково-допоміжну комісію (до неї призначили Юозаса Балчиконіса, Антанаса Саліса, Пранаса Скарджюса, Яна Отрембського (Otrębski) і Петраса Йонікаса), яка мала розв’язувати питання структури словника та правопису. Члени комісії розподілили між собою роботу: зокрема, Саліс мав стежити за поданням (транспонуванням) діалектних форм (Lyberis 2009: 268), наголошуванням, а також перехідними й неперехідними дієсловами (там само, с. 272), визначенням запозичень і омонімів, поданням субстантивованих прикметників тощо (Kruopas 1973: 259). ⁴

Як стверджує Антанас Ліберіс, «Й. Балчиконіс сподівався на справді наукову допомогу комісії» (Lyberis 2009: 272), але коли на другому засіданні порушили питання правописної реформи, редактор на третьому засіданні 14 жовтня 1942 року висловив окрему думку й більше на них не ходив. Коли комісія дуже швидко розглянула й ухвалила новий правопис, його затвердила Академія наук і підписав тодішній радник (міністр) освіти, Балчиконіс відмовився його застосовувати й залишив інститут.⁵

Можна вважати, що ті розбіжності виникли переважно через давнє протистояння Пранаса Скарджюса та Юозаса Балчиконіса, а загострилися через упертість і амбіції обох мовознавців. Зрештою все це перетворилося майже на безплідну суперечку про те, писати чи не писати приголосну j у корені трьох відомих слів (bjaurus, pjauti, spjauti). Антанас Саліс був залучений до всієї цієї плутанини як керівник адміністрації й підтримав не Балчиконіса, а Скарджюса, але поводився в ній порівняно коректно. Це протистояння не могло сприяти злагодженій підготовці словника. Насамперед було протиставлено одне одному працівників редакції. За наказом керівників інституту виправляти правопис уже підготовлених текстів словника вони розділилися на два табори: одна сторона підтримувала Скарджюса й Саліса, інші не хотіли відкрито виступати проти

⁴ Від 28 вересня 1942 року до 2 липня 1943 року відбулося загалом 44 засідання Науково-допоміжної комісії. На них насамперед затвердили найважливіші принципи укладання словника, визначені Балчиконісом, далі розглядали окремі випадки з уже виданого першого тому та, здебільшого, тексти другого тому, який редагували. Було виявлено чимало різних неточностей та інших помилок, особливо тих, що потребували виправлення у другому томі, який редагували. Згодом редактори другого й наступних томів успішно скористалися цими напрацюваннями.

⁵ Усі ці перипетії між Науково-допоміжною комісією та редактором словника тривали довго. Усі або майже всі її документи зберігаються в архівах, тож слід сподіватися, що докладний переказ їхнього змісту та публікація самих документів допоможуть краще зрозуміти атмосферу, що панувала тоді в Інституті литовської мови, і заповнять досі наявну прогалину в історії «Словника литовської мови».

A. PURKIS. Antanas Salys ir žodynas

13

редакторів. У воєнні роки це було надто великою розкішшю. З урахуванням того часу, коли за рішенням Саліса друк словника тимчасово зупинили, через ці непотрібні амбіції було втрачено не один дорогоцінний рік підготовки й видання словника.

Окрім внутрішнього розколу в інституті, протистояння перемістилося й на сторінки преси. Не згадуючи довоєнних і воєнних дискусій Скарджюса та Балчиконіса в періодичних виданнях, слід сказати, що Антанас Саліс опублікував із цих питань лише одну статтю. Це була відповідь колишньому секретареві редакції Напалісу Грігасу на закиди, висловлені в його статті (Grigas 1944) на адресу Науково-допоміжної комісії. Антанаса Саліса, очевидно, зачепило те, що Грігас звинувачував комісію лише у виправленні тексту словника, не виконуючи більше жодної роботи, і заявляв, що не бачить доказів виправданості її діяльності. Саліс швидко відреагував і опублікував статтю «Пояснення щодо справ „Словника литовської мови“» (Salys 1944). У ній автор намагався обґрунтувати необхідність комісії, стверджував, що Балчиконіса не усували від редагування, а він сам не виконував своїх обов’язків, тому тепер комісія опікується редагуванням і друком словника. Крім того, тут він ще й гнівно дорікав Грігасу, що редакція розійшлася так само, як і Грігас, який, отримуючи дуже добру платню, першим сам залишив роботу й подався туди, де ситніше; а йому, як сторонній особі, не личить турбуватися про місце зберігання картотеки словника.

