JOLANTA ZABARSKAITĖ

Інститут литовської мови

ВИГУКИ В МОВІ ТА МОВЛЕННІ

Литовська мова — одна з небагатьох мов, у граматичних описах яких вигуки та звуконаслідувальні слова вважаються двома самостійними частинами мови. У Граматиці сучасної литовської мови стверджується, що вигуки як окрема частина мови відмежовуються від звуконаслідувальних слів лише в литовській мові та деяких неіндоєвропейських мовах (DLKG 2005: 469).

Вигуки — це слова, якими виражають (а не називають) почуття або вольові акти. До цієї частини мови за подібністю функцій у мові — емоційної та апелятивної — прилягають інвокативи, лайливі слова, спеціальна лексика мовного етикету. Дослідники литовської мови не вивчали вигуки докладно. Не вдалося знайти праць, присвячених лише їм (монографій, студій, статей)¹.

Jaustukai aprašyti LKG (1971: 698–733) ir DLKG (2005: 462–468), be to, Aldonos Paulauskienės morfologijos vadovėlyje (1976: 243–247). Ši kalbos dalis minima leksikologijos darbuose (plg. Jakaitienė 2009: 23). Jaustukai, kaip ekspresyvūs žodžiai, vertinami nagrinėjant kalbos poveikį, pavyzdžiui, reklamos kalbos tyrimuose (plg. Blažinskaitė 2002: 125–130). Kaip ir kita ekspresyvioji leksika, jaustukai yra nelengvai išverčiami į kitas kalbas, todėl jiems skiriama dėmesio nagrinėjant grožinio teksto vertimo teorinius ir praktinius klausimus (dėl lietuviškų keiksmažodžių vertimo žr. Balčiūnienė 2006). Nagrinėdama ekspresyviosios leksikos atrankos ir pateikimo žodynuose klausimus, apie jaustukų reikšmių aprašymo problemas yra užsiminusi šio straipsnio autorė (žr. Zabarskaitė 2006: 170–180). Apie jaustukus, kaip vieną iš raiškos būdų, rašo kalbos etiketo tyrinėtojai (Kučinskaitė 1985; Čepaitienė, Malakauskas 2006: 22–34; Čepaitienė 2007).

В етнолінгвістиці значну увагу приділяють вигукам — лайливим словам або фразеологізмам, що виконують функції вигуків, тобто формульним прокльонам і формульній лексиці етикету (див. Jasiūnaitė: про лайки-

¹ Найближчій до вигуків частині мови — звуконаслідувальним словам — присвячено монографію Ірени Яшинскене (1975).

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

91

mažodžių, pejoratyvų bei eufemizmų santykį (1995: 35–56); apie tradicinius vaišių linkėjimus – „užgėrimus“ (1999: 34–45); apie tradicinius formulinius keiksmus su žodžiu medis bei jo sinonimais (2006: 265–281); apie žemaičių formulinius keiksmus (2007: 257–276) ir kt.).

В іншомовній літературі розглядають теоретичні проблеми місця вигуків у лексиці та мовній системі. Чи є вони «справжніми» словами, що мають характерний семантичний зміст, концепт, з’ясовують ще з часів латинських граматик (Wharton 2003: 41–49). З прагматичного погляду досліджують лексику етикету (пор. Rathmayr 1996; рос. переклад 2003), порівнюють вираження емоційних переживань у різних мовах (Wierzbicka 1997: 26–27; цит. за Gudavičius 2007: 199).

КЛАСИФІКАЦІЯ СЛІВ, ЩО ВИРАЖАЮТЬ ПОЧУТТЯ, І СТАЛИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА ВИКОНУВАНИМИ ФУНКЦІЯМИ

Вигуки — непроста для опису частина литовської мови. У традиційній (описовій) граматиці поза межами опису цієї частини мови залишають деякі слова й словосполучення, що виражають почуття, або недостатньо виразно показують їхні відмінності від вигуків у традиційному розумінні. Слова, що виражають почуття й вольові акти, як уже згадувалося, традиційно називають в и г у к а м и (до них близькі інвокації² — звуконаслідувальні слова, якими кличуть або відганяють свійських тварин і птахів). Такі слова нічого не називають, не вказують і не виконують функцій поєднання, уточнення чи модальності. Їх уживають, щоб (здебільшого свідомо³) виразити почуття, наприклад:

e — 1. виражає негативну оцінку, зазвичай розчарування, зневагу тощо (емоційна функція): Е, краще не зв’язуйся. Е, то він стільки зарплати й відвалив; 2. уживається, коли когось гукають, щоб привернути його увагу (апелятивна функція): Е, куди йдеш?

² Авторка статті вважає, що інвокації доцільніше називати інвокативами, пор. апелятиви, експресиви тощо. Цей термін надалі вживається в тексті.

³ Вважають, що звуки, які людина вимовляє несвідомо, не є словами, оскільки вони не належать до мовленнєвого акту, що ґрунтується на мовленнєвій дії. Мета цієї дії — якомога точніше сформулювати думку для адресата (слухача чи читача). Звук oi не буде словом, якщо його вимовлено несвідомо, наприклад, порізавши палець (Zaikauskas 2002: 10; Jakaitienė 2009: 144–149). Однак виникає питання, як слід трактувати записаний або переказаний звук, який людина вимовляє несвідомо, але який у тексті чи оповіді семантизується, тобто набуває лексичного значення, наприклад: Е-е, тепер добре пригадую, друже (тут ee — несвідоме слово-паразит, яким заповнюють паузу в мовленні; такого значення воно матиме й після повторного усного переказу чи запису ситуації). Чи вважатиметься словом така семантична конструкція або несвідомо вимовлений вигук, ужитий згодом під час письмового чи усного переказу ситуації?

