SANTERI JUNTtila

Гельсінський університет

Напрями наукових досліджень: етимологія та порівняльне мовознавство, контакти балтійських і фінських мов.

П’ЯТДЕСЯТ РОКІВ НОВІТНІХ ДОСЛІДЖЕНЬ КОНТАКТІВ МІЖ ДОІСТОРИЧНИМИ БАЛТІЙСЬКИМИ ТА ФІНСЬКИМИ МОВАМИ

Останні п’ятдесят років досліджень доісторичних контактів між балтійськими та фінськими мовами

АНОТАЦІЯ

Найдавніші контакти між балтійськими та фінськими мовами переважно досліджували лінгвісти, що вивчали фінські та уральські мови. У контексті цих досліджень балтисти найчастіше цитують огляд литовською мовою, опублікований Алгірдасом Сабаляускасом 1963 року. За останні п’ятдесят років знання уралістів про мовні контакти значно розширилися. У статті розглянуто найновішу загальну картину всіх чотирьох підрозділів, описаних Сабаляускасом: фінські запозичення в балтійських мовах, балтійські запозичення у фінських мовах, граматичні подібності між обома групами мов, а також лінгвістичні й археологічні обставини доісторичних контактів.

АНОТАЦІЯ

Найдавніші контакти між балтійськими та фінськими мовами здебільшого досліджували фахівці з фінських та уральських мов. Посилаючись на ці дослідження, балтисти переважно цитують огляд литовською мовою Сабаляускаса 1963 року. Водночас знання уралістів про ці контакти за останні пів століття істотно розширилися. У цій статті подано оновлений загальний огляд усіх чотирьох підгалузей, які розглядав Сабаляускас: фінські запозичення в балтійських мовах, балтійські запозичення у фінських мовах, граматичні подібності між двома групами мов, а також лінгвістичні й археологічні міркування щодо доісторичного контексту цих контактів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: контакти балтійських і фінських мов, балтійські запозичення у фінських мовах, фіно-угрознавство, етимологія, порівняльне мовознавство, взаємини мовознавства й археології, Алгірдас Сабаляускас.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: балтійсько-фінські контакти, балтійські запозичення у фінських мовах, фіно-угорське мовознавство, етимологія, порівняльне мовознавство, взаємини мовознавства й археології, Алгірдас Сабаляускас.

102

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

П’ятдесят років тому талановитий мовознавець Алґірдас Сабаляускас, який дуже добре володів фінською мовою, опублікував статтю «Відносини між балтійськими та прибалтійсько-фінськими мовами» в журналі Lietuvių kalbotyros klausimai. Виклад теми Сабаляускасом був на той час сучасним і спирався на найкращі тодішні джерела досліджень запозичень у фінно-угристиці. Протягом десятиліть дослідження контактів фінських мов стрімко розвивалися, і сьогодні погляд на контакти давніх балтів і фінів зовсім інший, ніж 1963 року. Однак у литовській літературі, присвяченій історії та передісторії балтійських мов, контакти й досі описують, спираючись на праці Сабаляускаса.

Певною мірою зрозуміло, що литовські балтисти не встигли за рівнем дискусії фінно-угристів, адже від часу підручника Яло Калима Itämerensuomalaisten kielten balttilaiset lainasanat («Балтійські запозичення у фінських мовах», далі — IBL, 1936) не було написано оглядів контактів балтійських і фінських мов, а найважливішою працею в цій галузі досі залишається праця Вільгельма Томсена Beröringer mellem de finske og de baltiske (litauisk-lettiske) sprog («Відносини між фінською та балтійськими (литовсько-латиськими) мовами», далі — BFB, 1890). Утім, останніми роками з’явилося кілька коротких оглядів цієї теми: передусім англомовні статті Лембіта Ваби (2011b) і Сантері Юнттіли (2012), а також стаття Ваби (2011a), написана естонською мовою. Найновіші списки запозичень уклали Сеппо Сухонен (1988) і Ваба (1990a), однак ці списки не збігаються між собою та частково застаріли, пор. Junttila 2011.

Мета цієї статті — запропонувати литовським науковцям засоби для заповнення прогалин, що накопичилися за п’ятдесят років. У ній подано основні напрями досліджень контактів за останні пів століття та найважливіші джерела. Добираючи джерела, автор прагнув зосередитися на текстах, написаних індоєвропейськими мовами, однак до деяких етимологій згадуються також джерела фінською та естонською мовами.

Сабаляускас поділив свою статтю на чотири частини: Загальні зауваги, Граматичні особливості, Балтійські запозичення у прибалтійсько-фінських мовах та Прибалтійсько-фінські запозичення в балтійських мовах. Усі чотири теми буде розглянуто, але у зворотному порядку, залишивши найважливіші думки, тобто висновки, наостанок.

Sabaliausko балтійсько-фінські мови (itämerensuomalaiset kielet, läänemeresoome keeled, die ostseefinnische Sprachen) означають те саме, що й пізніше вживане поняття фінські мови (Finnic languages). Балтійські фіни належать до того самого набору застарілих понять, що й волзькі фіни. Обидва ці поняття можна хибно витлумачити як такі, що описують фінів, які мешкають на узбережжях Балтійського моря та Волги, тому я не вживатиму тут жодного з них. Замість першого поняття краще вживати фінів, замість другого — мордва та марійців. Згідно із сучасним поглядом, мордва та марійці не утворюють єдиної групи волзьких фінів (або волзьких фіно-угрів); до того ж мордовська мова ближча до фінських мов, ніж до марійських.

Straipsniai / Articles

103

SANTERI JUNTTILA

ФІНСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В БАЛТІЙСЬКИХ МОВАХ

Як писав Сабаляускас, більшість фінських запозичень трапляється лише в тих латиських діалектах, ареали яких географічно межують з ареалами лівської та естонської мов. Інші запозичення трапляються лише в латиській мові, а деякі з них згодом потрапили й до литовської. Звідси можна зробити висновок, що ці запозичення значно новіші за давні балтійські запозичення у фінських мовах. Їхню новизну засвідчує також те, що в них не спостерігається звукових відповідностей, подібних до тих, які є в давніх запозиченнях. Ці новіші латиські запозичення з південнофінських мов докладно досліджував Ваба (пор. Vaba 1997a, 2006). Найновіша праця про них належить Катерині Коллеровій (2013).

Iš Sabaliausko skolinių sąrašo esama pagrindo pašalinti tik vieną žodį, t. y. lie. kadagys ~ la. kadiķis ~ pr. kadegis. Lietuviškas ir prūsiškas žodžiai negali būti pasiskolinti iš latvių kadiķis bei latvių žodis nėra iš finų, bet iš Pabaltijo vokiečių Kaddik, iš kurio kilo es. kadakas. Iš tos pačios reikšmės finougriskų žodžių – suo. kataja, es. kadakas, šiaurės samių gaskkas, komių kač bei mansių tarmių köös ir koś – neįmanoma išvesti jokios bendros pirmykštės formos. Jie yra, ko gero, substrato skoliniai iš nežinomų kalbų, kuriomis kalbėta regione, ir tos pačios kilmės, gali būti, yra lietuvių ir prūsų kalbų žodžiai. Tačiau lie. laiaos < la. laiva < finų kalbos, kaip rašo Sabaliauskas, bet fi. laiva nėra < germ. *hlaiwa-, tik germ. *flauja- (Koivulehto 1970: 178).

Сабаляускас наводить непереконливе твердження Пауля Арісте, що вплив фінських мов на балтійські мови мало досліджений, але за подальших пошуків можна знайти й дуже давні запозичення. Тепер ми знаємо, що гіпотеза Арісте не підкріплена фактами: десятки литовських і прусських слів було запропоновано вважати фінізмами, але жодне з них не можна переконливо довести як таке за походженням (Junttila 2014).

Дослідники контактів фінських і балтійських мов назвали дві можливі причини, чому в балтійських мовах немає давніх фінських запозичень. По-перше, безсумнівно, контактний балтійський діалект зник і не передав своїх можливих фінізмів іншим балтійським діалектам. По-друге, зазвичай вважали, що престиж контактної мови балтів був значно вищим, ніж престиж прамови фінів. Однак, за словами Володимира Топорова (1990), а також Петрі Калліо (2014: 113), давні балтизми у фінських мовах є не суперстратом, а субстратом.

БАЛТІЙСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У ФІНСЬКИХ МОВАХ

Sabaliausko baltizmų sąrašo pagrindinis šaltinis buvo IBL 1936, kaip antraeiliai šaltiniai naudoti: BFB 1890, suomių kalbos etimologinio žodyno pirmosios dvi dalys (toliau – SKES 1955 ir 1958) bei Laurio Hakulineno „Suomių kalbos sandara ir raida“ vertimas į rusų kalbą su Paulo Ariste’s priedais (Ariste 1953 ir 1955). Atskirą etimologijas Sabaliauskas ėmė iš Karlo Abeno (1947), Eino Niemineno

104

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

(1955 і 1963b), а також праць Топорова й Трубачова (1962). На основі основних праць із цієї теми Сабаляускас опублікував статтю, що давала загальне уявлення для литовських читачів. Не можна стверджувати, що якесь окреме фінське джерело було кращим за литовську статтю Сабаляускаса.

