LIETUVIŲ KALBOS GRAMATINĖ SANDARA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ОСОБЛИВОСТІ ПРЯМОЇ ТА НЕПРЯМОЇ МОВИ В ДІАЛЕКТАХ ПОНТИНІНКІВ І ЗАХІДНИХ ПУНТИНІНКІВ

J. ŠUKYS

Пряма мова досить характерна для діалектів понтинінків і західних пунктинінків¹, як і для розмовної мови загалом. Якщо це не діалог, її завжди вказують (своєрідно вводять) слова автора.

В описуваних діалектах, як і в літературній мові, серед авторських слів, що вказують на пряму мову, найпопулярнішим є дієслово казати.

S a k ó ášė jái: „Kã tũ.jė neatãnes?“² Pasigãrė vilks, s ã k a: „Aš jó (jau) dainūos!“ Tãs šòv s ã k a: „Nedainūk nedainiõk!“ (l. p.) Pnv. Aš Jūozu s a k õ-aki·s (j akis): „Diėvi mãna, išvės taũ iš kėla tas sėnberni·s, pamati·si!“ Mžš. Cigõnus s ã k a: „A žinẽ, pomì.lis: pirmu suvalgik tãva paršū.ku, a paskūn valgismi višči·ku (l. p.) Rgv.

Дієслово казати нерідко повторюється навіть кілька разів (перед прямою мовою та вставлене в неї або лише вставлене в пряму мову). Такі казати повтори особливо поширені, коли щось розповідають прямою мовою.

Žvi.rbãls s ã k a „Nò, — s ã k a, — vẽš va põne, — s ã k a, — i bū.mõ nusipraũs, i pasižegnõj pris valgim, o dabã tõ nieka! (l. p.) Pnv. „Mēs seniau, — s ã k a, — bailėsan būdavem. Mēs, — s ã k a, — bijõdavem, drebėdavem, — s ã k a — ke aidavem pro tõ mẽškel. Gẽrė, — s ã k a, — kat jūs dabar drošėsan“ Kb. Aš jam s a k õ: „Labẽ· tū.nke, — s a k õ, — šneki, ti ãs ne viskã³ suprantū“ Mžš. Nė, ãnos (jis) pri-stoja (apsieme) pavõkt: „Nė, — s ã k a, — gerẽ, al (bet) dã šindė nepavõksi, — s ã k a: — unt ritõjos“ (l. p.) Tj.

Дієслово казати нерідко додається навіть там, де вже є одне дієслово, що вказує на пряму мову.

Põns k l a u š, s ã k a: „Tãu vaikū nebū.va, — kur tu gavẽ vaikų.? (l. p.) Užš. A pemenėli.s š l.d i n (дражнить, зачіпає) вельню., s ã k a: „Nė, da nedūos ke-

¹ Докладніше про ці діалекти див.: J. Šukys, Rytų aukštaičių pontininkų ir vakarinių puntininkų tarmių būdingosios fonetinės ypatybės, LKK, t. 5, p. 175—183.

² Використано дещо спрощену транскрипцію «Програми збирання матеріалів для Атласу литовської мови» (2-ге вид. Vilnius, 1956, p. 105—118). Нововведено лише знак ᴜ, яким позначається редукований голосний у кінці слова, близький до u, що зазвичай вимовляється замість Ik. a або u.

³ Давні представники діалекту цієї місцевості вимовляють ne visk·.

223

pù.res!“ (л. п.) Ужш. Môč rọkuoj, sãka: „Maũ tõkos mar̃žos nereik“ Кб. Я Varũ.сі. (Вероніка) ві.с kũrsto., сако̃: „Паюні(к) ґі, параґаук (алус), ґал немунішме!“ Мжш. Alpù.не (Альфонса) ба̃рас, сака̃: „Ну курі̃ čì šũ.ні.! (що ж це тепер таке!)“ Мжш. Не̇даво. (грошей), – памішлійо., сако̃: „Єґу ма̃н узтрак мукш?…“ Мшкн.

На відміну від літературної мови, в описуваних говорах дієслово казати з префіксами (відповісти, сказати...) для позначення прямої мови вживається дуже рідко. Не зафіксовано в цій функції й дієслів мовити, заговорити. Крім «казати», дещо частіше трапляються «сваритися», «радіти», «сміятися» — «говорити, сміючись, глузувати», «питати», «велітити», «гавкати» — «торочити, брехати», «просити», «кричати» — «говорити, кричачи, сваритися», «розпитувати», «обіцяти» тощо.4 Ці дієслова не лише вказують на пряму мову, а й стилізують її, передаючи манеру мовлення персонажа.

