LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ МОЛД., РУМ. DOINA

Г. БОГАЧ

Від середини минулого століття термін дойна як назва особливого пісенного й музичного жанру дорумунського фольклору міцно увійшов у фольклористику та загальний ужиток. Щоправда, і упорядник першої збірки румунських народних пісень (1852) Васіле Александрі, який широко популяризував цей термін, і майже всі наступні діячі культури, визначаючи жанр, зважали лише на його літературний критерій. Під цим словом, запозиченим із народної термінології Молдавії, тривалий час розуміли будь-який ліричний твір, зазвичай у мінорних тонах, який своїм текстом відрізнявся від героїко-епічних поем, ритуальних, календарних і танцювальних пісень. Тоді, у другій половині XIX століття та в перші десятиліття нашого століття, час для вивчення мелодії та структури вокальної й інструментальної дойни, ареалу її побутування, етапів розвитку, функцій, особливостей виконання та інших проблем іще не настав.

Поки вітчизняна фольклористика лише накопичувала факти для майбутніх узагальнень, 1875 року з’явилося ґрунтовне дослідження походження самої назви. Вихованець Харківського університету, видатний молдо-румунський філолог Б. Петри-чейку Хаждеу запропонував етимологію терміна й установив зв’язок із його віддаленими відповідниками. Хаждеу вважав це слово тракійським (дакійським) за походженням. Воно споріднене, — писав він, — із кельтсько-ірландським dan «пісня, поема» та перським danah «пісня, яку виконують жінки». Обидві ці форми передбачають як спільний етимон санскритське слово dana «пісня, звук». Іншими відповідниками цього терміна є зендське daēnā «пісня», вірменське den, але найближчим, звичайно, є литовське daina «пісня».

183

(Тоді ще нікого не могла цікавити доля цього самого слова в латиській мові)¹.

«Даки й литовці, — писав Хаждеу, — отже, єдині народи, які зберегли незмінними зміст і форму слова daina — найпрекраснішої спадщини первісної індоєвропейської мови, спадщини, яка є значно давнішим свідченням спільності наших предків, ніж найдавніші лапідарні написи»...²

Молдо-румунський учений порушив також питання про можливе запозичення терміна литовцями (від румунів). Він зауважив, що у слов’ян такого слова немає, а також що молдавани й литовці колись жили «по сусідству». Але тут же Хаждеу відкинув цю можливість: назви народних пісень не запозичуються, — стверджував він, — до того ж появу -i- у литовському daina (порівняно із санскритським dana) можна пояснити законами розвитку самої литовської мови³. Питання про запозичення румунами слова в литовців цей учений не порушував.

Судженням та аргументації Хаждеу щодо тракійського походження терміна дойна передувало наукове пояснення Димитрія Кантемира (1672—1723). На думку цього видатного молдавського вченого, дойною називали дакійського «бога війни». У примітці до свого тексту Кантемир зауважив, що це слово зазвичай з’являється на початку «чоловічих» (з погляду виконання) пісень, тобто згадка про це божество є своєрідною інвокацією⁴. Свідчення Кантемира про наявність слова у початковій формулі пісень (які, на його думку, мали лише військовий характер) підтвердили пізніші фольклорні записи. Справді, у заспівах дойни, що іноді складаються з низки двоскладових або односкладових вигуків, у заспівах, які подекуди стали факультативними, це слово трапляється. Щоправда, у різних фонетичних варіантах і в різних ритміко-акцентологічних позиціях воно наявне в початкових рядках не лише дойн, а й інших жанрів, зокрема ритуальних. Так, у північній частині дакорумунської території, у Марамуреші, побутують: dăina, dŭină; dui, dui, dui; у Трансильванії — dăină, dăina; ăi-nam – dăinam; ěi-nu – duinu; dăina-le; dăina-mă; ăină-dăină; dăina-dăină. У Молдавії побутують doina і зменшувальна форма doinița.

¹ Перше запровадження терміна daina в ужиток 1893 року Криш’яном Бароном, на наполягання видавця Віссендорфа, та аргументи на його користь, наведені Я. Лаутенбахом і Я. Сандером, викликали рішуче заперечення П. Шміта й Я. Сірмайса: P. Šmits, Par jauno tautas dziesmu krājumu. „Mājas Viesis”, 1893, стор. 50; J. Sirmāis, Mūsu tautas dziesmu jaunākais izdevums, „Dienas Lapa”, 1894, стор. 212—215. Цією інформацією ми завдячуємо ризькій фольклористці М. Бейтиня, якій висловлюємо щиру подяку.