92

KALBOS KULTŪRA | 82

ech — для вираження зітхання (емоційна функція): Ех, важка була доля!

ehe — щоб привернути увагу, зазвичай не звертаючись безпосередньо (апелятивна функція): Еге! — гукнув з-за рогу.

ei — щоб привернути увагу, зазвичай звертаючись безпосередньо (апелятивна функція): Гей, ходімо разом.

fe — 1. виражає огиду (емоційна функція): Фе, кинь!; 2. виявляє відразу (емоційна функція): Фе, який прищавий.

fi — манірно виражає огиду (емоційна функція): Фі, яке несмачне.

fu — 1. виражає огиду: Фу, який брудний собака; 2. виявляє відразу: Фу, негідна дівчина.

fui — 1. виражає сильнішу огиду: Фу, не їж тих фруктів; 2. виявляє ще більшу відразу: Не розумію тих нових звичаїв — фу.⁴

Інвокативи належать до вигуків, оскільки як слова (хоч і з периферії лексики) виконують апелятивну функцію. Поряд із загальновідомими ciu ciu ciu; k ac kac; kic kic — багато інвокативів зовсім забуті, мало вживані або й зовсім не вживаються, наприклад:

koš — звуконаслідувальне слово, яким кличуть коня: Кош, кош, кош abrako! Об. Košius, košius, koš, koš, koš Зп.

py — кличучи каченят і гусенят або наслідуючи їх: Пі-пі-пі — так ми кличемо каченят Gs.⁵

Іноді вони можуть складатися зі звукосполучень, не властивих литовській мові, пор.:

тпрука – кличуть корову, теля (зазвичай повторюють): Тпрука тпрука, ось тобі хліба Dgl. Тпрука тпрука, бідолашна! Slm.

Kaip jaustukų rūšis invokatyvai pateikiami tradicinėse gramatikose (LKG 1971: 715–718; DLKG 2005: 466–467). Naminų gyvulių ir paukščių šaukimo ar varymo garsažodžiai yra mūsų agrarinės praeities dalis, vertingas tautinis paveldas. Jų gausu tautosakoje, daug yra LKŽₑ ir jo kartotekoje. Invokatyvai labai mažai tyrinėti ir beveik nykstantys.

Таку саму емоційну функцію, що й вигуки, виконують також лайливі слова — одиниці периферії лексики, які в системі коливаються між вигуками та фразеологізмами.

⁴Більше прикладів із підготовлюваного Словника загальнолітовської мови дібрано навмисно, щоб показати, наскільки численною, варіативною та різноманітною є мовна група вигуків. Трикомпонентна опозиція вигуків fi:fu:fui є предметом інтерпретації фоносемантики — вияву іконічності мови.

⁵ Якщо не зазначено інше, далі в статті приклади наведено зі Словника литовської мови (LKŽₑ 2005).

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

93

фразеологізмів. В описі значень вигуків у LKG лайливі слова не розглядаються. Це своєрідна частина образної лексики та фразеології. Лайливі слова можуть бути однолексемними: Ропухи! Чорти! Від слів, що виконують номінативну функцію, їх насамперед відрізняє інтонація. Цікаво, що лайливі слова часто вимовляють не лише з іншою інтонацією, ніж звичайні слова, а й незвично подовжуючи або скорочуючи звуки. Наприклад, Александрс Гірденіс наводить таку ілюстрацію цього явища: інтенсивні довгі приголосні на тлі незвично скорочених голосних означають гнів, тому лайливе слово rupūžės вимовляємо приблизно так: rruppūžes (Girdenis 2003: 37).

Інша група лайливих слів — так звані формульні прокльони: Щоб ти пройшов крізь сухі дерева! Sug; Іди ти до дідька! Žd; Щоб тебе чорт забрав! Sug; Хай тебе болото прихистить! Švn⁶ (Jasiūnaitė 2006: 265–281). За формою такі прокльони близькі до фразеологізмів, а за значенням — до вигуків.

Етикетна лексика — привітання, вибачення, співчуття, побажання до столу й побажання на роботі тощо — за виконуваною апелятивною функцією також є словами, близькими до вигуків. Багато з них — вигуки іменникового походження (за терміном Евалдас Якайтене — вигуки, утворені від іменникової фрази (пор. Jakaitienė 2009: 156)), або іменникові фрази, що стали вигуками: labas, labukas, labutis, sveiki gyvi, būkit sveiki, iki, sudie, lik sveikas тощо.

Функцію вигуків можуть виконувати й форми дієслів. Іноді очевидний зв’язок цих форм із омонімами тієї самої форми, які виконують номінативну функцію, спричиняє класифікаційну плутанину; наприклад, у Словнику сучасної литовської мови (DLKŽ_e 2003) форми дієслів atleisti «пробачити» та atsiprašyti «перепросити» — atleiskite / atleisk і atsiprašau — не вважаються вигуками. Лише через когнітивний аспект їхнього значення ці форми-слова слід було б подати в окремих лексикографічних статтях як вигуки, що належать до сфери етикетної лексики.

За формою етикетна лексика може складатися з одно- та дволексемних мовних одиниць (дякую, дуже дякую, на здоров’я), а також, як і прокльони, зі сталих сполук, близьких до фразеологізмів (Боже поможи, слава Ісусу Христу; легкої пари — побажання тому, хто йде до лазні). Традиційні формульні побажання на роботі й за столом швидко зникають, наприклад: Здоровий мурк! — Дякую, гурк! Srv; Шакні трахні! — Тракні шакні! TDr I 34 (Kdn); Дане даному, добре доброму! Bržr⁷ (Jasiūnaitė 1999: 34–45).

⁶ Скорочення джерел прикладів наведено так, як їх цитує авторка статті.

⁷ Скорочення — як у статті авторки.

94

K A L B O S K U L T Ū R A | 82

КЛАСИФІКАЦІЯ СЛІВ, ЩО ВИРАЖАЮТЬ ПОЧУТТЯ, ТА СТАЛИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

За походженням вигуки бувають двох типів. Багато з них універсальні, властиві кільком мовам, утворені з довільних і мимовільних вигуків, пор.: ach, och, cha, ha, mmmm, vai тощо. Їх вважають вигуками п е р в и н н о г о походження.

