ВІЛІЯ РАГАЙШЕНЕ

Інститут литовської мови

Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5026-4667

НАПРЯМИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: акцентологія, діалектологія, етнолінгвістика, лексикографія.

DOI: https://doi.org/10.35321/bkalba.2024.97.09

АКЦЕНТУАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІМЕННИХ СЛІВ У РУКОПИСНИХ ДЖЕРЕЛАХ ГОВІРОК УТЕНІШКЯЙ СХІДНИХ АУКШТАЙТІВ 6–7 ДЕСЯТИЛІТЬ XX СТ.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: східноаукштайтське утенішкяйське наріччя, говірка, іменне слово, варіант наголошення, рукописне джерело.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто матеріал рукописних джерел говірок утенішкяй східних аукштайтів 6–7 десятиліть XX ст., що зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови і досі не були докладно досліджені мовознавцями з погляду наголошення. Мета дослідження — визначити тенденції наголошення іменних слів, виявлених у цих описах (у відповідях на запитання Програми збирання матеріалу для Атласу литовської мови та в транскрибованих текстах). На підставі досить численного матеріалу розглянуто моделі акцентуації, що переважали в утенішкяйському наріччі в досліджуваний період, варіанти наголошення слів та їхніх форм, з’ясовано можливі причини їхнього існування, наведено список словоформ з акцентними варіантами в тій самій говірці. Розглянуто, як на акцентуацію іменних слів та їхніх форм в утенішкяйському наріччі східних аукштайтів у 6–7 десятиліттях XX ст. впливали становлення відтягування наголосу як закону, морфологічне вирівнювання парадигми, збереження реліквій давнього наголошення, занепад акцентної та семантичної моделі двох множин — звичайної та збірної, тенденція до окситонези та інші чинники.

АНОТАЦІЯ

У статті досліджуються рукописні джерела східноаукштайтського утенського піддіалекту 1950–1960-х років, що зберігаються в Діалектному архіві Центру геолінгвістики Інституту литовської мови та досі не були ґрунтовно вивчені мовознавцями з погляду акцентуації. Мета дослідження — визначити акцентуаційні тенденції відмінюваних

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

179

слів, виявлених у цих описах (поданих у відповідях на запитання Програми збирання матеріалів для Атласу литовської мови та в транскрибованих текстах). Спираючись на значний обсяг матеріалу, у статті розглянуто акцентуаційні моделі, варіанти наголошування слів і словоформ, поширені в утенському піддіалекті в досліджуваний період, а також можливі причини їх існування. Наведено перелік словоформ з акцентними варіантами в межах того самого місцевого говору.

У дослідженні розглянуто, як на акцентуацію відмінюваних слів та їхніх форм у східноаукштайтському утенському піддіалекті в 1950–1960-х роках впливали такі чинники, як формування правила відтягування наголосу, морфологічне вирівнювання парадигм, збереження давніх реліктів наголошування, занепад акцентуаційної та семантичної моделі двох форм множини (звичайної та збірної), тенденція до окситонічного наголошування та інші чинники.

ВСТУП

Явища наголошування в східноаукштайтському утенському піддіалекті досі фрагментарно досліджувалися науковцями. У діалектологічних працях у загальних рисах розглянуто характер відтягування наголосу на території цього піддіалекту (LKT 1970: 34–35; LKA 1982: 123–124, карт. № 105; Zinkevičius 1994: 74; 2006: 94; LKTCH 2004: 126–127; Markevičienė 1999: 16; Urbანavičiūtė-Markevičienė, Grinaveckis 1992: 12; RAU 2010: 35) та слова, які в говорах наголошуються інакше¹ (DST 2013: 23–24; MLT 2019: 24; Balčiūnienė, Meiliūnaitė, Rinkauskienė 2019: 189). Науковці приділяли найбільше уваги дослідженню фонологічного побічного наголосу (Kosienė, Girdenis 1979: 48–56), інтонацій монофтонгів, інесиву й іліативу, давального та орудного відмінків множини (Kosienė 1982: 61–71; Bacevičiūtė, Rinkauskienė 2007: 4–11; 2008a: 78–84; 2008b: 229–237).

Отже, бракує досліджень системи наголошування цього піддіалекту та публікацій, присвячених акцентуаційним ознакам і тенденціям. У цій статті обрано для розгляду матеріал одного періоду — дані рукописних джерел 1950–1960-х років, що зберігаються в Діалектному архіві Центру геолінгвістики Інституту литовської мови й досі не були ґрунтовно досліджені мовознавцями.

Мета статті — синхронно описати відмінюваних, виявлених у рукописних джерелах 1950–1960-х років східноаукштайтського утенського піддіалекту

¹ Маємо на увазі слова, які в більшості аукштайтських піддіалектів наголошуються за іншою акцентною парадигмою або основний варіант наголошування яких належить до іншого акцентного типу, ніж у досліджуваному піддіалекті.

180

BENDRINĖ KALBA | 97

особливості наголошування іменних слів та обговорити тенденції їхньої акцентуації. Основні завдання дослідження такі: 1) визначити іменні слова, що наголошуються за однією акцентною парадигмою та мають варіанти наголошування², і скласти їхні переліки; 2) обговорити поширення на території говірки слів, наголошуваних за парадигмами постійного та/або рухомого наголосу, а також окремих форм з акцентними варіантами; 3) визначити чинники, що зумовлюють тенденції наголошування іменних слів.

У дослідженні застосовано описовий аналітичний метод, а також залучено порівняльний метод і метод внутрішньої реконструкції. У статті наголошування іменних слів розглядається з погляду варіювання місця наголосу у словоформах та/або акцентних парадигм, частотності вживання акцентних варіантів і їх поширення на території говірки тощо.

Проведене дослідження є новим і актуальним. У статті на основі матеріалу, зібраного на всій території східноаукштайтського утенішського піддіалекту, уперше описано тенденції наголошування іменних слів і подано перелік словоформ, що мають акцентні варіанти в межах тієї самої говірки. Це дослідження насамперед буде актуальним для дослідників тенденцій наголошування в діалектах і змін акцентуаційних явищ. Тим більше, що матеріал, обговорений у статті, та наведені висновки можна порівняти з результатами вже проведених досліджень рукописних джерел 6–7-го десятиліть XX ст. південноаукштайтського, західноаукштайтського каунасського та східноаукштайтських купишкіського й анікштайтського піддіалектів (Ragaïšienė 2012: 219–231; 2018: 176–201; 2019: 1–19; 2020a: 1–17; 2020b: 211–226; 2022: 230–270). Імовірно, дослідження такого типу можуть мати й практичну користь для упорядників діалектних текстів і словників — діалектологів та лексикографів.

1. ДОСЛІДЖУВАНИЙ МАТЕРІАЛ

Під час збирання матеріалу для «Атласу литовської мови»³ у 6–7-му десятиліттях XX ст. було обстежено населені пункти (точки)⁴, що належать до території східноаукштайтського утенішського піддіалекту, і підготовлено їхні діалектні описи. Рукописне джерело пункту зазвичай скла-

² У лінгвістичній літературі слова та їхні форми з різним наголошуванням називають варіантами наголошування (Kardelytė 1975: 11; Zinkevičius 1979: 91 та ін.), акцентними варіантами (Stundžia 1995: 22), акцентними паралелями (Pakerys 1994: 7) або варіантами наголошування (Mikulėnienė, Pakerys, Stundžia 2007: 8). Останніми роками утверджується традиція вживати терміни варіант наголошування (акцентний варіант) і акцентна паралель як синоніми (Ragaïšienė 2010; 2020a: 1–17; 2020b: 211–226; 2022: 230–270; пор. також Stundžia 2009: 66).

³ LKA 1977; LKA 1982; LKA 1991.

⁴ Досліджувані населені пункти (назви й номери точок) визначили укладачі «Атласу литовської мови».

VILIJA RAGAÏŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

181

РИС. 1. Населені пункти східноаукштайтського утенішського піддіалекту, звідки зібрано досліджуваний матеріал

опис обстежених місцевостей, мовних особливостей говірок і інформантів, відповіді на лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні запитання Програми збирання матеріалу для «Атласу литовської мови», транскрибовані тексти. Протягом двох десятиліть матеріал було зібрано майже з усіх населених пунктів утенішської говірки — в архіві знайдено 89 джерел (близько 2100 сторінок) із 66 точок (див. рис. 1)⁵.

⁵ Даних немає лише з трьох точок — Вижуонів (275), Акништіліс (307) і Дегулів (345).

182

BENDRINĖ KALBA | 97

Перед дослідниками говірок було поставлено завдання записати фонетичною транскрипцією та акцентувати «якомога більше текстів <...> з повсякденного мовлення та фольклору» (LKAP 1956: 9). З наведених даних видно, що під час збирання матеріалу насамперед прагнули отримати відповіді на запитання анкет⁶. Тому здебільшого записували окремі речення зі словами, зазначеними в запитаннях анкет, або подавали їхні форми називного відмінка однини (рідше — інших відмінків), напр.: mūšys Sgn (379), mūšiai Ut (308), snukýs Gtč (114), Alk (180), Ds (212), sprindýs Šlt (173), Rb (177), Ld (312), smėlys Rk (147), smėliai Brč (245) тощо. Транскрибовані тексти (казки, оповіді про місцевість проживання, реалії тощо) здебільшого невеликі за обсягом і наявні не в усіх джерелах.

