LIETUVIŲ KALBOS SINTAKSĖS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXV (1986)

ҐЕРТРУДА САВІЧЮТЕ

ПРО СЕМАНТИКУ КАУЗАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

§ 1. У мовознавстві давно відома проблема асиметрії змісту й форми (коли форма має не одне значення, а значення виражається не однією формою) тісно пов’язана і з дослідженням семантики каузативних дієслів литовської мови. Морфологічні каузативи литовської мови, тобто дієслова, яким каузативного значення надають суфікси -(d)inti, -(d)y­ti та/або чергування голосних кореня, крім свого категоріального значення мають і інші відтінки значення. Найтісніше вони пов’язані зі значеннями причини, наслідку й мети.

Більшість дослідників вважають каузативні дієслова засобом вираження відношень причини й наслідку. З іншого боку, їхнє значення зазвичай описують перифразою, що збігається зі складнопідрядним реченням мети: «робити так, щоб + умовний спосіб». Відтінок значення мети проступає і в деяких визначеннях каузативних дієслів. Пор.: «Каузативні дієслова … позначають дію, яку виконують для того, щоб відбувалася (с целью, чтобы совершалось) дія, виражена мотивувальним дієсловом: вирощувати “робити так, щоб росло” (: рости), спалювати “робити так, щоб горіло” (: горіти)» (Якайтене 1968, 11; див. також: Paulauskienė 1967, 11; Jakaitienė 1968, 227; Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976, 110 та ін.). Зазначена перифраза вживається і в «Словнику сучасної литовської мови» (1972) (далі — ДЖ), коли з певних причин дієслово не можна позначити скороченням прж., яким позначають каузативні дієслова, але одне чи кілька його значень є каузативними. Напр.: висвердлити 1. зробити так, щоб витекло, вилилося: Висвердлити березовий сік; полірувати 1. робити так, щоб блищало: Полірувати черевики.

У «Граматиці литовської мови» (1971, 25) (далі — LKG) каузативні дієслова визначають із зазначенням семантичного компонента мети. Однак дієслова, утворені суфіксом -inti від дієслів звучання, описуються з наголосом на відношеннях причини й наслідку: «Ці дієслова означають дію, яка є причиною дії, що позначається основними дієсловами (курсив наш — G. S.)» (LKG 1971, 264).

Семантичний опис каузативів актуальний не лише для литовського мовознавства. Зазначена перифраза, що збігається зі складнопідрядним реченням мети, вживається і дослідниками інших мов (Недялков 1969, 106; Золотова 1973, 290 та ін.). О. Філіпов, описуючи цією перифразою каузативні дієслова російської мови, зазначає, що вони мають не лише значення спонукання до дії, а й значення дії, яка є наслідком цього спонукання (Филиппов 1978, 90). В. Недялков і Г. Сильницький

157

вважають каузацію синонімічною категорії причини й наслідку. Крім того, вони зазначають, що каузований стан є також кінцевою метою каузуючої ситуації (Наделков, Сильницкий 1969, 6–7).

В американській лінгвістиці каузативні дієслова зазвичай трансформують в аналітичні конструкції з дієсловами to make, to cause. З абстрактної структури It makes S «Це змушує S» Н. Хомський виводить структуру It makes John afraid «Це змушує Джона боятися», а з неї — речення It frightens John «Це лякає Джона». Символ S тут означає суб’єкта та його стан, тобто John is afraid «Джон боїться» (Хомский 1972, 173).

Представники генеративної семантики виводять усі каузативні висловлювання з однієї глибинної структури, що містить глибинний елемент каузації CAUSE. З іншого боку, вони висувають думку, що між закритими й відкритими каузативами (тобто між каузативними дієсловами та перифразами, які використовують для їх опису) є певні відмінності (Partee 1971, 7–8; Cruse 1972, 520–528; див. також Арутюнова 1976, 167).

Цікавим є запропонований А. Вежбицькою опис каузативних конструкцій: їх розкладають на кілька фраз, поєднаних сполучниками зі значенням причини й наслідку, та вживають модальне дієслово. Напр., речення Адам ножем збільшив отвір у стіні описується так: (1) Отвір у стіні збільшився, (2) тому що, (3) тіло Адама торкнулося ножа, (4) і, (5) поворухнулося, (6) так що, (7) ніж торкнувся поверхні стіни, (8) тому що, (9) Адам цього хотів (Wierzbicka 1969, 74). Такий опис показує, що воля, бажання суб’єкта — особливої людської істоти — є причиною його активної дії.