Загалом Sabaliauskas навів 109 безсумнівних і 116 сумнівних фінських запозичень. Він також навів два балтизми, яких немає в IBL: heitii ~ heide ~ hedelmä (Toporovas і Trubačiovas) та sii (Niemienenas). Крім того, багато етимологій, оспорюваних Kalima, у переліку Sabaliausko позначено як сумнівні (karsta, karta, kekäle, kirstu, laita, lielo, liika, riitta (Sabaliauskas помилково написав riita), ruskea, sammas, teeri, varsi, es. karistama, es. kukru, lyv. kēv), а деякі навіть як безсумнівні (вепс. hähk). Сумнівні етимології з IBL Sabaliauskas тлумачив як безсумнівні слова härk ä, tuohi та ест. kurb. Sabaliauskas також позначав як сумнівні етимології, які Kalima вважав безсумнівними, особливо якщо в них сумнівався якийсь інший дослідник: ті, що Thomseno в BFB вважав сумнівними, — arta, meri, tarista і лів. äistar; у SKES — elki, kelle, kääppä, laiska, lunka, napa і märkä; у Ariste — hanhi, hihna і kappale, а також без зазначення джерела sapa, vinka і vuona.

Sabaliauskas не прийняв усіх етимологій запозичень, запропонованих Kalima. Загалом він не згадав 11 етимологій балтійських запозичень з IBL, серед яких, однак, правильними є metsä, halme, luhistua та vohla. У IBL бракує відносно багатьох балтизмів, наведених Thomseno та іншими дослідниками. Тому кількість етимологій запозичень у статті Sabaliausko залишилася доволі невеликою. Якби він зібрав усі етимології з перших двох частин SKES, то мав би на 11 етимологій більше, з яких можливими були б aatkela, ativo, kampi, kilijäinen та liiva. Крім того, у статті Sabaliausko бракує переконливих етимологій, наведених Thomseno: hara, juhta, oka, tumma, varpa та virta. Деякі ймовірні або можливі балтизми залишилися поза увагою Sabaliausko: järvi (Būga 1922b: 292–95), ест. Kura (Endzelīns 1912: 71–72), kutsua (Mägiste 1923: 35–36), malo (Loorits 1929: 175–76), ест. nuum (Nieminen 1959: 204), orhi (Ojansuu 1921: 29), вод. täudäs (Ojansuu 1921: 38), лів. vērbiks ~ вепс. bärbitada (Posti 1946: 386) і virka (Kalima 1941: 210–11).

За останні п’ятдесят років багато етимологій, згаданих Сабаляускасом, було відкинуто, а також відкрито нові. З-поміж нових етимологій у литовськомовних працях розглядали етимології, запропоновані Карі Люкконеном (1999) та Еевою Еліною Уотілою (2000) (Венцкуте 2001 і 2002; пор. також kaplas і reikā, Люкконен 1973). Однак тут розглянуто лише невелику частину ймовірних етимологій балтійських запозичень, відкритих за останні п’ятдесят років. Більше балтизмів відкрили Лаурі Пості (siikanen 1969, kausta 1970, vehmaro 1972, lahti, ohdake і лів. kilandõks 1977), Йорма Койвулехто (karsi, kirsi, korsi, varsi 1979a, siula 1979b, pouta 1986, huoli, pola і vilja 1987, peura 1988, joutaa, lieue 1989, lapa і vakka 1990b, вепс. mõskma 1990a, huone 1992, väljä 1993, kaukalo 1994, kiire 1998, syrjä і ес. matma 1999,

Straipsniai / Articles

105

päre 2001b, vuoro SSA III 475 ir hiiva LÄGLOS I 102–03), Olli Nuutinen (suova 1987a, seipi 1987b, sato ir valkama 1989, pälvi 1992), Vaba (es. lohm, es. loja ir es. rahu 1989, es. käblik, vs. kähr 1992a, es. näri 1992c, tarmo, vehmas, vs. välimäs 1994, es. ihne 1996a, ryhmä 1996b, es. hürn 1997b, es. sugar 1997c, rampa 1997d, es. vang 1998, es. vagel 2012) ir daug kitų tyrėjų (haitta Orrman 1993: 99–100, halea ir lenko Suhonen 1989, hanka Linde 1994, haven Hahmo 1990: 212, heijastaa Uibo 2007, helma Aikio 2012: 107, kuhista ir laukea Terentjev 1990: 30, leina Nirvi 1964: 138–64, muhea Salmela 1965, paukama Hahmo 1998: 228, peijas ~ peikko Ritter 1977, säetä Sammallahti 1998: 123, särky Ritter 1993: 14, valjaat Sköld 1982 ir varras Nieminen 1963a). Vabos (1990b) ir Eckerto (1990) išvados apie bendrą slavų, baltų ir finų bitininkystės leksiką irgi yra labai įdomios.

Аргументи Сабаляускаса, які заперечують балтійську етимологію запозичень, узагалі не потрапили до литовської літератури. Особливо прикро це у випадку слів, які використовувалися як докази в питаннях доісторії балтів. У книзі Походження народу (Zinkevičius, Luchtanas, Česnys 2006, далі — TK) сказано: «Запозичене фінами слово пі́ртті ‘житлова курна хата’ свідчить про те, що на час запозичення житлова хата балтів була курною й без комина; у ній люди не лише жили, а й парилися» (TK 2006: 41). Однак уже Nieminenas (1940: 384) довів, що пі́ртті — це слов’янське запозичення: воно належить до основ на і у фінській мові, які значно новіші за контакти з балтами (пор. також Nieminen 1953:216–17, Vahros 1966:61–68). Фінське та́йвас ‘небо’ також є арійським запозиченням за фонетичними й семантичними критеріями (Larsson 1984b: 132, Koivulehto 1990b: 149, Anttila 2002: 97), тому на цій підставі не можна нічого стверджувати про давній пантеон балтів, як намагаються зробити у TK (с. 49). Важливі землеробські терміни ва́ннас ‘леміш’ і äes ‘борона’ є германськими запозиченнями (Karsten 1915: 84–85, Vilkuna 1971: 47–55, Koivulehto 1971: 591).

Існує також обґрунтована критика таких етимологій запозичень, які Сабаляускас подав як безсумнівні: вепс. hä́hk (Wichmann 1911: 253, Kiparsky 1972), jäärä (Nieminen 1944), karsina (Junttila 2012: 278), kurko (Aikio 2009: 189–191), kypärä (Nilsson 1996), ві. kärpima (Mägiste 1977: 167–68), panu (Mägiste 1966: 117), salo (Ankeria 1954: 119–20, Saarikivi 2004: 204 і 208), sii (Linde 2007: 149–50), tapa (Kettunen 1934: 224–25, Koivulehto 1974: 115–118), ес. uba (Mägiste 1977: 173–74), vaaja (Hofstra 1985: 189), vaikku (Mägiste 1960–61: 296–98) і virpi (Mägiste 1962: 26).

Через висловлену критику ці етимології запозичень, позначені Сабаляускасом як сумнівні, слід цілком відкинути: aitta (Linde 2007: 17–19, Junttila 2012: 285), ajattara (Lidén 1911: 201, Junttila 2011: 103), harakka (Mägiste 1953), jäytää (Koivulehto 2006: 191–92), вепс. kabuta (Mägiste 1977: 162–63), kaleva (Eisen 1910: 11–13, Mikkola 1934, Toivonen 1955: 109–22, Junttila 2011: 107), ес. karistarna (IBL 107), карел. kartta (Junttila 2012: 278), kina (Koivulehto 2001b: 51), kirstu (Kalima 1919:

SANTERI JUNTTILA

106

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

113–14, Büga 1922a: 170–71), kyyttö (Matikainen 1962), kyäs (LÄGLOS II 138–39), laita «властивість» (Karsten 1937: 183, Skardžius 1957: 377, LÄGLOS II 157), laita «бік» (Karsten 1937: 183, LÄGLOS II 157, Junttila 2012: 283), ест. nuulk (Vasmer 1920), mytyri (Junttila 2012: 284), карел. nautti (Junttila 2011: 103), paarre (Wiklund 1904: 156), rahna (Nieminen 1940: 380, Junttila 2011: 103), rahtu (Mägiste 1977: 169–70, Junttila 2011: 113), raisu (Junttila 2011: 103), rasti (Närhi 1960), rata (Nieminen 1940: 381), riitta (IBL 156), ruopas (Junttila 2011: 103), ruskea (IBL 158), suova (Nuutinen 1987a), tarpa (Junttila 2012: 270), teeri (Larsson 1981b: 37–39, Linde 2007: 165–66) і varsi (IBL 177–78).

