OLGA MASTIANICA

Інститут історії Lietuvos

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0003-3094-3539

Напрями наукових досліджень: соціокультурні явища XIX століття, ідентичність інтелігенції та шляхти, міжетнічні відносини.

VIOLETA MEILŪNAITĖ

Інститут литовської мови

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0003-0862-0709

Напрями наукових досліджень: діалектологія, геолінгвістика, соціолінгвістика.

DOI: doi.org/10.35321/all87-17

Данґуоле Мікулєнєне

ІСТОРІЯ ІНСТИТУТУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ: ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА МОВОЗНАВСТВА

Vilnius: Інститут литовської мови, 2021, 242 с. ISBN 978-609-411-310-9 (загальний), ISBN 978-609-411-311-6 (частина I)

Наукові дослідження литовської мови мають досить тривалу й змістовну історію, початки якої можна шукати ще в середині XIX ст. і пов’язувати із утвердженням порівняльно-історичного мовознавства в лінгвістиці^¹. У той час у світі досліджень литовської мови з’являються такі постаті, як Augustas Schleicheris, Friedrichas Kurschatis; литовською мовою цікавляться представники світової лінгвістики – Karlas Brugmannas, Augustas Leskienas, Adalbertas Bezzenbergeris та інші. Натхнені зарубіжними колегами

^¹ Найповніше спроби дослідження й опису литовської мови від найдавніших часів до 2010 р. розглянув академік Algirdas Sabaliauskas Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorijos у тритомнику (частина I, 1979; частина II, 1982; частина III, 2012).

Recenzijos / Reviews

347

OLGA MASTIANICA, VIOLETA MEILIŪNAITĖ

свою рідну мову починають досліджувати й литовські просвітителі – Antanas Baranauskas, Jonas Jablonskis, Kazimieras Būga, Kazimieras Jaunius та інші. Здається, уваги до литовської мови не бракує: з’являються наукові граматики (щоправда, спочатку частіше не литовською мовою, оскільки їх пишуть науковці з інших країн), робляться спроби кодифікувати мову й створити загальновживаний, офіційний варіант... Але все це відбувається з ініціативи окремих осіб, у різних освітніх установах і нерідко обмежується зусиллями однієї людини (якщо говорити про студентів чи інших помічників, які надавали матеріал, то вони були радше інформантами, ніж дослідниками-колегами) і одним життям.

Отже, говорячи про литовську мову загалом, слід зазначити, що докладних комплексних, довгострокових, цілеспрямованих досліджень, які відповідали б потребам держави, що формувалася, дуже бракувало. У першій половині XX ст. виникла очевидна необхідність консолідації та інституціоналізації досліджень литовської мови. Потрібно було утвердити позиції й статус литовської – державної – мови, обґрунтувати її багатство та глибоке історичне коріння, а на історичному фундаменті створювати й програмувати майбутній розвиток. Таке завдання постало перед заснованим наприкінці четвертого десятиліття XX ст. Antano Smetonos Lituanistikos institutas, заснування та перші кроки якого й досі були маловідомі ширшому колу суспільства й вимагали пильнішого погляду.

Можливість переглянути цю історію й краще її пізнати дає найновіше наукове дослідження Danguolė Mikulėnienė^² Lietuvių kalbos instituto istorija: lietuvių kalbos ir kalbotyros institucionalizacija^³. Це надзвичайно важливе й довгоочікуване дослідження, присвячене початкам інституціоналізації литовської мови та мовознавства.

День народження Інституту литовської мови й досі пов’язують із заснуванням Lietuvos mokslų akademija 16 січня 1941 р., хоча ще 1999 р. історик Antanas Tyla пропонував переглянути витоки заснування гуманітарних інститутів^⁴. Danguolė Mikulėnienė пов’язує історію Інституту литовської мови, точніше інституціоналізацію литовської мови та мовознавства, із заснуванням Antano Smetonos lituanistikos instituto 1938 року (якщо спиратися на правові акти) або 1939 року, коли Інститут розпочав діяльність (с. 9). Прагнучи обґрунтувати роль Antano Smetonos lituanistikos instituto як

² Обсяг видання, повнота поданих фактів і нові дані, безперечно, дають змогу назвати його монографією, тому віднесення до жанру дослідження, з одного боку, можна вважати виявом скромності авторки, а з іншого – налаштовує читача очікувати подальших масштабних частин дослідження.

³ Варто звернути увагу на те, що це дослідження послідовно продовжує виконувані науковицею дослідження історії литовського мовознавства – 2018 р. вийшла монографія, присвячена історії діалектології Lietuvių tarmėtyra: genezė, raida ir paradigminiai lūžiai (частина I, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras). Оскільки початок дослідженням литовської мови поклали описи окремих регіональних мовних варіантів, цю монографію можна вважати послідовним вибором для розглядуваного дослідження, а читач може знайти тут передісторію інституціоналізації литовської мови.

⁴ Tyla (1999: 13).

348

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Danguolė Mikulėnienė Історія Інституту литовської мови: інституціоналізація литовської мови та мовознавства

попередника сучасного Інституту литовської мови, об’єктом наукового дослідження Lietuvių kalbos instituto istorija: lietuvių kalbos ir kalbotyros institucionalizacija авторка обрала діяльність Відділу литовської мови. В Antano Smetonos lituanistikos institute діяли три відділи: литовської мови, історії Lietuvos і фольклору. Порівняно з іншими відділами Інституту діяльність Відділу литовської мови, як зазначає авторка дослідження, була особливою – мовознавці мали кілька додаткових завдань: «організувати й реалізувати впорядкування державної мови, а разом із ним – активізувати й модернізувати науку про мову в Lietuvos» (с. 10).

У першому розділі наукового дослідження «Інституційна характеристика Antano Smetonos lituanistikos instituto» дослідниця реконструює не лише наукову й організаційну діяльність Відділу литовської мови, а й усього ^{Lituanistikos instituto. Досі в історіографії Lietuvos досліджували лише ідеологічний та соціокультурний контекст створення Lituanistikos instituto і його передісторію⁵}, однак цілі, завдання, структура, управління Lituanistikos instituto, а найважливіше – персонал Інституту та його зміни – не були в центрі уваги історіографії Lietuvos. Варто звернути увагу, що діяльність Відділу історії Lietuvos Lituanistikos instituto є цілком занедбаним напрямом діяльності істориків; досліджуються лише окремі постаті та їхня історична спадщина^⁶. Однак, як показує найновіше дослідження Danguolė Mikulėnienė, між істориками та мовознавцями існувала тісна співпраця, про що яскраво свідчить членство Mykolo Biržiška у Раді Відділу литовської мови (с. 31). Тому наукове дослідження Lietuvių kalbos instituto istorija: lietuvių kalbos ir kalbotyros institucionalizacija є вагомим стимулом для істориків розпочати порівняльні студії, тим більше що Danguolė Mikulėnienė із дивовижною ретельністю, спираючись на первинні архівні джерела (плани діяльності Lituanistikos instituto, протоколи, публічні промови, звіти), більшість із яких уперше введено до наукового обігу, докладно описала керівництво Lituanistikos instituto, членів Ради Інституту, склад персоналу Відділу литовської мови та його установ, оцінила науковий потенціал співробітників Lituanistikos instituto, окремо подавши аналіз їхнього навчання в закордонних університетах (с. 33–34). Це ґрунтовне дослідження чудово доповнюють додатки до наукового дослідження «Біограми. Члени Ради Antano Smetonos Lituanistikos instituto, адміністративний персонал і працівники мови» (с. 178–195), «Документальні ілюстрації біограм» (с. 196–207), у яких подано нові, досі невідомі документальні матеріали про Napalį Grigą, Eleną Horodničūtę (Samaniūtę), Viktorą Kamantauską, Aleksandrą Lengviną, навіть про історика Vincą Trumpą, уточнено факти щодо виконання Mykolo Biržiška обов’язків директора Lituanistikos instituto.

^⁵ Мачюліс (2002: 19–38); Юзефовічюс (2019: 88–103).

^⁶ Gieda (2017).

