Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno „Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch“ (1800) prãtarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

Ona Aleknavičienė

doi:10.35321/all85-04

Machine-translated document

This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.

Preparing document pages…

2 short passages of this translation are shown in the original language because they could not be translated reliably.

ОНА АЛЕКНАВІЧЕНЄ

Інститут литовської мови

ORCID id: orcid.org/0000–0003–4704–6308

Напрями наукових досліджень: спадщина литуаністики, історія мови, літератури та культури Прусської Литви.

DOI: doi.org/10.35321/all85-04

ПЕРЕДМОВИ ДО СЛОВНИКА КРІСТІЙОНАСА ГОТЛІБАСА МІЛКУСА LITTAUISCH-DEUTSCHES UND DEUTSCH-LITTAUISCHES WÖRTER-BUCH (1800): ДАТУВАННЯ ТА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ

Передмова та вступні слова до словника Крістіана Ґотліба Мільке Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

АНОТАЦІЯ

У статті аналізуються чотири передмови до словника Крістіонаса Ґотлібаса Мілкуса Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800), написані його укладачем, кантором Мілкусом (Пількалніс), священником Даніелем Єнішом (Берлін), радником Військової та доменної палати, інспектором шкіл Східної Пруссії Крістофом Фрідріхом Гайльсберґом (Кеніґсберґ) і філософом Іммануїлом Кантом (Кеніґсберґ). Мета дослідження — датування передмов та оцінка інтертекстуальних зв’язків. На підставі листа Мілкуса до Гайльсберґа від 11 квітня 1799 року встановлено, що Мілкус міг написати передмову у квітні—травні 1799 року, заохочений Гайльсберґом. Аналіз інтертекстуальності показує, що Іммануїл Кант спирався на всі три передмови, тому його передмову слід датувати після 24 грудня 1799 року (після передмови Гайльсберґа). Інтертекстуальні зв’язки поєднують передмову Єніша з передмовою Мілкуса, а передмову Гайльсберґа — з передмовами Єніша та Мілкуса. Оскільки Гайльсберґ ініціював передмову Мілкуса, одну написав сам,

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

був посередником між Мілкусом і друкарнями, підтримував зв’язки з усіма авторами, мав владні повноваження, тож це могло створити умови для того, щоб вони спиралися на тексти одне одного й у такий спосіб сформували актуальний дискурс щодо вживання литовської мови та видання навчальних книжок.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Крістіонас Ґотлібас Мілкус, Даніеліус Єнішас, Крістофас Фрідріхас Гайльсберґас, Іммануель Кант, словник, передмова, інтертекстуальність.

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена аналізу передмови та трьох вступних текстів до словника Крістіана Ґотліба Мілке Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800). Їх написали кантор Мілке (Пількалніс), укладач словника, священник Даніель Єніш (Берлін), Крістоф Фрідріх Гайльсберґ (Кеніґсберґ), асесор Воєнної та доменної палати й шкільний інспектор Східної Пруссії, а також філософ Іммануель Кант (Кеніґсберґ). Дослідження мало на меті (1) датувати передмову та вступні тексти і (2) оцінити інтертекстуальні зв’язки. На підставі листа Мілке до Гайльсберґа від 11 квітня 1799 року встановлено, що, заохочений Гайльсберґом, Мілке написав передмову у квітні–травні 1799 року. Інтертекстуальний аналіз показує, що, оскільки Кант звертався до передмови та двох вступних текстів, його вступний текст слід датувати часом після 24 грудня 1799 року (після вступного тексту Гайльсберґа). Інтертекстуальні зв’язки поєднують вступний текст Єніша з передмовою Мілке, а вступний текст Гайльсберґа — зі вступним текстом Єніша та передмовою Мілке. Оскільки Гайльсберґ був ініціатором передмови Мілке, написав власну, був посередником між Мілке та друкарнею, підтримував контакти з усіма авторами, а також був посадовцем із певними повноваженнями, він міг створити умови, за яких автори посилалися б на тексти одне одного й таким чином формували актуальний дискурс щодо вживання литовської мови та видання навчальних книжок.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Christian Gottlieb Mielcke, Daniel Jenisch, Christoph Friedrich Heilsberg, Immanuel Kant, словник, передмова, інтертекстуальність.

0. ВСТУП

Про передмову до словника Крістіонаса Ґотлібаса Мілке (Christian Gottlieb Mielcke, 1733–1807) Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) говорили з різних приводів і з різною метою. У словнику їх чотири: перша — самого Мілке, друга — Даніеля Єніша (1762–1804), третя — Крістофа Фрідріха Гайльсберґа (1726–1807), а четверта — Іммануеля Канта (1724–1804). В історіографії литовського мовознавства та літературознавства їх трактували як солідарну декларацію на захист литовського народу й мови, програму опору

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмови до словника Крістіонаса Ґотлібаса Мілке Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

германізації (Rickevičiūtė 1968: 56–65; Koženiauskienė 1990: 546, plg. Girdzijauskas 1990: 25–26), прагнення зберегти литовську мову як важливий засіб пізнання народу (Zinkevičius 1990: 266), спробу формувати громадську думку з нагоди видання книжок (Gineitis 1990: 123–124). Проте в центрі уваги найчастіше була передмова Канта: постійно прагнули знайти зв’язки між засновником німецької класичної філософії та литовським народом. Адже його передмова «Nachschrift eines Freundes» («Приписка друга») прихильно відгукується і про литовську мову, і про литовців як етнічну групу Прусського королівства. У працях литовських та зарубіжних дослідників вивчають причини її появи, ідеї, особисті й професійні зв’язки Канта з авторами інших передмов (Rickevičiūtė 1968: 56–65; Putinaitė 2004: 287–299; Bense 2006: 209–212; Sidabraitė 2020: 192–208 та ін.), співвідношення між твердженнями та філософськими поглядами (Putinaitė 2004: 298–299; Putinaitė 2005: 34–40; Shell 2010: 1–38). Вважають, що це останній опублікований ним самим твір (Kant 2008: 431, plg. Kern 2007: 82), а тому він сам собою інтригує, ніби спонукаючи шукати його «останнє слово».

Хоча про передмову вже писали, дотепер актуальним залишається питання часу їх створення, досі бракує даних про ініціатора та обставини, і надалі обговорюються ймовірні версії зв’язків (пор. Putinaitė 2004: 294–295; Sidabraitė 2020: 194–197, 202, 205). Визначаючи передмови до словника Мілке об’єктом цього дослідження, сформульовано такі цілі: встановити хронологію написання, інтертекстуальні зв’язки та оцінити успадкування тверджень. На шляху до цих цілей постають три завдання: 1) встановити адресата передмов; 2) знайти нові дані для уточнення датування та ініціативи їх виникнення; 3) виокремити спільні твердження й оцінити стратегію їх запозичення.

Досліджуючи датування та обставини створення, спираються на історичні методи (аналіз архівних документів), а під час аналізу інтертекстуальних зв’язків як методологічний підхід застосовують теорію текстової лінгвістики інтертекстуальність, а для узагальнення даних дослідження — аналітичний описовий та інтерпретаційний метод (щодо методики й термінів див. також розд. 2.1). Інтертекстуальність — широке поняття, що охоплює і створення текстів на основі текстів інших авторів (цитуванням, перефразуванням, модифікуванням), і теорію читання цих текстів (щодо понять інтертекст, інтертекстуальність див. Heinemann 1997: 21–37; Melnikova 2003: 5–99 та літ.; Bitinienė 2005: 68–72; Koženiauskienė 2007: 1; Petrauskaitė, Šinkūnienė 2015: 69–71). Оскільки ця теорія охоплює не лише проблематику встановлення джерел і впливів, а й взаємини між запозичуваним і створюваним текстом, вона особливо придатна для аналізу творів наукового стилю. У них нова інформація створюється на основі вже відомої, відбираючись за певними критеріями, і водночас разом із новостворюваним текстом спрямовується до адресата в очікуванні подальшого діалогу. Опертя на попередній текст зазвичай демонструється свідомо, однак не завжди: попередній текст часто перефразовується, інтегрується й асимілюється, тому інтертекстуальність може мати дві форми: експліцитну та імпліцитну (Bitinienė

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

2005: 69). Найочевидніший приклад інтертекстуальних зв’язків — пряме цитування, тобто експліцитна апеляція до іншого тексту, який вводиться у власний текст і водночас віддаляється через демонстрацію його «інакшості» за допомогою лапок (Melnikova 2003: 55; Bitinienė 2005: 69; Helbig 1996), проте про інтертекстуальні відносини свідчать і цитати, алюзії, натяки, не взяті в лапки або не виділені іншим способом, — як із посиланням на джерело, так і без нього.

