ҐІЄДРЕ ЧЕПАЙТЄНЕ

Шяуляйський університет

ЙОНАС ЯБЛОНСКІС — ВАРПІНІНКАС

(Мітава, шлях до «Варпаса»)

Jono Jablonskio veikla aptarta Arnoldo Piročkino monografijose (1977, 1978), tačiau apie kai kuriuos klausimus jose kalbama tik prabėgomis. Šiame straipsnyje parodomas J. Jablonskio tapsmas varpininku, aptariama su Varpu susijusi jo veikla Mintaujos laikotarpiu, atskleidžiant publikacijų tematiką ir kai kurias J. Jablonskio – prisiekusio „litvomano“, mokslininko, kalbininko nuostatas.

1. ШЛЯХ ДО «ВАРПАСА»

Говорячи про співпрацю Йонаса Яблонскіса в «Варпасі», варто згадати шлях формування його національної самосвідомості. Коли він навчався в Маріямпольській гімназії (1872–1881), молодь не обговорювала питання національної ідентичності, і більшість гімназистів вважала себе поширювачами польської культури. Отже, і Й. Яблонскіс, вирушивши навчатися до Московського університету, усе ще був юнаком, який не визначився. Про його національне становлення свідчать власні спогади¹:

«Серед студентів університету я знайшов чимало знайомих литовців. Без особливого бажання („інакше я не міг вчинити“) вступив до литовського гуртка. Один мій приятель-литовець цього не зробив; я його не дорікав, лише сам виправдовувався перед ним, він мене не дорікав і сам виправдовувався, що не вступив. Потроху нові друзі, гурток „литвоманів“, почали мені подобатися, хоча на багатьох я й далі поглядав скоса. Серед тих друзів був і Йонас Шлюпас, який здавався мені найсумліннішим, найпрацьовитішим за всіх. Було важко не погоджуватися з ними в спільних питаннях, що стосувалися інтересів литовського народу, однак це литовство — не лише витвір логіки: важили, принаймні тоді, й інші мотиви, давні ідеали та враження „поляка“. Якби хтось міг довести, що й ми спроможемося по-справжньому згуртуватися, мов одна людина, і зможемо жити життям нації, то, мабуть, не було б сумнівів, хоч я й не наважувався про них говорити. Серед друзів

¹ Цитовано з підготовлених Й. Балчиконісом творів Яблонскіса, оскільки з них зрозуміле авторство статей.

30

KALBOS KULTŪRA | 83

Звісно, були й інші такі самі відчужені люди, але вони мене не приваблювали. Коли починалася якась розмова, з уст литовців часто можна було почути й російську мову. Можливо, тоді це й можна було виправдати, однак на мене, литовця, який пробуджувався від сну, це завжди справляло дуже гнітюче враження. Час минав, і в мені, хоч-не-хоч, поступово зріло й міцніло почуття «литвоманства». Провівши там близько пів року, я вже міг би відверто, коли треба, виправдати й захистити добрий бік литовського «шаленства»: те півріччя багато чого зробило, багато чого зруйнувало й багато чого пояснило». (JR I: 71)

Цей довгий уривок виявляє принаймні кілька обставин: 1) приїхавши навчатися до Москви, Йонас Яблонскіс не мав якихось чітких національних прагнень; 2) до діяльності гуртка литовських студентів він долучився не свідомо, а випадково; 3) найбільший вплив на нього серед усіх учасників гуртка мав Йонас Шлюпас; 4) за пів року національна самосвідомість Яблонскіса сформувалася. Хоча цитата свідчить, що своє національне самовизначення він передусім пов’язував із діяльністю так званих литвоманів², безперечно, значення мали й самі студії філології, шанобливе ставлення професорів Федора Корша та Філіпа Фортунатова до національних меншин, а особливо їхня увага до литовської мови та підкреслення її наукової цінності. Про зрілість національної самосвідомості Яблонскіса свідчать і його праці: ще навчаючись у Московському університеті, він береться за перо — пише до російської преси з питань заборони литовського друку, а після початку видання Aušra друкує в ній шість публікацій. Виявом національного самовизначення можна вважати й листа, написаного навесні 1883 року Вінцасу Кудірці, де йому дорікають за ототожнення себе з польським народом: «Ти й увесь їхній спосіб життя та звичаї наслідуєш, уже перейняв — про це свідчить Твій лист, — їхню мову, якою ти виливаєш на папір дар свого розуму, наче вже втратив рідну мову, тобто мову батька й матері, якою вони без остраху колисали й виховували Тебе литовською. Якщо ще торік я писав до Тебе не литовською, а польською, то лише за старою звичкою, якої важко позбутися; сьогодні ж можу сказати Тобі це відверто». (Piročkinas 1985: 196).

