Baltic “*balā” ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

Václav Blažek

doi:10.35321/all87-01

Machine-translated document

This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.

Preparing document pages…

ВАЦЛАВ БЛАЖЕК

Університет Масарика

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0002-6797-7188

Галузі досліджень: балтійська та індоєвропейська етимологія й ономастика.

DOI: doi.org/10.35321/all87-01

БАЛТІЙСЬКЕ *BALĀ «БАГНО, БОЛОТО, ТРЯСОВИНА» В ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Балтійське *balā «бруд, багно, болото» в контексті індоєвропейських мов

АНОТАЦІЯ

У цій статті балтійський термін *balā «бруд, багно, болото» аналізується з погляду його словотвору та етимології. Обговорення попередніх етимологій приводить до вибору споріднених форм у германському *pōla і, можливо, континентальному кельтському *bolā, усі зі значенням «болото, трясовина», а також — уперше — слов’янського терміна *ob(v)l̥ «джерело, ключ; криниця», що тлумачиться як *n-blo «не замулений» = «прозорий (про воду)». Германські порівнювані форми передбачають рідкісний початковий *b-, який деякі мовознавці, зокрема представники Лейденської школи, вважають ознакою «неіндоєвропейського» походження. Перевіряється, чи може етимон являти собою розширення на -l від кореня *gʷebʰ- «болото, трясовина» у нульовому ступені аблауту, відповідно до ідей Александра Любоцького.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: балтійське, германське, кельтське, слов’янське, джерело, незамулений, болото.

АНОТАЦІЯ

У статті балтійський термін *balā «бруд, багно, болото» аналізується з погляду словотвору та етимології. Після розгляду попередніх етимологій обираються споріднені слова — германське *pōla і, можливо, континентальнокельтське *bolā, що означають «болото, трясовина», а також уперше додається слов’янський термін *ob(v)l̥ «джерело, ключ; криниця», який аналізується як *n-blo «незамулений» = «прозорий (про воду)». На думку деяких мовознавців, зокрема представників Лейденської школи, германські порівнювані слова вказують на рідкісний початковий *b-, що передбачає «неіндоєвропейське» походження. Спираючись на ідеї Александра Любоцького,

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

у статті аналізується, чи міг би цей етимон бути прикладом розширення кореня *gʷebʰ- «болото, трясовина» елементом -l у нульовому ступені аблауту.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: балтійське, германське, кельтське, слов’янське, джерело, незамулений, болото.

1. СВІДЧЕННЯ

1.1. Литовське balà «бруд, багно, болотиста місцевість; розлита вода, калюжа», діал. також balẽ; похідні: balýnas «болото, багно», balỹnė те саме, balýstas, –à діал. «брудний, болотистий», balókšnis «невелика багниста ділянка, калюжа, заповнена водою яма, наприклад на дорозі», balótos píevos ж. р. мн. «болотисті луки», liūnabale «болотистий луг».

Топоніми: назви річок Baláitis, Balìnis, Bãlupis; назви озер Baluosỹs, Baluõšas, Bãlakampis, Bãlažeris; назви місцевостей Bãlos, Balalė, Bališkės 2x, Bãliškiai 2x, Bališkiai 2x, Balùškiai 2x, Ažùbalai 12x, Ažùbalis 9x, Pabalaĩ, Užbalaĩ 9x, Užùbalaĩ 17x, пор. Balagãnas, Balagãnai, Bal̃butai, Baldegiãi, Bãlkalnis, а також Ėgliabalai, Ozkabalai 3x, Šlapabalė, Veršiõbalis, Vi̇lkabalai 3x (Smoczyński 2018: 86: деякі з цих назв можуть належати до прикметника bãlas «білий»; ALEW 87).

1.2. Латвійське bala «глиниста, безліса долина», мн. balas «вологий, неродючий ґрунт» (ME I: 253), крім того bḷute «заповнена водою яма» (ME I: 278), що відповідає литовському balūtė те саме (Nevskaja 1977: 18); похідне: baliņa «калюжа» (там само).

Топоніми: назва річки Balupe, тобто «болотна річка» (Endzelin 1934: 121); назва гори Balates kalns, тобто «болотна гора» (Fraenkel 1962–1965: 30).

1.3. У давньопрусській відповідний апелятив невідомий, відомі лише топоніми, які, ймовірно, споріднені:

Назва озера Balyngen (1361), що відповідає литовському гідроніму Balinguva;

назви місцевостей: 1409 Balionynen, Balowe, Balositen ~ литовське Baluoso ežeras (Gerullis 1922: 15, 232; Toporov 1975: 184; Blažienė 2005: 24), 1782 Balite (Blažienė 2000: 15), Balupiany, 1790 Ballupöhnen ~ литовські назви річок Balùpis, Bãlupis (Przybytek 1993: 18), 1423 Bolausen (Gerullis 1922: 14; Blažienė 2005: 32–33).

1.4. Сліди споріднених балтійських гідронімів наявні за межами території історичних балтійських мов, а саме Bãlyn у басейні української річки Desna, що відповідає назві литовського озера Balinis (Toporov, Trubačev 1962: 176; SHU 32), або річка Baly з басейну річки

^¹ Це слово засвідчене лише поблизу латвійсько-литовського мовного кордону. Тому можна припустити литовське походження цього латвійського слова (пор. ALEW 87).

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

Горинь (Trubačev 1968: 227, 249; SHU 32), хоча не можна також виключати його слов’янського походження.

1.5. Балтійське походження можна приписати одному північно-східноросійському діалектизму balarūžina «калюжа» з басейну верхньої Волги, В’ятки та Дону (пор. Vasmer I: 46 та Anikin 2008: 127, де перевагу надано первісній формі з метатезою плавних *baralūžina або *barolūžina). Спокусливо припустити первісний балтійсько-східнослов’янський композит *bala-lužina, що відповідає, наприклад, польському kaluza < *kalo-luža (Pastrnek 1902: 303), чеському kaluž < *kalo-luža «калюжа», буквально «брудна калюжа» (Machek 1968: 237), хоча членування kal-uža також можливе.

2. ІСНУЄ ЩОНАЙМЕНШЕ ДВА ПІДХОДИ ДО ЕТИМОЛОГІЗУВАННЯ БАЛТІЙСЬКОГО *BALĀ

2.1. Балтійський термін *balā «бруд, багно, болото» зазвичай пов’язували зі слов’янським *bòlto «болото», яке проникло в деякі сучасні неслов’янські мови Балкан: албанське baltē «бруд, болото»; румунське baltă «бруд, болото»; новогрецьке βάλτος «болото» (Derksen 2007: 53). Але щодо словотвору точним відповідником слов’янського *bòlto є балтійське *baltas «білий» > литовське báltas, латвійське bal̃ts «білий», давньопрусське NL Namūynbalt (Derksen 2015: 80), яке слід пов’язувати з литовським bálas «білий», латвійським bāls «блідий»; слов’янським *bēlb «білий»² (Derksen 2015: 78), а далі з грецькими φαλος· λευκός (Hesych.), φαλιός «яскравий, з білими плямами» (Call.) тощо; готським *bala, засвідченим, наприклад, у Еннодія: de equo badio et balane «про сірого та bala коня» (Lehmann 1986: 59; Pokorny 1959: 118–119). Ці споріднені форми передбачають початковий *bʰ-.

