AURELIJA GRITĖNIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: семантика, лексикологія, діалектологія.

ЛИТОВСЬКИЙ ПАРТИЗАН ПОВОЄННОГО ЧАСУ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Партизан повоєнної Литви в дискурсі публіцистики думок

Я писав про партизанів і весь час ходжу з відчуттям, що не сказав чогось надзвичайно важливого, можливо, навіть найважливішого. (Ромуальдас Озолас. 2002-ieji. Lietuva: politinis metų portretas, с. 120)

Партизан повоєнної Литви в дискурсі публіцистики думок

Я писав про партизанів і весь час ходжу з відчуттям, що не сказав чогось справді важливого, можливо, навіть найважливішого. (Ромуальдас Озолас. 2002-ieji. Lietuva: politinis metų portretas, с. 120)

АНОТАЦІЯ

Об’єктом цього дослідження є близько 7500 речень, відібраних із публіцистичних текстів Корпусу сучасної литовської мови, у яких ідеться про литовських партизанів повоєнного періоду. Застосовуючи метод концептуального аналізу Люблінської етнолінгвістичної школи, автор прагне з’ясувати, як у дискурсі публіцистики концептуалізується та категоризується литовський партизан і яким є його когнітивне визначення. Семантичний аналіз матеріалу показав, що ідентичність партизана в корпусі неоднорідна. У публіцистичному дискурсі партизан сприймається трьома способами: 1) як конкретна, чітко названа особа; 2) як абстрактна, неідентифікована постать; 3) як несправжня, сфальсифікована ідентичність.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: когнітивна етнолінгвістика, семантика, поняття повоєнного партизана, когнітивне визначення.

Straipsniai / Articles

177

AURELIJA GRITĖNIENĖ

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто близько 7500 речень про литовських партизанів повоєнного періоду, відібраних із текстів публіцистики, що зберігаються в Корпусі сучасної литовської мови. Спираючись на методологію концептуального аналізу, розроблену Люблінською етнолінгвістичною школою, у статті досліджується, як у дискурсі публіцистики концептуалізується та категоризується литовський партизан і яким є його когнітивне визначення. Семантичний аналіз даних засвідчив, що ідентичність партизана, відображена в корпусі, неоднорідна. У дискурсі публіцистики партизан сприймається трьома способами: 1) як конкретна, чітко визначена особа; 2) як абстрактна, неідентифікована постать; 3) як несправжня, сфальсифікована ідентичність.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: когнітивна етнолінгвістика, семантика, поняття повоєнного партизана, когнітивне визначення.

ВСТУП

В електронній версії Великого словника литовської мови (далі — LKŽe) партизан визначається так: «учасник місцевих загонів озброєних добровольців, що діють у тилу». Подібне визначення цього слова подається і в Словнику сучасної литовської мови. У ньому іменник партизан визначається приблизно так само, як у LKŽe, але додатково зазначено, що партизанські загони можуть боротися не лише в тилу, а й «проти державної влади». У Словнику літературної литовської мови визначення партизана конкретніше: тут чітко вказано, що партизани діють «проти окупантів»¹. У цій статті аналізується не узагальнене поняття партизана, зафіксоване в лексикографічних джерелах, а дуже конкретна постать, визначена місцем і часом, — литовський партизан повоєнного періоду, тобто учасник партизанської боротьби проти влади Радянського Союзу, що відбувалася в Литві у 1944–1953 роках. Історики стверджують, що в збройному повоєнному опорі «активно брали участь або активно його підтримували близько 100 тис. осіб, тобто близько 4% усіх литовців»; цей рух опору був у 10–15 разів інтенсивнішим, ніж у Латвії, і в 30–60 разів — ніж в Естонії (Anušauskas 2004: 241, 252; Kuodaitė, Tracevskis 2013: 34)². Антирадянський опір, що тривав майже десятиліття, є однією з найбільших і найдовших партизанських воєн у Європі XX століття (Kuodaitė, Tracevskis 2013: 4).

¹ У Словнику літературної литовської мови літеру P ще не відредаговано остаточно. Визначення взято з рукопису словника. Приклади в тексті свідчать, що нині значення цього слова розширюється, партизан вживається в новому, звуженому значенні.

² Масштаб партизанського руху, що відбувався в повоєнній Литві, засвідчують і такі приклади з корпусу: Для московських ставлеників кожен литовець асоціювався з партизанами і «Хроніка Католицької Церкви».

178

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

У 1944–1953 рр. у лавах партизанів у Литві побувало щонайменше 50 тис. людей (Gaškaitė, Kuodienė, Kašėta, Ulevičius 1996: 366). Отже, трагічна повоєнна партизанська боротьба торкнулася життя багатьох литовців. Мета цієї статті — спираючись на публіцистичний дискурс кінця XX ст.³ проаналізувати, які ознаки концепту партизана⁴ є прототипними⁵ і яким є когнітивне визначення⁶ партизана.

Таке когнітивне дослідження актуальне в сучасному контексті: 2018 року Сейм проголосив роком Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса, у пресі постійно виникають різноманітні дискусії щодо оцінювання діяльності партизанів⁷. Отже, у статті поставлено конкретне завдання: дослідити, як у сьогоднішньому публіцистичному дискурсі колективна свідомість сприймає учасника збройного опору, що тривав десятиліттями, — повоєнного партизана, і наскільки на формування цього поняття впливає історичний, політичний та ідеологічний контекст. У статті на це та інші запитання відповідатимемо, спираючись на матеріали Текстового корпусу сучасної литовської мови (далі — DLKT), адже корпус «відображає життя, а життя — це безперервна зміна, яку слід правильно, об’єктивно й недогматично відображати та описувати» (Čermák 2000: 296). Саме аналіз корпусів надає семантиці об’єктивні емпіричні дані про «виявлені семантичні особливості та закономірності» (Marcinkevičienė 2000: 49); корпуси «охоплюють десятки й сотні мільйонів підрахованих автентичних уживань слів. Це не спеціально вигадані приклади, а живе вживання мови, тому з погляду семантики корпус є особливо цінним джерелом для дослідження лексики» (Macijauskaitė 2000: 121). Когнітивна лінгвістика дедалі частіше звертається до корпусів як до одного з джерел для встановлення відмінностей у значеннях слів (Gries 2006: 60), оскільки традиційні словники нерідко відображають ідеологію редакторів (Williams 2013: 18).

Після розширеного пошуку в публіцистичних текстах у корпусі знайдено 790 прикладів уживання лексеми партизан. У понад 400 реченнях ідеться

³ Дискурс тут розуміється в широкому сенсі — як мова, мовлення з певними властивостями (докладніше про широке й вузьке розуміння дискурсу див. Marcinkevičienė 2008: 15).

⁴ Концепт тут розуміється як одиниця мислення, уся інформація про щось, що міститься у свідомості людей, які розмовляють певною мовою. Докладніше про термін «концепт» див.: Чернейко, Cho Son Te 2001: 51; Papaurėlytė 2003: 25; Papaurėlytė-Klovienė 2007: 15–17; Gudavičius 2011: 109–117.

⁵ Прототип — найхарактерніший член категорії, за яким розпізнають саму категорію. Докладніше про поняття прототипу див.: Geeraerts 2006: 327–355; Gudavičius 2009: 59–61; Jakaitienė 2010: 58–60; Ungerer, Schmid 2006: 10.

⁶ Когнітивне визначення ґрунтується на повсякденному, особистому пізнанні світу й досвіді; воно показує, які асоціації виникають у свідомості мовця в певній мовній ситуації (Bartmiński 2007: 44; Gudavičius 2009: 70–72; Rukovska, Smetona, Smetonienė 2017: 30).

⁷ Пор. думку письменниці Рути Ванаґайте про командира партизанів А. Раманаускаса-Ванагаса, дискусії щодо пам’ятника на Лукішкській площі, який нагадує партизанські бункери, тощо.

Straipsniai / Articles

179

AURELIJA GRITĖNIENĖ

не про післявоєнних литовських партизанів. У 1942–1944 рр. у Литві діяли червоні (інші тарбині, радянські, більшовицькі) партизани⁸. Крім них, у корпусі текстів, укладеному Університетом Вітовта Великого в Каунасі, згадуються також партизани різних інших країн і народів: афганські, ірландські, албанські, чеченські, грузинські, югославські, курдські, польські, палестинські, румунські, таджицькі, тамільські та ін. Такі речення вилучаються із загальної вибірки. Отже, у статті аналізується близько 7500 речень, у яких ідеться лише про післявоєнних литовських партизанів⁹.

Відрізнити литовських партизанів від інших допомагає не лише контекст, а й певні формальні ознаки. Просторову (місцеву) належність позначає типовий атрибутивний сполучник литовський партизан, наприклад:

У місцевості з'явилися озброєні литовські партизани.

Навряд чи литовські партизани шукають натхнення у діяльності своїх найлютіших ворогів.

Належність до певного часу позначає атрибутивне словосполучення післявоєнний партизан, наприклад:

До спілки приймають лише післявоєнних партизанів, резистентів і тих свідомих людей, які стали ними до певної дати — до путчу 1991 року.

Іноді часову й просторову належність експліцитно виражено в одному реченні, наприклад:

Його батько, фармацевт, лікував, перев'язував, оперував як російських більшовиків у роки німецької окупації, так і литовських партизанів у перші повоєнні роки.

У статті розглядається лише іменник чоловічого роду партизан, здійснюється його семантичний аналіз. Дані корпусу текстів свідчать, що лексема партизанка¹⁰ трапляється значно рідше, оскільки жінки найчастіше виконували для післявоєнних партизанів-чоловіків роль зв'язкових. Це ілюструють також речення з публіцистики, наприклад:

Партизани уникали приймати жінок до лав активних бійців.

Лексема партизан має кілька синонімів. У LKŽ зафіксовано такі: бандит, що має зневажливе значення¹¹, а також лісовик, зеленяк, що вказують на зв'язок із лісом, діяльності

⁸ Tekstynas taip pat liudija, kad partizanų Lietuvoje būta įvairių rūšių, pvz.: Aduškėje negausu istorijos pėdsakų: garsi įvairių rūšių partizanas slėpusi Antanų giria, seniūnijos lėšomis restauruota 1863 m. sukilėliams statyta koplyčia, vienas piliakalnis.

⁹ Пор. як у самому корпусі текстів «визначено» післявоєнного литовського партизана: Ми називаємо партизанами бійців нерегулярної армії, які боролися за свободу Литви; більшовики називають партизанами десантників, відправлених до Литви воювати з німцями.

¹⁰ Після пошуку в корпусі текстів за іменником жіночого роду партизанка знайдено лише 71 речення.

¹¹ Так партизанів найчастіше називала радянська пропаганда, налаштована вороже до них, прагнучи применшити партизанський рух і його учасників, однак образ партизана як бандита у свідомості деяких литовців живий і донині.

180

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

зі часовою семою нічний¹². У корпусі найчастіше поряд із лексемою партизан траплявся синонім бандит, дещо рідше — лісовик, зелений, зеленюк, лісовий брат, наприклад:

Післявоєнних партизанів радянська влада називала бандитами, а збройну боротьбу опору — бандитизмом.