1. ПРИСВЯТА ПЕРЕДМОВИ ТА ХРОНОЛОГІЯ

Передмова — важливий елемент паратекстуальності, який представляє призначення твору й допомагає авторові налагодити зв’язок із читачем, заохочуючи до належного розуміння твору. Передмови до словника Milkaus написані німецькою мовою. Перші три не мають тематичних назв, а лише пронумеровані: «Erste Vorrede», «Zweite Vorrede», «Dritte Vorrede», а четверта названа післямовою друга: «Nachschrift eines Freundes» (про їхній зміст і зв’язки див. розд. 2, 2.1–2.4). Усі передмови вміщено між титульним аркушем словника та текстом, тому традиційно їх трактують як паратексти словника. Їхню важливість засвідчує також назва словника, де сказано, що його опубліковано з передмовами, а поруч з іменами авторів зазначено й посади: Milkus — кантор Pilkalnio, Jenischas — берлінський священник, Heilsbergas — радник у справах війни й доменів, Kantas — професор:

Литовсько=-німецький || та || німецько=-литовський || словник=, [...] || доповнений || і виправлений || Christian Gottlieb Mielcke, || Cantor in Pillckallen. || Разом із передмовою автора, || пана Prediger Jenisch у Берліні, || та пана Krieges= und Domainen=Raths || Heilsberg, || а також із післямовою пана || Professor Kant (Mielcke 1800: 1r).

Однак насправді власна передмова Milkaus присвячена двом творам — не лише словнику, а й граматиці, виданій того самого року в друкарні Hartungų. Це Anfangs-Gründe einer Littauischen Sprach-Lehre (1800). У першій частині передмови, орієнтованій на словник, описано ареал уживання литовської мови в Прусському королівстві, її носіїв, лексикографічні джерела, цілі та принципи укладання (M 2r–4r)¹. У другій частині зазначено принципи укладання граматики, її структуру та вибір діалекту (M 4v–5v). Оскільки в передмові обидві книги представлені як навчальні посібники, тоді їх вважали видавничим конволютом,

¹ Далі метрику передмов утворено з першої літери прізвищ M, J, H, K і номера аркуша.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

надрукованими в розрахунку на те, що їх оправлятимуть і поширюватимуть як одну книгу (хоча згодом цього задуму не дотрималися: книги поширювали також окремо).

Обидві книги укладено на основі творів, що вийшли в Königsberg 53 роки тому: основу першої становить словник Pilypo Ruigio (Philipp Ruhig, 1675–1749) Littauisch–Deutsches und Deutsch–Littauisches Lexicon (1747), а основу другої — граматика його сина Povilo Frydricho Ruigio (Paul Friedrich Ruhig, ~1721–~1784) Anfangsgründe einer Littauischen Grammatick (1747). Milkaus оновив і доповнив ці твори, а замість передмови Pilypo Ruigio, що була в словнику, додав чотири нові. Граматику 1800 року перевидано без жодної передмови, хоча у виданні 1747 року вона була: автор представив мотиви видання та принципи укладання.

Jenischas присвятив свою передмову словнику Milkaus: вважав його твором особливої важливості й додав похвальні слова укладачеві (J 7r; J 11v). У передмові Heilsbergo узагальнено твердження, що без добрих граматик і словників важко вивчити литовську мову. Однак як найнадійніший і цілком достатній для навчання засіб він назвав словник: «er hiezu das ficherte und hinreichend=llfte Mittel geliefert hat», а наприкінці передмови, оцінюючи значення діяльності Milkaus і його писань, також виокремив лише словник (H 15r). Натомість Kantas не згадав ні словника, ні граматики, ні укладача. Назва його передмови показує, що це лише додаток до того, про що вже йшлося, певний post scriptum, яким зазвичай повідомляють або побічну річ, не надто доречну до основного тексту, або актуальну думку, яку забули чи яка загубилася серед інших.

У своїй передмові Milkus згадав лише одного з авторів — тільки Heilsbergą як того, хто заохочував його підготувати новий словник і разом із неназваними друзями визначив його рішення взятися за цю справу:

Allein ‖ das Andringen meiner Freunde, die Aufmunterung des ‖ Herrn Kriegs= und Domainenraths Heilsberg, die Noth=||wendigkeit eines folchen Buches, [...] alle diefe Gründe bewogen mich zu dem ‖ Entfchluß, ein neues Wörterbuch auszuarbeiten (M 3r).

У Таємному державному архіві прусської культурної спадщини (нім. Geheimes Staatsarchiv Preussischer Kulturbesitz; GStA PK) у Берліні зберігаються листи, які свідчать, що Milkus листувався з Heilsbergom. Тоді той (від 1787 року) обіймав посаду інспектора шкіл Східної Пруссії (Malter 1990: 20) (див. розд. 2). Щонайменше три листи Milkaus, написані йому в 1799–1800 роках, свідчать про інтенсивне спілкування з питань лінгвістичної діяльності: згадується підготовка трьох творів, а також ідеться про направлення студентів до семінарії (публікацію листів див. Triškaitė, Sidabraitė 2019: 226–235). Лист від 11 квітня 1799 року містить важливу інформацію щодо датування передмови Milkaus та її ініціатора. Milkus каже, що, зважаючи на пораду Heilsbergo, напише передмову до словника й протягом чотирьох тижнів надішле її йому разом із граматикою. Її також планували передати професорові Krause, щоб він остаточно «відшліфував» її.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

На схвалення граматики в листі Milk aus указав і цим засвідчив, що задум переглянути її належав не йому самому, а Heilsbergui:

На превеликий прихильний Rath згідно з Вашим Високоблагородним побажанням я підготую передмову до || литовського словника= і разом із Gram[m]atic inner=||halb 4. Wochen не забарюся надіслати їх протягом чотирьох тижнів; вважаю також особливою послугою, якщо пан Profesor Kraufe захоче докласти зусиль, щоб повністю їх відшліфувати (Mielcke 1799–04–11: 11r; Triškaitė, Sidabraitė 2019: 226–229).

Отже, Milk aus написав передмову, відповідаючи на пораду Heilsbergo, і, судячи з листа, мав зробити це від середини квітня до середини травня 1799 року. У листі він також просив, щоб друкарі Gottliebas Lebrechtas Heeringas і Georgas Karlas Haberlandas на той час звільнили його від перекладу постилі^². Крім того, Milk aus надіслав Heilsbergui чотири проповіді з постилі та лист, щоб той передав їх друкарям (Mielcke 1799–04–11: 11r; Triškaitė, Sidabraitė 2019: 226–229). У листі від 27 березня 1800 року Milk aus писав про подорож до Нової Східної Пруссії й надсилав ще одну проповідь, а дві інші обіцяв надіслати пізніше. Це свідчить, що Heilsbergas був посередником між Milk aus і друкарнею також у справі постилі. Отже, не лише передмова до словника, а й інші тексти спочатку потрапляли до рук Heilsbergo, а він уже потім визначав подальший перебіг справи.

Heilsbergas написав свою передмову значно пізніше, ніж Milk aus: 24 грудня 1799 року: „Königsberg, den 24ten Decbr. 1799. C. F. Heilsberg“ (H 15v). Натомість передмова Jenischo, написана в Берліні, датована на півтора місяця раніше, ніж передмова Heilsbergo: 7 листопада 1799 року: „Berlin, den 7ten Novbr. 1799. Jenisch“ (J 11v); хронологічно вона міститься між передмовами Milk aus і Heilsbergo. Оскільки Kantas спирався також на передмову Heilsbergo (аналіз, що обґрунтовує це припущення, див. у розд. 2, 2.1–2.2), то її було написано після 24 грудня 1799 року, можливо, вже 1800 року. Згідно з нині наявними даними, імовірною є така хронологія написання передмов:

^{¹ LENTELĖ.}Датування передмов до словника Kristijono Gotlybo Milk aus

Передмова Milk aus | квітень–травень 1799 р., Pilkalnis Передмова Jenischo | 7 листопада 1799 р., Berlynas Передмова Heilsbergo | 24 грудня 1799 р., Karaliaučius Передмова Kanto | після 24 грудня 1799 р. – 1800, Karaliaučius

^{² У той час Milk aus разом з іншими також перекладав постиль Johanno Gottlobo Heymo (1738–1788)}Vollständige Sammlung von Predigten für christliche Landleute über alle Sonnund Festtagsevangelia des gantzen Jahrs (1796), яку згадані друкарі, назвавши Mišknygomis, також надрукували 1800 року.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

2. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ ПЕРЕДМОВ

З огляду на час написання перших трьох передмов Jenischas міг спиратися на передмову Milk aus, Heilsbergas — на Jenischo та Milk aus, а Kantas — на всі три. Оскільки найактуальнішим є час написання передмови Kanto, спочатку потрібно оцінити її інтертекстуальні зв’язки з іншими передмовами й на цій підставі перевірити хронологію. Для аналізу важливі також зв’язки між самими особами, тому коротко розглядаються і вони, і попередні погляди на спілкування авторів передмов.