² B. Petriceicu Hasdeu, Principie de filologia comparativa arioeuropea cuprindênd grupurile indo-perso-tracice, greco-italo-celtic și leto-slavo-germanic cu aplicăciuni la istoria limbii romane. Curs ținut la Facultatea de Litere și Filosofía din București, I, 1875, стор. 28—29.

³ Ibidem, стр. 26—27.

⁴ Димитрий Кантемир, Дескрипция Молдовей, Кишинэу, 1957, стр. 197.

184

Лише в Молдавії, Буковині та Марамуреші слово doina та його варіанти вживаються як термін на позначення музичного жанру пісні. У Трансильванії слово побутує лише в заспівах. В інших областях дакорумунської мови doina як термін невідоме: воно зовсім не побутує у Мунтенії, Олтенії, Банаті та Добруджі⁵.

Погляд Кантеміра на первісний військовий характер музичного жанру й самої його назви знайшов послідовників і в XIX столітті: такої думки дотримувалися Йордакі Мелінеску та відомий молдавський письменник К. Негруцці, який навіть склав три маршоподібні «дойни», видавши їх за народні.

Аргументація Хашдеу, який обґрунтовував погляд Кантеміра відповідно до рівня науки свого часу⁶, однак, не переконала жодного з пізніших учених. І до Хашдеу, і після нього (хоча й не полемізуючи з ним) дослідники шукали основу слова в інших мовах: лат. donativum «дарунок, отриманий римським воїном після битви» (!), лат. Diana «покровителька мисливців» (а отже, й воїнів), Danubius «Дунай». Усі ці три пропозиції з’явилися 1842 року з-під пера дилетанта Йордакі Мелінеску⁷. Інші шукали етимон у слов’янських мовах: слов. двойница «подвійна пижатка, двой-натка» — А. Чихак⁸; рос. дуть, дунуть — К. Н. Буріляну⁹. Інші вчені-філологи виводили слово з грецького δην, δαν — дорійської назви «Юпітера» — Петру Майор¹⁰, але частіше все ж із латинського: Diana+oda (!) — поет І. Еліаде-Редулеску¹¹; лат. doleo, через гадану проміжну форму *dolina, — А. Т. Лауріан і І. К. Массім¹² та ін. Нарешті, знайшлися й дослідники, які виводили слово з власної мови: від дієслова a dăina «гойдуватися, коливатися» або ж від вигукового повтору, що часто трапляється в заспівах цього поетичного жанру: dui, dui, dui¹³. Було висловлено й думку про германське походження цього слова в дакорумунській мові.

В останній праці на цю саму тему, у вже цитованому вище документальному й ґрунтовному дослідженні румунського фольклориста Ові-

⁵ Усі ці приклади разом із їхнім контекстом наведено в дослідженні румунського фольклориста Ovidiu Papadima, Considerații despre doină, „Studii și cercetări de istorie literară și folclor“, IX, 1960, № 2, с. 326—329.

⁶ Автор згадав також ім’я дослідника, який уперше провів паралель між дакорумунським doină та литовським daina: мюнхенський орієнталіст Martin Haug „Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft“, 1855).

⁷ Iordachi Mălinescu, Un discurs și poezie, „Foaie pentru minte, inimă și învățătură“, V, 1842, с. 97—99; Ap. B. Petriceicu Hasdeu, Op. cit., с. 21; Ovidiu Papadima. Op. cit. с., 312.

⁸ A. de Cihac, Dictionnaire d’étymologie daco-romane, Francfort s/M., 1870, s. v.

⁹ C. N. Burileanu, Intre frunză verde“ și doină, București, 1936, стр. 57.

¹⁰ Ap. B. Petriceicu Hasdeu, Op. cit., с. 21.

¹¹ Ap. Ovidiu Papadima, Op. cit., с. 314.

¹² А. Т. Лауріану та І. К. Массім. Глосарій, що містить слова румунської мови, чужі за походженням або формою, а також сумнівного походження, Бухарест, 1876, s. v.

¹³ Tiberiu Brediceanu, 170 melodii populare romînești din Maramureș. București, 1957. с. 5.

185

…дія Пападими висловлено тверде переконання щодо походження слова. Трансильванська форма dăina, як це запропонував «цілком обґрунтовано» і Хаждеу, може мати дакійське походження¹⁴; молдавська ж форма doina «безперечно» належить до слов’янських мов¹⁵. Навіщо ж так розмежовувати назви одного й того самого об’єкта?

Щоправда, крім Хаждеу, жоден із перелічених вище авторів не обґрунтував своїх припущень щодо етимології, а просто запропонував її, навіть не намагаючись спростувати думку попередніх авторів.

Імовірно, цих дослідників збентежили несподіваність і гігантський «розмах» етимології Хаждеу. Насправді ж, за останніми даними мовознавства, дакійських елементів у молдавській мові не так уже й багато. Останні дослідники фракійської мови, болгарський етимолог Вл. Георгієв¹⁶ і румунський мовознавець І. І. Руссу¹⁷, у працях, спеціально присвячених так званим автохтонним елементам, не розглядають і навіть не включають слово doina до списку фракійських слів, що збереглися в мовах народів Балканського півострова. Гіпотезі про єдиний давній «дакійський» зразок суперечать і несподівані для такої цілісної мови, як дакорумунська, варіанти, зафіксовані на дуже близькій відстані один від одного (і навіть в одній і тій самій місцевості!). Не менш вагомим спростуванням глибокої давнини цього слова у дакорумунів є його фонетика: очікуваною сучасною формою в дакорумунській була б не doina, а *doaină. Учених могло збентежити й те, що Хаждеу надто категорично відкинув можливість запозичення, хоча до інших мов досить часто проникають не лише назви, а й самі предмети — народні інструменти, танці та пісні, — наприклад, cobza, lăuta, ghitara, polca, mazurca sîrba, bulgăreasca у дакорумунській мові; саме слово daina у сучасній латиській мові тощо. (Однак слід пам’ятати, що всі ці запозичені об’єкти та слова не засвоюються в їхньому «чистому» вигляді, а завжди контамінуються з традиційним фондом.) Нарешті, Хаждеу аж ніяк не міг тоді врахувати значну фонетичну варіантність слова, музичний бік дойни (її близькість чи віддаленість від литовських дайн і досі ще ніхто не вивчив...), а також етапи розвитку й ареал побутування самої дойни.

Найголовніше ж, чого не врахував ні Хаждеу (який тоді не мав у своєму розпорядженні необхідних матеріалів), ні наступні етимологи, — це те, що слово дойна найчастіше фігурує лише у вступній формулі поетичного тексту цього музичного жанру (регіонально — і деяких інших жанрів), у тій його частині, яка, як встановлюють музикознавці, ніяк не пов’язана ні генетично, ні

¹⁴ Ovidiu Papadima, Op. cit., стр. 316.

¹⁵ Ibidem, стр. 317.

¹⁶ Владимир Георгиев, Тракийският епик, София, 1957.

¹⁷ I. I. Russu, Limba traco-dacilor, București, 1959.

186

навіть тематично з іншими частинами дойни як такої¹⁸. А якщо воно трапляється і в самому тексті дойни, то й там це слово заповнює рядок, доповнюючи його до природного віршового розміру.

Імовірно, саме звідси, із цієї вступної «чужорідної» формули — нині факультативної в цьому жанрі, — слово дойна з часом відокремилося й стало позначати спочатку регіонально, а потім, від середини XIX століття (розширивши своє значення), цей особливий поетичний і музичний жанр загалом. У фольклорі нерідко трапляються приклади відокремлення окремих слів із початкової формули, як і взагалі з тексту пісень, та набуття ними самостійного й узагальненого значення. Початковими формулами пісень можуть бути різні вигуки й цілі речення, повністю перенесені з інших мов: такими є румунські зачини балад мовою чангей, молдавські вступні формули циганських пісень тощо. До іншого мовного середовища переносяться і цілі куплети (так, у Вінницькій області український фольклорист виявив молдавський текст прототипу «Пісні Земфіри» Пушкіна; у дитячих «лічилках» трапляються слова й цілі вислови, запозичені з інших мов, і т. д.). Наявність слів, що втратили всякий сенс, у вступних формулах, слів, які згодом розділяють між собою окремі строфи різних обрядових пісень (як-от цілком незрозуміле румунське слово ler у формулі ler, doamne, що походить від лат. (На) IleI (uiah), domine, водночас доводить і можливість включення нових запозичень до зачину, і не суперечить можливості його подальшого відокремлення. Нарешті, слово дойна з усіма його різновидами побутує далеко не на всій дакорумунській території. Ба більше: лише в Молдавії, Буковині та Марамуреші, тобто тільки в північній і північно-східній частинах території, слово в народній мові виступає як термін на позначення певного музичного жанру; на порівняно великій території Трансильванії воно збереглося лише в зачинах і не має жодного визначеного значення. У південній частині території дакорумунської мови слово взагалі відсутнє, як, зрештою, і в усіх романських діалектах Балканського півострова. Звісно, такого не могло б бути за єдиного дакійського походження слова.

Усе це свідчить про те, що молдавське слово дойна є запозиченням.

Можна висунути припущення, що дакорумунське слово дойна було запозичене в литовців у XIII—XV століттях. Аргументами на користь цієї гіпотези є такі факти (мовного характеру).

У литовській мові daina означає «народна пісня», тоді як у молдавській — лише конкретний поетичний і музичний жанр. Отже, у молдавській мові значення слова значно вужче, ніж у литовській. Таке звуження значення характерне саме для лексичних

¹⁸ Em. Comişel, Preliminarii la studiul ştiinţific al doinei, „Revista de Folclor”, IV, 1959, № 1—2, стр. 157.

187

запозичень, відбулося, як нам уже відомо, у північній половині дакорумунської території, тобто саме на території, жителі якої справді могли контактувати з литовцями, бути з ними якщо не в «сусідстві», то принаймні вступати у військові, торговельні та культурні зносини. Крім того, нині, коли вже накопичилося чимало фактів, можна помітити й таке, очевидно, зовсім не випадкове збігання: слово doina побутує у своїх діалектних формах daina і daină (настільки близьких, тотожних литовському daina!), і у вступних формулах, і як народний термін — на півночі, саме в ареалі побутування та найдавнішої стадії музичної еволюції цього жанру.¹⁹ Нарешті, запозичення слова doina слід було б припустити ще й тому, що, на відміну від литовської, де слово має численні споріднені слова, у дакорумунській мові doina є кореневим словом, а всі похідні від нього слова утворені за допомогою порівняно нових суфіксів: назву дойнаш утворено за допомогою нового для мови суфікса -аш угорського походження; у пестливій формі дойницэ є суфікс слов’янського походження; усі інші похідні — дойнар, а також дойни, дойнишоарэ и дойнитор, хоч і оформлені за допомогою суфіксів латинського походження, усе ж у молдавській мові є досить новими утвореннями — з періоду побутування самої молдавської мови. Усе це — і звуження значення, і збіг ареалу діалектної форми дайна з ареалом найдавнішої музичної стадії дойни, і, нарешті, морфологія нових утворень від кореневого слова дойна — не могло б мати місця, якби слово дойна (як термін, а не як поетичний і музичний жанр!) було дакійського походження.

Запозичення дакорумунського слова дойна могло відбутися під час розширення кордонів Литовського князівства (XIII—XV ст.) аж до кордонів Молдавії та північної Трансильванії. Чи відбулося це запозичення безпосередньо, чи через польську мову, невідомо: слово dana такого ж неясного походження є і в польських піснях (у контексті: Da, dy, dana, da, dy, dana; Oj dana moja dana; Dana, dana, dana, dana; Dana...le... та ін.).²⁰

Спочатку невідомий нам куплет або ж лише це одне слово, яке раніше побутувало в якомусь самостійному куплеті (можливо, справді військового характеру й литовською мовою!), потрапило до тексту традиційного зачину місцевої традиційної мелодії дойни. Разом із поетичним куплетом або рефренним словом до цього зачину були привнесені, нашарувалися чи контамінувалися елементами незвичної мелодії.

Бэла Барток, Insemnări asupra cântecului popular romînesc, Cu o prefață de Zeno Vancea, „Revai Lexicon“, Vol. Supl., 1935, стр. 73; Ap.: Tiberiu Alexandru, Béla Bartók despre folclorul romînesc, București, 1958, стр. 73; Cfr. Em. Comișel, Op. cit., стр. 149.

²⁰ См., например, сборник: Dolf Chybiński, Od Tatr do Bałtyky, Kraków, 1950, NN 89, 140, 177, 208 и др.

188

рованими елементами незвичної мелодії. (Як ми вже знаємо, зачин цього дакорумунського музичного жанру, у якому тільки й фігурує слово doina, генетично чи тематично не пов’язаний із традиційною дойною). Згодом, завдяки вже усталеності зачину і, відповідно, частоті вживання слова, воно виокремилося з контексту як термін на позначення всього музичного жанру. Це виокремлення спостерігаємо й сьогодні в Марамуреші, де термін duina не можна відокремити від звичайного повторення dui-dui-dui, яке, однак, слід розглядати не як твірний корінь слова, а як його наслідок. Але в Марамуреші, де зв’язок рефренного повторення з терміном, який уже виокремився, відчутний і сьогодні, зберігся законсервований найдавніший тип мелодії дойни. З огляду на нерівномірність розвитку музичних жанрів у різних місцевостях можна припустити, що саме такий процес відбувся й у Молдавії: з такого ж «чужорідного» зачину слово виокремилося й утвердилося як термін. Але це сталося вже на якомусь ранньому етапі побутування дойни з привнесеним зачином. Сама ж мелодія дойни тут розвивалася власним шляхом, відокремлюючись від найдавнішої стадії, що збереглася лише в Марамуреші.

Європейські вчені не знали про наявність у молдавській і румунській мовах слова дойна. Литовське ж daina деякі з них, як-от Йоганн Шмідт, відносили до кореня di-t «танцювати», інші — до deja «скарга», dejoti «скаржитися» (Шлейхер), а Пікте й Альберт Бебер установили також його зв’язок із відповідниками в інших індоєвропейських мовах (перській, зендській та інших). В останньому етимологічному словнику литовської мови Е. Френкеля²¹, у якому прийнято думку Шмідта, зазначено, що слово daina побутує і в латиській мові з тим самим значенням, а також що воно споріднене з латиським дієсловом diēt «танцювати», «співати». Розгорнуту документацію щодо семантики цього слова наведено в латвійсько-німецькому словнику К. Мюленбаха та Я. Ендзелінса²².

Висунута вище гіпотеза про литовське походження дакорумунської дойни стосується, звісно, лише термінологічного боку питання. Дойна — ліричний жанр. А лірика — неодмінна частина фольклору всіх народів. За конкретною формою та змістом дойна особливо близька до ліричних пісень народів, що живуть на Балканах. Але ані широке поширення жанру загалом, ані конкретніша його подібність у певного кола народів аж ніяк не можна розглядати як запозичення чи міграцію. Фольклористи послуговуються таким терміном, як полігенезис, що означає самостійне виникнення жанру одночасно в різних народів, іноді дуже

²¹ Prof. E. Fraenkel, Litauisches Etymologisches Wörterbuch, Lieferung I, Heidelberg—Göttingen, 1956, s. v.

²² K. Mülenbachs—J. Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, I—IV, Rīgā, 1923—1932.

189

віддалених одне від одного, як наслідок однакових умов матеріального й духовного життя.

Стиль же музичного жанру дойна, за спостереженнями не одного музикознавця, відсилає нас не на північ, не в бік Литви, а на схід (пор. українські думи) і південний схід (Béla Bartók)²³, на схід (C. Brăiloiu)²⁴ і до персько-арабського макаму (Emil Riegler Dinu)²⁵.

Порівняльним вивченням молдавської дойни і литовської daina ще ніхто не займався, але немає сумніву, що ця тема невдовзі знайде свого дослідника-ентузіаста.

Як видно з викладеного, питання про спільне походження молдавського й литовського терміна дойна—daina не таке елементарне, як воно здавалося понад 80 років тому навіть такому маститому вченому, яким був Хашдеу. Дивовижний фонетичний збіг цих двох термінів і їхня семантична близькість потребують подальших кропітких досліджень спільними зусиллями мовознавців (діалектологів та етимологів) і, головним чином, музикознавців — не лише молдавських і румунських, а й українських, польських, латиських і, безумовно, литовських.

Кишинів

MOLD., RUM. DOINA KILMĖS KLAUSIMU

G. BOGACIUS

Reziumė

Автор статті висуває гіпотезу, що слово doiną, яке від середини XIX ст. широко утвердилося як фольклористичний термін на позначення певного виду пісні, дакорумуни могли запозичити у XIII—XV ст. від литовців, державні кордони яких тоді сягали Молдавії та північної Трансильванії. Вони могли запозичити його безпосередньо від литовців або через польську мову. На те, що слово dōina у дакорумунській мові є запозиченням, указує і те, що значення цього слова порівняно зі значенням литовського daina звузилося; крім того, похідні слова від doina утворені за допомогою нових суфіксів, здебільшого іншомовного походження.

²³ Béla Bartók, Op. cit., 191, 192; Ap. Tiberiu Alexandru, Op. cit., 75.

²⁴ Const. Brăiloiu, La musique populaire roumaine, „La revue musicale“, N spécial: „La musique dans les pays latins“, 1940, стр. 7—8.

²⁵ Emil Riegler Dinu, Das rumänische Volkslied, Berlin, 1940; Ap. Em. Comişel, Op. cit., стр. 150.