До вигуків первинного походження належить і частина інвокативів. Інша частина вигуків цього типу пов’язана з імітативами або звуконаслідувальними словами⁸, ще одна частина цієї цікавої лексики може мати ономатопоетичне походження. Як приклад можна навести аналіз інвокатива alia. Це слово вживають, коли когось лякають або проганяють, наприклад:

alia, aliai – Гуси гукають: коли близько – alia! alia!, а коли далеко, то – aliai! aliai! Vr.

Це звуконаслідувальне слово, яким кличуть або женуть тварин. Оскільки це експресивне слово не наслідує звук чи образ дійсності, не імітує відчуття, яке переживають, його не можна вважати звуконаслідувальним словом. Невербальний вигук, що перетворився на слово, є виявом волі. До нього близькі такі інвокативи, як ulia, uli, oliui, tule. Інвокатив alia пов’язаний із дієсловом alioti, -ioja, -iojo «шумом гнати, проганяти, відганяти, лякати», наприклад:

alioti – Вона всіх наче собаку alioja (див. Чого ти так alioji, може, зайця, а може, й вовка побачила! Ut. Діти, nealiokit, бо більше не прилетить яструб. Užp.

Ернст Френкель у Етимологічному словнику литовської мови (Fraenkel 1962 I: 7) вважає, що давнє індоєвропейське дієслово alioti походить від звуконаслідувального слова. Інвокатив alia позначає невербальний людський голосовий звук, вигук. Він стає словом, коли набуває значення – «когось гнати, відганяти». Звуконаслідувальні слова подібної фонетичної структури, які позначають властивий людині невербальний вигук, поширені в багатьох різних мовах, наприклад: ala мовою суахілі означає, що людина відчуває нетерпіння або здивування, ēālā давньоанглійською означає почуття розчарування, скорботи, бажання втіхи. Подібні почуття так само виражають каталонці – ai las, данці – helaas, французи – hélas; фінською вигук alas означає «вниз», «опусти». Отже, один із найпоширеніших вигуків, що перетворився на вигук-інвокатив, нині має в різних мовах різні, але пов’язані значення. Це слово може мати фонетико-семантичну опозицію з інвокативом aly – alia: aly. Вона співвідноситься з фонетико-семантичними опозиціями близьких інвокативів

⁸ Plačiau apie ištiktukų imitatyvų arba vaizdo ištiktukų sąvoką žr. Zabarskaitė 2003: 146–148.

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

95

ulia/ule: uli; olia/ole: oly; tule: tuly тощо. Коли потрібно когось прогнати, несвідомо обирають той інвокатив, останній звук якого краще відповідає бажаній меті. Звук e має трохи нижчий тон і меншу тривалість; alia швидше оберуть, не надто владно відганяючи якусь домашню тварину чи птаха. Довгий y – голосний вищого тону й більшої тривалості; він надає інвокативу aly більшої сили й інтенсивності. Імовірно, мовець обрав би вигук aly, якби потрібно було сильніше когось прогнати.

Інші вигуки, так звані – в т о р и н н о г о походження, виникли з різних звичаїв, традицій, вірувань, наприклад:

dieomyly – для вираження почуття здивування, несподіванки: Dievomyly, щоб я більше не бачила, як так роблять. An; Dievomyly який сердитий! An; Чому ж, dieomyly, серед вас так багато тих, хто справді намагається бути красивим? A. Baran.

Це вигуки із семантичною основою, найчастіше утворені від слів із лексичним значенням і номінативною функцією. Джерелом вигуків, що походять лише від власних слів, наприклад Jergau jergau, є слово, яке виконує дейктичну функцію, але не має лексичного значення. Вигуки вторинного походження та фразеологічні сполучення (формульні лайки, побажання добра) виникли з культурного, релігійного й соціального досвіду та є цінним джерелом етнолінгвістики.

Дослідники прагматики наводять хрестоматійний приклад, у якому виявляється гра обох типів вигуків:

В и г у к и п е р в и н н о г о п о х о д ж е н н я

В и г у к и в т о р и н н о г о п о х о д ж е н н я

Пацієнт: Обережно з тією голкою!

Стоматолог: Чорт! Вибачте.

Dentist: Oops.

Patient: Shit! Get the bloody thing out of my cheek!

Patient: Ouch!

(pgl. Ameka 1992: 11)⁹.

Зазвичай у граматиках розглядаються однослові вигуки первинного вигукового походження (А, який же ти товстий!]; А, я недобре вчинив! Kp; А-а — і твій

⁹ Під час перекладу литовською мовою добирають вигуки, найхарактерніші для цієї ситуації, пор.: Пацієнт: Будьте обережні з голкою! Стоматолог: Ой! Пацієнт: Ай! Стоматолог: Чорт! Вибачте! Пацієнт: Ш...!Витягніть мені з щоки ту кляту штуку!

96

KALBOS KULTŪRA | 82

і співаний вигук!]nšk), вторинного походження одно- та іноді дволексемні традиційні вигуки.

Традиційно як окрему групу виділяють інвокативи, однак одно- та дволексемні лайливі слова не розрізняють. Вважаємо, що їх доцільно виділити як окрему групу вигуків, оскільки джерела їхнього походження, семантика й будова мають властиві лише їм особливості.

У розділах про вигуки традиційних граматичних описів також не розглядаються традиційні формульні прокльони, за семантичною структурою — фразеологічні вигуки (Хай тебе дев’ять громів уб’ють!; Хай вас смерть забере!; Хай тебе болото поглине!; див. Jasiūnaitė 2007: 257–276), а також традиційні формульні етикетні вислови (під час роботи, частування, миття в лазні тощо, напр., На здоров’я мені, а недругам — на біду KrvP (VIkv)). Опис таких фразеологічних утворень у системі вигуків допоміг би повніше розкрити це явище й відвести цим утворенням чітке місце в системі лексики литовської мови, а також був би корисним для досліджень.