Деякі дослідники висували версію, що передмова, названа передмовою Kanto, «примітка друга»draugo prierašų, була написана як доповнення до передмови Heilsbergo (пор. Shell 2011: 7–9). Адже вони були товаришами по навчанню. Heilsbergas походив із Ragainės; до Karaliaučiaus університету його зарахували 19 травня 1742 року: „Heilsberger Christoph. Frdr., Ragnit. Pruss.“ (Erler 1911/1912: 396). Від 1767 року він був радником Військової та доменної палати в Karaliaučiu, а від 1787 року — інспектором східнопрусських шкіл у Karaliaučiu (Malter 1990: 20), членом Королівського німецького товариства.

У листі до Samuelio Gottliebo Waldū від 17 квітня 1804 року Heilsbergas писав, що вступив до університету на рік пізніше, ніж Kantas (Malter 1990: 18–20), однак, судячи з дат матрикуляції, Heilsbergas вступив на два роки пізніше за Kanto. Того було зараховано 24 вересня 1740 року: „Kandt Eman., Regiomonte–Pruss., manu stip.“ (Erler 1911/1912: 385). Kantas позичав йому новітні філософські книжки та по-дружньому допомагав готуватися до семінарів; вони обоє разом зі студентом Johannu Heinricha Wlōmeriu (1726–1797), який походив із Pilkalnio, грали в більярд (Malter 1990: 18–20). Листи Heilsberga до Kanto свідчать про близькі стосунки й пізніше; деякі листи досить побутові, особливо написані в останнє десятиліття XVIII століття (Heilsberg 1795, 1796, 1798). Kantas відійшов від активної академічної діяльності 1796 року.³ З огляду на їхнє спілкування в студентські роки й пізніше, схиляються до думки, що «Примітка друга» призначена саме Heilsbergu, оскільки той називав його draugu (Shell 2011: 7–9, plg. Putinaitė 2004: 291, 294–295).

Досить поширена думка, що Kantas вважав Milkų своїм другом (пор. Koženiauskienė 1990: 548). У пошуках зв’язків між Kanto та литовським народом багато писали про його можливе литовське (а також шотландське, куршське, шведське) походження, шукали родинні зв’язки з деякими родинами Прусської Литви, серед них і з родиною Milk aus⁴. Адже однією з прабабусь Kanto була Anna Mielcke (Meyer 1927: 122). Вважалося, що саме через спорідненість або навіть дружбу виникла й передмова, однак як щодо литовського походження Kanto, так і щодо його спорідненості з Milk aus досі бракує

³ 12 липня 1755 року Kantas захистив дисертацію, став магістром філософії, приват-доцентом і почав читати лекції; 1770 року став професором логіки та метафізики; читати лекції припинив 1796 року (Malter 1990: 24–32).

⁴ Аналітичний огляд досліджень походження Kanto див. Putinaitė 2003: 389–396; Putinaitė 2004: 299–316.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

надійних даних. Milkus народився в Įurbarkas (нім. Georgenburg, Ісрутський повіт) близько 1733 р., до Кенігсберзького університету був зарахований 15 травня 1751 р.: „Mielcke, Christ. Theophil., Mehlkem. Boruss.“ (Erler 1911/1912: 440). Невідомо, чи закінчив він університет, оскільки священником не став. 11 липня 1762 р. його призначили кантором до Пількальнської євангелічно-лютеранської церкви, і тут він працював усе життя (Triškaitė 2019: 94).

Кант спілкувався з Jenisch. Той походив зі Швентапіле (нім. Heiligenbeil), до Кенігсберзького університету був зарахований 8 березня 1780 р.: „Jenisch Daniel, Heiligenbeil. Boruss.“ (Erler 1911/1912: 559), вивчав теологію та філософію, був студентом Канта. Кант вважав його одним із трьох найкращих своїх учнів (Malter 1990: 158, 353). Після навчання (від 1786 р.) Jenisch жив у Берліні, був проповідником у церквах Пресвятої Діви Марії та Святого Миколая, професором Берлінської академії мистецтв і Берлінського університету. У Берліні він публічно пояснював значення філософії Канта, листувався з ним⁵, однак це були люди різних поколінь. Jenisch — наймолодший з авторів передмов.

2.1. Зв’язки передмови Канта з передмовами Jenisch та Heilsberg

У передмові Канта немає цитування, виокремленого якимись засобами (лапками, іншим шрифтом, абзацним відступом), не згадано жодного з авторів передмов, отже, немає бодай чіткіше окреслених меж між власним і чужим текстом. Коли думки іншої особи, що стали опорою для тверджень, не виокремлюються й не документуються, доцільно вживати не поняття citata та citavimas, а pėrema та pėremimas (про їхні визначення й типи запозичень див. Aleknavičienė 2020: 158–161). Треба одразу зазначити, що в деяких реченнях Канта виявляються зв’язки не з твердженнями одного автора, а кількох, тому результати аналізу найкраще подавати в комплексному зіставленні (розд. 2.1–2.2)⁶.

У передмові Канта розрізняються два типи запозичень: референтне⁷ і парафразне. Референтне запозичення — це натяк на інший текст або тексти, що міститься в першому реченні: згадується попередній опис: „ift aus obiger Beschreibung derselben zu ersehen“. Ужито форму однини, тому виникає питання, яка саме чи які саме з передмов

⁵ Див. реєстр листів: https://korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/Kant/briefe/gesamt.html.

⁶ Щоб аналіз був зрозумілішим, спочатку подаються перекладені українською мовою й пронумеровані твердження зіставлюваних передмов, а далі цитується мовою оригіналу. Переклади оновлено й підготовлено на основі перекладів Люції Citavičiūtė (Koženiauskienė 1990: 580–591).

⁷ Референтним запозиченням тут вважається згадка джерела та реферування його змісту.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмова до словника Kristijono Gotlybo Milkaus Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

маються на увазі, тобто ті, з якими можуть бути інтертекстуальні зв’язки як тут, так і далі.

(1) K 16r

Із наведеного вище опису видно, що справді варто берегти своєрідність характеру прусського литовця, а оскільки найважливішим засобом його формування та збереження є мова, то й її чистоту — як у школі, так і в церкві.

K 16r

Те, що прусського литовця справді варто зберігати в || своєрідності його характеру і, оскільки мова є || важливим засобом формування та збереження цього, також у чистоті останньої, як у || шкільному=, так і в церковному навчанні, випливає з || наведеного вище опису цього.

Характер прусського литовця прихильно описували і Jenischas, і Heilsbergas, однак перший більше висунув на перший план моральні якості — дружелюбність, гостинність, самостійність, чесність (J 10v–11r), а другий оцінював ті риси, які корисні державі: хоробрість, витривалість, працьовитість, послужливість, лояльність, почуття спільноти (H 13r–14v)^⁸. Обидва підкреслювали патріотизм (J 10v; H 14r).

А ось погляди на збереження мови в передмовах Jenischas і Heilsbergas істотно різняться. Heilsbergas стверджував, що в Пруссії не варто запроваджувати німецьку мову як спільну мову всієї держави. Хоча він був високопосадовцем — радником Військової та доменної палати в Karaliaučius, — однак вважав, що для держави це невигідно, і вивчати мову провінції повинні державні службовці, а не навпаки. Heilsbergas аргументував так: якби литовець утратив мову, то втратив би й національність, оскільки вже помітний шкідливий вплив німецької мови та звичаїв на литовців, які живуть біля кордону або поблизу міст (H 15r). У сучасних термінах це означало б утрату національної ідентичності. Крім того, за словами Heilsbergas, самі литовці переконані, що через обмін мови постраждала б моральність, тому вони й бережуть свою мову (H 14v).

Jenischas, хоча й наголошував, що литовці дуже прив’язані до своєї мови, однак якби німецька мова стала важливим засобом поширення освіти та культури, «то шляхетності такого запровадження німецької мови не можна було б заперечувати», але через особливу прив’язаність литовців до мови зробити це нібито неможливо (J 10r–10v). Ба більше, Jenischas пророкував литовській мові смерть, яка властива малим народам через прилучення до великих (J 6v–7r).

Прямого твердження, що мова є найважливішим засобом формування та збереження характеру, у попередніх передмовах немає, однак підставою для такої думки

^⁸ Про розуміння Kant характеру народів див. Putinaitė 2005: 34–38.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

є в обох. Jenischas розпочав свою передмову, стверджуючи, що кожна мова є точним відображенням мислення й почуттів народу, який нею послуговується, картиною людського духу та внутрішніх переживань (J 6r). На його думку, любов литовця до своєї мови гідна пошани, адже завдяки їй збереглися «незіпсовані звичаї маленького народу» (J 10v). До подібного твердження ведуть і вже згадані слова з Heilsbergo передмови про зв’язок мови й моралі, про втрату національної ідентичності, яка настає разом із втратою мови. Ба більше, він казав, що в литовській мові є багато повчальних афоризмів, прислів’їв і висловів, якими в душі молоді насаджуються паростки пристойності та національних чеснот (H 14v), отже, розумів мову як засіб формування й підтримання соціальної та культурної ідентичності.

