ARTŪRAS JUDŽENTIS

Вільнюська художня академія

ПІДРЯДНИЙ ЗВ’ЯЗОК У ПРАЦЯХ З ЛИТОВСЬКОГО СИНТАКСИСУ

(ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТ.)¹

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підрядність, узгодження, керування, Юргіс Амбрашка, Леонардас Дамбрюнас-Дамбраускас, Міколас Дурис, Йонас Яблонскіс, Альфонсас Калнюс, Пятрас Клімас, Зігмантас Кузміцкіс, Пятрас Скарджюс, Юозас Жюгжда.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто, як у працях з литовського синтаксису першої половини XX ст. класифікується підрядний зв’язок, скільки його різновидів виділяють і які саме. Розгляд починається із «Синтаксису литовської мови» Йонаса ЯблонскісаLietuvių kalbos sintaksės (1911), а завершується «Синтаксисом литовської мови» Леонардаса ДамбрюнасаLietuvių kalbos sintakse (виданнями 1946 року та пізнішими). Розглянуто розуміння виокремлюваних різновидів підрядності, їх визначення та застосування під час характеристики й класифікації членів речення.

ВСТУП

Узгодження й керування — традиційні різновиди підрядного зв’язку — згадуються вже в першій граматиці литовської мови, виданій 1653 року. Даніелюс Кляйнас убачає узгодження «коли слова узгоджуються в тому самому відмінку й особі», а керування — «коли одне слово керує іншим словом, що стоїть в іншому відмінку або особі» (Kruopas, ats. red., 1957: 511). Як бачимо, вже в цих перших визначеннях синтаксичні явища — різновиди підрядності — не відмежовано від морфологічних, тобто від їх позначення морфологічними формами залежних слів. На жаль, це було характерним для науки про синтаксис литовської мови ще майже три з половиною століття — аж до кінця XX ст., а часто й досі.

¹Статтю написано в межах проєкту «Синтаксичні зв’язки литовської мови», підтриманого Державною комісією литовської мовиLietuvių kalbos sintaksiniai ryšiai (договір № K-16/2020 від 2020-01-31).

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Намагаючись з’ясувати, як сформувалася сучасна шкільна система трьох різновидів підрядного зв’язку — узгодження, керування та прилягання, — вирішено докладніше ознайомитися з працями з синтаксису початку XX ст., передусім із підручниками для середніх навчальних закладів і довідниками для широкої громадськості. Розгляд починається із «Синтаксису литовської мови» Йонаса Яблонскіса Lietuvių kalbos sintaksės, оскільки в його «Граматиці литовської мови» 1901 року Lietuviškos kalbos gramatikoje про питання, що нас цікавлять, нічого не сказано.

Від інших оглядів подібного характеру (наприклад, поданого в дисертації Рамуне Васкеляйте, див. Vaskelaitė 2009) ця праця відрізняється насамперед іншими теоретичними засадами: синтаксичні зв’язки автор розуміє як явище синтаксичного рівня, яке може виражатися на морфологічному рівні. Тому в ній докладніше розглядаються рівні розуміння синтаксичних явищ.

Мета огляду — ще раз обговорити витоки одних із головних понять литовського синтаксису XX ст., з’ясувати, як сформувалися й досі переважають уявлення про синтаксичні зв’язки, приділяючи більше уваги розмежуванню рівнів семантики, синтаксису та морфології. Така мета сама собою визначає завдання дослідження: описати синтаксичні зв’язки, виокремлені в кожній праці із синтаксису, зіставити їх із попередніми працями (щодо спадкоємності) та пізнішими (щодо можливого впливу), виявити ймовірне походження теоретичних засад.

Методи дослідження звичні для праць подібного характеру. Спершу розглядається кожна з праць, охоплених оглядом (аналітичний метод); далі її зіставляють із попередніми й пізнішими працями, щоб визначити її місце в розвитку синтаксичної теорії (зіставний метод); нарешті, ширше розглядаються праці досліджуваного періоду, виокремлюються особливості розвитку синтаксичної думки та тенденції теоретичних засад (дедуктивний метод).

Праці, охоплені оглядом, викладено хронологічно. Стаття відповідно до часу публікації цих праць складається з трьох розділів: «Передсвітанок», «Часи незалежності» та «Роки війни». Завершується вона підсумком огляду.