СПІВВІДНОШЕННЯ ВИГУКІВ І ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИХ СЛІВ

Іноді під час класифікації та опису вигуків для наукових і навчальних цілей (для студентів, які слухають курс лексикології, молодих лексикографів) буває важко відрізнити складніші вигуки від звуконаслідувальних слів. Можна перевірити це за DLKŽ, де розрізняють вигуки та звуконаслідувальні слова, однак LKŽₑ не є таким джерелом, яке могло б допомогти класифікувати ці дві частини мови, оскільки вигуки та звуконаслідувальні слова в ньому позначено однаковим скороченням interj. (interjection). Пор. приклади рідковживаних вигуків із LKŽₑ:

acit вигук. cit (зневажл.): Acit, ти репетнику! Gs.

ač вигук. (?) 1. N дай: Ось мій син BB 1 Цар 17, 19.

ači вигук. див. ač 1: Ачи-м ну моя жінко, бо вже час іти до неї BB 1 Мойс 29, 21.

1 ačià вигук. K I 575: Ось тут, дивися (виражає несподіванку, здивування).

2 ačià вигук. Ку-ку! (зозуля) Ача! (відповідає людина) Gs.

dėku вигук. дякую: За саме «дякую» не відбудешся, доведеться й до кишені залізти Sln.

Плутанина іноді виникає й через те, що вигуки, як і звуконаслідувальні слова, не виконують номінативної функції, мають подібну форму (незмінні, короткі слівця), мають спільні особливості вживання — часто вживаються повторювано. Основна їхня

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

97

відмінність полягає в тому, що звуконаслідувальні слова належать до так званої іконічної лексики¹⁰.

Вигуки, не будучи довільними мовними знаками¹¹, близькі до знаків простішої структури — індексів¹² (українською ці знаки доречно було б називати вказівками). За допомогою звуконаслідувальних слів мовець / автор, прагнучи вплинути на слухача / читача (ці слова близькі до експресивів; про це див. наступний розділ цієї статті), наслідує об’єктивне враження, яке справив на нього почутий звук (Varpelis dilin dilin po pamokų Lkš), побачений образ (Berniokas kai užsėdo sartį, tai kabal­dai, kabaldai ir pralenkė mum Vad), пережите відчуття (Kliokt kliokt ėmiau vemti Šts). Вигуки виражають суб’єктивні почуття або волю, спричинені певним враженням чи відчуттям (це може бути як об’єктивне переживання, так і суб’єктивне бажання).

СПІВВІДНОШЕННЯ ВИГУКІВ, ЕМОТИВІВ ТА ЕКСПРЕСИВІВ

Може виникнути цілком обґрунтоване запитання, чому лексику, що виражає почуття й має статус окремої частини мови, порівнюють з одиницями рівня вживання — образними дієсловами та іменниками, тобто експресивами й емотивами. Виявлення відмінностей між вигуками та словами, що належать до інших частин мови, дає змогу краще висвітлити семантичну й функційну природу та структуру перших, адже в семантичній структурі експресивів і емотивів емоційно-експресивний елемент також є основою їхнього існування в мові.

Слова, які не лише називають дію, предмет, явище, стан тощо, а й надають додаткову експресивну інформацію про позначуваний денотат, у науковій літературі називають експресивами (Jakaitienė 2009: 164). Наприклад, оцінюючи людину, яка йде повільно й важко, мовець може вибрати експресив dūlinti:

¹⁰Іконічне слово — це слово, яке не має номінативного значення, тобто не називає дійсність, а імітує її, наслідує. Найпростіший приклад — ономатопея, наприклад: ку-ку, няв, кря, ква тощо. Це випадок лексичного іконізму в мові.

¹¹Довільний знак — це вільно обраний план вираження, зміст якого означає щось, що існує поза ним. У семіотиці довільні знаки називають символами. У лексикології це слова, що мають номінативне значення. Детальніше про види та ознаки знаків (Fiske 1998: 57–114).

¹²Індекс — знак, план вираження якого вказує на план змісту в узгодженій системі знаків (ODP 190–191).

98

KALBOS KULTŪRA | 82

Я плентаюся, тобто йду незграбно, ліниво, поволі, J. Плентається, опустивши голову, Škn. І собака розуміє — насвариш, то й плентається, підібгавши вуха, Pbs. Хтозна, яка людина дорогою плентається, Vžns. Як плентати, там плентати додому, Gs. Плентай ти поволі, ми тебе наздоженемо, An. Побачив, як через поле лисиця пленталася, Mš.

У литовській мові особливо багато образних дієслів, що означають рух (ходьбу, біг, їзду), а також їжу та пиття:

плумпінті «важко йти»: Дитина в кожусі плумпінить через поле, Jnš. Я до дому плумпіню — у мене черевики чисті, Bsg; кіценіті «поволі, короткою риссю бігти, дріботіти»: Він кіценив за мною, розмахуючи довгою палицею, rš. Гарна була кобилка: усе кіценить і кіценить, кроком не йде, Lnk. Сівши верхи на кульгаву конячку, і кіценить, Slm. З такою вимитою кобилкою кіценить, Įnšk. Хай кіценить коник — не втомиться: дорога недалека, Rs. Рудіс завжди зі мною кіценював, супроводжував мене, Vb. Діти кіценили слідом, Lnkv; кліаукті «жадібно пити, сьорбати»: Тепер уже всі помічники кліаукають пиво, Pbr. Усі їдять густий кисіль, рідкої каші ніхто не кліаукає, Ml; мармаліті «їсти, жерти»: Мармали, і кевіт, KlvrŽ.

Усі ці слова мають переважний експресивний компонент лексичного значення, який, звичайно, пов’язаний із почуттями. Мовець, який прагне експресивності, не задовольняється лише сухою інформацією, а, обираючи образне слово, прагне, щоб адресат сприйняв її не тільки розумом, а й оцінив образ, створений експресивом, почуттями¹³.