Кант, пишучи про литовську гордість, порівнював литовців з іншими народами, особливо з одним сусіднім народом, але не назвав його:

(2) K 16r

До цього я ще додам, що він менш схильний підлещуватися, ніж його сусідні народи, і звик розмовляти зі своїм начальством як рівний з рівними, відкрито й щиро, а ті через це не ображаються і не відмовляються манірно потиснути йому руку, бо знають, що він охоче зробить усе. Його пиха, на відміну від однієї відомої сусідньої нації, коли серед них з’являється хтось знатніший, насправді є гордістю, що означає відвагу й гарантує вірність.

Це порівняння має зв’язок із Jenischo передмовою, де як обґрунтування звучить твердження, що литовці відрізняються від сусідів-поляків самоповагою, подібною до гордості, тоді як полякам здавна приписують осудні підлабузництво й пиху. Ця виняткова риса литовців збереглася навіть упродовж століть польського панування, і це свідчить про самостійність характеру:

K 16r

Я додам до || цього ще таке: він далі від підлабузництва, ніж || сусідні з ним народи, і звик говорити з будь-якими || начальниками тоном рівності та довірливої відверто=||тості; і вони також не беруть цього за образу=|| і не відмовляються манірно потиснути йому руку, бо || знаходять його готовим охоче зробити все справедливе. Від || усякої пихи, або від однієї певної сусідньої нації, коли || хтось серед них є знатнішим, цілком відмінна || гордість, або, радше, відчуття власної гідності, яке || виявляє мужність і водночас гарантує його вірність.

J 10v–11r

Славетно || вирізняються вони перед своїм публічним сусідом, по=||ляком, самопочуттям, що межує з гордістю: || тим часом як спостерігач у цих останніх здавна знаходив і засуджував певний дух плазування й самоприниження.= Це свідчить про гідну пошани самостійність || литовського національного= характеру, що ця благородна || риса, навіть під час панування поляків над нацією, яке тривало багато століть=, не з=никла.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмова до словника Крістіона Ґотліба Мілька Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

Перефразовуючи думку Єніша про відмінності литовців від поляків, Кант додав, що литовець звик розмовляти зі старшими як рівний із рівними, відкрито й щиро, а ті через це не ображаються і не відмовляються потиснути руку. А якщо литовець поруч зі старшими видається пихатим, то це не пиха, а гордість, що означає відвагу й гарантує вірність. У цьому випадку запозичення Кантом сформовано із застосуванням розширеної стратегії — додаванням додаткової інформації.

(3) K 16r [старші] знають, що цей охоче все зробить

Думка про лояльність литовця до старших міститься в передмові Гайльсберга. Відмінність лише в тому, що Гайльсберг, як офіційний чиновник, більше уваги приділяв дотриманню розпоряджень і законів:

K 16r weil fie [Ober] || ihn dabey zu allem Billigen willig finden H 13v unterwirft er sich neuen obrigkeitlichen An=||ordnungen und Gesetzen

Гайльсберг вважав природженою властивістю литовця повагу до короля, а любов до рідного краю та почуття спільноти — причинами, завдяки яким литовець є вірним громадянином і добрим воїном (H 14r).

У передмові Гайльсберга кілька разів порушується питання користі й шкоди: він розглядає, що корисне або некорисне для інтересів держави. Уже зазначалося, що, описуючи характер литовця, він більше наголошував на рисах, корисних для держави (H 13r–14v). Кант також визнає користь, яку держава може отримати від такого народу:

(4) K 16r Однак, крім користі, яку держава може отримати, спираючись на народ із таким характером [...]

K 16r–16v Aber auch abgesehen von dem Nutzen, den der Staat || aus dem Beystande eines Volks von solchem Charakter || ziehen kann [...]

Проте для Канта була важливішою не підтримка литовців державі, а значення їхньої мови для науки (див. розд. 2.2).

2.2. Зв’язки передмови Канта з передмовами Єніша та Мілька

Уже в першому реченні передмови Кант, посилаючись на думки попередніх передмов, висловив і свою особливу ідею: чистоту мови слід зберігати.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Далі, висуваючи твердження про важливість мови для науки, особливо для історії, він ще раз наголосив на її чистоті:

(5) K 16v

слід належно оцінити й ті переваги, які науці, особливо давній історії переселень народів, могла б надати ще не змішана мова дуже давнього племені, нині стисненого на невеликій території та ізольованого, а тому вже саме по собі дуже важливо зберегти її своєрідність.

Важливість мови для науки підкреслював Jenisch. Своєю передмовою він загалом орієнтувався на науковців: мовознавців, істориків, психологів, філософів. Саме для них своєрідна будова будь-якої мови, словотвір, сполучення слів, прислів’я та вислови дають найбільше матеріалу (J 6r–6v). Jenisch намагався пробудити інтерес наукових об’єднань і товариств до того, щоб мови менших народів, серед них і литовська, через зближення з панівними мовами не зникли або принаймні не зникли безслідно, а залишили хоча б писемні джерела (J 6v–7r).

Jenisch досить докладно описав спорідненість литовської мови з іншими мовами, особливо з грецькою (J 7v–9r), та її подібність до латини (J 7r–7v), тим самим припускаючи й давність литовської мови. Ба більше, у литовській мові він убачав риси давньої прамови (J 7v–9v)⁹. Про те, що Jenisch особливо цікавився взаєминами мов, свідчить і його праця Philosophisch-kritische Vergleichung von vierzehn älteren und neueren Sprachen Europas (1796), де литовську мову порівняно з польською і визнано самостійною мовою, а не діалектом польської. Обидві він вважав спорідненими, такими, що мали одну прамову, а також убачав спорідненість литовської мови з прусською (Jenišch 1796: 417), отже, і її давність. У передмові до словника Jenisch аргументував, що завдяки спорідненим зв’язкам мови стають для історика чарівною ниткою, яка показує шлях крізь лабіринти походження, переселень і змішування давніх народів (J 6v). Kant частково застосував це до литовської мови: слід оцінювати ті переваги, які науці, особливо давній історії переселень народів, може надати ще не змішана мова давнього племені, що живе ізольовано. Однак Jenisch не говорив ані про чистоту мови, ані про локалізацію та незмішаність з іншими мовами — він лише згадав, що литовці мають усі переваги народів, які живуть окремо, і небагато їхніх недоліків (J 10v).

Про те, що прусські литовці живуть компактно і в деяких місцевостях не змішалися з німцями, писав Milkus (M 2r). Так він окреслив ареал уживання литовської мови: її становлять лише п’ять прусських округів — Klaipėda, Tilžė, Ragainė, Labguva та Įsrutė — і ще Нові Східні Пруссії, приєднані до Пруссії

⁹ Він особливо високо оцінював милозвучність литовської мови та її придатність для поезії (Jenišch 1796: 416–417, 351, 49; про його дослідження та зв’язки з передмовою див. також Sidabraitė 2020: 197–200).

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмова до словника Kristijonas Gotlybas Milkus Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

Королівства 1795 року під час третього поділу Речі Посполитої¹⁰. За даними Milkus, після приєднання в усій Пруссії могло бути близько 200 000 литовців. Подекуди старі мешканці нібито вже змішалися з німцями-колоністами, однак є багато місцевостей, де живуть майже самі литовці, особливо поблизу Klaipėda та вздовж східного кордону, де навіть у двадцяти селах навряд чи знайшовся б хоча б один німець (M 2r). Лише біля Vilnius або за ним литовська мова нібито вже значно змінилася через домішки польської та російської мов (M 4v–5r). Пор. думки Kant, Jenisch і Milkus про локалізацію, давність, чистоту та наукову цінність литовської мови:

K 16r–16v

Але, незалежно від користі, яку держава || може отримати від підтримки народу з таким характером, || не слід вважати малозначною й ту користь, яку для науки, =|| передусім для давньої історії переселень наро=||дів, може дати ще не змішана мова дуже дав=||нього, нині обмеженого вузьким краєм і || немов ізольованого племені, а тому збереження його своєрідності =||саме собою має велику цінність.

J 6v

Da überdem jede Sprache mit irgend einer andern || mehr oder weniger verwandt ist, so wie es alle Sprachen || unter einander sind: so wird sie, eben durch diese Ver=||wandtschaft dem Geschichtschreiber oft ein leitender || Faden, an welchen er durch die Finsterniß des Alter=||thums, und durch die Labyrinthe der Völker=Abstammung=||gen, Wanderungen und Mischungen, nicht unsicher sei=||nen Weg verfolgt.

J 10v

Литовець має всі чесноти простих= та || відокремлено=живучих народів і небагато їхніх || недоліків.

