ANTA TRUMPA

Інститут латиської мови Латвійського університету

ORCID id: orcid.org/0000-0001-6022-0433

Напрями наукових досліджень: ономастика, семантика, історична лексикологія, лексикографія.

DOI: doi.org/10.35321/all85-09

СІЄНС «СІНО» У ЛАТВІЙСЬКИХ ТОПОНІМАХ^¹

Лексема siens «сіно» в латвійських топонімах

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто латвійські топоніми, основу яких становить лексема siens «сіно». Мета статті: дослідити тенденції мотивації топонімів цієї групи та встановити, чи властива короткочасність існування мікротопонімів також топонімам із лексемою siens. У статті докладно розглянуто поширені в Латвії топоніми Siena purvs «сінне болото», нерівномірне їх поширення в регіонах Латвії та причини цього явища. Констатується, що мотивація більшості топонімів із siens проста — це луки, болота, узбережжя озер, острови, на яких косили сіно, мости, якими перевозили сіно тощо; натомість топоніми типу Siena purvs дають матеріал для послідовнішого дослідження — ареал їх поширення свідчить про характерні для регіонів Латвії відмінності в господарюванні; також варто зазначити доволі часте метафоричне вживання цих топонімів. Дослідження показує, що назви боліт життєздатніші порівняно з іншими мікротопонімами: багато боліт і надалі називають Siena purvs, хоча сіно на них уже не косять.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: латвійські топоніми, мікротопоніми, гелоніми, мотивація топонімів, життєздатність топонімів.

АНОТАЦІЯ

У цій статті розглянуто групу латвійських топонімів, утворених на основі лексеми siens «сіно». Основні завдання — проаналізувати головні тенденції, що лежать в основі мотивації цих топонімів, і з’ясувати, чи властива мікротопонімам тенденція до швидкого зникнення

^¹ Статтю підготовлено за проєктом Державної програми досліджень Литви «Литовська мова» (№ VPP-IZM-2018/2-0002).

Straipsniai / Articles

169

ANTA TRUMPA

також є типовим для цієї групи. У статті особливу увагу зосереджено на поширеному топонімі Siena purus ‘сінне болото/трясовина’, відмінностях його поширення в різних регіонах Латвії та причинах цього. Мотивація топонімів, що містять siens ‘сіно’, зазвичай цілком очевидна — ці назви давали лукам, болотам або островам, де заготовляли сіно; мостам, через які його перевозили, тощо. Проте топонім Siena purus є матеріалом для подальших досліджень: ареал його поширення демонструє відмінності в сільськогосподарських традиціях різних регіонів Латвії; крім того, його часто вживали метафорично. Це дослідження підтверджує, що назви боліт і трясовин зберігаються довше, ніж інші мікротопоніми. Кілька боліт зберегли назву Siena purus, хоча сіно там уже не заготовляють.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: латвійські топоніми, мікротопоніми, гелоніми, мотивація топонімів, життєздатність топонімів.

1. ВСТУП

Ще донедавна в сільських регіонах Литви землеробство було основним заняттям мешканців, тож не дивно, що в топонімії, і особливо в мікротопонімії, можна знайти назви зі словом siens ‘сіно’. Назва цього основного корму для худоби була відносно поширеною ще кілька десятиліть тому, коли збирали матеріали для картотеки словника топонімів Литви (LVVK), яка є найважливішим джерелом цього дослідження.

Хоча топоніми є частиною системи власних назв, у якій досить часто трапляються архаїчні мовні риси, наприклад архаїчні запозичення або успадковані лексеми, що зникли в наш час, мікротопонімія все ж схильна до сильніших змін. Упродовж усього XX століття та на початку XXI століття особливо швидко змінювалися назви лук і лісів, зникали й самі реалії — луки заболочувалися або перетворювалися на поля. Крім того, назви дрібніших об’єктів нерідко були й залишаються локальними, уживаними лише однією родиною.

Різні погляди на короткий вік мікротопонімів латвійські мовознавці висловлюють уже майже століття, побоюючись, що з кожною земельною реформою втрачається дедалі більше назв лук та інших невеликих топооб’єктів (Ančītis 1933: 41; Draviņš 1939: 411; Štrausa 2013: 490 та ін.). Зникнення мікротопонімів, звичайно, не є явищем, властивим лише Латвії. Наприклад, різноманіття німецьких мікротопонімів істотно зменшилося після реорганізації сільських територій, що відбувалася в Німеччині в 1960–1970-х роках (нім. Flurbereinigung), коли, прагнучи зробити сільське господарство ефективнішим і об’єднавши безліч дрібних земельних ділянок у більші, чимало попередніх назв полів і лук збереглися лише в архівних матеріалах та на картах минулого століття (наприклад, див.: Bingenheimer 1996: 9; Greve 2016: 4).

