РАСУОЛЕ ВЛАДАРСКЕНЕ

Інститут литовської мови

ОСОБЛИВОСТІ НОРМУВАННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ І ВЖИВАННЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: синтаксис, підрядні речення, означальні речення, нормування.

Sintaksės reiškiniai kinta labai pamažu. Vytauto Ambrazo (1986: 66) nuomone, „[s]intaksinės sandaros pastovumas – būdinga ir labai svarbi kalbos ypatybė. Jeigu žodžių santykiai ir jų raiškos būdai kistų taip greitai, kaip patys žodžiai, kalbos savitumas per kelis šimtus metų išblanktų.“ Todėl suvokiant sintaksinės sistemos reikšmę kalbos pastovumui, nes „[s]intaksės normų irimas jau rodo pačios kalbos nykimą, galima sakyti, kalba baigia egzistuoti kartu su sintakse“ (Pupkis 2005: 297), sintaksės reiškinių tinkamumas lietuvių bendrinei kalbai yra nuolat svarstomas.

Об’єкт синтаксису дуже широкий. Мовознавці переважно досліджують і оцінюють закономірності зв’язків між словами, погляд фахівців із нормування особливо привертають особливості вживання відмінків і прийменників, а під час нормування найбільше клопоту завдає так званий мікросинтаксис — визначення синтаксичної потенції слів (валентності сполучуваності) (Labutis 1985: 10). Зв’язки між більшими синтаксичними одиницями, наприклад між частинами складного речення, рідше оцінюють з погляду нормування. Це наочно демонструє і обсяг книжок частини Порад з мови Синтаксис: першу книжку присвячено вживанню відмінків, другу — прийменників і післяйменників, а третю, значно тоншу за перші дві, — розгляду всіх інших варіантних явищ синтаксису.

Мета статті* — після огляду основи й критеріїв нормування синтаксису, а також найважливіших проблем нормування складнопідрядних речень докладніше розглянути один актуальний випадок уживання означального речення.

* Статтю підготовлено в межах проєкту «Дослідження мови документів Європейського Союзу», що фінансується Державною комісією з литовської мови за програмою «Дослідження функціонування та змін літературної литовської мови, діалектів та інших різновидів мови у 2011–2020 рр.».

R. VLADARSKIENĖ. Sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo ypatumai ir pažymimųjų sakinių vartosena

61

ОСНОВА НОРМУВАННЯ СИНТАКСИЧНИХ ЯВИЩ

Vytautas Būda (1987: 8) mano, kad „lietuvių kalbos sakinių mokslas yra kilęs XVII–XIX a. lotynų, vokiečių kalbų arba lotyniškai, vokiškai rašytų kitų kalbų gramatikų dirvoje jau vien dėl to, kad šiomis kalbomis buvo rašomos pirmosios lietuvių k. gramatikos“. Tačiau lietuvių kalbos sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo pradžia reikėtų laikyti Jono Jablonskio darbus, ypač jo Lietuvių kalbos sintaksę (1911). Joje kalbininkas pateikė pirmąjį sisteminį lietuvių kalbos sintaksės aprašą, remdamasis tarmių, tautosakos, šiek tiek senųjų raštų duomenimis ir grožinės literatūros kūriniais. Pripažino, kad rašomosios kalbos pavyzdžiais „sintaksės dėsniams kelti aikšten“ naudojosi atsargiai. Taip J. Jablonskis nubrėžė tolesnę sintaksės kodifikacijos kryptį, į pirmą vietą iškeldamas grynumo kriterijų, glaudžiai siejamą su sistemiškumu. Šią knygą galima laikyti pirmuoju lietuvių kalbos sintaksės kodifikacijos darbu.