На відтінок модальності каузативних конструкцій звертають увагу й інші дослідники (див. Золотова 1973, 280).

Однак проведений нами аналіз показав, що опис каузативів перифразою «робити так, щоб + умовний спосіб» або за допомогою модального дієслова можливий лише тоді, коли суб’єкт-каузатор може свідомо прагнути результату, тобто коли він позначений іменником, що означає свідому істоту, зазвичай особу. Описуючи речення Дощ зогнив стіну, неприродно казати Дощ зробив так, що стіни згнили, а зовсім неможливо — Стіни згнили, тому що дощ цього хотів.

§ 2. Беручи до уваги сказане, тут спробуємо коротко торкнутися тих чи тих особливостей, що визначають чистоту значення каузації або його змішування з близькими до нього значеннями мети, наслідку й причини.

Щоб відрізнити каузацію від причини, відповідні дієслова тут називатимемо каузативними, а речення, у яких вони виступають присудками, — реченнями каузації.

У реченнях каузації знаходимо 4 синтаксичні семантичні компоненти, що виражають 2 ситуації. Каузувальна ситуація складається з (1) суб’єкта-каузатора та (2) каузувальної дії; каузована ситуація (об’єкт каузації) — з (3) суб’єкта каузованої ситуації та (4) зміни стану або дії каузованого (пор. Savičiūtė 1985, 237).

У цій статті спробуємо оглянути семантичні особливості згаданих компонентів каузації та порівняти їх із відповідними компонентами речень і конструкцій мети та причини, а також

158

аналізом відповідних компонентів речень зі значенням описового наслідку (докладніше див. Савичюте 1980¹, 1980²). Спираючись на цей аналіз, спробуємо показати, у яких випадках адекватною можна вважати перифразу, що збігається зі складнопідрядним реченням мети, а в яких — запропоновану нами перифразу, що збігається з реченням зі значенням описового наслідку.

§ 3. Каузувальна дія зазвичай позначається багатозначним дієсловом робити. Цій дії відповідає компонент перифрази «робити так, щоб», а формально вона виражається каузативним суфіксом дієслова та / або чергуванням голосних у корені.

Деталізувати семантику каузувальної дії непросто саме через її граматичне вираження. Для цього часто потрібен контекст або знання того, як у реальності можна спричинити (каузувати) дію, виражену твірним словом.

Часто каузативні дієслова означають активну фізичну каузувальну дію, наприклад: ardyti, dilinti, draikyti, girgždinti, gurinti, judinti, kiu žinti, lipdyti, nardinti, trupinti тощо. Каузативні дієслова цього типу семантично близькі до дієслів, що виступають присудками конструкцій і речень мети та зазвичай також означають активну фізичну дію, наприклад: dirbti, eiti, lėkti, nešti, važiuoti тощо.

Досить велика група каузативних дієслів може означати як активну фізичну каузувальну дію, так і непрямий каузувальний вплив словом, дозволом, створенням умов, невтручанням тощо, наприклад: alkinti, didinti, gadinti, gydyti, girdyti, lėkdin ti, naikinti, tildyti, tobulinti, žiodyti тощо.

Небагато каузативних дієслів мають значення каузувальної дії «дозволяти, створювати умови, не перешкоджати», наприклад: dvisinti, gįžinti, gulinti, plėkinti, pūdyti тощо.

Є й такі каузативні дієслова, що означають не каузувальну дію, а каузувальний стан, тобто стан, здатний впливати на об’єкт. Наприклад: Сонце вицвілювало сорочки, засмаглювало руки, засліплювало очі; Дощ розмочив землю — Сонце світить, тому сорочки вицвітають, руки засмагають, очі сліпнуть; Дощ іде (йшов), тому земля розмокла.