170

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens ‘šieno’ Latvijos vietovardžiuose

Мета цієї статті: 1) визначити, чи властива тенденція різкого зменшення кількості мікротопонімів також латвійським топонімам із лексемою сієнс, а також оцінити вік досліджуваних топонімів та їхню життєздатність. Порівняльним методом дані картотеки Латвійського словника топонімів (див. LVVK), зібрані переважно в шістдесятих–вісімдесятих роках XX ст., в окремих випадках зіставлятимуться з матеріалами попередніх часів, наприклад із різноманітними картами XIX ст. та початку XX ст. (напр.: BTКРИ 1866; KWR 1914–1919), а також із матеріалами сучасних баз даних: Латвійського агентства геопросторової інформації (база даних LĢIA, карта LĢIA), баз даних матеріалів експедицій зі збору топонімів і топонімів, запропонованих інформантами (TVDB); 2) методом семантичного аналізу топонімів дослідити сієнс^{тенденції лексичної мотивації²} топонімів, спираючись на дані, надані збирачами топонімів та інформантами, які свідчать про можливу мотивацію топонімів, а також визначити, чи могла б ця група топонімів відображати характерні для Латвії (або певного її регіону) особливості господарювання в попередні часи. Для візуалізації ареалу поширення досліджуваних топонімів застосовано картографічний метод.

2. ЛЕКСИЧНА МОТИВАЦІЯ ЛАТВІЙСЬКИХ ТОПОНІМІВ ІЗ SIENS ‘СІНО’

За даними LVVK, зв’язок слова siens з різними топооб’єктами в латвійських топонімах неоднаковий: більшу частину (102 топоніми із загальної кількості 134 топонімів, або 77%) топонімів із siens становить назва Siena purus ‘сінне болото’; переважно нею називають болота, але під цією назвою також зафіксовано луки, ліси, будинки й навіть села. Сполучення слова siens зі словами номенклатури інших географічних категорій у LVVK трапляються значно рідше — 4 назви лук Siena pļava ‘сінний луг’, 4 об’єкти Siena sala ‘сінний острів, або сінний острівець’, 3 ставки Siena dīķis ‘сінний ставок’, 3 озера з тією самою назвою Sienezers ‘сінне озеро’, 2 річки з назвою Sienupe ‘сінна річка’, 1 дорога Siena ceļš ‘сінна дорога’, 1 площа Siena laukums ‘сінна площа’, 1 міст Siena tilts ‘сінний міст’ тощо (LVVK).

² Мотивацію мікротопонімів у балтійських мовах останніми роками досліджували кілька ономастів, присвятивши цій темі окремі статті або розділи більших праць, наприклад Sanda Rapa (Rapa 2013), Laimutis Bilkis (Bilkis 2019), Dalia Sviderskienė (Sviderskienė 2016, 2017, 2019). Для інших країн, особливо Німеччини, також характерне збирання мікротопонімів в окремих регіонах та їх дослідження в різних аспектах, зокрема пошук мотивацій (напр.: Aehnlich, Meineke 2015; Meineke, Tiefenbach 2011).

Straipsniai / Articles

171

ANTA TRUMPA

2.1. ЛЕКСИЧНА МОТИВАЦІЯ ТОПОНІМІВ SIENA PĻAVA ‘СІННИЙ ЛУК’, SIENA TILTS ‘СІННИЙ МІСТ’, SIENA CEĻŠ ‘СІННА ДОРОГА’ ТА ІН.

Мабуть, не варто дивуватися тому, що в картотеці назва Siena pļava ‘сінний лук’ трапляється так рідко — лише 4 рази. Оскільки раніше в селі луки здебільшого використовували для годівлі худоби, точніше, для заготівлі сіна, то більшість луків, зрозуміло, і були сінокісними луками, а назва siena pļava ‘сінний лук’, найімовірніше, вважалася загальновживаним словом^³. Тому луки найдоцільніше було називати, підкреслюючи якусь іншу характернішу для них ознаку, наприклад, лук Purene ‘калюжниця’ у Пінькях (1969), імовірно, названий через калюжниці, що росли на цьому лузі, або лук Viļķ gals ‘вовчий край’ у Стієні, що лежав неподалік від будинків, які мали назву Vilki ‘вовки’ (1957).