M 2r

Литовською мовою в межах старої Східної Пруссії говорять лише в окрузі, що охоплює колишні п’ять головних управлінь, а саме Мемельське, Тільзитське, Рагнітське, Лабіавське та Інстербурзьке, і в небагатьох прилеглих місцевостях — корінні простолюдини. У деяких районах цієї округи давні мешканці дуже сильно змішалися з німецькими колоністами; в інших же литовці ще майже самі, особливо в Мемельському краї та в смузі землі біля східного кордону, де нерідко в двадцяти селах поспіль ледве можна знайти одного німця. До цих литовців у старому королівстві тепер, унаслідок останнього поділу Польщі, приєдналася ще дуже велика кількість литовців у тій частині Нової=||ої Східної Пруссії, яка || прилягає зі сходу до тієї округи.=

¹⁰ Великолитовська Занімання 1795 року під час третього поділу Речі Посполитої була приєднана до Прусського королівства. Занімання разом із приєднаною частиною Польщі називали Новою Східною Пруссією або Новими Східними Пруссіями (нім. Neuostpreußen, 1795–1807).

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Отже, Кант конструював своє твердження, спираючись на: 1) твердження Jenisch про давність литовської мови та користь мов для науки; 2) твердження Jenisch про переваги, які мають литовці як народ, що живе ізольовано; 3) інформацію Milkaus про життя литовців на чітко визначеній території та незначне змішування з іншими народами, особливо в Прусській Литві. Кант доповнив їхні твердження думкою про важливість чистоти мови. Мова здавалася йому цінною для науки не через спорідненість або подібність до інших мов, як Jenisch, а через автентичність. Лише чисту мову він вважав важливою як для формування й підтримання самобутності народу, так і для його освіти (K 16v).

Як дискусійний (аліюзивний) зв’язок із думкою Jenisch про те, що знання німецької мови, можливо, стало б засобом розширення освіти й культури литовців, можна трактувати протилежне твердження Канта про велике значення чистої національної мови для освіти народу та необхідність уживати її якомога ширше (пор. J 10r і K 16v).

Слід додати, що, хоча у передмові Milkaus не висувалося вимог щодо чистоти мови, презентуючи доданий наприкінці граматики розділ про поезію та прагнучи заохотити переклад і створення духовних пісень, він указав такі основні правила: уживати суто литовський вислів, чисті рими та правильно скандувати: «Dabey gilt es als Grundregel, fich durchaus eines echten || littauischen Ausdrucks, reiner Reime und einer richtigen || Scanſion zu beſleißigen» (M 5r–5v). Однак його думки в цьому аспекті обмежувалися порівняно вузькою сферою — лише створенням поетичних текстів. Передмова Milkaus загалом підготовлена як допоміжний інформаційний текст, що описує призначення словника й граматики, їхній зміст і принципи укладання, тому зв’язки Канта та інших авторів із нею не є особливо виразними, а спільні місця в них здебільшого обертаються навколо загальновідомих речей (див. також 2.3, 2.4).

Підсумовуючи, слід сказати, що в передмові Канта видно співіснування думок із трьох передмов. Попередні тексти перефразовано й інтегровано без прагнення показати їхнє авторство; отже, запозичено навіть непрямі, імпліцитні зв’язки, за винятком першого, референтного. Оскільки Кант спирався на всі три тексти, його передмову слід датувати після 24 грудня 1799 року (після передмови Heilsbergo), але, найімовірніше, її написано вже 1800 року (щодо датування див. розд. 1).

2.3. Зв’язки передмови Jenisch із передмовою Milkaus

Передмови Jenisch і Milkaus поєднує згадка словника Ruigio як рідкісної, такої, що потребує виправлення й доповнення, книги та висунення потреби в новій книзі подібного характеру.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

(6) | 10r

Оскільки тепер у Литві церковними служителями й учителями здебільшого працюють німці, наприклад пруссаки або сілезці, то для них виправлений і ґрунтовний словник литовської мови буде особливо бажаним подарунком, адже словник Руїґіо, хоч і мав безсумнівну користь та великі переваги, був не лише таким, що потребував виправлень, а й розпроданим (і це найочевидніше показує, що потрібна нова праця такого роду) та став майже рідкісною книгою.

Мілкус зазначив, що словник Руїґіо вже 15 років неможливо придбати; крім того, він неповний і не охоплює навіть половини слів литовської мови. Потреба в такій книзі та побоювання, що словник Руїґіо можуть повторно видати зі старими й, можливо, новими помилками, були головними причинами, через які він узявся укладати новий. Доповнивши словник Руїґіо новими словами та висловами, литовська частина стала вдвічі більшою, ніж у Руїґіо, а німецьку також розширено, лише меншою мірою (M 3v–4r). Крім того, Мілкус, виокремлюючи не-литовські групи, яким потрібно вивчити литовську мову й відповідно потрібні навчальні засоби, насамперед також згадав проповідників і вчителів; пор. фрагменти передмов Jenisch і Мілкуса:

| 10r

Оскільки тепер здебільшого німці, наприклад пруссаки або сілезці, присвячують себе шкільним= і церковним= посадам у Литві, то для них особливо бажаним подарунком має бути вдосконалений і повний словник литовської мови, адже словник Ruhig=, попри всі його безсумнівні заслуги та варті високої оцінки= переваги, не лише залишав ще чимало бажаного, а й (що найбільше доводить потребу в новій праці такого роду) розпроданий і мусить бути зарахований майже до рідкісних книг.

M 2v

По-перше, для проповідника й учителя цього народу, який має викладати їм релігійні настанови їхньою мовою.

M 3r

Оскільки єдиний доти надрукований литовський словник Ruhig= вже 15 років недоступний; оскільки, крім того, він настільки неповний, що можна сміливо сказати: у ньому міститься не половина словникового запасу цієї мови [...], потреба в такій книзі, ба навіть побоювання, що стару працю Ruhig можуть знову видати з усіма її помилками=, [...] і тоді вже не можна було б розраховувати на жодну допомогу=: усі ці причини спонукали мене вирішити укласти новий словник=.

M 4r

Попри все це литовська частина вдвічі більша, ніж у словнику Ruhig=, і, за меншого шрифту, містить значно більше ніж половину того, що є в останньому. Німецьку частину, щоправда, розширено не настільки

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Єніш, описуючи литовську мову, прирівняв її до мови малих і простих у побуті народів¹¹, які не мають достатніх засобів для вираження наукових понять:

(7) | 7r

Як і кожна мова малого й простого у побуті народу, вона має небагато таких слів і понять, які для своїх потреб створюють лише культура та філософія

Пор. також зазначені Єнішом властивості литовців, подібні до властивостей інших простих та ізольовано живучих народів («einfach= und || abgefondert=lebender Völker» | 10v). Такі характеристики, що демонструють соціальні та культурні аспекти вживання мови, пов’язані з наведеними в передмові Мілкуса, де пишеться, що литовською говорять «лише прості люди» («sie blos von dem gemei=||nem Manne gefpro=chen wird» M 2v), «прості місцеві мешканці» («von dem eingebornen || gemeinen Manne gefprochen» M 2r), «лише простий сільський чоловік із власними звичаями та традиціями», який не може навіть надати інформацію про свою мову:

| 7r

Wie jede Sprache eines kleinen und einfach leben=||den Volkes, ist sie arm an Worten und Begriffen, die || nur Erzeugniß und Bedürfniß der Cultur und Philosophie || sind

M 2v

що нею говорять лише || простий селянин, цілком відмінний за звичаями та обрядами, який не вміє належно надати відомості про свою мову.

Єніш підкреслив цінність прислів’їв і приказок як відображення світовідчуття, мислення та ціннісних настанов народу, продовжуючи романтичний міф Йоганна Ґотфріда Гердера (1744–1803) про дух народу, утілений у мові та фольклорі:

(8) | 9v

прислів’я та короткі оповіді вирізняються дотепністю, проникливістю й життєвою мудрістю, як це властиво найкращим творам такого духовного характеру.

Це пов’язує передмову Єніша з передмовою Мілкуса. Останній через велику кількість прислів’їв і приказок особливо цінував рукописний словник прецентора з Тремпів Якуба Бродовського (Jacob Brodowsky, 1692–1744) Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum (до 1744 року) (M 3r–3v), із якого насправді запозичив багато малих жанрів фольклору, особливо приказок і прислів’їв. У них, за словами Мілкуса, найповніше розкривається дух мови (M 3v–4r), а Єніш прирівнює їх до найкращих духовних творів (| 9v):

¹¹ Простий спосіб життя слід розуміти як осілий, землеробський і обмежений.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмова до словника Kristijono Gotlybo Milkaūs Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

J 9v

Прислів’я та короткі оповідання ‖ однак мають відбиток дотепності, спостережливого=|| розуму й мудрості життєвого досвіду, якими можуть бути наділені найкращі ‖ твори духу цього типу.

M 3v–4r

Моя найважливіша турбота тепер полягала в тому, щоб ‖ [...] додати багато литовських ‖ прислів’їв, у яких передусім виявляється геній мови

І Milkus, і Jenisch вважали литовську мову придатною для перекладу гімнів (пор. M 5r–5v і J 7r). Усі запозичення Jenisch є непрямими, імпліцитними; думки Milkaus перефразовано та інтегровано¹²

2.4. Зв’язки передмови Heilsbergo з передмовами Milkaus і Jenisch

Передмову Heilsbergo написано приблизно сімома місяцями пізніше, ніж передмову Milkaus, і шістьма тижнями пізніше, ніж передмову Jenisch, тому він міг спиратися на обидві. Проте виразних інтертекстуальних зв’язків із передмовою Milkaus немає, хіба що згадано ті вищі верстви суспільства, які повинні вміти литовською, тоді як добре опанувати мову за браку словників і граматик нібито важко:

(9) H 15r

Вони повинні вивчити мову, а за браку добрих граматик і словників зробити це дуже важко. Тому часто і їхні знання мови, і навички мовлення бувають далеко не досконалими.

H 15r

Вони повинні вивчити мову, що через брак добрих граматик і словників для них=|| дуже ускладнюється. Тому і їхні знання мови=|| та мовна вправність часто залишаються дуже неповними.

M 2v

Отже, навіть для використання цього засобу, а загалом ‖ для того, щоб за коротший час, більш-менш повно й прави=льно опанувати цю мову, словник разом із ‖ граматикою є неодмінною, а нині й цілком нагальною=|| потребою.

¹² Слід додати, що у своїй передмові Jenisch, описуючи спорідненість литовської мови зі слов’янськими, грецькою та іншими мовами, спирався також на трактат Pilypo Ruigio Betrachtung der Littauischen Sprache, in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften (1745), а також на інші джерела. Деякі з них уже зазначено (див. Koženiauskienė 1990: 629–630, Sidabraitė 2020: 197–200), однак для встановлення джерел, на які він спирався, ще потрібне спеціальне дослідження.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Більше взаємозв’язків виявляється з передмовою Jenisch: в одних твердженнях Heilsberg спирається на неї, а іншим суперечить, але ні в першому, ні в другому випадку не вказує автора тверджень, отже, інтертекстуальні зв’язки є лише імпліцитними.

Як уже згадувалося, Jenisch оцінював прилучення малих народів, їхніх звичаїв і мови до панівних як само собою зрозуміле явище, що виникає «через поступ культури» (J 6v), тобто як акультурацію. Він не був схильний заперечувати й запровадженню німецької мови в Prūsijos Lietuva (J 10r–10v), навіть розмірковував про користь для культури й освіти, але його «обеззброїла» особлива прив’язаність литовців до рідної мови, через що здійснення цього здавалося йому неможливим (J 9v–10v). Heilsberg також почав свою передмову міркуваннями про можливу користь спільної крайової мови для держави, однак швидко звернув у іншому напрямку: «переваги видаються радше уявними, ніж справжніми, і прагнути її радше не рекомендується, ніж рекомендується» (H 12r–12v). Ці міркування спочатку пов’язують обидві передмови, однак інше бачення подальшого напрямку розмежовує їхніх авторів: Heilsberg вважає природнішим, щоб державні службовці вивчали провінційну мову, а не навпаки. Литовську мову слід зберегти тому, що з утратою мови була б утрачена й національна самобутність (H 14v–15r). Однак моральне значення мови підкреслюється в обох передмовах (див. підрозд. 2.1, аналіз прикладу (1)).

Heilsberg, як і Jenisch, описує характер литовця, тільки розгортає цей опис ще більше. Описи відрізняються, але між характерними рисами є спільні: 1) в обох підкреслено любов до батьківщини й рідної мови, почуття спільноти, дружелюбність, гостинність, шляхетність, стриманість, сталість, забобонність (H 13r–14v; J 10v–11v); 2) чесність жінок (H 14r–14v; J 11r). Однак Jenisch зараховував національну гордість до недоліків (J 11r), тоді як Heilsberg уважав стриманість щодо інших народів, особливо щодо прибулих чужоземців, не вадою, а твердістю характеру, сталістю. І тут помітні елементи дискусії: Heilsberg заперечує, стверджуючи, що ті, хто вже знає, що цей народ відчув негативні наслідки нав’язуваних прибульцями нововведень, пихаті претензії та зневагу тощо, поблажливіше оцінюватимуть і таку його стриманість (H 13v–14r).

Heilsberg звернув увагу на те, що чужоземці претендують на місця литовських проповідників і вчителів. Він згадав тих, хто прибуває із Сілезії, Померанії (Помернії), і німців загалом — вони мають вивчити литовську, тому потрібні добрі навчальні засоби: граматики та словники (H 15r). Jenisch також писав, що в Prūsijos Lietuva церковними службовцями й учителями працюють переважно німці — пруссаки або сілезці — і їм дуже потрібен ґрунтовний словник литовської мови:

(10) H 15r

Саме тому чужоземці намагаються посісти місця литовських проповідників і вчителів: сілезці, померанці, коротко кажучи, німці. Вони мають вивчити мову, а через нестачу добрих граматик і словників зробити це дуже важко.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Передмови до словника Kristijono Gotlybo Milkaus Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

H 15r

Отже, саме чужоземці, || сілезці, померанці, ^eвзагалі німці, які прагнуть здобути місця литовських =проповідників= і шкільні =посади, || намагаються кваліфікуватися. Вони мусять вивчити мову, що через =нестачу добрих граматик і словників для них дуже ускладнюється.

J 10r

Da es nun mei=ſtentheils Teutſche, z. B. Preußen oder Schleſier ſind, || welche ſich den Schul= und Kirchen=Aemtern in Litthauen || widmen; ſo muß dieſen inſbesondere ein verbeſſertes || und vollſtändiges Wörterbuch der littauiſchen Spra=||che ein willkommenes Geſchenk ſeyn

Heilsberg підкреслив довіру, яку здобувають учителі та судді, якщо вони знають литовську мову. Jenisch стверджував подібне: начальники ніяк інакше не можуть здобути довіру литовців, крім як розмовляючи з ними їхньою мовою:

(11) H 15r

Неймовірно, якої великої довіри набувають учитель і суддя, його навчання та наказ, якщо він знає мову народу.

H 15r

Es iſt unglaublich, wie viel der Lehrer und Richter || an Zutrauen für ſich, feiner Lehre, und feiner Befehle ge=||winnt, wenn er der Volkſprache mächtig iſt.

J 10r

їхні начальники || кожного стану не можуть надійнішим шляхом здобути їхню || довіру, ніж промовляючи до них мовою || їхнього племені.

Jenischas, характеризуючи прусських литовців, стверджував, що вони мають усі переваги народів, які живуть скромно й ізольовано, і небагато їхніх недоліків, зараховуючи до останніх національну гордість, схильність до пияцтва та забобонність (останню, найімовірніше, слід розуміти як дотримання давньої дохристиянської релігії). Усунути ці недоліки допоможе освіта: гордість під впливом просвітницьких ідей західних сусідів перетвориться на загальну повагу до людини, схильність до пияцтва під впливом культури поступово зникне, а освічені вчителі зможуть захистити від забобонності та упереджень (J 10v–11v). Heilsberg відповів, що литовець шанує релігію, але ще не цілком вільний від забобонів, проте під впливом освіти вже швидко просувається вперед:

(12) H 13r

і хоча тепер він ще не цілком вільний від забобонів, однак безперечно, що він дедалі більше просвітлюється.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

H 13r

і хоча він || ще не цілком вільний від забобонів, усе ж || не можна заперечувати, що він просувається в просвітництві=.

J 11v

Освічена й сумлінна молодь= та народ=||ні вчителі зрештою знатимуть, як уберегти його від забобонних поми=||лок і упереджень.

Jenischas, говорячи про всі мови загалом, зокрема й мови неосвічених народів, виокремив здатність передавати дотепність, виявляти спостережливість, здатність оцінювати та проникливість, тому своєрідна будова кожної мови, словотвір, сполучення слів, вислови й прислів’я дають ученим матеріал (J 6r–6v). Крім того, він наголосив, що литовські прислів’я та короткі оповіді вирізняються дотепністю, проникливістю й життєвою мудрістю (J 9v) (про зв’язок тверджень Jenischas із твердженнями Milkaus див. розд. 2.3, приклад (8)). Heilsberg, перефразовуючи твердження Jenischas, висловив подібні думки: у першому випадку він трактував дотепність, спостережливість і здатність оцінювати як такі, що виявляються у даванні влучних прізвиськ, а в другому — приписав малим формам фольклору виховну функцію щодо молоді:

(13) H 14v

Вони вирізняються дотепністю, оцінюючи інших, і здатністю правильно оцінювати; звідси й ті влучні прізвиська, які вони вигадують і які так точно характеризують індивідуальну, невід’ємну рису характеру.

H 14v

Їхня проникливість в оцінюванні інших і правильність їхніх суджень вирізняються; звідси й влучність прізвиськ, які вони дають і які так точно позначають індивідуальне, виразне в характері=.

J 6r–6v

У кожній мові, якою б грубою та неосвіченою вона не була, людський дух розвиває масу || дотепності, спостережливості, здатності судити й проникли=||вості [...] кожна мова дає багатий матеріал завдяки || своєрідній будові, словотвору, сполученню слів, || висло=вам і прислів’ям.