Підсумовуючи весь цей ланцюг розбіжностей між двома групами мовознавців, слід сказати, що певною мірою мали рацію обидві сторони. Створення Науково-допоміжної комісії було позитивним кроком у підготовці словника, її робота згодом дала змогу поліпшити деякі аспекти його редагування. Але через те, що комісія в роки війни надмірно захопилася реформуванням правопису та запровадженням його у словнику, висунення цього завдання на перше місце не дало позитивних результатів: через упертість і амбіції обох сторін підготовка й видання словника лише затрималися. Тут, не згадуючи інших питань, можна процитувати уривок із відповіді Балчиконіса Салісу на твердження в його статті: «Я вважав, що змінювати правопис під час війни — це взагалі безглуздя. Я часто казав, що під час війни словник ледь не варто видавати навіть із коректурними помилками; коректурні помилки згодом можна виправити, а якщо загинуть картки зі словами, то їх уже не повернеш за жодні гроші. Але наукові установи пішли іншим шляхом» (Balčikonis 1978: 188).

Тут Юозас Балчиконіс виявився значно далекогляднішим. Крім того, що його підтримували в пресі й листах до редакції інші люди, картотеці словника справді загрожувала величезна небезпека, і головним діячем тут був саме Антанас Саліс.

14

KALBOS KULTŪRA | 85

У березні 1943 року, після того як німецька окупаційна влада закрила Академію наук і працівники інституту розійшлися, майну інституту та його важливій частині — Lietuvių kalbos žodyno картотеці — загрожувала небезпека. Коли фронт наближався і місто могло зазнати бомбардувань, директор Салис здогадався, що картотеку треба вивезти з інституту й десь сховати (а за потреби, можливо, навіть вивезти за кордон). Восени 1943 року частину картотеки вивезли до Салантів, до знайомого священника, а іншу частину згодом сховали в Каунасі, у церкві Святого Антонія. Сам Салис 1944 року виїхав на Захід, нікому не повідомивши, де сховано картотеку. Після повторної окупації Литви радянською владою та відновлення діяльності Академії наук почали турбуватися про пошук словникової картотеки. Завдяки зусиллям створених робочих груп частину схованої картотеки знайшли восени 1945 року в Салантах, а іншу частину, завдяки турботам Антанаса Ліберіса, — на початку 1948 року в Каунасі. Так науці повернули величезне надбання, за яке раніше непокоївся Балчиконіс.

Уся ця історія докладно розказана у спогадах учасників тих пошуків; документи про передачу картотеки опубліковано (Kniūkšta 2007), а узагальнений виклад подано у статті Антанаса Балашайтіса (Balašaitis 2010). З неї можна зробити висновок, що Салис відповідально ставився до цього надбання, створеного суспільством, намагався захистити його від втрати чи знищення і докладав до цього значних зусиль. Директора можна виправдати за те, що через поспіх нікому в Литві не повідомили про місце перебування картотеки, і можна порадіти, що з нею нічого поганого не сталося. А загалом усі ці події тепер гарно складаються в один із найцікавіших лінгвістичних детективів литовської культури.

Виїхавши з Литви й згодом успішно працюючи в академічній сфері, Салис не полишав справ литовської мовознавчої науки та практики. Окрім уже згаданих праць, варто виокремити ще три напрями його діяльності в цій царині. Один із них — ґрунтовна стаття «Žodynas» (Salys 1985: 213–244), опублікована у так званій Бостонській Lietuvių enciklopedijoje (том XV, 1968), своєрідне дослідження лексики литовської мови та історії лексикографії. У ній, насамперед, поряд із загальними заувагами широко розглянуто зміни в лексиці литовської мови за роки радянської окупації та критично оцінено багато тодішніх новотворів. У частині, присвяченій історії лексикографії, читача ознайомлено з видами словників і зроблено огляд литовських словників, виданих до того часу. Значне місце відведено історії великого словника. Наведено важливі факти з його історії, згадані лише Салисом, починаючи з виходу першого тому. Зокрема, йдеться про два варіанти другого тому словника, що перебувають у вжитку, та зазначено відмінності між ними. Крім того, у частині про лексикографію розповідається і про видання 1954 року Dabartinės lietuvių kalbos žodyno,

A. PURKIS. Antanas Salys ir žodynas

15

витоки якого, як зазначається, сягають довоєнного Інституту литуаністики, а появу цього словника загалом оцінено позитивно.

Слід наголосити, що в цій студії Салис ніде не оцінює працю Балчиконіса, а лише згадує його як редактора словника; водночас у всьому тексті виразно проступають антирадянські погляди, показано зусилля тогочасної влади політизувати укладання словника й перетворити його на служницю ідеології. З іншого боку, ця праця Салиса — хоча й не вичерпне, але достатньо ґрунтовне перше дослідження в литовському мовознавстві, присвячене лексиці литовської мови та історії литовської лексикографії.

Ще один напрям діяльності Антанаса Салиса — робота над двомовним (литовсько-німецьким) Lietuvių rašomosios kalbos žodyno (1926–1968). Його укладання 1923 року розпочали Альфредас Сенас (Alfred Senn), Макс Нідерманас (Max Niedermann) і Пранас Брендеріс (Franz Brender). Перші зошити підготували всі троє укладачів; після смерті Брендеріса (1938) працювали двоє інших, а з 1947 року до них долучився Антанас Салис. Після смерті Нідерманаса (1954) над словником працювали Сенас і Салис, і вони завершили його видання. Окрім їхньої спільної праці (а також наголошеного тексту Салиса та інших результатів спільної роботи), слід згадати підготовлений Салисом додаток до цього словника — список власних імен (том V, с. 481–560; див. Salys 1983: 185–266). Укладачі великого Lietuvių kalbos žodyno та інших лексикографічних праць скористалися багатьма прикладами й визначеннями з цього словника, а додаток з іменами став доброю основою для унормування всього литовського іменника. Водночас цей останній напрям роботи Антанаса Салиса мало досліджений істориками мовознавства й досі чекає на своїх дослідників та об’єктивну оцінку в контексті всієї історії литовського мовознавства.

Kaip teigia Antano Salio biografas Petras Jonikas (1979: XVII), dirbdamas leksikografo darbą Antanas Salys nuolat jautė istorinės perspektyvos stoką. Todėl dar nebaigus leisti Lietuvių rašomosios kalbos žodyno, Salys pasisakęs norintis parengti trumpą istorinį lietuvių kalbos žodyną. Tuo reikalu 1969 m. lankėsi Lietuvoje, bet žodyno parengti nespėjo. Joniko teigimu, paliko surinktos medžiagos, tačiau daugiau apie ją informacijos neturime. Nėra aišku ir kur dabar ta medžiaga yra.

Отже, праці Антанаса Салиса зі словникознавства (лексикології) та лексикографії засвідчують широту інтересів мовознавця й не втратили своєї актуальності. Його методи роботи — міцно спиратися на дані живої мови, розглядати питання в широкій історичній перспективі, зважати на принцип доцільності нормованих явищ — не застаріли й сьогодні та дають чимало поживи для роздумів. Загалом спадщина литовського мовознавства могла б значно ширше використовуватися в сучасному мовознавстві, ніж досі. Не слід

16

KALBOS KULTŪRA | 85

забувати, що мовознавчі праці Антанаса Салиса становлять золотий фонд усієї нашої мовознавчої спадщини, і ще не одне покоління дослідників та нормувальників литовської мови зможе черпати з них ідеї та думки.

LITERATŪRA

B a l a š a i t i s A. 2010: Iš „Lietuvių kalbos žodyno“ kartotekos ir jos saugojimo istorijos. – Gimtoji kalba 7, 29–32.

