SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

Литовський університет освітніх наук

Напрями наукових досліджень: синхронна та діахронна морфологія.

ІМЕННИКИ ЖІНОЧОГО ТИПУ ВІДМІНЮВАННЯ 1759 РОКУ ZIWATO¹ ТА ЇХНІЙ РОЗВИТОК

Іменники жіночого типу відмінювання у Ziwato 1759 року та морфологічний розвиток цих іменників

А Н О Т А Ц І Я

У статті аналізується розвиток іменників жіночого типу відмінювання в пам’ятці писемності найкращого зразка XVIII ст. північно-жемайтського кретингського діалекту — Ziwato 1759 р. ²До типу жіночого відмінювання належать три основи: ā і iā та основа ē. У праці мовні дані діалекту Ziwato порівнюються з даними сучасного північно-жемайтського кретингського діалекту. Порівняння парадигм основ аналізованих іменників виявляє тенденції та особливості розвитку морфології іменних частин мови в північно-жемайтському кретингському діалекті. Порівняльний аналіз показує, що зміни форм іменників жіночого типу відмінювання та велика кількість омонімічних форм зумовлені розвитком фонетики діалекту, а також наголосом. Отже, розвиток морфології діалекту залежить від явищ морфології та фонології.

¹ ZIWATAS PONA YR DIEWA MUSU JEZUSA CHRISTUSA, Metų Pona 1759. Dabartine bendrine kalba knygos pavadinimas reikštų „Mūsų Viešpaties ir Dievo Jėzaus Kristaus gyvenimas“. Mokslo darbuose ji vadinama tiesiog Ziwatu.

² У статті використовується запропонована Алексом Гірденісом і Альбертасом Росінасом ієрархія типів відмінювання іменників (докладніше див. (Girdenis 2000b: 50–62).

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалект Ziwato, північні жемайти-кретингці, жіночий тип відмінювання, закінчення, морфологічне скорочення.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалект Ziwato, північні жемайти Кретинги, жіночий тип відмінювання, флексія, морфологічне скорочення.

Straipsniai / Articles

51

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено аналізу розвитку іменників жіночого типу відмінювання, представлених найкращою пам’яткою XVIII століття північножемайтського (самогітського) кретингського діалекту — Ziwato, виданою 1759 року. До жіночого типу відмінювання належать три різновиди основ: ā та iā, а також основи на ē. Дані діалекту Ziwato порівняно з даними сучасного слововживання в північножемайтському кретингському діалекті. Порівняльне дослідження парадигм іменникових основ виявило певні характерні риси й тенденції морфологічного розвитку власних назв у північножемайтському кретингському діалекті. Порівняльний аналіз засвідчив, що зміни форм іменників жіночого типу відмінювання та велика кількість омонімічних форм були зумовлені фонетичними змінами в діалекті, а також моделями наголошування. Отже, морфологічний розвиток діалекту залежить як від морфологічних, так і від фонологічних явищ.

ВСТУП

Сучасні дослідження історичної морфології безперечно дають підстави вважати Zi- watą 1759 року найкращою ³пам’яткою⁴ XVIII століття північножемайтського кретингського діалекту. У виданні фонологічну систему, граматичну та морфологічну структуру тогочасного північножемайтського кретингського діалекту чітко й послідовно передано тогочасними польськими літерами.

Фонологічну й морфологічну системи діалекту Ziwato ґрунтовно досліджено й описано (докладніше див. Girdenis, Girdenienė 1997: 19–44). Ще Казімерас Буґа (1958: 561–578), аналізуючи фонетичні зміни голосних у литовських діалектах, часто спирався на форми, зафіксовані в Ziwate.

Досі бракує послідовних і вичерпних праць, присвячених морфології аналізованої писемної пам’ятки⁵. Ziwatas своїми архаїчними граматичними особливостями привертав увагу не одного історика литовської мови та дослідника її діалектів. Про лексичні особливості й синтаксичні риси Ziwato, а особливо про його морфологію, чимало писав Aleksas Girdenis (2000a: 204–210; 233–257; 2000b: 183–190; 355–356; 2001: 170–181; 292–325; Girdenis, Girdenienė, 1997, 11–19; Girdenis, Skirmantas, 1998, vii–xiv). Текстом Ziwato скористався Vladas Grinaveckis (1973: 292, 365 та ін.), пояснюючи утворення відмінностей африкат у жмудських діалектах. Zigmas Zinkevičius, говорячи про

³ Далі в тексті назву цього діалекту скорочено як ШВЖК.

⁴ Докладніше про те, що Ziwatas написано прибережним жмудським діалектом околиць Кретинги: Girdenis 2000a: 237–257; Girdenis, Girdenienė 1997: 11–19; Girdenis, Skirmantas 1998: vii–xiv; Vaičiakauskytė 2002b: 4–7.

⁵ Čia minėtini du gana išsamūs Vilniaus universiteto studentų darbai: Bazinys 1995, Šiliauskaitė 1992.

52

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Ziwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

поступове утвердження жемайтського діалекту в мові литовських писемних пам’яток XVIII ст. Ziwatą зарахував до текстів, «написаних суцільно жемайтською мовою», і зазначив найважливіші фонологічні та морфологічні особливості цієї пам’ятки писемності (1966: 217–218 та ін.; 1980: 196 та ін.). Жемайтськими особливостями книги цікавився Giedrius Subačius (1998: 38, 44–58): він визначив риси, які жемайтам найважче й найлегше помітити, та наголосив на нововведеннях в орфографії Ziwato того часу. Jonas Palionis (1979: 114–115; 1995: 122), аналізуючи мову релігійних писемних пам’яток XVIII ст., підкреслив, що в Ziwate помітна тенденція відмовлятися від певних форм приморського жемайтського діалекту й наближати мову до аукштайтської. Автор назвав найхарактерніші аукштайтські риси тексту, уживання яких, імовірно, було зумовлене тогочасною традицією письма в аукштайтських текстах. Jonas Kazlauskas (1958: 59, 62; 1959: 17–44; 1963a: 333; 1963b: 178–179; 1968: 248 та ін.) спирався на це видання, досліджуючи походження, розвиток і наголошування форм литовської мови. Варто згадати, що Albertas Rosinas (1995: 25 та ін.), реконструюючи парадигми відмінювання займенників балтійських мов, також використав засвідчені в Ziwate форми займенників-дієприкметників.

Морфологія досліджуваної пам’ятки писемності архаїчна, тому доцільно порівняти парадигми відмінювання іменників жіночого типу відмінювання діалекту Ziwato із парадигмами сучасного кретинзького діалекту (так само, як і загалом парадигми всіх типів іменників⁶). Порівняння парадигм основ досліджуваних іменників виявляє тенденції та особливості розвитку морфології іменника в діалекті ШВЖК. Отже, мета цієї статті — подати синхронний опис розвитку іменників жіночого типу відмінювання в пам’ятці писемності XVIII ст. північно-жемайтського кретинзького діалекту — Ziwato 1759 року — і, що найважливіше, порівняти його із сучасною системою відмінювання іменників діалекту ШВЖК. У статті послідовно аналізуються складені парадигми відмінювання іменників зазначених основ, розглядається походження закінчень досліджуваних іменників і робиться спроба пояснити історичні процеси розвитку іменника, причини та мотиви змін. Порівняння даних Ziwato і діалекту ШВЖК дало змогу реконструювати морфологію іменників жіночого типу відмінювання досліджуваного діалекту середини XVIII ст.

У діалекті Ziwato розрізняються три основи жіночого типу відмінювання: основи ā і jā та основа ē. Перші дві основи дуже подібні між собою, вони відрізняються лише м’якістю приголосного в кінці основи — через це ці основи можна було б розглядати разом (пор. Rinkauskienė 1999). У статті згадані основи розглядатимуться окремо, оскільки походження закінчень різне, а їхнє позначення в тексті варіюється⁷. Дослідження показало, що в жемайтському діалекті основи jā та ē значною мірою уподібнилися.

⁶ Про розвиток інших типів відмінювання іменників у досліджуваній пам’ятці писемності див. Vaičiakauskytė 2001: 119–133; 2002a: 223–236; Vaičiakauskienė 2005: 91–99.