I. ПЕРЕДСВІТАНОК

Jono Jablonskio Lietuvių kalbos sintaksėje (1911) prijungimo atmainos – derinimas ir valdymas – atskirai neaptariamos, nėra nė jų apibrėžimų. Vis dėlto apie derinimą veikale kalbama. Štai skyriaus „Sakinio dalių sudėtis ir įvairovės“ 25-oje skiltyje minimas tarinio derinimas su veiksniu: „Grynasis tarinys (ir sudurtinio tarinio jungtis) asmenimi ir skaičiumi

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

узгоджується в мовленні з підметом», наприклад: Mes nė vienas neišmanom. Žt. (Palionis, sud., 1957: 462). У 26-й колонці зазначено, що іменна частина складеного присудка також узгоджується з підметом: «Відмінки узгоджуваних частин мови, які вживаються на місці відмінюваної частини присудка, узгоджуються за родом і числом із підметами речень», наприклад: Dievo gėrybė neišmastoma. Pr. (Palionis, sud., 1957: 462). Як бачимо, у цих твердженнях нерозривно поєднано рівні синтаксису (сам синтаксичний зв’язок) і морфології (його позначення морфемами роду, числа та відмінка).

Далі (у 27-й колонці) Яблонскіс говорить і про узгодження прикметників та дієприкметників так званого середнього роду, які виступають іменною частиною складеного присудка в безособових реченнях: «Там, де граматичний підмет речення неясний, де граматичного підмета немає (у всіх безособових реченнях), де його замінює прикметник або займенник середнього роду, де підмет замінює невисловлений вираз [= інфінітив], сам або також із називним відмінком відмінюваного слова, — у всіх таких реченнях узгоджувані присудки (прикметники та дієприкметники) набувають форми середнього роду», наприклад: Dabar dienos trumpa, nakties ilga. Sv. (Palionis, sud., 1957: 463). Крім того, прикметники та займенник середнього роду, що виступають іменною частиною присудка, можуть узгоджуватися також із називним відмінком підмета або з інфінітивом — окремо чи разом із називним відмінком відмінюваного слова, наприклад: Iš bado ir varškė gardu. Sv. (Palionis, sud., 1957: 464–465). У цих випадках, коли категорійний зміст підмета неясний або значення речення узагальнене, присудки, хоч і називаються узгоджуваними, проте середній рід у їхній іменній частині не узгоджується, а обирається (вони «набувають» середнього роду). У таких випадках важливі не лише синтаксис і морфологія, а й значення речення.

Про узгодження Я. Яблонскіс говорить також, поділяючи означення на узгоджувані й неузгоджувані. У 29-й колонці він пише: «Узгоджуване означення виражаємо прикметниками, дієприкметниками, займенниками, числівниками, іноді й певними іменниками, узгодженими зі своїми означуваними [словами] за родом, числом та відмінком» (Palionis, sud., 1957: 467). Це граматичне узгодження, звичне для литовського мовознавства. Про узгоджувані означення згадується й у «Граматиці литовської мови» 1922 року Lietuvių kalbos gramatikoje (Palionis, sud., 1957: 407–408).

У «Синтаксисі литовської мови» згадується також «узгодження за змістом», коли, узгоджуючи, «зважаємо не на граматичні рід, число й відмінок, а на весь зміст цих висловів», наприклад: Šeimyna pasilikę vienas kalė, kitas dailino... Žt. (Palionis, sud., 1957: 467). Цим твердженням Я. Яблонскіс наголошує на важливості компонента значення, його первинності щодо морфології.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 4

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Узгоджене означення, виражене іменником, називається прикладкою. Прикладки узгоджуються з означуваним словом лише у відмінку, наприклад: Pamotėlė-raganėlė копала яму з жаринками. Ps. (Palionis, sud., 1957: 468).

Керування не лише не визначається — сам термін J. Jablonskis не вживає. Можна було б сподіватися, що про керування йтиметься в розділі про додатки. Проте там говориться про значення додатків, а не про їхні синтаксичні особливості: «<...> ті додатки вказуватимуть на інші предмети, з якими пов’язані [= поєднані] згадані <...> дії» (Palionis, sud., 1957: 470). За допомогою додатків позначають, «які ще предмети, крім підмета, так чи інакше залучені до дії або стану» (Palionis, sud., 1957: 470). У цих твердженнях розкривається зміст додатка як члена речення. Поняття додатка зовсім не пов’язується із синтаксичним керуванням, або вимогою, з боку головного слова.

Можна сказати, що праця J. Jablonskio Lietuvių kalbos sintaksė окреслила напрям розвитку литовської мовознавчої науки. Вона стала підґрунтям, від якого відштовхнулася молода мовознавча наука незалежної Литви. Як бачимо, ця праця дає небагато для теорії синтаксичних зв’язків: узгодження розуміється як узгодження морфологічних форм (простого присудка, зв’язки складеного присудка та іменної частини з підметом, означення з означуваним словом) із домішкою семантичного узгодження (у безособових реченнях), а про керування навіть не згадується як про поняття. Таке розуміння узгодження перейняли, розвивали й уточнювали всі синтаксиси литовської мови незалежної Литви, тоді як керування як окремий різновид підрядного зв’язку усвідомили й визначили значно пізніше, і це давалося нелегко.

