This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
Page 1
DARIUS ANTANAVIČIUS
Інститут історії Литви
ORCID id: orcid.org/0000-0002-3810-3297
Напрями наукових досліджень: Литовська метрика, латиномовна література Великого князівства Литовського, історіографія, джерелознавство, неолатинська творчість.
DOI: doi.org/10.35321/all87-15
КОЛИ НАСПРАВДІ ПОМЕР МИКОЛОЮС ДАВКША?
Коли помер Миколоюс Давкша?
АНОТАЦІЯ
У статті ставиться під сумнів дата смерті Миколоюса Давкші. Досі вважалося, що Давкша помер у лютому 1613 року. У статті представлено два документи, які доводять, що 15 жовтня 1613 року – 18 жовтня 1614 року Давкша ще був живий. Обґрунтовано нову дату смерті Давкші — лютий 1615 року.
У статті ставиться під сумнів дата смерті Миколоюса Давкші. Досі загалом вважалося, що Давкша помер у лютому 1613 року. Представлено два документи 1613 і 1614 років, які доводять, що на той час Давкша був ще живий. У результаті запропоновано нову дату його смерті, а саме другу половину лютого 1615 року.
У біографії Миколая Довкші, першопрохідця литовської писемності у Великому князівстві Литовському (далі – ВКЛ), досі залишається багато прогалин: невідомі роки його народження, невідомо, коли й де він навчався, коли став священником, та багато іншого. Одним із небагатьох точно відомих фактів його життя є дата смерті. Загальноприйнято вважати, що Довкша помер на початку 1613 року, між 13 лютого та 5 березня. Цей факт установив видатний історик міжвоєнного періоду Konstantinas Jablonskis, опублікувавши багато нових документів про Довкшу та його народження (Jablonskis 1931; 1933)3
Зазначена Jablonskio дата була загальноприйнята й переходить із книжки до книжки, зі статті до статті, а останнім часом «випливла» й на просторах інтернету.
Автор цих рядків заздалегідь не ставив собі за мету неодмінно «виправити Jablonskis». Як часто буває, вагоме нове слово можна сказати, зовсім цього не плануючи й не очікуючи. Просто помітивши два документи, у яких промайнуло прізвище Довкші, він поцікавився їхніми датами та зв’язками останніх із роками смерті Довкші. З’ясовані факти змушують засумніватися в істині, яку всі повторюють, і дають змогу вказати іншу дату смерті Довкші. У цьому й полягає мета цієї статті.
1. ДАТА 1613 РОКУ ТА ЇЇ ОБҐРУНТОВАНІСТЬ
Насамперед слід нагадати, на чому ґрунтується загальноприйнята й повторювана дата смерті Довкші. Вона засвідчена не документом, що зберігся до наших днів, а лише значно пізнішим його реєстром, тобто стислим викладом змісту. 1931 р. Tautos ir žodžio у 7-му томі Konstantinas Jablonskis опублікував добірку нових документів про Довкшу та його родичів. Серед них був складений 1809 р. інвентар, або список, документів маєтку Бабенай, з околиць якого походив Довкша, серед якого
¹ Основним скарбом узагальнених відомостей про Довкшу для литовського читача й досі залишається монографія Jurgio Lebedžio (див. Lebedys 1963). Новіші джерела й дослідження згадано в довіднику католицького духовенства Литви XIV–XVI ст. (див. LKD 2009: 1576). Нещодавно з’явилася ще одна стаття історичного характеру (див. Drungilas 2020).
² Найчастіше вказувана дата народження Довкші — 1527–1538 рр. — була поставлена під сумнів Liudas Jovaiša, який гіпотетично «переніс» другу дату до 1546 р. (див. Jovaiša 2000: 40–41). Отже, помираючи, Довкша міг мати значно менше років, ніж вважають. Те, що це багато чого змінює у випадку історичних постатей, добре засвідчує «омолодження» Jono Karolio Chodkevičiaus на ціле десятиліття (див. Chachaj 2014).
³ Усі ці публікації за радянських часів були передруковані у збірнику литуаністичних досліджень Jablonskis (див. Jablonskis 1973: 71–199). Далі у статті цитуватиметься саме це видання.
312
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 3
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
серед зареєстрованих документів у цьому випадку найважливішим є № 15. Його початок для ясності тут повторюється⁴:
1613 febr. 13 datt-o, eodem marca 5 w grodzie žmudzkim aktt-o, eodem junij 4 do ziemstwa tegoż Xttwa Žmudzkiego przeniesionego wypis ziemski testamentu xiędza Mikołaja Bartłomiejewicza Dawkszy, kanonika žmudzkiego [...].
Отже, це лише реєстр заповіту Довкші, складеного 13 лютого 1613 р., а самого документа ніхто ніколи не бачив. Із опису видно, що сам заповіт 5 березня 1613 р. мав бути актований, або внесений, до книг Жмудського замкового суду, а отриманий засвідчений витяг про актування (з текстом самого заповіту або його копією) 4 червня 1613 р. був повторно внесений, інакше кажучи — переактуований, до книги Жмудського земського суду. Це була звична для тогочасних заповітів практика нотаріального оформлення, якщо дивитися на неї з перспективи сьогодення. Погано те, що книги Жмудського ні замкового, ні земського суду за 1613 р. не збереглися, тому текст заповіту Довкші in extenso нікому не відомий⁵; відомий лише зміст тієї його частини, яка стосувалася запису маєтку Бабе̇ни родичам, але в цьому випадку він не має значення, тому тут докладніше не розглядається.
Щодо лютого 1613 р. як дати смерті Довкші, дотепер не було підстав сумніватися, оскільки після Jablonskis ніхто не бачив пізніших документів, у яких Довкша згадувався б як живий, тому цей рік цілком обґрунтовано закріпився в історіографії.
2. ДВА НЕВІДОМІ ДОКУМЕНТИ 1613–1614 РР., У ЯКИХ ЗГАДУЄТЬСЯ ДОВКША
У 2019–2022 рр., публікуючи разом із Живіле Недзінскайте джерела Кражяйського колегіуму, що зберігаються в архіві Товариства Ісуса в Римі, було поставлено рідкісну для себе мету — пояснити не лише згадані в текстах антропоніми, топоніми чи історичні факти (тобто «поверхню» тексту), а й господарські операції колегіуму з різними особами, тому в пошуках документів юридичного, фінансового та господарського характеру було переглянуто всі відомі архівні матеріали Кражяйського колегіуму, що зберігаються в бібліотеках і архівах різних країн.
Найважливіші матеріали юридичного та господарського характеру Кражяйського колегіуму нині зберігаються в Москві, у Російському державному архіві давніх актів, добре відомому історикам
⁴ Jablonskis 1973: 163.
⁵ Jurgis Lebedys у своїй монографії, розглядаючи цей факт, безпідставно вдається до необґрунтованих міркувань (див. Lebedys 1963: 143).
Įžvalgos / Insights
313
Page 4
DARIUS ANTANAVIČIUS
у відомому фонді колишніх маєтків колегій Товариства Ісуса, які після скасування Товариства 1773 року відійшли до Освітньої комісії Речі Посполитої, або тогочасного міністерства освіти, під номером 1603.
В описі 4 цього фонду, серед десятків папок із документами про маєтки колишньої Кражяйської колегії, є папка № 3315, у якій зібрано деякі з найдавніших документів, пов’язаних із заснуванням колегії. Серед них є оригінали, засвідчені копії або прості списки різних документів. Деякі документи вже опубліковано6. У двох документах згаданої папки, пов’язаних із заснуванням Кражяйської колегії у 1613–1614 роках, помічено також прізвище Миколая Дауґші.
Перший документ7, датований 15 жовтня 1613 року, пов’язаний із вимірюванням у моргах і прутах земель Ґетаутішке / Букантішке, які на той час належали до маєтків Кражяйського алтарного бенефіцію (нині територія Кражяйської старшини).
6 Недзинскайте, Антанавічюс, ред., 2019: 49–52.
7 RGADA 1603–4–3315, л. 16r–v.
314
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 5
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
Įžvalgos / Insights
315
Page 6
DARIUS ANTANAVIČIUS
316
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 7
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
Нижче подано його початок і кінець, а самі земельні записи цього разу, задля економії місця, пропущено, хоча вони дають багато матеріалу для вивчення історичних топонімів Ґетаутішке, Букантішке та навколишніх місцевостей.
За власним розпорядженням ясновельможного преподобного ксьондза Миколая Паца, жмудського єпископа, було здійснено вимірювання земель, названих Ґінтовтішке, належних до Кражяйського алтарного бенефіцію; вимірювання провів землемір Балцер Забєла 15 жовтня 1613 року в присутності в Бодзе преподобного його милості ксьондза Миколая Дауґші, мідницького каноніка, і пана Миколая Савіцького, його милості пана Марціна Косєрацького, його милості пана Геліяша Дауґірда. Спочатку
Великий луг із клином, який прилягає між землями його милості пана Осмєнішки; на цьому лузі 6 моргів 17 прутів. [...]
Цей реєстр вимірювання ґінтовтішкських земель, при якому були присутні, власноручними підписами й печатками підтвердили[s].
Другий документ8, датований 18 жовтня 1614 року, є описом земель згаданого маєтку (фільварку) Ґетаутішке. Його початок і кінець такі:
Інвентар земель фільварку Ґінтовтишке, належного до Кражяйського алтарного бенефіцію, складений і перевірений за власним розпорядженням ясновельможного преподобного ксьондза Миколая Паца, жмудського єпископа, у присутності в Бодзе преподобного його милості ксьондза Миколая Довкші, мідницького каноніка, і пана Миколая Савіцького, його милості пана Марціна Косєрацького та його милості пана Геліяша Дауґірда. Луг, названий Контішке, на десять возів, між землями його милості пана Наборовського, лежить біля річки Побрасту [ss] при ріллі пана Наборовського; косить його ґінтовтішський підданий на ім’я Зуборакас [?]
[...]
Перевіривши ці землі та склавши інвентар, ми підтвердили його власноручним підписом і печатками [s] і передали преподобному ксьондзу Яну Ямйолковському, ректорові Кражяйської колегії Societatis Iesu, за розпорядженням ясновельможного його милості ксьондза Миколая Паца, жмудського єпископа. Дано в Ґінтовтишках року тисяча шістсот чотирнадцятого, 18 жовтня.
Обидва документи збереглися, на жаль, не в оригіналах, а лише у вигляді копій, тому насамперед потрібно оцінити, коли ці копії було зроблено і наскільки вони достовірні.
Документ від 15 жовтня 1613 р. є незасвідченою копією, походження якої невідоме. На його verso боці є такі архівні записи: 1) Kopia wymorgowaṅa gruntów gietowtyskich do altaryi kroskiej należących w roku 1613 15 8bra / 13 liczba fascy. 4; 2) 1779 rewidowane. Другий запис, очевидно, міг бути зроблений лише тоді, коли архів колишньої Кражяйської колегії вже було передано Освітній комісії. Важче сказати, коли з’явився перший запис, оскільки, якщо судити лише за почерком, можна сильно помилитися. У всякому разі, він давніший за перший, тому можна припустити, що його було зроблено ще за існування колегії. Почерк самого тексту копії очевидно давніший за обидва записи; його можна пов’язати з другою половиною XVII ст.
Походження копії від 18 жовтня 1614 р. цілком зрозуміле. Після процитованих підписів є польський запис про те, що 6 липня 1672 р. згаданий опис земель, або інвентар, було внесено до книги актів суду землі Жемайтії:
Roku 1672 miesiąca juli 6 dnia pan Jan Kontowt ten inwentarz do aktą [s] podał. Piotr Rybiński, sędzia ziemski żmujdski; Mikołaj Szemiot, podsędek; K. Сиповичь, писар.
Далі є останній запис, який остаточно пояснює його походження:
Anno 1704 miesiąca [vacat]. Tę kopię z autentyku inwentarza bukontiskiego za prośbą jm. pana Alexandra Dowiata od jm. księdza Franciszka Narmunta SI, rektora kolegium kroskiego, oddałem jm. panu Dowiatowi w ręce.
На підставі цих записів досить легко зробити висновок, що текст, який зберігається в Maskvoje, є незасвідченою копією оригіналу самого інвентарю. Про це свідчать і чотири кола, так звані locus sigilli, що вказують на печатки, які були на самому оригіналі. Сам оригінал разом із його копією 1672 р. прокурор з прав Кражяйської колегії Danielius Moyrzymas (Maižrimas, 1643–1706)⁹ 1704 р. передав
⁹ Nedzinskaitė, Antanavičius, par., 2022: 12, 17. Із некролога цієї особи відомо, що саме він упорядкував документи архіву Кражяйської колегії (ARSI Lith. 62: 569: „Hanc demum insignem illius circa ordinanda iura collegii assidu itatem propria manu concinnatus liber testatur continens elenchum et exactum indicem omnium iurium collegii, quo prae oculis, ut ipse in titulo volebat, habito facile inveniri possent cuiusvis praedii, pagi limitumque descriptiones et dislimitationes et similia iuris instrumenta“). Український переклад з іншого варіанта тексту опубліковано: Čiurinskas, Daukšienė 2011: 246.
320
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 11
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
(oddalem) якомусь Александру Довґайту, перед тим зробивши його копію та відклавши її до архіву колегії.
Складніше зі вписаним до книги земського суду Жемайтії 1672 року варіантом тексту цього інвентарю. Цитований запис про активацію свідчить, що іншу копію тексту можна сподіватися знайти у відповідних рукописних книгах земського суду Жемайтії. Їх збереглося всього три, і нині вони зберігаються в Державному історичному архіві Литви (LVIA SA 14702–14704). Найперша з них, згідно з описом, справді охоплює акти від 20 червня до 6 липня 1672 року.
На жаль, із документів, внесених до неї 6 липня 1672 року, є лише один — самий останній, і той сильно пошкоджений10. Інші збережені книги земського суду Жемайтії за 1672 рік не охоплюють записів за липень. Імовірно, інші документи, актовані 6 липня, просто не збереглися, як не збереглися й акти так званої каденції цього суду на свято святого Михаїла наприкінці вересня — на початку жовтня 1672 року.
Отже, маємо єдину копію документа від 18 жовтня 1614 року, тому варто окремо проаналізувати, чи можна на неї покладатися. Усі факти свідчать про те, що наразі підстав сумніватися в ній немає. Насамперед це доводять прізвища урядовців земського суду Жемайтії, які підтвердили активацію інвентарю, — усі вони на той час обіймали зазначені посади11, а писар Габрієль Сіпович або Сіпавіч насправді вів акти літньої каденції суду 1672 року12.
По-друге, іншими джерелами можна обґрунтувати передачу оригінального інвентарю, що відбулася 1704 року, якомусь Александру Довґайту. Адже згаданий прокурор з прав Кражяйської колегії Даніеліус Moyrzymas залишив окремий надзвичайно цінний рукопис про свою діяльність, який нині зберігається в Москві, у вже згаданому фонді (RGADA 1603-4-3277). На його 4-й і 8-й сторінках ідеться саме про передісторію передачі документів, здійсненої 1704 року:
У 1702 році, місяця жовтня, дня 26-го, я поновив межу й насипи, починаючи від лісів пані Семашкової, названих Ґірале, як наших, так і її. Ця межа почалася з паном Довятом: з лівого боку Довята, а з правого боку Букантишек — різними клинами та вигинами. Я поновив кілька десятків насипів. Залишається незавершеною ця межа від пана Довята. Це мій термін, опис насипів шнурами та прутами. Преподобний отець-ректор відклав це на наступний рік.
12 Це доводить окремий заголовок серії актів 1672 року: „Księgi spraw wieczystych, zeznanych, aktowych etc. roków trojeckich anno 1672 za pisarstwa jmci pana Gabryela Sipowicza, ciwuna szowdowskiego“ (див. LVIA SA 14702, l. 528r).
Įžvalgos / Insights
321
Page 12
DARIUS ANTANAVIČIUS
У Букантишках 1702 року з його милістю паном Довятом я почав розмежування, але не закінчив; там із ним треба здійснити також обмін, між його ґрунтами є кілька наших шахівниць, дві шахівниці. А п о т і м п р а в н і л и с т и між собою вже стільки років не подали наші [iškirta mano – D. A.].
[1702 року в Букантишці з його милістю паном Довятом я почав [земельне] розмежування, [але] не закінчив; там із ним треба обмінятися землями, між його володіннями є кілька наших [тобто Кражської колегії – D. A.] смуг, дві смуги. А крім того, наші через стільки років недбало не потурбувалися обмінятися документами на право власності.]
Надійність тексту самого інвентарю підтверджує згадка про Кражі як про колегію та про Йонаса Ямьолковського як її ректора наприкінці документа. Річ у тім, що єзуїтський дім у Кражах, який офіційно діяв від 1608 року спочатку як місія (missio), а згодом як резиденція (residentia), могли назвати колегією, а її старшого — ректором лише після 25 серпня 1614 року, коли Йонас Кароліс Ходкевич у Кретинзі підписав і скріпив печаткою привілей на заснування колегії¹³. По-друге, дата документа записана словами, а не цифрами (в останньому випадку під час переписування можна було легше помилитися), тому навряд чи її спотворено.
Отже, згадка про Миколая Даўкшу в документі від 18 жовтня 1614 року свідчить, що на той час він був ще живий. Як це узгодити з датою його заповіту, зазначеною в опублікованому Яблонським переліку документів маєтку Бабени?
4. НОВА ДАТА СМЕРТІ ДАУКШІ
Виникає велика спокуса припустити, що в згаданому реєстрі документів сталася помилка¹⁴ і замість 1613 року мав бути 1615 рік. Якщо прийняти це припущення, усі нині відомі документи 1613–1615 років, у яких згадується Даўкша, утворюють таку послідовну хронологічну низку:
1) документи від 15 жовтня 1613 року до 18 жовтня 1614 року свідчать, що Даўкша ще був живий; 2) 13 лютого 1615 року Даўкша складає заповіт і невдовзі помирає; 3) 5 березня 1615 року заповіт заноситься до книги актів Жемайтійського замкового суду; 4) 4 червня 1615 року копія заповіту повторно заноситься до книги актів Жемайтійського земського суду;
¹³ Nedzinskaitė, Antanavičius, par., 2019: 58–63.
¹⁴ Тобто помилився не Яблонський, який неправильно передав рукопис, а помилку було допущено під час складання й датування документів на початку XIX століття.
322
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 13
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
5) 10 листопада 1615 р. родичі Даукші після його смерті поділили між собою спадщину, призначену заповітом.
Особливо хотілося б звернути увагу на останній пункт. Відповідний документ із книг Жемайтійського земського суду опублікував сам Jablonskis (Jablonskis 1973: 158–161). Якщо вважати, що Даукша помер у лютому 1613 р., дещо дивним було б те, що родичі покійного поділили між собою невелике майно, заповідане їм, лише після того, як минуло понад два з половиною роки від смерті заповідача. Хоча цей поділ через різні обставини, не згадані в документі, насправді міг затягнутися, нам видається, що швидкий поділ спадщини, здійснений у 1615 р. протягом доброго півріччя після смерті заповідача, якраз ще більше обґрунтовує нову дату смерті Даукші.
Які є можливості перевірити її за іншими джерелами? Якщо заповіт Даукші був занесений до актових книг Жемайтійського замкового та земського судів у 1615 р., це можна було б легко перевірити, переглянувши самі книги. На жаль, актові книги Жемайтійського замкового і земського судів за 1615 р. також не збереглися, тому зробити це неможливо. Також не збереглися протоколи засідань капітулу Жемайтійського (Медінінкського) кафедрального собору, членом якого був канонік Даукша, за 1613–1615 рр.15. А в найдавнішій книзі актів консисторії Жемайтійського єпископства (LVIA 696–2–926) серед документів 1614–1615 рр. Миколай Даукша взагалі не згадується. Отже, коло замикається. Залишаються якісь інші поодинокі документи, наразі невідомі.
5. ВИСНОВКИ
Підсумовуючи, стверджуємо, що, з огляду на викладене, дату смерті основоположника литовської писемності у Великому князівстві Литовському Миколая Даукші відтепер слід перенести на другу половину лютого 1615 р.
ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА
ARSI Lith. 62 – Archivum Romanum Societatis Iesu, Lithuanica 62 [некрологи членів литовської провінції єзуїтів, які померли у 1690–1723 рр.].
Chachaj Marian 2014: O dacie urodzenia i o edukacji hetmana Jana Karola Chodkiewicza. – Studia z dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego (XVI–XVIII wieku), pod red. S. Górzyńskiego, M. Nagielskiego, Warszawa: DiG, 49–58.
15 Найдавніша збережена книга протоколів засідань капітулу Жемайтійського кафедрального собору охоплює 1620–1638 рр. (LVIA 696–2–799).
Įžvalgos / Insights
323
Page 14
DARIUS ANTANAVIČIUS
Čiurinskas Mintautas, Daukšienė Ona 2011: Короткі біографії єзуїтів, які померли в Кражяї, – summariola vitae. – Senoji Lietuvos literatūra 32, 215–268.
Drungilas Jonas 2020: Документ Миколая Довкші 1602 року: передісторія відкриття та публікація. – Lietuvos istorijos metraštis 2020/1, 187–192.
Jablonskis Konstantinas 1931: Документи про каноніка М. Довкшу. – Tauta ir žodis 7, 353–422.