⁷ Apie Ziwato grafiką ir rašybą jau ne kartą rašyta (plačiau žr. Girdenis 2000a: 233–257; 2000b: 183–190; 2001: 292–326; Girdenis, Girdenienė 1997: 11–44; Girdenis, Skirmantas 1998: vii–xiv; Vaičiakauskytė 2001: 119–133; 2002a: 223–236; 2002b: 4–7), todėl šiame straipsnyje nekartojama.

Straipsniai / Articles

53

SONATA VAIČIAUSKIENĖ

ОСНОВИ ā І iā

Усі іменники основ ā, iā — жіночого роду, мають сім відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий (інесив) і кличний), три числа (однину, множину й двоїну).

Основа ā

Однина

Множина

Н. rąka _57₁₀ ~ rǫnkà⁸

Н. rąkas 108₉ ~ rǫnkas

Р. gałwos, rąkas 119₁₃ ~ gálvũos, rǫnkas

Р. rąku 4₁₄ ~ rǫnku

Д. zmona, dyinay ~ žmúonas, dėinâ

Д. žmonoms 273₂ ~ žmuonũoms

G. rąka 2₁₇ ~ rǫnka

G. rąkas 2₉ ~ rǫnkàs

Įn. rąku 81₁₇, ~ rǫnkǫ

Įn. rąkomis 75₁ ~ rǫnkũoms

Vt. rąko 8₂, dyinoy 21₁₉, dienoj 32₁₅, kalbojy 59₁₄ ~ rǫnkũo, dėinũo, kálbũo

Vt. rąkoły 9₁₆ ~ rǫnkũosę

Š. karuna 291₈ ~ kàrù·nà

Š. žmonas 118₂ ~ žmũonas

1. Закінчення називного відмінка однини — -a, наприклад: [...] niera zwycziaus, idant balta galwa tokiu śmertiu numyrtum, ney mialwje Panna, ant tawęs ira tokſay dekretas yſzdutas 235₂ₐ–₄.

У порівнюваній говірці закінчення називного відмінка однини також -a (rǫnkᵃ ~ rankà⁹, trúobᵃ ~ trobà), яке походить від давнього довгого *-ā̄. Давні акутові закінчення в литовській мові скоротилися наприкінці XIII — на початку XIV ст. (Būga 1961: 46; Girdenis 2001: 173–174; Grinaveckis 1973: 267).

2. Закінчення родового відмінка однини — -as, -os, наприклад: Ar nežynote, jog qnfay jumis yſzwede yſz newales Faraona; yſz maces rąkas neprietelyſzkas 185₁₉–₂₁; Tada negiediekemos pry jo ſzauktÿ, norint ne lupomis, ale ſzyrdy, abyczaju to ne regynte, yr prikłodu, teypag yr anos Zmonos Pagonkas 97₁₆–₁₈.

У сучасній кретингській говірці закінчення родового відмінка однини іменників із кореневим наголосом — -as, а з наголосом на закінченні — -uos (rǫnkᵃˢ ~ rañkos, trúobũos ~ trobõs). Закінчення родового відмінка однини походить від *-ãs. Як показують дослідження говірок, у північних жемайтських говорах ненаголошені довгі циркумфлексні закінчення скоротилися раніше, ніж акутові. Найкраще це засвідчують різні рефлекси *-an і *-án. У першому випадку цей дифтонг монофтонгізувався, але залишався відкритим (наприклад: знахідний відмінок однини dárba «роботу»), у другому — не лише монофтонгізувався, а й перейшов у середній підйом (наприклад:

⁸ У статті для наведення діалектних прикладів використано шрифт Palemono та його діакритичні знаки.

⁹ Тут і далі приклади з порівнюваної говірки створені авторкою статті.

54

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Ziwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

одн. оруд. в. šàkò «гілка»; пор. також: одн. наз. в. rąka 57₁₀ і одн. оруд. в. rąku 81₁₇) (Girdenis 2001: 174). Циркумфлексні голосні в ненаголошених закінченнях у жемайтських говірках більшою чи меншою мірою редуковані (Grinaveckis 1973: 272). Форми родового відмінка аналізованої писемної пам’ятки підтверджують факт, що ненаголошене закінчення –as у говірці давно скоротилося, а наголошене – (імовірно, через проміжну форму –o·s) перейшло в –uos.

3. Закінчення давального відмінка однини такі: –ay, –a = [a·]¹⁰, наприклад: Stojofy, kada Ju dydy nobażenſtwu, cuda to Diewa ławkie aż ligi trete dienay, neregiedamy niekokie cuda, parsýganda _8₂–₅; Abludnikay (tay ira bludyjentis) ne tepkiet tay žmogaws ney mozokiet, kas yłž burna eyta ale kas yłž burna paeyta yr [zyrdies, kaypo tay mysles pyktas, fwetym moteriltes, už mušimas, yr kytas toms padabnes _86₃–₆.

У сучасній говірці ШВЖК розглядуваний відмінок має закінчення –a (lí́ovå̄ ~ lóvai, trío-bâ ~ tróbai). Ziwatas підтверджує, що закінчення давального відмінка однини –a в говірці монофтонгізувалося з *–ai (докладніше див. Vaičiakauskytė 2002b: 18). Перекладач Ziwato не використовував жодних діакритичних знаків, що могли б позначати довготу монофтонгізованого голосного. Без них жемайтські монофтонгізовані закінчення –[a·] (а також –[e·]) можна записати лише диграфами –aa, –ee. Ziwato автор, імовірно уникаючи диграфа –aa, ужив у аналізованому тексті жемайтську форму давального відмінка однини лише кілька разів.

4. Закінчення знахідного відмінка однини –a, наприклад: Dufiu jums znoka, jog kuri aſz pabučiusiu yr ant kurio rąka pyrmu pakielſiu, tafay bus _{134₂₇–₂₈.}

Форма знахідного відмінка однини в кретингішків збігається із засвідченою в Ziwate, тобто закінчення розглядуваного відмінка –a (lí́ovå̄ ~ lóvá, trióbᵃ ~ tróbą). Флексію знахідного відмінка –a, безсумнівно, слід виводити з *–ān.

5. Закінчення орудного відмінка однини –u = [ọ], наприклад: Weyziek tada kaypo ława rąku Apaſztalams duna dalyje, lyipdams, idaut wyſims dalitum ne šiſztay, yr kaypo rąkoſy anu, yr rąkoſy tu, kuryi nu anu jeme duna skielſtum _{81₁₇–₁₉.}

У говірці кретингішків закінчення орудного відмінка однини –ọ (rõnk’o ~ ranką, trióbᵒ ~ tróbą) слід виводити з *–ā̄ < *–ān < *–ān. Дослідження виявило, що закінчення орудного відмінка однини іменників жіночого відмінювання збігається із закінченням орудного відмінка однини іменників чоловічого відмінювання з основою на o –ọ < *–ō (Vaičiakauskytė 2001: 121). Отже, уже в говірці Ziwato форми орудного відмінка однини іменників з основами на o та ā збіглися (пор. також Girdenis, Girdenienė 1997: 13).

6. Форма місцевого відмінка однини варіює: –o = [uo], –oj, –oy, –oįy, наприклад: Gałwo nu Erſzkiešiu karunas (y kurę kieturesdešimt kartu wiezdays užgawa, tankiey įę dielodamy) buwa ronu gylu tukſtąnte _{332₁₁–₁₃;} Ale tay Jezus kalbieje apey Bazničių kuna ława, kurſay trečioy dienoy yłž numyrusių atsikiele _{115₁₇–₁₈;} Jaw ira ciefas

¹⁰ Тут і далі за графікою та правописом Ziwato у квадратних дужках подано транскрибовані фонетичні закінчення говірки, які не збігаються з написанням у тексті.

Straipsniai / Articles

55

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

поспішайте швидше, бо того дня, можливо, зможемо й знайти та взяти, просимо вас, адже ніхто в нас цього не забере 157^26–28. Працюйте, небеса, працюйте, погожі дощі, на місці роси вам дано сльози. Працюйте, Перуне, і небесні сили, біля могили Пана 333^15–18.