Мотивація топонімів із семантикою сіна могла б бути цілком зрозумілою — це луки й болота, озера, острови, на яких косили сіно, мости, якими сіно перевозили. Зафіксовані в картотеці топонімів відомості інформантів уточнюють ці значення мотивації. Так, Siēna ceļš ‘сінна дорога’ у Сатині справді була «лісовою дорогою, якою із лісових луків вивозили сіно» (1953); Siena sala ‘сінний острів’ || рос. Cенокос, назва в околицях Ежезера Єзерниекської волості пояснювалася тим, що «тут косили сіно» (1962, 1979); назва пасовища в Акністі Siena laukums ‘сінний майдан’ — місце, «де після війни був державний пункт приймання сіна»; і під час фіксації цієї назви та її мотивації місцеві ще казали: «Joāzaņ guļ’is uz s’ina laukumu» ‘треба гнати корів на сінний майдан’ (1979) — отже, видно, що навіть через 30 років не згасають живі спогади про певні події чи місця.

Також про події кількадесятирічної давності свідчить назва Siena tilts ‘сінний міст, сіноміст’ в Алсвікі, а також Siena tilta gravas ‘яри сінного мосту’ та Siena tilta upīte ‘струмок сінного мосту’ (LVVK) — «назва виникла в роки Другої світової війни: тут було трясовиння, солдати наносили в нього сіна, спорудивши таким чином міст» (1972).

Словосполучення Siena tirgus ‘сінний ринок’ як топонім збереглося в назвах площ і скверів у різних містах Латвії — у Ризі, Вентспілсі, Лієпаї, Єкабпілсі. Ці назви нагадують про колись живу традицію продавати сіно на спеціально призначених для цього міських площах. Щоправда, назви вулиць, площ і

^³ Щоправда, у топонімії інших народів також трапляються назви луків, основу яких становлять апелятиви зі значенням ‘сіно’, наприклад білоруські Сенажа́ць — лук у Гомельському районі, Сенако́с — лук у Мінському районі (MiБ 219).

172

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens ‘сіно’ у латвійських топонімах

Назви скверів до картотеки латвійських топонімів майже ніколи не вносили, отже, такого топоніма в картотеці немає, проте його зафіксовано, наприклад, на сайті, присвяченому зниклим місцевостям Латвії, Zuduši Latvija (ZL), і в базі даних Tautas vietvārdu datubāze (TVDB), до якої жителі сільських регіонів можуть самі вносити відомі їм топоніми.

Справжня мотивація назви лісу в околицях Сатині Siēn-kaudzes priedes ‘сосняк сінних копиць’ (1953; пор. ліс Sienkaudzes priede, Plāķis 1936: 155, 156) неясна. Оскільки в картці немає пояснення, можна лише припустити, що назва або метафорична — дерева, які там росли, мали форму копиці сіна, — або метонімічна: десь поблизу, на лісовій галявині, сіно зберігали в копицях.

Гора в болотах Ружинського лісу S‘ina d‘iegl‘is‘ (meža purūš, 1960), очевидно, позначає випалену ділянку лісу, де після пожежі росла трава і косили сіно; так дозволяє вважати одне зі значень слова d‘ēglis — ‘випалена ділянка, згарище’ (ME I 461).

2.2. ЛЕКСИЧНА МОТИВАЦІЯ ТА ПОШИРЕННЯ ТОПОНІМІВ SIENA PURVS ‘СІННЕ БОЛОТО’

Як уже зазначалося, серед топонімів із siens у Латвії найбільше саме назв Siena purvs ‘сінне болото’.

Розглядаючи ці топоніми за категоріями об’єктів і за описом мотивації топонімів, зафіксованим у картотеці, виявляється, що не всі географічні об’єкти з назвою Siena purvs є болотами, де раніше косили сіно: у третині випадків так називали вологі заболочені луки, які нерідко розташовувалися на берегах річок або озер чи на узліссях, наприклад: Siena pūrs у Даудзесе пояснюється як «заболочений лук» (1961); Siena pūrvs у Дігнаї — «заболочені луки за селом Мікайне» (1961); Siena pūrvs у Синуоле — «заболочений лісовий лук у межах садиби Крачі, на північ від будинків» (1980); Siena pūrvs у Вієсієні — «заболочений лук» (1970); Siena purvs у Прейлі — «заболочений лук на прирічкових полях Яшарі, зі східного боку» (1979). Очевидно, прирічкові луки вологі й нагадують болото, тому можна припустити, що такі вологі сінокісні ділянки характеризувалися номенклатурним словом із пейоративною конотацією pelkė ‘болото’ як луки нижчої якості. Наприклад, подібні прояви метафоричних абстракцій у номінаціях латвійських топонімів розглядала Sanda Rapa (Rapa 2013: 54; Rapa 2017: 63). Однак можливо, що частина випадків є метонімічною: болото, висихаючи, перетворюється на лук, або лук із такою назвою розташований поруч із болотом. Такі випадки в контексті латвійських мікротопонімів описали S. Rapa та Оярс

Straipsniai / Articles

173

ANTA TRUMPA

Бушас (Rapa 2017: 67; Bušs 2019: 348). На те, що вологіші ліси називають болотами, у дослідженні топонімів Бліденьської волості згадувала також Валія Дамбе (Dambė 2012: 32).