Основна відмінність експресивів від вигуків полягає в тому, що перші виконують номінативну функцію, пов’язані з об’єктивним, конкретно описуваним денотатом; експресивний елемент як конотативний компонент у структурі їхнього значення хоч і переважає, але не є єдиним. Денотат вигуків (конкретне почуття та/або вольовий акт у конкретній ситуації) індивідуальний; його описують тоді, коли вигук з’являється в усній або письмовій розповіді. Значення вигуку завжди граничне: у мовній системі воно дуже абстрактне — «виражати почуття», а в кожному мовленнєвому акті дуже конкретне — «виражати біль», «виражати горе», «виражати радість», «виражати страх», «виражати розчарування» тощо.

Емотиви — це також слова, які вказують на почуття мовця щодо когось (докладніше див. Jakaitienė 2009: 161–164). Чим ці слова відрізняються від вигуків, що виражають почуття? Уживаючи емотив, мовець / автор не

¹³Плентається втомлена людина чи тварина — слухачеві прагнуть викликати співчуття, змішане з невдоволенням повільністю дії; мармалить голодна, жадібна людина, яка мало дбає про свій вигляд, — прагнуть викликати почуття огиди тощо.

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

99

лише називає об’єкт чи суб’єкт, дію, стан, властивість, про які йдеться, а й оцінює їх, характеризує та виявляє свої почуття до них. Якщо мовець вважає, що голова погана, нікчемна, заслуговує на низьку оцінку, він обирає для її називання емотив маківка:

Так боляче вдарився маківкою об ту балку, що аж солодко, rš. Зрадникам я вліплю просто по маківці! Žem. Не лізь, дістанеш ложкою по маківці! Pgr. Прибери свою маківку від світла (не затуляй) Jrb. Смикай, смикай, а то ще десь розколеш собі маківку, Vvr. Одужав, і йому ще проломлять (проб’ють) маківку, Srv. Втовкмач у маківку, щоб більше не піднімався, Alk. [З’їли] одну маківку, три-чотири відростуть на місці, S.Dauk. Його розум уже не вміщається в маківці, Smn. З рогами вдарив вовка в маківку, PP 28.

Люди зазвичай викликають у людей негативні або позитивні почуття, тому більшість емотивів характеризують людину чи частини її тіла, риси вдачі, особистісні якості, наприклад:

кепша «ледар, дурень»: Удома він доволі кмітливий, але серед чужих — справжній кепша, Bgs; žvėga «базікало, пустомеля»: Щойно щось побачить чи почує, біжить розповідати жвега, J. Набридло слухати такого жвегоса, Ktk. Коли ті жвегоси сходяться, то й розмов та сміху не бракує, Krs; клейшис «той, у кого криві ноги, клишоногий, кривоногий»: Он той клейшис уже човгає сюди, Al. А ось і наш клейшис (клишоногий кінь) прибіг, S.Dauk.

Ці слова називають дійсність, водночас оцінюючи її та виявляючи щодо неї негативні або (рідше) позитивні почуття. Однак від вигуків вони відрізняються тією самою властивістю, що й експресиви: у структурі їхнього лексичного значення також є номінативний компонент. Конотативний компонент лексичного значення емотива дає змогу мовцеві / авторові стисло, уникаючи пояснень чи описів, тобто вибравши влучне образне слово, виразити свої почуття щодо описуваного фрагмента дійсності. Вигуком мовець / автор виражає свої почуття, що виникають із його суб’єктивних внутрішніх відчуттів, настанов (у випадку етикетної лексики) та переживань. Джерелом виникнення почуттів або волевиявлення є сам мовець / автор; стосовно емотивів джерелом почуттів є суб’єктивно оцінена дійсність.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що вигуки мають індивідуальний денотат, який описується лише тоді, коли вигук з’являється в усній або письмовій розповіді, оскільки за допомогою вигуку мовець / автор виражає почуття щодо самого себе або власних настанов.

100 KALBOS KULTŪRA | 82

ВИГУКИ З ПОГЛЯДУ ПРАГМАТИКИ. ПРОБЛЕМА ЛЕКСИКОГРАФІЧНОГО ОПИСУ

Первинні вигуки лише вказують на те, що мовець / автор відчуває щось або чогось хоче, однак, щоб зрозуміти, яким є це почуття, бажання, воля, потрібна додаткова інформація: інтонація, мовний і немовний (мова тіла) контекст тощо. Наприклад, вигук ой може означати цілу шкалу емоцій і переживань — від радості до розчарування, від приємних тілесних відчуттів до болю. Лайливі слова не завжди виражають негативні почуття щодо дійсності; іноді лаються також, щоб виразити просто сильні, «перегріті» емоції (наприклад, несподіванку, сильне здивування, навіть раптову удачу тощо). Значення етикетної лексики також залежить від конкретної ситуації її вживання, різних соціальних домовленостей, характеру взаємин мовця / автора з іншими людьми, навіть його світогляду тощо. Усе це свідчить, що дослідження вигуків і «вигукових» фразеологізмів неможливі без концептуальних методологічних засад і методів, на які спираються сучасні прагматичні дослідження. Для дослідження вигуків потрібна «прагматична вихідна точка: вживання, неможливе без контексту, зрозумілого в дуже широкому сенсі» (Rathmayr 1996). Для дослідження й опису вигуків потрібні параметри експресивності, розглянуті дослідниками прагматики.

Немовні параметри

Мовні параметри

Ситуація

Контекст

Жести, міміка

Стилістичні фігури

Манера мовлення

Інтонація

Тембр голосу

Суперсегментні елементи мовлення

Гучність мовлення

(за Bally 1952)

Поки мовознавці намагаються з’ясувати, чи є вигуки «справжніми» словами, лексикографи, дотримуючись традиції укладання словників, мають пояснювати ці слова під час укладання нових словників і редагування старих. Лексикографічно описуючи вигуки, зважаючи на те, що їхні значення відрізняються від значень слів-символів та іконічних слів, слід з’ясувати, у яких прагматичних ситуаціях вигук уживається найчастіше, тобто яким вигуком найчастіше виражають типові почуття. Щоб узагальнити, своєрідно абстрагувати лексичне значення вигуку, потрібно проаналізувати контекст його вживання. У деяких випадках, щоб з’ясу-

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

101

Щоб лексичне значення вигуку було описано зрозуміло й докладно для читача та користувача, має бути достатньо мікроконтексту, особливо якщо вигук має вторинне походження й уживається у звичайних ситуаціях, наприклад: labas, ačiū. Якщо вигук уживається не завжди у звичайних ситуаціях, а в ситуаціях, чітко обмежених обставинами, для визначення значення потрібен ширший контекст, наприклад: cit., brrr. Аналіз контексту має бути дуже широким, якщо ситуація вживання вигуку не описана конкретно. Це характерно для багатьох первинних вигуків, наприклад: aaa, ai, ak тощо.