Recenzijos / Reviews

349

OLGA MASTIANICA, VIOLETA MEILIŪNAITĖ

Окрему увагу Danguolė Mikulėnienė приділила першим ознакам радянізації Lituanistikos instituto. У книзі Lietuvių kalbos instituto istorija: lietuvių kalbos ir kalbotyros institucionalizacija показано, як у червні 1940 р. з книгарень, читалень і бібліотек мали вилучатися всі книги Antano Smetonos та видання про нього, як із посади було звільнено директора Lituanistikos instituto Kazimieras Masiliūnas, як обговорювалися з Aldonu Pupkiu спроби усунути Juozą Balčikonį з посади редактора великого Lietuvių kalbos žodyno, подано вказівки Vincas Krėvė-Mickevičius працівникам обов’язково брати участь у ході з нагоди річниці революції, яскраво показано, як арешти й депортації жителів Lietuvos торкнулися працівників Lituanistikos instituto.

У науковому дослідженні Danguolė Mikulėnienė розглядає бачення й місію мовної та мовознавчої діяльності, спираючись на первинні джерела – святкові промови міністра освіти Jono Tonkūnas і директора Lituanistikos instituto Kazimieras Masiliūnas з нагоди відкриття Lituanistikos instituto, а також протокол засідання Ради Відділу литовської мови (18 березня 1939 р.), у якому зафіксовано зобов’язання мовознавців Інституту перед суспільством Lietuvos. Цей надзвичайно цінний для історика мови та історика документальний матеріал представлено в додатках до книги (с. 208–226). Цікаво зазначити, що K. Masiliūnas четвертим (але, безперечно, не останнім) завданням визначив дослідження історії литовської мови та давніх пам’яток писемності, а також їх видання (с. 95). Це завдання, як показує дослідження Danguolė Mikulėnienė, Відділ литовської мови успішно виконував (с. 126).

Розглядаючи плани та звіти Відділу литовської мови, Danguolė Mikulėnienė дійшла надзвичайно важливого висновку, який заслуговує на окреме цитування:

«Мовознавці Lituanistikos instituto створювали сучасне литовське мовознавство, яке в ідеологічному та методологічному плані мало перевершити школи [Kazimiero] Būga і [Jono] Jablonskis початку XX ст. і таким чином залучити литовське мовознавство до „наукового дискурсу лінгвістики в Europoje“» (с. 101).

Інакше кажучи, можна стверджувати, що від окремих, розрізнених і нерідко короткочасних досліджень та поставлених перед ними цілей перейшли до системного, комплексного й довгострокового планування та організації наукових досліджень литовської мови. Об’єднуючи групи науковців, прагнули до докладнішої, глибшої та різнобічнішої оцінки об’єктів дослідження. Крім того, не слід забувати, що орієнтувалися не лише на, скажімо, місцевий ринок, а й мислили значно ширше – прагнули увійти до «наукового дискурсу лінгвістики в Europoje», іншими словами, подолати ізольованість мовознавства Lietuvos. Це очевидно також із того, що в Інституті працювали науковці, які навчалися в зарубіжних установах і знали цей європейський дискурс не з чуток (див. біограми в додатку 1).

Окремо в другому розділі наукового дослідження «Бачення й місія мовної та мовознавчої діяльності: реконструктивна перспектива» оцінено, чим задуми Відділу литовської мови щодо впорядкування термінології відрізнялися від попередніх

350

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Danguolė Mikulėnienė Історія Інституту литовської мови: інституціоналізація литовської мови та мовознавства

задумів; з’ясовано, як редакція великого Lietuvių kalbos žodyno сприяла підготовці лінгвістів, як Відділ литовської мови опікувався галузями прикладної лінгвістики – наприклад, топонімікою та антропонімікою у Vilnius і Vilniaus kraštas. Важливо зазначити, що цей ґрунтовний аналіз уперше в історіографії Lietuvos дає змогу розкрити й оцінити роль, яку Antano Smetonos Lituanistikos institutas відіграв у акціях зі звільнення Vilnius, а конкретніше – Відділ литовської мови⁷. Danguolė Mikulėnienė також цікавили аспекти комунікаційної політики мовознавців – зв’язки із закордоном, а також із місцевими освітніми та установами публічної культури. Щоправда, у науковому дослідженні менше уваги приділено міждисциплінарній співпраці членів Відділу литовської мови (та його установ) Antano Smetonos Lituanistikos instituto і Відділу історії Lietuvos. Однак такий вибір Danguolė Mikulėnienė цілком зрозумілий – діяльність Відділу історії Lietuvos Antano Smetonos Lituanistikos instituto в історіографії окремо не досліджувалася.