Потрібно виправити хибне поняття, пов’язане з історією дослідження балтизмів, яке трапляється в литовськомовній традиції та виникло лише після статті Сабаляускаса, присвяченої оприлюдненню рукопису Казимераса Яунюса. Клімавічюс (1977: 6) пише, що на початку досліджень «пальму першості слід було б вручити К. Яунюсу, який ще до В. Томсена написав два чималі етимологічні словнички» 1879 року. Однак праця Томсена в дослідженні балтизмів почалася не з виходу його головної праці 1890 року, а вже 1869 року, коли було опубліковано його дисертацію про германські запозичення у фінських мовах. У ній йому вдалося охарактеризувати шар фінських балтизмів так само, як приблизно сто років потому писав про це Сабаляускас.

ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Щодо можливості граматичних змін у (до)історичних мовних контактах сучасні дослідники можуть сказати більше, ніж їхні попередники 50 років тому, передусім тому, що нині ми знаємо про мови світу набагато більше, ніж тоді. Особливо перші праці Томсена й Кауфмана в цій галузі дали дослідникам інструменти для оцінювання мовних змін, спричинених контактами. Томсен і Кауфман розділили контактний вплив на запозичення, спричинене суперстратом (borrowing), та вплив субстрату (shift-induced interference): у першому випадку мовні спільноти не зникають унаслідок контактів, а спільнота, що передає мовний матеріал, посідає міцніше становище, ніж спільнота, яка його приймає; у другому випадку мовці мови-реципієнта переходять на мову, що передає мовний матеріал.

У разі запозичення з однієї мови до іншої поширюється насамперед лексика, а вже потім інший мовний матеріал, як-от фонетичні й синтаксичні особливості. У литовській мові немає давніх фінських запозичень, тому не можна припускати іншого впливу запозичень. Однак у фінських мовах так багато лексичних балтизмів, що можна припустити вплив балтійських мов також на синтаксис і фонетику.

Про вплив балтійського суперстрату на фонетику фінських мов писав Лаурі Пості (1953–54), однак Сабаляускас не згадав його досліджень (про критику Пості див. також Kallio 2000).

Straipsniai / Articles

107

SANTERI JUNTTILA

Попри це, Сабаляускас перелічив найважливіші (морфо)синтаксичні явища, що їх наводили як наслідок контактного впливу: складені форми минулого часу дієслів, узгодження означення, уживання орудного відмінка як присудка та родового — як додатка в заперечному реченні. Крім того, він згадав дві морфологічні категорії: литовські закінчення умовного способу та ілативу.

Складені форми фінських дієслів (ест. olen lugenud, olin lugenud) за своїм уживанням значно ближчі до часів германських, ніж балтійських мов. Пов’язати їх із балтійськими контактами запропонував Арісте, який не мав для цього іншої підстави, крім бажання применшити вплив германських мов на фінські. Так само узгодження означення (uus maja; uuele majale) радше пов’язане з германським, ніж із балтійським впливом.

Інші згадані граматичні властивості Сабаляускас подав як можливий вплив фінського субстрату на балтійські мови. Згідно із сучасними уявленнями, вплив субстрату зазвичай починається із синтаксису й фонології та стосується лише відомих лексичних сфер, як-от термінів природи й місцевості. Оскільки в литовській мові немає фонетичних фінуґризмів (Kallio 2001) і слів фінно-угорського походження, а також не можна вказати топонімів, легше припустити, що семантичні особливості є впливом балтійських мов на фінські, якщо тільки вони не становлять спільного субстрату якоїсь невідомої мови минулого.

Принаймні вживання орудного відмінка як присудка в литовській мові є впливом не фінно-угорського субстрату, а радше польської мови. Більш неоднозначним явищем є фінський партитив, уживання якого досить добре відповідає вживанню партитивного родового відмінка в литовській мові. В інших фінно-угорських мовах категорії партитива немає, але подібні явища трапляються в польській мові та в говірках російської мови. Отже, це можна вважати впливом балтійських мов на фінські, всупереч думці Сабаляускаса. Партитив та його зв’язки з литовським родовим відмінком докладно досліджував Ларс-Гуннар Ларссон (1981a, 1984a і 2001).

Найменш імовірно, що впливом обох типів контактів є зсув морфологічних категорій. Отже, литовський k-наказовий спосіб мало пов’язаний із фінськими мовами, так само як і закінчення ілативу, щодо якого сам Сабаляускас цілком слушно сумнівався, чи воно не лише випадково нагадує фінський ілатив. Однак унікальна в індоєвропейській мовній сім’ї система вторинних місцевих відмінків литовської мови спонукає пояснювати її впливом якогось субстрату, що впливав і на розвиток системи місцевих відмінків фінських мов, — тобто це не спільна риса фінно-угорських мов.

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Найважливіша частина статті Сабаляускаса, у якій викладено висновок, на жаль, найбільше застаріла. На самому початку статті Сабаляускас стверджує, що «щодо давності зв’язків балтів із їхніми північними сусідами — прибалтійськими фінами — існують різні думки». Спочатку він наводить погляд «радянських археологів» Брюсова й Моори, згідно з яким «предки сучасних

108

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

фіно-угрів» жили «у III тисячолітті до н. е. у лісовій смузі Східної Європи, що охоплювала й Прибалтику», «займалися переважно полюванням і рибальством» та виготовляли «ямково-гребінчасту, або гребінчасту, кераміку». Пізніше, «у III тисячолітті до н. е.», до Прибалтики прибули «предки сучасних балтів», які «добре знали скотарство й землеробство та користувалися шнуровою керамікою». За словами Сабаляускаса, цю теорію підтримували «й інші радянські історики та науковці» (Sabaliauskas 1963: 109).

Такий початок має викликати в читачів критичні запитання. Як археологи можуть знати, яку кераміку виготовляли предки сучасних фіно-угрів чи балтів, у якій частині світу вони жили та якою мовою розмовляли? Як вони можуть знати, що деякі носії прабалтійської мови не змінили її за змін обставин і що їхні нащадки сьогодні не розмовляють іншими мовами? Звідки нам знати, що всі виробники шнурової кераміки — і тільки вони — говорили балтійською від початку й до кінця протягом тисячоліть? Хіба «балти» й «фіно-угри» — це не мовно визначені групи, встановлення яких належить до сфери мовознавства, а не археології? На жаль, ці запитання досі не порушувалися в литовському мовознавстві; натомість ще десятиліттями після статті Сабаляускаса в дискусії переважали археологічні тексти, у яких «балтійськість» і «фіно-угорськість» подавалися як властивості відомих доісторичних археологічних культур, без урахування лінгвістичних аргументів.

Якщо поняття «балти» й «фіни» визначаються як «носії балтійських і фінських мов», тоді не можна, як це робить Сабаляускас, критикувати думку Ейно Ніемінена (Nieminen 1934 ir 1956), що балтійські запозичення походять не з прабалтійської мови, а з її північних діалектів, носіїв яких Ніемінен називав давніми куршами. Єдиним аргументом Сабаляускаса було те, що «важко уявити, аби у II тисячолітті до н. е. прабалтійська мова могла розпастися на окремі мови», оскільки археологи датували шнурову кераміку II тисячоліттям до н. е. Однак Ніемінен вважав контакти значно пізнішими й не пов’язував їх зі шнуровою керамікою. Він спирався на аргументи щодо фонетичних властивостей запозичень, які підтверджували, що їхнім джерелом була мова пізніша за прабалтійську. Щоправда, період прабалтійської мови не міг завершитися в епоху шнурової кераміки, але це означає, що й її контакти з прафінською мовою мали відбутися пізніше.

Далі Сабаляускас наводить погляди «зарубіжних мовознавців», тобто Томсена та фіно-угристів, щодо контактів балтів і фінів, дорікаючи їм за те, що вони ґрунтуються лише на мовних аргументах. Тут Сабаляускас помиляється: погляди фінських фіно-угристів ґрунтувалися не тільки на мовних аргументах, а й на теорії археолога Альфреда Гакмана про міграцію фінів у перші століття нашої ери (Hackman 1905). На цій підставі Сетяля та інші фіно-угристи датували контакти часом до міграції, тобто початком нашої ери. Саме це справді було важливим підґрунтям думки Томсена, що прафінською мовою говорили у східній Росії аж до слов’янської експансії VII і VIII ст. (пор. Junt-tila 2012).