(14) H 14v

Сама мова багата на повчальні афоризми, вислови та змістовні прислів’я. За їхньою допомогою вони прищеплюють душам молоді паростки порядності й національних чеснот.

H 14v

Сама мова багата на моральні ос=||мислення, повчальні вислови та значущі прислів’я. За допомогою ||цих висловів вони насаджують у душах молоді паростки ||порядності та її національних чеснот.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

∫ 9v

Прислів’я та невеликі оповідання ||однак мають відбиток дотепності, спостережливого=|| розуму та мудрості досвіду, як це може бути властиво ||найкращим витворам духу такого роду.

Передмова Jenischo надихнула також Heilsbergo на думку про литовські пісні, однак Heilsberg спочатку висунув ідею любові до співу взагалі, співу перед роботою та після її завершення, а згодом доповнив це твердження почуттями, характерними для пісень любовної тематики:

(15) H 14v

Литовці люблять співати. Вони співають і радіють перед роботою та після її завершення, а їхні пісні (Daynos) віють найніжнішими почуттями любові й дружби.

H 14v

Литовці люблять співати. ||Вони співають і радіють до та після роботи, ||а їхні пісні (Daynos) віють найніжнішими по=||чуттями любові та дружби.

∫ 9v

Невеликі любовні пісні литовця, Dai=||nos названі, дихають природністю, задушевністю та ||ніжністю

Jeniškas особливо прихильно оцінював пісні, у передмові згадав також теоретика німецької літератури Gottholda Ephraima Lessinga (1729–1781). 1759 року він представив їх німецьким літераторам, опублікувавши переклади двох пісень, надрукованих у трактаті Pilypo Ruigio Betrachtung der Littauischen Sprache, in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften (1747), німецькою мовою.

Перефразування та інтегрування, здійснені Heilsbergu, подібні до Jenisch і Kanto: деякі твердження він також розвинув і конкретизував. У передмові Heilsbergo помітні елементи полеміки з Jenischu, особливо щодо збереження литовської мови та оцінки характеру народу.

ВИСНОВКИ

1. Послідовність передмов до словника Крістіонаса Ґотліба Мілкуса Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800), написаних укладачем, кантором Мілкусом (Пількальнис), священником і філософом Даніелем Єнішом (Берлін), радником Військової та доменної палати в Кеніґсберзі, інспектором шкіл Східної Пруссії Крістофом Фрідріхом Гайльсберґом (Кеніґсберг) і філософом Іммануїлом Кантом (Кеніґсберг), відповідає хронології їх написання. На підставі листа Мілкуса до Гайльсберґа від 11 квітня 1799 року встановлено, що Мілкус міг написати передмову в квітні–травні 1799 року, спонуканий ним.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Оскільки аналіз інтертекстуальності показує, що Кант спирався на всі три, його передмову слід датувати після 24 грудня 1799 року (після передмови Гайльсберґа).

2. Передмова Мілкуса присвячена не лише словнику, а й граматиці Anfangs-Gründe einer Littauischen Sprach-Lehre (1800), Гайльсберґ згадує обидва твори, Єніш — лише словник як твір особливого значення, а передмова Канта «Nachschrift eines Freundes» не пов’язана з жодним твором — вона виконує функцію post scriptum і висуває думку про важливість чистоти мови та необхідність її збереження.

3. Інтертекстуальні зв’язки поєднують передмову Єніша з передмовою Мілкуса, передмову Гайльсберґа — з передмовами Єніша та Мілкуса, а передмову Канта — з передмовами Мілкуса, Єніша й Гайльсберґа. Переважають парафразові, імпліцитні зв’язки, за винятком одного референтного на початку передмови Канта. Зв’язки сформовано здебільшого шляхом узгодження тверджень кількох передмов і застосування розгорнутої стратегії — модифікації та додавання додаткової інформації.

4. Оскільки Гайльсберґ ініціював передмову Мілкуса, сам написав одну з них, був посередником між Мілкусом і друкарнями, підтримував зв’язки з усіма авторами та мав владні повноваження, він міг зібрати всі передмови, створити умови для того, щоб їхні автори спиралися на тексти один одного, і таким чином сформувати актуальний дискурс щодо вживання литовської мови та видання навчальних книжок.

5. Основні твердження, що мають зв’язки в кількох передмовах: своєрідність характеру прусського литовця та мова як засіб його формування і збереження (Єніш, Гайльсберґ, Кант); давність литовської мови та її значення для науки, особливо для історії (Єніш, Кант); територіальна ізольованість литовського народу та мови (Мілкус, Єніш, Кант); зв’язок мови й моралі (Єніш, Гайльсберґ); розширення вживання литовської мови (Мілкус, Гайльсберґ, Кант); необхідність вивчати мову для нелитовців, які працюють у краї (Мілкус, Гайльсберґ); можливість здобути довіру лише службовцям, які володіють литовською мовою (Єніш, Гайльсберґ); потреба в словнику та граматиці як навчальних книжках з мови та їхня цінність (Мілкус, Єніш, Гайльсберґ); любов литовців до своєї мови (Єніш, Гайльсберґ); щирість і м’якість пісенного фольклору (Єніш, Гайльсберґ); цінність малих жанрів фольклору (Мілкус, Єніш, Гайльсберґ); патріотизм (Єніш, Гайльсберґ); національна гордість (Єніш, Гайльсберґ, Кант); недовіра до чужинців (Єніш, Гайльсберґ); лояльність до начальства (Гайльсберґ, Кант); дотепність, проникливість і здатність оцінювати (Єніш, Гайльсберґ); чесність жінок (Єніш, Гайльсберґ); забобонність і можливість подолати її освітою (Єніш, Гайльсберґ).

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Алекнавічене Она 2020: Повіла Фрідріха Руґіса Anfangsgründe einer Littauischen Grammatik (1747) — п’ята граматика литовської мови Прусської Литви. — Алекнавічене Она, Блажене Ґрасільда. Povilas Frydrichas Ruigys. Monografija, gramatikos indeksai, Вільнюс: Інститут литовської мови, 123–271.

Bense Gertrud 2006: Mielcke, Kant und Königsberg. – Navicula litterarum Balticarum, hrsg. von St. Kessler, Ch. Schiller, Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 209–212.

Бітінене Аудроне 2005: Науковий стиль і його інтертекстуальність. — Žmogus ir žodis 1, 68–72.

Erler Georg 1911/1912: Die Matrikel und die Promotionsverzeichnisse der Albertus-Universität zu Königsberg i. Pr. 2, Leipzig: Verlag von Duncker & Humblot.

Ґінеітіс Леонас 1990: Kristijonas Donelaitis ir jo epocha, Вільнюс: Vaga.

Ґірдзіяускас Юозас 1990: Крістіонас Ґотлібас Мілкус. — Крістіонас Ґотлібас Мілкус. Pilkainis. Poezija, proza, укладачі Л. Цитавічюте, Й. Ґірдзіяускас, Вільнюс: Vaga, 5–34.

H – Heilsberg Christoph Friedrich 1799 [1800]: Dritte Vorrede. – Mielcke Christian Gottlieb. Littauisch=deutsches und Deutsch=littauisches Wörter=Buch [...], Königsberg: Im Druck und Verlag der Hartungschen Hofbuchdruckerey, 1800, [12r–15v].

Heilsberg Christoph Friedrich 1795–11–07: Brief an Immanuel Kant. Онлайн-доступ: https://korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/Kant/briefe/686.html [переглянуто 2021–06–04].

Heilsberg Christoph Friedrich 1796–05–22: Лист до Іммануїла Канта. Доступ в інтернеті: https://korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/Kant/briefe/705.html [переглянуто 2021–06–04].

Heilsberg Christoph Friedrich 1798–02–27: Лист до Іммануїла Канта. Доступ в інтернеті: https://korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/Kant/briefe/800a.html [переглянуто 2021–06–04].

Helbig Jörg 1996: Інтертекстуальність і маркування. Дослідження систематики та функції сигналізації інтертекстуальності, Гайдельберг: Winter.

Heinemann Wolfgang 1997: До окреслення поняття інтертекстуальності з текстолінгвістичного погляду. – Текстові зв’язки. Лінгвістичні та літературознавчі внески до інтертекстуальності, за ред. J. Klein, U. Fix, Тюбінген: Stauffenburg Verlag, 21–37.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

J – Jenisch Daniel 1799 [1800]: Друга передмова. – Mielcke Christian Gottlieb. Littauisch=deutsches und Deutsch=littauisches Wörter=Buch [...], Königsberg: Im Druck und Verlag der Hartungſchen Hofbuchdruckerey, 1800, [6r–11v].

Jenisch Daniel 1796: Філософсько-критичне порівняння й оцінка чотирнадцяти давніших і новіших мов Європи [...], Berlin: bei Friedrich Maurer.