Дещо частіше, ніж луки, назвою Siena puros називають болота. У картотеці найчастіше немає пояснень або коментарів, чому це болото було так назване; очевидно, те, що на цих болотах косять сіно, вважалося само собою зрозумілим. У рідкісних випадках пояснення все ж додається, наприклад, назву болота Siena puros у Беї доповнено приміткою: «болото посеред лісу біля Крутупе; у сухе літо косять сіно» (1961), або Siėna pur̃vis — болото в Тауркалне, «навпроти хутора Пендерів, велике, частково осушене болото, раніше тут косили сіно» (1961).

У дослідженнях історії рослинництва в Латвії (Gustiņa 2016, Dumpe 1985 та ін.) висловлено думку, що в Латвії природні луки зазвичай формуються біля річок або озер, тоді як інші луки виникають унаслідок людської діяльності — вирубування лісів. Оскільки в минулому тисячолітті рослинництво було вигіднішим за тваринництво, усі придатні для оранки території перетворювалися на поля, а для луків залишали важкодоступні місця — заплави, болота (Gustiņa 2016: 66). «Оскільки в господарствах було потрібне сіно, косили всі ділянки, де росла трава: і зарослі береги озер, і осоковища на невеликих болотах, і вересовища» (Gustiņa 2016: 67–68). Такий спосіб господарювання зберігався аж до третього–четвертого десятиліть XX ст., коли «внаслідок культивування луків або обробітку пасовищ новими методами з них отримували більше корму, і поступово зникала потреба використовувати для цього кожен порослий травою клаптик землі. Таким чином, менш родючі луки поступово занедбувалися, а іноді й засаджувалися лісом» (Gustiņa 2016: 68).

Також у дослідженні фольклористки Гелги Грасе, присвяченому лукам і роботам, що виконувалися на луках у різних регіонах Латвії, та ґрунтується на матеріалі народних пісень, згадуються болотисті луки, які косили протягом минулого століття. Як визнає дослідниця, латиші вважали болотисті луки поганими й зневажливо відгукувалися про них та косарів: Ni man tī̀k tā pļaviņa, / Ni pļaviņas pļavējiņi: / Purē bija tā pļaviņa, / Zili meļļi pļavējiņi 28666,3 (Nē man mjela ta pjevēle / Nē tos pievos pļovējēlai / Pelkē buvo ta pjevelē / Pamēlē juodi pjovėjai) (Grasė 1937: 169). Дослідниця стверджує, що болотисті луки оспівувалися в народних піснях усіх регіонів Латвії, зокрема й Земгале, очевидно, тим самим підтверджуючи, що цими, мабуть, найгіршими луками до певного історичного моменту більшою чи меншою мірою користувалися по всій Латвії. Однак у Курземе, у Стенде, народжений латиський мовознавець і діяч культури Карліс Дравіньш згадує, що «луками не вважали й так не називали невеликі болота. Якщо якесь із них і викошували, то не заради сіна, а заради рослин, якими набивали матраци» (Draviņš 2000: 179).

174

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens ‘сено’ у латвійських топонімах

Про те, що інтенсивність косіння боліт у різних місцевостях Латвії справді могла відрізнятися, свідчать матеріали картотеки словника латвійських топонімів (LVVK).

РИС. 1. Латвійських топонімів Siena purvs ‘сінне болото’ ареал поширення^⁴

На карті (див. рис. 1), позначивши всі топоніми з Siena purvs — і болота, і луки, і інші об’єкти, — бачимо інформативну картину. Виявляється, що географічні об’єкти з цією назвою досить компактно поширені переважно у східній частині Латвії — у Латгалі, Селії, східній Відземе та на східній окраїні Земгале вони утворюють суцільний ареал.

