КАЛБŲ KONTAKTAI LIETUVOS TSR

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXIII (1983)

РЕЦЕНЗІЇ

Російська мова як засіб міжнаціонального спілкування / Відп. ред. Ф. П. Філіппін. — М.: Наука, 1977. — 301 с.; Російська мова в національних республіках Радянського Союзу / Відп. ред. В. В. Іванов. — М.: Наука, 1980. — 260 с.

Останніми роками дедалі більше уваги приділяється питанням функціонування та вивчення російської мови в національних республіках СРСР. Яскравим свідченням цього є всесоюзна науково-теоретична конференція «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР» (Ташкент, 1979), організована Академією наук СРСР, Міністерством освіти СРСР, Інститутом російської мови АН СРСР. Помітно активізувалася й науково-дослідна робота з вивчення російської мови. Так, лише в 70-х роках у нашій країні було проведено 10 всесоюзних конференцій, видано понад 20 колективних збірників і монографій, присвячених питанням вивчення російської мови як засобу міжнаціонального спілкування. Проблеми російської мови розв’язуються у вишах і науково-дослідних інститутах.

З метою вдосконалення дослідницької роботи в галузі функціонування російської мови в Інституті російської мови АН СРСР створено сектор вивчення російської мови як засобу міжнаціонального спілкування в національних республіках СРСР. Сектор координує роботу академічних інститутів із цього питання, організовує всесоюзні наукові наради й конференції, готує вчених-фахівців для національних вишів, бере участь у створенні підручників для національних шкіл і вишів.

Великий інтерес наукової громадськості викликали праці «Російська мова як засіб міжнаціонального спілкування» (1977) і «Російська мова в національних республіках Радянського Союзу» (1980), підготовлені згаданим сектором спільно з Інститутом мовознавства АН СРСР, Науково-дослідним інститутом викладання російської мови в національній школі АПН СРСР (за участю лінгвістичних інститутів академій наук і вишів союзних республік). У цих працях висвітлюються численні проблеми російської мови — лінгвістичні, педагогічні, соціологічні та ін., наголошується на необхідності визначити суспільні функції російської та національних мов, вивчити суспільні сфери їх функціонування, відзначаються величезні зміни у функціонуванні російської мови: в усіх республіках розширилися сфери її вживання та застосування.

Значну роль у поширенні російської мови в республіках Союзу відіграє загальноосвітня середня школа, яка є одним із

200

найважливіших каналів поширення російської мови. Попри значні досягнення радянської школи, автори статей (Д. С. Мантурушина, Ф. П. Філін, А. В. Філіппов, Б. Х. Хасанов, Н. М. Шанський та ін.) зазначають, що загальний стан вивчення російської мови в національних школах усе ще не відповідає потребам сучасного життя, оскільки значна частина випускників шкіл (особливо сільських) слабо володіє російською мовою. Причини недостатнього знання російської мови автори вбачають у відсутності або нестачі високоякісних підручників і навчальних посібників, а також технічних засобів навчання, у нестачі кваліфікованих кадрів і невисокій якості викладання. Адже й досі трапляються випадки, коли самі вчителі-словесники недостатньо знають російську мову. Тому перед радянською русистикою стоїть завдання поліпшити викладання російської мови в національних школах і вишах, підвищити якість підготовки висококваліфікованих кадрів. Пропонується обміркувати, чи правильно організовано прийом студентів на факультети російської мови та літератури. Проблемам підготовки вчителів-русистів присвячено розділ монографії «Російська мова в національних республіках Радянського Союзу» (статті В. В. Чедія, Н. М. Шанського й А. В. Філіппова).

А. А. Метса стверджує, що до вчителів-русистів національної школи висуваються особливі вимоги: вони мають бути всебічно лінгвістично освіченими, знати специфіку обох мов (рідної та російської), бути активними білінгвами, мати білінгвальну свідомість, тобто знати всі ділянки подібності й відмінності в системах цих мов, під час аналізу будь-якого мовленнєвого випадку швидко й чітко вловлювати ці подібності та відмінності, розуміти причини інтерференції, її характер, масштаби та ступінь негативного впливу (Шанский Н. М., Филиппов А. В. Актуальные проблемы подготовки учителей русского языка и литературы для национальной школы. — В кн.: Русский язык в национальных республиках Советского Союза. М., 1977, с. 122).

Автори пропонують запровадити нові або вдосконалити старі курси у програмах вишів. Особливу увагу слід приділяти зіставним граматикам російської та національних мов. На згаданій ташкентській конференції К. Мустейкис зазначив, що «справа поліпшення викладання російської мови в національній школі потребує також глибокого й усебічного опису російської мови з погляду різних мов. Такий опис має сприяти повнішому й глибшому аналізу структурних особливостей російської мови, виявленню її специфіки, а водночас — встановленню труднощів її засвоєння» (Мустейкис К. В. Ориентация на перспективу. — В кн.: Русский язык — язык дружбы и сотрудничества народов СССР. М., 1981, с. 219). «Крім того, необхідно розробити високоякісні навчальні плани й програми (з урахуванням специфіки кожної національної мови та умов життя в республіках і областях) з російської мови для вишів (Филин Ф. П. Актуальные проблемы подготовки учителей русского языка и литературы для национальной школы. — В кн.: Русский язык в национальных республиках Советского Союза. М., 1977, с. 12).