2.2. Інший набір споріднених форм до балтійського *balā «бруд, багно, болото» узгоджується з ним і щодо словотвору, і щодо семантики, тоді як початковий звук слід реконструювати як індоєвропейський *b-, тобто без придихання.

2.2.1. Західногерманське *pōla- (EWAhd 6: cc. 505–507; Kroonen 2013: 398: неіндоєвропейське):

^² Семантичний зв’язок між «болото, трясовина, багно» та «білий» можна проілюструвати прозорими слов’янськими прикладами, як-от польське biel (діал.), bielaw, білоруське bel’ «болотистий луг», що їх можна вивести з *bělъ «білий» (Derksen 2007: 53; ESSJ 2: 180).

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

• Давньоанглійське pōl ч. р. «болото, трясовина», середньоанглійське pōl(e) «невелика водойма зі стоячою водою, ставок, озеро, болото», англійське pool «невелика водойма зі стоячою водою, ставок, озеро, болото, мілководдя в морі»;

• Давньоанглійське > давньоскандинавське pollr ч. р. «кругла затока, ставок, калюжа», ісландське, фарерське pollur ч. р. те саме, норвезьке poll те саме (> саамське норвезьке bǫllo «невеликий круглий фіорд»), а також норнське pǫl, poil ч. р. «вузька затока, ставок, болото» > менське poyll (de Vries 1962: 427);

• Давньофризьке pōl ч. р. «болото, багниста яма, заповнена водою яма», новозахіднофризьке poel ч./ж. р. «стояча вода, ставок, озеро, глибина»;

• Давньонижньофранконське puol «ставок, болото» (зазвичай у топонімах), середньонідерландське, нідерландське poel ч. р. «болото, трясовина, ставок, стоячі води»;

• Середньонижньонімецьке pōl, pūl ч. р. «калюжа, болото»; звідси данське pöl «калюжа», норвезьке (Bm./Nn.) pøl ч. р. «заповнена водою яма, калюжа, болото», давньошведське, шведське pöl те саме (з умлаутом множини);

• Давньоверхньонімецьке pfuol ч. р. (аористична i-основа), з XI ст. у глосах: «болото, калюжа, яма з рідким гноєм; клоака, lama, palus, volutabrum», німецьке Pfuhl ч. р. «невеликий ставок; скупчення брудної води, рідкий гній».

Подовжений голосний кореня в західногерманському *pōla, на противагу короткому голосному кореня в балтійському *balā, можна пояснити через vṛddhi-утворення германської форми. Неподовжений голосний кореня в германському можна виявити в нідерландському peel «болото, трясовина» < західногерманське *pali-. Boutkan & Siebinga (2005: 309) додали також сучасне східнофризьке paller(d) «болото, трясовина» < *pall- та сучасне ісландське pula те саме < *pul-.

З погляду словотвору праформи *pōla та *pali можуть утворювати пару, аналогічну північно-західногерманському *mōra- «болотистий ґрунт» і германському *mari- «море» (Udolph 1994: 135; пор. Darms 1978: 158–166).

2.2.2. Ще однією мовою, що розрізняє дзвінкі та дзвінкі придихові проривні в індоєвропейській, є санскрит. C.C. Uhlenbeck (1898: 99, 97) вбачав зв’язок між давньоанглійським pōl ч. р. «болото, трясовина», давньоверхньонімецьким pfuol «болото, калюжа, яма з рідким гноєм», литовським balà «бруд, багно, болотиста місцевість; розлита вода, калюжа», з одного боку, та санскритським jambāla- «бруд, глина, болото» (Pañcatantra тощо), з другого. Уленбек вбачав у санскритському слові композит, у якому перший компонент мав відповідати ведійському

^³ Давньоанглійське походження приписували таким острівним кельтським формам, як середньоваллійське (XIV ст.), валлійське pwll «яма, ставок, калюжа; шахта», давньокорнське pol «puteus», середньокорнське pol «яма, криниця; рів, рів із водою», давньобретонське NL Pul-Bili, середньобретонське pul, poul, бретонське poull «яма, рів»; ірландське poll «яма, отвір у землі» (Deshayes 2003: 595). Давньоанглійське pull ч. р. a-основа/ж. р. ō-основа «ставок, затока», з варіантом pyll ч. р. (a-основа) «вузька затока, рукав річки, ставок» > середньоанглійське pil «вузька затока», англійське pill те саме, ймовірно, є зворотним запозиченням із бритонської.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

jmā- «земля». Натомість Kuiper (1948: 60–61) вбачав тут запозичення мундійського походження на підставі сантальських jab jab, job job, jobo, jobho «мокрий, вологий, сирий», jobo «забруднювати, мочити, качатися в багнюці або воді», jubhi «болотистий, багнистий», мундарійського jubhi, хо jobe «багно», кхарійського jobhi «болотиста земля» тощо. В принципі, правомірно припустити гіпотетичний гібридний мундійсько-індоарійський композит *jab-bāla, обидва компоненти якого мають більш-менш тотожне значення «багно». Компонент *bāla міг би відображати як *beHlo- / *boHlo, так і *bolo відповідно до Lex Brugmann або його подовженого vṛddhi-варіанта. Хоча ця ідея приваблива, вона залишається лише спекуляцією.

2.2.3. Імовірніший відповідник можна знайти в дороманському діалектизмі bola «болото, трясовина», засвідченому в П’ємонті на півночі Італії та в кантоні Тічино/Тессін на півдні Швейцарії, у місцевості Арбедо. Meyer-Lübke (1935: n. 1191b) вважав його походження галльським або лігурійським і виявляв його відповідники в німецькому Pfuhl та литовському balà. Але лігурійською мовою, ймовірно, не користувалися так далеко від узбережжя Середземного моря. І П’ємонт, і Тічино — території, де використовувалася лепонтська мова. Незалежно від кельтського⁴ чи лігурійського походження bola, початковий b може відображати як індоєвропейське *b- & *bh₁-, тоді як кореневий голосний o — лише індоєвропейське *ō.

2.2.4. Duridanov (1969: 19) запропонував пов’язати дакійський топонім Băλαυσον (Прокопій Кесарійський, De Aedificiis 4.4: замок в окрузі Скассатена) з давньопрусським Bolausen, етимологізуючи обидва на основі литовського balà «болото, трясовина» або bãlas «білий» і литовського словотвірного суфікса -aus-, який утворює, наприклад, литовські гідроніми Lėtausas, Smukaušis. Як альтернативу Duridanov розглядав композит, другим компонентом якого мав бути корінь *h₂eus- (пор. Pokorny 1959: 90; Kümmel, LIV 275–276), що утворює такі гідроніми, як назва італійської річки Ausa (пор. Krahe 1964: 44), або *Hous-(t-) > давньопрусське austo «гирло», російське ustje «гирло річки» тощо (Pokorny 1959: 784–85).