Згадана особливість каузативних дієслів — активність каузувальної дії або стану — очевидно, є також підґрунтям давно відомої подібності форми й значення каузативних та ітеративних дієслів. Інтенсивність дії або стану, що спричиняє наслідок, підкреслюється й у реченнях зі значенням описового наслідку. Наприклад: Так загнав коня, що кінь упав S. Dauk.; Так вийшло, так напрацювався, що собака м’яса не їв би J. Jabl; Я так здивувався, що не міг відповісти ані слова NdŽ I 420.

Отже, і реченням каузації, і реченням наслідку властива інтенсивність каузувальної / причинної дії або стану.

Відповідний компонент речень і конструкцій причини також має необмежену семантику, але тут інтенсивність причинної дії або стану часто не акцентується. Пор.: Не прийшов, бо йшов дощ; Нещасний випадок стався через недбалість працівника «Працівник був недбалим, тому стався нещасний випадок» тощо.

Результати цього аналізу виявили деякі закономірності змішування значення каузації зі значеннями мети та причини. Що активніша каузувальна дія-

159

чим ближча каузація до мети. Що меншою є активність каузувальної дії чи впливу, що ближчим до стану є каузувальний вплив, то ближча каузація до причини. Семантика каузувальної дії чи впливу каузативних дієслів майже збігається із семантикою причинної дії в реченнях із предикатом наслідку.

§ 4. Каузувальну дію чи вплив та її суб’єкта пов’язує закон семантичного узгодження.

Дієслова активної фізичної каузувальної дії узгоджуються в реченні із суб’єктом, здатним виконувати таку дію.

Найчастіше підметами в реченнях каузації виступають іменники, що позначають живу істоту. Уживання іменника, що позначає особу чи розумну тварину, у позиції підмета речення каузації — одна з умов змішування значень каузації та мети, оскільки підметом речень і конструкцій мети може бути лише іменник, що позначає особу чи розумну тварину.

Лише із живим свідомим суб’єктом узгоджуються в реченні ті дієслова, що можуть позначати каузувальний словесний вплив. Особливо багато дієслів, які можуть позначати і активну фізичну каузувальну дію, і словесний каузувальний вплив. На цій підставі розрізняємо два типи суб’єктів-каузаторів: 1) суб’єкт-виконавець, тобто суб’єкт-каузатор, який виконує фізичну каузувальну дію, і 2) суб’єкт-ініціатор, тобто суб’єкт непрямого нефізичного каузувального впливу (пор. Алисова 1971, 98).

Дуже велику групу становлять ті каузативні дієслова, які можуть узгоджуватися із суб’єктом будь-якої семантики, здатним здійснювати активний вплив (не обов’язково цілеспрямовано й свідомо). Це особа, жива істота, сили природи, предмет, абстракція. Напр.: лякати [людина, вовк, страшні оповідання…], палити [людина, вогонь, полум’я, сонце…], оживляти [людина, напій, ліки, прохолода, вітер, дощ…], рухати [людина, тварина, вітер …], гнути, ламати [людина, тварина, вітер, вантаж …], малювати [людина, тварина, вітер, вибух, блискавка …], заморожувати [людина, холод, мороз …], хлюпати [людина, хвиля …], виснажувати [людина, робота, подорож …] тощо. Семантика суб’єкта не обмежена й у каузативів інших мов (Недялков 1971, 9).

Зовсім невелику групу становлять ті каузативні дієслова, біля яких позицію підмета можуть займати іменники, що позначають неживі предмети (здебільшого сили природи), напр.: промочити, занапастити [дощ], прояснити [вітер], засліпити [сонячний промінь, яскраве світло] тощо.

Досить вільним є також семантичне узгодження підмета й присудка головної частини в реченнях із предикатом наслідку. Напр.: Візник так натягнув віжки, що обидва коні стали на останні ноги NdŽ II 175; Лев так заревів, що аж листя на деревах затремтіло NdŽ II 175; Вітерець подув, аж ліс загув (d.) Ktv (LKŽ VIII 737); І всякі квіточки так поміж собою переплітаються, що здалека видно лише гарну строкату суміш A. Baran.

У всіх випадках, коли підметом речення каузації є іменник, що позначає неживий предмет, виникає обов’язковий семантичний компонент каузації — значення активного впливу, проте компонент свідомості й цілеспрямованості впливу неможливий. Ця особливість властива каузативам не лише литовської, а й інших мов, пор.: вітер

160

зламав гілку — the wind broke the branch; новини розвеселили мене — the news cheered me up (Каппувене 1976, 34).

