LEKSIKOS TYRINĖJIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

СЕМАНТИКА Й ЕТИМОЛОГІЯ

SIMAS KARALIŪNAS

1. Деякі питання семантики

Людина живе й діє в морі мовних явищ. Мова сукупністю своїх значень створює життєво важливе середовище самого людського існування і є одним із компонентів знакової поведінки людини. «Сенс завжди постає як безпосередньо дане: цього людині достатньо, щоб жити й діяти у світі, сповненому значень», — стверджує один із найвидатніших семіотиків наших днів А. Греймас¹. Наскільки людське мислення й поведінка зумовлені мовою, продемонстрували гіпотеза Сепіра—Ворфа та лінгвістичний релятивізм Л. Вайсгербера. Теорія «семантичних полів», розвиваючи яку Л. Вайсгербер висунув згаданий принцип лінгвістичного релятивізму, була важливою не лише для дослідження взаємозв’язків мова — мислення і мова — культура, а й дала семантикам і лексикологам структурний метод. Отже, замість двох проблем, якими займалася класична семантика, — класифікації значень і виявлення законів семантичних змін, — останніми десятиліттями на перший план вийшли проблеми дескриптивної семантики та виявлення семантичної структури. Відповідаючи на питання, якою мірою значення можуть утворювати структуру, Л. Єльмслев зазначив, що їх можна вважати такими, що утворюють структуру, з двох причин: 1) часткові значення (significations particulières) залежать від варіантів переліку, які логічно виводяться з можливих відношень, передбачених під час опису форми; 2) загальні «значення», або семеми, залежать від цінностей (de valeurs), які також випливають із форми й визначають можливі кореляції². Попри те, що значення слів належать до тієї ділянки мови, яка найважче піддається систематизації та формалізації, що часто незрозуміло, де закінчується один сегмент плану змісту й починається інший, а тому в цій сфері сприятливий ґрунт мають суб’єктивізм і свавілля, усе ж, здається, лексику й значення можна досліджувати також точнішими методами структурної лінгвістики. Семантикам це дозволяють робити геніальна концепція Ф. де Соссюра про два плани мови — змісту й вираження (plan du contenu et plan de l’expression) — та пізніше констатований їхній ізоморфізм, який дає змогу «розглядати семантичну структуру як членування семантичного універсуму на мінімальні одиниці значення (=або семи), що відповідають розрізнювальним ознакам плану вираження (=або фемам)»³.

Спираючись на ці кардинальні принципи загальної теорії мови, ставиться завдання отримати чітку інформацію про мінімальні семантичні елементи (семан-

¹ A. J. Greimas, Du sens. Essais sémiotiques, Paris, 1970, p. 39.

² Л. Єльмслев, До структурної семантики, у: Лінгвістичні нариси (=Праці Копенгагенського лінгвістичного гуртка, т. XII), Копенгаген, 1959, с. 108.

³ A. J. Greimas, op. cit., p. 40.

5

тичних примітивів) та їхніх взаємозв’язків за кількістю й характером, описати принаймні обмежену їх кількість, постулювати структуру семантичної теорії; докладаються зусилля до створення семантичної теорії, заснованої на принципах генеративної граматики.

Яку б теорію структурної семантики ми не створювали, структурне дослідження семантики, слід гадати, насамперед залежить від структурного дослідження лексики. Синхронний опис словника мови (наприклад, литовської) (такий опис був би ідеально досконалим) мав би надавати щонайменше два види інформації: інвентар простих і складних лексичних одиниць та структурні моделі, до яких ці одиниці належать. Інвентар мав би охоплювати: 1) морфи, що існують у мові (звісно, абсолютної повноти досягти неможливо), 2) усі слова (конвенціональні комбінації морфів) і 3) усі фрази (сталі групи специфічних слів, які відрізняються від простої суми слів). Кожен пункт інвентарю мав би бути так чи інакше ідентифікований: із зазначенням функції морфа чи слова, наведенням синоніма або еквівалентного вислову.

Інформація другого типу, як уже згадувалося, полягала б у зазначенні структурних моделей, парадигм, до яких входять лексичні одиниці. Визначити структурні парадигми можна, подавши лексику у формі «мережі». Що це означає, видно з наведеного тут фрагмента інвентарю, який складається з елементів словника (фонологічних і реальних), що мають склад CV у першому складі, перед послідовністю фонем (ras).

Приголосні Голосні a e i u ā ē ī ū ė o тощо k karas keras kiras kuras karas keras kyras kūras kėras koras g garas geras giras guras garas geras gyras gūras gėras goras t taras teras tiras turas taras teras tyras tūras tėras toras d daras deras diras duras daras deras dyras dūras dėras doras p paras peras piras puras paras peras pyras pūras pėras poras b baras beras biras buras baras beras byras būras bėras boras тощо.

Таке подання лексики у вигляді «мережі» показувало б: 1) вузол для кожної математично можливої комбінації фонем, 2) сферу вузлів, не заповнених через фонотактичні обмеження (наприклад, kāras, kėras, gāras, gėras тощо автоматично відпадають, оскільки короткий наголошений голосний на початку слова неможливий у литовських іменниках, але пор. pėras «такий титул») і 3) вузол, фактично заповнений морфами й словами, причому не⁷. Такий простий математичний перелік комбінацій фонем дуже швидко став би безмежно великим і незручним. Однак, застосувавши фонотактичні правила, він

⁴ F. P. Dineen, The Structure of Semantic Elements, Actes du xᵉ congrès international des linguistes, II, Bucarest, 1970, p. 589–593.

⁵ Jerry A. Fodor, Jerrold J. Katz, The Structure of a Semantic Theory, Language, 39, 1963, p. 170–210.

⁶ S. Abraham, I. Evseev and V. Serban, The Bases of a Structural Semantics, Actes du xᵉ congrès…, II, p. 609–611.

⁷ F. G. Cassidy, A Descriptive Approach to the Lexicon, in: Approaches in Linguistic Methodology ed. by I. Rauch and Ch. T. Scott, Madison, Milwaukee, and London, 1967, p. 9–15.

6

їхня кількість значно зменшилася б після усунення всіх незаповнених клітинок. Але навіть у такому скороченому вигляді словник усе одно залишався б досить великим, проте такий метод дослідження лексики може бути корисним, оскільки він дав би повний інвентар морфів мови та їхніх комбінацій, виявив би структурні зв’язки словника й допоміг би встановити тенденції розвитку та поповнення словника. Комп’ютери значно полегшили б роботу з опрацювання. На переконання автора цього методу дослідження лексики Ф. Кессіді, ідеальний опис лексики та її структурне дослідження тепер є «within the realm of possibility»⁸.