У порівнюваному діалекті форма місцевого відмінка однини закінчується на -uo ~ -o(je) (rõnkiọ ~ rañko[je], trūobūọ ~ trobõ[je]). Це флексія вторинного походження, що розвинулася зі старого локатива *rankāi та постпозиції *-én. Отже, розвиток розглядуваного закінчення був таким: *-āi + en > -ājęn > -ōję. Як зазначає Rosinas (2000: 181), постпозиційні місцеві відмінки мали сформуватися ще до скорочення *-āi, *-ān або *-ēi, *-ēn, інакше сьогодні ми мали б такі форми, як *rankaje, *žemena). Форми місцевого відмінка однини стали на один склад довшими за форми інших відмінків, тому морфологічно скоротилися. Старі писемні пам’ятки свідчать, що скорочені форми існували вже в текстах XVI–XVII ст. (Zinkevičius 1980: 192).

Аналіз графіки й орфографії Ziwato дає підстави стверджувати, що автентичною флексією місцевого відмінка однини слід вважати -uo; (пор. також Girdenis 1996: 221), тоді як інші графічні варіанти цього відмінка є підвищеними формами, запровадженими автором тексту (пор. Girdenis, Girdenienė 1997: 31–32).

Аналізований текст свідчить, що в середині XVIII ст. флексія місцевого відмінка однини іменників розглядуваної основи в говірці мешканців Кретинги вже скоротилася.

7. Закінчення кличного відмінка однини -a, наприклад: O k a r u n a fprav edliwałtys! 330²⁵. У сучасному порівнюваному діалекті іменники ā-основи фактично не мають форми кличного відмінка: вона збіглася з називним, розрізняється лише наголосом (mérgà ~ mergà). Флексія кличного відмінка -ā, утративши своє морфологічне значення, з часом мала відпасти, наприклад: motin, Onut (Zinkevičius 1966: 222; Girdenis 1962: 60). Такі «правильні» форми кличного відмінка однини без закінчення трапляються і в Ziwate, наприклад: motin 61²¹; žmon 68¹.

8. Закінчення називного відмінка множини -as, наприклад: Ale rąkas yr koies jo buwa furyjztas, yr tare Ponas Jezufas Apafztalms yfzyrzkiet ij tegut waykščio 108^9–11. У сучасному діалекті в районі Кретинги закінчення також має форму -as (rõnkᵃs ~ rañkos, trūobᵃs ~ tróbos). Закінчення -as походить від *-ās. Дослідження показують, що ненаголошене -ā в жмудській мові дуже рано скоротилося (Girdenis 2001: 171; Vaičiakauskytė 2002b: 14).

Кличний відмінок множини здавна збігся з називним відмінком множини. Форми називного й кличного відмінків множини в Ziwate також збігаються.

9. Закінчення родового відмінка множини — -u, наприклад: O kada netolyi buwa, [zwėčaw]e Panna yfgzyrda traklma anu ieme ant rąku fawa Suneli 35^19–21; Po kiek d i e n u pa žiegnojufi Elzbieta Zacharioju yr Jona, eje fu Juzupu Panna y Nazaretha [...] 40^17–18. У сучасному діалекті ШВЖК закінчення розглядуваного відмінка буває або наголошеним -u, або ненаголошеним -u, тобто збігається з формою, позначеною в тексті (rõnkᵘ ~ rañkų, trūobūᵘ ~ trobų). Закінчення цього відмінка слід виводити з *-ūn.

56

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Ziwato moteriškojo linksniavimo

daiktavardžiai ir jų raida

Ziwato Аналіз іменників чоловічого та мішаного типів відмінювання (Vaičiakauskytė 2002a: 223–236; 2002b: 18) дає підстави стверджувати, що наголошене закінчення родового відмінка розглядуваних іменників іще вимовлялося з носовим голосним (пор. також Aleksandravičius 1963: 102). Крім того, це припущення може підтверджувати форма родового відмінка множини займенника tu Ziwate tun 174₁₀ або факультативне вживання дифтонга un у некінцевих позиціях, наприклад: Kam munęs ape tay kławfi, kada muny mi netyki, kławskies tun, kuryi munęs kławfę, nes afz pataiemnay ne mokiaw nieka 174_8–10; apskunstas 188₁₇, skundės 314₁₀.

10. Закінчення давального відмінка множини — -oms, наприклад: Yr yłz kalbynieje iems ne ityk iema ju, yr kyitiby šyrdyis, jog ne norieje tykiety žmonoms, kurios regieje ij yłznumyrufiu kiełufi, tada ftroławoje anus yr bara 273_1–3.

У кретингішському діалекті закінчення цього відмінка — -uoms (rõnkúoms¹¹ ~ rańkoms, trọbųoms ~ trobóms) (пор. Alminauskis 1931: 92). Голосний у розглядуваному закінченні за законами діалекту дифтонгізувався з -omus, що походить від давнього *-āmus. Дослідження давніх писемних пам’яток показують, що у XVI–XVII ст. ще вживалися нескорочені форми давального відмінка *šakāmus ‘гілкам’, *rankāmus ‘рукам’. У сучасних діалектах нескорочені форми давального відмінка зазвичай не трапляються. Діалектологи погоджуються, що короткі варіанти найраніше закріпилися в жемайтів (пор. Zinkevičius 1966: 232), тому й у Ziwate загальноприйнятими є скорочені форми давального відмінка.

11. Знахідний відмінок множини має закінчення -as, наприклад: Diel to kławpufis rąkas fudiejufi pakarney kalbieje 16_6–7.

У порівнюваному діалекті форма знахідного відмінка множини також має закінчення -as (rõnkà’s ~ rankàs, trúobà’s ~ tróbas), яке скоротилося з *-āś. Деякі мовознавці (Kazlauskas 1968: 189; Zinkevičius 1980: 195) схильні вважати, що флексія розглядуваного відмінка походить від *-āns¹². Найімовірніше, давнє закінчення знахідного відмінка множини (як і в іменників інших основ) було без n, тобто *-āś, оскільки інакше сьогодні ми мали б: *-ā́ns → -ā́ns → -ā́ś → -ọ́ś → -ọ̀s.

12. Закінчення орудного відмінка множини — -omis, -oms, наприклад: Afz fugriawju tą Bažničių rąkomis dyrpta, o po tryju dienu paftatifiu aną nawjy, try mis dienomis 181_19–21; Yr pabudyna Pons Diews Juzupa yr Nikodema, kuryi iemy pazwaleny nu Pyłota, ateje fu drobinoms <...> 247₁₈.

У сучасному кретингішському діалекті закінчення орудного відмінка множини — -uoms (rõnkųoms ~ rańkoms, trúobūoms ~ trobōms). Нескорочені форми розглядуваного відмінка чув у одній пісні Girdenis (Girdenis, Pabrėža 1998: 20; пор. також LKA 1991: 66, карта № 63). Морфологічно незмінене закінчення найкраще в діалек-

¹¹ У діалекті телшяйців північного жемайтського говору в основ ā (а також i̯ā і ē) іменників давальний відмінок множини може мати наголос і інтонацію орудного відмінка, наприклад: dėinūoms ‘дням’, mērgūoms ‘дівчатам’ (Girdenis 1996: 57, 103, 142).

¹² Dėl šios fleksijos kilmės dar žr. Mažiulis 1970: 311–312.

Straipsniai / Articles

57

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

je išlaikė i ir prebal­s inio kamieno daiktavardžiai (Zinkevičius, 1966, 233; dar plg. Vaičiakauskytė 2002b: 59). Galūnė -uomis atsirado iš senovinės lietuvių *-āmīs, kur -ā kamiengalis ir galūnė *-mīs. Daugiskaitos įnagininko galūnėje i neteko morfologinės reikšmės ir išnyko – tokiu būdu aptariamojo linksnio forma sutapo su daugiskaitos naudininku. Šiuo metu oksitoninio kirčiavimo galūnė skiriasi nuo naudininko tik priegaide ir su ja susijusiu atitrauktiniu kirčiu¹³: naudininko formos kirčiuojamos tvir­tapradžiai, įnagininko – tvirtagališkai; baritoninio kirčiavimo abu linksniai sutampa (dar žr. Aleksandravičius 1963: 105).

Ziwatas свідчить, що в середині XVIII ст. приморські жемайти — кретингці — ще вживали повні форми орудного відмінка множини (скорочені форми в аналізованому тексті траплялися лише кілька разів).

