LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, IV

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ВІДТЯГНЕННЯ ТА ПЕРЕНЕСЕННЯ НАГОЛОСУ В ЛИТОВСЬКИХ ГОВІРКАХ

V. GRINAVECKIS

I. ВІДТЯГНЕННЯ НАГОЛОСУ

1. Терміни відтягнення наголосу

§ 1. Нині в литовській діалектології для опису відтягнення наголосу в говірках уживають терміни «загальне» та «умовне відтягнення наголосу», однак обидва вони неточні. Загальним відтягненням наголосу називають відтягнення наголосу з короткого та довгого циркумфлексного закінчення. Отже, насправді відтягнення наголосу не є загальним, — за цим законом наголос не відтягується з акутового закінчення. Умовним відтягненням наголосу називають відтягнення наголосу з короткого закінчення на довгий склад, другий від кінця. Однак цей закон охоплює лише один закон відтягнення наголосу з короткого закінчення. Отже, цих термінів недостатньо для опису всіх випадків відтягнення наголосу.

Оскільки згадані терміни неточні й недостатні для опису всіх випадків відтягнення наголосу, у цій статті запроваджуються нові терміни, що описують кожен випадок відтягнення наголосу із закінчення.

1. Для позначення залежності відтягнення наголосу від довжини закінчення та інтонації вживають такі терміни:

a) Відтягнення наголосу з короткого закінчення називають гравісним відтягненням наголосу.

b) Відтягнення наголосу з довгого циркумфлексного закінчення називають циркумфлексним відтягненням наголосу.

c) Відтягнення наголосу з акутового закінчення називають акутним відтягненням наголосу.

2. Для встановлення законів відтягнення наголосу в окремих говірках уживають такі терміни:

a) Відтягнення наголосу з короткого (давнього короткого та давнього акутового) і циркумфлексного закінчення називають гравісно-циркумфлексним відтягненням наголосу; відтягнення наголосу в тих говірках, де наголос відтягують не лише з короткого й циркумфлексного, а й з акутового закінчення, можна назвати гравісним, циркумфлексним та акутним відтягненням наголосу.

b) Відтягнення наголосу з короткого закінчення в усіх випадках, тобто на довгий і короткий склад, що стоїть далі від кінця слова, називатимемо загальним гравісним відтягненням наголосу.

117

c) Перенесення наголосу з короткого закінчення лише на довгий склад, віддаленіший від кінця слова, можна назвати умовним відтягуванням циркумфлексного наголосу.

d) Перенесення наголосу з короткого закінчення лише на склад, утворений довгим голосним або дифтонгом ie, uo, можна назвати зародковим перенесенням наголосу.

2. Закони перенесення наголосу

§ 2. У певних випадках у північних і північно-західних литовських говорах наголос переноситься з кінця слова на початок. Не всюди перенесення наголосу відбувається однаково. Мовна особливість говорів в окремих місцевостях різниться в багатьох аспектах, тому перенесення наголосу можна поділити на кілька груп принаймні за трьома критеріями: 1) залежно від того, з якого закінчення переноситься наголос (із короткого; з короткого й довгого циркумфлексного; з короткого, довгого циркумфлексного й гострого); 2) залежно від того, на який склад від кінця слова (на другий від кінця; на перший (початковий) тощо); 3) залежно від того, чи весь наголос у разі перенесення зосереджується на одному складі, чи розподіляється між двома або кількома складами.

§ 3. Перший поділ. У найпівнічно-західнішій частині території перенесення наголосу, що прилягає на заході до Куршської затоки й Балтійського моря, а на півночі — до латвійського кордону, маємо перенесення циркумфлексного й гострого наголосу, тобто наголос переноситься із закінчення короткого (з давнього короткого, наприклад: sūnus ~ sūnùs, daĩlus ~ daí-lùs, з давнього гострого, наприклад: bàlta ~ baltà < baltá, màrti ~ martì < martí Joniškis) і довгого циркумфлексного (наприклад: sũnaus ~ sūnaũs, pàčiuos ~ pačiõs Klykoliiai) закінчення. Згадане перенесення наголосу охоплює територію на північ і захід від лінії, що починається біля гирла Мінїї та проходить через Ж. Наумієстіс, Паюріс, Упину, Вайгуву, Куртувенай, Кужяй, оминає Шяуляй, далі проходить через Радвілішкіс, Байсогалу, Упите, Паневежис, Вабальнікас і на захід від Біржая впирається в латвійський кордон (пор. APh IV 33). У деяких північних і західних місцевостях зазначеної території наголос іноді переноситься також із циркумфлексного закінчення. Це перенесення гострого наголосу, яке охоплює всю північну частину території донінінків, наприклад: árklliẽms ~ arkliáms, gáidẽms (основний наголос на кінці) ~ gaidžiáms (Койляй, Клайпедський район), а також трапляється місцями вздовж латвійського кордону, наприклад: nèžinau ~ nežì-nau, bǫvau ~ buvau, gèram ~ gerám, kǫkèm ~ kokiám, laũkam ~ laukám, árkliem ~ arkliám, svèččem ~ svečiám (Акмене, Кликоляй, Вегеряй, Папіле, Тришкяй, Луоке), gèram ~ gerám, kǫkèm ~ kokiám (Шюпиляй), laũkam ~ laukám, árkliem ~ arkliám, svèččem ~ svečiám (с. Шимкунай, Йонішкський район, с. Вілунайчяй, Йонішкський район), а також із середини слова, наприклад: pàmate ~ pamãtė, nèžina ~ nežìno (Шюпиляй), sǫsenėsas ~ susinėsasi, nepàdarisi ~ nepadarýsi (Кликоляй, пор. також A. Jonaitýtė LKK II 114, 115). У північній частині басейну річки Муша місцями наголос переноситься із закінчень давального відмінка, наприклад: saũsam ~ sausám, viẽnam ~ vienám. Однак тут закінчення давального відмінка вимовляється з циркумфлексною інтонацією: jam̃, taĩ (с. Унюнай, Лінкувський район).

На південь і схід від території перенесення циркумфлексного й гострого наголосу простягається територія перенесення циркумфлексного наголосу, де наголос переноситься лише з короткого закінчення. В APh IV 33 стверджується, що на цій території наголос переноситься «лише на збережений довгий корінь і корінь із дифтонгом». Це твердження неточне, оскільки на згаданій території наголос переноситься трьома способами:

a) З короткого закінчення наголос переноситься завжди, незалежно від довготи передкінцевого складу. Такий випадок перенесення наголосу трапляється на території, де межа перенесення циркумфлексного наголосу—

118

циркумфлексного наголосу відступає далеко на північ, оминаючи Шяуляй. До цієї території входить південно-східний кут дунінінків (Кяунорай, можл. Кяунорюс), Титувенай, Шало̄пелкіс, Пакражантіс, Кражяй, Кушлейкяй) і частина території північно-західних аукштайтів (Шяуляй, Пакапе, Тируляй, Шилува, Людувенай). Крім того, наголос завжди переноситься з короткого закінчення за східною межею території перенесення циркумфлексного наголосу, біля Біржая, наприклад: ankšti, ba.l.ti, ta.m.šu; ma.ž.šus, kėlus, vākārė, rutėlės, ni.tikės (Кушлейкяй, Кельмеський район, див. Gtr 103); ainu ~ einu, sōdus ~ sodūs; nāktis ~ naktis, vēdu ~ vedu, nēšu ~ nešu, rāštus ~ raštus, pati ~ pati, rasu ~ rasą, bālu ~ balą, gēru ~ gerą (Вабальнікас); saīs ~ sausą, viēn ~ vieną, sāk ~ šaką, viś ~ visi (Біржай, див. I. Lašinskaitė LKK I 189).

b) Із короткого закінчення лише в тих випадках, коли передкінцевий склад довгий, наприклад: jāuna, karšti, baūsus, bet: mažā, viś, laukai (Трошкунай); girdžu, suprantù, aštūni (Відукле); laīkus, sveīki (Шимкайчяй, пор. E. Grinaveckienė LKK I 122).

c) У найпівденно-східнішій частині цієї території (Сугінчяй, Каралінава — Молетський район, Гелвони — Укмергський район) наголос із короткого закінчення переноситься лише в тих випадках, коли передостанній склад утворений довгим голосним або дифтонгами ie, uo, наприклад: sūnus, pǐ?ksu, stora, lōpus, prōtu, viena, diena, bet sausā, laukīs, dalīs, tvarkā (див. Gtr 103).

Південно-східна межа території перенесення циркумфлексного наголосу (загального й умовного) (у тому вигляді, як її описано тут: sausā ir šākā, šāk) проходить приблизно через такі місцевості: Упина, Немакщяй, Відукле, Шимкайчяй, Аріогала, Чекішке, Кулва, Гелвони, Ґедрайчяй, Молетай, Лелюнай, Вижуонос, Све̇дасай, Камажяй, Крявунос.

§ 4. Другий поділ.

a) Не на всій описаній вище території відтягування наголосу наголос повністю відтягується з кінця слова: у деяких місцях наприкінці слова ще чути залишок наголосу. Це властиво всім жемайтським говорам, у яких наголос відтягується, наприклад: švìsa ~ šviesà, vãpsā ~ vapsā (Laukuva); gálvā ~ galvà, šākā ~ šakà, gáidīs ~ gaidỹs, gėismė ~ giesmė (Grušlaukė); mažā ~ mažà, sausā ~ sausà (Kelmė). У багатоскладових словах із відтягнутим наголосом наголошений кожен склад, наприклад: ãgìnā ~ aguonà, pãvažā ~ pavažà (Laukuva); vàkārė ~ vakarė, pãbō.ngā ~ pabanga «кінець» (Mažeikiai), пор. Švdt § 3 і далі.

b) За розподілом наголосу в багатоскладових словах із відтягнутим наголосом дещо вирізняється лише північно-східний кут жемайтських говорів, у яких наголос відтягується (Klykoliai, Akmenė, Papilė, Viekšniai): там давнього наголосу в коротких кінцевих складах уже не чути, наприклад: kálba ~ kalbà, ãveles, drūktā, mė̃us (Klykoliai), пор. Švdt § 78. Іноді кінцевого наголосу, особливо в короткому закінченні, не чути й у донінінкському говорі: nēšu ~ nešu, vės ~ visà, žiūv ~ žuviu (Dreverna). Майже так само вимовляється давній кінцевий наголос і в північній частині північно-західних аукштайтських говорів (пор. A. Jonaitytė LKK II 109, 110), південніше (поблизу Šiauliai, Pakapė, Šiluva, Krakes) давній кінцевий наголос зберігся краще. І в жемайтів, і в прилеглих до них аукштайтів давній (кінцевий) наголос є побічним, а відтягнутий наголос початкового складу — основним.

c) Далі на схід від жемайтських говорів, в аукштайтських говорах, залишки кінцевого (давнього) наголосу трапляються на межах зон відтягування гравісно-циркумфлексного та гравісного наголосу. Наприклад, неподалік Panevėžys, у селі Stetiškiai, яке лежить поблизу межі відтягування гравісно-циркумфлексного наголосу, кінцевий (давній) наголос у словах

119

із відтягнутим наголосом вимовляється в тих випадках, коли кінцевий склад довгий: laũką ~ lauką, vaikè ~ vaikai, būvǒ ~ buvau, maišǒ ~ mačiau. У короткому закінченні слідів давнього наголосу вже немає, наприклад: sausù ~ sausà, šakù ~ šakà.

d) На межах умовного відтягування наголосу також збереглися сліди кінцевого (давнього) наголосу, наприклад: laũkus, vaĩkus (Kamajai), tõli, aũkšta (с. Bikūnai, район Anykščiai, пор. Gtr 103). Такі два наголоси чути на всій півночі східноаукштайтського ареалу та східнодзукського ареалу (Daugėliškis, Dusetos, Svėdasai, Utena, Zarasai, Linkmenys (див. E. Grinaveckienė MADA 2 (9) 176), Rimšė).

§ 5. Третій поділ.

В одних говорах литовської мови наголос відтягується на перший склад (у багатоскладових словах), в інших — на передостанній (із певними винятками). У жемайтських говорах за законом відтягування гравісно-циркумфлексного наголосу наголос відтягується на перший склад. За законом відтягування гравісного наголосу в жемайтських говорах наголос також відтягується на перший склад (наприклад: nėgàlž ~ negali, nebėtùrù ~ nebeturiu, drūo-bužù ~ drobužiu), однак паралельно в зоні відтягування гравісного наголосу в жемайтських говорах наголос відтягується на той склад, на який під час відмінювання слова перескакує наголос із закінчення, наприклад: aštūni ~ aštuoni (:aštuonis) lapẽlis ~ lapelius (:lapelį), kanapikẽs ~ kanapikės (:kanapikę), bli˙nūkùs ~ blyniukus (: blyniuką), drobužùs ~ drobužius (: drobužį), vuotagù ~ votagų (:vოტagą), bala.n.džùs ~ balandžius (: balandį); kėtūrì ~ keturi (:keturis), dėdamà ~ dedamà (: dėdamą), vàkarè ~ vakare (:vakarą), neki.m.bama ~ nekimbama (: nekimbama), dèbesù ~ debesį (: debesį) (Kušleikiai, район Kelmė).

У східноаукштайтських говорах наголос відтягується на передостанній склад, наприклад: pamàčà ~ pamačiau, padàrǒ ~ padariau, pavàž ~ pavažą, šonel ~ šuneliù (Pušalotas); avìž ~ aviža, išìs ~ išiša, pabàig ~ pabaiga, vodèg ~ uodega (с. Čeniškiai, район Biržai); malõnus ~ malonūs, nobõdus ~ nuobodūs, septintà ~ septintą, išáusta ~ išaušta (с. Kupreliskis, район Vabalninkas); akmenù ~ akmenų, sǫ-draške ~ sudraskei, vakàre ~ vakarai, ketǫr ~ keturi (Pušalotas). На склад, що стоїть ще далі від кінця, східні аукштайти відтягують наголос у словах 3-го акцентного типу, наприклад: vuõdeg ~ uodega, vėrgdam ~ verkdama (там само); lĩ˙gǫm ~ lygumą, alkàn ~ alkaną, sausùm ~ sausumą, bėgdam ~ bėgdama (Linkuva), пор. Švdt § 4.

Північно-західні аукштайти, чия територія проживання прилягає до жемайтів, мають відтягування наголосу, дуже подібне до жемайтського, тобто наголос відтягується на перший склад (із незначними винятками), наприклад: pėlenai ~ pelenai, lĩ˙dekà ~ lydeką, bàravìks ~ baravykas, paũkščiuks ~ paukščiukas (Šiupyliai, район Šiauliai); àdara ~ atdarà, ìštìsa ~ ištisà, uõdega ~ uodega, dõvana ~ dovanà; àkmenu ~ akmenų, dõbilai ~ dobilai, pàšaki˙s ~ pasakys (с. Eglynaukis, район Joniškis). Паралельно вживаються також форми з відтягнутим наголосом на другому складі, наприклад: pabaiga (і pàbaiga) ~ pabaigà, sudrāskẽi (і sùdraskei) ~ sudraskei, pasvèikai (і pà sveikai) ~ pasveikai, vandeniũ (і vàndenìnu) ~ vandeniniu (там само); maitìnu (і mãitinu) ~ maitinù, dalìnu (і dãlinu) ~ dalinù (с. Šimkūnai, район Joniškis). Подібне коливання наголосу (відтягування на передостанній і перший склад) спостерігається на території від межі жемайтів до Joniškis (див. Gtr 104, також пор. A. Jonitytė LKK II § 4). Далі на схід від Joniškis дедалі більше переважає відтягнутий наголос передостаннього складу.

120

3. Історія відтягування наголосу

a) Причини відтягування наголосу

§ 6. У литовській мові давні голосні слова з циркумфлексною інтонацією в кінці слова скоротилися, наприклад: sausà < * sausą, vàrna < * vórną (див. J. Endzelynas GF 22). У північних литовських говорах скорочення циркумфлексних закінчень зайшло ще далі. У північно-західній частині Жемайтії давні кінцеві голосні слова з циркумфлексною інтонацією скоротилися настільки, що їх ледь чути, наприклад: sáus(a) ~ sausa (Прекуле), sáus^a ~ sausa (Жидикай, Лекава, Кликоли); у північно-західній частині східноаукштайтських говорів (у басейні річки Муша) давні голосні з циркумфлексною інтонацією цілком зникли, наприклад: saĩs ~ sausà, vàrn ~ vàrna (Пушалотас, Біржай). Оскільки скорочення голосних циркумфлексних закінчень однаково стосувалося і наголошеного, і ненаголошеного кінця слова, подальше зникнення закінчень, редукцію в північно-східних литовських говорах мало супроводжувати інше явище — відтягування наголосу з кінця слова на початок.

Початок відтягування наголосу можна пояснити так: коли довгі кінцеві голосні з циркумфлексною інтонацією поступово скоротилися, а в північних говорах і далі зникали, то, зникаючи, вони мали втратити наголос (:sausà > saĩs^a, naujienà > naujienėⁿ), адже наголошений звук має вимовлятися не слабше, а сильніше. Слова без наголосу не буває, тож наголос мав з’явитися у дальших від кінця слова складах. Згодом наголос почали відтягувати і з довгих закінчень із циркумфлексною інтонацією: šakòs > šakós, pavažòs < pavažõs (Йонішкіс). Відтягування наголосу з довгих закінчень із циркумфлексною інтонацією могло бути зумовлене аналогією (у багатьох словах і формах наголос уже було відтягнуто із складів закінчення); особливо сильний вплив мало мати наголошування форм парадигми. Крім того, у багатьох місцевостях, особливо в басейні річки Муша, коротшали й закінчення з циркумфлексною інтонацією. Варто зазначити, що в багатьох випадках скорочення наголошених і ненаголошених закінчень із циркумфлексною інтонацією у східноаукштайтських говорах було однаковим, наприклад: vuverė ~ voverė, báre ~ bãrė, lùnkàs ~ lankõs, blaižas ~ blaizdos (див. J. Šukys LKK II 158, 159), pagalàs ~ pagalõs, pradalgis ~ pradalgỹs (с. Ченішкяй, Біржайський район), ėžs ~ ežỹs, gėnīs ~ genỹs, ãkma ~ akmuõ (Пушалотас). Другий етап відтягування наголосу сформував сучасну територію відтягування гравісного-циркумфлексного наголосу.

b) Процес відтягування наголосу

§ 7. Безперечно, не всі наведені вище випадки відтягування наголосу (§ 2–5) сформувалися одночасно. Слід гадати, що відтягування наголосу відбувалося етапами, які засвідчують наявні нині ступені відтягування наголосу.

a) Перший ступінь відтягування наголосу, коли наголос відтягується з короткого закінчення (давнього короткого й довгого з циркумфлексною інтонацією) на довгий склад, другий від кінця слова, а в кінцевому складі ще чути залишок давнього наголосу (ãũkšta, sūnūs, див. § 4), найімовірніше, свідчить про найперші, найдавніші зародки відтягування наголосу. У цьому разі довгий передостанній склад, у міру поступового ослаблення скороченого закінчення з циркумфлексною інтонацією, міг легше посилитися й отримати наголос, оскільки довгі склади вимовляються виразніше, ніж короткі. Так можна пояснити, чому saũsà уже почали вимовляти з відтягнутим наголосом, а šakà ще не має відтягнутого наголосу (див. § 3b).

121

Іншим варіантом зародження відтягування наголосу слід вважати відтягування наголосу в окремих місцевостях Молетського району (Сугінчяй, Каралінава) (із короткого закінчення на передостанній склад, утворений довгими голосними й дифтонгами ie, uo, див. § 3c). Цей випадок відтягування наголосу, очевидно, показує, що довгі голосні й дифтонги ie, uo (які в говорах у процесах своєї зміни здебільшого не відрізняються від голосних), утворюючи тіснішу фонетичну єдність, вимовляються виразніше й довше, ніж дифтонги a, e, i, u + l, m, n, r ir ai, ei, au, ui, компоненти яких не утворюють такої тісної єдності. Найімовірніше, це відтягування наголосу не є первинною стадією його пересування до початку слова на всій території відтягування наголосу, а характерне лише для південних східноаукштайтських говорів. На таку думку наводить відсутність аналогічних випадків відтягування наголосу в інших говорах (жемайтських, північно-західних і середніх аукштайтських).

b) Подальший розвиток відтягування наголосу, безперечно, сформував умовне відтягування гравісного наголосу (saũsa, але šakà), а пізніше — і загальне відтягування гравісного наголосу (šakà, šakù, šak). Можливо, в окремих місцевостях ці два ступені відтягування наголосу (saũsa і šakà) становили один етап, тобто в обох випадках наголос було відтягнуто одразу. Однак існування обох цих ступенів відтягування наголосу в східноаукштайтських (saũsa šakà — Анікщяй і saũs šak — Біржай) та північно-західних аукштайтських (saũsa šakà — Шяуляй, saũsa šakà — Шимкайчяй) говорах дає підстави вважати, що принаймні в частині говорів (приблизно в тих районах, де ці ступені існують нині) такі стадії відтягування наголосу були.

c) Закріпившись, наголос, відтягнутий із коротких закінчень, перемістився на початок слова й відтягнув наголос із закінчень із циркумфлексною інтонацією. У формуванні цього етапу відтягування наголосу найбільше, мабуть, відіграла роль аналогія, а частково — і скорочення закінчень (див. § 6).

d) У найпівнічніших і західних говорах (у деяких місцевостях) наголос іноді відтягується до початку слова також із закінчень із акутовою інтонацією та із середини слова (див. § 3). Це, звісно, вже ще новіший крок на шляху до формування сталого наголосу на першому складі.

§ 8. Усі згадані етапи відтягування наголосу сформувалися не раптово й не відразу. Процес відтягування наголосу на всіх етапах відбувався поволі, поступово, протягом тривалого часу: кінцевий наголос поступово слабшав, а паралельно посилювався відтягнутий наголос (на початку слова). Насамперед це виразно засвідчують жемайтські й прижемайтські аукштайтські говори, де зберігається давній наголос (хоч уже значно ослаблений), але вже вимовляється і відтягнутий наголос: vìna ~ vienà, màžà ~ mažà, láukà ~ laukai (див. також § 5, 7 a). Те саме спостерігаємо й на території аукштайтських говорів, але тут сліди давнього (кінцевого) наголосу збереглися не на всій території, а лише на межах ареалу відтягування гравісного (§ 4 c, d) та гравісного-циркумфлексного наголосу. Варто зазначити, що у східноаукштайтських говорах за межами ареалу відтягування гравісного наголосу, коли закінчення коротке, довгі голосні й дифтонги ie, uo у передостанньому складі не скорочені (як зазвичай у ненаголошеній позиції), наприклад: tvorà, sūnùs, storà, vienà, juodà, bet tva.rà:s ~ tvorõs, su.nauis, sta.rà:s ~ storõs, ve.nà:s ~ vienõs, ja.dà:s ~ juodõs (Утена), див. також Kirtis 116. Тут початкового (відтягнутого) наголосу ще не відчувається, однак незлиття дифтонгів ie, uo і звуження голосних ē, ā (перехід у ė, o) показують, що ці звуки не скоротилися, як і наголошені (пор. plõnas, vėjas, viẽnas, juõdas — Утена); а якщо так, то, отже, і тут уже є зародки процесу відтягування наголосу. Таке саме явище знаходимо і в говорі жителів Велюони, у зоні умовного відтягування гравісного наголосу—

122

на окраїнах: plonà, storà, vienà, juodà, bet plunõs, sturõs, venõs, judõs (Вількійський р-н, с. Саулетекіо).

Після відтягнення наголосу з довгого циркумфлектованого закінчення слід давнього кінцевого наголосу зберігся лише в одному місці східноаукштайтських говірок — у селі Стетішкяй, поблизу Паневежиса (див. § 4c).

§ 9. Не в усіх місцевостях, де тепер відбувається відтягнення наголосу, процес відтягнення наголосу розпочався одночасно. Уже саме поступове послаблення відтягнення наголосу з півночі та північного заходу на південь і схід дає підстави вважати, що відтягнення наголосу спочатку розпочалося в північно-західних частинах говірок (приморські жмудські говірки, північ дунінінків) і в північних східноаукштайтських говірках (басейн річки Муша), а з цих місцевостей поступово поширювалося на південь і схід.

a) Про те, що в приморських жмудських говірках наголос почали відтягувати раніше, свідчать такі факти.

Зазвичай у литовській мові, якщо наголос з’являється в складі перед давнім наголошеним складом, то новий наголос у довгому складі завжди має циркумфлексну або середню (яка з погляду руху голосу є циркумфлексною) інтонацію. Так відбувається в жмудських (за винятком приморських) і північних аукштайтських говірках, де наголос відтягується, наприклад: bàltà ~ baltà, bàltos ~ baltõs, laũkų ~ laukų (Йонішкіс), gìva ~ gyvà, jaũna ~ jaũna (Обеляй). Однак у приморській жмудській говірці тут спостерігається інше: якщо наголос відтягнуто на циркумфлексний корінь, то він дістає тривалу (лит. циркумфлексну) інтонацію, наприклад: ùžì ~ užì, žõsės ~ žąsis (Картена), або середню (яка є лише коротшою тривалою), наприклад: laũkà ~ laukai, ná.ujuõs ~ naujõs (Саланти); якщо наголос відтягнуто на акутовий корінь, то він дістає штовхову (лит. акутову) інтонацію, наприклад: bá.ltà ~ baltà, bá.ltũos ~ baltõs (Грушлауке); pé.rmõs ~ pirmõs, viéžš ~ vėžys (Саланти).

Така подвійність інтонації відтягнутого наголосу в приморських жмудських говірках свідчить, що приморські жмуди відтягнули наголос ще тоді, коли вони й у переднаголошених складах вимовляли два типи інтонації: циркумфлексну й акутову. Отже, доходимо висновку, що приморські жмуди (як і латвійці) відтягнули наголос ще до уніфікації інтонації ненаголошених переднаголошених складів, а інші жмуди — уже після такої уніфікації. Отже, приморські жмуди відтягнули наголос раніше, а всі інші — пізніше. Коли настав час переходу акутової інтонації переднаголошених складів у циркумфлексну, довгі склади перед наголосом у приморських жмудів уже мали відтягнутий наголос і тому не могли змінити інтонацію, оскільки уніфікувалися лише інтонації ненаголошених складів: у переднаголошених складах узагальнилася циркумфлексна інтонація, а в післянаголошених — акутова, наприклад: kalnài, bet kálnus, vẽžėlės, bet vẽžgėlės (пор. K. Būga LKŽ I XIX).

Те, що наголос у доунінінків було відтягнуто раніше, ніж у дунінінків, засвідчує також більше подовження голосних і дифтонгів під наголосом, отриманим унаслідок відтягнення наголосу. Наприклад, у дунінінків у двоскладових словах, обидва склади яких довгі, інтонація складу з відтягнутим наголосом є середньою, а тривалість голосних і дифтонгів не відрізняється від тривалості ненаголошених, наприклад, у перших складах слів láukù ~ laukų, dǫntù ~ dantų тривалість дифтонгів au, ǫn нічим не відрізняється від тривалості тих самих дифтонгів у ненаголошених складах, пор.: laukåms ~ laukåms, dǫntìms ~ dantìms, тоді як у доунінінків перший компонент дифтонгів у цьому випадку є напівдовгим: lá.ukàm ~ laukų, dǫ.ntùm ~ dantų, bet laukåms ~ laukåms, dǫntìms ~ dantìms (Salantai).

123

На підставі наведених вище тверджень можна зробити висновок, що відтягнення наголосу, ймовірно, розпочалося на північному заході жмудських говірок, а згодом поширилося на південь. Цей висновок підтверджують також такі дані жмудських говірок:

1. Відтягнутий наголос у дунінінків вимовляється сильніше, ніж у дунінінків.

2. На території дунінінківських говірок відтягнутий наголос, рухаючись із півночі на південь, слабшає, аж поки на південному краї говірок зовсім не зникає.

3. У дунінінків, особливо північних, голосні в кінцевих складах, наголошені давнім наголосом, вимовляються слабше, ніж у швдт, а давній (побічний кінцевий) наголос чути менш виразно, наприклад: gražǫs ~ gražūs, tǫ? ~ turiù (Саланти).

b) У східноаукштайтських говірках відтягнення наголосу, ймовірно, насамперед розпочалося в басейні річки Муша, оскільки тут давні короткі й давні акутові закінчення вже цілком зникли (наприклад: sūns ~ sūnùs, ràs ~ rasà), що свідчить: у цій місцевості акутові закінчення (а разом із ними й давні короткі) почали слабшати й зникати раніше; наголос із цих закінчень мав пересуватися на склади, віддаленіші від кінця слова. Слід вважати, що поступове послаблення скорочення закінчень (див. Gtr 101) і відтягнення наголосу (див. § 7), яке поширювалося від басейну Муші на південь і схід, показує, як ці явища поширювалися з одного центру.

§ 10. З усього сказаного в § 9 можна дійти висновку, що початкових центрів відтягнення наголосу було два: у жмудів — у північно-західній частині дунінінків, у аукштайтів — у басейні річки Муша.

Найімовірніше, території відтягнення наголосу в приморських жмудських говірках і в басейні Муші (ще в той час, коли це явище лише виникло) не межували одна з одною. І лише згодом відтягнення наголосу в жмудів, просуваючись на схід, зіткнулося з хвилею відтягнення наголосу в східних аукштайтських говірках, що рухалася на захід. Однак проміжок між обома територіями відтягнення наголосу ще не повністю заповнений; наявність цієї прогалини чітко засвідчує звуження території відтягнення циркумфлексного наголосу в Шяуляйському районі (див. § 3a).

Про незалежне виникнення відтягнення наголосу в жмудів та аукштайтів свідчить також те, що правила відтягнення наголосу в жмудів і аукштайтів різні: 1. Жмуди завжди відтягують наголос на перший склад, а аукштайти — на другий (за незначними винятками, див. § 5). 2. Жмуди й досі зберігають сліди давнього (кінцевого) наголосу (sáusà ~ sausà, mažà ~ mažà, vã-kã ~ vaikai); крім того, у багатоскладових словах із відтягнутим наголосом вони розподіляють наголос на всі склади (blėzdž'n.gà ~ blezdingà) (див. § 4). Сліди кінцевого наголосу в аукштайтів трапляються лише на межі умовного й загального відтягнення наголосу (tõli ~ toli у с. Бікунай, Анікщяйський р-н, sākė ~ sakė у с. Стетішкяй, Паневежиський р-н).

Отже, залежно від різного характеру відтягнення наголосу розрізняємо жмудське й аукштайтське відтягнення наголосу (див. також Gtr 103, 104).

Жемайтійська й аукштайтійська ретракція наголосу зустрілися в смузі нинішніх північно-західних і центральних аукштайтійців (Шюпиляй—Йонішкіс). Тому в цій місцевості маємо особливості обох систем ретракції наголосу (жемайтійської та аукштайтійської), тобто в деяких випадках наголос відтягується двояко: і на перший, і на передостанній склад, наприклад: àštuoni ir aštuõni, nežinau ir nežinau, mãitinu ir maitinu, dàlinu ir dalinù (с. Шимкунай, Йонішкський р-н); pàbaiga ir pabaigà (с. Еглинлаукіс, Йонішкський р-н); крім того, наголос то розподіляється між кількома складами слова, то концентрується лише на одному складі, наприклад: atèìn ir ateìn ~ ateina, pàti || pàti~ pati (Шю-

124

пиляй, Шяуляйський р-н), dárbininkus ‖ dárbininkus (с. Шимкунай, Йонішкський р-н), пор. також A. Jonaitītė LKK II 109, 110. Однак у згаданій смузі переважає радше жемайтійська, ніж східноаукштайтійська система ретракції наголосу, хоча в районах Акмене й Куршенай, на окраїні жемайтійської території, також трапляються прониклі особливості аукштайтійської системи ретракції наголосу; наприклад, іноді тут наявний лише один відтягнутий наголос (ketųru, ~ keturių, vėsuokė ~ visokie Klykoliai), подеколи наголос відтягується лише на передостанній склад, наприклад: palėkau ~ palikau, nebėmatau ~ nebematau (Кликоляй).

c) Давність ретракції наголосу

§ 11. Уже твердопочаткова інтонація відтягнутого наголосу в прибережних жемайтійців у наголошеному складі свідчить, що в цій місцевості наголос було відтягнуто до вирівнювання інтонацій переднаголошених складів (див. § 9). Цей факт давав би підстави припустити, що в жемайтійському діалекті наголос почали відтягувати раніше, а в аукштайтійському — пізніше (оскільки в аукштайтійців інтонації відтягнутого наголосу в твердопочаткових складах бувають лише твердокінцевими (або середніми), отже, наголос відтягнуто після вирівнювання інтонацій переднаголошених складів). Однак можливо, що інтонації переднаголошених складів у жемайтійців вирівнялися пізніше, бо загалом жемайтійці зберегли інтонації виразнішими (краще чутними), ніж аукштайтійці, особливо східні. Отже, ретракція наголосу, розпочавшись водночас у жемайтійських і аукштайтійських діалектах, у прибережних жемайтійців могла застати твердопочаткові інтонації переднаголошених складів ще не перетвореними на твердокінцеві, тоді як у східних аукштайтійців (басейн річки Муша) інтонації переднаголошених складів уже могли бути вирівняні. Тому ретракція наголосу в аукштайтійському діалекті може й не бути пізнішою за жемайтійську.

§ 12. Безперечно, ретракція наголосу є пізнішою за скорочення твердопочаткових закінчень. Поки твердопочаткові закінчення були довгими, наголос не міг бути відтягнутим уже хоча б тому, що й тепер наголос не відтягується з твердопочаткових закінчень (за винятком випадків у самій північно-західній частині території ретракції наголосу, див. § 3); адже процес ретракції наголосу залежить від зникнення вже скорочених твердопочаткових закінчень (див. § 7). К. Буга, спираючись на закінчення запозичених зі слов’янських мов іменників середнього роду, встановив, що твердопочаткові закінчення в литовській мові скоротилися приблизно у XIII ст. (K. Būga LKŽ I XXX—XXXIV). Ретракція наголосу мала розпочатися трохи пізніше.

§ 13. a) У латиській мові закінчення, відповідні литовським акутовим, скоротилися раніше, ніж у литовській (K. Būga LKŽ I XXXIV). На думку Я. Ендзелінса, у латиській мові наголос спершу було відтягнуто з коротких закінчень (див. J. Endzelynas Gr 32—33). Отже, у латиській мові колись також була лише гравісна ретракція наголосу; згодом, звичайно, поступово перейшли до повної ретракції наголосу, тобто до закріплення постійного наголосу на першому складі. Якщо процес ретракції наголосу в латиській мові відбувався так (або подібно), як у литовських діалектах, то, очевидно, причини його були ті самі, тобто скорочення закінчень. А оскільки в латиській мові закінчення скоротилися раніше, то й ретракція наголосу там мала розпочатися раніше; нині ж закріплення наголосу на першому складі в латиській мові вже завершилося, хоча й у латиській мові ще

125

є побічні наголоси, які, найімовірніше, як і в жемайтійському діалекті, є слідами переміщення наголосу з кінця слова на початок (див. § 30). Ретракція наголосу, як результат скорочення закінчень, охопивши латиську мовну територію (звичайно, не всю відразу), мала поширитися й на литовську мовну територію.

Так можна зрозуміти історію ретракції наголосу у східних балтійських мовах.

b) Про спільне коріння ретракції наголосу в латиській мові та північних литовських діалектах свідчить також спільна, суцільна й безперервна територія поширення цього мовного явища. Дехто вважає, що в східному куті литовської мовної території вздовж латиського кордону ретракції наголосу немає, а це не дає змоги пов’язати її з наголосом латиської мови (див. APh IV 33). Однак насправді ретракція наголосу є і в східному куті литовської мовної території (Камаяй, Зарасай, Дусетос, Римше, Апсас), щоправда, тут вона дуже слабка (див. § 4 d). Подальше поширення ретракції наголосу на цій території (східні аукштайтійці та східні дзукі) слід, мабуть, вважати затриманим іншим фонетичним явищем — скороченням довгих ненаголошених звуків, яке, очевидно, випередило ретракцію наголосу: наголосу важче переміститися на скорочені, тобто слабше вимовлювані, переднаголошені склади (пор. § 8). У нашому річковому басейні, де довгі ненаголошені голосні скоротилися, звуки, на які перейшов наголос, не скоротилися: dõvan ~ dovanà, giẽsme, ~ giesmẽ, але dovančėla ~ dovanėlė, gedõt ~ giedóti (Пушалотас). У Біржах, де наголос не відтягується з довгих закінчень, вимовляють viẽn ~ vienà, але venõs ~ vienõs.

II. ВІДТЯГАННЯ НАГОЛОСУ

1. Закони перенесення наголосу

§ 14. У жемайтських говірках, у яких наголос відтягується, слова з головним давнім наголосом у певних випадках також мають побічний наголос, званий побічним перенесеним наголосом; він припадає на післянаголошені склади.

§ 15. Побічний перенесений наголос буває в таких випадках:

1. У довгому складі (що стоїть після головного давнього наголосу), наприклад: audė ~ audèi, brėzgėls ~ brizgelas ‘brizgìlas’, bùom ~ bùtų, bimbāls ~ bimbalas, dedžiojo ~ didžiojoje, ēržēls ~ erželas ‘eržìlas’, ēsēls ~ ėselas ‘asilas’, galvuožerses ~ galvoviršis ‘viršugalvis’, ēšlēi ~ išleja ‘išlieja’, kēpāls ~ kėpalas, lāpē ~ lapei, lādite ~ láidyti, lēpōnt ~ lipant, mōnì ~ manìe ‘man’, mēdie ~ mėdėje ‘medyje’, nuvažiuōnt ~ nuvažiuojant, vuobōls ~ obuolas ‘obuolys’, pāta-line ~ patalynė, parvažāēven ~ parvažiuojavę, ri'tioji ~ rytójuo, sēnēms ~ seniams, sūnū ~ sūnuo ‘sūnui’, sprāgēls ~ sprāgelas ‘spragìlas’, skrōždieles ~ skruzdėlės, šēršūnc ~ širšūnas, šōni ~ šūnie ‘šuniui’, trēzdesimtē ~ trisdešimti ‘trisdešimts’, vākārs ~ vakaras, vėžōnt ~ vežant, vīrāms ~ vyrams, vēršiū ~ veršiuo ‘veršiui’, vēštā ~ vištai, vėjēne ~ vėjėję ‘vėjyje’, viedārs ~ vėdaras, žōnsēnc ~ žąsinas, žing-dāms ~ žįsdamas.

Наведені приклади мають лише по одному довгому складу, що стоїть після головного давнього наголосу. Якщо в слові після головного давнього наголосу є багато довгих

126

складів, то кожен із них має побічний наголос, наприклад: bånduodãržie ~ bandódaržėję ‘bandodaržyje’, darbúodavomuos ~ darbuodavomós ‘darbuodavomės’, júodalksnes ~ júodalksnias, káustidavom ~ káustydavoma ‘кастували’, mókytúojos ~ mokytojus ‘учитель’, pùšimpėlkė ~ Pušynpelkėje (болотистий ліс у селі Шяудува, Шилальський район), si̇̀nuotãrpė ~ sienõtarpėje ‘cienotarpėje’, tórpdėrvùonės ~ tórpdirvonis ‘цілина, по якій ходять і сушать торф’, žiópčiúodams ~ žiópčiodamas.

2. На a(e) < литовському ã у словах, які є складними або до яких приєднано постпозицію:

a) У формах називного відмінка однини означених прикметників, наприклад: bál-tãsės ~ báltasis, dūorãsės ~ dõrasis, gẽltuònãsės ~ geltonasis, gẽrãsės ~ gẽrasis, grẽitãsės ~ grẽitasis, káiltãsės ~ káltasis, krẽivãsės ~ krẽivasis, mãžãsės ~ mã-žasis, mẽnkãsės ~ mẽnkasis, sėnãsės ~ sėnasis, áiškãsės ~ áiškiasis, ãštrẽsės ~ ãštriasis, dáilẽsės ~ dailiasis, gẽlẽsės ~ giliasis, grãudẽsės ~ grãudžiasis, jáukẽ-sės ~ jáukiasis, línksmẽsės ~ línksmiasis (lìːn.k.smõs ~ linksmius ‘веселий’, plã-tẽsės ~ plãčiasis, žõngẽsės ~ žãngiasis (žõː.n.gõs ~ žangus ‘той, хто швидко ходить’), aukštẽsnẽsės ~ aukštẽsniasis, dẽdẽsnẽsės ~ didẽsnasis, gerẽsnẽsės ~ gerẽsnasis; naujẽlẽsnẽsės ~ naujẽlẽsnasis, plònẽlẽsnẽsės ~ plonilẽsnasis; aukščẽusẽsės ~ aukščiausiasis, gražẽusẽsės ~ gražiausiasis, jaunẽusẽsės ~ jauniausiasis, lengvẽudẽ-sės ~ lengviausiasis.

b) У зворотних формах 3-ї особи дієслів, наприклад: áudãs ~ áudasi ‘тчеться’, bãrãs ~ bãrasi, dẽrbãs ~ dirbasi, džáugãs ~ džiau̇gasi ‘радіє’; sùkãs ~ sukias ‘крутись’, nẽškẽs ~ nẽškias.

c) У дієслівних суфіксах -av-, -dav- (у простому минулому та минулому багатократному часі), наприклад: júodava ~ júodavo, plūdùrava ~ plūdùravo, šùkava ~ šūkavo, úogava ~ úogavo; dainiúodava ~ dainiuodavo, švẽlpaudava ~ švilpaudavo, táuškindava ~ táuškindavo, vartýdava ~ vartydavo. Якщо після a цього суфікса стоїть довгий склад, то a не має наголосу; у такому разі побічний наголос має довгий склад наприкінці слова, наприклад: šùkavóm ~ šúkavoma ‘ми вигукували’, úogavóm ~ úo-gavoma ‘ми збирали ягоди’, lìbdavìot ~ liep­davote.

У випадку § 2b не всі жемайтські говірки, у яких наголос відтягується, мають перенесений наголос; у північно-західних донінінкських говірках у цьому випадку перенесення наголосу немає.

§ 16. Побічний перенесений наголос зазвичай припадає на короткі голосні в довгих словах, найчастіше у складних словах, у яких після головного давнього наголосу є ще три або більше складів, наприклад: ėkẽtvẽrbãlės ~ eketvirbalis, pãkùpẽtė ~ pãkupetė ‘pakugė’, pãvãkãrė ~ pãvakare, sùrmaĩšẽlės ~ sùrmaišelis, òšpakã-lės ~ užpakalis (див. § 21c).

У цьому випадку побічний перенесений наголос виник у другому складі після головного давнього наголосу. Якщо цей склад довгий, то ані в першому, ані в третьому складі після головного давнього наголосу побічного перенесеного наголосу не буває, наприклад: pòžbaprùotės ~ pùsbėprotis.

§ 17. Головний (давній) наголос, як видно з усіх наведених прикладів, завжди стоїть перед перенесеним (перенесеними) наголосом. Якщо головний (давній) наголос стоїть наприкінці слова, таке слово ніколи не має перенесеного наголосу, наприклад: alsavãu ~ alsavau ‘дихав’, prìvežẽms ~ prìvežimas.

§ 18. У деяких західноаукштайтських говірках також є побічний наголос

127

випадків, що нагадують жемаїтський побічно-відтягнений наголос, наприклад: užžvakar ~ užva- kar, párvažiāva ~ párvažiavo «переїхав» (Турба́ркас); подібні випадки побічного наголосу наводить і Fr. Kuršaitis Gr 64, 65, наприклад: pérvaryti, péralkes, pér- gabénti.

2. Інтонації відтягненого наголосу

§ 19. У дунінінкських і південних донінінкських говірках (на південь від Прекуле) склади, наголошені відтягненим наголосом, завжди мають переривчасту інтонацію, за винятком кількох випадків, коли буває коротка інтонація; див. Švdt § 7–8, 68.

§ 20. Переривчаста інтонація відтягненого наголосу в дунінінкських і північних донінінкських говірках (на північ від Прекуле) вимовляється:

a) у кожному довгому кінцевому складі з відтягненим наголосом, наприклад: làpà ~ lapai, vìrà ~ vyrai; kìelė ~ kėlei, làukāu ~ laukiau; làkėnàu ~ lãkinau, làkėnuot ~ lãkinote, pàvàžā ~ pāvažai, gėrūjuo || gėrōjuo ~ gėruoju «доброму», gerėjė ~ gerėjai; vàkārs ~vãkaras, jōvāls ~ jōvalas, spràgėls ~ sprãgilas (Алседжяй, Седа, Тельшяй...);

b) у коренях із первісно твердопочатковою інтонацією (переважно див. § 21 b), наприклад: párkõštė ~ párkãsti, párpjāutė ~ párpiauti, párlāužtė ~ párlaužti (Кретинга, див. J. Aleksandravičius VVPI MD VIII 131, 132), pòžbrùolis ~ pūšbrolis (Грушлаукє);

c) у коренях із первісно твердозакінченою інтонацією, наприклад: nùtrėnkė ~ nùtrenkė: trefkė, nùšlàužė ~ nùšliaužė: šliaužė, kélvėitė ~ kélvietė: vietą (Кретинга), пор. § 20 b;

d) у суфіксах із голосними або дифтонгами первісно твердопочаткової довготи, наприклад: gáudėtė ~ gáudyti, jūdìntė ~ jūdinti, šāukūtė ~ šāukoti «гукати»;

e) у суфіксах із голосними та дифтонгами первісно твердозакінченої довготи, наприклад: pašūtėlis ~ pasiūtėlis.

§ 21. У дунінінкських і північних донінінкських говірках (на північ від Прекуле) склади, наголошені відтягненим наголосом, вимовляються з тяглою інтонацією в таких випадках (див. B. Rokaitė, LKK, IV, 144).

a) Склади з первісно твердозакінченою інтонацією:

1. корені слів: àtvàrsla ~ ãtvarslai: verčia, vārto, pālàukis ~ pāliaukis: liaũkos, parsegōnda ~ pársigando: išsigāndo, pàgàikštis ~ pãgaikštis;

2. суфікси: rùpūžė ~ rūpūžė: kepūžė «кучерява шапка» (див. LKŽD 390), sālontus ~ Sālantus: Šlavañtas (озеро в Пренському районі, див. LKŽD 374), ōrkštinė~urkštinė;

3. закінчення: līgūoje ~ lýgiojo < ligjājā, līgōji ~ lýgįjį < ligjanjīn, līgūoje ~ lýgiąją < ligjanjān, līgūoses ~ lýgiosios < ligjāšjās (мн. називний відмінок).

b) Склади з первісно твердопочатковою інтонацією:

1. корені окремих слів: pālōnge ~ pālangė: lāngas, pālūpis ~ pālūpis: lūpa, pāmùosis ~ pānosis: nōsis, pòspūrė ~ pūspūrė: pūras, pašūostė ~ pāšostė: sōstas;

2. окремі закінчення: dérbontējē ~ ті, що працюють, пор. verptējē ~ ті, що прядуть (Кретинга, див. J. Aleksandravičius VVPI MD VIII 138, 139);

3. окремі суфікси: peìškūne ~ Паєшкуне (село в Скуодаському районі): Ейшкунас (річка в Скуодаському районі).

128

c) Склади, утворені голосними a, e, ė, o < a, e, i, u:

1. голосний a < ã: mažàsis ~ mažasis, pérmãsis ~ pirmasis, padėrptãsis ~ padirbtasis; dùksãva ~ dùksavo, mãinekãva ~ mãinikavo, ãpnãris ~ ãpnasris ‘апинасрис’, ekė̇tverbalìs ~ ekėtvirbalis, pãrsãkė ~ pársakė ‘переказав’, pãvãkãrė ~ pãvakare, ǒšpãkãlis ~ užpakalis;

2. голосний e < ã: dèrbonėtės ~ dirbančiasis (Кретинга, див. J. Aleksandravičius VVPI MD VIII 138);

3. голосний e < ė: pàoudėgė ~ pàuodėgė, pòsėsėrė ~ pusseserė, sùrmãisėlis ~ sùrmaisėlis;

4. голосний e < i: dėdervėnė ~ dėdervinė, šòlėnė ~ šulinė; jọdėna ~ judino, lākėna ~ lā kino, párėlėje ~ páriljo ‘перелило’, див. також § 23.

5. голосний o < u: ãpōšė ~ ãpūšė.

6. У донінінкському діалекті, особливо південніше, голосні a, e, ę, o, наголошені відтягнутим наголосом, вимовляються з короткою інтонацією, наприклад: karūmėnė~karūmenė, vėšvanāges~vištvanagis (Прекуле), пор. § 16, 19, але: párėlėje~páriljo, kėmpėnė~kėmpinė (Будрикай, Клайпедський район).

§ 22. a) Інтонація споконвічно акутових складів у дунінінкських діалектах у багатьох випадках могла змінитися на циркумфлексну (§ 21 b) внаслідок метатонії або аналогії.

b) Склади з циркумфлексною інтонацією, наголошені відтягнутим наголосом, можуть траплятися лише в неприкінцевих складах; інтонація довгих кінцевих складів, наголошених відтягнутим наголосом, у всіх жемайтських діалектах, де є відтягнутий наголос, завжди є переривчастою, хоча склад споконвічно може бути й циркумфлексним, наприклад: lápą ~ lápai, vīrā ~ vīrai; gėrōjūō ~ gėruoju ‘доброму’ (Алседжяй). Очевидно, відтягнутий наголос у кінцевому складі виник дещо пізніше, вже після того, як інтонації післянаголошених складів уніфікувалися, якщо це не наслідок аналогії.

3. Історія перенесення наголосу

а) Причини перенесення наголосу

§ 23. Перенесений наголос у жемайтських говірках, очевидно, виник з кількох причин.

а) Перенесення наголосу, безперечно, пов’язане з відтягуванням наголосу. Коли внаслідок відтягування наголосу почали наголошувати переднаголошені склади, тобто вимова переднаголошених складів посилилася, тоді за аналогією й післянаголошені склади почали вимовляти сильніше, тобто вони отримали перенесений наголос. На те, що виникнення перенесеного наголосу пов’язане з виникненням відтягування наголосу, вказують майже повний збіг ареалів відтягування і перенесення наголосу (див. § 14) та однаковий час виникнення (див. § 27–29).

б) Друга причина виникнення перенесеного наголосу, найімовірніше, така сама, як і причина відтягування наголосу, — скорочення кінця слова. У жемайтських говірках діяв закон компенсації сили й тривалості вимови голосних і дифтонгів, згідно з яким зі скороченням закінчення посилюється вимова попередніх голосних або дифтонгів (розташованих далі від кінця слова), тобто вони отримують наголос і у зв’язку з цим подовжуються, наприклад: pãvakãrė <*pàvakãrė, òšpãkãlis <*ùžpakãlis, būdāva <*būdāva. Однак у формах būdavom ~ būdavome, būdavot ~ būdavote голосний a у складі -da- вже не подовжений

9. Kalbotyros klausimai, IV

129

оскільки в цьому випадку компенсаторне посилення припало на довгий передкінцевий склад, який через скорочення кінця слова став кінцевим.

§ 24. Значення скорочення закінчення для виникнення перенесеного наголосу добре демонструють парадигми відмінювання та дієвідмінювання слів (див. B. Rokaitė LKK IV 145), де, наприклад, форми låkėno ∼ låkino < *lakinóo, låkini < *lakinė не мають перенесеного наголосу, а låkėna ∼ låkino < *lakinā вже мають перенесений наголос. Це зрозуміло, адже закінчення з циркумфлексом мали скоротитися ще до відтягування наголосу (див. § 12), а перенесення наголосу мало відбутися трохи пізніше за відтягування наголосу. Отже, скорочення (але не зникнення) закінчень з акутом не могло вплинути на виникнення перенесеного наголосу; перенесений наголос, очевидно, пов’язаний зі зміною та скороченням закінчень з циркумфлексом. Це пояснює, чому серед згаданих форм перенесений наголос має лише та, що наприкінці мала голосний із циркумфлексом. Пор. також наголошування парадигм іменників (приклади з Грушлауке):

Однина

Н. šõlėnė ∼ šūlinė pɔ̀seserė ∼ pusseserė Р. šõlėnės ∼ šūlinės pɔ̀seserės ∼ pusseserės Д. šõlėnė ∼ šūlinei pɔ̀seserė ∼ pusseserei Зн. šõlėnę ∼ šūlinę pɔ̀seserę ∼ pusseserę Ор. šõlene ∼ šūline pɔ̀seserė ∼ pussesere М. šõlėnie ∼ šūlinėje pãvakārė ∼ pãvakarėje

Множина

V. šõlėnės ∼ šūlinės pɔ̀seserės ∼ pusseserės K. šõlėnų ∼ šūlinių pɔ̀sesėrų ∼ pusseserių N. šõlėnėms ∼ šūlinėms pɔ̀sesėrėms ∼ pusseserėms G. šõlėnes ∼ šūlines pɔ̀seseres ∼ pusseseres Įn. šõlėnėms ∼ šūlinėmis pɔ̀sesėrėms ∼ pusseserėmis Vt. šõlėnės ∼ šūlinėse

§ 25. Вплив скорочення закінчення на виникнення відтягнутого наголосу засвідчує також сильніша вимова відтягнутого наголосу в кінцевому складі, якщо в слові є кілька відтягнутих наголосів, наприклад: vålkūotīs ∼ valkioties <*valkiotiesi, pūoãukštė ∼ poaukščiai (див. Švdt, § 30, 68 b). Це й зрозуміло: кінцевий склад говірки перейняв силу від тих звуків кінця слова, які скоротилися (редукувалися) або зникли.

До речі, компенсаторне подовження голосних найкраще засвідчують a, e < ai, ei: зникаючи, другий компонент дифтонга подовжив перший, як у літературній мові ą, ę, į, ų < an, en, in, un, де ми також маємо компенсаторне подовження. На довшу вимову голосних a, e < ai, ei вже звернув увагу K. Jaunius, див. Pocc роб 24. Оскільки ці дифтонги в жемайтських говірках монофтонгізувалися в кінці слова, де вони вживаються досить часто, це могло істотно сприяти й виникненню відтягнутого наголосу в кінцевих складах. Тут слід мати на увазі також те, що в жемайтській говірці голосний, який походить від дифтонга, не лише схильний зберігати первісну (дифтонгічну) довготу, а й концентрує в собі всю силу вимови дифтонга. Таким чином виникає побічний наголос у післянаголошеному складі.

130

§ 26. Відтягнутий наголос у складах середини слова мав виникнути аналогічно до побічного відтягнутого наголосу. Найкраще про це свідчить те, що в доунінінкській говірці (частково й на окраїнах північних дунінінків) відтягнутий наголос (слабкий) мають також короткі склади, розташовані між складом з основним давнім наголосом і довгим складом із побічним відтягнутим наголосом, наприклад: pãvažã ~ pãvažai, ašarã ~ ašarai, ãtnėšė ~ ãtnėšei, pãrvėžė ~ pãrvėžei ‘перевезли’ (Grūšlaukė), пор. також B. Rokaitė LKK IV 143.

Про те, що відтягнутий наголос не є збереженим давнім наголосом, скажімо, у складних словах або словах із префіксами, свідчить те, що відтягнутий наголос виник у таких складах слова, які раніше не були наголошеними, наприклад: pãvakare ~ pãvakarė, plãutkėpenės ~ plãutkepenės, pùseserė ~ pùsseserė, pãbudėgė ~ pãuodėgė.

У всіх випадках на коротких голосних a, e, ė, o відтягнутий наголос виник у передостанньому складі, що підтверджує думку про те, що скорочення або зникнення кінцевого складу (кінцевих голосних і дифтонгів) зумовило посилення передостаннього складу, тобто виникнення відтягнутого наголосу; пор. § 23.

б) Давність відтягування наголосу

§ 27. У дунінінкських говірках склади, наголошені відтягнутим наголосом, завжди вимовляються з ламаною інтонацією, наприклад: ląpã ~ ląpai, pỹlė ~ pỹlei, gẽrasės ~ gẽrasis, jùkās ~ juõkasi ‘сміється’ (див. Švdt, § 6–9, 68). У доунінінкських і північних донінінкських говірках склади з відтягнутим наголосом мають два типи інтонації — ламану або спадну, наприклад:

a) vìrūo ~ výruo ‘vyrui’, párbėktę ~ párbėgti ‘perbėgti’, vãsarã ~ vãsarai;

b) párlėke ~ párlėkė ‘perlėkė’ (Kretinga), Pãlėiknis ~ Pãlieknis (Rietavo raj. Endriejavo apyl. vietos vardas).

З прикладів видно, що в доунінінкській говірці інтонація складу з відтягнутим наголосом залежить від первісної інтонації складу. Якщо склад із відтягнутим наголосом спочатку мав висхідну інтонацію, то часто вона такою й збереглася донині (у говірці — ламана); пор. párbėktę ~ párbėgti і bėktę ~ bėkti. А якщо інтонація була спадною, то спадною й залишилася (у говірці — рівною); пор. párėte ~ párėiti, párkėrštę ~ párkirsti, párlėkte ~ párlėkti та lėkte ~ lėkti (Kretinga; див. J. Aleksandravičius VVPI MD VIII 131, 132), див. також § 19.

Давні інтонації зберегли також довгі післянаголошені закінчення, якщо вони не стоять у кінцевому складі, наприклад: bãltõje ~ bãltojo, bãltõjų ~ bãltãjų, bãltõ-sės ~ bãltosios (Grūšlaukė), див. § 21 a.

Однак і в доунінінкській говірці є чимало випадків, коли замість давньої спадної інтонації склади з відтягнутим наголосом мають ламану інтонацію, наприклад: párlėke ~ párlėke, але pràlėke ~ pràlėke, nãsvėka ~ nẽsveika (Kretinga; див. J. Aleksandravičius VVPI MD VIII 131, 132, пор. також § 20 a). Можливо, ламана інтонація замість давньої спадної виникла внаслідок аналогії або ж у деяких випадках сам відтягнутий наголос є пізнішим.

Відтягнутий наголос і ламана інтонація в кінцевих складах слова (у всіх випадках, див. § 21 b), очевидно, є пізнішими. Їхнє походження, найімовірніше, залежить від інших дов-

131

… від ретракованого наголосу в постакцентних складах, а також від відтягнення наголосу (див. § 22 a) та монофтонгізації кінцевих дифтонгів (див. § 24).

Отже, перенесений наголос (як і відтягнений, див. § 9 a) у дунінінкських і північних донінінкських говорах виник ще тоді, коли інтонації постакцентних складів іще розрізнялися, не були вирівняні. Інтонація постакцентного складу, який отримав наголос, уже не могла змінитися, бо в литовській мові вирівнювалися лише інтонації ненаголошених складів. У дунінінкських говорах перенесений наголос, імовірно, виник пізніше — після вирівнювання інтонацій постакцентних складів, коли всі довгі постакцентні склади вже мали висхідну інтонацію; тому зрозуміло, що, отримавши перенесений наголос, постакцентний склад мусив зберегти висхідну (перервану) інтонацію.

§ 28. Відмінність інтонацій перенесеного наголосу в дунінінкських і дунінінкських говорах свідчить, що в північній частині жемайтських говорів перенесення наголосу почалося раніше, а в південній — пізніше. Оскільки відтягнення наголосу також, імовірно, почалося раніше в північній частині (про це свідчить і інтонація складів перед наголосом при відтягненому наголосі, див. § 20 a), слід вважати, що і відтягнення, і перенесення наголосу мали відбуватися паралельно. Однак перенесення наголосу, якщо розуміти його як таке, що виникло (принаймні частково) внаслідок відтягнення наголосу (див. § 23 a), мало відбуватися після відтягнення наголосу, тобто дещо пізніше.

§ 29. a) Можна вважати, що перенесений наголос, як і відтягнений, спершу виник у тих словах, де короткі склади мають первісний давній наголос. На це вказує той факт, що в цьому разі побічний-перенесений наголос сильніший, а голосні й дифтонги під ним більше подовжені, ніж у словах, де давній наголос припадає на довгі склади, наприклад: lėpàm ~ lipama ‘ліземо’, dėdėsės ~ didžiasis, rėzdàms ~ rįsdamas; але nèšõnì ~ nešant, áugàm ~ augama ‘ростемо’, dūobėls ~ dóbilas (дунінінки), пор. § 21.

b) Дунінінки й донінінки слова з побічним-перенесеним наголосом, у яких давній наголос припадає на a, e, вимовляють так: nàktėi ~ nãktie ‘на ніч’, vẽstėis ~ vėstis (Кретинга), làpà ~ lãpai, žẽmė ~ žẽmei (Нормантай, Клайпедський район), а дунінінки ті самі слова вимовляють nãkti ~ nãktie, vẽstis ~ vėsties (Лаукюва). Отже, у дунінінків тут a, e з основним давнім наголосом короткі, а в дунінінків — довгі. З огляду на це можна вважати, що побічний-перенесений наголос у дунінінків виник ще до подовження коротких наголошених a, e. Основний давній наголос, ослаблений через виникнення побічного-перенесеного наголосу, уже не міг подовжити ці голосні. У дунінінків побічний-перенесений наголос, імовірно, виник уже після подовження a, e.

c) Голосні ė, o (~ i, u) і в дунінінків, і в дунінінків з основним давнім наголосом подовжилися (наприклад: kė.ta ~ kitą, šò.va ~ siūvo), але в словах із побічним-перенесеним наголосом ці голосні залишилися короткими (наприклад, у дунінінків stėprė ~ stipriai, sòkrė ~ sūkriai, у Кретинзі: lėpàm ~ lipama ‘ліземо’, bòvòm ~ būvoma ‘ми були’). Отже, і в дунінінків, і в дунінінків побічний-перенесений наголос, імовірно, виник до подовження ė, o (пор. § 22a).

§ 30. Латиська мова також має побічний наголос, багато в чому подібний до побічного-перенесеного та побічного-відтягненого наголосів у жемайтських говорах. Склади з побічним наголосом у латиській мові, як і в жемайтських говорах, у багатьох випадках зберегли давню інтонацію, наприклад: dẽrības:

132

derýbos, ciemĩns: kaimýnas, vasarãjis: vasarójas, vãcietis: vókietis, zinãms: žìno-mas, žinóti, aklė̃: aklėjì, aklùos: aklúosius (див. J. Endzelīns Gr. 41 і далі); проте в латиській мові, очевидно, через дію системи і побічний наголос, і його інтонації здебільшого вирівнялися (див. J. Endzelīns Gr. 32, 33). Отже, збережені в латиській мові та жемайтських говорах давні інтонації побічного наголосу є ще одним доказом того, що наголос першого складу виник однаковим шляхом і в латиській мові, і в північних говорах литовської мови. Крім того, більша стабілізація системи побічного наголосу (та інтонацій) у латиській мові свідчить, що сучасна система наголошування латиської мови давніша, ніж у північних литовських говорах; це додатково підтверджує думку, що хвиля відтягнення наголосу (а разом із ним і перенесення наголосу), як результат скорочення висхідно- та спадно-інтонаційних кінцевих складів (довгих у латиській мові), влилася до північних литовських говорів із латиського мовного ареалу. Очевидно, контакти давніх жемайтських говорів і говорів басейну річки Муша з латиськими говорами були тіснішими, ніж деінде, тому саме тут у литовському мовному ареалі легше могли сформуватися перші осередки відтягнення наголосу.

Скорочення

APh — Archivum Philologicum, Kaunas, 1930—1938.

K. Būga LKŽ — K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, I sąsiuvinis, Kaunas, 1924.

K. Būga RR — K. Būga, Rinktiniai raštai, I, sudarė Z. Zinkevičius, redagavo V. Mažiulis, Vilnius, 1958; II, sudarė Z. Zinkevičius, Vilnius, 1959.

J. Endzelynas GF — J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957.

J. Endzelynas Gr — J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951.

Gtr — Vl. Grinaveckis, Скорочення закінчень у литовських діалектах. — «Наукові праці Вільнюського державного педагогічного інституту. Литовська мова та література», VIII, 97—105, Вільнюс, 1959.

K. Jaunius — Росс говор — Діалектологічні особливості литовської мови в Россенському повіті (К. Явніса). — К. Гуковский, Описание Россенского уезда, стор. 20—25, Ковна, 1893.

Кіртис — V. Grinaveckis, Наголос у північно-західних дунінінкських діалектах. — «Питання литовського мовознавства», I, 109—118, Вільнюс, 1957.

F. Kuršaitis Gr — Grammatik der litauischen Sprache von Dr. Friedrich Kurschat, Halle, 1876.

LKK — Питання литовського мовознавства, I, 1957; II, 1959; III, 1960.

LKŽD — Pr. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1941.

MADA — Праці Академії наук Литовської РСР. Серія A.

швдт — північно-західні дунінінкські діалекти.

Швдт — Vl. Grinaveckis, Фонетичні особливості північно-західних дунінінкських діалектів та їхній розвиток. — «Наукові праці Вільнюського державного педагогічного інституту», XI, 41—118, Вільнюс, 1960.

VVPI MD — Наукові праці Вільнюського державного педагогічного інституту.

Місця, звідки зібрано матеріал, а також особи, які його надали й записали

Алседжяй, Плунгеський район, 1958¹— Г. Селеніте.

с. Бікунай, Анікщяйський район, 1960 — О. Жакіте.

¹ Цифра біля назви населеного пункту позначає дату запису або надання матеріалу. Приклади, наведені у статті з тих місць, які в цьому списку не згадуються, записав на місці сам автор статті.

133

с. Ченішкяй, Біржайський район, 1958 — В. Древінскайте.

с. Еглинлаукіс, Йонішкський район, 1960 — А. Лауцюйте.

Ендрєявас, Рєтавський район, 1956 — Е. Мартінкуте.

Грушлаукє, Кретингський район, 1960 — А. Вайткуте.

Ілакяй, Седський район, 1958 — Е. Малукайте.

с. Йокамполє, Кельмеський район, 1960 — Н. Тамутіте.

Камай, Рокишський район, 1955 — Д. Гаргасайте.

с. Каралінава, Молетський район, 1958 — А. Піварас.

Картена, Кретингський район, 1959 — Е. Тамошайте.

с. Кулай I, Скуодаський район, 1960 — І. Жутайте.

Пушалотас (с. Діконяй), Йонішкельський район, 1955 — О. Сучвайте.

с. Саулетекис, Вількийський район, 1959 — Г. Мозуркайте.

Seda, 1958, 1959 — R. Mickevičiūtė, V. Majausskaitė.

с. Скляусте, Седський район, 1958 — D. Jonikaitė.

с. Стетішкяй, Паневежиський район, 1959 — M. Taruškaitė.

с. Сугінчяй, Молетський район, 1959 — A. Sugintaitė.

с. Шакяй, Молетський район, 1958 — E. Lukošiūnaitė.

с. Шимкунай, Йонішкіський район, 1958 — O. Riniūtė.

Шюпиляй (с. Норвайшяй), Шяуляйський район, 1955 — Alb. Vaitkutė.

Тируляй, Радвілішкіський район, 1960 — V. Galinauskaitė.

с. Унюнай, Лінкувський район, 1959 — S. Dauparaitė.

Жидикай, Седський район, 1959 — B. Malukaitė.

II

Матеріал, зібраний у різних місцевостях Кельмеського району (Адомайчяй, Кяуноряй, Кражяй, Кушлейкяй, Пакражантіс, Салопелкіс, Титувенай та ін.), записано 1959 р. під час діалектологічної експедиції Вільнюського державного педагогічного інституту, якою керували старший викладач Й. Александравічюс і В. Грінавецкіс та в якій брали участь 20 студентів (Б. Рокайте, Ж. Урбавічюте, Е. Тамошайтіте, І. Ерманіте, П. Катінайте, Й. Келіолите, А. Стунженайте та ін.). Матеріал з Акменеського району (Кликоляй, Папіле, Векшняй) також зібрано 1959 р. під час діалектологічної експедиції ВПІ, у якій, крім автора цієї статті, брали участь Б. Рокайте, Е. Мартінкуте, І. Ерманіте, Й. Ілкявічюте, А. Вербіцкайте, П. Катінайте та ін.

ВІДТЯГУВАННЯ ТА ПЕРЕНЕСЕННЯ НАГОЛОСУ В ГОВОРАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

В. З. ГРИНАВЕЦКИС

Резюме

1. Відтягування наголосу

Відтягування наголосу з кінця слова на його початок охоплює всю північну та північно-західну територію литовської мови. Однак не на всій цій території закони відтягування наголосу однакові. На крайньому півночі, поблизу латвійського кордону, у деяких місцевостях (Акмяне, Йонішкіс, Жеймяліс) наголос із кінця слова завжди переходить на початкові склади, тобто з короткого закінчення, напр.: vien~vieną «одна», з довгого циркумфлексного закінчення, напр.: laukė~laukai «поля», і з довгого акутового закінчення, напр.: vaikam~vaikám «дітям». Таке

134

відтягування наголосу трапляється в північно-західній частині території литовської мови та в околицях м. Клайпеди. На південний схід від зазначеної території наголос переходить на початкові склади лише з короткого (а також за походженням акутового) і циркумфлексного закінчення. Це закон відтягування гравісно-циркумфлексного наголосу. Південно-східна межа поширення цього закону від узбережжя Куршської затоки, від місця впадіння річки Мінії, проходить приблизно через такі місцевості: Жямайчю Науместіс, Паюріс, Упина, Вайгува, Куртувенай, Кужяй, Шяуляй (з півночі), Радвілішкіс, Байсогала, Упіте, Паневежис (з південного сходу), Вабальнінкас і на захід від м. Біржай досягає латвійського кордону. На південь і схід від зазначеної лінії наголос відтягується лише з короткого (і за походженням акутового) закінчення, але це відтягування ще буває подвійним. В околицях міста Шяуляя та на південь від нього (Пакаіпе, Кяуноряй, Кельме, Кражяй, Пакражантіс, Титувенай, Шилува), а також біля міста Біржай наголос завжди відтягується з короткого закінчення, напр.: saũsa šakà~sausa šakà «суха гілка» (Кельме), saũs šak «те саме» (Біржай). На всій решті території дії закону відтягування наголосу з короткого закінчення наголос відтягується лише тоді, коли передостанній склад довгий, напр.: saũsa «суха», але šakà «гілка» (Відукле, Чякішке, Йонава, Укмерге...). Південно-східна межа відтягування наголосу з короткого закінчення проходить приблизно через такі місцевості: Упина, Немакщяй, Відукле, Шимкайчяй, Аріогала, Чякішке, Кулва, Гелвонай, Гедрайчяй, Молетай, Лялюнай, Вижуонос, Сведасай, Камайяй, Кряунос.

У жемайтійських говорах під час відтягування наголосу сила голосу розподіляється на всі склади слова, напр.: dẽinā~dienà «день», vakãrė~vakarė «увечері». Такий самий розподіл наголосу на всі склади є й у аукштайтійських говорах, що межують із жемайтійськими, а також у місцевостях, де проходить межа відтягування акутового та акутово-циркумфлексного наголосу. Залишки наголосу в кінці слова при відтягуванні наголосу на початок слова свідчать про поступове переміщення наголосу з кінця слова на його початок.

У жемайтійських говорах наголос відтягується на перший склад, а в аукштайтійських — на передостанній (із невеликими відхиленнями).

Одним із найважливіших чинників, що зумовили зникнення наголосу в кінці слова, є редукція давніх закінчень із сильним початком, напр.: *sausã>sausà>sūsà (у жемайтійських говорах) >saũs (басейн річки Муші). Тому зрозуміло, що процес зникнення наголосу в кінці слова почався з коротких (а також за походженням акутових) закінчень. Найраніше відтягування наголосу почалося на північному заході жемайтійських говорів і в басейні річки Муші в аукштайтійських говорах, а звідти поширилося на решту сучасної території поширення ретракції наголосу. Отже, спочатку відтягування наголосу мало два центри (північний захід жемайтійських говорів і басейн річки Муші), які, очевидно, не межували між собою, і лише згодом території поширення жемайтійського й аукштайтійського відтягування наголосу з’єдналися.

135

Відтягнення наголосу могло виникнути лише після скорочення давніх акутових закінчень, тобто після XIII ст. У латиській мові акутові закінчення скоротилися раніше, ніж у литовській. На думку Я. Ендзелінса, у латиській мові наголос передусім було відтягнуто з кінця на початок у тих словах, закінчення яких були короткими або за походженням акутовими (див. Gr. 33—32). Звідси випливає, що колись і латиська мова мала відтягнення лише гравісного наголосу, і тільки в подальшому її розвитку (шляхом поступового аналогічного узагальнення, як і в говорах литовської мови) у латиській мові сформувалася сучасна система наголошування, тобто постійний наголос на першому складі. Якщо процес відтягнення наголосу на перший склад був однаковим і в латиській мові, і в говорах литовської мови, то й причини відтягнення мали бути ті самі — редукція акутових (у латиській — усіх довгих) закінчень. Оскільки довгі закінчення в латиській мові скоротилися раніше, то й відтягнення наголосу мало відбутися раніше, ніж у литовських говорах; а оскільки жодне мовне явище не виникає відразу на всій території мови, а поширюється з одного чи кількох центрів, то хвиля відтягнення наголосу як результат редукції закінчень, безсумнівно, прийшла на північний захід і північ литовських говорів із Латвії, а потім охопила ширшу територію. Згадані вище давні центри виникнення відтягнення наголосу на території литовської мови, очевидно, у цей час мали тісніші контакти з давніми латиськими говорами.

2. Перенесення наголосу

Для жемайтських говорів, крім відтягнутого наголосу, властивий перенесений наголос, тобто наголос, що виник у післянаголошених складах, напр.: kàtė~kàtei «кішці». З перенесеним наголосом вимовляються всі довгі (іноді й короткі) післянаголошені склади. Причиною виникнення перенесеного наголосу, очевидно, було відтягнення наголосу. Оскільки після відтягнення наголосу багато слів уже вимовлялися з наголосом на кожному складі, то й сила голосу в тих словах, яких закон відтягнення наголосу не торкнувся, мала перерозподілитися. Другою причиною перенесення наголосу є редукція довгих циркумфлексних закінчень. Це доводиться таким: у парадигмі відмінювання або дієвідмінювання перенесений наголос буває в тих формах, у яких кінцевий склад був довгим циркумфлексним, напр.: šọ́lėne (< *šūlinē)~šùlinė «колодязь» (наз. в. одн.), šọ́lėnęs (*šūlinēs)~šùlinės (род. в. одн.), šọ́lėnę (< *šūlinēn)~šùlinę (знах. в. одн.), šọ́lėnių (< *šūlinjū)~šùlinių (род. в. мн.), але šọ́lėne (< *šūlinēn)~šùline (оруд. в. одн.), šọ́lėnęs (< *šūlinēs)~šùlines (знах. в. мн.).

Про давність перенесення наголосу свідчать інтонації, з якими вимовляються склади під цим наголосом. Якщо післянаголошений склад вимовлявся з акутовим наголосом, то й тепер у багатьох випадках цей склад вимовляється з переривчастою інтонацією, що походить від акутової (напр.: pàrkõste~pàrkąsti «перекусити», пор.

136

kãsti «кусати») і навпаки: якщо післянаголошений склад вимовлявся з циркумфлексною інтонацією, то здебільшого й тепер цей склад під перенесеним наголосом вимовляється із сильнішою інтонацією на середині складу (напр.: pārsēgōnda ~ pārsigando «злякався», пор. išsigāndo «те саме», lygio-je~lygiojo <*ligjā̃ «рівного»), що походить від циркумфлексної. Звідси випливає, що перенесений наголос, як і відтягнутий, виник ще до узагальнення акутової інтонації в післянаголошених складах і циркумфлексної — у переднаголошених складах (як у латиській мові).

Таке розрізнення інтонацій у складах із перенесеним наголосом наявне лише в північно-жемайтських говорах; далі на південь інтонація перенесеного наголосу завжди буває переривчастою. Це свідчить про те, що на півночі жемайтських говорів перенесення наголосу почалося раніше, а на півдні — пізніше.

Латиській мові також властиві побічні наголоси, які здебільшого теж зберегли давні інтонації, напр.: akliē: лит. aklieji «сліпі», ciemīns: лит. kaimynas «сусід». Це ще раз свідчить про те, що процес формування системи акцентуації (з наголосом на початку слова) був подібним (або схожим) і в латиській мові, і в північних говорах литовської мови.

Відтягнення та перенесення наголосу в литовських говорах

V. GRINAVECKIS

Підсумок

I. Відтягнення наголосу

Відтягнення наголосу з кінця слова на початок охоплює всю північно-західну територію литовської мови. Але закономірності цього відтягнення неоднакові на всій території. На крайній півночі, поблизу латвійського кордону, в околицях міст Акмяне, Йонішкіс і Жеймеліс наголос завжди переноситься з кінця слова на початок, тобто з короткого закінчення, як-от vien ~ vienà — «сам, одна», із закінчення з циркумфлексом, як-от laukė ~ laukai «поля», і з закінчення з гострим наголосом, як-от vaikam~vaikám «дітям». Таке відтягнення трапляється в північно-західній частині території литовської мови та в околицях Клайпеди. У південно-східному напрямку від згаданої території наголос переходить на перші склади лише з короткого закінчення (за походженням також із гострого наголосу й циркумфлекса). Це закономірність відтягнення гравісно-циркумфлексного наголосу.

137

Південно-східна межа поширення цієї закономірності від узбережжя Куршської затоки, де впадає річка Міня, проходить приблизно через такі місцевості: Жемайчю-Науместіс, Паюріс, Упина, Вайгува, Куртувенай, Кужяй, Шяуляй (на північ від міста), Радвілішкіс, Байсогала, Упите, Паневежис (на південний схід від міста), Вабальнінкас; на захід від міста Біржай вона досягає латвійського кордону. На південь і схід від згаданої лінії наголос відтягується лише з короткого закінчення (а за походженням — із гострого наголосу), але це відтягнення буває двох типів. В околицях міста Шяуляй, на південь від нього (Пакопе, Кяуноряй, Кельме, Кражяй, Пакражантіс, Титувенай, Шилува), а також навколо міста Біржай наголос завжди відтягується з короткого закінчення, наприклад saũsà šakà ~ sausà šakà «суха гілка» (Кельме), saũs šak «те саме» (Біржай). На решті території, де діє закономірність відтягнення з короткого закінчення, наголос відтягується лише тоді, коли передостанній склад довгий, наприклад saũša «сухий», але šakà «гілка» (Відукле, Чекішке, Йонава, Укмерге…). Південно-східна межа відтягнення з короткого закінчення проходить приблизно через такі місцевості: Упина, Немакщяй, Відукле, Шимкайчяй, Аріогала, Чекішке, Кулва, Гельвоная, Гедрайчяй, Молетай, Лелянай, Вяжуонос, Свядасай, Камаяй, Кряунос.

У нижньолитовських (жемайтських) говорах сила голосу в разі відтягнення наголосу розподіляється на всі склади слова, наприклад dẽinà ~ dienà «день», vàkarè ~ vakarè «увечері». Такий розподіл наголосу трапляється також у верхньолитовських (аукштайтських) говорах, що межують із нижньолитовськими. Це спостерігається й у тих місцевостях, де проходить межа відтягнення гострого та гравісно-циркумфлексного наголосів. Залишки наголосу в кінці слова під час процесу його відтягнення на початок свідчать про те, що відтягнення наголосу з кінця слова на початок відбувається поступово.

У нижньолитовських говорах наголос відтягується на перший склад, а у верхньолитовських — на передостанній склад (за нечисленними винятками).

Одним із найважливіших чинників, що зумовлюють зникнення наголосу з кінця слова, є редукція давніх закінчень із гострим наголосом, наприклад *sausá > sausà > sãus² (у нижньолитовських говорах) > saũs (у басейні річки Муша). Тому зрозуміло, що процес зникнення наголосу з кінця слова почався у випадку коротких закінчень (а за походженням — закінчень із гострим наголосом).

Дещо раніше відтягнення наголосу почалося в північно-західних нижньолитовських говорах, а звідти поширилося на решту території, де відбувається відтягнення наголосу. Таким чином, спочатку було два осередки відтягнення наголосу (північно-східні нижньолитовські говори та басейн річки Муша), які, очевидно, не контактували між собою; лише згодом, унаслідок поширення територій, вони об’єднали нижньолитовське й верхньолитовське відтягнення наголосу.

138

Відтягнення наголосу могло з’явитися лише після скорочення давніх акутових закінчень, тобто після XIII століття. Скорочення довгих закінчень у латиській мові відбулося дещо раніше, ніж у литовській. На думку Я. Ендзелінса, у латиській мові наголос передусім переносився з кінця слова на його початок у тих словах, у яких закінчення були короткими (Gr. 33—32). Звідси випливає, що колись і в латиській мові було лише відтягнення гравісового наголосу, а сучасна система наголошування, тобто наголос на першому складі, сформувалася в ній лише в процесі подальшого розвитку (у процесі аналогічного узагальнення, як і в діалектах литовської мови). Якщо процес відтягнення наголосу на перший склад був однаковим і в латиській мові, і в литовських діалектах, то й причини цього відтягнення мали бути однаковими — редукція (довгих) закінчень. Оскільки довгі закінчення скоротилися раніше, відтягнення наголосу мало відбутися значно раніше, ніж це сталося в литовських діалектах. Оскільки жодне мовне явище не може раптово виникнути на всій території, а поширюється з одного чи кількох центрів, то відтягнення наголосу як наслідок редукції закінчень з акутовим наголосом, безсумнівно, прийшло з Латвії на північно-західні території та в північні діалекти литовської мови, а згодом охопило й більшу територію. Згадані вище центри виникнення відтягнення наголосу на території литовської мови, очевидно, перебували в тісному контакті з давніми латиськими діалектами.

II. Перенесення наголосу

Для нижньолитовських діалектів, окрім відтягнутого наголосу, характерне перенесення наголосу, тобто наголос, що виник після наголошеного складу, наприклад: Ràte ~ kãtei, «кішки» (D.).¹ З перенесеним наголосом вимовляються всі довгі (іноді й короткі) склади, що стоять після наголошеного складу. Причиною виникнення перенесеного наголосу, очевидно, було відтягнення наголосу. Оскільки після відтягнення наголосу багато слів уже вимовлялися з наголосом на всіх складах, сила голосу мала перерозподілитися і в тих словах, яких відтягнення наголосу не торкнулося. Друга причина перенесення наголосу — редукція довгих циркумфлектованих закінчень. Це доводить таке: у парадигмі відмінювання чи дієвідмінювання перенесений наголос трапляється в тих формах, у яких останній склад був довгим і циркумфлектованим, наприклад: šòłẽnę < *šùlinē ~ šùline «криниця, називний відмінок однини» šòłẽnes < *šùlinēs ~ šùlines «родовий відмінок однини», šòłẽnę < *šùlinēn ~ šùline «знахідний відмінок однини» šòłẽnu < *šùlinjun ~ šùliniu «родовий відмінок множини», але šò-łẽnę < *šùlinēn ~ šùline «з криницею», šò.łẽnes < ~ šùlinēns ~ šùlines «знахідний відмінок множини».

Про давність перенесення наголосу свідчить інтонація, з якою вимовляються слова з таким наголосом. Якщо післянаголошений

139

склад вимовлявся з акутовим наголосом, то й нині цей склад вимовляється з переломним тоном, що походить від акутової інтонації (наприклад: pãrkõste ~ pãrkašti «розгризти», пор. kãšti «кусати»), і навпаки: якщо післянаголошений склад вимовлявся з циркумфлектованим наголосом, то й тепер цей склад здебільшого вимовляється з перенесеним наголосом і подовженим тоном (наприклад: pãrsẽgõnda ~ pársigan̄do «злякався», пор. išsigãndo «те саме» lĩgõje ~ lygiojo < *lĩgjãjã «такого самого…»), що походить від циркумфлекса. Звідси випливає, що і перенесений, і відтягнутий наголос виникли ще до узагальнення акутової інтонації в післянаголошених складах і циркумфлектованої інтонації в переднаголошених складах.

Таке розрізнення інтонації в складах із перенесеним наголосом трапляється лише в північних нижньолитовських діалектах; далі на південь перенесений наголос завжди має переломний тон. Це свідчить про те, що перенесення наголосу в нижньолитовських діалектах почалося раніше, ніж на півдні.

Для латиської мови також характерний побічний наголос, який здебільшого зберіг давню інтонацію, наприклад: aklīē: литовською aklieji «сліпі», ciemīns; литовською kaimymas «сусід». Це ще раз свідчить про те, що процес формування системи наголошування (з наголосом на початку слова) був однаковим (або подібним) і в латиській мові, і в північних діалектах литовської мови.