У міру зміцнення літературної мови змінюються й критерії її кодифікації. Нові умови висунули критерій доцільності, однак дослідник історичного синтаксису литовської мови Вітаутас Амбразас (1986: 69) не схильний надавати йому надмірного значення. Він стверджує, що синтаксис становить ядро мовної системи, тому його явища насамперед слід оцінювати за тим, наскільки вони відповідають цій системі й не порушують закономірностей; основним принципом нормування синтаксису він вважає системність, а інші критерії — допоміжними. Із цим погоджується й Алдонас Пупкіс (2005: 304), вважаючи системність первинною умовою (тобто принципом кодифікації) нормування лише тих явищ, які узгоджуються із закономірностями литовської мови (тобто її системою). Однак, на його думку, нині дедалі більшого значення набуває розрізнювальна функція, оскільки цього вимагає функціональне розмежування мовних явищ. Отже, оцінюючи нормативність синтаксичних явищ, насамперед намагаються визначити, чи є це явище системним, а потім беруть до уваги й інші критерії.

Як уже зазначалося, першим складні речення описав і поділив їх на види Йонас Яблонскіс. Дуже докладний опис складних речень подано в третьому томі Граматики литовської мови (1976); типові різновиди складнопідрядних речень та їхні значення описано також у Граматиці сучасної литовської мови (2006). Саме на основі синтаксичних описів, наведених у цих працях, установлюються синтаксичні норми. Сформована структура складних речень досить стабільна й змінюється дуже повільно, тому серйозних проблем із нормуванням не виникає. До основ опису складнопідрядного речення з нового погляду звернулися Аксель Голвоет і Артурас Юджентис (2003: 99–172).

Сама структура речення змінюється дуже повільно, тому рекомендацій щодо норм складного речення небагато. Рита Мілюнайте (2003: 192) стверджує, що під час оцінювання

62

KALBOS KULTŪRA | 85

рекомендацій щодо нормативності складного речення здебільшого подано стосовно вживання підрядних речень із підрядними частинами мети, умови, часу та допусту.

Щоб з’ясувати, які проблеми нормування складнопідрядних речень виникають, переглянуто Kalbos patarimų книжечку Sintaksė: įvairūs dalykai. У ній подано лише понад 10 рекомендацій щодо вживання складнопідрядних речень. Більшість рекомендацій обґрунтовано тим, що сполучні слова (сполучники) вживаються в невластивих їм значеннях. Зазвичай це кальковані явища, наприклад, kaip ne keista для вираження допусту, o tai для вираження причини (reikia važiuoti, o tai (nes) jau vėlu) або службове слово kuomet, kaip для поєднання підрядних речень часу. Також засуджуються невдало дібрані форми слів (інфінітив, дієприслівник чи заперечна форма дієслова) у реченнях певної структури, неправильний порядок слів у означальних реченнях, коли підрядне означальне речення приєднується не до означуваного слова. Усі ці випадки вважаються ненормативними, оскільки не відповідають системі литовської мови, тобто їхню неприйнятність для літературної мови обґрунтовано критерієм системності.

Далі розглянемо один випадок із небажаного вживання підрядних речень, а саме неправильно вживане означальне речення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВЖИВАННЯ ОЗНАЧАЛЬНОГО РЕЧЕННЯ

У третій частині Kalbos patarimų Sintaksės Įvairūs dalykai рекомендовано не вживати сполучне слово kuris для вираження ознаки, що випливає з дії, яка відбувається пізніше за основну (присудкову) дію, коли слід назвати не ознаку, а суб’єкт або об’єкт дії: Виникла ідея організувати загальну благодійну акцію, яка (=і вона) розпочалася навесні. Автомобіль випадково виявив грибник, який (=і) повідомив про це посадовцям (KP S3 2003: 33–34). Тлумачення цієї рекомендації іноді спричиняє чимало дискусій, тому варто розглянути її докладніше.

Таку рекомендацію почали надавати в останні десятиліття минулого століття. На думку Альдонаса Пупкіса (1980: 163), не слід уживати таких означальних речень, «у яких підрядна частина лише вказує на другу дію речення, але не виконує пояснювальної функції». Щоправда, ця рекомендація не потрапила до Kalbos praktikos patarimus (1985), але її вже подано в пізніших джерелах, присвячених правильному вживанню.