13. Закінчення місцевого відмінка множини (інесива) — -osy = [uosę], наприклад: Jey ne yſzwiliu rąkoły jo praduryma wyniu yr ne idieſiu pyrſzta muna y wyita wyniu, yr ne ydieſiu rąkas muna y ſzona jo, ne itykeſiu₂₇₁^9–11.

Повні форми місцевого відмінка (інесива) зберегли лише деякі кретингці та приморці (Girdenis, Rosinas 1976: 188–197), тоді як у порівнюваному діалекті закінчення місцевого відмінка множини — -uos (rõnkũos ~ rañkos[e], trũobũos ~ trobõs[e]); пор. також (Aleksandravičius 1963: 107). Інесив множини був на один склад довшим за інші форми парадигми, тому мав тенденцію до морфологічного скорочення.

Ziwato аналіз дає підстави стверджувати, що в середині XVIII ст. форми місцевого відмінка множини (інесива) ā-основи ще не скорочувалися.

i̯ā основа

Іменників i̯ā-основи небагато. Значна частина перейшла до ē-основи¹⁴. Причина переходу — у ненаголошеній позиції звуки *-i̯ā, *-i̯an, *-i̯a та *-ē, *-en злилися в -e; пор. (Rosinas 1971: 49). Унаслідок цього іменники з наголосом на закінченні набули шести омонімічних форм, а з наголосом на основі — восьми. Отже, уже в середині XVIII ст. у кретингському діалекті відбувався перехід непродуктивних основ іменників жіночого роду (як, зрештою, і всіх іменних частин мови¹⁵) до продуктивних.

¹³ Це можна стверджувати лише із застереженням, оскільки давальний відмінок множини іменних частин мови ā-основи в північно-жемайтському діалекті може мати наголос і інтонацію орудного відмінка (Girdenis 1996: 57, 103, 142).

¹⁴ У деяких мовознавчих працях іменники i̯ā- та ē-основ розглядаються разом (Aleksandravičius 1963: 101–116; Šiliauskaitė 1991). Тут іменники ē-основи розглядаються окремо.

¹⁵ Детальніше про перехід непродуктивних основ іменних частин мови в діалекті Ziwato до продуктивних див. Vaičiakauskytė 2002a: 223–236; Vaičiakauskienė 2005: 91–99.

58

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Ziwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

Однина

Множина

Наз. dwafe_55₂₀, poni₁₈ ~ dvàsè, pṹonì

Наз. duśies_54₁₇ ~ dũśes

Род. dwafes_15₁₉, ponios_247₁₂ ~ dvā.ses, pṹonũos

Род. dwafiu_85₂₅ ~ dvā.šu

Дав. dwafey_17₁₄, duśiey_44₂₄ ~ dvàśê

Дав. dwafioms_242₂₈ ~ dvàṣùoms

Зн. dwafy_11₁₁ ~ dvā.se

Зн. dwafes_190₁₇ ~ dvàśès

Ор. dwafy_19₁₀ ~ dvàṣè

Ор. kojomis_53₂₀ ~ kúojùomìs

Місц. baznicio_2₂₄, baźnicioj_79₂₁, dwafioy_77₁₀ ~ bažnĩčùo, ~ dvàṣùo¹⁶

Місц. kojofy_VI₃₄ ~ kúojùõse

Клич. dwafe_236₁₀, poni_VII₂ ~ dvàṣè, pṹonì

Клич. dwafes_243₂₀ ~ dvā.ses

1. Закінчення називного відмінка однини — -’a = [e], -e і -i, наприклад: Yr teyp tawa d u - ś i e greyta aną atras, iey gieray kaypo Panna ƒzwečiawfe ano yijžkofi 50₁₇–₁₈; Dafylytie kiete, yr pryflyweyziekiete, nes d w a f e kuna yr kawłu ne tur: kayp muni regete turyn ti 269₁₇–₁₉; Tada atimk zapłota už jawa ćijſtata, kuri efi Aniolanis ligi, Tu pati bufi wadinta Poni Aniotu 287₁₃–₁₅.

У зіставлюваній говірці закінчення називного відмінка однини — -ę (dvàṣę ~ dvasìą, dãlę ~ dalìą), яке походить від давнього *-i̯ā. У говірці (як і в усіх північножмудських говірках, за винятком найпівденніших і найсхідніших їхніх окраїн) голосний a після м’якого приголосного в ненаголошеній позиції звузився до ę через проміжний голосний e. Щоправда, Juozas Aleksandravičius (1963: 109) вважає, що таке a у кретингській говірці звузилося до ę, але сумнівно, чи міг цей голосний звузитися настільки¹⁷.

ZiwatoУ говірці, як показують приклади, голосний закінчення ще не був звужений. Згадані графічні варіанти називного відмінка однини (за винятком -i), як засвідчує аналіз графіки тексту, позначають голосний e або -æ після j.

Atskirai reikia minėti žodį poni (pṹonì ~ põni), kurio galūnė -i (Zinkevičius 1966: 223). Galūninio -i nepaplatėjimas rodo, kad jis kilo iš *-ī (Būga 1958: 566). Tarmių tyrimai rodo, kad ilguosius pralietuvių akūtinių galūnių balsius, taip pat ir *ō ir *ę, sutrumpino visos tarmės. Šiaurės žemaičiai, skirtingai nuo kitų tarmių, *ū, *ī nesuplakė su *ų, *i arba *ō, *ę, pvz.: vns. vard. gražì ‘graži’, dgs. gal. mėškūs ‘miškus’ (Zinkevičius 1966: 116).

Форма кличного відмінка однини не відрізняється від називного.

2. Родовой відмінок однини має такі закінчення: -es, -os, наприклад: Kaltas taſay ƒuwa-džiotojes, pyktos d w a f e s apfieƒtas, ƒmerte 182₁₄; Ponas Jezušas uterniky po werbu n e d i e l o s griža y J eruzalu 121₃.

¹⁶ Нині у зіставлюваній говірці вживається форма із закінченням основи на ē, наприклад: dvàṣė «dvasė(je)».

¹⁷ Тут варто зазначити, що відкритий e у наголошеному абсолютному закінченні ще зовсім недавно існував у північножмудських околицях — Žemaičių Kalvarijos і Nevarėnų; докладніше див. Girdenis 2000a: 233–236; пор. також Juškaitė, Girdenis 1974: 93–94.

Straipsniai / Articles

59

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

У кретингській говірці закінчення розглядуваного відмінка має два варіанти: ненаголошене -ęs і наголошене -uos (dvâ.sęs ~ dvâsios, pūonūos ~ ponió̄s). Ненаголошена флексія як у Zi- wato, так і в зіставлюваній говірці збіглася з формою основи на ē. У тексті графічні варіанти родового відмінка однини фіксують закінчення -es, яке згодом у говірці перейшло в -ęs.

3. Закінчення давального відмінка однини — -ey = [ė], наприклад: Garbie buk Tiewuy, yr Sunuy, yr Dwafey Szwětay_25–26.

У сучасній говірці ŠVŽK закінчення давального відмінка однини -e монофтонгізувалося з -iai, яке походить від давнього *-iai (dvâsê ~ dvâsiai). Форми давального відмінка однини з -ey в аналізованому тексті, як показує аналіз графіки й орфографії Ziwato (Girdenis 2000a: 233–257; 2000b: 183–190; 2001: 292–326; Girdenis, Girdenienė 1997: 11–44; Girdenis, Skirmantas 1998: vii–xiv), слід вважати підвищеними формами, властивими авторові.

4. Закінчення знахідного відмінка однини — -y = [ė], -e, -q¹⁸, наприклад: O anyi užšmutnity yr iftrósity taries Dwafy regi_13–14; Galeie Aniolas paimte aną fukne, yr parodite jė Diewuy Tiewuy kalbiedamas apweyziek Diewy Tiewy fukne_1–2 165.

У зіставлюваній говірці вживається форма знахідного відмінка однини із закінченням -ę (dvâ.sęs ~ dvâsią, vā.ļę ~ vālią).

У жмудському діалекті носові голосні в циркумфлексному закінченні, яке ніколи не наголошується, скоротилися. Отже, наявний нині в говірці голосний -ę скоротився з давнього *-į̄an (→ *-įan → *-jęn → -en → -ęn → -ē → -ę), пор. Girdenis 2001: 172.

5. Закінчення орудного відмінка однини — -y = [ė], наприклад: Nes Jonas szwętas Dwafy fzwetu prypilditas, prypilde Motina Jawa 19_19–20.

ZiwateЗафіксоване в однині закінчення орудного відмінка відповідає формі орудного відмінка однини сучасної говірки із флексією -ę (dvâsê ~ dvasią, vāļê ~ valią). Закінчення розглядуваного відмінка -ę скоротилося з *-į̄an (→ *-įan → *-jęn → - ēn → -ęn → -ē → -ę).

6. Закінчення місцевого відмінка однини — -o = [uo], -ioi, -ioy, наприклад: Trécioie dieyno ftejos balfas dydis Baźnićio, kuri wyły gyrdieie 7_19–20; Dyino pewno fubatos Ponas Jezuzas mokie Baźnićioj, kur tynay buwa žmogus nekurfay fudziuwufy ręka turynti 79_21–23; Patayminty ira ubagay dwaśioy (tyi ira pyrmyi žodey) nes anu ira Karalifte Dangaus 63_19–21.

Автентичним закінченням місцевого відмінка однини в порівнюваній говірці слід вважати -uo; від закінчень іменників на ā-основу воно відрізняється лише м’якістю кінцевого приголосного основи (пор. розглянуті форми на ā-основу).

¹⁸ Dėl šios galūnės plačiau žr. Girdenis, Girdenienė 1997: 23–25. Su šia fleksija tekste pasitaikė tik vienas žodis, kuris dėl sakralumo veikiausiai vertintinas kaip lenkiška forma, pvz.: O tay Ponas Jezuzas kalbieje, diet to, idant butum pakarny, yr tare iems eydamy po wyfa fwieta apfakikiete Ewangelią wyfam futwierymuy_3–6.

60

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Žiwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

7. Закінчення називного відмінка множини — -’as = [es], -es, наприклад: Potam jogiey anos kojes ſzwętas buwa ſu waykſčiotas yr ſuronitas nu akmenu yr ſmyltu karſzte; maſty bragy patepe yr bučiawa neparſtodama 70₁₆–₁₈; Dabar kunay ſzwętuju, duſies pryaždabitas bus karunomis trejokiomis 326₂₅–₂₆.

У порівнюваній говірці закінчення називного відмінка множини — -ęs (dvà.sę ~ dvãšios, và.łęs ~ vàlios). Жемайти здавна скорочують ненаголошені довгі циркумфлексні закінчення, тому флексію розглядуваного відмінка -ęs слід виводити з давнього *-į̃as (→ *-į̄as → *-’ãs → -’as → -es → -ęs). Žiwatas фіксує проміжну ланку розвитку -es. Форма кличного відмінка множини збігається з називним відмінком множини.

8. Закінчення родового відмінка множини — -’u, наприклад: Teyp ana pry ejufi pry Pona Jezuſa pole po koju jo; dudama garby jem, yr tare: Pony padiek mąn 85₅–₇; [...] kurie priemy Wiera Szwęta kada kayte pry Myſiu. Szwętu Ewangeliyjy [...] IV₈–₉.

У порівнюваній говірці закінчення родового відмінка множини може бути наголошеним і ненаголошеним (kúoi̯ ~ kóįų, marč̃ų ~ marčių). У говірці Žiwato наголос у закінченні форми родового відмінка, як уже згадувалося, імовірно, ще зберігав носовий голосний.

9. Закінчення давального відмінка множини — -oms, наприклад: Tada ſu dydziu ſzturmu, yr ałafu uźgiedintas, y Pekła biega, yr pyktoms dwaſioms apſakie 242₂₇–₂₈.

Закінчення цього відмінка відрізняється від закінчення на ā-основу лише м’якістю кінцевого приголосного основи (пор. розглянуті форми на ā-основу).

10. Закінчення знахідного відмінка множини — -es, наприклад: Yr teyp uſtawyczney aſzaromis maźgoje kojes jo ſzwętas 70₁₀–₁₁.

У говірці Кретинги знахідний відмінок множини закінчується на -es (dvàšės ~ dvasiàs, vàlės ~ valiàs), яке походить від давнього литовського *-jãs (→ *-jās → *-’ãs → -’as → -es → -ęs). Ziuwatas фіксує ще не звужений голосний e у закінченні.

11. Закінчення орудного відмінка множини — -omis, наприклад: Kada jau buwa awźtanti, tada eje Ponas Jezuſas nu kalna, pry anu par Mary wyŕźumi wąndens, Sawſonis ko-jomis kaypo źemy 83₂₁–₂₃.

У сучасній говірці ШВЖК форми орудного відмінка множини слів із баритонічним наголошенням не відрізняються від форм давального відмінка (dvàšiõms ~ dvãšioms), хоча, як уже згадувалося, у північно-жемайтській говірці давальний відмінок нерідко може мати наголос і інтонацію орудного відмінка (пор. розглянуті форми на ā-основу); слова з окситонічним наголошенням відрізняються від давального відмінка лише інтонацією (vâl̃džioms ~ valdžiõms). У говірці Кретинги закінчення розглядуваного відмінка, як свідчать приклади, морфологічно скоротилося.

12. Місцевий відмінок множини вживається із закінченням -ofy = [uose], наприклад: Tada ćionay Szwetas Bernotas kalba: o diwna prowa yſzganima muſu, jog Chriſtufas Ponas kibodamas ant kriźiaus, daug ronu, daug muku, yr fopulu kięntieje, kaypo tay karuna Erſzkiečiu ant Galwu Szwęčiaufyj, rąkoſy, koioſy wynis, o wyinog apey muka tiljeje: ne ſzawkie skawd, ale trokſtu 240₁₆–₂₂.

Straipsniai / Articles

61

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

У порівнюваному діалекті форма розглядуваного відмінка відрізняється від форм на ā лише м’якістю кінцевого приголосного основи (пор. розглянуті форми на ā).

ē ОСНОВА

Іменники цієї основи (як і щойно розглянутих основ) мають жіночий рід (за винятком слова diedes 7₂₁ «дідусі»), мають сім відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий (інесив) і кличний), три числа (однину, множину й двоїну).

Однина

Множина

V. meyle 34₁₀, garbie 105₂₇ ~ mêile, gấrbīe

V. linkɱibes 229₄ ~ linkšmîbes

K. meyles 11₁₅, garbies 2₄ ~ mêiles, gấrbīes

K. links mibiu 288₁₀ ~ linkšmîʹbu

N. meyle 300₄, sawley 258₁₆ ~ mêilê, sáulê

N. paneliems 177₂ ~ panèlèms

G. meyly 28₃ ~ mêilę

G. linkɱibes 20₁₁ ~ linkšmîʹbès

Įn. meyly 58₂₃ ~ mêilę

Įn. links mibiemis 152₁₃ ~ linkšmîʹbiemìs

Vt. žiemie 5₂₂, žiemiey 199₂₂ ~ žèmîè

Місц. giesmiefy 30₂₆ ~ géismièsę

Наз. meyle 145₄, zwaɣzdie 291₈ ~ mêile, žvaizdė

Наз. gymynes 312₂₂ ~ gèmę.nes

1. Закінчення називного відмінка однини — –e та –ie, наприклад: Dielko tawa meyle ateje 34₁₀; Blagasłowitas, kurłay wardon Diewa eyta: ant amžiu tegul garbie iem bułey 113₅–₆. У порівнюваному діалекті закінчення називного відмінка однини іменників із наголосом на закінченні — –ie, а з кореневим наголосом — –ę (pêłkę ~ pélkę, žuolė ~ žolė) (Zinkevičius 1966: карта № 38, 42). Результат розвитку ненаголошеного *–ē (після м’якого приголосного) збігається з результатом розвитку *–ā (Girdenis 2001: 171). Зазвичай ненаголошений аломорф закінчення витісняється наголошеним: наприклад, замість одн. наз. *(bált)–ā починають казати *(bált)–a, замість одн. оруд. *(bált)–ō — *(bált)–u. Як зазначає Girdenis (2001: 377), якщо закінчення належало до типу відмінювання (основи), явно схильного до баритонічного наголошування, міг закріпитися й ненаголошений аломорф того чи іншого закінчення. Саме так, очевидно, слід пояснювати розвиток розглядуваного відмінка, тобто (sául)–ė < *(sául)–ē і особливо (giesm)–ẽ < *(gęsm)–ē < *(gęsm)–è.

Ziwatas наприкінці слова фіксує ще не звужений голосний e.

Кличний відмінок однини збігається з формою називного.

2. Закінчення родового відмінка однини — –es, –ies, наприклад: Yļžzódžiu Motinas milawłes, yr yļz meyles Jawa uaykielis ne werkie 33₁₁–₁₂; Swyłiby ant apšwitytma Pagon iu, yr ant garbies žmoniu tawa Jzraelu 38₁₈–₂₀.

У діалекті ŠVŽK закінчення родового відмінка однини (як і називного відмінка однини) подвійне: у іменників із кореневим наголосом закінчення — –ęs, а з наголосом на закінченні —

62

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Žiwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

-ies (pêlkᵉ ~ pêlkės, žuol̃lės ~ žol̃ės) (Zinkevičius 1966: žemėl. nr. 40, 44). Флексія цього відмінка походить від давнього литовського *-ẽs.

Як показує аналіз Ziwato, у середині XVIII ст. у кретингському діалекті флексія -es < *-ẽs ще відрізнялася від закінчення -ęs < *-ę̄s, пор.: meyles 33₁₂ < *-ęs «любові» та ugnys 90₄₁₉ < *-ę̄s «вогню».

3. Закінчення давального відмінка однини — -ey ir -e = [eʳ], наприклад: O Diewy wyfagalis, ne yf̄zpakafitas dudu diekawones tawa galibey, teykies mun tą duty yf̄fawa gieribes, idant pylnay galiečio s̄užity ano s̄zwėtay milafzyrdittey 25₂₃–₂₅; Cionay diwities galem yfzgieribey yr meyle Chrifʃufa Pona, jog diet grieʃzna žmogaws ant tokie ʃmerte afierawojos, yr atʃydawė 300₃–₅.

У кретингському діалекті форма давального відмінка однини вживається із закінченням -e (pêlkê ~ pêlkei, žuolê ~ žolei), яке виникло внаслідок монофтонгізації з *-ei (Zinkevičius 1980: 205; 1966: 90).

Власне, тобто жемайтською флексією давального відмінка однини є -e, тоді як форми з -ey (як і форми раніше розглянутих основ іменників) слід вважати наслідком впливу aukštaitija. Імовірно, саме з цієї причини форми давального відмінка з монофтонгізованим голосним закінчення в тексті надзвичайно рідкісні²⁰.

4. Закінчення знахідного відмінка однини — -y = [ę̄], наприклад: O unfay mumis užtą y amžyna garby pryimfey 24₁₃–₁₄.

У діалекті, з яким проводиться порівняння, закінчення знахідного відмінка однини збігається з флексією знахідного відмінка діалекту Ziwato -ę (pêlkᵉ ~ pêlkę, žuolᵉ ~ žolę). ę цього відмінка походить від давнього *-ę̄ (ęn → -ę̄ → -ę).

5. Закінчення орудного відмінка однини — -y = [ę], наприклад: Ale ką tynay raśie, kalba ʃzwetas Ambrażiejus, jog raśie tus źodźius: źieme źiemv pakalba 122₂₃–₂₄.

У сучасному кретингському діалекті закінчення орудного відмінка однини -ę збігається з формою знахідного відмінка (pêlkᵉ ~ pêlkę, žuolᵉ ~ žolę). Флексія цього відмінка -ę скоротилася з давнього *-ę̄n (→ -ę̄n → -ę́n → -ę̄ → -ę).

6. Закінчення місцевого відмінка однини — -ie, -iey, наприклад: Uźlaykity Prifjakimus Diewa, kurius pyldity reykalas, ne tyktay pagal żwyczjaws, ale pagal intencyes pryfakitoje, tay ira, meylie, yr pagal meyles 329₈–₁₁; Apey paftati Pona muʃu Jeżusa Chriʃtuja, ciely Oktawiona Ciecorawws: ne kurfay Lentulus ʃzaliey Zidu źiemiey Heroda Karalaws Uriedniks, Senatuy yr wyfay Roday Rima apraśie VIII₁₉–₂₁.

У сучасному діалекті ШВЖК закінчення цього відмінка -ie ~ -ė(je) (pêlkê ~ pêlkė(je), žuolê ~ žole(je)), як свідчать діалектологічні дослідження, здавна збігалося з місцевим відмінком однини і- та приголосних основ. (Див. також Girdenis 1963: 34). Через морфо-

¹⁹ Про розвиток іменників і-основи в діалекті Ziwato див. Vaičiakauskytė 2000²a: 223–236.

²⁰ Графічний варіант давального відмінка однини -e Ziwate мають лише сім слів, а саме: meyle 300₄ ~ meilei, pane le 7₃ ~ panele(i), Pylotiene 214₃ ~ Pilotenei, tarneyte 53₁₆ ~ tarnaitei, zdraice 145₁₅ ~ zdraicei, zwazyde 328₁₀ ~ žvaizdei, źieme 310₂₈ ~ žemei.

Straipsniai / Articles

63

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

Унаслідок логічного скорочення цей відмінок утратив один склад. Закінчення розглядуваного відмінка має ринне походження. Воно утворилося від давнього локатива *žemēi + *ēn (Rosinas 2000: 179).

У досліджуваному тексті справжня флексія розглядуваного відмінка, звичайно, — -ie, а форми з -iey слід вважати наслідком переходу до верхньолитовського говору.

7. Закінчення називного відмінка множини — -es, наприклад: Zwayzdes ira [zweetiey Diewa, niejokios [zwayjibes griežnikams ne žičios 310_14–15.

У кретингському говорі форма називного відмінка множини має закінчення -ęs (pẽlkẽs ~ pélkės, žùolẽs ~ žòlės) (пор. Zinkevičius 1966: карта № 44, 48). Флексія розглядуваної форми -ęs скоротилася з *-ēs (*-ēs → *-es → -es).

У Ziwato, як бачимо, голосний e у формі називного відмінка множини ще не був звужений.

Кличний відмінок множини (як і в раніше проаналізованих основах) збігається з називним.

8. Закінчення родового відмінка множини — -u, наприклад: Kaypo tawarcíeys bufte muku, teypo bufete yr l i n k s m i b i u 288_9–10.

У сучасному ШВЖК говорі закінчення родового відмінка множини — -u або –u (pẽlkų ~ pélkių, žùolũ ~ žolių) і вони не відрізняються від флексії родового відмінка раніше розглянутих іменників.

9. Закінчення давального відмінка множини — -iems, наприклад: Antra karuna wadinta ira Panelu, o ta P a n e l i e m s ira duta, apey kures gieda Bažničia Szwęta 294_14–16.

У порівнюваному говорі закінчення давального відмінка множини збігається із засвідченим у Ziwate, тобто це -iems (pẽlkiem²¹ ~ pélkėms, žùolėms ~ žolėms). Закінчення -iems ~ -ēms морфологічно скоротилося від давнього литовського *-ēmus (*-ēmus → *-ēmos → -iemọs → -iems).

10. Закінчення знахідного відмінка множини — -es, наприклад: Kławfely Maria prałydieima Elzbietas [zwętos, Elzbieta kławfes prałydieima [zwęčiawęs Pannos; yr teyp dydes l i n k š - m i b e s paþakoie wyina qntray [...] 20_9–12.

У сучасному кретингському говорі закінчення знахідного відмінка множини -ęs (pẽlkẽs ~ pélkes, žùolẽs ~ žolès) слід виводити з давнього *-ēs. Аналіз Ziwato показує, що голосний e, як і в закінченні називного відмінка множини, ще не був звужений. На недавнє звуження цього голосного вказує широке e, притаманне іншим жемайтам. Як уже зазначалося, відкрите e досі існувало в околицях північних жемайтів — Жемайчю-Калварії та Невяреная. Це відкрите e вживається лише замість акутових *–ā ir *–ē, які мали побічний наголос (Girdenis 2000a: 233–236, 321–323; пор. також Aleksandravičius 1963: 111; Būga 1958: 560).