2.2.5. Можна додати ще один досі не визнаний споріднений елемент — слов’янське *ob(b)lb «джерело, ключ; криниця».⁵

⁴ Kuryłowicz (1925: 208) намагався виявити ще одного кельтського кандидата на спорідненість у деяких галло-романських термінах, що відображають гіпотетичний галльський вихідний пункт *balko-, реконструйований на основі таких форм, як старопровансальське balc «вологий», форезьке bauché «ірис ставковий», дофінське bauchi «болотне сіно, яким підстилають худобі» (FEW I: 211). Wartburg (l.c.) далі згадував румунське bâlc «болото» та ірландське balc «висохла глина; кірка, що утворюється під дією спеки на поверхні землі». Основа *balko сумісна з формами, проаналізованими в § 2.2, лише якщо її виводити з *bl̥Hko- (пор. Zair 2012: 82–84).

⁵ У слов’янських мовах існує багата термінологія для позначення джерел або криниць: наприклад, *ъzbrojb, *ъzтokъ, *ъzvоrъ, *ključь, *kolděžь, *krynica, *oko/*okъno, *ob(b)lb, *pormu, *rod(b)nikъ, *sopotъ, *stublb, *studnbja, *tyме, *virb, *v(b)rělo/*v(b)rоtъкъ/*v(b)rulja, *žerdlo (див. Udolph 1979).

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

2.2.5.1. В апелятивній функції він трапляється лише в південнослов’янській гілці та на північно-західній периферії західнослов’янської гілки:

Церковнослов’янське (російської редакції) оуболь «φρέαρ, puteum», тобто «криниця», засвідчене в Патерикъ синайский, v. 143 (Sreznevskiј III: 1116):

• жена нѣкто хѡлювива оуболь рѣяще u, злобину прѣмногоу копавши, не обрѣте воды («puteum fodit»).

Възѧ стҍго (икону) и низьвѣсвивше его въ оуболь, абие скоро вода изиде въ кладязѣ.

Хоча в цьому тексті наявні фонетичні й морфологічні риси східнослов’янського походження, лексичні русизми відсутні, тому можна прийняти південнослов’янське походження слова оуболь (пор. Sławski 1971: 445).

• Болгарське văbel (Пазарджик, Преслав, північний схід), vŏbel (Родопи), vāmbel «джерело, ключ, криниця» (BER I: 201).

• Македонське jabel «заповнена водою яма, водяна яма, басейн, джерело», діал. jubel «ставок» (Stamatоski 1973: 78).

• Сербське (Чорногорія) ȕbao, род. в. ȕbla «викопана в землі яма, звідки черпають воду; різновид криниці» (Karadžić 1935: 788; Skok III: 533–34); сербське арх. ub(b)la «piscina receptaculum aquae»: право нис потоком подь оуболь (Daničić 1864: 343); сербське (Косово) ubo, ubla «міра місткості (для рідин)» (Ele zović 1935: 376).

• Сербське > албанське ubël, мн. ubla «криниця, шахта, криниця на схилі» (Popović 1960: 378; Sławski 1971: 448; Udolph 1979: 439; Orel 1998: 482 несподівано пов’язав албанське слово з готським ubils «злий»).

• Полабське *vǫbȧl «криниця» реконструюється на підставі таких записів, як Wumbȧl & Wůmbȧl «Brunnen» (Hennig: Vocabularium Venedicum), Wungwool «Der Brunnen» (Vocabularium et Phraseologicum Vandalicum), Wungwōl (Eccard), Wungwōl «Un puits» (Pfeffinger) — див. Polański 1994: 1040.

2.2.5.2. Якщо взяти до уваги топонімічне поширення *ǫb(b)lъ та його похідних, воно представлене в усіх слов’янських гілках:

• Греція: NL Ἄμπλιανη, Ὀμπλού Μονή, Βαμπέλι, Βόμπλο (Vasmer 1941: 24, 80, 136, 190).

Албанія: NL Vunbeli — поблизу міста Ельбасана (Udolph 1979: 440).

• Болгарія: NF Văbela — притока річки Луда Камчія біля Аспарухова на півдні Варненського регіону; NL Văhel — Нікопольсько на Дунаї на півночі Болгарії; Văbela — біля Левочево, Смолянський регіон на півдні Болгарії тощо (BER I: 200).

• Македонія: NF Jâbel; NL Jablinje & Jablišta; Vumbel (Udolph 1979: 440–441).

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

• Чорногорія: Uba, род. в. Ubla — 2 гідроніми біля Нікшича; NF Uba — біля Боки-Которської; Ubliсa — біля Даниловграда; Ubalac — біля Нікшича; NL Ubalac — біля Подгориці (Udolph 1979: 440–441).

• Хорватія: Ubla — гідронім на острові Брач; затока Ubli з двома джерелами на острові Ластово; NF Ombla — біля Дубровника (через італійське посередництво).

• Словенія: NF Ubel (вперше 1260); NL (Malo, Veliko) Ubelsko, 1402 Vbelczk (Bezlaj II: 282).

Словаччина: NL Ubl’a, 1773, 1808 Ubly, Ubla — село біля міста Гуменне (Majtán 1972: 433); NF Ubl’a = Ublianka (притока річки Уж) — округ Снина, північний схід Словаччини та прилегла частина України (Udolph 1979: 441; SHU 577).

• Чехія: NL Úblo, 1377 Ubla — село біля міста Крнова; Ublo (із XV ст.) — село біля міста Візовіце (Hosák, Šrámek 1980: 628).

• Німеччина: NL Wamlitz, 1261 Wammelitz — округ Рандов; NF Vamleitz — біля міста Гусборн; Fammels — біля міста Толлендорф; Fummels — біля міста Тайхлозен — усі поблизу Ганновера (Udolph 1979: 441).

• Польща: NL Wąblany, 1470–1480 Wamblany, Wablani — Опочненський округ у центрально-південній Польщі; FN Ubłiczyn(y) — Грубешівський округ на південному сході Польщі; NL 1583 Ubliśče — Рівненський округ на південному сході Польщі до 1939 року, нині Рівне в Західній Україні (Udolph 1979: 441).

• Білорусь: NL Úbel’ — на південний схід від Мінська (Udolph 1979: 441).

• Росія: Ublja — гідронім на кордоні колишніх Воронезької та Курської губерній (Udolph 1979: 441).

2.2.5.3. Досі було запропоновано кілька спроб етимологізувати *qob(ъ)lъ:

2.2.5.3.1. Brückner (1918: 185) відокремив південнослов’янські форми, початковий звук яких він виводив із *vъ- (як і Miklosich 1886: 396), від полабського wungwool «криниця», яке він пов’язував із чеським úval «улоговина долини» та польським wąwаl < *qvаlb. Натомість Skok (III: 534) намагався пов’язати південнослов’янські форми з польським wąwаl.

2.2.5.3.2. Mladenov (1941: 85) вважав, що *qob(ъ)lъ є адаптацією середньогрецького ἔμβολος, але воно означало не «водопровід», а «криту вулицю» (пор. також Vasmer III: 169, який відкинув цю ідею).