2. СПОСОБИ СПІВПРАЦІ У VARPĖ

Йонас Яблонскіс зустрів Varpą уже не лише з усталеним національним самовизначенням, а й розпочавши культурну діяльність. Найактивніше він співпрацював у Varpe, коли жив і працював у Мітаві (1889–1895). Ця співпраця мала кілька форм: від

² Група литовців, які визначилися національно, називалася «Товариство литовських студентів Москви» (див. Piročkinas 1977: 35).

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintauja, ėjimas į Varpą)

31

1890 року він очолював «Літературну комісію», яка заохочувала залучати до співпраці у Varpe якнайширше коло литовської інтелігенції; опублікував 24 власні статті різного характеру; 3) підтримував Varpą коштами.

Увесь період у Мітаві був не однаково насиченим: 1890 року опубліковано 2 статті, 1891 року публікацій, які можна приписати його перу, немає, 1892 року — 2 статті, 1893 року — 13, а 1894 року — 8 статей. Отже, найбільше публікацій вийшло 1893 року — майже щомісяця він писав по статті.

3. ТЕМАТИКА ПУБЛІКАЦІЙ У VARPO

Публіцистику, опубліковану в Varpe, за темами можна поділити на 4 групи: 1) Мітава та литовці, які там мешкають; 2) історія Литви; 3) історія литовської писемності; 4) мовні питання.

3.1. Мітава та литовці, які в ній живуть

Мітаві присвячено статтю, опубліковану в 5-му номері за 1890 рік. Її структура, тон оповіді та сама назва («З Мітави») нагадують нарис інформаційного жанру. Спочатку згадується, чим Мітава приваблювала литовців раніше (до появи залізниці литовці возили до Мітави зерно); навіщо їдуть до Мітави тепер (селяни приїздять продавати збіжжя, насіння льону, льон) і як вони тут почуваються (литовець, діставшись лише міських околиць, знаходить тут написи, «де він може добре випити й розважитися» (JR I: 10), шкодує, що ті написи «неймовірно спотворені», але не згадує, що в самій Литві через заборону латинського письма не було навіть таких написів.

Значну частину статті присвячено опису тих литовців, які оселилися в Мітаві. Насамперед ідеться про литовську католицьку парафію (до неї належить 1000–1200 осіб); зазначено, що євангелістів (литовських кальвіністів) у Мітаві взагалі немає. Розглядається, чим займаються литовці, які тут оселилися: чоловіки найчастіше служать прислугою, «візниками», поденниками, а ті, хто належить до вищого соціального прошарку, «працюють у крамницях помічниками самих продавців або в канцеляріях, куди змогли влаштуватися, знаючи білоруську мову» (JR I: 12); дівчата служать у польських, німецьких і латиських родинах. Автор шкодує, що в Курляндії (тобто й у Мітаві) литовці посідають низьке соціальне становище, тоді як латиші, переселившись до Литви, займають вищі позиції. Звідси робиться такий висновок: «Таким чином

32

KALBOS KULTŪRA | 83

можна сказати, що переселення литовців до Курляндії, а латишів — знову до Литви вказує лише на вельми сумне становище нас, литовців: що далі, то гірше й слабше ми стаємо, усе найдорожче й наймиліше — свою землю — залишаємо прибульцям-латишам, які натомість дають нам у Курляндії тільки стерегти, возити німців і служити їм.–» (JR I: 12). Здається, що через століття ця думка Й. Яблонскіса знову стає актуальною.

В останній частині статті литовців закликають віддавати дітей до Мітавської гімназії. Пояснюється, що в класах гімназії ще є вільні місця, що приймають і старших учнів, а керівництво гімназії «спершу зважає на розум дитини, а не на статки її батьків» (JR I: 13). Наприкінці статті обіцяно продовжити цю тему: «Про тих наших учнів і учениць, як і про всю нашу молодь, що шукає світла в Курляндії та Відземе, сподіваюся написати в наступному листі». На жаль, цю тему Varpe Й. Яблонскіс далі не розвивав.

