ВІОЛЕТА МЕЙЛЮНАЙТЕ

Інститут литовської мови

ПРО НОВІ ТА ЗНОВУ ВІДКРИТІ ПЕРЕТИНИ МОВ І КУЛЬТУР

Розмаїття мов і культур у світі, що дедалі глобалізується, є однією з основних передумов збереження унікальної ідентичності. Lingua francaанглійська мова, що стає lingua franca, та дедалі одноманітніший культурний ландшафт ставлять перед дослідниками важливі й невідкладні завдання. Особливо важливо приділяти увагу формуванню розуміння того, що цілісний світ усе ж залишається різноманітним завдяки історії, культурі, мові, національному характеру та іншим особливостям окремих його частин. Саме тому Асоціація дослідників діалогу європейських мов і культур, створена 2010 року, поставила собі за мету досліджувати, поширювати й зміцнювати мовне та культурне розмаїття.

Очевидно, що впливу інших культур і досвіду може уникнути лише цілком ізольована культура. Іншими словами, діалог мов і культур є безперервним процесом. Щоправда, деякі його аспекти, деякі твори залишаються забутими й з різних причин привертають менше уваги. Одна з робочих груп Асоціації займається їх пошуком і введенням у науковий обіг. Інші напрями діяльності — дослідження сучасних, новітніх проявів цього діалогу.

Щоб представити найновіші наукові дослідження та архівні відкриття, Асоціація започаткувала серію Архіви перетинів мов і культур. Поки що серію можна вважати тетралогією — видано чотири книги. Це результат проєкту Зміцнення та розвиток Асоціації дослідників діалогу європейських мов і культур, що спільно фінансувався коштом фондів Європейського Союзу (№ проєкту VP1-3.1-ŠMM-05-K-01-010). Згідно з умовами проєкту серію видано порівняно малим накладом; її не продавали, а поширювали лише через бібліотеки, тож доречно коротко її оглянути й представити читачам.

Перша книга Протоколи Вільнюської гімназії (1915–1940 і 1953–1955 роки)¹ — це публікація джерела культурної спадщини з науковими коментарями у вигляді статей. Її підготовлено спільно з Вільнюською гімназією імені Вітаутаса Великого; читачеві представлено протоколи гімназії за 1915–1940 роки (подано факсиміле, а на компакт-диску — також протоколи за 1953–1955 роки).

¹ Протоколи Вільнюської гімназії імені Вітаутаса Великого (1915–1940 і 1953–1955 роки) (Архіви перетинів мов і культур 1), упорядники Дануте Броне Пуховічене, Ірена Рашчювене, Йоланта Забярскайтє. Вільнюс: Асоціація дослідників діалогу європейських мов і культур, 2011.

Apžvalgos / Surveys

191

VIOLETA MEILIŪNAITĖ

Вільнюська гімназія імені Вітовта Великого діяла у складний період історії Вільнюса й відображає специфіку вільнюської культури того часу. Хоча досі ці документи були мало доступні дослідникам, сама спільнота гімназії імені Вітовта Великого дуже хотіла, щоб із ними «ознайомилися всі учні, вчителі, інші члени спільноти, щоб їх могли досліджувати мовознавці й педагоги, фахівці з освіти та політики, щоб вони були доступні всьому суспільству» (с. 18). Рита Мілюнайте звертає увагу, що «дивлячись сьогоднішніми очима на мову протоколів перших [...] засідань гімназії [...], ми можемо побачити саму молодість новочасної литовської літературної мови [...]» (с. 59). Вона простежує, як упродовж усього періоду, охопленого протоколами, змінювалася й формувалася литовська літературна мова. Мовою говорить певне суспільство. На думку Дарюса Куоліса, у протоколах постає «образ гідної, свідомої власної цінності, солідарної й організованої національної спільноти, яка цілеспрямовано творить власне життя» (с. 10). Однак це суспільство існувало під впливом конкретних історичних обставин. На ці обставини, на багатонаціональність вільнюської культури пильніше звертає увагу Лібертас Клімка. Бронюс Добровольскіс, багаторічний автор підручників литовської мови, розглядає педагогічні засади 1915–1939 років. Він зауважує, що з протоколів видно «велику увагу й турботу про особистість учня, його здібності до навчання та культуру поведінки, активізацію й розвиток самостійності, розширення культурного кругозору й суспільне дорослішання, психологічні аспекти навчання та виховання загалом» (с. 40). Інакше кажучи, очевидним є прагнення сформувати всебічну особистість, здатну мислити самостійно. Якби біля цитати не було зазначено року, її легко можна було б уявити й у контексті освіти XXI століття.

Наукові публікації, представлені в цьому томі, надають нові дані для сучасних досліджень літературної мови, культурної ідентичності, розвитку педагогічної думки та становлення національної держави й актуалізують деякі аспекти, які досі вивчалися менше. Не менш важливі й факсиміле самих протоколів, адже це неоціненний матеріал для дослідників, які вирішили заглибитися в деталі колориту Вільнюса першої половини XX століття.

192

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Apie naujas ir iš naujo surandamas kalbų ir kultūrų sankirtas

Antrasis tomas – Knygnešys, leidėjas, publicistas Petras Mikolainis (1868–1934) laiškuose ir atsiminimuose² – skirtas lietuviškos knygnešystės istorijai. Šioje knygoje pirmą kartą plačiau apžvelgiamas ir komentuojamas knygnešio ir įtakingo kultūros veikėjo gyvenimas ir veikla. Be to, čia gausu jo ir jam rašytų žinomų to meto žmonių laiškų, pateikiamas pluoštelis paties Petro Mikolainio (1868–1934) atsiminimų. Kitaip tariant, knygoje skelbiami archyviniai dokumentai, kurie buvo menkai prieinami moksliniams tyrimams. Danguolės Mikulėnienės ir Valdo Selenio studijoje parodomas visas pluoštas Mikolainio veiklų: „knygnešys, leidėjas, publicistas, vadovėlių autorius, lietuviškų laikraščių redaktorius“. Vis dėlto tenka pastebėti, kad iki šiol vieno mokslinio darbo (monografijos, studijos ar pan.), kuriame ši asmenybė būtų aprašoma, nebuvo. Juo labiau nebuvo prieinami jo laiškai ir atsiminimai. Kaip tik korespondencijoje prabyla daug to meto Lietuvos kultūros veikėjų, naujai atsiskleidžia jų darbai, nuostatos, tikslai, asmenybės.

Ця книжка вже нині має закодоване продовження. Опис культурного контексту, представлення Міколайніса та його заслуг відкривають перспективу уважніше розглянути інтереси тогочасних діячів культури, теми листування, становлення литовської мови й литовського правопису тощо. Як зазначає Селеніс, листування «розкриває не лише обставини видання й розповсюдження різноманітних тогочасних видань, газет і журналів — „Varpas“, „Ūkininkas“, „Vienybės Lietuvininkų“ та інших, проблеми редагування статей, а й особливості діяльності литовських організацій у США, соціальну мережу діячів литовського національного відродження та видавців преси, їхні взаємини, ідеологічні позиції, творчі плани» (с. 58). Отже, другий том тетралогії стане чудовим трампліном для допитливого розуму, що прагне заглибитися в контекст початку XX століття, який згодом визначив і формування сучасного суспільства.

² Knygnešys, leidėjas, publicistas Petras Mikolainis (1868–1934) laiškuose ir atsiminimuose (Kalbų ir kultūrų sankirtų archyvai 2), sud. Danguolė Mikulėnienė. Vilnius: Europos kalbų ir kultūrų dialogo tyrėjų asociacija, 2012.

Apžvalgos / Surveys

193

VIOLETA MEILIŪNAITĖ

Доля Малої Литви та внесок її працівників культури у формування Великої Литви — невичерпна тема. Мала Литва: дослідження прикордонної культури³ — третє видання серії. Це збірник статей, присвячений обговоренню проблем історії та сучасної культури Прусської Литви. Недарма авторка передмови Нійоле Стракаускайте запитує: «Чим Прусська Литва важлива для сучасної культурної ідентичності?» (с. 9). Очевидно, що відповідь не може бути короткою й одноплановою. Частковими відповідями можуть стати кожна з опублікованих статей. Нові факти про, здавалося б, уже добре знайомих діячів культури — Йонаса Бреткунаса, Фрідріха Куршайтіса, Адальберта Беззенберґера; дослідження словника литовської та німецької мов Фрідріха Гаака, досі маловідомого (його авторство ще належить достовірно довести); аналіз проблематичності ідентичності прусських литовців; представлення культурних артефактів Прусської Литви — усе це спроби показати, що цей регіон не був ізольованим і простим. У культурному, економічному, політичному та інших аспектах він надзвичайно складний, а саме тому безмежно цікавий. Грасіл да Блажене аналізує та публікує документ 1633 року, що зберігається в Таємному державному архіві «Прусська культурна спадщина» й містить нові дані про родину Бреткунаса. Це могло б стати першим кроком до представлення громадськості більшої кількості документальних матеріалів про постать Бреткунаса. Ілля Лемешкін уперше представляє рукописну пам’ятку лексикографії Східної Пруссії XVIII століття — словник литовської та німецької мов, важливий ще й тим, що в ньому виразно постають спілкування та співпраця мовознавців XIX століття. Докладну статтю Вінцентаса Дротвінаса присвячено аналізу лексикографічного методу словника Куршайтіса.

Культурну самосвідомість регіону різних періодів та її формування розглянуто у статтях Стракаускайте, Арунаса Баубліса та Іллі Дементьєва. «Особлива увага до збереження етнокультурної спадщини прусських литовців у Східній Пруссії в останній чверті XIX століття — на початку XX століття пов’язана з контекстом німецького націоналізму й тенденціями до зміцнення локальної ідентичності», — доходить висновку Стракаускайте (с. 108).

Мала Литва: дослідження прикордонної культури (Архіви перетину мов і культур 3), упоряд. Грасіл да Блажене, Надежда Морозова, Йоланта Забараускайте. Вільнюс: Асоціація дослідників діалогу європейських мов і культур, 2012.

194

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Apie naujas ir iš naujo surandamas kalbų ir kultūrų sankirtas

Хоча регіон, розташований по обидва боки державного кордону Литви, завжди перебував під впливом кількох культур — німецької та радянської, німецької та балтійської тощо. Зміни культури й самосвідомості, спричинені своєрідністю цього регіону, описує Дементьєв: який вплив на ідентичність мала взаємодія німецького, радянського та балтійського культурних пластів? Баубліс звертає увагу, що історія Клайпеди та Клайпедського «краю, яка почалася на етнічних балтійських землях, формувалася за межами колишньої Литовської держави, тож дослідження історичного й культурного розвитку балтійського етносу, пошуків його мовної та культурної ідентичності, виживання й адаптації» могло б стати чудовою паралеллю до сучасної глобалізації (с. 232).

Мала Литва завжди була багата на діячів литовської культури. Статті Дангуле Мікуленене та Йоланти Забараускайте дають змогу краще познайомитися з постаттю та діяльністю Беззенберґера (1851–1922). Своєрідною рамкою для всієї історії Малої Литви слугують статті Романа Широухова та Юрія Костяшова, у яких від археологічних знахідок переходять до аналізу радянізації регіону.

Тематика четвертого видання — збірника статей Найновіші дослідження мов і культур⁴ — не вміщується під однією парасолькою. Та й такої мети не ставили. У цій книжці прагнуть оглянути основні напрями діяльності Асоціації у 2010–2012 роках і представити найважливіші здобутки. Це своєрідний звіт Асоціації за три роки: представлено, що ще вдалося знайти в закордонних архівах, які ідеї було запозичено тощо. Хотілося показати весь спектр — від писемності Великого князівства Литовського до мовних змін кінця XX — початку XXI століття.

Литва ніколи не була однорідною — від найдавніших часів у ній співіснують і взаємодіють численні народи й культури. Кожен із них привносить своєрідне розуміння культури, і ці розуміння неминуче впливають одне на одного. Наприклад, Галина Мішкінене знайомить читача з колекцією рукописів литовських татар, що зберігається в Україні, а Довіле Тросковайте ділиться міркуваннями про національний наратив литовських караїмів.

Найновіші дослідження мов і культур (Архіви перетину мов і культур 4), упоряд. Віолета Мейлюнайте, Надежда Морозова. Вільнюс: Асоціація дослідників діалогу європейських мов і культур, 2012.

Apžvalgos / Surveys

195

VIOLETA MEILIŪNAITĖ

У статтях Марини Чистякової розкриваються особливості паралітургійної літератури православних Великого князівства Литовського. Одне з найцікавіших нещодавніх відкриттів у кириличній писемності Великого князівства Литовського, що свідчить про контакти культур християн і юдеїв у Великому князівстві Литовському, — підручник і словничок давньоєврейської мови, призначені для християн і записані кирилицею, — опубліковані й проаналізовані у статті Сергія Темчина.

Аналізу соціальних, стилістичних і географічних варіантів мов присвячені статті Віолети Мейлюнайте, Асти Лескаускайте, Марі Метс і Гедрюса Тамашевічюса. У них розглядаються методики дослідження, порівнюється досвід Литви та інших країн. Наприклад, Тамашевічюс звертає увагу на те, що «глядачі й слухачі з більшим інтересом слухають спонтанне, імпровізоване мовлення ведучих і учасників передач, а не заздалегідь відрепетируване» (p. 248). Метс з’ясовує, як мовні новації поширюються залежно від сили соціальних зв’язків між людьми: хто переносить інновації з одного діалекту до іншого, з одного соціолекту до іншого? Заглибившись в аналіз текстів, Вайда Буйвідене та Лаура Лаурашайте розкривають, як у тексті відображаються становлення мови та ідентичність мовця / автора.

Говорячи про всі чотири видання як про єдине ціле, слід зазначити, що спектр діяльності Асоціації справді дуже широкий і практично невичерпний. Тому серію, розпочату як один із напрямів проєкту, варто продовжувати. Одна з найближчих перспектив — книга журналіста Петра Манкацева про життя і діяльність Йонаса Басанавічюса в Болгарії. Вона відкрила б ще одну сторінку нашої власної культури. Сподіваємося, що праць, які представляють взаємодію культур, видаватимуть більше, адже і в Литві, і за її межами литовська / балтійська культура впливає на інші культури й постійно зазнає їхнього впливу.

Подано 21 січня 1913 р.

VIOLETA MEILIŪNAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

196

Acta Linguistica Lithuanica LXVII