Наведемо ще приклади, з яких видно, що за наявності неживого суб’єкта-каузатора цілеспрямованість дії каузатора неможлива: Дощ розмочив землю DŽ 256; Сонце розтопило сніг DŽ 461; Вітер зашелестів листям дерев DŽ 752; Його голос лунав на весь сад DŽ 705; Хвороба виснажила його Rdm(LKŽ I 885); Рожевий колір трохи блідить її DŽ 472; Знав багато пісень — час змусив забути DŽ 893; Старість вибілила старого DŽ 434; Мабуть, нужда зігнула в три погибелі Rdš(LKŽ VI 877); Хлопцеві було чотири роки, скарлатина оглушила його Šs(LKŽ II 920); Кров ударила в голову й почервонила обличчя, навіть білки очей Vaižg; Лід в озері витруїв рибу DŽ 229; Колеса трусять його тіло, стрясаючи легені в грудях Š тощо.

До речень цього типу не можна застосувати перифразу каузації «зробити так, щоб + умовний спосіб», яка збігається з реченням мети. Ці речення ближчі до речень причини й наслідку. На це вказує також той факт, що такі речення часто легко трансформуються в речення з причинними конструкціями, складнопідрядні речення причини або описові речення зі значенням наслідку. Напр.: Земля розмокла від дощу; Кров ударила в голову, тому (і) обличчя почервоніло; Колеса так трусять його тіло, що легені тремтять у грудях тощо.

Близькість каузації цього типу до причини помітна й в інших мовах (пор.: Арутюнова 1974, 168; Корди 1981, 54—55).

Описові речення зі значенням наслідку також можна трансформувати в причинні речення. Напр., У вужа такі дрібненькі зуби, що він не зміг би ними навіть подряпати людину J. Jabl — Вуж не зміг би навіть подряпати людину, бо його зуби дуже дрібненькі.

Цілеспрямованість і усвідомленість дії суб’єкта-каузатора (особи) часто вважають дуже важливою ознакою каузації (пор.: Золотова 1973, 284; Криниц-кайте 1979, 49). Однак навіть у тих випадках, коли суб’єкт-каузатор живий і свідомий, слід розрізняти два типи каузації: 1) цілеспрямовану (усвідомлену) каузацію і 2) нецілеспрямовану (неусвідомлену) каузацію (пор.: Kastovsky 1973, 276—277; Золотова 1973, 284—285; Person 1975, 27—28; Каппувене 1976, 34).

До першого типу каузації належали б такі дієслова, як: відучити, навчити, переконати, змусити замовкнути, нагодувати тощо.

Серед описових речень зі значенням наслідку також є приклади, близькі до каузативів першого типу. Напр., Казис Янкаускас повісив своїх пташенят на нитках так, що вони, наче живі, крутилися й плавали під стелею V. Myk-Put.

З іншого боку, є чимало дієслів, які можуть мати або не мати семантичний компонент цілеспрямованості дії каузатора залежно від контексту, тобто можуть належати і до 1-го, і до 2-го типу каузації. Напр.: навмисно чи ненавмисно обірвати [мотузку], загубити [людину], розбити вщент [горщик], пошкодити [годинник], розсварити [братів], розбити [вікно], підігріти [молоко], затупити [ніж], закоптити [скло лампи] тощо. Така сама двозначність можлива й у реченнях наслідку. Без контексту не можемо сказати, чи суб’єкт свідомо прагнув результату, напр.: Мати так скрикнула, що й

161

сусіди почули Žem; Таку гарну пісню я заспівав, що всі сміються Vlkv (LKG III 839).

Дія суб’єкта в цільових реченнях і конструкціях не лише активна, а й завжди свідома та цілеспрямована, наприклад: Відіслав дітей, щоб вони назбирали грибів Grž(LKŽ V 35); Візьми хліба, сиру, ножа в дорогу (для подорожі) J; Рубай, бий, щоб той своєї матері не впізнав Rod(LKŽ II 334).

Отже, зі значенням мети можемо пов’язати лише каузацію першого типу, тобто коли жива свідома істота цілеспрямовано, свідомо прагне результату. В інших випадках каузація ближча до значень причини й наслідку.