Порівнявши цю карту з картою латвійських боліт, опублікованою на сайті “Cits ģeogrāfijas skatījums” (див. LPK), з якої видно, що болота густіше або рідше розташовані на всій території Латвії, можна констатувати, що ареал поширення топонімів Siena purvs не відображає поширення самих боліт у Латвії, а радше відбиває особливості господарської діяльності в регіонах. Щоправда, він показує, що в Земгале боліт справді менше. Цікаво, що подібний зв’язок між характерним для регіону рельєфом і поширенням конкретної назви, яка позначає певну категорію об’єктів, встановив О. Бушас: він зауважив, що в західній Земгале не трапляються топоніми Putraskalni, оскільки в цьому регіоні «просто немає надто багато географічних об’єктів, які можна було б назвати горою» (Bušs 2019: 341, 342).

Можливо, у Латгалі, як в історично біднішому регіоні, на болотах косили більше і, можливо, довше, ніж в інших регіонах Латвії, і це відображено на карті.

^⁴ Карти 1 і 2 накреслив Едмундас Трумпа.

Straipsniai / Articles

175

ANTA TRUMPA

Для порівняння топонімів було створено карту топоніма Purva pļava ‘болотистий луг’ (див. рис. 2), основу якої становлять дані картотеки словника топонімів Латвії (LVVK). Можна побачити, що ареал цього топоніма більший, ніж Siena pļava ‘сінне болото’ (пор. рис. 1), він охоплює також Курземе, за винятком північно-західної частини, однак є й деякі збіги — обидва топоніми, як видно, рідше трапляються в Земгале, частіше — у Латгале. Їхнє поширення також могло б свідчити, що в Земгале, як у більш родючому регіоні Латвії, на болотах справді косили сіно порівняно рідше.

РИС. 2. Ареал поширення латвійського топоніма Purva pļava ‘болотистий луг’

3. ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ ТОПОНІМІВ ІЗ SIENS ‘СІНО’

Як зазначалося, у LVVK переважно зафіксовано дані про топоніми Латвії до 7-го десятиліття XX століття, тобто це інформація приблизно півстолітньої давності. Однією з цілей цієї статті є з’ясувати, наскільки ці топоніми (переважно мікротопоніми), що містять елемент siens, є стійкими, життєздатними. Під час організованої 2017 року акції зі збору топонімів Латвії, коли мешканці мали можливість самостійно завантажувати до бази даних топонімів назви об’єктів своїх найближчих околиць, було опубліковано приблизно 4000 топонімів — для такої акції це багато, але щодо всіх топонімів Латвії — мало. Із цих 4000 топонімів лексема siens трапилася лише в одному топонімі — Siena tirgus ‘сінний ринок’, пристань у Ризі (TVDB).

176

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens ‘сіно’ у топонімах Латвії

Водночас у базі даних топонімів Агентства геопросторової інформації Литви є 17 топонімів зі словом siens або діалектною формою šīns: серед них 1 Siena ezers ‘сінне озеро’, 10 об’єктів із назвою, що містить словосполучення Siena purvs ‘сінне болото’ (зокрема 2 луки, 4 болота, 1 місцевість, 1 село, 1 хутір і 1 річка), 5 Siena sala ‘сінний острів’, 1 Siena tīrelis ‘сінне болото’ (у базі даних LĢIA).

Отже, цей матеріал, здається, підтверджує припущення, що мікротопоніми загалом дуже несталі, оскільки порівняно із ситуацією п’ятдесят років тому в наш час під назвою Siena purvs ‘сінне болото’ зафіксовано лише два луки^⁵.

Однак назви боліт, або гелоніми, вважаються стійкішими за мікротопоніми. На підставі карт попередніх десятиліть і століть було зроблено спробу встановити, чи є це припущення правильним, точніше, чи підтверджують його карти. Старі карти, на жаль, у цьому випадку виявилися не дуже корисними, оскільки невеликі болота, позначені як Siena purvs (які ми бачимо на карті Агентства геопросторової інформації Латвії), у картографічних матеріалах попередніх часів позначені, але без назв. Такий стан речей фіксується принаймні протягом останніх півтораста років. У будь-якому разі назви невеликих боліт на доступних картах з’являються лише з настанням цифрової епохи.

Наприклад, Siena purvs у Лієгатненській волості, як видно з карти LĢIA (див. рис. 3), у наш час розташоване біля залізничної лінії між садибами Зелткалні та Казкалі.

РИС. 3. Siena purvs у Лієгатненській волості (карта LĢIA)

Садиба Казкалі вже позначена на військовій топографічній карті 1866 року (пор. рис. 4), однак болота біля неї насправді ще не видно (BTKРИ 1866).

Straipsniai / Articles

177

ANTA TRUMPA

4 РИС. Місце Siena purvs на карті 1866 року (BTKРПИ 1866)

На карті Західної Росії, опублікованій у 1914–1919 роках (див. рис. 5), між хуторами Казкаї та Зелткалні болото вже позначене, щоправда, без окремої назви (KWR 1914–1919).

