AURIMAS MARKEVIČIUS

Литовський університет освітніх наук

Напрями наукових досліджень: морфологія, діалектологія, історична граматика.

ПРОБЛЕМИ МЕЖ МІЖ ЧАСТИНАМИ МОВИ

Проблеми, пов’язані з периферією частин мови

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто невизначене становище деяких частин мови та морфологічних форм, неоднозначність їх інтерпретації в наукових і практичних граматиках, а також в основних словниках литовської мови. Форма ілативу, яка й досі широко вживається, часто безпідставно ігнорується, тобто її просто замовчують. Виявлено багато випадків, коли слова з дуже подібною структурою та семантикою зараховують до різних частин мови. Суперечливо оцінюється субстантивація деяких прикметників. Ще більш різняться погляди на ад’єктивацію дієприкметників. Наприклад, слова karpytas, –ą, prakėiktas, –ą, prišlėgtas, –ą одні мовознавці вважають прикметниками, а інші — дієприкметниками. Коротко розглянуто статус прислівників займенникового походження: одні вважають їх лише прислівниками, інші — і прислівниками, і сполучниками.

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено аналізу невизначеного становища, характерного для деяких частин мови та морфологічних форм, і неоднозначності їх тлумачення в наукових і практичних граматиках, а також в основних словниках литовської мови. Форму ілативу, яка й досі широко вживається, часто безпідставно ігнорують, тобто просто замовчують. Виявлено численні випадки, коли слова з дуже подібною мовною структурою та семантикою трактують як різні частини мови. Неоднозначним є й тлумачення субстантивації деяких прикметників. Різняться також погляди на ад’єктивацію дієприкметників. Наприклад, слова karpytas, –a «підстрижений», prakėiktas, –à «проклятий», prišlėgtas, –à «пригнічений» одні мовознавці вважають прикметниками, а інші — дієприкметниками. У статті також коротко розглянуто статус прислівників займенникового походження: одні трактують їх як прислівники, інші — і як прислівники, і як сполучники.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: частини мови, ілатив, субстантивація прикметника, ад’єктивація дієприкметника.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: частини мови, ілативний відмінок, субстантивація прикметника, ад’єктивація дієприкметника.

140

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

До периферії частин мови належать випадки, коли слова мають виразні ознаки двох частин мови й через віднесення цих слів до тієї чи іншої частини мови іноді виникають сумніви. До периферії відносять також такі слова, статус яких змінюється внаслідок розвитку мови.

Є чимало слів, які, маючи однакову фонологічну форму, належать до різних частин мови. Якщо не брати до уваги не надто часті випадки омонімії (наприклад, girtas — прикметник і дієприкметник, be — прийменник і частка), слова починають належати до різних частин мови внаслідок семантичних, морфологічних чи інших змін.

Міграція слів з однієї частини мови до іншої в литовській мові — давнє явище. Істотні зміни відбуваються внаслідок зникнення деяких граматичних форм. Наприклад, після зникнення давнього місцевого відмінка — локатива — його залишки namie, pusiáu, які вживає частина східноаукштайтського діалекту, artiẽ ‘близько’, toliẽ ‘далеко’, oriẽ ‘надворі’, жемайтські dvìjau або dvìejau ‘удвох’ стали прислівниками. Така сама доля спіткала й залишки постпозиційного місцевого відмінка — аліатива: galóp, myrióp, namóp, pavakarióp, pavasarióp, rudeniop, vakaróp, velniop. Тепер ці слова вважаються прислівниками. Іліатив зберігся значно краще, але його статус у граматиках не визначений.

У цій статті також розглядаються численні випадки, коли навіть мовознавці не погоджуються щодо належності слів до тієї чи іншої частини мови. Цю проблему вже дещо досліджено. Рита Шепетите писала про адвербіалізацію відмінкових форм іменників і про часті розбіжності Lietuvių kalbos žodyne та Lietuvių kalbos gramatikoje, коли те саме слово в одному джерелі ще вважається іменником, а в іншому — прислівником (Šepetytė 1995: 142–147).

У граматиках такі випадки можна не згадувати або подавати як проблемні. Але укладачі словників мусять ухвалити те чи інше рішення: під час укладання словників кожне слово має бути точно охарактеризоване.

НЕВИЗНАЧЕНИЙ СТАТУС ІЛІАТИВА

Іліатив мав сприятливішу долю, ніж давній місцевий відмінок — локатив — і постпозиційні місцеві відмінки околиці. Досі він у південних і східних аукштайтських діалектах (за винятком північних паневежиських і західної частини південних паневежиських говорів), у східній частині західноаукштайтського діалекту (Бірштонас, Єзнас, Кайшядорис, Жєжмаряй, Йонава та ін.) залишається системним восьмим відмінком. Отже, ним користується принаймні половина Литви. І ця половина, як зауважила Расуоле Владарскене, «[...] не надто замислюючись над рекомендаціями мовознавців, уживає цей відмінок не лише в повсякденному мовленні, а й у текстах, що оприлюднюються» (Vladarskienė 2003: 48). На жаль, у мовознавчій літературі статус іліатива не визначений. У першому томі Lietuvių kalbos gramatikos усі постпозиційні місцеві відмінки ще вважаються відмінками. Іліатив вважається замінником конструкції į + знахідний відмінок, своєрідним стилістичним засобом. Наведено його значення (LKG I 207–209). Також подано іліати-

Straipsniai / Articles

141

AURIMAS MARKEVIČIUS

походження прислівників: праворуч, ліворуч, надвір, додому¹, вбік, уперед, угору, вниз (LKG II 447–448). У граматиці сучасної литовської мови ілатив указано як відмінок східно- та південноавкштайтських говірок, але про його вживання в літературній мові вже не згадується (DLKG 2006: 68). Наведено кілька застиглих прислівників ілативного походження: надвір, додому, убік, усередину, нагору (DLKG 2006: 412).

Усі форми ілатива неможливо вважати прислівниками з кількох причин: 1. Ілатив може мати означення, наприклад: Пішов у темний ліс; Просунь ліву руку; Поверни до цієї сосни. На прислівники можуть переходити лише ті форми ілатива, які не мають означення, наприклад: поверни праворуч, відступи вбік, іди всередину, вирушив у вічність². У граматиці сучасної литовської мови стверджується, що про прислівниковість не може бути й мови, якщо конструкції чи слова вживаються з означеннями (DLKG 2006: 411). Тому навряд чи можна вважати прислівником форму угору, адже принаймні в розмовній мові вона вживається й з означенням, наприклад: І мені ще й лізти на ту огидну гору? (Ала́нта). У Словнику литовської мови цю форму також вважають не прислівником, а іменником, наприклад: Тоді зробиш колесо, надягнеш верх і їздитимеш (Апсас); Кладеш [сир] у ті пастки, якийсь камінь кладеш зверху (Палевене) (LKŽe; див. також KltŽ 408). 2. Ілатив можуть мати власні іменники, наприклад: до Каунаса, Рокішкіса, Паневежиса, Варени, Укмерге, Алітуса, Вільнюса, Парижа. Власні прислівники були б аномалією. 3. Включення ілатива надмірно розширило б категорію прислівника. 4. Неможливо вважати прислівниками форми ілатива прикметників (наприклад: білий), числівників (наприклад: один, другий), займенників (наприклад: цей, який), дієприкметників (наприклад: відкритий, принесений).

Сучасний погляд на ілатив, мабуть, найточніше сформулювала Aldona Paulauskienė. Визнається, що хоча ілатив і не внесено до нормативних граматик, він усе ж є фактом мови (Paulauskienė 2001: 198). За словами мовознавиці, «Якщо це невимушене мовлення, публіцистика з рисами художнього стилю, цей локатив ми залишаємо» (Paulauskienė 2001: 199).

У наукових і нормативних граматиках статус ілатива має бути точно окреслено. Більшість людей неминуче стикається з ілативом і повинна знати, що це таке. Ще два аргументи навела Erika Rimkutė. Іноземці, які вивчають литовську мову, не розуміють, що це за форма, як її вживають і утворюють. Ілатив не включають до системи відмінків у граматиках, тому його не розпізнає програма автоматичного морфологічного аналізу (Rimkutė 2004: 126).

Дуже погано, що в практичних (особливо шкільних) граматиках про ілатив просто замовчують. Основних речей граматичної системи рідної мови люди навча-

¹ Форма namõn насправді не походить від ілатива, адже справжній ілатив — це namañ. У цьому випадку відбувся зворотний процес: прислівник namõ набув форманта ілатива — n.

² Прислівник (а може, ще й ілатив) amžinybėn нерідко вживають у співчуттях родичам і близьким померлих.

142

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

ють саме у шкільні роки. Лише в підручнику литовської мови для одинадцятого класу Jonas Šukys є примітка, що внутрішній локатив руху можна вживати у вільних стилях (Šukys 2001: 111). В інших шкільних підручниках цей відмінок більше не згадується. Через це багато хто не уявляє, якою частиною мови чи формою є це утворення, і не знає, чи можна його вживати. Тридцятьох інформантів (студентів різних спеціальностей) запитали, якою частиною мови є слова vandeniñ і spiñton у реченнях Перстень упав у воду, а речі я склав у стару скриню. Чотирнадцятеро з них вважали наведені форми ілатива прислівниками, п’ятеро — «іншим локативом», а решта не знала, якою це є морфологічною формою. Одинадцятеро вважали, що вживати ці форми не можна. Тому в практичних граматиках про ілатив не слід замовчувати. Треба сказати, що це несистемний відмінок, другий локатив, який уживається у східній і південній Литві, а в інших місцевостях трапляється рідко. Про нього мають знати й ті, хто сам ним не послуговується. Кожна людина знайде безліч прикладів ілатива у фольклорі та художній літературі, почує його, і чимало людей самі вживатимуть його в розмовній мові. Особливо часто вживається ілатив із прийменником vardãn: під час хрещення, у хрещальній формулі, у гімні Литви тощо.

Paulauskienė стверджує, що вживання ілатива майже обмежується побутовою розмовною мовою та художньою літературою (Paulauskienė 1994: 104; Paulauskienė 2006: 84). Але ж це і є основні сфери використання будь-якої мови. Було б дуже погано, якби людина вчилася правильно говорити лише з наукової, канцелярської чи іншої мови строгого стилю. Мова художньої літератури не є нижчим, периферійним різновидом мови, і форми, що часто вживаються в ній, не слід ігнорувати.

У художній літературі форми ілатива насправді трапляються дуже часто. Ним послуговувалися і послуговуються не лише письменники зі сходу, а й із заходу Литви: Kristijonas Donelaitis, Dionizas Poška, Silvestras Valiūnas, Simonas Daukantas, Simonas Stanevičius, Motiejus Valančius, Žemaitė, Vincas Kudirka, Maironis, Lazdynų Pelėda, Pranas Vaičaitis, Šatrijos Ragana, Jurgis Savickis, Vincas Mykolaitis-Putinas, Jonas Aistis, Salomėja Nėris, Kazys Boruta, Antanas Vaičiulaitis, Petras Cvirka, Marius Katiliškis, Vytautas Mačernis, Kazys Saja, Juozas Aputis, Juozas Erlickas та інші. Цю форму вживають і письменники, народжені поза діалектним середовищем, наприклад, вихідці з Каунаса Vytautė Žilinskaitė, Judita Vaičiūnaitė, Leonardas Gutauskas та інші. У багатьох випадках це, найімовірніше, пояснюється тим, що Jonas Jablonskis у своїй Граматиці литовської мови (1901) визнав несправжній (або другий) локатив, який відповідає на питання де, куди, в яке місце? (Jablonskis 1957: 71). Чимало форм ілатива є навіть у нещодавно перекладених творах художньої літератури: Портрет Доріана Ґрея Оскара Вайлда (переклад Lilija Vanagienė), Майстер і Маргарита Михайла Булгакова (переклад Algimantas Mikuta), Світ Софії Юстейна Ґордера (переклад Eglė Išganaitytė), Пригоди Тома Соєра Марка Твена (переклад Valentina Churginaitė) та інші. Форм ілатива не цураються і в сучасних перекладах Святого Письма (Česlovas Kavaliauskas, Antanas Rubšys, Kostas Burbulys). Тут вони особливо доречні, оскільки релігійним

Straipsniai / Articles

143

AURIMAS MARKEVIČIUS

tekstams būdingas tam tikras archajiškumas (Markevičienė 2012: 119). Iliatyvas neretai vartojamas ir administracinėje kalboje (Vladarskienė 2003: 47–56), ir kitų stilių tekstuose³.

Паулускене також стверджує, що ніхто спеціально не витісняє ілатив із мови (Paulauskienė 1994: 105). Але таке свідоме чи несвідоме замовчування цієї форми все одно є своєрідною дискримінацією цієї форми та людей, які її вживають, а водночас і збідненням морфології литовської мови. Ізоляція ілатива дуже звужує можливості художньої (особливо поетичної) та розмовної мови. Тому в практичних граматиках слід чітко зазначити, що ілатив не є ані чужим елементом, ані формою, яка порушує мовні норми. Звичайно, треба наголосити, що це можлива, а не обов’язкова форма, оскільки значна частина литовців насправді її не вживає.

Форми, замовчувані в граматиках, швидко зникають. Принаймні в художній літературі та розмовній мові двоїна й інфінітив мети, ймовірно, збереглися б довше, якби в шкільних граматиках згадувалося, що це діалектні форми, які, однак, не порушують мовних норм. Чітко видно, що жмудський дієприкметник необхідності, підтримуваний авторами різних наукових і практичних граматик, і нині непогано зберігається, хоча він уживається на вужчій території та набагато рідше, ніж ілатив. Але дієприкметник необхідності включено до шкільних підручників⁴ (Palubinskienė, Čepaitienė 2008: 73 ir kt.). Уживання цієї жмудської форми не збіднює морфологію литовської мови. До граматик і досі включаються форми teesiẽ, teateiniẽ, tebūniẽ, хоча їх уживають дуже рідко (перші дві — найчастіше в молитвах)⁵.

СКЛАДНІШІ ВИПАДКИ СУБСТАНТИВАЦІЇ ПРИКМЕТНИКІВ

Найчастіше мігрують відмінювані частини мови та їхні форми. Особливо часто прикметник переходить у іменник, а дієприкметник — у прикметник.

Є три основні критерії розпізнавання й розмежування частин мови: лексичний (значення), морфологічний (форма) та синтаксичний (синтаксична функція, узгодження). Коли слово переходить до іншої частини мови, нерідко виникає конфлікт його форми із системою відмінювання тієї частини мови, до якої воно перейшло. Наприклад, у системі іменника з’являються займенникові форми: jaunàsis, jaunóji, nelabàsis, paskutinóji, piktàsis, prakeiktàsis, šventàsis, šven-

³ Множинний ілатив значно занепав, але це ще не мертва форма. У корпусі текстів Університету Вітовта Великого зафіксовано 136 форм множинного ілатива іменників (Vladarskienė 2003: 52).

⁴ На жаль, аж ніяк не до всіх.

⁵ Раніше ці форми вважалися формами бажального способу (LKG II 63), нині — формами наказового способу (DLKG 2006: 343, 345).

144

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

tóji, válgomasis тощо. У словнику литовської мови навіть уживається скорочення emph., яким позначаються займенникові форми іменника. Скорочення sm. emph. стоїть при словах válgomasis, výkdomasis; sf. emph. — при словах mirtinóji, paskutinióji, а smob. emph. — при словах paláimintasis, -oji, prakeiktàsis, -óji, tikintỹsis, -čioji тощо (LKŽe). У розмовній мові та діалектах іменник може навіть набувати форм ступенів порівняння (наприклад, vargšėsnis, asiliáusias, nabagiáusias, vėpliáusias). Пранас Скарджюс присвятив ступенюванню іменників аж дві статті з однаковою назвою — «Ступенювання іменників» (Skardžius 1997a: 431–433; Skardžius 1997b: 433–439). Пор. наведені ним приклади: jis už visus yra šunesnis; jis ir už tave ponėsnis (Skardžius 1997a: 432); jis už visus šuniausias, tinginesnis (Skardžius 1997b: 434, 437) тощо. Отже, від іменників утворюються прикметники та прислівники вищого й найвищого ступенів. Від іменника výras колись утворилися форми ступенів порівняння прикметника formos vyrė́nesnis і vyríáusias (пор. Skardžius 1997b: 437–438; LEW II 1260; SEJL 757–758). Скарджюс наводить також приклади piečiáu, ryčiáu, vakariáu, pakalniáu тощо (Skardžius 1997b: 435–436), galiausiai, а також прикметник galiausias (Skardžius 1997a: 433). Прикметники та прислівники вищого й найвищого ступенів такого творення не мають форми звичайного ступеня. Форми ступенів порівняння, утворені від іменника, вживаються тоді, коли в цьому іменнику особливо виразно виявляється сема ознаки, зокрема коли іменник є метафорою певної ознаки: наприклад, осел символізує дурість, собака — злість тощо.

Запозичене слово відмінюється не за типом відмінювання, властивим тій частині мови, до якої воно перейшло. Субстантивовані прикметники й дієприкметники зберігають закінчення форми давального відмінка однини прикметника –(i)am (наприклад: kùrsiniam, pažįstamam), закінчення форми місцевого відмінка однини –(i)ame (наприклад: keturnýčiame, kùrsiniame) тощо. У розмовній мові та діалектах намагаються усунути цей конфлікт або принаймні пом’якшити його. Закінчення форм відмінків, що не відповідають системі, можуть змінюватися, наприклад: baltakakliui, kùrsiniui, laukiniui, pažįstamui, juodaspal̃voje, kùrsinyje. Паулаускене радить не бути надто суворими й допускати іменникові закінчення, коли прикметник субстантивується (Paulauskienė 2004: 219).

Є багато випадків, коли субстантивований прикметник або дієприкметник беззастережно слід вважати іменником, наприклад: jaunàsis, jaunóji, pažįstamas, stiklinė, girtuoklė «журавлина», ilgalūpė «рослина родини зозулинцевих із вологих лісів», ilgapi̇̀rstis «злодій», Šventóji, Įlgas (озеро поблизу Дубінґяй), Juodsnùkis (прізвище). У розмовній мові такими субстантивованими прикметниками є gaisrinė, greitoji «автомобіль швидкої медичної допомоги та персонал, який його обслуговує», keleivinė тощо.

Межова зона між іменником і прикметником дуже широка; у ній часто «губляться» навіть мовознавці. Субстантивацію прикметників найґрунтовніше розглянуто в першому томі Граматики литовської мови (LKG I 529–534). Найчастіше субстантивуються прикметники основ ia₂ та ē: складні слова (наприклад: antramėtis, -ė, bendrámžis, -ė, keturný-

Straipsniai / Articles

145

AURIMAS MARKEVIČIUS

tis, –ė, nepilnamėtis, –ė, skeltalūpis, –ė), деякі префіксальні й суфіксальні похідні (наприклад: begalvis, –ė, jauniklis, –ė, laukinis, –ė, mažėlis, –ė, mažiukas, –ė, vilnietis, –ė) тощо.

Зазвичай у граматиках і словниках критерії розмежування таких частин мови не зазначаються. У граматиці литовської мови принаймні є чітка порада: слова такого типу можна вважати і іменниками, і прикметниками, наприклад: auliniai «чоботи з халявами» (іменник) і a u l i n i a i b a t a i (прикметник) (LKG I 533). Із прикладів, наведених у Граматиці сучасної литовської мови, можна зробити висновок, що дотримуються тієї самої позиції: прикметники в кожному випадку подано з означуваними словами (наприклад: baltakāklė antis) (DLKG 2006: 229), а іменники — без означуваних слів (наприклад: geltonplaukis, –ė) (DLKG 2006: 155). Така позиція логічна й зручна. Але проблемних випадків не бракує.

Через відсутність чітких критеріїв розмежування прикметника й іменника в різних словниках чимало плутанини. У Словнику сучасної литовської мови більшість згаданих типів слів, що належать до основ ią₂ та ē, вважаються прикметниками. У цьому словнику субстантивацію прикметників показано недостатньо. Мабуть, через менший обсяг словника докладніше показати цей процес і неможливо. У Словнику литовської мови субстантивованих прикметників із позначкою sud наведено значно більше. Проте досі незрозуміло, чому в електронній версії цього словника слово bemarškinis, –ė вважається прикметником, bekelnis, –ė, bekepūris, –ė — іменниками, а bešvarkis, –ė — і прикметником, і іменником (LKŽe). У Словнику сучасної литовської мови складне слово trumparėgis, –ė вважається прикметником, а žemazūris, –ė — іменником; juod(a)plaukis, –ė — прикметником, а juodaveidis, –ė — іменником; juodmaršis, –ė вважається прикметником, juodberis, –ė — іменником, а žalmaršis, –ė — і прикметником, і іменником. Слово beveidis, –ė вважається прикметником, а beširdis, –ė — прикметником та іменником (DLKŽe 2006), хоча обидва слова мають переносні значення. Такі розбіжності трапляються і в словниках діалектів та говірок, наприклад: baltaplaukis, –ė — adj. (DrskŽ 28), а raudonabarzdis, –ė — smob., adj. (DrskŽ 297); greitūlis, –ė — smob. (DrskŽ 111), а gražūlis, –ė — adj., smob. (DrskŽ 108); baltpūkis, –ė — adj. (ZnŽ 1 106), а juodākis, –ė — adj., smob. (ZnŽ 1 575); juodaplaukys, –ė — adj. (KpŽ 2 87), а baltabarždys — sm. (KpŽ 1 144); ilganōsis, –ė — adj., а ilgakašė — sf. (KzRŽ I 271).

У Словнику литовської мови при словах такого типу (наприклад: plačiapėtis, –ė, plikagalvis, –ė, trumparėgis, –ė) іноді подаються дві позначки — adj., smob. (LKŽe). Таку подвійну позначку часто використовують у Словнику друскінінкайського діалекту, Словнику купішкенайської говірки, Словнику калтаненайської говірки. У Словнику литовської мови є й інший варіант: іменник і прикметник подаються в окремих статтях, наприклад: baltaplūnksnis, –ė, liepsnabarždis, –ė «рудобородий», liepsnagalvis, –ė «рудоволосий» (LKŽe). Якщо послідовно дотримуватися в словниках тієї чи іншої позиції, згаданої плутанини можна було б уникнути. З погляду економії, звісно, зручніший перший варіант, але логічніше було б подавати їх в окремих статтях. Ці пари слів мають різні морфологічні категорії та виконують неоднакові синтаксичні функції.

146

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

МЕЖА МІЖ ПРИКМЕТНИКОМ І ДІЄПРИКМЕТНИКОМ

Дуже складною є сфера ад’єктивації дієприкметників, що виконують функції означення. Vytautas Ambrazas стверджує, що прикметникове вживання багатьох дієприкметників не можна пояснити ад’єктивацією, оскільки таке вживання є первинним, тобто успадкованим із тих часів, коли дієприкметник ще не був включений до системи дієслівних категорій. Проте загалом Ambrazas визнає ад’єктивацію дієприкметника, наприклад: дорослий чоловік, робота, що чекає на відповідь, заможна людина (LKE 96).

У головних граматиках литовської мови ад’єктивацію дієприкметників оцінюють стримано. У граматиці литовської мови похідні, що виражають сталу ознаку, вважають дієприкметниками прикметникового вживання, наприклад: підгодована свиня, що несе курку, горох, що зварився, нікудишній ніж, дорослий чоловік, людина, з якою можна порозумітися, зрозуміла мова (LKG II 334–338). Прикметниками вважають лише окремі слова, що мають форму дієприкметника, наприклад: drumštas, -à, glaũštas, -à, rieštas, -à, skiaũštas, -à, sùktas, -à, àtmestas darbas ‘погана робота’, paténkintas žmogus (LKG II 345). У Граматиці сучасної литовської мови слова àtmestas, paténkintas також вважають дієприкметниками (DLKG 2006: 372). У цій граматиці наведено дуже мало прикметників, що збігаються з формою дієприкметника, наприклад: drumštas, glaũštas, rieštas, sùktas, skiaũštas (DLKG 2006: 372), gaũbtas, skėštas (DLKG 2006: 223). Тут їх вважають не ад’єктивованими дієприкметниками, а прикметниками, утвореними від безпрефіксних дієслів за допомогою форманта –t– і закінчень (DLKG 2006: 223).

Більше ад’єктивованих дієприкметників наводить Paulauskienė, наприклад: пральне мило, рятувальний човен, швейна машина, житловий будинок, заразна хвороба, каламутна вода, відчинене вікно, варена картопля, кирпатий ніс, шалене бажання, неслухняна дитина (Paulauskienė 2006: 52).

Іншою є позиція авторів головних словників литовської мови. Тут ад’єктивацію дієприкметників визнають значно частіше. Зазвичай погляди авторів на цю проблему збігаються. Наприклад, знайдено 102 випадки, які і в Словнику сучасної литовської мови (DLKŽ 2000), і в Словнику литовської мови (LKŽ), і в їхніх електронних версіях (DLKŽe 2006; LKŽe), і в Зворотному словнику сучасної литовської мови (ADLKŽ) вважають прикметниками, наприклад: atitiṅkamas, -à, drėbtas, -à, drumštas, -à, glaũštas, -à, įgimtas, -à, kiñtamas, -à, maišytas, -a, mókytas, -a, neapsakomas, -a, negirdėtas, -a, neišvengiamas, -à, nepakaltinamas, -a, nepriklausomas, -a, neraliuotas, -a, netašytas, -a, paláimintas, -a, tiñkamas, -à, žymėtas, -a. Ще 23 слова такого типу вважають прикметниками лише у Словнику сучасної литовської мови, його електронній версії та в Зворотному словнику сучасної литовської мови.

Так само, як і в словниках, ад’єктивацію дієприкметників оцінено в першій частині книги Antanas Pakerys Akcentologija (Pakerys 1994, 390–395).

Ад’єктивацію дієприкметників визнають і в діалектних словниках. Наприклад, у Словнику купішкенської говірки слова drumštas, -à (KpŽ 1 455), karpýtas, -a (KpŽ 2 191), nema-

Straipsniai / Articles

147

AURIMAS MARKEVIČIUS

týtas, -a (KpŽ 2 999), у Словнику занавицької говірки слова būtinas, -à (ZnŽ 1 202), gimtas, -à (ZnŽ 1 450), у Словнику калтаненської говірки слова mókytas, -a (KltŽ 177), nematýtas, -a, neraliuotas, -a (KltŽ 185) вважають прикметниками.

Однак іноді важко зрозуміти підстави для віднесення деяких слів до прикметників або дієприкметників. Не зовсім зрозуміло, чому ті самі слова в одному словнику вважають прикметниками, а в іншому — дієприкметниками. Наприклад, atliekamas, -à, įper­kamas, -à, įtariamas, -à, mątomas, -a, pamók­omas, -a, paš­tebimas, -à, paveldimas, -à, sukalbamas, -à, suprantamas, -à, válgomas, -a, détas, -à, karpýtas, -a, pavėluotas, -a, prakėiktas, -à, prislėgtas, -a, užimtas, -à у Словнику сучасної литовської мови вважають прикметниками (DLKŽe 2006), а в Словнику литовської мови — дієприкметниками (їх узагалі не подають як прикметники, а багато з них наведено лише у статтях відповідних дієслів) (LKŽe). І навпаки: слова suáugęs, -usi, paténkintas, -a у Словнику литовської мови вважають прикметниками (LKŽe), а в Словнику сучасної литовської мови — дієприкметниками (DLKŽe 2006).

Навіть у тому самому словнику лексичні одиниці з дуже подібними значенням і структурою відносять до різних частин мови. Пор.: у Словнику литовської мови слово édamas, -à ‘придатний для споживання’ є прикметником, а válgomas, -a ‘придатний для їжі’ — дієприкметником; sùšnekamas, -à є прикметником, а sùkalbamas, -à — дієприкметником; padùkęs, -usi — прикметник, а pašėlęs, -usi — дієприкметник; suáugęs, -usi — прикметник, а pagyvėjęs, -usi та subrén­des, -usi — дієприкметники (LKŽe). У Словнику сучасної литовської мови слово užkrečiamoji (хвороба) є прикметником, а limpamóji (хвороба) — дієприкметником (DLKŽ 2000: 885, 370); tìkęs, -usi — прикметник, а výkęs, -usi — дієприкметник (DLKŽ 2000: 844, 932).

У Словнику литовської мови знайдено також випадки, коли слово з тим самим значенням подано і як прикметник, і як дієприкметник (його наведено у відповідній статті дієслова). До обох частин мови віднесено слова nepaláužiamas, -à, nepalenkiamas, -à, nepataisomas, -a, nepérmaldaujamas, -a, pakáltinamas, -a, pakeñčiamas, -à, žinomas, -a та ін. (LKŽe). Це найкраще відповідає реальному стану речей, адже розглянуті слова можуть ад’єктивуватися, але можуть і залишатися дієприкметниками.

І в Словнику литовської мови, і в Словнику сучасної литовської мови деякі слова подано в окремих статтях із позначкою part., наприклад: netìkęs, -usi, pasilėidęs, -usi, pasiùtęs, -usi, pašėlęs, -usi (LKŽe), або dlv., наприклад: nemìtęs, -usi, pasilėidęs, -usi, suáugęs, -usi (DLKŽe 2006). Навряд чи варто було подавати їх саме так. Дієприкметник не є частиною мови. З іншого боку, таких слів дуже мало. У Зворотному словнику сучасної литовської мови наведено лише 18 таких слів (ADLKŽ 848). За такої малої кількості окремі позначки dlv. або part.⁶ було б набагато простіше помістити їх у

⁶ Не потрібні й інші дуже рідкісні скорочення. Наприклад, в електронній версії Словника литовської мови лише біля одного слова įsidėmėtinas, -a є скорочення neces. (дієприкметник необхідності) (LKŽe).

148

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

статті відповідних дієслів. Але в цих випадках вони радше пасували б до статей про прикметники.

Ад’єктивацію дієприкметників необхідності частіше зазначено в електронній версії Lietuvių kalbos žodyno. Тут їх виявлено 42, а в електронній версії Dabartinės lietuvių kalbos žodyno — 18.

Ад’єктивацію займенникових дієприкметників визнають дуже рідко. В електронній версії Lietuvių kalbos žodyno лише біля 5 слів цього типу є скорочення adj., а в електронній версії Dabartinės lietuvių kalbos žodyno прикметниками вважають 9 слів цього типу.

Натомість субстантивацію займенникових дієприкметників визнають широко, наприклад: išrinktasis, -oji, kaltinamasis, -oji, meldžiamasis, -oji, mylimasis, -oji, teisiamasis, -oji, miegamasis, priimamasis, valgomasis, kertamoji, kuliamoji, pakeliamoji, pjaunamoji, sėjamoji, sodinamoji, trešiamoji, mokamieji «гроші», baltosios «така жіноча хвороба», lygiosios (DLKŽe 2006).

Цими міркуваннями не маємо на меті когось звинувачувати. Розглянута ситуація показує, що проблема складна. Навіть погляди досвідчених мовознавців суперечливі й непослідовні. Ще важче розібратися людині, яка не заглиблювалася в мовні проблеми. Тому систему варто спростити — вважати всі або принаймні більшість таких слів або дієприкметниками, або прикметниками.

Нічого поганого не було б у тому, якби слова, що виражають сталу ознаку, вважали прикметниками, як це найчастіше роблять у Dabartinės lietuvių kalbos žodyne. Категорія часу стає неактуальною або значно послаблюється. У словосполученнях pakaltinamas / prieinamas / sukalbamas / mokytas / prakeiktas žmogus, nepakeliamas gyvenimas, prideramas atlyginimas, karpytas ląpas заміна часу дієприкметників (pakaltintas / prieitas / sukalbėtas / mokomas / prakeikiamas žmogus, nepakeltas gyvenimas, priderėtas atlyginimas, karpomas ląpas) призвела б до зникнення значення сталої ознаки. У цих випадках неактуальною є й категорія виду. Якщо ознака пов’язана з одноразовою дією (наприклад, apgalvotas darbas), слово краще вважати дієприкметником.

ПРИСЛІВНИК ЧИ СПОЛУЧНИК?

Прислівники kur, kada, kol, kaip, kiek, kodėl оцінюють неоднаково, коли вони виконують сполучну функцію — приєднують підрядні частини. У Lietuvių kalbos žodyne у таких випадках розрізняють дві частини мови: їх вважають і прислівниками, і сполучниками. Лише слово kodėl вважають тільки прислівником. У Dabartinės lietuvių kalbos žodyne їх вважають лише прислівниками. Але незрозуміло, чому виокремлено слово kaip, яке вважають і прислівником, і сполучником (DLKŽe 2006). Очевидно, це недогляд. Dabartinės lietuvių

Straipsniai / Articles

149

AURIMAS MARKEVIČIUS

у граматиці мови слова, що поєднують підрядні частини, як (лише порівняльний сполучник), коли і доки вважаються підрядними сполучниками, тоді як де, скільки, чому у переліку сполучників і таблиці відсутні (DLKG 2006: 457–461). Прислівниками вважаються слова де, коли, як, а скільки й чому тут також відсутні (DLKG 2006: 412). Найпослідовнішим видається спосіб подання Словника сучасної литовської мови.

Гінтаре Юджентите, яка по-новому описала прислівники місця в латиській мові, вважає, що латиські слова kur, kurp, kurpu є питальними прислівниками. Якщо вони приєднують підрядні речення, їх вважають відносними (підрозділ відносних питальних прислівників) (Judžentytė 2009: 20–22). Такий погляд цілком пасував би й до оцінювання литовських прислівників займенникового походження. Однак, зважаючи на традицію литовських граматик, їх, як і займенники, можна розподілити між двома розділами. Тоді займенники kàs, kuris, kurì, katràs, katrà, kóks, kokià, kelìntas, kelintà і прислівники займенникового походження kur, kadà, kòl, kaip, kiék, kodėl утворили б гарну пару: були б і питальними, і відносними.

ЩЕ КІЛЬКА ЗАУВАЖЕНЬ

Здається, найсуперечливіше оцінюють так звані прикметники середнього роду. Аделе Валецкене вказує на чотири їхні інтерпретації (Valeckienė 1984: 174–175): 1. Їх включають до категорії роду прикметника — вважають третім родом прикметника (пор. також Valeckienė 1998: 244, 247–250; Holvoet, Vaičiulytė-Semėnienė 2006: 115–118; LKG I 478; DLKG 2006: 168). 2. Їх вважають безродовими формами прикметника (Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 63–64; пор. також Paulauskienė 1994: 211–219 та ін.). 3. Форми цього типу пропонують вважати прислівниками (Kazlauskas 1968: 324). 4. Такі форми відносять до цілком окремої категорії стану (Муствейikis 1972: 241–249). Тетяна Булігіна дотримується ще іншого погляду. Ці прикметники вона також включає до категорії роду, але зараховує до неї й ад’єктивні прислівники (Булыгиna 1970: 36; пор. також Girdenis, Žulys 1973: 208).

Віднесення слова до тієї чи іншої частини мови може залежати й від домовленості. Наприклад, дієприслівникову форму, яку довго вважали формою дієслова, у «Граматиці сучасної литовської мови» вважають прислівником (DLKG 2006: 413). Однак навіть в електронній версії «Словника литовської мови» дієприслівникова форма й досі вважається формою дієслова. Наприклад, біля дієслова žìnti, žįsta, -o наведено чимало речень із дієприслівниковою формою žìnte (LKŽe).

У словниках іноді відновлюють називний відмінок іменників із неповною (дефективною) відмінковою парадигмою, хоча загалом у мові він не вживається, наприклад: mažùmė, pakarpà, pérstojis, pir̃šles (DLKŽe 2006). Нерідко такі іменники мають лише один відмінок, який адвербіалізується, наприклад: змалечку бідує, навіжений від

150

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

mažumės, lỹja be pérstojo, atvažĩavo piršlėmis (plg. Markevičius 2009: 43). Dažnai tokio tipo žodžiai ir laikomi prieveiksmiais, pvz.: užsùko prabėgõm, prótar­piais lỹja, gyvẽna pùsbadžiu (DLKŽe 2006). Dabartinės lietuvių kalbos žodyne prielinksninės konstrukcijos nuo mažumės ir iš mažumės pateikiamos daiktavardžio mažumė straipsnyje, o visai tos pačios reikšmės ir atitinkamos struktūros junginys iš mažẽnės laikomas prieveiksmiu (DLKŽe 2006). Tokiais atvejais žodynuose reikėtų teikti realų, egzistuojantį linksnį (vieną arba su prielinksniu) ir laikyti jį prieveiksmiu.

Žodžiai abù, abì, abùdu, abìdui žodynuose laikomi skaitvardžiais (LKŽe; DLKŽe 2006), o Albertas Rosinas juos laiko bendrumo įvardžiais (Rosinas 2001: 101–103).

Є й інші розбіжності. Наприклад, у «Словнику сучасної литовської мови» слово vienóks вважають займенником, а antróks ir abejóks — прикметниками; šè ‘ось, на, бери’ вважають часткою, а tè ‘бери’ — вигуком (DLKŽe 2006).

У словниках дуже мало слів із позначкою modal. Ці слова також можна було б віднести до певних частин мови. Наприклад, слово palýginti варто вважати дієсловом, tikriausiai — прислівником із особливим модальним значенням тощо.

Віднесення слова до певної частини мови може ускладнювати незвична синтаксична функція, наприклад: Треба щохвилини думати про т а м (той світ); Ти все завтра, завтра зробиш, а те з а в т р а як не настає, так і не настає; Виросли такі, звикли до т а к — перед паном уклонитися, перед паном шапку зняти (Vidiškiai).

Іноді через незвичну структуру слова його важко віднести до якоїсь частини мови. Наприклад, слова alió, eĩkš, labãnakt, stòp вважаються вигуками (DLKŽe 2006), хоча їм не властиві типові ознаки вигуків.

Певні незручності може спричиняти те, що до нормативного «Словника сучасної литовської мови» не включено деякі периферійні лексичні групи: рефрени (наприклад: lỹlia, lingõ, rìto), слова-відлуння (римовані слова) (наприклад: kìškis p i š k i s, lãpė s n ã p ė, meškà l e p e š k à). Обмежено подано звуконаслідування голосів тварин. Немає звуконаслідувальних слів для позначення іржання коня (ỹgaga, ỹhaha), мекання вівці (bė), бекання кози (mekekė), рохкання свині (kriù), гавкання собаки (aũ, ãm), нявкання кота (miáu), ґелґотання гусей (gà), квоктання курей (kùt kudã), писклявого цвірінькання курчат (cip, cỹp) тощо. Але є слова burkū, gir̃, kakarìeku, kár, kùkù, mũ та ін. (DLKŽe 2006). Є небагато вигуків, якими кличуть або відганяють тварин, наприклад, cibà, ciù, čiùk, kàc, kùzi, pùt, sà, šiù, škàc, štìš, ùis (DLKŽe 2006). Але немає слів, щоб кликати корову (tprukà), овець (burì), гусей (ziù, ziùlia), качок (ùt), відганяти собаку (sciùc), гусей (ziuliùkš), вовка (tulè) тощо. Майже всі ці периферійні слова зафіксовано у «Словнику литовської мови» (LKŽe).

Слова периферійної зони іноді важко ідентифікувати з морфологічного погляду. Тому в окремих випадках можна дотримуватися ліберальнішого підходу. Однак цей підхід мав би бути послідовнішим і більш узгодженим.

Straipsniai / Articles

151

AURIMAS MARKEVIČIUS

ВИСНОВКИ

1. У міру зникнення морфологічних форм їхні залишки переходять до інших частин мови; наприклад, залишки давнього місцевого й аліативного відмінків стали прислівниками.

2. Коли сфера вживання деяких форм звужується (наприклад, іліативу), у граматиках їх іноді безпідставно ігнорують. Особливо це властиво шкільним підручникам. Хоч люди й досі часто чують і навіть самі вживають іліатив, вони не можуть розпізнати цю форму й не знають, чи можна її вживати.

3. У литовському мовознавстві чимало плутанини спричиняє процес субстантивації прикметників. Ті самі слова одні автори вважають іменниками, а інші — прикметниками. У словнику сучасної литовської мови в електронній версії слова з дуже подібною семантикою та структурою нерідко відносять до різних частин мови: наприклад, juodaplaukis, -ė вважають прикметником, а juodaveidis, -ė — іменником.

4. Особливо заплутаною є сфера ад’єктивації дієприкметників, що виконують функції означення. У цьому аспекті інтерпретації основних граматик і словників литовської мови дуже різняться. У граматиці литовської мови та Граматиці сучасної литовської мови ад’єктивацію дієприкметників визнають лише незначною мірою, тоді як у Словнику литовської мови, Словнику сучасної литовської мови, Зворотному словнику сучасної литовської мови та різних діалектних словниках багато дієприкметників, що позначають постійну ознаку, вважають прикметниками.

5. Неоднаково тлумачать безродову форму прикметника (існує п’ять інтерпретацій), а також прислівники займенникового походження, що приєднують підрядні речення. У працях із морфології та лексикографії литовської мови різниться також статус деяких інших мовних елементів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

ADLKŽ – Зворотний словник сучасної литовської мови, укладач Vida Žilinskienė. Vilnius: Інститут математики та інформатики, Інститут литовської мови, 1995.

DLKG 2006 – Граматика сучасної литовської мови, редактор Vytautas Ambrazas. Vilnius: Інститут наукових досліджень та видавництва енциклопедій.

DLKŽ 2000 – Словник сучасної литовської мови, головний редактор Stasys Keinys. Vilnius: Інститут наукових досліджень та видавництва енциклопедій.

DLKŽe 2006 – Словник сучасної литовської мови, електронна версія, головний редактор Stasys Keinys. Vilnius: Інститут литовської мови.

DrskŽ – Gertrūda Naktinienė, Aldona Paulauskienė, Vytautas Vitkauskas, Словник дрюскінінкайського діалекту. Vilnius: Mokslas, 1988.

152

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Kalbos dalių paribio problemos

Girdenis Aleksas, Žulys Vladas 1973 (рец.): Граматика литовської мови, I–II. – Baltistica 9(2), 203–214.

Holvoet Axel, Vaičiulytė-Semėnienė Loreta 2006: Gim inės kategorija. – Daiktavardinio junginio tyrimai, red. Axel Holvoet, Rolandas Mikulskas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 101–120.

Jablonskis Jonas 1957: Rinktiniai raštai 1. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Jakaitienė Evalda, Laigonaitė Adelė, Paulauskienė Aldona 1976: Lietuvių kalbos morfologija. Vilnius: Mokslas.

Judžentytė Gintarė 2009: Latvių kalbos vietos prieveiksmiai: sinchronija ir diachronija. Daktaro disertacija. Vilniaus universitetas.

Kazlauskas Jonas 1968 (рец.): Литовська мова в радянські роки. – Baltistica 4(2), 322–327.

KltŽ – Vilutytė Angelė 2008: Kaltanėnų šnektos žodynas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

KpŽ 1 – Vosyl y tė Klementina 2007: Словник купішкенської говірки 1: A–H. Вільнюс: Інститут литовської мови.

KpŽ 2 – Vosyl y tė Klementina 2010: Словник купішкенської говірки 2: I–O. Вільнюс: Інститут литовської мови.

KzRŽ I – Pupkis Aldonas 2008: Kazlų Rūdos šnektos žodynas 1: A–M. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

LEW II – Fraenkel Ernst 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch 2. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag; Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

LKE – Енциклопедія литовської мови, укладач Kazys Morkūnas, редактор Vytautas Ambrazas. Вільнюс: Інститут наукового та енциклопедичного видавництва, 2008.

LKG I – Граматика литовської мови 1, редактор Kazys Ulvydas. Вільнюс: Mintis, 1965.

LKG II – Граматика литовської мови 2, редактор Kazys Ulvydas. Вільнюс: Mintis, 1971.

LKŽ – Словник литовської мови 1–20. Вільнюс, 1968–2002.

LKŽe – Словник литовської мови, електронна версія, головний редактор Gertrūda Naktinienė. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2008. Вебадреса www.lkz.lt.

Markevičienė Žaneta 2012: Keli XIX–XX amžiaus katalikiškų giesmių tekstų ypatumai. – Soter 42(70), 111–125.

Markevičius Aurimas 2009: Šiaurinių širvintiškių daiktavardžio linksniavimas ir jo istorija. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Straipsniai / Articles

153

AURIMAS MARKEVIČIUS

Pakerys Antanas 1994: Akcentologija 1. Kaunas: Šviesa.

Palubinskienė Elena, Čepaitienė Giedrė 2008: Lietuvių kalba: Vadovėlis VII klasei. Antroji knyga. Kaunas: Šviesa.

Pulauskienė Aldona 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Pulauskienė Aldona 2001: Lietuvių kalbos kultūra. Kaunas: Technologija.

Pulauskienė Aldona 2004: Teisininkų kalba ir bendrosios normos. Vilnius: Justitia.

Pulauskienė Aldona 2006: Lietuvių kalbos morfologijos pagrindai: Vadovėlis. Kaunas: Technologija.

Rimkutė Erika 2004: Dar kartą apie iliatyvą. – Kalbos kultūra 77, 124–128.

Rosinas Albertas 2001: Mikalojaus Daukšos tekstų įvardžių semantinė ir morfologinė struktūra. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

SEJL – Smoczyński Wojciech 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Wilno: Wydawnictwo Uniwersytetu Wileńskiego.

Скаржджюс Пранас 1997a [1961]: Ступені порівняння іменників. – Вибрані твори 2. Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1961, 431–433.

Скаржджюс Пранас 1997b [1961], Ступені порівняння іменників. – Вибрані твори 2. Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1961, 433–439.

Šepetytė Rita 1995: Daiktavardžių linksnių adverbializacija ir jų pateikimas „Lietuvių kalbos žodyne“. – Lietuvių kalbotyros klausimai 35, 142–147.

Šukys Jonas 2001: Lietuvių kalba. Kalbos kultūra: Vadovėlis XI klasei. Kaunas: Šviesa.

Valeckienė Adelė 1984: Lietuvių kalbos gramatinė sistema: Giminės kategorija. Vilnius: Mokslas.

Valeckienė Adelė 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Vladarskienė Rasuolė 2003: Iliatyvo vartojimas dabartinėje lietuvių kalboje. – Kalbos kultūra 76, 47–57.

ZnŽ 1 – Швамбарите Яніна, Чепайтене Гедре 2003: Словник занавицьких говірок 1. А–К. Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій.

Булыгина Татьяна Вячеславовна 1970: Морфологическая структура слова в современном литовском литературном языке (в его письменной форме). – Морфологическая структура слова в индоевропейских языках, отв. ред. Виктор Максимович Жирмунский, Нина Давидовна Арутюнова. Москва: Наука, 7–70.

Мустейкис Казимерас 1972: Сопоставительная морфология русского и литовского языков. Вильнюс: Минтис.

154

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Проблеми периферії частин мови

Проблеми, пов’язані з периферією частин мови

Р Е З Ю М Е

Статтю присвячено аналізу невизначеного статусу, характерного для деяких частин мови й морфологічних форм, їхньої неоднозначної інтерпретації у працях різних мовознавців, словниках і практичних граматиках (особливо шкільних).

Зазвичай слова набувають статусу іншої частини мови внаслідок зникнення певних граматичних форм. Після зникнення давнього місцевого відмінка та післяйменникового місцевого відмінка, що називається ілативом, їхні залишки (наприклад, namie «удома», pusiaú «напів-», vakaróp «під вечір» тощо) стали прислівниками. Такі випадки не викликають жодних дискусій.

Однак ілативний відмінок, який зовсім не зник і вживається досить часто, без жодних підстав ігнорують у деяких працях із морфології — його просто не згадують. Тому часто ні самі литовці, ні люди з інших країн, які вивчають литовську мову, не знають, що це за форма, як вона утворюється і чи правильно її вживати.

Субстантивація прикметників не мала б спричиняти великих проблем. Проте слова зі схожою структурою та семантикою часто зараховують до різних частин мови. Наприклад, слова beveĭdis, -ė «безликий», juodaplaukis, -ė «чорноволосий» називають прикметниками, тоді як juodaveĭdis, -ė «чорнолиций» трактують як іменник (Словник сучасної литовської мови).

Велика невизначеність характерна для межі, що відокремлює власне дієприкметники від ад’єктивованих дієприкметників. Ад’єктивація дієприкметників майже не визнається в граматиках литовської мови, однак широко відображена в основних словниках литовської мови. Проте й тут є чимало розбіжностей. Наприклад, слова pavėldimas, -à «успадковуваний», prakėiktas, -à «проклятий» в одних публікаціях називають прикметниками, а в інших — дієприкметниками.

У статті також подано стислий огляд неоднозначного трактування прислівників, які виконують функцію підрядних сполучників (наприклад, kur̃ «де», kadà «коли», kaĩp «як», kiẽk «скільки» тощо). Найраціональніше було б трактувати їх як відносні прислівники.

Подано 21 травня 2012 р.

AURIMAS MARKEVIČIUS

Литовський університет освітніх наук

вул. Тараса Шевченка, 31, LT-03111 Вільнюс, Литва

[email protected]

Straipsniai / Articles

155