Корпус досліджуваного матеріалу становлять 183 двоскладові й багатоскладові відмінювані слова (близько 2700 форм). Більшість із них виявлено щонайменше в кількох (чверть — у кількох десятках) рукописних джерел. Понад половину розглянутих у статті відмінюваних слів становлять різноакцентовані форми двоскладових і багатоскладових слів із продуктивними основами a та į_a₂. У джерелах виявлено значно менше слів із продуктивними основами ā та ē. Хоча даних зібрано порівняно чимало, з погляду наголошування матеріал слід вважати недостатнім. Насамперед тому, що записаних форм не завжди достатньо, щоб установити акцентну парадигму слова, напр.: gyslà Spt (309), kálvėj Gtč (114), Šlt (173) / kalvėj Sgn (379)⁸, su rýkšte Skd (378) тощо. У деяких випадках неясно, чи має слово акцентні варіанти, чи варіює наголос лише в окремих його формах, напр.: káulai Brč (245), Ut (308), Skd (378), káulų Užb (87), Rk (147), Rg (178), Vb (142), káulų, káulais Trg (346), káulais Šlt (173), Int (480) / kaulų̃ Gdr (504)⁹. За місцем наголосу в окремих формах можна визначити акцентну парадигму частини багатоскладових суфіксальних похідних (особливо коли дані засвідчені в кількох говірках). Передусім це

⁶ Відповіді на запитання записано транскрипцією та акцентовано. Акцентну парадигму слів не зазначено. У досліджуваних джерелах слова записано різною транскрипцією; не вдалося уникнути неточностей і помилок. Наводячи приклади вживання з кількох говірок, нерідко довелося б подавати кілька варіантів тієї самої словоформи. Якщо для розглянутих акцентологічних явищ транскрипція не має значення, у статті приклади подаються літерами загальнолітовської мови. Форми з відтягнутим наголосом і випадки колонного наголошування подано у транскрибованому вигляді.

⁷ У статті зазначено не скорочену назву дослідженого населеного пункту (села), а назву й номер пункту Lietuvių kalbos atlaso. Це зроблено для зручності. Недоцільно запроваджувати кілька скорочень для одного пункту, оскільки на карті дані можна зазначати лише біля пункту Lietuvių kalbos atlaso.

⁸ Проведені дослідження засвідчують, що для визначення акцентної парадигми слова не можна спиратися лише на форми місцевого відмінка, адже їхнє наголошування може відрізнятися від наголошування форм інших відмінків, тобто не завжди відображати акцентну парадигму (Ragaišienė 2023: 190–210).

⁹ У першу чергу зазначено основний варіант наголошування форм слів, які мають різні варіанти наголосу.

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

183

це стосується форм прикметників із суфіксом -inis, -ė та іменників із суфіксами -inė ir -(t)uvė, виявлених у джерелах, напр.: beržinis Drš (172), Vlč (240), Ut (308), Grs (412) / beržinis Ld (312), beržinės málkos Arn (526); daržinė Vlč (240), Ut (308), Ld (312), daržinė, daržinė̇j Gtč (114), daržinė, daržinėn Bjt (479) / daržinė, daržinė j Rg (178); kultuvė Gtč (114), Brč (245), Dgl (277), Spt (309), Ld (312), kultuvėm Gdr (504), Arn (526) / kultuvė Drš (172) тощо. Однак найчастіше окремих форм недостатньо, щоб установити парадигму відмінюваних слів, оскільки, як зауважили дослідники цієї говірки, чимало слів наголошуються інакше (DST 2013: 23–24; MLT 2019: 24).

На підставі зібраного матеріалу неможливо встановити акцентуаційні тенденції для частини конкретних слів чи словотвірних типів, докладніше розглянути взаємодію основ і вплив продуктивних основ на наголошування непродуктивних. Однак наявних даних цілком достатньо, щоб оцінити акцентуацію східноаукштайтського утенського піддіалекту 1950–1960-х років і визначити тенденції наголошування відмінюваних слів. Тим паче, що розглянуті джерела порівняно добре відображають особливості досліджуваного піддіалекту. Наведений у них матеріал цінний і надійний, адже більшість рукописів підготували досвідчені мовознавці — K. Eigminas, E. Grinaveckienė, K. Morkūnas, Ž. Urbanavičiūtė, A. Valeckienė, K. Vosylytė, A. Vanagas та ін.

2. АКЦЕНТУАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ВІДМІНЮВАНИХ СЛОВАХ

2.1. В акцентуаційні тенденції відмінюваних слів та їхніх форм у східній утенській говірці насамперед пов’язані з відтягуванням наголосу. Матеріал рукописних джерел свідчить, що в 6–7-му десятиліттях XX ст. на частині утенського ареалу діяли два закони — слабке умовне відтягування наголосу та інтенсивніше умовне відтягування наголосу (пор. LKA 1982; карта № 105). В околицях Гатаучяй, Вабалнінкаса, Шальтеняй, Онускіс, Бучюнай, Обеляй, Рокішкіса наголос закономірно відтягувався з короткого закінчення на будь-який передостанній довгий склад, наприклад: gamta, juosva, lendì, pi̇̄jki, su runka, šal̇ta runka, viena Gtč (114), skūra, ēini, ēinu, galva, liepšna, lietus, jauni, kal̇bi, pi̇̄jki Bč (121), bal̇su, gývi, laiki, viēni, žmō.na Ob (148) тощо.¹⁰ В околицях Молетая, Сугінчяй, Панемунеліс, Краунас, Сувека наголос із короткого закінчення мав тенденцію відтягуватися на довгий склад, основу якого становить довгий голосний або ie, uo,

¹⁰ У рукописних джерелах у випадках відтягнутого наголосу дифтонги й довгі голосні найчастіше позначаються середньою інтонацією, а двозвуки — циркумфлексною інтонацією.

184

BENDRINĖ KALBA | 97

наприклад: diẽna, juóda, nuõga põnia, tvóra, viẽna, žiẽma, žũsis, žvėris Sgn (379). У 6–7-му десятиліттях XX ст. у цих говірках закон діяв нерівномірно, наприклад, в околицях Дебейкяй і Віденішкяй форми зі збереженим і відтягнутим наголосом, очевидно, вживалися впереміш, наприклад: bėda, dienàs, i.rà / i.ra, lietùs, soeiki, vienà / viẽna, žmõgus Dbk (274), aišù, i.rà, suŋkù, uždėtà / lietùs, raudõ·na (пор. raudanõ·s), õ·ška, ski·las Vdn (450).

У досліджуваний період прояви цього явища помічено й у говірках утенців, де наголос не відтягується¹¹. Про формування закону насамперед свідчить уживання форм із побічним, або «подвійновершинним», наголосом¹² (пор. Urbanavičiūtė-Mark evičienė, Grinaveckis 1992: 12; Stundžia 1995: 70; Ragaišienė 2020b: 214–215). Щоправда, у досліджених джерелах виявлено небагато випадків позначення цього типу наголосу, наприклад: ãi.nù, audėjà, suŋkù, telõkùs, uŋkšti, vaikù, viẽna Spt (309) тощо.¹³ Про поширення явища на території говірки свідчать також поодинокі випадки відтягування наголосу. Наголос відтягується з короткого закінчення на склад, утворений ie, uo або довгим голосним, наприклад: liẽtus (пор. letàus), raudõ.ni (пор. raudanõ·s), viẽni / viẽni Kkt (380), geltõna (пор. gelta.nù.), negì.va, sũnus, viẽna (пор. vienà) Brč (245) тощо. Нерідко форми з відтягнутим наголосом уживаються як паралельні, наприклад: skũrà / skũ.ra, sũnùs / sũ.nus, viẽna / vienà, tvo.rà / tvõ.ra тощо Lb (414), gi.và / gi.va, põ.ne / po.nè, sũ-nùs, sũnaũs / sũ.nus тощо Bjt (479).

