LEKSIKOS TYRINĖJIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ОГЛЯДИ, ПРИМІТКИ, РЕЦЕНЗІЇ

ЗБИРАННЯ Й ДОСЛІДЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОГО ІМЕННИКА

Значну частину лексики кожної мови становлять власні назви, або іменник: особові імена (антропоніми), назви місцевостей (топоніми), назви водойм (гідроніми), назви народів і племен (етноніми) тощо. У литовській мові таких назв сотні тисяч. У літературній мові вони вживаються з неоднаковою частотністю, а деякі взагалі не трапляються. Багато з них, наприклад назви невеликих місць чи інших дрібних об’єктів (мікротопоніми), деякі прізвиська, відомі й уживані лише на дуже обмежених територіях (у кількох селах, а часто й в одному селі), належать тільки до словникового складу говірок, характерних для цих територій.

Власні назви виникали в різні часи. Вік деяких із них більш-менш чітко визначений і підтверджений історичними подіями чи джерелами. Скажімо, так звані християнські імена людей увійшли до литовської мови разом із запровадженням християнства (кінець XIV — початок XV ст.). Дещо пізніше, переважно в XVI—XVII ст., сформувалися литовські прізвища. Нові імена людей, як і інші власні назви, творяться й нині. Водночас є багато власних назв, що виникли в сиву давнину, і їхній вік можна визначити лише приблизно, умовно. Так, чимало назв населених пунктів (ойконімів) і водойм, які вживаються в сучасній Литві, трапляються вже в джерелах XIII ст. та ще давніших. Видатний литовський мовознавець Казімерас Буґа не раз наголошував у своїх працях, що назви багатьох річок, озер і більших населених пунктів у мовленні людей часто зберігаються незмінними не лише сотні, а й тисячі років. Тому дослідження власних назв дають мовознавству багато цінних відомостей і допомагають відкрити сторінки дуже далекої історії народів.

Зацікавлення литовськими власними назвами має давні традиції. Перші праці в цій галузі були спробами укладати списки власних назв. Найдавніші з відомих — списки литовських назв місцевостей. З кінця XVIII ст. (1784 р.) у Центральному державному історичному архіві Литовської РСР збереглася досить велика рукописна збірка назв населених пунктів дванадцяти деканатів Вільнюської єпархії. Чимало відомостей для мовознавства дають і кілька інших видань, підготовлених для практичних потреб церкви, у яких зазначено багато населених пунктів Литви та їхніх назв¹. Багато литовських назв місцевостей увійшло до багатотомного «Географічного словника Королівства Польського та інших слов’янських країн»². Ще важливіші збірки литовських власних назв, видані наприкінці XIX — на початку XX ст.: збірка Й. Спрогіса, що містить близько 10000 назв місцевостей

¹ Synodus Dioecesana Vilnensis, Vilnae 1744; Executorium decretum de limitibus dioecesis Vilnensis, Vilnae, 1854; Executorium decretum de limitibus dioecesis Telsensis seu Samogitiensis, Vilnae, 1854; ir kt.

² Słownik geograficzny królestwa polskiego i innych krajów słowiańskich, t. I—XIV, Warszawa, 1880—1895.

209

«Географічний словник давньої Жемайтії XVI століття»³, «Списки населених пунктів Сувалкської губернії» Е. Вольтера⁴, назви місцевостей Литви Й. Тумо-Вайжгантаса («Sanrazas geografiszkuju Lietuvos vardu»⁵), особові імена й назви місцевостей Клайпедського краю та Східної Пруссії, зібрані В. Калвайтісом⁶, тощо. Майже всі згадані збірки назв місцевостей та особових імен укладено не мовознавцями; деякі видано не литовською мовою, і за багатьма параметрами вони вже не відповідають сучасним науковим вимогам. Крім того, усі вони стали бібліографічними раритетами.

Першопрохідцем у систематичному збиранні та науковому дослідженні литовського іменника був К. Буґа. За порівняно короткий час він уклав досить велику картотеку власних назв (близько 47000 назв), а зібраний матеріал використав або узагальнив у таких важливих для мовознавства й історії працях, як «Про литовські особові імена», «Kann man Keltenspuren auf baltischem Gebiet nachweisen?», «Дослідження назв річок і давнина айстів та слов’ян», «Минуле айстів у світлі назв місцевостей»⁷ тощо. Більшість цих праць не втратили значення й сьогодні — ні з наукового, ні з методологічного погляду. Деякі ідеї, висунуті К. Буґою (наприклад, твердження, що в доісторичні часи територія балтів на сході й півдні сягала значно далі за її сучасні етнографічні межі), по суті підтверджують і дослідження топонімії багатьма радянськими та зарубіжними мовознавцями, а також праці археологів та істориків. Своїми опублікованими працями К. Буґа заклав основи литовської ономастики — галузі мовознавства (точніше, лексикології), що досліджує власні назви.

Надаючи великого значення збиранню власних назв та їхньому дослідженню і розуміючи величезний обсяг цієї роботи, К. Буґа не раз звертався до литовської громадськості: «Якщо ми справді хочемо пізнати неписане минуле свого народу, то неодмінно маємо зібрати всі назви місцевостей і видати їх в абетково укладеному словнику». Спираючись на такий словник, «мовознавець-історик зможе розповісти нам, який народ чи які народи жили в Литві до того, як литовці заселили цю країну»⁸. Заклик К. Буґи почали втілювати лише після його смерті: 1933 року було створено Комісію з прізвищ і назв місцевостей та видано «Інструкцію зі складання іменника земель Литви» (1934). До 1940 року за цією інструкцією значну частину іменника зібрали з місцевих жителів переважно вчителі початкових шкіл, лісівники, землеміри-землевпорядники, студенти й інші аматори краєзнавства; нині вона зберігається в Інституті литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР. Значну роботу зі збирання особових імен і назв місцевостей, керівництва цією справою та впорядкування фондів іменника виконали тодішні мовознавці Й. Балчиконіс, А. Саліс, Й. Сенкус та інші. Друга світова війна на кілька десятиліть перервала цю незавершену роботу.

Після К. Буґи в Литві тривалий час не проводили систематичних досліджень власних назв. Окремі відомості з іменника більшою чи меншою мірою використовувалися

³ И. Спрогис, Географический словарь древней жемойтской земли XVI столетия, Вильна, 1888.

⁴ Э. Вольтер, Списки населенных мест Сувалкской губернии, С. Петербург, 1901.

⁵ Dirva – Žinynas, 1904, I (Nr. X), II (Nr. XI).