B a l č i k o n i s J. 1978: Rinktiniai raštai 1. Sudarė Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslas.

Dėk žodį prie žodžio 2006: Dėk žodį prie žodžio – turėsi žodyną. Atsiminimai apie kalbininką Juozą Balčikonį. Sudarė Birutė Goberienė ir Aldonas Pupkis. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

G r i g a s N. 1944: Lietuvių kalbos žodynas ir jo redakcija. – Ateitis, kovo 28, 29.

J o n i k a s P. 1979: Antano Salio gyvenimo ir mokslinės veiklos pagrindiniai bruožai. – A. Salys. Raštai 1: Bendrinė kalba, XIII–XX.

K n i ū k š t a P. 2007: Žodyno kartotekos perėmimo dokumentai. – Gimtoji kalba 11, 27–30.

K r u o p a s J. 1973: A. Salio kalbinė veikla. – Lietuvių kalbotyros klausimai 14: Baltų kalbų veiksmažodžio tyrinėjimai, 257–259.

L y b e r i s A. 2009: Leksikografijos teorija ir praktika. Sudarytoja Zita Šimėnaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

P u p k i s A. 2010: Antano Salio bendrinės kalbos norminimo pagrindai ir kriterijai. – A. Pupkis. Lietuvių kalbos normintojai ir puoselėtojai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 201–208.

P u p k i s A. 2012: Pranas Skardžius ir didysis „Lietuvių kalbos žodynas“. – Acta Linguistica Lithuanica 67, 101–129.

S a l y s A. 1944: Paaiškinimas Lietuvių kalbos žodyno reikalu. – Ateitis, balandžio 11.

S a l y s A. 1979: Raštai 1: Bendrinė kalba. Redagavo Petras Jonikas. Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija.

S a l y s A. 1983: Raštai 2: Tikriniai vardai. Redagavo Petras Jonikas. Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija.

S a l y s A. 1985: Raštai 3: Įvairūs straipsniai. Redagavo Petras Jonikas. Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija.

S k a r d ž i u s P. 1997: Rinktiniai raštai 2: Bendrinės kalbos dalykai. Sudarė ir parengė Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Gauta 2012 11 24

A. PUPKIS. Antanas Salys ir žodynas

17

ANTANAS SALYS AND THE DICTIONARY

Summary

Antanas Salys was one of the most famous Lithuanian linguists of the middle and second half of the 20^th century prominent in the fields of dialectology, onomastics, phonetics, terminology and standard language codification. The article deals with Salys’ activities in the fields of lexicology and lexicography.

Salys made a big contribution to the codification of the Lithuanian vocabulary. He wrote many articles about the origin, word-formation and meaning of various words and created quite a few neologisms many of which became widespread in the usage of the standard language. Salys was keen on the Lithuanization of borrowings and wrote a theoretical article about the principles of neologism creation.

As a lexicographer Salys had his input in the establishment of theoretical principles of the academic edition of Lietuvių kalbos žodynas (Dictionary of the Lithuanian language). He was also one of editors of Kalbos patarėjas (Language advisor) and from 1947 – one of the compilers of so-called Niedermann’s dictionary (Wörterbuch der litauischen Schriftsprache).

In 1939 Salys became head of the Language Department at the Institute of Lithuanian Studies, from 3 December 1941 he was director of the Institute of the Lithuanian Language. Here he took care about the matters of Lietuvių kalbos žodynas. Salys had discussions on various issues of editing with the editor of the dictionary Juozas Balčikonis in Mokslinė pagalbinė komisija (Scientific advisory commission) and in the press. This discussion always stayed within the limits of correctness and during the Second world war when the front was approaching he rescued the card files of the dictionary and took them to safety. After exile to the West he spoke positively about the compilation work of the dictionary and heavily criticized attempts to include ideological matters. Salys wrote the first wider study about the history of the Lithuanian lexicography for Lietuvių enciklopedija (Lithuanian encyclopaedia, Boston, USA).

KEYWORDS: lexis, lexicography, codification, neologisms.

ALDONAS PUPKIS

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

18

KALBOS KULTŪRA | 85