5 РИС. Місце Siena purvs на карті 1914–1919 років (KWR 1914–1919)

Те саме повторюється і на карті Латвійської армії 1920–1940 років, а також на карті 1963 року (див. рис. 6) — невелике болото позначене, але без назви (LAK 1920–1940; КГШ 1963).

Отже, можна зробити висновок, що топографічні джерела попередніх століть мало допомагають під час дослідження мікротопонімів і пошуку назв менших боліт, які, очевидно, здебільшого використовувалися для заготівлі сіна. На те, що «[...] фіксація назв лісів, луків, боліт, полів та інших подібних об’єктів у давніх писемних або картографічних джерелах є великою рідкістю», звертала увагу й Ренате Силіня–Пінке у своєму дослідженні топонімів, основу яких становить апелятив sala (Siliņa–Pinkė 2017: 46).

Дещо чіткішу хронологічну картину можна скласти, порівнявши збірники та публікації топонімів різних років, наприклад енциклопедію Latviešu konversācijas vārdnīca (LKV) або списки населених пунктів Вітебської губернії 1906 року (Спис.).

178

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens «сіно» у латвійських топонімах

6 РИС. Місце Siena purvs на картах 1920–1940 та 1963 років (LAK 1920–1940; КГШ 1963)

На підставі цих джерел можна помітити, що назви луків справді, очевидно, нетривкі: луки з назвою Siena purvs, згадані у збірниках Юріса Плакіса 1930-х років, у 1960-х роках уже не фіксуються, однак трапляються й винятки — два луки, внесені до збірників 1950–1960-х років, зафіксовані також у сучасній базі даних Латвійського агентства геопросторової інформації, наприклад, Siēna-pūrs лука в Ґрундзалі (1964), найімовірніше, є тим самим луком Siena purvs || Priežkalnu pļavas || Stirnu purva pļavas у волості Ґрундзале (у базі даних LGIA).

Оскільки дані давніх джерел мають недоліки, досі незрозуміло, чи зникнення назв луків пов’язане з тим, що назви луків самі по собі нестійкі, чи з тим, що протягом останнього століття в селі суттєво змінилися способи господарювання і через це менші луки як топооб’єкти зникли разом із назвами — у такому разі цілком можливо, що в попередні століття назви луків були стійкішими.

Збірники топонімів і публікації справді підтверджують, що довше зберігаються назви боліт і утворені від них назви населених пунктів, наприклад, Siena purvs у Баркаві 1962 року зафіксовано як назву болота, а сьогодні в базі даних LGIA її вже згадано як назву населеного пункту; до речі, цю назву болота Синоныпс (Спис.) згадано вже 1906 року в списку населених пунктів Вітебської губернії. Водночас село Sinapūrs, яке досі існує в Аглуоні, під такою назвою записане вже 1794 року — «Sinija Pury Starodvorskaja» (Zeps 453).

Появу назв населених пунктів від назв боліт цієї семантики спостерігаємо і в сусідніх народів. Так, в Анікщяйському районі Литви є село Šienraiščio (GP), натомість в естонському словнику топонімів згадано

Straipsniai / Articles

179

ANTA TRUMPA

назву села в околицях Виру [Виру] Heinasoo (heina «сіно» + soo «болото») (EKR 89). Очевидно, використання сінокісних боліт раніше було звичним не лише в Латвії, а й на ширшій території.

4. ВИСНОВКИ

Мотивацією поширених у Латвії топонімів із семантикою сіна є луки та болота, озера, острови, де косили сіно, мости, якими його перевозили, тощо. Серед топонімів із лексемою siens найчастіше трапляється Siena purus «сінокісне болото». Ареал поширення цих назв відображає історичні особливості землеробства, пов’язані з регіонами Латвії: Siena purus більше поширена в Латгалії та східній Відземе, найменше — у так званій житниці Латвії Земгале; з одного боку, тут боліт порівняно з рештою території Латвії менше, з іншого — цей регіон вирізняється родючішими землями, тому й потреба косити на болотах, очевидно, була меншою.

Лише частина топонімів Siena purus «сінокісне болото» насправді називає болота, інша частина назв, найімовірніше, описує вологі луки низької якості, хоча іноді вони справді були досить далеко від боліт. Ще одне джерело — ойконіми, утворені від гелонімів, наприклад, Sinapurs, село в Аглуоні.

