ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО

1904--1994

90 років тому, 7 травня 1904 року, після 40 років переслідування литовської писемності за абеткою, відмінною від російської, царизм підписав акт про свою поразку — видав указ про скасування заборони литовського друку. У незалежній Литві цей день відзначають як День відновлення свободи друку, мови й книги. Наприкінці того ж 1904 року у Вільнюсі почав виходити перший литовський щоденник «Вільнюські новини» (видавець П. Вілейшис). Цей щоденник, серед іншого, дуже допоміг зміцненню й утвердженню загальнолітовської мови. Спочатку в ньому досить активно обговорювали питання мови церкви. Тоді це було надзвичайно актуально, адже питання віри проголошували, обговорювали й описували вкрай спотвореною мовою.

Відзначаючи дев’яносту річницю відновлення свободи друку та «Вільнюських новин», ми передруковуємо зі цієї газети статтю Й. Геручиса «Помилки духовної термінології». Щоб читач побачив, як писали тоді, у статті нічого не виправлено. Автор статті, який підписався Й. Геручисом, був канонік Йонас Балвочюс (1842.III.2 – 1915.XI.12), освічений жмудин із Вєкшняй, знаний діяч писемності, автор рукописного польсько-литовського словника, який майже все життя служив священником у височинній частині Жмудського єпископства.

St. K.

Помилки духовної термінології

Послідовники давнини міцно тримаються хибної термінології. Вони виправдовуються тим, що так було раніше і що люди нібито звикли так називати. Не все, що було колись, може бути й тепер. Світ розвивається в усіх галузях — отже, і в мові, — і кожен хоче, щоб було ближче, краще й правильніше. Кожен мислить сам і більше не терпить, коли його ведуть за носа. Усюди йде на краще. Невже через те, що мій батько носив личаки, я маю знімати черевики? Якщо моя матуся їла лише ячмінні хлібці, то вже

4—880

49

Вони так робили, бо інакше не могли або не хотіли, а я і хочу, і можу.

Слід пам’ятати, що помилки духовної термінології виникли ненавмисно й не з власної волі. А ми зберігаємо їх і навмисно, і з власної волі. Священники-поляки (своїх тоді не було), які нас хрестили, не знали добре литовської мови й не могли так швидко її вивчити. Трохи опанувавши її, вони почали викладати новохрещеним питання віри й поспіхом писати бодай молитовники. Як же вони вчинили? Проповідували й писали, як хто вмів. І вийшло щось строкате. Проповіді й книжки стали наполовину литовськими, наполовину польськими, або польськими словами з литовськими закінченнями. Церковні молитви й катехизм перетворилися на якийсь незрозумілий жаргон. А оскільки литовець безмежно терплячий, покірливий і споконвіку звиклий до неволі, то й проти спотворення мови він не опирався. Йому було гидко слухати, як проповідник калічить литовські слова, встромляючи поміж них польські; читати молитовник йому було огидно. Але що мав робити цей невільник? Він терпів. По правді кажучи, якби хтось написав таким жаргоном польський, німецький чи французький молитовник, усі троє — поляк, німець і француз — плюнули б на нього. Нещасний литовець мусить приймати його, бо так було раніше, бо він звик так називати.

Посилання на звичку — не надто вагомий аргумент (доказ). Якщо людина може звикнути до помилок, то до правильного вона звикне ще охочіше. Усім від природи властиво шукати правду й полюбити її, знайшовши. І литовцеві також. Ми це бачили, коли з’явилися нова пісня «Карунка» та Могильовська суплікація; люди вхопилися за них обома руками й не можуть натішитися їхньою чистотою та красою. Що ж тут сталося? Невже ці два гімни сповістили якусь новину? Зовсім ні! Зміст залишився той самий, тільки чужих слів (варваризмів) більше немає — і в цьому весь секрет. З цього прикладу бачимо, що литовець зовсім не такий уже впертоголовий, щоб не міг зрозуміти, що є чистим, а що змішане з чужою домішкою.

Назва помилок духовної термінології — мішанина. Тут я згадаю лише деякі.

Слова alus (пиво), medus (мед), vidus (середина), dangus (небо) не мають множини. Звідки ж у молитві Господній з’явилося «на небесах»? Сказавши «на небесах», виходить, що небо нібито не одне.

Латиною є quotidianum — щоденний. Навіщо ж усіх днів? Кажуть: платня за весь рік, прибуток за весь місяць; але це означає лише той місяць, той рік. Люди кажуть: скорбота й сльози — це мій щоденний (а не всіх днів) хліб.

50

Слово pagirta відповідає латинському benedicta у Вульгаті. Господиню хвалять за смачні млинці, за чудове полотно, а Пресвята Марія є благословенною. Адже не кажемо «Вісім похвал», а кажемо «вісім благословень».

Живат — це настирлива хвороба живота, неприємна для кожного. Люди кажуть: «Живат мучить мене», «дитина живачує». Отже, «плід живота» — зовсім негарний вислів.

Прийменник po не узгоджується з Пілатом. Виходить, начебто спершу страждав Пілат, а потім страждав його Ісус Христос. Або ж Пілат був угорі, а внизу страждав Спаситель.

Майже всі молитви закінчуються словами: на віки вічні. Звідки перекладач таке переклав — невідомо. Якщо перекласти назад латиною, вийде: In saecula saecularium. Для підсилення вислову ставимо поруч два іменники, як-от: біди — біди. Не можна сказати: біди — бідуючі, біди — бідних. Це був би абсурд. Справжня форма була б така: крізь віки — віки, віками — віками.

Про синтаксис і говорити нічого. Усе це або латинське, або польське, а де-не-де ще й російське. Пісні також дбають лише про те, щоб збігалися кінцеві склади, а про дух мови вони не подумали. Пан Науяліс мав намір дати Литві чудові пісні з нотами, але несподівано загинув. Нова молитовна книжка «Голос голубки», що з'явилася цього року у Вільнюсі, просунулася значно далі, але так і не дійшла до кінця.

Назви свят — це чиста Польща. Ось що означають для литовця gram, grom, gramnyčios? Нічого не означають.

Назва «правдай» витіснила Великдень; «правадяй» — Атведибас. «Трайце», хоч і нічого не витіснила, — однак для нас, литовців, це слово чуже. У всій литовській мові немає іменника із закінченням aicė.

Якби запитати литовця з Кяйстутового краю, що означає слово «Трайце», він не зміг би відповісти. Якби запитати, що таке Treybė, він відповів би, що це такий канак, який складається з трьох. Наші одноплемінники латиші кажуть: triadiba, санскрит — trimutra. Німці кажуть: Dreifaltigkeit, Dreieinigkeit. Усі обходяться без польської «Трайце», лише ми, литовці, наче не можемо без неї обійтися. Що Трійбє — слово суто литовське і що в ньому немає помилки віри, показують «Голоси весни», де доктор теології, інспектор академії чудово його вживає. Хто може знати краще за європейського вченого?

Пожаліймо нашу скривджену мову, виправмо її негайно. Нині слушний час, треба ним скористатися.

J. Gerutis

51