Дослідники східноаукштайтських говірок звертали увагу на те, що не всі аналогічні випадки пов’язані лише з відтягуванням наголосу (пор. Zinkevičius 1979: 90). Передусім це стосується форм іменників другої (рідше — четвертої) акцентної парадигми, наголошуваних у корені, у формах називного, орудного й місцевого відмінків однини та знахідного відмінка множини. У говірках, де наголос не відтягується, форми цих відмінків мають тенденцію наголошуватися в корені (75 випадків із 109), наприклад: su susiėdu, kolkõzi, burõ.kus, lupì·nas, sijõ·nus Ds (212), mõrkvas, na.rá·gus, ka.pũ·stus Tlm (311), agur̃kus, knì.gas, rõzus, vaĩstus Trg (346), ma.ki·kla, darbinì·ku, kolkõzi, blì·nus, mergõtes, sõdus Prv (413), ma.ki·kla, ma.ki·klas, rũbus, sta.vi·kla Int (480), su diẽdu, baravi·kus, ragutėlas, rũbus, sijõ·nus, viščõ·kus Mdk (481) тощо. Поява форм із наголосом у корені насамперед пов’язана з морфологічним вирівнюванням акцентної парадигми. Ана-

¹¹ Наприклад, в описі говірки Спітренай зазначено, що «процес відтягування наголосу вже торкнувся й цієї говірки. У деяких словах виразно чути два наголоси» (Urbanavičiūtė 1966).

¹² У західноаукштайтському ареалі тип побічного наголосу — «подвійновершинний» наголос — уперше виявив і описав Aleksas Girdenis (Girdenis 1978: 75–76).

¹³ Імовірно, у 6–7-му десятиліттях XX ст. розглядуване явище в утенській говірці було неоднаково сильним, тому побічний наголос позначався не в усіх випадках.

VIL IJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

185

Аналогічно ці форми схильні наголошувати й в інших авкштайтських говірках (докладніше див. Grumadienė 1994: 101–104; Mikulėnienė 1996: 149; Urbanavičienė 2006: 220; Ragaišienė 2010: 53; 2019: 11 та ін.). Варто зазначити, що розглянуті форми в утенській говірці можуть свідчити як про тенденцію до відтягування наголосу, так і про тенденцію до вирівнювання парадигми; пор. форми, записані у говірці Спітренай, де виявлено випадки «подвійного» наголосу: su bli̇̀nu, su kariėtu, kruòpas, telõkus. Тим більше, що наголос основи більш схильні узагальнювати в передостанньому складі слів, основою якого є довгий голосний або ie, uo (слабке умовне відтягування наголосу).

На самому східному та південно-східному окраїні ареалу утенців на систему наголошування могли впливати також польська, рідше білоруська мови (пор. LKTCH 2004: 123; Geržotaitė, Meiliūnaitė 2014, карта XIV). У цих говірках формування парадигми з постійним наголосом пов’язане також із тенденцією вирівнювати парадигму за зразком слов’янських мов, тобто з поступовим переходом до моделі двох типів наголошування — колонного та флексійного (Zinkevičius 1966: 31; Mikulėnienė 1995: 450; Tuomienė 2005: 65–69; Urbanavičienė 2006: 221 та ін.).

За парадигмою колонного наголошування в досліджуваній говірці наголошують і новозапозичені слова (Markevičienė 1999: 16; DST 2013: 24; MLT 2019: 24; пор. Bacevičiūtė 2004: 27; Urbanavičienė 2006: 220; 2010: 177). Наприклад, у багатоскладових іменниках ā-основи є тенденція узагальнювати наголос, що переважає в парадигмі, напр.: mãšina Vb (142), Krš (149), Svb (150), Avl (213), Blč (347), Sgn (379), Int (480), be mãšinos Drš (172), po mãšina Bjt (479) / mašinos Zr (244), mašiną Int (480), mašinom Prv (413), gañykla Rb (177), mokýkla Prv (413), Bjt (479), Int (480), vãlanda Bč (121), Rg (178), Jnš (506) / valandà Lkš (120).

Не всі форми іменних слів із наголосом на корені пов’язані з відтягуванням наголосу, вирівнюванням акцентної парадигми або формуванням колонного типу наголошування. Імовірно, частина з них успадкована з давнини. Передусім це стосується форм називного відмінка однини двоскладових прикметників u-основи baĩsus, –i, brángus, –i, lýgus, –i, suñkus, –i та ін., які мають наголос на корені (Skardžius 1935: 140–145; Būga 1961: 78; Vanags 1990: 75–81; Lazauskaitė 1998: 65–70). В утенській говірці у 6–7-му десятиліттях XX ст. їх частіше наголошували на корені, напр.: baĩsus, –i Sgn (379), Mlt (451), Kkt (380), baĩsus Avl (213)¹⁴, baĩsi Bjt (479) / baĩsus, –i Bjt (479), baisùs Ds (212), Lln (344), Blč (347), Pst (453), Jnš (506); brángus, –i Ds

¹⁴ У відповідях на запитання анкет не завжди вказано форми обох родів. Частину форм знайдено в оповідях.

186

BENDRINĖ KALBA | 97

(212), Prv (413), Ut (308), brángi Ds (212); lýgus, –i Ut (308), Lb (414); sunkus, –i Ld (312), Mlt (451) / sunkùs Spt (309), Gdr (504), sunkì Čl (452); gárdus, puìkus Arn (526); tiésus Trg (346), támsus, –i Dbk (274), Prv (413), támsus, támsų Sdk (276), tánkus, –i Ut (308), Tlm (311), Sgn (379) / kantrùs Jnš (506), kartùs Spt (309), smarkùs Int (480), bjaurùs Vlč (240)¹⁵. Більшість форм із наголосом на корені записано в говірках, де наголос не відтягується; пор. також форми, знайдені в описі діалектних особливостей говірки Вілутичі: aiškus, –i, brángus, –i, lýgus, –i, puìkus, tánkus, –i, smùlkus, –i, sótus, –i, támsus, –i Vlč (240).

Зрозуміло, що неможливо достовірно визначити, які випадки пов’язані з відтягуванням наголосу, а які виникли внаслідок формування парадигми з постійним наголосом, за аналогією або успадковані з давнини. Імовірно, розглянуті явища взаємопов’язані й діють у говірці за принципом накладання. Прикладом взаємодії цих явищ в утенській говірці можна вважати наголошування іменника žmogus, напр.: žmogus Lkš (120), Rk (147), Svb (150), Krn (179), Alk (180), Atz (211), Brč (245), Ut (308), Ld (312), Pst (453), Mdk (481), žmõgus, žmõgaũs Lkrn (415), žmõgus, žmõgum Ob (148) / žmogùs Krn (179), Atz (211), Vlč (240), Brč (245), Ld (312), Pst (453), Gdr (504), žmogùs, žmogaũs Rg (178), Blč (347), žmogaũs Rk (147), Svb (150), Alk (180), žmogùm Ob (148). Праці М. Дауґши та катехізис 1605 року свідчать, що варіативність наголошування цього слова може мати історичне підґрунтя (Skardžius 1935: 124; Zinkevičius 1975: 26–27). У говірках, де наголос відтягується з короткого закінчення на довгий склад, форми з наголосом на корені могли виникнути й заново, напр.: žmogus / žmogaũs Rk (147), Svb (150) та ін. Узагальнення кореневого наголосу можна пояснити аналогією з наголошуванням іменника з приголосною основою žmuõ та форми називного відмінка множини žmõnės.

2.2. Слова жіночого відмінювання в утенській говірці найчастіше наголошуються за однією акцентною парадигмою, напр.: kráutuvė Vlč (240), Brč (245), Pst (453), kráutuvė, kráutuvèn Šlt (173), Grs (412), Bjt (479), kráutuvėj Rb (177), Ut (308), Lb (414), Kmn (278), iš laškõs «з ліжка» Skd (378), markà «місце для вимочування льону (зазвичай ставок); льонопрядильня», markõn Rb (177), markõs, markõn Vdn (450), iš markõs Mdk (481), pirkìą, pirkiõs, pirkiõj, pirkiõn Tlm (311), Sgn (379), Blč (347), Lb (414), Vdn (450), Pst (453),

¹⁵ Невідмінювані форми прикметників у говірці також мають два варіанти наголошування, напр.: baisu Vsk (241), Blč (347), Skd (378), Kkt (380), Pst (453) / baisu Sgn (379), Arn (526), brángu Vlč (240), Lb (414), sunkù Vsk (241), Brč (245), Skd (378), Kkt (380), Lb (414), Vdn (450) / sunkù Brč (245), Mdk (481), Gdr (504), šviesù Grs (412), Vdn (450), skaidrù, sunìku / baisù, bjaurù, skaudù, tylù Vlč (240).

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

187

pirkìōn Kkt (380), Čl (452), Bjt (479), Arn (526) / an pirkios Spt (309) тощо. У діалекті 6–7-го десятиліть XX ст., імовірно, досить добре зберігалася парадигма баритонного наголошування двоскладових іменників основи ã, наприклад: iš bãlos Rb (177), Kkt (380), bãloj Čl (452), iš bãlų Užb (87), kãktà, kãktos Grs (412), kãktos, kãktoj Rg (178), Vlč (240), kãkton Rg (178), Spt (309), iš pūtų Ut (308), Lb (414), sėkla Gdr (504), sėklų Sgn (379). Про тяжіння до баритонези свідчать також форми давніх окситонів із наголосом у корені džióva Ut (308), žárna Kmn (278), (nešiau) skiedrų Spt (309), výžų Ant (242), su výžom Trg (346), а також акцентуація запозичень зі слов’янських мов (iš) bãčkos Užb (87), Rk (147), Drš (172), Stl (182), (iš) pėklos, pėkloj Mdk (481).