У картотеці мовних рекомендацій Інституту литовської мови знайдено лише 8 випадків, у яких розглядаються конкретні випадки неправильного вживання означального речення — автори рекомендацій Алдонас Пупкіс, Йонас Шукыс, Альбінас Друкштейніс, Ріта Шепетите, Рамуне Васкеляйте та Лорета Лаужікайте̇.

R. VLADARSKIENĖ. Sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo ypatumai ir pažymimųjų sakinių vartosena

63

— автори рекомендацій Алдонас Пупкіс, Йонас Шукыс, Альбінас Друкштейніс, Ріта Шепетите, Рамуне Васкеляйте та Лорета Лаужікайте̇. У Kalbos patarimų informaciniame biuletenyje таких випадків неправильного вживання також наведено небагато, і не тому, що таке вживання рідкісне, навпаки, воно досить поширене, а, мабуть, і тому, що ця рекомендація не надто зрозуміла. Найчастіше неправильні означальні речення критикують у мовних рецензіях різних видань; у них зазначається, що в одне складнопідрядне речення не об’єднують однорідні члени речення, які виражають дві послідовні дії: Я прочитав оповідання Й. Билюна, які (=і вони...) мені дуже сподобалися (Masaitienė 1999); наголошується, що займенник kuris приєднує підрядне речення до головного, а не речення, які мають самостійне значення та передають послідовність дій: Чоловік підбіг до насоса й зняв ручку, яку приніс додому (=її приніс додому) (Vaskelaitė 2002); стверджується, що опис у підрядному реченні не може, згідно з логікою (послідовністю дій), відбуватися пізніше за дію в головному реченні. Інші приміщення дісталися [...] Відділу освіти та виховання молоді, kuris (=і він) оголосить конкурс (Drukteinis 1994).

Серед нечисленних рекомендацій слід виокремити настанови Йонаса Шукьоса та KancKP. У них найважливішим критерієм, чому такі речення не рекомендуються, названо значення означальних речень, тоді як послідовність дій згадується лише як одна з допоміжних ознак.

Jonas Šukys (2003: 235) mėgina populiariai paaiškinti rekomendacijos esmę: „[k]ai nekyla klausimas koks, -ia, o tikslinga pabrėžti įvykių kaitą, jų priežastingumą ar ką kita, šalutiniai pažyminio sakiniai nevartotini“. Jis pateikia konkrečių netaisyklingų sakinių bei jų taisymo būdų: Per gatvę bėgo vaikas, kuris pakliuvo po automobiliu (=ir pakliuvo po automobiliu – čia ne vaiką reikia apibūdinti, o rodyti įvykių kaitą). Kilo keli maištai, kurie buvo greitai numalšinti (= bet jie buvo greitai numalšinti – čia akcentuojame įvykių priešingumą). Tai padrąsina mažuosius, kurie nustoja bijoti (=ir jie nustoja bijoti – pabrėžiame padarinį). Dar visas gyvenimas prieš akis, kurio tau turi užtekti (= ir jo tau turi užtekti – mintis plėtojama, paremiama). Žmonės atsisako šilumos, už kurią nepajėgia susimokėti (=nes už ją nepajėgia susimokėti – čia svarbiau nurodyti priežastį).

Таких випадків особливо багато в адміністративному мовленні, коли потрібно регламентувати певні процедури або описати події, що вже відбулися. Про це писали й у KancKP, де наведено правильні й неправильні речення із займенником kuris і зроблено спробу провести межу між правильним і помилковим уживанням. Зазначається, що kuris вживається для приєднання підрядних речень до головних, коли підрядне речення уточнює те слово, з яким узгоджується займен-

64

KALBOS KULTŪRA | 85

дис: На засідання запрошуються члени комісії , які підготували проєкт постанови. У рекомендації KancKP щодо послідовності дій, тобто щодо попереднього й наступного часу, вже не йдеться. Найважливішою ознакою, за якою визначають неприйнятність означального підрядного речення, називають характерне значення підрядної частини (пояснювальне) — пояснювати слово головної частини. Як додаткову ознаку зазначають, що підрядна частина складного речення не пояснює головну частину, а лише повідомляє про іншу дію. Частини з таким значенням поєднуються сурядним зв’язком і починаються займенниками: До цієї групи документів не належать заяви з кадрових питань, які (=вони) мають реєструватися окремо, пор. Окремо реєструються документи, які належать до заяв із кадрових питань. Складається список адресатів, який (=і він) додається до примірника, що залишається в установі (складається не той список, який додається, а додається той, який складено).

З огляду рекомендацій щодо неприйнятного вживання означальних підрядних речень випливають два основні критерії, якими керуються під час виправлення таких речень:

1) семантичний — відсутнє характерне означальне значення,

2) логічний — наступна дія не може характеризувати попередню.

Логічний критерій зрозумілий, проте значення підрядних означальних речень потребують докладнішого розгляду. У граматиці сучасної литовської мови (2006: 675–676) указано три значення взаємозв’язків між частинами означальних речень: 1) видільне, коли підрядна частина характеризує предмет або особу, позначені означуваним словом, виокремлюючи його чи її серед інших подібних предметів або осіб; 2) якісне, коли підрядна частина якісно характеризує предмет, позначений означуваним словом; 3) оповідне — підрядна частина повідомляє нове твердження про предмет, позначений означуваним словом: Давним-давно жив собі чоловік, у якого померла дружина (Литовські народні казки); Він ішов просто до заходу сонця, у густій червоняві якого зникали він сам і дерева (Катілішкіс); З боку Памушиса долинула пісня, яка тепер видалася старому новою (Паукштеліс).

Tokios pačios reikšmės pateikiamos ir Lietuvių kalbos gramatikoje (1976: 827), tik čia kalbant apie pasakojamąją reikšmę dar patikslinama, kad šalutinis dėmuo pažymimojo žodžio sąvokos neišskiria ir kokybiškai neapibūdina, bet pasako su ja susijusį naują teigimą (naratyvinė, arba pasakojamoji, reikšmė): Apie vienuoliktą valandą atėjo gražus ponas, kuris sako: „Einam, merga, šokt“ (Lietuvių liaudies sakmės).

Означальні речення з оповідним (наративним) значенням дуже подібні до розглядуваного випадку неприйнятного вживання, оскільки підрядна частина повідомляє нове твердження про предмет, позначений означуваним словом. Межа між нормою-

R. VLADARSKIENĖ. Sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo ypatumai ir pažymimųjų sakinių vartosena

65

ю та ненормою стає дуже нечіткою. Отже, означальне підрядне речення, не рекомендоване до вживання, важко вважати таким, що повністю не відповідає системі означальних речень литовської мови. Звісно, слід зважати на те, що означальні речення з оповідним значенням характерніші для специфічного жанру — оповідного фольклору, а в широкому вжитку такі випадки не дуже типові.

Очевидно, на поширення в сучасній літературній мові означальних речень такої структури впливає також вплив інших мов. На це звернула увагу й Рамуне Васкелайте (2003), рецензуючи переклад з італійської мови. Вона пише, що в італійській мові займенником який зазвичай сполучають речення, дієслово в яких позначає час дії, пізніший за час дії, виражений дієсловом головного речення; у литовській мові в таких випадках цього сполучного слова не потрібно: […] звідти вискочило прудке курча, яке (=воно) граційно вклонилося й заговорило; він тримав товстий батіг, сплетений із змій і лисячих хвостів, яким (=і ним) безперестанку ляскав.

Такий вплив інших мов помітний і в адміністративному мовленні під час перекладу литовською мовою документів Європейського Союзу.

ОЗНАЧАЛЬНІ РЕЧЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ МОВЛЕННІ

В адміністративному мовленні також слід зберігати найхарактерніші значення підрядних речень. Найчастіше підрядні частини означальних речень тут уточнюють і характеризують іменники або їхні замінники в головній частині. Вони вказують, чим вирізняється іменник (або займенники, що його замінюють) у головній частині речення, яка властивість йому притаманна; наприклад, описується зміст документа: Регламент Європейського Парламенту і Ради, яким встановлюється Митний кодекс Союзу; імплементаційний регламент Комісії (ЄС) № 858/2012, прийнятий 2 вересня 2012 року, яким встановлюються експортні відшкодування на яйця; Регламент Європейського Парламенту і Ради, яким частково змінюється Регламент (ЄС) № 223/2009 про європейську статистику. Однак підрядна частина недоречна, коли документ не характеризується, а вказується, які дії з ним виконують: Сторони, які подали повідомлення, повторили своє клопотання, яке (=але його) зрештою було відхилено (Остаточний звіт посадової особи, яка розглядала справу. Офіційний вісник C 195, 2012 07 03); Спираючись на ці консультації, ЄС підготував переглянутий проєкт, який (=а цей; він) було представлено на зустрічі, що відбулася у Відні 5 червня 2012 року (=Спираючись на ці консультації, ЄС підготував переглянутий проєкт. Його було представлено на зустрічі у Відні 5 червня

66

KALBOS KULTŪRA | 85

2012 року у Відні) (Звіт про прогрес за півріччя. Офіційний вісник C 237, 2012 08 07).

Оцінюючи нормативність означальних речень, слід також зважати на те, що в адміністративному мовленні можуть описуватися узагальнені або конкретні (ті, що відбулися чи ще відбудуться) дії. В останніх випадках усе зрозуміліше: тут простіше встановити послідовність дій, особливо коли зазначено конкретні дати: 6 грудня 2001 року Грецька Республіка звернулася до органу примирення, який (=а цей; він) висловив свою думку 25 квітня 2002 року (Рішення Загального суду (восьма палата) від 5 липня 2012 року. Справа T-86/08); Решту року готувалися до приєднання шістнадцятого члена — Словаччини, яке (=а воно) офіційно відбулося 1 січня 2009 року (Повідомлення Комісії, 2009 02 23). Такі речення безперечно неправильні.

Справді, послідовність дій може бути надійною опорою для визначення нормативності означального речення: дії, що відбуваються одна за одною, слід пов’язувати сурядним зв’язком: Призначено першого представника ЄС у цій країні, який (=а він) під час першої наради зосередив увагу на Сомалі та неконтрольованому піратстві в регіоні (Звіт Комісії Раді та Європейському Парламенту COM/2012/0444); Передусім позивачка стверджує, що повноваження Комісії накласти штраф на підприємство [...] припинилися після ухвалення рішення від 29 листопада 2006 року (C (2006) 5700 final), яке (=а це) скасував і замінив Загальний суд Європейського Союзу рішенням від 13 липня 2011 року у справі T-59/07, яке (=останнє) наразі оскаржене в Суді Європейського Союзу (Справа T-241/12. Офіційний вісник C 227, 2012 07 28).

Складніші часові співвідношення між діями виникають, коли йдеться про узагальнені дії та встановлення певної процедури: Держава-член, яка бажає почати застосовувати заходи, що відступають від положень зазначеної директиви, повинна отримати дозвіл Ради, який (=а він; він) надається рішенням Ради (Пропозиція Комісії щодо рішення Ради про внесення змін до Імплементаційного рішення 2009/1008/ЄС 30/11, 2012 11 30).

Один із найчастіших випадків неправильного вживання означальних речень — опис обов’язків осіб (посадовців) або функцій установ. Коли не потрібно характеризувати особу, а слід лише вказати, яку дію вона має виконати, треба використовувати сурядний, а не підрядний зв’язок: Рада, керуючись принципом різноманітного представництва галузей культури й мистецтва та територій, на основі відкритого конкурсу відбирає експертів, які (=а вони; вони) надають висновки, необхідні для ухвалення рішень Ради (Valstybės žinios, 2012 09 26, Nr. 111-5631); Голова палати негайно повідомляє про це голову Суду, який (=а той) призначає іншого суддю, щоб палата була у повному скла

R. VLADARSKIENĖ. Sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo ypatumai ir pažymimųjų sakinių vartosena

67

ті (=Голова колегії невідкладно повідомляє про це голову Суду. Він призначає іншого суддю, щоб колегія була повного складу) (Регламент Суду Європейського Союзу. Офіційний вісник L 265, 2012 09 29).