2.2.5.3.3. Georgiev et al. (BER I: 200) вбачали зв’язок із ведійськими ámbʰa- & ámbu- «вода», abᶦná- «дощова хмара»; молодоавестійським apʰra те саме; вірменськими amb & ampᶜ «хмара»; грецьким ὄμβρος «дощ»; латинським imber «дощ», хоча тут рефлекси *bʰ та *b коливаються. Ту саму ідею розвинув Sławski (1971: 449), який визначив словотвірний суфікс *-ъlъ, що його він також виявив у слов’янському *ogъlъ «кут» ~ латинському angulus те саме або слов’янському *pъkъlъ «смола» ~ латинському pix, род. в. picis те саме (пор. Sławski 1974: 111).

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

2.2.5.3.4. Rozwadowski (1948: 238) прийняв південнослов’янсько-полабську ізоглосу з початковим префіксом *ǫ-. Його ідею розвинув Sławski (1971: 449), який припускав композит *ǫ- + *bʰel, чиї слов’янські продовження він вбачав, наприклад, у польському діал. bełt «вир», словенському bôlt «ущелина» < *bъltъ; до них можна додати українське bouč «глибоке місце в річковій западині, видовбане водою» < *bъltjb (ESJ/S 3: 120).

2.2.5.3.5. Нова етимологія, запропонована тут, продовжує ідеї Rozwadowski та Sławski, але водночас модифікує їх. Слов’янський префікс *ǫ мав дві функції: (1) «у, всередині»; (2) «не-, без-, позбавлений».

(1a) Давньоцерковнослов’янське ǫdolъ ч. р., ǫdolь ж. р. «долина», польське wądoł, російське udol те саме, порівняно з давньоцерковнослов’янським dolъ «долина» (Janyškóvá, ESJS 3: 139; Dunkel, LIPP 2: 224);

(1b) Слов’янське *q̑vozъ > сербохорватське úvoz «частина подвір’я, що є в’їздом для возів», чеське úvoz «улоговина долини», польське wąwóz «глибока долина, дорога, вимита в западині» порівняно зі слов’янським *vozъ «віз» (Boryś 2005: 683);

(2a) Давньоцерковнослов’янське ǫrodъ «дурна людина, тупак», російське uród «каліка» порівняно зі старочеським neródcě «нерозумна або дурна людина», давньоцерковнослов’янським neroditi «занедбувати, нехтувати, не дбати» (Janyškóvá, ESJS 10: 618; Šarapatková, ESJS 13: 773; Dunkel, LIPP 2: 535);

(2b) Давньоцерковнослов’янське ǫtъbъ «дірявий» порівняно з tъlo «дно», отже «дірявий» < «без底ний» (Janyškóvá, ESJS 10: 619–620; Dunkel, LIPP 2: 535).

Складно тлумачити *ǫ у слов’янському *ǫ-b(b)lъ як «у, всередині», оскільки для *b(b)lъ немає відповідної функції.^⁶ З огляду на заперечну функцію префікса *ǫ-, незалежний корінь *b(b)l мав би бути більш-менш антонімічним до значення «джерело, ключ». Добрим кандидатом на спорідненість зі слов’янською формою *b(b)l у нульовому ступені аблауту може бути балтійське *balā «бруд, багно, болото» у повному (o)-ступені аблауту.

З огляду на наведені вище аргументи слов’янське *ǫ-b(b)l° можна аналізувати як пізній індоєвропейський композит *n-bl° «незамулений», подібний до грецького ἄθολος «не каламутний, прозорий» (Luc. Hist. Conscr. 51), утвореного від θολος «бруд, грязюка (особливо у воді)» (Arist. Fr. 311).

⁶ Можливо, за винятком кореня *bʰleuH- > грецьке φλύω «кипіти, переливатися через край»; латинське fluō, -ere «текти, бігти (про воду), fluvius «річка» (Schirmer, Kümmel, LIV 90; de Vaan 2008: 228), хоча внутрішня структура слов’янського *b(b)lъ залишається невизначеною, можливо *bʰl̥Hu-?

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

3. ПІДСУМОК ІМОВІРНИХ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ СПОРІДНЕНИХ ФОРМ

Підсумовуючи, найближчі споріднені форми до балтійського *balā «бруд, багно, болото» можна виявити в західногерманському *pōla- «болото, трясовина», з аблаутними варіантами *pali-, *pallo & *pulo, лепонтському або цизальпійському галльському (?) *bolā «болото, трясовина», гіпотетичному дакійському *bal- та слов’янському *gъ(v)lb «джерело, ключ; криниця», яке можна тлумачити як *n-blo «незамулений».

4. ОБГОВОРЕННЯ ГІПОТЕТИЧНОЇ ЕТИМОЛОГІЇ, ЩО ҐРУНТУЄТЬСЯ НА КОРЕНІ *gʷebʰ- «БОЛОТО, ТРЯСОВИНА, БАГНО»

Абстрагуючись від сумнівного існування індоарійського *bāla- ‘багно’, ці споріднені форми відомі лише в європейських гілках індоєвропейської мовної сім’ї. Це обмежене географічне поширення та початковий *b роблять етимон одним із кандидатів на доіндоєвропейське походження, особливо з погляду Лейденської індоєвропейської школи (див. прямо Boutkan, Siebinga 2005: 309; Kroonen 2013: 398). Парадоксально, але інші представники Лейденської школи запропонували розв’язання, яке усуває аргумент щодо початкового *b-. У розмові з автором цієї статті Alexander Lubotsky (див. також Pronk 2013: 4, де йдеться про лекцію Lubotsky на ту саму тему від 18 червня 2012 р., Münster) згадав інший індоєвропейський етимон із початковим *b, представлений ведичним bāla ч. р. ‘сила’, bálīyān ‘сильніший’, báliṣṭha- ‘найсильніший’; грецькими βελτίων & βέλτερον ‘кращий’, βέλτιστος & βέλτατος ‘найкращий’; латинським dē-bilis ‘слабкий; калічний’; староцерковнослов’янськими bol’ii ‘більший’, bolje ‘більше’ (Brugmann 1897: 507, § 553; Pokorny 1959: 96; Šaur & Havlová, ESJS 2: 72). Lubotsky вивів розвиток початкового *b у консонантному кластері *dbhʰ- > *db- > *b-, тоді як обидва приголосні збереглися у формах повного ступеня аблаута староцерковнослов’янських debelьstvo ‘товщина, огрядність; грубість’, udobelěti & udebelěti ‘погладшати’; латиських dàbls, dabl̷s ‘ряд, рясний’, крім того, старопрусського debīkan ‘великий’ або хетського dapiš ‘кожен, увесь; багато’ без l-розширення (ESJS 4: 201–203; Skalka, ESJS 2: 125 згадував слов’янський дериваційний суфікс *-elb, який також утворює інші прикметники, напр. *tēželь, *veselь; Pronk 2013: 4).