⁶ W. Kalwaitis, Lietuwiszku Wardu Klėtele, Tilžėje, 1910.

⁷ K. Būga, Rinktiniai raštai, t. I–III, Vilnius, 1958–1961. Kaip gausiai K. Būga, spręsdamas įvairius lituanistikos, baltistikos ar indoeuropeistikos klausimus, naudojo tikrinius žodžius taip pat rodo jo „Rinktinių raštų“ indeksas.

⁸ K. Būga, Rinktiniai raštai, t. III, p. 642–643.

210

лише в лінгвістичних працях з інших галузей. Наприклад, у відомому дослідженні П. Скарджюса, присвяченому переважно словотвору загальних слів⁹, пояснюється також словотвір понад 1500 власних назв — особових імен та топонімів. Важливість інших праць з литуаністики, брак фахівців та інші причини певний час не давали змоги розпочати ширше дослідження ономастики й після Другої світової війни. Перші повоєнні праці з цієї галузі здебільшого були написані в популярному стилі й призначалися широкій громадськості¹⁰

Ономастична робота в Литві значно активізувалася наприкінці п’ятдесятих років¹¹. Зростання зацікавлення литовським ономастиконом не лише серед балтистів, а й серед індоєвропеїстів, а також практичні потреби літературної мови ставили перед литовськими мовознавцями важливі й невідкладні завдання: а) відновити незавершений збір власних назв, особливо топонімів, б) систематизувати зібраний матеріал ономастикону й розпочати його публікацію, в) розпочати наукові дослідження ономастикону.

З цією метою 1959 року в Інституті литовської мови та літератури було створено Топонімічну групу, що стала осередком усієї ономастичної роботи в республіці. Уже наступного року було підготовлено й видано нову «Інструкцію для збирачів топонімів», у якій охарактеризовано наукове значення цих назв і визначено єдині принципи їх запису. Згідно з цією інструкцією слід подавати літературні, а також усі діалектні й відомі давні форми топонімів, характеристику об’єктів, локалізацію, народні пояснення походження назв, фольклор, пов’язаний із топонімом та місцевістю, історичні, археологічні та інші відомості. Почали щороку організовувати топонімічні експедиції до тих місць, звідки топоніми ще не збирали або збирали в дуже малому обсязі, — переважно до Клайпедського краю та східних районів Литовської РСР: околиць Друскінінкая, Дукштаса, Ігналіни, Майшягали, Пабраде, Швенчоніса, Варени та інших. Водночас перевіряють і доповнюють раніше зібраний матеріал, оскільки частину його було записано поспіхом і неточно, багато топонімів не мали позначеного наголосу, а діалектні форми топонімів не були наведені. Значну допомогу в цій роботі надають місцеві вчителі, заповнюючи анкети зі списками топонімів, які потребують уточнення, надіслані Топонімічною групою.

Збирання топонімічного матеріалу — одна з найтерміновіших і найневідкладніших робіт. Через великі зміни, що відбулися й відбуваються в литовському селі протягом останніх десятиліть (поділ сіл на хутори за буржуазного ладу, колективізація сільського господарства та створення нових поселень за радянської влади, дедалі масштабніші меліоративні роботи, будівництво гідроелектростанцій, прокладання нових доріг тощо), багато назв, особливо мікротопонімів, швидко зникають із пам’яті людей. Тому до збирання топонімів залучають й інших литуаністів: діалектологів, які досліджують говори для Литовського мовного атласу, учителів і студентів. 1960 року в періодичній пресі республіки та інших виданнях¹² було опубліковано звернення видатних учених і діячів культури — академіків Ю. Балчіконіса, К. Біелюкаса, К. Корсакаса та інших — до широкої громадськості під назвою «Збираймо топоніми». У цьому зверненні містився заклик

⁹ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1943.

¹⁰ Словник правопису литовської мови, Вільнюс, 1948 (в окремому розділі описано походження та словотвір литовських особових імен і топонімів); С. Тарвідас, Топоніми Литви, Вільнюс, 1958; та ін.

¹¹ Про збирання й дослідження топонімічного матеріалу в Литві до початку шістдесятих років писали Е. Ґрінавецкене та Ю. Сенкус, див. Вопросы языкознания, Москва, 1961, № 6, с. 130—131; Literatūra ir kalba, т. VI, Вільнюс, 1962, с. 459—465.

¹² Geografinis metraštis, т. 3, Вільнюс, 1960, с. 437—439; «Literatūra ir menas», 1960.VII.2; «Tarybinis mokytojas», 1960. VII.3.

211

Зібрати всі топоніми Литовської РСР і записати, за висловом К. Бюги, «мову землі» нашої республіки — це й досі дуже актуальне завдання, про яке слід постійно пам’ятати.

Разом із топонімами збирають і особові імена. Більшу частину литовських прізвищ записали з живої мови ще до Другої світової війни. Останніми роками антропоніми почали активніше збирати зі старих (XVI—XVIII ст.) історичних і державних документів, рукописних метричних книг, різних інших писемних джерел та архівних матеріалів. Це цінний матеріал для дослідження формування литовських прізвищ та їхнього розвитку.

Отже, в Інституті литовської мови та літератури вже зібрано величезні фонди ономастичного матеріалу, які щороку поповнюються ще 7—8 тисячами новозаписаних одиниць. Нині у фондах зібрано близько 300000 топонімів і понад 400000 особових імен. Рукописна картотека топонімів містить близько 30000 назв населених пунктів і близько 11000 назв річок та озер, а найбільшу її частину становлять земельні назви: назви полів, гравійних кар’єрів, пагорбів, долин, урвищ, лук, пасовищ, боліт, торфовищ, трясовин, лісів, галявин, чагарників, доріг, вигонів та інших об’єктів. Значну частину назв ненаселених місць становлять також історичні земельні назви: назви городищ, курганів, могил велетнів, різних військових поховань, жертовних місць, ярів, каменів та інших об’єктів. З картотеки особових імен, що охоплює імена, прізвища та прізвиська, видно, що в Литві є понад 50000 різних прізвищ.

Ці фонди є невичерпним джерелом надзвичайно важливого матеріалу не лише для литовського мовознавства та мовної практики, а й загалом для дослідників історії литовського народу та його сусідів — латишів, росіян, білорусів, поляків та інших народів. Вони містять цінні дані для дослідження територіального поширення й мовних особливостей давно зниклих балтійських племен, які не залишили писемних пам’яток, — ятвягів, куршів, сели та земгалів. Тому завдання литовських мовознавців — систематизувати цей рукописний матеріал і якомога швидше його опублікувати.