§ 5. Усім морфологічним каузативам литовської мови властиве спрямування дії або стану каузатора на об’єкт, хоча виражене воно не завжди однаково чітко. Спрямування дії на об’єкт у литовському мовознавстві вважають головною ознакою каузативності й перехідності.

Однак проведений нами аналіз показав, що наявність прямого об’єкта в каузативному реченні та семантика цього об’єкта залежать від семантики каузативного дієслова. Певне семантичне узгодження об’єкта й дієслова вже відоме в мовознавстві. Було помічено, що дієслова, які позначають абстрактну дію, пов’язані з об’єктом слабше, ніж дієслова, що позначають конкретну дію. Якщо при дієслові з конкретним значенням немає об’єкта, значення дієслова може бути недостатньо ясним (Мещанинов 1978, 193; пор. також Ярцева 1972, 4–19).

Активна фізична каузативна дія активного (найчастіше живого) суб’єкта чітко спрямована на об’єкт, наприклад: Він вибив вікно. Навпаки, спрямованість на об’єкт буде менш виразною за слабкого впливу каузатора — суб’єкта з низькою активністю (найчастіше неживого), наприклад: Та книжка зробила його дуже відомим DŽ 231.

Каузативне дієслово при неживому суб’єкті може вживатися і без об’єкта. Наприклад: Напружена праця виснажує людину DŽ 917 – Напружена праця виснажує; Холодний вітер його освіжив – Холодний вітер освіжає тощо. Живий суб’єкт у реченнях без об’єкта часто видається незвичним, наприклад: Людина виснажує, зігріває, освіжає.

Спираючись на сказане, можемо розрізнити 1) цілеспрямовану (свідому) і 2) нецілеспрямовану (несвідому) спрямованість дії на об’єкт. Перший тип можливий лише за наявності живого свідомого суб’єкта-каузатора, другий можливий за суб’єкта-каузатора будь-якої семантики. Спрямованість на об’єкт першого типу близька до спрямованості на об’єкт у цільових реченнях і конструкціях, а другого типу — до слабкої спрямованості на об’єкт у причинних реченнях і конструкціях.

Описові речення зі значенням наслідку можуть мати обидва типи спрямованості на об’єкт. Другий тип тут трапляється частіше, оскільки підметами головної частини цих речень дещо частіше можуть бути іменники, що позначають неживі предмети, а присудками — дієслова, що позначають стани. Результат у реченнях наслідку (умовно можемо назвати його об’єктом) навіть за наявності живого суб’єкта часто може бути неочікуваним або таким, якого суб’єкт свідомо не прагнув. Наприклад: Працював, трудився, аж руки заніміли NaŽ II 175; Так стріляли, що навіть вікна сипалися Grž(LKŽ VIII 737); Вона так багато казок торочить, що вже й забуває прясти куделю K. Donel.

162

Морфологічні каузативи значно частіше виражають дію, свідомо спрямовану на об’єкт. Напр.: Садибу засади деревами, буде гарніша Rm(LKŽ I 464); Телята рано-вранці напувають Ldv(LKŽ III 333).

Об’єкт каузації — це каузована ситуація, що складається із суб’єкта й певного процесу (зміни стану або дії). Ця особливість особливо виразна тоді, коли речення каузації порівнюють із реченнями, що містять базове слово каузативного дієслова. У таких реченнях позицію підмета займає іменник, який у реченні каузації виступав додатком. Напр.: Годую худобу, людей: Худоба, люди харчуються; Мати присипляє дитину: Дитина спить (Jablonskis 1957 I 137).

Такі висловлення, що позначають процес, як англійські The door opened «Двері відчинилися», The soup is heating «Суп нагрівається», зазвичай вважають базовими, а похідними від них — каузативні висловлення, що позначають не лише процес, а й каузувальну дію: Linda opened the door «Лінда відчинила двері», Linda is heating the soup «Лінда нагріває суп» (Чейф 1975, 149; пор. також Smith 1972, 136).

Отже, каузована ситуація, або об’єкт каузації (суб’єкт + процес), є відносно самостійною, тоді як каузація щодо цього процесу є факультативною (Paulauskienė 1973, 23—24; Криницкайте 1979, 48).