Petro Klimo Lietuvių kalbos sintaksėje (1915), kurią jis parašė, naudodamasis J. Jablonskio Sintaksės turiniu, jokių naujovių mums rūpimu reikalu nėra. P. Klimas, kaip ir J. Jablonskis, aptaria tarinių ir pažyminių derinimą, o apie valdymą visai nekalba. Papildiniai, jo manymu, tik papildo tarinio reikšmę: „Be papildinių veiksmas arba stov(is) sakinyje labai dažnai neišeitų aikštėn pilnokas“ (Klimas 1915: 13). Jo Sintaksėje kalbama tik apie veiksmažodžio papildinius.

II. ЧАСИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

З погляду синтаксичної теорії самобутнім і сміливим був підручник Mykolo Durio Lietuvių kalbos sintaksė (1927). Вражає його прагнення подолати логізацію граматики, відмовитися від «філософської спекуляції», «мертвої схоластики». Автор зізнається, що, пишучи

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 5

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

підручник, спирався на молодограматиків і російських мовознавців, а найбільше — на синтаксис російської мови Олександра Матвійовича Пешковського (Пешковский 1920).

Синтаксичні зв’язки не розглядаються окремо й у цьому підручнику. Проте про узгодження йдеться в розділі «Узгодження присудка з підметом» (Durys 1927: 22–23). Навіть сам присудок M. Durys визначає не за значенням, а через узгодження: «Присудком насамперед називаємо дієслово речення, узгоджене з підметом» (Durys 1927: 21). У згаданому розділі це узгодження уточнюється: «Число й особа — це форми, за допомогою яких присудок зазвичай (принаймні найчастіше) пристосовується в нашій мові до форм підмета» (Durys 1927: 23). Тут же подано визначення узгодження: «<...> пристосування, за якого форма одного слова наслідує форму іншого слова, у синтаксисі називається узгодженням» (Durys 1927: 23). Це, мабуть, перше визначення узгодження в незалежній Литві. До речі, воно непогано розкриває синтаксичну природу зв’язку: не згадуються жодні конкретні морфологічні форми, якими виражається узгодження, натомість узагальнено йдеться про «форму слова».

Далі, наслідуючи J. Jablonskis, M. Durys розглядає два різновиди узгодження присудка: простий присудок і зв’язка складеного присудка узгоджуються з підметом в особі й числі, а іменні частини складених присудків і присудкових сполук (термін M. Durys) — у роді й числі. Розглядаються також випадки неузгодження.

Означення, подібно до присудків, у підручнику визначаються через їхнє узгодження: «Означенням називаємо прикметник або дієприкметник, що стоїть при іменнику й узгоджується з ним» (Durys 1927: 29). Йдеться лише про узгоджені означення. Форми mano, tavo, savo, ужиті з іменниками, називаються неграматичними означеннями (Durys 1927: 76).

Окремого визначення керування M. Durys не подає. Однак керування згадується в нього в розділі про додатки. Насамперед, визначаючи їх, автор спирається на залежність: «Додатки не є самостійними формами, а залежними; вони залежать від інших слів речення» (Durys 1927: 25). Розрізняються керовані й вільні додатки. «Керовані додатки — це ті, певної форми (відмінка) яких обов’язково вимагає дієслово», наприклад, Svetimi dūmai akis graužia R. J., а «[В]ільними додатками називаємо ті додатки, певної форми (відмінка) яких дієслово не обов’язково вимагає», наприклад: kalbėjome visą valandą (Durys 1927: 26). Як бачимо, у визначенні керованих додатків автор майже доходить до самого поняття керування. Хоча керування пов’язується з вимогою морфологічної форми відмінка, проте ця форма (або

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

форми) не називається. Багато прикладів вільних додатків, наведених М. Дурисом, з погляду сьогодення є не чим іншим, як обставинами.

Крім того, М. Дурис пов’язує додатки не лише з дієсловами — вони «можуть залежати від кожного повнозначного слова речення»: від іменників, прикметників, прислівників (Durys 1927: 27–28). Додатки при іменниках також можуть бути керованими й вільними, однак «[T]існо пов’язаний з іменником, справді керований (залежний) додаток — це лише родовий відмінок», наприклад, батькова оселя, а «всі інші додатки при іменниках — лише вільні додатки, які тільки приєднані до іменників» (Durys 1927: 29).

Отже, у Синтаксисі М. Дуриса, мабуть, уперше в незалежній Литві подано визначення узгодження. Крім того, його не пов’язано з конкретним морфологічним вираженням. Хоча керування в підручнику й не визначене, сам термін керування вживається (керовані додатки). Поняття керування пов’язується із залежністю, а керування загалом розуміється як вимога певної відмінкової форми.

Новаторський підручник М. Дуриса, очевидно, не мав успіху. 1930 року вийшла Зиґмантаса Кузміцкіса Синтаксис литовської мови. Вона була популярною в школах: за десятиліття вийшло п’ять видань цього підручника.

У підручнику З. Кузміцкіса обрано не формальний напрям («суто формальний напрям граматики нам наразі неприйнятний»), а звичний на той час шлях логіко-психологічної граматики: «Пишучи цей синтаксис, я приділяв багато уваги граматичним формам, їхнім відношенням, однак усюди намагався пов’язати їх із психологічно-логічним мисленням» (Kuzmickis 1930: 5).

Новою була структура підручника З. Кузміцкіса: синтаксичним зв’язкам він не лише присвячує окремий розділ «Узгодження й керування слів», а й виносить його до вступної частини синтаксису (Kuzmickis 1930: 11–15).

Наведене ним визначення узгодження подібне до визначення М. Дуриса: «Таке впорядкування форм слів у реченні, за якого одна форма слова, залежачи від іншої, узгоджується, відповідно пристосовується до цієї іншої форми, називається узгодженням» (Kuzmickis 1930: 13). У ньому також не згадано конкретних морфологічних форм, а узагальнено йдеться про форму слова. Крім того, узгодження пов’язується із залежністю (залежачи).

У підручнику, мабуть, уперше в незалежній Литві визначено керування, однак визначено його не через виокремлення характерних ознак, а через заперечення узгодження: «Таке впорядкування форм слів у реченні

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

«упорядкування, за якого одна форма слова, переходячи від іншої, не узгоджується з нею, називається керуванням» (Kuzmickis 1930: 13).

Розглядаючи синтаксис простого речення, визначають не присудок (як у М. Дуріо), а підмет, спираючись на узгодження (а також форму й значення): «<...> підмет — це називний відмінок, узгоджений своєю формою з присудком, або інше слово, що замінює цей називний відмінок і виражає того, кому призначена дія чи ознака присудка» (Kuzmickis 1930: 17). Узгодження підмета з присудком розглядається й у спеціальному розділі, присвяченому простому та складеному присудку. З. Кузміцкіс додає варту уваги примітку: «Відмінок іменної частини присудка іноді не узгоджується, а лише керується: ним зазвичай керує зв’язка присудка (nėr močiutės)» (Kuzmickis 1930: 22). Він слушно зауважує, що відмінок іменника, який виступає іменною частиною присудка, залежить від заперечної зв’язки. Послідовно розвиваючи це спостереження, слід було б вважати, що й стверджувальна зв’язка керує відповідним називним відмінком (yra / buvo močiutė)...

Означення З. Кузміцкіс поділяє на узгоджувані й керовані. Узгоджувані означення бувають прикметниковими — узгоджуються з означуваними словами в роді, числі та відмінку — і іменниковими, або прикладками, що узгоджуються лише у відмінку. Керовані означення бувають у родовому або орудному відмінку, наприклад: срібна (роса), з жовтими квіточками (квітка) (Kuzmickis 1930: 27). Поняття керованих означень розмиває відмінності між означеннями й додатками (керованими зазвичай вважають додатки, а не означення). Такий підхід надає перевагу не синтаксичним зв’язкам (оскільки, згідно з ним, керованими можуть бути і додатки, і означення), а морфологічному вираженню цих членів речення. У цьому відношенні «Синтаксис» М. Дуріо був «синтаксичнішим». А ось характеризуючи додатки, З. Кузміцкіс обходиться, навіть не згадуючи керування. Йому достатньо лише їхнього вираження та ролі в реченні: «<...> ті слова, які виражені відмінюваними словами або іншими словами, що їх замінюють, із прийменниками чи без них і які не становлять у реченні жодної обставини, називатимемо додатками» (пор. Kuzmickis 1930: 43–44).

Перевидаючи книжку, автор дещо змінював, зокрема уточнював визначення. Так, у п’ятому виданні підручника, яке, ймовірно, вийшло 1939 року (дату видання не зазначено), узгодження й керування визначено так: «Якщо одне слово залежить від іншого слова й узгоджується з ним, то таке відношення між словами називається у з г о д ж е н н я м»; «Якщо одне слово залежить від іншого слова, але не узгоджується з ним, то таке відношення між словами називається к е р у в а н н я м» (Kuzmickis [1939?]: 13). Обидва синтаксичні зв’язки визначено на основі поняття залежності, ніби як її різновиди. Синтаксичну природу узгодження й керування розкрито добре. Однак узгодження визначено хибним коловим способом

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 8

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

(коли в означенні те саме слово вжито і у звичайному, і в термінологічному значенні: узгоджується, отже, це узгодження), а визначення керування спирається на узгодження.

Уточнено й визначення підмета — у ньому більше немає згадки про узгодження з присудком: «підмет — це називний відмінок, що вказує, кому призначений присудок; із підметом узгоджується присудок» (Kuzmickis [1939?]: 18). Незмінними залишилися розгляд узгодження підмета й присудка, поділ означень і визначення додатків.

Як бачимо, визначаючи різновиди підрядного зв’язку, З. Кузміцкіс скористався доробком М. Дуріо й послідовно його розвинув. Цілком сучасним видається висунуте З. Кузміцкісом твердження про залежність (узгодження) підмета від присудка, від якого згодом відмовилися. Однак виокремлення керованої іменної частини присудка, а також керованих означень показує, що З. Кузміцкіс іще не відмежовує синтаксичну природу зв’язків між словами від їхнього морфологічного вираження.

Тепер погляньмо на вищу освіту. У лекціях Пранаса Скарджюса «Історична граматика литовської мови: синтаксис», написаних, імовірно, у 1935–1938 роках, розглядаються не лише питання історичного синтаксису. Як зауважує упорядник книжки Альбертас Росінас, «вони по суті присвячені проблемам синхронічного синтаксису й відображають здобутки європейської синтаксичної думки четвертого десятиліття» (Rosinas, sud. ir par., 1998: 15).

Так, у розділі «Групи слів» П. Скарджюс, спираючись на смислові відношення, поділяє синтаксичні зв’язки між словами, що утворюють ці групи, на координативні (сурядні) та субординативні (підрядні): «Групами слів ми позначаємо взаємне відношення неоднаково, а саме: як окремі уявлення можуть бути або координованими (тобто рівноправно зіставленими одне з одним), або субординованими (тобто підпорядкованими одне одному), так і мовне вираження цих уявлень може бути координованим або субординованим» (Rosinas, sud. ir par., 1998: 520).

Про взаємні відношення між словами, що утворюють субординативні групи, у лекціях окремо не йдеться, однак до поняття керування наближаються в розділі «Дієслівна група», де зазначено, що дієслова «вимагають» (тобто потребують) або «не вимагають» додатка: «<...> розрізняють перехідні і неперехідні дієслова, тобто такі, що потребують додатка, і такі, що його не потребують, наприклад: бити, шити і спати, танцювати. Але ця відмінність не завжди є чіткою» (Rosinas, sud. ir par., 1998: 526).

Skyrelyje „Kongruencija“ (Rosinas, sud. ir par., 1998: 544–546), jau aptarus subordinuojamąsias ir koordinuojamąsias žodžių grupes, atskirai kalbama apie formalų žodžių

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽĖNTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 9

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

узгодження. У ньому коротко розглянуто різні випадки узгодження: узгодження прикладки з означуваним словом, іменника (іменної частини присудка) та прикметника (прикметникової частини присудка) у складеному присудку з іменником, що виступає підметом, прикметника, що виступає означенням (прикметникове означення), з означуваним іменником, прикметникового означення або присудка з кількома іменниками, предикативного означення з іменником, що виступає підметом, прикметника, що виступає означенням, з означуваним іменником або кількома іменниками і, нарешті, дієслова із займенником, що виступає підметом. В останньому випадку, наприклад, згадано лише узгодження дієслова в особі й числі з підметом, вираженим особою або особами. Інакше кажучи, розглянуто лише різні випадки морфологічного вираження узгодження.

Синтаксичні зв’язки не згадуються і в розділі «Основні члени речення» (Rosinas, sud. ir par., 1998: 559–563). Під час розгляду складних речень також обходяться грубим поділом синтаксичних зв’язків: згадуються складносурядні й складнопідрядні речення, сурядний і підрядний зв’язок між реченнями, що їх утворюють, наприклад: «Підрядні речення приєднуються до головних за допомогою певних сполучних елементів, тому їхній зв’язок набагато тісніший і очевидніший, ніж у складносурядних реченнях» (Rosinas, sud. ir par., 1998: 567).

Як видно, у лекціях П. Скаржджюс обмежувався поділом синтаксичних зв’язків на сурядні та підрядні. З його лекцій студенти майже нічого не дізнавалися про керування словами й лише загальні речі — про їхнє узгодження; останнє навіть не пов’язувалося зі згаданими типами синтаксичних зв’язків (взаємовідношень між словами). Не розкривалася й синтаксична природа узгодження, адже розглядалися лише різні випадки його морфологічного вираження.

Leonardas Dambrauskas straipsnyje „Žodžių santykiai sakinyje“ (1939) mini derinimą ir valdymą, tačiau terminas valdymas, jo nuomone, nėra tikslus, nes taikomas tik daliai prijungiamųjų (jo vadinamų prijungtinėmis) žodžių grupių, nors „visos prijungtinės grupės yra „valdomosios“ (Dambrauskas 1939: 86). Todėl prijungiamąsias grupes jis siūlo skirstyti į derinamąsias ir nederinamąsias. Tokia klasifikacija primena sintaksinių ryšių skirstymą Z. Kuzmickio vadovėlyje. Matyti, kad M. Dambrauskas valdymą suprato labai plačiai – maždaug kaip žodžių priklausomybės ryšį, kuris prijungiamosiose grupėse „nėra vienodo stiprumo“ (Dambrauskas 1939: 85). Toks platus ir nelabai apibrėžtas valdymo suvokimas lietuvių sintaksėje neturėjo tęsinio.

Зв’язок між підметом і присудком М. Дамбраускасу видається «ближчим до відношення підрядних груп» (Dambrauskas 1939: 85), але не сказано, який елемент від якого залежить.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Наслідуючи Johnu Riesu², М. Дамбраускас згадує і про третє, проміжне між підрядністю та сурядністю, відношення — між прикладкою та означуваним нею словом, наприклад, Susirinko parlamentas, tautos atstovybė (Dambrauskas 1939: 85). Це нове явище в синтаксисі литовської мови, яке знайшло відгук у працях деяких пізніших мовознавців.

У короткому підручнику із синтаксису Юргіса Амбрашки та Юозаса Жугжди, виданому 1940 року й призначеному передусім для початкових шкіл, із синтаксичних зв’язків у кількох місцях згадується лише узгодження. Про нього йдеться в розділі «Узгодження головних членів речення» (Ambraška, Žiugžda 1940: 9–10). Там сказано, що простий присудок або зв’язка складеного присудка узгоджується з підметом, вираженим називним відмінком, у числі й особі. Крім того, іменна частина складеного присудка узгоджується з таким підметом у числі, відмінку й роді, хоча щодо останнього узгодження бувають винятки, наприклад: Višta yra paukštis.

Узгодження згадується і в розділі про означення. Означення, виражені прикметниками й дієприкметниками, узгоджуються з означуваними словами в роді, числі та відмінку (Ambraška, Žiugžda 1940: 13), а виражені родовим або орудним відмінком іменника — не узгоджуються зі своїм означуваним словом; означення, виражене іменником, що узгоджується, називається прикладкою (Ambraška, Žiugžda 1940: 14).

Як видно, нічого нового про різновиди підрядності в цьому підручнику не сказано. У ньому перелічено поширені випадки морфологічного вираження узгодження, а поняття керування навіть не згадується; складається враження, що його уникають.

У роки незалежності було зроблено невеликий крок у розумінні та описі синтаксичних зв’язків — їх було визначено (М. Дуріо — узгодження, З. Кузміцкіс — також і керування). Утім, у їхньому розумінні нерозривно змішано рівні синтаксису й морфології, а синтаксичну природу зв’язків пов’язано з морфологічним вираженням. Помітна й певна невизначеність у розумінні керування: його описують як неузгодження (З. Кузміцкас), ототожнюють із семантичною залежністю (Л. Дамбраускас) або його просто уникають (Ю. Амбрашка, Ю. Жугжда).

² Greičiausiai jo garsioju darbu Was ist Syntax?: ein kritischer Versuch (Ries 1894, 1927).

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 11

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

III. РОКИ ВІЙНИ

Уже за умов німецької окупації вийшла Альфонса Кальнюса «Синтаксис литовської мови» (1943). У ній окремо не розглядаються синтаксичні зв’язки, або узгодження та керування. Вони, як і в Й. Яблонскіса, розглядаються під час аналізу членів речення. Так, підмет визначається як «[Т]е слово чи слова в реченні, які залежать від присудка й найчастіше відповідають на питання хто?» (Kalnius 1943: 15). У цьому визначенні підмет описується як залежний від присудка, а не як самостійний член речення. Однак зазначення питання у визначенні знову пов’язує його з морфологічним вираженням.

У розділі «Узгодження головних членів речення» йдеться про узгодження присудка з підметом: простий присудок і зв’язка складеного присудка з підметом, вираженим називним відмінком, узгоджуються в числі й особі. Іменна частина складеного присудка узгоджується з підметом у числі та відмінку, а «рід часто вже не узгоджується» (Kalnius 1943: 21). Отже, напрям узгодження не збігається з напрямом залежності: хоча підмет залежить від присудка, саме присудок або його іменна частина узгоджується з підметом.

Додатком називають «[С]лово, яке доповнює значення присудка, відповідаючи на запитання чого?, кому?, що?, чим?» (Kalnius 1943: 22). Це смислове доповнення пояснюється також так: «Зазвичай присудки, точніше кажучи, дієслова, потребують таких слів, які доповнювали б їх, робили б їх самих змістовнішими». Тут вимогу до слова, здається, добре відокремлено від його вираження, однак питання відмінків у визначенні знову повертають до нього.

Про означення сказано, що вони «можуть узгоджуватися й не узгоджуватися з означуваним словом, тому, як і в підручнику Й. Амбрашки та Й. Жугжди, поділяються на два різновиди: узгоджені й неузгоджені» (Kalnius 1943: 26).

Отже, хоча в «Синтаксисі» А. Калнюса є цікаві теоретичні спостереження, загалом щодо синтаксичних зв’язків він повертається до Й. Яблонскіса: синтаксичні зв’язки окремо не розглянуто, їхніх визначень не подано.

Ще підготовлений у Литві, але вперше виданий за кордоном 1946 року «Синтаксис литовської мови»Леонарда Дамбрюнаса «Синтаксис литовської мови»³ поділяє відношення між словами лише на підрядні та сурядні (Dambriūnas 1963: 7–8). Підрядні відношення далі не поділяються.

³ На жаль, вона була мені недоступна, тому я спирався на 3-тє видання підручника.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 12

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

У підручнику про узгодження згадується лише побіжно. Головні члени речення — підмет і присудок — визначаються лише за їхнім значенням. Про узгодження підмета й присудка сказано лише, що «простий присудок і зв’язка складеного присудка з підметом (називним відмінком) узгоджуються в особі й числі» (Dambriūnas 1963: 22), а «іменна частина складеного присудка (називний відмінок) узгоджується з підметом у відмінку, особі й числі» (Dambriūnas 1963: 23). Там само коротко розглянуто й узгодження присудків із «не названими, але передбачуваними за змістом підметами», наприклад: Зараз кожен додому йдемо.

Означення поділяються на узгоджені й неузгоджені. Розглянуто узгодження перших із означуваними словами (Dambriūnas 1963: 24). Про узгодження також ідеться при розгляді узгодження кількох підметів з одним присудком і кількох означень — з одним означуваним словом, наприклад: Я і він працювали цілий день, На першому і другому поверсі (два поверхи) живуть наші знайомі (Dambriūnas 1963: 50).

Визначаючи й пояснюючи додатки, спираються лише на їхню роль у реченні (вони доповнюють присудок) і спосіб вираження. Про будь-яке керування додатків або їхню вимогливість зовсім не йдеться. Отже, у Синтаксисі Л. Дамбріуна керування не лише не виділяється, а й навіть не згадується. І це не дивує, якщо згадати концепцію керування, викладену в його статті 1939 року.

Синтаксичні праці воєнних років послідовно дотримувалися й розвивали теоретичні погляди попереднього періоду; значних нововведень у них не було опубліковано.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

У синтаксичних працях литовської мови першої половини XX ст. йдеться про два різновиди підрядного зв’язку — узгодження й керування. Найчіткіше їх розрізнено в Синтаксисі литовської мови З. Кузміцкіса. В інших працях їх, можна сказати, ще не осмислюють як різновиди підрядного (або залежного) зв’язку.

Узгодження згадується в усіх розглянутих працях. У них ідеться про узгодження підмета й присудка, а також про узгодження означення з означуваним словом. Однак уперше його, здається, визначено лише в Синтаксисі литовської мови М. Дурі 1927 року.

Керування вперше, мабуть, визначено лише в Синтаксисі литовської мови З. Кузміцкіса 1930 року. В інших синтаксичних працях його або зовсім не згадують, або згадують лише під час розгляду різновидів додатків.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Третій різновид підрядного зв’язку — прилягання, який і сьогодні є звичним для нас, — у працях із литовського синтаксису до радянської окупації зовсім не згадувався.

В оглянутих працях помітні й деякі відмінності в самому розумінні підрядного зв’язку. Особливо вирізняється погляд Л. Дамбраускаса, згідно з яким підрядний зв’язок ототожнюється з керуванням. Тому пропонується відмовитися від останнього терміна, а підрядні зв’язки поділяти на узгоджувальні та неузгоджувальні.

Для праць досліджуваного періоду характерно не розрізняти синтаксичні зв’язки та їхнє морфологічне вираження (узгоджується за родом, особою, числом; керовані відмінки). Крім того, особливо у випадку керування, синтаксичні явища не розмежовуються й із семантичними (відмінки вимагаються).

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Ambrāška Jurgis, Žiugžda Juozas 1940: Trumpa lietuvių kalbos gramatika. II dalis: Sintaksė, Kaunas: Sakalas.

Dambrauskas Leonardas 1939: Žodžių santykis sakinyje. – Gimtoji kalba 6, 84–86.

Dambriūnas Leonardas 1963: Lietuvių kalbos sintaksė, 3-ioji, papild. laida, Čikaga: Pedagoginis lituanistikos institutas.

Durys Mykolas 1927: Lietuvių kalbos sintaksė. Vidurinei mokyklai, Kaunas: s. d.

Kalnius Alfonsas 1943: Lietuvių kalbos sintaksė, Kaunas: Valstybinė leidykla.

Klimas Petras 1915: Lietuvių kalbos sintaksė. Pirmoji dalis. Rygiškių Jono sintaksės turiniu naudodamasis parašė P. Klimas, Vilnius: Lietuvių mokslo draugijos leidinys.

Kruopas Jonas, ats. red., 1957: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. 1653 metai, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Kuzmickis Zigmantas 1930: Lietuvių kalbos sintaksė. Vadovėlis vidurinėms ir aukštesniosioms mokykloms, Kaunas: „Sakalo“ bendrovės leidinys.

Kuzmickis Zigmantas [1939?]: Синтаксис литовської мови. Підручник для середніх шкіл, 5-те виправлене видання, Kaunas: Sakalas.

Palionis Jonas, sud., 1957: J. Jablonskis. Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Ries John 1894: Was ist Syntax?: ein kritischer Versuch, Marburg: N. G. Elwert’sche Verlagsbuchhandlung.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Ries John 1927: Was ist Syntax?: ein kritischer Versuch, zweite, um einen Anhang vermehrte Ausgabe, Prag: Taussig.

Rosinas Albertas, sud. ir par., 1998: P. Skardžius. Rinktiniai raštai 4: Moksliniai straipsniai ir studijos, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Vaskelaitė Ramunė 2009: Sintaksinių ryšių modeliai lietuvių kalbos sintaksėje: humanitarinių mokslų daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vytauto Didžiojo universitetas.

Пешковский Александр Матвеевич 1920: Русский синтаксис в научном освещении: популярный очерк: пособие для самообразования и школы, изд. 2-е, Москва: Государственное издательство.

Отримано 2021 06 28

Прийнято 2021 10 19

ПІДРЯДНИЙ ЗВ’ЯЗОК У ПРАЦЯХ ІЗ ЛИТОВСЬКОГО СИНТАКСИСУ (ПЕРША ПОЛОВИНА 20^TH СТОЛІТТЯ)

Підсумок

У статті розглянуто, як у працях із литовського синтаксису першої половини XX століття описано типи синтаксичних зв’язків. Враховано поняття й визначення типів підрядного зв’язку, а також їх застосування під час опису та класифікації членів речення.

В аналізованих працях згадуються два типи підрядного зв’язку — узгодження та керування. Найчіткіше ці типи розмежовано у Синтаксисі литовської мови Кузміцкіса. В інших працях їхнє розуміння як типів підрядного зв’язку ще невиразне.

У всіх досліджених працях описано узгодження. Зазвичай розрізняють узгодження підмета й присудка та узгодження означення з його головним словом. Однак уперше його визначено лише в Синтаксисі литовської мови Дуриса (1927).

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

ARTŪRAS JUDŽENTIS. Prijungiamasis ryšys lietuvių sintaksės darbuose (XX a. pirmoji pusė) | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.05

Керування вперше визначено лише в Синтаксисі литовської мови Кузміцкіса (1930). В інших працях із синтаксису про нього взагалі не згадують або згадують лише під час поділу типів додатків.

Третій тип підрядного зв’язку, який і нині є звичним для нас, — šliejimas — у працях із литовського синтаксису до радянської окупації взагалі не згадувався.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підрядний зв’язок, узгодження, керування, Юргіс Амбрашка, Леонардас Дамбрюнас-Дамбраускас, Міколас Дурис, Йонас Яблонскіс, Альфонсас Кальніс, Пятрас Клімас, Зігмантас Кузміцкіс, Пятрас Скарджюс, Юозас Жюгжда.

ARTŪRAS JUDŽENTIS

Вільнюська академія мистецтв

вул. Майроньо, 6, LT-01124 Вільнюс

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204