Можна стверджувати, що і для наукового аналізу вигуків (який, безперечно, виявив би нові цікаві аспекти розвитку мови та речі, важливі для етнолінгвістики), і для лексикографічної практики необхідні прагматичні дослідження вигуків.

ВИГУКИ З ПОГЛЯДУ ЕТНОЛІНГВІСТИКИ ТА СУЧАСНОГО ВЖИТКУ

Як і вся лексика вторинної номінації, що виникла внаслідок соціальних, культурних і релігійних взаємин, вигуки, формульні лайки й побажання добра, а також етикетна лексика багато розповідають про ці взаємини. У цій галузі найбільше зробила мовознавиця Біруте Ясюнайте. Реконструюючи етнолінгвістичний світ литовця, вона спирається на образну лексику та фразеологію. Дослідниця вивчала формульні лайки й побажання добра, однак досі не звертала уваги на однолексемні вигуки та інвокативи.

Контекст, ситуації, частотність уживання вигуків і близької до них образної лексики тощо майже не досліджувалися. Наприклад, Даля Блажінскайте, розглядаючи мотиви вживання жаргонізмів у рекламі, звертає увагу на вживання жаргонних вигуків hei, ups. Вона доходить висновку, що це «найменш мотивовані» випадки вживання жаргонізмів загалом (Blažinskaitė 2002: 129). Однак не розглядається, чому в мові реклами обирають чужомовний вигук.

Комплексні дослідження вигуків з етнолінгвістичного погляду, поєднані з дослідженнями їхнього вживання, можуть дати дуже цікаві результати, особливо в зіставленні з формами емоційного вираження, семантикою та прагматикою інших мов. Наприклад, А. Вежбицька показує, як відрізняються значення вигуків із Божим ім’ям. Вона стверджує, що англійські вигуки God!, Christ!, Jesus! виражають гнів, тоді як польські Boże!, Chryste! радше означають переляк, а німецький Mein Gott! указує на неприємне

102

KALBOS KULTŪRA | 82

здивування, французький Mon Dieu! пов’язаний із меланхолійною рефлексією тощо. Авторка вважає, що таке вживання вигуків може бути пов’язане з релігійністю народу (Wierzbicka 1999: 26–27; цит. за: Gudavičius 2007: 199).

Дослідження вживання вигуків, мотивації та національного компонента можуть бути корисними для заохочення вживання литовських вигуків у мовленні. Це особливо актуально тепер, коли формується новий різновид литовської мови — мова інформаційних технологій. Вона лаконічна, тож варто було б запропонувати короткі литовські слівця для вираження почуттів, поки їхнє місце повністю не посів міжнародний жаргон. Варто активніше популяризувати литовські вигуки. Авторка цієї статті вже писала про те, що в цій галузі можуть зробити лексикографи, свідомо обираючи напрям укладання словників: «популяризація литовських вторинних вигуків замість ups, що домінує в мовленні молоді, — це питання вибору укладачів словника» (Zabarskaitė 2006: 177).

ВЖИВАННЯ ВИГУКІВ У ДІАЛЕКТАХ

Досліджень тенденцій уживання вигуків у литовських діалектах знайти не вдалося. Тут наведено дані з текстів Хрестоматії литовських діалектів (LKTCH 2004). Ці тексти вибрано тому, що це записане діалектне мовлення. Шукали приклади лексики всіх типів, що виражає почуття. Дані не є вичерпними через обмежений обсяг текстів; їх, безперечно, слід було б доповнити даними Діалектного архіву Інституту литовської мови¹⁴. Тому деякі виявлені тенденції не можна цілком підтвердити, хоча вони цікаві й варті подальшого вивчення.

Може здатися, що вигуки особливо часто трапляються в діалектному мовленні, однак насправді це досить рідкісне явище. Найчастіше їх уживають, переказуючи якусь подію чи діалог, у розповідях про минуле, казках тощо.

Інша тенденція, яку, мабуть, підтвердять і докладніші дослідження, полягає в тому, що в текстах LKTCH жінки вживають вигуки значно частіше.

Співвідношення вигуків у діалектах аукштайтів і жемайтів — 19: 3 — заслуговує на увагу, однак потребує перевірки, оскільки в LKTCH значно менше жемайтських текстів. У корпусі діалектних текстів варто перевірити також, чи не випадково в LKTCH жемайти вживають як вигуки лайку та формульне прокляття, тоді як аукштайти найчастіше вживають вторинні вигуки зі згадками про Бога та святих.

¹⁴ Докладніше про Діалектний архів Інституту литовської мови див. www.lki.lt

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

103

Різноманітність вигуків, виявлених у діалектних текстах, невелика; формульне прокляття трапляється одне, побажань добра не знайдено, і це, мабуть, свідчить про те, що ця лексична спадщина в сучасних діалектах майже зникла.

Найчастіше вживаються вигуки зі згадкою імені Бога (Ісуса); один випадок — вигук o Jackau:

Та ж пошили, o Jackau. А та інша — накидала льону, виткала вовною й пішла до церкви в тій блузці, mylėk Die. O Jėzau, як же я плакала. (Рокишкський пункт, жінка, нар. 1902; LKTCH 133)¹⁵

О, Боженьку, як метелики (про дівчат). Не можу їсти тих млинців ой, Боже мій. (Юргелішкський пункт, Швенчонський р-н, жінка, нар. 1907; LKTCH 113–114)

Що ж тепер роблять жінки? О, тепер, mylėk Dieve, усі вбрані, ні, у ті шовкові ганчірки, отак повбиралися. Ми співали, лунало, mylėk Dieve, село. А де тепер пісні? (Верксніонський пункт, Рокишкський р-н, жінка, нар. 1901; LKTCH 147–148)

Каже вона: «О Боже мій, чого я тільки не зробила, а Ісусе Маріє, забула одну гріховну справу назвати. Що ж тепер буде?» (Розповідь про першу сповідь, Пабайський пункт, жінка, нар. 1940; LKTCH 166–167)

Боже, ну зовсім уже, ну що ти скажеш. То ми, бувало, ой усяких (пісень). (Муснінкський пункт, Ширвінтський р-н, жінка, нар. 1920; LKTCH 171)

Боже, як шкода тих качок. Боже, вже. (Ершвілкський пункт, жінка, нар. 1919; LKTCH 220)

Інші частіші вигуки — ай/аяяй, наприклад:

То як ми почали збирати ті снопи, то як ми повивертали їх усі й повиламували там ці рівні стебла. Аяй! (пункт Мінкуни, Рокишський р-н, жінка, нар. 1938; LKTCH 135)

Ай, там нам одразу відказують, довго й не чекають (хлопці й дівчата дражняться, співаючи). (пункт Чюли, Молетський р-н, жінка, нар. 1928; LKTCH 138)

Або коли приходила якась сусідка, ай, каже, її там недобрі очі оглянули. (Оповідь про відьом, латвійський пункт, Даугавпілський р-н, Балцмуйжа, жінка, нар. 1897; LKTCH 141)

То мати каже: «Ай, вони вже не вберегли, а ти вбережеш. –Ай, мамо, спечи мені булочку, і я піду». (Казка, пункт Карсакишкіс, жінка, нар. 1917; LKTCH 190)

Район зазначається тоді, коли пункт може бути невідомий читачеві. Для ясності в дужках подано доповнення або пояснення авторки статті.¹⁵

104

KALBOS KULTŪRA | 82

Подібно вживаються й вигуки ой/ойєй, наприклад:

Ну, і як люди кажуть, що вже собака — ой — та там п’ять-шість років проживає. Ай, лисиця якось прийшла до неї, лисеня. (Оповідь про собаку, пункт Юргенай, Пасвальський р-н, жінка, нар. 1904; LKTCH 188)

Мені траплялося, я не дуже боялася, а траплялися такі люди, що бджола вжалить — ой ой ой ой ой. (Оповідь про бджіл, Кучюнай, чоловік, нар. 1928; LKTCH 95)

Ой, вовків було, вовків. (Пелеса, жінка, нар. 1908; LKTCH 97)

Ой! Давали дві корови й дванадцять гектарів. (пункт Купрелішкіс, жінка, нар. 1916; LKTCH 157)

Ой-ой, шкода — сім овечок нараз (з’їв вовк). (Лазунай, жінка, нар. 1889; LKTCH 120)

За частотністю третій у текстах виявлений вигук а, наприклад:

«Пане, — каже, — уже каже, — от такий відгодований бик здох. — А, то ви візьміть, разом зі шкурою закопайте». (пункт Лепорю, околиця Шяуляя, чоловік, нар. 1904; LKTCH 73)

«Ішов, — каже, — через усе село, і ніхто не прийняв переночувати. А. А тут, — каже, — ніч насувається, куди ж мені, дідусеві, подітися»: «А, дай, дідусю».

А, а пан узяв шаблю й став біля вікна. «От-от прийде Клімас красти сорочку, то, — каже, — голову відрубаю». Угу. Ну й стоїть. (Казка, Варена, чоловік, нар. 1894; LKTCH 92–93)

Ну, коли скручуєш мотузку, вона скручується, то стискається. І тому піднімається вгору. Ага. (Про помел, Пунськ, чоловік, нар. 1914; LKTCH 99)

Вигуки, ужиті по одному разу: ačiū, aha, uhu, наприклад:

Дякую їм, підвелися, пішли, покликали сина, викликали швидку. (пункт Манчюшенай, Ширвінтський р-н, жінка, нар. 1923; LKTCH 170)

Ана, ага, впала на дорогу й лежить мертва. (Варанавас, жінка, нар. 1921; LKTCH 97)

У текстах жемайтів виявлено однолексемне дієслово та формульну дію:

З ціпами, та все одно, руденько, перемогли. Цар, руденько, ту церкву закрити. Отак, ой, тут була велика різанина. (Пункт Кражяй, чоловік, нар. 1918; LKTCH 214)

А я заліз в один порожній вулик, і тепер, чорт тебе забирай, прийти тієї ночі красти бджіл. І, чорт, прийде вовк. (Пункт Саусгалвяй, Шилутський р-н, чоловік, рік народження невідомий; LKTCH 283)

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

105

Оповідач, який уживає вигуки, повторює їх неодноразово. Той, хто не вживає вигуків, не вживає їх зовсім. Подекуди вигуки вживаються не для вираження почуттів чи волі, а як слова-паразити — для регулювання темпу оповіді, заповнення пауз у мовленні тощо. У таких випадках вони виконують функцію часток.

Як уже зазначалося, ці первинні дані про вживання вигуків слід уточнити й доповнити, а також дослідити вживання вигуків у діалогах. Здається, у цій сфері мовлення їх мали б уживати частіше. Для ґрунтовнішого дослідження вживання цієї частини мови необхідно проаналізувати вживання вигуків у міському розмовному мовленні. Використання електронних смайликів у мові інформаційних технологій не повинно витісняти живі мовні слова, які — особливо вторинного походження — зберігають значно більше важливого для життєвості мови, національної ідентичності та соціальної історії мови, ніж може видатися на перший погляд.¹⁶.

ВИСНОВКИ

Якщо не обмежуватися формальною структурою вигуків, а брати до уваги подібні або однакові функції, які вони виконують у мові, та їх уживання, до цієї частини мови можна зарахувати більше мовних явищ, ніж це прийнято в традиційних граматиках.