Kazienė bãras: „Aini tũo keli, ti vi.s nẽškis medini-ku. (pagalį nuo šunų atsiginti)“ Mžš. Mar̃i džaugas: „Visai pasitaise kárve Nj. U Skodžene jũokas: „Vã, dabar i bũs tàu žéntus!““ Mžš. Anù lãksta api klaimu ir klãusi: Tarũ.t, dukrel, a jaũ baigi?“ (l. p.) Kng. Kumelì.te liepi: „Mėšk atãgalu rũnku káltu!“ (l. p.) Mck. Tas piršlì.s, žinẽ gi, lōji: „Aik (tekėk), poni bũsi – gulbės piena betrūks!“ Mžš. Prãjo e paprašõ: „Paskaitìk man, valkeli, tõ raštel!“ Kršk. Mergaitės rẽki: „Kadù čì sučečkavosi (supiaustysi kopūstus) rũnkom!“ – ruktũoji Mžš. Ji, mat, drusẽsne, tũoj teirãujas: „A nežìnot, kur čì tõ budėla, kur mi.ltus parduõdu?“ Mžš. Pats pi.rminiks gi žadėja: „Tãu, senũk, duosim!“ Kb.

Дієслово авторської мови, що означає мовлення, іноді опускається задля стислості. У такому разі інтонаційно виділяється інше дієслово авторської мови, зазвичай те, що позначає дію, під час якої персонаж промовляє свої слова. Дієслово тут може замінювати й звуконаслідувальне слово.

Dũ.kteres tik galũ.nd sãva nags: „Gerẽ, padarìsim!“ (l. p.) Užš. Tas pràkete terbu: „Li.skit visi terbon!“ (l. p.) Stmb. Stakienė špi.gu pakìšė: „A matẽ. – tiek i tegãusi!“ Gtn. Tėvus kũ.mšči tr.in.kį stalan: „Tilẽk to var̃lu!“ Mžš.

В інших випадках, щоб пожвавити розповідь і зробити її динамічнішою, в авторській мові називається лише персонаж, якому належить пряма мова.

Та вештрі̀те: „Кар-кар-кар, з’їж мене одним ковтком!“ (л. п.) Кршк. Ліесене: „Але ж ті, хто біля жорен, не змогли викопати [сховане золото]!“ Мжш. Кажемо: „Заснув, бідолашний!“ У той куток: „Заснув, бідолашний!“ (л. п.) Мжш.

4 В описуваних говорах пряму мову досить часто позначають також дієслова нелитовського походження: duyutis «дивуватися», durnavoti «називати дурнем, зневажати», loj(y)ti(s) «сварити(ся)», mįslyti (молодші кажуть galvoti) «думати», rokuoti «казати, розповідати, стверджувати», šidyti «дражнити, висміювати».

Колись давно, бувало, дивувався, бурчав: „Чого це той сонний дістав [гроші]“ Пнв. Коли почали сваритися: „От ти, — каже, — свинюко, ти порося!“ Нрб. Я думала: „Жіночко, адже й учитися треба, щоб бути здоровою!“ Мжш. До Скребе ось прийшла, бурчить: „Ні ти не проси, ні ти не отримаєш!“ Гтн. Ти, дитино, ученице, знаєш, зараз дражню: „Кавалер із батьком, варена каша з салом…“ Нн.

224

Коли дійових осіб уже перелічено й слухачеві зрозуміло, кому належать слова, пряму мову іноді позначають лише одним дієсловом (сказати, слухати тощо).

Тоді ми, мабуть, були надворі (у дворі). Каже: «Бабусю, я не наїлася». Каже: «Дайте цю шпильку». Каже: «Дайте носа, щоб не забруднити!» Kršk. Питає: «А тобі подобається [наречений]?» — «Ні, не подобається, — каже, — бородатий, як шпак (1. p.) Pnv. «Петрікене, — каже, — прийди допомогти, коли я помру!» — «Ой», — каже, — «тільки помри!» Ksp.

Авторська мова майже завжди стоїть перед мовою дійової особи. Авторські слова, вставлені в пряму мову або подані після неї, трапляються рідко; дещо частіше — лише тоді, коли вони повторюються.

«І я, — каже, — поклала [солі]: усі кладуть, і я поклала». Pnv. «Немає тут, — каже, — місця прилягти (лягти поспати), — іди до мами!» Mžš. «Де ж те їхнє су.тургос?» — каже. «Я не розумію, що це таке», — каже Tj.

Іноді пряму мову перериває речення авторської мови, яке продовжується й після прямої мови.

Тепер каже батькові. (батькові): «Ох ти ж нікчемо, ти нічого не тямиш!» — закотила очі. Mžš.

Пряма мова, не втрачаючи властивої їй інтонації, може входити до складу складного речення.

Дитина — один каже: «Іди й живи [живи]», інший каже: «Іди й живи». Pbr. Були такі дні: вискакують старі бабусі з-поміж дерев’яних воріт, і відразу злітається найбільше курей (~ курей) — однієї: «Мені», іншої: «Мені», і вибирають (викуповують) масло, яке краще. Mžš. Бувало, каже: «Твої ті вози, що скриплять у Куне», — у Трошктуне Rgv.

Пряму мову іншої особи в описових говірках, як і в літературній мові, можна передати у формі непрямої мови. При перетворенні прямої мови на непряму зазвичай змінюється спосіб присудка, іноді й склад присудка, змінюються особові займенники⁵. Вона стає підрядним реченням, приєднаним до авторської мови, що перетворилася на головне речення.

У понтинінків і західних пунктинінків непряма мова виражається неоднаково.

Від кордону Латвійської РСР до Карсакішкіса понтинінки й західні пунктинінки, хоч і не цілком послідовно, уживають дієприкметникову непряму мову.

Він каже, що мати звідти машину. Kld. Сьогодні казали по радіо, що там усе ще триває війна. RdN. Каже, що дрижить із мосту. Stmb.

У зазначеній місцевості, як і в літературній мові, вживаються конструкції з дієприкметником непрямого способу, що утворюють присудок або групу присудка.

Злий чоловік, брехун той. Гравець: телевізор купив у Мейлуна, Тілта-галіу, а каже, що з Леніграда купив.⁶ Krs.

5 J. Balkevičius, Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius, 1963, p. 407.

6 Майже всі понтинінки й південні західні пунктинінки в цьому випадку сказали б: «...каже, що купив із Ленінграда», а ще частіше: «...каже: купив із Ленінграда», «...каже, що купив із Ленінграда».

15. Lietuvių kalbos gramatinė sandara

225

На південь від Карсакішкіса (наприклад, поблизу Мєжішкіса) непряма дієприкметникова мова трапляється лише у вигляді поодиноких слідів.

Са̃ке, що I.gñus bũ.cik (нібито) sakũñt⁷ (каже), kãt bũs обрано nãujĩ mili.ciji MžŠ.

Решта західних пунктинінків і понтинінків, перетворюючи пряму мову на непряму, зазвичай не замінюють присудки дійсного способу дієприкметниками непрямого способу⁸. Передавати непряму мову тут найчастіше допомагають модальні частки, зазвичай переробки слов’янських запозичень: bũk, bũktai, bucik (до речі, вони можуть траплятися і в прямій мові).

Учора ввечері в Єнешкелі чули, що Ярашонеліс поїхав до батька Gts. Кажуть, що той будинок він викупить Srk. Говорили, буцімто на робочий день йому зменшили норму MžŠ.

У деяких місцевостях західних пунктинінків сумнів у достовірності думки виражає усталена форма дієприкметника esą⁹, що виступає вставним словом.

Люди пліткували, що Бронене, мовляв, сама виписалася з лікарні MžŠ.

Коли непряма мова зберігає присудок прямої мови без змін, модальних часток bũk, bũk tai, bucik, esą може й не бути. У такому разі чітко не позначається, що передані слова чи думки належать не самому авторові, а іншій особі.

Усі ж говорили, що багато хто викупить MžŠ. Тоді ті люди принесли їй того льону і сказали, що пан наказав виткати сорочки (л. п.) Rdž.

Іноді мову персонажа тут можна приєднати до слів автора без сполучника kad, лише інтонацією.

⁷ У Мєжішкісі ця усталена дієприкметникова форма теперішнього часу не розрізняє роду й числа: Jõ (вже) bũvabelukẽnĩt (добігши). Jõ (вже) bũvẽ bemukẽnĩt (та, що вчиться). Jõ (вже) bũ.vasakũnĩt (та, що каже), kat ais grĩ.çon, al tũ прийдеш, і не бійся MžŠ.

⁸ Пор. J. Balkevičius, там само, с. 408. J. Jablonskis та інші автори ранніх підручників із синтаксису литовської мови виправляли такі речення, замінюючи дієслова прямої мови в підрядному реченні дієприкметниками; див. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, т. 1, Vilnius, 1959, с. 528 і далі; M. Durys, Lietuvių kalbos sintaksė, Kaunas, 1927, с. 74 і далі.

Давні литовські писемні пам’ятки, які, щоправда, більше репрезентують тогочасну писемну мову, засвідчують, що непряма дієприкметникова мова добре сформувалася й часто вживалася. Навіть у сусіда західних пунктинінків К. Ширвіда в «Punktuose sakymų» читаємо: Todrin ir pats Dowids ieszko Diewo, szaukia iop, budina ii kayp ažumigusi, sakos essus apłaystas, skundžias essus arti prapulties... I 199. Apas z tatas sako, gieresni sunti paimt motery, negi degt I 232. Pačiu tiktay tikieimu sakos busiu iżganitays I 258.

Прикладів непрямої дієприкметникової мови можна знайти більше, ніж у сучасних говірках понтинінків і західних пунктинінків, також у текстах А. Баранаускаса, записаних на території поширення тих самих говірок.

Що це за така дивовижа? — почав дивуватися король, кажучи, що не бачив такої дивовижі BM 94 (Brž). Господар від тієї радості почав хвалитися, що має власну корову, дуже гарну... BM 78 (Vb). Прибувши до короля, вони розповіли йому про його дочок і показали їхні голови BM 113 (Ssk).

⁹ У літературній мові в цьому випадку нерідко вживається вставне слово girdi; див. J. Balkevičius, там само, с. 406. Описуваним говіркам воно не властиве.

226

Lėvunus sáke, Lādze išraudóje (išpraše) tris šimtus rū.blų. Mžš. Žmó-ni.s p l a u š k i, Skemuni· si stebū·kle p a s i r ó d e Mžš.

В обох випадках, схоже, немає відтінку невпевненості, властивого дієприкметниковому мовленню, однак не можна стверджувати, що в підрядних реченнях мовлення персонажа відтворено точно. Найімовірніше, тут лише переказано зміст висловленої думки.

У понтинінкських і західних пунтинінкських говірках нерідко трапляється невласне пряма, або напівпряма, мова¹⁰. Тут пряму мову передають підрядним реченням зі сполучником kad, не змінюючи ані способу присудків, ані займенників і зберігаючи всі інші структурні та стилістичні особливості прямої мови¹¹. Важко сказати, чи невласне пряма мова така сама точна, як пряма мова¹², однак, безперечно, слова персонажа в невласне прямій мові передаються значно емоційніше й образніше, ніж у непрямій мові. Непряма мова не передає ані вставних слів, ані звертань, ані вигуків, ані інших слів модального чи емоційного характеру, тоді як у невласне прямій мові все це зберігається.

То він їй (їй) каже, що ти, Свалденєне, не бійся: із великої хмари — маленькі краплі! Mžš. Єніте плаче, боїться, що ж, де ж тепер мені подітися? Mžš. Я помовчав, помовчав і кажу, що, як мені здається, та стара жінка знову (вийде заміж) Nn.

Найчастіше трапляються такі випадки невласне прямої мови, коли пряму мову, приєднану сполучником kad, оформлено як підрядне додаткове речення. Проте трапляються також утворені таким способом підрядні речення мети, причини, способу дії та підметові.

1. Підрядні додаткові речення невласне прямої мови.

a) Дійова особа підрядного речення — перша особа, а присудок — дієслово дійсного, іноді наказового способу:

Млинар наказує, щоб я його (дитину) маленького спіймав. у.pę плакуючого. з лев (1-ша ос.) Užš. Так бувало з господарями: то ріжуть і ріжуть — н е с а к и, к а т с е с к и м, п а с и л с е к и м Pbr. Він чує: губернатори з товаришем говорять усередині, к а т а й с м а к а р а л а у с в о к и і н у т р ó т и с м а (отруїмо) (1-ша ос.) Mck. Обіймає, цілує, п а с и с а к е, к а т а ш а с у т а в а в и р в с (1-ша ос.) Alkn.

¹⁰ Щодо терміна див. А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, t. II, Москва, 1958, p. 279.

¹¹ У литовській літературній мові невласне пряма мова не допускається, хоча багатьом говіркам і фольклору вона не чужа. Серед зібраних прикладів із території описаних говірок знаходимо такі конструкції і в текстах А. Баранаускаса.

Так господар каже: «Якщо й ми не зможемо там жити, то й ми поїдемо жити деінде» BM 161 (Jnšk.). Батько не хотів більше й казати; але син сказав, що знає, бо обіцяв мені (чортові) BM 160 (Jnšk.)....ворона заговорила людським голосом: «Не кричи, а повертаймося додому й принесімо йому м’яса, а потім заплачу тобі за це» BM 158 (Jnšk.).

¹² А. Молотков, розглядаючи аналогічні синтаксичні конструкції зі сполучником яко в давньоруських текстах, стверджує, що ці конструкції не передають точно ні чужого мовлення, ні мовлення самого персонажа (А. И. Молотков, Особые синтаксические конструкции для передачи чужой речи в древнерусском языке, «Ученые записки Ленинградского Гос. Университета», серия филологических наук, вып. 61, 1962, p. 192).

227

б) Підмет підрядного речення — друга особа, а присудок — дієслово наказового, іноді дійсного способу:

І наказала дочкам: «Будьте з ним (грайтеся з ним) і не виходьте, поки я не повернуся (1-ша ос.)» Užš. «Кричи, дурний, щоб показав» Gln. «Один злодій просив, благав, щоб подарували йому життя, — казав, — я невинний» Pnv. Тоді мачуха, виходячи, наказала своїй старшій дочці: «Іди та нарви» [троянд] (1-ша ос.) Kng.

в) Підрядне речення безособове:

У четвер приходять до ксьондза Тауєнаса й тепер кажуть, що в мене ворожка Ksp.

2. Підрядні речення мети в непрямій прямій мові. Присудок підрядного речення тут зазвичай виражається наказовим способом.

Потім водій знову зупиняється, щоб я виліз (щоб я вийшов) Mžs. «Туди приїхав Юргіс, щоб просимо на похорон: мачуха померла» (тобто приїхав запросити на похорон: мачуха померла) Mžs. «Ну, цього досить, тоді я ще даю їй роботу: даю кужіль, щоб вона спряла й виткала» (щоб вона, сирота, спряла й виткала) (1-ша ос.) Kng. «Потім покликав, щоб підводилися: треба буде гнати корову додому» (щоб підводилися, бо доведеться гнати корову додому) (1-ша ос.) Kng.

3. Підрядні речення причини в непрямій прямій мові.

Прийшов брат і вигнав, щоб я йшла до своїх родичів, бо я йому не потрібна (щоб я пішла до своїх родичів: я йому не потрібна) Pbr. Батько зрадів, що його діти повернулися додому (йдеться про дітей батька, бо він сам, підмовлений дружиною-відьмою, вигнав їх) (1-ша ос.) Mck.

4. Підрядні речення способу дії в непрямій прямій мові. Їхні присудки виражаються наказовим способом. Слово, яке пояснюють ці речення, — обставина способу дії teip «так» у головному реченні.

Йому так наснилося, що зірви дах і вимолоти ту солому — тоді будуть блохи (1-ша ос.) Mck. Тоді ксьондз порадив йому так: «Їдьте додому» Šlt.

5. Підрядні підметові речення в непрямій прямій мові.

Кажуть від влади, що три роки треба жити, доки не збудуєш собі (хати) Kršk. Мати, здається, домовилася: «Якщо ти мовчатимеш, то й я мовчатиму». Mžs.

Непряма пряма мова трапляється й в інших діалектах литовської мови, особливо в тих, для яких не характерна дієприкметникова непряма мова. Приклади непрямої прямої мови можна знайти також у діалектах латиської¹³ та російської¹⁴ мов.

¹³ Наприклад, у волості Вілце Елеського району, розташованого неподалік від описуваних діалектів, поряд із Tēs teīca, ka es esuōt satīc’s vīna brālī кажуть також Tēs teīca, ka es satīku vīna brāli (за рукописними діалектологічними матеріалами Інституту мови та літератури Академії наук Латвійської РСР). Див. також: Latviešu valodas dialektoloģijas atlanta materiālu vāksanas programma, Rīgā, 1954, p. 110; Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, t. II, Rīgā, 1962, p. 905.

¹⁴ Žr. A. B. Шапиро, Очерки по синтаксису русских народных говоров, Москва, 1953, p. 60; В. И. Собинникова, Строение сложного предложения в народных говорах, Воронеж, 1958, p. 157—162.

228

Висновки

1. У говорах понтинників і західних пунктинників уживається пряма, непряма та невласне пряма, або напівпряма, мова.

2. Найпопулярнішим дієсловом авторської мови, що вводить пряму мову, є sakyti. Воно часто повторюється кілька разів, а іноді плеонастично додається навіть там, де вже є одне дієслово, що вводить пряму мову.

3. Авторська мова найчастіше передує мові персонажа.

4. Дієприкметникова непряма мова в ареалі описуваних говірок уживається лише на півночі (від кордону Латвійської РСР до Карсакішкіса). На решті території чужу мову відтворюють без уживання дієприкметників. Тут нерідко допомагають модальні частки būk, būktai, bucik, esą.

5. В описуваних говірках часто трапляється невласне пряма мова. Пряму мову, не змінюючи ні способу присудка, ні займенників і зберігаючи всі інші структурні та стилістичні особливості прямої мови, тут передають підрядними додатковими, іноді підрядними реченнями мети, причини, способу дії чи підметовими, приєднаними до головного речення сполучником kad.

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА В ГОВОРАХ ПОНТИННИНКІВ І ЗАХІДНИХ ПУНТИННИНКІВ

Й. ШУКИС

Резюме

У литовських говорах понтинінків і західних пунктинінків пряма мова за структурою та модальністю буває різноманітною. Вставні слова автора, як правило, передують прямій мові. Найпопулярнішим дієсловом у вставних реченнях є sakyti (говорити). Нерідко воно плеонастично вживається поряд з іншими дієсловами вставного речення, наприклад: Pōns kláus, sāka: „Tāu vaikū nebūva, — kur tu gavē vaikū.? (Ужушиляй, Біржайський р-н.) Часто воно вводиться у пряму мову як повтор, наприклад: Žvīrbājs sāka: „Nō, — sāka, — vės va pōng, — sāka. — i bū.rno musipraus, i parsīžegnoji priš valgimo, o dabā tō nieka!“ (Пінява, Паневежський р-н.) Іноді авторські слова вказують лише на суб’єкта, чиє мовлення передається, наприклад: Ta vęštīte: „Kar kar kār, ešmešk man vieno rešotel!“ (Кряушишки, Пасвальський р-н.) Якщо суб’єкт зрозумілий із попереднього висловлювання, його зазвичай не називають, наприклад: Kláus: „A tāu patīk [jaunikis]?“ — „Ne, nepatīk, — sāka, — bāžā kaip strāzda (Розмова батька й доньки) (Пінява).

Непряма дієприкметникова мова — і то з певною непослідовністю — вживається лише на півночі описуваних говорів, поблизу кордону Латвійської РСР. При цьому, як і в літературній мові, дієслова замінюються відповідними формами дієприкметників, займенники 1-ї та 2-ї особи — займенниками 3-ї особи, наприклад: Šindē sāke pro rādiju, kā kur ti ladē bū.v.i. (Немунеле Радвилишкис, Біржайський р-н). На решті території цих говорів враження непрямої мови створюється не вживанням дієприкметників, а вставними модальними словами — варіантами запозичень būk, būktai, bucik (нібито) або застиглою (мається на увазі система цих говорів) дієприкметниковою формою esą, наприклад: Kalb, kad tō (ta) namēl bū.k jis a p i r ī k a (Серекеняй, Паневежський

229

р-н). Plepėja žmònis, kàd Brùonene asž jò· isirãšė iš ligòninės (Межишкис, Паневежський р-н). Нерідко також трапляється так звана напівпряма мова, коли пряма мова перетворюється на підрядне речення лише за допомогою сполучника kad, без будь-якої заміни дієслівних форм і займенників, наприклад: Tadù pāmote išėjus šàva dù-kterei viresnei liepi* kàd aik tù nusik.nk (Кунгішкис, Укмергський р-н). Te Jùrgi.s a t v a ž d a v a, kàt p r d š o m un pãgraba: tučekgìla pasi.mire (Межишкис). Найчастіше це підрядні додаткові речення, а іноді — мети, причини, способу дії або підметові.