Серед найважливіших уже виконаних праць у цій галузі — підготовлений групою мовознавців «Ономастикон річок та озер Литовської РСР»¹³. Це перше, можна сказати, повне зібрання литовських гідронімів¹⁴ — у ньому наведено близько 8000 назв річок і близько 3000 назв озер, зокрема повторювані назви та варіанти. Гідроніми в ономастиконі мають позначений наголос (також зазначено наголосові парадигми), вказано їхню локалізацію. У ньому прагнули подати всі наявні форми гідронімів, а також «відібрати серед них найточніші й найуживаніші та рекомендувати їх як нормативні для вжитку в литовській літературній мові»¹⁵. Повнота й точність матеріалу, зрозуміло, підвищують і наукову цінність цього ономастикону, адже чимало назв менших об’єктів (річок та озер) до того взагалі не були відомі науці, а деякі гідроніми в лінгвістичній та іншій літературі побутували в різноманітних спотворених і неточних формах. Ономастикон дістав жвавий відгук і схвальні рецензії як у республіці, так і за її межами¹⁶.

¹³ Ономастикон річок та озер Литовської РСР, уклали Б. Савукінас, А. Ванаґас, В. Віткаускас, К. Восіліте та І. Ерманіте, редактори: Е. Ґрінавецкене (відповідальний редактор) і Ю. Сенкус. Інститут литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР, Вільнюс, 1963.

¹⁴ До того часу найповніший перелік назв річок було наведено у виданні «Кадастр річок Литовської РСР» (Вільнюс, 1959). Чимало гідронімів знаходимо й в інших виданнях, наприклад: А. Басаликас, Річки Литви, Вільнюс, 1956; К. Біелюкас, Озера Литви, Вільнюс, 1956. Однак усі ці видання призначені не для потреб мовознавства, а для фахівців інших галузей.

¹⁵ Ономастикон річок та озер Литовської РСР, с. VI.

¹⁶ Пор. рецензії: Ю. Балчіконіс, Ономастикон річок та озер Литовської РСР, «Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Мовознавство», т. 10, Вільнюс, 1964, с. 281—283; В. Мажюліс,

212

В останні роки підготовлено нове видання «Адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР», що охоплює назви всіх нинішніх населених пунктів Литви й призначене переважно для практичних (адміністративних) цілей. Видання такого типу з назвами населених пунктів Литви виходили й у попередні роки¹⁷. Вони чимало сприяли унормуванню литовської ойконімії, однак усі ці видання з лінгвістичного погляду мали й досить багато недоліків: у них було наведено лише форми родового відмінка ойконімів (за якими називний відмінок не завжди можна визначити), і багато з них були неточними. В останньому виданні, підготовленому Президією Верховної Ради Литовської РСР у співпраці з мовознавцями групи топоніміки Інституту литовської мови та літератури, ойконіми буде подано у формах називного відмінка, а за потреби зазначено й родовий відмінок (коли його не можна визначити з форми називного відмінка). Форми назв у ньому автентичні: їх уточнено за даними фондів власних назв Інституту литовської мови та літератури і, наскільки це було можливо, за даними сучасного живого мовлення. Крім того, назви населених пунктів (їх близько 25 000) тут подано з наголосами. З цього погляду це перше таке видання, що охоплює всі назви населених пунктів Литви¹⁸. Тому воно не лише сприятиме подальшому унормуванню цих назв, а й стане надійним джерелом матеріалу для наукових потреб і досліджень литовських ойконімів.

На основі згаданих рукописних фондів готуватимуться й інші словники власних назв. Зважаючи на найважливіші потреби практики литовської мови та науки, насамперед розпочато підготовку повного словника прізвищ.

Питання правопису, вимови та інших аспектів унормування топонімів і антропонімів дедалі частіше висвітлюються в республіканській періодичній пресі. Особливо багато статей, присвячених цій меті, нерідко з цілими списками власних назв, що потребують виправлення, публікується у виданні Інституту литовської мови та літератури «Культура мови» (виходить щороку з 1961 року двома випусками). Такі статті в цьому виданні опублікували: V. Grinaveckas, A. Jonaitýtė, J. Lipskienė, V. Maciejauskienė, K. Pakalka, Z. Rabačiauskaitė, A. Rosinas, B. Savukynas, V. Vaškevičiūtė, A. Vanagas, A. Vidugiris, V. Vitkauskas, K. Vosylytė, Z. Zinkevičius та ін. Власні назви з позначеними наголосами іноді наводяться й у різних інших лінгвістичних працях, не присвячених спеціально питанням ономастики¹⁹.

Багаті рукописні фонди та дедалі численніші опубліковані джерела фактичного матеріалу спонукають інтенсифікувати й дослідження литовської ономастики. У цій галузі вже виконано певну роботу. Насамперед слід згадати ґрунтовніші праці з дослідження гідронімів: «Словотвір гідронімів Литовської РСР» A. Vanagas (Вільнюс, 1970) і «Назви озер» B. Savukynas.

Монографія A. Vanagas (написана на основі кандидатської дисертації «Словотвір назв річок Литовської РСР», захищеної 1966 року, і доповнена назвами озер) складається з

¹⁶ Mūsų vietovardžiai, „Tiesa“, 1963.XI.19; K. Morkūnas, Svarbi lietuvių kalbos mokslui ir praktikai knyga, „Pergalė“, 1964, Nr. 4, p. 164—166; K. Papečkys, 7000 upių, 3000 ežerų, „Kauno tiesa“, 1963.X.9; S. Tarvydas, „Tarybinis mokytojas“, 1963.X.24; M. Hasiuk, „Lingua Posnaniensis“, t. 11, Poznań, 1966, p. 159—160.

¹⁷ Населені місця Литви, Каунас, 1925; Адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР, Вільнюс, 1949; Адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР, Вільнюс, 1959.

¹⁸ Неповний список наголошених назв лише більших населених пунктів Литви (разом з іншими власними назвами) було подано вже у згаданому «Словнику правопису литовської мови».

¹⁹ Пор., наприклад: пояснення скорочень в академічному «Словнику литовської мови»; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966; та ін.