Straipsniai / Articles

109

SANTERI JUNTILA

Сабаляускас згадує, що Казімерас Буґа схилявся до датування контактів балтів дещо ранішим часом (1000–500 до н. е.), але забуває, що Буґа запозичив цю думку у фінського германіста Тора Еверта Карстена та шведського фіно-угриста Карла Бернхарда Віклунда (Būga 1921a). Карстен, Віклунд і Буґа прагнули датувати контакти, спираючись на археологію. Отже, теорія Моори не була такою новою й унікальною, як хотів представити її Сабаляускас.

Справжню революцію в доісторії фінських мов здійснили лише праці германіста Йормі Койвулехто (1934–2014) наприкінці 1970-х років. Спочатку Койвулехто (1972) підтримував теорію безперервності Моори, але відмовився від неї, помітивши у фінських та інших західних фіно-угорських мовах шар північно-західних індоєвропейських запозичень, давніший за балтійський і такий, що передував балто-слов’янському й германському шарам. Судячи з поширення, північно-західні індоєвропейські запозичення були засвоєні в регіоні Балтійського моря, тож вони можуть бути пов’язані з приходом прафінів до Прибалтики та першими контактами з місцевим індоєвропейським населенням (Koivulehto 1983). З фонетичних причин балтійські запозичення мають бути значно пізнішими.

Отже, фіно-угристи вже давно не пов’язують дату контактів фінів і балтів із появою культури бойових сокир. Койвулехто та його сучасники відносили їх до культури Кіукайс кінця неоліту, але запропоновані ними дати (Carpelan-Parpola (2001: 89–90) згадували 2300–1600 рр. до н. е.) мало відрізнялися від датувань Моори. Це стало можливим тому, що у 1980-х роках археологи почали використовувати калібровані датування C14, які вказували на більшу давність доісторичних культур, ніж вважалося раніше (Carpelan-Parpola 2001: 55–58), тобто всі дати зсунулися в минуле. Спочатку Моора датував культуру бойових сокир (шнурової кераміки) 2000–1800 рр. до н. е., однак, згідно з каліброваними датуваннями, її початок припадає вже на 3200–3000 рр. до н. е. (Parpola 2012: 129). Дивно, що в литовській літературі подекуди (наприклад, TK 2006) досі наводять старі, некалібровані дати. Сучасні калібровані датування чітко свідчать, що прабалтійську мову не можна пов’язувати зі шнуровою керамікою, адже тоді литовська мова мала б зберігатися майже незмінною протягом тисячоліть (Koivulehto 1983: 136).

Погляди фіно-угристів стрімко змінювалися протягом останніх десяти років, і узагальнення, зроблені на межі тисячоліть, такі як Carpelan-Parpola 2001, уже застаріли (див. Parpola 2012: 119–21). Нині майже всі визнають, що гребінчасто-ямкова кераміка, поширена від 4200 р. до н. е., є надто давньою, щоб її можна було пов’язувати з прафінською мовою (Aikio 2012: 98–99). Мова не може залишатися незмінною так довго. Крім того, у фіно-угорських мовах є спільна металургійна термінологія, що виключає датування кам’яною добою, а також порівняно нові арійські запозичення, які мали бути засвоєні до приходу фінів на узбережжя Балтійського моря (Parpola 2012).

Більшість фіно-угристів молодшого покоління відмовилися від припущення, що поширення мов завжди залишало археологічні сліди (Aikio 2012: 81, 97–102). Дехто з них

110

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

вже не намагаються пов’язати прамову фінів з якоюсь відомою археологічною культурою (Saarikivi-Lavento 2012), і їх підтримують деякі археологи, які почали сумніватися, що доісторичні культури існували як об’єкти реального світу (Damm 2012). Ті фіно-угристи, які, датуючи мовні контакти, досі спираються на думки археологів про доісторичні культурні періоди, пов’язують поширення фіно-угорських мов, наприклад, із міжкультурною торговельною мережею Сейма-Турбіно ранньої бронзової доби (Parpola 2012).

Схоже, що індоєвропейською мовою, з якої розвинулася прабалтійська мова, у Прибалтиці говорили ще до поширення прамови фінів із сходу на північ Прибалтики (Junttila 2012, Parpola 2012: 133). Сабаляускас свого часу обстоював протилежну до археологічної думку, посилаючись на можливі литовські топоніми фінського походження. Він стверджував, що їх небагато і вони суперечливі. Насправді в Литві, Східній Пруссії та на півдні Латвії немає жодного топоніма з безсумнівно фінським походженням. Гіпотезу про субстрат прафінських топонімів висунув іще Розвадовський (1913), а Васмер (1934) уже навів вагомі аргументи проти неї. Проте Зінкявічюс (1984: 154–58) висловився про «фінські топоніми» менш критично, ніж Сабаляускас, і слово в слово повторює цю думку у своїх найновіших працях (Zinkevičius 2005: 29–34).

Ці топоніми ще не досліджували із застосуванням сучасної ономастики. Щоправда, у місцевостях, де балтисти вважають наявними «підозрілі» фіно-угорські гідроніми, виявлено поселення та знахідки культури шнурової кераміки IV–II тисячоліть до н. е. Однак якщо ми не можемо пов’язати фінські мови зі шнуровою керамікою, то не можемо пов’язати їх і з цими топонімами. Після часів Александра Ванаґаса методи ономастики швидко розвивалися (пор. Vanagas 1966 і Saarikivi 2007: перший лише згадував фінські слова, подібні до елементів литовської гідроніміки, а другий шукав моделі формування безсумнівно давніх фінських топонімів).

Опис Зінкявічюсом контактів фінів і балтів у тих місцях, де він відрізняється від опису Сабаляускаса, спирається на джерела найнижчого наукового рівня і є менш критичним. Сабаляускас писав, що «лише після зіткнення з балтами прибалтійські фіни вступили в контакт із германцями та слов’янами». Це також була загальноприйнята думка аж до початку 1970-х років; вона спиралася на аргумент Thomseno (1890), що у фінських мовах немає настільки давніх германських запозичень, щоб вони, як балтійські запозичення, зазнали прафінських фонетичних змін *š > h і *ti > si (пор. лит. šienas ~ фін. heinā і лит. tiltas ~ фін. silta). Koivulehto (1972: 622) усе ж виявив кілька германізмів, у яких відбулися такі самі зміни, але Зінкявічюс не згадує Koivulehto (як і жоден інший литовський балтист). Натомість він (Zinkevičius 1984: 176) наголошує на давньому твердженні Бюги (1921b: 13–14), що нібито германське походження фінських назв металів доводить, що контакти з балтами відбувалися в кам’яну добу, хоча неможливо довести, що можливі назви металів балтійського походження не могли бути витіснені з фінських мов запозиченнями германського походження.

Straipsniai / Articles

111

SANTERI JUNTTILA

Koivulehto (1990b: 152, 2000) nurodė du skirtingus baltiškų skolinių *ā ir *ē pakaitalus, pagal kuriuos skolinius galima skirstyti į senesnį ir naujesnį sluoksnį. Kallio (2008) senesnį sluoksnį laiko prabaltišku arba prabaltoslavišku, o naujesnį – šiaurės baltų (plg. Niemineno senovės kuršius). Liukkonenas (1973) ir Vaba (1997e) taip pat pateikė naujų įžvalgų apie baltizmų fonetines ypatybes. Be to, Vaba (1990a, 1997c, 2011b) tyrė atskirą baltiškų skolinių pietų finų kalbose sluoksnį.

Коротко зазначу, що сучасні дослідження можуть сказати про вплив балтійських мов на інші угро-фінські мови, крім фінських. Сабаляускас зовсім забув згадати вплив балтійських мов на саамську, і тому в пізніших текстах, написаних литовською мовою, про це зовсім не йдеться. Раніше вважали, що в саамській мові є лише близько 30 балтійських запозичень, усі вони потрапили туди через прафінську мову. Однак тепер це вже не вважається правдою, оскільки Pekka Sammallahti (1977, 1998) вказав на кілька таких балтизмів, яких немає у фінських мовах. Про них писали також Koivulehto (2006) і Aikio (2012:70–76). Свіжий і принциповий погляд на вплив балтійських мов на саамські мови пропонують Hofírková і Blažek (2011).

Про балтійську лексику мордовських мов написано два огляди: Pareren 2008 і Grünt-hal 2012. Однак точніше їхнє походження й досі не з’ясоване. Існування балтійських запозичень у марійській мові видається дещо сумнівним: востаннє негативне ставлення до них висловив Mägiste (1959), але новіших наукових досліджень цієї теми немає. Праці Гордеєва, які цитує Зінкявічюс, за жодним критерієм не можна вважати серйозними. Сабаляускас згадував гіпотезу Серебренникова, згідно з якою багато слів марійської та мордовських мов, що вважаються балтійського походження, походять із невідомої індоєвропейської мови, якою говорили у Волго-Клязьминському регіоні до появи слов’ян. Сабаляускас слушно звертає увагу на те, що на підтвердження цієї гіпотези немає аргументів (див. Vaba 1983). У цій темі ще багато питань без відповіді, які потребують дослідження.