²¹ Про те, що давальний відмінок множини іменників розглядуваної основи може мати наголос і інтонацію орудного відмінка, див. також Zinkevičius 1966: 235.

64

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Ziwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

11. Закінчення орудного відмінка множини — -iemis, наприклад: O tų avyneli walgyti pradije, batus nu koju nuawe, frienas par jufe, łazdeliemis pasyrieme, nie wyina kawła netawzie 143_16–18.

У порівнюваному діалекті орудний відмінок множини слів із баритонічним наголосом (pėlkėms ~ pėlkėms) не відрізняється від давального відмінка множини, тоді як слова з окситонічним наголосом відрізняються від давального лише інтонацією та пов’язаним із нею відтягнутим наголосом²² (žūolėms ~ žolēm[i]s). Орудний відмінок множини відрізнявся на один склад від інших форм парадигми, тому зазнав морфологічного скорочення, тобто голосний закінчення i зник. Щоправда, у досліджуваному тексті скорочені форми трапляються лише в трьох словах: [...] yr užsłuzyje ant amžynu muku neteyfibiems ława 321_18–19; Jezufas milawfis kada yszwida Judósiu yfz toła ateynanti, židus Ju miečieys, yr Ju pachodniems, tada budyna Apałztalus kalbiedamas [...]168_12–14; Yr kaypo Zwayzdes Ju žwayzdiems ne tur wyfas ligie [zwie]uma terp Jawes, Sawle Ju Mieneliu [...] 311_22–23. Отже, у середині XVIII ст. форми орудного відмінка множини скорочувалися лише спорадично. У діалекті Ziwato орудний відмінок множини відрізнявся від давального наявністю голосного закінчення i.

12. Закінчення місцевого відмінка множини — -ieły = [iese], наприклад: Apey tą karunawoima ira Giefmieły Salomona parašita 206_7–8.

У сучасному діалекті ШВЖК закінчення місцевого відмінка множини також -ies^e. Форма цього відмінка була на один склад довшою за інші форми парадигми, тому в околицях Кретинги закінчення морфологічно скоротилося (pėlkies ~ pėlkės(e), dõubies ~ duobės(ė)).

У діалекті Ziwato форма цього відмінка (як і в інших раніше розглянутих основах) ще не зазнала скорочення.

ДВОЇНА ІМЕННИКІВ ЖІНОЧОГО ВІДМІНЮВАННЯ

У Ziwate, як і в усій литовській мові, вживаються форми двоїни називного, давального²³, знахідного й орудного відмінків іменників жіночого відмінювання (як і загалом усіх іменних частин мови, див. Vaičiakauskytė 2002b: 62–66). Щоправда, слід згадати, що в досліджуваному тексті кілька разів ужито форми родового відмінка двоїни. Отже, парадигма двоїни аналізованих іменникових основ має такий вигляд:

Н. dwy žwayzdy 20₈ ~ dvè žvàizdè

Р. dwyiu dyinu 106₂ ~ dvėjų: dėinū

²² Це можна стверджувати лише із застереженням, оскільки, як неодноразово зазначалося, давальний відмінок множини іменників жіночого відмінювання може мати наголос і інтонацію орудного відмінка; пор. також (Zinkevičius 1966: 243).

²³ У тексті не трапилися форми давального відмінка іменників аналізованих основ.

Straipsniai / Articles

65

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

Р. дві дві 106₁₄, дві ноги 224₁₄ ~ дві голови, дві ноги

О. двома головами 311₁₉ ~ двома головами

1. Закінчення називного й знахідного відмінків двоїни іменників жіночого типу відмінювання — -y = [ę], наприклад: Yr teyp par d w y d i n y ape tay tilieje, yr tare potom po dwyiu dyinu Jawa Mokitynems: Eyk iem y židu žiemy _106₁–₃; Yr teypo ij yſtzæſy kaypo ſtriuna ant Lutnes, dydy wyny a b y [zwæčiawſy k o j y pry kriziaws prymušie _{224₁₃–₁₅}; Patam ana ſu uczčiwałty pakiele anà: yr teyp ſiedieje aby ligiev, yr pradjeje terp ſawaes kałbiety d w y ž w a y z d y Dangaws, Motinas [zwaetas _20₆–₉].

У сучасному порівнюваному діалекті форми називного й знахідного відмінків двоїни досліджуваних іменників відмінювання збігаються із засвідченими в Ziwate (дві зірки ~ дві зірки). Флексію жіночого роду двоїни в називному й знахідному відмінках -ę ~ -i слід виводити з давньолитовського *-ḗ (пор. Kazlauskas 1968: 130; див. також Zinkevičius 1980: 181).

2. Закінчення родового відмінка двоїни — -u, наприклад: Yr teyp par d w y d i n y ape tay tilieje, yr tare potom po dwyiu dyinu ſawa Mokitynems: Eyk iem y židu žiemy _106₁–₃.

У сучасному кретингському діалекті закінчення родового відмінка двоїни іменників також -u (двох голів ~ двох голів) і збігається з родовим відмінком множини розглядуваних іменників.

3. Закінчення орудного відмінка двоїни — -ym = [em], наприклад: Norint wynu butum [weykiy buwy, kyty ulomny: raku koju neturiejy: kuprotty, akly, d w y m g a l w y m, kieturiomis kojomis […] 311₁₇–₂₀.

У сучасному діалекті ШВЖК закінчення орудного відмінка двоїни також -em (двома гілками ~ двома гілками). Щодо походження й розвитку орудного відмінка двоїни існують різні пояснення (пор. Mažiulis 1970: 209–218; Zinkevičius 1980: 198). У цій статті дотримуються гіпотези Kazlauskas. Отже, основою форм давнього орудного відмінка двоїни є закінчення називного й знахідного відмінків. Найдавніша форма цього відмінка мала закінчення -ma, можливо, похідне від *-mā (Kazlauskas 1968: 128, 132; пор. також Aleksandravičius 1967: 239; Zinkevičius 1966: 206). Імовірно, розглядувана форма двоїни у кретингському діалекті має морфологічне походження²⁴ — жемайти пристосували вокалізм закінчення орудного (як, до речі, і давального) відмінка до вокалізму закінчення називного й знахідного відмінків.

Підсумовуючи розгляд форм двоїни іменників аналізованого типу, можна стверджувати, що за часів Ziwato, як свідчать наведені приклади, уже вживалися такі форми двоїни іменників жіночого типу відмінювання, які вживаються й сьогодні в ареалі кретингського діалекту (пор. також Aleksandravičius 1963: 104).

²⁴ Антанас Саліс намагався пояснити ці форми двоїни кретингського діалекту фонетично, але цьому суперечило б походження закінчення іменника жіночого роду -em від *ām; фонетично не вдалося б пояснити й таку форму, як (dộm) gaidôm «(двом) півням», оскільки сполука *djā у жемайтському діалекті зазнала передньої артикуляції ще до звуження розглядуваних дифтонгів (Girdenis 2001: 430).

66

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Žiwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши й порівнявши парадигми основ іменників жіночого відмінювання в діалекті Žiwato та в ШВЖК, можна зробити такі висновки.

1. Порівняння парадигм іменників жіночого відмінювання в діалекті Žiwato та в ШВЖК виявило, що від середини XVIII ст. у кретингському діалекті не відбулося істотних морфологічних змін. Розвиток морфології діалекту залежить від морфологічних і фонологічних явищ.

2. Уже в середині XVIII ст. у кретингському діалекті відбувався перехід непродуктивних основ іменників жіночого відмінювання (як і всіх іменних частин мови) до продуктивних.

3. Дослідження виявило, що вже в діалекті Žiwato збіглися форми орудного відмінка однини іменників з основами o та ā.

4. Уже в середині XVIII ст. у кретингському діалекті форми місцевого відмінка однини (інесиву) іменників жіночого відмінювання зазнали морфологічного скорочення. Форми множини (як, до речі, і чоловічого відмінювання) ще не скорочувалися. Нині скорочені розглядувані форми властиві лише кретингській говірці.

5. Аналіз Žiwato свідчить, що форми давального відмінка множини іменників жіночого відмінювання морфологічно змінилися до середини XVIII ст. — у тексті повсюдно вживаються скорочені форми.

6. У діалекті Žiwato форми орудного відмінка множини іменників жіночого відмінювання відрізнялися від форм давального лише наявністю кінцевого голосного i. У діалекті порівняння зазначені форми розрізняються лише інтонацією та пов’язаним із нею відтягненим наголосом.

7. Як засвідчує аналіз Žiwato, у середині XVIII ст. у кретингському діалекті флексія іменників з основою ē -es < *-ēs ще відрізнялася від закінчення -es < *-ēs, пор.: meyles 33₁₂ < *-ēs «любові» та uġnys 90₄ < *-ēs «вогню».

8. У досліджуваному тексті форми двоїни рідкісні, але показові. За часів Žiwato, як свідчать наведені приклади, вже вживалися такі форми двоїни іменників жіночого відмінювання, які вживаються й сьогодні в кретингському ареалі.

LITERATŪRA

A l e k s a n d r a v i č i u s J u o z a s 1963: Kretingos tarmės daiktavardžio kait ybos ypatybės ir galūnių raida. – Kalbotyra 9, 101–117.

A l m i n a u s k i s K., 1931: Vyskupo A. Baranausko laiškai Hugo Weberiui. – Archivum Philologicum 2, 68–116.

B a z i n y s R. 1995: 1759 metų „Žiwato“ veiksmažodis ir jo formos (bakalauro darbas). Vilniaus universitetas.

Straipsniai / Articles

67

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

Būga Kazimieras 1958: Rinktiniai raštai 1. Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai 3. Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

Girdenis Aleksas 1962: Tirkšlių tarmės morfologija ir žodžių daryba (rankraštis).

Girdenis Aleksas 1996: Taip šneka tirkšliškiai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas 2000a: Kalbotyros darbai 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas 2000b: Kalbotyros darbai 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas 2001: Kalbotyros darbai 3. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas, Rosinas Albertas 1976: Keletas samprotavimų dialektologinės fonetikos klausimais. – Baltistica 12(2), 188–197.

Girdenis Aleksas, Girdenienė Danutė 1997: 1759 metų „Ziwato“ indeksas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas, Skirmantas Petras 1998: 1759 metų „Ziwatas“: Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Girdenis Aleksas, Pabrėža Juozas 1998: Žemaičių rašyba. Vilnius–Šiauliai.

Grinaveckis Vladas 1973: Žemaičių tarmių istorija. Vilnius: Mintis.

Juškaitė T., Girdenis Aleksas 1974: Tas pats ir Nevarėnuose. – Kalbotyra 25(1), 93–94.

Kazlauskas Jonas 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Mintis.

Kazlauskas Jonas 1958: Lietuvių kalbos į-kamieno daiktavardžių vienaskaitos įnagininko ir vietininko formų kilmės klausimu. – Kalbotyra 1, 51–67.

Kazlauskas Jonas 1959: Daiktavardžių (i)ų linksniavimo nykimas. – Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 17–45.

Kazlauskas Jonas 1963a: Archajiškos priebalsinio kamieno linksnių formos. – Kalbotyra 6, 333–334.

Kazlauskas Jonas 1963b: Dėl lietuvių kalbos vardažodžio kirčiavimo sistemos raidos. – Kalbotyra 7, 171–181.

LKA II – Lietuvių kalbos atlasas 2. Fonetika. Vilnius: Mokslas, 1982.

LKA III – Lietuvių kalbos atlasas 3. Morfologija. Vilnius: Mokslas, 1991.

Mažiulis Vytautas 1970: Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai. Vilnius: Mintis.

Palionis Jonas 1979: Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. Vilnius: Mokslas.

68

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

1759 metų Žiwato moteriškojo linksniavimo daiktavardžiai ir jų raida

Palionis Jonas 1995: Lietuvių rašomosios kalbos istorija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Rinkauskienė Regina 1999: Rytų aukštaičių uteniškių vardažodis: dabartinė padėtis ir istorinė raida (daktaro disertacija). Vilniaus pedagoginis universitetas.

Rosinas Albertas 1971: Šaukėnų šnektos iā, ē ir i kamieno daiktavardžiai. – Kalbotyra 23(1), 49–54.

Rosinas Albertas 1995: Baltų kalbų įvardžiai: morfologijos raida. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Rosinas Albertas 2000: Inesvy o ir adesyvo kilmės ir raidos klausimu. – Baltistica 34(2), 173–183.

Subačius Giedrius 1998: Žemaičių bendrinės kalbos idėjos: XIX amžiaus pradžia. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Šiliauskaitė R. 1991: 1759 metų „Ziwato“ daiktavardžių linksniavimo sistema (diplominis darbas). Vilniaus universitetas.

Vaičiakauskytė Sonata 2001: 1759 metų „Ziwato“ o, io, iio kamienų daiktavardžiai ir jų raida. – Kalbotyra 50(1), 119–133.

Vaičiakauskytė Sonata 2002a: 1759 „Ziwato“ i ir priebalsinio kamieno daiktavardžiai ir jų raida. – Baltistica 36(2), 223–236.

Vaičiakauskytė Sonata 2002b: 1759 metų „Ziwato“ vardažodžio linksniavimo sistema (daktaro disertacija). Vilniaus pedagoginis universitetas.

Vaičiakauskienė Sonata 2005: 1759 metų „Ziwato“ u ir iu kamieno daiktavardžiai ir jų raida. – Acta linguistica lithuanica 53, 91–99.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis.

Zinkevičius Zigmas 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1. Vilnius: Mokslas.

Nouns of Feminine-type Declension in the Ziwato of 1759 and the Morphological Development of Those Nouns

SUMMARY

The aim of the article was to research and describe the development of the feminine-type noun declension, with emphasis on the Ziwato of 1759, the written record of the 18th century Northern Žemaičiai of Kretinga Dialect. There are three kinds of stem identified in the feminine-type declension – ā and iā stems, and also ē stem in the Ziwato Dialect. The first two

Straipsniai / Articles

69

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

of the three stems are very much alike, the only difference being the palatalized consonant in the immediate post-stem position. As the present research proves, a very close similarity can be observed between the stems jā and ē in the Zemaičiai Dialect.

The research presents an accurate and consistently carried out analysis of the aforementioned noun stems in terms of the study of their declension paradigms, and the obtained data were compared with the data of the present-day use in the Northern Zemaičiai of Kretinga Dialect. With the help of the method of inner reconstruction, the following points were disclosed and given solid grounding: the origin of noun inflections, some processes in the historical development of proper names, causes and motives for change. The method of comparative study enabled us to present the reconstructed morphology of nouns of the feminine-type declension in the Northern Zemaičiai of Kretinga Dialect of the mid-eighteenth century.

The thorough study and the subsequent analysis carried out provide sufficient grounds to state that that singular locative case forms of the feminine-type declension in the Northern Zemaičiai of Kretinga Dialect in the 18th century had already undergone the processes of morphological reduction. Although the forms of plural locative cases had not as yet been reduced. In the present-day use, reduced forms of this kind are typical only of the sub-dialect of Kretinga. The comparative study of the data of the Ziwato Dialect and of the Northern Zemaičiai of Kretinga Dialect revealed that in the Ziwato Dialect, in the nouns under discussion, the stems of the plural instrumental case and dative case forms differed only in the presence of the final vowel i. In the present-day dialect of Kretinga, in the feminine-type declension, these noun forms are differentiated only by the tonic accent and, related to it, the fronting of the stress shift. Thus, it is evident that the plural dative forms in the Ziwato Dialect had already been morphologically reduced. With reference to the nouns of the ē stem, it should be noted that the inflection of the nouns of the ē stem speaks for the fact that in the mid-18th century, in the dialect of Kretinga, the inflection -es < *-ēs still differed from the inflection -ęs < *-ęs, cf.: meyles₁₂ < *-ēs ‘meilēs’ and ugnys₀₄ < *-ęs ‘ugnies’.

Įteikta 2012 m. rugpjūčio 2 d.

SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ

Lietuvos edukologijos universitetas

Taraso Ševčenkos g. 31, LT-03111 Vilnius, Lietuva

[email protected]

70

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII