VYTAUTAS KARDELIS Вільнюський університет Напрями наукових досліджень: діалектологія, діалектометрія, варіативність у мові, історія мови, когнітивна семантика. DOI: doi.org/10.35321/all90-14

Laimutis Bilkis

ОЙКОНІМИ МЕТРИЧНИХ КНИГ ЦЕРКВИ ЛІНКМЕНІСА XVIII СТОЛІТТЯ, ЯКІ НЕ ЗБЕРЕГЛИСЯ ДО НАШИХ ДНІВ

Вільнюс: Інститут литовської мови, 2023, 183 с. DOI doi.org/10.35321/e-pub.65.linkmenu-istoriniai-oikonimai ISBN 978-609-411-350-5

Наприкінці 2023 року була опублікована монографія старшого наукового співробітника Центру досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови, д-ра Laimučio Bilkio, професійного й ретельного дослідника литовських топонімів, Ойконіми метричних книг церкви Лінкменіса XVIII століття, які не збереглися до наших днів. Монографія присвячена 650-й річниці першої згадки Liñkmenų в історичних джерелах. Її видано в електронному форматі, і читачам вона доступна в інтернеті за адресою: https://lki.lt/wp-content/uploads/2023/12/laimutis-bilkis-linkmenu-oikonimai-monografija-2023.pdf. На обкладинці ґрунтовної монографії обсягом 183 сторінки — фотографія церкви Liñkmenų, зроблена самим автором монографії. У тексті є ілюстрації, наприклад цікавий фрагмент карти парафій Utenos, Labanoro, Suvaiñiškio, Linkmenų і Kuktiškių 1812 року (с. 13), обкладинки метричних книг хрещень і шлюбів церкви Linkmenų за 1740–1760 роки (LkmKRII, LkmJnII) (с. 18), а також фрагменти метричних книг. Є й статистичні діаграми, що доповнюють та ілюструють узагальнення.

Цікаво, що метричні книги церкви Linkmenų 20 років тому передав авторові монографії дослідник історичної топонімії Vidas Garliauskas, що символічно,

Recenzijos / Reviews

335

VYTAUTAS KARDELIS

оскільки дослідження з’явилося 2023 року, коли Liñkmenys святкують гарний ювілей — 650-ту річницю згадки в історичних джерелах. Тому, як каже сам автор: «[п]редставлене дослідження, серед іншого, є також скромною спробою долучитися до розкриття славетної історії містечка та його околиць, аналізу й публікації маловідомих фактів» (с. 9).

Монографія складається з Передмови, Вступу, де подано огляд досліджень, окреслено важливість і мотиви вибору об’єкта дослідження, а також зазначено мету, завдання, обсяг і методологію роботи. Найважливішу, аналітичну та дослідницьку частину монографії становлять чотири розділи: «Ойконіми топонімічного походження», «Ойконіми антропонімічного походження», «Ойконіми апелятивного походження» та «Ойконіми неясного походження». Перший розділ, своєю чергою, поділяється на такі підрозділи: «Ойконіми, утворені від назв водойм, які позначали зниклі населені місця», «Варіативно вживані ойконіми водонімного походження, які позначали нині існуючі або колишні в міжвоєнний період населені місця», «Ойконіми водонімного походження з неясним статусом», «Ойконіми оронімного походження». Підрозділи другого розділу: «Ойконіми, які позначали зниклі населені місця», «Варіативно вживані ойконіми, які позначали нині існуючі населені місця», «Ойконіми з неясним статусом». Третій розділ поділено на такі підрозділи: «Ойконіми, які позначали зниклі населені місця», «Варіативно вживані ойконіми, які позначали нині існуючі населені місця», «Ойконіми з неясним статусом». Четвертий розділ на підрозділи не поділяється. Крім того, перший, другий і третій розділи завершуються узагальненнями.

Наприкінці монографії подано стислі й конкретні висновки. Також додано джерела та використану літературу, список скорочень, резюме англійською мовою, покажчики топонімів та антропонімів. Монографія має весь науковий апарат, обов’язковий для праць такого типу. Обсяг роботи відповідає вимогам до монографії. Мова монографії наукова, плавна й правильна. Структура монографії добре продумана, чітка й послідовна: у перших трьох розділах з огляду на походження розглядаються ойконіми, які позначали зниклі населені місця, варіативно вживані ойконіми, які позначали нині існуючі населені місця, та ойконіми з неясним статусом. Кожен розділ завершується узагальненням, де для наочності й ясності подано також уже згадані статистичні діаграми. Огляд досліджень стислий, але достатній для монографії. Мета роботи — «[і]дентифікувати зниклі, тобто не збережені до наших днів, ойконіми парафії Liñkmenų XVIII століття, розкрити особливості їхнього розвитку та риси походження, у такий спосіб доповнивши інвентар назв литовських населених місць новими даними» (с. 16). Для реалізації мети в монографії поставлено такі завдання: 1) «[в]ибрати з метричних книг церкви Liñkmenų, що охоплюють зазначений період, назви населених місць, які не мають відповідників в ойконімії міжвоєнної Литви та пізнішого періоду»; 2) «[з]а можливості встановити їхню локалізацію, статус»

336

Acta Linguistica Lithuanica XC

Laimutis Bilkis. Ойконіми метричних книг церкви Лінкменіса XVIII століття, які не збереглися до наших днів

(чи позначали зникле поселення, чи були збереженим варіантом назви), початок уживання, причини зникнення, характер змін, розглянути найважливіші особливості написання, проаналізувати словотвір і схарактеризувати зв’язки з власними та загальними словами, що є основою походження» (с. 16). Не вдаючись до широких міркувань, можна лише констатувати, що мети дослідження досягнуто, поставлені завдання виконано. Методи дослідження визначено такі: описовий, реконструктивний; для обґрунтування висновків залучено статистичний аналіз. Обрані методи загалом застосовано належно. З огляду на цілі й завдання дослідження, застосовані методи, а також проведений аналіз, узагальнення розділів монографії та підсумкові висновки дослідження не викликають сумнівів. Хоча це радше технічна деталь, але покажчики топонімів та антропонімів дуже корисні й значно полегшують роботу читачеві.

Не можна висловити жодних суттєвих закидів чи важливих фахових зауваг, які могли б непокоїти дослідників топонімів або лінгвістів іншої спеціалізації, що читають виконане дослідження, — аналіз проведено коректно й мотивовано.

Дуже похвально, що автор монографії взявся за дослідження історичної ономастики. Відомо, що для досліджень історичної ономастики потрібні не лише велика уважність, ретельність і терпіння під час збирання емпіричного матеріалу, а й відповідна компетентність для його лінгвістичного опрацювання. Із цими завданнями, як щойно зазначалося, автор монографії загалом упорався. Сприятливою обставиною було й те, що «[з]береглися майже всі церковні метричні книги XVIII століття (і пізніші). У церкві Linkmenų зберігаються (або зберігалися) такі метричні книги: книги хрещень 1708–1940 років (LkmKr₁) і шлюбів 1716–1739 років (LkmJ₁), книги хрещень і шлюбів 1740–1760 років (LkmKr₂ і LkmJ₂), книга шлюбів 1760–1795 років (LkmJ₃), книга смертей 1760–1790 років (LkmMr), а також книга хрещень 1760–1790 років (LkmKr₃)» (с. 12).

Ця монографія Колеги Laimučio Bilkio, на мою думку, важлива не лише для дослідження топонімів і не тільки в традиційному лінгвістичному контексті (хоча одна з цілей, як уже зазначалося: «[р]озглянути найважливіші особливості написання, проаналізувати словотвір і схарактеризувати зв’язки з власними та загальними словами, що є основою походження» (с. 16)). Тут ідеться не лише про написання, словотвір та етимологію. Важливо й радісно, що монографія не замикається в кімнаті, інтер’єр якої суто лінгвістичний. Ще важливіше й радісніше, що монографія, попри міцну структуру, чіткий аналіз і зрозумілі результати, не є завершеним дослідженням, тема якого вичерпана до кінця. Найважливіше й найрадісніше те, що монографія відкриває та залишає перспективи дослідження, порушує питання й проблеми, яким у майбутньому ще потрібно буде приділити чимало уваги.

Особисто для мене важливими й цікавими були кілька аспектів, що мають перспективу майбутніх досліджень. Перший із них — історична соціолінгвістика, передусім пов’язана з духовенством, яке заповнювало метричні книги. Наведу тут досить довгу цитату: «[О]чевидно, що писав не один духовник, оскільки це відображається в деяких записах. LkmKr₁ принаймні до 1723 року точно писав уже згаданий Kazimieras Gonsiorovskis.

Recenzijos / Reviews

337

VYTAUTAS KARDELIS

Пізніше як особи, що здійснювали хрещення, зазначені ще кілька людей: Антанас Rosa (Antonius Rosa) 1731 року, Якуб Казимир Садовський (Iacobg Casimiruf Sadowski) 1732, 1733 років, монах Степан Врожбітавічюс (Fr Stephang Wrozbitowicz) 1738 року, монах Франциск Лесота (Fr. Franciscus Lafsota) 1738, 1739 років, Петрас Пліщинскіс (Petrg Pliszcẏnski) 1739 року, Міхал Топліцкіс (Nicolaus Toplicki) 1739 року. У LkmKr₁₁ зафіксовано не лише записи Казимира Шукевічюса. Записи також зроблено камендоріусом (вікарієм) Христофором Лукошевічюсом (Christophorg Łukafzewicz) 1743 року, камендоріусом (вікарієм) Лінкменіса Андреюсом Вайноравічюсом (Andreas Woynarowicz) у 1743–1757 роках, монахом Людвіком Топліцкісом (Frater Ludovicus Toplicki) 1746 року, монахом-францисканцем Маріноном Богданскісом (Fr Marianus Bogdanski Francifcanus) 1747 року, Самуелісом Вішньовскісом (Samuel Wiszniowski) 1751 року, монахами-францисканцями Віктором Каревічюсом (Fr Victor Karewicz Francifcanus) і Юозапасом Яцевічюсом (Fr Iosephg Iacewicz Francifcanus) 1757 року, Домінікасом Станевічюсом (Dominicq Stanie wicz) у 1757–1760 роках, Францискусом Ліґейкою (Francisca Ligieyko) 1758 року, Юозапасом Авґустінасом Павловскісом (Iosephus Augustinuf Pawłowski) 1759 року, монахом Бернардом Любовіцкісом (Fr Bernardanuf Lubowicki) 1759 року. З іншого боку, не можна відкидати, що в деяких випадках записи могли робити не самі зазначені в метриках священнослужителі, які хрестили або вінчали, а інші особи, що опікувалися справами церкви» (с. 17–18).

Ойконіми в монографії надійно досліджено на основі традиційного структурного принципу: фонетика, морфологія, словотвір. Дуже важливо, що показано й підкреслено варіативність топонімів. А з варіативності постає питання: якою мірою варіанти ойконімів зумовлені структурними чинниками, а якою — писарем. Ось тут, на мою думку, і відкривається складна й не надто вдячна, але важлива перспектива досліджень історичної соціолінгвістики. Напевно, важко сподіватися на якісь дані про освіту, знання мов чи біографічні відомості осіб, які робили записи, але іноді архіви відкривають різноманітні несподіванки. Щоб показати, що соціолінгвістичний аспект цікавий і важливий, спробую продемонструвати це на одному прикладі: у монографії звичайні фонетичні терміни подано в лапках, наприклад «монофтонгізація». Автор у 24-й примітці витончено виходить із ситуації: «[Т]ерміни, що позначають явища, які слід вважати особливостями написання ойконімів писарями («монофтонгізація», «дистанційна асиміляція», «асиміляція», «гіпернормалізація», «одноголосіння»), подано в лапках, оскільки це не природні фонетичні явища, що відбуваються в живій мові» (с. 30). Але тут, на мою думку, і відкривається перспектива дослідження: чи справді це не природні фонетичні явища, що відбуваються в живій мові? Якщо справді так, тоді погляд звертається до писарів: які умови, мотиви, контексти могли зумовити варіативність? Із цими питаннями безпосередньо пов’язаний ще один перспективний аспект історичної соціолінгвістики, пов’язаний зі слов’янізацією топонімів. Автор часто вживає цей термін у тексті й, треба розуміти, не сумнівається щодо самого процесу, пор.: «[Р]еконструйовано

338

Acta Linguistica Lithuanica XC

Laimutis Bilkis. Ойконіми метричних книг церкви Лінкменіса XVIII століття, які не збереглися до наших днів

з огляду на вже виявлені в багатьох працях з литовської історичної топоніміки та антропоніміки способи слов’янізації, латинізації^¹ та іншого викривлення онімів, конкретні випадки змін розглядаються під час аналізу розвитку окремих назв» (с. 20). Мені здається, тут не все так просто, адже слов’янізація є процесом, тож відкривається перспектива дослідити взаємозв’язки природних фонетичних явищ, що відбуваються в живій мові, написання, інтенцій писарів (якщо це можливо), контекстів слов’янізації — ширших і конкретно пов’язаних із Linkmenimis.

Другий важливий аспект, що не відпускає щойно розглянутого компонента історичної соціолінгвістики, — варіативність топонімів. Я вже згадував, що важливою перевагою монографії є значна увага до варіативності: не лише до фонетичних чи морфологічних форм, що варіюють, а — і це особливо важливо — до варіативно вживаних ойконімів. Цей аналіз корисний не лише в локальному сенсі, а й важливий для ширших теоретичних досліджень топонімів і навіть етногенезу. Приклад. *Kalviai, *Kavoliai (← лит. kálvis, kavòlius, kavõlis ⇔ тепер Cijōnai (с. 101–102, 134) — якби не було таких даних, свідчень варіативності, легко можна було б припустити, що Cijōnai — давній, первинний топонім, а його етимологією обґрунтована соціолінгвістична інтерпретація могла б повести хибним шляхом. А загалом із варіативністю топонімів пов’язані два питання: 1) чому один із топонімів, що варіювали (конкурували?), зник? На це питання автор подає найбільше мотивованих і переконливих відповідей у висновках. Це питання, звісно, легше за друге — складне: 2) чому взагалі виникли варіанти топонімів (конкуруючі варіанти?)? Автор вважає, що «[І]мовірно, велику кількість історичних варіантів зумовило те, що в метричних книгах їх записували з живої мови (почувши від місцевих жителів, які брали участь в обрядах), їх не нормували, не уніфікували, не кодифікували. Можна погодитися з припущенням інших дослідників, що варіативність могла виникнути також через уживання окремих назв частин поселень (одиночних садиб, ділянок)» (с. 133). Це правда, але, на мою думку, тут лише верхівка айсберга, бо наважуся припустити, що виникнення варіативності є досить складним явищем. Як один із компонентів цього комплексу можна згадати укладачів метричних книг. Однак можна було б поглянути й на сучасний стан — чи так само варіюють топоніми в сучасній живій мові? Отже, тут я бачу значну перспективу майбутніх досліджень. Як технічний засіб, можливо, підійшов би такий спосіб аналізу: у дослідницькій частині монографії ойконіми всіх книг розглядаються разом. Такий вибір автора цілком можливий і зрозумілий. У майбутньому можна було б подумати й про альтернативу: згрупувати ойконіми та їхні варіанти за книгами й порівняти між собою — можливо, виявилися б ще якісь закономірності.

^¹ Виділено мною — V. K.

Recenzijos / Reviews

339

VYTAUTAS KARDELIS

І остання думка, пов’язана з перспективами: у монографії вміщено фрагменти карти парафії 1812 року. Було б дуже цікаво й цінно побачити також усю карту, а ще цікавішою була б сучасна карта, на якій були б видимі ойконіми, що не збереглися до наших днів, і їхнє географічне співвідношення із сучасними — і все це в цифровому форматі!

Неважко зрозуміти, що викладені тут міркування не є тим, чого бракує монографії. Вони радше подібні до орієнтирів, якими автор монографії безкорисливо позначає фарватер майбутніх досліджень — і для себе, і для інших дослідників.

Монографія Колеги Laimučio Bilkio, безперечно, цінна й цікава не лише для дослідників ойконімів, а й для діалектологів, істориків мови, дослідників етногенезу та істориків.

Будучи сам родом із Linkmenys, я радію цій праці Колеги й бажаю й надалі успішно продовжувати дослідження метричних книг церкви Linkmenų XVIII століття.

Подано 6 травня 2024 р.

VYTAUTAS KARDELIS

Вільнюський університет Філологічний факультет Інституту прикладної лінгвістики Кафедра литовської мови Universiteto g. 5, LT-01131 Vilnius, Lietuva [email protected]

340

Acta Linguistica Lituanica XC