Jablonskis Konstantinas 1933: Додаткові відомості про каноніка М. Довкшу. – Archivum philologicum 4, 64–85.
Jablonskis Konstantinas 1973: Литовська культура та її діячі, Вільнюс: Mintis, 71–199.
Lebedys Jurgis 1963: Миколай Довкша, Вільнюс: Valstybinė grožinės literatūros leidykla.
LKD 2009 – Литовські католицькі духовні особи XIV–XVI ст. Дослідження історії Церкви 2, за ред. V. Ališauskas, T. Jaszczołt, L. Jovaiša, M. Paknys, Вільнюс: Aidai.
LVIA 696–2–799 – Державний історичний архів Литви, фонд 696, опис 2, справа 799 [Протоколи засідань капітулу Жемайтійського кафедрального собору за 1620–1638 рр.].
LVIA 696–2–926 – Державний історичний архів Литви, фонд 696, опис 2, справа 926 [Актова книга консисторії Жемайтійського єпископства за 1614–1629 рр.].
LVIA SA 14702–14704 – Державний історичний архів Литви, Старі акти, справи 14702–14704 [Актові книги Жемайтійського земського суду за 1671–1672 рр.].
Nedzinskaitė Živilė, Antanavičius Darius, упоряд., 2019: Джерела Кражяйського колегіуму, що зберігаються в архіві Товариства Ісуса в Римі = Fontes collegii Crosensis, qui in Archivo Romano Societatis Iesu asservantur, d. 1 = P. 1: 1608–1700 (Пам’ятки історії та діяльності Кражяйського колегіуму = Monumenta historiam et acta collegii Crosensis spectantia), Вільнюс: Інститут литовської літератури і фольклору.
Nedzinskaitė Živilė, Antanavičius Darius, par., 2022: Kražių kolegijos šaltiniai, saugomi Jėzaus Draugijos archyve Romoje = Fontes collegii Crosensis, qui in Archivo Romano Societatis Iesu asservantur, d. 2 = P. 2: 1701–1773 (Kražių kolegijos istorijos ir veiklos paminklai = Monumenta historiam et acta collegii Crosensis spectantia), Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.
RGADA 1603–4–3315 – Російський державний архів давніх актів [Rossijskij gosudarstvennyj arhiv drevnih aktov], фонд [fond] 1603 «Едукаційна комісія
324
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 15
Kada iš tikrųjų mirė Mikalojus Daukša?
фундущa» [«Комісія Едукаційного фундуша»], опис [опис] 4, справа [справа] 3315 [Документи, пов’язані із заснуванням Кражяйського колегіуму].
RGADA 1603–4–3327 – Российский государственный архив древних актов [Російський державний архів давніх актів], фонд [фонд] 1603 «Комиссия Эдукационного фундуşa» [«Комісія Едукаційного фундуша»], опис [опис] 4, справа [справа] 3327 [Книга діяльності Даніеля Mŏyrz ymo, перше десятиліття XVIII ст.].
U WKL Žm. 2015 – Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy 3: Księstwo Żmudzkie. XVI–XVIII wiek, укл. H. Lulewicz, A. Rachuba, P. P. Romaniuk, A. Haratym, Варшава: DiG.
Коли помер Миколай Даукша?
Р Е З Ю М Е
Загальноприйнято вважати, що Миколай Даукша, першопроходець литовськомовного книгодрукування у Великому князівстві Литовському, помер у період між 13 лютого та 5 березня 1613 року. Цей факт встановив Костянтин Яблонський (1892–1960), відомий литовський історик, який опублікував багато цінних документів про Даукшу та його родичів у період між Першою і Другою світовими війнами. Рік 1613 ґрунтується на заповіті Даукші, однак сам заповіт відомий лише з реєстру, що зберігся в описі документів, які стосуються земель колишнього маєтку Бабенай, якими володіли Даукша та його родичі. Після Яблонського ніхто не бачив документа, який доводив би, що Даукша був живий після 1613 року. Унаслідок цього ця дата закріпилася в літературі, присвяченій біографії Даукші. Нещодавно автор статті знайшов два документи, які доводять, що Даукша був живий щонайменше до 18 жовтня 1614 року. Ці документи, що збереглися в копіях, автор статті ретельно дослідив і визнав достовірними. Отже, пропонується нова дата смерті Даукші — друга половина лютого 1615 року.