Каузований процес зазвичай не є сталим (коли із суб’єктом нічого не відбувається), а змінюється, тобто каузується зміна стану суб’єкта або його дія (Криницкайте 1979, 48) рости, пити, видужувати, капати, достигати, їсти, сивіти тощо. Напр.: Дерево росте; Теля п’є; Рана загоюється тощо.

Залежно від свого лексичного значення ці дієслова можуть сполучатися з живим або неживим суб’єктом каузованої ситуації.

Лише з іменниками, що позначають осіб і тварин та займають у реченні каузації позицію додатка, можуть сполучатися каузативні дієслова напувати (: летіти), змушувати повзти (: лізти), годувати птахів (: клювати), годувати (: їсти) тощо.

У реченнях із присудком, що виражає наслідок, ситуація наслідку також може складатися з живого або неживого суб’єкта та зміни його стану, а також із живого суб’єкта та його дії (пор. наведені вище приклади речень із наслідком).

Помітна певна залежність значення каузації від семантики об’єкта. Розрізняють каузацію «вимогою» («causation by command») і безпосередню фізичну каузацію («causation by direct physical action»). Перша має місце за наявності «агентивного» об’єкта, а друга — за наявності «об’єктного» об’єкта (Cruse 1972, 251—253).

Коли суб’єкт каузованого стану чи дії є активним і здатний чинити опір каузувальній дії, спостерігається певне послаблення каузувальної дії. Вербальна (або «вимогова» — «causation by command») каузація менш активна, ніж безпосередня фізична каузація. За наявності «агентивного» об’єкта (тобто живого суб’єкта каузованої ситуації) можливі обидва типи каузації; за наявності «об’єктного» об’єкта (тобто неживого суб’єкта каузованої ситуації) вербальна каузація неможлива.

Каузована ситуація зазвичай є реальною. Мовець сприймає каузовану дію або стан як такі, що відбулися, відбуваються чи відбуватимуться (пор. Shibatani 1976,

163

1). На нашу думку, цю особливість відображає і традиційний спосіб опису каузативних дієслів литовської мови, коли каузативні дієслова зіставляють із їхніми твірними словами, наприклад: kreipti (: krypti), lenkti (: linkti), plėšti (: plyšti) (LKG 1971, 227; та ін.). Подібно чинять і в словниках: у DŽ каузативні дієслова пов’язують із твірними словами, використовуючи скорочення prž., у LKŽ — скорочення caus. Особливо чітко усвідомлення реальності каузованої ситуації відображає згадане співвіднесення речень, що містять каузативне й відповідне некаузативне дієслово, наприклад, Мати заколисує дитину — Дитина спить.

§ 6. Семантика компонентів каузативних речень найближча до семантики відповідних компонентів описових речень зі значенням наслідку. Тому ми й пропонували б описувати каузативні речення перифразою «робити так, щоб + дійсний спосіб», яка збігається з описовим реченням зі значенням наслідку.

Слід визнати, що в окремих випадках каузативне речення може й не означати реальності каузованої ситуації. Семантичний компонент значення реального наслідку (тобто каузованої ситуації) легко помітити в реченні Лікував, лікував і вилікував DŽ 757, однак його немає в реченні Він переконував мене в цьому, але не переконав DŽ 850. Речення Лікар лікує хворого, Дитина ламає гілку дерева можуть і не означати, що «хворий одужує» або «гілка дерева ламається». Ці речення, залежно від контексту, можуть означати лише інтенційність дії суб’єкта-каузатора й бути ближчими до перифрази, що збігається з реченням мети.

Значення недосягнутого остаточного результату іноді може залежати від вихідного значення каузативних дієслів. На думку Й. Яблонскіса, каузативні дієслова литовської мови, утворені від неперехідних дієслів, завжди мають інхоативне значення (verba inchoativo-causativa) (Jablonskis 1957, 136). Цей факт, очевидно, також підтверджує перифразу «робити так, щоб + умовний спосіб», оскільки форми умовного способу дають змогу не вказувати не лише граматичний час, а й завершеність дії. Тому гашу свічки можемо описати перифразою «роблю так, щоб свічки згасли».

Однак найчастіше каузована ситуація все ж усвідомлюється як реальна. Навіть якщо остаточного результату не досягнуто, можна сказати, що його «починають досягати» і буде досягнуто в майбутньому. Таке трактування каузованої ситуації особливо підтверджувало б вираження каузувальної та каузованої дії чи стану одним і тим самим дієсловом — у першому випадку формальними засобами (суфіксом та/або чергуванням голосних), у другому — лексичними засобами (коренем дієслова). Тому гашу свічки можна описати як (1) «роблю так, щоб» + (2) «свічки гаснуть» або (1) «роблю так, щоб» + (2) «свічки починають гаснути (і згаснуть)».

Використання перифрази «робити так, щоб + умовний спосіб», очевидно, можна пояснити й тим, що каузативні дієслова зазвичай описують, беручи їхню інфінітивну форму. Тож цілком природно обирати умовний спосіб, який більше відповідає інфінітиву, а не дійсний спосіб, яким виражається час.

Натомість під час опису особових форм дієслів і особливо каузативних дієслів у реченні доречніше вживати дійсний спосіб. Пор.: auginti «робити так, щоб ріс», але — auginu «роблю так, щоб росте», užauginau — «зробив так, щоб виріс».

164

Перифразу, що збігається з реченням мети, зручніше вживати тоді, коли хочемо підкреслити відтінок цілеспрямованості й свідомості каузації в деяких каузативних дієсловах. Крім того, цією перифразою можемо адекватно описати лише каузувальну ситуацію; каузована ситуація залишається недостатньо вираженою.

На завершення необхідно підкреслити, що до значення мети особливо наближається активна, цілеспрямована й свідома каузація (активна дія живого суб’єкта-каузатора, свідомо й чітко спрямована на об’єкт). Така каузація, яку можна назвати пасивною, слабкою, несвідомою (малоактивний, слабкий вплив неживого або живого суб’єкта на об’єкт), ближча до причини. Семантика компонентів каузативних речень найближча до семантики компонентів описових речень зі значенням наслідку.

LITERATŪRA

Cruse D. A. A Note on English Causatives. — Linguistic Inquiry, 1972, vol. 3, N4, p. 520—528.

Jablonskis J. Rinktiniai raštai. — V., 1957, t. 1.

Jakaitienė E. Deverbatyviniai dabartinės lietuvių kalbos veiksmažodžiai su priesaga -inti. — Baltistica, 1968, Nr. 4(2), p. 222—229.

Jakaitienė E., Laigonaitė A., Paulauskienė A. Lietuvių kalbos morfologija. — V., 1976.

Kastovsky D. Causatives. — Foundations of Language, 1973, vol. 10, N2, p. 255—315.

Lietuvių kalbos gramatika. — V., 1971, t. 2, 1976, t. 3.

Partee B. H. On the Requirement that Transformations Preserve Meaning. — In: Studies in semantics. New York, 1971, p. 1—21.

Paulauskienė A. Leksinės-gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio reikšmės. — V., 1967.

Paulauskienė A. Kai kurie savaiminio veiksmo reiškimo polinkiai. — Kalbos kultūra, 1973, Nr. 24, p. 23—27.

Persson I. Das System der kausativen Funktionsverbgefüge. Eine semantisch-syntaktische Analyse einiger verwandter Konstruktionen. — In: Lunder Germanische Forschung, 1975, Bd. 42.

Savičiūtė G. Parūpinamųjų veiksmažodžių semantika. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1985, t. 24, p. 236—251.

Shibatani M. The Grammar of Causative Constructions: a Conspectus. — In: Syntax and Semantics. New York, San Francisco, London, 1976, vol. 6, p. 1—39.

Smith C. S. On Causative Verbs and Derived Nominals in English. — Linguistic Inquiry, 1972, vol. 3, N1, p. 136—138.

Wierzbicka A. Dociekania semantyczne. — Wrocław, Warszawa, Kraków, 1969.

Алисова Т. Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. Семантическая и грамматическая структура простого предложения. — М., 1971.

Арутюнова Н. Д. Семантическое описание слов и интерпретация предложения. Концепции и методы. — В кн.: Грамматическое описание славянских языков. М., 1974, с. 158—171.

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. — М., 1976.

Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. — М., 1973.

Карпувене Г. О сочетаемостных свойствах некоторых каузативных глаголов литовского и английского языков. — Kalbotyra, 1976, t. 27(3), p. 31—39.

165

Корди Е. Е. Семантическая и синтаксическая структура предложения со знаменательными каузативными глаголами и оборотами в современном французском языке. — В кн.: Структура и объем предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л., с. 49—68.

Криницкайте С. А. Классификация глагольных оппозиций по переходности / непереходности в литовском языке. — В кн.: Проблемы синтаксиса и структуры слова. М., 1979, с. 42—53.

Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи. — Л., 1978.

Недялков В. П. Некоторые вероятностные универсалии в глагольном словообразовании. — В кн.: Языковые универсалии и лингвистическая типология. М., 1969, с. 106—114.

Недялков В. П. Каузативные конструкции в немецком языке. Аналитический каузатив. — Л., 1971.

Недялков В. П., Сильницкий Г. Г. Типология каузативных конструкций. — В кн.: Типология каузативных конструкций. Морфологический каузатив. Л., 1969, с. 5—19.

Савичюте Г. С. Предикаты цели и предикаты каузации (на материале флективных индоевропейских языков): Автореф. дис. … канд. филол. наук. — М., 1980.

Савичюте Г. С. Предикаты цели и предикаты каузации. — Изв. АН СССР. Сер. лит-ры и яз., 1980, т. 39, № 6, с. 539—548.

Филиппов А. В. К вопросу о каузативных и некаузативных глаголах. — Русский язык в школе, 1978, № 1, с. 90—93.

Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. — М., 1972.

Чейф У. Л. Значение и структура языка. — М., 1975.

Якайте Э. Суффиксальные глаголы современного литовского языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук. — Вильнюс, 1968.

Ярцева В. Н. О синтаксической роли прямого дополнения в языках различных типов. — В кн.: Члены предложения в языках различных типов. Мещаниновские чтения. Л., 1972, с. 4—19.

Г. САВИЧЮТЕ

О СЕМАНТИКЕ КАУЗАТИВНЫХ КОНСТРУКЦИЙ В ЛИТОВСКОМ ЯЗЫКЕ

Резюме

Значение морфологических каузативов литовского языка (глаголов с суффиксами -(d)yti, -(d)inti и / или аблаутом) тесно связано со значениями цели, причины и следствия. Для выявления основных точек пересечения каузации со значениями цели, причины и следствия в статье приводятся результаты анализа семантического согласования между основными компонентами предложений, выражающих отношения каузации, с одной стороны, и предложений, выражающих отношения цели, причины и следствия, с другой.

Склеивание значений каузации и цели имеет место при активной и произвольной каузации (активное действие одушевленного субъекта каузатора целесообразно и строго направлено на объект).

Пассивная, непроизвольная каузация (неактивное воздействие неодушевленного или одушевленного субъекта каузатора нецелесообразно и слабо направлено на объект) обнаруживает тесную связь с причиной.

Семантика компонентов предложений, выражающих отношения каузации, в целом наиболее близка к семантике компонентов предложений, выражающих отношения следствия. Поэтому предлагается описывать семантику предложений с каузативными глаголами посредством перифразы, совпадающей со сложноподчиненным изъяснительным определительным (nuskакаsis) предложением следствия „делать так, что + изъявительное наклонение“. Перифраза, совпадающая со сложноподчиненным предложением цели („делать так, чтобы + сослагательное наклонение“), применима в основном в тех случаях, когда имеет место склеивание значений каузации и цели.

166

G. SAVIČIŪTĖ

ON THE SEMANTICS OF LITHUANIAN CAUSATIVE CONSTRUCTIONS

Summary

The semantics of Lithuanian morphological causatives (verbs with suffixes — (d)yti, -(d)inti and / or ablaut) is closely connected with Purpose, Cause and Consecutive semantics.

On the basis of semantic analysis of components of sentences with causative verbs in predicate position 2 types of causation are given: 1) active purposive causation (active purposive action of sensible subject is strictly directed to object); 2) passive purposeless causation (passive purposeless action or state of animate or inanimate subject is nonstrictly (feebly) directed to object).

The comparison of the corresponding components of sentences with causative verbs and components of purpose, cause and consecutive clauses has shown that the active purposive causation is connected with Purpose semantics and the passive purposeless causation is connected with Cause semantics.

The highest degree of semantic resemblance has been discovered between causative constructions and consecutive clauses.