Реконструкція придихового *bʰ підтверджується тим, що перед цим губним у балто-слов’янських мовах немає подовженого голосного, тоді як *b передбачало б подовження відповідно до Lex Winter & Kortlandt. Добрим кандидатом для аналогічного розв’язання є індоєвропейський корінь *gʷebʰ-:

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

• Вірменське kaw ‘глина’ < *gʷobhō− (Olsen 1999: 24 реконструює *gʷə̯bʰo−, але її реконструкція ларингічного в корені підтримується лише слов’янським *žàba ‘жаба’ < *gʷəbʰā, де подовжений кореневий голосний може пояснюватися дією vr̥d̑hī⁷);

• Прагерманське *kwabban- ‘болото, драговина’⁸ > ісландське kvap, kvapi ‘желе, желеподібний жир’, данське архаїчне kvabe ‘слиз; медуза’, данське діалектне kvabbe ‘жирна тварина’, норвезьке kvabb ‘мулкий ґрунт’, нюнорське kvap ‘щось мокре або сире’, шведське діалектне kvabb ‘щось жирне й густе’; давньоанглійське *cwabba, реконструйоване на підставі середньолатинського (1185) quabba ‘болото, драговина’, середньоанглійське quabbe те саме, англійське діалектне quab ‘мулке місце’, західнофризьке kwabbe, kwab ‘предмет, що складається з ніжного жиру або м’яса, дуже огрядна людина; морський язик, різновид черва, морська медуза; брила’, середньонідерландське quappe ‘назва численних видів риб’, ранньоновонідерландське quabbe ‘назва деяких риб’.

⁷ Праслов’янське *žàba < *gʷəbʰā і старопрусське gabawo < *gʷobʰeu̯a репрезентують таке саме співвідношення між кореневими голосними, як праслов’янські *vědro ‘відро’ і *voda ‘вода’ або прагерманські *wētą- ‘мокрий, вологий, сирий’ і *watar- / *watan- ‘вода’ (Kroonen 2013: 583).

⁸ Усі відомі апелятиви засвідчені лише після 1000 р. н. е. Перше засвідчення можна було б відсунути приблизно на 900 років назад, якби етнонім Κοβᾱνδοί з Кімврійського півострова (нині Ютландія) мав те саме походження. Його записав Птолемей у своїй Geographia (2.11.7): Τὴν δὲ παραωκεανῖτιν κατέχουσιν ὑπὲρ μὲν τοὺς Βρουχτέρους οἱ Φρίσιοι μέχρι τοῦ Ἀμισίου ποταμοῦ, μετὰ δὲ τούτους Καῦχοι οἱ μικροὶ μέχρι τοῦ Οὐισούργιος ποταμοῦ· εἶτα Καῦχοι οἱ μείζους μέχρι τοῦ Ἄλβιος ποταμοῦ. ἐφεξῆς δὲ ἐπὶ τὸν αὐχένα τῆς Κιμβρικῆς Ἐξερσονήσου Σάξονες, αὐτὴν δὲ τὴν χερσόνησον ὑπὲρ μὲν τοὺς Σάξονας Σιγούλωνες ἀπὸ δυσμῶν, εἶτα Σαβαλίγγιοι, εἶτα Κοβανδοί, ὑπὲρ οὓς Χάλοι, καὶ ἐπὶ ὑπὲρ τούτους δυσμικώτεροι μὲν Φουνδούσιοι, ἀνατολικώτεροι δὲ Χαροῦδες, πάντων δ’ ἀρκτιώτεροι Κίμβροι. “Узбережжям Океану населяють вище бруктерів, аж до річки Амісії, фризи, а після них каухи менші, аж до річки Вісургіс; потім каухи більші, аж до річки Альбіс; далі, до перешийка Кімврійського півострова, сакси, а сам півострів, вище саксів, із заходу населяють сігу.лони, потім сабалінгії, потім кованди, вище яких — хали, а ще вище їх на заході — фундузії, на сході — харуди, а найпівнічніше за всіх — кімбри.” Доступно за адресою: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Gazetteer/Periods/Roman/_Texts/Ptolemy/2/10.html. Якщо Κοβανδοί виправити на *Κοαβανδοί, їх можна було б витлумачити як *kwabanda−, *“люди з боліт”. Це тлумачення могло б принаймні опосередковано підтримуватися інтерпретацією наступного етноніма Χάλοι як **“люди зі скель” з огляду на готське acc. sg. hallu ‘скеля’, давньорунічне halaz ‘камінь’, давньоскандинавське hallr ‘камінь’, давньоанглійське heall те саме (Lehmann 1986: 174), що, можливо, репрезентує семантичну опозицію до Κοβανδοί. Той самий дієприкметниковий суфікс можна виявити в інших етнонімах, як-от Auganzi (Jordanes, Getica 60.2), якщо він відображає *augandia−, або Burgundii (Ammianus 18.2.15), Burgundiones (Plinius 4.99), Burgunziones (Jordanes 83.5) від *burgundja(n)-, *“люди з фортецями” (див. Schönfeld, bearb., 1911: 37–38, 55–58). Спроба Zeuss (1837: 152) пов’язати Κοβανδοί з іншими германськими етнонімами, очевидно неоднорідного походження, Χαῦβοι (Strabo), Aviones (Tacitus), Ὄβιοι (Petrus Patricius), Chaviones & Chaibones (Mamertinus), залишається непереконливою.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

також ‘жаба’, сучаснонідерландське kwab, kwabbe ‘назва різних видів риб’, далі ‘грудка, ґуля, частка, щелепа; м’яка маса водяних рослин’, східнонідерландське quabbe ‘морський язик, бичок; жаба’, середньонижньонімецьке quebbe, queb, quobbe, quöbbe ‘болото, драговина’, quappe ‘прісноводна риба, морський язик’, давньоверхньонімецьке (11ᵗʰ ст.) quappa ‘риба з широкою головою; морський язик, бичок’, німецьке Quappe ‘морський язик’, а також ‘личинки різних земноводних’, особливо ‘пуголовок’ (EWAhd VII: cc. 10–13; Kroonen 2013: 314 переконливо пояснює гемінату через Lex Kluge вирівнюванням парадигми первісної n-основи: *kwabō, gen. *kwappaz; його проєкція кореневого голосного *a у складову реалізацію ларингічного *h₁ неявно підтримується лише слов’янським *žaba ‘жаба’ < *gʷebh̄ā).

• Балтійське: старопрусське gabawo ‘ропуха’ < західнобалтійське *gabau̯ā < протобалтійське *gabeu̯ā (Mažiulis 2013: 201) < *gʷobʰ-.

• Праслов’янське *žaba ‘жаба’, східнослов’янське ‘ропуха’ > староцерковнослов’янське žaba & žeba (обидва Ps.Sin.), болгарське žába, македонське žába, сербсько-хорватське žȁba, словенське žába, словацьке žaba, чеське žába, верхньолужицьке, нижньолужицьке žába, полабське zobó, поморсько-словінське žaba, польське żaba, польське діалектне ziaba, білоруське žába, діалектне źjаба, žéba, українське, російське žába (Janyšková, ESJS 19: 1144; Derksen 2008: 553 реконструює праслов’янську проторму як *gʷeb-eh₂ з автоматичним подовженням голосного перед *-b відповідно до закону Winter & Kortlandt. Але це мало б діяти також у балтійських мовах, тоді як кореневий голосний старопрусського gabawo безсумнівно не відображає жодного довгого кореневого голосного).

• Балто-слов’янське позначення ‘жаби’ або ‘ропухи’, ймовірно, було похідним від її середовища — болота чи трясовини — через суфіксальне розширення в балтійських мовах і як vṛddhi-утворення у слов’янських.

5. ОБГОВОРЕННЯ l- СУФІКСА

Залишається визначити l-суфікс. Відповідно до огляду Brugmann (1906: 369–370, 374), в індоєвропейській мові є три суфіксальні розширення, які можна взяти до уваги:

5.1. *Rolo-/-ā < *Ro-lo-/-eh₂- (R = корінь).

Готське slahals ‘задирака’ проти slahan ‘ударяти’ тощо (Brugmann 1906: 367); литовське draũgalas ‘товариш; перелюбник’, draugala ‘наречена, наложниця’ проти draũgas ‘партнер, друг, союзник’ (Smoczyński 2018: 242; Otrębski 1965: 111); слов’янське *vъrxolъ ‘верхівка, вершина’ проти *vъrxъ ‘пагорб’ або *gъrbolъ ‘опуклість’ проти *gъrbъ ‘горб’ (Sławski 1974: 109).

5.2. *Rālo-/-ā < *Reh₂-lo-/-eh₂-.

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

Грецьке σιγηλός, дорійське σιγᾱλός ‘мовчазний, німий’ проти σιγή, дорійське σιγᾱ ‘мовчання’; латинське animalis ‘живий, одушевлений’ проти anima ‘дихання’, ūtilis ‘життєвий, життєдайний’ проти vīta ‘життя’ тощо (Brugmann 1906: 369).

5.3. *Rolo-/-ā̄.

Грецьке φειδωλός ‘ощадливий, економний, скупий’, φειδωλή ‘ощадливість’ проти φειδώ ‘ощадливість, економність, бережливість’ (Brugmann 1906: 370) < *bheidōi.

Очевидно, лише альтернативи 5.1 і 5.2 сумісні з морфологічного погляду, оскільки вони репрезентують l-розширення o- та ā- (= eh₂-)основ.

6. ДОЛЯ КЛАСТЕРА

медіа + медіа аспірата

Корінь *gᵘeʰbʰ, розширений l-суфіксом, мав би редукуватися до *gᵘbʰ-, який далі мав би втратити придих у *gᵘb- і спроститися до *b- відповідно до Alexander Lubotsky. Перевірмо поведінку такого кластера. В індоєвропейських мовах кластер mediae + mediae aspiratae різних рядів у середині слова зберігався різними способами. Передусім необхідно детально проаналізувати гілки, де mediae і mediae aspiratae прозоро розрізняються:

• Ведичний instr. pl. padbhís, dat. pl. padbhyās, abl.-instr. du. padbhyām, від pād- ‘нога’; пор. молодоавестійське instr. pl. padə̄bias-ca. Ведичне 2 pl. med. aug. áyugdʰvam від дієслівного кореня yuj- ‘поєднувати’ (Macdonell 2000: 51, 410).

• Грецьке ἐτρίφθην проти τρίβω або ἐλέχθην проти λέγω, тоді як мікенське po-pi відображає *ποσφι < *ποδφι (Lejeune 1972: 69, § 56).

• Латинське affero < *ad-fero проти fero ‘я приношу, несу’, крім того adhibeo ‘я тримаю при’ проти habeo ‘я тримаю, зберігаю, володію’; умбрійське ar̄fertur < *ad-fertor ‘дароносець’ < *ad-bʰer-, оскське adfust 3 sg. fut. II < *ad-bʰuh₂- (Untermann 2000: 48–49, 248).

• Готське waurhta, рунічне worʰto, давньоанглійське worhte, давньосаксонське, давньоверхньонімецьке wor(a)hta ‘я працював’ (Antonsen 1975: 45) < загальногерманське *wurhtō (пор. Ringe 2006: 268) < прагерманське *wurk-dōm < пізньоіндоєвропейське *ur̥g-dʰōm (пор. Sverdrup 1929: 94–95).

Очевидно, що якби другим членом кластера був дзвінкий придиховий проривний, він зберігся б навіть у разі усунення першого (непридихового дзвінкого) проривного в початковій позиції.^⁹ Єдиним винятком є

⁹ Цей висновок виключає будь-яку можливість індоарійського продовження гіпотетичного утворення *gᵘbʰV̄lo, яке мало б розвинутися в *bV̄lo. Той самий висновок чинний для ведичного

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

германське, де очікуваний кластер *-kđ було зміщено до *-ht-. Цей кластер не може існувати в початковій позиції й мав би спроститися до *t-. Застосовуючи той самий механізм до кластера *gᵘbʰ, ми отримуємо загальногерманське *hᵘp, спрощене в початковій позиції до *p-.

7. ВИСНОВОК

Підсумовуючи, балтійське *balā; кельтське *bolā;?дакійське *bal-; слов’янське *ǫ-bъlъ справді можна аналізувати як l-розширення синонімічного *gᵘe bʰ-, оскільки дзвінкі та дзвінкі придихові проривні зливаються в цих гілках. У германських мовах, де вони розрізняються, специфічний розвиток їхнього кластера, імовірно, веде до p-. З іншого боку, щодо традиційно прийнятих споріднених форм, як-от ведичне bálā ч. р. ‘сила’, bálīyān ‘сильніший’, báliṣṭha- ‘найсильніший’; грецькі βελτίων & βέλτερον ‘кращий’, βέλτιστος & βέλτατος ‘найкращий’; латинське dē-bilis ‘слабкий; калічний’; староцерковнослов’янські bol’ii ‘більший’, bolьje ‘більше’ (див. § 4), будь-який аналогічний сценарій, запропонований Lubotsky, що передбачає розвиток *dbʰ- > *db- > *b-, не може бути прийнятий, за винятком слов’янської (див. прим. 9). Природно, альтернатива з первинним *b залишається в грі й пропонує два етимони^¹⁰, чиє словотворення прозоріше, ніж у випадку гіпотетичних початкових кластерів *gᵘbʰ- & *dbʰ-.

Л І Т Е Р А Т У Р А

ALEW – Altlitauisches etymologisches Wörterbuch, Bd. 1: A–M, Bd. 2: N–Ž, під керівництвом W. Hock і за участю E. J. Bukev ičiūtė та Ch. Schiller, уклад. R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill і D. S. Wodtko, Bd. 3: Verzeichnisse und Indices, під керівництвом W. Hock і за участю багатьох інших, уклад. R. Fecht, Hamburg: Baar Verlag, 2015.

Anikin Aleksandr E. 2008: Russkij ètimologičeskij slovarʹ [Російський етимологічний словник] 2 (b–bdynʹ), Moskva: Rukopisnye pamjatniki drevnej Rusi.

bālā-n. ‘сила’, а далі для грецьких βελτίων ‘кращий’, βέλτιστος ‘найкращий’; латинського dē-bilis ‘слабкий’: їх не можна виводити з первинної протоформи *dbʰ-, оскільки придих мав би зберегтися в санскриті, грецькій та італійських мовах. Лише староцерковнослов’янські bol’ii ‘більший’, bolьje ‘більше’, наведені вище, можна вивести з гіпотетичного *dbʰol-, оскільки дзвінкі проривні та дзвінкі придихові проривні злилися у слов’янській (а також у балтійській, кельтській та деяких інших гілках).

^¹⁰ Первинний *b також повертає нас до санскритського jambāla- ‘багно, глина, болото’, обговореного в § 2.2.2.

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

Antonsen Elmer H. 1975: A Concise Grammar of the Older Runic Inscriptions, Tübingen: Max Niemeyer Verlag.

BER – Bălgarski etimologičen rečnik 1, автори Vl. Georgiev, Iv. Gălăbov, I. Zaimov, St. Ilčev, Sofija: Izdatel’stvo na Bălgarskata Akademija na Naukite, 1962.

Bežaj France 1956–1961: Slovenska vodne imena 1–2, Ljubljana: Slovenska akademija znanosti in umetnosti, Razred za filološke in literarne vede, Dela 9.

Blažek Václav 2018: До витоків індоєвропейських річок. – Vesper Slavicus. Sborník k nedožitým devadesátinám Prof. Radoslava Večerky, ред. P. Malčík, Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 59–80.

Blažienė Grasilda 2000: Балтійські топоніми Самбії. – Hydronymia Europea, спеціальний випуск II, ред. W. P. Schmid, Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Blažienė Grasilda 2005: Балтійські топоніми Самбії. – Hydronymia Europea, спеціальний випуск III, ред. W. P. Schmid, Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Boryś Wiesław 2005: Słownik etymologiczny języka polskiego, Kraków: Wydawnictwo Literackie.

Boryś Wiesław 2021: Праслов’янська топографічна та гідрографічна лексика. – Rocznik Slawistyczny 70, 13–54.

Boutkan Dirk, Siebinga Sjoerd Michiel 2005: Old Frisian Etymological Dictionary, Leiden, Biggleswade: Brill.

Brückner Alexander 1918: Про етимології та етимологізування. II. – Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der Indogermanischen Sprachen 48(3/4), 161–229.

Brugmann Karl 1897: Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, Bd. 1: Einleitung und Lautlehre, Strassburg: Trübner.

Brugmann Karl 1906: Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, Bd. 2: Lehre von den Wortformen und ihrem Gebrauch, 1. Teil: Allgemeines. Zusammensetzung (Komposita). Nominalstämme, Strassburg: Trübner.

Daničić Đuro 1864: Rječnik iz književnih starina srpskih 3 (R–Č), Beograd: U Državnoj Štampariji.

Darms Georges 1978: Schwäher und Schwager. Hahn und Huhn – die Vṛddhi-Ableitung im Germanischen, München: Kitzinger.

Derksen Rick 2007: Etymological Dictionary of the Slavic Inherited Lexicon (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series), English and Slavic Edition, Bilingual Edition, Leiden, Boston: Brill.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

Derksen Rick 2008: Etymological Dictionary of the Slavic Inherited Lexicon (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series), Vol. 4, Leiden, Boston: Brill.

Derksen Rick 2015: Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill.

Deshayes Albert 2003: Dictionnaire étymologique du breton, Douarnenez: Le Chasse-Marée.

De Vaan Michiel 2008: Etymological dictionary of Latin and the other Italic Languages, Leiden, Boston: Brill.

De Vries Jan 1962: Altnordisches etymologisches Wörterbuch, 2. Aufl., Leiden: Brill.

Duridanov Ivan V. 1969: Thrakisch-dakische Studien, 1. Teil: die thrakisch-und dakisch-baltischen Sprachbeziehungen, Sofia: Bulgarischen Akademie der Wissenschaften.

Elezović Gliša 1935: Rečnik Kosovskog-Metohiskog dijalekta 2, Beograd: Zadužbine Veljka Savića i Srpske kraljevske akademije.

ESJS – Etymologický slovník jazyka staroslověnského 1–20, уклад. E. Havlová та ін., Praha: Academia; Brno: Tribun EU, 1989–2021.

ESSJ – Ètimologičeskij slovarʹ slovjanskix jazykov [Етимологічний словник слов’янських мов], ред. O. N. Trubačev та ін., Moskva: Nauka, 1974.

EWAhd – Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen, Bd. 6: māda – pūzza, за ред. R. Lühr, уклад. H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann і L. Sturm, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2017.

FEW – Französischen etymologisches Wörterbuch: eine Darstellung des galloromanischen Sprachschatzes, W. von Wartburg (1888–1971); J. P. Chauveau (1959–); H. Lüdtke, J. Hubschmid (1916–1995); M. Hoffert, H. E. Keller, J. P. Chambon, Y. Greub (1972–), Basel: Helbing & Lichtenhahn; Basel: Zbinden; Paris: H. Champion; Genève: diff. hors France: Slatkine, 1928–2003. Доступно за адресою: https://apps.atilf.fr/lecteurFEW/index.php/page/view.

Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Ortsnamen, Berlin, Leipzig: Walter de Gruyter.

Hosák Ladislav, Šrámek Rudolf 1980: Místní jména na Moravě a ve Slezsku [Місцеві назви Моравії та Сілезії] 2 (M–Ž): додатки, доповнення, огляди, 1-е вид. Praha: Academia.

Karadžić Vuk 1935: Srpski rječnik: istumačen njemačkijem i latinskijem riječima, Beograd: u Štampariji Kraljevine Jugoslavije.

Krahe Hans 1964: Unsere ältesten Flussnamen, Wiesbaden: Harrassowitz.

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

Kroonen Guus 2013: Etymological Dictionary of Proto-Germanic, Leiden, Boston: Brill.

Kuiper Franciscus B. J. 1948: Proto-Munda Words in Sanskrit: Afdeeling Letterkunde Nieuwe Reeks, Amsterdam: N. V. Noord-Hollandsche Uitgevers Maatschappij. Доступно за адресою: https://www.indianculture.gov.in/ebooks/proto-munda-words-sanskrit.

Kuryłowicz Jerzy 1925: Про деякі дороманські слова. – Mélanges linguistiques offerts à J. Vendryes par ses amis et ses élèves, Paris: Librairie Ancienne Edouard Champion, 203–216.

Lehmann Winfred P. 1986: A Gothic etymological dictionary, Leiden: Brill.

Lejeune Michel 1972: Phonétique historique du mycénien et du grec ancien (Tradition de l’humanisme, IX), Paris: Klincksieck.

LIPP – Lexikon der indogermanischen Partikeln und Pronominalstämme 1–2, автор G. E. Dunkel, Heidelberg: Winter, 2014.

LIV – Lexikon der indogermanischen Verben, 2. Aufl., автори M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, ред. H. Rix, Wiesbaden: Reichert, 2001.

Macdonell Arthur A. 2000 [1916]: A Vedic Grammar for Students, Delhi: Motilal Banarsidass.

Machek Václav 1968: Etymologický slovník jazyka českého, Praha: Academia.

Majtán Milan 1972: Názvy obcí na Slovensku za ostatných dvesto rokov, Bratislava: Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied.

Mažiulis Vytautas 2013: Prūsų kalbos etimologijos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

ME I–IV – Mühlenbach Karlis, Endzelin Janis 1923–1932: Lettisch-deutsches Wörterbuch 1–4, Riga: Lettisches Bildungsministerium/Lettischer Kultursond.

Meyer-Lübke Wilhelm 1935: Romanisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg: Winter.

Miklosich Franz 1886: Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen, Wien: Braumüller.

Mladenov Stefan 1941: Etimologičeski i pravopisen rečnik na bălgarskija knižoven ezik, Sofija: Danov.

Olsen Birgit A. 1999: The Noun in Biblical Armenian Origin and Word-Formation – with special emphasis on the Indo-European heritage (Trends in Linguistics. Studies and Monographs 119), Berlin, New York: de Gruyter Mouton.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

Orel Vladimir 1998: Albanian Etymological Dictionary, Leiden, Boston, Köln: Brill.

Otrębski Jan 1965: Gramatyka języka litewskiego 2. Nauka o budowie wyrazów, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Pastrnek František 1902: Ivan Ljudvigovič Losb, Složnyja slova vъ polbskomъ jazykъ, St. Peterburg, 1901 [Рецензія]. – Listy filologické 29, 302–304.

Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, Bern, München: Francke.

Polański Kazimierz 1994: Słownik etymologiczny języka Drzewian polabskich, Zeszyt 6, Warszawa: Wydawnictwo Energeia.

Popović Ivan 1960: Geschichte der serbokroatischen Sprache, Wiesbaden: Harrassowitz.

Pronk Tijmen 2013: Кілька індоєвропейських слів зі значенням ‘щільний’ та їхні етимології. – Journal of Indo-European Studies 41, 1–19.

Przybytek Rozalia 1993: Ortsnamen baltischer Herkunft im südlichen Teil Ostpreußens. – Hydronymia Europaea, спеціальний випуск I, ред. W. P. Schmidt, Stuttgart: Frans Steiner Verlag.

Ringe Donald 2006: From Proto-Indo-European to Proto-Germanic, Oxford: University Press.

Rozwadowski Jan 1948: Studia nad nazwami wód słowiańskich, Kraków: Polska Akademia Umiejętności.

Schönfeld Moritz, bearb., 1911: Wörterbuch der altgermanischen Personenund Völkernamen nach der Überlieferung des klassischen Altertums bearbeitet, Heidelberg: Winter.

SHU – Slovnyk hidronimiv Ukrajiny [Словник гідронімів України], редкол. A. P. Nepokupnyj, O. S. Stryžak, K. K. Cilujko, Kyjiv: Naukova dumka, 1979.

Skok Petar 1971–1973: Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika 1–3, Zagreb: Jugoslavenska Akademija znanosti i umjetnosti.

Sławski Franciszek 1971: Болгарське vъabel: ubel (про розвиток первинного початкового ѧ) [болгарське vъabel: ubel (про розвиток первинного початкового ѧ)]. – Issledovaniya po slavianskomu iazykoznaniyu. Sbornik v chest’ shestidesiatiletiia prof. S. B. Bernsheina [Дослідження зі слов’янського мовознавства. Збірник статей на честь 60-річчя проф. S. B. Bernsheina], ред. E. I. Demina, È. I. Zelenina, Moskva: Nauka, 444–449.

Sławski Franciszek 1974: Słownik prasłowiański 1 (A–B), Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Ossolineum.

Straipsniai / Articles

VÁCLAV BLAŽEK

Smoczyński Wojciech 2018: Lithuanian Etymological Dictionary, ред. A. Holvoet і St. Young за сприяння W. Browne, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Warszawa, Wien: Peter Lang.

Sreznevskii Izmail I. 1912: Materialy dlja slovarja drevnerusskogo jazyka po pis’mennym pamjatnikam 3, Sankt Peterburg: Tipografija Imperatorskoj Akademii nauk.

Stamatоski Trajko 1973: Македонська ономастична лексика як джерело для літературної мови. – Referati na makedonskite slоvista za VII меѓunaroden slavistički kongres vo Varšava, ред. M. Gǜrčinov та ін., Скоп’є: Sojuz na društvava za makedonski jazik i literatura na SRM, 75–82.

Sverdrup Jakob 1929: Das germanische Dentalpräteritum. – Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap 2, 5–96.

Šul’hač Viktor P. 1998: Praslov’jans’kyj hidronimnyj fond (fragment rekonstrukciji), Київ: Nacional’na akademija nauk Ukrajiny, Instytut ukrajins’koji movy.

Toporov Vladimir N. 1975: Prusskij jazyk. Slovar’ A–D, Москва: Наука.

Toporov Vladimir N., Trubačev Oleg N. 1962: Lingvističeskij analiz gidronimov verhnego Podneprov’ja [Лінгвістичний аналіз гідронімів Верхнього Подніпров’я], Москва: Видавництво Академії наук СРСР.

Trubačev Oleg N. 1968: Nazvanija rek pravoberežnoj Ukrainy [Назви річок Правобережної України], Москва: Наука.

Udolph Jürgen 1979: Studien zu slavischen Gewässernamen und Gewässerbezeichnungen. Ein Beitrag zur Frage nach der Urheimat der Slaven. Додаток 17, Гайдельберг: Winter.

Udolph Jürgen 1994: Namenkundliche Studien zum Germanenproblem, Берлін, Нью-Йорк: Walter de Gruyter.

Untermann Jürgen 2000: Wörterbuch des Oskisch–Umbrischen, Гайдельберг: Winter.

Vasmer Max 1941: Die Slaven in Griechenland, Берлін: Walter de Gruyter.

Vasmer Max 1953–1958: Russisches etymologisches Wörterbuch 1–3, Гайдельберг: Winter.

Zair Nicholas 2012: The Reflexes of the Proto-Indo-European Laryngeals in Celtic, Лейден, Бостон: Brill.

Zeuss Johann Kaspar 1837: Die Deutschen und die Nachbarstämme, Мюнхен: Lentner.

Подяка: Автор хотів би висловити свою вдячність Harald Bichlmeier за його конструктивну критику: він мав рацію в усіх пунктах. Він також дякує John D. Bengtson за виправлення англійського тексту.

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Baltic *balā ‘mud, bog, marsh’ at the Indo-European Backdrop

Балтійський *balā «бруд, багнище, болото» в контексті індоєвропейських мов

Р Е З Ю М Е

У статті розглядаються найближчі споріднені слова до балтійського терміна *balā ‘бруд, трясовина, болото’, які трактуються як відповідники західногерманських *pōla і *pali-, ісландського pula, кельтського *bōlā та дакійського топоніма Bălăușov. Ці форми вже раніше вважалися спорідненими з балтійською формою. У статті також вводиться слов’янський термін *g(b)lъ ‘джерело, витік; криниця’, який тут аналізується як *n-blъ ‘небрудний’ = ‘прозорий (про воду)’. Германський початковий *p вказує на рідкісне індоєвропейське *b-. У статті аналізується, чи міг би цей етимон бути прикладом розширення кореня *gʷebh- ‘трясовина, болото’ елементом -l у нульовому ступені чергування голосних, спираючись на ідею Александра Лубоцького про прогресивну асиміляцію в початковому сполученні слова, у цьому випадку *gʷbʰ- > *gʷb- > *b-. Відповідь ствердна, однак умови настільки складні, що традиційна реконструкція з початковим *b та подовженим u̯ardhi-утворенням у германських мовах видається прийнятнішим варіантом.

Подано 27 червня 2022 р.

VÁCLAV BLAŽEK

Кафедра мовознавства та балтійських студій Університет Масарика Nováka 1, CZ-60200 Brno [email protected]

Straipsniai / Articles