Структурний опис словника, слід гадати, став би у пригоді й семантиці. Тоді можна було б спробувати поставити питання, чи не маніфестують сегменти плану вираження, що належать до однієї структурної парадигми або до фонологічно близьких парадигм, іноді сегментів змісту однієї або суміжних сфер чуттєвого досвіду й мислення. Структурний опис словника, можливо, дав би змогу дещо точніше досліджувати й такі заплутані явища семантики, як полісемія та її зв’язок із омонімією, які, як відомо, поряд із синонімією, мотивацією слів і характером слів є основним об’єктом дескриптивної семантики.

Полісемія, хоч логіки й вважають її перешкодою для комунікації та мислення, є потужним засобом мовної економії, оскільки вона значно полегшує роботу нашої пам’яті. Багатозначність слів виникає з кількох причин. Контекстуальна варіація семеми зумовлена найпростішим фактом: у різних висловлюваннях слово ніколи не має цілком того самого значення. Наприклад, слово knyga має конкретне значення, і, здається, як тут може змінюватися його значення? Однак для автора книга — одне, для видавця чи збирача — інше, а для книготорговця — ще інше. Для колекціонера книг вона означає одне, для антиквара — інше, ще інше — для бібліографа чи бібліотекаря, і зовсім інше — для читача. Залежно від контексту й ситуації, у якій уживається слово, воно може мати і зазвичай має різні відтінки значення. Деякі з цих відтінків ефемерні, інші можуть розвинутися в сталі нюанси значення, які з часом, у міру збільшення відстані між ними, можуть перетворитися на різні значення слова. Значну роль тут відіграють також метонімія та метафори. Наприклад, akis, крім свого основного значення «орган зору», має 21 значення, що виникли внаслідок перенесення назви, основаного на різних асоціаціях: «1. вічко сітки; 2. петля в’язаного виробу; 3. петля, отвір у ткацькому ремізі; 4. петля для ловіння зайців, лисиць та інших звірят; 5. невеликий отвір, прорубаний у кризі, або місце, що зовсім не замерзло; ополонка; 6. незамерзаюче місце в трясовині; невелика водна ділянка на болотах або в озерах, що починають заростати, тощо».

Оскільки функціональне навантаження значення слова неможливо виміряти, не можна сказати й те, наскільки значення одного слова відрізняються одне від одного та наскільки вони відрізняються від значень іншого слова. Інакше кажучи, неможливо знати, де закінчується полісемія і починається омонімія. Тут лексикограф має керуватися винятково власним чуттям. Щоправда, пропонувалися й критерії для розмежування полісемії та омонімії, однак вони лише допоміжні й не можуть розв’язати проблеми. Наприклад, вважають, що якщо два слова однакової форми вживаються в одному й тому самому реченні без відчуття повтору, то мовець не відчуває між ними жодного смислового зв’язку. Наприклад, фр. pas «крок» і pas «не» вживаються в одному реченні: Cela ne se trouve pas dans le pas d’un cheval «Таке не щодня знайдеш». Отже, у сучасній французькій мові це два різні слова, хоча обидва вони походять від лат. passus.

⁸ F. G. Cassidy, op. cit., p. 14.

7

«крок». Виходять також із того, що, мовляв, жоден поет, який себе поважає, не римуватиме два слова, які він вважає однозначними⁹. У зв’язку з цим можна запропонувати ще один критерій для розмежування полісемії та омонімії. Якщо один аломорф маніфестує ті самі або близькі сегменти змісту, що й інший аломорф, маніфестовані ними сегменти змісту можна вважати такими, що належать одному слову (а не двом словам-омонімам). Наприклад, kuópti має такі значення: «1. чистити, прибирати; доглядати; 2. обробляти, збирати врожай; 3. брати мед, знімати мед; 4. очищати льон від костриці, терти; 5. нагортати, копати, підчіплювати; 6. ховати; 7. приховувати; 8. піклуватися; 9. грабувати, хапати, схоплювати; красти; 10. їсти з апетитом, багато їсти, сьорбати, жерти, підчіплювати; 11. швидко бігти, йти, мчати» (див. LKŽ VI 916). Дуже близьку групу значень знаходимо також у дієслів 1 kópti, 2 kópti|kópti, 3 kóp-til|kópti (див. LKŽ VI 351–4). Якщо це так, дієслова kópti|kópti і kuópti, очевидно, є аломорфами, оскільки, крім того, чергування uo: o у литовській мові цілком регулярне. Отже, замість трьох омонімів, найімовірніше, матимемо одне багатозначне дієслово kópti|kópti: «1. чистити, прибирати; 2. обробляти, очищати (зернові на полі); 3. брати мед (із вулика, дупла); 4. підчіплювати, зачерпувати, навантажувати гній вилами на віз, вивозити гній; 5. підгортати, нагортати (картоплю, овочі…); копати в купу, робити купу, нагортати; згрібати; 6. ховати; 7. приховувати; 8. брати, грабувати, хапати, загрібати; 9. жадібно їсти, підчіплювати; 10. йти, вирушати» (поряд з омонімом kópti «підійматися (вгору, вниз, через щось…)»), оскільки його зв’язок із дієсловом kópti|kópti «чистити, прибирати; обробляти, очищати (зернові на полі)» тощо не виявляється в синхронному плані. Крім того, тут може стати в пригоді й таке явище, констатоване в литовській семантиці: семеми «(жадібно) їсти, жерти, ковтати, уминати», «йти, вирушати, бігти», «бити, рубати, вдаряти», «красти» часто супроводжуються іншими різними семемами. Інакше кажучи, часте дієслово литовської мови вживається метафорично для позначення згаданих дій, пор., наприклад, dróžti «різати, загострювати, вирівнювати ножем чи іншим гострим знаряддям; бити, рубати, шмагати, давати; їсти, уминати, пити; швидко йти, бігти, їхати, вирушати, проводити тощо» LKŽ II² 747. Очевидно, і лат. I žaút «сушити, вішати для сушіння» та II žaut «бити, завдавати сильного удару тощо» ME IV 792–3, як із діахронічного, так і з синхронічного погляду є одним і тим самим словом (пор. лит. džiáuti «вішати, класти для сушіння; красти; рубати, вдаряти тощо» LKŽ II² 1016); див. про це нижче. Так само, наприклад, лит. káuti «йти, вирушати» LKŽ V 450 навряд чи є іншим дієсловом, ніж káuti «бити, вбивати; боротися; кувати (у кузні)» (пор. співвідношення значень у dróžti). Щоправда, тут іще слід обміркувати, як у практиці укладання словників і в синхронічній семантиці поводитися з подібними випадками: можливо, справді доцільніше виділяти два чи кілька слів, вважаючи їх омонімами, адже в багатьох випадках значення настільки віддалилися одне від одного, що простежити їхній первісний зв’язок і таким чином констатувати полісемію допомагає лише ретельний етимологічний аналіз (див. нижче).

Розглядаючи питання дескриптивної (синхронічної) семантики, ми цілком перейшли до предмета діахронічної семантики. Семантичний аналіз, як відомо, поряд із фонологічним і дериваційним аналізом є одним з основних аспектів етимології. Під час дослідження явищ полісемії та омонімії в діахронії, з’ясування відношень походження лексем велике значення має принцип, сформульований Б. Єгером: «… зустрічаються кілька дуже віддалених одне від одного значень (A, B, C …) в одному

⁹ S. Ullmann, Semantics. An Introduction to the Science of Meaning, Oxford, 1962, p. 179.

8

Об’єднавши Lautung, слід констатувати цей факт. Якщо цей семантичний ряд A, B, C… з’являється деінде, то навряд чи ще можна сумніватися, що між значеннями A, B і C існує семантична спорідненість, — хай спершу й неочевидна»¹⁰. Обґрунтованість цього принципу Б. Єгер довів усією своєю працею, яку тут цитуємо; це найкраще діахронічне дослідження семантики балтійських мов. Цей принцип передбачає, що в плані змісту слова з одним значенням його органічно породжені значення виникли з інших і що вони репрезентують закономірний семантичний розвиток. Більшість випадків, безперечно, саме це й засвідчує. Однак констатація співіснування двох сегментів змісту в плані змісту одного слова може й не свідчити про закономірний розвиток сегментів. Адже слово могло запозичити сегмент змісту з іншого слова. Найчастіше так буває тоді, коли слова мають подібну фонетичну оболонку. Тут ми стикаємося з випадками так званого «псевдосемантичного розвитку». Зокрема, те, що французьке essuyer означає: 1. «витирати» і 2. «терпіти, зносити», не свідчить про те, що ці два маніфестовані ним сегменти змісту виникли один з одного, оскільки сегмент «терпіти, зносити» це дієслово отримало від essayer «пробувати, намагатися; старатися», яке у XVI ст. означало також «переживати, зносити, терпіти»¹¹. Лат. vuobit означає і «стуляти губи для сміху», і «лущити, оббирати (наприклад, горіхи, горох)» ME IV 677. Ці сегменти змісту надто віддалені один від одного, щоб можна було знайти для них паралелі в інших мовах і тим самим підтвердити їхній діахронічний зв’язок. Безперечно, сегмент змісту «лущити, оббирати» vuobit отримало від римованого слова luōbit «лущити, оббирати, лущити горох». Складну семантичну інфільтрацію бачимо у випадку лит. plúoštas і plūoštas: plúoštas «1. текстильна сировина, тонкі й міцні волокна; 2. пліт, пором» перше значення (пор. аломорф pláustas, який такого значення не має), очевидно, запозичило від plūoštas «текстильна сировина, тонкі й міцні волокна; (сіна, соломи, волосся тощо) пучок, жмут, оберемок; букет; стрічка, смужка; пором, пліт», тоді як plūoštas, етимологічно пов’язане з дієсловом plėšti, очевидно, запозичило значення «пором, пліт» від plúoštas. Їхній дуже близький план вираження (відрізняються лише фонемами š — s), очевидно, і став причиною зближення також плану змісту. Отже, перш ніж стверджувати, що відношення між будь-якими двома сегментами одного плану змісту є наслідком регулярного семантичного розвитку, необхідно — наскільки це можливо — з’ясувати, чи не йдеться про випадок «псевдосемантичного розвитку».

2. Етимологія лит. džiaugtis

Лит. džiaugti «радувати», džiaugtis «радіти, веселитися» LKŽ II² 1014 у латиській мові відповідають džaugt «розважати», -tiēs «розважатися», gáugtîes «радіти, тріумфувати; сподіватися, очікувати; обіцяти, бути при намірі; скаржитися; втішатися, пестити» ME I 694, «притулятися» EH I 425. Хоча відповідники цих литовських і латиських слів були зафіксовані вже давно, лит. džiaugti(s) та його латиські споріднені слова, попри одну-дві невдалі спроби¹², досі не мають надійної етимології.

¹⁰ B. Jēgers, Verkannte Bedeutungsverwandtschaften baltischer Wörter, K Z, 80, 1966, p. 10–11.

¹¹ J. Orr, Words and Sounds in English and French, Oxford, 1953, p. 157 tt.

¹² E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1962, p. 116–7.

9

Г. Гірт¹³ пов’язував лит. džiaugiuosi з лат. gaudēo, гр. γηθέω «радію» і, припускаючи тут метатезу приголосних, виводив його з *gaudžiuosi. Давніша форма латинського й грецького слів, як гадали, була *gāu-edh-ējō (або *gāu-adh-ējō)¹⁴. Отже, з огляду на консервативний характер литовської мови, ми очікували б *goved- (або *govad-), але не *gaud-. Крім того, легко довести, що метатези тут не було, спираючись на інші споріднені за коренем слова в литовській і латиській мовах (див. нижче).

Невдалою була й спроба П. Перссона¹⁵: лат. gaugtiês він зіставляв із давньоверхньонімецькими goukolōn, gouggolōn «дуріти, жартувати», а лат. gaūbt² — із середньоверхньонімецьким gief «дурень». По-перше, як видно, значення зіставлюваних слів дуже віддалені одне від одного, а головне — етимологічний початковий приголосний кореня латиських слів — *d- (а не *g-; див. нижче).

Перш ніж перейти до етимологічного пояснення, слід зазначити, що генетична ідентифікація лит. džiaugti(s) і лат. džaugt(ies), gauties, яка здається досить очевидною, натрапляє на фонетичні труднощі. Лит. džiaugti(s) закономірно продовжує давніший корінь *deug-: дифтонг eu закономірно перейшов у jau, а сполука *dja- змінилася на dž’a (пор. лит. biaurùs, лат. blaũrs з *beur-). Рефлексами сполук *dj, *tj перед голосними заднього ряду в латиській мові є ž, ž¹⁶. Саме такі звуки маємо в словах розглядуваного кореня, пор. лат. ap-žaugties «обвиватися, ростучи, навколо іншого дерева», apžaugties kam ap kaklu «обвити комусь шию» EH I 128, žaudīties (praes. -guôs, praet. -dzījuos) «нав’язуватися; бути поруч із кимось із любов’ю, пестити, обіймати, цілувати (переважно про малих дітей); пестити одне одного» ME IV 790, žauguoties «те саме» ibid., žaugas «пестощі; почуття, стан» ibid., žaugule «кохана, коханка» ibid., žaugzmas «почуття, стан» ibid. (пор. лит. džiaūgsmas «почуття великого задоволення чи насолоди, веселість, щастя» LKŽ II² 1013). Ці латиські лексеми слід вважати закономірними продовженнями кореня *deug-.

Через те, що замість ž- знаходимо dž-, J. Endzelīns (EH I 563) схилявся до думки, що лат. džaugt(iês), džauga є литуанізмами. Справді, ці форми не вживаються в живій латиській мові й відомі лише зі старіших латиських словників (Langės «Lettisch-deutsches Lexikon», 1773, Stenderio «Lettisches Lexikon», 1789, Ulmanio «Lettisch-deutsches Wörterbuch», 1872). Однак ні наявність dž- замість закономірного ž-, ні невживання цих форм у живій мові, як видається, не є достатньою підставою вважати їх литовськими запозиченнями. Є й інші випадки, коли латиській мові відповідають dž, č замість литовських dž, č; пор., наприклад, лат. džàut, čuôp², čàpt, čùpt, čupinêt, čuožātiês, čūzinât і лит. džiauti, čiuopti, čiopti, čiūpti, čiupinėti, čiuožti, čiūzinėti. Було б надто сміливо оголосити всі ці слова литовськими запозиченнями. Тим паче, що рефлекси давніх сполук *dj, *tj, dž, č, засвідчені й у самій латиській мові (у частині земгальських діалектів)¹⁷. Саме з цих діалектів форми з dž, č могли потрапити до старих латиських словників або поширитися в інші діалекти.

¹³ H. Hirt, BB, 24, 1899, p. 280: «Aus dem lit. stellt sich zu γηθέω und gaudeo džiaugiuos aus *gaudžiuos».

¹⁴ A. Walde- J. B. Hofmann, Lateinisches etymologisches Wörterbuch, I, Heidelberg, 1936, p. 584.

¹⁵ P. Persson, Beiträge zur indogermanischen Wortforschung, Uppsala, 1912, p. 59 tt.

¹⁶ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951, p. 177 tt.

¹⁷ M. Rudzīte, Latviešu dialektoloģija, Rīgā, 1964, p. 91.

10

Проміжна стадія фонетичного розвитку *deug- > лат. žaug- *d’aug-, імовірно, відображена у формі g’augtiės. Оскільки є дані, що дають змогу реконструювати в куршській мові d’, t’, < *d̑j, *t̑j¹⁸, форму g’augtiės можна вважати запозиченою в латиську з куршської¹⁹, оскільки в латиській мові палатальні d’, t’ у запозиченнях рефлексуються як g’, k’. Дієслово gaugtiės якраз і зафіксоване в західній частині Латвії (Дуніка). Отже, корінь *deug- зі значенням «радіти» або близьким до нього засвідчений і в третій балтійській мові — куршській, у якій, як можна припустити, дифтонг *eu також перетворився на au.

Нульовий ступінь кореня džiaug- < *deug- у литовській мові представлений формами džiūgti «починати радіти» LKŽ II² 1031, džiūga «радість» ib. 1029, džiūgà, džiūgas «той, хто швидко чимось радіє» ib. 1029, džiūgùs «той, хто швидко радіє, тішиться, веселий» ib. 1031, džiūgauti «дуже радіти» ib. 1029 та ін. Наявність африкати dž перед голосним заднього ряду свідчить, що ці форми, імовірно, виникли на основі варіанта кореня нормального ступеня džiaug- за моделлю šaukti: šūkti = džiaugti: x. Це підтверджує той факт, що їм немає відповідників у латиській мові.

Для з’ясування подальших зв’язків між džiaugti(s), ap-žaugtiės, džaugt(ies), g’augtiės може допомогти лат. žaugātiės² «без роздумів дертися, йти; залишивши стадо, бігти (у збіжжя), стрибати (через канави) (про корів)», žauga² «корова, яка раз у раз, залишивши стадо, йде в збіжжя, стрибає через канави тощо; такий, що йде туди, куди заборонено»; пор. також корінь із кінцевим -k- žauka «розбишака; той, хто лазить туди-сюди; повія тощо» ME IV 790.

Що в основі цих останніх латиських слів лежать лат. žauties, žaunuōs, žāvuōs «дертися; підніматися високо; пустувати, бути розгульним; бігати; швидко йти, незважаючи на всі перешкоди; бездумно бігти просто на щось або через щось; іти кудись без потреби; падати, валитися» ME IV 793, «іти кудись стрімголов, пхатися; потайки йти кудись; дертися; поспішати, бігти; пролазити крізь щось» EH II 817, цілком очевидно; пор. лат. guovis pirmuo dienu ganuos žaugājas… «стрибають одне одному на спину» ME IV 790 s. v. žaugātiės², де виразно простежується семантичний зв’язок дієслова žaugātiės² зі словом žauties. Лат. žauties у литовській мові відповідає džiūti, džiūna, džiovė «бігти, швидко йти; робити щось енергійно» LKŽ II² 1016. За змістом лат. žauties дещо відокремлюється сегмент «падати, валитися». Однак те, що це контекстуальний варіант, який, імовірно, виник унаслідок метафоричного вживання дієслова, добре показує лит. Kad džiovė (griuvo) aukštienykas, net kojos užsiriėtė Жєжмаряй (див. LKŽ. II² 1016 s. v. džiūti). Родичами лат. žauties та лит. džiūti в інших індоєвропейських мовах є давньоіндійське dhavate «біжить, тече», гр. ϑέω «біжу», ϑοός «швидкий» (індоєвропейське *dheu- «бігти, текти»²⁰).

З погляду деривації тут важливий той факт, що балтійський корінь *dēu- > *djāu- «бігти, швидко йти; текти тощо» розширено формантом -g-. Тому слід зазначити, що в латиській мові цей формант мають також лексеми зі значенням «сохнути» або близькими семантичними сегментами; пор. лат. žugt, žugstu, žūgu = žūt «сохнути» ME IV 835, žugls «худий» ib. 829 (про зв’язок семантичних сегментів пор. лит. džiūti «ставати сухим, висихати; худнути, слабшати тощо» LKŽ II² 1035). Отже, той факт, що лексеми žaugātiės² «без роздумів дертися, йти; залишивши стадо, бігти (у збіжжя), (через канави),

¹⁸ J. Endzelin, Über die Nationalität und Sprache der Kuren, FUF, 12, 1912, p. 59—72; K. Būga, RR, III, 1961, p. 172—4; V. Kiparsky, Die Kurenfrage, Helsinki, 1939, p. 253, tt.

¹⁹ Так уже робили K. Būga, RR III 174 і J. Endzelīns, ME I 694 (останній не відкидає також можливості запозичення з литовських діалектів).

²⁰ J. Pokorny, Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, Bern, 1959, p. 259.

11

«стрибати» і žūgt «сохнути» мають формальний зв’язок (спільний формант -g-!), що дає підстави шукати й семантичний зв’язок між ними, інакше кажучи, підозрювати їхню етимологічну тотожність. Лит. džiáuti «вішати, класти, щоб висохло; сушити; красти; рубати; бити» LKŽ II² 1016 (про співвідношення його семантичних сегментів див. вище), džiūti «ставати сухим, висихати; в’янути, слабшати, зникати, гинути (про рослини); худнути, слабшати» ib. 1035, лат. žaut «сушити, вішати для сушіння», žaut «бити, завдавати сильного удару; лити; лити, сильно дощити» ME IV 792—3 (про те, що тут маємо одну полісемічну лексему, див. вище), žūt «сохнути» ib. 838, як відомо, мають кілька етимологічних гіпотез²¹. E. Berneker²² порівнював їх із давньоіндійськими dunóti «горить», davah «ліс» (< «горіння»). J. Endzelīns²³, припускаючи первинне значення «висихати, в’янути, тверднути», пов’язував ці балтійські слова з давньоверхньонімецьким tawalōn «зникати, помирати», давньоскандинавським dó «закляк (про суглоби)», давньоверхньонімецьким touwen, давньоанглійським dōian «помирати», готським dauþs «мертвий». Таке зіставлення стикається із семантичними й фонологічними труднощами (у германських словах у корені є au). Останнім часом германські слова етимологізують інакше²⁴. Спираючись на спорідненість семем «блищати, сяяти, світити», «нагріватися, горіти» та «сохнути» (пор., наприклад, лат. sūdum «ясна погода; ясне небо», sūdus «сухий; безхмарний, ясний»), F. Specht ²⁵ висунув гіпотезу, що давня індоєвропейська назва неба diēus «сяюче, блискуче небо» (давньоіндійське dyáuh «небо, день» і «бог», гр. Ζεύς, лат. diēs «день») досі прихована в лит. džiáuti, лат. žaut. На жаль, наведені нижче балтійські мовні факти, яким сучасні методи лінгвістичного аналізу надають перевагу, змушують нас відмовитися від цієї цікавої гіпотези²⁶.

Зафіксований дериваційний зв’язок лат. žūgt «сохнути» (: žūt «сохнути») і žaugāties² «без роздумів дертися, йти; залишивши стадо, бігти (у збіжжя), стрибати (через канави)» (: žauties «пустувати, бути розгульним; бігати; швидко йти, незважаючи на всі перешкоди тощо») (обидва мають формант -g-), як уже зазначалося, дає змогу шукати й зв’язок між їхніми значеннями. Історична спорідненість семеми «сохнути, ставати сухим», де другим членом опозиції неперехідності—перехідності є «вішати, класти, робити так, щоб сохло», із семемою «бігти, текти, литися» передусім простежується в лит. šėkti «зменшуватися, висихати, спадати (про воду); зникати, слабшати, худнути», лат. sikt (теп. sieku = лит. senkù) «вичерпуватися, спадати (про воду), висихати» та лат. sicāre «сушити, висушувати; осушувати; випивати; доїти, висмоктувати». Це припущення можна далі підтвердити тим фактом, що спорідненими з балтійськими šėkti, sikt є не лише гр. (аорист) ἐ-σχ-ετο «вичерпалося, виснажилося, висохло», давньоіндійське á-sakrah «невичерпний, невиснажуваний», а й — найважливіше — авестійське hišku- «сухий» (із редуплікованого утворення si-sk-us), середньоірландське sesc, валлійське hysb, бретонське hesp «сухий» (із *sisk̑uo-)²⁷. Лат. siccus «сухий»

²¹ Див. E. Fraenkel, LEW, p. 117.

²² E. Berneker, IF, 10, 1899, p. 158.

²³ K. Mühlenbachs Lettisch-deutsches Wörterbuch, IV, p. 793.

²⁴ J. Pokorny, IEW, p. 260.

²⁵ Fr. Specht, Der indogermanische Himmelsgott im Baltisch-Slavischen, KZ, 69, 1/2, 1948, p. 115—123.

²⁶ Пор. також думку M. Mayrhofer: «Однак залишається сумнівним припущення Specht щодо diēu* — “променіти, сяяти”, яке нібито через “горіти” мало дати лит. džiáuti — “вішати для сушіння” — džiovà “посуха”». — M. Mayrhofer, Kurzgefaßtes etymologisches Wörterbuch des Altindischen, II, Heidelberg, 1963, p. 71.

²⁷ J. Pokorny, IEW, p. 894; M. Mayrhofer, op. cit., I, p. 64.

12

sas“ (від *sikkos з експресивною гемінатою) і ав. hiku- «сухий» мають спільне походження з дав.-інд. sécate, siñcāti, ав. hiñcaiti, hičaiti «виливає, виплескує», дав.-верх.-нім. sihan «проціджувати» (нім. seihen), дав.-верх.-нім., дав.-сакс., дав.-англ. sigan «падати краплями, спадати, текти»²⁸ (і.-є. *seik̑- «виливати, проціджувати, стікати, капати» Pokorny IEW 893)²⁹. Італ. asciutto «сухий» і далі продовжує лат. exsūctus, який є дієприкметником минулого часу пасивного стану від лат. exsūgo «висмоктую, висмоктую» (: sūgo «смокчу; всмоктую; вбираю»). З огляду на ці очевидні факти, історичний зв’язок між семемами «сохнути, ставати сухим» і «бігти, текти, литися» можна вважати доведеним³⁰. А оскільки «бігти, текти» вживають і щодо води, і щодо людини, пор. напр., дитина біжить і вода біжить, а також співвідношення між текти: потік, то водночас з’ясовується і те, що лит. džiauti «вішати, класти, щоб сохло; красти; рубати, бити», лат. žaut (žaut) «сушити, вивішувати для сушіння; бити, завдавати сильного удару», лит. džiūti, лат. žūt «сохнути» і лит. džiauti «бігти, швидко йти; щось робити енергійно», лат. žauties «лазити; підніматися високо; пустувати, бути нестримним; бігати; швидко йти, долаючи всі перешкоди; безоглядно бігти на когось або через щось; іти кудись без потреби тощо» належать до одного й того самого кореня, тим паче, що змістові сегменти «бігти, литися» виявляються і в самій досліджуваній основі, пор. лат. žaut «лити, сильно дощити» ME IV 793. Крім того, з установленого тут історичного зв’язку семем «сохнути, ставати сухим» і «бігти, текти, литися» випливає, що остання семема, відповідно її алосема «бігти, поспішати, швидко йти», є первинною. З’ясувавши це, можемо повернутися до етимології džiaugt(i)s, ap-žaugties, džiaugt(ies), gāugties.

У змістовому плані досліджуваних тут дієслів виокремлюються такі основні групи змістових сегментів: 1) «відчувати радість, веселитися; (sich) ergötzen, sich freuen, jubeln» (džiaugt(i)s, džiaugt(ies), gāugties), 2) «сподіватися, чекати; обіцяти, бути на порозі; скаржитися» (gāugties); 3) «кохатися, пеститися; горнутися» (gāugties), «пестити одне одного; ніжно оточувати когось, цілувати, обіймати, нав’язуватися» (žaud zīties, žauguoties); 4) «обвивати, ростучи, (інше дерево)» (ap-žaugties).

Сегменти «нав’язуватися» та «обвивати, ростучи, (інше дерево)» досить близькі. Генетичний зв’язок семеми «радіти» зі змістовими сегментами, наявними в лат. žaugāties² «залишаючи череду, бігти (у збіжжя), стрибати (через канави) (про корів) тощо» і žauties «лазити; підніматися високо; пустувати, бути нестримним; бігати тощо», також можна показати порівняно нескладно; пор. дав.-верх.-нім. frao, frō, frawēr «веселий, радісний» (нім. froh): дав.-сканд. frār «швидкий, поспішний, раптовий, запальний», середньоангл. frow «швидкий, поспішний» (від герм. frawa-), дав.-інд. prā́vate «стрибає, підскакує»; англ. exult «радіти, тріумфувати», яке раніше також означало «стрибати від радості (to leap upward, especially for joy)». Це англійське дієслово продовжує лат. ex(s)ultō «стрибаю, підстрибую; киплю, вирую, хвилююся; захоплююся»,

²⁸ Пор. A. Walde–J. B. Hofmann, Lateinisches etymologisches Wörterbuch, II, Heidelberg, 1954, p. 533.

²⁹ Пор. також слова J. Pokorny: «поряд із цим — корінь seik̑- «сухий», який, імовірно, можна об’єднати з seik̑- «виливати» через значення «стікати, висихати =»», — J. Pokorny, IEW, p. 894.

³⁰ Пор.: «Кілька (тобто лексем, що позначають «сухий») походять від поняття «видобувати сік», — C. D. Buck, A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indo-European Languages, Chicago, Illinois, 1949, p. 1076.

13

«радію тощо». Лат. exsiliō «вистрибую; підстрибую тощо» — фреквентатив. Основою останнього є salio «стрибаю, підстрибую», споріднене з гр. ἄλλομαι «стрибаю»³¹.

Виникнення інших сегментів семантичного поля «радіти» більшою чи меншою мірою зрозуміле: щодо «кохатися, пеститися; горнутися» пор. лат. gaudeō «радію, відчуваю задоволення» і gaudere aliquid «любити, мати до чогось прихильність»; щодо «сподіватися, чекати; обіцяти, бути на порозі; скаржитися» пор. лат. priecāties «радіти», priekš «радість», дав.-інд. prināti «радує, веселить; спонукає, заохочує, будить; куштує, випробовує, користується; милується, захоплюється, знаходить задоволення», ав. frīnaīti «бажає, прагне, хоче, бажає», гот. frijōn «любити», дав.-слов. prijaja, prijati «передбачати, передчувати, обмірковувати заздалегідь; бути розважливим, обачним; піклуватися; намагатися».

Отже, є вагомі підстави вважати, що лексеми зі значенням «радіти» džiaugti(s), ap-žaugtiēs, džaugt(ies), g’augtiēs найімовірніше походять від базового дієслова džiauti «бігти, швидко йти; щось робити енергійно», žauties «лазити, підніматися високо; пустувати, бути нестримним, бігати; швидко йти, долаючи всі перешкоди; безоглядно бігти на когось чи через щось; лити, сильно дощити; бити, завдавати сильного удару тощо». Лит. džiaūgti(s) має в корені короткий дифтонг au (< eu), а džiauti, žauti свідчать про наявність довгого дифтонга ēu, пор. також praes. džiauna/džiaū-ja, žāuju/žāunu, praet. džiōvē, žāvu. Однак про те, що поряд із коренем із довгим дифтонгом існував також аломорф із коротким дифтонгом, свідчать лат. žavēt «сушити, коптити» ME IV 794 і žugls «худий» ib. 829.

3. Етимологія лат. džaubt, g’aibt²

Крім ap-žaugtiēs, džaugt(ies), g’augtiēs, латиська мова використовує для вираження семеми «sich freuen» також лексеми із кінцевим кореневим -b-: g’aibju, g’aubu, g’aubt² «ergötzen, jubeln», -ties «sich freuen, jubeln; hoffen, erwarten; versprechen, im Begriff sein; sich beklagen» ME I 694, gaubt «achten auf, sorgen für, besorgen (gādat)» EH I 425, g’aubas «das Wehklagen» ME I 694, g’aubigs «ergötzlich» EH I 425, džaubt «sich sorgen, Sorge tragen», džaubtiēs «sich ergötzen; etwas zu tun versprechen» EH I 365. Тут, як і в разі кореня džaug-/g’aug-, на початку кореня також чергуються dž-/g’-. Форми з dž- вживаються у верхньолатиських говорах (Bērzgale, Pilda, Zasa), а форми з g’- здебільшого зосереджені в південно-західній частині верхньолатиського діалекту, поблизу кордону з Литвою, поширюючись і на територію внутрішнього діалекту (Bēzaune, Blīdienē, Kaldabruņa, Krustpils, Liepkalne, Nereta, Saikava, Sauka, Stūri, Sunākste, Susēja, Zasa). Як видно, географічне поширення розглянутих форм нічого певного про їхнє походження не говорить. Форми з g’-, очевидно, потрапили до латиської мови зі старих балтійських діалектів (можливо, і з литовської), у яких сполуки *dj, *tj могли перетворитися на *d’, *t’. Хай там як, для нас у цьому випадку важливо те, що чергування dž-/g’- передбачає етимологічне *dj- на початку кореня. Отже, розглянуті лексеми мають корінь, який раніше мав вигляд *djaub- < *deub-, що відрізняється від кореня *d jaug- < *deug- лише кінцевим кореневим приголосним.

Змістовий план лексем із коренями *deug- і *deub- настільки близький, а їхня фонетична оболонка настільки подібна, що сама собою напрошується думка про генетичну тотожність цих коренів. І справді, було висловлено саме таку думку: g’aubtiēs є пізньою переробкою дієслова g’augties або паралельною формою з варіацією кінцевих кореневих приголосних.

³¹ A. Walde-J. B. Hofmann, op. cit., II, p. 468.

14

варіацією, і її було висловлено³². І в литовській, і в латиській мовах можна натрапити на випадки спорадичного чергування приголосних b/g і p/k, пор. лит. bābas «ragaisis, pyragas (vaikų kalboje)» LKŽ I² 538: bāgas «т. саме» ib. 554; brýnas «без майна, без роботи, голий» LKŽ I² 1050: grýnas «…голий; порожній; незаможний, бідний» LKŽ III 606–7; blúoksnis «верба» LKŽ I² 952: glúoksnis LKŽ III 441, glúosnis «дерево родини вербових; верболіз (Salix)» ib. 442; лат. plùons² «клунс, падс» EH II 305: kluõns «глиняна підлога; тік» ME II 238; praulêt «сучасний» ME III 379: kraulêt² «гнити» EH I 643; žup­snis «стільки, скільки можна взяти трьома (або двома) пальцями, трохи тощо» ME IV 832 (пор. лит. žiùpsnis): žuksnis «жменя, стільки, скільки можна взяти руками тощо» ib. 829. Однак, як видно, ці приголосні чергуються переважно на початку слова та в сусідстві з сонорними приголосними l, r, тоді як у коренях *deug-, *deub- вони стоять у кінці кореня. Проти фонетичного виведення одного кореня з іншого свідчить те, що 1) корінь *deub-, за даними словника К. Мюленбаха — Я. Ендзелінса, не має засвідченого аломорфа *žaub-, відповідного аломорфу -žaug-ties, і 2) у змістовому плані лексем із коренем *deub- з’являються сегменти (пор. «sich sorgen, Sorge tragen», «sich beklagen; das Wehklagen»), яких немає у лексем із коренем *deug-.

Спираючись на аналогію džiaùgti(s), ap-žaugtiẽs, džaugti(ies), gaugtiẽs, найпростіше, звісно, було б припустити, що й džàubt(ies), gàubt(ies) також утворилися від žauties «лазити, підійматися вгору; пустувати, бути безтурботним, бігати; швидко йти, не зважаючи на жодні перешкоди тощо». Однак так вважати не дає згаданий факт, що не знаходимо засвідченого аломорфа *žaub-, відповідного аломорфу -žaugtiẽs, причому *žaub- був би тотожний кореню žauties.

Не випадковим може бути те, що такі самі початкові кореневі приголосні мають і дієслова džáubt-, bju-, -bu «давитися» EH II 365, gàubt «різати худобу, давити» ME I 694. Зв’язок між семемами «sich sorgen, Sorge tragen» і «давитися» можна порівняти з лат. sirds man žnaudzəs ME IV 824 s. v. žnaùgt (: žnaùgt «давити, затискати, міцно стискати; викручувати», лит. žniaùgti «стискати жнявкою, затискати»); зі семантичними відношеннями між англ. anxious «стурбований, неспокійний; той, хто нетерпляче прагне, жадає», лат. anxius «боязкий, полохливий; неспокійний, схвильований, стурбований; похмурий, понурий, сердитий; страшний, лячний, болісний» і лат. angō «стискаю, тисну; гнічу, душу», а також із тим, що англ. worry «тривожитися, турбуватися; мучити, набридати тощо» продовжує середньоанглійське worien, wirien «хапати за горло; дратувати, злити» і давньоанглійське wyrgan «душити, задихати». Отже, генетичний зв’язок цих семем навряд чи може викликати серйозні сумніви.

Лат. džàubt «sich sorgen, Sorge tragen» за планом вираження і змісту дуже близьке до лит. džiaūbia, džiaūbė, džiaūbti «ходити, опустивши ніс» (Gervėčiai) LKŽ II² 1012. Констатація литовської відповідності остаточно підтверджує висунуту тут думку, що лат. džàubt(ies) «sich ergötzen тощо; sich sorgen тощо», gàubt(ies) «(sich) ergötzen, jubeln тощо» має етимологічно відмінний корінь від лексем ap-žaugtiẽs, džaugti(ies), gaugtiẽs.

З лит. džiaūbti безсумнівно споріднені лит. džiūbti «падати, валитися на землю (усією вагою)» LKŽ II² 1029, džiūbinti «бити, шмагати; рубати, різати», džiūbyti «клювати, довбати дзьобом; бити, шмагати; рубати, різати тощо» ib. 1028, džiūboti «рубати, різати» ib.

³² J. Endzelīns, ME, I, p. 694 s. v. gàubt²; E. Fraenkel, LEW, p. 117.

15

1029, džiaubénti «іти, плентаючись» ib. 1028. Хоч ці лексеми нульового ступеня й були утворені пізно на основі džiaubti, — цим пояснюється, чому вони мають африкату dž перед u і чому їм не знаходять відповідників у латиській мові, — однак вони могли бути утворені ще тоді, коли džiaubti іще зберігало давніші семантичні компоненти, а отже, можуть відображати давнішу семантику кореня džiaub-/džiub- («падати, валитися на землю», «бити, шмагати; рубати, різати» тощо).

Лит. džiaubti, лат. gaubt(ies), džaubt(ies) репрезентують аломорф із властивим дієсловам jo-основи нормальним вокалізмом кореня jo e: *deub-. Їхні споріднені форми, що репрезентують аломорф *doub-, можуть бути: лит. daūbti «видовбувати, видовблювати; бити, ударяти» LKŽ II² 310, daubà «долина, улоговина, яр; дірка, нора, печера, заглибина; барліг» ib. 309, daūbas «дірка, нора, печера, заглибина; барліг», «підлеглий, недбалий, ледар» ib. 310, лат. daūba «ущелина» ME I 443, прус. pa-daubis «долина» Elb. 30, а також форми з нульовим вокалізмом кореня: лит. dūbti «ставати заглибленим, утворювати заглибину, прогинатися; грузнути, провалюватися, занурюватися; тріскатися, руйнуватися» LKŽ II² 785, лат. dubt «просідати, западати, ставати порожнистим» ME I 509. Усі вони є продовженнями праіндоєвропейського кореня *dheu-b- «глибокий, порожнистий» Pokorny IEW 267.

Для етимологічної ідентифікації згаданих лексем важливий семантичний зв’язок між daūbti «видовбувати, видовблювати; бити, ударяти» і džiaubti «іти, опустивши голову», gaubt «зважати на, дбати про, піклуватися (gādāt)», džaubt «турбуватися, піклуватися»; цей зв’язок наочно демонструють, наприклад, лит. rūpėti «мати клопіт», лат. rūpēt «завдавати клопоту, непокоїти», лит. raūpti «мати клопіт, сумувати»: raūpti «копати, видовбувати», raupýti «свердлити», серб.-хорв. rūpa «дірка, яма», давньосканд. rauf «дірка»³³.

Генетичний зв’язок між семемами «турбуватися, піклуватися» та «душити» показати порівняно нескладно (див. вище), тоді як історичне співвідношення семем «турбуватися, піклуватися» та «радіти, тріумфувати, тішитися», слід визнати, залишається доволі неясним. Поряд із семемою «турбуватися, піклуватися, дбати», що сформувалася, як уже зазначалося, на основі семем «видовбувати, видовблювати, свердлити», «бити, ударяти, різати, душити» (пор. лат. džaubt(ies) «душити», gaūbt(ies) «різати худобу, душити»), семема «радіти, тріумфувати, тішитися» могла виникнути двома шляхами. Можна припустити, що певну роль тут відіграла семантична поляризація, яка ґрунтується на семантичній універсалії «ставати, перетворюватися на протилежне тому, чим є», пор. добре відомі, наприклад, лит. brėkšti «світанути, розвиднитися»: жмуд. «сутеніти»; smagūs «швидкий, сильний; затишний, приємний; веселий, у доброму гуморі»: жмуд. «важкий», лат. smags «важкий, обтяжливий»; лит. viltis «сподіватися»: лат. vilties «помилятися, бути введеним в оману»; і, нарешті, спільнокореневі šilti: šalti та давньослов. kon-bco «кінець»: na-čona, na-četi «починати» (від *kin-) тощо. На те, що таке могло статися, вказує давньослов. radъ «той, хто радіє»: давньорус. roditi «піклуватися, докладати великих зусиль». На появу в семантиці džaubt(ies), gaūbt(ies) семеми «радіти, тріумфувати, тішитися» поряд із семемою «турбуватися, піклуватися, дбати» могло вплинути також džiaugt(ies), gaūgt(ies): будучи досить подібними за планом вираження, ці форми могли спричинити аналогію й у плані змісту (про це явище див. вище), тим паче, що в планах змісту обох цих дієслів були певні точки дотику, пор. gaūgties «сподіватися,»

³³ Щодо семантичної мотивації пор.: «Лит. rūpi бере турбота» є «стативною» формою щодо активного raūpti «поковиряти», інакше кажучи, безособове дієслово rūpi виражає той стан людини, який спричинює в ній чиєсь постійне «колупання» (шкряботіння) — raupimas», — K. Būga, RR, II, p. 545.

16

«очікувати; обіцяти, бути при намірі; скаржитися» та gàubtiēs «сподіватися, очікувати; обіцяти, бути при намірі; скаржитися». Їхні семантичні компоненти є проміжними між семемами «радіти, тріумфувати, тішитися» та «турбуватися, піклуватися, дбати».

СЕМАНТИКА ТА ЕТИМОЛОГІЯ

S. KARALIŪNAS

Підсумок

Розглянуто можливості застосування структурного підходу в семантиці та лексиконі. Блискуча ідея Ф. де Соссюра про два плани мови — план вираження і план змісту — та їхню ізоморфність дає змогу застосовувати структурні методи в галузі семантики й лексикону. Запропоноване F. G. Cassidy подання лексичних даних у вигляді сітки може мати велике значення для дослідження литовського лексикону. Безсумнівно, структурне вивчення лексикону в багатьох аспектах сприяло б семантичним дослідженням. Імовірно, воно забезпечило б описову семантику строгішими методами вивчення таких складних явищ, як полісемія та омонімія.

Принцип, сформульований B. Jēgers, у багатьох випадках дає змогу виявити полісемію в діахронії там, де із синхронічного погляду зазвичай вбачають омонімію. Однак у зв’язку з цим слід пам’ятати, що можливі випадки «псевдосемантичного» розвитку. Наприклад, через фонемну подібність лит. plūostas «1. волокно, нитка; 2. пором, пліт», здається, запозичило перше значення з plūōstas «волокно; нитка; пучок».

Відповідно до цього принципу подано етимології лит. džiaugtis «радіти, тішитися» та латв. džàubt «сумувати, непокоїтися», gàubt² «тішитися, радіти, тріумфувати». Лит. džiaugtis «радіти, тішитися» та його латвійські відповідники apžaugties «обвивати інше дерево, розростаючись», džiaugt(iēs) «тішити, подобатися; тішитися; розважатися», gàugtiēs «радіти, бути веселим, тішитися, тріумфувати; сподіватися, очікувати, чекати тощо» мають бути дериваційно пов’язані з латв. žaugātiēs² «відпускати стадо бігати (в хлібні посіви), перестрибувати канави (про корів) тощо» та латв. žautiēs «підійматися, сходити; пустувати, гратися; бігти тощо», лит. džiáuti «бігти, поспішати тощо». Семантичний розвиток від «бігти, поспішати, стрибати тощо» до «радіти, тішитися, тріумфувати» чітко простежується в англ. exult «дуже радіти; бути в захваті або тріумфувати; (застаріле) підстрибувати, особливо від радості» або у верхньов.-нім. frao, frō, frawēr «радісний, сповнений радості», середньоангл. frow «швидкий, прудкий» тощо. Варто зазначити, що лит. džiūti, латв. žūt «сохнути, висихати» та лит. džiáuti, латв. žaut «розвішувати (для сушіння)» виявилися спорідненими з тим самим коренем, що й лит. džiáuti «бігти, поспішати тощо», латв. žautiēs «підійматися; сходити; пустувати, гратися; бігти тощо», оскільки семему «сохнути, висихати» слід розуміти як «витікати, вислизати, вибігати; капати».

Латв. džàubt «сумувати, непокоїтися», gàubt² «радіти, тріумфувати», найімовірніше, пов’язані з латв. dzāibt «душити, давити; задихатися», gàubt «різати на шматки, забивати; душити»; щодо їхньої семантичної єдності пор. семантичний розвиток англ. anxious і worry. Оскільки dž- і ǵ- є діалектними рефлексами консонантного комплексу *dj-, відповідником латв. dzāibt, gàubt у литовській є džiáubti «ходити, перебувати в стані смутку». Можливо, що

2. Leksikos tyrinėjimai

17

ці дієслова належать до кореня, засвідченого в лит. daũbti «видовбувати; бити, убивати», daubà «яр», латв. daũba «те саме», лит. dùbti «ставати порожнистим, западати», латв. dubt «осідати; провалюватися». Семантичну аналогію дають лит. rūpėti «тривожитися, непокоїтися», raũpti «те саме», raĩpti «копати, видовбувати», сербохорв. rȕpa «яма». Під час переходу до значення «радіти, тріумфувати» семема «сумувати, непокоїтися, тривожитися, бути стурбованим» могла розвинутися за моделлю семантичної універсалії «змінити стан X» або — що ймовірніше — могла зазнати впливу слів džiaugt(iės), gáugt(iės) через їхню фонемну подібність.