3.2. Історія Литви

Публікації, пов’язані з історією Литви, здебільшого становлять рецензії на різні книжки й дослідження. Й. Яблонскіс Varpe рецензував не лише праці, підготовлені литовцями, а й наукові видання росіян, поляків і німців або ті, що принаймні претендували на такий статус. Й. Яблонскіс високо цінував принципи наукового аналізу. Уже обговорюючи матеріали IX Археологічного з’їзду Росії (1893, № 9) і закликаючи взяти участь у X з’їзді, він писав, що «на з’їзді можуть зачитуватися всілякі дослідження старовини, якщо вони спиратимуться на наукове підґрунтя». Цього «наукового підґрунтя» шукають і під час обговорення доповідей згаданого з’їзду. Для істориків науки корисні зауваги Й. Яблонскіса щодо організації самого з’їзду у Вільнюсі. Виявляється, що його готували й матеріали збирали «не знавці предмета і справжні першопрохідці краю, а вчителі (майже всі вони — наймані русифікатори), волосні писарі (росіяни), російські священники і, нарешті... поліція» (JR I: 16). Важливі й зауваги щодо мов, якими користувалися на з’їзді: хоча мов з’їзду було три (російська, німецька, французька), вихідці з тодішньої території Росії мусили виступати на з’їзді лише російською; доповіді німецькою чи французькою дозволялося читати тільки науковцям з-за кордону. Й. Яблонскіс звертає увагу, що погляди організаторів з’їзду здавалися неприйнятними багатьом археологам Литви й Польщі, тож ті взагалі не брали участі в з’їзді. Із 80 заслуханих на з’їзді доповідей він обговорює три, зосереджуючись на доповіді А. Беззенберґера

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintaują, ėjimas į Varpą)

33

«Про давню давнину землі Східної Пруссії». Цей учений, за словами Й. Яблонскіса, спростував думку, яку нав’язували багато російських доповідачів, нібито початки самого російського народу слід шукати на прусському узбережжі, а натомість довів, «що в литовських губерніях і в багатьох місцевостях, де нині живуть білоруси, наші співвітчизники мали свої оселі щонайменше якихось 7000 років тому. Згідно з цією думкою, нині загальноприйнятою, наш край не можна називати „искони русский край (споконвіку російська країна)“, як того хотіли б наші русифікатори. Ця доповідь свідчить, що весь наш край із незапам’ятної давнини є суто литовським». (JR I: 22).

Окремі рецензії присвячено книжці Павела Брианцева Нарис давньої Литви й західної Русі (Вільно, 1891) та праці Теобальда Литовсько-язичницькі нариси (Вільно, 1890). Обидві ці праці розглянуто в 10-му номері «Варпо» за 1893 рік. До рецензованих праць Й. Яблонскіс підходить критично. Автор першого дослідження, за словами Й. Яблонскіса, «як справжній зрусифікатор, хоче, щоб усі литовці перестали бути тими, ким хочуть бути, і цілковито перетворилися на росіян; пишучи свій підручник, він запевняє читачів, що наші предки були вже майже православними, завжди ставали й мали перетворитися на росіян» (JR I: 23). У багатьох місцях рецензії звернено увагу на тенденційність автора дослідження: спотворення чи замовчування історичних фактів, розповідь про те, що відповідає наперед визначеній позиції русифікатора.

Невисоко оцінюється й праця Теобальда. Застосовуючи критерій науковості, тут виявлено помилки, пов’язані з кількома причинами: 1) Теобальд не знав литовської мови, тому в багатьох місцях подає хибні тлумачення (наприклад, назвав литовців із Велюони вільнюсцями); 2) автор говорить про видання, з якими не ознайомився (наприклад, стверджує, що збірка пісень Ф. Фортунатова та В. Міллера нібито перекладена з німецької, хоча насправді пісні записали від литовських інформантів); 3) автор не вміє критично оцінювати праці, що з’явилися раніше, і тому й надалі поширює очевидні неточності та помилки. Підсумовуючи, Й. Яблонскіс пише: «Якщо якийсь литовець захоче скористатися цією книжкою, то має пам’ятати, що з матеріалом, який потрапив до цієї збірки, слід поводитися з великою обережністю: у ній змішано всілякі рештки старовини, і не всьому можна вірити». (JR I: 27).

Iš esmės teigiamai J. Jablonskis vertino Volyniako knygą Bazylianie na żmudzi (1894, Nr. 4), kurioje aiškinama bazilijonų, unitų vienuolių, įsikūrimo Padubysyje istorija ir šio vienuolyno nunykimo priežastys, susijusios su 1831 metų sukilimu, vadinamuoju krakosmečiu. Vis dėlto esama vieno didelio priekaišto: knygutė skiriama „visiems Žemaičiams, kurie dar jaučiasi

34

KALBOS KULTŪRA | 83

«нібито поляками» (JR I: 58). J. Jablonskis стверджує, що не розуміє, як можна вважати литовців частиною польської провінції, коли сам литовський народ уже істотно змінився, має близько 10 газет і, отже, усвідомив себе як націю.

Особливо схвально J. Jablonskis відгукнувся про збірник, виданий у Гайдельберзі, Mitteilungen der Litauischen literarischen Gesellschaft (18. Heft). Рецензію на нього надруковано в 12-му номері Varpo за 1893 рік. Рецензент знайомить читачів зі змістом видання, звертаючи увагу на розділ, підготовлений Едуардом Волтером, з якого можна дізнатися «про наші книжки й газети; там згадано також чимало різних брошур і книжок, у яких чужинці пишуть про нас — нашу історію, літературу, мову тощо» (JR I: 41). J. Jablonskis зазначає, що всі розділи цікаві, і сам уважніше розглядає розділ А. Куршайтіса «До історії прусських литовців». Читачам Varpo він повторює наведену А. Куршайтісом статистику зменшення кількості литовців у Малій Литві, цитує думки цього автора про причини скорочення їхньої чисельності й ставить читачам запитання: «Ми хотіли б знати, чи робить литовська сторона щось проти германізації, скільки вже зроблено і якими засобами це робиться» (JR I: 43).

3.3. Історія литовської писемності

Перебуваючи в Мітаві, J. Jablonskis написав для Varpui рецензії на два литовські видання: книжку Йонаса Шлюпаса Lietuviszkieje Rasztai ir Rasztininkai (Lietuviškieji Raštai ir Raštininkai; 1894, № 1) та Etnologiškos smulkmenos Йонаса Басанавічюса (1894, № 2).

Як відомо, книжка J. Šliūpas — перша історія литовської літератури. У рецензії J. Jablonskis загалом оцінює цю працю прихильно. Він вказує лише на кілька її недоліків: 1) історію писемності розглянуто відірвано від історії народу; 2) бракує критичного аналізу розглянутих творів, адже однаково висвітлено і важливих авторів, і тих, хто зробив незначний внесок у литовську писемність; 3) авторові не вдалося уникнути суб’єктивності, коли йдеться про Антанаса Баранаускаса та його твори, а також про литовську періодику. Здається, така суб’єктивність дуже боліла J. Jablonskis. У рецензії він пише: «У статті ані словом не згадано про Varpą та Ukininką, наче цих газет зовсім не існувало, коли писали про „литовські твори й письменників“. Видно, що в очах Л. М-юса^[3] вони стоять нижче за всілякі „Лайшкай“, „Келейвіс“ і „Цейтунгас“» (JR I: 46). Рецензент книжки сам добре знав литовську писемність того часу.

^[3] L. M-jas — Lietuvos Mylėtojas (Людина, що любить Литву; під таким псевдонімом було видано цю книжку Йонаса Шлюпаса).

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintauja, ėjimas į Varpą)

35

На книжку Йонаса Басанавічюса J. Jablonskis дивиться очима мовознавця. Його зауваження авторові здебільшого стосуються хибних етимологій, адже сама лише звукова подібність слів не є достатньою підставою для доведення їхньої історичної спорідненості. Звертається увага і на мову книжки. На думку J. Jablonskis, немає потреби вживати цитати, не перекладені литовською: «Таким чином, книжечку п. Б-ауса може читати мало хто — лише ті, хто, крім литовської, знає ще латинську, польську, німецьку[i] та російську» (JR I: 55). Інше зауваження стосується написання географічних назв. J. Basanavičius даремно пише Beržinė, Duna, Gartynas, Miniškis замість Berezina, Dauguva, Gardinas, Minskas та ін., адже «з назвами чужих народів слід поводитися так, як ми хотіли б, щоб вони, тобто чужі народи, поводилися з нашими власними назвами» (JR I: 56). Рецензент також дорікає за вживання деяких недоречних слів чи їхніх форм, хоча загалом робить такий висновок про мовне вираження J. Basanavičius: «Якби треба було безпосередньо висловитися про мову п. Б-ауса, то слід було б сказати, що п. Б-ус пише литовською досить гарно, куди краще, ніж багато інших наших письменників» (JR I: 56).

До теми історії литовської писемності можна віднести ще дві статті J. Jablonskis, написані в Мітаві: «Життя і твори С. Даукантаса» (1893, № 11) та «Два Незабітаускаси» (1893, № 12). У першій статті він подає біографію Симонаса Даукантаса, спираючись на три джерела: статті Е. Волтера й Д. Сільвестрайтіса та відомості, наведені невідомим автором. J. Jablonskis коротко пояснює причину написання статті. Шкодуючи, що в книжці J. Šliūpas Lietuviškieji Raštai ir Raštininkai С. Даукантасові приділено так мало місця, він намагається заповнити утворену прогалину. У статті є не лише біографія С. Даукантаса, а й цитата його заповіту в перекладі литовською та перелік праць, розподілених за тематичними групами. Про мову С. Даукантаса J. Jablonskis лише побіжно згадує: «писав жемайтською з чималою домішкою латиських слів, а подеколи й конструкцій. [...] Хоча в мові Д-та часом трапляються неплавні й незграбні явища, доволі складні й вишукані конструкції, слід усе ж визнати, що з його творів видно: він був великим і незвичайним знавцем своєї рідної мови — не лише живої, а й давньої» (JR I: 38).