14. Leksikos tyrinėjimai

213

двох найважливіших частин. У першій частині пояснюються загальніші теоретичні питання, пов’язані з дослідженням литовської гідронімії, подається критичний огляд попередніх досліджень цієї проблеми. У другій частині монографії, спираючись на багатий конкретний топонімічний матеріал, докладно досліджується словотвір назв усіх річок і озер Литви. Словотвірні типи гідронімів тут виокремлено за принципами структурно-граматичної класифікації, які автор виклав раніше в опублікованій статті «Про дослідження словотвору гідронімів»²⁰. Монографія, що вперше виявила формування всієї системи литовських гідронімів, дасть змогу успішніше й швидше розв’язувати інші актуальні питання топономастики: з’ясовувати походження назв окремих річок та озер, проводити порівняльні дослідження гідронімії тощо. Монографію доповнюють і полегшують користування нею 35 карт (на них показано поширення важливіших словотвірних елементів литовських гідронімів) та покажчик усіх досліджуваних гідронімів.

Праця B. Savukyno присвячена етимологічним дослідженням назв озер Литви. З’ясовуючи походження цих назв, автор передусім порівнює їх з іншими топонімами та антропонімами, шукає відповідники в ономастичному матеріалі литовської, латиської та прусської мов, а потім пов’язує етимологізовані назви з відповідними загальними словами балтійських мов. Нерідко, прагнучи краще виявити первісну семантику назв озер, він залучає також лексику інших індоєвропейських мов. Частину цього етимологічного дослідження (назви озер, що починаються літерами A—G) опубліковано у виданнях Інституту литовської мови та літератури²¹. Шкода лише, що автор останніми роками припинив писати й публікувати цю майже завершену й потрібну працю.

Певного обсягу ґрунтовні дослідницькі праці з’явилися й у галузі антропонімії. Передусім слід згадати широку монографію J. Dumčiaus «Античні власні імена в литовській мові», а також працю J. Jurkėnas «Давні двоосновні особові імена в писемних пам’ятках Великого князівства Литовського». Це кандидатські дисертації, з яких поки що опубліковано лише автореферати²² та окремі розділи, а саме: «Античні імена в мові литовського народу» і «Античні власні імена в литовських писемних пам’ятках» J. Dumčiaus²³, «Морфологические типы древних литовских сложных имён», «Некоторые компоненты литовских древних сложных личных имён», «О появлении сочетания al вместо дифтонга au в литовских древних личных именах» J. Jurkėnas²⁴.

Окрім уже виконаних або тих, що тривають, ґрунтовних дослідницьких та узагальнювальних праць, у наукових працях Академії наук Литовської РСР і вищих навчальних закладів, у журналі «Baltistica» (видається з 1965 р.), а також в інших виданнях щороку з’являється чимало статей, присвячених різним питанням литовської ономастики²⁵.

²⁰ Морфологічна структура литовської мови та її розвиток (Питання литовського мовознавства (далі — LKK), т. 7), Vilnius, 1964, с. 207—220.

²¹ Див. LKK: т. 3, 1960, с. 289—300; т. 4, 1961, с. 219—226; т. 5, 1962, с. 191—198; т. 8 (Розвиток лексики литовської мови), с. 183—194.

²² І. Думчис, Античні власні імена в литовській мові, Вільнюс, 1958; Ю. Юркенас, Давні складні імена в писемних пам’ятках Великого князівства Литовського, Вільнюс, 1966.

²³ Наукові праці Вільнюського державного університету імені В. Капсукаса, історико-філологічна серія, т. 3, Вільнюс, 1957, с. 171—185; т. 4, 1958, с. 81—108.

²⁴ Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Мовознавство, т. 13, Вільнюс, 1965, с. 57—65; т. 15, 1967, с. 43—56.

²⁵ Див. бібліографічні покажчики: Литовське мовознавство 1944—1960, Вільнюс, 1963; Литовське мовознавство 1961—1964, Вільнюс, 1965; Литовське мовознавство 1965—1968, Вільнюс, 1971 (розділ «Ономастика»).

214

Топонімія та гідронімія окремих регіонів Литви розглядається у статті Й. Сенкуса «Притоки Шешупе та Єсіос»²⁶, у статті К. Восиліте «Назви населених пунктів околиць Вабальнінкаса»²⁷ та інших. Тут також слід згадати видання Товариства охорони пам’яток і краєзнавства Литовської РСР: «Жервінос» (Вільнюс, 1964), «Ігналінський край» (Вільнюс, 1966), «Дієвенішкес» (Вільнюс, 1968), «Околиці Гайде та Рімше» (Вільнюс, 1969), «Мяркіне» (Вільнюс, 1970), «Дубінґяй» (Вільнюс, 1971), у яких, крім інших відомостей, подано й розглянуто топонімію описаних там околиць (К. Ейгмінас, І. Ерманте, С. Каралюнас та ін.).

До найважливіших опублікованих статей, у яких досліджуються топоніми окремих словотвірних груп, належать: «Литовські назви місцевостей у родовому відмінку»²⁸ Б. Савукіна, «Зменшувальні гідроніми литовської мови»²⁹ Й. Сенкуса, «Akmenà, Lašmūõ та інші річкові назви подібної словотвірної будови», «Литовські суфіксальні гідроніми, утворені від інших гідронімів», «Назви населених пунктів Литви, утворені від особового імені в однині»³⁰ А. Ванаґаса, «Прийменникові топоніми»³¹ З. Рабачяускайте та ін.

На основі топонімічного матеріалу досліджують субстратні елементи литовської мови. Наприклад, слідам ятвязького субстрату в литовській топонімії присвячені статті: «К проблеме западнобалтийского субстрата в югозападной Литве»³² Б. Савукіна, «Gãrbus — ятвязьке слово»³³ К. Кузавініса. З окремим субстратом балтських племен, імовірно, пов’язані форманти, що трапляються в литовській гідронімії: -aja, -ajai, -ajas, -ajė, -ajis, -ajys; -asas, -esa, -esas, частково -ykščia, -ykštis, -ėta, -ėtas, -ėtis (переважно на північному сході Литви, на гаданій території селів), -alė, -alis (у Західній Литві, на гаданій території куршів), а також гідроніми з наголошеним закінченням -ùs (у Південній Литві, на території ятвягів). Такий висновок робить А. Ванаґас у статті «К вопросу о диалектной дифференциации балтов, обитавших на территории Литвы (по данным гидронимии)»³⁴.

Чимало статей присвячено також поясненню словотвору або походження окремих власних назв, зокрема: «Ширвідас чи Сірвідас»³⁵ Й. Балчігоніса, «Про походження деяких топонімів»³⁶ В. Ґрінавецькіса (пояснюється походження назв Dievytis і Keklys), «Про назву Neringos»³⁷ В. Мажюліса, «Про назву річки Дане̇ (Данія, Данге̇)»³⁸ А. Ванаґаса, «Про словотвір і походження топоніма Labguv໳⁹, «Про походження назв литовських річок Dunojus і Dniepras»⁴⁰ та інші.

²⁶ LKK, т. 6, 1963, с. 213—234.

²⁷ Праці Академії наук Литовської РСР, серія A, т. 1(14), Вільнюс, 1963, с. 229—237.

²⁸ LKK, т. 6, с. 235—246.

²⁹ Праці Академії наук Литовської РСР, серія A, т. 2(15), 1963, с. 249—260.

³⁰ LKK, т. 4, 1961, с. 227—232; «Граматична структура литовської мови» (LKK, т. 9), 1967, с. 231—238; Baltistica, т. III(1), Вільнюс, 1967, с. 111—116.

³¹ «Дослідження граматики литовської мови» (LKK, т. 11), 1969, с. 243—255.

³² Baltistica, т. I(2), 1966, с. 165—176.

³³ Там само, т. IV(1), 1968, с. 65—67. Див. також: А. Ванаґас, «Найважливіші риси топонімії панямунецьких дзуків», «Панямунецькі дзуки», Вільнюс, 1970, с. 33—42.

³⁴ Праці Академії наук Литовської РСР, серія A, т. 1(26), 1968, с. 143—155.

³⁵ Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, «Мовознавство», т. 11, Вільнюс, 1965, с. 143—144.

³⁶ LKK, т. 3, 1960, с. 321—324.

³⁷ Там само, с. 301—316.

³⁸ Там само, с. 317—320.

³⁹ Baltistica, т. I(2), с. 185—189.

⁴⁰ Розвиток лексики литовської мови (LKK, т. 8), 1966, с. 173—182.

14*

215

На ономастичних даних здебільшого ґрунтуються й нові пояснення походження деяких балтійських етнонімів: опубліковані К. Кузавінісом етимології айстів, Надрави (Надруви), Скальви, селі⁴¹, Я. Казлаускасом — куршів⁴², В. Грінавецкісом — жемайтів⁴³ та інших назв. Особливу увагу привернула запропонована К. Кузавінісом етимологія назви Литви від гідроніма Летава (> діалект. гібр. Lietáuka) — «права притока Нерісу» біля Чобішкіса, Кернаве⁴⁴.

Окремі праці литовських мовознавців з ономастики опубліковано й за межами республіки: статтю Й. Балчиконіса «Названия литовских населённых пунктов, образованные от названий рек и озер»⁴⁵, доповідь А. Ванаґаса та білоруського мовознавця М. Біріли про литовські елементи в білоруській ономастиці, виголошену на VI Міжнародному з’їзді славістів (у Празі) і видану окремою книжкою⁴⁶.

Зрозуміло, не з усіма думками авторів, висловленими в згаданих тут та інших працях з ономастики, можна погодитися; деякі їхні твердження ще потребують подальших досліджень, докладніших доказів і ґрунтовнішого обґрунтування надійнішим фактичним матеріалом. Критичні зауваження щодо цих праць можна знайти й у різних рецензіях, хоча загалом праці литовських мовознавців у цій галузі рецензують ще недостатньо.

Деякі загальніші аспекти збирання, публікації та дослідження литовської ономастики, а також питання походження, розвитку та інші питання, що стосуються окремих власних назв, нерідко обговорюються на республіканських діалектологічно-топонімічних нарадах, організованих Інститутом литовської мови та літератури АН Литовської РСР, на наукових конференціях викладачів і студентів-литуаністів Вільнюського університету, Вільнюського та Шяуляйського педагогічних інститутів. З різних питань ономастики литовські мовознавці виступають з доповідями на конференціях в інших республіках, всесоюзних і міжнародних конференціях⁴⁷.

*

«Останнім часом особливої актуальності набуло дослідження балтійської ономастики, особливо топоніміки, у міжнародному масштабі»⁴⁸. Тому до розв’язання проблем литовської ономастики долучаються також мовознавці та історики інших народів і країн. Особливо багато

⁴¹ Baltistica, т. I(2), с. 177 і наст.

⁴² Там само, т. IV(1), 1968, с. 59–63.

⁴³ Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Kalbotyra, т. 19, 1968, с. 45–50.

⁴⁴ Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Kalbotyra, т. 10, 1964, с. 5–18; пор. також статтю того самого автора «Литовські гідроніми lie-(lei-)» (там само, т. 17, 1967, с. 135–137).

⁴⁵ Lingua Posnaniensis, т. 7, Познань, 1959, с. 240–252

⁴⁶ М. В. Бирила, А. П. Ванагас, Літоўскія элементы у беларускай анамастыцы, Мінск, 1968.

⁴⁷ Див.: Всесоюзная конференция по топонимике СССР (Тезисы докладов и сообщений), Ленинград, 1965; III республіканська ономастична (гідронімічна) конференція (Тези), Київ, 1965; Конференция по топонимике северо-западной зоны СССР (Тезисы докладов и сообщений), Рига, 1966; Проблемы славянских этимологических исследований в связи с общей проблематикой современной этимологии. Международный симпозиум (Программа. Тезисы докладов), Москва, 1966; Перша беларуская анамастычная канферэнцыя (тэзісы дакладаў), Мінск, 1967; Орониміка, Москва, 1969; IV республіканська ономастична конференція (Тези), Київ, 1969; Congressus tertius internationalis fennougristarum (Тезисы, I), Tallinn, 1970.

⁴⁸ K. Korsakas, Baltistikos uždaviniai ir perspektyvos, „Pergalė“, 1970, Nr. 10, p. 177.

216

Праці з литовської ономастики присвятив польський мовознавець J. Otrębski; пор. статті: „La formation des noms physiographiques en lithuanien“. „La formation des noms de lieux en lithuanien“⁴⁹, „O badaniach nad nazwami wodnymi i miejscowymi na obszarze Litwy“⁵⁰, „Slawizacja litewskich nazw wodnych i miejscowych“⁵¹ та ін. Походження і словотвір багатьох власних назв він пояснює також у своїй найбільшій праці „Lietuvių kalbos gramatika“⁵². Деяких питань литовської ономастики торкаються у статтях, опублікованих останніми роками, L. Gumeckaja (пор. примітки 53 і 54), V. Rūkė-Dravinia („Diminutive bei Familiennamen im Lettischen und Litauischen“⁵⁵), T. Buch („Litewskie nazwy miejscowe w powiatach Sejny i Suwałki“⁵⁶, „Litewskie nazewnictwo osobowe w powiatach Sejny i Suwałki“⁵⁷, „Nazwy toni rybackich jeziora Gaładuś“⁵⁸), K.-O. Falk („Ze studiów nad slawizacją litewskich nazw miejscowych i osobowych“⁵⁹, „O metodach slawizacji litewskich nazw osobowych i miejscowych; o genezie i rozpowszechnieniu nazw na --ńce⁶⁰), A. Obrembska-Jabłońska („Elementy litewskie w mikrotoponimii wschodniej Białostoczyzny“⁶¹) та ін. Варто згадати працю литовського мовознавця P. Joniko, який живе у Сполучених Штатах Америки, „Mūsų pavardės ir jų atsiradimas“⁶².