Ще один випадок, коли означальні речення недоречні, — це необхідність викласти послідовний перебіг дій, що становлять процедуру, а не описати установи, які ці дії виконують: Якщо сторона процедури розгляду скарг не погоджується з рішенням, ухваленим квесторами, вона може просити передати питання на розгляд Бюро, яке (=а це) ухвалює остаточне рішення (Рішення Бюро Європейського Парламенту. Офіційний вісник C 283, 2010 10 20); Інформація також надається Комітету європейських органів нагляду за ринком цінних паперів, який (=а він; він) передає цю інформацію компетентним органам інших держав-членів (Директива, 2009 04 30).

Складніше оцінити такі випадки, коли дії відбуваються одночасно: Від імені фракції EFD виступив E. E. S., який (=і; він) обґрунтував клопотання; Виступив депутат Парламенту, який (=і; він) сказав, що …; Далі виступили депутати, які (=депутати, які виступили) запропонували …; Виступив V. B., який (=вона) відповів на запитання A. L., поставлене після підняття синьої картки… Тут потрібно перелічити дії, а не охарактеризувати депутатів, які виступали, чи вказати, які властивості їм притаманні та чим вони відрізняються від інших депутатів: суть полягає в переліку дій, а не в описі ознаки. Тому означальні речення тут недоречні за значенням, хоча послідовності дій не видно, дії відбуваються одночасно, а виконавець головної та підрядної частин той самий; отже, можливі однорідні присудки або підрядну частину можна приєднати безсполучниковим зв’язком за допомогою займенника, що замінює особу.

ВИСНОВКИ

Стабільний синтаксис мови створює умови для збереження її самобутності, тому явища, що становлять загрозу синтаксичній системі, слід ретельно оцінювати. Основним критерієм унормування синтаксичних явищ вважають системність, інші критерії є допоміжними.

Під час оцінювання нормативності складного речення найбільше рекомендацій подано щодо вживання підрядних речень із підрядними частинами мети, умови, часу й допусту. Хоча рекомендацій щодо правильного вживання складнопідрядних речень не так багато, деякі їхні формулювання нерідко викликають дискусії та тлумачаться по-різному. Неясні випадки необхідно докладніше розглядати й коментувати, щоб запропоновані синтаксичні норми були зрозумілими й не викликали сумнівів у мовців.

68

KALBOS KULTŪRA | 85

Рекомендації щодо вживання означальних речень нелегко сформулювати, оскільки вони ґрунтуються на семантичному зв’язку між головною та підрядною частинами, а цей зв’язок може тлумачитися по-різному. Найважливішим критерієм оцінювання нормативності є характеристичне значення, критерій послідовності дій є допоміжним, хоча найчастіше обидві ці ознаки властиві ненормативному вживанню. Рекомендація щодо таких речень була б зрозумілішою, якби випадки ненормативного вживання були визначені точніше (наприклад, опис посадових обов’язків і функцій).

LITERATŪRA

Ambrazas V. 1986: Sintaksinės sandaros raida ir norminimas. – Kalbos kultūra 51, 66–77.

Būda V. 1987: Lietuvių kalbos prijungiamieji sakiniai, Vilnius: Mokslas.

DLKG 2006: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Red. Vytautas Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Drukteinis A. 1994: Ar taisyklinga Klaipėdos miesto laikraščių kalba? – Gimtoji kalba 4–5, 4–12.

Holvoet A. 2003: Sintaksinių ryšių tyrimai. Red. Axel Holvoet, Artūras Judžentis. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2003.

Jablonskis J. (Rygiškių Jonas) 1911: Lietuvių kalbos sintaksė. Seinai: Laukaičio, Dvaranausko, Narjausko ir b-vės sp. Prieiga per internetą: <http://www.epaveldas.lt/vbspi/biDetails.do?biRecordId=28082> (žiūrėta 2012 09 20).

KancKP 2007: Kanceliarinės kalbos patarimai. Sud. Pranas Kniūkšta. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, internetinis leidimas. Prieiga per internetą: <http://lkz.mch.mii.lt/Kanceliarinis> (žiūrėta 2012 09 20).

Kalbos praktikos patarimai. Sudarė Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslas, 1985.

KP S1: Kalbos patarimai. Kn. 2. Sintaksė: 1. Linksnių vartojimas. Sud. Rita Miliūnaitė, teksto aut. Vitas Labutis, Aldonas Pupkis ir Jonas Šukys, vyr. red. Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003.

KP S2: Kalbos patarimai. Kn. 2. Sintaksė: 2. Prielinksnių ir polinksnių vartojimas. Sud. Rita Miliūnaitė, teksto aut. Aldonas Pupkis ir Jonas Šukys, vyr. red. Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003.

KP S3: Kalbos patarimai. Kn. 2. Sintaksė: 3. Įvairūs dalykai. Sud. Rita Miliūnaitė, teksto aut. Vitas Labutis ir Aldonas Pupkis, vyr. red. Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003.

Labutis V. 1985: Sintaksės reiškiniai ir jų kodifikacijos specifika. – Mūsų kalba 3, 9–14.

LKG 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė. Vyr. red. Kazys Ulvydas. Vilnius: Mokslas.

Masaitienė J. 1999: Nauji išbandymai lietuvių kalbai. – Dialogas, spalio 29.

R. VLADARSKIENĖ. Sudėtinių prijungiamųjų sakinių norminimo ypatumai ir pažymimųjų sakinių vartosena

69

Miliūnaitė R. 2003: Lietuvių kalbos gramatikos norminimo pagrindai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Pupkis A. 1980: Kalbos kultūros pagrindai, Vilnius: Mokslas.

Pupkis A. 2005: Kalbos kultūros studijos, Vilnius: Gimtasis žodis.

Šukys J. 2003: Kalbos kultūra visiems, Kaunas: Šviesa.

Vaskelaitė R. 2002: L. Frank Baum. Amerikiečių pasakos. Recenzija. – Gimtoji kalba 7–8, 17–20.

Vaskelaitė R. 2003: Recenzija. – Gimtoji kalba 6, 23.

Gauta 2012 12 10

PECULIARITIES OF CODIFICATION OF SUBORDINATE CLAUSES AND THE USAGE OF ATTRIBUTIVE CLAUSES

Summary

The article provides an overview of the basis and the criteria of syntax codification as well as the main issues of codification of complex sentences and raises the problem of evaluation of some topical cases of attributive clause usage.

In evaluating the conformity of complex sentences with the norm, recommendations about usage of the attributive clauses of purpose, condition, time and concession are given. There are not so many correct usage recommendations regarding subordinate clauses, but some formulations in these recommendations quite often cause discussion and are differently interpreted. Unsettled cases ought to be discussed more thoroughly and commented on so that the proposed norms of syntax would be clear and would not raise doubts for language users.

Usage recommendations for attributive clauses are not so easy to define, because they are based on the relation of meaning of the main and the subordinate clauses and such relation can be interpreted differently. The definable meaning is the main criterion of evaluation of conformity with the norm, the criterion of the sequence of actions is subsidiary, though most often both of these features are common in incorrect usage. Recommendations about such sentences would be clearer if the cases of incorrect usage were more precisely defined (for instance description of duties or functions).

KEYWORDS: syntax, subordinate clauses, attributive clauses, codification.

RASUOLĖ VLADARSKIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

70

KALBOS KULTŪRA | 85