K – Kant Immanuel 1800: Післямова друга. – Mielcke Christian Gottlieb. Littauisch=deutsches und Deutsch=littauisches Wörter=Buch [...], Königsberg: Im Druck und Verlag der Hartungſchen Hofbuchdruckerey, 1800, [16r–16v].

Kant Immanuel 2008: Антропологія, історія та освіта, за ред. G. Zöller, R. Louden, Cambridge та ін.: Cambridge University Press.

Kern Udo 2007: Адже я був людиною. Вступ до життя й творчості Іммануїла Канта. – Kern Udo (ред.). Що є і що має бути. Природа і свобода в Іммануїла Канта, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 43–92.

Koženiauskienė Regina 1990: Передмови й присвяти XVI–XVIII століть, Vilnius: Mokslas.

Koženiauskienė Regina 2003: Інтертекстуальність: референція, уявний діалог та інші форми стилістичного вираження. – Литовська мова 1, 1–10.

M – Mielcke Christian Gottlieb 1800: Перша передмова. – Mielcke Christian Gottlieb. Littauisch=deutsches und Deutsch=littauisches Wörter=Buch [...], Königsberg: Im Druck und Verlag der Hartungſchen Hofbuchdruckerey, 1800, [2r–5v].

Malter Rudolf, ред. 1990: Іммануїл Кант у промовах і бесідах, Hamburg: Felix Meiner Verlag.

Meyer William 1927: Прабабуся Канта Анна Мільке. – Дослідження давньопрусської генеалогії 1, 121–122.

Melnikova Irina 2003: Інтертекстуальність: теорія і практика, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Mielcke Christian Gottlieb 1799-04-11: Лист до Christoph Friedrich Heilsberg. GStA PK: XX. HA, Rep. 5, Titel 22, Nr. 13, 12r; опубліковано: Triškaitė, Sidabraitė 2019, 226–229.

Mielcke Christian Gottlieb 1800: Littauisch=deutsches und Deutsch=littauisches Wörter=Buch [...], Кеніґсберг: надруковано й видано в придворній друкарні Гартунґа.

Petrauskaitė Rūta, Šinkūnienė Jolanta 2015: Ще раз про інтертекстуальність. Що вона говорить про науковий текст? – Kalbotyra 67, 67–85.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

Putinaitė Nerija 2004: Paskutinioji proto revoliucija. Kanto praktinės filosofijos studija, Вільнюс: Aidai.

Putinaitė Nerija 2005: Кант і Донелайтіс про характер литовця. – Naujasis židinys-Aidai 1–2, 34–40. Доступ в інтернеті: https://nzidinys.lt/wp-content/uploads/2018/12/NZ-2005-nr-1-2.pdf [переглянуто 2021-06-03].

Putinaitė Nerija 2003: (Не)литовець Кант. – Naujasis židinys-Aidai 7–8, 389–396. Доступ в інтернеті: https://nzidinys.lt/wp-content/uploads/2018/12/NZ-2003-nr-7-8.pdf [переглянуто 2021-06-04].

Rickevičiūtė Kristina 1968: Погляд І. Канта на литовську мову та культуру. – Problemos 1, 56–65.

Shell Susan 2011: ‘Nachschrift eines Freundes’: Кант про мову, дружбу та концепцію народу. – Kantian Review. Cambridge University Press. Доступ в інтернеті: https://vdocuments.mx/nachschrift-eines-freundes-kants-postscript-of-a-friend.html [переглянуто 2021-05-06].

Sidabraitė Žavinta 2006: Kristijonas Gotlybas Milkus. Gyvenimas ir literatūrinė veikla, Вільнюс: Інститут литовської літератури та фольклору.

Sidabraitė Žavinta 2020: Передмова Іммануїла Канта у словнику Крістіана Ґотліба Мільке (1800). – Res Humanitariae 28, 192–208. Доступ в інтернеті: https://e-journals.ku.lt/journal/RH/article/2240/info [переглянуто 2021-06-06].

Triškaitė Birutė 2019: Родина Мілкусів у XVII–XVIII ст. у Прусській Литві: реконструкція генеалогії. – Archivum Lithuanicum 21, 73–216. Доступ в інтернеті: https://etalpykla.lituanistikadb.lt/object/LT-LDB-0001:J.04~2019~1602792393041/J.04~2019~1602792393041.pdf [переглянуто 2021-05-06].

Triškaitė Birutė, Sidabraitė Žavinta, упоряд., 2019: Lituanistinio sąjūdžio XVIII amžiaus Prūsijoje atodangos 2. Dokumentinis Milkų šeimos palikimas = Die Hintergründe der lituanistischen Bewegung im 18. Jahrhundert in Preußen 2. Das dokumentarische Erbe der Familie Mielcke, Вільнюс: Інститут литовської літератури та фольклору.

Zinkevičius Zigmas 1990: Lietuvių kalbos istorija 4. Lietuvių kalba XVIII–XIX a., Вільнюс: Mokslas.

Straipsniai / Articles

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Передмова та передні слова до словника Крістіана Ґотліба Мільке Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800): датування та інтертекстуальні зв’язки

РЕЗЮМЕ

У статті зосереджено увагу на аналізі передмови та трьох передніх слів до словника Крістіана Ґотліба Мільке Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800). Їх написали кантор Мільке (Pilkalnis), укладач словника, пастор Даніель Jenisch (Berlin), Крістоф Фрідріх Heilsberg (Königsberg), асесор Військово-доменной палати та шкільний інспектор Східної Пруссії, а також філософ Іммануїл Кант (Königsberg).

Порядок, у якому передмову та передні слова подано в словнику, відповідає хронології їх написання. На підставі листа Мільке до Heilsberg від 11 квітня 1799 року встановлено, що, заохочений Heilsberg, Мільке написав передмову у квітні–травні 1799 року. Оскільки інтертекстуальний аналіз показує, що Кант звертався до передмови та двох передніх слів, його переднє слово слід датувати після 24 грудня 1799 року (після переднього слова Heilsberg).

Передмову Мільке було написано не лише для словника, а й для граматики Anfangs-Gründe einer Littauischen Sprach-Lehre (1800); передні слова Jenisch і Heilsberg були присвячені лише словнику, оскільки розглядали його як трактат виняткової важливості, тоді як переднє слово Канта «Nachschrift eines Freundes» не пов’язане з жодною з праць — воно виконує функцію post scriptum і висуває на перший план ідеї про важливість чистоти мови та її збереження.

Інтертекстуальні зв’язки поєднують переднє слово Jenisch із передмовою Мільке, а переднє слово Heilsberg — із переднім словом Jenisch і передмовою Мільке. Тим часом переднє слово Канта пов’язане з передмовою Мільке та передніми словами Jenisch і Heilsberg. Цитати є перефразованими й імпліцитними, за винятком однієї референтної цитати на початку переднього слова Канта. Зазвичай їх сформульовано шляхом поєднання тверджень із кількох текстів і застосування стратегії розширення — через модифікацію та додавання додаткової інформації.

Оскільки Heilsberg був ініціатором передмови Мільке, сам написав одну з передніх слів, був посередником між Мільке та друкарнею, підтримував контакти з усіма авторами, а також був посадовцем із певними повноваженнями, він мав змогу зібрати всі тексти й уможливити авторам посилатися на тексти один одного, формуючи таким чином дискурс, актуальний для використання литовської мови та видання навчальних книжок.

Основними твердженнями, які пов’язані між кількома текстами, є такі: своєрідний характер прусського литовця та мова як засіб його

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

Kristijono Gotlybo Milkaus žodyno Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800) pratarmės: datavimas ir intertekstinės sąsajos

формування та збереження (Jenisch, Heilsberg, Kant); литовська мова як давня мова та її значення для науки (Jenisch, Kant); ізоляція литовської нації та мови з територіального погляду (Mielcke, Jenisch, Kant); зв’язок між мовою та етикою (Jenisch, Heilsberg); розширення використання литовської мови (Mielcke, Heilsberg, Kant); необхідність для нелитовців, які працюють у цьому регіоні, вивчати мову (Mielcke, Heilsberg); виняткова можливість набути впевненості для тих слуг, які вільно володіють литовською мовою (Jenisch, Heilsberg); потреба в словнику та граматиці як навчальних книгах для вивчення мови та їхня цінність (Mielcke, Jenisch, Heilsberg); любов литовців до своєї мови (Jenisch, Heilsberg); щирість і ніжність народних пісень (Jenisch, Heilsberg); цінність малих фольклорних жанрів (Mielcke, Jenisch, Heilsberg); патріотизм (Jenisch, Heilsberg); національна гордість (Jenisch, Heilsberg, Kant); недовіра до іноземців (Jenisch, Heilsberg); вірність старшим за становищем (Heilsberg, Kant); дотепність, проникливість і здатність робити оцінки (Jenisch, Heilsberg); моральність жінок (Jenisch, Heilsberg); забобони та можливість подолати їх за допомогою освіти (Jenisch, Heilsberg).

Подано 2021 m. spalio 4 d.

ONA ALEKNAVIČIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles