АЛДОНА ПАУЛАУСКЕНЕ

Вільнюський університет

Напрями наукових досліджень: теорія граматики, історія граматичної науки, соціальна лінгвістика.

Алдонас Пупкіс

ЮОЗАС БАЛЬЧИКОНІС І ВЕЛИКИЙ

ЛИТОВСЬКИЙ СЛОВНИК

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013, 478 p.

ISBN 978-609-411-3

Кожен науковий твір ми починаємо читати з передмови, адже в ній автор указує мету своєї праці й обраний метод. Тут сказано, як виникла думка взятися за ширше узагальнювальне дослідження історії литовської лексикографії. Однак автор зізнається, що йому йшлося не стільки про узагальнення, скільки про те, щоб розповісти про початок історії укладання Lietuvių kalbos žodyno та інші праці, пов’язані з лексикографічною діяльністю проф. Юозаса Бальчиконіса, а також подати інформацію про людей, які так чи інакше допомагали редакції словника. Наскільки добре йому це вдалося, він залишає на розсуд читача. Дещо перебільшена скромність: кожен пише так, як вважає за найдоцільніше, а читає так, як спроможний зрозуміти.

Бальчиконіс уявляв словник як пам’ятник народові, і це його уявлення визначило тип словника. Є й галузі мовознавства, не пов’язані з національною ідентичністю. Не перелічуватиму їх тут усі; достатньо згадати порівняльну історичну граматику, адже на початку литовської лексикографії цей напрям мовознавства був домінантним (у Литві — навіть надто довго), а ідея загального мовознавства, що виникла на початку XX ст. у Франції й спонукала відокремлювати діахронію від синхронії та більше цікавитися мовою як системою, до Литви ще не дійшла. Тому відповідно до поширеної в Німеччині в другій половині XIX ст. думки, що наукове мовознавство може бути лише історичним, литовських мовознавців довгий час поділяли на науковців і практиків, а їхні праці — на наукові й практичні, нібито не пов’язані з наукою. Ось Казимерас Яунюс і Казимерас Буґа — справжні науковці, а Йонас Яблонскіс і Юозас Бальчиконіс — практики; Бальчиконіс до того ж стиліст (с. 24). Словники також поділяли на наукові й практичні. Такий поділ мовознавців і праць із мовознавства був і залишається хибним по суті.

Литовські науковці першої половини XX ст., які навчалися в Німеччині, ще не розуміли, що вузда історичного порівняльного мовознавства дуже обмежувала б словник. Їм здавалося, що лише здобута ними кваліфікація придатна для масштабної наукової праці (с. 24).

212

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Алдонас Пупкіс

Юозас Бальчиконіс і великий Словник литовської мови

Але що тоді вважалося наукою? Етимології слів, без сумніву, — наука вражаюча, але їх легко критикувати: Буга розкритикував етимологічний словник Преображенського, а значно пізніше Вінцас Урбутіс — етимологічний словник латиської мови Костянтина Каруліса, адже однаково правдоподібними можуть бути навіть кілька етимологій того самого слова. Наприклад, мені відомі чотири етимології назви Литви, і хто скаже, яка з них правильна? Історія граматичних форм, що спирається на факти з різних мов і прагне реконструювати граматичні форми аж до праіндоєвропейської мови, також у багатьох випадках може виявитися гіпотетичною. Добре поміркуймо, що було б, якби до 2002 року укладали Словник литовської мови історико-порівняльним методом, із етимологіями слів? Такий словник не мав би ані практичного, ані наукового значення, адже наука з часом не стоїть на місці, а Словник литовської мови укладали десятиліттями, і він створений на всі часи.

Якщо відраховувати початок роботи над словником не від виступу Буги, у якому він заявив, що береться його укладати (1212), а від прохання призначити Бальчиконіса його головним редактором (1930), то укладання словника тривало приблизно сімдесят із лишком років. За цей час пережили і війну, і окупації, і культ особи з усіма його наслідками; змінювалися редактори, покоління укладачів словника та збирачів слів, але робота над словником не припинялася навіть у найтяжчі часи. Що сталося б із тим історичним словником, коли сама порівняльно-історична лінгвістика вичерпала себе, і наскільки потрібним він був би литовському народові? А тепер маємо цілий двадцятитомний «хмарочос» і «перевершили росіян», як наприкінці ХХ століття писав у виданні Література і мистецтво (1991 VI 13) наш видатний співвітчизник Альгірдас Юліус Ґреймас.

За часів російської окупації обсяг словника штучно обмежили: він не міг бути більшим за словник російської мови. У словнику російської мови передбачалося сімнадцять томів — тож і не думайте, ви, менші народи, перевищити цю межу! А тим часом багатство мови залежить не від розміру народу, а від його генія та вміння робочих бджіл зібрати більше меду. Після виходу двадцяти томів, як доводилося чути, в Інституту ще є близько пів мільйона карток, і вже існує програма доповнення словника.

У тій самій статті Ґреймас написав, що словник не витримав наукової критики, а його редактор Бальчиконіс був людиною, яка більше любила працю, ніж мову. Трапляється, що й знаменитості говорять казна-що. Що означає любити мову окремо від людей, які нею розмовляють? Усі науки, зокрема й гуманітарні, прагнуть пізнати світ і принести людині користь завдяки цьому пізнанню. Ідею «науки заради науки» чудово висміяв Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера», показавши, як учені намагаються добути сонячне світло з огірків. Треба сказати, що такий Словник литовської мови, який ми маємо нині, витримує будь-яку критику, адже, хоч через об’єктивні причини й не міг уникнути чималої кількості недоліків, він дає достатньо фактичного матеріалу для різноманітних наукових праць, зокрема й спеціальних словників.

З описаного Алдонасом Пупкісом у монографії призначення Бальчиконіса головним редактором словника можна зробити висновок, що причиною були не якісь особисті знайомства з

Recenzijos / Reviews

213

ALDONA PAULAUSKIENĖ

міністром освіти чи прем’єр-міністром, а розуміння освіченої, добре обізнаної з Бальчиконісом і впливової людини, що лише Бальчиконіс, який у мовознавстві йшов слідами Яблонскіса, міг належно керувати такою винятковою і потрібною народові працею.

Яблонскіс був достатньо теоретично підготовленим мовознавцем, але він не вважав, що різні (іноді навіть суперечливі) міркування окремих мовознавців про мову можуть бути важливими для народу. Йому потрібні не теорії, а конкретні праці (граматика, словник). Тому в передмові до граматики 1922 року він і написав: «Мене так чи інакше передусім цікавить практичний бік справи: у школі ми маємо навчати не стільки граматичних термінів і різноманітних мовних складнощів, скільки живих мовних явищ, потрібних для життя культурного литовця, його праці в суспільстві Литви» (Jablonskis 1957: 183–184). Це не означає, що в граматиці Яблонскіса немає теорії. Намагалися критикувати його розуміння виду, часів і способів дієслова, але згодом виявилося, що теорія його граматики не так уже й легко піддається критиці.

Коли Бальчиконіса попросили рецензувати кандидатську дисертацію про дієслівні види, він, уже в поважному віці, так само, як і Яблонскіс, не хотів копирсатися в «теоретичних складнощах». Згоду виступити опонентом він сформулював такими словами: «Якби ви писали про говірку... Я зовсім не розуміюся на тих теоріях, але що вдієш... Погоджуюся, бо вам потрібен професор, а де ви його тепер знайдете?..» Таке висловлювання, як і зізнання Яблонскіса, зовсім не означає, що Бальчиконіс не цікавився мовознавством. Просто, на його думку, мовознавство мало полягати не в якихось суб’єктивних теоретичних міркуваннях, а в безпосередній праці. Опис говірок потрібен, бо вони швидко зникають; а як розуміти ті види — не так уже й важливо.

23 лютого 1930 року Яблонскіс покинув цю долину сліз, а Бальчиконіс був ще достатньо молодим і енергійним, як каже Ґреймас, людиною, яка любила працю, і лише така людина могла взяти на свої плечі покладений на неї тягар величезної відповідальності. Пупкіс, зібравши все, що знайшов в архівах і пресі, обравши академічний виклад, усюди дуже обережний і вельми ухильний у поясненнях, у своїй монографії дає змогу прочитати, що «Скарджюс 1962 року без обиняків написав, що словником керував призначений Сметоною Бальчиконіс» (с. 27). Саме тут із певним жалем замислюєшся: чому ж тепер на найвищих посадах у владі немає людей, які не лише гучними словами, а й насправді любили б Литву та литовський народ; чому за ці десятиліття незалежної Литви не вдалося створити національну школу; чому знизилася грамотність учнів; чому так упав престиж учителя і школи; чому навіть самі мовознавці зраджують мову?.. І ще не одне подібне запитання можна сформулювати. У міжвоєнній Литві умови праці мовознавців були не надто зручними й легкими, але вони пишалися своїм народом і його мовою. Тому невдовзі було унормовано літературну мову й створено національну школу, яка вистояла і під час війни, і протягом першого, кривавого, повоєнного десятиліття.

214

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Що ж успадкував Балчиконіс від Бюги, якого в листах так наполегливо закликав виїхати навіть у село й присвятити себе лише словниковій праці, а сам пропонував узяти на себе всі турботи, пов’язані з фінансуванням словника, і навіть був невдоволений, коли не отримував від Бюги швидких відповідей, яких хотів (Balčikonis 1982: 256–258). Балчиконіс, який знав Бюгу й дуже шанував його як ученого, у 1922 і 1923 роках, закликаючи його якнайшвидше писати словник і пропонуючи всіляку допомогу, мабуть, навіть не уявляв, який саме словник задумав Бюга і які можливості той мав тоді, щоб подати його до друку.

Починаючи писати словник, Бюга вважав за обов’язок пояснити свою позицію. Литовського словника у вступі до першого зошита він писав, що присвятив себе словниковій праці 1912 року. Тут він зазначив також обставини, за яких збирали матеріал, скільки його зібрано і звідки. Бюга не рахував карток (записок), але, починаючи писати словник, мав 14–17 пудів матеріалів, з яких 10–13 пудів було зібрано в Каунасі від 1921 року до першого дня грудня 1923 року. Однак наявний матеріал ще не давав змоги друкувати словник, бо він бачив, що той буде неповним і недосконалим.

«У тому, що я погодився випустити словник у світ таким, яким він є сьогодні, винне наше суспільство й влада, особливо остання, яка вже давно не перестає через міністра освіти закликати мене якнайшвидше розпочати друкарську роботу.

Тут маю від свого імені та від імені інших мовознавців подякувати нашому урядові — законодавчій владі (сейму) і виконавчій владі (кабінету міністрів), — який не пошкодував значних коштів на цю культурну й наукову працю. Дякую також усім помічникам у роботі над словником!» (Būga 1924: VI). [Отже... А нам, студентам, в університеті брехали, що буржуазна влада зовсім не дбала про словник, що Бюга захворів через злидні й помер молодим. Тим часом із подяки Бюги владі видно, що все було зовсім інакше.] Далі Бюга пише:

«Моєму словникові більше пасувала б назва не словник, а матеріали до словника. Мій словник навіть не укладений систематично, бо весь його матеріал зібрано уривками, випадково. Не думаючи одразу друкувати зібраний словниковий матеріал, я навіть не склав плану словника» (1924: VI).

«До словника входять усі литовські слова, без жодного винятку. Тут знаходять місце не лише загальні (appellativa) (...), а й власні (nomina propria) назви (...). Словник зовсім не зважає на те, литовське слово за походженням чи чуже, бо для нього всі слова рівні» (1924: VII).

«Мова тлумачень у моєму словнику не одна. Тут читач знайде одне слово, пояснене литовською, інше — німецькою, третє — російською або польською, четверте — латинською або ще якоюсь мовою. Уникнути мовної мішанини («вавилонської») я не міг через брак часу. Звісно, послідовно провести через увесь словник одну з мов було б можливо й навіть бажано, та проблема в тому, що ця робота потребує багато часу. Отже, бажаючи пришвидшити укладання й друкування словника, я мусив залишити для пояснення слів ту мову, яку знаходив у джерелах» (1924: VII).

Recenzijos / Reviews

215

ALDONA PAULAUSKIENĖ

Щоб дізнатися, що і як робив Бюга, треба читати текст словника. Наведу тут лише один приклад. Оскільки літературна мова ще не сформувалася, поряд зі словом akmuo знайдемо також діалектні форми akmenas, akminas, а заголовними словами подано й їхні зменшувальні форми akmenelis та akminelis. А у гнізді самого слова akmuo описано всі відмінкові форми, а також, за словами Бюги, їхню історію, діалектологію та етимологію. Такого типу словника не зміг би написати жоден чоловік (навіть Бюга) і жоден колектив загалом. А Бюга, якого всі підганяли, пообіцяв: «Із другого семестру я міг би залишити університет на рік, щоб устигнути підготувати до друку принаймні перший том (приблизно 900–1000 стор.). Але зробити це зможу, коли матиму надійні гарантії, що моє прожиття буде забезпечене без університету та іншої роботи» (1924: 14).

Припустімо, якби Доля не розпорядилася інакше й Бюга написав такий словник, який бачимо в перших зошитах, то невідомо, чи довго він зберігав би наукову цінність, адже жодна наука, зокрема й лінгвістика, не має і не може мати кінця. Тому призначення Балчиконіса, який не надто прагнув долучатися до історизму, модного тоді в Литві, головним редактором словника було добре обмірковане. Звісно, Пранасу Скарджюсу не могло не бути прикро, що головним редактором призначили не його, ученого, а практика Балчиконіса.

Погодившись стати головним редактором словника, Балчиконіс узяв на себе не лише юридичні й моральні права, про які так дбали його опоненти, а й усі обов’язки, які навряд чи хтось інший зміг би виконувати так сумлінно. Він не взявся б за таку відповідальність, якби не був упевнений у своїй науковій компетентності й адміністративних здібностях. «Коли роботу було розпочато, редакторові довелося дбати про багато речей: облаштування приміщень, добір працівників, перегляд картотек, планування й організацію подальшої роботи» (32).

Читаю цю монографію, і багато чого мені вже відомо зі складених і виданих Пупкісом «Вибраних творів» Балчиконіса Rinktinių raštų, а також зі спогадів близьких Балчиконіса, його співробітників і учнів, виданих завдяки його турботам, — Dek žodį prie žodžio – turėsi žodyną, — і з того, що я пережила, спілкуючись із Балчиконісом не лише на лекціях, а й із розмов із Броне Восиліте й Антане Кучінскайте, які працювали в редакції словника майже від самого початку, з однокурсником, відданим учнем Балчиконіса Вітаутасом Віткаускасом, який гідно завершив розпочату вчителем працю, а також удома, живучи з Йонасом Паулаускасом, чиє прізвище можна знайти в усіх томах «Литовського словника», виданих за новою інструкцією Lietuvių kalbos žodyno.

Від 1956 до 1960 року ми з Восиліте жили в тому самому гуртожитку, у сусідніх кімнатах. Коли через тяжку хворобу вона вже не могла дійти до Інституту, але ще могла писати й редагувати словник, наші кімнати стали однією квартирою: Паулаускас приносив з Інституту додому картотечні скриньки й тексти словника, а я допомагала по господарству. Разом із роботою до нашого дому прийшли й словникові проблеми; нерідко навідувався Балчиконіс (із маленькими медовими стільниками) до Восиліте, яка працювала вдома.

216

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

За таких обставин я чув їхні розмови, бачив, як укладають і редагують словник, який вигляд мають його коректури й перевірки, адже аркуші словника часто лежали й на письмовому столі Паулускаса. Укладачі та редактори словника були людьми, які не шкодували часу й сил для дорученої роботи: працювали навіть хворими вдома, у години й дні відпочинку, працювали під час відпусток. Так їх навчив Балчіконіс, який любив працю.

Використані Пупкісом архівні матеріали доповнюють наші знання про працю та ідеї Балчіконіса, про природне, поступове виникнення інструкції з укладання словника, і завдяки цьому текст монографії стає схожим на історію укладання словника. Можливо, саме тому декому з колег і знайомих автора могло здатися, що монографії підійшла б і назва «Історія великого „Словника литовської мови“». Але ж це не вся історія. Обрана автором назва краще відображає зміст монографії, бо Балчіконіс попрацював так, що навіть після його відходу від словника й від життя, попри всі міркування, зміну часів та ідеологічні випробування, його дух залишився й керував словниковою роботою. Продовжити добре розпочату Балчіконісом працю могли лише виховані ним співробітники та учні.

Після виходу всіх двадцяти томів і задуму видати електронну версію словника стало можливо вдосконалити те, чого раніше не можна було або не вміли зробити. Вітаутас Віткаускас перечитав увесь словник і, зареєструвавши помилки транскрибування діалектних слів і форм, 2006 року видав їх окремою книжкою Виправлення до «Словника литовської мови». Слово автора: «Восени 1964 року мене перевели з відділу діалектології інституту до відділу словників, де я переважно й цікавився транскрибуванням діалектних слів і форм. Не всі сумнівні місця помітив я сам; ми розмовляли і зі словникарями, і з діалектологами».

Так усе й почалося. Наприкінці служби я все записав у книжечку. До цього спонукали мої найкращі вчителі — професор З. Зінкявічюс, доцент А. Лайгонайте, колеги Е. Грінавецкене, А. Йонайтите, Д. Гаргасайте, Й. Паулускас, Ж. Урбанавічюте-Маркявічене та інші, а також наука професора Балчіконіса — уникати помилок» (Vitkauskas 2006: 7).

Було б дуже добре, якби так само зареєстрували й пояснили помилки у визначенні ієрархії граматичних характеристик і лексичних значень слів, але науки про литовську граматику й лексикологію були незрівнянно слабшими за діалектологію, і ніхто зі спеціалістів цих галузей не мав такого зв’язку зі словником, як діалектолог Вітаутас Віткаускас.

Не говоритиму тут про моральні питання, турботу влади про національну культуру, престиж школи й учителя. Про це можна дізнатися і з Вибраних творів Балчіконіса, і з рецензованої монографії, де сказано, що Балчіконіс обрав своєю правою рукою (секретарем) учителя Напаліса Грігаса, а загалом редакцію словника формував з учителів, які мали чуття до живої мови. Зрештою, усі наші видатні мовознавці на початку кар’єри були вчителями, а згодом стали титулованими науковцями.

Recenzijos / Reviews

217

ALDONA PAULAUSKIENĖ

Влада не шкодувала грошей на словник, але з архівних документів видно, що намагалися цим не зловживати й заощаджувати. Якщо ще зважити на життя аграрної Литви того часу, коли за 100 літів можна було купити добру корову, то зарплата редактора в 1000 літів, звісно, була дуже великою. Учитель, а згодом шкільний інспектор і доцент Вільнюського університету Пранас Гайлюнас розповідав, що після закінчення університету знайшов роботу в початковій школі. Роботи було не так багато, а платили йому 300 літів. За сто літів він винаймав кімнату з харчуванням і обслуговуванням. У кишені ще залишалося 200 літів, які він, будучи неодруженим, не знав, на що витратити.

Землероби жили зовсім інакше, бо те, що вирощували на власній землі, було дуже дешевим, а те, що треба було купувати в місті, — дорогим. За центнер жита не можна було купити взуття. Але не заглиблюймося в економіку краю, хоча ці архівні джерела спонукають і про це замислитися, особливо якщо ще з дитинства пам’ятаєш, як мама, щоб розпалити піч, ламала навпіл товстий шведський сірник, як батько їздив у віжках із ременів лише до церкви чи міста, як чоловіки берегли весільне вбрання й на похорон (через важку сільськогосподарську працю та клопоти не могли погладшати), а загалом усі — від малого до старого — носили саморобний одяг, ходили босоніж або в дерев’яних черевиках і, мабуть, були навіть щасливішими за нинішніх багатіїв.

Робота автора монографії над підготовкою Вибраних творів Балчіконіса, спогади співробітників словника та архівні матеріали, подані в хронологічному порядку, показують справжню картину створення словника від самого початку: у вільній Литві, у воєнні роки та в післявоєнні злигодні, коли шукали сховану Салісом картотеку. Однак у розділі «У лещатах більшовицької цензури» хотілося б дещо іншого викладу, щоб у молодших мовознавців, які тоді ще не жили, не склалося враження, ніби тоді «свої стріляли у своїх» без жодної причини. Вони були змушені це робити.

Неймовірно жорстокий ідеологічний примус ВКП(б) найперше виявлявся в самому центрі імперії, а звідти поширювався на всю її територію. Словник під керівництвом Балчіконіса потрапив у лещата більшовицької цензури не через витівки Жугжди (витівничали також Костас Корсакас, Генрік Зіманас і мовознавець, редактор видавництва Йонас Кабелка). Вони не витівничали б, якби 1946 року над російською літературою та мистецтвом не вибухнула «атомна бомба». Ніхто не вимагав би писати праці з мовознавства та інших наук у світлі сталінського вчення про мову, якби 1950 року в Правді не відбулася надзвичайно ідеологізована дискусія мовознавців із марристами, якій поклав край видатний грузинський мовознавець: він попросив Сталіна про інтерв’ю, сам сформулював запитання, відповів на них від імені Сталіна й опублікував у тій самій Правді (звісно, віддавши належне й великоросійському шовінізму, адже інакше Сталін не дозволив би опублікувати «геніальний» твір під своїм ім’ям).

1946 року ЦК ВКП(б) розглянув журнали Ленінград і Звезда, оперу Мураделі Велике життя, творчість Михайла Зощенка, Анни Ахматової і дуже суворо

218

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

засудив їх за аполітичність. Головним доповідачем був Андрій Жданов. Чула, що від того обговорення у Зощенка навіть розладналася психіка.

Пупкіс користувався збірником документів, виданим 1991 року Rašytojas pokario metais і, мабуть, запам’ятав, що відразу після цього відбувся з’їзд литовських письменників, на якому функції А. Жданова виконував секретар ЦК ЛКП(б) Казис Прейкшас. На цьому з’їзді Спілки письменників довелося бити себе в груди і самому голові Спілки письменників Пятрасу Цвірці, і колишньому довоєнному комсомольцеві Едуардасу Межелайтісу. Балю Сруоґі висунули найстрашніше звинувачення; повернувшись з одного табору, він зрозумів, що легко може потрапити до іншого, і, ледве тримаючись на ногах, виголосив довгу «покаянну» промову, жодному слову з якої сам не вірив (Rašytojas pokario metais 1991: 72). Не розуміючи божевілля комуністичної політики, повернувшись із того моторошного зібрання, Сруоґа написав листа Цвірці, гадаючи, що голова Спілки письменників мав іще якусь владу.

Жодної влади не мали ні Cvirka, ні Жюгжда. Тому Балчиконіс бачив безглуздість виправдань і обіцянок виправитися. У повоєнні роки Балчиконіс багато чого отримав не без ініціативи Жюгжди. «У 1944–1959 рр. Балчиконіс працював у Вільнюському університеті, 1948 року йому присвоєно звання професора. У 1944–1950 рр. він очолював кафедру литовської мови. У 1945–1952 рр. Балчиконіс був директором Інституту литовської мови АН Литовської РСР, 1946 року його обрали академіком АН Литовської РСР, 1945 року йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки Литовської РСР» (Sabaliauskas 1982: 38).

Sudėliokime Balčikonio paaukštinimų metus iš eilės: 1944, 1945, 1946 ir 1948 (inirtingiausių žodyno svarstymų ir kritikos) metai, ir dar pridurkime, kad Balčikonis buvo aprūpintas puikiu butu mokslininkų namuose, tai ir suprasime santūrų Balčikonio elgesį žiaurių žodyno svarstymų ir neteisingų jo darbo vertinimų metu, suprasime ir Vitkausko parašymą, kad „Tarybinė vyriausybė gražiai įvertino jo nuopelnus“ (Vitkauskas 1985: 60). O kodėl Žiugžda šėliojo, pats pasikvietęs Balčikonį dirbti į Lietuvos aukščiausias mokslo įstaigas, taip pat bus suprantama, jei kam pavyks aprašyti tuos baisius stalinizmo laikus. 1948 m. gegužės 21 d. LTSR MA Visuomeninių mokslų skyriaus išplėstiniame biuro posėdyje buvo svarstomas Lietuvių kalbos žodyno II tomas. Jame Balčikonis kalbėjo apie žodyno pobūdį, darbo eigą, apimtį ir tikslą. Ir paskui turėjo išklausyti tų, kurie išsijuosę kritikavo žodyną ir gal net patys netikėjo tuo, ką sako.

На IV партійній конференції Дзержинського району КПЛ, що відбулася 3–4 червня 1950 року, Пушініс жорстоко критикував Жюгжду за те, що той у час, коли «більшовизм і радянська влада мітлою вимітають зі свого шляху не лише буржуазний лад, а й жалюгідні рештки буржуазних і дрібнобуржуазних партій [...], почав збирати до Академії наук Литовської РСР по парі з усіх створінь, тобто до Академії наук Литовської РСР прийняли представників від кожної буржуазної партії. Тепер Академія наук Литовської РСР має у своєму колективі колишніх скаутів, народників, християн-демо-

Recenzijos / Reviews

219

ALDONA PAULAUSKIENĖ

кратів, максималістів або просто терористів, шовіністів або просто капіталістів, теологів і навіть главу Вселенської Церкви» (Rašytojas pokario metais 1991: 251–252).

Тоді Пушініс обливав брудом і економіста Пятраса Шальчюса, поета, письменника, літературознавця Вінцаса Миколайтіса-Путінаса, доктора філології, сходознавця Сераяса Шапшала, а також лікаря-онколога Віктора Куторгу. А про Балчиконіса сказав ось що:

«Факт, що діяч християнсько-демократичної партії, колишній завідувач кафедри теології Каунаського університету, колишній теолог, професор теології Балчиконіс тепер працює в Академії наук Литовської РСР директором Інституту литовської мови та літератури.

Дозвольте запитати секретаря партійної організації Академії наук, тов. Жюгжду: що може дати радянській науці теолог Балчиконіс, якого легким помахом руки звели в академіки литовської мови та літератури й професори?» (1991: 251–253).

Що ж робити Жюгжді, якщо «Конференція вимагає від партійної організації Академії наук та її секретаря, тов. Й. Жюгжди, рішуче покінчити з лібералізмом у роботі й удаваними вченими — колишніми членами буржуазних партій, зважити на критику недоліків у роботі, висловлену на конференції, організувати роботу відповідно до завдань соціалістичного будівництва»? (1991: 253). Жюгжда попросив новий районний комітет партії перевірити зауваження Пушініса й допомогти Академії наук розв’язати проблеми, що постали. Він наважився лише сказати, що Балчиконіс не теолог, а філолог, але стверджував, що той «не позбувся буржуазного смороду, весь його погляд на роботу, її зміст, організацію, виховання кадрів — усе це просякнуте буржуазним індивідуалізмом, скрізь проявляються буржуазний об’єктивізм, аполітичність. І робочі плани інституту рік у рік не виконуються, бракує будь-якого керівництва. Як уже сказано, тепер постає питання про заміну керівництва Інституту мови» (1991: 255).

Читаю про цей страшний час і думаю, чи буде його колись правильно зрозуміло й оцінено; думаю про гідну поставу Балчиконіса і про комуніста Жюгжду, який занапастив мовознавця Жюгжду. Я написала книжку Svarbesniosios XX a. lietuvių kalbos gramatikos (її не видано, і не знаю, чи зможу видати). Я вивчила граматичну науку XX століття й побачила, що найдосконалішою і найбільш придатною для національної школи є «Граматика литовської мови» Юргіса Амбрашки й Юозаса Жюгжди 1937 року Lietuvių kalbos gramatika (до речі, саме в ній уперше вжито й термін kirčiuotė). Це чудовий системний опис граматичної будови мови, не розбавлений найрізноманітнішими вправами. Їх додано наприкінці граматики, щоб учитель міг сам добирати їх відповідно до поточної теми. І цілком природно постало питання: який внесок кожного з авторів у цю граматику? У Lietuviškoje tarybinėje enciklopedijoje можна знайти лише те, що з литуаністики Жюгжда опублікував дві праці: 1935 року — Žemaitės kūryba, а 1937-го разом з Амбрашкою — Lietuvių kalbos gramatiką. І все! У Lietuvių kalbos enciklopedijoje знайдемо інформацію про Юргіса Амбрашку, але ані слова про Юозаса Жюгжду. Амбрашка писав різні підручники для початкової школи й помер 1945 року, а Жюгжда прожив довге життя, і сам

220

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Граматика литовської мови мала аж 18 видань. (Якщо вона значною мірою сформувала розуміння будови мови в авторів і нашої академічної граматики, адже на граматиці Жугжди виросло не одне покоління мовознавців.) Теоретична частина певний час зміцнювалася, і ніде вона не суперечила вченню граматики Яблонскіса; лише приклади, що ілюстрували правила, прославляли Червону армію та радянський лад, засуджували буржуазних націоналістів, плювали на Божий вівтар рядками Теофіліса Тілвітіса.

Звісно, у граматиці Жюгжди було наведено й дуже вдалі приклади та тексти для вправ із класичної литовської літератури, особливо з творів Жемайте, однак ці приклади комуністичної ідеології були неприйнятними для багатьох і псували всю граматику. Мабуть, саме через них Балчиконіс пропонував учитися лише за Яблонскісом, але ніколи не помічав, якщо вчилися також за Жюгждою. Знаючи Балчиконіса, студенти добирали для граматичних правил політично нейтральні приклади (хоча Балчиконіс і не надто розпитував про правила). Отже, я шукав якесь джерело, де було б охарактеризовано Жюгжду як мовознавця. І лише в монографії Пупкіса про Андрюса Ашмантаса я знайшов витягнуті з архівів відомості про Жюгжду-литуаніста як одного з найактивніших діячів спілки вчителів. Пишуть, що завдяки його зусиллям організовувалися з’їзди спілки вчителів-литуаністів

Аушрос дівочій гімназії, що «Він сам активно брав у них участь, виголошував доповіді, його обирали до правління» (Pupkis 2010: 202). Крім того, ми вже й самі пам’ятаємо Жюгжду як керівника й опонента дисертацій з литуаністики.

Рецензована монографія спонукає ще затриматися на ролі Бориса Ларіна. На щастя, тоді до Литви надіслали саме Ларіна. Він виголошував усі промови, яких від нього вимагали, а сам робив те, що було потрібно (за власним сумлінням): дбав про роботу над словником, заохочував писати граматику й готував для Литви кваліфікованих мовознавців. Мені здається, що я чудово знаю цей період не з архівів, а з реального життя. 1955 року я чула, як Ларін рецензував кандидатську дисертацію Казіса Улвідаса; він керував дисертаціями Біруте Толутене й Йонаса Паулаускаса. Винесення дієслів із префіксами до заголовних слів, визначення їхніх граматичних характеристик і значень у всіх двадцяти томах — заслуга спільної праці Ларіна й Паулаускаса. Думаю, не так важливо, що тоді говорив Ларін, як те, що він робив. А Вітаутас Віткяускас зневажав Ларіна за його докір, що до словника набрали всілякого побутового мовного мотлоху, нібито назвавши мотлохом найдорожче надбання живої мови. Це дуже імпульсивна реакція, без заглиблення в обставини, за яких це було сказано.

«Балчіконіс під час дискусій стверджував, що, на його думку, зміна системи редагування словника не змінить його наукової цінності. Мовляв, змінювати щось у поданні дієслів не варто, бо всю картотеку вже так упорядковано» (с. 256). То хіба порядок картотеки вже є науковим аргументом? У томах, відредагованих Балчіконісом, дієслова з префіксами теж записано у гніздах дієслів без префіксів, але без будь-яких

Recenzijos / Reviews

221

ALDONA PAULAUSKIENĖ

пояснень їхніх значень і без жодної граматичної характеристики — приклади вживання наведено просто після двокрапки. Та й прикладів на той час у картотеці було не надто багато. Тому й виникали труднощі з поясненням значень дієслів і розмежуванням перехідних / неперехідних дієслів. Наприклад, дієслова augti, bėgti, bristi — неперехідні, а išaugti, praaugti, apibėgti, perbristi можуть бути й перехідними, оскільки порівняно з простими дієсловами в процесі словотворення набувають додаткових значень (дитина виросла з піджачком, собака оббігла хату й територію довкола хати, він легко перебрів струмок і перейшов через струмок). Картотека дієслів із префіксами, яку Паулаускас зібрав із художньої літератури, істотно поповнила словникову картотеку.

Цитуючи текст інформаційної статті в газеті «Тєсос» від 15 листопада 1950 року з реченням: «Інститут мови та його керівники не зробили й не роблять належних висновків із геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства»» (с. 249), а також наводячи тему доповіді Ларіна, виголошеної на конференції 1952 року: «Завдання литовської лексикології у світлі мовознавства Й. В. Сталіна» (с. 250), Пупкіс, на мою думку, неодмінно мав пояснити, що це за праця, чому й як вона з’явилася. Я вже згадувала, що 1950 року в «Правді» відбулася дискусія мовознавців із послідовниками Марра і що так звану працю Сталіна опублікували в тій самій «Правді».

За часів культу особи цього було достатньо. Усе, що друкувалося від імені Сталіна в «Правді», негайно видавали окремою брошурою, перекладали всіма мовами СРСР і, мабуть, певний час щороку друкували сотнями тисяч примірників. Ось у мене в руках видання 1954 року — невеличка брошура формату меншого за стандартний, усього 46 із лишком сторінок. Не думаю, що литовці зволікали б із виданням цього «геніального твору». Мабуть, його видавали щороку. 1954 року його надрукували накладом 20 000 примірників, і він коштував 50 копійок старими грошима (після грошової реформи 1961 року коштував би лише 5 копійок).

Що таке культ особи, ми тепер бачимо в Північній Кореї. За часів культу Сталіна не лише гуманітарії, а й представники так званих точних наук писали свої праці у світлі сталінського мовознавства. Гуманітарії не могли захистити навіть дисертації, не процитувавши чогось із цього «твору». Тож і тема доповіді Ларіна не повинна кидати на нього тінь поганої людини. Про ті часи влучно сказав чеський письменник-дисидент Мілан Кундера: Ми йшли на демонстраціях із прапорами, плакатами, безліччю штучних квітів, вигукували «Хай живе Перше травня!», а думали: «Хай живе життя!» Якщо згадаємо, що Литва була поневолена сильніше за Чехословаччину, то зрозуміємо, чому саме так, а не інакше критикували перші два томи словника, а згодом переписали їх наново. Ларін дозволив внести себе до списку укладачів нової словникової інструкції, але сам її не писав.

Хоча мова всієї монографії Пупкіса дуже академічна, інколи трапляються й огріхи, наприклад, твердження, що на всі міркування Балчіконіса Ларін відрізав (256). Дієслово «відрізав» стилістично не нейтральне, тому для академічного письма воно непридатне. А про Ларіна як ученого й людину, як друга литовців, я б запропонувала

222

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

можна було прочитати з праці Антанаса Сабаляускаса Історії дослідження литовської мови, другого тому (Sabaliauskas 1982: 114–117).

Пупкіс міг порівняти першу редакцію двох томів словника з другою і сам, обґрунтовано, а не спираючись на чужі міркування, вирішити: чи погіршилася, чи поліпшилася наукова цінність словника після його переписування за новою інструкцією.

Коли після третього тому заново писали те, що вже було видано за Балчиконіса, я чув розмови Йонаса Паулаускаса з Броне Восиліте, іноді за участю й самого Балчиконіса. Доповнення ілюстративного матеріалу з Правди та загалом тогочасної преси супроводжуються посиланнями на джерела, які не дають читачеві словника помилитися. Не всі ці приклади прославляють радянський лад; подано дуже багато цілком нейтральних прикладів доброї мови, а речення, додатково зібрані з літературних творів Юліуса Яноніса, Пятраса Цвірки, Саломеї Неріс, Казіса Борутаса, Юозаса Балтушіса та інших, написаних доброю мовою, лише показують красу литовської мови й дають змогу краще визначити значення слів. Переписаний перший том збільшився на 221 сторінку (формат той самий). Щороку працівники Інституту й студенти університету вирушали в діалектологічні експедиції, активно працювали й окремі збирачі слів, автори дисертацій складали зібраний ними матеріал до словникової скарбниці. Так картотека словника постійно поповнювалася новими мовними багатствами, можливості його авторів зростали, і тому він розрісся аж до двадцяти томів.

У передмові до першого тому словника Балчиконіс зазначає, що працювали відповідно до своїх можливостей, коли вони ще були невеликими, і що редакція бачить недоліки. «Скажімо, нині самій редакції здається, що кількість сторінок першого тому дуже збільшує надмірно багата фразеологія. Маючи гарні речення, редакція часто не могла встояти перед спокусою вмістити їх якомога більше» (Словник литовської мови 1941: III). Але це зовсім не вада. Коли гарних речень було багато, згодом можна було укласти й великий Словник фразеології, відзначений Державною премією. Якщо речення наведено з різних місцевостей Литви та джерел, можна судити про географію вживання слова, історію його форм.

Можливо, проти Балчіконіса й справді готували якусь справу, але коли 1959 року він пішов (або його попросили піти) з університету на пенсію, йому вже було 74 роки. Тепер університетський статут дозволяє професорам працювати лише до 70 років, за дуже незначними винятками (виняток було зроблено лише для багаторічного ректора університету Йонаса Кубілюса). І я не сказав би, що пенсіонер Балчіконіс жив погано: він іще міг утримувати чудову квартиру, хатню робітницю, яка готувала їжу, мав «Побєду»; сам уже не наважувався сідати за кермо, тож по суботах (субота була робочим днем) наймав водія й їздив Литвою, литовськими селами Білорусі, збирав і перевіряв записані слова, цікавився фольклором, відвідував друзів. І Паулаускаса зі мною брав у ці поїздки. Сам він ніколи не їздив.

Recenzijos / Reviews

223

ALDONA PAULAUSKIENĖ

Від 1956 року Балчіконис узявся перекладати третій том праці Яна Отрембського (Otrębski) «Граматики литовської мови». Імовірно, вони домовилися почати роботу над задуманої п’ятитомною граматикою з третього тому (морфології), тобто з того курсу, який вивчають у школах. Обидва науковці прагнули дещо змінити граматику Жюгжди, за якою навчалися в школі. Її не вдалося б цілком замінити, але принаймні її можна було б дати до рук учителям і студентам вищих навчальних закладів, адже насправді це чудова граматика (синхронний опис частин мови та їхніх форм з історичним коментарем). Та молодші мовознавці з недостатньою фаховою підготовкою вважали її суто історичною і вирішили не дозволяти переклад, бо багато примірників привезли з Варшави, усі науковці їх уже мали й могли читати польською, а для учнів вона була б надто складною і навіть непотрібною, адже практикам наука не потрібна. Тут уже йшлося не про політику, і ніхто згори не диктував. Ми самі собі зашкодили.

Після вилучення з обігу перших двох томів словника за редакцією Балчікониса в пресі ще багато писали про «погані» мовні виправлення Балчікониса, на кафедрі критикували його викладання студентам, але Балчіконис розумів, що так треба. Якщо ми самі себе не критикуватимемо, нас усіх проковтнуть. Радянська влада дуже цінувала критику й самокритику. Лише через одне він тяжко переживав: попри його настійливі прохання, Йонас Кабелка не викреслив його прізвища з редколегії «Словника сучасної литовської мови» (1954). Оскільки за кордоном знали лише Балчікониса, то й той словник усі називали словником Балчікониса, а він не міг погодитися з так «збагаченою» литовською мовою, і йому було через це дуже соромно. Але й тут треба розуміти той час. Значно пізніше, «коли потеплішало», після виходу двотомника вибраних творів Йонаса Яблонскіса «Вибрані твори» (1957, 1958), коли від 1961 року щороку почали виходити по два зошити «Культура мови», Інститут литовської мови та літератури ще й видав 1964 року книжечку «Збагачення литовської мови за роки радянського ладу». У передмові похвалилися, а далі писали, як належало. Що тут іще казати! У 1976 році, виправляючи суфіксальні похідні на –iškas у книжці «Порадник з практики мови», замість виправленого Балчіконисом словосполучення «німецькі окупанти» я була змушена вписати вигадані речення зі словосполученнями «шведські спортсмени, турецькі грабіжники». Навіть тоді ще боялися власної тіні.

На мою думку, найпроблемніший розділ монографії — «Теоретичні питання “Словника литовської мови”» (с. 261–302). Правильно сказано: «Треба зазначити, що досі ми не маємо комплексних досліджень цієї праці чи узагальнень, і це є значною прогалиною в нашому мовознавстві та лексикографії» (с. 266). Якщо вже є прогалина, то її не заповниш цитатами, які суперечать одна одній, і архівними даними. Теоретичні засади укладання словника мали б визначатися здобутками загального мовознавства та вмінням ними скористатися.

Лексикографія — це укладання словників, і її початки сягають античних часів. Александрійські мовознавці виписали всі слова з рукописів, зібраних у бібліотеці, і насамперед склали їхній список за абеткою. Так вони отримали словник. Розташувавши ці слова

224

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

за загальними граматичними ознаками, дістали назву частин мови, тобто граматику. Записати слова за абеткою — не така вже й складна робота. Але саме тут постає принципове питання: чи все те, що можна записати за абеткою, насправді є словами? Мовознавство досі не дало відповіді на питання, що таке слово. Установлено лише, що поняття слова залежить від типу мови. Наприклад, Тетяна Булигіна стверджувала, що литовське слово є структурою, яка складається щонайменше з двох частин, одна з яких має бути коренем, а друга — граматичною морфемою (Булыкина Т. В. Морфологическая структура слова в современном литовском языке (в его письменной форме) – Морфологическая структура слова в индоевропейских языках. Москва, 1970). Однак прислівник vakar має корінь, належить до групи споріднених слів (vakaras, vakarėlis, vakarìnis, vakarienė), але він не є структурою. У цьому разі пропонують запровадити нульове закінчення. А що робити з прийменниками й сполучниками, які не належать до груп слів із відповідними коренями? Прийменник пропонують вважати морфемою відмінка, яка разом із відмінковим закінченням указує на зв’язки між словами в реченні. Отже, якщо прийменник є частиною складеної граматичної морфеми відмінка, він аж ніяк не може мати лексичного значення й бути словом. Якщо комусь цікаво ознайомитися з суперечливою історією оцінювання прийменника, раджу прочитати моє дослідження (Paulauskienė A. Gramatinės lietuvių kalbos vardžodžių kategorijos. Vilnius, Mokslas, 1989, p. 24–147).

Прийменники поєднують слова підрядним зв’язком, сполучники поєднують слова сурядним зв’язком, а речення — і сурядним, і підрядним зв’язком; усі вони неподільні, не мають кореня (отже, не мають і лексичного значення). Кожен із них має чітко визначене призначення, тому розмови про згасле лексичне значення прийменників, сполучників і часток цілком безпідставні (с. 297).

Серед самостійних слів особливе місце посідають займенники й числівники. Особові займенники відрізняються не лише від інших частин мови, а й від інших займенників. Наприклад, займенники aš і tu безпосередньо вказують на учасників комунікативного акту (дейксис), займенники третьої особи є субститутами, що вказують на вже згаданих осіб і предмети (анафора), але всі вони можуть бути й граматичними формами особи дієслова, особливо це помітно, коли в мові немає особових закінчень. Тоді на особу дієслова вказують лише особові займенники. Приклади можна навести з різних мов, але достатньо третьої особи балтійських мов, яка не має особового закінчення, та минулого часу російської мови, де показниками особи дієслова є лише займенники (я делал, ты делал, он делал...).

Якщо особовий займенник є показником особи дієслова, то як він може мати лексичне значення й бути словом, рівноправним із іменником чи дієсловом? Тож Яннісу Ендзелінсу даремно дорікали Балчіконісу за те, що в словнику не визначено значень слів aš і aštuoni (с. 297). Як можна визначити те, що не піддається визначенню?

Recenzijos / Reviews

225

ALDONA PAULAUSKIENĖ

Неможливо пояснити лексичне значення слова, якщо воно його не має (займенники) або має дуже точне, чітко окреслене значення (числівники). Тому традиційно такі слова лише вносять до словників із граматичною характеристикою, а особливості вживання демонструють мовними прикладами (фразеологією). Хоча під час укладання словника постійно виникають різноманітні мовознавчі проблеми, які потребують розв’язання, написання словників чомусь навіть не вважали наукою. Навряд чи можна говорити лише про теорію лексикографії, хоча я не погодилася б ані з Вільмою Зубайтене, що лексикографія може бути просто технікою опису лексики (с. 263), ані з Евалдою Якайтене, що лексикографія є лише практичною частиною лексикології і що її важко уявити без понять лексикології та їхніх визначень. Це зовсім не складно, адже 1) у словниках є не лише слова, які можна назвати лексемами, і 2) практика укладання словників давніша за науку лексикологію. Коли Балчіконис узявся укладати словник, він нічого не міг знати про методи сучасної лексикології. Не вірю, що лексикологія могла б обійтися без словників на практиці. Тоді вже довелося б створити корпуси текстів усієї мови, адже в текстах однієї галузі легко може не охоплюватися значна частина лексичних значень слова.

Знову каменем спотикання стає Ларін, який стверджував, що словник Балчікониса порівняно зі словником Буги є кроком назад (с. 264). Важко зрозуміти, чому він так говорив, чому порівнював непорівнюване — словники різних типів? Не може бути, щоб мовознавець, який сам досліджував історію литовської лексикографії, не читав словника Буги, де чітко сказано, що цей мовний «Вавилон» постав через брак часу, а тлумачення слів просто взято такими, якими їх знайшли в наявних джерелах. Чи, може, і тут чиєсь замовлення — ще трохи «погризти» Балчікониса?

Від Буги Балчіконис міг перейняти лише пуди карток і переконання, що так словника не укласти. А те, що до словника слід уносити лише достовірний автентичний матеріал, Балчіконису було зрозуміло й без Буги. Мабуть, обираючи тип тлумачного одномовного словника, найбільший вплив на Балчікониса справив «Тлумачний словник живої великоросійської мови» Володимира Даля (Толковый словарь живого великорусского языка. СПб, 1863–1866). Давно його гортала (усі чотири томи перевидано 1955 року), тож вірю тому, що читаю в монографії Пупкіса (с. 269).

Дуже цікаво прочитати розділ монографії «Працівники й помічники редакції „Словника литовської мови“». Відомості про найвідоміших працівників можна знайти і в енциклопедіях, і в тритомній «Історії дослідження литовської мови» Сабаляускаса Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorijoje, а інформація про помічників і збирачів слів цілком нова й не всім доступна. Тут знову видно, яку надзвичайно нелегку роботу виконав автор.

Безперечно, треба визнати, що не кожен зміг би так широко й докладно написати про працю та труднощі Балчікониса, який закладав підвалини литовської лексикографії, особливо — про такий широкий контекст його лексикографічної роботи. Заслуги Юозаса Балчікониса перед литовським мовознавством і культурою Алдонас Пупкіс висвітлив і в інших своїх працях. Тож тепер він може з гордістю сказати: Feci, quod potui, faciant meliora potentes.

226

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Aldonas Pupkis

Juozas Balčikonis ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

LITERATŪRA

Balčikonis Juozas 1982: Rinktiniai raštai 2, sud. Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslas.

Būga Kazimieras 1924: Lietuvių kalbos žodynas I ir II sąs. Kaunas: Švietimo ministerija.

Greimas Algirdas J. 1991: [Baltos lankos]. – Literatūra ir menas, 1991-VI-13.

Jablonskis Jonas 1957: Rinktiniai raštai 1, sud. Jonas Palionis. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Lietuvių kalbos žodynas I, red. Juozas Balčikonis. Vilnius: Lietuvos Mokslų Akademija, Lietuvių kalbos institutas, 1941.

Pupkis Aldonas 2010: Andrius Ašmantas: gyvenimas ir kūryba. Vilnius: Trys žvaigždutės.

Vitkauskas Vytautas 1985: Juozas Balčikonis. Vilnius: Mokslas.

Vitkauskas Vytautas 2006: Lietuvių kalbos žodyno taisymai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Įteikta 2014 m. gegužės 2 d.

ALDONA PAULAUSKIENĖ

Vilniaus universitetas

Balio Sruogos g. 8-1, LT-10220 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Recenzijos / Reviews

227