Тоді навіть слова «партизани» не було. Люди називали їх лісовиками, зеленюками. У DKT наведено чимало контекстуальних синонімів слова партизан¹³: брат, дідентас, джукас, борець за свободу, підпільник, учасник боротьби за свободу, захисник свободи, воїн лісів, резистент, син куркуля, терорист тощо. Наприклад:

Джукас у повоєнний час був майже синонімом партизана, але ця пристрасть до війни, пристрасть до смерті й самосвідомості зберігається поряд із поетичною пристрастю; сила, смерть і ніжність ніде більше не співіснують так, як у джукасів.

За пропозицією жмудинців з 1951 року партизани почали називати себе братами.

Лісові воїни й підпільники — литовські партизани, що боролися проти червоного фашизму, цим законом цілковито ігноруються, тож болісне минуле використовується для розколу.

Опоненти опору часто воліють називати партизанів синками куркулів, а тих, хто їм симпатизує, — експлуататорами трудящих.

Як сьогодні назвати литовських партизанів, чи не пом’якшить поняття «бандит» його міжнародний відповідник — «терорист»?

Контекстуальним антонімом цього слова¹⁴ зазвичай є поняття стриб¹⁵, протилежне за ідеологічним і політичним змістом концепту партизана (їх також називали істрибами, скребами, народними захисниками тощо). Іноді контекстуальними антонімами слова партизан можуть бути й інші лексеми: кагебіст, комуніст, наприклад:

А ставити партизанів і стрибів сьогодні в один ряд — катастрофічно.

Справжній абсурд — коли тією самою медаллю нагороджують резистента чи партизана, який боровся за свободу Литви, і кагібіста, який душив цю свободу.

¹² У художній літературі зафіксовано ще більше контекстуальних синонімів слова партизан: наприклад, у романі-мініатюрі Юстінаса Марцінкявічюса «Незабуті назви Сувалкії» (2014) партизанів також називають лісовиками (с. 72 та ін.), лісовими чоловіками (с. 52 та ін.), лісовими братами (с. 66) тощо.

¹³ Контекстуальними синонімами називають слова, синонімічні зв’язки між якими є тимчасовими, тобто синонімами вони стають лише в певному контексті (Pikčilingis 1975: 209–210; Jakaitienė 2010: 130).

¹⁴ Слова, антонімічні зв’язки між якими є тимчасовими, тобто антонімами вони стають лише в певному зв’язному контексті, називають контекстуальними антонімами (Pikčilingis 1975: 228–229; Jakaitienė 2010: 138).

¹⁵ Стриб (пор. рос. ucтpeбитeль) — член цивільних озброєних воєнізованих загонів радянської влади, які в 1944–1954 роках у Литві допомагали окупантам здійснювати репресії. У повоєнній Литві проти партизанів воювали дивізії двох народних комісаріатів (НКВС), кілька полків прикордонних військ, близько 7 тис. так званих істрибітелів і стільки ж радянських партійних активістів. У 1952 році на одного партизана припадало 30 солдатів і стрибів Міністерства державної безпеки СРСР (МДБ) (Starkauskas 2001: 77; Vėliūtė 2009: 7).

Straipsniai / Articles

181

AURELIJA GRITĖNIENĖ

У цій статті синоніми й антоніми до слова partizano детально не аналізуються й до загальної вибірки прикладів не включаються. У статті, застосовуючи метод аналізу концептів Люблінської етнолінгвістичної школи, прагнемо з’ясувати, як у публіцистичному дискурсі концептуалізується та категоризується литовський партизан і яким є його когнітивне визначення. Дослідники когнітивної етнолінгвістики розглядають мову як складову культури. Їхня мета — показати, що активується у свідомості мовця, коли людина вимовляє або чує слово в певному контексті (Smetona 2018: 179). Зміст когнітивного визначення має пізнавальний характер: воно покликане з’ясувати, як мовці розуміють предмет, як категоризуються його ознаки й оцінки. Це визначення відображає всі ознаки значення — центральні й периферійні, денотативні й конотативні. За суворого дотримання встановленої методології аналіз концепту має спиратися на три типи даних: мовну систему, анкети й тексти (детальніше про методологію когнітивної етнолінгвістики див. Rutkovska, Smetona, Smetonienė 2017: 29–35). У цій статті, як уже зазначалося, докладно аналізуються лише дані сучасних публіцистичних текстів. Отже, важливо підкреслити, що наведене тут когнітивне визначення партизана не є абсолютним і остаточним: його сформульовано на основі аналізу лише одного типу текстів. У майбутньому, після дослідження даних мовної системи, художніх текстів і анкет, це визначення слід доповнити.

Ґрунтовно історичну діяльність повоєнних партизанів почали досліджувати з початком національного відродження та після відновлення свободи¹⁶. Майже за 30 років свободи на цю тему написано безліч книжок і статей, видано спогади партизанів, фотоальбоми, збірки пісень тощо. Особливо багато й докладно пишуть на цю тему Арвідас Анушаускас, Нійоле Ґашкайте, Даля Куодіте, Альґіс Кашета, Боніфаціяс Улевічюс, Рута Ґабріеле Велюіте та інші дослідники з Центру дослідження геноциду та опору мешканців Литви¹⁷. На цю тему захищено кілька дисертацій з історії: Міндаугас Поцюс (2005) досліджував партизанський опір у Литві та боротьбу з мешканцями, звинуваченими у колабораціонізмі; темою дослідження Мінґайле Юркуте (2016) була пам’ять про війну литовських партизанів (на основі радянських, місцевих та емігрантських оповідей); Айсте Петраускене (2017) описала місця партизанської війни, їх увічнення та надання їм статусу культурної спадщини в незалежній Литві. Партизанською війною та її учасниками цікавляться також літературознавці й антропологи. Образ повоєнного партизана в литовській художній літературі (прозі, піснях і віршах) описав антрополог Ромас Ваштокас (196). Як у романах сучасних литовських авторів зображено литовських партизанів і

¹⁶ В еміграції про партизанський рух у повоєнній Литві почали писати набагато раніше; див. праці професора Оклахомського університету, політолога Вітаутаса Стенлі Вардіса (1969), публіциста Казимераса Відікаса (1962), істориків Кястутіса Ґірнюса (1990), Ромуалдаса Місюнаса, Рейна Таагепери (1992) та ін.

¹⁷ Докладну хроніку див. наприкінці цієї статті, у списку літератури.

182

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

партизанську війну, способи актуалізації в них концепції колективної пам’яті та інтерпретацію історії досліджував Нерійюс Бразаускас (2015). У когнітивному аспекті постать партизана досі не досліджували. Мовознавці Вільнюського університету, спираючись на принципи когнітивної етнолінгвістики, сформульовані Єжи Бартмінським, виокремили чимало концептів: ВОГНЮ, ВОДИ, ДОМУ, РОДИНИ, ПРАЦІ, ЄВРОПИ, СВОБОДИ, ЧЕСТІ тощо; у майбутньому планується дослідити концепти ЗДОРОВ’Я, СПРАВЕДЛИВОСТІ, БАТЬКІВЩИНИ, ДУШІ тощо (детальніше див. Rutkovska, Smetona, Smetonienė 2017: 15–16). Досі не було написано про образ партизана в литовській мові, тож сформулювати концепт ПАРТИЗАНА на основі аналізу опублікованих текстів доцільно. Хоча очевидно, що в мові справжній світ ніколи не буде цілком «виражений», «відображений», «сказаний» і вона ніколи не представить світ точно таким, яким він є, з іншого боку, у мові можна сподіватися знайти про світ те, чого в ньому ніколи не було, немає і не буде (Ozolas 2003: 91). Таке семантичне дослідження актуальне в сучасному контексті; під час аналізу матеріалу намагалися якомога більше уникати упереджених суджень і стереотипів, що склалися в суспільстві, а просто розглядали, який концепт формується внаслідок семантичного аналізу окремих прикладів, а згодом — їх поєднання в цілісну картину та переходу до ширшого узагальнення. У майбутньому, як уже згадувалося, когнітивне визначення партизана можна буде доповнити даними різних словників, художніх текстів і анкет.

1. ІДЕНТИЧНІСТЬ ПАРТИЗАНА: КОНКРЕТНА ОСОБИСТІСТЬ

Приклади з DLKŤ показують, що поняття партизана у свідомості литовця не є однорідним. У нашій колективній пам’яті партизан зазвичай асоціюється або з конкретною, чітко названою особою, або з абстрактною, неідентифікованою постаттю.

1.1. Називання конкретної особистості

За аспектом семантичної інформації приклади, що вказують на конкретну особистість, можна поділити на кілька груп.

1) Приклади, у яких партизана названо трьома антропонімами: зазначено його ім’я, прізвище та псевдо. Псевдо — обов’язковий атрибут партизана, наприклад:

Straipsniai / Articles

183

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Кожен партизан, вступаючи до загону, мав скласти присягу й обрати псевдонім¹⁸.

Псевдонім найчастіше пишуть після дефіса, після повного імені та прізвища, наприклад:

6 липня 1946 року в лісі Питагю загинув партизан об’єднаного округу Кястутіса Альфонсас Йокубаускас-Шува.

Трапляються випадки, коли псевдонім пишуть у лапках після повного імені та прізвища, наприклад:

Розповідає колишній партизан загону «Трімітас» Вінцас Ґрінкус «Карюнас», який нині живе у Вільнюсі.

У текстовому корпусі псевдонім іноді пишуть після повного імені та прізвища, після дефіса й у лапках, наприклад:

Партизан Вітаутас Чекайтіс-«Мєнуліс», який водночас був агентом НКВС «Рел-сас», ніколи не належав до загону «Вітеніс», але знав про існування цього загону.

Рідше трапляються випадки, коли псевдонім пишуть після повного імені та прізвища в дужках або в лапках і дужках, наприклад:

І того дня 4 партизани Томас Кондратас (Бріедіс), Адольфас Білінскас (Юргінас), Навіцкас (Кардас) і Швалкус (Шернас) завітали до Плутлевічюсів.

Спогади партизана Пятраса Ґрілауускаса («Ґрієціс») записав гр. Антанас Шіменас.

У рідкісних випадках спочатку зазначають псевдонім, а після нього — справжні повне ім’я та прізвище, наприклад:

Загинув партизан Яуніс-Йонас Курас.

2) У текстовому корпусі знайдено кілька сотень ілюстрацій, у яких партизана названо двома особовими іменами: повним (значно рідше — скороченим) ім’ям і прізвищем, наприклад:

Партизан із нашого села Казіс Верщуліс теж загинув.

Партизан К. Ґверґждіс спробував наблизитися до стайні, щоб випустити коней, але його одразу застрелили.

3) Чимало ілюстрацій, у яких знаходимо лише прізвище партизана, наприклад:

Įžakėnas був сміливим і відважним партизаном.

У 1953 році партизан Палубецкас привів чекістів до його бункера.

4) Знайдено кілька речень, у яких наведено лише ім’я партизана¹⁹, наприклад:

Залишився лише один партизан — Паулюс.

¹⁸Як уже згадувалося, весь емпіричний матеріал для дослідження зібрано з Текстового корпусу сучасної литовської мови, тому для кожного прикладу окремо не зазначено точну метрику.

¹⁹Як відомо, звичайне особове ім’я в післявоєнний період могло вживатися і як псевдонім. Важко сказати, яку функцію виконує особове ім’я в цих реченнях (позначає ім’я чи псевдонім). Щоб це з’ясувати, потрібен ширший контекст; самого конкордансу корпусу обсягом 300 знаків недостатньо.

184

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publisiniame diskurse

Баліс Бісіс, псевдонім — Локіс, Йонас і Аугустас Медикай, псевдоніми — Айдас і Тузас, загинув також партизан на ім’я Juozu Jūtų, прізвище якого не вдалося встановити.

5) У багатьох ілюстраціях згадується лише псевдонім партизана. Як уже зазначалося, це обов’язковий атрибут партизана, наприклад:

Загинув один партизан, псевдонім якого — Танкіст.

Наведено кілька випадків, коли псевдонім пишеться в лапках, наприклад:

Там само написано, що операцією керував «Юнгас», партизан із села Паціудекяй, що неподалік від Ґетімаса.

Окресливши конкретне позначення особи, можна перейти до аналізу типових ознак концепту партизана. Відібрані приклади з DLKT показують, що, характеризуючи литовського післявоєнного партизана, необхідно говорити про місце і час його походження, належність до роду, сім’ї, регіону, військового територіального підрозділу, обійману посаду, соціальний статус, риси характеру (рідше — зовнішності), час і місце боротьби та загибелі, партизанську діяльність (і її оцінювання), зв’язок з оточенням і близькими, смерть, місце вічного спочинку, зв’язок із сучасністю.

^1.2. Місце й час народження

Ідентичність партизана складається з багатьох деталей, як день. У тексті зафіксовано кілька речень про місце походження партизана. Іноді вказується рідне село, наприклад:

Партизан Ґоздас-Лапеліс походить із села Жибутяй.

У деяких випадках зазначається належність партизана до села, волості тощо, але не завжди зрозуміло, чи це його рідне місце, чи він там жив, чи лише воював, наприклад:

Повоєння, депортації, відомий Юодес партизан Дімейкіс, убитого ніхто не бачив.

У бою загинули Стасіс Юревічюс і один партизан із Трошкуна.

У публіцистичних текстах ідеться про партизанів, які справді жили (або ще живі), тому нерідко в тому самому реченні наводиться чимало конкретних біографічних фактів. Часто поряд із місцем народження вказується й точна дата народження, наприклад:

Партизан Пятрас Кембліс народився 1923 року в селі Шарай, волость Южінтай, Рокишкський повіт.

Розповідає Антанас Жибутіс (народився 1937 року в селі Маринішкес, Тайєнська волость).

Поряд із датою народження в тому самому реченні наводяться й інші докладні особисті дані (тривалість партизанської діяльності, обіймані посади, місце й дата загибелі, обставини тощо), наприклад:

Panevėžio senamiestyje kapinėse ieškota partizano Antano Barausko-Vėjavaikio (1913–1945), žuvusio vadovaujant J. Kučą-Finką, palaikų, bet nerasta.

Straipsniai / Articles

185

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Командир Дайнавського округу, партизан руху боротьби за свободу Литви Дзюкас, народжений 1925 року, боровся за відновлення демократичної Литви з вересня 1946 року, обіймав у русі різні посади.

Вік партизана позначає і конкретна кількість років, наприклад:

Більшість партизанів становили 18–20-річні юнаки.

Коли кількадесят років тому в Литві одного 18-річного партизана після тривалих катувань поклали перед величезним танком, щоб він зрадив себе, друзів і таємниці, він мовчав.

Минуло 55 років відтоді, як 1947 року загинув 30-річний Юстинас Лелешюс-Графас, литовський партизан, священник.

Приблизний вік позначають іменником юнак та прикметниками молодий, малий, наприклад:

З деяких уривків розмов, що долинули до моїх вух, я зрозумів, що юнак, який сповідався, прийшов із лісу, він партизан.

Малий партизан часто залишав загін, щоб побачитися вдома з батьками, а ще частіше — сказавши матері, що повертається до лікаря, а лікареві Клішонісу, що біжить провідати матір, — мчав на зустріч із людьми Баліса Вайчена.

Поруч із ним біля сходинки стояв молодий партизан (псевдонім — Сімас).

Як видно з прикладів, типовий повоєнний партизан — молодий чоловік (18–40 років). Про це свідчать і історики. «Середня тривалість партизанської боротьби становила два-три роки. Більшість бійців загинули, не досягнувши 22-річного віку» (LK 1996: 12).

1.3. Родинні та шлюбні зв’язки

У публіцистичних текстах, розповідаючи про партизанів, досить часто вказують і на їхні стосунки з родиною. Це певний зв’язок чоловіків, які пішли до лісу, із рідними, що залишилися. Партизан — це син, батько, брат або якийсь дальший родич тих, хто залишився вдома, наприклад:

Усю їхню сім’ю — батька, матір і трьох дітей (сестричка невдовзі померла) — 1946 року вислали до Красноярського краю, адже батько Стасе був партизаном.

Вони переховувалися, адже їхній син і чоловік був партизаном.

Звісно, брат-партизан — цілком прийнятна причина зазнавати переслідувань.

Його твори майже всі натхненно вивчив напам’ять Антанас Капчюс, родич-партизан поета, який сидів у тій самій колонії.

З погляду сьогодення партизана можуть називати і чиїмось дідусем (у повоєнні роки, як уже згадувалося, до партизанів ішли порівняно молоді чоловіки), наприклад:

Дідусь Петрас був литовським партизаном, боровся за незалежність Литви.

186

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

У корпусі зафіксовано не одне речення, у якому йдеться також про певну належність партизана, наприклад:

Його старший Альфонсас Вайшнорас був партизаном — до лісу пішов 1945 року.

1.4. Належність до регіону

Партизани діяли в усіх регіонах Литви, наприклад:

Але, щоб якомога повніше представити партизанів усіх регіонів Литви, довелося звернутися по допомогу і до музею «Аушрос» у Шяуляї, і до краєзнавчих музеїв у Скуодасі та Утені, а також до приватних колекціонерів.

Найчастіше вказують належність до якогось одного етнографічного регіону.

Аукштайтії, наприклад:

Кажуть, що підґрунтя для такого союзу вже закладено, адже партизани Аукштайтії, представлені Маркулісом, уже мають спільне командування — штаб партизанів Аукштайтії.

Дзукії, наприклад:

У гостя склалося враження, що партизани Дзукії під проводом Казімірайтіса на той час були найкраще організованою та найсильнішою партизанською групою в Литві.

Сувалкії, наприклад:

Інші листівки присвячені партизанові Сувалкії Вінцасу Штріму на псевдо «Штурмас» (1921–1948), видатним діячам краю Йонасу Бражінскасу (1876–1963) і Пятрасу Якштасу (1899–1989).

Жемайтії, наприклад:

Так записав тоді у своєму щоденнику партизан Жемайтії 24-річний Юозас Жагарас.

Іноді вказують належність партизанів до волості, околиці, району, містечка, села тощо. Наприклад:

Перед від’їздом потрібно було налагодити зв’язки з партизанами, які діяли в околицях Юрбаркаса.

Так, у Пренайському районі командир партизанського загону «Анупас» розсилав партизанські газети «Laisvės žvalgas».

Підтримував зв’язки з командирами партизанів, які діяли у волостях Крекавоській і Рамігальській: Казисом Варнонісом («Вєтра») та іншими, надавав їм інформацію.

У Пагарбі, у старостві Ашмінта та селі Пагарбі, на пошану партизанів встановили сім хрестів.

Straipsniai / Articles

187

AURELIJA GRITĖNIENĖ

1.5. Належність до округу, краю, об’єднання та ін.

Партизанські з’єднання Литви, як і армія, мали чітку й сувору внутрішню структуру. Їхня організація та дисципліна були одним із чинників, завдяки яким опір окупантам тривав майже десятиліття (LK 1996: 8). Це наочно демонструють і приклади з корпусу:

Партизани були литовською армією, яка вела партизанську війну з окупантами. Статус чітко показує, що партизани були не просто озброєними людьми, а дуже суворою й організованою військовою структурою, яка мала конкретні та шляхетні цілі.

Найбільша військова територіальна одиниця — округ. До нього входили 2–4 райони. Округів було три: Південна Литва, Північно-Східна Литва та Західна Литва (LK 1996: 10). Усі ці округи згадуються і в корпусі, наприклад:

Партизанами Дзукїї, а згодом і всієї Південної Литви командував підполковник Юозас Віткус-Казімірайтіс.

Тоді командувач партизанами Північно-Східної Литви Й. Кімштас-Жальгіріс видав наказ усім партизанам Аукштайтії розірвати зв’язки з комітетом BDPS Маркуліса.

Свою партизанську «кар’єру» він розпочав на посаді начальника штабу об’єднання «Жебенкштіс», у 1947 році став командиром округу Кястутіс, а 1948 року організував округ партизанів Західної Литви і став його командиром.

За словами істориків, у 1944–1945 роках почали формуватися 2–5 об’єднань, що охоплювали партизанські райони (Anušauskas 2004: 247). У 1947 році в Литві діяло 9 районів (LK 194–1953). У корпусі згадуються всі вони; тут наведемо лише кілька найтиповіших прикладів²⁰:

В Апсупі оточили останнього партизана округу Вітаутас Антанаса Краужеліса «Сяубунас», загинув останній партизан Жемайтійського округу Пранас Кончюс «Adomas».

У 1950 році в окрузі Вітіс ще діяли 13 партизанських загонів, до яких входило близько 100 активних бійців.

У різні часи в Литві діяло до 30 об’єднань (LK 1995: 9). Їх очолювали призначені командири менших підрозділів (батальйонів, рот або загонів): найчастіше це були офіцери литовської армії, колишні стрільці, поліцейські, учителі. У корпусі згадується близько 10 об’єднань, наприклад:

Шлях свого батька, партизана, начальника інформаційної служби об’єднання «Жаліасіс», продовжив. У жовтні 1945 року, після об’єднання об’єднань «Жебенкштіс» і «Лідис», було створено округ «Жайбас», командиром якого партизани обрали Й. Жемайтіса.

²⁰ Partizanų kovos sričių, apygardų ir rinktinių žemėlapį ir schemą žr.: LK 1996: 31; Vėliūtė 2009: 107.

188

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

Дуже часто в тому самому реченні вказується належність партизана не до однієї військово-територіальної структури: поряд із більшим підрозділом (округом) згадується і менший підрозділ, наприклад:

Молитви за загиблих партизан Бірутеської групи Кястутського округу.

У 1946–1948 рр. вони об’єдналися в партизанський загін «Путінас» формування «Тиграс».

Десятьох партизанів загону Мяркіса було по-звірячому вбито.

Менший військовий підрозділ — рота, наприклад:

Під час святкових урочистостей спогадами поділився партизан загону Алгіранто округу загону Бутігейдіса Аніцетас Сінаноніс (псевдонім Сігітас).

1.6. Обіймані посади

З прикладів із DLKT дізнаємося чимало і про посади, які обіймали партизани. Борці за свободу, як і в справжній армії²¹, мали свої посади, військові звання тощо. З корпусу дізнаємося, що були рядові та резервні партизани, наприклад:

Спочатку був рядовим партизаном, згодом — командиром загону.

Сьогодні мій годинник уже відраховує сьомий десяток, і я, колишній резервний партизан, засуджую цей ганебний факт, який досі проявляється в нашій армії.

