VYTAUTAS KARDELIS

Вільнюський університет

Напрями наукових досліджень: діалектологія, історія мови, когнітивна семантика, варіативність у мові.

DOI: https://doi.org/10.35321/all82-13

Asta Leskauskaitė, Vilija Ragaišienė

СЛОВНИК ГОВІРОК ПІВДЕННИХ ПІВДЕННИХ АУКШТАЙТІВ

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2016, I t. A–M, 682 p. ISBN 978-609-411-187–7 (bendras), ISBN 978-609-411-188-4 (I tomas) Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2019, II t. N–Ž, 831 p. ISBN 978-609-411-187-7 (bendras), ISBN 978-609-411-238-6 (II tomas)

У 2016 році вийшов перший том «Словника говірок південних південних аукштайтів» (A–M). Через три роки, у 2019 році, було опубліковано й другий том словника (N–Ž). Серед діалектних словників це вже чотирнадцятий (докладніший огляд діалектних словників, виданих до 2014 року, див. Zubaitienė 2014: 142–147). Обидва томи «Словника говірок південних південних аукштайтів» підготували досвідчені й професійні діалектологині, чудові знавчині південної аукштайтської говірки, фахівчині та експертки докторки Аста Лескаускайте і Вілія Рагайшене. Наукова редакторка словника — докторка Вілія Рагайшене, редакторка — докторка Вілія Сакалаускене, авторка карти — докторка Лаура Гер жотайте. Словник ретельно зверстала Неда Косткене, оформлення виконав художник Рокас Гелажюс. Підготовку словника підтримала Державна комісія литовської мови (далі — VLKK) у межах Програми збереження діалектів та етнічних топонімів на 2001–2010 роки; видання першого тому підтримала Рада з питань науки Литви (далі — LMT) у межах Державної програми литуаністичних досліджень і поширення їхніх результатів на 2016–2024 роки. На публікацію другого тому, очевидно, забракло коштів згаданої програми LMT, однак приємно й важливо зазначити, що видання другого тому підтримали також бізнес, Варенське районне самоврядування та окремі люди — частину з них вказано на форзаці словника, а дехто, щедро підтримавши видання, побажав залишитися невідомим. Тут важливо звернути увагу на кілька речей: те, що видання наукової праці починають підтримувати не LMT, а бізнес, самоврядування та громадяни,

Recenzijos / Reviews

207

VYTAUTAS KARDELIS

чітко свідчить, що словник уже знайшов свого адресата. Це чудовий приклад і патріотизму до рідного краю, і підтримки культури рідного краю. Також очевидно, що авторки словника не є випадковими перехожими в житті «цикринських дзуків»; про це свідчать не лише отримана підтримка видання словника, щирі й теплі презентації словника в залі Вільнюського будинку вчителів і в Інституті литовської мови, а й якість самого словника.

Перший том словника починається Передмовою (с. VII–IX), далі йде Вступ. У ньому наведено всі атрибути, необхідні для термінологічного словника: згадано говірки південних південних аукштайтів (тут також ідеться про соціолінгвістичну ситуацію — двомовних чи тримовних мешканців) та їхній ареал (с. XI–XIII), розглянуто своєрідність говірок і характерніші особливості звукової системи, наголошування, морфології та синтаксису (с. XIII–XV). Стисло, структуровано й на основі показових і доречних прикладів представлено характер і структуру словника (с. XXV–XXX). Далі йде розділ про транскрипцію, у якому наведено знаки голосних, приголосних, наголосу й акцентних інтонацій, інтонації та синтагматичного членування тексту, а також їх пояснення. Додано списки скорочень топонімів, інших скорочень і знаків та бібліографію. Другий том також починається Передмовою (с. VII–VIII), містить Вступ (с. IX–XI) — стислий виклад Вступу до першого тому. У цій частині словника повторено розділи першого тому, у яких представлено характер і структуру словника (с. XI–XV), транскрипцію (с. XV–XVIII), списки топонімів, інших скорочень і знаків.

«Словник говірок південних південних аукштайтів», за словами авторок, «укладено за принципами найповніших діалектних словників: до нього включено всі зібрані слова з говірок південних південних аукштайтів із живого мовлення та письмових джерел (рукописного фонду й аудіозаписів, що зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови, а також картотеки доповнень до „Словника литовської мови“, зібраної в Центрі досліджень літературної мови)» (с. XXVI). У передмові також зазначено, що «за п’ять років записано майже триста годин аудіозаписів <...>. Саме з аудіозаписів цього періоду дібрано діалектні приклади, які й становлять основу словника» (с. VIII). Крім того, матеріал узято й з інших аудіозаписів, зроблених колегами на початку XXI століття. Слід наголосити, що «словник поповнили також діалектні приклади зі згаданих раніше аудіозаписів 7–10-х десятиліть XX століття, записів 2002–2003 років і рукописних текстів, а також картотеки доповнень до „Словника литовської мови“» (с. VIII–IX).

Читаючи ці твердження, можна насторожитися й запитати: а як щодо принципів і критеріїв добору матеріалу? Очевидно, що між письмовими джерелами та оригінальними аудіозаписами є різниця. Також очевидно, що діалектні приклади з аудіозаписів 7–10-х десятиліть XX століття, рукописних текстів і картотеки доповнень до «Словника литовської мови» збирали й — особливо — опрацьовували, спираючись на інші теоретичні та методологічні принципи, ніж ті, що прийняті в сучасній литовській діалектології. Отже, може постати питання, чи варто було включати до одного словника

208

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

Asta Leskauskaitė, Vilija Ragaišienė.

Словник говірок південних південних верхніх литовців

матеріал, зібраний і поданий за старими методами, а також «новий» матеріал, позначений новим теоретичним підходом. До речі, такий спосіб компонування емпіричного матеріалу міг бути зумовлений думками авторок словника, висловленими у передмові, де доволі виразно відчувається дещо ностальгічна нота, сповнена турботи про долю говірок: «Світосприйняття, звичаї та повсякденне життя мешканців цих місць відображає їхня рідна говірка — мелодійна, багата на слова, архаїчна, хоча вже трохи розбавлена новими запозиченнями. На жаль, громади сіл південних дзуків, які дбають про традиційні ремесла, перейнятий від предків спосіб життя та побут, щороку зменшуються через несприятливий демографічний розвиток, економічні й соціальні процеси, а отже, їхньому існуванню загрожує реальна небезпека. Зі зменшенням кількості людей меншає і тих, хто володіє місцевою говіркою...» (с. VII). Як можна зрозуміти з цієї доволі довгої цитати, метою словника було зібрати в ньому якомога більше й різноманітнішого матеріалу. Слід визнати, що щойно висловлений сумнів щодо поєднання матеріалу різного характеру авторки розвіяли, обравши раціональний і доречний спосіб: «Речення зі старих рукописних текстів переписано з дотриманням оригінальної системи позначень, їх подано в оригінальній транскрипції із зазначенням місця проживання та посиланням на рукописні тексти» (с. XXX). Це посилання (RT) чітко ідентифікує давніший матеріал. За таких умов нерівності й нюанси транскрипції старих прикладів стають менш актуальними; крім того, за потреби зручно зіставляти матеріал різних хронологічних шарів.

Ще одне питання, яке може викликати дискусії, — запозичена лексика та «новіші або нові слова» (с. XXVI). Останні позначено скороченням nj. Біля слів іншомовного походження (слов’янізмів, германізмів) ставиться позначка sv., яку використовують і для позначення запозичених значень. Здавалося б, це прикра двозначність, але й тут авторки знайшли доречне рішення: «Запозичені значення позначають перед тлумаченням значення в дужках скороченням sv.» (с. XXVI). Отже, в одному випадку скорочення sv. стоїть після заголовного слова, а в іншому — перед тлумаченням значення.

Ще одне зауваження щодо запозичень: за словами авторок, «наскільки можливо, намагалися вказувати походження слів», проте «біля давніх запозичень <...> позначки походження не ставляться» (с. XXVI). На мою думку, звичка не позначати «давні запозичення» не надто доречна і заслуговує на критику (аргументи див. Kardelis 2016: 8–9). Однак можна зрозуміти, що такий вибір зумовлений і традиціями укладання діалектних словників, за словами самих авторок, і затвердженими VLKK Загальними вимогами до укладання словників діалектів (говірок). До речі, авторки належним і творчим чином дотрималися цих вимог, хоча вони й мають рекомендаційний характер.

Один із таких прикладів: чудово, що «у Словнику немає гнізд дієслів, а разом із ними й слів-“небувальців”, які штучно створюються для утворення гнізд дієслів, наприклад: bōsti, milti, mōkti, žinti. У Словнику також не подано твірних дієслів, для яких у говірках не зафіксовано прикладів уживання» (с. XXVIII).

Коротке зауваження щодо транскрипції: одразу видно, що словник укладали й редагували професійні та досвідчені діалектологині, одним із напрямів роботи яких є також

Recenzijos / Reviews

209

VYTAUTAS KARDELIS

укладання діалектних текстів. Наприклад, транскрипція продумана, не перевантажена, послідовна; вона описує як системний каркас звукової системи, так і показує важливіші й тонші нюанси.

Розділ Своєрідність говірок і характерніші особливості доволі традиційний: ужито термінологію, звичну для праць із традиційної литовської діалектології, особливо коли йдеться про звукову систему (згадуються давні акутові закінчення, тверді приголосні, «змішування» приголосних). Такий традиційний виклад, найімовірніше, не надто заслуговує на критику: з одного боку, той, хто візьметься за лінгвістичні дослідження на матеріалі словника, упорядкує термінологію відповідно до своїх потреб; з іншого — словник читатимуть не лише лінгвісти й фахівці-лексикографи. Тож простіший виклад емпіричних фактів і пояснень у цьому разі має свої підстави й логіку.

Під час читання розглянутого вище розділу одразу впадає в око одна виразна особливість, яку можна описати одним словом — варіанти. Те, що у словнику не уникають демонструвати варіантність — реальну фонетичну, морфологічну й синтаксичну різноманітність, — є радісним і гідним схвалення фактом. Варіантність належно описано і у вступі, і виразно показано в ілюстративних прикладах. Можна стверджувати, що матеріал, наведений у словнику, справді оригінальний і автентичний (звісно, якби ми порівняли його з оригінальними аудіозаписами, могли б виникнути дискусії щодо того чи іншого конкретного випадку, але кожен, хто транскрибував діалектні тексти, добре знає, що різні транскрибатори іноді по-різному чують те саме — це цілісний і складний когнітивний процес, залежний від багатьох чинників).

Загалом щодо побудови й структури самого словника, матеріалу та його подання, уже згаданої транскрипції й тлумачень значень якихось суттєвих критичних зауваг висловити не можна. Слід визнати, що авторки словника дотримуються системності й лексикографічної послідовності як у поданні матеріалу, так і в тлумаченні значень, поданні граматичних та інших позначок. Творчий та аналітичний підхід до укладання словника добре виявляється і в поданні тлумачень значень. Принаймні для мене хрестоматійним прикладом того, як переплітаються тлумачення деяких значень та ілюстративні приклади до них, є слова мова, говорити у «Словнику сучасної литовської мови» та «Словнику литовської мови» (далі — LKŽ). Досить порівняти їх із тлумаченнями у «Словнику говірок південних південних верхніх литовців» та співвідношенням цих тлумачень із прикладами, щоб одразу побачити значно кращий стан справ. Загалом авторки словника, хоча й використовують тлумачення LKŽ (звісно, у випадках, коли вони цілком доречні й не суперечать емпіричному матеріалу словника), часто пропонують і власні, які нерідко є витонченішими, краще вмотивованими й добре узгоджуються з прикладами.

Радує, що томи «Словника говірок південних південних верхніх литовців» поповнюють уже наявний корпус діалектних словників. Важливо, що він уже є і надалі буде корисним не лише для традиційних галузей лінгвістики (литовської діалектології, балтистики, індоєвропеїстики), а й має чудове, своєрідне, різнобічне матеріальне й духовне,

210

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

Аста Лескаускайте, Вілія Рагайшене. Словник говірок південних південноаукштайтських

загалом — культурний пласт. Ним, без жодного сумніву, зможуть користуватися не лише професійні гуманітарії. У передмові авторки гарно й влучно сказали: «Отже, цей словник — невелика данина охоронцям великої говірки південних південноаукштайтських, або дзуківської, спільноти». Це праця, яка сприяє плеканню почуття спільноти, заохочує усвідомлювати цінність власної ідентичності й, зрештою, нагадує про те, що ми вже втратили.

З погляду лінгвістики це великий і важливий внесок у дослідження цього піддіалекту, які авторки «Словника говірок південних південноаукштайтських» д-р Аста Лескаускайте та д-р Вілія Рагайшене останнім часом не лише активно, а — що найважливіше — професійно розвивають і поглиблюють.

Залишається лише побажати Колегам, словами світлої пам’яті Професора Альберто Розіно, творчих успіхів і подальших вагомих досліджень.

LITERATŪRA

Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija 2016: Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodynas (A–M) I, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija 2019: Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodynas (N–Ž) II, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Kardelis Vytautas 2016: Lietuvių kalbos slavizmai: tyrimo istorija ir perspektyvos. – Lietuvos lenkų tarmės. Prieiga internete: http://www.lenkutarmes.lfl.vu.lt/apie/straipsniai.

Zubaitienė Vilma 2014: Lietuvių leksikografija: istorija ir dabartis: mokomoji knyga, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Įteikta 2020 m. balandžio 21 d.

VYTAUTAS KARDELIS Vilniaus universitetas Filologijos fakultetas Taikomosios kalbotyros instituto Lietuvių kalbos katedra Universiteto g. 5, LT–01131 Vilnius, Lietuva [email protected]

Recenzijos / Reviews

211