Варто згадати й те, що це дослідження є лише частиною ширшої праці – поруч із назвою читач легко помітить цифру «1», яка дає підстави сподіватися, що дослідницьку роботу буде продовжено: аналізуватимуться пізніші періоди, актуалізуватимуться розвиток і тяглість окремих досліджень, увагу буде приділено особам, які багато зробили для литовського мовознавства, але залишаються мало відомими не лише широкому колу читачів, а нерідко й самій спільноті мовознавців (згадаймо директора нового Інституту Kazimieras Masiliūnas – скільки ми могли сказати про нього до цього дослідження?).

Численні документи, подані в додатках, не лише дають змогу обґрунтувати твердження науковиці, а й створюють умови для інших дослідників самостійно заглибитися в цей матеріал і використати його у своїх дослідженнях, які, безперечно, розглядуване дослідження може (і, мабуть, має) стимулювати. Отже, безсумнівно, наукове дослідження Danguolė Mikulėnienė Lietuvių kalbos instituto istorija: lietuvių kalbos ir kalbotyros institucionalizacija дає міцне теоретичне та методологічне підґрунтя, є потужним стимулом не лише для істориків мови, а й для істориків звернутися до вивчення процесів інституціоналізації власних наукових галузей, а також порівнювати й оцінювати ці процеси. Крім того, тут наведено багато нових даних не лише про початок діяльності Інституту, який став колискою Інституту литовської мови, його перші напрями та масштаби досліджень, а й дає змогу скласти уявлення про загальне життя Lietuvos того часу, контексти, виклики, що виникали, та постаті, які їх розв’язували. Саме увага до особистостей, які заклали підвалини комплексних досліджень литовської мови, сформували методології, засновані на найновіших знаннях, окреслили напрям розвитку державної мови, створили обличчя інтелігенції міжвоєнної Lietuvos, є ще однією і надзвичайно важливою особливістю цього дослідження.

⁷ Mačiulis, Staliūnas (2015).

Recenzijos / Reviews

351

OLGA MASTIANICA, VIOLETA MEILIŪNAITĖ

Отже, залишається побажати Авторці якнайбільших успіхів і чекати на інші частини, присвячені розвитку інституціоналізації литовської мови та литовського мовознавства.

LITERATŪRA

Gieda Aurelijus 2017: Manifestuojanti Kleja. Istorikai ir istorika Lietuvoje 1883–1940 m., Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Juzefovičius Romualdas 2019: Lituanistinių mokslų institucionalizavimas 1939–1955 m.: kultūrologinio diskurso bruožai. – Lituanistica 65, 2(116), 88–103.

Mačiulis Dangiras 2002: Antano Smetonos Lituanistikos Instituto įkūrimas. – Lituanistica 2(50), 19–38.

Mačiulis Dangiras, Staliūnas Darius 2015: Vilnius – Lietuvos sostinė: problema tautinės valstybės projekte (XIX a. pabaiga – 1940 m.), Vilnius: LII leidykla.

Mikulėnienė Danguolė 2018: Lietuvių tarmėtyra: genezė, raida ir paradigminiai lūžiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Sabaliauskas Algirdas 1979: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: iki 1940, Vilnius: Mokslas.

Sabaliauskas Algirdas 1982: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1940–1980, Vilnius: Mokslas.

Sabaliauskas Algirdas 2012: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Tyla Antanas 1999: Istorija lituanistikos kontekste. – Lituanistika: tradicijos, dabartis, perspektyvos: mokslinės konferencijos, skirtos Lituanistikos instituto įsteigimo 60-mečiui paminėti pranešimai, red. kolegija A. Kalėda, Z. Kiaupa, K. Morkūnas, Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 13–30.

Įteikta 2022 m. spalio 23 d.

OLGA MASTIANICA Lietuvos istorijos institutas Tilto g. 17, LT–01101, Vilnius, Lietuva [email protected]

VIOLETA MEILIŪNAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius, Lietuva [email protected]

352

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII