DANIEL PETIT

École Normale Supérieure, Paris

Сфери досліджень: класична філологія, індоєвропейські студії, балтійські студії.

William R. Schmalstieg

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАРОПРУССЬКОЇ МОВИ

Критичний огляд відповідної літератури

у цій галузі за період від 1975 до 2005 року

Vilnius: Vaga, 2015, 479 p.

ISBN: 978-5415-02-384-4

Ця книжка започатковує нову серію, присвячену старопрусській мові та культурі, Bilėmai bhe ersinnimai («ми говоримо й навчаємося»). За словами редакторів, мета цієї нової серії — «говорити про нашу культуру» та «пізнавати внесок світової культури у дослідження нашої власної культури»; це амбітна мета, що відкриває нові горизонти для розуміння старопрусської мови та її східноєвропейського культурного середовища. Серію розпочинає нова книжка добре відомого американського лінгвіста, балтиста й славіста Вільяма Р. Шмальстіга (далі — WS), присвячена старопрусській мові. Навряд чи потрібно представляти WS читачам цієї рецензії. Його праці з балтійських мов, зокрема зі старопрусської та литовської, стали довідковими виданнями для всіх, хто працює в цій галузі: An Old Prussian Grammar (1974), Studies in Old Prussian (1976), A Lithuanian Historical Syntax (1988), The Historical Morphology of the Baltic Verb (2000). Кожна з цих праць вирізняється безпосереднім знанням балтійської філології та вражаючою глибиною аналізу, що робить WS одним із найвидатніших сучасних фахівців у цій галузі.

In 1976, WS published Studies in Old Prussian, A Critical Review of the Relevant Literature in the field from 1945 (The Pennsylvania State University Press, 420 pages). According to the foreword, the purpose of the book was ‘to examine critically the literature published about the Old Prussian language since the end of World War II in 1945’ (p. ix); the book was divided into ten general sections: The Old Prussian people; The Sudovians or Jatvingians; The Old Prussian language; Texts in Old Prussian; Phonology; Old Prussian nominal morphology;

Recenzijos / Reviews

263

DANIEL PETIT

Займенники, прислівники та прийменники; морфологія дієслова давньопрусської мови; різне; етимології давньопрусської мови. Ця книжка, видана майже через сорок років після своєї «старшої сестри», має ту саму мету й покликана, за словами WS у вступі, «розглянути, а часом і прокоментувати деякі з найважливіших праць з вивчення давньопрусської мови, опублікованих після виходу 1976 року тому Studies in Old Prussian». Разом ці дві книжки дають огляд досліджень давньопрусської мови за останні сімдесят років, здійснений одним із провідних дослідників цієї галузі. Однак ця нова книжка виходить у зовсім іншому, порівняно з 1976 роком, контексті. Не лише країни Балтії відновили незалежність, що пожвавило наукові контакти в академічній спільноті, а й останніми роками досягнуто значного поступу в балтійській та давньопрусській філології. Можна навіть сказати, що наш підхід до давньопрусської мови зазнав цілковитої революції. Цей докорінний перелом зумовлений появою нових поколінь учених, які ґрунтовно оновили наші знання про давньопрусську мову (Vladimir N. Toporov, Wojciech Smoczyński, Vytautas Mažiulis, Frederik Kortlandt, Pietro Umberto Dini), а також виданням епохальних праць, таких як Prusskij Jazyk (V. N. Toporov, 1975–1990), Prūsų kalbos etimologijos žodynas (V. Mažiulis, 1988–1997) і Lexicon der altpreussischen Verben (W. Smoczyński, 2007). Ці Studies in Old Prussian є результатом цього періоду значних змін і покликані озирнутися на його історичні здобутки.

Написання критичного огляду літератури передбачає наявність двох якостей. По-перше, необхідно зберігати достатню дистанцію щодо власних теорій, щоб об’єктивно оцінювати розбіжні погляди інших; ніщо не було б гіршим за оцінювання внеску інших учених крізь вузьку призму власних уподобань, що могло б обернутися нищівним монологом. Побіжний перегляд нової книжки WS показує, що тут цього не сталося: обговорюючи літературу, WS завжди висловлює зважені судження та елегантно й чесно відгукується про праці колег. Навіть не погоджуючись із поглядами інших учених, він не спотворює їх і не відкидає категорично. Саме так слід займатися наукою — як шанобливим діалогом між людьми з різним досвідом, які працюють над тими самими питаннями. Друга якість — повнота й точність. З огляду на величезну кількість праць про давньопрусську мову, це особливо серйозний виклик, і годі очікувати, що будь-який рецензент знатиме все написане про неї. Однак WS доклав гідних похвали зусиль, щоб охопити все розмаїття думок і поглядів на давньопрусську мову, а картина, що постає з його книжки, дає правдиве й неупереджене уявлення про дослідження давньопрусської мови за розглянутий період.

264

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

William R. Schmalstieg. Studies In Old Prussian

Книжка поділена на 11 розділів, що охоплюють усі аспекти давньопрусської мови — від її документальних джерел до аналізу граматики. Розділ 1 (с. 31–32) — дуже стислий вступ, у якому підсумовано тематику книжки. У розділі 2 (с. 33–45) розглянуто видання текстів давньопрусською мовою; два з них вийшли протягом охопленого книжкою періоду: еталонне двотомне видання корпусу давньопрусських текстів В. Мажюліса (1966 і 1981) та факсиміле Першого катехизису, опубліковане 1995 року Боніфакасом Стунджяю та Мікелісом Клусісом (Pirmoji Prūsų knyga). Філологічне видання прагне якнайточніше відтворити текст у тому вигляді, в якому його подано в оригінальній публікації, в ідеалі — за допомогою факсиміле; воно не може вийти за межі написаного слова. Фонетична інтерпретація — інша справа; нею займалися різні вчені, зокрема М. Клусіс (Ponto-Baltica, 6, 1995) щодо Першого катехизису, Тосікадзу Іное (Normalizacija prusskogo jazyka Enxiridiona, Kobe, 1992) щодо Третього катехизису, або Кортландт у своєму електронному виданні (1996) усього корпусу.

Розділ 3 (с. 43–122) присвячено давньопрусській орфографії та фонології. У період між 1975 і 2005 роками про цю галузь було написано багато. Як відомо, WS дотримується думки, що в давньопрусській орфографії було б дивно виявити високий ступінь точності «у фонетичному записі, зробленому німецьким пастором» (с. 48). Тому він закликає скептично ставитися до «того, що видається мені надмірною опорою на орфографію». На протилежному полюсі W. Smoczyński спробував запропонувати цілісну систему давньопрусської орфографії, спираючись на звички письма та помилки переписувачів. Наприклад, макрон (с. 53–57) оцінюють по-різному залежно від поглядів на давньопрусську орфографію: одні вважають його непослідовним діакритичним знаком із різними значеннями, інші — регулярним позначенням довготи та інтонації, а ще інші — подеколи скороченням носових дифтонгів. У будь-якому разі, як показав Іное (див. с. 65), більшість слів в Enchiridion має «варіантні алографічні форми», що спонукає обережно ставитися до точності давньопрусської орфографії. На мою думку, погляди WS на це питання, зокрема визнання того, що «було чимало відхилень» (с. 67), цілком виправдані, хоча я й вважаю, що типологію давньопрусської орфографії можна розробити, хай і не бездоганно. Зайве й казати, що «тексти давньопрусською мовою дають надто обмежений корпус для змістовної статистичної інтерпретації» (с. 72). Щодо деяких питань WS має власні погляди, яких не поділяє більшість учених, наприклад стосовно монофтонгізації кінцевого праіндоєвропейського дифтонга *-on у *-ō в окремих позиціях сандгі (див. с. 84–85), проте він викладає ці погляди з належною критичною дистанцією. Також добре обговорено твердження Ф. Кортландта, що «подвоєні приголосні в давньопрусській мові можуть указувати на наголос у наступному голосному» (с. 95), яке спирається на такі приклади, як semmē «земля», weddē «приніс, повів», billīt «казати»; WS відкидає цю думку й дотримується традиційного аналізу подвоєного написання як показника короткості

Recenzijos / Reviews

265

DANIEL PETIT

попереднього голосного. Далі йде чудове обговорення писарських помилок і того, якою мірою слід виправляти текст (с. 109 і наст.).

У розділі 4 (с. 123–203) розглядається морфологія й описано як іменну, так і дієслівну морфологію. Обговорено практично всі складні питання морфології давньопрусської мови, а виклад достатньо докладний, щоб дати добрий огляд проблематики, яка нині обговорюється в давньопрусській філології: гапакс легоменон poklausimanas «почуте», який часто надмірно використовують у реконструкції індоєвропейської мови як залишок дієприкметникового утворення *–menos (с. 125 і 176); нез’ясована відміна означеного артикля, наприклад у родовому відмінку steison (с. 130–133); структура особових займенників (с. 153–154); закінчення претерита –ts (с. 165); претерит дієслова «бути» — be «був» (с. 169); доля середнього роду (с. 182–184 і 200–201); чергування голосних у корені (с. 196–198) тощо.

Наступний розділ (розд. 5, с. 206–290) присвячено лексиці. Він по суті складається з обговорення походження окремих давньопрусських лексем і може розглядатися як бібліографічний додаток до етимологічного словника давньопрусської мови. Багато з них — складні слова, як-от paustocaica «дикий кінь» (с. 205), medeniktawru «фазан» (с. 207) тощо. Чимало нових етимологій запропонував, зокрема, В. Смочинський у своїх численних працях із давньопрусської мови. Іноді WS висловлює власну думку, наприклад щодо OPr. accodis «отвір у стіні для виведення диму» (с. 245). Також докладно розглянуто перелік лексичних ізоглос, спільних для давньопрусської та литовської мов, укладений на основі статті Адемолло Гальяно (с. 281–286). Матеріал подано досить фрагментарно: кожну лексему обговорено окремо; давньопрусські слова впорядковано не за абеткою, а відповідно до їх розгляду в літературі. Це не надто заважає читанню, проте покажчик слів, безперечно, був би дуже корисним для читачів.

У розділі 6 (с. 291–325) розглядається синтаксис. Як відомо, головна проблема синтаксису давньопрусської мови полягає в надзвичайній залежності від німецького оригінального тексту та в питанні мовної інтерференції, яка у випадку давньопрусської мови набуває радикальних форм. Імовірно, саме тому синтаксис давньопрусської мови вивчали значно менше, ніж інші ділянки граматики. Беззаперечно, німецький вплив на давньопрусську мову був значним, однак цей вплив слід розрізняти за рівнями: від германізації давньопрусської мови (мовний контакт) до більшою чи меншою мірою штучних форм текстової інтерференції, зумовлених дослівним перекладом (філологічний контакт), що є іншим явищем. До цих двох рівнів можна також додати вплив самого процесу перекладу, який у деяких випадках спонукав перекладача виробляти правила та орієнтири для власної роботи. Визначити, чи зумовлене певне явище мовним контактом, філологічним контактом або формуванням правил перекладу, особливо складно.

266

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

William R. Schmalstieg. Studies In Old Prussian

Наприклад, наявність означеного артикля в давньопрусській мові (OPr. stas, пор. с. 291–297 і 308–312) може відображати спричинену контактом особливість давньопрусської мови як сильно германізованої мови або ж свідчити про постійний тиск німецького тексту-джерела; так само ймовірно, що перекладач, установивши відповідність між німецьким і давньопрусським словами (der / stas), свідомо використовував її як складник власної граматики перекладу. Поняття «граматика перекладу» особливо доречне для опису давньопрусського корпусу: воно передбачає формування та запам’ятовування правил. Особливо перспективним напрямом досліджень останніх десятиліть стало порівняння різних перекладів, виконаних балтійськими мовами: давньопрусські переклади слід розглядати у світлі інших перекладів того самого періоду — давньолитовських і давньолатиських.

У наступному розділі (розд. 7, с. 327–375) представлено «коротші давньопрусські тексти», деякі з яких було виявлено протягом досліджуваного періоду. Базельська епіграма (с. 327–335), знайдена в 1970-х роках, — особливо інтригуючий текст, тлумачення якого досі залишається суперечливим. Далі WS докладно розглядає (с. 338–375) так званий «ятвяцький глосарій» (Pogańske gwary z Narewu «Поганські говірки з Нарева»), який у 1985 році знайшов (а згодом загубив) Вячеслав Зінов і того ж року опублікував Зигмас Зінкявічюс. Мова цього глосарія викликала чимало дискусій: вона, безперечно, балтійська, але її не можна ототожнити з жодною відомою балтійською мовою. Парадокс цього тексту полягає в тому, що він є унікальним джерелом, але водночас породив порівняно небагато досліджень, ніби існувало певне небажання його вивчати. Причиною, звісно, може бути непроста історія рукопису. Єретичне запитання, яке ніколи не ставлять: чи не міг глосарій В. Зінова бути підробкою, а не автентичним документом? Щоб розвіяти цю підозру, необхідно було б отримати доступ до записника В. Зінова, знайти й опитати самого В. Зінова та зібрати якомога більше даних про матеріальну передачу тексту.

Розділ 8, присвячений відродженню давньопрусської мови (с. 377–381), дуже короткий. У ньому описано спроби відтворити сучасну прусську як живу мову, зокрема зусилля Летаса Пальмайтіса. Оцінка WS цього питання критична, але доброзичлива (с. 378): «На мою думку, це захопливе інтелектуальне заняття, хоча я сумніваюся, що сучасна прусська колись стане життєздатною мовою. [...] Однак можна лише побажати успіху тим, хто прагне відтворити сучасну прусську».

Топоніми розглядаються в розділі 9 (с. 383–416). Топонімія — одна з найперспективніших галузей досліджень давньопрусської мови, оскільки вона може додати новий матеріал до обмеженого писемного корпусу й розширити наші знання про давньопрусську лексику. Крім того, географічні назви мають власну внутрішню

Recenzijos / Reviews

267

DANIEL PETIT

Логіка та її дослідження є окремою дисципліною. Те саме можна сказати про особові імена (розд. 10, с. 417–423).

В останньому розділі (розд. 11, с. 425–442) поле зору розширюється завдяки розгляду зв’язків давньопрусської мови з іншими мовами. Місце давньопрусської мови серед балтійських мов визначити складно не лише через її численні розбіжності зі східнобалтійськими мовами, а й через нашу нездатність реконструювати спільнобалтійську мову як прамову західнобалтійської та східнобалтійської мов.

Це дуже гарна книжка — добре написана й зручна для читання, вона дає чудовий огляд розвитку досліджень давньопрусської мови в останні десятиліття. В. Р. Шмальстіга слід привітати з появою цього надзвичайно корисного посібника, який увінчує його творчу кар’єру, віддає належне науковому доробку його колег і прокладає шлях до майбутніх досліджень давньопрусської мови.

Подано 28 травня 2015 року.

DANIEL PETIT

École normale supérieure

45, rue d’Ulm, 75005 Paris, France

[email protected]

268

Acta Linguistica Lithuanica LXXII