На ілюстрації вказано військові звання (генерал, лейтенант, ад’ютант тощо), наприклад:

Учасники зібрання одностайно обрали Я. Жемайтіса майбутнім президентом; йому було присвоєно звання партизанського генерала.

Юозас Палюнас, який партизанив із 1944 року, був призначений командиром округу Прісікеліма (у 1949–1950 рр. — командир формування «Майроніс») і мав звання старшого лейтенанта партизанів.

Його ад’ютантом став партизан Вікторас Шніоліс.

Посади керівників партизанів часто називаються іменниками «командир», «начальник», наприклад:

Батько був партизаном, а згодом — командиром партизанів Лютасом.

Юозас Жемайтіс став начальником штабу.

²¹ Partizanų būriai buvo tvarkomi pagal Lietuvos kariuomenės pavyzdį (Vėliūtė 2009: 23); lietuviška rezistencija išskirtinė tuo, kad jos metu buvo sukurta centralizuota karinė valdžia (Anušauskas 2004: 242).

Straipsniai / Articles

189

AURELIJA GRITĖNIENĖ

У тексті дуже часто згадуються помічники партизанів — зв’язкові²². Вони були близькими до борців за свободу, їхніми активними прихильниками, ніби проміжною ланкою між партизанами та зовнішнім світом. Зв’язкові виконували конкретні завдання партизанів: підтримували зв’язок між партизанськими загонами, збирали розвідувальні дані, поширювали підпільну пресу, забезпечували партизанів різними засобами (LK 1996: 11). Про це найчастіше йдеться також у публіцистичному дискурсі, наприклад:

Будучи зв’язковим, він міг виявляти місця переховування партизанів та їхніх помічників, тому не поспішав ставати справжнім партизаном.

Після початку другої радянської окупації працювала в аптеках Паневежиса, Сведасая, Дебейкяй, налагодила зв’язки з партизанами, постачала їм ліки, а невдовзі стала зв’язковою.

Частина зв’язкових згодом стала справжніми партизанами, наприклад:

Поруч сидить колишній партизан, колишній партизанський зв’язковий Антанас Шіменас.

Лише одного разу в публіцистичному дискурсі згадано партизанських розвідників, наприклад:

Посилаю до Вільнюса партизанського розвідника Влада Снаускаса.

1.7. Соціальний статус

Приклади з текстового корпусу містять деякі відомості й про соціальне походження партизанів. Основу партизанського руху становили «середні селяни та інтелігенція, що походила з їхнього середовища, переважно офіцери, унтерофіцери й учителі» (Starkauskas 2001: 8). Ілюстрації в тексті також свідчать, що до початку збройного опору ці люди жили звичайним життям, навчалися, господарювали, учителювали та виконували іншу роботу, наприклад:

У ній переховувалися «ялинковий» партизан Бронюс Качявічюс і Владас Сіманоніс.

Один 50-річний «партизан» (литовський селянин із Шакяйського району) мав скласти радянську військову присягу, оскільки не служив у війську.

Коли росіяни спробували завербувати його, учитель у 1944 році подався до партизанів.

А Дале Раславічене ледве встигала їздити школами, де розповідала про роки заслання, співала пісні своєї юності, говорила про партизанів, лави яких поповнив не один учень Веверіської гімназії.

²² Помічників партизанів було справді більше, ніж самих борців за свободу, адже командири розуміли, що без підтримки населення опір окупантам неможливий (Vėliutė 2009: 94).

190

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

1.8. Риси характеру

Не кожен чоловік наважувався обрати шлях партизана, адже багато хто передчував, що така підпільна діяльність приречена на фізичне знищення. Щоб стати партизаном, потрібні були не лише фізичні, а й духовні сили, певні риси характеру²³, адже «опір — це вибір» (Greimas 1991: 305) — важкий, болісний, остаточний. Докладного психологічного портрета партизана лише за прикладами з текстового корпусу скласти не вдалося б, однак у вибраній колокації виразно проступають деякі основні риси характеру. Передусім згадується сміливість, наприклад:

Лапеліс був сміливим, сумлінним партизаном.

Вважають, що тіло хороброго партизана може бути складене.

Пліч-о-пліч із відважними героями-партизанами стали книгоноші нової доби, видавці та розповсюджувачі підпільної преси.

Сміливість супроводжує й обачність, наприклад:

Пересуваючись містом чи населеним пунктом, партизан мусить бути надзвичайно обачним і вдягатися в одяг, характерний для цієї місцевості.

З’явилося чимало людей, які приєднувалися до партизанів, проте, побоюючись провокаторів, вони неохоче приймали до своїх загонів нових людей.

В ілюстрації йдеться про вірність, честь, рішучість, оптимізм, ідеалізм партизанів та відданість своєму вибору²⁴, наприклад:

Лист Вайтелі передав завербований партизан, який отримав від Нікітіна не лише листа, а й наказ убити командира округу, проте партизан залишився вірним своєму командирові.

Однак підбадьорювати особливо не довелося, адже партизани духом були стійкі й рішучі. Настрій бійців загону покращився: партизани швидко забувають свої труднощі й нещастя. Такі запитання могли бути такими: чому професійними стрибками були лише неписьменні; чому партизан був чесною та шляхетною людиною; чому не було жодного стриба, який добровільно пожертвував би своїм життям за свободу Литви.

Не раз згадується властива партизанам риса — релігійність, наприклад:

Сакалас здатен зберегти єдність моральних, патріотичних і релігійних цінностей, що становлять основу особистості партизана, однак його бойовому побратимові це вже не вдається.

²³ За словами істориків, серед партизанів були такі, хто воював не стільки за Литву, скільки за власну безпеку; були й авантюристи, які прагнули нажитися, прикриваючись ім’ям партизанів (LK 1996: 19), однак у партизанському русі «все ж таки переважали ідеалісти, переконані у власній правоті борці» (Štromas 2001: 215).

²⁴ Опосередковано про витривалість, терпіння й обережність партизанів свідчать також знайдені в корпусі порівняння, наприклад: Скільки разів ти спостерігав і бігав, не міг натішитися чудовим смаком подруги, бракує одягу — і як партизан тихо. Раптом до кімнати прокрадається четверо Гітісів і, наче партизан, уздовж стіни повзе до ящика зі сірниками.

Straipsniai / Articles

191

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Партизан схожий на цей лицарський стан навіть своєю релігійністю, яка супроводжувала публічне й особисте життя партизанів.

У цьому контексті релігійність розуміється дещо ширше, не лише як віра й побожність. За словами Альгірдаса Юліана Греймаса, «резистентів об’єднує одна віра, а резистентський рух є релігійною конгрегацією зі своїми мучениками, своєю жертвою» (Greimas 1991: 306); це своєрідна специфічна емоційна атмосфера, у якій формується й переживається світогляд²⁵.

Рідше згадуються індивідуальні риси характеру, наприклад:

У нотатках записані слова Балиса про те, що в Литві майбутні пани «приписуватимуть собі наші заслуги, вихвалятимуться першими, а тим часом справжній партизан, скромний і мовчазний, може бути забутий».

Усі партизани — гості на цій землі, які не люблять довго гостювати, тож і не затримуються. Сумні, стомлені очі партизана Томаса Візбараса-Лебедіса, якому виповнилося сімдесят.

Найчастіше згадуються позитивні риси характеру партизанів, хоча визнається:

Не кожен партизан або учасник пізніших підпільних організацій був чесною чи бездоганною людиною.

На характер і поведінку партизанів значною мірою впливали також різні регламентовані статути, правила, інструкції, нормативні акти чи звичаєві заборони, наприклад:

Партизанам було заборонено закохуватися і пити.

Партизанам суворо заборонялося випивати, щоб не втрачати пильності й не гинути від виснаження вічним сном.

Під час аналізу ілюстрацій вимальовується дещо ідеалізований образ партизана: це винятково сміливі, релігійні, витривалі, морально стійкі патріоти, віддані своїм ідеалам. Сьогодні навіть історики визнають, що в резистентній боротьбі панувала «особлива емоційна атмосфера, віра, таке розуміння цінностей, якого не буває у звичайному житті» (Anušauskas 2004: 250).

1.9. Зовнішні риси

У тексті дуже мало речень, у яких зазначено зовнішні риси партизанів. Зовнішність людини, яка постійно перебуває перед лицем боротьби чи смерті, не є суттєвою. Про неї згадують лише під час укладання підписів до фотографій, пригадуючи ту чи іншу конкретну особу, наприклад:

²⁵Резистенція не лише змогла протистояти радянській владі. Сьогодні ми усвідомлюємо, що партизанський рух і його світогляд мали значення для витоків Саюдісу (Landsbergis 1999: 257). За словами істориків, резистенція народилася з геноциду народу, а Саюдіс — «її дитина, яка вижила, вийнята з утроби висохлої матері» (Gudavičius 1999: 670).

192

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

Світлий юнак, який стоїть на фотографії поміж священнослужителями, — партизан Юозас Шукыс.

Вусатий партизан був зросту, з пучечком вусів під носом; мені здавалося, що він уже не молодий і схожий на звичайного селянина.

Головний атрибут партизана — зброя, наприклад:

Навіть зброєю, відібраною у вбитих партизанів, озброїли спеціальний загін.

Знущаючись, чекісти під час арешту партизана подали йому гвинтівку.

Партизани не боялися місцевих стрибків: на той час вони вже були добре озброєні, мали авіаційний кулемет, міномет і чимало автоматів.

1.10. Час початку партизанської боротьби

Найчастіше вказується точний час початку партизанської боротьби: в ілюстраціях згадуються конкретний рік, пора року або місяць, наприклад:

Партизанський шлях Клайюнаса розпочався 1945 року в Утенському повіті.

Пізньої осені 1944 року Шнюнай стали партизанами.

На початку 1945 р. вступив до партизанів і воював до весни 1953 р., коли його заарештували, а 1954 року розстріляли.

У квітні 1945 р. залишив легальне життя й розпочав партизанський шлях під псевдонімом Ванагас.

Приблизний час позначають підрядні речення, наприклад:

Коли й тут стало небезпечно, він подався до партизанів Шарунаса й Рустима в Шимонський ліс.

А коли наприкінці війни батьки й сестра виїхали на Захід, Олег подався до литовських партизанів.

Дуже поширені лексеми зі значенням приблизного часу: війна, повоєнний час, окупація тощо. Наприклад:

У роки радянської окупації син Ю. Алексаса вже подався до партизанів.

У повоєнні роки один із їхніх синів — Петрас — подався до партизанів.

Зустрів його й двоюрідного брата Йонаса Казлаускаса, згадав, що двоюрідний брат — Юозас Казлаускас — після війни подався до партизанів і загинув від рук «стрибків».

1.11. Діяльність партизанів

Партизани-чоловіки почали діяти одразу після війни, однак справжня партизанська діяльність розпочиналася лише після складання присяги: «вступаючи до лав партизанів, чоловіки складали присягу, оформлювався аркуш із переліком обов’язків, 1946 р. було запроваджено військову форму, розпізнавальні знаки та знаки відзнаки» (Anušauskas 204: 247). Це засвідчують і приклади з тексту:

Straipsniai / Articles

193

AURELIJA GRITĖNIENĖ

У серпні 1944 р. у Плателяйському лісі, у партизанському таборі, генерал-лейтенант Мотієй Печюліоніс, піднявши праву руку, урочисто виголосив слова військової присяги. Однак Й. Жемайтіс відкидає пропозиції, що обіцяють йому життя, і залишається вірним присязі, складеній як офіцером і партизаном.

У корпусі текстів знайдено кілька речень, у яких партизанська діяльність описується дуже узагальнено, наприклад:

Партизани повинні проводити пропагандистську, агітаційну та роз’яснювальну роботу серед людей.

Найчастіше партизанську діяльність характеризують кілька десятків дієслів активної дії. Виокремлюються кілька виразніших груп таких дієслів. Дієслова переміщення: прийти, бігти, дістатися, оточити, їхати тощо. Наприклад:

Коли побачили, що село оточили партизани, було вже пізно.

Бойові дієслова: відрубати, боротися, збити, зайняти, ліквідувати, знищити, повісити, обстріляти, стріляти, розстріляти, напасти тощо. Наприклад:

Їх захопили на дорозі неподалік від того місця, де партизани перестрілювалися з «скребами» та солдатами.

А партизани продовжували боротися, сподіваючись, що невдовзі засяє незалежність.

Різні інші дієслова активної дії: карати, видати, передати, копати, нищити, чинити опір, стежити, зв’язатися, загородити тощо. Наприклад:

1946 року ми почали видавати власну газету «Литовський партизан»²⁶.

Особливо шкодили їм інформатори й агенти органів держбезпеки, а також радянські активісти, тож партизани попереджали їх, карали та знищували.

В ілюстраціях рідше йдеться про порівняно пасивну діяльність партизанів²⁷ (вона не виражає конкретних активних дій). Таку діяльність насамперед позначають різні дієслова мовлення: заговорив, говорив, розповідав, згадує тощо. Наприклад:

А партизан Юозас Якавоніс, який живий і сьогодні, розповідав, як, ще будучи дитиною, дізнався про молитовник, що плив на Мерісі.

Як згадує партизан Й. Кадзоніс-Беда, сутички з «стрибками» та солдатами тоді відбувалися часто.

²⁶Від 1945 року преса опору видавалася по всій Литві — у селах, лісах, віддалених підземних сховищах. Кожен округ мав щонайменше одне періодичне видання. Видавалося понад 70 газет різних назв (Gaškaitė 1997: 96; Vėliūtė 2009: 110).

²⁷У контексті партизанського руху словосполучення пасивна діяльність, пасивний опір вживаються умовно, оскільки прикметник пасивний у своєму основному значенні суперечить поняттю резистенції. Отже, пасивна діяльність тут розуміється як зовні не виражена, така, що відбувається всередині людини (пор. Gaškaitė, Kuodienė, Kašėta, Ulevičius 1996: 9).

194

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

У частині речень ідеться про дії, що відбуваються всередині партизана: думав, міркував, мріяв, сподівався, плекав надію тощо. Напр.:

Литва, про яку мріяли литовські партизани.

Партизани плекали ідею об’єднати всю Литву для вирішальної боротьби.

Очевидно, що в корпусі, коли йдеться про партизанську діяльність, уживається набагато більше дієслів активної дії. Дієслів стану, тобто неактивного ставлення до дії, вживається порівняно мало.

1.12. Зв’язок із навколишнім середовищем і близькими

Найчастіше зв’язок із навколишнім середовищем підтримувався через зв’язкових, напр.:

Одна Гогайтіте-Марчюкене, зв’язкова й прихильниця, допомагала партизанам Таурського округу: переховувала партизанів, ховала вбитих.

У корпусі згадуються різні інші прихильники партизанської діяльності (окремі особи, церква тощо), напр.:

Переконавшись, що литовці підтримують партизанів, окупанти розпочали масові депортації до Сибіру.

Литовських партизанів підтримувала церква, тому рух був відносно сильнішим.

На підтримку литовських партизанів було пожертвувано 1700 доларів, з яких 1000 доларів пожертвувала Рута Сакієне, щоб ушанувати пам’ять загиблого брата її покійного чоловіка Петра — партизана.

В ілюстраціях ідеться про близьких, яких партизани залишили й яких намагалися відвідати — особисто або хоча б подумки: насамперед матерів, сестер; дещо рідше згадуються батьки, брати, сини, доньки, дружини тощо.²⁸ Напр.:

Таке пережила не одна мати чи сестра партизана.

Батьків партизана — Йонаса й Марійону — разом із дружиною їхнього сина Стасіса, Гене, депортували до Сибіру.

Інша, мабуть, найважливіша після матері людина в житті партизана — сестра.

До їхніх рук потрапив і брат партизана на прізвисько Катінас, який повернувся з відпустки зі служби в армії.

Зґвалтував сина партизана...

Рішення на користь дочки партизана в середу оголосив Апеляційний суд Литви.

Замість сестри попросила забезпечити того, кого прихистила дружина одного партизана.

Рідше згадуються дальші родичі: свояк, дядько тощо. Наприклад:

²⁸Цікаво, що й у партизанських піснях найчастіше згадуються мати, сестра й кохана: у 104 партизанських піснях матір згадано 112 разів, кохану — 50 разів, брата — 47 разів, сестру — 32 рази, батька — 17 разів, а дружину не згадано жодного разу (Vašokas 1969: 6).

Straipsniai / Articles

195

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Онук литовського добровольця Юргіса Науджюса Валдас Щиглінскас із дружиною Рімою та синами Едгарасом і Евалдасом, Алфонсас Сап'янскіс, сини партизана Драгуна, інші учасники, які належать до Союзу політичних в’язнів і засланців.

Скреби вночі відвезли його до села Даумантай до дядька-партизана й поховали в садку.

1.13. Час і місце боротьби

Найзагальнішим часовим означенням є іменник повоєнний період, наприклад:

З початком відродження живі партизани повоєнного часу позбирали де тільки трапилося закопані останки своїх друзів і поховали їх на Аріогальському цвинтарі.

Згадуються також точні роки, місяці й дні боротьби, наприклад:

У 1944–1945 рр. партизани округу провели багато бойових операцій, знищили радянські установи та адміністративні заклади в невеликих містечках.

Під час першої акції, у ніч із 25 на 26 червня, литовські партизани вбили понад 150 євреїв, підпалили або іншим чином знищили кілька синагог і спалили єврейський квартал, у якому було близько 60 будинків.

Часто згадується час доби — ранок, вечір, ніч, наприклад:

На світанку побачив партизанів, які бігли з лісу.

Увечері, коли вже зовсім стемніло, ми скинули військовий одяг, переодяглися в партизанів і вирушили до сіл.

Уночі підкралися партизани й підірвали будинок «влади».

Типове географічне місце боротьби — ліс. Це місце боротьби позначають прийменникові сполуки з прийменником į та іменником miškas, які мають різні відмінкові форми. Місце боротьби може бути абстрактним (просто ліс або пуща), наприклад:

Невдовзі після похорону батько пішов у ліс до партизанів.

Обидва спостерігали, як партизани спокійно вийшли з лісу.

Досить часто вказується конкретний ліс, наприклад:

Коли 1949 року партизани з Обельського краю відступили до Ігналінських лісів, Антаніна підтримувала зв’язок через лісника Араміна.

Мешканці, які розпитували про партизанів, що десь оселилися в гущавині Леної пущі, лише знизували плечима.

Було наказано зустрітися з партизанами Шимонського лісу, з загоном Петра Масиліона («Наполеона»).

Післявоєнні партизани воювали й у закритих приміщеннях. Найчастіше підземні замасковані партизанські схованки називали бункерами, наприклад:

У бункері з ними були й інші партизани: Юозас Жаржюс — Жасмін, Аделе Талуте, Казіс Князис.

196

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

З документів самих чекістів або навіть із деяких джерел радянської історіографії відомо, що партизани іноді облаштовували двоповерхові бункери.

Рідше приміщення, облаштоване під землею для схову, називають схованкою, наприклад:

Від самого початку партизани в Сувалкії, на пагорбі (це місце називалося Саві калнай), викопали велику, дуже добре облаштовану схованку з лежаками й постіллю.

У частині ілюстрацій місце розташування бункера не вказано, наприклад:

Мені здається, що я вільно перебувала в бункері литовських партизанів.

У Рагуї є ще живі зв’язкові, які бачили, як кати мучили партизанів, витягнутих із бункера.

У деяких реченнях знаходимо інформацію, що бункер облаштовували у лісі, на болоті тощо²⁹. Наприклад:

Бункер, у якому Броне Жемгулітє ховалася з кількома іншими партизанами, був захований у непомітному місці в лісі Айсенай, за пару кілометрів від дороги Вейвиржени — Прекуле.

З ілюстрацій дізнаємося, що бункери облаштовували також на території садиби (під кухнею, лазнею, у підвалі тощо), наприклад:

Точно такий самий бункер був облаштований під лазнею людини, яка допомагала партизанам.

Чекісти проводили «операцію»: намагалися захопити живими партизанів, які перебували у бункері під кухнею.

1.14. Смерть

Партизани — люди трагічної долі. За твердженням істориків, у 1944–1953 рр. у Литві загинуло близько 20 тис. партизанів. За статистикою 1945 р., «щодня в Литві гинуло 27 борців за свободу» (Gaškaitė, Kuodytė, Kašėta, Ulevičius 1996: 352). У корпусі зафіксовано безліч речень, у яких ідеться про смерть борців за свободу. Смерть партизана може бути різною. Більшість партизанів гинуть у бою, наприклад:

У бою загинули командир і 22 партизани.

Був убитий партизан охоронного загону Juozas Dimeikis-Diedes, а поранений партизан Edvardas Barčas-Adžus потрапив у полон.

Інші помирають від ран, отруєні тощо. Наприклад:

Вона пережила і бої, і загибель молодих чоловіків, і безсилля, коли поранені партизани з розірваними легенями помирали без медичної допомоги: рани доводилося перев’язувати без жодного наркозу, без знеболювальних ліків,

²⁹ Išsamiai partizanų bunkeriai aprašomi Nijolės Gaškaitės knygoje (Gaškaitė 1997: 74–81).

Straipsniai / Articles

197

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Так, священник Антанас Валантінас із Купрелішкіса (Купішкський район) за вказівкою МГБ пригостив партизанів отруєним напоєм — двоє з них загинули, п’ятьох заарештували.

Не бажаючи потрапити до рук ворогів і видати своїх, партизани часто накладали на себе руки³⁰, наприклад:

Люди бачили, як партизан, весь залитий кров’ю, став на коліна, перехрестився і, приклавши до голови гранату, підірвав себе.

Оточені застрелилися останній партизан Вітаутського округу Антанас Крауеліс «Сяубунас»; загинув останній партизан Жемайтського округу Пранас Кончюс «Адамас».

Смертельно поранені просять бойових товаришів убити їх, наприклад: Партизан, що помирав із залитими кров’ю очима, промовив: «Добий мене, брате».

Смерть — постійна супутниця партизанів. Якщо бачиш загибель своїх товаришів, іноді мусиш убивати смертельно поранених друзів, б’єшся й відправляєш у той світ ворогів, гостро відчуваєш власну швидкоплинність, бо щодня дивишся смерті в очі.