На старіших картах назви невеликих боліт не позначені, тому за ними не можна оцінювати давність топонімів. Однак за збірниками топонімів і списками минулих століть можна скласти уявлення: назвам луків, яким виповнилося 100 років, небагато, оскільки луки не є постійними об’єктами: вони можуть перетворитися на поля, зарости лісом або стати болотами, на колишніх луках можуть з’явитися будівлі. На життєздатність впливає і зменшення кількості сільських жителів. Отже, таких (як і інших) мікротопонімів загалом значно менше, ніж 50 чи 100 років тому. Можливо, у попередні століття, до аграрних реформ, назви луків були стійкішими, але для доведення цього бракує даних.

Хоча на болотах постійно не косять, порівняно з луками вже майже століття назви боліт усе ж зберігаються довше. Очевидно, це тому, що болота, порівняно з луками, є значно більшими й стабільнішими географічними об’єктами; їхні назви знають не лише мешканці навколишніх садиб, а й жителі більших територій.

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА

1953 [або інші зазначені роки]: матеріали експедицій зі збору топонімів 1953 року [або інших зазначених років].

180

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens «сіно» у латвійських топонімах

A e h n l i c h B a r b a r a, M e i n e k e E c k h a r d (Hrsg.) 2015: Namen und Kulturlandschaften, Leipzig: Leipziger Universitätsverlag.

A n c ī t i s K r i š j ā n i s 1933: Aknīstes vietu vārdi. – Filoloģijas materiāli: Profesoram J. Endzelīnam sešdesmitajā dzimšanas dienā veltīts rakstu krājums, Rīga: Ramave, 30–41.

B i l k i s L a i m u t i s 2019: Ursprung und Motivation der Helonyme des westlichen Südaukštaiten. – Litauische Orts-, Flurund Gewässernamen im europäischen Kontext, G. Blažienė, L. Bilkis, (Hrsg.) (Schriftenreihe der Gesellschaft für Baltische Studien 2, H. Bichlmeier, S. Brohm, Ch. Schiller (Hrsg.)), Hamburg: Baar–Verlag, 85–123.

B i n g e n h e i m e r S i g r i d 1996: Die Flurnamen der Gemeinden um den Wissberg in Rheinhessen, Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

B u š s O j ā r s 2019: Mozaīka: onīmu un apelatīvu cilme, nozīme, lietojums. Darbu izlase, Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

D a m b e V a l l i j a 2012: Darbu izlase, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 27–71.

D r a v i ņ š K ā r l i s 1939: Vietu vārdu mūžs. – Ceļi IX, Rīga: Ramaves apgāds, 1939, 407–418.

D r a v i ņ š K ā r l i s 2000: Kurzemē aizgājušos laikos, Rīga: Jumava.

D u m p e L i n d a 1985: Lopkopība Latvijā 19. gs.–20. gs. sākumā, Rīga: Zinātne.

EKR – Eesti kohanimeraamat, Tallinn: Eesti Keele Sihtasutus, 2016.

GP – Lietuvos erdvinės informacijos portalas. Доступ онлайн: https://www.geoportal.lt/map/ [переглянуто 2021–06–04].

G r a s e H e l g a 1937: Pļava un pļavas darbi dažādos Latvijas novados: pēc tautas dziesmu materiāliem. – Ceļi VIII, Rīga: Ramaves apgāds, 167–185.

G r e v e D i e t e r 2016: Flurnamen in Mecklenburg-Vorpommern mit einem Lexikon der Flurnamenelemente (Flurnamen von A bis Z), Schwerin: Eigenverlag Dieter Greve.

G u s t i ņ a L a i m a 2016: Zālāju apsaimniekošanas vēsture Latvijā. – Latvijas Veģetācija 25, Salaspils: Latvijas Valsts mežzinātnes institūts Silava, 65–79.

KWR 1914–1919 – Karte des westlichen Russlands, 1914–1919. Доступ онлайн: https://vesture.dodies.lv/#m=14/57.15887/25.15848&l=O/KDW [переглянуто 2021–06–04].

LAK 1920–1940 – Latvijas armijas karte, 1920–1940, 75K. Доступ онлайн: https://vesture.dodies.lv/#m=14/57.15887/25.15848&l=O/KDW/LA75 [переглянуто 2021–06–04].

База даних LGIA – Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūras vietvārdu datubāze. Доступ онлайн: https://vietvardi.lgia.gov.lv/vv/to_www.sakt [переглянуто 2021–06–04].

Карта LGIA – Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūras karšu pārlūks. Доступ онлайн: http://kartes.lgia.gov.lv/karte/ [переглянуто 2021–06–04].

Straipsniai / Articles

181

ANTA TRUMPA

LKV – Latviešu konversācijas vārdnīca I–XXI, Rīga: Gulbis, 1927–1940.

LPK – Latvijas purvu karte. – Portāls Cits ģeogrāfijas skatījums. Доступ онлайн: http://neogeo.lv/?p=15574 [переглянуто 2021–06–04].

LVVK – Latvijas vietvārdu vārdnīcas kartotēka, зберігається в Інституті латиської мови LU.

ME – Mīlenbahs Kārlis 1923–1932: Latviešu valodas vārdnīca 1–4, Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, Rīga: Kultūras fonds.

Meineke Eckhard, Tiefenbach Heinrich (Hrsg.) 2011: Mikrotoponyme. Jenaer Symposion, 1. und 2. Oktober 2009, Heidelberg: Winter.

Plāķis Juris 1936: Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi 1, Kurzemes vārdi. – Latvijas Universitātes Raksti. Filoloģijas un filosofijas fakultātes seria, IV sēj, Nr. 1, Rīga: Latvijas Universitāte.

Rapa Sanda 2017: Desemantizēšanās latviešu toponīmijā. – Onomastica Lettica 5, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 62–74.

Siliņa-Piņķe Renāte 2017: Par Salām senajā Ļaudonas draudzē. – Onomastica Lettica 5, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 38–61.

Sviderskienė Dalia 2016: Sudurtinių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 75, 243–273.

Sviderskienė Dalia 2017: Sudėtinių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 77, 78–102.

Sviderskienė Dalia 2019: Priesaginių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 81, 108–138.

Štrausa Ilze 2013: Āru vārdi Ukru pagastā (pēc 2003. gada vietvārdu ekspedīcijas materiāliem). VALODA – 2013. Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums XXIII, Daugavpils: Daugavpils Universitāte, 486–493.

TVDB – Tautas vietvārdu datubāze. Доступ онлайн: https://vietvardi.lv/talka/ [переглянуто 2021–06–04].

Zeps Valdis Jānis 1984: The Placenames of Latgola. A Dictionary of East Latvian Toponyms, Madison, Wisconsin: Baltic Studies Center.

ZL – Zudušī Latvija. Доступ онлайн: https://www.zudusilatvija.lv/ [переглянуто 2020–08–02].

БТКРПІ 1866 – Военно-топографическая карта Российской империи, 1866 года. Доступ онлайн: https://vesture.dodies.lv/#m=8/57.23448/26.81488&l=O/3V1 [переглянуто 2020–08–02].

182

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Siens «сіно» у латвійських топонімах

КГШ 1963 – Карта Генерального штабу ЗС СРСР, 1963. Доступ онлайн: https://vesture.dodies.lv/#m=14/56.98921/24.32562&l=O/3V1/GE1 [переглянуто 2020–08–02].

МіБ – Мікратпанамія Беларусі. Матэрыялы, Мінск: Навука і тэхніка, 1974.

Спіс. – Список населенных мест Витебской губернии, Вітебськ: Губернська Типолітографія, 1906.

Лексема siens «сіно» в латвійських топонімах

РЕЗЮМЕ

У цій статті досліджується поширення та життєздатність латвійських топонімів, що містять лексему siens «сіно», а також основні тенденції, що лежать в основі мотивації цих топонімів. Зазвичай ця мотивація досить очевидна — такі назви дають лукам, болотам або островам, де заготовляють сіно, а також дорогам і мостам, якими його перевозять. Серед топонімів із лексемою siens найпоширенішою, здається, є назва Siena purvs «сінокісне болото». Ареал поширення цієї назви відображає географічні особливості сільського господарства Латвії — топонім Siena purvs найчастіше трапляється в Латгалії та східній Відземе, але рідко в Земгале, яка була багатшим регіоном і де не було потреби заготовляти сіно на болотах. Поширеною є тенденція вживати назву Siena purvs для вологих луків низької якості.

Щодо життєздатності, топоніми з лексемою siens підтверджують загальну тенденцію: дуже небагато назв луків і подібних мікротопонімів досягають віку 100 років, оскільки луки не є дуже стабільними об’єктами. Їх можуть перетворити на поля; вони можуть зарости деревами або затопитися й перетворитися на болота; іноді на колишніх луках будують будинки. Тим часом власне болота, навіть якщо їх більше не використовують для заготівлі сіна, можуть зберігати згадку про сіно у своїх назвах понад століття, оскільки болото, очевидно, є більшим і суттєвішим географічним об’єктом, ніж лука. Його назву зазвичай знають не лише мешканці довколишніх садиб, а й у ширшій місцевості.

Подано 4 червня 2021 р.

A N T A T R U M P A

Латвійський університет, Інститут латиської мови, бульвар Калпака, 4, LV–1050 Рига, Латвія [email protected]

Straipsniai / Articles

183