За парадигмою нерухомого наголосу в діалекті утенішків тяжіють до наголошування також похідних із суфіксом -iena, що називають місця вирощування культурних рослин і види м’яса, наприклад: avižiena (: avižà 3^b), dobiliena (: dóbilas 3^a), kvietiena (: kvietỹs 4), rugiena (: rugỹs 4) Vlč (240), Ut (308), Arn (526); antiena (: ántis 1), arkliena (: arklỹs 3), jautiena (: jáutis 1), kiauliena (: kiaũlė 2), vištiena (: vištà 2), žąsiena (: žąsìs 4) Stl (182), Vlč (240), Ut (308), (duok) kiaulienos Dbk (274), Arn (526), vištienos Brč (245), Dbk (274), žąsienos Alk (180), Brč (245), Vdn (450) / linienõs (: linas 4) Mnk (210), rugienõs Vdn (450), Bjt (479), Gdr (504), Arn (526), rugienõn Rb (177)¹⁶. Окситонічні форми наголошування іменників, що називають місця вирощування культурних рослин, можуть свідчити про зв’язок акцентуації із семантикою. Не можна виключати, що похідні з розглянутих семантичних груп у діалекті розрізнялися не лише значеннями, а й наголосом, наприклад: kiaulienos / rugienõs Arn (526) тощо (Raga­šienė 2010: 125; 2016: 150; 2019: 4). Це припущення опосередковано підтверджують і матеріали Lietuvių kalbos atlaso. У діалекті утенішків похідні kiauliena і vištiena наголошуються за парадигмою нерухомого наголосу, а слово rugienà — за парадигмою рухомого наголосу (LKA 1982: 129; žml. Nr. 111). Моделі наголошування розглянутих іменників могли сформуватися в різний час. Варіанти з рухомим наголосом linienõs, rugienõs, rugienõn можуть бути успадковані з давнини (докладніше див. Girdenis 1972: 20; Rinkevičius 2015: 50–52). Похідні, що після закону Соссюра—Фортунатова отримали наголос суфікса й утворені від баритонів з циркумфлексним коренем, з часом могли узагальнити рухомий (суфіксально-флексійний) наголос, наприклад: kiauliena, vištiena / kiaulienà, vištienà Vdn (450). Аналогічні тенденції акцентуації розглянутих похідних властиві й західно-авкштайтським каунасцям (Ragašienė 2019: 4).

¹⁶ Наголошування більшості розглянутих похідних безпосередньо не пов’язане з акцентуацією твірних слів.

188

BENDRINĖ KALBA | 97

Через брак матеріалу важко судити про окситонезу двоскладових і багатоскладових відмінюваних слів основи ã. Із цим явищем, імовірно, пов’язаний подвійний наголос форм баритона kupra, наприклад: an kùpros Spt (309), kùproj, kùpron Brč (245) / kuprõs Čl (452), kuprõm Rg (178); пор. також lubų Sdl (119), lubõm Čl (452), Bjt (479) / lùbų Ant (242). Поодинокі форми орудного відмінка однини слів із рухомим наголосом, виявлені в рукописних джерелах, також можуть свідчити про формування моделі флексійного наголошування, наприклад: su žmonà Vsk (241), Rg (178), su ožkà Ant (242), su vienà Krd (381)¹⁷. Не слід, імовірно, вважати випадковою й форму знахідного відмінка множини іменника з нерухомим наголосом strėnos із наголосом на закінченні po strènàs Čl (452).

У діалекті утенішків двоскладові й багатоскладові іменники основи ē, імовірно, більше тяжіють до наголошування за парадигмою флексійного наголосу, наприклад: biržė Užb (87), buožė, buožės Ds (212), Grs (412), drevė Drš (172), Ut (308), pušė Gtč (114), ugnė, ugnės Mnk (210), Krd (381) / ùgnės Spt (309), Atz (211), varlėm Ut (308), žagrė Ant (242), Ld (312), žemėn Brč (245), Dbk (274) / žėmėn Spt (309), žemėsna Int (480); bruktuve, su brùktuve Vb (142), bruktuvė, su brùktuve / brùktuvė Drš (172), brauktuvė Gdr (504), Vlč (240), dumtuvė Drš (172), dumtuvių Kmn (278) тощо. Окситонічні форми наголошування двоскладових іменників, імовірно, виникли в різний час. У лінгвістичній літературі форми žemėn і žemėsna вважають успадкованими з давнини (Zinkevičius 1975: 190–20; 1980: 199–200; Mikulienienė 1994: 106; пор. також Kazlauskas 1968: 40–41). Флексійний наголос цього іменника підтверджують споріднені відповідники в інших мовах, наприклад прусське semmē, слов’янське *zemljà, а також форми žemės, žemiškám, виявлені в працях М. Даукши (Kudzinowski 1977: 462; Rinkevičius 2009: 90). Деякі випадки окситонічного наголошування могли виникнути нещодавно, наприклад форми buožė, buožės іменника búožė (латиськ. buõze), який вважають баритоном з акутним коренем (Skardžius 1935: 15; Kazlauskas 1968: 43; Zinkevičius 1980: 42). Флексійний наголос слів pušė і ugnė, імовірно, перейшов від старіших форм основи pušìs і ugnìs (Zinkevičius 1980: 205; Pakerys 1994: 95; Ragaišienė 2010: 96–100). Імовірно, за аналогією було узагальнено флексійний наголос іменника žagrė. Парадигма окситонічного наголошування слова biržė може бути успадкована з давнини, пор. латиські birze, bīrze, bîrze, проте не можна виключати й її недавнього виникнення; пор. форми основ įa₂ та i, які в діалектах мають різне наголошування

¹⁷ Флексійний наголос може бути зумовлений також аналогією наголошування форм, що вживаються поруч; пор. vienù akiù Krd (381).

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

189

biržìs / biržìs / biržìs¹⁸. Варіювання акцентних парадигм може бути пов’язане також із м’яким кінцевим приголосним основи (Ragaišienė 2010: 131).

2.3. Інші тенденції наголошування властиві словам чоловічого типу відмінювання (акцентна варіантність і окситонеза), наприклад: šimtai Užb (87), Lkš (120), Rk (147), Alk (180), Svk (181), Ut (308), Ld (312), Lb (414), Jnš (506), šimtai, šimtų Sgn (379), šimtų Atz (211), Skd (378), šimtais Int (480), Mdk (481) / šimtai Krn (179), Brč (245), šimtų Zr (244), Blč (347) тощо (пор. LKA 1982: 130; карта № 112). У досліджуваних джерелах виявлено порівняно багато відмінюваних слів із двояким наголошуванням — в основі й у закінченні (вони становлять майже половину розглянутих випадків). Найбільше зафіксовано форм двоскладових іменників продуктивних і непродуктивних основ, що мають варіанти наголошування, наприклад:

a-основа: inkstai Šlt (173), inkstų Prv (413) / inkstų Bln (243); kuõlai Drš (172), Pst (453) / kuolai Spt (309); kvietkai Vb (142), Ds (212), kvietkai, kvietkų Atz (211), Kkt (380), kvietkų Lb (414), Lkm (415), Pst (453), kvietkais Arn (526) / kvietkais Atz (211); an sklypų Drš (172) / sklypų Jnš (506); suolai Pst (453) / suólai Ut (308); šaukštų Sdl (119) / šaukštų Brč (245) тощо;

ia₂-основа: ãlksnis Gtč (114), Pst (453) / alksniaĩs Gtč (114); kìrvis Imb (214), Vlč (240), Ld (312), Jnš (506), Arn (526), kìrvis, kìrvìai Dbk (274), kìrviais Ut (308), Spt (309), Prv (413) / kirvỹs Trg (346); vėršis Zr (244), vėršiai, vėršiais Jnš (506), vėršiais Spt (309) / veršỹs Sgn (379) тощо;

u-основа: tùrgus Drš (172), Brč (245), Prv (413), Mlt (451), Pst (453), tur̃gus, tur̃gaus, tur̃gum Dbk (274), tur̃gaus Atz (211), Vlč (240), Ld (312), Blč (347), Sgn (379), Bjt (479), tur̃gun Sdl (119), Vb (142), Ld (312), Lkm (415) / turgùs, turgãũs Dbk (274), Spt (309), turgūn Užb (87), Drš (172), turgai, turgū, turgám, turgùs, turgaĩs Dbk (274), turgai, turgais Ut (308), turgų Pst (453)¹⁹;

ių-основа: spiẽčius Rb (177), Ds (212), Vlč (240), Kkt (380), spiẽčiaus Lln (344) / spiẽčius Imb (214), Grs (412), spiẽčiai Ut (308); vãlsčius Imb (214), Grs (412) / vãlsčius Stl (182).

Варіювання акцентних парадигм розглянутих іменників і тенденцію до окситонези в авкштайтських говірках пов’язують із занепадом акцентної та семантичної моделі двох множин — звичайної

¹⁸ Dėl šių formų paplitimo žr. LKA 1977: 191.

