ЗІНАЇДА ПАХОЛОК

Луцький інститут розвитку людини Відкритого міжнародного університету «Україна»

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0002-8911-5909

Галузі дослідження: філологія, філософія, психологія, культурологія, країнознавство.

DOI: doi.org/10.35321/all86-03

УКРАЇНСЬКА ФОРМАЦІЯ В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ МІКОЛАЯ КРУШЕВСЬКОГО

Формування української мови в науковій спадщині Міколая Крушевського

А Н О Т А Ц І Я

У статті вперше розглянуто українознавчі праці в науковій спадщині Міколая Крушевського, який народився в польсько-німецькій родині, провів дитинство та юність в Україні, здобув початкову освіту й зазнав впливу українського етносу, що на той час не мав статусу державності. Українці не могли вільно розвивати свою мову, культуру й науку, навчати дітей рідною мовою. Дискусійним було питання, чи є українська мова самостійною, чи вона є діалектом російської мови. Не вступаючи в полеміку, Крушевський використав українські вірування, записані ним на Волині в праці «Замовляння як форма російської народної поезії», а також українську лексику для порівняння з іншими індоєвропейськими мовами в дослідженнях «Про “аналогію” та “народну етимологію” (“Volksetymologie”)», «До питання про гуна. Дослідження в галузі старослов’янського вокалізму», «Über die Lautabwechslung», «Нарис мовознавства».

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: Міколай Крушевський, Волинь, друга половина ¹⁹ століття, українська мова, фольклор, порівняльне мовознавство.

А Н О Т А Ц І Я

У цій статті вперше аналізуються праці, присвячені українській мові, які становлять наукову спадщину Міколая Крушевського. Міколай, народжений у родині поляка та німкені,

Straipsniai / Articles

89

ZINAIDA PAKHOLOK

Крушевський провів дитинство та юність в Україні, де здобув початкову освіту. Українська етнічна група, яка на той час не мала власної державності, справила на нього значний вплив. Українці не могли вільно розвивати свою мову, культуру й науку та навчати дітей рідною мовою. Дискутувалося питання, чи є українська мова незалежною мовою, чи діалектом російської мови. Не вступаючи в полеміку, у своїй праці Замовляння як форма російської народної поезії М. Крушевський спирався на українські вірування, зібрані на Волині, а також на український словниковий склад, який порівнював з іншими індоєвропейськими мовами у своїх працях Про аналогію, Народна етимологія, До питання про гуна: Дослідження старослов’янського вокалізму, Про чергування звуків, Нарис мовознавства.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Міколай Крушевський, Волинь, друга половина XIX ст., українська мова, фольклор, порівняльне мовознавство.

1. ВСТУП

Сучасна лінгвістика, продукуючи нові ідеї, використовує спадщину представників мовознавчої науки, яка не втратила своєї цінності в глобалізованому світі. До таких учених належить Н. В. Крушевський^¹, який, за влучним визначенням І. А. Бодуена де Куртене, «належав до мовознавців-“філософів”, тобто до мовознавців, які прагнуть узагальнень, прагнуть відкривати й формулювати загальні закони мовного життя. Фактичний матеріал йому також давали арієвропейські мови, […] він мав надзвичайну здатність використовувати фактичні відомості для своїх наукових узагальнень» (Бодуен де Куртене 1963: 146)^².

Саме І. А. Бодуен де Куртене вперше осмислив значення Н. В. Крушевського для науки (Бодуен де Куртене 1888; 1889). Потім Ф. Ф. Зелінський звернув увагу на студентську працю майбутнього мовознавця (Зелінський 1897); В. А. Богородицький описав його членство в Казанській лінгвістичній школі (Богородицький 1939); М. В. Черепанов проаналізував питання фонетики (Черепанов 1958); Р. Якобсон схарактеризував роль ученого в розвитку фонології (Jakobson 1960) та загального мовознавства (Jakobson 1965). Авторка монографічного дослідження Д. Радваньска-Уільямс дослідила лінгвістичну теорію Н. В. Крушевського (Radwańska Williams 1993). Окрім названих

^¹ У статті використовуються традиційні для російської науки імена та по батькові двох дослідників: Микола В’ячеславович Крушевський та Іван Олександрович Бодуен де Куртене.

^² Тут цитується російськомовний переклад статті І. А. Бодуена де Куртене (Baudouin de Courtenay 1888; 1889).

90

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikolaj Kruszewski

Поряд із працями першопрохідців у вивченні ідей Н. В. Крушевського існує велика енциклопедична, довідкова, навчальна та наукова література, присвячена цій видатній особистості (Миколай Крушевський 2005).

Вивчаючи сторінки короткої біографії Н. В. Крушевського, опублікувавши епістолярій (Пахолок 1999; 2000), переклавши українською мовою перший твір (Крушевський 2002), перевидавши переклади гімнів Рігведи (Крушевський 2004), уклавши бібліографічний покажчик (Миколай Крушевський 2005), популяризуючи його творчу спадщину (Пахолок 2019), ми звернули увагу на український контент, не досліджений лінгвістами, істориками та культурологами.

Актуальність теми цього дослідження полягає в розкритті ще однієї грані масштабності принципів ученого, який використовував приклади тогочасної недержавної української мови, доводячи її належність до індоєвропейської мовної сім’ї.

Мета статті: дослідити український пласт у науковій діяльності Н. В. Крушевського. Для цього необхідно розв’язати такі завдання: на основі архівних і друкованих джерел розкрити причину появи українського контенту у Н. В. Крушевського, описати відображення інтересу до української мови та культури в його працях.

Наукова новизна дослідження полягає в постановці та розв’язанні проблеми, яка засвідчує, що російська мова й культура не були єдиним життєвим середовищем і системою координат для Н. В. Крушевського, за яким закріпився статус представника російської науки.

2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

З метою забезпечення достовірності проведеного дослідження було обрано триангуляційний підхід, що передбачає розгляд проблеми появи та використання українського матеріалу в науковій діяльності Н. В. Крушевського з різних точок зору.

Спочатку увагу було зосереджено на біографічному аспекті.

Здійснювався відбір інформації в друкованих та архівних джерелах, вивчалися офіційні документи. Потім за допомогою методу біографічного аналізу відтворювалися спосіб життя та середовище існування, реконструювалися життєві ситуації й найбільш значущі часові періоди.

Із біографічним аспектом тісно пов’язаний соціальний аспект, оскільки особистість завжди взаємодіє з людьми та рефлексує на суспільні явища. Історичний метод, який відобразив

Straipsniai / Articles

91

ZINAIDA PAKHOLOK

соціально-історичну ситуацію та причинно-наслідкові політичні зв’язки, виявився основним на другому етапі роботи.

Приступаючи до вивчення наукового аспекту практичної діяльності лінгвіста, ми усвідомлювали, що в ній реалізувалися особисте й суспільне, тому використовували методи та прийоми пізнання: аналіз і синтез, аналогію, узагальнення й опис.

Ефективність методологічної тріангуляції полягає в чіткому визначенні питання, що розглядається; поетапності дослідження; комплексності системи, за якої кожна частина може доповнювати одна одну, але не може існувати окремо.

3. ПРИЧИНИ ПОЯВИ УКРАЇНСЬКОГО КОНТЕНТУ

Біографічний аспект. Походження мовознавця пов’язане з давнім польським родом Крушевських, який бере початок із XV століття; частина його представників здавна жила на Волині.

Батько Н. В. Крушевського, Вацлав Крушевський (1808–1878), дворянин герба Абданк, народився в Заславі на Волині, тепер місто називається Ізяслав. Ставши військовим, брав участь у Польському повстанні 1831 року, після чого був засланий до Казані. Звільнився зі служби в чині ротмістра. Його цивільна кар’єра відбулася на посаді городничого в Острозі, Овручі, Луцьку та Ковелі. У сім’ї Вацлава Крушевського завжди жила пам’ять про повстанські традиції та панувала патріотична атмосфера.

Мати Н. В. Крушевського, Розалія Ноткен (1833–1899), народилася в Києві й належала до німецького купецького стану, мала родовий маєток у селі Солотвин Ковельського повіту Волинської губернії (Пахолок 2002: VIII–IX).

Микола Крушевський народився 6(18) грудня 1851 року в Луцьку й був охрещений у Луцькій кафедральній римо-католицькій церкві — костелі Святих Петра і Павла. Ім’я для свого первістка батьки обрали за церковним календарем і пов’язали його з містом, яке ще з XII століття перебувало під патронатом Святого Миколая.

Дитинство Н. В. Крушевського минуло в Луцьку, Ковелі та Солотвині, як писав його сучасник Ю. І. Крашевський, «на нашій веселій і родючій Волині, яка, вбрана в зелені гаї та позолочені поля, помережана річками й блакитними струмками, спокійно гріється на сонці, не дбаючи про свій завтрашній день, вирубуючи зелені гаї, розсипаючи

92

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikołaj Kruszewski

золоті зерна своїх полів і дозволяючи своїм річкам та ставкам заростати» (Kraszewski 1978: 153).

Відомо, що існує зв’язок особистості з місцем її проживання. Цей зв’язок «загадковий, але очевидний. Або так: безсумнівний, але таємничий. Ним відає відомий давнім genius loci, геній місця, який пов’язує інтелектуальні, духовні, емоційні явища з їхнім матеріальним середовищем. Для людини нового часу головними осередками прикладання й прояву культурних сил є міста. Їхній вигляд визначається генієм місця, і уявлення про це суто суб’єктивне» (Вайль 2008: 9). Згідно з римською міфологією, кожен чоловік мав свого генія, або духа-охоронця. Можна припустити, що місце народження визначило долю Н. В. Крушевського. Його становлення відбувалося в пореформений час стрімких соціально-економічних змін, які позначилися на вигляді Луцька з появою нових торговельних і громадських установ, будівель банків, акціонерних товариств, навчальних закладів.

Попри нові тенденції розвитку, визначною пам’яткою міста й надалі залишався замок Любарта — свідчення того, що 1320 року Луцьк увійшов до складу Великого князівства Литовського. Цей факт Микола знав тому, що 1862 року вступив до першого класу Луцького повітового дворянського училища. Воно розташовувалося поруч із замком Любарта. Не виключено, що давня архітектурна споруда пробудила в Миколи інтерес до історії.

Батько Н. В. Крушевського був поляком, а мати — німкенею, у сім’ї розмовляли трьома мовами: польською, німецькою, російською. Ніхто інший, як батьки, сприяв мовній підготовці майбутнього лінгвіста, продовженій в училищі під час вивчення російської, французької, німецької, латинської мов. Велике значення для навчання й розвитку учнів мала фундаментальна училищна бібліотека, у якій переважали книжки польською та латинською мовами: релігійні, філософські, з історії, географії, механіки, математики, живопису, а також описи міст, біографії видатних художників і белетристика.

Увесь період навчання в училищі Микола Крушевський жив на квартирі в Луцьку, а на канікулах повертався додому, у Солотивин, оскільки його батько 1861 року вийшов у відставку, і вся сім’я переїхала з Ковеля до цього села.

На Волині Микола безвиїзно прожив до 1866 року, коли вступив до Холмської греко-уніатської гімназії, а через п’ять років став студентом історико-філологічного факультету Варшавського університету. Після закінчення навчання випускник обійняв посаду вчителя стародавніх мов у Троїцькій гімназії Оренбурзької губернії, і лише з 1878 року переїхав до Казані.

Straipsniai / Articles

93

ZINAIDA PAKHOLOK

Клімат Казані не підійшов ні Н. В. Крушевському, ні його родині. Про це свідчать листи, адресовані колишньому викладачеві Варшавського університету І. В. Цвєтаєву: 29 квітня 1879 року «Лічу дні й години, щоб швидше виїхати з Казані: страшенно втомився і всю весну нездужаю»; 9 березня 1881 року «Влітку хочу з’їздити з родиною на батьківщину, попри те, що з маленькими дітьми не дуже зручно вести кочовий спосіб життя»; 5 травня 1881 року «Чи немає у Вас у Київській раді таких приятелів, яким Ви могли б мене рекомендувати, якщо я, здобувши ступінь магістра [диспут буде 17 травня], почну шукати доцентури в Києві? Я і моя родина вже стільки винесли від тутешнього клімату і так тягне ближче до батьківщини, що перебратися до Києва — вершина моїх мрій [...]. Наприкінці травня або на початку червня я маю намір із родиною вирушити на батьківщину...»; 5 лютого 1884 року «Цього року навіть не доведеться відпочити: чекаю на поповнення родини, а тому не можу всією родиною їхати в село на літо. Думаю з’їздити сам на два тижні» (Пахолок 1999: 167, 170, 175).

У Казані наставником і другом Н. В. Крушевського став І. А. Бодуен де Куртене, який повідомляв 7(19) травня 1881 року в листі до А. А. Котляревського: «...він слабкого здоров’я, і Казанський клімат для нього дуже шкідливий. Тому він і хотів би перейти до якогось іншого університетського міста, особливо до одного з південних. Його заповітною мрією є можливість служити в Києві, місті, найближчому до його батьківщини (Волинської губернії). Щоправда, він поділяє зі мною первородний гріх «полонізму»; але водночас поділяє зі мною властивість триматися осторонь від будь-якої політики, а крім того, має переді мною такі переваги: 1) він частково малорос (уродженець Волинської губернії) і любить цей край, як рідний...» (Бодуэн де Куртенэ 1881а: 4 об.).

Соціальний аспект. Н. В. Крушевський за походженням і науковою діяльністю вважається польським і російським мовознавцем. Але він народився й формувався на території України, яка на той час не мала статусу державності. Українські землі опинилися у складі двох імперій — Російської та Австрійської.

До складу Російської імперії входила багатонаціональна Волинь. Основне населення становили українці, поруч із ними проживали євреї, росіяни, поляки, німці, чехи, болгари, караїми. Однак корінний етнос оселявся не в містах, а переважно в сільській місцевості. Однією з причин такого розселення була русифікаторська політика царського уряду, яка ґрунтувалася на витісненні польського дворянства російським і активності російського купецтва, що користувалося державною підтримкою. У міських установах діловодство велося російською мовою. Православна церква була російськомовною (Прищепа 2010: 79–80).

94

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikołaj Kruszewski

Ситуація з функціонуванням української мови та культурою перебувала під невсипущим контролем уряду, який працював над їх знищенням. Щоб змалювати картину українофобії другої половини XIX століття, наведімо найяскравіші приклади.

Так, у 1857 році з’явилася інструкція для попечителів Київського та Віленського навчальних округів про те, щоб учителями історії в гімназіях і повітових училищах були виключно росіяни. 21 червня 1863 року редактор впливової газети «Московские ведомости» М. Н. Катков писав: «Україна ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою, український народ є чистим російським народом, корінним російським народом, істотною частиною російського народу, без якої він не може залишатися тим, чим є […]. Малоросійської мови ніколи не було, і попри всі зусилля українофілів, досі не існує» (Катков 1863: 328).

Антиукраїнська реакція завершилася Валуєвським циркуляром — розпорядженням міністра внутрішніх справ Російської імперії П. А. Валуєва від 18(30) липня 1863 року про припинення друку українською мовою релігійної, навчальної літератури та літератури, призначеної для початкового читання. Цензура дозволяла лише твори красного письменства. Наступного, 1864 року, 14 липня було ухвалено Статут початкової школи, який передбачав навчання виключно російською мовою. 1869 року з’явився закон про доплати чиновникам, відрядженим в Україну для русифікації місцевого населення. Продовженням дискримінаційної політики став Емський указ, підписаний імператором Олександром II 18(30) травня 1876 року в німецькому місті Бад-Емс. Указ забороняв викладання, ведення документації, використання української мови в музиці та церкві під час проповідей, друк і ввезення з-за кордону книжок, надрукованих українською мовою, постановку україномовних театральних вистав і проведення концертів на території Російської імперії. Цей принизливий указ не було скасовано, але він перестав діяти після Першої російської революції 1905–1907 років (Лизанчук 2008: 11–13).

У перелічених документах замість «українська мова» вживається термін «малоросійське наріччя», оскільки в XIX столітті під ним розуміли назву сукупності східнослов’янських говорів на більшій частині території сучасної України. У російському мовознавстві була поширена концепція, згідно з якою в XII столітті «загальноросійська мова» розділилася на три наріччя: південне малоросійське, середнє (білоруське та південновеликоросійське) і північне (північновеликоросійське). Дискусійною щодо східнослов’янських мов, крім російської, була проблема номінації у визначенні мови чи наріччя, тому точилися

Straipsniai / Articles

95

ZINAIDA PAKHOLOK

запеклі суперечки від другої половини XIX століття до початку XX століття. Багато філологів, зокрема С. К. Булич, випускник Казанського університету, будучи петербурзьким професором, доводив, що «На суто науковому ґрунті не можна не поставитися негативно до теорії, яка проголошує малоросійське наріччя самостійною слов’янською мовою» (Булич 1896: 485). Але ще трьома десятиліттями раніше відомий історик М. І. Костомаров писав на захист української мови: «...межа між тим, що назвати наріччям, і тим, що мовою, — ви не повірите, панове; за одними й тими самими ознаками для вас — наріччя, для нас — мова. Ви вкажете на близькі до великоросійської мови особливості; ми вкажемо на близькі до останньої особливості в польській і запитаємо вас: чому ж польська мова також не наріччя?» (Костомаров 1990: 144).

Зважаючи на становище української мови в другій половині XIX століття, стає зрозумілим, що Н. В. Крушевський, народившись і проживаючи на Волині, не міг вивчити українську мову, але набув фонових знань, чуючи усне мовлення на вулицях Луцька й Ковеля, на ринковій площі біля Луцького повітового дворянського училища, у побуті в селі Солотвин.

Науковий аспект полягає у використанні українських матеріалів у працях Н. В. Крушевського, який не вступав у полемічні баталії з дослідниками, а вживав терміни Малоросія, малоросійське та малоруське наріччя і пов’язані з ними реалії.

Наукова спадщина мовознавця невелика, але різноманітна за тематикою: дослідження фольклору; лінгвістичні розділи, пов’язані з фонетикою, морфологією, словотвором, етимологією; переклад гімнів Ріґведи. Усього 15 праць встиг написати рано померлий учений. У п’яти з них він використав не лише фонові знання, які отримав від носіїв української мови, а й теоретичні знання, набуті в Казані, тому докладніше зупинимося на цьому аспекті.

4. ВІДОБРАЖЕННЯ ІНТЕРЕСУ ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й КУЛЬТУРИ

Перший науковий твір Н. В. Крушевського «Замовляння як вид російської народної поезії» написано на останньому курсі Варшавського університету під керівництвом професора М. А. Колосова. Цей молодий учений був випускником Харківського університету, а його викладачами — українські філологи й просвітителі П. А. Лавровський і Н. А. Лавровський; засновник Харківської лінгвістичної школи, славіст та етнограф А. А. Потебня. Сфера інтересів М. А. Колосова, сформована такими

96

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikołaj Kruszewski

подвижниками, включала старослов’янську мову, давньоруську мову й літературу, російську народну мову та усну народну творчість, поетичне мистецтво східних слов’ян. Отже, питання, пов’язані з українською мовою та фольклором, не були йому чужими. Запропонована Миколаю Крушевському тема для випускного твору перебувала у сфері інтересів М. А. Колосова, який вважав, що «...світогляд, що міститься в мові, для кожного народу є своїм особливим» (Колосов 1871: 244).

До написання наукової праці студент поставився відповідально. У листі до колишнього викладача Варшавського університету І. В. Цвєтаєва від 15(27) червня 1875 року він згадував: «Працюючи над кандидатською дисертацією, я познайомився з російською народною поезією і взагалі з народним епосом та пов’язаною з ним лінгвістикою» (Пахолок 1999: 163).

Крушевський прагнув пояснити матеріал, зібраний у книзі «Великоруські замовляння» (Майков 1869). Аналізуючи 22-ге замовляння, він намагався розкрити природу первісного мислення: «Разом із їжею та питвом людина приймає в себе також любов, хворобу тощо. Думка про можливість такого механічного переходу якості одного предмета в інший, стосовно хвороб, була, очевидно, підкріплена спостереженням [...]. Цілком однорідним із цим є малоросійський засіб, яким користуються дівчата...» (Крушевский 1876: 36). Автор підкріплює теоретичний висновок прикладом, узятим із «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західноруський край» (Труды 1872), де описано магічну дію, під час якої необхідно було «...знайти такий корінь, із якого разом ростуть дуб і береза, взяти з першого та з другої по щіпці моху, покласти на ліву руку й сказати: “Щобы ты ся мене так тримав, як той дуб берези”, це повторюється тричі. Повернувшись додому, мох висушують і, стерши на порошок, дають випити» (Крушевский 1876: 36–37).

У тексті дослідження використовуються топоніми «Малоросія» та «Волинська губернія». Наприклад, розбираючи мисливські замовляння, автор посилається на щойно видану «Збірку малоросійських замовлянь» (Ефименко 1874) і пише: «вовків у Малоросії називають “хортами св. Юрія”» (Крушевский 1876: 68).

У процесі підготовки кандидатської дисертації Крушевський знайшов застосування власному матеріалу, зібраному, очевидно, не пізніше 1874 року в Солотвині, оскільки працю датовано 25 січня 1875 року. Дослідник-початківець включив три повір’я до твору й водночас чітко та послідовно зазначив їхню атрибуцію: «Якщо протягнути волосину відомого індивіда крізь голову жаби й закопати її в землю, то разом із гниттям волосини сохнутиме й та особа, з голови якої її взято, і зрештою вона має померти. Це повір’я записане мною у Волинській губернії»;

Straipsniai / Articles

97

ZINAIDA PAKHOLOK

«Мною записане у Волинській губ. тлумачення сну: якщо жінці насниться риба, то вона завагітніє»; «У снах місяць означає заміжжя. Таке тлумачення записане мною у Волинській губ.» (Крушевский 1876: 4, 35, 40–41).

Як учений Н. В. Крушевський сформувався в Казані протягом восьми років — з 1878 до 1886 року. У цей період його наставником, колегою і другом був І. А. Бодуен де Куртене, який приділяв увагу українській мові не лише у працях «Кілька слів про порівняльну граматику індоєвропейських мов» (Бодуен де Куртене 1881) та «Огляд слов’янського мовного світу у зв’язку з іншими арієвропейськими (індо германськими) мовами» (Baudouin de Courtenay 1884), а й на засіданнях гуртка, що дістав назву Казанської лінгвістичної школи, де вивчення фонеми стало відправною точкою її розвитку й вплинуло не лише на спосіб дослідження звукових проблем, а й загалом на лінгвістичну методологію (Jakobson 1960: 1).

У перший рік перебування в Казанському університеті як професорський позаштатний стипендіат Н. В. Крушевський розпочав вивчення фонетичних і морфологічних особливостей української мови; з цією метою він переклав литовську казку «Хто зуміє краще брехати?» відомим йому говіром села Солотвин (Крушевский 1882: 33). Переклад і аналіз залишилися ненадрукованими в рукописах ученого, що зберігаються в Санкт-Петербурзькій філії Архіву РАН.

Для здобуття звання приват-доцента Н. В. Крушевський мав подати наукову працю й прочитати одну лекцію на власний вибір, а іншу — задану факультетом. Для читання він обрав тему, яку після проведення лекції оформив у вигляді статті «Про “аналогію” та “народну етимологію” (“Volksetymologie”)» і надрукував у журналі свого першого наукового керівника М. А. Колосова (Крушевський 1879).

Розвиваючи думку про роль морфологічної асиміляції в систематизації морфологічних елементів мови, Н. В. Крушевський навів приклад польського слова žarzęwie (рос. огнище, від žar), яке за аналогією до слів із префіксом za– (za–lesie) змінилося на zarzewie. Далі він зазначив: «Так само пояснюється й малоросійське залізо замість *желізо» (Крушевський 1879: 113), називаючи таку асиміляцію префіксальною.

Розглядаючи різні види асиміляції, автор звернув увагу на лексичну асиміляцію й описав її особливий вид — асонацію, за якої менш уживані форми змінюваного слова уподібнюються до більш уживаних. Серед польських, російських і одного чеського прикладів Крушевський навів: «малорос. вівтóрок (род. вівтóрку) замість втóрок» (Крушевський 1879: 116).

98

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikolaj Kruszewski

На магістерському іспиті 10 квітня 1880 року іспитуваний отримав від І. А. Бодуэна де Куртенэ два письмові завдання із порівняльної граматики індоєвропейських мов і санскриту (Бодуэн де Куртенэ 1880). Перше завдання містило вісім пунктів із вимогою подати як доказ по 5–10 слів з українського оповідання О. Стороженка «Межигірський дід» (Стороженко 1863). Виконання завдання він розпочав такою преамбулою: «Передусім зауважу, що, говорячи про звуки й форми поданого мені малоросійського оповідання, я маю на увазі головним чином відоміший мені волинський говір малоросійського наріччя (точніше — говір с. Солотвин Волинської губ. Ковельського повіту)» (Крушевский 1880: 13). Потім він аналізував слова різних частин мови з оповідання й робив висновки про співвідношення букв і звуків. Цю письмову відповідь вимогливий екзаменатор визнав задовільною.

У магістерській дисертації «До питання про гуна. Дослідження в галузі старослов’янського вокалізму» Н. В. Крушевський проаналізував не лише відображення індоєвропейського вокалізму в старослов’янській мові, а й установив взаємозв’язок чергувань із формотворенням і словотворенням. Його увагу було спрямовано на виявлення закономірностей, що діють у мові: «Якщо в якій-небудь системі форм одні форми мають звук z, а інші — s, то або перші асимілюються (морфологічно) останніми, або останні — першими.

Пор. відмінювання пеку, могу в рос. літературній мові та народне n’екý малоросійське móжу n’ек’ош móжеш n’ек’от móже n’ек’ом móжемо n’ек’оте móжете n’екýм móжут» (Крушевський 1881: 17).

Описуючи значення кореня –строк–, він навів приклади з давньогрецької та санскриту, порівнює за семантикою зі словом о–ток, а потім пише: «До цього ж кореня належить, за справедливим зауваженням Бодуена де Куртене, і назва річки Stryi» (Крушевський 1881: 72). Ця річка розташована на території України. Назва «Стрий» означає не лише праву притоку Дністра, а й місто у Львівській області; перша письмова згадка про нього датується XIV століттям.

Straipsniai / Articles

99

ZINAIDA PAKHOLOK

Перша сторінка письмової відповіді Н. В. Крушевського на магістерському іспиті в Казанському університеті 10 квітня 1880 року. Національний архів Республіки Татарстан, ф. 977 Історико-філологічний факультет, 1160, арк. 13.

100

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikolaj Kruszewski

Прагнучи зробити свої ідеї доступними для європейських учених, Н. В. Крушевський переробив вступ до магістерської дисертації й власним коштом видав німецькою мовою книжку «Про чергування звуків» (Kruszewski 1881)^³. Розглядаючи приклади асиміляції, він навів приклад відмінювання українського дієслова «могти», у написанні якого для зручності сприйняття німецькомовним читачем використав латиницю (Kruszewski 1881: 24–25).

Реально сприймаючи ситуацію, у якій він опинився, 6(18) травня 1884 року довірливо повідомляв Яну Карловичу: «...обставини змушують нас заради хліба писати російською, для науки треба німецькою» (Пахолок 2000: 228).

В opus magna «Нарис науки про мову» Н. В. Крушевський, розглядаючи структуру мови та закони, за якими вона розвивається, не оминає увагою український мовний матеріал, особливо з історичної фонетики.

Аналізуючи в докторській дисертації відмінювання слова волк, він звернув увагу на те, що не завжди відмінкові форми мали те саме поєднання звуків у корені. На підтвердження цього висновку запропонував дві форми зі старослов’янської мови та української: «...у найближчому спорідненому з великоросійським наріччям малоросійському наріччі зустрічаємо сполучення воукрядом с воуцу-...» (Крушевський 1883: 109).

Дисертант схарактеризував систему дієвідмінювання основ із задньоязиковими пеку, могу і дійшов висновку, спираючись на говір Волинської губернії, що в українській мові діє спрощення, аналогічне санскриту, словенській та сербській мовам (Крушевський 1883: 111).

Н. В. Крушевський виходив із переконання, що в мові діє процес упорядкування систем, тому, розглядаючи різні форми основ, виокремив три типи: невпорядковані; ті, що перебувають на шляху до впорядкування; і впорядковані. До першого типу він відніс приклади з польської та української (ноуа, ноци, нози, ноцу, ногою, у нози) мов (Крушевський 1883: 111–112).

У розділі «Історія слів» серед російських і французьких прикладів дослідник навів по одному прикладу з латинської (sumpsi) та української (павук) мов, у яких фонетичним шляхом виникли вторинні звуки (Крушевський 1883: 126), і звернув увагу на зміну звуків у постійно відтворюваних словах: «малоросійське піднебенье (небо), пор. польське rodniebienie» (Крушевський 1883: 128).

^³ Вважаємо, що в цьому перекладі позначився його генетичний зв’язок із матір’ю, архівні відомості про яку мізерні й не дають змоги більше говорити про її роль у житті мовознавця.

Straipsniai / Articles

101

ZINAIDA PAKHOLOK

5. ВИСНОВКИ

Отже, можемо підсумувати викладене вище. Н. В. Крушевський народився в польсько-німецькій родині на Волині, де корінне україномовне населення становило більшість. У цьому краї він формувався як особистість, здобув початкову освіту, вважав його рідним. Пізніше, у далекій Казані, мріяв знайти роботу ближче до дому, неодноразово приїздив улітку з родиною відпочивати до маєтку матері.

У другій половині XIX століття українська школа, преса, наукова література, театр опинилися під забороною на підставі Валуєвського циркуляра та Емського указу. Українська мова не мала статусу державної, тому не викладалася в навчальних закладах. Знання цієї мови у Н. В. Крушевського спочатку було фоновим.

Україна в той час називалася Малоросією. Дискусійним було питання, чи є українська мова самостійною, чи це діалект російської мови. Найпоширенішими були терміни «малоросійське наріччя» і «малоруське наріччя». Крушевський користувався цими термінами.

Учений застосував знання української мови та культури з науковою метою. У студентському творі «Замовляння як вид російської народної поезії» він посилався на україномовні праці, використовував топоніми «Малоросія» і «Волинська губернія», включив три повір’я, зібрані ним у селі Солотвин.

У Казані Н. В. Крушевський вивчав фонетичні та морфологічні особливості української мови, з цією метою переклав литовську казку «Хто вміє краще брехати?» відомим йому говором Солотвина.

Інтерес мовознавця до української мови поділяли й підтримували його наставники М. А. Колосов та І. А. Бодуен де Куртене, тому Н. В. Крушевський використовував український контент у своїх дослідженнях, а на магістерському іспиті виконав завдання за українським художнім текстом.

У працях «Про “аналогію” та “народну етимологію” (“Volksetymologie”)», «До питання про гуна. Дослідження в галузі старослов’янського вокалізму», “Über die Lautabwechslung”, «Нарис науки про мову» Н. В. Крушевський залучав серед прикладів із давньогрецької, латинської, польської, російської, санскриту, сербської, словенської, французької, чеської мов українську лексику для ілюстрації міркувань і висновків зі словотвору, фонетики та етимології. Українські приклади нечисленні, часто супроводжуються вказівкою на добре відомий авторові регіон функціонування.

102

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikołaj Kruszewski

Український контент у дослідженнях Н. В. Крушевського свідчить про лінгвістичну ерудицію автора та прагнення, розкривши потенціал недержавної мови, поставити її на один рівень з іншими індоєвропейськими мовами.

ЛИТЕРАТУРА

Baudouin de Courtenay Jan 1884: Übersicht der slavischen Sprachenwelt im Zusammenhange mit den andern arioeuropäischen (indogermanischen) Sprachen, Leipzig: T. O. Weigel.

Baudouin de Courtenay Jan 1888: Mikołaj Kruszewski, ego życie i prace naukowe. – Prace filologiczne 2(3), 837–849.

Baudouin de Courtenay Jan 1889: Mikołaj Kruszewski, ego życie i prace naukowe. – Prace filologiczne 3(1), 116–175.

Boduen de Kurtene Ivan 1880: Бодуэн де Куртенэ, Иван. Задачи для письменных ответов Н. В. Крушевского по сравнительной грамматике ариоевропейских языков и по санскриту [Zadachi dlya pismennikh otvetov N. V. Krushevskogo ro sravnitel’noi grammatike arioevropeiskikh yazykov i po sanskritu]. Национальный архив Республики Татарстан. – ф. 977 Историко-филологический факультет, 1160, л. 11–12 об. [Natsionalnyi arkhiv Respubliki Tatarstan. – f. 977 Istoriko-filologicheskii fakultet, 1160, l. 11–12 ob.].

Boduen de Kurtene Ivan 1881: Бодуэн де Куртенэ, Иван. Несколько слов о сравнительной грамматике индоевропейских языков [Neskol’ko slov o sravnitel’noi grammatike indoevropeiskikh iazykov]. – Журнал Министерства народного просвещения [Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniia] 213, 269–321.

Boduen de Kurtene Ivan 1881a: Бодуэн де Куртенэ, Иван. Письмо А. А. Котляревскому 7(19) мая 1881 года [Pis’mo A. A. Kotliarevskomu 7(19) maja 1881 goda], РНБ ОР. – ф. 386, № 19, л. 4–4 об. [RNB OR. – f. 386, № 19, l. 4–4 ob.].

Boduen de Kurtene Ivan 1963: Бодуэн де Куртенэ, Иван. Николай Крушевский, его жизнь и научные труды. Бодуэн де Куртенэ И. А [Nikolai Krushevskii, ego zhizn’ i nauchnye trudy. Boduen de Kurtene I. A.] – Избранные труды по общему языкознанию [Izbrannye trudy po obshchemu yazykoznaniyu] 1, Москва: Издательство АН СССР [Moskva: Izdatel’stvo AN SSSR] 1, 146–202.

Bogoroditskii Vasilii A. 1939: Богородицкий, Василий А. Казанская лингвистическая школа (1878–1939 гг.) [Kazanskaia lingvisticheskaia shkola (1878–1939 gg.)]. – Труды Московского института истории, философии и литературы [Trudy Moskovskogo instituta istorii, filosofii i literatury] 5, 265–294.

Straipsniai / Articles

103

ZINAIDA PAKHOLOK

Bulich Sergei K. 1896: Булич, Сергей К. Малорусское наречие [Malorusskoe narechie]. – Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Entsiklopedicheskiy slovar’ Brokgauza i Efrona] 18–A, 485–487.

Cherepanov Mikhail V. 1958: Черепанов, Михаил В. Вопросы фонетики в трудах Н. В. Крушевского: из истории Казанской лингвистической школы [Voprosy fonetiki v trudakh N. V. Krushevskogo: iz istorii Kazanskoi lingvisticheskoi shkoly]. – Ученые записки Глазовского государственного педагогического института им. В. Г. Короленко [Uchenye zapiski Glazovskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo instituta im. V. G. Korolenko] 7, 27–67.

Chubinskii Pavel P. 1872: Чубинский, Павел П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край [Trudy etnografichesko-statisticheskoi ekspeditsii v Zapadno-Russkii krai] 1, Санкт-Петербург: [б. и.] [Sankt-Peterburg: [b. i.]].

Efimenko Petr S. 1874: Ефименко, Петр С. Сборник малороссийских заклинаний [Sbornik malorossiyskikh zaklinaniy]. – Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском университете [Chteniya v Imperatorskom Obshchestve Istorii i Drevnostey Rossiiskikh pri Moskovskom universitete] 1, 1–70.

Jakobson Roman 1960: Kazańska szkoła polskiej lingwistyki i jej miejsce w światowym rozwoju fonologii. – Biuletyn Polskiego Towarzystwa Językoznawczego 19, 1–34.

Jakobson Roman 1965: L’importanza di Kruszewski per lo sviluppo della linguistica generale. – Ricerche Slavistiche 13, 3–23.

Katkov Mikhail N. 1863: Катков, Михаил Н. Передовая статья [Peredovaia statia]. – Московские ведомости [Moskovskie vedomosti] 136, 326–330.

Kolosov Mitrofan A. 1871: Колосов, Митрофан А. Вступительная лекция [Vstupitelnaya lektsiya]. – Варшавские университетские известия [Varshavskie universitetskie izvestiya] 4, 236–251.

Kostomarov Nikolai I. 1990: Костомаров, Николай И. Правы ли наши обвинители? (По вопросу об издании книг научного содержания на южнорусском языке) [Pravu li nashi obviniteli? (Po voprosu ob izdanii knig nauchnogo soderzhaniia na iuzhnorusskom iazyke)]. – Український історичний журнал [Ukrainskyi istorychnyi zhurnal] 7, 140–146.

Kraszewski Jósef 1978: Latarnia czarnoksięska. Obrazy naszych czasów, Krakow: Wydawnictwo Literackie.

104

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikolaj Kruszewski

Krushevskii Nikolai V. 1876: Крушевский, Николай В. Заговоры как вид русской народной поэзии [Zagovory kak vid russkoi narodnoi poezii]. – Варшавские университетские известия [Varshavskie universitetskie izvestiia] 3, 3–69.

Krushevskii Nikolai V. 1879: Крушевский, Николай В. Об «аналогии» и «народной этимологии» («Volks etymologie») [Ob «analogii» i «narodnoi etimologii» («Volks etymologie»)]. – Русский филологический вестник [Russkii filologicheskii vestnik] 2(3), 109–120.

Krushevskii Nikolai V. 1880: Крушевский Николай В. Письменный ответ по сравнительной грамматике ариеевропейских языков [Pismennyi otvet po sravnitelnoi grammatike arioevropeiskikh yazykov]. Национальный архив Республики Татарстан. – ф. 977 Историко-филологический факультет, 1160, л. 13–15 [Natsionalnyi arkhiv Respubliki Tatarstan. – f. 977 Istoriko-filologicheskii fakultet, 1160, l. 13–15].

Krushevskii Nikolai V. 1881: Крушевский, Николай В. К вопросу о гуне. Исследование в области старославянского вокализма [K voprosu o gune. Issledovanie v oblasti staroslavianskogo vokalizma]. – Русский филологический вестник [Russkii filologicheskii vestnik] 5, 1–109.

Krushevskii Nikolai V. 1882: Крушевский, Николай В. Отчет о занятиях сравнительным языкознанием Н. Крушевского за время от 15 декабря 1878 г. по 1 октября 1879 г. [Otchet o zaniatiakh sravnitel’nym iazykoznaniem N. Krushevskogo za vremia ot 15 dekabria 1878 g. po 1 oktiabria 1879 g.] – Известия и ученые записки Императорского Казанского университета [Izvestiia i uchenye zapiski Imperatorskogo Kazanskogo universiteta] 1/2, 32–36.

Krushevskii Nikolai V. 1883: Крушевский, Николай В. Очерк науки о языке [Ocherk nauki o iazyke], Казань: Типография Императорского Казанского университета [Kazan’: Tipografiia Imperatorskogo Kazanskogo universiteta].

Krushevskii Nikolai V. 2002: Крушевский, Николай В. Замовляння як вид російської народної поезії [Zamovlіannia yak vyd rosiiskoi narodnoi poezii], Луцьк: Вісник і Кᵒ [Lutsk: Visnyk i Кᵒ].

Krushevskii Nikolai V. 2004: Крушевський, Миколай В. Вісім гімнів Рігведи [Visim himniv Rihvedy], Луцьк: Терен [Lutsk: Teren].

Krushevskii Nikolai V. 2005: Крушевський, Миколай В. Біобібліографічний покажчик [Biobibliiohrafichnyi pokazhchyk], Луцьк: Терен [Lutsk: Teren].

Kruszewski Nikolay 1881: Über die Lautabwechslung, Kasan: Universitatsbuchdruckerei.

Straipsniai / Articles

105

ZINAIDA PAKHOLOK

Lyzanchuk Vasyl’ V. 2008: Лизанчук, Василь В. Хроніка нищення українства: мови, культури, духовності [Khronika nyshchennia ukrainstva: movy, kultury, dukhovnosti]. – Мандрівець [Mandrivets] 6, 4–24.

Maikov Leonid N. 1869: Майков, Леонид Н. Великорусские заклинания [Velikorusskie zaklinaniia]. – Записки Императорского Русского Общества по отделению этнографии [Zapiski Imperatorskogo Russkogo Obshchestva po otdeleniiu etnografii] 2, 417–580.

Pakholok Zinaida A. 1999: Пахолок, Зинаида А. Плоды забвения, или Кто зажжет свечу?: письма Н. В. Крушевского И. В. Цветаеву [Plody zabveniia, ili Kto zazhzhet svechu?: pis’ma N. V. Krushevskogo I. V. Tsvetaevu]. – Русский Исторический Вестник [Russkii Istoricheskii Vestnik] 2, 159–182.

Pakholok Zinaida A. 2000: Пахолок, Зинаида А. Письма Николая Крушевского к Яну Карловичу [Pis’ma Nikolaja Krushevskogo k Janu Karlovichu]. – Русский Исторический Вестник [Russkii Istoricheskii Vestnik] 3, 221–232.

Pakholok Zinaida A. 2002: Пахолок, Зінаїда А. Дебют видатного лінгвіста. Крушевський М. Замовляння як вид російської народної поезії [Debiut vydatnogo lingvista. Krushevsky M. Zamovlannia yak vyd rosiiskoi narodnoi poezii], Луцьк: Вісник і К°, VII–XXXV [Lutsk: Visnyk i K°, VII–XXXV].

Pakholok Zinaida A. 2019: Пахолок, Зінаїда А. Дослідження та популяризація творчості мовознавця з Волині Миколая Крушевського [Doslidzhennia ta populiaryzatsiia tvorchosti movoznavtsia z Volyni Mykolaia Krushevskoho]. – Краєзнавство [Kraieznavstvo] 4, 116–132.

Pryshchepa Olena P. 2010: Прищепа, Олена П. Міста Волині у другій половині XIX – на початку XX ст. [Mista Volyni u druhii polovyni XIX – na pochatku XX st.], Рівне: ПП ДМ [Rivne: PP DM].

Radwańska Williams Joanna 1993: A paradigm lost: the linguistic theory of Mikołaj Kruszewski, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Storozhenko Oleksa P. 1863: Стороженко, Олекса П. Українські оповідання [Ukrainski opovidannia] 1, Санкт-Петербург: Типография П. А. Кулиша [Sankt-Peterburg: Typografiia P. A. Kulysha], 131–137.

Vayl Petr 2008: Вайль, Петр. Гений места [Geniy mesta], Москва: КоЛибри [Moskva: KoLibri].

Zelinskii Faddei F. 1897: Зелинский, Фаддей Ф. О заговорах: история развития заговора и главные его формальные черты [O zagovorakh: istoriia razvitiia zagovora i glavnye ego formalnye cherty]. – Сборник Харьковского историко-филологического общества [Sbornik Kharkovskogo istoriko-filologicheskogo obshchestva] 10, 1–58.

106

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Ukrainian Formation in Scientific Heritage of Mikolaj Kruszewski

Ukrainiečių kalbos formavimasis Mikolajaus Kruševskio moksliniame palikime

SANTRAUKA

Straipsnyje analizuojami Mikolajaus Kruševskio mokslinio palikimo darbai, skirti ukrainiečių kalbai. Šie darbai tiriami trimis aspektais: biografiniu, socialiniu ir moksliniu. Lingvistas gimė Voluinėje lenko ir vokietės šeimoje, kur daugumą sudarė vietinė ukrainiečių populiacija. Jo asmenybę formavosi šiame regione. Voluinę jis laikė savo gimtine. Vėliau, jau dirbdamas tolimojoje Kazanėje, kartu su šeima jis nuolat grįždavo vasaroti į Voluinėje likusius motinos namus.

Tuo metu Ukraina neturėjo valstybingumo statuso. Šalis buvo vadinama Mažąja Rusija. Buvo diskutuojama, ar ukrainiečių kalba yra nepriklausoma kalba, ar rusų kalbos tarmė. Dažniausiai vartoti terminai buvo Mažosios Rusijos tarmė ir Mažosios Rusijos tarmė. M. Kruševskis taip pat vartojo šiuos terminus.

Mokslininkas pritaikė ukrainiečių kalbos ir kultūros žinias mokslo tikslams. Savo studentiškoje esė Užkalbėjimai kaip rusų liaudies poezijos forma jis rėmėsi ukrainiečių kalbos darbais, vartojo toponimus Mažoji Rusija ir Voluinės provincija ir aptarė Solotvyno kaime paties surinktus žmonių tikėjimus. Gyvendamas Kazanėje, M. Kruševskis studijavo fonetinius ir morfologinius ukrainiečių kalbos požymius. Šiuo tikslu į Solotvyno tarmę jis išvertė lietuvių liaudies pasaką Kas moka geriau meluoti. Magistrantūros egzamino metu jis turėjo atlikti aštuonias Jano Bod<u>u</u>eno de Kurtenė jam duotas užduotis apie apsakymą ukrainiečių kalba. M. Kruševskis rėmėsi ukrainiečių kalbos žodynu, iliustruodamas savo įžvalgas ir išvadas žodžių darybos ir fonetikos srityje, kurias aptarė savo darbuose Apie analogiją, Liaudies etimologija, Gunos klausimu: Senųjų slavų vokalizmo tyrinėjimai, Apie garsų kaitą, Kalbotyros apybraiža.

Ukrainietiškas turinys Mikolajaus Kruševskio tyrimuose liudija autoriaus kalbinę erudiciją ir troškimą atskleisti šios nevalstybinės kalbos potencialą, paverčiant ją lygiaverte kitoms indoeuropiečių kalboms.

Įteikta 2021 m. gruodžio 24 d.

ZINAIDA PAKHOLOK Lutsk Human Development Institute of the Open International University “Ukraine” 43020, Ukraine, Lutsk 5, G. Gongadze Str. [email protected]

Straipsniai / Articles

107