201

Оскільки в СРСР поширеними явищами стають двомовність і багатомовність, у монографіях особливо багато уваги приділяється білінгвізму. Автори зазначають, що нині двомовністю охоплені всі народи СРСР, що в соціальній характеристиці двомовності відбулися великі зміни. Подано аналіз сутності двомовності в СРСР.

Білінгвізм — явище далеко не однорідне, тому заслуговує на глибокі й різнопланові дослідження, які успішно проводяться в багатьох національних республіках. Для національних республік Радянського Союзу типова «двомовність у широкому розумінні», що передбачає відносне володіння другою мовою, уміння тією чи іншою мірою користуватися нею в певних сферах спілкування (Дешериев Ю. Д., Протченко И. Ф. Основные аспекты двуязычия и многоязычия. – В кн.: Тезисы научной конференции, посвященной проблеме двуязычия и многоязычия, М., 1969, с. 6–7). Повний же білінгвізм (за твердженням Л. К. Граудиной і М. Б. Семеновой), що передбачає однаково вільне володіння двома мовами аж до здатності думати ними без перекладу з однієї на іншу, трапляється рідко — лише в невеликої частини населення. Тому автори слушно зазначають, що двомовність дуже нерівномірно поширена в різних групах населення, а поширення двомовності певною мірою залежить від етнічного середовища. Як зазначають багато авторів монографій, мовні процеси залежать від соціальних параметрів — володіння російською мовою неоднакове в різних соціальних і вікових групах населення. Загальні обриси двомовності в різних народів СРСР неоднакові серед міських і сільських жителів, у рідному та іншонаціональному етнічному середовищі, серед осіб різної статі.

В. Ю. Михальченко (Функционирование русского языка в Литовской ССР и его взаимодействие с литовским языком. – В кн.: Русский язык как средство межнационального общения. М., 1977, с. 190) зазначає, що «у зв’язку з поширенням російсько-національної двомовності, широким функціонуванням російської мови як засобу міжнаціонального спілкування та процесами взаємодії російської й національних мов на сучасному етапі особливо актуальними стають проблеми культури мовлення». На думку й інших авторів, до культури російського мовлення слід ставитися уважніше. Завдання підвищення культури російського мовлення серед неросійського населення має хвилювати всіх, щоб засвоювати мову, а не суміш російських слів, «склеєних» за законами національних мов. Культуру мовлення, мабуть, слід розглядати не лише стосовно російського населення, а й численних неросійських націй і народностей, для яких російська мова є засобом міжнаціонального спілкування (Исаев М. И. Панорама языковой жизни народов СССР. – В кн.: Русский язык как средство межнационального общения. М., 1977, с. 26).

Попри повсюдне поширення російської мови, російське мовлення в кожному національному середовищі, особливо в умовах національно-мовного оточення, має свої специфічні особливості у вимові, лексиці,

202

семантиці, синтаксисі. Тому останнім часом часто говорять про національні й територіальні варіанти російської мови, особливо її усної форми. Але, як стверджує Ф. П. Филин (указ. соч., с. 55), «...національних варіантів» російської мови не повинно бути... Не слід забувати, що система норм російської літературної мови є цілісною та єдиною, обов’язковою для всіх, хто користується російською мовою». Мабуть, ми маємо справу не з національними варіантами, а з порушеннями норм російського мовлення, російської літературної мови. Так звані іншонаціональні, територіальні відхилення від літературної норми слід усувати шляхом удосконалення викладання російської мови.

У працях, що привернули нашу увагу, подано характеристику й класифікацію відхилень від еталона на фонологічному, морфологічному та синтаксичному рівнях російської мови в умовах двомовності. Розглядаючи інтерференцію (різних типів) та інші чинники, що впливають на російське мовлення представників різних національностей, виявляючи причини цієї інтерференції у зв’язку з аналізом об’єктивних труднощів, з якими стикаються представники інших національностей під час вивчення російської мови, автори доходять спільної думки, що російська мова має бути правильною та єдиною на всій території її поширення.

Ми торкнулися лише деяких питань, які видавалися нам найважливішими й найактуальнішими. У книгах знайшлося місце й для інших проблем, що стосуються не лише культури російського мовлення, білінгвізму, викладання російської мови в національних республіках чи підготовки національних педагогічних кадрів. Завдяки значному фактичному матеріалу дізнаємося про взаємодію російської та національних мов на різних рівнях (фонетичному, морфологічному й лексичному), про глибинні процеси, що відбуваються в російській мові під впливом національних мов. Аналізуються численні факти мовної інтерференції. Багато авторів цікавляться умовами, що сприяють поширенню російської мови в національних республіках, наводять багаті статистичні, соціологічні й історичні відомості на підтвердження динаміки змін у процесі функціонування російської мови в різних соціальних сферах. Інтерес становлять розділи, у яких розглядається синтаксична будова художніх творів, написаних національними письменниками російською мовою. Тут виявляються процеси взаємовпливу лексики національних мов і російської мови, розглядається взаємодія мов у галузі антропонімії та інші питання.

У спеціальних розділах подано анотовану бібліографію з проблем вивчення та викладання російської мови в національних республіках, питань підвищення якості підручників російської мови для національної школи, проблем функціонування російської мови в національних республіках СРСР.

Регіна ВЯНСАЙТЕ.