Успіх дослідження литовських власних назв найтісніше пов’язаний із здобутками в цій галузі в інших балтійських мовах.

Вагомих праць з ономастики вже дочекалося латиське мовознавство. Одним із перших збирати латиські топоніми почав A. Bylenšteinas. Однак записані ним наприкінці XIX століття назви місцевостей Курземе й Відземе здебільшого залишилися в рукописах. Далі цю роботу найуспішніше продовжив видатний мовознавець Janis Endzelynas. Головним чином завдяки його зусиллям на початку третього десятиліття цього століття було зібрано досить багато латвійських топонімів, опублікованих у двох книгах⁶³. Найбільша й найважливіша

⁴⁹ Lingua Posnaniensis, t. 1, 1949, p. 199–243; t. 2, 1950, p. 4–43.

⁵⁰ I międzynarodowa slawistyczna konferencja onomastyczna, Wrocław – Warszawa – Kraków, 1961, p. 49–58.

⁵¹ Z polskich studiów slawistycznych, seria 2, Językoznawstwo, Warszawa, 1963, p. 267–287.

⁵² J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, t. II, Nauka o budowie wyrazów, Warszawa, 1965. Також пор. примітку 106.

⁵³ Вопросы теории и истории языка (Сборник в честь проф. Б. А. Ларина), Ленинград, 1963, p. 84–87.

⁵⁴ Дослідження і матеріали з української Мови, т. 6, Київ, 1964, p. 121–132.

⁵⁵ Scando-Slavica, t. 2, Copenhagen, 1956, p. 41–47.

⁵⁶ Onomastica, t. 7, Wrocław-Warszawa-Kraków, 1961, p. 221–229.

⁵⁷ Там само, т. 9, 1964, с. 312–320.

⁵⁸ Там само, т. 12, 1967, с. 109–123.

⁵⁹ Scando-Slavica, t. 9, 1963, p. 87–103.

⁶⁰ Språkliga bidrag, t. 4, Nr. 19, Lund, 1964, с. 1–16. Також пор. примітку 83.

⁶¹ Studia z filologii polskiej i słowiańskiej, t. 8, Warszawa, 1969, p. 261–270.

⁶² Literatūros metraštis, t. 2, Chicago, 1954, p. 111–146.

⁶³ Latvijas vietu vārdi, d. I, Vidzemes vārdi, piedaloties A. Ābelei, J. Kauliņam un P. Šmitam, savācis un rediģējis J. Endzelīns, Rīgā, 1922; Latvijas vietu vārdi, d. II, Kurzemes un Latgales vārdi, piedaloties A. Ābelei, Ž. Graudam, E. Hauzenbergai, F. Jākobsonam, L. Paulei, J. Plāķim, B. Spūlim, J. Turpūkinam, savācis, rediģējis un izdevis J. Endzelīns, Rīgā, 1925. Спираючись на топоніми Відземе, опубліковані в частині I цього видання, K. Būga написав ґрунтовне дослідження, в якому знаходимо нові цікаві висновки про назви фінського походження в місцевостях, нині населених латишами й литовцями, про територіальний розподіл окремих балтійських племен, окремі явища балтійських мов та хронологію їх виникнення й ін., див. його Rinktiniai raštai, т. III, с. 612–648.

217

Праця, виконана Я. Ендзеліном у цій галузі, — це його незавершена капітальна праця «Топоніми Латвійської РСР»,⁶⁴. Хоча в ній наведено не всі назви місцевостей Латвії, а лише найважливіші для мовознавства, ця праця є однією з найбільших і найзначущіших в історії дослідження балтійської топонімії. Для пояснення походження латвійських топонімів широко використано також опубліковані й рукописні матеріали з литовської ономастики, що зберігаються в Інституті литовської мови та літератури. Після смерті Я. Ендзеліна цю незавершену працю переважно продовжує його учениця В. Дамбе, яка зробила значний внесок у підготовку до друку вже виданих томів, а також провела інші важливі дослідження латвійської топонімії⁶⁵. Збираючи, публікуючи й досліджуючи латвійські власні назви, більші чи менші праці виконували Е. Блезе⁶⁶, Я. Плакіс⁶⁷, М. Рудзите, Р. Грисле та інші мовознавці.

Як для мовознавства, так і для історії велике значення мають дослідження власних назв зниклих балтійських мов або їхніх діалектів.

Однією з найважливіших таких праць і досі є книжка⁶⁸ колишнього професора Лейпцизького університету (за походженням литовця) Я. Геруліса, видана пів століття тому. У ній переважно з різних неопублікованих джерел зібрано близько 2900 топонімів давньої Прусської землі: назви міст, замків, сіл, озер, річок, полів, лук, лісів та інших місцевостей. До багатьох із цих назв також наведено литовські й латвійські топоніми — відповідники прусських назв. Позитивно оцінюючи цю книжку, К. Буґа писав у рецензії: «Якби прусський народ зник, не залишивши жодного тексту своєю мовою, то й тоді лише з самих топонімів, зібраних Герулісом, було б зрозуміло, що прусська мова була споріднена з литовською та латвійською»⁶⁹. Не менш цінною є й опублікована майже в той самий час праця Р. Траутмана про прусські особові імена⁷⁰. Прусським власним назвам більшою чи меншою мірою приділено увагу і в деяких новіших працях іноземних мовознавців, пор. статтю Я. Отрембського «Über der Herkunft des Preussennamens»⁷¹, Я. Повєрського «Najdawniejsze nazwy etniczne z terenu Prus i niektórych obszarów sąsiednich»⁷², Ф. Лоренца «Preußische Ortsnamen und Appellative in Namen in Raum links der unteren Weichsel»⁷³, Г. Ґурновича «Dialekty kociewskie i malborski Pomorze Gdańskie»⁷⁴ та ін.

Переважно спираючись на дослідження топонімії, пояснюють особливості ятвязької мови. Дані топонімії допомагають встановити й територі-

⁶⁴ J. Endzelīns, Latvijas PSR vietvārdi, d. I, t. 1 (A-J), d. I, t. 2 (K-Ō), Rīgā, 1956–1961.

⁶⁵ В. Dambe, Blīdienes vietvārdi kā pagātnes liecinieki (Збірник статей на честь академіка, професора, доктора Яніса Ендзелінса до 85-річчя від дня народження та 65-річчя його наукової діяльності, Рига, 1959, с. 391–452); В. Ф. Дамбе, Исследования по вопросам топонимики Латвийской ССР (Доклад на соискание степени кандидата филологических наук), Рига, 1962; та ін. Див. також примітку 99.

⁶⁶ E. Blese, Latviešu personu vārdu un uzvārdu studijas, Rīgā, 1929.

⁶⁷ J. Plāķis, Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi, т. I, Kurzemes vārdi (Праці Латвійського університету, серія факультету філології та філософії, т. 4, № 1, Рига, 1936); J. Plāķis, Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi т. II, Zemgales vārdi (Там само, т. 5, № 5, Рига, 1939).

⁶⁸ Die altpreußischen Ortsnamen gesammelt und sprachlich behandelt von Dr. Georg Gerullis, Berlin und Leipzig, 1922.

⁶⁹ K. Būga, Rinktiniai raštai, t. II, p. 383–384.

⁷⁰ R. Trautmann, Die altpreußischen Personennamen, Göttingen, 1925.

⁷¹ Lingua Posnaniensis, t. 5, 1955, p. 76–77.

⁷² Komunikaty Mazursko-Warmińskie, Olsztyn, 1965, Nr. 2, p. 161–183.

⁷³ Zeitschrift für Slawistik, t. 11, sąs. 2, Berlin, 1966, p. 243–250.

⁷⁴ Pomorze Gdańskie, Literatura i język, Gdańsk, 1967, Nr. 4, p. 147–172.

218

територіальне поширення. Проблемою ятвягів, що викликає чимало суперечок, останніми роками особливо цікавляться польські та деякі інші вчені: J. Otrembski («Язык ятвягов»⁷⁵, «Dainavā — название одного из ятвяжских племен»⁷⁶, «Das Jatwingerproblem»⁷⁷, «Udział jaćwingów w ukształtowaniu języka polskiego»⁷⁸), A. Kaminskis⁷⁹, J. Nalepa⁸⁰, J. Antoniewičius («Terytoria plemienne ludów bałtyjskich w okresie starożytnym w świetle badań archeologii i hidronimii»⁸¹), A. Volfas («W sprawie nazwy Jaćwięgów»⁸²) та ін. Для розв’язання цієї проблеми цінними є також праці зарубіжних мовознавців, у яких наводяться та обстоюються балтійські топоніми й гідроніми Сувальського краю Польської Народної Республіки⁸³. На топонімічні дані спираються, визначаючи територію, заселену ятвягами, і деякі радянські історики: V. Sedovas («Курганы ятвягов»⁸⁴, «Заселяли ли ятвяги южную Литву?»⁸⁵), A. Tautavičius («Lietuvių ir jotvingių genčių gyventų plotų ribų klausimu»⁸⁶) та ін.

Сліди субстрату балтійських мов у гідронімії східних слов’ян зазнали надзвичайно ретельного й докладного аналізу у ґрунтовних студіях відомих московських лінгвістів V. Toporovo та O. Trubačiovo⁸⁷. Балтійські елементи в топонімії та гідронімії України ширше досліджує київський мовознавець A. Nepokupnas («Словосложение как балтийский элемент в топонимии Украинского Полесья»⁸⁸, «Українсько-балтійські студії»⁸⁹). Деякі нові дані й оригінальні міркування щодо зв’язків балтійської та слов’янської топонімії висунув також москвич E. Pospelovas («О балтийской гипотезе в севернорусской топонимике»⁹⁰), латвійська мовознавиця A. Rekena

⁷⁵ Питання слов’янського мовознавства, т. 5, Москва, 1961, с. 3—8.

⁷⁶ Там само, т. 7, 1963, с. 3—6.

⁷⁷ Zeitschrift für Sprachwissenschaft, т. 9, вип. 2, Wiesbaden, 1963, с. 157—167.

⁷⁸ Acta Baltico-Slavica, т. 1, Białystok, 1964, с. 207—216.

⁷⁹ A. Kamiński, Jaćwież (Terytorium, ludność, stosunki gospodarcze i społeczne), Łódź, 1953.

⁸⁰ J. Nalepa, Jaćwięgowie (Nazwa i lokalizacja), Białystok, 1964. Taip pat plg. jo straipsnį „Przyczynek do znajomości toponomastyki i mowy Jaćwięgów“ (Acta Baltico-Slavica, t. 3, 1966, p. 127—133).

⁸¹ Komunikaty Mazursko-Warmińskie, 1965, № 4, с. 513—530.

⁸² Acta Baltico-Slavica, т. 3, 1966, с. 187—190.

⁸³ Пор. статті шведського мовознавця K.-O. Falko у виданнях: Acta Baltico-Slavica, т. 3, с. 69—75; Studia językoznawcze poświęcone profesorowi doktorowi Stanisławowi Rospondowi, Wrocław, 1966, с. 359—370; Språkliga bidrag, т. 4, № 20, 1965; т. 5, № 22, 1966. Також пор. примітки 56—58, 61 і 104.

⁸⁴ Советская археология, Москва, 1964, Nr. 4, p. 36—51.

⁸⁵ Там само, 1968, № 2, с. 82—92.

⁸⁶ Праці Академії наук Литовської РСР, серія A, 2(21), 1966, с. 161—182. Дискусійні зауваження V. Sedovo та A. Tautavičiusa щодо питання про межі ятвягів див. також у працях Академії наук Литовської РСР, серія A, 1(26), 1968, с. 177—190, а щодо інтерпретації лінгвістичних даних у працях цих авторів (переважно власних назв із -da та -up-) — згадану вище статтю A. Vanago «К вопросу о диалектной дифференциации балтов, обитавших на территории Литвы» (див. примітку 34).

⁸⁷ В. Н. Топоров, О. Н. Трубачев, Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья, Москва, 1962; О. Н. Трубачев, Названия рек Правобережной Украины, Москва, 1968. Пор. також примітки 101—103.

⁸⁸ Конференція з топоніміки північно-західної зони СРСР (Тези доповідей і повідомлень), Рига, 1966, с. 100—102.

⁸⁹ Мовознавство, Київ, 1968, № 6, p. 33—42. Plg. dar 109 išnašą.

⁹⁰ Питання мовознавства, № 2, 1965, с. 29—38.

219

(«Latvijskie jazykovye svjazi s litovskimi i slavjanskimi jazykami po dannym toponimii Kalupe»⁹¹) і М. Семіонова («K voprosu o slavjano-bal-tijskich jazykovych svjazjach. Po dannym toponimii Latvijskoj SSR»⁹²), горкієць Л. Трубе̇ («O baltijskich elementach v gidronimii Gor’kovskoj oblasti. V svjazi s opredeleniem vostochnoj granicy drevnego rasselenija baltijskich plemen»⁹³), мінчанин В. Жучкевич («K voprosu o svjazjach toponimii Belorusi s toponimiej Litvy i Latvii»⁹⁴) та ін. На підставі топонімії досліджуються також зв’язки балтів із германцями, іллірійцями та ін.; пор. працю О. Трубачова «Zametki po etimologii i onomastike. Na materiale balto-germanskich otnoshenij»⁹⁵, В. Топорова «Neskol’ko illirijsko-baltijskich parallelej iz oblasti toponomastiki»⁹⁶.

Окрім уже згаданих іноземних мовознавців, литовські власні назви досліджують і використовують у своїх працях також поляки С. Роспонд, М. Рудницький, J. Safarevičius, німці В. Фенцлау, Г. Крає, Й. Принц, француз А. Шмітляйн, швейцарець А. Сен та багато інших⁹⁷. Деякі їхні праці рецензували литовські мовознавці А. Сабаляускас, Б. Савукінас, В. Урбутіс, А. Ванаґас⁹⁸.

Немало мовознавців інших радянських народів і зарубіжних учених опублікували свої найновіші праці, у яких розглядаються як загальні, так і окремі конкретні питання литовської чи балтійської ономастики, також у лінгвістичних виданнях Литовської РСР. Серед найважливіших статей слід назвати: «Daži vērojumi Latvijas PSR dienvidvietu daļas toponīmikā» В. Дамбе⁹⁹, «Daži Salacas baseina hidronīmi» М. Рудзите¹⁰⁰, «O baltijskich sledach v toponimike russkich territorij» і «K voprosu o toponimicheskich sootvetstvijach na baltijskich territorijach i k zapadu ot Visly» В. Топорова¹⁰¹, «Iz opyta issledovanija gidronimov Ukrainy» О. Трубачова¹⁰², «Baltijskaja gidronimija Verchnego Podneprov’ja» В. Топорова й О. Трубачова¹⁰³, «Z badań onomastycznych w północnej Sejneńszczyźnie» Т. Буха¹⁰⁴, Г. Шаліо

⁹¹ Конференція з топоніміки північно-західної зони СРСР (Тези доповідей і повідомлень), с. 121–125.

⁹² Там само, с. 112–114.

⁹³ Там само, с. 106–108. Див. також тези доповіді В. Седова «Gidronimija goljady» (там само, с. 128–132).

⁹⁴ Там само, с. 94–97. Див. також: Б. А. Жучкевич, Toponimika Belarussii, Мінськ, 1968.

⁹⁵ Друга республіканська ономастична нарада (Тези), Київ, 1962, p. 9–12; Питання ономастики, Київ, 1965, p. 16–24. Dar plg. 105 išnašą.

⁹⁶ Problemy indoevropejskogo jazykoznanija, Moskva, 1964, p. 52–58.

⁹⁷ Plg. Onoma. Bibliographical and information bulletin, Vol. XIV (1969), 3 (Bibliographia onomastica 1964–1965), International centre of onomastics — Leuven (Belgium), p. 479–482 (lietuvių onomastikos tyrinėjimų bibliografinę rodyklę sudarė A. Vanagas).

⁹⁸ Žr. Literatūra ir kalba, t. II, Vilnius, 1957, p. 397–403; LKK, t. 6, 1963, p. 320–325, 330–333; Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida (LKK, t. 7), 1964, p. 221–231, 236–239; Baltistica, t. II(1), 1966, p. 297–102; t.V(2), 1969, p. 210–217; Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos (LKK, t. 12), 1970, p. 194–200; Acta Baltico-Slavica, t. 2, Białystok, 1965, p. 494–497.

⁹⁹ LKK, т. 6, 1963, с. 247–267.

¹⁰⁰ Baltistica, т. II(2), 1966, с. 199–202.

¹⁰¹ LKK, т. 2, 1959, с. 55–63; Baltistica, т. I(2), 1966, с. 103–111.

¹⁰² Baltistica, т. IV(1), 1968, с. 31–54.

¹⁰³ LKK, т. 4, 1961, с. 195–217.

¹⁰⁴ Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Kalbotyra, т. 14, 1966, с. 51–55.

220

«Baltische Gewässernamen im Flußsystem „Obere Havel“ (Südost-Mecklenburg)»¹⁰⁵, праця Й. О. Отрембського «Balt. *leita», «Lit. Ukmergė»¹⁰⁶, праця П. Арісте «Wie der Este Litauen und der Litauer nennt», «Lati „латвийский, латышский, Латвия“ в топонимии Эстонии»¹⁰⁷, праця Й. Дуриданова «Südslawisch-baltische Übereinstimmungen im Bereiche der Wortbildung»¹⁰⁸, праця А. Непокупного «Географические термины и топонимы украинского Полесья и балтийские (иранские) названия рельефа»¹⁰⁹.

Зацікавленість філологів різних народів балтійськими власними назвами та їхні праці, наведені тут далеко не всі¹¹⁰, значно сприяють швидшому й успішнішому розв’язанню складних питань литовської ономастики, спонукають ще інтенсивніше й ширше досліджувати ці питання.

K. Morkūnas

¹⁰⁵ Baltistica, т. II(1), 1966, с. 7–42.

¹⁰⁶ Там само, т. III(2), 1967, с. 201–203; т. VI(2), 1970, с. 213–215. Про гіпотезу Й. Отрембського щодо походження назв Литва, литовці див. також його Gramatyka języka litewskiego, т. I, Warszawa, 1958, с. 2–8.

¹⁰⁷ Baltistica, т. III(2), 1967, с. 205–207; т. V(1), 1969, с. 97–100.

¹⁰⁸ Там само, т. V(1), с. 21–27.

¹⁰⁹ Там само, т. VI(1), 1970, с. 11–26.

¹¹⁰ Не беручи до уваги праці з цієї галузі, виконані й опубліковані після 1970 року, тобто вже після того, як цей огляд було передано до друку.

221