¹⁹ Неu і iu основ однина досить добре зберегла давню флексію. У множині переважають нові форми продуктивних основ a і ia₂.

190

BENDRINĖ KALBA | 97

і збірної — моделлю, наприклад: kálnai Prv (413), Krš (149), Brč (245) / kalnaĩ Ut (308), Spt (309), súnūs Ld (312) / sūnaĩ Krš (149), Svb (150), Drš (172), Šlt (173), Ds (212), Brč (245), Dbk (274), Blč (347), Sgn (379), Prv (413), Lb (414), Gdr (504), Jnš (506)²⁰, vaisiai / vaisiaĩ Ut (308) та ін. (Stundžia 1981: 191–193; Grumadienė 1994: 102–104; Mikulėnienė 1996: 148–153; 2005: 164–166; Lazauskaitė-Ragaišienė 2001: 162; 2008: 46; Tuomienė 2001: 103–114; Urbanavičienė 2005: 108; Ragaišienė 2016: 137–138; 2018: 193–194). Про існування цієї моделі свідчать форми множини іменників із подвійним наголошуванням і випадки наголошування закінчення, ужиті зі збірним значенням. У досліджених рукописах знайдено понад 50 форм множини зі збірним значенням, наприклад: Tie broliai buvo labai giesminykai Šd (478); Lenkai lietuvių nekęnčia Mdk (481); Čia aplink mūs yr daug piliakalnių, vis švedai pylė Atz (211); O tas vis spiria tam pijoku dideliu kojų nūgaron kur inkstai Šlt (173); Paltai dabar tie pasiūta Brč (245); Girdėt, kad tetervinai burba Vdn (450); Svočia insideda valgymų Ant (242) та ін. Утянська говірка в 1950–1960-х роках найкраще зберігала збірне значення у формах множини двох мікросистем — термінів спорідненості та назв національностей. Форми перелічених слів із наголошенням закінчення (іноді також форми однини) часто позначають народи й владу, армії, сформовані на основі народів, тоді як варіанти з наголосом на корені називають окремих представників народу; пор. Čia vokiečiai užėjo karo pradžioj Jnš (506) / Voketys užėjo, rusus nustūmė Rb (177) / Tie vókiečiai atvaž iavo mašina Šlt (173) та ін. Однак таких випадків уживання виявлено небагато. На утянській території, як і в інших верхньолитовських говірках, значення звичайної та збірної множини здебільшого вже не розрізняються, наприклад: Káimas tai būvo po Lénkijai, lenkų pusėj / Káimas nedìčas jau po lénkais Jnš (506); Lénkai su lietuviais bažnyčioj mušės Jnš (506); Tėvai kalbėjo lietuviškai / Tėvai nemokėjo lietuviškai Mdk (481); Paskui suotai išvažiuoja / Užvažiuoja ir suotai Atz (211) та ін.²¹ Акцентна й семантична опозиція двох множин узагальнилася на користь одного з членів протиставлення (пор. Stundžia 1981: 192; Lazauskaitė-Ragaišienė 2009: 172; Ragaišienė 2016: 137–138; 2018: 193–194). Про її колишнє існування свідчать форми множини іменників основ на a та ia₂, які називають осіб за національністю та мають у говірках подвійне наголошування, наприклад: lénkai / lenkaĩ, lietùviai / lietuviũ Mdk (481), švedai, švedų Užb (87), Lkš (120), Atz (211) /

²⁰ У цьому випадку наголос на закінченні форм називного відмінка множини міг бути зумовлений також аналогією з формами іменників основи на a з рухомим наголосом, пор. sūnaĩ / namai.

²¹ Форми розглянутих іменників, наголошені на закінченні або корені, можуть позначати як народ, так і окремих його представників.

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

191

švedų Gdr (504) та ін. Із моделлю двох множин — звичайної та збірної — пов’язана варіативність наголошування іменників, що вважаються баритонними, brólis, kãrklas, káulas, tévas, tur̃gus та ін. (Būga 1961: 40, 709–711; Skardžius 1935: 17, 36–37; Stundžia 1981: 193; 1994: 20 та ін.), наприклад: bróliaĩ Jdp (89), Rk (147), Krš (149), Svb (150), Rb (177), Svk (181), Mnk (210), Atz (211), Vsk (241), Dbk (274), Kmn (278), Spt (309), Tlm (311), Trg (346), Prv (413), Mlt (451), Šd (478) / broliaĩ Dbk (274), Tlm (311), Šd (478), Int (480); kãrklai Tlm (311), kãrklų Vb (142) / karklaĩs Ds (212); tėvaĩ Onš (88), Jdp (89), Bč (121), Svb (150), Svk (181), Ant (242), Tlm (311), Ld (312), Blč (347), Mdk (481) / tėvai Zr (244), Mdk (481) та ін. Аналогічно пояснюється й подвійне наголошування похідних із суфіксом –ynas, наприклад: beržynaĩ Pst (453), eglynaĩ Drš (172), Kkt (380), lazdynų̃ Vdn (450), žolynaĩ Kmn (278), žolynaĩs Vsk (241) / pušynaĩ Brč (245), uogynaĩ Lb (414).²²

У рукописних джерелах 1950–1960-х років іменники чоловічого відмінювання частіше наголошують за окситонічною моделлю. Насамперед на це вказують форми орудного відмінка однини та знахідного відмінка множини із наголосом на закінченні у слів третього (рідше — першого) акцентного типу, наприклад: mėšlù Spt (309), tėvù Lin (344), vienù Krd (381), Mdk (481), gyvùs Spt (309), tėvùs Kkt (380), (išmokė) sūnùs Blč (347), Šd (478), žiedùs Ds (212) та ін. Ці форми зазвичай вважають наслідком вирівнювання акцентної парадигми. Форми знахідного відмінка множини з наголосом на закінченні могли походити від збірної множини (Mikulėnienė 2005: 156, 165) або навіть від окситонічного наголошування (Kuzavinis, Girdenis 1997: 76–78).

Про схильність до окситонези свідчать і похідні із суфіксом –(t)uvas, наголошувані за парадигмою рухомого наголосу, наприклад: brauktuvaĩ Ut (308); kultuvaĩ Ds (212), kultuvais Vb (142), Ds (212), Vsk (241); mintuvaĩ Bč (121), Vb (142), Rb (177), Vlč (240), Ut (308), Ld (312), mintuvaĩs Svb (150), Rb (177), Ld (312), Vdn (450), Mlt (451), Gdr (504); pjautuvaĩ, pjautuvaĩs Kkt (380), Gdr (504); mestùvai Drš (172), mestùvų Gtč (114) / mestuvaĩ Vlč (240). За парадигмою наголошування закінчення наголошується також більшість іменників, що називають осіб за національністю (приблизно дві третини знайдених випадків). У межах говірки також переважають форми прикметників geltonas, –a і raudonas, –a із рухомим наголосом (пор. LKA 1991: 129; карт. № 112).

²² Senųjų baritonų béržas, dvãras, váistas (Būga 1961: 710–711; Skardžius 1935: 17, 30–31, 36; Zinkevičius 1979: 91 ir kt.) tiriamuose šaltiniuose rasta tik galūninio kirčiavimo formų, pvz.: beržaĩ, beržám Ut (308), beržų̃ Brč (245), dvarų̃ Onš (88), Avl (213), Imb (214); vaistaĩ, vaistùs Rg (178), Sgn (379), Grs (412), Gdr (504), vaistų̃ Gtč (114), Sdl (119), Vb (142), Svb (150), Drš (172), Arn (526), vaistaĩ, vaistaĩs Brč (245), Pst (453), vaistaĩ, vaistám Bjt (479).

192

BENDRINĖ KALBA | 97

3. ПОШИРЕННЯ ВАРІАНТІВ НАГОЛОШУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГОВІРКИ

В утянській говірці східних верхньолитовців іменники та прикметники мають варіанти наголошування в межах тієї самої говірки порівняно рідко: форми з подвійним наголосом виявлено менш ніж у половині досліджених населених пунктів (у джерелах із 29 пунктів із 66). У більшості з них зафіксовано лише по одному або два випадки (див. таблицю). Це свідчить, що в 1950–1960-х роках система наголошування утянської говірки була досить стабільною: слова в говірках наголошувалися не безсистемно, а за однією акцентною парадигмою. Іноді за кількома формами слова, наведеними в описі говірки, можна визначити, який варіант вважати основним, а який — периферійним, пор. žmógùs / žmõgus Krn (179) і žmõgus / žmògùs Pst (453). В обох випадках перший варіант засвідчено в джерелах кілька разів (відповідно 7 і 9), другий — лише двічі. Найчастіше специфіка збирання матеріалу (у відповідях на запитання наводили форми називного відмінка однини та/або множини; записані оповіді мають невеликий обсяг) не дає змоги встановити, який варіант у говірці переважає.

ТАБЛИЦЯ. Виявлені в межах тієї самої говірки варіанти наголошування форм іменників та прикметників

Утянська говірка східних верхньолитовців (номер пункту)

Слово, що відмінюється

Gtč (114)

ãlksnis / alksniaĩ, sėmenai, sėmenų / sémenai

Drš (172)

brolỹs / brõliai, su brūktuve / bruktuòvė

Šlt (173)

vókiečiai / vokiečiãĩ

Bč (121)

dienàs / diẽnas

Ob (148)

žmogùm / žmõgum

Rg (178)

su žmónà / žmõna

Krn (179)

žmógùs / žmõgus

Kmj (209)

vókiečių / vokiečiũ

Atz (211)

svõtai / svotai, žmógus / žmõgus

Imb (214)

žmógùs / žmõgus

Ds (212)

tėvãĩ / tė́vai, turkų / turkũ

Brč (245)

яли́нник / яли́нник, у мі́сті / у мі́сті, люди́на / люди́на

Vlč (240)

bùlbinis / bulbìnis, mãšiną / mašiną

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

193

Східноаукштайтська утенська говірка (номер пункту)

Відмінюване слово

Kmn (278)

tur̃guos / turgaĩ

Dbk (274)

бра́ти / брати́, дев’ять / дев’ять, ри́нок, ри́нку / ри́нком, ринка́ми

Spt (309)

sūnùs / sū̃nus

Tlm (311)

brólìai / broliaĩ

Ld (312)

žmògùs / žmõgus

Lln (344)

rū̃bùs / rū̃bus

Kkt (380)

viēni / viẽni

Grs (412)

su mókytoju / mokýtojai

Lb (414)

skur̃à / skur̃a, sūnùs / sū̃nus, viēna / vienà, tvorà / tvor̃a, žmògùs / žmõgus

Pst (453)

mãšina / su mãšinà, tur̃gus / tur̃gù, žmògùs / žmõgus

Šd (478)

brólìs / broliaĩ

Bjt (479)

bãisi / baisì, gyvà / gýva, ponià / pónià, sūnùs / sū̃nus

Int (480)

brólìs / broliaĩ, mãšina / mãšiną

Mdk (481)

lénkai / lenkãi, lietuvių / lietuvių, tēvai / tēvai

Jnš (506)

lénkai, lénkų, lénkais / lenkãi, lenkų, lenkãis, mokýtojas / mokýtoją, peñki / penkì, viēna / vienà

Arn (526)

kìrviu / kirviù, lietuvỹs / lietùviai, mokýtojas / mokýtojas

Проведене дослідження підтверджує висунуті у статті припущення щодо дії акцентуаційних явищ на території говірки. Виявлені в тій самій говірці форми з подвійним наголошенням підтверджують, що поява варіантів наголошування зумовлена кількома взаємопов’язаними чинниками. Одні варіанти можуть мати історичне підґрунтя (їх можна пов’язати з реконструйованою моделлю простої та збірної множини), інші виникли нещодавно (їх можна пояснити відтягуванням наголосу, формуванням парадигми колонного наголошування, акцентуаційною аналогією). Дані, наведені в таблиці, свідчать іще про одну важливу обставину. В утенській говірці більшою мірою варіює наголошування слів чоловічого типу відмінювання. Слова жіночого типу відмінювання менш схильні до акцентного варіювання — найчастіше їх наголошують за однією акцентною парадигмою.

194

BENDRINĖ KALBA | 97

РИС. 2. Поширення акцентуаційних варіантів форм відмінюваних слів, виявлених в одній і тій самій говірці

Відмінювані слова мають акцентуаційні варіанти в одній і тій самій говірці на всій території субдіалекту (див. рис. 2). На всій цій території вирізняється порівняно невеликий ареал, де в одній і тій самій говірці виявлено більше варіантів. Найбільше форм із подвійним наголосом записано на південно-східних околицях ареалу утенішського субдіалекту, на межі з вільнюським субдіалектом (в околицях Лабано́ра, Пастове́ліса, Медейкю, Йо̃нішкіса та Арніонюса). У вільнюських говірках, що межують з утенішськими,

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

195

також виявлено чимало форм відмінюваних слів із подвійним наголосом (Ragaišienė 2010: 139). Можна припустити, що у східноаукштайтських субдіалектах є невеликий суцільний ареал, у якому варіативність як явище порівняно із сусідніми говірками є найінтенсивнішою. Спираючись лише на матеріал рукописних джерел, неможливо надійно визначити поширення варіантів у різних ареалах субдіалекту.

ПІДСУМКИ

За результатами аналізу наголошування відмінюваних слів, виявлених у рукописних джерелах 6–7-го десятиліть XX ст. утенішського субдіалекту східних аукштайтів, можна зробити такі висновки:

1. Для чоловічого та жіночого типів відмінювання в утенішському субдіалекті східних аукштайтів характерні різні акцентуаційні моделі — слова основи ā тяжіють до наголошування за баритонічною моделлю, у іменників основи ē поширеніші форми з наголосом на закінченні; словам основ чоловічого типу відмінювання властиві схильність до акцентної варіативності та окситонези.

2. На систему наголошування відмінюваних слів впливає комплекс взаємопов’язаних чинників: формування інтенсивнішого закону умовного відтягування наголосу, вирівнювання акцентної парадигми та утворення двох типів наголошування — колонного й кінцевого; акцентуаційна аналогія між словами з тією самою основою та похідними того самого словотвірного типу; взаємодія основ. Появу форм іменників чоловічого типу відмінювання з різним наголосом і схильність до окситонези пов’язано з реконструйованою акцентною та семантичною моделлю двох множин — звичайної та збірної. На розвиток акцентуаційної системи впливає також збереження реліктів давнього наголошування (кореневого наголосу прикметників основи u, форм збірної множини).

3. З погляду акцентної варіативності систему наголошування утенішського субдіалекту слід оцінювати як стабільну (акцентуаційні варіанти в одній і тій самій говірці виявлено менш ніж у половині досліджених пунктів; у більшості з них записано лише по одному або два випадки). Форми слів із різним наголосом поширені на території субдіалекту нерівномірно — найбільше форм із подвійним наголосом в одній і тій самій говірці виявлено на південно-східних околицях ареалу утенішського субдіалекту, на межі з вільнюським субдіалектом.

196

BENDRINĖ KALBA | 97

LITERATŪRA

Bacevičiūtė Rima 2004: Šakių šnektos prozodija ir vokalizmas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Bacevičiūtė Rima, Rinkauskienė Regina 2007: Dėl rytų aukštaičių uteniškių inesyvo ir iliatyvo galūnių priegaidžių (eksperimentinis tyrimas). – Žmogus ir žodis 9(1), 4–11.

Bacevičiūtė Rima, Rinkauskienė Regina 2008a: Rytų aukštaičių uteniškių daugiskaitos naudininko ir įnagininko priegaidės: audicinis tyrimas. – Žmogus ir žodis: didaktinė lingvistika 10(1), 78–84.

Bacevičiūtė Rima, Rinkauskienė Regina 2008b: Dėl rytų aukštaičių uteniškių inesyvo ir iliatyvo galūnių priegaidės: audicinis tyrimas. – Baltistica 43(2), 229–237.

Balčiūnienė Asta, Meiliūnaitė Violeta, Rinkauskienė Regina 2019: Kupiškėnų, uteniškių ir panevėžiškių paribio šnektos XXI amžiuje, Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

DST 2013: Dusetų apylinkių tekstai, sud. R. Rinkauskienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Geržotaitė Laura, Meiliūnaitė Violeta 2014: Kitų kalbų vietiniai variantai Lietuvoje: žemėlapis ir komentarai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai). Vilnius: Briedis. 255–257.

Girdenis Aleksas 1972: Lietuvių kalbos vardažodžių priesagų kirčio susiformavimas. – Baltistica, 1 priedas, 66–72.

Girdenis Aleksas 1978: Akcentologiniai mažmonis. – Baltistica 14(1), 75–76.

Grumadienė Laima 1994: Keletas naujesnių Punsko šnektos linksniavimo ir kirčiavimo ypatybių. – Lietuvių kalbotyros klausimai, 97–106.

Kardelytė Jadvyga 1975: Gervėčių tarmė (fonetika ir morfologija), Vilnius: Mintis.

Kazlauskas Jonas 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika (kirčiavimas, daiktavardis, veiksmažodis), Vilnius: Mintis.

Kosienė Otilija, Girdenis Aleksas 1979: Fonologinis šalutinis kirtis rytų aukštaičių uteniškių tarmėje. – Kalbotyra 30(1), 45–56.

Kosienė Otilija 1982: Rytų aukštaičių uteniškių monoftongų priegaidės. – Kalbotyra 33(1), 61–71.

Kudzinowski Czesław 1977: Indeks-słownik do Daukšos „Postilė“ 2 (O–Ž), Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu.

Kuzavinis Kazimieras, Girdenis Aleksas 1997: Kelios mintys dėl baltų vardažodžio kirčiavimo paradigmų ir jų raidos. – VIII tarptautinis

VIL IJA RAGA IŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

197

baltistų kongresas „Baltų kalbos XVI ir XVII amžiuje“: pranešimų tezės. Vilnius: Vilniaus universitetas, 76–78.

Lazauskaitė Vilija 1998: Dėl u kamieno būdvardžių ir jų abstraktų kirčiavimo raidos. – Baltistica 33(1), 65–70.

Lazauskaitė-Ragaišienė Vilija 2001: Dviskiemenių u kamieno daiktavardžių kirčiavimo raida pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių šnektose. – Baltistica 35(2), 159–169.

Lazauskaitė-Ragaišienė Vilija 2008: Dviskiemenių ijo kamieno daiktavardžių kirčiavimo variantai pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių šnektose. – Lituanistica 54(3), 37–50.

Lazauskaitė-Ragaišienė Vilija 2009: Dviskiemenių o ir ijo kamienų daiktavardžių kirčiavimo variantų paplitimas pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių šnektose. – Garsas ir jo tyrimo aspektai: metodologija ir praktika, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 161–181.

LKA 1977: Lietuvių kalbos atlasas 1. Leksika, aut. E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, J. Lipskienė, K. Morkūnas, M. Razmukaitė, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Vilnius: Mokslas.

LKA 1982: Lietuvių kalbos atlasas 2. Fonetika, aut. E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, J. Lipskienė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Vilnius: Mokslas.

LKA 1991: Lietuvių kalbos atlasas 3. Morfologija, aut. S. Ambrazas, G. Belickienė, E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, J. Lipskienė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Vilnius: Mokslas.

LKAP 1956: Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programa, 2-asis leidimas, aut. J. Balčikonis, B. Larinas, J. Senkus, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

LKT 1970: Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija, sud. E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Vilnius: Mokslas.

LKTCH 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija, sud. R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Markevičienė Žaneta 1999: Aukštaičių tarmių tekstai 1, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Mikulėnienė Danguolė 1994: Dėl įvardžiuotinių būdvardžių kirčiavimo raidos. – Baltistica, 4 priedas, 106–108.

Mikulėnienė Danguolė 1995: Tarmės garsyno ypatybės. – Dieveniškės, Vilnius: Mintis, 448–455.

Mikulėnienė Danguolė 1996: Dėl linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantų pietinėse aukštaičių tarmėse. – Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 148–155.

198

BENDRINĖ KALBA | 97

Mikulėnienė Danguolė 2005: Cirkumfleksinė metatonija lietuvių kalbos vardažodiniuose daiktavardžiuose ir jos kilmė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mikulėnienė Danguolė, Pakerys Antanas, Stundžia Bonifacas 2007: Bendrinės lietuvių kalbos žinynas, Vilnius: Vilniaus pedagoginio universiteto leidykla.

MLT 2019: Molėtų apylinkių tekstai, sud. R. Rinkauskienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Pakerys Antanas 1994: Akcentologija 1, Kaunas: Šviesa.

Raga i šienė Vilija 2010: Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantai pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių tarmėse: daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Ragaišienė Vilija 2012: Daiktavardžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečio pietų aukštaičių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose. – Respectus Philologicus 22(27), 219–231.

Ragaišienė Vilija 2016: Accentuation models of disyllabic nouns in the Southern Aukštaitian dialect. – Kalbotyra 68, 125–147.

Ragaišienė Vilija 2018: Rytų aukštaičių kupiškėnų akcentuacijos sistemos kaita XIX a. 7–9 deš.–XX a. 6–7 deš. – Rytų aukštaičių tarmė: kaita ir pokyčiai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 176–201.

Ragaišienė Vilija 2019: Daugiaskiemenių daiktavardžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečio vakarų aukštaičių kauniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose. – Lietuvių kalba 13, 1–19. Prieiga internete: https://www.zurnalai.vu.lt/lietuviu-kalba/article/view/22489/21753.

Ragaišienė Vilija 2020a: Būdvardžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečio vakarų aukštaičių kauniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose. – Lietuvių kalba 14, 1–17. Prieiga internete: https://www.zurnalai.vu.lt/lietuviu-kalba/article/view/22463/21725.

Ragaišienė Vilija 2020b: Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose. – Acta Linguistica Lithuanica 83, 211–226. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/actalinguisticalithuanica.

Ragaišienė Vilija 2022: Dviskiemenių daiktavardžių kirčiavimo polinkiai 6–7 dešimtmečio vakarų aukštaičių kauniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose. – Vakarų ir pietų aukštaičiai: tarmių ir kitų kalbų sąveika, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 230–270.

Ragaišienė Vilija 2023: Vietininkų kirčiavimo polinkiai pietų aukštaičių šnektose. – Acta Linguistica Lithuanica 89, 190–210. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/actalinguisticalithuanica.

RAU 2010: Rytų aukštaičiai uteniškiai, sud. R. Rinkauskienė, R. Bacevičiūtė, V. Salienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

VIL IJA RAGAIŠIENĖ. Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

199

R i n k e v i č i u s V y t a u t a s 2009: Prūsų kalbos kirčiavimo sistema: daktaro disertacija, Vilnius: Vilniaus universitetas.

R i n k e v i č i u s V y t a u t a s 2015: Baltų ir slavų kalbų kirčiavimo istorija 1, Vilnius: Vilniaus universitetas.

S k a r d ž i u s P r a n a s 1935: Daukšos akcentologija, Kaunas: V.D.U. Humanitarinių Mokslų Fakulteto leidinys.

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 1981: Daugiskaitiniai asmenvardiniai oikonimai ir jų reikšmės linksniavimo bei kirčiavimo sistemų rekonstrukcijai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 21, 191–193.

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 1994: Daiktavardžių kamienų bei giminių variantai baltų kalbose (ide. ir bendroji baltų bei slavų kalbų leksika). – Baltistica 27(2), 13–29.

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 1995: Dėl kirčio atitraukimo lietuvių kalbos rytų aukštaičių šnektose. – Res Balticae, 67–72.

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 2009: Bendrinės lietuvių kalbos akcentologija, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

T u o m i e n ė N i j o l ė 2001: Ramaškonių šnektos o ir io kamienų daiktavardžių kirčiavimo ypatybės. – Baltistica 36(1), 103–114.

T u o m i e n ė N i j o l ė 2005: Ramaškonių šnektos daiktavardžio kaityba: socio-lingvistinis tyrimas: daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

U r b a n a v i č i e n ė J o l i t a 2005: Svirkų šnektos (rytų aukštaičių vilniškių) fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija: daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Urbanavičienė 2006: Rytų aukštaičių vilniškių pakraštinių šnektų kirčiavimo ypatumai. – Baltistica 41(2), 212–231.

Urbanavičienė 2010: Svirkų šnektos fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

U r b a n a v i č i ū t ė Ž a n e t a 1966: Spitrėnų šnektos aprašas: rankraštinis šaltinis, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas.

U r b a n a v i č i ū t ė-M a r k e v i č i e n ė Ž a n e t a, G r i n a v e c k i s V l a d a s 1992: Lietuvių tarmės: fonetika, morfologija 2, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas.

V a n a g s P ė t e r i s 1990: u kamieno būdvardžių likimas lietuvių kalboje. – Lituanistica 3, 75–81.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1975: Iš lietuvių istorinės akcentologijos. 1605 m. katekizmo kirčiavimas, Vilnius: Vilniaus V. Kapsuko universiteto Leidyb inis skyrius.

Zinkevičius 1979: Kirčio atitraukimas ir kirčiavimo paradigmos. – Kalbotyra 30(1), 90–93.

200

B E N D R I N Ė K A L B A | 97

Zinkevičius Zigmas 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1, Vilnius: Mokslas.

Zinkevičius Zigmas 1994: Lietuvių kalbos dialektologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Zinkevičius Zigmas 2006: Lietuvių tarmių kilmė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

RYTŲ AUKŠTAIČIŲ UTENIŠKIŲ GYVENAMŲJŲ VIETOVIŲ (LIETUVIŲ KALBOS ATLASO PUNKTŲ) SANTRUMPOS

Alk (180) – Aleksandravėlė, Rokiškio r.

Ant (242) – Antâlieptė, Zarasų r.

Arn (526) – Arníonys, Molėtų r.

Atz (211) – Antãzavė, Zarasų r.

Avl (213) – Aviliai, Zarasų r.

Bč (121) – Bučiūnai, Rokiškio r.

Bjt (479) – Bijūtiškis, Molėtų r.

Blč (347) – Balčiai, Utenõs r.

Bln (243) – Blýniškės, Zarasų r.

Brč (245) – Berčiūnai, Zarasų r.

Čl (452) – Čiulai, Molėtų r.

Dbk (274) – Debeikiai, Anykščių r.

Dgl (277) – Daūgailliai, Utenõs r.

Drš (172) – Daršiskiai, Kùpiškio r.

Ds (212) – Dùsetos, Zarasų r.

Gdr (504) – Giedraičiai, Molėtų r.

Grs (412) – Girsteitiškis, Molėtų r.

Gtč (114) – Gataučiai, Biržų r.

Imb (214) – Imbradas, Zarasų r.

Int (480) – Inturkė, Molėtų r.

Jdp (89) – Júodupė, Rokiškio r.

Jnš (506) – Jõniškis, Molėtų r.

Kkt (380) – Kùktiškės, Utenõs r.

Kmj (209) – Kamajėliai, Rokiškio r.

Kmn (278) – Kiemiónys, Zarasų r.

Krd (381) – Kirdeikiai, Utenõs r.

Krn (179) – Kriaūnos, Rokiškio r.

Krš (149) – Kreščiónys, Rokiškio r.

Lb (414) – Labanóras, Švenčionių r.

Ld (312) – Lúodžiai, Zarasų r.

Lkm (415) – Liñkmenys, Ignalinos r.

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linkšniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

201

Lkš (120) – Lūkštai, Rokiškio r.

Lln (344) – Leliūnai, Utenõs r.

Mdk (481) – Medeikiai, Molėtų r.

Mlt (451) – Molėtai

Mnk (210) – Minkūnai, Rokiškio r.

Ob (148) – Obėliai, Rokiškio r.

Onš (88) – Onuškis, Rokiškio r.

Prv (413) – Purvėnai, Molėtų r.

Pst (453) – Pastovėlis, Molėtų r.

Rb (177) – Robliai, Rokiškio r.

Rg (178) – Ragėliai, Rokiškio r.

Rk (147) – Rokiškis

Sdl (119) – Sodėliai, Rokiškio r.

Sgn (379) – Sugničiai, Molėtų r.

Skd (378) – Skudutiškis, Molėtų r.

Spt (309) – Spitrėnai, Utenõs r.

Stl (182) – Stelmužė, Zarasų r.

Svb (150) – Svõbiškis, Rokiškio r.

Svk (181) – Sùviekas, Zarasų r.

Šd (478) – Šiaudžiai, Molėtų r.

Šlt (173) – Šaltėniai, Molėtų r.

Tlm (311) – Tolimėnai, Ignalinos ir Zarasų r.

Trg (346) – Tauragnai, Utenõs r.

Ut (308) – Utenà

Užb (87) – Užūbaliai, Rokiškio r.

Vb (142) – Vabalnìškas, Biržų r.

Vdn (450) – Vidėniškiai, Molėtų r.

Vlč (240) – Vilūčiai, Utenõs r.

Vsk (241) – V taiskūnai, Utenõs r.

Zr (244) – Zarasai

Gauta 2024-09-11

Priimta 2024-10-14

202

BENDRINĖ KALBA | 97

VILIJA RAGAIŠIENĖ

ACCENTUATION TENDENCIES OF DECLINABLE WORDS IN THE MANUSCRIPT SOURCES OF THE EASTERN AUKŠTAITIAN SUBDIALECT OF UTENA FROM THE 1950S–1960S

S u m m a r y

The article analyzes the material from the manuscript sources of the Eastern Aukštaitian subdialect of Utena dating to the 1950s–1960s, which are stored in the Dialect Archive of the Centre of Geolinguistics at the Institute of the Lithuanian Language, from the perspective of accentuation. The study takes a synchronic approach to describe the features of accentuation of declinable words found in these sources and to discuss their accentuation tendencies.

The article consists of an introduction, three chapters, conclusions, and lists of references and abbreviations of inhabited settlements. The first chapter presents the research material. The second chapter investigates the accentuation tendencies of declinable words and discusses the factors influencing the variation in the accentuation of word forms. The third chapter provides a list of word forms with dual accentuation found within the same local dialect and discusses the distribution of these variants across the subdialect area.

The study resulted in three main findings. First, different accentuation patterns are characteristic of the masculine and feminine declension types in the Eastern Aukštaitian subdialect of Utena: ā-stem words tend to follow the barytone accentuation pattern, while ē-stem nouns are more commonly stressed on the ending; words of the masculine-declension stems typically exhibit a tendency towards accentual variability and oxy tone accentuation. Second, the accentuation system of declinable words is influenced by a complex of interconnected factors: the formation of a more intense rule of conditional stress retraction, the levelling of accentual paradigms, and the development of two accentuation types – columnar and inflectional; the analogy of accentuation for words of the same stem and derivatives of the same derivational type; the interaction between stems; the preservation of ancient accentuation relics (such as root accentuation in u-stem adjectives, collective plural forms); the accentual and semantic model of two plural forms (simple and collective) is reconstructed. Third, variously stressed word forms are distributed unevenly across the subdialect area – the majority of the forms with dual accentuation within the same local dialect were found in the southeastern edges of the subdialect area of Utena, near the boundary with the Vilnius dialect.

Thus, from the perspective of accentual variability, the accentuation system of the Eastern Aukštaitian subdialect of Utena can be considered stable (accentual

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linkšniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

203

variants within the same local dialect were found in less than half of the examined points; only one or two cases were recorded in most of them).

The insights presented in the article lay the ground for more detailed comparative studies of the accentuation system in the subdialect of Utena.

KEYWORDS: Eastern Aukštaitian subdialect of Utena, local dialect, declinable word, accentuation variant, manuscript source.

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

VILIJA RAGAIŠIENĖ

LINKSNIUOJAMŲJŲ ŽODŽIŲ KIRČIAVIMO POLINKIAI XX A. 6–7 DEŠIMTMEČIŲ RYTŲ AUKŠTAIČIŲ UTENIŠKIŲ ŠNEKTŲ RANKRAŠTINIUOSE ŠALTINIUOSE

Santrauka

Straipsnyje kirčiavimo požiūriu analizuojama rytų aukštaičių uteniškių patarmės Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyve saugomų XX a. 6–7 deš. rankraštinių šaltinių medžiaga. Tyrimu siekiama sinchroniniu požiūriu aprašyti šiuose šaltiniuose rastų linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo ypatybes ir aptarti jų akcentuacijos polinkius.

Straipsnį sudaro įvadas, trys dalys, apibendrinimas, literatūros ir gyvenamųjų vietovių santrumpų sąrašai. Pirmoje dalyje pristatoma tiriamoji medžiaga. Antroje dalyje nagrinėjami linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai, aptariami žodžių formų akcentuacijos įvairavimą lemiantys veiksniai. Trečioje dalyje pateikiamas toje pačioje šnektoje rastų dvejopai kirčiuojamų žodžių formų sąrašas, aptariamas variantų paplitimas patarmės plote.

Tyrimu nustatyti trys dalykai. Pirma, rytų aukštaičių uteniškių patarmėje vyriškojo ir moteriškojo linksniavimo tipams būdingi skirtingi akcentuacijos modeliai – ā kamieno žodžius linkstama kirčiuoti pagal baritoninio kirčiavimo modelį, ē kamieno daiktavardžių labiau paplitusios galūninio kirčiavimo formos, vyriškojo linksniavimo kamienų žodžiams būdingas polinkis į akcentinį variantiškumą ir oksitonezę. Antra, linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo sistemą veikia tarpusavyje susijusių veiksnių kompleksas: intensyvesnio sąlyginio kirčio atitraukimo dėsnio formavimasis, akcentinės paradigmos išlyginimas ir dviejų kirčiavimo tipų – koloninio ir galūninio – susidarymas; to paties kamieno žodžių ir darybos tipo vedinių

204

BENDRINĖ KALBA | 97

akcentuacijos analogija; kamienų sąveika; senovinio kirčiavimo reliktų (šakninio kirčiavimo u kamieno būdvardžių, kuopinės daugiskaitos formų) išlaikymas; rekonstruojamas dviejų daugiskaitų – paprastosios ir kuopinės – akcentinis ir semantinis modelis. Trečia, įvairiai kirčiuojamos žodžių formos patarmės plote paplitusios nevienodai – daugiausia toje pačioje šnektoje dvejopai kirčiuojamų formų rasta pietrytiniuose uteniškių patarmės ploto pakraščiuose, paribyje su vilniškiais.

Taigi akcentinio variantiškumo požiūriu rytų aukštaičių uteniškių patarmės kirčiavimo sistema vertintina kaip stabili (kirčiavimo gretybių toje pačioje šnektoje rasta mažiau nei pusėje tirtų punktų; daugumoje jų užrašyta tik po vieną ar du atvejus).

Straipsnyje pateiktos įžvalgos sudaro prielaidas išsamiems gretinamiesiems uteniškių patarmės akcentuacijos sistemos tyrimams.

ESMINIAI ŽODŽIAI: rytų aukštaičių uteniškių patarmė, šnekta, linksniuojamasis žodis, kirčiavimo variantas, rankraštinis šaltinis.

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

VILIJA RAGAIŠIENĖ. Linksniojamųjų žodžių kirčiavimo polinkiai

XX a. 6–7 dešimtmečių rytų aukštaičių uteniškių šnektų rankraštiniuose šaltiniuose

205