На завершення хотів би згадати генетику — галузь, яка в дослідженнях минулого людських популяцій повністю витіснила фізичну антропологію минулого століття. Результати генетичних досліджень, як відомо, надійніші за краніологічні вимірювання, однак пов’язувати їх із поясненням мовного минулого теж проблематично. Археологія, генетика й мовознавство досліджують різні речі. Мова не завжди успадковується згідно з генами, адже заміна мови в давнину була такою ж звичайною, як і сьогодні. Сучасні носії фінських мов генетично дуже близькі до балтів, але далекі від саамів, хоча спорідненість мов простежується лише у протилежних напрямках. Фінськість і фіно-угорськість — мовні поняття. Тому з погляду точності помилково стверджувати, що балти мали «фіно-угорські гени», або навпаки. Генетика чи археологія не здатні пояснити, коли та чи інша мова поширилася певною територією або звідки вона прийшла. Це завдання мовознавства.

112

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

LITERATŪRA

Aben Karl 1947: Eesti ja liivi laenud läti sõnavaras. Kultuurilooline uurimus. Dissertatsioon. Tartus.

Aikio Ante 2009: The Saami loanwords in Finnish and Karelian. Doctoral dissertation. Oulu: University of Oulu.

Aikio Ante 2012: An essay on Saami ethnolinguistic prehistory. – Riho Grünthal, Petri Kallio (eds.): A Linguistic Map of Prehistoric Northern Europe. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 266, 63–118.

Ankeria Juho 1954: Einige uralische Etymologien. – Språkvetenskapliga Sällskapets i Uppsala förhandlingar Jan. 1952 – Dec. 1954, 119–24. Uppsala Universitets Årsskrift 1954: 10. Uppsala: Almqvist & Wiksell.

Anttila Raimo 2002: Crossing the Fin(n)ish Line. – Journal of Finnish Studies 6, 93–108.

Ariste Paul 1953 – Аристе П. А.: Примечания – Л. Хакулинен: Развитие и структура финского языка. Часть I. Фонетика и морфология. Издательство иностранной литературы, Москва.

Ariste Paul 1955 – Аристе П. А.: Примечания – Л. Хакулинен: Развитие и структура финского языка. Часть II. Лексикология и синтаксис. Издательство иностранной литературы, Москва.

BFB – Thomsen Vilhelm. Beröringer mellem de finske og de baltiske (litauisk-lettiske) sprog: en sproghistorisk undersøgelse. København: Blanco Lunos, 1890.

Būga Kazimieras 1921a: Priesagos –ūnas ir dvibalsio uo kilmė – Lietuvos mokykla 11–12, 420–57.

Būga Kazimieras 1921b: Visų senieji lietuvių santykiai su germanais. – Švietimo Darbas 5–6, 12–28.

Būga Kazimieras 1922a: Kalba ir senovė. I dalis. Kaunas: Švietimo Ministerijos leidykla.

Būga Kazimieras 1922b: Marios ir jūrės. – Švietimo Darbas III 3–6, 285–95.

Carpelan Christian, Parpola Asko 2001: Emergence, contacts and dispersal of Proto-Indo-European, Proto-Uralic and Proto-Aryan in archaeological perspective. – Christian Carpelan, Asko Parpola, Petteri Koskikallio (eds.): Early Contacts between Uralic and Indo-European. Linguistic and Archaeological Considerations. Papers presented at an international symposium held at the Tvärminne Research Station of the University of Helsinki 8–10 January, 1999. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 242, 55–150.

Damm Charlotte 2012: From Entities to Interaction: Replacing pots and people with networks of transmission. – Riho Grünthal, Petri Kallio (eds.): A Linguistic Map of Prehistoric Northern Europe. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 266, 41–62.

Straipsniai / Articles

113

SANTERI JUNTTILA

Eckert Rainer 1990: Baltisch-slawisch-finnougrische Entsprechungen im Wortschatz der Waldimkerei. – Uralo-Indogermanica. Балто-славянские языки и проблема урало-индо-европейских связей. Материалы 3-ей балто-славянской конференции, 18–22 июня 1990 г. Часть I, 111–15. Москва: Институт славяноведения и балканистики АН СССР.

Eisen Matthias Johann 1910: Kalewipoja esi-isad. Tartus: Hermann,

Endzelīns Jānis 1912: Über die nationalität und sprache der kuren. – Finnisch-Ugrische Forschungen 12, 59–72.

Grünthal Riho 2012b: Baltic loanwords in Mordvin. – Riho Grünthal, Petri Kallio (eds.): A Linguistic Map of Prehistoric Northern Europe. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 266, 297–343.

Hackman Alfred 1905: Die ältere Eisenzeit in Finnland I. Die Funde aus den fünf ersten Jahrhunderten n. Chr. Akademische Abhandlung. Helsingfors.

Hahmo Sirkka-Liisa 1990: Itämerensuomen *-n: *-ne- -vartaloiset nominit. – Congressus Septimus Internationalis Fenno-Ugristarum. Debrecen 27. VIII.–2. IX. 1990. 3 B. Sessiones sectionum. Dissertationes. Linguistica, 209–14. Debrecen.

Hahmo Sirkka-Liisa 1998: Paukama ja pukama: deskriptiivisanoja vai lainoja? – Oekeeta asioo. Commentationes Fenno-Ugricae in honorem Seppo Suhonen sexagenarii. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 228, 121–26.

Hofírková Lucie, Blažek Václav 2011: Baltic loanwords in Saami. – Acta Linguistica Lithuanica 64–65, 51–64.

Hofstra Tette 1985: Ostseefinnisch und Germanisch. Frühe Lehnbeziehungen im nördlichen Ostseeraum im Lichte der Forschung seit 1961. Groningen: Drukkerij van Denderen B. V.

Haavio Martti 1965: Bjar mien vallan kukoistus ja tuho. Porvoo – Helsinki: WSOY.

IBL – Kalima Jalo. Itämerensuomalaisten kielten balttilaiset lainasanat. SKST XV. Helsinki, 1936.

Junttila Santeri 2011: Collection of forgotten etymologies. Revisiting the most improbable Baltic loanwords in Finnic. – Studies in Slavic and General Linguistics 38, 77–132.

Junttila Santeri 2012: The prehistoric context of the oldest contacts between Baltic and Finnic languages. – Riho Grünthal, Petri Kallio (eds.): A Linguistic Map of Prehistoric Northern Europe. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 266, 261–96.

Junttila Santeri 2014: Proto-Finnic loanwords in the Baltic languages – are there any? – Contacts between the Baltic and Finnic languages. Uralica Helsingiensia 7 (rengiamas spaudai).

Kalima Jalo 1919: Die ostseefinnischen lehnwörter im Russischen. – Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 64.

Kalima Jalo 1941: Balticofennica. – Virittäjä 45, 206–11.

114

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

K a l l i o P e t r i 2001: Phonetic Uralisms in Indo European? – Christian Carpelan, Asko Parpola, Petteri Koskikallio (eds.): Early Contacts between Uralic and Indo-European. Linguistic and Archaeological Considerations. Papers presented at an international symposium held at the Tvärminne Research Station of the University of Helsinki 8–10 January, 1999. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 242, s.221–34.

K a l l i o P e t r i 2008: On the ’Early Baltic’ Loanwords in Common Finnic. – Evidence and Counter-Evidence: Essays in Honour of Frederik Kortlandt 1. Balto-Slavic and Indo-European Linguistics. Studies in Slavic and General Linguistics 32, 265–77. Amsterdam – New York.

K a l l i o P e t r i 2014: Substrates in Finnic. – Ante Aikio, Santeri Palviainen (eds.): Substrate Languages in Northern Europe: Case Studies and Methodological Perspectives. Studies in Language Change. Berlin – New York: Mouton de Gruyter (rengiamas spaudai).

K a r s t e n T o r s t e n 1915: Germanisch-finnische Lehnwortstudien. Ein Beitrag zu der ältesten Sprach- und Kulturgeschichte der Germanen. – Acta Societatis scientiarum Fennicae 45, 2.

K a r s t e n T o r s t e n E v e r t 1937: Beröringar mellan svenskt och finskt folkspråk i Finland med särskild hänsyn till Österbotten. – Folkmålsstudier. Årgång V, 177–220.

K e t t u n e n L a u r i 1934: Liivin sanojen selityksiä. – Virittäjä 38, 223–27.

K i p a r s k y V a l e n t i n 1972: Zur Etymologie des lit. šeškas, lett. sesks ’Iltis’. – Baltistica 8, 157–9.

K l i m a v i č i u s J o n a s 1977: Aistės – Kalevalos šalies marčios. – Žmonės ir kalba, 102–19.

K o i v u l e h t o J o r m a 1970: Suomen laiva-sanasta. – Virittäjä 74, 178–83.

K o i v u l e h t o J o r m a 1971: Germanisch-finnische Lehnbeziehungen I. – Neuphilologische Mitteilungen 72, 577–607.

K o i v u l e h t o J o r m a 1972: Germanisch-finnische Lehnbeziehungen II. – Neuphilologische Mitteilungen 73, 575–628.

K o i v u l e h t o J o r m a 1974: Lisiä germaanis-suomalaisiin lainakosketuksiin. – Virittäjä 78, 111–27.

K o i v u l e h t o J o r m a 1979a: Baltisches und Germanisches im Finnischen: die finn. Stämme auf -rte und die finn. Sequenz VrtV – Explanationes et tractationes Fenno-Ugricae in honorem Hans Fromm, 129–64. München: Wilhelm Fink Verlag.

K o i v u l e h t o J o r m a 1979b: Lainoja ja lainakerrostumia. – Virittäjä 83, 267–301.

K o i v u l e h t o J o r m a 1983: Seit wann leben die Urfinnen im Ostseeraum? Zur relativen und absoluten Chronologie der alten idg. Lehnwortschichten im Ostseefinnischen – Symposium saeculare Societatis Fenno-Ugricae. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 185, 135–57.

K o i v u l e h t o J o r m a 1986: Zur ALE-Karte “Belette”: Die Etymologie von Harm und Hermelin. – Aspects of Language. Studies in Honour of Mario Alinei. Volume I. Geolinguistics, 133–47. Amsterdam: Rodopi.

Straipsniai / Articles

115

SANTERI JUNTTILA

Koivulehto Jorma 1987: Zu den frühen Kontakten zwischen Indogermanisch und Finnisch-Ugrisch. – Parallelismus und Etymologie. Studien zu Ehren von Wolfgang Steinitz anlässlich seines 80. Geburtstags am 28. Februar 1985. Linguistische Studien. Reihe A. Arbeitsberichte 161/II, 195–218. Berlin: Akademie der Wissenschaften der DDR. Zentralinstitut für Sprachwissenschaft.

Koivulehto Jorma 1988: Lapin ja itämerensuomen suhteesta. Ieur. -Tr-yhtymän korvautuminen lainoissa. – Virittäjä 92, 26–51.

Koivulehto Jorma 1989: Ehkä ja ehto, yskä ja ystävä. – Journal de la Société Finno-Ougrienne 82, 171–92.

Koivulehto Jorma 1990a: Frühe indogermanisch-uralische Sprachkontakte. – Uralo-Indogermanica. Балто-славянские языки и проблема урало-индоевропейских связей. Материалы 3-ей балто-славянской конференции, 18–22 июня 1990. г. Часть II, 3–9. Москва: Институт славяноведения и балканистики АН СССР.

Koivulehto Jorma 1990b: Zu den ältesten Kontakten zwischen Ostseefinnisch und Balto-Slavisch. Kommentar zum Vortrag von Tiit-Rein Viitso. – Itämerensuomalaiset kielikontaktit. Itämerensuomalainen symposium 7. kansainvälisessä fenno-ugristikongressissa Debrecenissä 27.8. – 1.9.1990, 148–53. Helsinki: Valtion Painatuskeskus.

Koivulehto Jorma 1991: Uralische Evidenz für die Laryngaltheorie. Österreichische Akademie der Wissenschaften. Philosophisch-historische Klasse. Sitzungsberichte, 566. Band. Veröffentlichungen der Kommission für Linguistik und Kommunikationsforschung Nr. 24. Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften.

Koivulehto Jorma 1992: Der Typus palje’(Blase)balg’, turve ‘Torf’ unter den Lehnwörtern des Ostseefinnischen. – Journal de la Société Finno-Ougrienne 84, 163–90.

Koivulehto Jorma 1993: Zur Etymologie von fi. susi, tosi und kesi: eine Entgegnung – Linguistica Uralica 29, 21–37.

Koivulehto Jorma 1994: Ein zeitgemäßes Nachschlagewerk für germanische Lehnwörter. – Finnisch-Ugrische Forschungen 52, 220–34.

Koivulehto Jorma 1998: Kiire ’päälaki’ ja muuta etymologista rajankäyntiä. – Oekee-ta asjao. Commentationes Fenno-Ugricae in honorem Seppo Suhonen sexagenarii. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 228, 235–46.

Koivulehto Jorma 1999: Verba mutuata. Quae vestigia antiquissimi cum Germanis aliisque Indo-Europaeis contactus in linguis Fennicis relinquerint. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 237.

Koivulehto Jorma 2000: Reflexe des ur baltischen *ā in baltischen Lehnwörtern des Ostseefinnischen. – Linguistica Baltica 8, 103–24.

Koivulehto Jorma 2001a: The earliest contacts between Indo-European and Uralic speakers in the light of lexical loans. – Christian Carpelan, Asko Parpola, Petteri Koskikal-

116

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausiasis senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

lio (eds.): Early Contacts between Uralic and Indo-European. Linguistic and Archaeological Considerations. Papers presented at an international symposium held at the Tvärminne Research Station of the University of Helsinki 8–10 January, 1999. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 242, 235–63.

Koivulehto Jorma 2001b: Päre­kö pärähtämisestä, turvako turisemisesta? – Tieteessä tapahtuu 5/2001, 48–51.

Koivulehto Jorma 2006: Wie alt sind die Kontakte zwischen Finnisch-Ugrisch und Balto-Slavisch? – Juhani Nuorluoto (ed.): The Slavicization of the Russian North. Mechanisms and Chronology. Slavica Helsingiensia 27, 179–96.

Kollerová Kateřina 2013: Baltofinské výpůjčky v baltských jazycích. Magisterská diplomová prace. Ústav jazykovědy a baltistiky, Filozofická fakulta, Masarykova Univerzita.

Larsson Lars-Gunnar 1981a: Studier i de östersjöfinska språkens partitivbruk. Uppsala: Finsk-ugriska institutionen.

Larsson Lars-Gunnar 1981b: Three Baltic loanwords in Fennic. Acta Universitatis Upsaliensis. Acta Societatis Linguisticae Upsaliensis, Nova series 3: 2. Uppsala: Almqvist & Wiksell International.

Larsson Lars-Gunnar 1984a: The Rôle Of Baltic Influence In The Aspectual System Of Finnish. – C. De Groot, H. Tommola (eds.): Aspect Bound. A voyage into the realm of Germanic, Slavonic and Finno-Ugrian aspectology, 97–109. Dordrecht.

Larsson Lars-Gunnar 1984b: Estnisch piim und finnisch piimä – ein baltisches Lehnwort? – Fenno-Ugrica Suecana 7, 129–40.

Larsson Lars-Gunnar 2001: Baltic influence on Finnic languages. – The Circum-Baltic Languages. Typology and Contact. Volume I: Past and Present, 237–53. Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Lidén Evald 1911: Baltisch-slavische worterklärungen. – Le Monde Oriental V, 197–204. A.-B. Uppsala: Akademiska Bokhandeln.

Linde Paul van 1994: Zur Etymologie von hanka, hanko. – Linguistica Uralica 30, 255–8.

Linde Paul van 2007: The Finnic vocabulary against the background of interference. Proefschrift ter verkrijging van het doctoraat in de Letteren aan de Rijksuniversiteit Groningen op gezag van de Rector Magnificus, dr. F. Zwarts, in het openbaar te verdedigen op donderdag 25 oktober 2007 om 14.45 uur. Groningen.

Liukkonen Kari 1973: Lisiä balttilais-suomalaisten lainasanasuhteiden tutkimiseen. – Virittäjä 77, 17–32.

Liukkonen Kari 1999: Baltisches im Finnischen. MSFOu 235. Helsinki.

Loorits Oskar 1929: Mõningad läti laensõnad eestis. – Eesti Keel VIII, 168–89.

Straipsniai / Articles

117

SANTERI JUNTTILA

Läglos – A. D. Kylstra Sirkka-Liisa Hahmo, Tette Hofstra, Osmo Nikkilä 1991–2012: Lexikon der älteren germanischen Lehnwörter in den ostseefinnischen Sprachen. Amsterdam – Atlanta: Rodopi.

Matikainen Hanna 1962: Suomen kyyttö-sanan alkuperä. – Virittäjä 66, 37–47.

Mikkola Jooseppi Julius 1934: Kaleva. – Kalevalaseuran vuosikirja 14, 106–10.

Mägiste Julius 1923: Etümologiseerimiskatseid. – Eesti Keel 2, 33–39.

Mägiste Julius 1927: Lmsm. keelte kuradimestikust. – Eesti Keel 6, 66–84.

Mägiste Julius 1953: Zum fi. „harakka“ ‚Elster’ und seiner Sippe. – Ural-Altaische Jahrbücher 25, 296–99.

Mägiste Julius 1959: Gibt es im Tscheremissischen baltische Lehnwörter? – Ural-Altaische Jahrbücher 31, 169–76.

Mägiste Julius 1960–61: Ostseefinnische und wolgafinnische etymologische Betrachtungen II. Commentationes Balticae 8/9, 4.

Mägiste Julius 1962: Äldre ryska lånord i estniskan, särskilt i det gamla estniska skriftspråket. Lunds Universitets Årsskrift. Avd. 1. Bd 55. Nr 1.

Mägiste Julius 1966: Merjalaisten kansallisuusnimi ja merjalaisprobleemi. – Virittäjä 70, 114–20.

Mägiste Julius 1977: Zu einigen vermeintlichen baltischen Lehnwörtern in den ostseefinnischen Sprachen. – Studies in Finno-Ugric Languages In Honor of Alo Raun. Indiana University Uralic and Altaic Series. Volume 131, 155–75.

Nieminen Eino 1934: Der stammsauslaut der ins urfinnische entlehnten baltischen ā-feminina und die herkunftsfrage. – Finnisch-Ugrische Forschungen 22, 5–66.

Nieminen Eino 1940: Itämerensuomalaisten ja balttilaisten kielten välisten kosketusten tutkimuksesta. – Virittäjä 44, 376–84.

Nieminen Eino 1944: Jääri ja vuona sanojen oletetuista balttilaisista vastineista. – Virittäjä 48, 24–31.

Nieminen Eino 1953: Ein Beitrag zu der ostslawischen und ostseefinnischen Badeterminologie. – Lingua Posnaniensis 4, 211–28.

Nieminen Eino 1955: Die baltischen und ostseefinnischen Ausdrücke für Segel. – Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen. Neue Folge, 72. Band, 128–60.

Nieminen Eino 1956: Über einige Eigenschaften der baltischen Sprache, die sich in den ältesten Lehnwörtern der ostseefinnischen Sprachen abspiegelt. Vortrag, gehalten am 9. XI. 1956 – Sitzungsberichte der Finnischen Akademie der Wissenschaften 1956, 185–206.

118

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

Nieminen Eino 1959: Beiträge zu den baltisch-ostseefinnischen Berührungen. – Rakstu krājums. Veltījums akadēmiķim profesoram Dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darba gadu atcerei, 201–10. Rīgā: Latvijas PSR Zinātņu Akadēmijas izdevniecība.

Nieminen Eino 1963a: Ausdrücke für Bau-, Arbeits- und Nutzhölzer fremden Ursprungs im Finnischen – Zeitschrift für slavische Philologie 31, 233–41.

Nieminen Eino 1963b: Finnisch sii. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 177–82.

Nilsson Torbjörn 1996: Is Balto-Finnic kypärä ‘helm, casque’ really a loanword from Baltic, or is it indigenous? – Word, volume 47, number 2, 185–91.

Nirvi Ruben 1964: Sanoja ja käyttäytymistä. Sanahistoriallisia tutkimuksia II. Suomi 111: 1. Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden Seura.

Nuutinen Olli 1987a: Balttilaisten lainojen substituutiotapauksia. – Virittäjä 91, 52–63.

Nuutinen Olli 1987b: Kalannimi seipi – Fennistica festiva in honorem Göran Karlsson septuagenarii. Fennistica 9, 107–15.

Nuutinen Olli 1989: Satakunnan synty ja Kainuun kato – Virittäjä 93, 11–49.

Nuutinen Olli 1992: Pälvi – balttilainen laina – Virittäjä 96, 403–06.

Närhi Eeva Maria 1960: Tienviittaa merkitsevistä sanoista rasti, tikka ja osviitta. – Sananjalka 2, 62–77.

Ojansuu Heikki 1921: Lisiä suomalais-balttilaisiin kosketuksiin. Vähäisiä kirjelmiä 59.

Orrman Jaakko 1993: Mahdollisia balttilaisia etymologioita: haitta, huttu, rovio. – Virittäjä 97, 99–101.

Parpola Asko 2012: Formation of the Indo-European and Uralic (Finno-Ugric) language families in the light of archaeology: Revised and integrated ’total’ correlations. – Riho Grünthal, Petri Kallio (eds.): A Linguistic Map of Prehistoric Northern Europe. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 266, 119–84.

Posti Lauri 1946: Etymologisia huomioita. – Virittäjä 50, 385–86.

Posti Lauri 1953–54: From Pre-Finnic to Late Proto-Finnic. – Finnisch-Ugrische Forschungen 31, 1–91.

Posti Lauri 1969: Siikanen sinun nimesi – Juhlakirja Paavo Siron täyttäessä 60 vuotta 2. 8. 1969. Suomen kielen laitoksen julkaisuja 1. Acta Universitatis Tamperensis ser. A vol. 26, 146–48.

Posti Lauri 1970: Reen kausta – Virittäjä 74, 165–7.

Posti Lauri 1972: Vehmaro ja kysymys itämerensuomalaisen vetohärkäkulttuurin iästä – Kotiseutu 1972, 153–6.

Posti Lauri 1977: Some new contributions to the stock of Baltic loanwords in Finnic languages – Baltistica 13, 263–70.

Straipsniai / Articles

119

SANTERI JUNTTILA

Ritter Ralf-Peter 1977: Zur Frage der finnischen Evidenz für die Sievers’sche Regel im Germanischen. – Die Sprache 23, 171–9.

Ritter Ralf-Peter 1993: Studien zu den ältesten germanischen Entlehnungen im Ostsee-finnischen. Opuscula Fenno-ugrica Gottingiensia V. Frankfurt am Main: Peter Lang,

Rozwadowski Jan 1913: Kilka uwag do przedhistorycznych stosunków wschodniej Europy i praojczyzny indoeuropejskiej na podstawie nazw wod. – Rocznik Slawistyczny T. VI, 39–73.

Saareste Albert 1923: Etümoloogilised märkused III. – Eesti Keel 2, 10–15.

Saarikivi Janne 2004: Is there Palaeo-European substratum interference in western branches of Uralic? – Journal de la Société Finno-Ougrienne 90, 187–214.

Saarikivi Janne 2007: On the Uralic substrate toponymy of Arkhangelsk region: Problems of research methodology and ethnohistorical interpretation. – Ritva Liisa Pitkänen, Janne Saarikivi (eds.): Borrowing of Place Names in the Uralian Languages. Onomastica Uralica 4, 45–109. Debrecen – Helsinki.

Saarikivi Janne, Lavento Mika 2012: Linguistics and Archaeology: A Critical View of an Interdisciplinary Approach with Reference to the Prehistory of Northern Scandinavia. – Charlotte Damm & Janne Saarikivi (eds.): Networks, Interaction and Emerging Identities in Fennoscandia and Beyond: Papers from the conference held in Tromsø, Norway, October 13–16 2009. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 265, 177–217

Sabaliauskas Algirdas 1963: Baltų ir Pabaltijo suomių kalbų santykiai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 109–36.

Salmela Alfred 1965: Suomen muha ja muhi. – Virittäjä 69, 289–91.

Sammallahti Pekka 1977: Suomalaisten esihistorian kysymyksiä. – Virittäjä 81, 119–36.

Sammallahti Pekka 1998: The Saami Languages. An introduction. Kárášjohka: Davvi Girji.

Skardžius Pranas 1957: Zum Wandel ai, ei > ie im Litauischen.– Zeitschrift für slavische Philologie 26, 375–82.

SKES – Suomen kielen etymologinen sanakirja 1–7. Helsinki: Suomalais-Ugrilainen Seura, 1955–1979.

Sköld Tryggve 1982: Finnish valjaat ‘harness’ a Baltic loanword. – Fenno-Ugrica Suecana 5, 292–304.

SSA – Suomen sanojen alkuperä 1–3. Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura, 1992–2000.

Suhonen Seppo 1988: Die baltischen Lehnwörter der finnisch-ugrischen Sprachen. – The Uralic Languages. Description, History and Foreign Influences, 596–615. Leiden – New York – Köbenhavn – Köln: E. J. Brill.

120

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

Suhonen Seppo 1989: Baltische und slavische Etymologien. – Journal de la Société Finno-Ougrienne 82, 211–21.

Terent’ev V. 1990: Corrections to the “Suomen kielen etymologinen sanakirja” concerning the Germanic, Baltic and Slavic Loanwords – Uralo-Indogermanica. Балто-славянские языки и проблема урало-индоевропейских связей. Материалы 3-ей балто-славянской конференции, 18–22 июня 1990. г. Часть II, 30–32. Москва: Институт славяноведения и балканистики АН СССР.

Thomsen Vilhelm 1869: Den gotiske sproglasses indflydelse på den finske. En sproghistorisk undersøgelse. København: Den Gyldendalske boghandel.

TK – Zigmas Zinkevičius, Aleksiejus Luchtanas, Gintautas Česnys. Tautos kilmė. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2006.

Toivonen Yrjö Henrik 1955: Sana sanasta, kaksi parhaasta. Porvoo: WSOY.

Toporov 1990 – В. Н. Топоров: О характере древнейших балто-финноугорских контактов по материалам гидронимии. – Uralo-Indogermanica. Балто-славянские языки и проблема урало-индоевропейских связей. Материалы 3-ей балто-славянской конференции, 18–22 июня 1990. г. Часть I, 101–07. Москва: Институт славяноведения и балканистики АН СССР.

Toporov, Trubačev 1962 – В. Н. Топоров, И. О. Н. Трубачев: Лингвистический анализ гидронимов верхнего Поднепровья. Москва: Издательство Академии Наук СССР.

Uibo Udo 2007: Etümoloogilisi märkmeid (III). – Keel ja Kirjandus 50, 571–75.

Uotila Eeva Elina 2000: Selected loans into Finnish and Baltic-Finnic (and some aspects of Finnish grammar). A memorial volume published on the 60th anniversary of her birth. Napoli: Istituto Universitario Orientale.

Vaba Lembit 1983: Baltische Lehnwörter der Wolga-Sprachen im Lichte neuerer Forschungsergebnisse. – Советское финно-угроведение 19, 138–45.

Vaba Lembit 1989: Balti laenud läänemeresoome maastikusõnavaras. – Keel ja Kirjandus 32, 138–41 ja 206–18.

Vaba Lembit 1990a: Die baltischen Sonderentlehnungen in den ostseefinnischen Sprachen. – Itämerensuomalaiset kielikontaktit. Itämerensuomalainen symposium 7. kansainvälisessä fenno-ugristikongressissa Debrecenissä 27.8. – 1.9.1990, 125–39. Helsinki: Valtion Painatuskeskus,

Vaba Lembit 1990b: Gibt es ein baltisches Fragment im estnischen Wortschatz der Waldimkerei? – Linguistica Uralica 26, 173–9.

Vaba Lembit 1992a: Käblik on ahjulind! – Keel ja Kirjandus 35, 459–62.

Vaba Lembit 1992b: A. D. Kylstra, Sirkka-Liisa Hahmo, Tette Hofstra, Osmo Nikkilä, Lexikon der älteren germanischen Lehnwörter in den ostseefinnischen Sprachen. – Linguistica Uralica 28, 219–23.

Straipsniai / Articles

121

SANTERI JUNTTILA

Vaba Lembit 1992c: Eesti kalatõkkenimetus näri ja balti *ē läänemeresoome substituutidest. – Keel ja Kirjandus 35, 726–7.

Vaba Lembit 1994: Zu den baltischen m-Deverbalen in den ostseefinnischen Sprachen. – Linguistica Uralica 30, 241–7.

Vaba Lembit 1996a: Über die baltische Herkunft von est. ihne, ihnus und die Substitution von balt. *kš. – Linguistica Uralica 32, 161–3.

Vaba Lembit 1996b: Über die baltische Herkunft von est. rühm und seinen ostseefinnischen Entsprechungen. – Linguistica Uralica 32, 241–2.

Vaba Lembit 1997a: Uurimusi läti-eesti keelesuhetest. Tallinn – Tampere.

Vaba Lembit 1997b: Über die baltische Herkunft von est. hürn. – Linguistica Uralica 33, 1–3.

Vaba Lembit 1997c: Ergänzungen zur Substitution des baltischen wortanlautenden *st. – Linguistica Uralica 33, 177–80.

Vaba Lembit 1997d: Über die baltische Herkunft des ostseefinnischen rampa-Stammes. – Linguistica Uralica 33, 281–3.

Vaba Lembit 1997e: Ostseefinnisches meri ‘Meer’ - doch ein baltisches Lehnwort – Finnisch-ugrische Sprachen in Kontakt. Vorträge des Symposiums aus Anlaß des 30-jährigen Bestehens der Finnougristik an der Rijksuniversiteit Groningen, November 1996. Maastricht: Shaker 1997, 225–231.

Vaba Lembit 1998: Die Rolle des altpreussischen Sprachmaterials in etymologischen Untersuchungen ostseefinnischer Baltismen. – Wojciech Smoczyński (ed.): Colloquium Pruthenicum secundum. Papers from the Second International Conference on Old Prussian held in Mogilany near Kraków, October 3rd–6th, 1996, 177–85. Kraków: Universitas.

Vaba Lembit 2006: Über Probleme bei der Erforschung der ostseefinnisch-lettischen lexikalischen Beziehungen. – Proceedings of the 4th International Congress of Dialectologists and Geolinguists, 490–9. Rīga.

Vaba Lembit 2011a: Balti laenude uurimine avab meie kauget minevikku. – Keel ja Kirjandus 54, 734–63.

Vaba Lembit 2011b: Language contacts between Baltic and Finnic languages – an exhausted issue in linguistic research? – Congressus XI. Internationalis Fenno-Ugristarum Piliscsaba, 9–14. VIII. 2010. Pars VI. Dissertationes symposium ad linguisticam, 44–52. Piliscsaba.

Vaba Lembit 2012: Vagel: kas etümoloogiline umbsõlm? – Keel ja Kirjandus 55, 202–10.

Vahros Igor 1966: Zur Geschichte und Folklore der grossrussischen Sauna. FF Communications N:o 197. Helsinki: Suomalainen Tiedeakatemia.

122

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Naujausias senovės baltų ir finų kalbų kontaktų tyrimų penkiasdešimtmetis

Vanagas Aleksandras 1966: Suomiški vietovardžiai Lietuvoje. – Mokslas ir gyvenimas 1966: 4, 28–29.

Vasmer Max 1920: Indo-Germaani laensõnad Eesti keeles. – Eesti Kirjandus 14, 343–46.

Vasmer Max 1934: Beiträge zur historischen Völkerkunde Osteuropas II. Die ehemalige Ausbreitung der Westfinnen in den heutigen slavischen Ländern. Berlin: Verlag der Akademie der Wissenschaften.

Venckutė Regina 2001: Kari Liukkonen, Baltisches im Finnischen. – Baltistica 36, 125–30.

Venckutė Regina 2002: E. E. Uotila, Selected Loans into Finnish and Baltic-Finnic. – Baltistica 37, 172–77.

Vilkkuna Kustaa 1971: Die Pfluggeräte Finnlands. – Studia Fennica 16, 5–178.

Wichmann Yrjö 1911: Zur geschichte der finnisch-ugrischen anlautenden affrikaten, bes. im ungarischen und im finnischen. – Finnisch-Ugrische Forschungen 11, 173–290.

Wiklund Karl Bernhard 1904: En finsk metates i lånord. – Nordiska studier tillegnade Adolf Noreen på hans 50-årsdag den 13 mars 1904, 153–67. Uppsala: K. W. Appelbergs Boktryckeri.

Zinkevičius Zigmas 1984: Lietuvių kalbos istorija I. Lietuvių kalbos kilmė. Vilnius: Mokslas.

Zinkevičius Zigmas 2005: Lietuvių tautos kilmė. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

The Latest Fifty Years of Studies into the Prehistoric Contacts between Baltic and Finnic

S U M M A R Y

In terms of Finnic loanwords in Baltic and Baltic loanwords in Finnic, the main conclusion of Sabaliauskas is still valid: the oldest Baltic borrowings have reached the Proto-Finnic stage, whereas all Finnic borrowings in Baltic languages are much more recent. However, several loanword etymologies presented by him have been proven erroneous, and many new etymologies have been presented. Therefore, some claims, which still occur in recent Lithuanian-language literature on cultural history, have become obsolete.

The development of linguistic typology and increasing knowledge of the structures of languages have globally enabled evaluation of the grammatical similarities between Baltic and Finnic languages in a way that was not possible ever before. Some shared features mentioned by Sabaliauskas have been shown to be accidental, but some others are still being considered contact-induced.

Straipsniai / Articles

123

SANTERI JUNTTILA

The most substantial part of Sabaliauskas paper, dealing with the prehistoric context of the contacts, has become obsolete for two reasons, which have not reached the Lithuanian or Baltologic discussion so far. Firstly, the etymological studies of Jorma Koivulehto since the 1970’s have revolutionized our understanding of the relative chronology of prehistoric contacts between Uralic and Indo-European languages. Secondly, the 20^th century practice of equating language, archaeological culture and genetic (“racial”) features in the past has proven to be very problematic. Instead of Sabaliauskas’ Neolithic dating, the Bronze Age seems a more likely context for the Baltic-Finnic contacts.

Įteikta 2014 m. spalio 26 d.

SANTERI JUNTTILA

Helsinkio universiteto

Suomių kalbos, finų-ugrų ir skandinavų kalbų ir literatūrų institutas

Lepiku 8–4, 51007 Tartu, Estija

[email protected]

124

Acta Linguistica Lithuanica LXXI