У другій статті йдеться про польський текст, знайдений в одному рукописі, де перелічено праці Каєтона та Кіпріона Незабітаускісів. J. Jablonskis стверджує, що сам ознайомився з перекладеною з польської книжечкою Кіпріона Незабітаускіса Apie bites та букварем Каєтона Незабітаускіса Naujas mokslas skaitytima diel mažų waykų Žemaycziu yr Lietuwos, виданим 1824 року, однак відчуває, що знає про праці Незабітаускісів надто мало, тому

36

KALBOS KULTŪRA | 83

пише: «Також було б приємно дізнатися більше і про життя Незабітаускісів (одного чи іншого), якщо це життя може бодай трохи пояснити національний рух і літературу Литви того часу». (JR I: 40). Ця цитата дає підстави стверджувати, що для Й. Яблонскіса були важливими зародки литовського національного руху початку XIX ст. та особливості його вияву.

3.4. Мовні питання

Значний масив статей Й. Яблонскіса присвячено мовним питанням. В одних аналізуються питання орфографії, етимології та семантики, синтаксису, в інших рецензуються граматики й словники, а ще в інших подано мовний аналіз інших видань.

У «Варпасі» вперше в історії нашої писемності розпочинається дискусія щодо орфографії литовської мови⁴. У статті «Ще кілька слів про нашу орфографію» (1893, № 1) Й. Яблонскіс обговорює п’ять орфографічних питань: розрізнення на письмі довгих і коротких голосних (i-y, u-ū), відповідники дифтонгів ie, uo у діалектах та особливості їх написання, пропонує замість африкати č вживати диграф tš: «так чи інакше, ми просто підемо всупереч граматичній логіці, якщо поряд із dž у наших писаннях наполегливо дотримуватимемося окремої літери č, що стоїть у нашій мові» (JR III: 6), правопис носових голосних і таутосилабічних сполук з n, написання так званого знака пом’якшення — літери i після м’яких приголосних. Водночас він пропонував редакції «Варпаса» вживати укладений ним алфавіт.

Пропозиції Й. Яблонскіса були прийнятні не для всіх. У 8-му номері «Варпо» за 1893 рік він знову повертається до необхідності позначати на письмі довгі й короткі голосні («Чи потрібні певні знаки, щоб передавати довгі і та у?»). Й. Яблонскіс пише: «п. С.-дра^[5] дуже помиляється, якщо, не знаючи, де писати y, вимагає, щоб цю голосну цілком вилучили з нашого правопису. Що було б, якби кожен, бажаючи полегшити собі навчання, хотів відкинути все, чого не вміє, як якусь непотрібну дрібницю?!» (JR III: 11). Отже, мовознавець був переконаний, що в литовській абетці необхідні спеціальні літери для позначення довгих і коротких голосних.

Уже згадані та інші орфографічні питання знову розглядаються у статті «Правопис д-ра Й. Басанавічюса» (1894, № 5). Тут знову йдеться про правопис африкатів

⁴ У 1884 р. у російській щоденній газеті Современные известия були статті (схоже, дві з них написав сам Й. Яблонскіс) про литовський алфавіт, однак у них ішлося про повернення латинського алфавіту, а не про структуру абетки (див. Piročkinas 1977: 42).

^[5] Скиедра — М. Скиедра (псевдонім лікаря й громадського діяча Міколаюса Купревічюса).

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintaują, ėjimas į Varpą)

37

букву (Й. Яблонскіс критикує Й. Басанавічюса за пропозицію запровадити зовсім нові знаки для африкати [č] та її дзвінкого парного приголосного: це ускладнило б абетку), висловлюються заперечення проти нерозрізнення звуків [e·] і [ė·] (Басанавічюс однаково писав форми musė і muse), змішування e та ia (пишеться žale liepele «зелена липочка» і antelia «качечка»), нерозрізнення довгих і коротких голосних (плутаються літери i і y), а також уживання без потреби замість uo літери ū. Підсумовуючи, Й. Яблонскіс каже, що не можна лише наслідувати колись уживаний правопис, а слід пам’ятати про «прості закони граматики й послідовності» (JR III: 17).

У 8-му номері Varpo за 1892 рік у опублікованих Й. Яблонскісом «Мовних питаннях» найбільше уваги приділено з’ясуванню необґрунтованих етимологій. Стаття є відповіддю на зауваження Пруса⁶ щодо литовської лексики, надруковані в кількох номерах Varpo. Перш ніж аналізувати окремі слова, Й. Яблонскіс згадує, що в мові є чимало складних питань, і закликає інших до дискусії, водночас бажаючи, щоб «полеміка, яка могла б виникнути з тих статей, завжди ґрунтувалася на чистій науці» (JR IV: 9). У статті показано, чому необґрунтовані спроби пов’язати слова pinigas, kunigas, grašis зі словами pynė, kūnas, gręžti; на численних діалектних прикладах спростовується думка, ніби слово trūkti не має значення «бракувати»; пояснюється значення слова tardymas, для підтвердження його вживання наведено приклад із твору К. Донелайтіса, а словотвірний тип пояснено іншими словами; на основі звукових відповідників показано, що ім’я литовського князя не може бути Olkertas і його не можна пов’язувати зі сполукою uolą kertu (сам мовознавець називає Algirdą Algirdžiu).

Šio straipsnio tęsinyje (1892, Nr. 12; 1893, Nr. 5) J. Jablonskis aiškina, kuriais žodžiais keistini anuo metu buvę populiarūs skoliniai (rėdas, parėdas... urėdas), taip pat kai kurių žodžių semantikos ryšį su jų darybos ypatybėmis. Remdamasis pamatinių žodžių struktūra atmeta kaip netinkamus darybos žodžius rašėjas, prekėjas, o į jų vietą siūlo rašytoją ir prekininką ar pirk­lį, teikia vartoti žodžius pirkinys (vietoj tavoras), prekymetis (vietoj pagal vokiečių kalbos pavyzdį sudaryto meturgis), tautietis (vietoj viengentis, vientautis – jie esą būdvardžiai), velionis (ne slavišką skolinį nabašnikas). Čia aiškinama, kad pagal lietuvių kalbos dėsnius neįmanoma sudaryti būdvardžių draugijinis, tikėjimiškas, tėvyniškas ir siūloma vietoj jų vartoti junginius su nederinamuoju pažyminiu: draugijos reikalai, tikėjimo dalykas, tėvynės varpai (JR IV: 14–20). Kalbėdamas apie veiksmažodžius kalbininkas nurodo, kad vengtina slaviška priesaga -avoti.

⁶ Прус — псевдонім лікаря й письменника Вінцаса Пієтаріса.

38

KALBOS KULTŪRA | 83

У цих статтях помітні також пошуки слів для позначення різних понять. Спираючись на питомі слова, Й. Яблонскіс пропонує замість слів ateitinė, praeitinė, які почали вживати в писемності, використовувати ateitis, praeitis; через слов’янський суфікс –ūnas⁷, що позначає особу, відмовитися від слів šviesūnas, apšviesūnas, tamsūnas, а натомість уживати краще утворені pir(m)uolį, tamsuolį.

У Varpe з’явилися й перші праці Й. Яблонскіса із синтаксису. Окремі зауваження щодо синтаксису висловлено вже 1893 року в 5-му номері Varpo. Він звертає увагу на відмінність прийменникових конструкцій nuo, per з акузативом від конструкцій із генітивом (вислів arklys nuo žmogaus pirktas означає не те саме, що вислів arklys per žmogų pirktas); на численних прикладах указує, що для вираження причини вживаються конструкції з прийменником dėl, тому вислови iš priežasties не слід уживати. Тут Й. Яблонскіс також показує, що для вираження мети краще підходять конструкції з інфінітивом: не mokyklos dėl žmonių apšvietimo, а mokyklos žmonėms apšviesti (JR IV: 26–27).

Докладніше вираження мети⁸ розглядається у статті «Medega sintaksii» (1893, № 10). Ця стаття ніби заклала підвалини подальшої діяльності Й. Яблонскіса як мовознавця. У ній стисло сформульовано можливості вираження мети в литовській мові; їх нерідко зіставлено з латиською мовою, а також згадано особливості інших індоєвропейських мов. Усі теоретичні зауваження обґрунтовано численними прикладами вживання. Приклади взято і з народного розмовного мовлення, і з фольклору, і з творів литовських письменників — Донелайтіса, Алєкнавічюса, Баранаускаса, Валанчюса, Шяуленішкіса Сенеліса (Довидайтіса), Діджюлене-Жмона. Свій вибір авторів Й. Яблонскіс пояснює так: «Для прикладів я вибрав ці твори тому, що їхня мова, або, точніше, синтаксис їхньої мови, на мою думку, ще не надто відійшли від народного мовлення і мало зіпсовані впливом чужих мов» (JR IV: 28). Вибір прикладів виявляє погляди Й. Яблонскіса, які він узагальнив у 1901 році в Lietuviškos kalbos gramatikoje.

У Varpe мовознавець рецензував праці з литовської мови, що з’явилися наприкінці XIX століття: видану в Тільзіті граматику Міколаса Мєжиніса (1890, № 6) і литовсько-латиський словник (1894, № 7), а також видану в Познані граматику Міколаса Акелайтіса (1893, № 12). Рецензуючи граматику М. Мєжиніса, Й. Яблонскіс насамперед висуває принципи, якими мали б

⁷ Казімєрас Буга у статті «Походження суфікса –ūnas і дифтонга uo» (Lietuvos mokykla, 1921, № 10–11, с. 417–457) спростував думку, що суфікс –ūnas має слов’янське походження. Примітка редакції.

⁸ Мету в цій статті Й. Яблонскіс називає siekiu.

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintauja, ėjimas į Varpą)

39

автор, який у своїх працях спирається на граматику. На його думку, важливими є дві речі: 1) добре знати закони мови; 2) спиратися на фольклор (пісні, загадки, прислів’я, оповіді) та письменників, які «самі ґрунтували свої праці на народній мові» (JR IV: 3)⁹. На жаль, автори рецензованих праць знехтували цими речами, тому Й. Яблонський не шкодує докорів ані для граматик, ані для словників. Граматика М. Мєжиня свідчить, що її автор погано знав структуру литовської мови й недостатньо розумів її особливості (форму кличного відмінка Petrai вважав ввічливою множиною, слова visas, visok­s, tūlas — прикметниками, не розумів значень давніх постпозиційних місцевих відмінків, не розрізняв латвізмів і славізмів, частину з них вважав давніми литовськими словами тощо). Тому рецензент доходить висновку: «По-людськи відгукнутися про працю ксьондза Мєжиня може лише той, хто її не читав і кому вона не псувала нервів» (JR IV: 8). Дещо кращої думки мовознавець про словник М. Мєжиня. Хоча й тут чимало помилок, наведено вигадані, неможливі як литовські, так і латиські слова, проте за дві речі Й. Яблонський хвалить рецензований словник: 1) тут є така лексика, якої не було у словниках Куршайтіса й Нессельмана; 2) приклади взято «з добрих джерел, а саме з народної мови» (JR IV: 46).

Надзвичайно критичне ставлення Й. Яблонського до граматики М. Акялайтіса. Звертається увага на те, що її автор — лише аматор, людина, не знайома з філологічною наукою, яка взялася за роботу не до снаги. Він сам вигадав закони звуків і на їх основі дав неможливі пояснення (слово merga пов’язує зі словом margas «така ділянка землі», вважає спільнокореневими слова ilgas, iltis, arti, jautis тощо). Про науку про звуки М. Акялайтіса мовознавець пише так: «У фонетиці (фонології) Акялайтіса^[10] немає ані крихти справжньої науки — автор не мав жодного уявлення про порівняльну граматику, про творення слів із кореня, основи, суфікса, флексії» (JR IV: 38). Утім, Й. Яблонський вважав М. Акялайтіса важливою для литовської культури постаттю. На це дає підстави думати те, що наприкінці рецензії, спираючись на статтю В. Гаштов’а (Гоштаутаса?) у граматиці, він додає коротку біографію М. Акялайтіса як доповнення до відомостей, надрукованих у книжці Й. Шлюпаса Lietuviškieji Raštai ir Raštininkai.

Живучи в Мітаві, Й. Яблонський написав також огляди та рецензії на інші видання. Це стаття «Мова наших писань» (1893, № 3), Ūkininko

⁹ А. Пірочкінас про ці твердження писав: «Можна лише дивуватися, що він, науковець-початківець тридцяти років, сформулював їх так, що від них не довелося відмовлятися ані через десять, ані через сорок років!» (Piročkinas 1977: 95).

^[10] Здається, тут уперше в литовському мовознавстві вжито слово фонологія.

40

KALBOS KULTŪRA | 83

išleistų knygelių apžvalga (1894, Nr. 5), M. Valančiaus Vaikų knygelės (1894, Nr. 4) ir Giedrio išleisto rinkinio vaikams Gražūs pamokinimai (1894, Nr. 5) recenzijos.

Оглядаючи мову писань 1883–1893 років, Й. Яблонський не аналізує жодного видання й не говорить про конкретні мовні питання. Він наголошує на необхідності для письменників вивчати литовську мову, адже значна їх частина не лише «здобула освіту чужими мовами», а й жила далеко від Литви. Усе це вплинуло і на словник письменників, і на синтаксис. Він закликає вивчати мову за фольклором і наводить як приклад латишів, які збирають та видають народні пісні.

Про книжечки, видані додатками до Ūkininko, Й. Яблонський говорить з кількох поглядів. Спершу він знайомить читача з тематикою публікацій 1893 року (виокремлює чотири тематичні групи), а потім розглядає стратегію підготовки таких видань: пропонує, укладаючи їх, зважати і на тематику, і на майбутнього читача, називає шість тем, за якими слід видавати популярні книжки. Наприкінці огляду — кілька зауваг про мову «Додатків». Тут ідеться про неприйнятні запозичення (bujoti, buinus, kytras тощо).

Книжечки для дітей Й. Яблонський розглядає з двох поглядів: 1) наголошує на їхній дидактичній цінності; 2) аналізує мовне вираження книжок. Видавцям книжечки М. Валанчюса дорікають за те, що, перетворивши написану жемайтською мовою Vaikų knygelę на «литовський твір», вони не уникнули численних помилок. Усі їх поділено на два типи: 1) помилки, що виникли через нерозуміння тексту М. Валанчюса; 2) жемайтські форми, залишені без змін. Як зазначено в рецензії, переліком усіх цих помилок зможуть скористатися майбутні видавці творів М. Валанчюса. Друга книжечка Gražūs pamokinimai — переклад з інших мов. Й. Яблонський відзначає дидактичну цінність текстів, але шкодує через погану мову перекладів, указує на численні лексичні помилки й доходить такого висновку: «нема чому нам радіти з появи нової дитячої книжечки. А я, побачивши такі книжечки, не лише не радію, а ще й страшенно сумую, — такий тяжкий відбиток вони залишають на мені» (JR I: 68).

Статті та рецензії, написані Й. Яблонським у Мітаві для Varpui, свідчать про надзвичайну працьовитість автора, який знаходив час не лише для роботи вчителем гімназії, а й для активної публіцистичної діяльності. У них виявляється погляд на історію литовського народу, важливість освіти та особливості творення писемності людини з національною свідомістю, науковця, який дорослішає. Рецензуючи видання, Й. Яблонський говорить про суть, відмежовуючись від особистого ставлення до автора. У цих статтях уже окреслюються мовознавчі погляди Йонаса Яблонскіса та методи його майбутньої праці.

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintauja, ėjimas į Varpą)

41

LITERATŪRA

Piročkinas A. 1977: Prie bendrinės kalbos ištakų: J. Jablonskio gyvenimas ir darbai 1860–1904, Vilnius: Mokslas.

Piročkinas A. 1978: J. Jablonskis – bendrinės kalbos puoselėtojas, Vilnius: Mokslas.

Piročkinas A. (sud.) 1985: Jono Jablonskio laiškai, Vilnius: Mokslas.

JR I – Jablonskio raštai 1. Visuomenės straipsniai. Red. J. Balčikonis, Kaunas, 1933.

JR III – Jablonskio raštai 3. Rašybos dalykai. Red. J. Balčikonis, Kaunas, 1934.

JR IV – Jablonskio raštai 4. Kalbos dalykai. Red. J. Balčikonis, Kaunas, 1935.

Gauta 2010 11 22

JONAS JABLONSKIS IN THE VARPAS (The Mintauja period)

Summary

The article discusses the development of J. Jablonskis’ national consciousness and his work in the periodical magazine Varpas (The Bell). The focus of attention is on Jablonskis’ publications from the Mintauja period. The time when the linguist lived in Mintauja was rather uneven in terms of productivity: in 1890 he published two articles, yet none came out in the following year. Two articles of 1892 were followed by thirteen publications in 1893 and eight in 1894. So the year 1893 could be seen as the most productive with a new article coming out every month.

Jablonskis’ texts published in the Varpas could be classified into four topic categories: 1) Mintauja and local Lithuanians, 2) the history of Lithuania, 3) the history of writing in Lithuania, 4) language issues. The only article on Mintauja expresses the linguist’s desire to raise the level of education among Lithuanians – he encourages the readers to study in the Mintauja gymnasium.

In his historical texts, which are reviews of various publications by other authors, J. Jablonskis emphasizes the importance of empirical research validity. He criticizes such authors whose writings on history are based on their preconceived ideological notions, e. g. J. Basanavičius, P. Briancev, or who fail to properly interpret the facts, e. g. Theobald. The requirement of scientific approach, in his opinion, is equally applicable to language study. According to Jablonskis, the authors of grammars should be aware of linguistic laws which are to be derived from the study “people’s language”. He names a few good sources of real language, namely, folklore and certain Lithuanian authors (K. Donelaitis, A. Baranauskas, M. Valančius).

42

KALBOS KULTŪRA | 83

During his life in Mintauja, J. Jablonskis published articles in the Varpas. These texts demonstrate his mature national consciousness and a linguist’s awareness of the Lithuanian history, the importance of education and specificity of written language. As a reviewer, he focuses on essential aspects and leaves out personal preferences. His early articles outlined research principles and methods which he adhered to in the later work.

GIEDRĖ ČEPAITIENĖ

Šiaulių universitetas

P. Višinskio g. 38, LT-76352 Šiauliai

[email protected]

G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis – varpininkas (Mintauja, ėjimas į Varpą)

43