1.15. Час і місце загибелі

У прикладах корпусу дуже часто вказано точний час загибелі. Часто зазначено точний рік загибелі, наприклад:

Вважається, що останній партизан у Вітьському окрузі загинув 1959 року.

Того самого дня орденом Хреста Вітіса 2-го ступеня було нагороджено його сина, партизана Альгірдаса Варка́лу, який загинув 1948 року.

У частині прикладів зазначено не лише рік загибелі, а й місяць і день, наприклад:

У квітні 1952 року загинули останні партизани Гранітського району.

Він загинув 13 листопада 1949 року разом із партизанами Йонасом Дагелісом-Гінтарасом і Дануте Довидайте із Сурдегиса.

Дуже часто час загибелі пов’язаний із конкретним місцем, наприклад:

Батько Гражини, партизан Йонас Буникіс, загинув раннього серпневого ранку 1947 року біля садиби Антанаса Шмуйли, мешканця села Пиплішкес.

Останній партизан загону Пранаса Юркенаса-Еймутіса із села Кіркай в околиці Дабужай загинув 1954 року в лісі Ґабренай.

Рідше час загибелі вказано менш конкретно — просто названо пору року, наприклад:

Наступного літа у лісі Вешейкяй було розстріляно трьох партизанів — Баліса Путріма, Сіруса із села Бікунай і Григаліса з Довайнай.

³⁰Морально стійкі партизани, опинившись у безвихідному становищі, щоб уникнути арешту й катувань під час допитів, без вагань підривали себе або стрілялися. Відомо понад 500 таких випадків (LK 1996: 13; Anušauskas 2004: 251).

198

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

У корпусі багато ілюстрацій, у яких указано дуже точне місце загибелі: конкретне село, волость, околиця, наприклад:

Інший мій однокласник, партизан Пятрас Поцінас, загинув 4 березня 1947 р. у селі Масренай (Делтувська волость).

Чи можна зрозуміти, що означала для її змученої душі звістка про смерть другого сина, партизана Йонаса, у селі Райшупіс?

Обставини смерті часто уточнюються, наприклад:

Taip belaukdama gavau žinią, kad partizanas su trim kovos draugais žuvo 1946.06.13/14 Gediminaičiuose (Švenčionys apyl.), egulio Antano Norvilo sodyboje išduoti.

17 березня 1965 р. під час військової операції, якою керував майор КДБ Начман Душанський, у будинку Антанаса й Оні Пінкявічюсів наклав на себе руки останній литовський партизан Антанас Крауєліс, перед тим знищивши документи.

Як видно з прикладів, майже в усіх випадках, коли йдеться про загибель партизана, очевидний зв’язок конкретного часу й конкретного простору.

1.16. Місце вічного спочинку

У 1944–1945 рр. убитих зазвичай залишали на місцях загибелі, тож рідним вдавалося таємно їх поховати (Gakaitė 1997: 49). У корпусі знайдено чимало ілюстрацій про таємні поховання партизанів, наприклад:

У нерівному бою обидва партизани загинули, а зв’язкові таємно поховали їх на цвинтарі в Путілішкес.

Партизани, які загинули в цьому бою, таємно поховані на цвинтарі парафії Лено.

Однак незрівнянно більше речень, у яких згадується, що тіла закатованих партизанів кидають на ринкових площах містечок, на бруківці, притуляють до стін будинків тощо. Наприклад:

Тоді вбитих партизанів привезли до Варени й кинули на бруківку біля будівлі НКВС.

Убитих партизанів вони відвезли до Каварскаса, поставили біля муру, фотографували, знущалися, копали ногами.

Навесні 1945 року на площі містечка я побачив перших убитих партизанів.

Це жорстокі, але досить звичні для того часу картини. Щоб залякати населення, енкаведисти часто привозили вбитих до містечок і клали в громадських місцях. Офіційно такі акції називали «впізнанням», однак насправді їхньою метою було зганьбити загиблих і показати живим, яка доля чекає на всіх, хто обрав шлях боротьби (Gakaitė 1997: 50).

Straipsniai / Articles

199

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Знайдено приклади, у яких ідеться про те, що тіла залишають гнити просто неба, а ховають будь-де (у канавах, гравійних кар’єрах, болотах, біля садиб, у лісах тощо). Напр.:

Зрозумій, ну і що з того, що сотні тисяч депортували, ув’язнили, вбили, ну і що з того, що повні канави тіл партизанів...

Тіла загиблих партизанів відвезли й виставили на Рокишкській площі, а згодом — скинули в канаву за містечком.

Не лише побільшало хрестів на цвинтарях після перепоховання останків партизанів із гравійних кар’єрів, канав і криниць, а й у землі Литви, яка прийняла найбільше тіл.

Сьогодні місця, политі кров’ю партизанів, позначають хрестами, меморіальними дошками, пам’ятниками тощо, однак зниклі тіла й досі живі в пам’яті старшого покоління.

1.17. Оцінювання партизанської діяльності та її зв’язок із сучасністю

У корпусі знаходимо чимало прикладів, у яких намагаються оцінити тодішню діяльність партизанів, їхню боротьбу, зради тощо. Напр.:

Говорили зовсім про нас, партизанів.

Серед партизанів траплялися злочинці, але партизани не були злочинцями.

І тоді вже можна говорити про конкретних партизанів: партизанів і не партизанів, дуже добрих партизанів і зовсім поганих партизанів.

Дехто вже раніше згрупував наших партизанів у кілька категорій. Перша — ідеалісти, друга — ті, кого обставини змусили піти до лісу, третя — примазники.

У більшості ілюстрацій ідеться про позитивну оцінку партизанів: їх називають героями народу, героями³¹, легендами, їхню кров вважають почесною, святою тощо. Напр.:

Отже, недарма партизанів називають героями народу, героями тощо.

Боротьба литовських партизанів була героїчною, адже битися, знаючи, що не переможеш і загинеш, — ознака найбільшого героїзму.

Партизанів повоєнної доби виразно змальовують як патріотів своєї батьківщини, захисників її народу.

Навіть це місце позначене кров’ю партизана — живою і святою.

³¹Особливо виразний образ партизана як народного героя у партизанських піснях і поезії. Тут партизанів очевидно ототожнюють із традиційними героями литовського фольклору чи історії: вони борються і помирають, як велети з переказів або мученики католицької церкви (Vėtokas 1969: 2–3).

200

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

Однак зазначається, що іноді діяльність партизанів переоцінюють або належним чином, об’єктивно не оцінюють, наприклад:

У статті з примітивним патріотизмом пов’язують людей, схильних ідеалізувати і міфологізувати боротьбу післявоєнних партизанів.

Мабуть, комусь було й досі є вигідно компрометувати, звинувачувати партизанів у тому, чого вони не робили.

Нам знову втовкмачують похмурий образ партизанів, — сказав Вітаутас Кубілюс.

Треба було вдаватися до шантажу, зрад, неодмінно скомпрометувати партизан в очах людей.

Наголошується, що партизанську боротьбу підтримувало багато людей, наприклад:

Чому жодна порядна людина не сказала доброго слова про стрибів; чому партизанів любили, підтримували, переховували, хвалили майже всі литовці, які знали, що їм за це загрожує.

Селяни любили й поважали партизанів, підтримували їх і опікувалися ними.

Ми жили з партизанами як одна сім’я.

Знайдено кілька речень, у яких діяльність партизанів оцінюється негативно, наприклад:

Ви возносите так званих партизанів, а їх слід називати бандитами...

І ті, хто претендує на звання «видатних письменників», у своїх «документальних» нарисах чи інших статтях і книжках, наче змовившись, зображують партизанів шакалами, що живляться падаллю, або, ще краще, — спраглими крові радянських людей вампірами, які зникають на світанку.

Знайдено ілюстрації, у яких ідеться про вбитих партизанами осіб, репресії, не забуваються жорстокість деяких партизанів, невиправдане насильство тощо; отже, не замовчуються й неприємні факти, хоча дещо чинили не самі партизани, а прикриваючись їхнім іменем, наприклад:

Партизанські екзекуції щодо осіб цієї категорії самі партизани оцінювали неоднозначно.

Приблизно з 1950 року й партизани вбивали цивільних, стрибів, родичів зрадників чи співробітників органів безпеки, розстрілювали цілі сім’ї.

Сьогодні ще залишилися живі партизани. З погляду сьогодення їх називають колишніми. Життя цих людей поєднує минуле й сьогодення, наприклад:

Учора у дворі Міністерства охорони краю глава держави Валдас Адамкус вручив колишнім партизанам ордени й медалі.

Того року сивий партизан у День воїна сказав: «Довіряй НАТО, але порох тримай сухим».

Міст із минулого в сьогодення прокладається через дітей і онуків партизанів; зв’язок минулого й сучасності також підтримують мрії партизанів, залишені ними спогади, наприклад:

С. Нефас говорив про боротьбу партизанів, наголошуючи, що «найважливіше, що ми маємо сьогодні, — це вільна Литва, про яку мріяли литовські партизани».

І чи читатиме молодь, нинішні учні, ці спогади партизанів?

Straipsniai / Articles

201

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Пам’ять про загиблих партизанів увічнюють пам’ятниками, хрестами, меморіальними дошками, висадженими деревами тощо. Наприклад:

У різних місцях Литви височіють хрести й пам’ятники партизанам, які полягли за свободу Батьківщини.

Посадили й пам’ятні, іменні деревця партизанові Юозасу Лукші-Дауманту, жертвам 13 січня у Вільнюсі; берізку — поетові Паулюсу Ширвісу.

Тепер його прізвище увічнено на присвяченій партизанам стелі на цвинтарі Йонічю Гарлявського староства — разом із прізвищами Бронюса Дагели-Драну та Альбінаса Камараускаса-Саваноріса.

На чотирьох гранітних плитах викарбувано написи, присвячені литовським партизанам, політичним в’язням, засланцям, емігрантам.

На їхню честь створюють пісні, вірші, фільми, телевізійні передачі, документальні нариси, укладають фотоальбоми, публікують їхні спогади, пишуть статті й книжки про партизанів, їхніми іменами називають вулиці тощо. Наприклад:

Часто оспівували загиблих партизанів.

Чи можна створити бестселер про партизанів?

А найбільше дякую за регулярно публіковані статті про наших дорогих партизанів і їхні фотографії.

Ти зіграв одного з братів Лукшів у фільмі свого вчителя про партизанів «Сам-один».

Вулиці названі іменами Лукшоса-Дау манта, С. Станішкіса-Літа, Й. Мішюнаса-Жаліса Вельно та інших партизанів.

За померлих партизанів відправляють святі меси, на їхню честь організовують різноманітні заходи, наприклад:

У церкві Чобішкіса за партизанів відправляли святу месу.

Тут разом із ветеранами партизанської боротьби, військовими польових військ і добровольцями хвилиною мовчання вишикувані вшанували наших полеглих партизанів.

Отже, партизанська діяльність у публіцистиці найчастіше оцінюється позитивно, піднесено, однак замовчується й про жорстокі страти, здійснені партизанами. Пам’ять про учасників боротьби за свободу та їхню діяльність увічнюють у сучасному суспільстві різними пам’ятними знаками (хрестами, пам’ятниками, виданням книжок тощо).

2. АБСТРАКТНА, НЕІДЕНТИФІКОВАНА ОСОБИСТІСТЬ

Такий статус особистості позначають прикметник «невідомий», префіксальний дієприкметник пасивного стану «не впізнаний», дієслова «не знаю», «не пам’ятаю», «забув» тощо. Напр.:

02

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

А. Цей невідомий партизан був похований в одній могилі біля цвинтарної огорожі зі Стасюлісом. Вбивця Александрас, жорстокий Антанас, Жижунас Казіс, Жукаускас Юозас, Жукаускас Згімас, Журейтіс Юозас і п’ятеро невпізнаних партизанів. Інший партизан, прізвище забув, піднявся на горище й утік через вікно. Інше значення має словосполучення незнайомий партизан. Незнайомий — це людина, невідома конкретній особі, не бачена нею, ще не перевірена, з якою вона не знайома, однак іншим особам ця людина може бути відома, своєю. Ілюстрації DLKT показують, що з незнайомими партизанами, доки їх не перевірено, слід поводитися обережно, наприклад:

Якнайшвидше попередити надійних мешканців і зв’язкових, щоб вони ні в які розмови не вступали з незнайомими партизанами.

Того самого вечора ми написали стос відповідей, повідомляючи мешканцям, як поводитися з незнайомими партизанами, які заходили до них.

3. НЕСПРАВЖНІЙ ПАРТИЗАН

У публіцистичних текстах неодноразово згадується про важку долю партизана, страждання партизанів, різноманітні випробування тощо. Наприклад:

Говорили про те, що чекає на всіх нас, про важкі дні партизана, якого переслідують і розстрілюють.

Тоді для партизанів настали важкі часи: за ними постійно стежили солдати, «стрибки» та всілякі шпигуни.

Очевидно, що не кожен міг бути партизаном. Проблему статусу партизана розглядають у різних аспектах, наприклад:

Адже чимало людей у лісі не складали присяги. А якщо не склав присяги — не можеш стверджувати, що був партизаном.

Хіба не можуть називатися партизанами й ті, хто склав присягу, але «легалізувався»³²

Типовий, звичний, наділений усіма характерними рисами прототипів і завдяки цьому впізнаваний усіма (тобто такий, що склав перед керівництвом присягу встановленого змісту, носить форму тощо) — справжній партизан, наприклад:

Зв’язковий, гадаючи, що має справу зі справжніми партизанами, повідомив про десант.

³²У 1945 р. окупаційна влада звернулася до народу, закликаючи тих, хто переховувався, легалізуватися. Загалом у 1944–1953 рр. у Литві легалізувалися близько 25 тис. учасників збройного опору. У 1952 р. з них живими залишилися лише кілька тисяч. Інших заарештували або ж, не витримавши переслідувань і не бажаючи видати інших, вони повернулися до лісу й загинули (Kašeta 1995: 70; Vėliūtė 2009: 21).

Straipsniai / Articles

203

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Чимало шкоди організаціям опору завдали й «внутрішні агенти», які безпосередньо допомагали агентам-ударникам знищувати справжніх партизанів.

Йому протистоїть несправжній партизан. Постать несправжнього партизана багатогранна. Було чимало прихильників партизанів, які не мали статусу справжнього партизана. Такий партизанський стан, порівняно пасивну боротьбу найчастіше позначають уточнювальні частки dar, beveik і сполучник kaip, наприклад:

Адолюкас ще не партизан — йому лише шістнадцять, але він незамінний зв’язковий і готовий померти за партизанів.

Однак зустрітися довелося, тільки Андрюс уже був навчений, значно обережніший, хоча після першого бойового хрещення й почувався майже справжнім партизаном.

Цей «привид» виконує роль знайденої уніформи, яка означає: він сам ще буде як партизан, зможе ходити туди, де воювали партизани, зможе залягати перед ворогами, помститися за загибель батьків.

Не всі чіткий статус (певний поділ людини, ще не усвідомлена ідентичність) позначають словосполучення з прислівником pusia, наприклад:

Лише тепер напівпартизан помітив криваву загибель стрибка й червону, мов полум’я, кров на снігу під його ногами.

У нашому загоні знайшов притулок один такий — напівпартизан, напіввільний громадянин.

Найочевидніший, найтиповіший несправжній партизан — це так званий партизан. Цим атрибутивним словосполученням називають особу, яка прагне прикинутися партизаном, одягнути його уніформу, здобути довіру інших³³. Уявний — це несправжній, такий, що реально не існує, вигаданий партизан, наприклад:

Так звані партизани пішли, а згодом погрожували місцевим жителям за підтримку партизанів.

Так звані партизани — це здебільшого переодягнені в партизанів агенти-ударники МГБ, стрибки, які ходили «до жителів, тероризуючи й залякуючи їх, шукаючи зв’язків зі справжніми партизанами» (Gaškaitė 1997: 7). Особливо часто статус несправжнього, так званого партизана позначають різні дієслова та їхні форми: прикриватися, маскуватися, удавати, одягатися, переодягатися, представлятися, називатися тощо. Наприклад:

Люди не скривдять тих, хто, прикидаючись партизанами, грабував і вбивав, наживався.

Я не можу замінити грабіжників, тим паче тих, хто маскується під партизанів.

Якісь підозрілі чоловіки прийшли з лісу й представилися партизанами, але я сумніваюся, чи мають вони якийсь зв’язок із партизанами.

Привласнену ідентичність розпізнаємо й за словосполученням від імені партизанів, наприклад:

Знаємо, не одну оселю пограбували від імені партизанів.

33 Пор. значення дієслова tarti у LKŽ 12 — «прикидатися, удавати».

204

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

Лютували й справжні грабіжники, які нашивали на кашкети знаки Витіса й убивали від імені партизанів.

Маркером несправжності, сумніву щодо тотожності є лапки, наприклад:

Наступного дня на «партизана» напав російський гарнізон, і «батько» знову опинився в руках чекістів.

Потім солдат зник із села, а «партизани» — ні.

Статус партизана втрачається після зради своїх (інших партизанів) і переходу на бік ворога. Таких осіб називають колишніми, тими, хто перейшов на інший бік, завербованими партизанами тощо. Наприклад:

Їх у бункері видав колишній партизан Шяучюліс.

Було згадано обставини загибелі загону Адольфаса Баубліса-Мерка: партизан видав зв’язкових, а згодом з’ясувалося, що його завербували стрибки.

Вживаються також іменники з сильнішою конотацією зрадник, негідник, перебіжчик, наприклад:

Партизанів видав негідник на прізвисько «Москва».

Але граната не вибухнула, і командир партизанів Аукштайтії став зрадником.

Зазначаються також об’єктивні причини зради (партизани погоджуються легалізуватися, стають агентами НКВД тощо), наприклад:

Ми знали, що колишній партизан Блажунас, коли легалізувався, був завербований і почав працювати в службі безпеки.

Після війни останки досліджував судово-медичний експерт Юозас Маркуліс³⁴, який був також агентом НКВД і видавав партизанів.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши близько 750 речень корпусу, у яких ідеться про литовських партизанів повоєнного періоду, можна сформулювати когнітивне визначення партизана. Ідентичність партизана в корпусі неоднорідна. У публіцистичному дискурсі партизан постає у трьох значеннях: 1) як конкретна, точно названа особа; 2) як абстрактна, неідентифікована постать; 3) як несправжня, сфальсифікована ідентичність. Якщо йдеться про конкретну, чітко названу ідентичність, партизана визначаємо так: литовський партизан — учасник партизанської боротьби проти влади Радянського Союзу, що відбувалася в повоєнній Литві у 1944–1953 рр., про якого відомі точне ім’я, прізвище, псевдонім, рік народження (вік) і місце народження, а також період його партизанської діяльності,

³⁴Юозас Альбінас Маркуліс-Ереліс, який став агентом МДБ (мав агентурні псевдоніми Ереліс, Ажუолас, Норейка), видав близько двохсот партизанів. Лише у 1947–1948 рр. через його та інших агентів, які видавали себе за фіктивних осіб, легалізувалися, а згодом були заарештовані 13 командирів партизанського руху (Vėliutė 2009: 54).

Straipsniai / Articles

205

AURELIJA GRITĖNIENĖ

місце, час та обставини бою, загибелі й поховання, сімейний і соціальний статус, зазначені посади, належність до конкретного округу, загону, роти, групи або етнографічного регіону, волості, околиці, району, містечка чи села; партизан зазвичай озброєний, у формі, склав присягу, має певні риси характеру й зовнішності, зазвичай підтримує зв’язок із навколишнім середовищем через зв’язкових. Зв’язок минулого й теперішнього підтримується через партизанів, які залишилися живими, або через партизанські родини, гіркі спогади та дітей і онуків загиблих партизанів. Сьогодні їхню пам’ять увічнюють пам’ятниками, хрестами, пам’ятними каменями; про партизанів створюють фільми, книжки, телевізійні програми тощо. Їхню діяльність оцінюють неоднозначно. У більшості ілюстрацій ідеться про позитивну оцінку партизанів: їх називають героями народу, героями, легендами, їхню кров вважають священною, проте є чимало речень, у яких ідеться про вбивства, скоєні партизанами, їхню жорстокість тощо. Це найтиповіші, прототипові ознаки концепту.

Неідентифікований партизан — це невідома, незнайома, невпізнана, забута або розголошена особа без конкретного імені та прізвища.

Несправжнім партизаном називають особу, яка є: 1) у партизанському стані (ще не партизан, майже партизан, як партизан); 2) напівпартизаном (ідентичність остаточно не з’ясована); 3) удаваним партизаном (прикинувся, переодягнувся, замаскувався, назвався, представився партизаном тощо).

Проаналізований медіатекст дає змогу стверджувати, що наприкінці XX ст. повоєнний партизан у свідомості литовців досить часто сприймається романтизовано, ідеалізовано, навіть міфологізовано — як певна взірцева модель, гідний захоплення ідеал громадянина (воїна) з трагічною долею. Постать партизана в сучасному контексті постає як певне джерело натхнення для творців держави та її пересічних громадян. Про це свідчать і найновіші публіцистичні тексти, наприклад:

Доля Ванагаса, як і вся партизанська боротьба, показує, наскільки тісно героїзм тут переплітався з трагізмом. Що яскравіше сонце, то темніші тіні, тому героїзм і самопожертву партизанів неминуче супроводжували жахливі зради, брехня, страждання (delfi.lt; 2018 05 14).

Адольфас Раманаускас-Ванагас уже не є лише нашим національним героєм: міжнародна спільнота також поступово (ви)знає його як видатну особу, водночас визнаючи винятковість усього литовського партизанського опору (delfi.lt; 2018 05 14).

Однак необхідно наголосити, що такий образ партизана можна скласти, спираючись лише на публіцистичні тексти кінця XX ст. Водночас образ партизана мав би постати в публіцистиці 6–8-го десятиліть XX ст., оскільки оцінка цієї постаті та її образ у свідомості людей значною мірою залежать від політичного й історичного контексту.

206

Acta Linguistica L Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publiciniame diskurse

ŠALTINIAI

Bendrinės lietuvių kalbos žodynas, 2013–2018, rengiamas, red. kolegija: Danutė Lutikėvičienė (vyr. red.), Gertrūda Naktinė, Rituė Petrokienė, Dovilė Svekienė, Klementina Vosylė, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga internetu: http://bkz.lki.lt.

Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. 7-as patais. ir papild. leid. Vyr. red. Stasys Keinys. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2012, elektroninis variantas, 2015. Prieiga internetu: liks.lki.lt.

DLKŽ – Dabartinės lietuvių kalbos tekstynas. Kaunas: Kauno Vytauto Didžiojo universitetas. Prieiga internetu: http://donelaitis.vdu.lt.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002, elektroninis variantas, red. kolegija: Gertrūda Naktinė (vyr. red.), Jonas Paulauskas, Rituė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005; atnaujinta versija, 2008. Prieiga internetu: www.lkz.lt.

LITERATŪRA

Anuškauskas Arvydas 2004: Paspiršinimo raida ir pasipriešinimo metodai. – Pilietinis pasipriešinimas Lietuvoje ir Lenkijoje: sąsajos ir ypatumai 1939–1956, ats. red. Arvydas Anuškauskas. Vilnius: Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras.

Bartmiński Jerzy 2007: Językowe podstawy obrazu świata. Lublin: Wydawnictwo UMCS.

Brazauskas Nerijus 2015: Lietuvos partizanai šiuolaikiniame lietuvių romane: kolektyvinė atmintis ir istorijos interpretacija. – Žmogus ir žodis 17(2), 54–74. Prieiga internetu: http://www.zmogusirzodis.eu.lt.

Čermák František 2000: Tekstynas yra geriausias kasdienio gyvenimo atspindys (pokalbis su prof. Františeku Čermaku). – Darbai ir dienos 24, 295–297.

Gaškaitė Nijolė 1997: Pasipriešinimo istorija, 1944–1953 metai. Vilnius: Aidai.

Gaškaitė Nijolė, Kuodytė Dalia, Kašeta Algis, Ulevičius Bonifacas 1996: Lietuvos partizanai 1944–1953 m. Kaunas: Lietuvos politinių kalinių ir tremtinių sąjunga.

Greimas Julius Algirdas 1991: Rezistencijos sąvoka. – Iš arti ir iš toli. Literatūra, kultūra, grožis. Vilnius: Vaga, 304–307.

Grinius Kęstutis 1990: Partizanų kovos Lietuvoje. Vilnius: Mokslas.

Straipsniai / Articles

207

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Geaerts Dirk 1989: Prospects and problems of prototype theory. – Linguistics 27(4), 141–165.

Gries Th. Stefan 2006: Corpus-based methods and cognitive semantics: The many senses of to run. – Corpora in cognitive linguistics. Corpus-based approaches to syntax and lexis, ed. by Stefan Th. Gries, Anatol Stefanowitsch. Berlin. New York: Mouton de Gruyter, 57–99.

Gudavičius Edvardas 1999: Lietuvių mesianizmas. – Lietuvos naikinimas ir tautos kova 1940–1998, sud. Izidorius Ignatavičius. Vilnius: Vaga, 667–671.

Gudavičius Aloyzas 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje). Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Jakaitienė Evalda 2010: Leksikologija. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Jurkute Mingailė 2016: Memory of the Lithuanian guerilla war: soviet, non-soviet and diaspora’s narratives. Summary of doctoral dissertation. Vilnius university, The Lithuanian institute of history.

LK 1996: Laisvės kovos 1944–1953 metais. Dokumentų rinkinys, sud. Dalia Kuodytė, Algis Kašėta. Vilnius: Lietuvos politinių kalinių ir tremtinių sąjunga, 1996.

Kašėta Algis 1995: Antisovietinio pasipriešinimo mastai Lietuvoje 1944–1953 m. – Laisvės kovų archyvas 14, 65–70.

Kuodytė Dalia, Tracevskis Rokas 2013: The unknown war. Armed anti-Soviet resistance in Lithuania in 1944–1953. Vilnius: Genocide and resistance research center of Lithuania.

Landsbergis Vytautas 1999: Rezistencijos reikšmė. – Lietuvos naikinimas ir tautos kova 1940–1998, sud. Izidorius Ignatavičius. Vilnius: Vaga, 255–259.

Macijauskaitė Irma 2000: Dvi antonimų poros: mirtis–gimimas, mirtis–gyvenimas. – Darbai ir dienos 24, 121–142.

Marcinkevičienė Rūta 2008: Žanro ribos ir paribiai. Spaudos patirtys. Vilnius: Versus aureus.

Marcinkevičienė Rūta 2000: Tekstynų lingvistika (teorija ir praktika). – Darbai ir dienos 24, 7–64.

Mišiūnas Romualdas, Taagepera Rein 1992: Baltijos valstybės: priklausomybės metai, 1940–1980. Vilnius: Mintis.

Papaurėlytė Silvija 2003: Sielvarto metaforos lietuvių ir rusų kalbose. – Filologija 8, 25–31.

208

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publicistiniame diskurse

P a p a u r ė l y t ė - K l o v i e n ė S i l v i j a 2007: Lingvistinės kultūrologijos bruožai. Šiauliai: VŠĮ Šiaulių universiteto leidykla.

P e t r a u s k i e n ė A i s t ė 2017: Places of partisan war: memorialisation and heritagisation in the independent Lithuania. Summary of doctoral dissertation. Vilnius University, The Lithuanian Institute of History.

P i k č i l i n g i s J u o z a s 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2. Vilnius: Mokslas.

P o c i u s M i n d a u g a s 2005: Partisan resistance in Lithuania 1944–1953: The struggle with inhabitants accused of collaboration. Summary of doctoral dissertation. Klaipėda University, The Lithuanian Institute of History.

O z o l a s R o m u a l d a s 2003: 2002-ieji. Lietuva: politinis metų portretas. Vilnius: Mintis.

S t a r k a u s k a s J u o z a s 2001: Stribai. Ginkluotieji kolaborantai Lietuvoje partizaninio karo laikotarpiu (1944–1953). Vilnius: Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras.

R u t k o v s k a K r i s t i n a, S m e t o n a M a r i u s, S m e t o n i e n ė I r e n a 2017: Vertybės lietuvio pasaulėvaizdyje. Vilnius: Akademinė leidyba.

S m e t o n a M a r i u s 2018: Savokų „kalba“, „tauta“, „valstybė“ plėtiniai jaunimo samonėje. – Logos 95, 177–184.

Š t r o m a s A l e k s a n d r a s 2001: Laisvės horizontai. Vilnius: Baltos lankos.

U n g e r e r F r i e f r i c h, S c h m i d H a n s - J ö r g 2006: An introduction to cognitive linguistics. 2nd edition. London: Longman.

V a r d y s V y t a u t a s S t a n l e y 1969: The partisan movement in postwar Lithuania. – Lituanus. Lithuanian quarterly journal of arts and sciences 15(1), 1–12.

V a š t o k a s R o m a s 1966: Image of the partisan. – Lituanus. Lithuanian quarterly journal of arts and sciences 12(4), 1–12.

V ė l i ū t ė R ū t a G a b r i e l ė 2009: Partizanai [N 16]. Vilnius: Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras.

V i d i k a s K a z i m i e r a s 1962: Guerilla warfare on the amber coast. New York: Voyages Press.

W i l l i a m s R a y m o n d 2013: A vocabulary of culture and society. London: Routledge.

Ч е р н е й к о Л ю д м и л а, Х о С о н Т э 2001: Концепты жизнь и смерть как фрагменты русской языковой картины мира. – Филологические науки 5, 50–58.

Straipsniai / Articles

209

AURELIJA GRITĖNIENĖ

The Partisan of Postwar Lithuania in the Discourse of Opinion Journalism

SUMMARY

Following the methodology of conceptual analysis elaborated by the Lublin ethnolinguistic school, the article attempts to find out how the Lithuanian partisan is conceptualised and categorised in the discourse of opinion journalism and what its cognitive definition is. The advanced search in the texts of opinion journalism of the Corpus of Contemporary Lithuanian Language found approximately 7,500 sentences on postwar Lithuanian partisans. By strictly adhering to the chosen methodology, the conceptual analysis should be performed on the basis of three types of data: language system, questionnaires, and texts. The present article focuses on the data of contemporary texts of opinion journalism only. Hence, it is important to underline that the cognitive definition of the partisan proposed in the article is not absolute and finite; it is based on the findings of the textual analysis of one type only. This definition should be supplemented in the future after studying systemic, fiction and questionnaire based data. Scholars have not yet been drawn to study the image of the partisan in the Lithuanian language and our worldviews; therefore, it is meaningful to formulate the concept of the PARTISAN on the basis of the analysis of opinion journalism texts; it is interesting to see how our consciousness perceives the postwar partisan today and how much the formation of this concept is determined by a historical, political and ideological context.

The semantic analysis of the data made it clear that the identity of the partisan in not uniform in the corpus. The perception of the partisan in the discourse of opinion journalism is three-fold: 1) as a particular, explicitly and accurately specified person; 2) as an abstract, unidentified figure; 3) as an unreal, falsified identity. As regards a particular, explicitly specified identity, the following cognitive definition of the partisan can be proposed: A Lithuanian partisan is a participant of the guerilla warfare against the regime of the Soviet Union, which took place in postwar Lithuania in 1944–1953, with a known name, surname and nickname, year of birth (age) and place of birth, the period of involvement in the guerilla warfare, the place, time and circumstances of fight, death and burial, marital and social status, the posts taken, the belonging to a specific military district, platoon, company, brigade or ethnographic region, rural district, countryside district, district, town or village; a partisan is usually armed, uniformed, having made an oath, characterised by certain character traits and external features and usually maintaining a contact with the environment through supporters. The connection between the past and the present is maintained through surviving partisans or through partisans’ dreams, memoirs as well as the children and grandchildren of the perished partisans. Today, their memory is honoured through monuments, crosses, commemorative stones, films, books, television broadcasts about partisans, etc. The evaluation of their activities is rather ambiguous. Most of the illustrations

210

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Pokario Lietuvos partizanas publicistiniame diskurse

speak about their positive evaluation: they are referred to as the heroes and legends of the nation; their blood is considered sacred, etc.; however, quite a number of sentences also speak about the murders, atrocities, etc. committed by partisans.

An unidentified partisan means an unknown, unfamiliar, unrecognised, forgotten or concealed person without a specific name and surname.

An unreal partisan implies a person who is: 1) in the pre-partisan state (not yet a partisan, almost a partisan, like a partisan); 2) half-partisan (the identity is not realised to the full); 3) an alleged partisan (pretended, disguised, camouflaged, calling oneself a partisan, introducing oneself as a partisan, etc.).

The material of the corpus analysed in the study leads to the conclusion that at the end of the 20^th century the postwar partisan often takes the form of a romanticised, idealised, even mythologised, figure, as a certain role model to be followed, as an ideal citizen (warrior) of tragic fate in the Lithuanian consciousness. In today’s context the partisan figure emerges as a peculiar source of inspiration for the builders of the state and its common citizens.

It should nevertheless be noted that such an image of the partisan is prompted by the texts of opinion journalism of the late 20^th century only. The analysis of the opinion journalism of the 1950s–1970s would bring up an absolutely different definition of the partisan, because the evaluation and image of this figure in people’s consciousness is highly dependent on the political and historical context.

Įteikta 2018 m. rugsėjo 19 d.

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

211