Вигуки виражають суб’єктивні почуття або волю, спричинені певним враженням чи відчуттям — це може бути як об’єктивне переживання, так і суб’єктивне бажання. Як комунікативні знаки вигуки найближчі до знаків-вказівок. Їхнє значення в мовній системі дуже абстрактне — «виражати почуття», а в кожному мовленнєвому акті — дуже конкретне: «виражати біль», «виражати смуток», «виражати радість», «виражати страх», «виражати розчарування» тощо. Тому, щоб визначити місце вигуків у мовній системі, їхню роль в ієрархії лексики та розробити методики подання вигуків у словниках і базах даних опису, а також в анотованих корпусах, необхідні систематичні й ґрунтовні дослідження їхнього вживання. Такі дослідження дали б результати й у протилежному напрямі — вони були б корисними для етнолінгвістики. Також важливо заохочувати вживання литовських вигуків у розмовному мовленні та мові інформаційних технологій.

¹⁶ У 2010 році підрозділ Інституту литовської мови з поширення наукових знань і популяризації мови «Литовський осередок» оголошує конкурс для школярів і студентів: якомога цікавіше й різноманітніше розшифрувати цифрові смайлики.

106 KALBOS KULTŪRA | 82

LITERATŪRA

Ameka F. 1992: Interjections: The universal yet neglected part of speech. – Journal of Pragmatic 18, 101–118.

Balčiūnienė I. Keiksmažodžių vertimas. Pranešimas, skaitytas Lietuvos vertėjų sąjungos seminare-diskusijoje. – Prieiga per internetą: www.lvs.lt

Bally Ch. 1952: Le Langage et la vie, Zurich: Max Niehans Éditeur.

Blažinskaitė D. 2002: Žargonybių motyvacija reklamoje. – Kalbos kultūra 75, 125–131.

Čepaitienė G. 2007: Lietuvių kalbos etiketas: semantika ir pragmatika, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Čepaitienė G., Malakauskas A. 2006: Padėkos semantika ir raiška. – Acta humanitarica universitatis saulensis 1, 22–34.

DLKG 2005: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

DLKŽ 2003: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. S. Keinys. 4 leidimas (elektroninis variantas), Vilnius: Lietuvos kalbos institutas. – Prieiga per internetą: www.lki.lt

Fiske J. 1998: Įvadas į komunikacijos studijas, Vilnius: Baltos lankos.

Fraenkel E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch. Band I. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Girdenis A. 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Gudavičius A. 2007: Gretinamoji semantika, Šiauliai: Šiaulių universitetas.

Jakaitienė E. 2009: Leksikologija, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Jasiūnaitė B. 1995: Endriejaviškių pejoratyvinė leksika. (Neigiamieji žmogaus apibūdinimai). – Kalbotyra 44(1), 35–58.

Jasiūnaitė B. 1999: „Į tavo sveikatą, į mano žyvata!“ Tradiciniai vaisių linkėjimai. – Lituanistica 2(38), 34–45.

Jasiūnaitė B. 2006: Medžias Rytų Lietuvos folklore. – Baltistica 41(2), 265–283.

Jasiūnaitė B. 2007: Žemaičių formulniai keiksmai. – Tautosakos darbai 34, 257–276.

Jašinskaitė I. 1975: Lietuvių kalbos ištiktukai, Vilnius: Mintis.

Kučinskaitė A. 1985: Lietuvių kalbos etiketas, Vilnius: Mokslas.

KTŽ 1990: K. Gaivenis, S. Keinys. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa.

LKG 1965, 1971, 1976: Lietuvių kalbos gramatika 1–3, Vilnius: Mintis.

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

107

LKTCH 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija. Sudarė: R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

LKŽₑ 2005: Lietuvių kalbos žodynas 1–20 (elektroninis variantas). Red. kolegija: G. Naktinienė (vyr. redaktorė), J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. – Prieiga per internetą: www.lkz.lt

ODP 1996: S. Blackburn. Oxford Dictionary of Philosophy, Oxford–New York: Oxford University Press.

Paulauskienė A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas.

Rathmayr R. 1996: Pragmatik der Entschuldigungen, Köln, Weimar, Wien: Böhlou Verlag.

Wharton T. 2003: Interjections. Language and the ‘showing/saying’ continuum. – Pragmatics & Cognition 11(1), 39–91.

Wierzbicka A. 1999: Język–umysł–kultura, Warszawa: PWN.

Zabarskaitė J. 2003: Ištiktukų reikšmių pateikimas žodynuose. – Leksikografijos ir leksikologijos problemos, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 136–150.

Zabarskaitė J. 2006: Ekspresyvioji lietuvių kalbos leksika ir vartosenos žodynai. – Aiškinamųjų bendrinės kalbos žodynų aktualijos, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 170–180.

Zaikauskas E. 2002: Teoriniai performatyvų pagrindai. Humanitarinių mokslų daktaro disertacija, Vilnius: VUB Rankraščių skyrius.

Gauta 2009 11 11

INTERJECTIONS IN LANGUAGE AND SPEECH

Summary

Interjections make up a part of speech which is much more complex and varied than it looks at first sight. Without limiting to their formal structure and considering similar or equivalent functions and usage, the part of speech might include more linguistic phenomena than are usually attributed to interjections in traditional grammars.

In dialects interjections are not so numerous. They are mostly used in re/telling a story, i.e. in telling about the past, in fairy-tales etc.

108

KALBOS KULTŪRA | 82

Research into the usage of interjections, their motivation and expression of national identity could promote their more frequent usage. This is particularly relevant today, when we can witness the evolvement of the language of information technologies. To identify the position of interjections in the system of language, to clearly define their role in the lexicon, to include them in dictionaries and define in the databases and annotated corpora, further detailed and consistent research into their usage would be indispensable. Such research could also contribute to ethno-linguistic investigation.

JOLANTA ZABARSKAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

J. ZABARSKAITĖ. Jaustukai kalboje ir šnekoje

109